Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи
У статті розглядаються характерні особливості одного з напрямів державної політики 1920-х років у галузі релігії — антирелігійної пропаганди. Її форми і методи характеризувалися низькою культурою, нетолерантністю, екстремізмом і супроводжувалися ексцесами на ґрунті порушення права свободи совісті. Н...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Філософські обрії |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25951 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи / Л.Л. Бабенко // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 222-235. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859665471149703168 |
|---|---|
| author | Бабенко, Л.Л. |
| author_facet | Бабенко, Л.Л. |
| citation_txt | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи / Л.Л. Бабенко // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 222-235. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філософські обрії |
| description | У статті розглядаються характерні особливості одного з напрямів державної політики 1920-х років у галузі релігії — антирелігійної пропаганди. Її форми і методи характеризувалися низькою культурою, нетолерантністю, екстремізмом і супроводжувалися ексцесами на ґрунті порушення права свободи совісті. Некомпетентність кадрів зумовлювала мінімальну ефективність заходів антирелігійної пропаганди досліджуваного періоду.
В статье рассматриваются характерные особенности одного из направлений государственной политики 20-х годов в области религии — антирелигиозной пропаганды. Её формы и методы характеризовались низкой культурой, нетолерантностью, экстремизмом и сопровождались эксцессами на почве нарушения права свободы совести. Некомпетентность кадров обуславливала минимальную эффективность мероприятий антирелигиозной пропаганды этого периода.
The article focuses on the study of the peculiarities of antireligious propaganda as one of the directions of the state policy in the domain of religion in the 20-ies of the ХХ c. Its forms and methods were characterized by the low level of culture, absence of tolerance, extremism, and were accompanied with the violation of liberty of conscience. The incompetence of the functionaries led to the minimal effectiveness of antireligious measures of this period.
|
| first_indexed | 2025-11-30T10:48:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
Філософські обрї, 2010, № 24222
Людмила Бабенко
БАБЕНКО Людмила Леонідівна — кандидат
історичних наук, доцент кафедри історії України
Полтавського національного педагогічного університету
імені В.Г.Короленка. Сфера наукових інтересів — історія
релігії та церкви.
ОСОБЛИВОСТІ АНТИРЕЛІГІЙНОЇ ПРОПАГАНДИ
1920-Х РОКІВ ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ
У статті розглядаються характерні особливості
одного з напрямів державної політики 1920-х років у галузі
релігії — антирелігійної пропаганди. Її форми і методи
характеризувалися низькою культурою, нетолерантністю,
екстремізмом і супроводжувалися ексцесами на ґрунті
порушення права свободи совісті. Некомпетентність кадрів
зумовлювала мінімальну ефективність заходів антирелігійної
пропаганди досліджуваного періоду.
Ключові слова: антирелігійна пропаганда, атеїзм,
державно-церковні відносини, релігія.
Аналіз становища релігії і церковних інституцій у
період формування радянського тоталітаризму переконливо
підтверджує згубність політики втручання держави у
внутрішнє життя церкви. Політика більшовицької партії,
орієнтована на войовничий атеїзм, передбачала формування
нового матеріалістичного світогляду. Марксистське положення
про релігію як «опіум народу», вираз «ілюзорного щастя»
пригнобленої людини у класовому суспільстві було розвинуте
В.Леніним. Він підкреслював, що релігія, як реакційна ідеологія,
яка служить інтересам гнобителів, несумісна з комуністичним
© Л.Бабенко, 2010
Філософські обрї, 2010, № 24 223
Релігієзнавство
суспільно-політичним ладом [1, c.7;14]. Проте перші роки
радянської влади продемонстрували необхідність пошуку
певних форм співіснування з релігією, вплив якої не вдалося
остаточно подолати в роки воєнного комунізму. Радянська
держава перейшла до розгортання масової антирелігійної
пропаганди.
