Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.)
На основі аналізу документів етнографічного відділу волинського науково-дослідного музею досліджено основні складові, зміст та особливості облікування і збереження музейних предметів, визначено умови, недоліки та перешкоди щодо проведення належного впорядкування музейного зібрання. На о...
Saved in:
| Published in: | Архіви України |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26211 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 34-46. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859719828422524928 |
|---|---|
| author | Рябчикова, Ф. |
| author_facet | Рябчикова, Ф. |
| citation_txt | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 34-46. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | На основі аналізу документів етнографічного відділу волинського науково-дослідного музею
досліджено основні складові, зміст та особливості облікування і збереження музейних предметів,
визначено умови, недоліки та перешкоди щодо проведення належного впорядкування музейного
зібрання.
На основе анализа документов этнографического отдела волынского научно-исследовательского
музея проведено исследование основных составляющих, сущности, особенностей учета и
сохранения музейных предметов, определены условия, недостатки и преграды в проведении
надлежащего упорядочивания музейного собрания.
The main components, scope, content and features of the register and storage of museum pieces are
studied, and the terms, shortcomings and obstacles preventing from the adequate arrangement of
museum collection are specified on the basis of an analysis of the documents available at the
Ethnographic Department of Volyn’ Research Museum.
|
| first_indexed | 2025-12-01T08:56:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
статті та повідомлення34
Фаїна Рябчикова
облік та збеРеження музейних пРедметів
в етногРаФічному відділі волинського
науково-дослідного музею (1920−1931 рр.)
одним із складних і водночас важливих етапів розвитку вітчизняно-
го музеєзнавства є період 1920-х рр., пов’язаний із оформленням засад-
ничих принципів діяльності музейних закладів, визначенням напрямків
музеєзнавчих досліджень, формуванням методики та прийомів музейної
роботи. У цей час на хвилі розквіту краєзнавства, державної підтримки
громадських пошукових ініціатив та діяльності культурно-освітніх осе-
редків різного профілю, відбувалося переосмислення завдань та ролі
музейних закладів, а відтак загострювалася увага до питань удоскона-
лення методики опрацювання музейних фондів, побудови експозицій,
використання потенціалу музейних установ у культурно-освітній сфері
тощо. в зв’язку з цим вивчення діяльності музейних закладів зазначе-
ного періоду є важливою складовою українських музеєзнавчих студій.
Увагу дослідників, зокрема, привертає діяльність у 20-х рр. ХХ ст.
волинського науково-дослідного музею як однієї з провідних культур-
них установ регіону. окремим проблемам функціонування музею було
присвячено дисертаційні дослідження Г. а. скрипник1 та Р. в. мань-
ковської2. до вивчення історії музею також активно долучилися во-
линські та житомирські вчені, краєзнавці: п. в. Білоус3, л. Г. Гарбузо-
ва4, а. а. дмитренко5, м. Ю. Костриця6, н. в. ланчук7. Ці дослідники
торкалися, здебільшого, загальних питань розвитку музею, тоді як,
власне, прийоми та методи роботи з музейними предметами залишили-
ся поза їхньою увагою.
Зважаючи на актуальність та недостатнє висвітлення у науковій
літературі аспектів фондової роботи волинського науково-дослідного
музею (далі – вндм), метою статті є вивчення збереженої докумен-
тації етнографічного відділу музею, визначення на її основі основних
складових облікування та збереження музейних предметів у підрозділі.
від 1920 р. по 1931 р. етновідділ очолював відомий етнограф,
фольклорист василь Григорович Кравченко. поряд із проведенням
польових етнографічних експедицій, вивченням традиційно-побутової
культури місцевого населення, в. Кравченко дбав про належне впо-
рядкування музейного зібрання, його експонування згідно з науковими
вимогами, формування комплексу матеріалів до вивчення етнографії та
історії волині.
систему облікування музейних фондів було сформовано у волин-
ському Центральному музеї (статус науково-дослідного заклад отримав
© Фаїна Рябчикова, 2009
35статті та повідомлення
1925 р.). Її основою стала інвентарна книга, до якої музейні предмети
записувалися в міру надходження. Кожен відділ музею вів облікові до-
кументи осібно, відповідно нумерація музейних предметів визначалася
окремо для кожного підрозділу.
У роки боротьби за українську державність заклади культури волин-
ської губернії перебували у досить нестабільному становищі. протягом
1918−1920 рр. влада в Житомирі змінювалася 14 разів8, що позначи-
лося й на зібранні вндм: частина музейних предметів безконтрольно
переміщувалася з одного будинку до іншого, непоодинокими були ви-
падки мародерства. водночас до музею почали надходити предмети з
націоналізованих приватних колекцій, а також збірки волинського дав-
ньосховища9. тому від часу офіційного відкриття етновідділу у 1920 р.
надзвичайно складне та трудомістке завдання для музейних працівни-
ків полягало в ідентифікації музейних предметів, зібраних у дореволю-
ційний час, та звірці з обліковими записами, внесення необлікованих
предметів до каталогу, позначення інвентарних номерів на пам’ятках
у разі їх відсутності. Щоденники відділу показують, що така робота
проводилася систематично. Зокрема, записи “провірка експонатів по
карткам”, “провірено і проставлено ч.ч. на 68 писанках”, “провірка рі-
чей відділу і нумерація згідно каталогу” зустрічаються регулярно аж до
березня 1921 р.
