Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.)
У статті досліджуються характерні особливості законотворчої практики в Українській державі, зумовлені деформацією політичної системи та відсутністю представницької гілки влади. висвітлюється законодавча діяльність Ради міністрів та підготовка виборів до Українського сейму....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Архіви України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25987 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) / Р. Я. Пиріг // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 76-85. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-25987 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-259872025-06-03T16:03:56Z Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) The Hetmanate of Pavlo Skoropads’kyi: features of laws (April-December 1918) Пиріг, Р.Я. Статті та повідомлення У статті досліджуються характерні особливості законотворчої практики в Українській державі, зумовлені деформацією політичної системи та відсутністю представницької гілки влади. висвітлюється законодавча діяльність Ради міністрів та підготовка виборів до Українського сейму. В статье исследуются характерные особенности законотворческой практики в Украинском Государстве, обусловленные деформацией политической ветви власти. освещается законодательная деятельность совета министров и подготовка выборов в Украинский сейм. This article investigates the characteristic features of legislative practice in the Ukrainian state, due to deformation of the political system and lack of representative branches ofgovernment.Clarifying the legislative activities of the Council of Ministers and the preparation of elections to the Ukrainian Seym. 2010 Article Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) / Р. Я. Пиріг // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 76-85. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25987 93(477)“1918” uk Архіви України application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті та повідомлення Статті та повідомлення |
| spellingShingle |
Статті та повідомлення Статті та повідомлення Пиріг, Р.Я. Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) Архіви України |
| description |
У статті досліджуються характерні особливості законотворчої практики в Українській державі, зумовлені деформацією політичної системи та відсутністю представницької гілки влади. висвітлюється законодавча діяльність Ради міністрів та підготовка виборів до Українського сейму. |
| format |
Article |
| author |
Пиріг, Р.Я. |
| author_facet |
Пиріг, Р.Я. |
| author_sort |
Пиріг, Р.Я. |
| title |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| title_short |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| title_full |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| title_fullStr |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| title_full_unstemmed |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| title_sort |
гетьманат павла скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Статті та повідомлення |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/25987 |
| citation_txt |
Гетьманат Павла Скоропадського: особливості законотворення (квітень–грудень 1918 р.) / Р. Я. Пиріг // Архіви України. — 2010. — № 1. — С. 76-85. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Архіви України |
| work_keys_str_mv |
AT pirígrâ getʹmanatpavlaskoropadsʹkogoosoblivostízakonotvorennâkvítenʹgrudenʹ1918r AT pirígrâ thehetmanateofpavloskoropadskyifeaturesoflawsaprildecember1918 |
| first_indexed |
2025-11-24T10:42:13Z |
| last_indexed |
2025-11-24T10:42:13Z |
| _version_ |
1849668071244955648 |
| fulltext |
статті та повідомлення76
УДК 93(477)“1918”
Р. Я. ПиРіг*
гетьманат Павла СКоРоПаДСьКого:
оСобливоСті заКонотвоРеннЯ
(квітень–грудень 1918 р.)
У статті досліджуються характерні особливості законотворчої практики
в Українській державі, зумовлені деформацією політичної системи та від-
сутністю представницької гілки влади. висвітлюється законодавча діяльність
Ради міністрів та підготовка виборів до Українського сейму.
Ключові слова: закони; Рада міністрів; гетьман; державна канцелярія;
сейм.
серед державних моделей доби Української революції 1917–
1921 рр. (УнР, ЗУнР, УсРР) лише гетьманат павла скоропадського
не був республіканським. постання цієї форми правління детермінова-
но ситуативним збігом політично-економічних інтересів німеччини та
правоконсервативних власницьких кіл України. саме велелюдний хлі-
боробський з’їзд підтримав державний переворот і став подобою легі-
тимації новітнього гетьманату, підстави якого виводилися з традицій
козаччини ХVіі–ХVііі століть.