Дослідження в галузі вітчизняної історії останніх десятиліть
засвідчують помітне зростання наукового інтересу до проблем
державно-церковних відносин. Зокрема, В.Пащенко одним
з перших охарактеризував їх зміст і спрямованість у період
20-30-х років ХХ століття як атеїстичний і богоборчий [2;
3]. Дослідники О.Нестуля, В.Верига аналізують такі аспекти
даного періоду як державна кампанія вилучення церковних
цінностей та проблема збереження церковної культурно-
історичної спадщини [4; 5]. Організаційне становлення
громадських форм антирелігійного руху та здійснюваної ними
антирелігійної пропаганди стало предметом дослідження
О.Ігнатуші, Л.Дудки [6,7]. Здійсненню радянською державою
політичних репресій щодо представників різних релігійних
конфесій присвячена монографія В.Ченцова [8]. Аналогічні
проблеми порушуються в дослідженні В.Силантьєва [�]. Ав-[�]. Ав-
тор свідома того, що історіографічний комплекс зазначеної
теми набагато ширший і не обмежується вказаними працями.
Однак, вважаємо за доцільне привернути увагу до з»ясування
таких аспектів державно-церковних відносин як місце і
роль антирелігійної пропаганди, її зміст і спрямованість,
а головне — ступінь дієвості в умовах тотальної боротьби
за відмирання, а фактично знищення, релігії, використан-
ня арсеналу методів органів державної безпеки у ліквідації
церковно-релігійних організацій.
Автор, спираючись на архівні документи переважно Цен-
трального державного архіву громадських об»єднань України,
ставить наступні завдання: розкрити політичну зумовленість
войовничого характеру антирелігійної пропаганди 1�20-х
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24224
років; з»ясувати ефективність засобів антирелігійної пропа-
ганди у системі атеїстичної політики держави; охарактеризу-
вати причини, котрі спонукали органи державної влади до ма-
неврування у боротьбі з церквою та використання карально-
репресивних органів на«антирелігійному фронті».
У наступі держави на релігійні конфесії в Україні 1�20-х
років можна виділити 2 періоди: 1)1�1� — початок 1�20-х
рр. — безкомпромісний натиск на позиції церкви із застосу-
ванням методів «червоного терору» і воєнного часу; 2)1�23 —
кінець 1�20-х рр. — декларативна лібералізація державно-
церковних відносин, формально відображена у партійних
документах. У кожному з них важливе місце в реалізації
більшовицьких планів відводилося антирелігійній пропаганді,
яка мала на меті«викривати перед широкими масами класо-
ву суть релігії і релігійного руху» та «стати бойовою і при-
стосованою до всіх запитів мас» [10, арк. �7]. На організації
«якнайширшої науково-просвітницької і антирелігійної про-
паганди» наголошувала й ІІ програма РКП(б), прийнята у
1�1� р.
Розгортання пропагандистської роботи покладало-
ся на агітаційно-пропагандистський відділ ЦК КП(б)У
(агітпроп) та аналогічні відділи в губерніях і округах і го-
ловний політико-освітній комітет при Народному комісаріаті
освіти. Координацією антирелігійної діяльності займалася
Всеукраїнська антирелігійна комісія (ВАК) при ЦК КП(б)
У — таємний орган, наявність якого не афішувалася для
широких верств громадськості. Це підтверджує документ
за підписом завідувача агітпропом Попова. Останній у
категоричній тональності звертається до чиновника наркома-
ту юстиції, котрий , направляючи листа, вказав на конверті:
«Таємно. Харків, ЦК КП(б)У, Комісія по церковних справах».
«Звертаємо вашу увагу,- пише Попов, - на недопустимість
такого вказання адреси на конверті, так як ця комісія існує
неофіційно» [11, арк. 112].
Філософські обрї, 2010, № 24 225
Релігієзнавство
Антирелігійна пропаганда на 1-му етапі характеризувала-
ся лівацьким екстремізмом більшовиків. У численних тезах
доповідей, матеріалах для агітаторів всіляко наголошувало-
ся на класовій природі церкви,«яка піддавала анафемі борців
за народну справу», її експлуататорській суті [12, арк.1�].
