До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки
У статті, присвяченій 75-й річниці Національного архіву і Адміністрації документації Сполучених Штатів Америки (NARA), висвітлено основні етапи розвитку NARA, проаналізовано структуру, систему і мережу архівних установ, що йому підпорядковані. В статье, посвященной 75-й годовщине Национального архив...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Архіви України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26267 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки / Л.Л. Левченко // Архіви України. — 2009. — № 6. — С. 227-250. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860214129664458752 |
|---|---|
| author | Левченко, Л.Л. |
| author_facet | Левченко, Л.Л. |
| citation_txt | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки / Л.Л. Левченко // Архіви України. — 2009. — № 6. — С. 227-250. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | У статті, присвяченій 75-й річниці Національного архіву і Адміністрації документації Сполучених Штатів Америки (NARA), висвітлено основні етапи розвитку NARA, проаналізовано структуру, систему і мережу архівних установ, що йому підпорядковані.
В статье, посвященной 75-й годовщине Национального архива Соединенных Штатов Америки (NARA), рассматриваются основные этапы истории NARA, структура, система и сеть архивных учреждений, подчиненных Национальному архиву.
The article is dedicated to 75-th anniversary of the US National Archives and Records Administration (NARA). It is a complex research on history of formation and development of archival federal service in the United States of America, structure, system and network of the archival establishments, which are subordinated of NARA, outlines the amounts and the themes of archival funds.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:15:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
227АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНомархівна справа за кордоном
УДК 930.25(73)
Л. Л. ЛевченКо*
До історії створення націонаЛьного архівУ
споЛУчених Штатів америКи
У статті, присвяченій 75-й річниці Національного архіву і Адміністрації
документації Сполучених Штатів Америки (NARA), висвітлено основні етапи
розвитку NARA, проаналізовано структуру, систему і мережу архівних уста-
нов, що йому підпорядковані.
Ключові слова: Національний архів Сполучених Штатів Америки; На-
ціональний архів і Адміністрація документації США; історія Національного
архіву США; структура Національного архіву і Адміністрації документації
США; президентські бібліотеки у Сполучених Штатах Америки.
Національний архів Сполучених Штатів Америки1 цього року від-
святкував свою 75-у річницю. Сьогодні – це найбільший архів у світі,
збудований і обладнаний за усіма сучасними технологіями і вимогами
щодо архівних споруд. Здається дивним, що у такій передовій країні,
як Сполучені Штати, Національний архів засновано лише 1934 року, а
історія його створення і розвитку ускладнена перешкодами і несприят-
ливими обставинами. Такі важливі для американської нації документи,
як декларація незалежності, конституція та Біль про права мандрували
зі столиці одного штату до іншого, розгорталися і згорталися багато
разів. Наразі історії архіву присвячено велику кількість книг і статей
американських істориків і архівістів. Зокрема, таких дослідників, як
д. мак кой, Х. Г. джонес, В. Гондоc, Р. Ворнер, Р. Росс, дж. Вошем
та інших2. Більшість статей побачили світ на сторінках журналу “Про-
лог” – друкованого органу Національного архіву, який вже впродовж
40 років висвітлює його діяльність, склад та зміст документів.
Цього ювілейного року автор мала щасливу нагоду відвідати На-
ціональний архів США та з допомогою американських колег – Сінтії
П.Фох, заступника директора, Патрісії Л.мюррей, координатора візи-
тів іноземних делегацій та кадрової політики, Ричарда Нобла, архівіста,
відповідального за управління підрозділами, зібрати цікавий матеріал
* Левченко Лариса Леонідівна – кандидат історичних наук, директор
держ архіву миколаївської області.
© Левченко Л. Л., 2009
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом228
з історії національного архівосховища США, складу і змісту його до-
кументів, практики роботи архіву та архівного законодавства. В нагоді
також стали публікації згаданих вище авторів та електронні ресурси
веб-порталу Національного архіву www.archives.gov.us. отже, користу-
ючись зібраним матеріалом, автор має на меті у цій статті дослідити
основні етапи розвитку Національного архіву США (надалі – NARA),
проаналізувати структуру NARA, систему і мережу архівних установ,
окреслити обсяги та тематику архівних зібрань і врешті-решт визна-
чити, які стратегічні завдання ставить перед собою NARA на перспек-
тиву.
Архівній справі Сполучених Штатів Америки, як кажуть, не щастя,
а нещастя допомагало. Пожежі переслідували будинки державних уста-
нов країни із шаленою жорстокістю. Втрата патентної інформації під
час пожеж 1836 та 1877 р. у будинку патентного відомства порушила
питання про організацію спеціально обладнаних сховищ для зберігання
архівних документів. Військовий інженер і архітектор генерал монтго-
мері мейгс запропонував проект вогнестійкого покриття даху для архі-
восховищ. Професор Університету Брауна джон Франклін джеймсон3
створив проект програми систематичного відбору цінних для історії
США історичних документів та поповнення ними архівних колекцій.
Три роки по тому план створення архіву був надісланий конгре-
су, проте він не викликав у законотворців зацікавленості. Вихід у світ
1904 р. у Вашингтоні Путівника по архівах уряду Сполучених Штатів
сприяв активізації руху громадськості за створення архіву для збері-
Будинок Національного архіву та Адміністрації документації
на Пенсільванія авеню у Вашингтоні. Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
229АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
гання історичних джерел. до 1921 р. цей рух був досить повільний, аж
поки 10 січня 1921 р. чергова пожежа у будинку департаменту комер-
ції не знищила документи перепису населення 1890 р. Нарешті 1926 р.
президент келвин кулідж підписав законопроект про спорудження
будинку архіву. 1930 р. президент Герберт Гувер доручив архітектору
джону Расселлу Поупу4 спроектувати будинок. У вересні 1931 р. було
відведено землю під будівництво і президент Гувер за декілька тижнів
до закінчення президентського терміну заклав перший камінь. коштів,
виділених конгресом на початку, не вистачало, тому протягом усьо-
го терміну будівництва асигнування збільшували і за підрахунками на
1941 рік вартість будівництва сягнула 12250794 долари (що на сьогодні
складає понад 177 мільйонів доларів)5.
джеймс Вошем пише, що Президент Рузвельт Ф. д. знав про спра-
ви архіву з тієї хвилини як тільки він відкрив свій офіс. За часів Вели-
кої депресії архів не був у числі пріоритетів, що Рузвельт планував зро-
бити у перші 100 днів, навіть у перший рік. Проте він доручив своєму
політичному раднику Луі Хоу (Louice McHenry Howe) владнати справи
архіву у конгресі. Як тільки законопроект “Акт про заснування Націо-
нального архіву уряду Сполучених Штатів” залишив стіни останнього,
Рузвельт підписав його 19 червня 1934 р.6
Згідно з першим архівним актом було створено офіс Архівіста Спо-
лучених Штатів7. Стаття 2 архівного закону встановлювала зарплату
першого Архівіста США на рівні 10000 доларів. Працівники архіву, які
отримували 5000 доларів і більше, призначались Президентом США за
погодженням із Сенатом. Інші призначались Архівістом США без від-
несення їх до категорії державних службовців. Архівіст США видавав
накази і правила роботи для Національного архіву.
Усі архівні документи американського уряду, законодавчої, вико-
навчої та судової гілок влади знаходились під управлінням Архівіста
США (стаття 3), він мав можливість інспектувати документи урядових
агентств Сполучених Штатів, здійснювати експертизу цінності і орга-
нізовувати передачу цінних для історії документів на зберігання до ар-
хіву. Будинки, земля і обладнання, які належали Національному архіву,
перебували під управлінням Архівіста США (стаття 4). Разом з архівом
статтею 5 цього акту була заснована Національна комісія з історичних
публікацій (NHPC). до неї, крім Архівіста США, який очолював комі-
сію, входили радник з історії державного департаменту, начальники
історичних секцій Військового департаменту, Генерального Штабу, ке-
руючий документами військово-морського флоту департаменту ВмФ,
начальник відділу давніх актів Бібліотеки конгресу США, два члени
від Американської історичної асоціації, призначені президентом. Від-
повідно до акту 1934 р. комісія готувала і публікувала щорічні і спе-
ціальні звіти архіву та документи уряду, путівники, описи, каталоги.
