Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту
У статті здійснено порівняльний аналіз змісту дефініції поняття “архівознавство” в історичному розвитку, висвітлено його розвиток у різних країнах світу. В статье проанализировано содержание дефиниции понятия “архивоведение” в историческом развитии, освещено его развитие в разных странах мира. The a...
Saved in:
| Published in: | Архіви України |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25986 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту / І. Б. Матяш // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 49-75. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859733306997735424 |
|---|---|
| author | Матяш, І.Б. |
| author_facet | Матяш, І.Б. |
| citation_txt | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту / І. Б. Матяш // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 49-75. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | У статті здійснено порівняльний аналіз змісту дефініції поняття “архівознавство” в історичному розвитку, висвітлено його розвиток у різних країнах світу.
В статье проанализировано содержание дефиниции понятия “архивоведение” в историческом развитии, освещено его развитие в разных странах мира.
The article made a comparative analysis of the content of the concept of “Archives Studies” definition in the historical evolution, describes its development in different countries of the World.
|
| first_indexed | 2025-12-01T14:29:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
подія50
УДК 930.25
І. Б. Матяш*
Поняття Про архІвознавство яК наУКУ:
ґенеза зМІстУ
У статті здійснено порівняльний аналіз змісту дефініції поняття “архівоз-
навство” в історичному розвитку, висвітлено його розвиток у різних країнах
світу.
Ключові слова: архівознавство; архівознавча дум ка; зарубіжна та україн
ська архівна наука.
для розуміння сутності архівознавства як науки, конституювання
якої на теренах Європи традиційно пов’язують із кінцем XIX – почат-
ком XX ст., а в північній Америці – з другим десятиліттям XX ст.,
важливе значення має порівняльний аналіз змісту його дефініції в іс-
торичному розвитку. Видається доцільним задля цього звернутися до
праць найяскравіших представників світової архівознавчої думки, що
репрезентують своєрідну класику зарубіжної та української архівної
науки.
В історіографії архівознавства переважає думка про те, що термін
“архівна наука” з’явився на початку XIX ст. Вважають, що його запро-
вадив до наукового обігу архіваріус домського собору баварського міс-
та Вюрцбургу Йозеф Антон Егг (1762–1817) у праці 1804 року “Теоре-
тичні ідеї архівознавства” (“Ideen einer Theorie der Archivwissenschaft”)1.
як справедливо зазначив відомий російський учений Є. В. Старостін,
на той час “було підготовлено ґрунт для об’єднання розрізнених відо-
мостей про архівну працю в одну наукову галузь знань”2. Це засвідчу-
вали практичні посібники з питань організації архівів та класифікації
архівних документів, видання про архіви та реєстратури, бібліографічні
переліки праць про архівні проблеми якоба фон Раммінгена, Балтазара
Боніфація, якоба Бернара Мультця фон обершонфельда, якоба Венке-
ра, Георга Ебтліна, п’єра Каміля Лемуана, Філіпа Ернста Шпісса, Карла
* Матяш Ірина Борисівна – доктор історичних наук, професор, заслужений
діяч науки і техніки України, перший заступник Голови державного комітету
архівів України.
© і. Б. Матяш, 2010
Статті та повідомлення
51СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
Фридриха Бернарда Цінкернагеля3, учених бенедиктинців конгрегації
Св. Мауруса4 та ін., що побачили світ упродовж XVII–XVIII ст. у євро-
пейських країнах. Слід зауважити, що до того фахівці вже послугову-
валися терміном “registraturwissenschaft” (тобто, “наука про реєстрату-
ри”), який увійшов до професійної лексики завдяки, зокрема, виданим
у Франкфурті й Лейпцігу працям “Anleitung zur Registraturwissenschaft
und von den Registratoribus” (1764) та “Registraturwissenschaft” (1765)
Філіпа Вільгельма Людвіга Фледта, підручнику “Lerhbüche von der
Archiv und Registraturwissenschaft” (1797) професора Гьоннера та за-
снованому в баварському м. Бамберзі журналу “архівної та реєстра-
турної науки” (“Zeitschrift für Archives und Registraturwissenschaft”)5,
редагованому архівістом паулем Естреррайхером та співробітником
реєстратури (оберреєстратором) Георгом Фердинандом деллінгером.
як відомо, поняття “реєстратура” склалося в німеччині та Сканди-
навських країнах у XV–XVI ст. і означало сховище регестів, тобто,
упорядкованих за абеткою книг офіційних або приватних записів, пе-
реважно вихідних документів, що трансформувалося в структурну час-
тину установи, яка зберігала вхідні і вихідні документи, а надалі – в
архів діючої установи. Відтак, термін “наука про реєстратури” чи “ре-
єстратурна наука” походив від слова “реєстратура”, що засвідчують
сучасні науководовідкові публікації: “Сукупність правил, що відно-
сяться до сутності реєстратур, називається наукою про реєстратури”
(“Die Gesamtheit der auf das Registrantenwesen bezüglichen Regeln heißt
Registraturwissenschaft”)6. Тісний зв’язок реєстратури з архівом закла-
дав підґрунтя для зародження в німецькому архівознавстві реєстратур
принципу. Словотвір термінів “наука про реєстратури” та “наука про
архіви”, що становлять собою двокореневі іменники з другим коренем
“наук” (“Wissenschaft”) та відповідно першими коренями: “реєстра-
тур” (“Registratur”) та “архів” (“Archiv”), доволі прозорий і тради-
ційний – безсполучникове об’єднання двох коренів. Є підстави вважа-
ти, що Й. А. Егг лише “легалізував” термін і дав йому тлумачення,
оскільки він уже існував із 1760х років (порівняймо: “Lerhbüche von
der Archiv und Registraturwissenschaft”, “Zeitschrift fur Archives und
Registraturwissenschaft”). отже, можна вважати, що термін “архівна на-
ука” виник у другій половині XVIII ст. у німеччині за аналогією до
терміну “наука про реєстратури” або одночасно з ним.
Й. А. Егг пов’язував виникнення архівної теорії з науковими успі-
хами дипломатики і констатував виокремлення із неї нової дисципліни,
“яка б могла називатися архівною наукою” (“…derfelben der Name der
Archivwissenschaft beygeleget verden konne”)7. Загальну теорію архівоз-
навства він розумів як учення про те, “як зберігати та упорядковувати
документальні зібрання” (“Die ganze Theorie der Archivwissenschaft, in
so ferne folge als Lehre – eine Sammlung von Urkunden zu bewahren und
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння52
in Ordnung zu erhalten”)8. У зв’язку з тлумаченням змісту архівної на-
уки він розглядав – як ключові – поняття про архів, його облаштування
та завдання. окремим її підрозділом (“теорія практики”) автор вважав
“архівну техніку” (“Archivtechnik”)9, покликану вивчати і удосконалю-
вати методи архівної роботи. незабаром у німецькому архівознавстві
цей підрозділ отримав назву “Archivkunde” зі збереженням практич-
но того самого значення. З огляду на основне, на думку Й. А. Егга,
теоретичне завдання науки про архіви та призначення посібника для
“практичного керівництва під час створення та опрацювання архівів і
реєстратур” (“zur Zeitung der Praxis bey der Einrichtung und Bearbeitung
der Archive und Registraturen”), про що йшлося в підзаголовку, велику
частину видання було присвячено класифікації грамот за хронологіч-
ною, іменною, географічною та ін. ознаками (згодом запропоновану
схему широко застосовували на практиці). обґрунтування наукових за-
сад архівної науки в праці Й. А. Егга дало право його рецензенту ствер-
джувати, що нарешті з’явилася архівна теорія (“… erhalten wir endlich
eine Theorie der Archivwissenschaft”)10.
незадовго після праці німецького архівіста термін “архівна наука”
з’явився на теренах тодішньої Російської імперії. У квітні 1820 р. без
тлумачення змісту його використав автор однієї з перших російських
концепцій архівної реформи, правознавець і архівіст, дійсний статський
радник, старший член ради Комісії зі складання законів барон Густав
Андрійович Розенкампф (1764–1831)11. У поданому ним рапорті щодо
“плана о приведении в лучшее устройство архивов вообще” управите-
лю Комісії зі складання законів В. п. Лопухіну йшлося про необхід-
ність “определить сведущих людей, кои бы могли усовершенствовать
себя в так называемой архивной науке”12 для організації архівної спра-
ви відповідно до європейських стандартів, створення архівних реєстрів
різного типу тощо. посилання в рапорті на “квітуче”, “відповідне з їх-
ньою метою становище” архівів у Франції, Англії, німеччині свідчило
про належну ознайомленість барона Розенкампфа з розвитком архівної
справи в Європі, а також із працями німецьких науковців у цій царині.
Відтак, очевидно, за аналогією до німецького терміну він використав
словосполучення “архівна наука” (в російському перекладі) для визна-
чення кола знань, необхідних архівістові задля “кращого облаштування
архівів”. навряд чи мав на меті автор проекту з’ясовувати зміст і за-
вдання цієї “архівної науки” та давати її визначення. Йшлося швидше
про специфіку фахових знань та особливість професії архівіста. однак,
не можна не погодитися із зауваженням відомої російської дослідниці
Т. і. Хорхордіної, що в цьому документі поняття “архівна наука” в Ро-
сії було згадано вперше13.
про активне запровадження до наукового обігу поняття “архівна
наука” в німеччині свідчила хоча б праця Ф. Й. Бранда “Архівна наука
53СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
або керівництво до прочитання старих латинських і німецьких руко-
писів і документів: з 30 літографічними відтисками старих шрифтів і
печаток на 12 дошках” (1854)14. попри очевидний прикладний аспект,
це був наступний крок у розвитку змісту поняття.