Особливо інтенсивний розвиток остання теза знайшла у
контексті боротьби з голодом 1�21-1�23 рр.: «Священики
діють заодно з білогвардійцями..., повсюди є натхненника-
ми різних банд, які руйнують наше господарство» [13, арк.68
зв.]. Їх звинувачували у саботажі кампанії вилучення церков-
них цінностей. Визначивши, що«на Україні масове поши-
рення релігійності має значення головної опори несвідомої
культурної контрреволюції», агітпроп закликав вести про-
паганду у двох напрямах: «проти церкви і духовенства — з
одного боку, проти всіх форм релігійної свідомості — з
іншого». Витіснення релігії, наголошував документ, повин-
но супроводжуватися«її заміною — вченням про класові
суперечності і класові інтереси, про матеріалістичну проле-
тарську культуру» [13, арк. ��; 100]. Серед найближчих за-
вдань антирелігійної пропаганди зазначалося: «Встанови-
ти факт повної непримиренності науки і релігії...і повного
співпадання висновків науки і комунізму»[13, арк.102].
Спрощене трактування релігійної перспективи при
комунізмі призвело до передчасного висновку, зробленого в
тезах агітпропу від 7 вересня 1�21 р.: «Основний підхід до
антицерковної пропаганди вироблений; централізований
апарат церковного насилля розбитий. Залишається наполе-
глива боротьба з церковними обрядами, таїнствами (хрещен-
ня, шлюб), богослужіннями, святкуваннями» [13, арк.101].
При цьому, звертаємо увагу, досить зважено наголошувало-
ся, що релігійна свідомість може бути «викорінена, але не
заборонена». Формально витримана толерантна риторика
розставляє загалом вірні акценти, закликаючи агітаторів у
численних циркулярах, директивах ЦК КП(б)У бути тактов-
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24226
ними, не ображати почуття віруючих, виявляти терпимість,
урізноманітнювати форми антирелігійної пропаганди. Цирку-
лярний лист №318 за підписом Д.Лебедя зобов» язує надси-
лати в ЦК матеріали з місць для узагальнення досвіду бороть-
би з релігійними пережитками всередині партії і безпартійних
мас [14, арк. 42;72;76].
Проте на практиці альтернативні атеїстичні цінності
нав»язувалися у брутальній формі, супроводжувалися ексце-
сами, які призводили до зворотних неочікуваних результатів.
Пропаганда тонула в адмініструванні і беззаконні. У тому ж
1�21 р. ЦК КП(б)У вимушений був надіслати радянським і
партійним органам на місцях директиву під грифом«таємно», в
якій визнав, що«заходи проводилися без достатньої обережності
і підготовленості», тому не завжди досягали позитивних
результатів. Рекомендувалося «ні в якому разі не застосовувати
до рядового духовенства виключних заходів, як , наприклад, при-
значення на особливо тяжкі брудні роботи, як чистка відхожих
місць тільки на підставі належності до духовенства» [14, арк. �2].
Закритий лист Донецького губкому КП(б)У зазначав, що на селі
антирелігійна пропаганда нерідко виливається у«хуліганство і го-
ловотяпство». Ось лише деякі приклади: в колишньому костьолі
влаштована більярдна; з риз, взятих з ліквідованого монастиря,
незаможники шиють собі штани; влаштування галасу і«котячих
концертів» навколо храмів під час вінчання; у Старобільському
окрузі один диспут тривав 8 днів до повного виснаження
священика тощо [15, арк. 3зв.-4]. Типовими були приклади
вандалізму — в Катеринославі мало місце публічне спалення
ікон; у м. Шахти начальник відділу ДПУ в стані алкогольного
сп»яніння у ніч перед Великоднем, обходячи церкви, руйнував
їх святкове начиння, поки віруючі не побили його [16, арк. 11-
12; 17, арк. 173-174]. В багатьох випадках місцеві активісти, не
дочекавшись рішення органів державної влади, самочинно зай-
мали культові приміщення. Подібні кампанії мали войовничий
характер, супроводжувалися образами і висміюванням духовен-
Філософські обрї, 2010, № 24 227
Релігієзнавство
ства і віруючих, як це мало місце в селі Ольшани на Харківщині
[18. арк. 8].
