Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз
Проаналізовано побожні формули заповітів львівських міщан другої половини XVI–XVII століття, схарактеризовано аренгу (формулу про обґрунтування підстав складення заповіту), а також окреслено зміст наявних у тестаментах розпоряджень щодо похорону, пожертвувань (легатів) церковним інституціям та уб...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Архіви України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26350 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз / Я. О. Кочеркевич // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 45-61. — Бібліогр.: 116 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26350 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-263502025-06-03T16:03:54Z Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз Кочеркевич, Я.О. Статті та повідомлення Проаналізовано побожні формули заповітів львівських міщан другої половини XVI–XVII століття, схарактеризовано аренгу (формулу про обґрунтування підстав складення заповіту), а також окреслено зміст наявних у тестаментах розпоряджень щодо похорону, пожертвувань (легатів) церковним інституціям та убогим. Дан анализ набожных формул завещаний львовских мещан второй половины XVI–XVII века, рассмотрены аренга (формула об изложению обстоятельств, предшествовавших составлению завещания), а также определено содержание распоряжений о погребении тела, пожертвованиях церковным учреждениям и милостыни нищим. The article gives the analysis of pious formulas of wills of Lviv commoners in the second half of XVI–XVII centuries, characterizes the arenha (formula of reasonable causes of the will making), and outlines the will orders to the funerals, donations (legates) to Churches and the poor. 2010 Article Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз / Я. О. Кочеркевич // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 45-61. — Бібліогр.: 116 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26350 [930.1:347.65/68](477.64)"15/16" uk Архіви України application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті та повідомлення Статті та повідомлення |
| spellingShingle |
Статті та повідомлення Статті та повідомлення Кочеркевич, Я.О. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз Архіви України |
| description |
Проаналізовано побожні формули заповітів львівських міщан другої половини XVI–XVII століття, схарактеризовано аренгу (формулу про обґрунтування
підстав складення заповіту), а також окреслено зміст наявних у тестаментах
розпоряджень щодо похорону, пожертвувань (легатів) церковним
інституціям та убогим. |
| format |
Article |
| author |
Кочеркевич, Я.О. |
| author_facet |
Кочеркевич, Я.О. |
| author_sort |
Кочеркевич, Я.О. |
| title |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз |
| title_short |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз |
| title_full |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз |
| title_fullStr |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз |
| title_full_unstemmed |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз |
| title_sort |
побожні формули у заповітах міщан м. львова другої по ловини xvi–xvii століть: дипломатичний аналіз |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Статті та повідомлення |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26350 |
| citation_txt |
Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої по ловини XVI–XVII століть: дипломатичний аналіз / Я. О. Кочеркевич // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 45-61. — Бібліогр.: 116 назв. — укр. |
| series |
Архіви України |
| work_keys_str_mv |
AT kočerkevičâo pobožníformuliuzapovítahmíŝanmlʹvovadrugoípolovinixvixviistolítʹdiplomatičnijanalíz |
| first_indexed |
2025-11-24T05:21:37Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:21:37Z |
| _version_ |
1849647901313073152 |
| fulltext |
45статті та повідомлення
УДК [930.1:347.65/68](477.64)"15/16"
Я. О. КОчерКевич*
ПОбОжні фОрмУли У заПОвітах міщан м. львОва
ДрУгОї ПОлОвини XVI–XVII стОліть:
ДиПлОматичний аналіз
проаналізовано побожні формули заповітів львівських міщан другої по
ловини XVI–XVII століття, схарактеризовано аренгу (формулу про обґрун
тування підстав складення заповіту), а також окреслено зміст наявних у тес
таментах розпоряджень щодо похорону, пожертвувань (легатів) церковним
інституціям та убогим.
Ключові слова: заповіт (тестамент); побожні формули; міщани; похорони;
пожертвування (легати).
питання про наближення смерті, закінчення та впорядкування зем
ного життя, порятунок душі завжди були важливими для кожної люди
ни, незалежно від її суспільного та матеріального становища. Значну
роль у забезпеченні гідного переходу у вічність відігравав заповіт –
юридичний документ, який визначав спадкоємців і водночас був одним
із елементів приготування до “доброї” смерті1.
статті, що відображають релігійну свідомість міщан, розпоряджен
ня щодо похорону у тестаментах, поховальні звичаї, церемонії та атри
бути, легати (пожертвування) на церкви, монастирі, шпиталі, на потре
би убогих достатньо представлені у польській історіографії2. Зокрема,
дослідник анджей Карпінський присвятив статтю аналізу пожертву
вань на костели і монастирі, добродійність, релігійні практики тощо, ві
дображених у заповітах міщанок познаня, Кракова, любліна, варшави,
львова другої половини XVI–XVII століття3. Формуляр документа був
розглянутий у джерелознавчих працях про тестаменти та публікаціях
згаданих джерел міст і містечок Речі посполитої: перемишля4, Шид
ловця5, пабяніц6, сєрадза7, а також шляхти8.
в українській історіографії поховальним звичаям і обрядам, по
жертвам на церковні інституції, релігійній свідомості міщан і шляхти
присвячено поодинокі праці. Зокрема, київська дослідниця оксана За
дорожна окреслила і проаналізувала джерела для реконструкції похо
вальної церемонії шляхтипротестантів Київщини і волині у XVII сто
літті (тестаменти, “аґенди”, проповіді, судові книги повітів, воєводств
тощо)9. Формуляр заповітів львівських вірмен кінця XVI – початку
XVII століть у своїй статті розглянув історик ярослав дашкевич10. ана
* Кочеркевич Ярина Олегівна – науковий співробітник відділу давніх актів
Центрального державного історичного архіву України, м. львів.
© я. о. Кочеркевич, 2010
статті та повідомлення46
лізу структури тестаментів шляхтичів волинського, львівського воє
водств XVI і XVIіі століть присвячено статті людмили демченко11 та
оксани вінниченко12. побіжно теми похоронів та поминальних звичаїв
ремісничого середовища львова та інших міст торкались у своїх пра
цях науковці мирон Капраль та марочкін в. п.13. Реконструкції похо
вальних звичаїв та церемоній львівських міщан на основі посмертних
інвентарів та реєстрів майна, рєстрів видатків на похорон була при
свячена доповідь львівської дослідниці Богдани петришак “поховальні
обряди міщан львова кінця XVI – першої половини XVII ст.” представ
лена на двадцятій науковій сесії наукового товариства ім. Шевченка у
львові14.
Роль тестаменту як юридичного документа, яким підтверджувались
спадкові права і водночас своєрідного підсумку земного життя, зумови
ли його багатоплановість та унікальність як джерела. нижче спробуємо
проаналізувати побожні формули тестаментів львівських міщан другої
половини XVI–XVII століть. Зокрема, охарактеризувати аренгу (об
ґрунтування причин складення акта) та формули про доручення душі і
тіла, а також визначити зміст і ступінь інформативності розпоряджень
щодо похорону та легатів на церковні інституції і потреби убогих.
для дослідження було використано близько 120 тестаментів міщан
римокатолицької і православної конфесій (1564–1700 рр.), вміщених у
книги заповітів міста львова15.
