Зображення обкладинки

Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)

Висвітлено багатогранну наукову та громадську діяльність видатного українського історика, археографа, архівіста та палеографа Івана Михайловича Каманіна. Розглянуто основні етапи життєвого та творчого шляху дослідника. Визначено місце його наукового доробку в українській історіографії. Освещена...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Архіви України
Дата:2010
Автор: Якобчук, Н.О.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2010
Теми:
Особистості
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26321
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження) / Н. О. Якобчук // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 188-199. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859728505656311808
author Якобчук, Н.О.
author_facet Якобчук, Н.О.
citation_txt Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження) / Н. О. Якобчук // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 188-199. — укр.
collection DSpace DC
container_title Архіви України
description Висвітлено багатогранну наукову та громадську діяльність видатного українського історика, археографа, архівіста та палеографа Івана Михайловича Каманіна. Розглянуто основні етапи життєвого та творчого шляху дослідника. Визначено місце його наукового доробку в українській історіографії. Освещена многогранная научная и общественная деятельность известного украинского историка, археографа, архивиста и палеографа Ивана Михайловича Каманина. Рассмотрены основные этапы жизненного и творческого пути ученого. Определено место его научного наследия в украинской историографии. Various scientific and public activities of a famous Ukrainian historian, arheographist, archivist and paleographist Ivan Kamanin are reflected in the article. Basis stages of scientist’s life and activity is carried out. Place of his scientific heritage in the Ukrainian historiography is determined.
first_indexed 2025-12-01T11:43:14Z
format Article
fulltext ОсОбистОсті188 УДК [930.2:929Каманін”1850/1921”](477) Н. О. ЯКОбчУК* ІваН КамаНІН – пОДвижНиК УКраїНсьКОї ІстОричНОї НаУКи (до 160-річчя від дня народження) Висвітлено багатогранну наукову та громадську діяльність видатного укра їнського історика, археографа, архівіста та палеографа івана Михай­ ло вича Каманіна. Розглянуто основні етапи життєвого та творчого шляху дослідника. Визначено місце його наукового доробку в українській істо­ ріографії. Ключові слова: і. М. Каманін; наукова спадщина; біографія; архівна справа; історія; біографія; дослідження. 11 вересня 2010 р. виповнилося 160 років від дня народження івана Михайловича Каманіна (1850­1921) – видатного українського історика, архівіста, археографа та палеографа. Це був дослідник­енциклопедист, який належав до старшого покоління Київської історичної школи, за­ снованої В. б. Антоновичем, людина з надзвичайно широким колом наукових та громадських інтересів. З його ім’ям пов’язані розвиток архівної справи в Україні, як­от створення методики опису та експер­ тизи документів, початок української палеографії, філігранології, до­ слідження ряду проблем української історії періоду середньовіччя та нового часу, зокрема козацької доби, історії слов’ян, історії міста Киє­ ва, історії церкви, історії літератури та біографістики. і. М. Каманін – авторитетний вчений своєї доби, знаний і шанова­ ний науковою громадськістю кінця ХіХ – початку ХХ століття. Він був активним членом наукових товариств та громадських організацій, що ставили собі за мету розробку методики наукових досліджень та збе­ реження пам’яток історії та культури, а саме: історичного товариства Нестора­Літописця, Київського відділу Російського імператорського Воєнно­історичного товариства, Київського товариства старожитнос­ тей та мистецтв, Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва та декількох комісій УАН. Протягом 45 років дослідник працював у Київському центрально­ му архіві давніх актів (нині – один з відділів ЦДіАК України), а його сучасники не уявляли собі цієї установи без нього. “иван Михайлович всегда рисуется в мыслях неразрывно с огромным залом с колоннами в * Якобчук Надія Олександрівна – аспірантка інституту української архео­ графії та джерелознавства ім. М. с. Грушевського НАН України. © Н. О. Якобчук, 2010 ОсОбистОсті 189 красном здании Университета, где развернут Киевский Центральный Архив Древних Актов, в