проголошений гетьманом генерал п. скоропадський, вже 29 квіт-
ня 1918 р. видав два основоположні документи – “Грамота до всьо-
го українського народу” і “Закони про тимчасовий державний устрій
України”1. Грамотою він оголосив себе гетьманом і пояснив головні
спонукальні мотиви таких дій – загроза нової катастрофи і категоричні
домагання трудових мас збудувати таку державу, яка б забезпечила на-
селенню “спокій, закон і можливість творчої праці”. Центральну Раду
і земельні комітети було розпущено, міністрів УнР та їх заступників
звільнено. Управління державою гетьман мав здійснювати через при-
значувану ним Раду міністрів.
другий документ – “Закони про тимчасовий державний устрій
України” був зводом з семи актів: “про гетьманську владу”, “про Раду
міністрів і міністрів”, “про віру”, “про права і обов’язки Українських
Козаків і Громадян”, “про закони”, “про генеральний суд”, “про фі-
нансову Раду”. Цей комплект законів, терміново складених напередод-
ні перевороту правником о. палтовим, протягом усього періоду існу-
вання Української держави слугував її фактичною конституцією.
* Пиріг Руслан Якович – доктор історичних наук, професор, заслужений
діяч науки і техніки, завідувач відділу історії української революції (1917–
1921 рр.) інституту історії України нан України.
© Р. я. пиріг, 2010
77статті та повідомлення
У своїй сукупності закони були спрямовані на забезпечення мак-
симальної концентрації влади в руках гетьмана. він отримував винят-
кові повноваження: затверджував усі закони, призначав і звільняв Раду
міністрів, інших вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним
командувачем армії і флоту, здійснював керівництво зовнішньою по-
літикою, йому належало право оголошення надзвичайного стану, амніс-
тії, надання громадянства тощо. Це відповідало його намірам домогтися
“створення сильної влади в особі диктатора – гетьмана”2. Коли відразу
після перевороту лідери українських соціалістичних партій запропону-
вали надати йому повноваження президента, то він їх рішуче відкинув.
Гетьманат п. скоропадського – авторитарно-бюрократичний ре-
жим з близькими до диктаторських повноваженнями глави держави,
відсутністю представницького органу влади, поєднанням в уряді вико-
навчих і законодавчих функцій, вузькою соціальною базою і тимчасо-
вим характером правління. однак утвердження української державнос-
ті, реалізація повноважень гетьмана і уряду, суспільні процеси суттєво
обмежувалися фактором присутності в країні чужої мілітарної сили, що
робило Українську державу сателітом Четверного союзу.
Гетьманський устрій держави декларувався як тимчасовий – “до
обрання сейму і відкриття його діяльності”. У своїй інавгураційній
Грамоті п. скоропадський обіцяв найближчим часом видати закон
“установляючий порядок виборів до Українського сейму”3. декларації
щодо близьких перспектив обрання представницького органу влади –
сейму, були спрямовані на попередження негативної реакції громад-
ськості у зв’язку з силовим поваленням парламентської УнР. Цим же
цілям служило й спеціальне урядове повідомлення від 10 травня, у яко-
му вміщено досить красномовне твердження: “Гетьман не бажає стати
самодержавним. Гетьманство – це здійснення ідеї незалежної і вільної
України в історичній, національно-українській формі”. Рада міністрів
вбачала своє завдання у зміцненні порядку і спокою, щоб “довести
державу до хвилі скликання народного представництва”, яке й виявить
правдиву волю українського народу в справі майбутнього державного
устрою України4.
при цьому не тільки громадськість, але й уряд не було інформова-
но про одну надзвичайно важливу обставину щодо перспективи вибо-
рів до сейму. серед низки зобов’язань, взятих п. скоропадським перед
німецьким командуванням в обмін за підтримку його кандидатури, як
глави держави, вміщено умову не скликати сейм без згоди німецької
сторони5. водночас проблема представницького органу влади стала
однією з нагальних вимог українських політичних партій. У середині
червня очолювана с. петлюрою делегація всеукраїнського земського
союзу на прийомі у гетьмана серед інших питань домагалася конкрет-
ної дати виборів до сейму. Згадуючи цей епізод, п. скоропадський
статті та повідомлення78
писав: “вказати термін скликання парламенту в той час для мене було
абсолютно неможливо, це означало – повернути країну в стан револю-
ції. не маючи налагодженого урядового апарату, не давши оправитися
жодній здоровій політичній партії, парламент у той час являв би щось
безглузде”6. Гетьман чітко усвідомлював, що на виборах перемогу
отримали б українські соціалістичні партії, а відтак й втратився б сенс
здійсненого державного перевороту.