догмати, внесені у 30ті роки XV ст. католицькою церквою, стали
підставою для формування повсякденного світогляду віруючих. визна
ння існування чистилища і того, що живі з допомогою мес, молитов,
милостині, легатів можуть полегшити перебування душ у чистилищі,
спричинилися до важливих змін у релігійних практиках мирян16. віра
в те, що дії живих відіграють важливу роль у порятунку душі помер
лого, у полегшенні її покути за земні гріхи, віддзеркалилась у заповіті.
як правило, він укладався в поважному віці або під час хвороби і був
складовою частиною приготування особи до “доброї” смерті та одним
із засобів порятунку душі. Зважаючи на низький рівень писемності
міщан, більшість заповітів складалась писарем (чи іншими міськими
урядниками) на основі усних розпоряджень, відповідно до обраного
тестатором шаблону. повнота формуляра і зміст заповіту залежали від
суспільного становища та заможності особи17.
тестамент як правовий документ мав свій встановлений формуляр.
для нього характерна тричастинна структура: вступний протокол, кон
текст (зміст заповіту), заключний протокол (есхатокол). на нашу дум
ку, до побожних формул належать такі клаузули заповіту – інвокація,
аренга (обґрунтування причин складання тестаменту), а також складові
частини диспозиції такі, як засвідчення тестаром віри, доручення душі,
розпорядження щодо похоронів та пожертвування церковним інститу
ціям і убогим.
47статті та повідомлення
документ розпочинався з інвокації – згадки, прикликання Божого
імені. вживались короткий чи розширений варіанти: “W imie Panskie,
Amen”18 [“в ім’я Боже, амінь”] “W Imie Troice Przenaswiętrzy Oyca Syna
y Ducha Swiętego, ktoremu niech będzie cześć y chwała na wieki. Amen.”19
[“в ім’я трійці найсвятішої отця сина і духа святого, котрому нехай
буде честь і хвала на віки. амінь.”] “W Imie Oyca y Syna y Duch[a]
S[więtego]. Amen.”20 [“в ім’я отця і сина і духа святого. амінь.”].
аренга (обґрунтування причин складання тестаменту) містила роз
думи про дочасність людського життя, усвідомлення неминучості смер
ті та невизначеності часу її приходу, потреби впорядкування земних
справ. У заповіті львівського міщанина палітурника павла Хвасткевича
(1643 р.) вказано: “... wiedząc otym dobrze iz zarówno z inszymi ludzmi
smiertelnymi podległęm smierci nad ktorą nie masz nic pewnieyszego, a nad
godzine y czas iey nic niepewnieyszego”21 [“однаково з іншими смертними
людьми підлеглий смерті, понад яку не має нічого певнішого, а понад
годину і час її нічого ненадійнішого”]. У тестаменті Ґабріеля лянґіша
грека (1648 р.) зазначено: “Poniewasz każdemu ciału wiekowi postanewiano
raz umrzeć, y stawić się przed sądem Naywyszego”22 [“тому що кожно
му тілові відвічно постановлено раз померти і стати перед судом най
вищого”]. вдова львівського міщанина кравця Констянтина Катажина
укладала заповіт вже в немолодому віці “... znając się budz smiertelną,
a w mym podeszłym wieku, y rozmaitymi chorobami nawątlonym, codzien
smierci wyglądaiąc, rzeczy od Pana Boga mnie powierzonych, taki porządek
czynię ...”23 [“розуміючи, що є смертною, а в моєму старечому віці,
і різ номанітними хворобами обтяженому, щодень смерті виглядаючи,
речей від пана Бога мені довірених, такий порядок здійснюю…”].
диспозиція розпочиналась із засвідчення віри тестатором, вірнос
ті її вченню впродовж життя та формулою про доручення душі Бого
ві. У заповіті ядвіги Кшиштофовичівни (1643 р.) зазначено: “Napszód
urodziłam sie w Wierze Swiętey Katolickiey w ktorey y umierąm. Dusze
moię Bogu męmu w Troycy SS. iedynemu y Naswiętszey Pannie Maryey
Dobrodzieyce moiey oddaię.”24 [“найперше народилася в вірі святій Ка
толицькій, в якій і помираю. душу мою Богові моєму в трійці [святій]
єдиному і найсвятішій панні марії добродійці моїй віддаю.”]. остан
ня воля мешканця Галицького передмістя івана Куриловича (1652 р.)
розпочиналось із: “Naprzod zeznał isz umrzeć chce w Religiey Greckiey
Cerkwie Wschodniey. Takze duszę moię przy ostatnim dokonczeniu tego
swiata Panu Bogu Wszechmogącemy oddawszy …”25 [“найперше визнав,
що хочу померти в Релігії Грецькій Церкви східної. також душу мою
при довершенні цього світу Богу всемогутньому віддавши”]. львів
ський міщанин і купець вольфганг массарі у тестаменті (1644 р.) ви
словив подяку за отримані у земному житті ласки: “Naprzod Panu Bogu
memu dziękuiąc zem w wierze Katholickiey swiętey zrodziewszy się do lath
swoich statecznie z łaski iego swiętey przyrzedł w ktorey day mi Panie Boze
статті та повідомлення48
wieku mego dokonac.”26 [“спершу пану Богу моєму дякуючи, що в вірі
Католицькій святій народившись літ своїх статечно з ласки його святої
досягнув, в котрій дай мені пане Боже вік мій завершити”]. в окремих
документах вищезгадані формули містили апеляцію до Божого мило
сердя та просьбу про відпущення земних гріхів. пекар і передміща
нин з Галицького передмістя войцех лєзайський (1644 р.), доручаючи
душу Богові, звертався із проханням: “A naprzod Dusze moie grzeszną
Panu Bogu w Troycy Swiętey Jedynemu, ktory ią stworzył oddawam,
prosząc iego Maiestatu aby iey z nieskonczoney Dobroci swoiey raczył bydz
miłosciw”27. [“і спершу душу мою грішну пану Богові в трійці святій
Єдиному, котрий її створив, віддаю, прохаючи його маєстату, щоби
до неї з безконечної своєї доброти зволив бути милостивий”]. до ми
лосердя всевишнього апелювала і вдова львівського міщанина кравця
Констянтина Катажина (1643 р.): “Naprzod Duszę moię grzeszną w ręce
Boga Stworzyciela mego miłosierne oddaię pokornie go prosząc, aby on
iako ią stworzyc, tak y z miłosierdzia swego zbawić raczył”28. [“спершу
душу мою грішну в руки Бога творця мого милосердні віддаю, по
кірно його прохаючи, щоби він як її створив, так і з милосердя свого
врятувати зволив.”]. Засвідчивши вірність римокатолицькій вірі впро
довж життя, передміщанка з Галицького передмістя анна орловічова
дружина Шимона орловіча передає душу в розпорядження: “… Panu
Bogu Wszechmogącemu od ktorego stworzona iest oddaie prosząc pokornie
Maiestatu iego aby wielkiego miłosierdzia oney łaskawym był”29. [“… пану
Богу всемогутньому, від якого є створена, віддаю, прохаючи покірно
Його маєстату, щоби великого милосердя їй був ласкавий.”].