Замість швидкого переходу до матеріалістичного
світогляду більшовицька партія отримала спалах містично-
есхатологічних настроїв, релігійного фанатизму у вигляді
релігійних «чудес», головним чином у сільській місцевості.
Визнаючи, що на початку 1�20-х років поширення«чудес»
набуло характеру епідемії, а масштаби виявилися
несподіваними і застали зненацька, партійні органи вдають-
ся до використання методів таємної поліції — Державного
Політичного Управління (ДПУ), тим самим визнавши безсил-
ля антирелігійної пропаганди. Варте уваги зізнання чекістів -
авторів інформаційно-аналітичного зведення про політичний
стан Подільської губернії за 1�23 рік:«Не доводиться говори-
ти, що вся чорна робота по ліквідації «чудес» була проробле-
на органами ДПУ» [1�, арк. 31]. Партійні структури у чер-
говий раз змушені визнати, що«підвищена релігійність» була
спровокована «викривленням лінії партії в церковній політиці
і антирелігійній пропаганді».
У доповіді на колегії агітпропу 4 серпня 1�22 р. констатувало-
ся, що остання завмерла із закінченням кампанії вилучення церков-
них цінностей, вкрай слабо проводяться її ідеї в пресі, не вистачає
антирелігійної літератури, в повному занепаді перебуває лекційна
робота. «В такому стані подальше існування антирелігійної пропа-
ганди означає повне її припинення», — резюмується у документі
[20, арк. 22].
Початок 2-го етапу державної політики щодо релігії і церк-
ви пов»язаний з рішеннями ХІІІ з'їзду РКП(б), який задекларував
неприйнятність адміністрування та насилля в галузі релігійної
політики. Але насправді мова йшла про зміну тактики, а не стратегії:
«ЦК звертає увагу, що період, який ми переживаємо, є найменш
зручним для висування на перший план антирелігійної боротьби»
і закликає«готувати в наших радпартшколах кадри працівників,
науково підготовлених до боротьби з релігійними віруваннями і
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24228
забобонами широких народних мас»[14, арк. �2]. Посилюється
централізація розробки методичних матеріалів та їх методологічна
уніфікація [21, арк. 25].
Чи вдалося більшовикам досягти відчутних зрушень у
ефективності пропагандистських заходів? На нараді ВАК 20
травня 1�24 р. відзначався катастрофічний стан справ:«Наша
антирелігійна пропаганда спочатку вела наступальну бороть-
бу, щоб потім ще далі відступити»[22, арк.2]. Констатувалося,
що повного уявлення про стан цієї роботи на місцях скласти не
вдалося, вона й досі носить«хаотичний, невизначений харак-
тер», з губерній інформація не надходить. Органи ДПУ-НКВС
повідомляють, що на місцях продовжує панувати антирелігійний
екстремізм, особливо в Донецькій, Катеринославській, Одеській
губерніях.
Щоб реанімувати агітацію і пропаганду, ВАК пропонує зро-
бити їх методи більш гнучкими і пристосованими до конкретних
місцевих умов. Зокрема, на найближчий літній період у містах ре-
комендувалося припинити гурткову і лекційну роботу, натомість
розгорнувши екскурсійно-виставкову для наочного знайомства з
питаннями«світогляду і релігії», в будинках відпочинку негайно
передплатити журнали«Безвірник» і«Безбожник», популяризу-
вати нові обряди.