важливим завданням було також визначено пошук та атрибуту-
вання музейних предметів, зібраних ще до революційних подій, але з
тих чи інших причин відсутніх у фондах відділу. так, у грудні 1920 р.
музейним працівникам вдалося “розшукати три вітрин з паперовими
квітками на горищі, провірити і проставити числа”10. За січень 1921 р.
у щоденнику міститься запис: “одшукані і провірені експонати в кіль-
кости 5 примірників з селянського вбрання й занумеровані по катало-
гу відділу”11. Частина музейних предметів перебувала у приміщеннях
інших підрозділів музею, зокрема, скриня з килимами зберігалася у
ботанічній майстерні до січня 1921 року, коли її було перенесено до
етновідділу і обліковано12.
перевірка музейних предметів на початку 1920-х рр. передбачала
їх одночасну реєстрацію у каталозі відділу. Цей процес у документах
етновідділу позначено ще як “каталогізація”. вживалося і синонімічне
значення терміну – інвентаризація. Це вказує на те, що музейна тер-
мінологія досліджуваного періоду ще не була усталеною, тому допус-
калося ототожнення і, відповідно, почергове вживання у документах
таких понять як інвентар і каталог, експонат і музейний предмет (вжи-
вається термін “річ”), ярлик та картка.
У музейній практиці етнографічного відділу використовувалися
такі види облікової документації, як каталог та інвентарна книга. на
жаль, ці документи не збереглися. ми можемо оперувати лише згад-
статті та повідомлення36
ками та посиланнями на них у інших джерелах. тому досить важко
визначити їх конкретне призначення та особливості ведення. У сучас-
ній музейній практиці запроваджено двоступеневу систему обліку. на
першому етапі, після складання акту приймання, предмети записують
до книги надходжень, яка є єдиною для музейного закладу. на друго-
му – здійснюється попереднє вивчення надбаних речей у відповідних
відділах музею, реєстрація їх в інвентарних книгах цих підрозділів. та-
ким чином, кожний відділ веде власну інвентарну книгу. провести чіт-
ку аналогію між сучасною обліковою документацією з відповідниками
1920-х років неможливо. У досліджуваний період відбувалося станов-
лення принципів та прийомів обліку, які до того ж могли варіювати не
лише серед музейних закладів, але й всередині музею.
У з’ясуванні призначення інвентарної книги та каталогу можуть
допомогти порівняння записів щоденника із звітною документацією
музею та інвентарних карток етновідділу (які сьогодні зберігаються у
рукописних фондах інституту мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. м. Рильського нан України). Зокрема, у записі щоденника
за 10 і 11 лютого 1921 р. вказано: “складено картки, ярлики, записано
в інвентар №№ 6261–6262 і в катальога “№№ 1333–1340” та “складено
картки, ярлики, записано по книгам №№ 6269/1341 – 6270/1342”13 від-
повідно. отже, запис музейного предмету за номером 6269 в інвентарі
відповідає запису каталогу за номером 1341. таким чином, кожен му-
зейний предмет фіксувався і в каталозі, і в інвентарній книзі. З огляду
на порядкову більшість у записах інвентаря, можна припустити, що цей
документ виконував функції книги надходжень.
Згідно зі звітами вндм за 1923 р., в етновідділі музейних пред-
метів налічувалося 1501, у щоденнику за серпень цього року відміче-
на каталогізація музейних предметів за номерами 1462–147814. отже,
очевидно, що каталог відображав кількісні показники фондової збірки
етновідділу. Записи щоденника за лютий 1921 р. (“по інвентарю прові-
рено і порівняно з каталогом відділу №№ 1–683 включно”, “по інвен-
тарю проглянуто №№ з № 2523 по № 3839 і з каталогу проставлено по
інвентарю 100 номерів”, “по головному інвентарю і каталогу провірені
й пороблені відповідні відмітки з № 7998 по № 8301”15) також під-
тверджують висновок, що каталог був дійсно документом тільки етно-
графічного відділу, а також вказують на те, що на початку 1920-х рр.
музейні працівники проводили роботу щодо звірки музейних предметів
за обома книгами. У разі відсутності відповідних записів в одній з них
записи дублювалися з іншої книги.
У пізніших записах щоденника (приблизно від 1925 р.) згадки про
інвентарну книгу зникають, а термін “каталог” подекуди заміняється
словом інвентар (в аналогічному значенні). Цікавим з огляду змістової
визначеності облікової термінології є запис щоденника за 28 грудня
37статті та повідомлення
1926 р., в якому йдеться про передачу до музею З. підрябинниковим
предметів музейного значення, зареєстрованих “За прих. №№ 1798–
1801”16. використання у документі словосполучення “за прихідними
номерами” дозволяє зіставити каталог із книгою надходжень. таке зі-
ставлення цілком виправдане і з огляду на те, що до каталогу етновід-
ділу музейні предмети записувалися по мірі надходження без поділу за
групами предметів. таким чином, каталог етнографічного відділу по-
єднував призначення таких сучасних документів як книга надходжень
та інвентарна книга.