котором проработал он много лет”, – пи­ сав у некролозі пам’яті вченого В. М. базилевич. Як багаторічний співробітник архіву, а з 1903 р. за­ відувач (архіваріаус), він уважно стежив за найменшими змінами у науковому та громадському жит­ ті української столиці. сучасники історика свідчать, що “редкое на­ учное начинание в Киеве обхо­ дилось без деятельного участия ивана Михайловича. Археологи­ ческий съезд, организация изу­ чения края и научные экскурсии, создание нового общества или ученого учреждения – все [привле­ кало] ивана Михайловича, вез де можно было видеть характер ную фигуру историка, слышать его доклады и меткие замечания”. свій творчий вияв багатогранна особистість і. М. Каманіна зна­ йшла в об’ємній науковій (понад 250 праць) та епістолярній спадщині (726 одиниць). Він не був дослідником­практиком, який зосереджував­ ся на одній конкретній галузі чи проблемі. тематика його наукових праць повністю залежала від архівознавчих студій, а на основі ретель­ ного вивчення документів вчений робив висновки. Всі, хто знав дослід­ ника особисто, підкреслювали його постійне прагнення “во что то ни стало добиться истины в изучаемом сюжете и тотчас­же поделиться с другими”. Однак, незважаючи на величезні заслуги перед вітчизняною наукою, особистість і. Каманіна сьогодні призабута. Його знають пере­ важно лише як історика та архівіста, а наукові праці вченого (крім од­ нієї монографії та кількох статей) від початку ХХ ст. ще жодного разу не перевидавалися. Майбутній дослідник народився 11 вересня 1850 р. у м. Димер Ки­ ївського повіту Київської губернії (зараз смт. Димер Вишгородського р­ну Київської обл.) в родині військовослужбовця. Його батько Михай­ ло Михайлович Каманін, росіянин за національністю, був поручиком артилерії, брав участь у Кримській війні. Мати Олександра Олексан­ дрівна Щуровська з смоленських міщан, або купців, і саме завдяки її впливу у родині панували українські традиції та побут, притаманний духовенству. Каманін і. М. (1850–1921) – український історик­архівіст. Із фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-184125. ОсОбистОсті190 середню освіту і. Каманін здобув у 2­й Київській гімназії, а по її закінченні, у 1868 р., вступив на історико­філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Під час навчання він виявив професійний інтерес до наукової роботи. З 1870 р., за пропозицією В. Антоновича, здібний студент почав працювати у Київському цен­ тральному архіві давніх актів (далі – КЦАДА), вдосконалюючи навич­ ки роботи з документами. За порадою М. П. Драгоманова і. Каманін перекладав з французької мови окремі частини праці Ф. Ленормана “Руководство к Древней истории Востока до Персидских войн”. Під ке­ рівництвом В. б. Антоновича він написав наукове дослідження “Очерк истории тверского княжества”, після захисту якого у 1872 р. йому було присуджено ступінь кандидата історичних наук. Перед молодим науковцем відкривалися значні професійні перспективи, але стати ви­ кладачем йому не судилося. Наприкінці університетського курсу він за­ хворів на тиф, наслідком чого стала глухота, що швидко прогресувала, тому дослідник зосередився на науковій роботі. У червні 1876 р. і. Каманін за сумісництвом влаштувався віль­ нонайманим співробітником до КЦАДА, одночасно працюючи акциз­ ним доглядачем на одній з тютюнових фабрик Києва. Його ім’я бачи­ мо у списку службовців архіву 1852–1902 рр., поданому Київському генерал­губернатору М. і. Драгомирову 20 березня 1903 р. Дослідник вивчав документи і рукописи, складав описи актових книг, готував їх до друку. У цей час у періодичних виданнях з’явилися його перші нау­ кові праці. Протягом 1875–1879 рр. в журналі “Университетские извес­ тия” друкувався переклад праці Ф. Ленормана, а у 1878 р. він написав статтю “Київський Центральний Архів”, у якій дав огляд виникнення та діяльності цієї установи протягом 1852–1878 рр. Через два роки уче­ ний зробив нову спробу такого огляду, проаналізувавши роботу архіву впродовж 28 років. На початку 1880­х рр. розпочалася активна наукова діяльність ученого. Провідними напрямами його роботи майже одразу стали архівознавство, археографія та історія. Він друкує низку історико­ археографічних досліджень та долучається до обговорення проблеми організації наукової діяльності архівних установ в містах Російської імперії. У цей період і. Каманін написав працю, умовно названу “Об организации архивного дела” (вона збереглася в рукописі), у