незабаром воно з’явилося у працях відомого російського істори-
ка, юриста, археографа, управителя Московського архіву Міністерства
юстиції, фундатора петербурзького археологічного інституту сенатора
Миколи Васильовича Калачова (1819–1885). У російській історичній
науці саме з його виступом на тему “Архіви” на першому археологіч-
ному з’їзді в Москві (1869) переважно пов’язують виникнення архівоз-
навства в Росії. предмет “Засади науки про архіви” (“основы науки об
архивах”), що входив до навчального плану, створеного на взірець па-
ризької Школи хартій петербурзького археологічного інституту, озна-
йомлював слухачів із комплексом “допоміжних” історичних дисциплін
(у тому числі – з архівною наукою). Спершу його викладав Микола
Васильович Калачов, а після смерті фундатора – юристправознавець
та історикархівіст, проф. іван Юхимович Андреєвський (1831–1891),
який також очолив інститут і кафедру архівознавства. перу останнього
належить перша російська праця з архівознавства – “наука об архивах”
(Спб, 1887), видана як текст читаного ним упродовж 1885–1887 рр. кур-
су лекцій у пАі. Його ж статтю про архівознавство (“Архивоведение
или наука об архивах”) було опубліковано у другому томі Енцикло-
педичного словника Ф. А. Брокгауза та і. А. Ефрона (1890), загальну
редакцію якого вчений очолював упродовж двох останніх років сво-
го життя (1890–1891). Стверджуючи, що часом конституювання науки
про архіви можна вважати XVIII століття, і. Ю. Андреєвський вважав
рушійним чинником цього процесу практичну потребу в упорядкуванні
збережених у численних архівах Європи середньовічних актів й від-
повідному розробленні засад дипломатики, палеографії, класифікації
та описування архівних документів. Термін “архівознавство” він роз-
глядав як синонім терміну “наука про архіви” і визначав її основний
зміст через триєдине завдання: “1) доставить всем категориям архи-
вов путем научного разъяснения их существа и значения, единство и
цельность; 2) привести их к положению учреждений международных
или всемирных, посредством разъяснения методов пользования ими
и установления сношений между центральными управлениями исто-
рических архивов различных государств. Та часть науки об архивах,
которая разъясняет эти две задачи, в немецкой литературе носит назва-
ние архивной науки в тесном смысле (Archivwissenschaft); 3) изложить
главнейшие основы правильного, удобного устройства того или друго-
го архива и наилучших методов хранения актов, составления инвен-
таря, описей и т.п. Эта часть архивной науки, в отличие от первой, в
немецкой литературе называется “Archivkunde”. но как все три задачи
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння54
находятся в теснейшей внутренней связи, то и обе части этой науки
составляют одно нераздельное целое – науку об архивах”15. при цьому
для німецьких термінів він не пропонував російських аналогів. Відтак,
в оперуванні автором російськими і німецькими термінами простежу-
валася певна непослідовність. Вона полягала насамперед у тому, що на-
звавши свою статтю “Архивоведение (тобто, нім. Archivwissenschaft –
І. М.) или наука об архивах” проф. Андреєвський виокремив у науці
про архіви дві частини: “теоретикометодичну” – “Archivwissenschaft”,
“практичну” – “Archivkunde”, причому, термін, що визначав ціле, спів-
падав із терміном, яким визначалася частина цілого. до завдань науки
про архіви і. Ю. Андреєвський відносив “сообщение единства” чоти-
рьом окресленим ним видам архівів (юридичних документів; урядових
і суспільних документів, що мають державне значення; історичних до-
кументів; приватних або змішаних) задля “единения архивов целого
мира”, задля забезпечення “всеобщих научних работ”. Таким чином,
автор у цьому моменті на багато десятиліть випередив ідею світової
архівної спадщини і наголосив на винятковому джерельному значенні
архівних документів.
Відповідні російські аналоги німецькомовних складових термі-
ну “наука про архіви” запропонував олександр петрович Воронов у
підручнику “Архивоведение” (1901)16 – праці компілятивного характе-
ру, виданій як курс лекцій у пАі. Термін “Archivwissenschaft” (фр. –
“Science des archives”) він співвідносив із терміном “архивовѣдѣние”
й визначав два основних завдання цієї науки: “1) выработать основы
наилучшаго наипростейшаго устройства и ведения архивов, обезпечи-
вающаго не только сохранность архивных матерьялов, но и удобство
пользования ими в интересах научных и деловых; 2) сделать содержа-
ние архивов известным и ввести его в научный оборот не только своего
народа, но и международный”17. Шлях вирішення окреслених завдань
о. п. Воронов убачав через дослідження російської і всесвітньої історії
архівів, тим самим включаючи вивчення історії архівів до завдань ар-
хівної науки. “Та часть “архивовѣдѣния”, которая говорит об основах
наилучшего устройства и ведения архивов, называется архивоведеніем
(“Archivkunde” – нім., “Service des archives” – фр.)”, – констатував ав-
тор18. Таким чином, йшлося про окремий “практичний, методичний”
напрям усередині архівної науки з назвою “архивоведение”, аналогічно
до того, як свого часу Й. А. Егг виокремлював “архівну техніку”. оче-
видно, що оригінальне тлумачення поняття “архівознавство” становило
для російського професора певні труднощі з огляду на зародковий стан
науки та задекларовані європейськими (зокрема, німецькими) авторами
позиції. Відтак, о. п. Воронов підкреслив “практичний” аспект архівоз-
навства: розроблення засад організації архівної справи (облаштування і
організацію діяльності архівів), за якої буде гарантовано збереженість
55СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
архівних документів та доступ до них, а також організації використан-
ня архівної інформації, запровадження її до наукового обігу в міжна-
родному масштабі, тим самим приєднуючись до висловленої в праці
і. Ю. Андреєвського думки.
Через рік після підручника о. п. Воронова побачив світ двотомник
“Архивное дело в России” видатного російського діяча архівної справи,
археолога, історика, теоретика держави і права, управителя Москов-
ського архіву Міністерства юстиції, автора нового проекту архівної ре-
форми, уродженця Чернігівщини д. я. Самоквасова (1843–1911), який,
до речі, негативно оцінював праці своїх попередників та діяльність
пАі. У першій книзі19 окремо розглядався зміст науки архівознавства,
що її мали вивчати майбутні архівісти20. пропонуючи альтернативну
петербурзькому археологічному інституту систему підготовки кадрів21,
д. я. Самоквасов умістив у додатку до першого тому своєї праці про-
граму розробленого ним курсу лекцій з архівознавства, обов’язкову для
засвоєння претендентами на посади архівістів. Визначення поняття ар-
хівної науки він подавав, проте, близько до своїх попередників з ура-
хуванням німецького підходу: “понятіе об архивовѣдѣніи как наукѣ,
имѣющей своею спеціальною задачею изученіе исторіи архивов, архив-
наго законотельства и исторіи и дѣятельности учрежденій, оставивших
акты и документы своего дѣлопроизводства, составляющіе содержаніе
нынѣ существующих и общественных архивов.
понятіе об архивоведении, как наукѣ, дающей практическіе свѣ
дѣния, необходимыя для раціональной постановки архивной службы
по храненію в порядке и цѣлости, классификаціи, описанію и изданию
подлинных архивных документов и уничтоженію ненужных архивных
бумаг”22. до змісту архівознавства д. я. Самоквасов включав розумін-
ня значення і видів архівів (приватні, церковні, монастирські, міські,
земські, палацові, державні), а також порядок канцелярського діловод-
ства, реєстратури, історію централізації архівних документів, історію
архівного законодавства, особливості архівної служби, порядок розби-
рання, описування, зберігання та знищення архівних документів, до-
ступ, видання і наукове опрацювання архівних документів. Відтак, до
змісту науки про архіви додавалося архівне законодавство та видання
архівних документів (тобто, археографія як складова архівознавства), а
також історія державних установ і не виокремлювалося вивчення про-
блем діловодства. Тобто, д. я. Самоквасов висунув думку про архівоз-
навство як метанауку або комплексну наукову дисципліну, що вклю-
чає такі окремі історичні дисципліни як археографія, історія державних
установ та ін.
остаточне визнання у XIX ст. існування нової самостійної історич-
ної дисципліни (ще молодої і недосконалої, але такої, що мала певні
успіхи) – архівознавства (архівістики, науки про архіви) – в європей-
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння56
ській історіографії пов’язано з ім’ям відомого французького історика
архівіста, палеографа, видатного представника позитивізму, випускни
ка Школи хартій і професора Сорбонни ШарляВіктора Ланглуа
(1863–1929). У своїй праці 1895 року “наука про архіви” (“La science
des archives”)23 він розглянув історію розвитку архівознавчої думки,
результатом якої стало оформлення нової історичної галузі знань. У
творенні науки про архіви вчений віддавав пальму першості архівіс-
там, які розробляли методики класифікації, описування та забезпечення
збереженості архівних документів, створювали довідковий апарат, ви-
вчали історію архівів. для визначення цієї галузі знань він запропо-
нував термін “архівістика” (фр. – “archivistique”) і розумів її як науку,
що вивчає економічні та теоретичні питання організації архівів, їхню
історію, дає їм порівняльний аналіз та веде списки сховищ, знайомить
з довідковим апаратом. Ш.В. Ланглуа наголошував, що задля розви-
тку науки слід створити новий підручник з “міжнародної архівеконо-
мії”, оскільки “підручник для архівіста префектур, мерій і лікарень”
(1860) Еме Луі ШамполіонаФіжака (1813–1894)24 застарів, а Габріель
Рішу (1852–1915)25 в “історичному і практичному трактаті про держав-
ні архіви” (1883) не розглядав цього питання. Таким чином, окрім ви-
значення архівної науки, він фактично виокремлював її субдисциплі-
ну – архівекономію. Теоретична архівекономія та міжнародне архівне
законодавство як навчальний предмет уже викладалися у Школі хартій
у парижі, Марбурзькій архівній школі, в архівних школах у палермо,
Флоренції, Мадриді, Відні26, але обґрунтування архівекономії як науко-
вої дисципліни ще не було. не менш важливим завданням, покликаним
забезпечити поступ архівної науки, він вважав, поспіль із продовжен-
ням підготовки різних каталогів, заснування спеціального наукового
періодичного видання. Важливу місію архівної науки Ш.В. Ланглуа
вбачав у розширенні доступу до архівної інформації через створення,
по можливості, досконалого пошукового інструментарію, розроблення
стандартів (говорячи сучасною мовою) описування; позитивного зна-
чення надавав ідеї централізації архівів. З огляду на нерозробленість
багатьох окреслених проблем він констатував перебування архівної на-
уки в “стадії дитинства”. незадовго в своїй новій праці “Вступ до ви-
вчення історії” (1898), написаній спільно з іншим професором Сорбон-
ни, відомим французьким істориком Шарлем Сеньобосом (1854–1942),
Ш.В. Ланглуа заявив про необхідність ширшого застосування у праці
історика методів науки, яка в німеччині на той час уже отримала назву
“евристика”, для пошуку документів у архівах, а тим самим – інтеграції
евристики та архівознавства27.