не сприйняв п. скоропадський і пропозицію д. донцова про скли-
кання тимчасового представницького органу на зразок “передпарла-
менту” із земських, думських, громадських діячів. У такий спосіб Рада
міністрів звільнялася від законотворчої функції і зосередилася б на ад-
міністративній роботі. до того ж, опозиційні елементи “мали б трибуну,
де говорити”. така позиція глави держави базувалася на усвідомленні
того, що всеукраїнський земський союз тоді очолював доволі нелюбий
гетьманові с. петлюра.
Законами про тимчасовий державний устрій України на Раду мі-
ністрів покладалися функції не тільки вищого виконавчого, але й за-
конодавчого органу. не випадково розділ “про Раду міністрів і про
міністрів” охоплював лише чотири, а розділ “про закони” – одинадцять
статей. Кожному міністерству надавалося право розробки профільних
проектів законів. вони мали обговорюватися й ухвалюватися на засі-
даннях уряду.
нові умови законотворчої роботи вимагали уніфікації технології
підготовки, проходження та затвердження законопроектів. вже на по-
чатку червня уряд прийняв спеціальний закон з досить громіздкою на-
звою “про складання законопроектів, внесення їх до Ради міністрів,
розгляд і затвердження у Раді та про форми і порядок оголошення зако-
нів”. відповідно до цього акту розробка законопроектів покладалася на
міністерства. проекти законів вносилися до Ради міністрів, як прави-
ло, через державну канцелярію. проте у виняткових випадках міністр
міг подати документ безпосередньо на засідання уряду. проекти над-
ходили до державної канцелярії у 20 примірниках. Кожний з міністрів
повинен був отримати його не пізніше, ніж за добу. Закони ухвалюва-
лися звичайною більшістю голосів. правники державної канцелярії го-
тували кінцеву редакцію закону. За підписами голови уряду, галузевого
міністра і державного секретаря документ подавали на затвердження
гетьманові. Цей день і вважався датою випуску закону, який потім пу-
бліковували в “державному вістнику”. Було відпрацьовано і процедуру
подання супровідних документів до законопроектів – пояснювальних
записок, статичних матеріалів тощо. Їх підписували заступники міні-
стрів, директори департаментів, а копії завіряли діловоди7.
як бачимо, в законотворчому процесі важливу координуючу роль
відігравала державна канцелярія. спочатку її задумано як управління
79статті та повідомлення
справами Ради міністрів, а згодом вона набула статусу самодостатньо-
го урядового органу, оскільки отримала право законодавчої ініціативи
і виконувала функції правової експертизи документів. У підрозділах
державної канцелярії було зосереджено потужний загін фахівців з різ-
них галузей права. Зокрема, до компетенції Юридичної ради, члени якої
затверджувалися гетьманом, входило опрацювання найбільш складних
законопроектів, ініційованих державною канцелярією, а також надання
юридичних висновків на запити Ради міністрів. департамент законо-
давчих справ займався розробкою проектів законів та інших актів, а
також розглядав усі законопроекти, які надходили до державної канце-
лярії. тут же після ухвали урядом редагувалися остаточні тексти зако-
нів, які подавали на підпис голові Ради міністрів, а потім й на затвер-
дження гетьманові. окремий відділ займався кодифікацією законів та
складанням збірника зведених законів Української держави8. очолю-
вали державну канцелярію відомі правники, сенатори і. Кістяковський
та с. Завадський.