до інвентарної книги та каталогу кілька однотипних предметів або
колекції предметів (наприклад, писанок) могли записуватись під одним
або кількома номерами. Зокрема, у документах етновідділу за лютий
1921 р. зафіксовано такі відомості: “Заінвентарізовано №№ 6230–6250 –
разом збірка складається зі зразків 139 вишивок”, “Записано в інвентар
№№ 6251–6254, в який увійшло 41 зразок вишивок”, “Записано в інвен-
тар №№ 6255–6259, в який увійшло 68 зразків вишивок”, “Заінвента-
різовано № 6250, який складається з 19 вишивок”17. важко визначити,
за якими критеріями групі пам’яток прикладного мистецтва надавали
один інвентарний номер. очевидно, такими могли бути єдине джере-
ло або місцевість надходження, або ідентичні техніки виконання візе-
рунків тощо. аналіз інвентарних карток етновідділу засвідчив, що під
одним номером, окрім вишивок та мережок, досить часто записували
пам’ятки писанкарського мистецтва (писанки та мальованки), а також
однотипні предмети, здобуті під час експедицій. Зокрема, приладдя для
бондарського виробництва, зібране під час експедиції до с. Барашівки
у 1924 р.18, прилади для випалювання вугілля, виявлені н. дмитруком
під час досліджень у тригірському лісі троянівського району того ж
року19 тощо.
після внесення предмета до каталогу на ньому позначали відповід-
ний інвентарний номер. практика етновідділу свідчить, що такі обліко-
ві відмітки ставилися на усіх, навіть найменших, пам’ятках. Зокрема,
згідно з документами етновідділу, 20 грудня 1920 р. працівники про-
ставили номери на 170 писанках, 21 грудня 1920 р. – на 180 писанках,
22-го – на 100, 23-го – на 120, 24-го – 160 тощо20. очевидно, що до
офіційного відкриття відділу пам’ятки писанкарського мистецтва, а та-
кож інші музейні предмети не були належно обліковані, а тому на по-
чатку діяльності перед його працівниками постала необхідність такої
роботи. на жаль, інформація про те, якими саме інструментами робили
написи на музейних предметах (олівцем, фарбами тощо), відсутня. на
пам’ятки, виготовлені з матеріалів, на які безпосередньо проставити
номери було неможливо – вишивки, мережки, тканинні речі тощо – ві-
шали або наклеювали паперові ярлички з відомостями про них та ін-
вентарними номерами21.
статті та повідомлення38
У 1921 р. у щоденниках етновідділу зафіксована робота працівників
щодо заміни ярликів на аналогічні, але україномовні22. Зокрема, у до-
повіді члена тарифно-економічної комісії секції наукових робітників
п. Г. постоєва про підсумки обстеження вндм у 1929 р. серед інших
зауважень вказувалося таке: “в геологічному відділі всі етикетки росій-
ською мовою написані, потрібно подбати та перейти на укр. мову”23.
важливою складовою облікування музейних фондів етновідділу
було укладення інвентарної картки музейного предмета чи групи од-
нотипних предметів. Картки обліку виготовлялись відповідно до роз-
роблених в. Кравченком вимог, проте їх оформлення варіювалося.
а саме, інвентарні картки початку 1920-х рр. містили досить обмеже-
ну інформацію, тоді як починаючи від 1924 року, відомості про му-
зейні предмети у них деталізувалися, доповнювалися ілюстративним
та схематичним матеріалом, позначеннями розмірів. Зокрема, на карт-
ці № 1749 (домотканий килим) представлено кольорове зображення
пам’ятки з виписаними назвами усіх елементів орнаменту24, на картці
1805 (дитяча забавка-свистунець) – кольоровий малюнок свистунця у
повну величину із зазначенням розмірів25.
Загалом структура інвентарної картки була такою: вгорі розташо-
вувалася позначка “інвентар Ч.”, причому на жодній зі збережених
карток цей номер не позначено. нижче зазначався номер відділу му-
зею (для етновідділу – іХ) і номер згідно з каталогом відділу (засто-
совується позначка “ч.” – число). далі посередині, зазвичай великими
літерами, вписувалася назва музейного предмету, а дещо нижче зміс-
тове пояснення до нього. наприклад, “пастКа. старовинне знаряддя
для лову таких тварин, як от: тхір, ласка, куна, пацюк т.и.”26. наступ-
ною складовою цього облікового документа було позначення, звідки
та від кого предмет надійшов. наприклад, “с. вільськ, Черняхівського
району, Житомир. окр., від мефодія Котенка, здобув студ. Жит. Укр.
педкурсів ол. Білов”27. Унизу зазначалася дата надходження предмета
до відділу. Зі зворотного боку картки уміщувалися опис пам’ятки, роз-
міри, малюнки та схеми, інколи подавалася стисла наукова інформація.
Розмір карток – 19х11 см. інвентарні картки з розширеними відомостя-
ми про музейний предмет складалися з кількох аркушів. іноді до них
прикріплювалися листи28 та фотокартки29.