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом230
Збиралася не менше одного разу на рік, члени комісії працювали на
громадських засадах.
Стаття 6 передбачала створення Ради Національного архіву, до
якої входили секретарі від кожного з виконавчих департаментів уря-
ду, голова бібліотечного комітету Сенату, голова бібліотечного коміте-
ту Білого дому, Бібліотекар конгресу, секретар музейного комплексу
“Smithsonian” та Архівіст США. Рада визначала документи, які мали
передаватись на зберігання до Національного архіву, встановлювала
правила комплектування, давала поради Архівісту США щодо збері-
гання документів архіву, використання їхньої інформації та організа-
ції доступу дослідників до них. Національний архів згідно зі статтею
7 комплектувався також кінодокументами та іншими графічними й
ілюстративними матеріалами. для відтворення фільмів та дослідження
ілюстративних історичних джерел архів мав право придбавати спеці-
альну техніку. Статті 8–9 надавали право архіву мати власну печатку;
від Архівіста США вимагалась присутність на кожній черговій сесії
конгресу, він подавав до конгресу щорічний фінансовий звіт, за ста-
ном на 1 січня кожного року – рекомендації Національної комісії з іс-
торичних публікацій щодо оприлюднення документів з історії США,
звіт про документи, що мають історичне значення і повинні зберігатися
в архіві, і про ті, що можуть бути знищені. Стаття 10 встановлювала
порядок фінансування архіву. отже, фактично перший архівний закон
Під час обговорення спільних проблем. Зустріч автора статті
з американськими колегами у Національному архіві Сполучених Штатів.
1 вересня 2009 року
231АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
у США з’явився 1934 р. і заклав основу майбутньої архівної законо-
давчої бази. 1935 р. конгрес видав Акт про федеральний регістр, який
надавав архіву право комплектуватись, зберігати і оприлюднювати за-
кони і урядові постанови.
10 жовтня 1934 р. на посаду першого архівіста Рузвельт призначив
Роберта коннора8. На початку у колі його обов’язків були організаційні
питання: створення структури агенції, апарату управління, визначення
функціональних обов’язків працівників, укомплектування штату тощо.
Того ж року до штату архіву були введені спеціальні працівники для
роботи з документальним надбанням афроамериканців. У листопаді
1935-го до нового будинку Національного архіву переїхали перші 265
працівників, а у червні 1936 р. надійшло 58800 кубічних футів9 доку-
ментів з Адміністрації у справах ветеранів (the Veterans Administration)
та Адміністрації продовольства (U.S.Food Administration)10.
Наприкінці 30-х – початку 40-х років ХХ ст. у структурі Національ-
ного архіву з’явились Президентські бібліотеки. Працюючи другий тер-
мін, Рузвельт прийняв рішення заснувати власну бібліотеку, в якій збе-
рігалися б документи за період його перебування у Білому домі. Про
свої наміри від оголосив на прес-конференції 10 грудня 1938 р.11. Буди-
нок для бібліотеки збудували у маєтку Рузвельта у Гайд Парку (Нью-
Йорк). 24 липня 1939 р., президент подарував землю та бібліотеку уря-
дові Сполучених Штатів (юридично маєток належав його матері, яка,
хоча й підписала дарчі документи останньою, ніколи не примирилася
з відчуженням родинного майна). Бібліотеку було відкрито 30 червня
1941 р. і включено до структури NARA. 4000 книг та понад 15000 ку-
бічних футів документів було передано до Гайд-Парку. основна час-
тина матеріалів передана до бібліотеки вже після смерті президента.
отже, саме Рузвельт започаткував традиції президентських бібліотек.
Пізніше, коли у 1970-х рр. Річард Ніксон хотів забрати документи ча-
сів свого перебування на посту президента до свого приватного архіву
і домовився про це із певними колами посадовців, конгрес заборонив
здійснення цих заходів і видав Акт про зберігання президентських доку-
ментів і матеріалів (the Presidential Recordings and Materials Preservation
Act, 1974 рік), згідно з яким усі папери Білого дому ніксонівського
періоду було передано на зберігання до Національного архіву. 1978 р.
конгрес видав закон (the Presidential Records Act), згідно з яким усі
документи американських президентів, починаючи з президента, що
вступив на пост 20 січня 1981 р., ставали майном уряду Сполучених
Штатів. Навіть після того, як у 1990 р. була заснована приватна бі-
бліотека Річарда Ніксона у Йорба Лінда (каліфорнія), де розмістили
особисті речі і папери Ніксона, документи часів його перебування на
посаді президента залишились на зберіганні у Національному архіві
США. 2007 р. приватну фундацію “Ніксонівська бібліотека і музей”
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом232
також передано урядові і введено до складу Національного архіву12.
Статті 2113 та 2214 Закону "Про Національний архів" дають визначення
“президентського архівного депозитарію” та “президентських докумен-
тів” у складі колекцій NARA. Це документи діючого Президента США
та офіційні документи і книги колишніх президентів за період їхнього
перебування на посту глави держави, а також інші історичні докумен-
ти, що свідчать про офіційне або особисте життя президентів Сполу-
чених Штатів та музейні експонати. документи можуть бути створені
самим президентом у ході виконання ним конституційних і державних
функцій, його безпосередніми помічниками, радниками й асистента-
ми, співробітниками виконавчого офісу. Нинішній закон визначає, що
до президентських не належать документи державних агентств – вони
утворюють окремі фонди. Закон також чітко розмежовує президентські
папери державного значення і особисті документи президента (щоден-
ники, особисті записи тощо). За станом на 2009 рік у структурі Націо-
нального архіву функціонує 13 президентських бібліотек і два музеї.
Після відставки першого Архівіста Р. коннора президент Рузвельт
18 вересня 1941 р. призначив другого Архівіста Сполучених Штатів
Солона дж. Бакка15, який до того був асистентом Р. коннора. На почат-
ку війни архів не був у списку життєво важливих для країни агентств.
Роберт д. Хаббард, директор з персоналу Національного архіву, після
атаки на Перл Харбор писав С. Бакку, що архів виглядає перед праців-
никами інших державних агентств, як організація-паразит. Президент
Рузвельт, який ще з 1936 р. був членом Асоціації американських архі-
вістів16, турбувався про захист історичних документів державного зна-
чення під час війни. У березні 1941 р. було створено комітет з консер-
вації культурних ресурсів, який розробляв і реалізовував плани щодо
зберігання національного культурного надбання в музеях, бібліотеках і
архівах під час війни. комітет розташовувався у будинку Національно-
го архіву, його виконавчим секретарем був коллас Харріс. опитування,
яке провів Р. коннор ще у 1935 р., показало, що тільки у агентствах,
розташованих у Вашингтоні, перебувало майже 3 мільйони кубічних
футів документації, кінодокументи на плівкових носіях довжиною по-
над 3000 миль, 2,6 мільйона негативів, 5500 аудіозаписів. У вересні
1941 р. знову було проведене опитування 68 державних агентств з ме-
тою встановлення, які документи підлягають евакуації. Архівісти з’ясу-
вали, що необхідно евакуювати 550 тис. кубічних футів документів.
Результати направили уповноваженому з громадських будівель разом
із рекомендацією збудувати велике бомбосховище, але на той час кра-
їна не мала відповідних ресурсів для такого проекту. Тоді ж архів роз-
робив плани для можливої евакуації культурних цінностей Америки з
Вашингтона, Нью-Йорка та інших великих міст на відстань 100 миль
від узбережжя. У травні 1941 р. Національний архів провів репетицію
233АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
евакуації документів, що пере-
бували на зберіганні у будинку
архіву. Щоб вивезти 80 тис.
контейнерів з архівними до-
кументами, знадобилося 2 тис.
одиниць транспорту та 60 днів.
Тільки архівних коробок ар-
хів закупив на 35 тис. доларів.
можливими місцями для роз-
ташування архівних матеріалів
були бібліотека штату Іллінойс
у Спрінгфілді, будинок істо-
ричної комісії штату Північна
кароліна у містечку Ролі, старі
поштові відділення у джонстауні (штат Пенсільванія), Портсмуті (штат
огайо), кларксбурзі (штат Західна Вірджинія).