якій, опи­ раючись на доповіді, виголошені на перших чотирьох археологічних з’їздах, проаналізував становлення архівної справи у другій половині ХіХ ст., висловив власне бачення структури та принципів діяльнос­ ті наукового архіву. Першими працями ученого з вітчизняної історії можна вважати розвідку “К вопросу об имени Галшки Гулевичовны, основательницы братской школы и монастыря” (збереглася в рукопи­ сі), у якій доведено загальноприйняту нині думку, що справжнє ім’я ОсОбистОсті 191 благодійниці братської школи Єлизавета, а не Анна, і публікації у га­ зеті “труд”: “из истории киевских контрактов” (1881) та “из истории киевской старины” (1882). З 1882 р. науковець розпочав співпрацю з журналом “Киевская старина”, опублікувавши дві змістовні розвідки: “Последняя самоза­ щита г. Киева” та “из истории международных отношений Польши и России”. Протягом 1882–1906 рр. у цьому періодичному виданні було надруковано 115 праць ученого, серед яких змістовні статті, публіка­ ції документів, критичні розвідки та рецензії на наукові дослідження з архівознавства, археографії, палеографії, історії литовсько­руської та козацької доби, церковної історії, етнографії. У 1883 р., коли у міському архіві було проведено реорганізацію штатного персоналу та дещо збільшено платню, молодий історик зміг остаточно відмовитися від служби в Акцизному управлінні та повністю віддатися улюбленій справі. 2 червня 1883 р. його було призначено на офіційну посаду помічника бібліотекаря та завідуючого цієї установи. “В этой научной келье и начинается подвижническая научная работа [и.] Каманина”, – занотував невідомий автор спогадів про вченого. З цього часу вона не переривалася до кінця його життя. Дослідник зосередив увагу на вивченні змісту, мови та структури стародавніх рукописів, ставши незабаром одним з найкращих знавців актового матеріалу. З 1883 р. він активно працював над систематизаці­ єю та упорядкуванням документів Київського архіву, результатом чого стали “Описи актовых книг Киевского Центрального архива”, яких лише протягом 1883–1897 рр. було ним особисто укладено і видано двадцять (№№ 15, 28, 2035, 2037, 2040, 2042, 2043, 2046, 2049, 3502– 3511, 5882). Проблема найбільш прийнятного способу складання описів актових книг завжди перебувала в центрі уваги і. Каманіна і знайшла своє обґрунтування у рецензії на працю М. М. Оглобліна “Обозрение столбцов и книг сибирского приказа (1592–1768 гг.)” та 9 книгу “Опи­ сания документов и бумаг хранящихся в Московском архиве министер­ ства юстиции”. Вона мала назву “Чем должны быть описи архивов?” і, крім оцінки вказаних публікацій, містила відомості про розробку цієї проблеми. Учений вважав, що система упорядкування і опису доку­ ментів має залежати від специфіки матеріалу, що зберігається у кож­ ному окремому архіві, а опис складається перш за все в інтересах до­ слідників, тому головна увага має бути приділена змісту і так званому предметному розподілу справ. “содержание дел при разборе и описи их займет первое место, уступив второе географическому делению, и лишь третье хронологическому, потому что предметное распределе ние архивнаго материала, внося больше разумности, простоты и ясности, значительно облегчит даже канцелярския справки в делах …”, – за­ значав і. Каманін. На його думку, описи актових книг та документів ОсОбистОсті192 повинні мати форму або покажчика фактів громадсько­політичного життя, або систематичного огляду. З 1885 р. і. М. Каманін звернувся до вивчення проблеми самовря­ дування міста Києва, опублікувавши статтю “из истории городского самоуправления по магдебургскому праву”, яка, на жаль, залишилася незавершеною. Надалі вчений неодноразово повертався до цього пи­ тання, розглядаючи його у різних аспектах. Окрім того, у різних пе­ ріодичних виданнях одна за одною з’являлися наукові статті вченого. Вони були присвячені проблемам історії міського самоврядування за магдебурзьким правом (“О Киевских войтах XIX в.”, “О последних Киевских войтах”, “Последние годы самоуправления Киева по магде­ бургскому праву”), особистості б. Хмельницького (“Киевляне и бог­ дан Хмельницкий в их взаимных отношениях”, “Новые исторические материалы о б. Хмельницком”, брошура “богдан Хмельницкий, геть­ ман”) та деяким епізодам з особистого життя і. Мазепи (“Мазепа и его “Прекрасная Елена”). Не дивлячись на значну заклопотаність та проблеми зі слухом, уче­ ний ніколи не лишався осторонь громадських справ, постійно перебу­ вав “в кругу ученых лиц и научных вопросов”. У 1882 р. його обрали дійсним членом історичного товариства Нестора­літописця, де він нео­ дноразово виступав з доповідями і рефератами, брав участь у дискусі­ ях, а також протягом багатьох років завідував бібліотекою. Особливо насиченим було наступне десятиліття життя і. М. Кама­ ніна. Він активно працював в архіві, писав і друкував наукові статті та рецензії в “Киевской старине”, “Университетских известиях”, “Чтени­ ях в историческом обществе Нестора­летописца”, “Записках Наукового товариства ім. т. Г. Шевченка”, а також брав участь у громадських заходах. У 1898 р. він входив до складу Київського відділу Підготов­ чого комітету Хі Археологічного з’їзду, що відбувся наступного року у столиці. Як представника від КЦАДА комітет відрядив його на Во­ линь та Поділля для ознайомлення з палеографічними пам’ятками, що зберігалися у монастирських, церковних і приватних бібліотеках та ар­ хівах. Під час цієї наукової екскурсії учений відвідав архівосховища та книгозбірні Житомира, Заславля, Кам’янця­Подільського, Острога, Кременця, Дубно, Володимира­Волинського, Луцька, Ковеля, Чудно­ ва, Полонного, славути та Почаївського монастиря. У 1893 р. він став членом­співробітником тимчасової комісії для розгляду давніх ак­ тів, а наступного розпочав співпрацю з Науковим товариством імені т. Г. Шевченка у Львові. У квітні 1897 р. в Києві на базі товариства заохочення мистецтв та Комісії із заснування міського музею було ор­ ганізовано товариство старожитностей та мистецтв. і. Каманін одразу вступив у ряди його членів. ОсОбистОсті 193 Щодо трудової діяльності дослідника, то у 1890­х роках він про­ довжував працювати помічником завідувача Київського архіву. З по­ служного списку вченого дізнаємося, що за сумлінну працю на одній і тій же посаді впродовж 12 років він навіть був нагороджений орденом святої Анни 3­го ступеня. Відзнаку було вручено 3 лютого 1898 р., а це у свою чергу спростовує інформацію про роботу і. М. Каманіна на посаді директора архіву з 1890 р., що міститься у багатьох вітчизня­ них довідниках та енциклопедіях. Вірогідно, протягом 1890­х рр. уче­ ний іноді виконував обов’язки керівника установи, свідченням чого є запис у списках учасників Хі Археологічного з’їзду, де його названо завідувачем КЦАДА та депутатом від цього закладу. Офіційно напри­ кінці ХіХ ст. на цій посаді перебували К. О. Царевський, а з 1894 р. В. О. Кордт. Відповідно архівних документів і. М. Каманіна призна­ чили тимчасово виконуючим обов’язки керівника Київського архіву у січні 1903 р., а офіційно він став архіваріусом 12 листопада цього року, залишаючись на цій посаді до кінця життя. Наукова діяльність ученого протягом 1890–1901 рр. позначена над­ звичайною результативністю. У полі його зору стояли проблеми істо­ рії, архівознавства, палеографії та археографії. Це насамперед період козаччини, особистості українських гетьманів, міське самоврядування та культурне життя столиці, розвиток українського письма, теоретич­ ні та практичні питання архівістики. У 1892 р. дослідник опубліку­ вав змістовну історико­археографічну працю “Материалы по истории Киевской городской общины”, розкривши особливості існування та внутрішньої організації міської громади упродовж гетьманської доби. Джерельною базою публікації стали виявлені автором документи, а 14 універсалів гетьманів було додано до статті. Через два роки в “ЧиО­ НиЛ” з’явилася одна з найвідоміших праць і. Каманіна “К вопросу о козачестве до богдана Хмельницкого”, у якій обґрунтовано общинно­ народницьку теорію походження козацтва, показано взаємозалежність еволюції козацької громади і економічних чинників, що лежали в осно­ ві її суспільно­політичного розвитку. тоді ж учений опублікував до­ бірку з 9 документів під заголовком “Материалы по истории казацкого землевладения (1494–1668 гг.)”, у передмові до якої дав власне наукове визначення поняття “козацтво”. У цей період і. М. Каманін вкотре звертається до вивчення доби бог­ дана Хмельницького. На засіданнях історичного товариства Нестора­ літописця він виступав з повідомленнями на цю тему: “О чигиринском подстаросте Данииле Чаплицком” (1896), “Догадка о происхождении богдана Хмельницкаго из среды киевских мещан” (1897), “Новыя данныя о борьбе с Польшей в эпоху богдана Хмельницкого” (1899). Разом з тим протягом 1894–1895 рр. учений опублікував дві цікаві ОсОбистОсті194 статті, присвячені культурному життю Києва доби