відповідно до записів каталогу однотипні предмети записували до
однієї інвентарної картки, позначаючи на лицьовому боці назву групи
предметів (наприклад, писанки), а на зворотному – перелік предметів.
Зафіксовано й інший варіант запису до інвентарної картки однотипних
пам’яток, а саме: коли кілька предметів заносилися до однієї картки, але
кожному з них присвоювався власний інвентарний номер. наприклад,
на три писанки, виявлені в. Кравченком у с. синьгурах, троянівського
району у квітні 1928 р., було укладено одну картку № 2000–2002. Зі
39статті та повідомлення
зворотного боку картки вказувалося, якій саме писанці відповідав той
чи інший номер30.
У записах щоденника за 1922–1929 рр. зафіксовано способи оформ-
лення дублікатів на інвентарні картки етновідділу. протягом 1922 р.
музейні працівники провели планомірний перепис усіх наявних інвен-
тарних карток31. У подальшому під час обліку музейних предметів у ет-
новідділі укладали одразу дві картки – основну і дублетну32. можливо,
така практика була спрямована на формування двох картотек: загаль-
ної та картотеки відділу. можна також припустити, що такий прийом
у практичній діяльності відділу полегшував групування музейних пред-
метів, організацію виставкової та експозиційної роботи.
переважна більшість сучасних музеологів виділяють у музейних
фондах основний та допоміжний фонди. У документах етновідділу,
звісно ж, такий поділ не був закріплений. Разом з тим, у щоденниках
зафіксовано ведення окремих додаткових відомостей для обліку ма-
люнків фотографій і негативів. Зокрема, у записі за 31 жовтня 1921 р.
зазначено: “Записано в інвентар приміж коноплі ч.ч. 1448 та 1449 і два
малюнки ч.ч. 27–28”33. За 14 грудня 1928 р. в. Кравченко записав:
“провадилось складання списків негативів”34. приказки та фольклор-
ний матеріал короткого змісту виписувалися на окремі картки35.
У документах також зафіксовано відомості про облік меблів та об-
ладнання етновідділу, неодноразово зустрічаються відомості про “ін-
вентар меблів”36, “інвентар рухомого допоміжного майна відділу”37.
проаналізовані матеріали вказують на те, що остаточного обґрунтова-
ного розподілу загальномузейного фонду ще не існувало (зокрема, він
не виписаний у студіях в. Кравченка). проте у практичній роботі ет-
нографічного відділу твердо простежується тенденція до виокремлення
основного та допоміжного фондів.
У матеріалах щоденників відділу записи щодо обліку музейних
предметів, а саме: інвентарні номери та відповідні їм музейні предме-
ти, – не велися регулярно. наприклад, за 19 червня 1922 р. у документі
міститься інформація про реєстрацію номерів 1455–145738. наступний
запис із вказівкою номерів датований 2 серпня 1923 р. і подає інформа-
цію про запис до каталогу номерів 1462–145739. окрім того, матеріали
щоденників лише зрідка містять інформацію про власне музейні пред-
мети, які реєструвалися. в. Г. Кравченко при веденні цього документу
переважно оперував вказівками лише порядкових інвентарних номерів.
на сьогодні збереженими є лише 400 інвентарних карток етновідділу за
1922–1929 рр.40 З огляду на це за обліковою документацією достовірно
визначити повний предметний склад колекції неможливо.
важливою складовою музейної роботи етновідділу було забезпе-
чення збереженості музейних предметів. У сучасній музеології під збе-
реженням музейних фондів розуміють напрямок фондової роботи щодо
статті та повідомлення40
забезпечення фізичної збереженості музейних предметів шляхом опти-
мально підібраних режиму та системи збереження41. сьогодні музейні
працівники у своїй роботі керуються державними нормативними доку-
ментами, які визначають норми, режими та системи зберігання музей-
них предметів. У досліджуваний період таких загальних нормативів ще
не існувало. перша інструкція, яка визначала комплекс заходів щодо
забезпечення збереженості музейних предметів, датована 1938 р.42
Хоча проблема належного збереження музейних предметів гостро по-
стала перед музейними працівниками ще на початку 1920-х рр. музей-
ні зібрання України перебували у надзвичайно складному стані. окрім
того, що більшість музейних предметів залишалася належним чином
не об лікованою, у багатьох музейних закладах вони розташовувалися
хаотично, “на купі”, без дотримання елементарних правил. такий стан
речей був спричинений складним політичним, соціально-економічним
становищем, розрухою, зосередженням владними інституціями голов-
ної уваги на вирішення господарських і політичних питань. відсутність
чітких унормованих засад зберігання музейних фондів не сприяла нор-
малізації роботи в музеях.
документи етновідділу засвідчують той факт, що зберігати му-
зейні предмети у належному фізичному стані було нелегко. Це зумов-
лювалося нестачею кваліфікованих працівників, недофінансуванням
галузі, об’єктивними обставинами, пов’язаними з переміщенням зі-
брання відділу.