поспіль зі справедливим наголошенням Ш.В. Ланглуа на “дитя-
чій” стадії розвитку архівної науки в Європі наприкінці XIX ст., про
“зародковий стан” (“archival science still in its infancy”)28 архівної науки
57СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
в США, майже через два десятиліття (1912 року) висловив думку зна-
ний американський історик та архівіст, співробітник інституту Карнегі
й Бібліотеки Конгресу Вальдо Гиффорд Леланд (1854–1942)29. очевид-
но, він був добре ознайомлений з розвитком архівної науки у Франції,
оскільки збирав матеріали до американської історії в паризьких архівах
та бібліотеках і працював (1907–1914) представником інституту Карне-
гі в парижі30, відтак мав можливість порівняти його зі станом архівної
науки у США. Американський науковець і архівіст констатував факт
початку відокремлювання в його країні архівної науки від бібліоте-
кознавства, які на той час мислилися як синкретична наука (“archival
science was long dependent on library science”)31. Тим самим визначався
інший, порівняно з європейським, – американський шлях формування
архівної науки, про самостійність якої в США ще не йшлося.
найактивніші пошуки визначення змісту поняття про архівну на-
уку та її завдань припали на міжвоєнний період. наприкінці другого
десятиліття XX століття поняття “архівістика” (“archiwistyka”) в сенсі
наукової дисципліни зафіксовано у польській енциклопедії допоміжних
наук історії та літератури (“Encyklopedia nauk pomocniczych historii i
literatury polskiej”), укладеній відомим істориком, архівістом, джерелоз-
навцем і філологом, одним із організаторів Люблінського університе-
ту, директором державного архіву в Любліні Станіславом пташицьким
(1853–1933). два випуски енциклопедії побачили світ у Любліні 1919
та 1922 рр. попри загальну концепцію видання, укладач вважав архі-
вістику самостійною наукою, яка займається історією й організацією
архівів, їх фондами, а також питаннями зберігання й опрацювання ар-
хівних документів32. Таким чином, у окремих країнах за поняттям про
архівну науку закріплювався другий термін – “архівістика”, чим закла-
далися різночитання і неузгодженість щодо змісту поняття.
В архівній справі США перша половина 1920х років позначила-
ся закладанням засад такої субдисципліни архівної науки як бізнес
архівознавство, спрямованої на розроблення принципів і методів ор-
ганізації архівів приватних компаній та забезпечення збереженості
архівної інформації, що відображає розвиток економіки. Започаткуван-
ню досліджень та практичних кроків у цьому напрямку прислужилася
американська школа істориків бізнесу, зокрема, створене 1924 року при
Гарвардському університеті Товариство істориків бізнесу33.
натомість у російському Владивостоці стаття В. попова “Архиво-
ведение, или наука об архівах” (1923) відтворювала думки і. Ю. Ан-
дреєвського і о. п. Воронова понад 20річної давності: “Архивове-
дение, или наука об архивах, сложившаяся уже в XVIII столетии и
получившая в новейшее время, вследствие преподавания ее в архео-
логических школах, точную обработку, имеет задачей: 1) доставить
всем категориям архивов путем научного разъяснения их существа и
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння58
значения единство и цельность, 2) привести их к положению учреж-
дений международных или всемирных посредством разъяснения мето-
дов пользования ими и установления сношений между центральными
управлениями исторических архивов различных государств. Та часть
науки, которая разъясняет эти две задачи, в немецкой литературе носит
название архивной науки в тесном смысле слова (Archivwissenschaft),
3) изложить главнейшие основы правильного, удобного устройства
того или другого архива и наилучших методов хранения актов, состав-
ления инвентаря, описей и т.п. Эта часть науки, в отличие от первой,
в немецкой литературе называется “Archivkunde”. но так как все три
задачи находятся в теснейшей внутренней связи, то и обе части этой
науки составляют одно нераздельное целое – науку об архивах”34. оче-
видна застаріла позиція не свідчила про спробу автора знайти новизну
в розумінні науки про архіви. Він не наводив запропонованих о. п. Во-
роновим російських аналогів, оскільки на той час реформа російської
орфографії (1918) вже автоматично позбавила російську архівну науку
терміна “архивовѣдѣніе” через виключення букви “ять” (ѣ). А науко-
ві методи та принципи, що почали розвиватися у межах визначеного
терміном поняття, поступово витіснялися ідеологічними постулатами
“радянського архівознавства”.
новий, запропонований Ш.В. Ланглуа, термін щодо дефініції ар-
хівної науки застосував у своєму підручнику директор Римського дер-
жавного архіву Еудженіо Казанова (1867–1951)35. Автор італійського
підручника “Архівістика” (“Archivistika”) (1928) отримав профільну
освіту в німеччині, працював у архівах Флоренції, Сієни, Турину, Риму
і неаполя, брав участь у складанні архівних правил (1911), заснував
архівний журнал “Gli Archivi italiani”. подібно до французького тео-
ретика, італійський архівознавець виокремлював у архівній науці “тех-
нічну” частину (“archiveconomia”), яка вивчає питання будівництва,
устаткування, безпеки, засобів зберігання, реставрації тощо та теоре-
тичну (“archivistika”), що вивчає принципи архівної науки і встанов-
лення різноманітних типів архівів. до завдань архівістики він відносив
історію архівної справи та архівної науки, а також архівне законодав-
ство. Важливим для поступу архівної справи Казанова вважав “широку
загальну і наукову освіту архівістів, набуття технічних навичок у про-
цесі практичної роботи”36.
Відображенням пошуків змісту поняття про архівну науку на укра-
їнському ґрунті стали позиції двох видатних істориківархівознавців
В. В. Веретенникова та В. о. Романовського. достатньо широко розумів
зміст архівознавства відомий український історик, архівіст, джерелозна-
вець Володимир олександрович Романовський (1890–1971), вважаючи
науку про архіви самостійною, а не “допоміжною для історії”, “систе-
мою знань про архіви та архівне влаштування, яка, з’єднуючи матеріял
59СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
в загальну категорію історичних джерел, дає можливість раціонального
обліку, класифікації, збереження і видавання друком цього матеріялу,
з метою найліпшого його використування як для практичних, так і для
наукових потреб”37. до змісту науки він відносив “історію архівів і ар-
хівних фондів, історію розвитку архівної науки, архівного законодав-
ства”, розроблення “керуючих вказівок для раціональної класифікації
архівного матеріалу, форм і засобів охорони, обліку та вивчення”, вста-
новлення “відношення до архівознавства близьких до нього наук”38. У
розумінні ученим архівознавства як системи знань, спрямованої на ви-
роблення оптимальних форм і методів обліку, класифікації, зберігання
документів та забезпечення суспільства ретроспективною інформацією,
мала місце нова смілива думка про комплексність і самостійність ар-
хівної науки. Важливим було також наголошення (що перегукувалося
з ідеями Е. Казанови) на невіддільності від вивчення історії архівів іс-
торії архівознавства та архівного права. Багато років по тому до свого
визначення архівознавства цю думку включить Ш. К. Чхетія, без сум-
ніву, обізнаний свого часу з працями В. о. Романовського як учасник
першого Всеукраїнського з’їзду архівних робітників (1926).
натомість авторитетний український архівознавець і музеєзнавець
професор Василь іванович Веретенников (1880–1942) не включав до об-
сягу поняття “архівознавство” історичний аспект, розглядаючи архівну
науку як “таку наукову дисципліну, що має своїм завданням встанови-
ти, як треба відповідним способом науково опрацювати архівний мате-
ріал, щоб цілком застосувати його використання з метою наукового до-
слідження, поперше, і з метою практичного використання, подруге”39.
Зміст науки “архівознавство” складають, на його думку, знання, потрібні
для реалізації цих завдань. Відповідно до основних понять архівознав-
ства він відносив поняття про архівний матеріал та його структуру, що
включає архівний фонд, діловодний фонд, підфонд, діловодну одиницю,
окремий документ, а також поняття про архів. порівняно з визначенням
В. о. Романовського, тлумачення змісту науки про архіви В. і. Веретен-
никовим було значно вужчим та “технологічним”.
У цей час польський історик, архівіст та архівознавець, директор
Архіву давніх актів у Варшаві (1921–1939) Казимєж Богдан Конарський
(1886–1972) до завдань архівістики як науки про архіви включав дослі-
дження архівів, архівних фондів, розроблення засад оцінювання архів-
них документів та забезпечення їх збереженості, науководовідкового
апарату архівів, а також питання організації діловодства, зокрема, фор-
мування документальних комплексів в установах40. В архівістиці він
розрізняв дві складові: теоретичну (аналіз основних архівних понять,
розроблення методологічних принципів архівної справи) та практичну
(питання ревіндикації41, комплектування, відбору, використання архів-
них документів, підготовки архівістів та ін.)42. Цих поглядів автор не
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння60
змінив і надалі, визначивши на початку 1960х років архівістику як на-
уку про документи, їх систематизацію, способи зберігання і збережен-
ня, використання43, й виокремивши два підрозділи архівістики: архівну
методику та архівознавство (історію та організацію архівів). Таким чи-
ном, архівознавство він мислив як складову архівістики й обмежував
його зміст вивченням історії та організації архівних установ.