важливим пунктом диспозиції були розпорядження щодо тіла піс
ля смерті та поховальної церемонії. адже достойний похорон, відпо
відно до церковних обрядів, тогочасних звичаїв та становища особи,
був важливим як для родичів, так і для порятунку душі покійного. як
вважав один із католицьких проповідників XV століття: “ті вважають
ся пропащими, за якими багатьох свічок не понесуть”30. Розпорядження
щодо похорону містили вказівки про місце останнього спочинку, суму
грошей, виділену на поховальну церемонію. Рідше траплялись розпо
рядження про кількість заупокійних служб, переліки чернечих орденів
і костельних (церковних) братств, які братимуть участь у процесіях,
про обіди для убогих та похоронні атрибути (кількість свічок, труну,
одяг, тканини тощо). спершу вказувалось місце обране для поховання:
“Ciało zaś moie grzeszne iako z ziemie swoy początek wzieło tey tesz ono
oddaie ktore aby według obrzędow chrzescianskich y według przepomorzenia
dziatek moich u Oycow Domiennikanow pochowane było…”31 [“тіло ж
моє грішне як з землі свій початок взяло тій теж його віддаю, котре
щоб відповідно до обрядів християнських і відповідно до спроможнос
ті діток моїх у отців домініканців поховане було …”]. також пошире
ними були формули: “Ciało moię zięmi z ktorey wzięte iest y pogrzebowi
49статті та повідомлення
przystoynemu oddaie y aby u Oyców Franciszkanów pogrzebione było
prosze”32 [“тіло моє землі, з якої є взяте, і похоронові пристойному від
даю і щоби у отців Францисканців було поховане прошу”]. або: “Ciało
zaś ktore z ziemi iako matce iego oddaie y poruczam to aby było według
obrzędu kościoła catholickiego w kościele Oiyców Iezuitów tu we Lwowie
pogrzebione ...”33 [“тіло ж, котре з землі, як матері його віддаю і дору
чаю то, щоби було відповідно до обряду католицького костелу в кос
телі отців Єзуїтів тут у львові поховане …”]. прохання про скромний
похорон у свому заповіті (1652 р.) залишив іван Курилович з Галиць
кого передмістя: “A pogrzeb żeby był według ubogiey moiey conditiey
sprawiony tychże potomkom proszę”34 [“а похорон щоби був відповідно
до убогого мого становища справлений, тих ж нащадків прошу”].
на основі розпоряджень щодо похорону, наявних у тестаментах,
простежуються чинники, які впливали на вибір місця останнього спо
чинку мешканців м. львова. Зокрема це – конфесійна приналежність,
належність особи до певної міської верстви, також цеху чи церковного
братства, місце проживання (особливо для мешканців передмість), ро
динна традиція, матеріальне становище та певні суб’єктивні фактори.
спроби запобігти звичаю поховання всередині парафіяльних храмів
простежуються у костельній кодифікації вже з XIV століття. вони, як
правило, обмежувались лише патронами, фундаторами та представни
ками знатних родин35. проте зазвичай поховання у парафіяльному храмі
залежало від фінансових можливостей померлого та його родини. так,
львівський передміщанин швець матеуш Кєлбаса (1642 р.) залишив
дружині такі розпорядження: “Jezelimy Pan Bog z tego swiata wezmie
ciało moie kaze pochowac u fary, kędy będzi mieysce, y wola małzonki
moiey”36 [“якщо мене пан Бог із того світу візьме тіло моє, кажу по
ховати у катедрі, де буде місце, і воля дружини моєї”]. недарма андрій
Комнацький у тестаменті (1635 р.), як своєрідну кару дружині за при
хований прибуток, призначив: “tedy to za pokute powinna mi pogrzeb
ucciwy zato uczynić, a to u Fary przed oymbonom poodstawiawszy ławki
gdzie Iego Mość Pan Arcibiskup siada, pod samą kazalnicą dół wykopać,
aby tam ciała mego nieruszano wiecznemi czasy”37 [“тоді то за покуту
повинна мені погреб поштивий за це справити, і то у Катедрі перед
амвоном повідставлявши лавки де Його мость пан архієпископ сідає,
під самою казальницею діл викопати, щоб там тіла мого споконвічно
не чіпали”].
іншою була ситуація з похованням у костелах монастирів чернечих
орденів. У польщі вони послуговувались правом безперешкодно ховати
тих осіб, які обрали їхню обитель за місце останнього спочинку38. від
повідно із місцем поховання була пов’язана сума видатків на похорон.
окрім обраного костелу чи церкви тестатори вказували визначене
місце, де необхідно поховати тіло. Зокрема, цирульник з Галицького
передмістя томас Ґалятович (1634 р.) заповів дружині поховати його
статті та повідомлення50
у львівському кафедральному костелі біля могили якуба Косміґля39.
львівський міщанин ян Куркович (1636 р.) розпорядився, щоб: “Ciało
moie ziemi z kąd poszło oddawam y prosze aby było u fary w kościele pod
dzwonnicom pochowany”40 [“тіло моє землі, звідки пішло, віддаю і про
шу, щоби було у кафедральному костелі під дзвінницею поховане”].
міщанин войцех лиховський (1657 р.) прохав поховати себе на цвин
тарі костелу францисканців під хрестом41. популярними були просьби
про поховання біля певного вівтаря або ікони. міщанка Барбара станк
льова (1637 р.) заповіла рідним погребти її тіло у костелі францисканців
(костел св. Хреста) під образом “найсвятішої панни”42. ядвіга Юзефо
вичівна (1662 р.) зобов’язала своїх опікунів поховати її в костелі домі
ніканців (костел Божого тіла) перед вівтарем св. домініка43. міщанин
валентин побуцький у тестаменті (1691 р.) просив дружину поховати
його тіло у костелі кармелітів взутих перед іконою матері Божої44.
Родинні зв’язки відігравали важливу роль не лише за життя, а й
зберігали тяглість і після смерті найближчих родичів. Заможні міщани
заповідали поховати їх у родинних гробівцях. ті ж, хто не мав такої
можливості, місцем вічного спочинку обирали те, де були поховані
їхні батьки, сестри, брати чи інші кревні. львівський міщанин мате
уш Ґєстко заповів (1639 р.) поховати його у власному гробівці у отців
францисканців. З цього ж року походять тестаменти його дочки малґо
жати Ґєстківни (дружини яна Бузького) і онуки Барбари (дочки згада
ної малґожати від першого шлюбу з Йозефом пучановським). обидві
жінки місцем останнього спочинку обрали родинний гробівець45. друга
дочка матеуша Регіна Ґєстківна та її чоловік львівський міщанин і ци
рульник ян Єльонек у спільному заповіті (1652 р.) щодо місця похо
вання зазначили: “Ciała nasze a żeby w kościele Oyców Franczyszkanów
w Grobie Giestkowskim pochowane y pogrzebione były…”46 [“тіла наші
щоби в костелі отців Францисканців в гробівці Ґєстковському поховані
і погребені були …”]. міщанка анна дармоховська заповіла (1695 р.)