середньовіччя: “К истории Киево­Печерской Лаврской типографии” та “Еще о древности братства и школы в Киеве”. Крім того, у журналах “Киевская стари­ на” й “Записки Наукового товариства ім. т. Г. Шевченка” з’явився ряд його рецензій (51 одиниця), декілька статей біографічного характеру і некрологів. Як працівник архіву і. Каманін особливо цікавився саме архівною справою. Він стежив за перетвореннями у цій галузі, розробкою ме­ тодики та принципів дослідження документів і нерідко висловлював свої зауваження в численних статтях. Цікаво, що на Хі Археологічному з’їзді у Києві він виголосив одразу кілька доповідей: “Об экспертизе древних подложных документов”, “Главные моменты в истории разви­ тия южно­русского письма в ХV–ХVііі вв.”, “О волынских и подоль­ ских архивах”, “Обзор выставки рукописей и старопечатных книг при Хі Археологическом съезде”. Робота з архівними документами спонукала ученого до занять па­ леографією. У 1899 р. він видав перший випуск праці “Палеографичес­ кий изборник”, відзначений згодом Уварівською премією. Це видання містило ґрунтовну вступну статтю та понад 80 таблиць із зображенням текстів пам’яток з різними видами письма. Наступного року у одній із публікацій дослідник охарактеризував експозицію слов’яно­руської палеографічної виставки, що діяла у Петербурзі у січні 1900 р. На початку ХХ ст. і. М. Каманін отримав звання професора Ки­ ївського університету і продовжував активну наукову та громадську діяльність. У цей період він видав ряд історичних та археографічних праць: “Очерк гетманства Петра сагайдачного” (1901), “Материалы к “Очерку гетманства Петра сагайдачного” (1901), “Новые данные по истории Киевского городского самоуправления в ХVіі веке” (1903), “Эпизоды и деятели эпохи богдана Хмельницкого” (1905 ), “К подроб­ ностям о начале войн богдана Хмельницкого” (1905) “К вопросу о ка­ зацком землевладении” (1909) “битва казаков с поляками под м. берес­ течком в 1651г” (1910), “Походженнє богдана Хмельницького” (1913), “Українські богатирі козацького періоду” (1913), “Договоры богдана Хмельницкого с Польшей, Швецией и Россией” (1916) та ін. Протягом перших двох десятиліть ХХ ст. і. Каманін старанно зби­ рав у різних архівах матеріали для дослідження історії Хмельниччини. В особовому фонді науковця (ЦДіАК України, ф. 237) міститься зна­ чна кількість документів періоду Гетьманщини. У 1911 р. він упоряд­ кував та надрукував збірку “Документы эпохи богдана Хмельницкого 1656 и 1657 г.”, у якій умістив 21 джерело з Головного Московського Архіву Міністерства іноземних справ. Через три роки під редакцією і. Каманіна було видано іV том ііі частини “Архива Юго­Западной ОсОбистОсті 195 России”, куди було включено 289 документів, датованих 1647–1655 роками, з Київського центрального архіву та Московського архіву іно­ земних справ. Окрім того за редакцією вченого було укомплектовано ще кілька частин цього фундаментального видання: іі том V частини (випуски 1–2), де були вміщені акти переписів єврейського населення на українських землях в 1765–1791 рр. (1890) та іV том II частини яка мала назву “Постановления провинциальных сеймиков Юго­Западной России в 1698­1726 гг.” (1916). Разом з тим і. М. Каманін значну увагу приділяв систематизації та методиці вивчення архівних справ. За довгі роки роботи з джерела­ ми він набув великого досвіду, розробив власні принципи експертизи та палеографічного аналізу документів. На Хііі Археологічному з’їзді 1904 р. у Катеринославі учений у доповіді “Метрический метод в па­ леографии и результаты его приложения к изучению южно­русского устава и полуустава в XVI–XVII вв.” представив власну методику до­ слідження письма за характером лінування паперу і розташуванням тексту. У 1907 р. науковець надрукував статтю “из истории подложных документов”, у якій продовжив розгляд проблеми встановлення досто­ вірності актів. Зазначимо, що у цей період вагоме місце у науковій діяльності і. М. Каманіна посіла видавнича справа. У 1902 р. він прийняв пропо­ зицію О. М. Куліш стати редактором повного зібрання творів та листів її чоловіка. У результаті їх творчої співпраці протягом наступних деся­ ти років було видано п’ять перших частин багатотомника. На початку ХХ ст. учений залишався активним учасником прак­ тично усіх науково­культурних заходів, що відбувалися в Києві. У 1902 р., коли відзначали п’ятдесяту річницю смерті М. В. Гоголя, він узяв участь в урочистому засіданні історичного товариства Нестора­ літописця, написавши ґрунтовну працю “Научные и литературные про­ изведения Н. В. Гоголя” по истории Малороссии”, яка увійшла до ХVі книги “Чтений”, а також була надрукована окремим виданням, а на сто­ річчя з дня народження літератора відгукнувся публікацією “Несколь­ ко слов об исторической драме Н. В. Гоголя”. У грудні 1906 р. учений брав участь у святкуванні 35­ліття наукової діяльності В. б. Антоно­ вича. В одному з листів до і. білозерського і. Каманін із захопленням оповідав про цю подію: “Зато мы завтра чествуем В. б. Антоновича с 35­летием профессорства, 45­летием архивных работ и 50­летием окон­ чания университета. Я подношу адрес от Архива, подписанный языком ХVііі в., наших актов и в папке, воспроизводящей наши актовые кни­ ги”. також він був одним з упорядників ювілейного збірника “синові України” (1906), присвяченого В. Антоновичу. У 1910 р. історичне товариство Нестора­літописця виступило ініці­ атором створення Київського товариства охорони пам’яток старовини і ОсОбистОсті196 мистецтва. і. М. Каманін очолив комісію з охорони письмових пам’яток і мистецтва, яка була заснована 1912 року. У 1914 р. її було реформова­ но у Київську вчену архівну комісію та комісію з реставрації пам’яток. Про свою діяльність це товариство планувало інформувати широкий загал через журнал “Военно­исторический вестник”, що видавав Ки­ ївський відділ Руського воєнно­історичного товариства. і. Каманін з 1909 р. був членом архівної комісії цього товариства та опублікував на сторінках згаданого видання декілька статей з проблем архівознавства: “Об организации областных военно­центральных архивов” (1911), “За­ писка об учреждении в Киеве Ученой Архивной Комиссии” (1912) та ін. Вчений також часто брав участь у засіданнях Розпорядчого Коміте­ ту товариства. У 1901–1920­х рр. у науковій діяльності ученого також досить важливе місце займала археологія. Він неодноразово звертався до до­ слідження українських церков. У 1901 р. дослідник здійснив наукову екскурсію до Чигиринського та таращанського повітів Київської гу­ бернії, де зібрав цікаві відомості про місцеві православні храми. 1912 р. і. Каманін як голова архівної комісії цієї установи разом з О. Д. Ерте­ лем здійснював нагляд за ходом археологічних розкопок Звіринецьких печер, які знову відновилися. Завдяки зусиллям цих двох людей було проведено досить повне обстеження печер. Їх розчищено від обвалів, укріплено, обміряно, складено плани та креслення, вивчено написи, по­ ховання, численні речові знахідки. будучи досвідченим архівістом та палеографом, і. М. Каманін особисто дослідив давні настінні написи, внаслідок чого визначив час заснування підземного храму (Х ст.) та зробив спробу вирішити питання про ім’я першого київського митро­ полита. Результатом цих досліджень стала праця “Зверинецкие пещеры в Киеве (их древность и святость)”, що побачила світ у 1914 р. До речі, це єдина робота і. Каманіна, яку було перевидано (хоча і не в автентич­ ному вигляді) у 2007 р., у видавництві свято­троїцького іонінського Монастиря. У роки Першої світової війни КЦАДА разом з Київським універ­ ситетом було евакуйовано до саратова, куди восени 1915 р. виїхав і учений. Навіть в евакуації він жваво цікавився науковим життям Києва, досить часто листувався з друзями та колегами, приїжджав у службові відрядження. На схилі літ і. М. Каманін продовжував діяльність на архівній ниві, залучаючи до роботи в архіві здібних та енергійних працівників. Крім того, він займався підготовкою наукових кадрів, з 1918 р. читаючи лек­ ційні курси з архівознавства та палеографії в Археологічному інститу­ ті. Але це його не зовсім задовольняло, позаяк він мріяв про заснування спеціального навчального закладу для підготовки фахівців­архівістів: ОсОбистОсті 197 “…ему хотелось видеть особый Архивный институт – рассадник лю­ дей опытных в архивном деле и беззаветно преданных ему”. У 1919 р. при третьому відділі УАН було створено Комісію для ви­ вчення історії західно­руського та українського права під головуванням Ф. В. тарановського, де і. Каманін отримав посаду керівника над пра­ цями. Коли у травні наступного року її діяльність тимчасово призупи­ нилася – ученого відрядили до Археографічної комісії УАН, але після її відновлення поновили на посаді. За недовгий час роботи в цій уста­ нові йому вдалося підготувати до друку матеріали та розвідку з історії козацького повстання 1638 р. та документи з історії Коліївщини. Під наглядом науковця було скопійовано і підготовлено до публікації Ма­ моничівське видання Литовського статуту 1588 року. тоді ж і. Каманін повідомив Академію Наук, що підготував до друку два випуски “Па­ леографічного Збірника”. Перший випуск він переробив та доповнив, а другий був зовсім новим, однак ця праця залишилася ненадрукованою. У Комісії для вивчення історії західно­руського та українського права він не раз ставив питання про створення першої української актографії за зразком історико­юридичних бібліографій, подавши 1920 р. до УАН доповідну записку, де розглянув методи класифікації документів акаде­ міка О. с. Лаппо­Данилевського. 