від часу офіційного відкриття відділу музейними працівниками
було розпочато роботу з перевірки стану збереженості наявних музей-
них предметів, проведення елементарних заходів щодо покращання
умов їх зберігання. У грудні 1920 р. в. Кравченко особливо наголо-
шував на тому, що “при провірці експонатів – звертати увагу – що і як
попсовано з річей і як запобігти тому, щоб річ не псувалась надалі”43.
однією з найвагоміших умов належного зберігання музейних
фондів є дотримання відповідного температурно-вологісного режиму.
сезонні та добові коливання температури та вологості повітря є од-
нією з розповсюджених причин старіння предметів. нестача коштів
на опалення музейних приміщень (закупівлю дров) унеможливлювала
регулювання температури та вологості в музеї. У щоденниках відділу
не одноразово зустрічаються записи, в яких містяться дані про темпера-
туру всередині приміщень у зимовий період. Зокрема, в. Кравченко за-
нотував такі відомості: “в кімнаті t +2ºR. праця неможлива” (27 грудня
1923 р.)44. “в помешканні t -1ºR. праця неможлива” (9 січня 1924 р.)45,
“t -19, 2˚R. в кабінеті +5˚R” (19 січня 1927 р.)46, “в кабінеті етновідділу
т +1˚. праця неможлива” (14 лютого 1929 р.)47. невідповідність тем-
пературного режиму відзначала і тарифно-економічна комісія секції
наукових робітників, яка проводила обстеження вндм у 1929 р. У під-
41статті та повідомлення
сумковому документі комісії зазначалося, що “температура зимою в
помешканнях музею шкодить здоров’ю робітників та справі роботи”48.
відсутність належного опалення спричиняла і підвищений рівень воло-
гості в осінньо-весняний період.
інформація про пошкодження музейних предметів внаслідок ко-
ливань показників температури та вологості у документах відділу від-
сутня. проте, можна припустити, що за таких умов значна кількість
пам’яток псувалася: дерев’яні речі розсихалися або пліснявіли, ткани-
ни відсирівали, металеві предмети піддавалися корозії. аби хоч якось
завадити фізичним пошкодженням, працівники етновідділу щороку,
здебільшого улітку, проводили просушку тканих, вовняних, паперових
музейних предметів. дерев’яні речі, а також шафи для зберігання фон-
дів регулярно провітрювалися. для прикладу наведемо наступні запи-
си зі щоденників етновідділу: “просушено частину килимів” (травень
1921 р.)49; “просушені бавовняні річі в шафі ч. 115” (серпень 1921 р.)50;
“вичищено і провітрено паперові квітки народного виробництва” (сер-
пень 1923 р.)51; “просушка килимів” (червень 1927 р.)52 та ін.
процедура просушування музейних предметів мала на меті і ви-
рішення ще однієї проблеми – боротьби з біологічними ураженнями.
в червні 1921 р. в. Кравченко занотував у щоденнику: “просушка рі-
чей для позбавлення від молі і дезинфекція помешкань в цій справі”53.
наскільки складною була ситуація з біологічними чинниками пошкод-
ження музейних предметів, демонструє акт від 11 серпня 1931 р. про
передавання матеріалів етновідділу новому завідувачу якубському.
У документі зафіксовано, що значна частина речей побита міллю, ша-
шіллю. паперові та берестяні предмети пошкоджені мишами54. Звісно,
задокументована інформація відображає стан музейного зібрання після
довготривалої відсутності в. Кравченка у зв’язку з арештом, переве-
зенням колекцій з одного приміщення до іншого. проте, можна ствер-
джувати, що одним із небезпечних чинників пошкодження музейних
предметів етновідділу був саме біологічний. на жаль, інформації про
засоби боротьби з означеними чинниками документи подають обмаль.
У музейній документації зафіксовано лише такі: просушування, провіт-
рювання, вологе прибирання шаф. За даними щоденників етновідділу
ці заходи тривали з кінця весни та упродовж усього літа.
для кращої збереженості, а також з метою запобігання деформації
вишивки та мережки підшивалися на картон55, а зразки тканин – на
аркуші паперу56. такий прийом дозволяв у подальшому без додаткових
витрат експонувати означені музейні предмети, легко фіксувати інвен-
тарні номери та інші маркування. Картки з вишивками розмішували-
ся на спеціальних підставках, які кріпилися до підлоги. Час від часу
(періодичність важко встановити) картки з вишивками просушувалися,
а також очищалися від пилу57. оскільки забруднення є одним із чинни-
статті та повідомлення42
ків нищення пам’яток, у приміщеннях відділу регулярно здійснювалося
вологе прибирання58.
важливою складовою музейної діяльності працівників етновідділу
була робота з відновлення пошкоджених речей, або їх частин. аналіз
документів відділу показує, що реставрація музейних предметів була
спорадичною. спеціального інструментарію музейники не застосову-
вали, а користувалися підручними матеріалами. проводилися рестав-
раційні заходи переважно влітку.
У більшості випадків свідчення щодо реставрації музейних пред-
метів етновідділу не конкретизовані. наприклад, за 4 липня 1922 р.
у щоденнику міститься запис: “друга частина річей просушених 30/ Vі,
полагоджена, бо через свою старезність рветься”59. очевидно, це були
певні тканинні зразки, які працівники підшивали чи підштопували.