поховати себе у каплиці своїх предків – Шульцовській47. львів’янин і
купець вольфганг массарі місцем останнього спочинку (1644 р.) обрав
каплицю святої трійці у львівському кафедральному костелі, змурова
ну на замовлення батька48. друга дружина райці адама осмольського
анна соколовна просила чоловіка погребти її тіло у костелі францис
канців, там де спочивають її батьки і сестри49. сюзанна Шеліґерова
щодо похорону залишила у заповіті такі розпорядженя: “Ciału memu
zaś grzesznemu pogrzeb naznaczam w Oyców Dominikanów lwowskich w
kaplice Naswiętszey Panni Mariey przy kościele Bożego Ciała, gdzie kości
rodziców moych spoczywaią”50 [“тілу мому ж грішному похорон на
значаю в отців домініканців львівських в каплиці найсвятішої пан
ни марії при костелі Божого тіла, де кості батьків моїх спочивають”].
львів’янка Регіна Жешовська (1650 р.) місцем останнього спочинку
обрала костел францисканців, “gdzie ciała miłych rodziców moich, także
51статті та повідомлення
pokrewnych y dziatek moich leżą…”51 [“де тіла милих батьків моїх, та
кож кревних і діток моїх лежать…”]. передміщанка дружина цируль
ника Катажина собанська (1631 р.) просила чоловіка поховати її у кос
телі домініканців, в тому ж гробі де спочивають її батьки52. львівський
міщанин аптекар пйотр Ґлушинський (1658 р.) заповів поховати його
перед головними (“великими”) дверима кафедрального костелу, біля
могили батьків53.
нечисленними були прохання тестаторів про поховання біля своїх
дітей. львівська міщанка Єлизавета ільовська (1639 р.) розпорядилась
поховати її у костелі отців францисканів “w grobie naszem gdzie mąsz y
dziatki nasze leżą…”54 [“в гробівці нашому, де чоловік і дітки наші ле
жать”]. У заповіті матеуша Квасковича (1648 р.) щодо місця останнього
спочинку зазначено, що він хотів бути похованим перед великим (авт. –
головним) вівтарем у костелі домініканців там, де поховані його діти55.
поодинокими також були записи із побажанням поховати поряд з
рідними братом чи сестрою. міщанка Катажина Рибська (1628 р.), мі
щани порохівник станіслав Клєщович (1646 р.), цирульник ян вахович
(1649 р.) заповіли поховати їх біля братів56.
незважаючи на коротку тривалість шлюбів і те, що за життя їх бу
вало декілька, подружні зв’язки мали важливий вплив на вибір місця
останнього спочинку. вдова Ґожельнічка (1661 р.) просила виконавців
(екзекуторів) тестаменту поховати її у костелі домініканців поряд із чо
ловіком, такі ж розпорядження наявні у заповітах вдови дороти пєче
тарки (1637 р.) та Катерини пашкевічової (1647 р.)57. львівський міща
нин різник валентин туркевич (1699 р.) прохав дружину погребти його
тіло в гробівці біля його першої жінки у костелі кармелітів взутих58.
У цьому ж костелі заповів поховати себе Шимон мізюркевич, але під
вівтарем св. Юзефа, також поряд із першою дружиною59. подібні за
писи містять тестаменти яна Розесланека (1655 р.) і пйотра Зайлєра
(1635 р.)60. Шимон Ґуга (1642 р.) після смерті побажав бути похованим
поряд із другою дружиною у монастирі отців францисканців61.
окрім родинних при костелах міста львова існували каплиці і гро
бівці релігійних братств та ремісничих цехів. У костелі домініканців –
гробівець братства Божого тіла, а також каплиця діви марії62. У костелі
францисканців – каплиця братства муки Христової (“Męki Pańskiey”)63.
У гробівці братства св. анни у монастирі бернардинців поштиво і згід
но з християнськими звичаями заповіли поховати себе львівські міщан
ки – вдова аґнеса янушова (1641 р.) та Регіна Щижецька (1696 р.)64.
львів’янка Барбара папєрнічка, виділивши у заповіті (1650 р.) чималу
суму на похорон і пожертви, просила поховати її у Жебрацькій капли
ці (“kaplicy żebracey”) у кафедральному костелі львова65. львів’янин
Юрій янович заповів (1691 р.) братству Богоявленської церкви справи
ти йому похорон відповідно до їхніх можливостей66.
статті та повідомлення52
З каплиць ремісничих цехів фігурує каплиця кушнірів, яка існувала
при львівському кафедральному костелі. У ній ховали цехових реміс
ників та членів їхніх сімей. У тестаментах міщан Шимона Бадовського
(1689 р.), матеуша Шиковіци (1653 р.), подружжя авенштоків ядвіги
і лукаша (1649 р. і 1656 р.) місцем останнього спочинку зазначенна
каплиця кушнірів67. доволі категоричним є розпорядження львівської
міщанки дороти вільської (1647 р.): “Ciało moie iako bracia do grobu
kaplicy (авт. – Кушнірської) iako męża mego tak y mnie przyiąć maią”68
[“тіло моє як брати до гробу каплиці (авт. – Кушнірської), як чоловіка
мого, так і мене прийняти повинні”]. Зокрема, міщанка Клара Фаурба
хова (1652 р.) записала поховати її у каплиці кушнірів, хоча відомо про
те, що в її родина мала гробівець69.
окрім визначення місця останнього спочинку, розпорядження вмі
щували прохання про пристойний поштивий похорон, згідно з цер
ковними обрядами та відповідний соціальному становищу тестатора.
передміщанин і кордибанник станіслав симонович заповів дружині
(1629 р.): “Pogrzeb przystoiny iako konditiciey moiey rzemieslicey, a ciału
chrześciańskiemu przynależący, małżonka moia niechaj odprawi…”70 [“по
хорон пристойний як становищу моєму ремісничому і тілу християн
ському належиться, дружина моя нехай відправить…”]. Більше світла
проливає тестамент львів’янки аґнєшки слєнзаковни (1648 р.)71. Щодо
похорону вона залишила такі розпорядження – на пристойний похорон
і те, що “до нього буде належати” виділити 200 злотих, ще 50 злотих
на меси. на обід (в день похорону) для монахів і священиків, які будуть
правити під час похоронної процесії і відправляти месу, також відпи
сала 50 злотих. вбогим студентам, котрі понесуть її тіло до костелу і
до могили, виділила по одному злотому72. передміщанка вдова анна
теслина (1641 р.) у свому заповіті залишила дочці детальні розпоря
дження щодо поховання тіла – в день похорону необхідно замовити
якнайбільшу кількість мес, цього ж дня організувати обід і лазню для
вбогих. також підготувати свічки для вівтаря, “grobowiec, postawniki
koło ciała żeby porządnie opatrzono było”73 [“гробівець, поставники коло
тіла, щоб було пристойно забезпечено”]. Загалом на похорон і легати
різним костелам анна виділила 500 злотих. інколи тестатори описува
ли вбрання, у якому їх поховати, проте таких згадок трапилося лише
чотири. передміщанка вдова цирульника ядвіга вєжховська розпоря
дилась (1647 р.) перешити шубку і в цьому її поховати (на процесію
від братства св. анни костелу бернардинців, заупокійні служби, свічки
і труну вона виділила 100 злотих)74. львівська міщанка сюзанна пі
сарська записала на похорон лише 36 злотих і два півсотки полотна,
з частини якого необхідно пошити їй сорочку для поховання75. перед
міщанин шкляр Блажей ляшкович з Галицького передмістя заповідав
(1638 р.) поховати його, як ченця, у волосяниці і монашому поясі та
просив дружину справити порядний похорон з процесіями, месами за
53статті та повідомлення
порятунок душі і свічками76. італієць Юзеф Браві у заповіті зазначив,
що хоче бути похованим у найгіршій старій монашій рясі77.