Однак останнє й далі супроводжувалося лівацькими
діями — оголошення днів релігійних свят робочими та радянсь-
ких — вихідними, спроба вилучення з календаря недільного
дня, комсомольські«паски», карнавальні ходи з«ряженими»,
нав»язування громадам передплати атеїстичних газет і
журналів або грошового збору на посилення антирелігійної
пропаганди, що виглядало як відверте глумління, тощо. Між
тим, реакція населення на великодні карнавальні ходи у 1�2�
році, за повідомленням начальника секретного відділу ДПУ
УСРР К.Карлсона, була різко негативною: «Основна маса
віруючих розцінила карнавал (у Харкові — Л.Б.) як відкритий
виступ влади проти релігії і узаконене хуліганство...Серед дея-
Філософські обрї, 2010, № 24 22�
Релігієзнавство
ких робітників думка про карнавал як про непотрібну клоунаду
і форму боротьби з релігією, яка не досягає своєї мети,...викли-
кали посилення релігійності і антирадянської активності»[23,
арк. 6-6зв.]. Незадовго до початку суцільної колективізації
у доповідній записці в ЦК заступник наркома НКВС Слинь-
ко застерігав, що «…приклади неправильного керівництва
релігійними питаннями надзвичайно нервують селянство та
спричинюють його негативні політичні настрої, що треба вра-
ховувати особливо зараз, коли наближаються найважливіші
політичні кампанії» [24, арк. 23 зв.].
Тези агітпропу про антирелігійну пропаганду 1�25 року
настійно радили зосередити її в стінах шкіл, сільбудів, хат-
читалень, а зміст заходів на селі спрямувати на агрономічну
освіту: «Роз'яснення походження граду, дощу, грози, засухи,
появи шкідників, властивостей ґрунту, дії добрив і т.п. є най-
кращим видом антирелігійної пропаганди». Чи не вперше
визнавалося, що перемога над релігійними почуттями«може
бути досягнута тільки дуже тривалою, на роки і десятки років
розрахованою, просвітницькою роботою»[25, арк.11].
Однією з найболючіших проблем залишалося кадрове
забезпечення реалізації антирелігійної стратегії. В центрі
констатують, що на місцях організацією пропаганди займа-
ються непідготовлені люди, часто безпартійні, в округах
«антирелігійники» працюють за сумісництвом. В Україні
антирелігійних працівників вищої категорії налічувалося
всього 220 осіб, другої категорії — 500. Більшовики змушені
були визнати, що«проти церковної вченості наші агітатори
повинні виступати майже беззбройними, оскільки на місцях
виявляється велика безпорадність у справі підготовки
антирелігійних пропагандистів» [14, арк. 58]. Красномовною
ілюстрацією цього висновку є газетний відгук про диспут у
Харкові на тему«Чи є Бог», який так передає враження про
опонента від духовенства вікарного єпископа Серафима: «...
невеликого зросту, сивий, у поношеній рясі, з аскетичним об-
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24230
личчям,...який розмовляв тихо і з акцентом. Але зал слухав,
завмерши, і зірвався аплодисментами» [26, арк. 3].
Для подолання кадрового дефіциту створювалися
семінари, гуртки підвищеного типу. Проте вони не забезпечу-
вали ґрунтовної теоретичної підготовки слухачів, здебільшого
азбучно неграмотних. У цьому контексті у відповідності
зі спеціальною постановою ЦК КП(б)У створювався
антирелігійний відділ на факультеті політосвіти Харківського
ІНО, в Комуністичному університеті імені Артема впровад-
жувався курс«Основи й методика антирелігійної пропаган-
ди» і створювався перший в Україні навчальний профільний
кабінет. В інституті педагогіки над антирелігійною проблема-
тикою працювали 3 аспіранти [27, арк. 82].
З метою пропаганди влада також використовувала так
званих«червоних попів». Московські чекісти розробили ши-
рокий план використання обновленців у агітаційних заходах
ще в ході кампанії вилучення церковних цінностей. Для цьо-
го місцеві уповноважені ДПУ повинні були «запропонувати
освідомлювачам-церковникам, проваленим, непридатним для
роботи на місцях, виїхати в Москву для тимчасової агітаційної
роботи», а ієрарх обновленців Антонін (Грановський) був за-
тверджений членом ЦК Помголу як представник «радянсько-
го» духовенства [28, с. 44; 45]. Один з документів засвідчує,
що католицький ксьондз Церкович, який у 1�27 році зрікся
сану, «виїде в округи з метою антирелігійної пропаганди се-
ред польського населення» [23, арк. 87].
Щоб затаврувати паразитизм і марнотратство
священнослужителів, адміністративний відділ НКВС вдався
до підрахунків витрат сільського населення на релігійні по-
треби. Мільйонні суми мали, на думку пропагандистів, викли-
кати відразу і обурення в суспільстві та прозріння віруючих.