Усі архівні документи було поділено на три групи: перша охоплю-
вала матеріали, втрата яких могла зашкодити “громадській моралі і
честі нації”, до другої входили документи, втрата яких зашкодила б ро-
боті державних установ, розвиткові науки. Третю групу складали мате-
ріали важливі, але не “основні”. Евакуації підлягали документи першої
і другої груп. керівники інших державних агентств не хотіли втрачати
контроль над документацією своїх агентств, тому не поспішали їх пе-
редавати до архіву. 20 квітня 1941 р. газета “Вашингтон Пост” повідо-
мила, що більшість громадських будівель у Вашингтоні не витримають
бомбових ударів, крім будинку Національного архіву. Преса назвала
цю споруду, що фактично була будинком у будинку, – “Форт Архів”.
Посадові особи Вашингтона поступово прийшли до висновку про до-
цільність передавання документів своїх агентств до архіву. Якщо до
31 березня 1941 р. упродовж кварталу до архіву надійшло лише близь-
ко 8000 кубічних футів архівних матеріалів, то після вступу Америки у
другу Світову війну щоквартальні надходження до архіву збільшились
на 600 %. У 1942 р. до архіву надійшло 175 кубічних футів паперів іс-
торичного значення, які пройшли відповідну експертизу цінності.
крім утилізації, зберігання, описування документів, архів щоденно
надавав інформації на запити урядових установ, тематика яких в осно-
вному стосувалась заходів щодо оборони та діяльності агентств часів
Першої світової війни. У лютому 1942 р., коли опублікували список
оборонних агентств, до нього було включено і Національний архів.
У сховищі Національного архіву
Сполучених Штатів на Пенсільванія
авеню, Вашингтон. Фото
Л. Левченко. Вересень 2009 року
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом234
Але позиція, яку посідав архів, аж ніяк не могла задовольнити його ке-
рівника С. Бакка: архів посідав шостий знизу рядок у п’ятій категорії,
вище за нього були лікарня святої Єлизавети та психіатрична лікарня
в окрузі колумбія, тому вони мали пріоритетне перед архівом фінансу-
вання та поповнення персоналом. до вересня 1942 р. архів довів свою
необхідність, як агентство, яке може сприяти обороні країни. Архівісти
виявили і надали військово-морському відомству інформацію на 56000
колишніх військовослужбовців, які прагнули повернутися на службу,
що сприяло поповненню флоту досвідченими моряками. Ними було
укомплектовано 36 лінкорів і авіаносець. картографічна секція вияви-
ла і передала військово-повітряним силам детальні мапи міст Європи і
Японії. Хоча категорія архіву, як оборонного відомства, підвищилась,
у ньому залишалися проблеми. Його штатний розпис передбачав архі-
варіусів, бібліотекарів, редакторів, лаборантів, фотографів тощо. Плин-
ність кадрів цих спеціальностей досягла за воєнних часів 150 % і знай-
ти кваліфікованих працівників було важко. Штат архіву зменшився
з 502 працівників у 1942 р. до 337 осіб наприкінці війни. Ці “воєнні
звільнення” призвели до відкриття нових можливостей щодо працев-
лаштування в архів жінок і чорношкірих. Щоб задовольнити зростаючі
потреби у наукових і науково-технічних кадрах, 26 листопада 1942 р.
у газеті “Вашингтон Стар” було оголошено, що Національний архів та
інші державні агентства вперше готові прийняти на роботу у якості
стажерів дівчат. Створений 1941 року комітет справедливої трудової
практики закликав ширше залучати до державних установ чорношкі-
ре населення країни. У листопаді 1943 р. у “доповіді про зайнятість
нег рів” було відзначено, що в архіві на посадах спеціалістів працюють
2 чорношкірих, на посадах технічних працівників 11 чорношкірих. до
кінця війни ці цифри збільшились відповідно до 3 і 14 осіб.
У перші дні після Перл Харбора коллас Харріс створив в архіві ко-
мітет захисту від небезпеки війни (an Archives committee on protection
against the hazards of war, PAHW), до якого увійшли працівники архіву –
добровольці незалежно від статі та кольору шкіри. основне завдання
комітету – 24-х годинна охорона будинку архіву під час нальотів воро-
жої авіації. З 8 грудня 1941 р. до 1 січня 1942 р. 121 чоловік відпрацю-
вав 2705 годин у нічних чергуваннях. Голова інформаційно-довідкової
служби Філіпп Хамер невдовзі виступив із пропозицією скорегувати
плани роботи так, щоб ці працівники між 4.30 вечора і 9.00 ранку ви-
конували ще й роботи з обробки документів, бо, на його погляд, вони
тільки сиділи й чекали, коли щось станеться. отже, лише протягом пер-
ших шести місяців війни вони обробили понад мільйон аркушів архів-
них документів для відділу друку. оскільки будівля Архіву була най-
безпечнішою у всьому Вашингтоні, двері її під час бомбардувань мали
залишатись відкритими, щоб населення, яке в цей момент опинялось
235АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
на вулиці, могло б сховатися. У будинку встановили систему опові-
щення, у кожному приміщенні і коридорах розмістили протипожежні
засоби. 24 березня 1941 р. кожному співробітнику видали посвідчення
для входу до будівлі. Під’їзди до архіву з боку автостоянок та вантаж-
них платформ обмежили, співробітники і відвідувачі лишали усі свої
речі у камері схову.
Президент Рузвельт був занепокоєний тим, що в архіві у центрі
Вашингтону зберігалося 400 тонн легкозаймистої плівки, яка при зго-
ранні виділяє смертельний газ. У відповідь С. Бакк 20 липня 1942 р.
запевнив Рузвельта, що вживаються всі заходи для перевезення фільмів
у майже безлюдний, але недалекий від Вашингтону форт Хант, округ
Фейєрфакс, штат Вірджинія. Укріплення форту були спеціально збу-
довані для зберігання легкозаймистих і вибухових речовин. Начальник
відділу фотоархівів Вернон Тейт не був у захваті від переїзду, він ви-
магав проведення ремонтних робіт, розміщення стелажів відповідно до
архівних стандартів, проведення дезінсекції приміщень від гризунів і
комах. Також Тейт хотів влаштовувати принаймні кожні шість місяців
перевірки зберігання плівок, але командир об’єкту не допустив співро-
бітників відділу у сховища через те, що вони були жіночої статі. отже,
перевезені були лише урядові записи. Усі інші плівки, як і документи
на паперових носіях, залишились на зберіганні у Вашингтоні. Будинок
розділили на чотири зони в залежності від пріоритетів безпеки, необ-
хідної для плівок. Найбезпечнішу зону з 3 до 6 ярусів (простір у 75000
кубічних футів) виділили для зберігання плівок. У травні 1942 р. “Інді-
анаполіс Стар” повідомила громадськості, що серед цих плівок зберіга-
ються фотографії і фільми про американські експедиції на Північний і
Південний полюси, судові протоколи про вбивство Авраама Лінкольна,
оригінальні фото звільнення рабів, колекції фотографій часів громадян-
ської війни, а також особиста доповідь президента Ендрю джексона
про битву при Новому орлеані. Газета зазначила, що Біль про права
був запакований і зберігався під Ротондою, готовий у будь яку мить
залишити Вашингтон.
Імовірність повітряного нападу і диверсій з часом зменшилась і
вимоги до безпеки послабились. 6 жовтня 1942 р. був відмінений 24-х
годинний патруль, 23 лютого 1943 р. дозволили проносити особисті
речі із собою у будівлю архіву, 16 квітня 1943 р. приміщення архіву,
відведені під бомбосховища, повернули під архівосховища, а шість мі-
сяців потому із приміщень прибрали контейнери з піском.
Зменшення заходів безпеки сприяло збільшенню кількості відвіду-
вачів Національного архіву. Військові проводили в будинку архіву на-
ради і конференції, приїздили високопоставлені офіцери із 17 країн
світу на демонстрації навчальних фільмів, влаштовувалися виставки.