як свідчать заповіти, турбота про похорон і легати покладалась
на найближчих родичів (переважно дружину або дорослих дітей),
відповідно до їхніх фінансових можливостей. міщанка русинка вдо
ва пелагія лук’янова зверталась до своїх дітей з такими настановами
(1628 р.): “… ciało moie powinni będą potomkowie moi wedle porządku
chrześciańskiego, przy Cerkwi Mieyskiey Lwowskiey położyć, y wszytkie
za dusze offiary odprawować…”78 [“…тіло моє повинні будуть нащадки
мої відповідно до порядку християнського, при Церкві міській львів
ській покласти, і всі за душу пожертвування виконати…”], за що отри
мають Господнє благословення. львів’янка Катерина савичова, дружи
на яна Коронки (1633 р.), за останній спочинок своєму тілові обрала
Успенську церкву та зобов’язала дітей справити похорон пристойним
християнським звичаєм79. міщанин степан лясковський (1650 р.) опіку
про пристойний похорон і милостиню убогим залишив на розсуд дру
жини і дітей80. передміщанка Регіна пляцкова, дружина гончара якуба
пляцека, розпорядилась (1632 р.), щоб чоловік під час похорону від
правив п’ятдесят мес, а “Insze dobre uczynki za dusze moie na baczenie
iego puscza[m]”81 [“інші добрі учинки за душу мою на розсуд його за
лишаю”].
із тестаментів представників інших віровизнань, зокрема мусуль
ман, є заповіт константинопольського купця турка мустафи Челебі за
1648 рік. він заповів львівській лонгерії 30 твердих талярів на похо
вання тіла в полі чи у городі (ogrodzie)82. Ще один документ належав
вірменинові, купцю мардиру сагаковичу з м. еґіни (1665 р.). мардир
просив поховати його у вірменському монастирі*, до святині він запо
вів зелений кунтуш з французького сукна підшитий білками, а також
по таляру всім священикам (у монастирі) на молитви за його душу84.
У диспозиції містились легати численним храмам, монастирям,
шпиталям, милостиня убогим та пожертвування на меси за порятунок
душі, а також вказівки спадкоємцям про порядок їхньої сплати. віра в
те, що милостиня, молитви та інші побожні учинки, опіка родичів та
священиків над душами померлих відіграють важливу роль у порятунку
душі та полегшенні покути, відбилась у тестаментах. турбота живих про
душі в чистилищі була спрямована на людей, з якими особа була тіс
но пов’язана ще за життя. Родинні, корпоративні чи товариські зв’язки
зобов’язували до особливої пам’яті та опіки над померлими членами
згаданих спільнот. Зокрема, у розпорядженнях щодо пожертвувань вка
зувались: кількість мес і виділені на них грошові суми, кошти на фунду
вання, утримання вівтарів та інші потреби монастирів, костелів, церков,
* можливо церква св. якова, яка знаходилась біля монастиря св. онуфрія,
знесена у 1784 році австрійською владою.
статті та повідомлення54
шпиталів, братств, убогих тощо. вартість пожертвувань коливалась від
кількох злотих чи речей (одягу, постелі, домашнього начиння, продуктів
тощо) до декількох сотень чи тисяч злотих, частини нерухомого майна,
коштовних прикрас і посуду, залежно від матеріального забезпечення та
фінансових можливостей міщан та їхніх родин.
У заповіті Гануса пачка (1561 р.) записано по одному злотому на
костели – кафедральний, св. Хреста, костел Божого тіла, костел монас
тиря бернардинців та шпиталь св. станіслава85. львівський міщанина
себастіан Різник у тестаменті (1563 р.) призначив на легати до кате
дрального костелу львова, монастирям бернандинців, домініканців та
францисканців по одному злотому86. якуб Козарський (1580 р.) запо
вів львівському монастирю бернардинців “найкращий стіг пшениці”, а
десять злотих костелу у м. Бучачі87. львів’янка малґожата пєчончина
(1585 р.) костелу св. Хреста ордену францисканців у львові відписала
два обруси для вівтаря, який вона фундувала, і пивоварському цеху
найтонше простирадло на мари, ще одне – до кафедрального косте
лу у львові88. У тестаменті гончара з передмістя себастіана торунки
костелові монастиря бернардинців виділено срібну ложку та олов’яний
дзбанок89. львів’янка Зофія Гошковна, вдова голкаря яна Гошковича
(1644 р.), пожертвувала монастирю кармелітів на Гончарській вулиці
чотири срібних ложки, до костелу св. Хреста на Галицькому передмісті
дві шубки, підшиті зайцями, монастирю августинців відписала десять
злотих з проханням молитись за порятунок її душі. постіль призна
чила убогим до шпиталю св. лазаря. і зобов’язала екзекуторів віддати
решту грошей до інших костелів на меси та до шпиталю вбогим90. мі
щанка Катажина Зерніцька, вдова станіслава Зерніцького, у тестаменті
(1658 р.) на похорон, костели, шпиталі, милостиню убогим відписала
тисячу злотих91.
поширеними були пожертвування на визначені цілі: на ремонт,
відбудову чи оздоблення храмів, вівтарів, виготовлення церковного по
суду, світильників, свічки та інші потреби. У тестаменті (1586 р.) Зофія
органіста дружина томаша органісти монастирю францисканців запи
сала десять злотих на виготовлення органу92. ядвіга Юрджина вдова Ґе
орґія Юрґи виділила десять злотих на ремонт костелу св. станіслава93.
передміщанка аґнєшка мозґовцова, дружина гончара войцеха (аль
берта) мозґовича, пожертвувала монастирю бернардинців срібний по
золочений пояс на вироблення келиха94. на ремонт костелу діви марії,
розташованого на Краківському передмісті, кравець матеуш нєдбала
записав десять злотих (1598 р.)95. Ще одна передміщанка Зофія, вдо
ва Ґеорґія миловара, тестаментом (1599 р.) заповіла олов’яне начиння
кослелу бернардинців на виготовлення органу96. вінцент Фяк у заповіті
(1564 р.) відписав львівському кафедральному костелові на необхідний
інвентар десять злотих97. львів’янка аґнєшка янушова (1641 р.) зали
шила спадкоємцям (дітям) такі вказівки щодо пожертв. вони повинні
55статті та повідомлення
викупити у золотаря світильник (срібло на його виготовлення аґнєшка
дала заздалегідь, ще як була здоровою) та віддати братству св. анни
при костелі бернардинців. олов’яне начиння згадана тестаторка запо
віла на виготовлення свічників для вівтаря у костелі св. вавжинця, на
будівництво костелу діви марії на Краківському передмісті – шість
злотих, монастирю ордену реформатів десять злотих98. ядвіга Кєрдко
вичова, дружина різника з Галицького передмістя, заповіла монастирю
кармелітів взутих на Гончарській вулиці низку коралів для образу най
святішої панни (як зазначила ядвіга у заповіті (1644 р.), її благодійниці
та заступниці), на будівництво до костелу діви марії за Краківською
брамою та до братства при костелі монастиря францисканців – по трид
цять злотих99. львів’янка анна полєховичівна тестаментом (1699 р.) на
оздоблення та інші потреби відписала кафедральному собору св. Юра
двісті злотих, по десять злотих на сорокоуст – ігумену того ж собо
ру, ігумену монастиря іоана Богослова, до церкви Успіння Богородиці
(міської церкви). Братству церкви іоана Богослова анна відписала чо
тириста злотих і заповіла поховати тіло у монастирі100.