поєднання законодавчих і виконавчих функцій відразу призвело
до перевантаження порядку денного роботи Ради міністрів, оскільки
на її розгляд подавалися як законопроекти загальнодержавної ваги, так
і безліч другорядних актів. У зв’язку з цим було вирішено утворити
малу Раду міністрів, статут якої уряд затвердив вже 18 травня9. до її
складу кожне міністерство делегувало свого представника у ранзі за-
ступника міністра чи директора профільного департаменту. порядок
денний засідань малої Ради міністрів формувався з доручень уряду,
а також питань, внесених головою малої Ради чи відповідними за-
ступниками міністрів. на цей урядовий орган покладався обов’язок по-
переднього обговорення тих законодавчих і адміністративних питань,
які за своїм нескладним змістом не вимагали взаємної письмової згоди
міністерств і відомств. Зокрема, це обговорення проектів штатів і ко-
шторисів, подання міністерств про надпланові асигнування тощо. при
розгляді висновку малої Ради міністрів в уряді мав бути присутнім її
голова. технічне обслуговування цього органу покладалося на держав-
ну канцелярію. Головою малої Ради міністрів був спочатку заступник
державного секретаря с. Завадський, а потім заступник міністра продо-
вольчих справ м. Гаврилов.
У процесі законотворення мала Рада міністрів відіграла суттєву
роль. Задекларований намір передавати до неї лише нескладні справи
незабаром знівелювався. Членам “малого уряду” довелося розглядати
широкий спектр законопроектів: боротьбу з безробіттям, утворення
державної варти, проекти штатів, класів та оклади службовців цен-
тральних установ, а також будівництво каналу північний донець – дні-
про. левову ж частку порядку денного становили питання виділення
коштів на різні потреби життєдіяльності держави.
статті та повідомлення80
протоколи засідань малої Ради міністрів свідчать про принципо-
вість обговорення її членами актуальних проблем, намагання забезпе-
чити державний інтерес, вгамувати необгрунтовані галузеві фінансові
апетити. примітно, що у серпні 1918 р. при розгляді штатів власного
конвою Гетьмана всієї України було запропоновано суттєві скорочення
кількості та окладів чинів, коней, авто, бричок та іншого забезпечення
цієї служби10. Журнали засідань малої Ради передають напружену ат-
мосферу обговорення законопроектів, яке нерідко займало кілька днів.
вони містять чимало “осібних гадок” членів ради в. мазуренка (мін-
фін), м. Гаврилова (мінпрод), о. вишневського (мвс) та інших11.
слід відзначити, що опрацьовані у малій Раді міністрів законопро-
екти здебільшого підтримувалися урядом і набували чинності. Хоча в
протоколах засідань зустрічаються і чимало прикладів суттєвої корекції
поданих документів. У ланцюгу підготовки законопроектів мала Рада
виконувала функції сутнісної оцінки питання, міжвідомчої координації
та фінансового обмежувача видатків державного бюджету. У поєднанні
з правничою експертизою державної канцелярії все це значно полег-
шувало працю уряду з ухвали законів.
Упродовж п’яти місяців функціонування Ради міністрів з 20 травня
по 20 жовтня 1918 р., за підрахунками д. дорошенка, було обговорено і
ухвалено близько 300 законів12. павло скоропадський 29 жовтня називав
більшу цифру – 40013. Зрозуміло, що, поєднуючи у собі законодавчі та
виконавчі функції, уряд змушений був приймати велику кількість розпо-
рядчих актів у формі законів, левову частину яких складали тривіальні
ухвали про виділення коштів. і лише кілька десятків були класичними
законодавчими актами, створеними для регулювання правовідносин у
найважливіших сферах життєдіяльності Української держави.
провідне місце серед соціально-економічних реформ п. скоропад-
ського посідала земельна. принципові засади аграрної політики було
викладено вже в Грамоті гетьмана до всього українського народу: пра-
во приватної власності, як фундаменту культури і цивілізації, віднов-
лювалося у повній мірі. тут вміщено і концептуальне положення май-
бутньої земельної реформи “відчуження земель по дійсній їх вартості
від великих земельних власників для наділення земельними участками
малоземельних хліборобів”. Гетьман цілком усвідомлював, що аграрна
реформа мусила не тільки розв’язати земельну проблему, а й створи-
ти потужну соціально-політичну базу гетьманського режиму, забезпе-
чити лад і спокій у країні, а також виконати продовольчо-сировинні
зобов’язання перед союзниками.