В тезах доповіді агітпропу 1�27 року висловлюва-
лася стурбованість слабкою конкурентоспроможністю
антирелігійної літератури. Так, тільки за 1�26-1�27 рр. церковні
Філософські обрї, 2010, № 24 231
Релігієзнавство
видавництва випустили 35 найменувань книг загальним тира-
жем 183 тис., виходили 11 релігійних журналів щомісячним
тиражем 38,5 тис. Радянські ж видавництва спромоглися лише
на 3 найменування виданих книг. До того ж вони, посилаючись
на нерентабельність антирелігійних видань, відмовлялися від
включення їх у видавничі плани, а масові періодичні видання
не бажали публікувати антирелігійні матеріали, покликаючись
на їх непопулярність у передплатників і читачів. Аналіз змісту
церковної літератури засвідчує невтішні для більшовиків
реалії:«Попи дають своїм читачам матеріал з усіх без винят-
ку вузлових питань нашої теперішньої боротьби з релігією за
останнім словом попівської техніки перекручування науки, з
критикою історичного матеріалізму, жонглюванням творами
Леніна і Маркса, використовуючи всі хиби й недоліки нашої
антирелігійної літератури» [26, арк. 22].
На думку ВАК, однією з вагомих причин прорахунків
у антирелігійній пропаганді був «нейтралітет культвідділів
профспілок», які відмежувалися від неї і пояснювали, що «з
погляду професійного різниці між релігійними і нерелігійними
робітниками не існує». У доповідній записці в ЦК 1�2� р.
комісія вказувала, що їх лекційна робота не має політичного
змісту,«в роботі панує шаблон, бракує масовості». Траплялися
випадки, коли деякі профспілкові клуби вимагали орендну пла-
ту за використання приміщень від осередків безвірників або
навіть виганяли їх [27, арк. 77]. Комсомольцям на місцях за-
боронялося профспілками самостійно займатися організацією
відповідних заходів, «щоб уникнути прикрих помилок, що тра-
плялися раніше в їх практиці».
Успіх антирелігійної пропаганди другої половини 1�20-х
рр. ЦК КП(б)У пов'язував з діяльністю Спілки безвірників та її
місцевих осередків, дбаючи передусім про масовість руху. Од-
нак, викликає сумнів правдивість факту їх кількісного зростання
з 20 тис. у 1�28 р. до 150 тис. у 1�2� р. Як вважає О.Ігнатуша, по-
чаток організації спілки, непартійної і недержавної за статусом,
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24232
був якраз показником кризи всієї державної антицерковної ро-
боти [6, с. 264]. Її яскравим проявом слід також вважати зростан-
ня чисельності релігійних громад. На 1�25 рік«антирелігійний
фронт» налічував їх 12 208 з 7 063 154 членами [23, арк. 83].
В наступні роки документи фіксують таку динаміку: у Києві
тільки за 1�26 рік кількість членів громад зросла на 7,6%; у
Харкові з 1�25 по 1�27 рр. — з 10 676 до 34 5�7 чоловік; річний
прибуток Софіївського собору у Києві зріс на 48,8%[26, арк.
17]. У Харкові в 1�27 р. порівняно з попереднім динаміка зро-
стання чисельності громад при окремих храмах мала такий
вигляд: Успенський кафедральний собор — з 1 тисячі до 1400
осіб; Іоанно-Богословська — з 300 до 7�7; Казанська — з150
до 1254; Святодухівська — з 750 до 1650; Ново-Троїцька — з
850 до 14200 [2�, арк. 3]. Серед рядового партійного складу,
особливо на селі, чимало комуністів продовжували дотримува-
тися релігійної обрядовості, тримати в оселях ікони. Зокрема
у Сталінському окрузі, де успіхи в антирелігійній пропаганді
вважалися значними, таких було більше 6%. Отже дієвість
антирелігійної пропаганди залишалася малоефективною.