Участь цехових ремісників у похоронних процесіях, опіка душа
ми померлих товаришів були регламентовані цеховивими статутами, а
за недотримання вищезгаданих зобов’язань передбачались покарання
та штрафи101. У тестаментах наявні звернення до товаришів по цеху
про виконання та виплату пожертвувань. львівський міщанин різник
Бартоломей Кілбьович заповів на легати двісті злотих, гарантованих
на різницькій ятці. і зобов’язав старших цеху різників слідкувати, щоб
за вищезгаданий чинш щомісяця замовлялась меса за порятунок душі
Бартоломея, а також купувались свічки і вино, необхідні для служб102.
однією із функцій церковних чи костельних братств також була
опіка про душі своїх померлих членів. львівський міщанин слюсар
Каспер сватовський (1700 р.) заповів сто п’ятдесят злотих братству
святої вервиці при костелі монастиря домініканців. він залишив у за
повіті вказівки, як саме необхідно молитись за порятунок його душі:
“... aby rożaniec co miesiąc odprawiał się z wyrażeniem imienia moiego że
za dusze moie takową rożaniec się odprawia, y żeby przy brackich mszach
rekwialnych commemoracya duszę moiey była ...”103 [“… щоби вервиці
щомісяця відправлялись із згадкою імені мого, що за душу мою такі
вервиці відправляються, і щоби при братських поминальних месах
душа моя згадувалась …”].
траплялись, хоча й нечисленні, записи на костели та церкви ін
ших віровизнань. Зокрема, Костянтин Корнякт у тестаменті (1572 р.)
пожертвував на католицькі шпиталі св. духа та св. станіслава по 500
злотих, а православному шпиталю, розташованому у межах міста, від
писав два будинки на вулиці Руській104. вдова анастасія лихолатчина
заповіла (1649 р.) по двадцять злотих шпиталям св. лазаря, св. станіс
лава, св. духа, на церкву Успіння Богородиці (в середмісті), де буде
статті та повідомлення56
похована, записала п’ятдесят злотих, стільки ж виділила православним
шпиталям105.
отримуючи спадщину, спадкоємці були зобов’язані справити по
хорон та виплатити пожертви і милостиню для порятунку душі помер
лого. інколи тестатори зазначали, що похороном і легатами повинні
опікуватись діти або хтось із подружжя, не залишаючи чіткіших роз
поряджень. Зокрема, згідно з заповітом Регіни Бєзановської (1663 р.)
організція погребу та сплата пожертвувань доручалась дітям106. львів
ський міщанин, торговець ліками марцін Біліна (1567 р.), турботу про
легати на порятунок душі доручив дружині дороті107. У тестаменті Ка
тажини Залєнської (1637 р.) зазначено: “… że nikomu nic nie winna tylko
Bogu dusze, a dłużki co iey winno ieszcze w Rzeszowie także na baczenie
y małżonka mego wolą oddała y aby z nich cokolwiek wola iego będzie
udzielil Oycom Carmelitanom na Garcarski ulicy”108 [“… що нікому нічого
не винна тільки Богу душу, і боржки, які їй винні ще в Ряшеві, також на
розсуд і чоловіка мого волю віддала, і щоб з них дещо з волі своєї ви
ділив отцям Кармелітам на Гончарській вулиці”]. ельжбета вонсович,
дружина анджея вонсовича, залишаючи чоловіка пожиттєвим власни
ком рухомого та нерухомого майна, зобов’язує його справити похорон
та замовити сорок мес за порятування та відкуплення її душі109.
У випадку скрутного матеріального становища у момент складення
заповіту, кошти релігійним установам виділялись із неповернених бор
гів. а обов’язок повернути їх і сплатити пожертвування покладались
на спадкоємців або на виконавців останньої волі. львів’янка Катажи
на Бартошова (1589 р.) записала на легати тридцять злотих, заборго
ваних їй матеушем Раком, частину іншого боргу (п’ятдесят злотих)
вона заповіла мансіонаріям кафедрального костелу у м. львові110. мі
щанка анна, вдова органіста львівського кафедрального костелу яна
себастіана, розпорядилась (1640 р.) віддати, із заборгованих їй гро
шей, п’ятнадцять злотих на меси. інші сто злотих, позичених янові
Чапникові, заповіла “na ceche tkacką, na wyderkaff po złotych siedmi, a
ten wyderkaff ma się obracać na msze za dusze moie wczym obowięzuie
sumnienie starszych braci tey że cychy, iako y opiekunow ...”111 [“на цех
ткачів на видеркаф по сім злотих, і той видеркаф повинен використо
вуватись на меси за душу мою, до чого зобов’язую сумління старших
братів того ж цеху, так і опікунів …”]. мельник з передмістя Ґаспар
Ґєральчик записав монастирю Кармелітів на Гончарській вулиці сто
злотих, заборгованих яном Зелязним, та срібний позолочений браслет
(який на час укладення заповіту був у заставі у садівника з личакова
вавжинця Курпєли)112.
інколи тестатор і його сім’я не мали достатньо коштів або майна
для виплати пожертвувань, про що зазначалось у заповітах. Зокрема, у
тестаменті ельжбети Барановської (1656 р.) записано: “Le[gat] żadnych
nie czynie, to też żadnych ani pieniędzy ani dobr nie mam, gdy też po
57статті та повідомлення
smierci małżonka mego, mało co albo nic nie zostało”113 [“легатів жодних
не роблю, бо жодних грошей ні майна не маю, оскільки теж по смерті
чоловіка мого, мало що або нічого не залишилось”]. проте залишає
розпорядження опікунам, відповідно до якого, у випадку смерті її не
повнолітніх дітей, все майно і чинші з млина необхідно буде віддати на
пожертви для порятунку душ покійного чоловіка і її114.
сплата пожертвувань релігійним установам нерідко була обтяжли
вою для майна спадкоємців. в окремих випадках їх сплачувало не одне
покоління нащадків. наприклад, про виконання та повернення легатів
свідчить заповіт ядвіги Кєрдковичової, дружини різника з Галицько
го передмістя матеуша Кєрдковича (1644 р.), у якому тестаторка про
сить віддати тридцять злотих до св. лазаря, згідно з останньою волею
її покійного батька115. дружина львівського міщанина золотаря яна
Кавецького Катажина відписала (1648 р.) десять злотих братству св.