А в Росії в кінці 1920х років з’явилася праця, автора якої вважають
“батьком” терміну “теорія і практика архівної справи”, що на тривалий
час закріпився на теренах тодішнього Радянського Союзу. Йдеться про
Миколу Федоровича Бєльчикова (1890–1979) та його працю “Теорія
археографії” (1929)44, в якій він заперечив існування архівної науки як
такої, вважаючи її лише складовою архівної справи, поряд із археогра-
фією. Розуміння самодостатності архівної науки він відносив до ідей
буржуазного архівознавства, нещадно критикуючи, зокрема, д. я. Са-
моквасова як прихильника таких поглядів. попри неприйняття архівіс-
тами ідей М. Ф. Бєльчикова, висловлених у праці, терміном “теорія і
практика архівної справи” активно послуговувалися в науковій та на-
вчальній літературі.
1931 рік позначився в архівній справі СРСР як рік тотальної ідео-
логізації. до наукового та суспільного обігу запроваджувалося поняття
“радянське архівознавство” як альтернатива “буржуазному архівознав-
ству” та архівній науці, що розвивалася у “ворожих” капіталістичних
країнах. “Радянське архівознавство є дисципліна, що має завданням роз-
робляти засади, як науково підготовляти та в певних формах викорис-
товувати матеріяли для активного і всебічного обслуговування потреб
соціалістичного будівництва”, – констатувалося у виданому під грифом
ЦАУ УСРР “елементарному підручнику” “Архівознавство” (1932)45.
Автором нової дефініції був В. і. Веретенников, якому належав “теоре-
тичний” розділ підручника “основні принципи архівознавства”. Можна
лише здогадуватися про мотиви, які змусили вченого кардинально змі-
нити своє визначення науки про архіви, наголосивши на ідеологічній
складовій науки, позбавляючи її тим самим права на об’єктивність46.
Вихід підручника засвідчував проникнення ідеологізації архівної спра-
ви в науку, що ставало відчутним гальмом для її розвитку. поспіль із
цим стагнацію теоретичних архівознавчих досліджень практично в усіх
країнах Європи спричинила друга світова війна.
“переосмислення” теоретичних засад архівознавства за радянської
доби повоєнного періоду було пов’язане з розвитком науки “теорія і
практика архівної справи”. перший підручник навчальної дисципліни
з такою назвою (“Теория и практика архивного дела”) за авторством
К. Г. Мітяєва побачив світ у Москві 1946 року47. Визначивши в якості
ключового завдання розвиток або створення дисциплін, які складають
“радянське архівознавство”, автор серед них назвав історію та органі-
61СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
зацію архівного будівництва, цикл допоміжних історичних дисциплін,
археографію, а з іншого боку – архівознавство. Спеціальні знання,
необхідні історикуархівісту для роботи з документами державного
архівного фонду СРСР, на думку К. Г. Мітяєва, складають особливу
дисципліну – “Теорія і практика архівної справи”, завдання якої по-
лягають у розробленні теорії та науковому обґрунтуванні практики в
галузі організації, зберігання та використання документів дАФ СРСР.
до ключових проблем цієї дисципліни він відносив: “общее до-
кументоведение – изучение истории документальних материалов и
относящихся к ним норм: вопросы классификации, систематизации
документальных материалов и их экспертизы; теорию и практику со-
здания научносправочного апппарата архивов (описи, обзоры, путево-
дители, каталоги, указатели и т. п.); основы централизованного учета
Государственного архивного фонда и проверки наличия и состояния
документальных материалов; организацию и правила пользования
документальными материалами (читальный зал, выдача справок, копий
и т. п.); технологию хранения документальных материалов; реставра-
цию и консервацию документов – теорию и практику восстановления
и консервирования документов для длительного хранения”48. поспіль
із нечітким тлумаченням змісту архівознавства у підручнику йшлося
про історичний метод організації документів із урахуванням інтер-
есів соціалістичного будівництва та марксистськоленінську періоди-
зацію історичної науки як підставу для класифікації і систематизації
архівних документів, що надалі будуть тривалий час визначальними в
радянському архівознавстві. Цікаво, що підручник із аналогічною на-
звою середини 1960х років подавав розуміння архівознавства як комп-
лексної наукової дисципліни, що вивчає і розробляє “теоретические,
методические и практические основы архивного дела”49. основною з
дисциплін, що входять у поняття “архівознавство”, називалася теорія
і практика архівної справи, яка “разрабатывает принципы отбора и
организации материалов, подлежащих архивному хранению, способы
хранения, обеспечивающие полную сохранность материалов, систему
научносправочного аппарата, формы и методы всестороннего исполь-
зования документов”50. подібне тлумачення містило й друге видання
підручника (1980). Тобто, чіткого усвідомлення співвідношення архі-
вознавства та “новотвору” – теорія і практика архівної справи – так і
не було вироблено.
Уніфікувати поняття, що функціонували в архівній справі в різ-
них країнах, була покликана розпочата із заснуванням Міжнародної
ради архівів (1948) робота над створенням міжнародного словника
архівної термінології (керівник проекту – секретар редакції журналу
“Archivum”, відомий французький архівіст РобертАнрі Ботьє). Архі-
вознавство (“archivistique”) тлумачилося у випуску словника 1953 р.
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння62
як “дисципліна, що займається всім, що торкається архівної доктрини,
методів і практики”51. Це визначення (найлаконічніше з досі відомих),
як видно, не містило конкретної вказівки, яка саме це дисципліна, не
включало історії архівів та архівної науки, однак у ньому не обмежува-
лося коло проблем, які вона має вивчати.
показовими в сенсі пошуків наукової сутності архівістики, єди-
них підходів до якої у повоєнний час ще не було вироблено, є праці
польських авторів. Більшість науковців, насамперед, професори вищих
навчальних закладів, вважали її допоміжною дисципліною історичної
науки. натомість як самостійну науку з власними цілями, завдання-
ми й методами архівістику розглядали Александр Гейштор52, Збігнєв
пєжоновський53, Бенон Міськевич54. Зокрема, Александр Гейштор слі-
дом за Казимежем Конарським називав архівістику наукою про архіви,
включивши до її завдань дослідження проблем створення, походжен-
ня, функціонування актів у діловодстві. Відтак, він виокремлював три
підрозділи архівістики: 1) властива архівістика (вивчення форми, по-
ходження та порядку поводження з документами); 2) організація архі-
вів (питання забезпечення збереженості документів); 3) архівознавство
(історія й огляд архівів).
Автори першого польського словника архівної термінології (1952)
дали архівістиці таке визначення: “наука про архіви й архівні докумен-
ти, яка вивчає архівотворчі процеси, методи оцінювання й впорядкуван-
ня архівних документів, організаційноправове й технічне забезпечення
їх збирання, зберігання й використання”55. Вивчення документів перед
їх потраплянням до архівів та пов’язаних з ними діловодних проце-
сів було замінено вивченням “архівотворчих процесів” – від створення
документів до їх упорядкування в архівах. як складова частина архі-
вістики розглядалося архівознавство, що займалася вивченням історії
архівів та їхніх документальних збірок56.
У контексті “радянського” підходу до завдань архівної науки розу-
мів її зміст грузинський архівознавець, автор праці “основы советского
архивоведения” (1958), професор Тбіліського державного педагогічно-
го інституту ім. о. С. пушкіна, доктор історичних наук Шалва Кара-
манович Чхетія (1899–1978)57. Вживаючи як синонім до термінів “ар-
хівна наука”, “архівознавство” – термін “архівна теорія” (паралельно з
терміном “архівна практика”), він пропонував таке визначення архівоз-
навства: “наука, представляющая собою систему знаний об архивах и
о принципах их организации на таких началах, которые обеспечивают
планомерное собирание, рациональное хранение и правильную обра-
ботку (систематизацию, описание и публикацию) архивных материалов
для использования их как в научнополитических, так и в практических
целях”58. до змісту архівознавства Ш. К. Чхетія включав історію архі-
вів та архівної справи, покликану вивчати розвиток архівної справи в
63СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
різних країнах і в різних архівах у минулому й сучасному; методику і
техніку архівної справи, що має на меті науковотеоретичне обґрунту-
вання і встановлення раціональних технічних прийомів і способів зби-
рання, зберігання і опрацювання архівних документів; археографію, що
розробляє наукові принципи публікації архівних документів; історію
архівознавства, що вивчає виникнення і розвиток архівної теорії, виро-
бляє на підставі порівняльного аналізу розвитку архівознавчої думки в
різних країнах нові принципи організації архівів. Автор не відокремлю-
вав архівну теорію (архівознавство) від архівної практики, наголошую-
чи на їх тісному взаємозв’язку. покликання архівознавства він убачав у
вивченні архівної справи в її минулому й сучасному станах, з’ясуванні
закономірності її розвитку, у контексті розвитку того суспільного жит-
тя, яке породило архіви і архівні документи.
Важливим і новим у розумінні Ш. К. Чхетією змісту архівної науки
був наголос на невіддільності архівів від суспільного життя. при цьому
його погляди щодо “системи знань”, включення до змісту науки історії
архівознавства задля узагальнення досягнень науки і вироблення на цій
підставі нових ідей перегукувалися з думками В. о. Романовського, ви-
словленими в “нарисах з архівознавства” (1927).