Прикметно, що з року в рік численні директивні докумен-
ти констатують одні й ті ж недоліки і прорахунки в системі
антирелігійної пропаганди. Це свідчило про наявність
кризи у теорії і практиці більшовицької партії в галузі бо-
ротьби з релігією, відсутність науково обґрунтованої бази
пропагандистської діяльності. Антирелігійній пропаганді
були властиві забюрократизованість і формалізм, підміна
конкретної роботи кампанійщиною. Її войовнича рито-
рика не сприяла органічному сприйняттю основних ідей
у суспільстві. Нагнітання темпів ліквідації релігійних
пережитків призводило до істотних конфліктів з віруючими.
Як зазначав агітпроп ЦК КП(б)У, «справа не пішла далі по-
станов без значних наслідків». А головне — лівацький курс
на знищення релігії у майбутньому безкласовому суспільстві
суперечив об»єктивним закономірностям суспільного розвит-
Філософські обрї, 2010, № 24 233
Релігієзнавство
ку, розуміння чого було відсутнє у більшовицької політичної
верхівки.
Зміщення політичних акцентів кінця 1�20-х р. у бік
репресивної рефлексії зумовило висновок про те, що«в
останній період релігійний апарат являє собою єдино
легальну в наших умовах антирадянську організацію,
перетворюється в своєрідну партію куркульства. Цю ролю
в сучасний момент виконують всі без виключення місцеві
релігійні осередки в незалежності від того, до якої релігійної
течії офіційно належить цей осередок, ...яку у відношенні
до радянської влади проголошує офіційно політику. Від цієї
подвійності ...діяльність релігійних організацій набуває осо-
бливо шкідливого характеру» [27, арк. 75]. Цією заявою була
задекларована відкрита війна релігії і церкві, пріоритет у якій
належав карально-репресивним органам.
Література
1. О религии и церкви: сборник высказываний классиков
марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского госу-
дарства. — Минск, 1�83. — 402 с.
2. Пащенко В.О. Свобода совісті в Україні: Міфи і факти
20 — 30-х років. — Київ: [Б.в], 1��4. — 252 с.
3. Пащенко В.О. Православ»я в новітній історії України.
Ч.1. — Полтава: АСМІ, 1��7. — 502 с.; Ч.2. — Полтава:
АСМІ, 2001. — 630 с.
4. Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в
1�22 р./ В.Верига. — Київ, 1��6. — 285 с.
5. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1�17 —
1�41 рр. Ч.1. 1�17 — середина 20-х років / О.Нестуля. — Київ:
[Б.в.],1��5. — 3�0 с.
6. Ігнатуша О. Характер і динаміка розвитку Спілки войов-
ничих безвірників України (1�26 — 1�41 рр.) / О.Ігнатуша //
Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ Міжнародної конференції.
Кн.1. — Львів: Логос, 2003. — С. 263 — 26�.
Людмила Бабенко
Філософські обрї, 2010, № 24234
7. Дудка Л. Організаційне становлення Спілки безвірників
України в 20-х роках ХХ ст. / Л.Дудка // Проблеми історії
України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник на-
укових праць. Вип. 8. — Київ, 2005. — С. 125 — 135.
8. Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-
ті роки / В.Ченцов. — Київ, 2005. — 47� с.
�. Силантьев В. Большевики и православная церковь на
Украине в 20-е годы / В.Силантьев. — Харьков: [Б.и.], 1��8. —
232 с.
10. Центральний державний архів громадських обєднань
України (далі ЦДАГО України). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр.
183�.
11. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 36.
12. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 216.
13. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 74�.
14. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 748.
15. Державний архів Донецької області (далі —
держархів). — Ф.1. — Оп. 1. — Спр. 186�.
16. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 1662.
17. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 1757.
18. Держархів Харківської області. — Ф. Р-845. — Оп.
3. — Спр. 2311.
1�. Держархів Вінницької області. — Ф. ФП-30. — Оп.
1. — Спр. 4�2.
20. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 1450.
21. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 1452.
22. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 1842.
23. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2006.
24. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2684.
25. Держархів Вінницької області. — Ф. ФП-30. — Оп.