Зокрема, виставку матеріалів із бібліотеки Франкліна д. Рузвельта від-
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом236
відали 10000 осіб, у тому числі 2500 військовослужбовців. Чиновники,
призначені на посади керівників агентств упродовж війни, звертали-
ся до архівних матеріалів часів Першої Світової, щоб усвідомити дос-
від попередників і зрозуміти, як все працювало. директор ФБР Едгар
Гувер цікавився історією німецького саботажу в Сполучених Штатах
часів Першої Світової. директор Бюро у справах жінок міністерства
праці США мері Андерсен направила до архіву запит про використан-
ня жіночої праці у період Першої Світової. коли під сумнів бралася
лояльність працівників військових заводів, запити також направлялися
до архіву, щоб з’ясувати, звідки і коли їх предки прибули до США та
коли вони були натуралізовані. кінодокументалісти Парамаунт, Фокс
і Юніверсал Пікчерс використовували архівні матеріали, щоб предста-
вити американцям національних військових лідерів Ейзенхауера, ма-
кАртура і Паттона та інших. особливо у нагоді стали матеріали, що
містили інформацію про метеорологічний стан узбережжя Нормандії,
а також мапи цієї території. Послуги архіву військовим були настільки
цінними, що військово-морське відомство протягнуло між своїм депар-
таментом і архівом спеціальну лінію зв’язку, щоб прискорити потік ін-
формації. Архів отримував понад 1000 запитів щодня. Більшість з них
була воєнної тематики. За підрахунками архівістів, у воєнні роки до
Національного архіву надходило більше 230 тис. запитів за рік. дея-
кі військові підрозділи розташувалися прямо у будинку архіву. крім
Зал мікрофільмів у Національному архіві Сполучених Штатів на Пенсільванія авеню.
Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
237АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
співробітників військово-морського департаменту, в будинку архіву
розміщувались співробітники військового департаменту, бюджетного
бюро Адміністрації військової документації, а найбільшу площу від-
вели Управлінню стратегічних служб (Office of Strategic Services, OSS),
яке збирало і аналізувало розвіддані, планувало і здійснювало операції
під юрисдикцією об’єднаного комітету начальників штабів. Виділення
приміщень для цієї служби поступово збільшувалось і до 1944 р. OSS
орендувало майже 15000 квадратних футів у будинку Національного
архіву. майже 7500 квадратних футів було надано морській комісії в
обмін на те, що Вернон Тейт отримав можливість контролювати відділ
фотографій і операції OSS у фотолабораторії архіву не як співробітник
архіву, а як офіцер картографічного відділу OSS. Інші співробітники
архіву, п’ять з яких були жінки, могли як технічні асистенти мікрофіль-
мувати мапи та інші секретні матеріали, використовувати друкарське,
спеціальне звукове і редакційне обладнання OSS. У квітні 1944 р. в
архіві OSS організували виставку секретного військового обладнання
і приборів, які мали на меті використовувати при висадці військ со-
юзників у Нормандії.
Ще у грудні 1941 р. Асоціація американських архівістів запропону-
вала як альтернативу евакуації мікрофільмування документів на плівку.
13 лютого 1942 р. президент Рузвельт доручив Асоціації прискорити
роботи по мікрофільмуванню. У серпні 1941 р. експериментально було
мікрофільмовано 160000 окремих документів. Співробітники департа-
менту ВмС змікрофільмували більш ніж 4000 кубічних футів секрет-
них і конфіденційних матеріалів свого відомства у Національному ар-
хіві. Від’їжджаючи з архіву, вони взяли з собою мікрофотокопії замість
оригіналів документів.
1943 р. Президент США закликав державні установи зберігати зві-
ти про те, як вони виконували свої обов’язки у період другої Світової
війни. Був сформований комітет зі зберігання звітів державних установ
воєнного періоду. 4 червня 1946 р. Президент Гаррі С.Трумен звернув-
ся до Архівіста США Солона Бакка з дорученням укласти довідники
по архівних матеріалах воєнного часу. Невдовзі світ побачило видання
“Федеральні звіти другої Світової війни”17. Співробітники архіву зібра-
ли радіопередачі, що висвітлювали перший день участі США у війні,
день висадки військ у Нормандії тощо. Американській публіці було
представлено виставки документів, на яких демонструвалися німецькі
та японські документи про капітуляцію цих країн, сертифікат Гітлера
про одруження, його останній політичний заповіт, оригінал Ялтинської
угоди, підписаної Сталіним, Рузвельтом і Черчиллем, документи про
угоди, підписані союзниками до початку висадки військ у Нормандії. Ці
виставки першими відвідали члени кабінету міністрів, сенатори, судді
Верховного суду, члени об’єднаного комітету начальників штабів, чле-
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом238
ни дипломатичного корпусу та сотні тисяч звичайних громадян18. То ж
Національний архів більше ніж інші урядові агенції заслужив звання
“агентства національної оборони”.
Проте після війни уряд прийняв низку несприятливих для розвитку
Національного архіву рішень. 1947 р. створено комісію з реорганізації
урядових установ, яку очолив колишній президент Гувер. Він рекомен-
дував тодішньому президенту Гаррі Трумену заснувати нову агенцію –
Управління служб загального призначення19 і підпорядкувати їй Націо-
нальний архів. 30 червня 1949 р. Національний архів увійшов до складу
Управління служб загального призначення, змінив назву на Службу
Національного архіву та документації (National Archives and Records
Service, NARS) і втратив свої права як самостійна урядова агенція.
Хронологія подій у Національному архіві післявоєнного періоду така20.
1947 р. почалася безпрецедентна виставка документів Національного
архіву “Потяг свободи”, який мандрував із міста до міста усією тери-
торією Сполучених Штатів протягом 18 місяців. Ця виставка-подорож
завершилася в січні 1949 р. “Потяг свободи” особисто зустрічав пре-
зидент Гаррі Трумен. 2 червня 1948 р. був призначений новий Архівіст
США Вейн Гровер21. Цього ж року Національний архів видав свій пер-
ший довідник – Путівник по документах Національного архіву (“Guide
to Records of the National Archives”). А перший федеральний центр до-
Фасад будинку Національного архіву Сполучених Штатів, прикрашений святковими
плакатами на честь 75-річчя архіву. Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
239АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
кументації відкрився 1950 р. у Брукліні (Нью-Йорк), до 1955 року таких
центрів вже було 10 із загальним штатом 500 працівників, а нині – 17.
офіс Генерального регістру також був збільшений. Він став відпові-
дальним за комплектування і зберігання законів, постанов, інших доку-
ментів конгресу США та урядових агенцій, почав щоденно публікува-
ти перелік виконавчих і адміністративних розпоряджень Федерального
уряду. Актом 1950 р. “Про федеральну документацію” (“The Federal
Records Act”) Національний архів отримав функцію управління феде-
ральними документами. 13 грудня 1952 р. відбулася непересічна подія
в історії NARA – переміщення декларації незалежності та конститу-
ції Сполучених Штатів з Бібліотеки конгресу, де вони зберігалися до
того, до будинку Національного архіву22. 1955 р. видано Акт про пре-
зидентські бібліотеки, який продовжив і закріпив практику, розпоча-
ту Рузвельтом. Архів отримав права приймати у володіння будинки,
землю і необхідне обладнання для заснування президентських біблі-
отек. Трумен створив свою бібліотеку у 1957 р., дуайт Ейзенхауер та
Герберт Гувер – 1962 р., Ліндон джонсон – 1971 року. кожен із них
обирав місцем розміщення своєї бібліотеки – місце свого народження.
Із 1964 р. Національна комісія з історичних публікацій отримала фінан-
сові можливості для надання грантів і 1978 року її перейменовано на
Національну комісію з історичних публікацій і документації23. Гранти,
Робоче місце дослідника у залі для перегляду мікрофільмів.
Національний архів Сполучених Штатів. Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом240
надані комісією, давали і дають
змогу реалізовувати тисячі про-
ектів по усій країні зі збереження
і публікації історичних джерел. З
1964 р. по 2008 р. включно ко-
місія підтримала 4500 проек-
тів і виділила для їх реалізації
185 мільйонів доларів24. Навесні
1969 р. світ побачив перший но-
мер журналу Національного ар-
хіву “Prologue”25. Цього ж року
архів розпочав комплектування
документами на електронних но-
сіях інформації, було створено
спеціальний відділ для роботи з документами, які читає машина (the
Office of Records Management for integrating machine-readable records).