новий погляд на завдання архівістики як окремої науки запропо-
нував на п’ятій архівній методичній конференції (Варшава, 1961) Ка-
зимєж Арламовський (1900–1982)59. Спираючись на подане в словнику
польської архівної термінології (1952) визначення, він виокремив такі
підрозділи архівістики: архівна теорія, архівна практика, архівне право,
архівна техніка. до завдань архівної теорії К. Арламовський відносив
вивчення архівної термінології, методів архівних досліджень, відно-
шення архівів до інших установ пам’яті (бібліотеки, музеї), принципів
оцінювання документів, історію архівної теорії й практики. Водночас
історія архівістики як окремої наукової дисципліни, на думку вчено-
го, мала складати предмет вивчення історії науки. Архівна практика,
за К. Арламовським, мала своїм завданням дослідження методичних
проблем, пов’язаних зі збиранням, зберіганням, упорядкуванням і ви-
користанням архівних документів. Архівне право охоплювало архівне
законодавство, правовий захист архівів та їхніх фондів, право власнос-
ті на архівні документи, їх використання й розповсюдження, правовий
статус архівів і їх повноваження. Архівна техніка зосереджувалася на
вивченні проблем будівництва, утримання й оснащення архівних буді-
вель, функціонування лабораторій в архівах, реставрації й консервації
архівних документів. Висловлені К. Арламовським думки широко об-
говорювалися на конференції. Так, Адам Камінський трактував архі-
вістику як окрему самостійну науку, проблематика якої охоплює все,
що стосується архіву в найширшому розумінні цього слова60. Генрик
Лесінський вважав її допоміжною наукою історії, покликаною забез-
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння64
печувати користувачам, насамперед, історикам, швидкий і ефективний
доступ до архівних документів61. Мар’ян Фрідберг об’єктом архівістики
вважав архівні документи62. У редактора часопису “Архейон” пьотра
Баньковського натомість були зауваження термінологічного характе-
ру. Так, замість прийнятого терміну “архівістика”, вчений пропонував
вживати термін “наука про архіви”, яка, за його визначенням, поділя-
лася на архівістику (архівну теорію) та архівознавство (організація й
історія архівів та їхніх фондів)63. Тим самим, знову поставало питання
про синонімічність чи несинонімічність понять “архівна наука”, “архі-
вістика”, “архівознавство”.
Майже десять років по тому К. Арламовський знову звернувся до
проблеми визначення архівістики як науки, дещо змінивши свої погля-
ди64. об’єктом архівістики він визначив архів у всіх його аспектах, чим
фактично повторив тезу А. Камінського. при цьому він подавав чоти-
ри аспекти розуміння архіву: а) форма управління державним архівним
фондом; б) установа, що виконує функції зберігання й наукового опра-
цювання документів державного архівного фонду; в) сукупність архів-
них документів; г) архівна інформація. Комплексне вивчення усіх чо-
тирьох аспектів, на думку К. Арламовського, мало складати теоретичну
сторону архівних досліджень (архівна теорія). другою складовою архі-
вістики він вважав архівну практику. натомість, замість архівознавства
як окремої частини архівістики, орієнтованої на вивчення історії архівів
та описування архівних збірок, К. Арламовський пропонував відокре-
мити історію архівів та архівних зібрань від власне архівознавства, яке,
на його думку, мало займатися описом й оглядом архівів та їх фондів.
1966 року в середовищі французьких архівістів з’явилося два нові
поняття, пов’язані з тлумаченням змісту науки про архіви. У виданому
за загальною редакцією директора архівів департаменту Сени та міс-
та парижа іва перотена (1922–1981) “підручнику з тропічного архі-
вознавства” (“A manual of tropical archivology”)65 (1966) пропонувало-
ся запровадити для означення архівної науки замість уже усталеного
терміну “архівістика” (“Archivistique”) англомовний аналог “архіволо-
гія” (“archivology”). при цьому розглядалися й терміни “архівономія”
(“archivonomie”) та “архівекономія” (“archiveconomie”) та були відки-
нуті як такі, що не відповідають означенню широкої проблеми режи-
му та організації діяльності архівів. оскільки співавторами і. перотена
були відомі автори (Р.А. Ботьє, Ф. Флідер, п.п. Грессе, Л. К. Гвам,
я. п. Катпалія, Т. Шелленберг, А. Шерер), можна припустити, що пе-
ротен висловлював не лише свою приватну думку. поняття “тропічне
архівознавство” поширювалося на вивчення архівів, розташованих у
зоні впливу особливого клімату (спека, вологість) на збереженість до-
кументів безвідносно до того, чи цей вплив буває річним чи сезонним.
Терміни, запроваджені і. перотеном, згодом знайшли застосування в
65СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
спеціальній літературі, однак, термін “архівологія” не закріпився за на-
укою про архіви. нове його тлумачення згодом запропонували росій-
ські архівознавці.
“Радянська енциклопедія історії України” (1969) зафіксувала таке
розуміння поняття “архівознавство”: “наукова дисципліна, що вивчає
і розробляє теоретичні, методологічні, організаційні питання архівної
справи та її історію. Архівознавство займається питаннями обліку, збе-
рігання, наукової систематизації та класифікації документальних мате-
ріалів, розробляє види і форми науководовідкового апарату, методи та
прийоми всебічного використання документів”66. Автором статті про
архівознавство був відомий український історик, археограф, джерелоз-
навець, краєзнавець і завідувач профільної кафедри в Київському дер-
жавному університеті ім. Т. Г. Шевченка – В’ячеслав ілліч Стрельський
(1910–1983). подане ученим визначення мало узагальнюючий характер
і не претендувало на наукову новизну.
натомість оновлена версія визначення в польському словнику ар-
хівної термінології спиралася на узагальнення, зроблені на початку
1970х років Богданом Ришевським. Він поділив архівістику як наукову
дисципліну на три підрозділи: а) архівна теорія – узагальнююча части-
на архівістики, що вивчає проблеми збирання, зберігання, описування
й використання архівних документів; б) архівна методика – практичні
аспекти діяльності архівів; в) архівознавство, що займається вивченням
історії архівів та їхньої сучасної організації. два останні підрозділи, на
думку вченого, прийняту в офіційній історіографії, становлять описову
частину архівістики і складають підстави для узагальнень, які здійснює
перший підрозділ – архівна теорія67.
історичний характер архівознавства як наукової дисципліни, що
вивчає теорію і методику роботи з архівними документами та орга-
нізаційні питання архівної справи, а також її історію68, підкреслив
видатний російський учений Володимир Миколайович Автократов
(1922–1992) у докторській дисертації “Теоретические проблемы совет-
ского архивоведения (1960–1970е гг.)” (1982). при цьому він заува-
жив, що під “історичністю” архівознавства розуміється не тлумачення
її змісту в сенсі допоміжної історичної дисципліни, а його природа як
“относительно самостоятельная область исторического знания и по-
знания” з “развитым понятийным аппартом и сложной теоретической
структурой”69. Вчений наголошував, що замість відсутності вказівки на
те, до якого класу наук належить архівознавство в його традиційному
означенні як комплексної дисципліни, слід зазначати належність її до
історичних наук, що відповідає природі архівознавства. В. М. Авто-
кратов розрізняв “власне архівознавство” та “архівознавство науково
технічної документації” і “архівознавство кінофотофонодокументів” як
субдисципліни. Ці субдисципліни вчений пропонував виокремлювати
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння66
на підставі специфіки кодування інформації та способів класифікації,
розглядаючи об’єкт архівознавства з позицій семіотики і враховуючи
значні напрацювання в галузі дослідження таких документів70 та думку
свого вчителя о. о. Зиміна про необхідність розвивати нову спеціальну
дисципліну, яка б вивчала кінофотофонодокументи як історичні дже-
рела. Чітке окреслення класу наук, до якого належить архівознавство,
та виокремлення загальної теорії та субдисциплін визначали дефініцію
В. М. Автократова.
прагнення вивести архівну науку зпід “даху” історичної науки
засвідчували праці європейських теоретиків. “Архівна наука має ста-
ти незалежною від історичних наук, але не для того, щоб знову ста-
ти залежною”, – стверджував італійський архівознавець Еліо Лодоліні
(нар. 1922)71, наголошуючи на самостійності архівознавства як наукової
дисципліни. однак подібні твердження не заперечували думку В. М. Ав-
тократова. Вкотре йшлося про зміну статусу архівної науки в нових
умовах: не допоміжної історичної дисципліни, а самодостатньої.
“Міжнародний словник архівної термінології” (“Dictionary of Archival
Terminology”) (1984)72, що містив терміни французькою та англійською
мовами з їх еквівалентами голландською, німецькою, італійською, ро-
сійською та іспанською мовами, не фіксував належність архівознавства
до певного класу наук і тлумачив архівістику подвійно: а) як дисци-
пліну, що займається теоретичними і практичними аспектами функціо-
нування архівів (“discipline traitant des aspects theoriques et pratiques de
la function ‘archives”)73; б) як управління архівною справою. Крім того,
іспанський еквівалент містив синоніми: архівологія (“archivologia”)
(“archivonomia”), які свідчили про побутування цих термінів.
Узагальнене визначення архівної науки в середині 1990х років
подавала відповідна стаття в “Енциклопедії бібліотечних та інфор-
маційних наук” (“Encyclopedia of Library and Information Science”) за
авторством професора Університету Британської Колумбії, відомого
теоретика архівознавства Люціани дуранті: “це система знань про сут-
ність та основні характеристики архівів та архівної роботи, системати-
зовані в теорію, методологію і практику” (“the body of knowledge about
the nature and characteristics of archives and archival work systematically
organized into theory, methodology, and practice”)74. В тлумаченні поняття
проф. дуранті наголошує, що, на відміну від дипломатики, яка вивчає
сутність і ознаки окремих документів, архівна наука досліджує групи
документів і фонди. Водночас, вона вважає архівну науку “необхідним
посередником між теорією дипломатики і безпосередніми проявами її
у конкретних випадках” (“constitutes the necessary mediation between
diplomatic theory and its application to concrete, real cases...”)75. погля-
ди вченої її колега – Террі Кук оцінив як позитивістські й звужені й
характеризував як вияв премодернізму, протиставивши їх розумінню
67СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
архівної науки оддо Буччі. італійський вчений, професор Університету
в Мачерата, означив архівну науку як “зрозумілу і систематичну кон-
струкцію архівних знань”, однак він розрізняв поняття “архівні знання”
та “архівна наука” (“archival knowledge” and “archival science” are not
the same thing”)76. Архівні знання вчений розумів як різноманітні про-
яви щоденної діяльності архіву щодо зберігання та використання до-
кументальних цінностей у просторі і часі.