спеціальна комісія під головуванням міністра земельних справ
в. Колокольцева зосередилася на виробленні законодавчої бази рефор-
ми. Закон від 14 червня “про право продажу та купівлі землі поза місь-
кими оселями” визначив винятково важливу позицію – норму землево-
81статті та повідомлення
лодіння і обмежив її 25 десятинами14. наступними були закони “про
утворення земельних комісій” (9 липня), “про утворення тимчасових
земельно-ліквідаційних комісій” (15 липня), “про затвердження стату-
ту державного Земельного банку” (23 серпня) та інші.
однак реформа наштовхнулася на суттєвий спротив поміщиків, які
вдалися до силового повернення своїх земель та відшкодування за раху-
нок селян завданих збитків. плановану купівлю-продаж землі провести
не вдалося. У швидкому просуванні земельної реформи не було заці-
кавлене й німецьке командування, побоюючись дезорганізації поставок
продовольства з України. Утворений восени 1918 р. державний земель-
ний банк так і не став діяльним інструментом реалізації реформи.
в умовах відсутності представницького органу влади важливим
атрибутом громадянського суспільства мали виступити органи місцево-
го самоврядування. обрані за законом тимчасового уряду від 17 травня
1917 р. вони уособлювали демократичні здобутки Центральної Ради.
водночас для гетьмана, який планував ліберальну земельну та інші ре-
форми, базовані на праві приватної власності, важливо було очистити
місцеві зібрання та управи від соціалістичних елементів.
мвс намагалося під наступ на органи місцевого самоврядування
підвести певну нормативну базу. Розроблений ним статут тимчасових
комісій з перевірки земств і міських дум ухвалила Рада міністрів. 29
червня уряд спеціальним законом дозволив губернським старостам роз-
пускати земські зібрання та управи15. нерідко замість них відновлюва-
лася робота старих цензових органів.
У травні було створено комісію з перегляду закону про земське
самоврядування на чолі з князем о. Голіциним – великим землевлас-
ником, головою союзу промисловості, торгівлі та фінансів (протофіс).
підготовлений комісією закон про земські вибори вводив суттєві цен-
зові обмеження: вікові – 25 р., осілості – 1 р., соціально-фахові – не
допускалися до участі у виборах військовослужбовці, студенти, ченці,
працівники суду, прокуратури та інші. одночасно працювала комісія з
розробки закону про вибори міських дум на чолі з колишнім київським
головою і. дьяковим. не беручи до уваги протести всеукраїнського
земського союзу, обидва закони було підписано гетьманом16. Рада мі-
ністрів затвердила графік виборчої компанії, згідно якого вибори мали
відбутися 24 листопада і 8 грудня. але внутрішньополітична ситуація
не дозволила їх провести. підготовка скликання сейму зупинилася на
розробці проекту закону про його вибори.
особливі надії в пошуках соціальної бази гетьманату п. скоро-
падський покладав на відродження козацтва, “яке одвічно було в нас.
оскільки ці всі козаки – хлібороби-власники, то природно, що ідеї біль-
шовизму не прилипли б до них. я являвся їх безпосереднім главою;
спільність інтересів примусила б їх бути відданими мені. Це дуже зміц-
статті та повідомлення82
нило б мою владу, і без сумніву, що тоді можна було б проводити і
аграрну і інші корінні реформи”17.
Гетьман особисто приділяв велику увагу проведенню козацької ре-
форми і намагався надати їй законодавчого оформлення. однак ідея
відродження козаччини зустріла суттєвий опір Ради міністрів, яка двічі
відправляла законопроект на доопрацювання. Закон “про відновлення
українського козацтва” було затверджено лише у жовтні18. Українське
козацтво очолював особисто гетьман. пріоритетне право отримання
цього статусу мали нащадки українських козаків, лише православні.