Францішка та п’ять злотих до каплиці муки Христової при костелі мо
настиря францисканців св. Хреста у м. львові, і у заповіті звернулась
до братства з таким проханням: “Jednak P. Bracia nie maią być cięskimi
w odbiraniu pieniędzy dziatkom moim maią byc cierpliwi, aż ych P[an] Bog
wspomoże”116 [“однак п[ани] Брати не повинні бути настирливими в
отриманні грошей діткам моїм повинні бути терпеливі, аж їм п[ан] Бог
допоможе”].
побожні формули тестаментів, зокрема аренга (обґрунтування
причин складення тестаменту), розпорядження щодо душі і тіла, ле
гати церковним інституціям відображали есхатологічне вчення римо
католицької і православної церков (в залежності від конфесійної при
належності тестатора), визнання тілеснодуховної природи людини, а
також бачення земного життя, осмислення смерті та порятунку душі на
особистісному рівні. Розпорядження щодо похоронів містили інформа
цію про місце останнього спочинку, суми, які виділялись на похорон
та атрибути поховальної церемонії. легати церковним інституціям вмі
щували відомості про грошові суми та речі, призначені тестатором на
пожертвування, їхніх адресатів та відображали способи забезпечення
порятунку душі.
Заповіти є важливим джерелом для реконструкції поховальних це
ремоній та обрядів, для дослідження релігійних практик, призначення
та сплати пожертв на церковні інституції, сприйняття осмислення зем
ного життя і смерті на особистісному рівні.
1 Krochmal J. Przemyskie testamenty staropolskie. // Rocznik historyczno
archiwalny. – T. VI. – 1989. – S. 138.
2 Шляхетська і міщанська поховальна атрибутика, натрунні портрети XVI–
XVIII століття та статті, присвячені даній тематиці, представлені у каталозі
виставки: Vanitas. Portret trumienny na tle sarmackich obyczajów pogrzebowych. /
Dziubkowa J. – Poznań, 1996 – 1997. – 315 s.; Dziubkowa J. “Stój pogrzebiencze,
a pod glancem tej blachy upatruj prześwietne popioły” // Vanitas… – S. 13 – 26.;
статті та повідомлення58
Chrościcki J. Od śmierci do egzekwii. // Vanitas ... – S. 28–33.; Kalinowski K.
Europejska sarmacja. Rzeczpospolita w XVII i XVIII wieku. // Vanitas ... – S. 34–
41.; Реконструкції поховальної церемонії членів цехів та костельних братств
у місті Кракові у XIV – і пол. XVI ст. присвячена стаття: Zaremska H. Żywi
wobec zmarłych. Brackie y cechowe pogrzeby w Krakowie w XIV – pierwszej
połowie XVI w. // Kwartalnik historyczny. – 1974. – R. LXXXI. – Z. 4. – S. 733–
749.; огляд досліджень польських науковців ХХ–ХХі століть, присвячених
поховальним церемоніям, звичаям, уявленням про смерть тощо шляхти Речі
посполитої, див.: Задорожна О. до питання про поховання протестантів на
теренах Київщини і волині XVII ст. – с. 187–189 [електронний ресурс] –
Режим доступу: http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/409 – назва
з екрана.
3 Karpiński A. Zapisy pobożne i postawy religijne mieszczanek polskich w
świetle testamentów z drugiej połowy XVI i XVII w. // Tryumfy i porażki. Studia
z dziejów kultury polskiej XVI–XVIII w. / Pod red. Boguckiej M. – Warszawa,
1989. – S. 203–233; Karpiński A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie
XVI i w XVII wieku. – Warszawa, 1995. – S. 208–285.
4 Krochmal J. Przemyskie testamenty ... – S. 139–143.
5 Muszyńska J. Testamenty mieszczan szydłowieckich z lat 1638 – 1645 //
Szydłowiec. Z dziejów miasta. Materiały sesji popularnonaukowej 20 lutego 1999. –
Szydłowiec, 1999. – S. 20–22.
6 Żerek-Kleszcz H. Testamenty mieszczan pabianickich w XVII–XVIII wie
ku // Pabianiciana. – 1992. – T. 1. – S. 40–42.
7 Sowina U. Najstarsze sieradzkie testamenty mieszczańskie z początku
XVI w. Analiza źródłoznawcza // Kwartalnik historii kultury materialnej. – 1991. –
R. XXXIX. – Nr. 1. – S. 10–11.
8 Jawor G. Stałe formuły w testamentach polskich. // Rozprawy komisji języ
kowej XII. – Wrocław, 1981. – S. 222–223, 226–227; Borkowska M. Dekret w
niebieskim ferowany parlamencie. Wybór testamentów z XVII–XVIII wieku. –
Kraków, 1984. – S. 12–14.
9 Задорожна О. до питання про поховання протестантів … с. 187–206.;
перелік праць про поховальні звичаї і обряди на території України див.:
“Бібліографія української похоронної традиції”, укладена КовальФучило
іриною [електронний ресурс] – Режим доступу: http://mdalekseevsky.narod.ru/
biblioprichitukr.html – назва з екрана
10 Дашкевич Я. типологія актів з історії щоденного життя львова. (вір
менська колонія кін. XVI–поч. XVII ст.) // Український археографічний що
річник. – 1999. – випуск 3–4. – с. 175–178.
11 Демченко Л. волинські тестаменти XVI ст.: дипломатичний аналіз //
наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. нанУ інститут
української археографії та джерелознавства ім. м. с. Грушевського. – 1997. –
т. 2. – с. 35–48; Её же. волынские завещания XVI в. в литовской метрике:
источниковедчиский аспект // Lietuvos Metrika. 1991–1996 metų tyrinėjmai. –
Vilnius, 1998. – S. 134–148.
12 Вінниченко О. Формуляр шляхетського заповіту першої половини
XVIII століття (спроба дипломатичного аналізу) // дрогобицький краєзнавчий
збірник. – 2008. – вип. Хі – Хіі. – с. 527–555.
13 Марочкін В. П. Українське місто від XV до сер. XVII ст. Звичаєвопра
вова атрибутика як історичне джерело. – торонто, 1999. – с. 35; Капраль М.
привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій львова XV–
XVIII ст. (історикоправовий нарис) // економічні привілеї міста львова XV–
59статті та повідомлення
XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор.
мирон Капраль. – львів, 2007. – с. XXXIV, XXXIX, XLII–XLIII.
14 доповідь, виголошена на засіданні Комісії спеціальних (допоміжних)
історичних дисциплін нтШ, м. львів, 11 березня 2009 р.
15 Центральний державний історичний архів України, м. львів (далі –
Цдіал України). Фонд 52 (магістрат м. львова), опис 2, справи 335–343,
352.
16 Zaremska H. Żywi wobec zmarłych … – S. 733.
17 Krochmal J. Przemyskie testamenty ... – S. 137.
18 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 340, с. 107. Заповіт оґожалкової еме
ренції (1628 р.).
19 там само, спр. 342, с. 471. Заповіт Зерніцької Катажини (1658 р.).
20 там само, спр. 352, с. 302. Заповіт Цельбратнічки Катажини (1677 р.).
21 там само, спр. 341, с. 33.
22 там само, с. 335.
23 там само, с. 29.