70-і рр. принесли публічну повагу Національному архіву, але
12 липня 1973 р. сталася чергова пожежа у Національному центрі доку-
ментації з особового складу у Сент-Луїсі (the National Personnel Records
Center, NPRC). У 1950 року Пентагон вирішив об’єднати усі документи
з особового складу мільйонів солдат, моряків та військовослужбовців
інших родів військ у межах одного центру у Сент-Луїсі, в 1960 р. вій-
ськові передали центр до складу Національного архіву26. У сховищах,
які охопив вогонь, зберігалися документи на 22 мільйони військово-
службовців армії і повітряних сил, 4 мільйони з них вдалося врятувати.
З того часу архів здійснює великий проект з відновлення інформації,
що містилася у цих документах, для чого використовує інформацію,
яку надають колишні військовослужбовці, медичні заклади, ветеран-
ська адміністрація та інші джерела. одночасно архівісти відповідають
на запити колишніх військовослужбовців, надаючи їм відомості для
отримання пенсій і пільг від уряду. Щоденно виконується понад 4000
запитів стосовно служби в лавах армії і флоту, медичного стану, наго-
родження, поховання тощо.
У 1980 р. Президент США джиммі картер призначив шостого Ар-
хівіста США. Ним став професор бібліотечних і інформаційних наук
університету штату мічиган Роберт Ворнер27. Він мав намір звільнити
Національний архів від “полону”, в якому останній перебував з 1949 р.,
з часу підпорядкування його Управлінню служб загального призначен-
ня. На той час структурно Національний архів був представлений не
контейнер, в якому зберігається
Білль про права. Національний архів
Сполучених Штатів.
Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
241АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
тільки вашингтонським центром. Він включав регіональні архіви, фе-
деральні центри документації та президентські бібліотеки. Багато хто з
архівістів, які пам’ятали часи президента Рузвельта, підтримували на-
міри Р. Ворнера. У таємниці від Управління трималися контакти і будь-
які домовленості, досягнуті з членами Білого дому та Сенату. 19 січня
1984 р. конгрес прийняв законопроект, який вивів Національний архів
з підпорядкування Управління. Пізніше Ворнер написав: “Гарні хлопці
нарешті виграли”28. З 1 квітня 1985 р. Національний архів став зно-
ву незалежною урядовою агенцією (the National Archives and Records
Administration Act, 1985), а Архівіст США мав звітувати лише перед
Президентом США. Архіву повернули його стару назву – Адміністра-
ція Національного архіву та документації.
Проте невдовзі архів зіткнувся з новими проблемами: документи
надходили на зберігання у великій кількості, будинок на Пенсільва-
нія авеню вже не вміщував їх. документи направлялись на зберігання
до Вашингтонського Національного центру документації у Сьютленді
(штат меріленд), а також до орендованого приміщення в олександрії
(штат Вірджинія). очевидною стала необхідність будівництва нового
будинку для Національного архіву. Наприкінці 1980-х років Універси-
тет штату меріленд виділив 33 акри землі для нового будинку архіву.
Його спорудження було завершено 1993 р. офіційно новий архів уведе-
Будинок Національного архіву на коледж Парк у меріленді.
Фото з веб-сайту Національного архіву США
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом242
но в дію 12 травня 1994 р. Він відомий під назвою Національний архів
на колледж парк (the National Archives at College Park, Maryland). крім
сховищ площею 1,8 мільйона квадратних футів, у новому будинку роз-
ташовано читальні зали, консерваційні та спеціальні медіалабораторії,
кабінети для співробітників, конференц-зали тощо. Новий архівний
будинок відповідає усім сучасним архівним стандартам і вважається
моделлю для будівництва архівів у всьому світі.
Іншою проблемою, яка потребувала негайного вирішення, була
організація комплектування архіву документами на цифрових носіях
та зберігання електронних документів. Протягом 1990-х клінтонівська
адміністрація активно втілювала програму інформатизації урядових
установ. Електронні документи, веб-сторінки, електронні листи ста-
ли повсякденним видом документування управлінських процесів. На-
ціональний архів як урядова агенція також приєднався до суцільного
процесу інформатизації: у травні 1994 р. архів створив свою першу
Інтернет-сторінку, у грудні 1997 р. з’явилась перша версія офіційного
веб-сайту Національного архіву США, 16 вересня 2002 р. через Інтер-
нет став доступним архівний каталог (Archival Research Catalog, ARC),
на різних рівнях якого нині описано 63 % документів Національного
архіву29. Через веб-сайт організовано доступ до архівних баз даних,
2004 року на сайті архіву опубліковано перші електронні повнотексто-
ві версії баз даних (документи державного департаменту кабельного
зв’язку). Після детального вивчення проблеми електронного докумен-
тообігу в урядових агентствах країни керівництво Національного архі-
ву звернулося до уряду з пропозицією побудувати приміщення архіву
електронних документів30. офіційно новий архів (the Electronic Records
Archives, ERA) засновано 19 січня 2000 р. Будівництво такого архіву
займає не один рік і коштує мільйони доларів, проте завжди очікується,
що його існування надасть неоціненну користь суспільству і державі.
ERA зможе приймати документи не тільки від агенцій федерального
уряду, а й від урядів штатів, приватних компаній, бібліотек і універ-
ситетів тощо. Президент і конгрес США фінансово підтримують ство-
рення і діяльність ERA. У 2008 р. новий архів електронних документів
з метою експерименту прийняв перші записи від чотирьох пілотних
агенцій: департаменту з патентів і товарних знаків міністерства тор-
гівлі США, Національного департаменту океанографічних досліджень
Управління військово-морського флоту США, Національної адміністра-
ції з ядерної безпеки міністерства енергетики США, Бюро статистики
праці департаменту праці США. У січні 2009 р. ERA розпочав прийом
електронних документів від адміністрації Білого дому часів джорджа
Буша.
У 1992 р. при NARA засновано Фонд Національного архіву
(Foundation for the National Archives) – некомерційну організацію для
243АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
підтримки проектів архіву, які не фінансуються урядом. Його мета –
пропаганда важливості Національного архіву через постійні експозиції
документів, пересувні виставки, освітні програми, спеціальні заходи,
випуск навчальної літератури, співпрацю із засобами масової інформа-
ції. діяльність членів Фонду спрямована на збагачення і глибоке розу-
міння громадянами США історичного надбання нації, зосередженого
в архівних документах. Нині Фонд очолює президент кеннет Г. Лоре,
до правління входять заступник президента Фонду, чотири віце-
президенти, секретар, скарбник і юрист. Членство у Фонді – корпора-
тивне і індивідуальне. корпоративні члени, серед яких компанія Бо-
їнг, Проктор-енд-Гембл та десятки інших, виділяють на потреби архіву
тисячі доларів. Не менший вклад здійснюють індивідуальні члени, які
поділяються на категорії згідно з їхнім фінансовим внеском: “вчений” –
людина, що пожертвувала на потреби архіву від 2500 до 5000 доларів,
“засновник” – від 1000 до 2499 доларів, “консерватор” – від 750 до 999
доларів, “гардіан” – від 500 до 749 доларів, “благодійник” – від 250 до
499 доларів, “адвокат” – від 125 до 249 доларів, “сім’я” – від 100 до 124
доларів, “патрон” – від 60 до 99 доларів, “донор” – від 1 до 59 доларів
США. Щорічно списки благодійників архіву оприлюднюються в Інтер-
неті зі словами подяки на їхню адресу. Наразі на сайті Національного
архіву – список благодійників, які зробили свої внески за період з 1 бе-
резня 2008 р. – до 1 березня 2009 р. крім цього, на фінансові рахунки
Фонду надходять пожертвування, зібрані іншими фінансовими фонда-
ми. Наприклад, у лютому 2005 р. Фонд Нью-Йорк Лайф передав Фонду
Національного архіву 1,2 мільйона доларів для створення навчального
Виставковий зал у Ротонді. Національний архів Сполучених Штатів, Вашингтон.