на межі XX і XXI ст., в умовах формування інформаційного сус-
пільства, з’явилися нові тенденції в розумінні архівознавства. Зокрема,
корективи в завдання архівознавства вніс розвиток електронних тех-
нологій, поставивши на порядок денний адаптацію засобів обліку та
доступу до електронних документів. Активну участь у переосмисленні
завдань архівної науки в інформаційному суспільстві бере Американ-
ська асоціація архівістів (SАА). на початок XXI ст. в американсько-
му архівознавстві “архівна наука” тлумачилася як “теорія та вивчення
надійного зберігання, каталогізації і пошуку документів”77. Її завдання
охоплюють розроблення методів збереження документів у відповідних
кліматичних умовах у минулому та розвиток нових процесів і способів
збереження, у тому числі, традиційних та електронних методів катало-
гізації, цифрового збереження, а також всі типи програм довгостроко-
вого збереження.
У процесі переосмислення змісту поняття в цей час робилися спро-
би (зокрема, російськими науковцями) обгрунтування нових субдис-
циплін архівознавства: “архівології” (В. В. Кабанов, Є. В. Старостін),
“архівософії” (К. Б. ГельманВиноградов, Т. і. Хорхордіна), “бізнес
архівознавства” (і. В. Карапетянц) та ін.
поняття про архівологію як наукову галузь знань, що формується
на стику джерелознавства та архівознавства й займається виявленням
і розробленням найважливіших комплексів джерел з історії архівної
справи та архівів: описів, каталогів, путівників, справ, фондів, колек-
цій, архівів, проектів архівних законів тощо, детально обґрунтовував
Є. В. Старостін78. на думку вченого, у ширшому сенсі “архівологія”
має вивчати проблеми “архівного джерелознавства”, зокрема всю сис-
тему “джерелостворювальних” чинників, досліджувати всі аспекти до-
кументування людського досвіду, відповідаючи на питання, як ішов
процес документування, з’ясовуючи роль у ньому державного і при-
ватного сектора, чому і як збереглося те чи інше джерело, комплекс
документів, архів, бібліотека, музей та ін., які історичні пам’ятки мали
бути, але не збереглися через відомі причини, як впливає розвиток ін-
формаційних технологій на збереженість документальної пам’яті сус-
пільства, до якого типу письмової (архівної) цивілізації варто віднести
те чи інше суспільство. Відтак, архівологія мислилася як дисципліна,
що має виняткове значення для правильного прочитання джерела.
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння68
проф. Старостін не абсолютизував свою роль у розробленні на-
укових засад нової дисципліни (синонімом до назви якої він називав
“архівне джерелознавство”), вказуваючи на внесок учених, праці яких
прислужилися її започаткуванню: проф. В. В. Кабанова, який окрес-
лив предмет “архівного джерелознавства” на підставі способу вироб-
ництва документа (“письмовий” – антитеза “друкованому”), професора
паризької Школи хартій ЖанаМарі Жозефа Артура Жирі (1848–1899),
що мріяв про майбутню теоретичну дисципліну, об’єктом якої стануть
письмові документи всіх країн і часів, а також діяльність Міжнарод-
ного інституту бібліографії, співробітники якого в перше десятиліття
існування установи (1895–1905) активно займалися проблемами доку-
ментування в різних галузях людських знань, розуміючи “документу-
вання” як організацію використання всього комплексу письмових чи
графічних джерел, представлених різними документами, але переваж-
но – друкованими текстами. Є. В. Старостін наголошував, що документи
формують у цілому “графічну пам’ять” людства, своєрідну матеріальну
основу наших знань. Близький до цього розуміння був В. М. Автокра-
тов, у цьому напрямку працював Б. С. ілізаров, стверджуючи в архівній
науці концепцію “архівів – соціальної пам’яті суспільства”.
Завдання фахівця в галузі “архівології” вчений вбачав у тому, щоб
виділити як загальні ознаки, властиві усім без винятку людським сус-
пільствам, так і особливості, притаманні окремим країнам, конкретним
типам цивілізацій. проте, сам термін видавався обраним не зовсім вда-
ло з огляду на те, що саме його пропонував для означення архівної
науки в 1960х роках ів перотен. Ймовірно, ця неузгодженість дала
підстави російським колегам професора Старостіна у своєму визначен-
ні архівознавства зазначити, що це наукова дисципліна, “изучающая
и разрабатывающая теоретические, правовые и методические вопросы
архивного дела, а также историю архивного дела и архивоведения как
совокупности теоретических идей и положений”79, і вказати еквівалент-
ні поняття: “архівістика” та “архівологія”.
новаторством позначена спроба виокремлення Тетяною іннокенті-
ївною Хорхордіною на підставі міждисциплінарного підходу наукової
архівознавчої дисципліни на стику методології та теорії наукознавства
і філософії – “архівософії” (очевидно, за аналогією до поняття “історі-
ософія”) в значенні комплексної дисципліни, що вивчає архіви як ін-
формаційну мегасистему загальнопланетарного характеру80. У своєму
визначенні вона апелює до праць відомого російського архівознавця
і спеціаліста в галузі інформатики К. Б. ГельманаВиноградова81, по-
значених переосмисленням усталених категорій і термінів архівознав-
ства (“архів”, “документ”, “цінність” документа і критерії відповідної
експертизи, “інформаційна ємність фонду” тощо) й пропонує запро-
вадити поняття: “співвідношення соціального і духовного в архівах”,
69СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
“сукупний архів людини” та розуміння архіву як середовища людської
діяльності в загальнопланетному масштабі тощо. Базовою тезою в об-
ґрунтуванні позиції Т. і. Хорхордіної є виокремлення такої власти-
вості архівів як “всесвітність”, “загальнолюдськість” в якості одного
з феноменів культури. Вчена наголошує, що архіви повинні складати
єдиний відкритий архівноінформаційний простір і функціонувати на
загальнообов’язковій для всіх категорій і видів архівів правовій основі,
інакше вони ніколи не стануть надійним засобом радикального підви-
щення поінформованості суспільства і людини про них самих, найваж-
ливішим джерелом самопізнання людини взагалі. У цьому контексті
вона розуміє архів як сукупну інформаційну відкриту багаторівневу
систему, що є за своєю суттю історикосоціокультурним феноменом
загальнолюдського масштабу82. Цей підхід покладено в основу ви-
значення архівної науки, яке дала Т. і. Хорхордіна кількома роками
пізніше: “архивоведение предстает всеобъемлющей наукой о форми-
ровании основ социальной памяти”83. Таке тлумачення видається до-
статньо обгрунтованим з точки зору філософського розуміння науки як
особливого виду соціальної пам’яті людства, оскільки без інформації
про суспільний розвиток (у найширшому розумінні), що містить нако-
пичені людиною і людством у процесі своєї життєдіяльності численні
документальні масиви, історичні дослідження не можуть бути резуль-
тативними і об’єктивними.
дослідниця американських та європейських бізнесархівів ірина
Володимирівна Карапетянц запропонувала визначення бізнесархіво
знавства: “совокупность научных подходов и принципов, методов и
средств, применяемых при организации и ведении архивов частных
компаний, сохранении, изучении и использовании источников по раз-
витию микроуровневой экономики”84, розуміючи його як самостійний
напрям архівної науки, об’єктом вивчення якого є теорія і методика
роботи з історичною документацією ділового світу85.
Серед московських науковців обговорювалося також і поняття
“технотронне джерелознавство” (В. М. Магідов), тісно пов’язане з про-
блемами архівної науки.
* * *
Таким чином, порівняльний аналіз змісту дефініції поняття “архі-
вознавство” (“архівна наука”, “наука про архіви”) у історичному роз-
витку засвідчує, що за наявності сталих елементів (теорія та методика
класифікації, описування та забезпечення збереженості архівних доку-
ментів, організація архівів) загальне розуміння його змісту та завдань у
різні часи в різних країнах мало відмінності. до дискусивних, зокрема,
належали включення до змісту архівної науки історії архівів, археогра-
фії, архівного законодавства.
Батьківщиною терміну “Archivwissenschaft” (“архівна наука”) є
німеччина кінця XVIII ст., а перше визначення поняття і констатація
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння70
факту існування нової науки належить Й. А. Еггу (1804). “дитячий вік”
архівної науки зафіксували Ш.В. Ланглуа в кінці XIX ст. у Франції
та Вальдо Г. Леланд на початку першого десятиліття XX ст. у США.
Європейська історіографія засвідчує виокремлення архівної науки з ди-
пломатики, північноамериканська – з бібліотекознавства. перше тлума-
чення поняття “архівна наука” на теренах Російської імперії пов’язане
з іменами М. В. Калачова, і. А. Андреєвського, д. я. Самоквасова, в
Україні – В. о. Романовського, В. і. Веретенникова.
для визначення архівної науки застосовувалися різні терміни: ар-
хівознавство (нім. “Archivwissenschaft”, “Archivverwaltungslehre”, анг.
“Archival science”, польськ. “archiwoznawstwo”, рос. “архивоведение”
та ін), архівістика (фр. “Archivistique”, польськ. “Archiwistyka”, порт.
“Archivistiek”, італ. “Archiwistica applicata”, іспанськ. – archivistica та
ін..), а також “архівологія” (archivology), “архівономія” (“archivonomie”),
“теорія и практика архівного дела”. при цьому термін “архівістика”
мав у різних країнах дещо відмінний зміст: а) аналог терміну “архівоз-
навство”; б) одна з дисциплін науки про архіви; в) галузь діяльності,
об’єктом якої є архіви та архівні документи; г) узагальнююче поняття
щодо термінів “архівознавство” та “архівна справа” в їх єдності. Термін
“архівознавство” так само мав різні тлумачення: а) самостійна наука;
б) дисципліна, що вивчає історію та організацію архівів у складі архі-
вістики; в) дисципліна, що включає документознавство, археографію,
історію державних установ тощо.