24 там само, с. 41–42.
25 там само, с. 700.
26 там само, с. 106.
27 там само, с. 57.
28 там само, с. 29.
29 там само, с. 759.
30 Zaremska H. Żywi wobec zmarłych … – S. 733.
31 Цдіал України, ф. 52, оп. 2 спр. 338, с. 453. Заповіт вдови Зофії Зич
ливої (1665 р.).
32 там само, спр. 341, с. 759. Заповіт анни орловічової (1654 р.).
33 там само, спр. 338, с. 456. Заповіт кравця томаша садоновіча
(1665 р.).
34 там само, спр. 341, с. 700.
35 Zaremska H. Żywi wobec zmarłych ... – S. 741–742.
36 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 341, с. 13.
37 там само, спр. 340, с. 586.
38 Zaremska H. Żywi wobec zmarłych ... – S. 742.
39 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 340, с. 476.
40 там само, с. 633.
41 там само, спр. 342, с. 445.
42 там само, спр. 340, с. 733.
43 там само, спр. 352, с. 114.
44 там само, спр. 343, с. 97–98. також див. заповіти: Катажини нємче ви
чової (1691 р.), спр. 343, с. 127 і римаря Ґжеґожа Шаласа (1658 р.), спр. 342,
с. 467.
45 там само, спр. 340, с. 811, 834, 869.
46 там само, спр. 341, с. 687.
47 там само, спр. 343, с. 147.
48 там само, спр. 341, с. 106. також див. заповіти Катажини вєвьорчини
(1627 р.), спр. 340, с. 12, анни дудковічовни (1650 р.), с. 787, марціна Фаур
баха (1651 р.), спр. 341, с. 675, лавника Францішека Злоторовича (1652 р.),
с. 680, купця адама Ґідзальчика (1663 р.), спр. 338, с. 415, вдови ельжбети
Щиґельської носовської (1699 р.), спр. 343, с. 222.
49 там само, спр. 340, с. 625.
статті та повідомлення60
50 там само, спр. 341, с. 178; також див. заповіт львів’янки анни Ціхоцької
(1650 р.), спр. 341, с. 479.
51 там само, с. 541.
52 там само, спр. 340, с. 323.
53 там само, спр. 342, с. 495.
54 там само, спр. 340, с. 861.
55 там само, спр. 341, с 348.
56 там само, спр. 340, с. 50; спр. 341, с. 190, 411.
57 там само, спр. 352, с. 95; спр. 340, с. 706.; спр. 341, с. 282.
58 там само, спр. 343, с. 226.
59 там само, с. 118.
60 там само, спр. 341, с. 776; спр. 340 с. 776.
61 там само, спр. 341, с. 16.
62 Заповіти кравця Кшиштофа Кручковича (1631 р.) ф. 52, оп. 2, спр.
340, с. 304, яна Шеліґа (1637 р.), с. 671, шкляра Блажея ляшковича (1638 р.),
с. 770; заповіти ядвіги Кшиштофовичівни (1643 р.), спр. 341 с. 42, пекаря
Бартоломея Краковчика (1649 р.), с. 403, якуба Роґовського (1649 р.), с. 432,
анджея Риби (1653 р.), с. 721; заповіт Регіни побуцької (1700 р.), спр. 343,
с. 259.
63 Заповіт різника Ґжеґожа томашевича (1637 р.) ф. 52, оп. 2, спр. 340, с.
738; заповіти войцеха Зємліча (1648 р.) спр. 341, с. 360; емеренції левицької
(1650 р.), с. 472; заповіт вдови Барбари Ґлязовичової (1658 р.), спр. 342,
с. 460; заповіт антонія солоського (1688 р.), спр. 343, с. 16; заповіти аґнєшки
анджейової Кушнірки (1662 р.), спр. 352, с. 109; Катажини Цельбратнічки
(1677 р.), спр. 352, с. 302
64 там само, спр. 340, с. 962; спр. 343, с. 168.
65 там само, спр. 341, с. 556. також див. заповіт судового речника ста
ніслава Куницького (1636 р.), спр. 340, с. 619.
66 там само, спр. 343, с. 106.
67 там само, спр. 343, с. 19–20; спр. 341, с. 736, с. 420; спр. 342, с. 387.
68 там само, спр. 341, с. 708.
69 там само, с. 260.
70 там само, спр. 340, с. 132.
71 там само, спр. 341, с. 318–327.
72 там само, с. 321.
73 там само, спр. 340, с. 984–985.
74 там само, спр. 341, 268.
75 там само, с. 370.
76 там само, спр. 340, с. 773.
77 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 352, с. 92.
78 там само, спр. 340, с. 92.
79 там само, с. 436
80 там само, спр. 341, с. 560.
81 там само, спр. 340, с. 328.
82 там само, спр. 341, с. 416.
84 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 338, с. 464.
85 там само, спр. 335, с. 100.
86 там само, с. 199.
87 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 336, с. 69.
88 там само, с. 210.
61статті та повідомлення
89 там само, спр. 338, с. 64.
90 там само, спр. 341, с. 97–98.
91 там само, спр. 342, с. 471–473.
92 там само, спр. 338, с. 79.
93 там само, с. 127.
94 там само, с. 168.
95 там само, с. 257.
96 там само, с. 260.
97 там само, спр. 335, с. 271.
98 там само, спр. 340, с. 963–964.
99 там само, спр. 341, с. 70, 72.
100 там само, спр. 343, с. 229–230, 231–232.
101 економічні привілеї міста львова XV–XVIII ст.: привілеї та статути
ремісничих цехів і купецьких корпорацій … – с. 17, 160–161, 329.
102 Цдіал України, ф. 52, оп. 2, спр. 341, с. 357.
103 там само, спр. 343, с. 260.
104 там само, спр. 335, с. 666.
105 там само, спр. 341, с. 435–436.
106 там само, спр. 338, с. 412.
107 там само, спр. 335, с. 391.
108 там само, спр. 340, с. 729.
109 там само, с. 514–515; також див. тестаменти передміщанина станіслава
сімоновича (1629 р.), с. 133; львівського міщанина та купця міколая Ґєлязіні
(1629 р.), с. 190; русина Грицька Білохорського (1628 р.), с. 55.
110 там само, спр. 338, с. 115.
111 там само, спр. 340, с. 920.
112 там само, спр. 341, с. 75–76.
113 там само, спр. 342, с. 416.
114 там само, с. 419.
115 там само, спр. 341, с. 72.
116 там само, с. 381.
дан анализ набожных формул завещаний львовских мещан второй половины
XVI–XVII века, рассмотрены аренга (формула об изложению обстоятельств,
предшествовавших составлению завещания), а также определено содержание
распоряжений о погребении тела, пожертвованиях церковным учреждениям и
милостыни нищим.
Ключевые слова: завещание (тестамент); набожные формулы; мещане;
похороны; пожертвования.
The article gives the analysis of pious formulas of wills of Lviv commoners
in the second half of XVI–XVII centuries, characterizes the arenha (formula of
reasonable causes of the will making), and outlines the will orders to the funerals,
donations (legates) to Churches and the poor.
Keywords: will (testament); pious formulas; commoners; funerals; donations
(legates).
|