Фото з веб-сайту Національного архіву США
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом244
центру для школярів середніх шкіл, їхніх батьків і вчителів (Resource
Room, Learning Lab). Програми навчального центру дають змогу мо-
лодим людям країни ближче ознайомитися із джерелами національної
історії та діяльністю Національного архіву. 24 березня 2009 р. Фонд
Філіпа Л. Грехема передав Фонду Національного архіву грант у розмірі
100 тис. доларів, який планується використати також для підтримки
освітніх програм та роботи архівного магазину (магазин розташований
у приміщенні Національного архіву на Пенсільванія авеню, реалізує
літературу, видану Національним архівом та сувенірну продукцію).
Головним вкладом Фонду Національного архіву стало фінансове забез-
печення реконструкції будинку Національного архіву на Пенсільванія
авеню та його головної частини – Ротонди, на реконструкцію якої Фон-
дом зібрано 23 мільйони доларів. Проект мав офіційну назву Спасіння
Американських скарбів (“Save America’s Treasures”) і тривав з липня
2001 р. до вересня 2003 р. Саме в Ротонді розміщується виставкова
зала, де у спеціальних контейнерах зберігаються найважливіші для
американського народу документи – оригінал декларації незалежнос-
ті 4 липня 1776 р., оригінали двох із чотирьох аркушів конституції
1789 р. (ще два аркуші зберігаються в архівосховищі у спеціальних
контейнерах з гелієм) та завірена Федеральним урядом копія Біля про
права. Тут же зберігається Велика Хартія Вольностей 1297 р., прийнята
королем Англії джоном у 1215 р., перероблена і перевидана у ХІІІ ст.
Едуардом І. кожен аркуш пергаменту вміщено в індивідуальний герме-
тичний контейнер, виготовлений зі спеціального скла і бронзи, напов-
Виставковий зал у Ротонді. Національний архів Сполучених Штатів, Вашингтон.
Фото Л. Левченко. Вересень 2009 року
245АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
нений гелієм і невеликою кількістю водяних парів. Вхід до зали без-
коштовний з 9 години ранку до 17.30 у зимові та 22.00 години у літні
місяці. Стіни Ротонди прикрашає живопис нью-йоркського художника
Беррі Фолкнера (Barry Faulkner, 1881–1966). Сюжети присвячено То-
масу джефферсону, який передає проект декларації незалежності пре-
зиденту конгресу Перших Штатів джону Ханкоку, і джеймсу Едісону
у момент передачі тексту конституції на затвердження джорджу Ва-
шингтону і конституційному конвенту, а також іншим видатним дер-
жавним діячам Сполучених Штатів31. У круглій галереї, навколо Ротон-
ди, розташовано музей Національного архіву.
(далі буде)
1 Сучасна офіційна назва архіву – The National Archives and Records
Administration, NARA.
2 McCoy Donald R. The National Archives: America’s Ministry of Documents,
1934–1968. – Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1978. – 437 стор.;
Jones H.G. The Records of a Nation: Their Management, Preservation, and Use. –
New York: Atheneum, 1969; Gondos Victor. J.Franklin Jameson and Birth of
the National Archives. – Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1981. –
232 стор.; Warner Robert M. Diary of a Dream: A History of the National Archives
Independence Movement, 1980–1985. – Mutuchen, NJ: Scarecrow Press, 1995;
Ross Rodney A. Creating the National Archives. // Prologue. – Summer, 2004 та
інші.
3 джон Франклін джеймсон (1859–1937) – американський історик, пись-
менник. 1882 р. в Університеті джона Хопкінса захистив дисертацію “Похо-
дження і розвиток муніципального уряду Нью-Йорку”. дж. Франклін джейм-
сон – один із засновників Американської історичної асоціації (1884). У 1885 р.
очолив комісію з видання історичних манускриптів і став першим редактором
журналу “Американське історичне рев’ю” (1895–1901, 1905–1928). З 1888 р.
працював в Університеті Брауна. З 1905 року працював у Вашингтоні на по-
саді директора департаменту історичних досліджень, 1907 р. обраний на поса-
ду президента Американської історичної асоціації. Протягом Першої Світової
війни редагував військові історичні матеріали. Брав участь у виданні серій
документальних публікацій, таких як Путівник по архівних ресурсах світу,
Листи членів континентального конгресу, документи щодо работоргівлі і за-
кони щодо рабів, Папери Андрю джексона, Атласу американської історії. У
1926 р. опублікував збірку своїх праць за три десятиліття, в яких розглядав
американську революцію як соціальний рух. У 1928 р. очолив відділ ману-
скриптів Бібліотеки конгресу та сприяв придбанню цінних колекцій історич-
них матеріалів. Вклад джона Франкліна джеймсона у заснування Національ-
ного архіву США детально описаний у книзі В. Гондоса та дж. Роудса “дж.
Франклін джеймсон та народження Національного архіву, 1906–1926”. Victor
Jr. Gondos, James B. Rhoads. J. Franklin Jameson and the Birth of the National
Archives, 1906–1926. – January 1981. – 232 p.
4 джон Расселл Поуп (1874–1937), видатний американський архітектор,
який також спроектував меморіал джефферсона та Національну галерею мис-
тецтв у Вашингтоні.
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом246
5 Worsham James. Our Story. // Prologue. – 2009. – T. 41. – N 2. – P. 12.
6 An Act to establish a National Archives of the United States Government,
and for other purposes. 1934. S. 3681, H.R. 8910. // http://www.archives.gov; Clark
Bob. FDR, Archivist: The Shaping of the National Archives. // Prologue. – Winter
2006, Vol. 38, No. 4.
7 Архівіст США – посада, введена в уряді Сполучених Штатів актом про
заснування Національного архіву 1934 р. В історії Національного архіву було
дев’ять Архівістів США: Роберт д.В. коннор (1934–1941), Солон дж. Бакк
(1941–1948), Вейн к. Гровер (1948–1965), Роберт Х. Бахмер (1965–1968),
джеймс В. Роудс (1968–1979), Роберт м. Ворнер (1980–1985), дон В.Вілсон
(1987–1993), джон В.карлін (1995–2005), Ален Вейнстейн (2005–2008). У різні
періоди обов’язки Архівіста США виконували: джеймс о’Нейл (1979–1980),
Франк Г. Барк (1985–1987), Труді Х.Петерсон (1993–1995), Адріана Томас
(2008–2009). 28 липня 2009 р. Президент США Барак обама на посаду де-
сятого Архівіста США представив девіда С.Феррієро, який був призначений
6 листопада 2009 р.
8 Роберт діггес Вімберлі коннор (26 вересня 1878 р. – 25 лютого 1950 р.) –
перший Архівіст Сполучених Штатів Америки. Народився у Вільсоні. У сту-
дентські роки був головним редактором одночасно трьох студентських ви-
дань – газети, літературного журналу та щорічника. 1899 р. в університеті
Північної кароліни отримав докторський ступінь. З 1899 р. до 1903 р. працю-
вав у школах Вінстона, оксфорда, Вілмінгтона, а у 1904–1907 рр. був секре-
тарем комітету освітянських заходів у офісі керуючого громадською освітою.
1903 року губернатором штату Північна кароліна Р. коннор був призначений
секретарем історичної комісії штату, перші роки на цій посаді він працював
безоплатно. Розуміючи, що для ефективної роботи комісії потрібні законо-
давчі акти і фінансові вкладення, він у 1906 р. склав і опублікував амбіцій-
ний план щодо розвитку відповідної законодавчої бази. Наступні 14 років він
працював у цій агенції вже як оплачуваний секретар. У 1941 р. друг і колега
коннора Валдо Гіффорд Леланд назвав історичну комісію штату Північна ка-
роліна моделлю історичної агенції. одночасно Р.коннор був секретарем Учи-
тельської Асамблеї цього ж штату (1906-1912), президентом (1912) і секрета-
рем (1913–1920) Асоціації літераторів і істориків штату, членом (1913–1920)
і секретарем (після 1915) Піклувальної Ради Університету Північна кароліна,
президентом Асоціації випускників університету (1917–1921), протягом Пер-
шої Світової війни він був членом Національної Ради історичних служб.