поєднання в змісті поняття історикотеоретичного і методично
практичного (“технологічного”) аспектів науки про архіви зумов-
лювали існування двох “складових” архівної науки, зафіксоване в
російських термінах “архивовѣдѣние” та “архивоведение”, німець-
ких – “Archivwissenschaft” і “Archivkunde”, французьких – “Science des
archives” і “Service des archives” та ін. із розвитком науки такий штуч-
ний поділ на "наукову" і "технічну" складові поступово нівелювався.
починаючи від другої половини XIX ст., обґрунтовувалося за-
родження нових субдисциплін архівної науки: “тропічне архівознав-
ство” (ів перотен), “архівознавство науковотехнічних документів”
(В. М. Автократов, о. о. Зимін), “архівознавство кінофотофонодоку-
ментів” (В. М. Автократов), “архівософія” (К. Б. ГельманВиноградов,
Т. і. Хорхордіна), “архівологія” (В. В. Кабанов, Є. В. Старостін),
“бізнесархівознавство” (і. В. Карапетянц).
У процесі розвитку науки про архіви неодноразово ставилося пи-
тання про її самостійність та належність до певного класу наук. Зміст
дефініції “архівознавство” еволюціонував від допоміжної історичної
дисципліни, спеціальної галузі історичної науки до самостійної систе-
ми знань, комплексної науки про архівну справу.
Узагальнення історичного досвіду формулювання визначення по-
няття архівної науки дозволяє вважати архівознавство системою знань
71СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
про документальну пам’ять людства, історичною за своєю природою та
універсальною за характером комплексною наукою про архіви та архів-
ні документи, що розробляє теоретичні, правові та методичні питання
архівної справи, досліджує типовидовий склад та інформаційний по-
тенціал архівної спадщини і питання доступу до архівної інформації,
вивчає історію архівів та архівознавства.
1 Ideen einer Theorie der Archivwissenschaft: zur Zeitung der Praxis bey der
Einrichtung und Bearbeitung der Archive und Registraturen| von J[osef] An[ton]
Oegg – Gohta: Ettinger, 1804. – XVIII u.+134 s.
2 Старостин Е. В. Зарубежное архивоведение: проблемы истории, тео-
рии, методологии. – М.: Русский мир, 1997. – С. 22.
3 Rammingen von Jacob. Von der Registratur und ihren Gebawen und Regi
menten. Heidelberg, 1571; Balthassaris Bonifacii. De Archivis Liber Singularis et
Ciuilium Institutionum Epitome. – Venetiis: Apud Io. Petrum Pinellum Typographum
Ducalem, MDCXXXII. – 46 p.; Multz von Oberschonfeld Jacob Bernhard. De
jure cancellariae et archivi. – Ottingen, 1692; Collectanea iuris publici quibus
res Germanicae per aliquot secula illustrantur: deprompta ex actis et documentis
publicis archivi Argentoratensis variarumque bibliothecar manuscriptis / authore
Jacobo Wenckero. – Argentorati: Dulssecker, 1702. – Getr. Zählung; Apparatus
et instructus archivorum ex usu nostri temporis vulgo Von Registratur und
Renovatur. – Argentorati: Dulsseckeri, 1713; Collecta archivi et cancellariae jura:
quibus accedunt de archicancellariis, vicecancellariis, cancellariis ac secretariis
virorum clarissimorum commentationes / accurante Jacobo Wenckero. – Argentorati:
Dulssecker, 1715. – 821 s.; Aebbtlin Georg. Anführung Zu der RegistraturKunst /
Vorderist denen Hoch=Loblichen Herrschafften und Obrigkeiten zu underthänigen
Bericht und Erinnerung: Wie auch deroselben Registratorn, [sic] Secretariis,
Cancellisten / Verwaltern / Amptleuthen und Schreibern zu Dienst, Ulm, Christian
Balthasar Kühnen, 1669 [2nd ed., 1726] – [9] 43 s.; Le Moine Pierre Camille.
Diplomatique pratique ou Traite de l’arrangement des archives e ttresors des
chartes / chez Joseph Antoine (A. Metz), 1765; Spiess Philipp Ernst. Von Archiven.
Halle: bei Johan Jacob Gebauer, 1777. – 92 s.; Handbuch für angehende Archivare
und Registratoren / von Karl Friedrich Bernhard Zinkernagel. – Nördlingen: Beck,
1800. – XVIII, 561 s.: Iіі. та ін.
4 Йдеться про працю з питань дипломатики “Nouveau Ttaite de diplomatique
theorique” першої половини XVIII ст. дет. див. Архивоведение или наука об
архивах // Энциклопедический словарь под ред. И. Е. Андреевского. – Спб,
1890. – Т. II: Араго–Аутка; Изд.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – С. 253.
5 Zeitschrift für Archivs und Registraturwissenschaft / Archivar Paul Öster
reicher und Oberregistrator Georg F. Dollinger. 4 Heft. 1804 (всього вийшло чо-
тири числа часопису).
6 Register // Meyers Großes KonversationsLexikon [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: URL : http://www.zeno.org/Meyers1905/A/Register. – назва з
екрану.
7 Ideen einer Theorie der Archivwissenschaft. – S. V.
8 Ideen einer Theorie der Archivwissenschaft. – S. XVII.
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння72
9 Ideen einer Theorie der Archivwissenschaft. – S. XVII, 25.
10 Jenaische Allgemeine LiteraturZeitung. – 1805. – № 34. – S. 270.
11 див.: Макаров А. Н. проект архивной реформы барона Г. А. Розенкамп-
фа (1820) // Ист. архив. – пг., 1919. – Кн. 1. – С. 101–142; Хорходина Т. И.
Российская наука об архивах. История. Теория. Люди. – М.: Рос. гос. гуманит.
унт, 2003. – С. 46.
12 Труды Комиссии составления законов. – 2е изд. – пг., 1922. – Т. 1. –
С. 203.
13 Хорходина Т. И. Российская наука об архивах... – С. 46.
14 Brand F. J. ArchivWissenschaft oder Anleitung zum Lesen alter lateinischer
und deutscher Handschriften und Urkunden: nebst einem Woerterbuche der
deutschen Urkundensprache: mit 30 lithographischen Nachbildungen alter Schriften
und Siegel auf 12 Tafeln. – Padeborn: Junfermann, 1854. – 99 s.
15 Андреевский И. Е. Архивоведение или наука об архивах // Энциклопеди
ческий словарь / под ред. И. Е. Андреевского. – Спб, 1890. – Т. 2: Араго
Аутка. – С. 253.
16 Воронов А. П. Архивоведение: конспект лекций, читаных в С.петер
бургском археологическом институте. – Спб, 1901. – С. 2.
17 Воронов А. П. Архивоведение. – С. 2.
18 Там само.
19 Самоквасов Д. Я. Современное русское архивное нестроение (1852–
1902, 7 июля). – М.: Товарищество типографии А. п. Мамонтова, 1902. – 131,
37 с.
20 див.: додаток № IX: Содержание науки архивовѣдѣния // Самоквасов
д. я. Современное русское архивное нестроение (1852–1902, 7 июля). – М.:
Товарищество типографии А. п. Мамонтова, 1902. – С. 34–37.
21 д. я. Самоквасов вважав, що архівну освіту слід організовувати за при-
кладом підготовки вчених архівістів у західноєвропейських країнах і пропону-
вав створити кафедри архівознавства принаймні в двох університетах – Мос-
ковському та Київському як у таких, де є відповідний професорський склад,
та “державні архівні інститути архівознавства” при Московському і Київсько-
му державних архівах. див.: Самоквасов д. я. Архивное дело в России. Кн. 1:
Современное русское архивное нестроение (1852–1902, 7 июля). – М.: Това-
рищество типографии А. п. Мамонтова, 1902. – С. 14.
22 див.: додаток № IX. Содержание науки архивовѣдѣния. – С. 34.
23 Langlois Ch.V La science des archives // Revue international des archives,
des bibliotheques et des musees. – Paris, 1895. – № 1. – P. 7–25.
24 ChampolionFigeac Aiшe Louis. Manuel de l’archiviste des prefectures, des
mairies et des hospieces. – Paris: Paul Dupont – J.H. Dumoulin, 1860. – 400 p.
25 Richou Gabriel. Traite historique et pratique des archives publiques. – Paris:
Paul Dupont, 1883. – 328 p.
26 див.: Кальсина Е. А. Французское архивоведение: история, теория, ме-
тодология. дисс. на соиск. уч. степ. докт. истор. наук. – М.: РГГУ, 2004. – С.
99.
27 Langlois Ch. et Seignobos Ch. Introduction aux etudes historiques. – Paris,
1898. – XVIII, 308 p.; див. також: Ланглуа Ш., Сеньобос Ш. Введение в изу-
чение истории / пер. с фр. А. Серебряков. – 2е изд. – М.: Гос. публ. ист.
библиотека, 2004. – 305 с.
28 див.: Lodolini Elio. The War of Independence of Archivists // Archivaria. –
1989. – T. 28. – P. 40.
73СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
29 http://en.wikipedia.org/wiki/Waldo_Gifford_Leland
30 http://en.wikipedia.org/wiki/Waldo_Gifford_Leland. – Carnegie Institution
and American Historical Association.
31 Lodolini Elio. The War of Independence. – P. 40.
32 Ptaszycki S. Encyklopedia nauk pomocniczych historii i literatury polskiej. –
Lwów, 1921. – S. 10.
33 див.: Карапетянц И. В. Бизнесархивоведение как одно из направлений
архивоведения // Вестн. архивиста. – 2010. – № 1 (61). – С. 212–213.
34 див.: Попов В. Архивоведение, или наука об архивах // Изестия при-
морского губернского архивного бюро. – Владивосток, 1923. – Т. 1, вып. 1. –
С. 31–36.
35 Casanova Eugenio. Archivistika. – Sienea Stab. arti grafiche Lazzeeri,
1928. – 533 р.
36 Любименко І. нариси архівної бібліографії на Заході за останні 15 ро-
ків // Архівна справа. – 1929. – Кн. 11. – С. 89.