відродження козацтва мало насамперед вилитися у формування ко-
зацьких військових частин. проте, незважаючи на енергійні зусилля
п. скоропадського, цей процес йшов повільно. а стрімка зміна зовніш-
ньої і внутрішньої політичної ситуації зовсім його згорнула. спроба
законодавчим шляхом створити замкнену привілейовану національно-
соціальну верству і надати їй форму військової організації, відданої
особисто гетьманові, не вдалася.
найефективнішою була законодавча діяльність уряду Української
держави у сферах фінансово-фіскальній та освітньо-культурній. на-
самперед, це закони щодо введення та зміцнення національної валюти,
функціонування державної скарбниці, відновлення державної горіл-
чаної монополії, заснування Українського державного банку, налаго-
дження митної та податкової служби тощо. Завдяки впровадженню за-
ходів законодавчого характеру державні прибутки становили близько
3,2 млрд. крб.19.
Це дозволило спрямувати значні кошти на розвиток національної
освіти та культури. складний процес українізації отримав досить роз-
логу нормативно-правову базу. Зокрема, це закони: про обов’язкове ви-
вчення української мови, літератури, історії та географії України в усіх
середніх школах; про оголошення колишніх російських вищих шкіл
українськими державними; про право захисту дисертацій українською
мовою; про заснування Київського та Кам’янець–подільського укра-
їнських державних університетів; про створення кафедр українознав-
ства в Харківському та новоросійському університетах, ніжинському
історико-філологічному інституті; про заснування Української академії
наук та інші. асигнування для освітньо-культурної сфери становили
понад 227 млн. крб.20.
серед численних законів, ухвалених Радою міністрів, виділяєть-
ся “тимчасовий закон про верховне Управління державою на випадок
смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновель-
можного пана Гетьмана всієї України”. відповідно до цього акту, у
перелічених у титулі випадках утворювалася Колегія верховних пра-
вителів у складі трьох осіб: 1. визначеної гетьманом; 2. обраної дер-
жавним сенатом; 3. виділеної Радою міністрів. в обумовлених ви-
83статті та повідомлення
падках цей тріумвірат набував усіх прав і обов’язків гетьмана, окрім
внесення змін до конституційного зводу законів від 29 квітня 1918 р.21.
Цей закон було введено у дію лише один раз під час офіційного візиту
п. скоропадського до німеччини у вересні 1918 р. Колегію верховних
правителів склали: голова уряду Ф. лизогуб, міністр військових справ
о. Рогоза і сенатор д. носенко22.
всього за сім з половиною місяців функціонування гетьманату
було видано близько 500 актів, які мали силу закону23. особливістю
їх була відсутність чіткої різниці між законами і постановами уряду.
всі вони затверджувалися гетьманом. Багато з них містили імператив
зворотної дії. як правило, це набуття чинності заднім числом. Частину
законів вводили в дію по телеграфу, ще до офіційного оприлюднення.
окремі з них мали у назві визначення “тимчасовий”. надання простим
розпорядчим актам статусу законів призводило до зниження їх регу-
ляторної ролі.
Через відсутність парламенту симбіотичне поєднання законодавчих
і виконавчих функцій надавало у сфері творення законів явні преферен-
ції урядові, який не мав суттєвих противаг і стримувань. державна кан-
целярія була урядовою структурою, гетьманська адміністрація не мала
повноважень щодо контролю законодавчого процесу.
не маючи достатніх власних законодавчих напрацювань, відчу-
ваючи значний дефіцит фахових правників, Українська держава ши-
роко використовувала правові акти дореволюційної Росії. саме на
базі “основного закона Российской империи” (квітень 1906 р.) було
складено “Закони про тимчасовий державний устрій України”. найви-
щий судовий орган – державний сенат у своїй діяльності керувався
“Учрежденіем Российского правительстующего сената”, “Учреждені-
ем судебных установлений”, “Уставами Уголовного и Гражданського
судопроизводства”. Було відновлено чинність “свода военных поста-
новлений 1869 года” з усіма доповненнями, ухваленими до 27 жовтня
1917 р., “Уложения о наказаних”, закону від 2 грудня 1905 р. про по-
карання за участь у страйках та інші24.