інший запис – “лагодили васага з чумацької мажі… працювали слу-
хачі вищих Житомирських педкурсів Комарницький та Шрубович”
(31.08.1923 р.)60 – свідчить, що при необхідності, музейники вдавалися
до ремонту складніших елементів. притому до реставраційних робіт
залучалося також і студентство. Ушкоджені малюнки та інші паперові
вироби підклеювалися61. Частково розбиті писанки заливалися воском62,
поламані зубці гребінців, чесалок зв’язувалися дротами63. проведення
реставраційних заходів ускладнювалося нестачею матеріальних ресур-
сів: інструментарію, склеювальних засобів64.
предмети, які не підлягали відновленню, списували, про що скла-
дався акт, у якому обов’язково зазначали назви та інвентарні номери
речей. Ця музейна документація, на жаль, не збереглася. тому важко
визначити частку та склад списаних предметів. поодинокі свідчення по-
дають лише щоденники етновідділу, зокрема, за грудень 1928 р. У них
значиться наступний запис: “складено акт про те, що до зіпсування
писанок ч.ч. 141, 157, 1682, 1691 та 1692”65. причини пошкодження не
вказані, але той факт, що п’ять предметів однієї колекції були рівно-
часно зіпсовані, може вказувати на єдиний для всіх них чинник ушко-
джень.
Значних втрат зазнала колекція етновідділу у 1929 р., коли його
приміщення були передані військовій частині, а музейне зібрання пе-
реміщене до будівлі музичної школи. У цей час завідувач етновідділу
в. Кравченко перебував під арештом, а тому не міг проконтролювати
процес транспортування музейних предметів, який, звісно, вимагав ви-
користання спеціальних захисних засобів. Ускладнював ситуацію і той
факт, що переміщення речей здійснювалося силами червоноармійців,
які, виконуючи наказ, особливо не переймалися збереженістю пам’яток.
після переїзду етновідділ не мав власного приміщення, колекція пере-
бувала в хаотичному, загрозливому стані, музейні предмети були зва-
лені у двох кімнатах музичної школи без належних умов зберігання66.
43статті та повідомлення
У цей період етнографічна колекція зазнала значних механічних
руйнацій. в акті про передавання матеріалів етновідділу новому за-
відувачу якубському (11.08.1931 р.) задокументовані такі форми по-
шкоджень музейних цінностей, як потертість, дирявість, лущення, або
часткове обсипання фарби (свідчення про недотримання температурно-
вологого режиму), поламаність, фізичні пошкодження (особливо писа-
нок), вигорання від сонця67.
У досліджуваний період ще одним небезпечним чинником, який
позначався на збереженості музейних зібрань, були непоодинокі кра-
діжки та грабунки музейних експонатів. документи етновідділу свід-
чать про загрозу музейним колекціям з боку зловмисників. так, у квітні
1922 р. частина музейних предметів, зокрема, 11 пакетів справ дворян-
ського депутатського зібрання, рідкісні книжки, викрали курсанти 55-х
курсів червоних командирів. Загальна вартість крадіжки, згідно з до-
кументами відділу, склала “93 руб. 62 коп. довоєнного часу валюти”68.
оскільки грабіжників було затримано співробітником музею і передано
до губернського розшуку, викрадені музейні предмети за кілька діб по-
вернули музею.
Здебільшого записи щоденників щодо крадіжок не конкретизовані.
так, за 4 листопада 1924 р. занотовано: “Заввідділом у нарсуді свідком
з приводу крадіжки старовинних річей з музею”69. які саме предмети
були викрадені, за яких обставин та ким, не має жодної інформації.
серед інших фактів у щоденнику зафіксовані такі: у березні 1925 р.
з історичного відділу невідомим було викрадено мисливську рушницю.
Крадіжку довго не помічали, оскільки злодій лишив на її місці іншу,
але поламану70. в червні 1926 р. “у відділі історичному невідомий
босяк украв кавказького ґинзана”71. У травні 1929 р. було викрадено
2 ко лодки вихованцями четвертої дитячої комуни72. таким чином, в
етновідділі охорона музейних зібрань не була належно налагоджена.
очевидно, головною причиною такого становища був брак коштів.
отже, аналіз документації етновідділу дозволяє визначити основні
складові облікування музейних предметів, а саме: реєстрація у каталозі
та інвентарній книзі, створення інвентарної картки, у якій фіксувалися
основні атрибутивні ознаки облікованого предмету, виготовлення яр-
личка, який дозволяв відшукати інформацію про пам’ятку в облікових
документах.
проаналізовані документи також засвідчують, що робота із забез-
печення збереженості музейних фондів не мала системного характеру.
температурно-вологісний та світловий режими у відділі через низку
об’єктивних обставин не дотримувалися, боротьба зі шкідниками ве-
лася сезонно, без застосування спеціальних засобів. серед головних
несприятливих чинників впливу на музейні предмети можна назвати:
статті та повідомлення44
біологічні (міль, шашіль, миші), недотримання відповідних режимів
зберігання, відсутність належної охорони музейних цінностей.