37 Романовський В. О. Вступні уваги // Романовський В. о. нариси з ар-
хівознавства: історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в
архівах. – Х., 1927. – С. 5–10.
38 Там само.
39 Веретенников В. Архівознавство: Лекція 1. – Х.: Рад. школа, 1931. –
С. 2.
40 Konarski K. Nowożytna archiwistyka polska i jej zadania. – Warszawa,
1929. – 160 s.
41 Тобто, повернення архівних зібрань, що опинилися за межами польщі.
42 Konarski K. Z zagadnień nowożytnej archiwistyki polskiej // Archejon. –
1927. – T. 1. – S. 107, 121.
43 Konarski K. Podstawowe zasady archiwistyki // Archejon. – 1962. –
T. 19/20. – S. 19–104.
44 Бєльчиков Н. Ф. Теория археографии. – М.; Л., 1929. – 73, [7] с.
45 Архівознавство: елементарний підручник / ЦАУ УСРР. – Х.: Рад. шко-
ла, 1932. – Ч. 1. – С. 64.
46 Між виходом підручника в світ та підготовкою його тексту до друку
минуло три роки. Текст підручника було завершено 1929 р., а під час другого
всеукраїнського з’їзду архівних робітників (Харків, 1931), який остаточно іде-
ологізував архівну справу, працю В. і. Веретенникова засудили, його визнали
ідеологом техніцизму та об’єктивного документалізму. подібні звинувачення
було висунуто й до В. о. Романовського, якого було незабаром звільнено з
роботи у КЦАдА та ВУАн. Ймовірно, до тексту підручника вносилися зміни
з метою посилити “радянське” розуміння науки. В серпні 1933 р. В. і. Вере-
тенникова було звільнено з роботи.
47 Митяев К. Г. Теория и практика архивного дела: учеб. пособие. – М.,
1946. – 245 с.
48 Там само.
49 Теория и практика архивного дела в СССР / под. ред. проф. Л. А. ники-
форова и доц. Г. А. Белова. – М.: Высшая школа, 1966. – С. 7.
50 Там само.
51 Cent premieres notions pour la preparation d’un vocabulaire technique
international d’archivistique. Travaux du stage technique international d’archives. –
Paris, 1951–1952; 1952–1953. – P. 1: dactyl.
СТАТТі ТА поВідоМЛЕння74
52 Gieysztor A. Zarys nauk pomocniczych historii. – Warszawa, 1948. – S. 195.
53 Pańków S., Perzanowski Z. Nauki pomocnicze historii. – Kraków, 1958. –
S. 78.
54 Miśkiewicz B. Wstęp do badań historycznych. – Warszawa, 1968. – S. 114.
55 Polski Słownik Archiwalny / pod red. A. Bachulskiego, K. Konarskiego, A.
Wolff. – Warszawa, 1952. – S. 5.
56 Там само.
57 Чхетия Ш. К. Архивоведение, его предмет и задачи // науч.информ.
бюл. – Тбилиси, 1958. – № 2. – С. 15–28.
58 Там само. – С. 23.
59 Arłamowski K. Postulaty badawcze w zakresie archiwiszyki współczesnej i
organizacja badań // Archejon. – 1962. – T. 37. – S. 27–47.
60 Kamiński A. Potrzeby badawcze naszej archiwistyki //Archejon. – 1962. –
T. 37. – S. 56.
61 Lesiński H. Problem naukowego rozpoznania archiwów // Archejon. –
1962. – T. 37. – S. 61.
62 Friedberg M. Najważniejsze zadania badawcze archiwisty // Archejon. –
1962. – T. 37. – S. 66.
63 Bańkowski P. Postulaty badawcze polskiej nauki o archiwach // Archejon. –
1962. – T. 37. – S. 49–50.
64 Arłamowski K. Archiwistyka, jej natura i definicja // Archejon. – 1970. – T.
53. – S. 7–26.
65 A manual of tropical archivology / edited by Yves Perotin with the collabo
ration of RobertHenri Bautier [and others]. – Paris: Mouton, 1966. – 149 p., ill.
66 Стрельський В. І. Архівознавство // Радянська енциклопедія історії
України. – К., 1969. – С. 88.
67 Ryszewski B. Archiwistyka. Przedmiot, zakres, podział. – Warszawa; Poz
nań, 1972. – S. 96. див. також: Grygier T. Zagadnienia podziału wewnętrznego
archiwistyki // Archejon. – 1979. – T. 68. – S. 149–188.
68 Автократов В. Н. Теоретические проблемы отечественного архивове-
дения. – М.: РГГУ, 2001. – С. 295.
69 Там само. – С. 296.
70 Зокрема, йшлося про праці о. А. Кузика, н. Г. Філіпова, В. М. Жи-
гунова, В. М. Магідова. детальніше див. Автократов В. н. Теоретические
проблемы отчественного архивоведения... – С. 73–75.
71 Lоdolini Elio. La guerra di indipendenza degli archivisti // Archives et
Bibliotheques de Belgique. – 1987. – B. 57, № 1, 2. – P. 269–293; див. також:
MenneHaritz, Angelika. Archival education: preparing the profession to meet
the needs of society in the twentyfirst century // Archivum. – 1994. – Vol. 39:
Proceedings of the 12th International Congress on Archives (Montreal, 6–11
September 1992). – P. 261–284.
72 Dictionary of Archival Terminology. Englisch and French with Equivalents
in Dutch, German, Italian, Russian and Spanish / ed. by Peter Walne; compiled by
Frank B. Evans, FrancoisJ. Himly and Peter Walne. – Munchen: KGSaur; New
York; London; Paris, 1984. – 220 p.
73 Dictionary of Archival Terminology. – P. 29.
74 Duranti Luciana. Archival Science // Encyclopedia of Library and Information
Science. – 1996. – Vol. 59. – P. 1, 5, 12.
75 Там само.
76 див.: Cook Terry. Archival Science and Postmodernism: New Formulations
for Old Concepts // Archival Science. – 2001. – Vol. 1, № 1. – P. 3–24.
75СТАТТі ТА поВідоМЛЕння
77 Archival science [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL : http://
en.wikipedia.org/wiki/Archival_science. – назва з екрану.
78 Старостин Е. В., Чудиновских В. А. Архивы и архивное дело в зару
бежных странах. – Свердловск, 1991. – С. 8–10; Старостин Е. В. на каком
языке мы говорим? // отеч. архивы. – 1999. – № 3. – С. 123; Старостин Е.
В. Как рождался термин “архивное источниковедение” // документ. Архив.
История. Современность. – Екатеринбург, 2000. – Ч. II. – С. 17–20; Старостин
Е. В. Архивы России: Методологические аспекты архивоведческого знания:
учеб.метод. пособие. – М., 2001. – С. 15–23.
79 Банасюкевич В. Д., Елпатьевский А. В., Ларин М. В. Российское и со-
ветское архивоведение: попытка сравнительного анализа // Архивоведение и
источниковедение отечественной истории: проблемы взаимодействия на со-
временном этапе: докл. и тез. выступлений, 25–26 февр. 1999 г. – М., 1999. –
С. 8.
80 Хорхордина Т. И. от архивоведения к архивософии? К постановке во-
проса // Тр. Москов. ист.архив. инта. – М., 1996. – Т. 33. – С. 177–191.
81 Гельман-Виноградов К. Б. перспективное направление развития архиво-
ведения // Вестн. архивиста. – 1991. – № 5. – С. 58–65; он же. пространствен-
ная одиссея документов как глобальное явление // отеч. архивы. – 1992. –
№ 6. – С. 24–30; он же. документальная память ноосферы как новый объект
познания (к постановке проблемы) // Междунар. форум по информации и до-
кументации. науч. журн. междунар. федерации по информации и документа-
ции. – 1992. – Т. 17, № 1. – С. 8–10.
82 Хорходина Т. И. Российская наука об архивах. – С. 43.
83 Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 405.
84 Карапетянц И. В. Бизнесархивоведение... – С. 212; Вона ж: Эко но
мические архивы Западной Европы и США в постиндустриальном мире. об-
щность и своеобразие. – М.: Рос. гос. гуманит. унт, 1999. – 310 с.
85 Карапетянц И. В. Бизнесархивоведение... – С. 214.
В статье проанализировано содержание дефиниции поня тия “архивове-
дение” в историческом развитии, освещено его развитие в раз ных странах
мира.
Ключевые слова: архивоведение; архиво ведческая мысль; зарубежная и
украинская архивная наука.
The article made a comparative analysis of the content of the concept of
“Archives Studies” definition in the historical evolution, describes its development
in different countries of the World.
Keywords: archival; arhive thought; foreign and Ukrainian Archival Science.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25986 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T14:29:48Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Матяш, І.Б. 2011-08-19T12:56:11Z 2011-08-19T12:56:11Z 2010 Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту / І. Б. Матяш // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 49-75. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25986 930.25 У статті здійснено порівняльний аналіз змісту дефініції поняття “архівознавство” в історичному розвитку, висвітлено його розвиток у різних країнах світу. В статье проанализировано содержание дефиниции понятия “архивоведение” в историческом развитии, освещено его развитие в разных странах мира. The article made a comparative analysis of the content of the concept of “Archives Studies” definition in the historical evolution, describes its development in different countries of the World. uk Інститут історії України НАН України Архіви України Статті та повідомлення Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту The concept of Archive keeping as science: genesis of content Article published earlier |
| spellingShingle | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту Матяш, І.Б. Статті та повідомлення |
| title | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| title_alt | The concept of Archive keeping as science: genesis of content |
| title_full | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| title_fullStr | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| title_full_unstemmed | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| title_short | Поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| title_sort | поняття про архівознавство як науку: ґенеза змісту |
| topic | Статті та повідомлення |
| topic_facet | Статті та повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25986 |
| work_keys_str_mv | AT matâšíb ponâttâproarhívoznavstvoâknaukugenezazmístu AT matâšíb theconceptofarchivekeepingassciencegenesisofcontent |