Р. коннор протягом 1920–1921 рр. закінчив навчання в колумбійсько-
му університеті та невдовзі після повернення до Північної кароліни пішов
у відставку з посади секретаря комісії. Він став професором історії універ-
ситету, найпопулярнішим викладачем і засновником власної історичної шко-
ли. Його перша праця “Cornelius Harnett: An Essay in North Carolina History”
(1909) отримала меморіальний кубок Патерсона, праця “Makers of North
Carolina History” (1911) довгі роки була основним державним підручником іс-
торії у школах. 1919 р., разом з двома іншими вченими з Північної кароліни
дж.Ролхас Гамільтоном та Уільямом Бойдом, коннор випустив трьохтомну
“History of North Carolina”. Його найкращою працею стала двотомна “North
Carolina: Rebuilding an Ancient Commonwealth” (1929).
14 липня 1934 року дж. Франклін джеймсон написав президенту Руз-
вельту листа, в якому охарактеризував коннора як видатного вченого, дієву
людину, яка має значний адміністративний потенціал і характер, здатна взяти
на себе монументальні завдання, що стоять перед Національним архівом. Спо-
247АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
рудження архівного будинку, комплектування фондів документами, які майже
150 років до цього зберігалися в неупорядкованому стані у різного рівня дер-
жавних інституціях, їх організація і класифікація у межах архіву, описування
документів та забезпечення доступу дослідникам – це ще не повний перелік
питань, які довелося вирішувати коннору на посаді першого Архівіста США.
Рузвельт після відставки коннора у 1941 р. написав, що як перший Архівіст
США той не тільки заклав основи архівної справи, а й створив активну струк-
туру – надзвичайно важливе і постійне сховище для зберігання оригінальних
історичних документів. Про свою діяльність на посаді першого архівіста Ро-
берт коннор написав у статті “Пригоди архівіста-аматора”.
Після відставки коннор повернувся до наукової і викладацької діяльнос-
ті, став професором юриспруденції та історії університету Північна кароліна
(1941–1949). Внесок коннора у розвиток архівної справи сучасники достойно
оцінили, обравши його на посаду Голови Асоціації Американських архівістів
(1941–1943), Голови історичної комісії штату Північна кароліна (1942–1943)
та виконавчої ради департаменту архівів і історії (1943–1950).
H. G. Jones. Robert Digges Wimberly Connor // William S. Powell. Dictionary
of North Carolina biography. – http://docsouth.unc.edu.
9 У статті автор зберіг американську систему вимірювання обсягів до-
кументів у кубічних футах. один фут дорівнює 2000 аркушів документів на
паперовій основі. Це зроблено, щоб уникнути помилки при наведені статис-
тичних даних з американських джерел.
10 J. Worsham. Our Story. – Prologue. – 2009. – T. 41. – N 2. – P. 13.
11 Cynthia M. Koch and Lynn A. Bassanese. Roosevelt and His Library //
Prologue. – Summer 2001, Vol. 33, No. 2.
12 Там саме. – Р. 19.
13 National Archives and Records Administration. 44 U.S.C. Chapter 21. –
Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration. –
Washington, June, 2006. – P. 11–15.
14 Presidential records. 44 U.S.C. Chapter 22. – Там саме. – P. 32–35.
15 Солон дж. Бакк (1884 р. – 25 травня 1962 р.), другий Архівіст США,
свою кар’єру розпочав в університеті Індіани, потім працював в університетах
Іллінойсу та міннесоти. У міннесоті був керуючим історичним товариством
штату, допомагаючи організовувати окружні історичні товариства, періодичні
видання тощо. 1931 р. Бакк був призначений професором історії університету
Пітсбургу, у 1935 р. став асистентом Архівіста США, з 1941 р. – другим Архі-
вістом США. 1948 р. Солон Бакк перейшов на роботу до Бібліотеки конгресу,
де деякий час очолював відділ давніх актів, а потім був асистентом Бібліоте-
каря. Солон дж. Бакк вийшов у відставку 1954 р. коло його наукових інтер-
есів полягало у вивченні історії сільського господарства.
16 Асоціація американських архівістів (the Society of American Archivists,
SAA) - організація, яка об’єднує архіви різних типів і форм власності, архівні
колективи і окремих архівістів у межах Сполучених Штатів Америки. мета
організації – вирішувати важливі питання архівної справи шляхом формуван-
ня політики і стандартів, створення ефективної коаліції, підвищення інфор-
мованості суспільства про архіви і їх значення; забезпечення професійного
зростання архівістів, сприяння високій якості архівної освіти і освітніх прог-
рам; формування політики і практики для виявлення, зберігання і викорис-
тання електронних документів; підвищення ефективності організації шляхом
вдосконалення її структури, методів спілкування і фінансової бази для вико-
нання її місії у суспільстві і для досягнення стратегічної мети і вирішення по-
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом248
ставлених завдань. Також Асоціація виступає як адвокат від імені архівістів в
урядових і громадських інститутах, відстоюючи такі ключові позиції, як інте-
лектуальна власність, авторське право, справедливе використання, знищення і
розсекречування федеральних документів, недоторканість особистого життя і
конфіденційність, свобода інформації тощо.
Асоціація була створена у грудні 1936 р. Цьому передувало заснування
у 1884 р. Американської історичної асоціації, яка породила такі структури як
комісію історичних рукописів, комісію державних архівів, а 1909 р. – кон-
ференцію архівістів. Асоціація американських архівістів стала більш демо-
кратичним органом, двері якої відкрились не тільки для керівників великих
архівних установ, а й для усіх бажаючих. У перший повний рік існування
Асоціації кількість її членів становила 243 архівісти і установи. 1937 р. була
проведена конференція, на якій встановлено програмні цілі організації, на-
ступного 1938 р. засновано журнал “Американський архівіст”. Наприкінці
другої Світової війни Асоціація підтримала створення міжнародної ради ар-
хівів з метою налагодження обміну між іноземними і національними архівами.
З 1950-х років організація приєдналася до розробки професійних стандартів,
з 1960-х сприяє дослідженням управління електронними записами, у 1970-х
видала перші посібники з архівної справи, її члени розпочали викладання про-
фесійних курсів з історії, теорії і практики архівної справи. кількість членів у
1970-х дозволила організації заснувати штаб-квартиру, найняти виконавчого
директора, штат з 12 співробітників, її бюджет становив 1,2 мільйона доларів.
На сьогодні Асоціація нараховує 500 організацій та 3100 індивідуальних чле-
нів. Вона взаємодіє із керівниками уряду, починаючи з обрання кандидатури
на пост Архівіста США та до вирішення питань про права громадян на доступ
до документів колишніх президентів США, інтелектуальної власності, розвит-
ку інформаційних технологій тощо.
Структурно Асоціація поділяється на секції, постійні комітети і круглі
столи. Функціонують секції: релігійних архівів, бізнес-архівів, архівів універ-
ситетів і коледжів, електронних архівів, урядових архівів, рукописних архі-
вів, архівів музеїв, усної історії, візуальних матеріалів тощо. кожна секція
видає свій інформаційний бюлетень і проводить засідання, семінари і обмін
інформацією та ідеями. Постійні комітети надають допомогу і підтримку у
вирішенні питань обміну архівною інформацією, нагородження архівів та ар-
хівістів, освіти, етики і професійної поведінки, юридичних питань, міжнарод-
ної архівної справи, членства, висування кандидатур на посади тощо. круглі
столи є групами, в яких розглядаються різні питання, що викликають занепо-
коєння архівістів у неформальних умовах спілкування. Наприклад, викладан-
ня архівної історії, теорії і практики, каталогізація і доступ до ілюстративних
матеріалів, таємність і конфіденційність, архіви геїв і лесбіянок, технології і
охорона здоров’я, жінки і жіночі релігійні архіви тощо.
17 У 2008 р. Національний архів опублікував двотомник “друга Світова
війна: путівник по документам щодо воєнної участі США” (“World War II:
Guide to Records Relating to U.S. Military Participation”).
18 для висвітлення діяльності Національного архіву США у період другої
світової війни використані матеріали дослідження співробітника Національ-
ного архіву США Анни Брюнер Ілес, оприлюднені нею на сторінках журналу
Пролог”. див.: Anna Bruner Eales. Fort Archives. The National Archives Goes to
War. – Prologue. – Summer 2003, Vol. 35, No. 2.