20 березня 1919 р. дослідник як член Археографічної комісії та ре­ дактор звернувся до УАН із проханням надати кошти для завершен­ ня видання збірки водяних знаків, зібраних О. Вітвицькою. Цю книгу упорядниця розпочала друкувати ще до 1914 р., і за життя і. Каманіна було видано 9 аркушів. 24 червня 1919 р. Археографічна комісія при Першому відділі УАН дала дозвіл, і 1923 р. збірник “Водяні знаки на папері українських документів ХVі і ХVіі вв. (1566–1651)” побачив світ. 4 квітня 1919 р. на засіданні Археографічної комісії при цьому ж відділі УАН і. М. Каманін запропонував видати “Акти про Коліївщи­ ну”, “Коденську книгу” та другий том “Матеріалів до історії “воссое­ динения Руси”, зібраних П. О. Кулішем, який планувалося надрукувати ще 10 років тому. В результаті було вирішено видати працю П. Кулі­ ша під заголовком “Матеріали для історії українського козацтва 1626– 1639 рр.”. Архівні документи свідчать, що учений був також співробіт­ ником іНО ім. М. П. Драгоманова (зараз НПУ ім. М. П. Драгоманова). З 15 липня 1920 р. він працював на посаді архіваріуса Центрального архіву для розгляду давніх актових книг у цьому навчальному закладі. самовіддану і подвижницьку наукову діяльність видатного істо­ рика та архівіста і. М. Каманіна обірвала смерть, що настала 11 січ­ ня 1921 року. Поховано ученого, згідно з його заповітом, за головним входом у Звіринецькі печери. серед архівних документів збереглося свідоцтво за номером 17 про поховання і. Каманіна, видане Києво­ ОсОбистОсті198 Звіринецьким скитом дочці дослідника Анні Михайлівні Каманіній. На подвір’ї будинку по вулиці Мічуріна, 18 існує замурований вхід до цього поховання. Всі, хто знав дослідника особисто, засвідчують, що, не зважаючи на досить складний та суперечливий характер, це була дуже добра лю­ дина, віддана своїй праці. Досвідчений науковець, мудрий наставник та порадник, “увлекательный собеседник, неисчерпаемый источник зна­ ний для всех, особенно начинающих историков и любителей архивного дела и старины” – таким і. М. Каманін залишився в пам’яті друзів, колег та учнів. Як свідчить М. Василенко, наукова діяльність ученого була дуже насиченою та різноплановою. Він не відкрив чогось карди­ нально нового в науці і у своїх методах дослідження та твердженнях часто помилявся, однак його метою завжди залишався пошук історич­ ної правди. тому багаторічна напружена праця і. М. Каманіна, яка склала основний зміст його життя, не могла залишитися поза увагою сучасників, а об’ємна наукова спадщина (понад 250 праць) зайняла по­ чесне місце в українській історіографії. Про нащадків і. М. Каманіна залишилося небагато відомостей. старший син історика Валеріан закінчив одну з київських гімназій та медичний факультет університету св. Володимира. Його наукова ро­ бота була удостоєна золотої медалі і опублікована в “Университетских известиях” 1889 р. З листів та послужного списку і. М. Каманіна маємо відомості, що він працював лікарем у Кам’янці­Подільському, а на по­ чатку ХХ століття, можливо, був мобілізований на російсько­японську війну. З листа Н. Плетньової до ученого від 24 серпня 1906 р. дізнаємо­ ся, що Валеріан Каманін був одружений і мав двох доньок. Про друго­ го сина дослідника Георгія, крім дати народження, не відомо нічого. більше інформації залишилося про доньок науковця. Його старша дочка Анна народилася 16 квітня 1886 р. У роки Першої світової війни вона працювала сестрою милосердя у шпиталі Києво­Печерської Лав­ ри. Збереглася засвідчена копія свідоцтва про нагородження медичної сестри Анни Каманіної срібною медаллю за старанність у роботі, згід­ но з наказом арміям Південно­Західного фронту. У 1921 р. вона пра­ цювала нештатною співробітницею бібліотеки третього відділу ВУАН. Через три роки Анна іванівна отримала посаду завідувача бібліотеки, виконуючи