1. — Спр. 215.
26. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 24�4.
27. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2�17.
Філософські обрї, 2010, № 24 235
Релігієзнавство
28. Архивы Кремля. В 2-х книгах / Политбюро и церковь.
1�22 — 1�25 гг. Кн. 1. — Москва — Новосибирск: Росспэн,
1��7. — 5�� с.
2�. Держархів Харківської області. — Ф. Р-845. — Оп.
2. — Спр. 1080.
Бабенко Л.Л. Особенности антирелигиозной пропаган-
ды 1920-х годов и её альтернативы.
В статье рассматриваются характерные особенности
одного из направлений государственной политики 20-х годов
в области религии — антирелигиозной пропаганды. Её фор-
мы и методы характеризовались низкой культурой, нетоле-
рантностью, экстремизмом и сопровождались эксцессами
на почве нарушения права свободы совести. Некомпетент-
ность кадров обуславливала минимальную эффективность
мероприятий антирелигиозной пропаганды этого периода.
Ключевые слова: антирелигиозная пропаганда, атеизм,
государственно-церковные отношения, религия.
Babenko L.L. The Peculiarities of Antireligious Propaganda
in the1920-ies in Ukraine and its Alternatives.
The article focuses on the study of the peculiarities of anti-
religious propaganda as one of the directions of the state policy
in the domain of religion in the 20-ies of the ХХ c. Its forms and
methods were characterized by the low level of culture, absence of
tolerance, extremism, and were accompanied with the violation of
liberty of conscience. The incompetence of the functionaries led to
the minimal effectiveness of antireligious measures of this period.
Key words: antireligious propaganda, religion.
Надійшла до редакції 15.05.2010 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25951 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2075–1443 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T10:48:54Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бабенко, Л.Л. 2011-08-19T11:55:18Z 2011-08-19T11:55:18Z 2010 Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи / Л.Л. Бабенко // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С. 222-235. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2075–1443 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25951 У статті розглядаються характерні особливості одного з напрямів державної політики 1920-х років у галузі релігії — антирелігійної пропаганди. Її форми і методи характеризувалися низькою культурою, нетолерантністю, екстремізмом і супроводжувалися ексцесами на ґрунті порушення права свободи совісті. Некомпетентність кадрів зумовлювала мінімальну ефективність заходів антирелігійної пропаганди досліджуваного періоду. В статье рассматриваются характерные особенности одного из направлений государственной политики 20-х годов в области религии — антирелигиозной пропаганды. Её формы и методы характеризовались низкой культурой, нетолерантностью, экстремизмом и сопровождались эксцессами на почве нарушения права свободы совести. Некомпетентность кадров обуславливала минимальную эффективность мероприятий антирелигиозной пропаганды этого периода. The article focuses on the study of the peculiarities of antireligious propaganda as one of the directions of the state policy in the domain of religion in the 20-ies of the ХХ c. Its forms and methods were characterized by the low level of culture, absence of tolerance, extremism, and were accompanied with the violation of liberty of conscience. The incompetence of the functionaries led to the minimal effectiveness of antireligious measures of this period. uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософські обрії Релігієзнавство Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи Особенности антирелигиозной пропаганды 1920-х годов и её альтернативы The Peculiarities of Antireligious Propaganda in the 1920-ies in Ukraine and its Alternatives Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи Бабенко, Л.Л. Релігієзнавство |
| title | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| title_alt | Особенности антирелигиозной пропаганды 1920-х годов и её альтернативы The Peculiarities of Antireligious Propaganda in the 1920-ies in Ukraine and its Alternatives |
| title_full | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| title_fullStr | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| title_full_unstemmed | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| title_short | Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| title_sort | особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи |
| topic | Релігієзнавство |
| topic_facet | Релігієзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25951 |
| work_keys_str_mv | AT babenkoll osoblivostíantirelígíinoípropagandi1920hrokívtaííalʹternativi AT babenkoll osobennostiantireligioznoipropagandy1920hgodovieealʹternativy AT babenkoll thepeculiaritiesofantireligiouspropagandainthe1920iesinukraineanditsalternatives |