19 Управління служб загального призначення (the General Services Admi-
nistration, GSA), урядова агенція, створена 1949 р. для управління і підтрим-
249АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом
ки урядових установ, у тому числі забезпечення їх зв’язком, приміщеннями,
транспортом, кваліфікованими співробітниками, експертними рішеннями
тощо. Управління проводило реформи урядових установ США до 1952 р. На
сьогоднішній день у GSA працює близько 12000 співробітників, управління
має річний бюджет у розмірі 26,3 мільярдів доларів. У її віданні знаходиться
8300 урядових будинків, парк автотранспорту у 210000 одиниць.
20 Worsham James. Our Story // Prologue. – Summer 2009. – T. 41. – No 2. –
P. 17–18.
21 Вейн Гровер (14 вересня 1906 р. – 8 червня 1970 р.) – третій Архівіст
США. Працював у Національному архіві з 1935 р. У 1953–1954 рр. – прези-
дент Асоціації американських архівістів, пізніше – один із віце-президентів
міжнародної ради архівів.
23 Milton Gustafson. Travels of the Charters of Freedom // Prologue. – Winter
2002, Vol. 34, No. 4.
24 Національна комісія з історичних публікацій і документації (the National
Historical Publications and Records Commission, NHPRS), заснована 1934 р. як
Національна комісія з історичних публікацій тим же законодавчим актом, що
й сам Національний архів Сполучених Штатів. Спочатку комісія мала право
лише надавати рекомендації для публікації історичних джерел. У 1964 р. Пре-
зидент джон кеннеді звернув увагу, що рекомендації комісії завжди будуть
лише рекомендаціями без фінансової підтримки. комісія у перший же фінан-
совий рік надала можливість реалізації 23 проектів, у тому числі й публікації
“Історії ратифікації конституції у документах” (“The Documentary History of
the Ratification of the Constitution”), яку було рекомендовано для видання ще
1936 р.
Сьогодні комісія спрямовує свою діяльність у чотирьох напрямках:
пуб лікація історичних джерел, зберігання документації і доступ до неї, про-
фесійний розвиток, державне і національне архівне партнерство. Проекти з
публікації джерел американської історії охоплюють майже увесь її час. Світ
побачили збірники документів джона Адамса, Бенджаміна Франкліна, Тома-
са джефферсона, джеймса медісона, джорджа Вашингтона, олександра Га-
мільтона, Авраама Лінкольна, Томаса Едісона, Елеонор Рузвельт та інших, а
також документи з фондів державних інституцій, у тому числі й Верховного
Суду Сполучених Штатів. З 1974 р. комісія заснувала проекти у кожному шта-
ті країни, які допомагають різним організаціям збирати і зберігати їх доку-
ментальне надбання. діяльність комісії підтримує маленькі архіви й історичні
товариства у створенні колекцій документів з історії афроамериканців, індіан-
ців, азійських американців, інших етнічних і релігійних груп, жінок. Протягом
останніх двох років комісія сфокусувала свої інтереси на підтримці проектів зі
збереження цифрового надбання нації, вона підтримує американських вчених
та міжнародне співробітництво у галузі зберігання електронних документів і
доступу до них (the International Research on Permanent Authentic Records in
Electronic Systems, Inter PARES). Програми професійного розвитку дають мож-
ливість удосконалювати освіту архівістів та редакторів історичної літератури.
Інститут редагування історичних документів (the Institute for Editing Historical
Documents) вже 38 років проводить щорічні однотижневі сесії для початків-
ців та редакторів середнього рівня. Інститут керівних кадрів (The Archives
Leadership Institute) створений 2008 р., з метою підготовки керівних кадрів для
архівів та підвищення їх кваліфікації. комісія співпрацює з Національним ар-
хівом через дорадчий орган Ради з історичних документів (the State Historical
Records Advisory Boards, SHRABs). Спільними зусиллями вони надають допо-
АРХІВНА СПРАВА ЗА коРдоНом250
могу недержавним архівам, історичним товариствам та іншим недержавним
організаціям і громадянам у збиранні і організації зберігання документів з іс-
торії окремих населених пунктів, підприємств, генеалогії тощо.
25 Williams Kathleen. The NHPRC. Extending the Archives’ Reach // Prologue. –
Summer 2009. – Vol. 41. – No. 2. – P. 48–51.
26 Prologue – журнал Національного архіву США, заснований 1969 р. мета
видання – популяризація документального надбання нації, що зберігається в
сховищах Національного архіву, а також його діяльності. Журнал не має полі-
тичного забарвлення. Статті для публікації обираються радою експертів, хоча
вони не обов’язково репрезентують погляди Національного архіву. Журнал
виходить чотири рази на рік щоквартально. Він розповсюджується як у вільно-
му продажу, так і через поштову передплату, ISSN 0033-1031 (вартість річної
передплати поза межами США на 2009 рік коштувала 30 доларів США.) Його
редакція розташована за адресою: National Archives and Record Administration,
8601 Adelphi Road, College Park, MD 20740-6001. Редакція має власний веб-
сайт: www.archives.gov/publications/prologue.
27 Norman Eisenberg. 20th – Century Veterans’ Service Records. Safe, Secure –
and Available. // Prologue. – Spring 2005, Vol. 37, No. 1.
28 Роберт Ворнер описав події тих часів у своїй книзі “Diary of a Dream:
A History of the National Archives Independence Movement, 1980–1985” (Що-
денник мрії: історія руху за незалежність Національного архіву, 1980–1985)
та статті “The National Archives: A Memoir, 1980–1985”, що вийшла у журналі
“Prologue” у 2005 році.
29 Цит. за Worsham James. Our Story // Prologue. – Summer 2009. – T. 41. –
No 2. – P.20.
30 www.archives.gov.us – офіційний веб-сайт Національного архіву Спо-
лучених Штатів Америки.
31 John W. Carlin. The ERA: An Archives of the Future and for the Future //
Prologue. – Spring 2004, Vol. 36, No. 1.
В статье, посвященной 75-й годовщине Национального архива Соеди-
ненных Штатов Америки (NARA), рассматриваются основные этапы истории
NARA, структура, система и сеть архивных учреждений, подчиненных На-
циональному архиву.
Ключевые слова: Национальный архив Соединенных Штатов Америки;
история Нацио нального архива США; структура Национального архива США;
президентские библиотеки в США.
The article is dedicated to 75-th anniversary of the US National Archives and
Records Administration (NARA). It is a complex research on history of formation
and development of archival federal service in the United States of America,
structure, system and network of the archival establishments, which are subordinated
of NARA, outlines the amounts and the themes of archival funds.
Keywords: the National Archives of the United States; history of the
National Archives of the USA; structure of the US National Archives and Records
Administration; Presidential Libraries in the USA.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26267 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:15:39Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Левченко, Л.Л. 2011-08-30T15:55:14Z 2011-08-30T15:55:14Z 2009 До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки / Л.Л. Левченко // Архіви України. — 2009. — № 6. — С. 227-250. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26267 930.25(73) У статті, присвяченій 75-й річниці Національного архіву і Адміністрації документації Сполучених Штатів Америки (NARA), висвітлено основні етапи розвитку NARA, проаналізовано структуру, систему і мережу архівних установ, що йому підпорядковані. В статье, посвященной 75-й годовщине Национального архива Соединенных Штатов Америки (NARA), рассматриваются основные этапы истории NARA, структура, система и сеть архивных учреждений, подчиненных Национальному архиву. The article is dedicated to 75-th anniversary of the US National Archives and Records Administration (NARA). It is a complex research on history of formation and development of archival federal service in the United States of America, structure, system and network of the archival establishments, which are subordinated of NARA, outlines the amounts and the themes of archival funds. uk Інститут історії України НАН України Архіви України Архівна справа за кордоном До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки 75-th anniversary of the US National Archives Article published earlier |
| spellingShingle | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки Левченко, Л.Л. Архівна справа за кордоном |
| title | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки |
| title_alt | 75-th anniversary of the US National Archives |
| title_full | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки |
| title_fullStr | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки |
| title_full_unstemmed | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки |
| title_short | До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки |
| title_sort | до історії створення національного архіву сполучених штатів америки |
| topic | Архівна справа за кордоном |
| topic_facet | Архівна справа за кордоном |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26267 |
| work_keys_str_mv | AT levčenkoll doístoríístvorennânacíonalʹnogoarhívuspolučenihštatívameriki AT levčenkoll 75thanniversaryoftheusnationalarchives |