1 Скрипник Г. А. етнографічні музеї України. становлення та розвиток /
ан УРсР. ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. м. т. Риль-
ського. – К.: наук. думка. – 1989. – 304 с.
2 Маньковська Р. В. музейництво в Україні. – К., 2000. – 140 с.
3 Білоус П. В. діяльність в. Г. Кравченка як завідувача етнографічним
відділом волинського музею (1920−1931) // матеріали та тези наук. кон ф. до
130-річчя Житомирського краєзнавчого музею. – Житомир: Фор зац, 1995. –
с. 63−64.
4 Гарбузова Л. Г. етнографічний відділ Житомирського краєзнавчого му-
зею як центр вивчення народної матеріальної та духовної культури краю //
ма те ріали та тези наук. конф. до 130-річчя Житомирського краєзнавчого
музею. – Житомир: Форзац, 1995. – с. 37−39; Вона ж. до питання про
історію дослідження народної культури Житомирщини у 20−30-х роках
ХХ ст. // актуальні проблеми географії, екології, історії великої волині:
Academia на пошану доц. м. Ю. Костриці: наук. збірник “велика волинь”:
праці Житомирського наук.-краєзн. товариства дослідників волині. – т. 27. –
Житомир: вид. м. Г. Косенко, 2004. – 440 с.
5 Дмитренко А. А. становлення етнографічного музейництва на волині //
наук. записки Рівнен. обл. краєзн. музею. вип. іV. – Рівне: волин. обереги,
2006. – с. 38–43.
6 Костриця М. Ю. товариство дослідників волині: історія, діяльність,
постаті. – Житомир: м.а.К., 2001. – 360 с.
7 Ланчук Н. В. 130 років Житомирському музею (1865−1995) // матеріали
та тези наук. конф. до 130-річчя Житомирського краєзнавчого музею. –
Житомир: Форзац, 1995. – с. 10−15.
8 Костриця М. Ю., Мокрицький Г. П. народознавець і “ворог народу”
(в. Г. Кравченко) // Бабенко л. л., Бабенко с. с., Білоус Г. п., Біляшівський
м. м., Біляшівський Б. м. Репресоване краєзнавство (20-30-і роки) / ін-т
історії України; всеукр. спілка краєзнавців; мін-во культури України. – К.:
Рідний край, 1991. – с. 84−93.
9 Ланчук Н. В. 130 років Житомирському музею (1865−1995) // матеріали
та тези наук. конф. до 130-річчя Житомирського краєзнавчого музею. –
Житомир: Форзац, 1995. – с. 10−15.
10 Рукописні фонди інституту мистецтвознавства, фольклористики та
етнографії ім. м. т. Рильського (далі – РФ імФе), ф. 16, од. зб. 4, арк. 11.
11 РФ імФе, ф. 16, од. зб. 4, арк. 13.
12 там само, арк. 14.
13 там само, арк. 18.
14 там само, арк. 111.
15 там само, арк. 19–22.
16 там само, од. зб. 5, арк. 49 зв.
17 там само, од. зб. 4, арк. 18.
18 там само, од. зб. 11, арк. 158−161.
19 там само, арк. 272−272 а.
20 там само, арк. 10−11.
21 там само, арк. 20.
45статті та повідомлення
22 там само, од. зб. 4, арк. 48−49.
23 там само, од. зб. 20, арк. 63.
24 там само, од. зб. 11, арк. 212−214.
25 там само, арк. 271.
26 там само, арк. 29.
27 там само, арк. 32.
28 там само, арк. 169, 418.
29 там само, арк. 171, 189, 418.
30 там само, арк. 394.
31 там само, од. зб. 4, арк. 65−96.
32 там само, арк. 20, 48; РФ імФе, ф. 16, од. зб. 5, арк. 5, 29, 40 зв.
33 там само, арк. 56.
34 там само, од. зб. 6, арк. 14 зв.
35 там само, од. зб. 5, арк. 94.
36 там само, од. зб. 4, арк. 96, 104, 148; РФ імФе, ф. 16, од. зб. 5,
арк. 69.
37 там само, арк. 149.
38 там само, арк. 79.
39 там само, арк. 111.
40 там само, од. зб. 11.
41 Рутинський М. Й., Стецюк О. В. музеєзнавство: навч. посіб. –
К.: Знання, 2008. – 428 с. – с. 90.
42 Инструкция по учёту, инвентаризации и хранению музейних мате риа-
лов. – м.: типо-литография им. веровского, 1938. – 32 с. – с. 1.
43 РФ імФе, ф. 16, од. зб. 4, арк. 8.
44 там само, арк. 127.
45 там само, арк. 129.
46 там само, од. зб. 5, арк. 52 зв.
47 там само, од. зб. 6, арк. 24.
48 там само, од. зб. 20, арк. 63.
49 там само, од. зб. 4, арк. 29.
50 там само, арк. 47.
51 там само, арк. 114.
52 там само, од. зб. 5, арк. 82 зв.
53 там само, од. зб. 4, арк. 33.
54 там само, од. зб. 1, арк. 72−80.
55 там само, од. зб. 4, арк. 13.