самотужки усю організаційну роботу. З її службової харак­ теристики, складеної, вірогідно, 1930 р., дізнаємося що вона мала гарну освіту, знала п’ять іноземних мов (французьку, німецьку, польську, ан­ глійську та латинь). Від початку 1930­х рр. її доля невідома. інформа­ цію про найменшу доньку ученого Катерину ми отримуємо з її автобі­ ографії, написаної, найімовірніше, у 1936–1937 роках. Народилася вона 12 грудня 1888 р. у Києві. Освіту здобула у Фундуклеївській гімназії. ОсОбистОсті 199 До Першої світової війни працювала учителем у навчальних закладах міста і давала приватні уроки. У 1917–1918 рр. закінчила курси крою, шиття та чоботарства, а згодом поєднувала нову професію з викла­ дацькою діяльністю. Після смерті батька працювала у різних школах Києва учителем трудового навчання. У 1930­х рр. була робітницею на фабриці “Київ­Одяг” ім. Молотова, доглядала хвору матір та сестру. Останні відомості про Катерину Каманіну датуються 1969 роком. тоді вона передала до Центрального державного архіву­музею літератури і мистецтва родинні документи, фотографії, листи та вісім книг батька. Освещена многогранная научная и общественная деятельность извест­ ного украинского историка, археографа, архивиста и палеографа ивана Михайловича Каманина. Рассмотрены основные этапы жизненного и твор­ ческого пути ученого. Определено место его научного наследия в украинской историографии. Ключевые слова: и. М. Каманин; научное наследие; биография; архивное дело; история; исследования. Various scientific and public activities of a famous Ukrainian historian, arheog­ raphist, archivist and paleographist Ivan Kamanin are reflected in the article. Basis stages of scientist’s life and activity is carried out. Place of his scientific heritage in the Ukrainian historiography is determined. Keywords: I. M. Kamanin; scientific heritage; biography; archive work; his­ tory; researches.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26321
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0320-9466
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-01T11:43:14Z
publishDate 2010
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Якобчук, Н.О.
2011-08-30T22:09:14Z
2011-08-30T22:09:14Z
2010
Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження) / Н. О. Якобчук // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 188-199. — укр.
0320-9466
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26321
[930.2:929Каманін”1850/1921”](477)
Висвітлено багатогранну наукову та громадську діяльність видатного українського історика, археографа, архівіста та палеографа Івана Михайловича Каманіна. Розглянуто основні етапи життєвого та творчого шляху дослідника. Визначено місце його наукового доробку в українській історіографії.
Освещена многогранная научная и общественная деятельность известного украинского историка, археографа, архивиста и палеографа Ивана Михайловича Каманина. Рассмотрены основные этапы жизненного и творческого пути ученого. Определено место его научного наследия в украинской историографии.
Various scientific and public activities of a famous Ukrainian historian, arheographist, archivist and paleographist Ivan Kamanin are reflected in the article. Basis stages of scientist’s life and activity is carried out. Place of his scientific heritage in the Ukrainian historiography is determined.
uk
Інститут історії України НАН України
Архіви України
Особистості
Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
Ivan Kamanin – an Ascetic of Ukrainian Historical Science
Article
published earlier
spellingShingle Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
Якобчук, Н.О.
Особистості
title Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
title_alt Ivan Kamanin – an Ascetic of Ukrainian Historical Science
title_full Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
title_fullStr Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
title_full_unstemmed Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
title_short Іван Каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
title_sort іван каманін – подвижник української історичної науки (до 160-річчя від дня народження)
topic Особистості
topic_facet Особистості
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26321
work_keys_str_mv AT âkobčukno ívankamanínpodvižnikukraínsʹkoíístoričnoínaukido160ríččâvíddnânarodžennâ
AT âkobčukno ivankamaninanasceticofukrainianhistoricalscience

Схожі ресурси