пряме чи адаптоване використання дореволюційної законодавчої
бази пропонувалося владою як тимчасове. проте, широке його впро-
вадження, поглиблене надзвичайністю іноземної окупації, діяльністю
німецьких та австрійських військово–польових судів об’єктивно під-
ривали засади формування гетьманату не тільки як правової, але й на-
ціональної держави.
п. скоропадському не вдалося реалізувати декларацію про близь-
кі вибори представницького органу влади – сейму. тільки у листопа-
ді розпочала роботу комісія з розробки проекту закону про вибори до
Українського державного сейму. на засіданнях точилася гостра поле-
міка щодо його структури. Голова державного сенату м. василенко
статті та повідомлення84
відстоював однопалатний, а авторитетний правник Б. Кістяковський –
двопалатний варіант. Робота комісії залишилася незавершеною25.
отже, особливості законотворчого процесу в Українській геть-
манській державі полягали в тому, що по-перше, в умовах відсутності
представницької гілки влади законодавчими функціями було наділено
виконавчий орган – Раду міністрів. а по-друге, примітною рисою за-
конодавства гетьманату була офіційно задекларована тимчасовість. по-
третє, форма прийнятих законів була досить розмитою: від класичних
до розпорядчих актів. по-четверте, поряд з новітніми напрацюваннями
широко використовувалася законодавча база Російської імперії, зали-
шалися чинними також окремі закони тимчасового уряду та Централь-
ної Ради. Загалом тогочасна законодавча практика була тотожною ха-
рактерові, сутності і формі останнього українського гетьманату.
1 державний вістник. – 1918. – 16 травня.
2 скоропадський п. спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – Київ – Філа-
дельфія, 1995. – C. 140, 160.
3 державний вістник. – 1918. – 16 травня.
4 там само.
5 Дмитришин В. повалення німцями Центральної Ради у квітні 1918 року:
нові дані з німецьких архівів // політологічні читання. – 1994. – № 1. –
с. 108.
6 скоропадський п. спогади. – с. 205.
7 державний вістник. – 1918. – 9 червня.
8 там само. – 22 червня.
9 там само. – 2 червня.
10 Центральний державний архів вищих органів влади і управління Украї-
ни (далі – Цдаво), ф. 1064, оп. 1, спр. 10, арк. 156–157.
11 там само, арк. 30, 36 зв., 50.
12 Дорошенко Д. історія України 1917–1923 рр. – т. 2. – 2002. – с. 48.
13 державний вістник. – 1918. – 2 листопада.
14 там само. – 16 червня.
15 там само. – 11 липня.
16 там само. – 21 вересня; 18 жовтня.
17 скоропадський п. спогади. – Київ – Філадельфія. – C. 268.
18 державний вістник. – 1918. – 16 жовтня.
19 Дорошенко Д. вказ. праця. – с. 193.
20 там само. – с.194.
21 державний вістник. – 1918. – 4 серпня.
22 там само. – 6 вересня.
23 Українське державотворення. словник-довідник. – К., 1997. – с. 196.
24 Цдаво України, ф. 1064, оп. 1, спр. 12, арк. 55, 65; спр. 13, арк. 83–84,
87–87 зв.
25 там само, ф. 1216, оп. 1, спр. 10, арк. 1–4 зв.
85статті та повідомлення
в статье исследуются характерные особенности законотворческой прак-
тики в Украинском Государстве, обусловленные деформацией политической
ветви власти. освещается законодательная деятельность совета министров и
под готовка выборов в Украинский сейм.
Ключевые слова: законы; совет министров; гетман; Государственная
канцелярия; сейм.
This article investigates the characteristic features of legislative practice in the
Ukrainian state, due to deformation of the political system and lack of representa-
tive branches of government.Clarifying the legislative activities of the Council of
Ministers and the preparation of elections to the Ukrainian Seym.
Keywords: laws; the Council of Ministers; the hetman; the State Chancellery;
Seym.
|