56 там само, арк. 173.
57 там само, арк. 116.
58 там само, арк. 122.
59 там само, арк. 81.
60 там само, арк. 115.
61 там само, арк. 120.
62 там само, од. зб. 5, арк. 81−82 зв.
63 там само, од. зб. 1, арк. 77.
64 там само, од. зб. 5, арк. 82 зв.
65 там само, од. зб. 6, арк. 16 зв.
66 там само, од. зб. 1, арк. 88.
67 там само, арк. 72−80.
68 там само, од. зб. 4, арк. 73.
статті та повідомлення46
69 там само, арк. 157.
70 там само, арк. 168.
71 там само, од. зб. 5, арк. 16 зв.
72 там само, од. зб. 6, арк. 36.
Фаїна Рябчикова
облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі
волинського науково-дослідного музею (1920−1931 рр.)
на основі аналізу документів етнографічного відділу волинського
науково-дослідного музею досліджено основні складові, зміст та особливості
облікування і збереження музейних предметів, визначено умови, недоліки та
перешкоди щодо проведення належного впорядкування музейного зібрання.
ключові слова: волинський науково-дослідний музей; василь Кравчен-
ко; щоденник; вивчення предметів музейного значення; облік музейних пред-
метів; збереження музейних предметів.
удк 39:[069.426:069.44](447.42)"1920/1931"
Фаина Рябчикова
учет и сохранение музейных предметов в етнографическом отделении
волынского научно-исследовательского музея (1920−1931 гг.)
на основе анализа документов этнографического отдела волынского
науч но-исследовательского музея проведено исследование основных состав-
ляющих, сущности, особенностей учета и сохранения музейных предметов,
определены условия, недостатки и преграды в проведении надлежащего упо-
рядочивания музейного собрания.
ключевые слова: волынский научно-исследовательский музей; василий
Кравченко; дневник; изучение предметов музейного значения; учет музейных
предметов; сохранение музейных предметов.
удк 39:[069.426:069.44](447.42)"1920/1931"
Faina RIabchIkova
Register and storage of museum pieces
(for the period from 1920 through 1931)
in the Ethnographic Department of Volyn’ Research Museum
The main components, scope, content and features of the register and storage
of museum pieces are studied, and the terms, shortcomings and obstacles preventing
from the adequate arrangement of museum collection are specified on the basis of
an analysis of the documents available at the Ethnographic Department of Volyn’
Research Museum
Keywords: Volyn’ Research Museum; Vasyl’ Kravchenko; diary; study of
potential museum specimen; register and storage of museum pieces.
UDK 39:[069.426:069.44](447.42)"1920/1931"
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26211 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T08:56:40Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рябчикова, Ф. 2011-08-29T20:07:51Z 2011-08-29T20:07:51Z 2009 Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Архіви України. — 2009. — № 3-4. — С. 34-46. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26211 39:[069.426:069.44](447.42)"1920/1931" На основі аналізу документів етнографічного відділу волинського науково-дослідного музею досліджено основні складові, зміст та особливості облікування і збереження музейних предметів, визначено умови, недоліки та перешкоди щодо проведення належного впорядкування музейного зібрання. На основе анализа документов этнографического отдела волынского научно-исследовательского музея проведено исследование основных составляющих, сущности, особенностей учета и сохранения музейных предметов, определены условия, недостатки и преграды в проведении надлежащего упорядочивания музейного собрания. The main components, scope, content and features of the register and storage of museum pieces are studied, and the terms, shortcomings and obstacles preventing from the adequate arrangement of museum collection are specified on the basis of an analysis of the documents available at the Ethnographic Department of Volyn’ Research Museum. uk Інститут історії України НАН України Архіви України Статті та повідомлення Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) Учет и сохранение музейных предметов в етнографическом отделении Волынского научно-исследовательского музея (1920-1931 гг.) Register and storage of museum pieces (for the period from 1920 through 1931) in the Ethnographic Department of Volyn’ Research Museum Article published earlier |
| spellingShingle | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) Рябчикова, Ф. Статті та повідомлення |
| title | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| title_alt | Учет и сохранение музейных предметов в етнографическом отделении Волынского научно-исследовательского музея (1920-1931 гг.) Register and storage of museum pieces (for the period from 1920 through 1931) in the Ethnographic Department of Volyn’ Research Museum |
| title_full | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| title_fullStr | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| title_full_unstemmed | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| title_short | Облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| title_sort | облік та збереження музейних предметів в етнографічному відділі волинського науково-дослідного музею (1920-1931 рр.) |
| topic | Статті та повідомлення |
| topic_facet | Статті та повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26211 |
| work_keys_str_mv | AT râbčikovaf oblíktazberežennâmuzeinihpredmetívvetnografíčnomuvíddílívolinsʹkogonaukovodoslídnogomuzeû19201931rr AT râbčikovaf učetisohraneniemuzeinyhpredmetovvetnografičeskomotdeleniivolynskogonaučnoissledovatelʹskogomuzeâ19201931gg AT râbčikovaf registerandstorageofmuseumpiecesfortheperiodfrom1920through1931intheethnographicdepartmentofvolynresearchmuseum |