Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
Date:	2008
Main Author:	Сахно, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2008
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26401
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні / І. Сахно // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 324-360. — Бібліогр.: 111 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859670166037594112
author	Сахно, І.
author_facet	Сахно, І.
citation_txt	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні / І. Сахно // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 324-360. — Бібліогр.: 111 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв
first_indexed	2025-11-30T13:15:49Z
format	Article
fulltext	324 325 ченка з радянським керівництвом. На конференції “Громадсько- політична діяльність Володимира Винниченка”, присвяченій його 125-річчю, більшість доповідей тою чи іншою мірою ви- світлювала політичні погляди В. Винниченка5. Деякі автори спи- раються в своїх дослідженнях на матеріали листування, напри- клад, Н. Миронець за допомогою епістолярних джерел, в т. ч. листів В. Винниченка до П. Стебницького і дружини Розалії, висвітлила настрої українських політичних діячів, ситуацію, що склалася в суспільстві за часів Центральної Ради, та ін.6; також дослідниця звернула увагу на роль епістолярної спадщини В. Винниченка для створення його просопографічного портрету, в т. ч. і політичних поглядів7; О. Чумаченко, розглядаючи спроби об’єднання соціалістичних сил на еміграції, звертається до лис- тування В. Винниченка і Ю. Шаповала8, вищезгадана стаття І. Старовойтенко ґрунтується на матеріалах листування В. Вин- ниченка та Є. Чикаленка. Н. Кичигіна і Н. Миронець опубліку- вали листування В. Винниченка з Ю. Тищенком за 1933 р., яке містить багато цінної для історика інформації9. Також видана частина листування В. Винниченка з Є. Чикаленком10, М. Горь- ким11, А. Приходьком12. В. Панченко вперше опублікував лист В. Винниченка до Й. Сталіна від 1936 р. у згаданій вище статті13. Як видно з історіографічного огляду, листування В. Винни- ченка як джерело вивчення його політичних поглядів вже було частково використане дослідниками. Але, по-перше, далеко не весь масив листування був розглянутий, по-друге, використання листів носило епізодичний характер, комплексного дослідження відображення політичних поглядів В. Винниченка в його лис- туванні не було. Епістолярна спадщина є цінним джерелом для вивчення да- ного питання. Думки, викладені в листах, реакцію на ті чи інші події, можна вважати більш щирими, “не зредагованими” під впли- вом вимог етикету чи якихось обставин. Саме листування дає мож- ливість прослідкувати за народженням і формуванням політичних концепцій ще до того, як вони стали відомі широкому загалу. Метою даної статті є висвітлення того, як саме у приватному листуванні В. Винниченка відобразилися його політичні погляди. Володимир Винниченко є видатною особистістю в україн- ській літературі та історії. Висвітлення подій періоду Української революції неможливе без розуміння політичних поглядів і кроків голови Генерального Секретаріату Центральної Ради та голови Директорії. Політичний світогляд Володимира Винниченка є внеском до скарбниці української політичної думки, він мав чи- мало послідовників, та й сучасникам буде корисним багатий полі- тичний досвід українського революціонера. Оскільки дослідження політичних поглядів В. Винниченка є обов’язковою складовою для висвітлення історії України вза- галі і історії української революції зокрема, то до цього питання вже не раз зверталися дослідники, які залучали й листування В. Винниченка для вивчення його політичних поглядів. Одним з перших відомих дослідників на еміграції був Гри- горій Костюк1, він розглядав особистість і діяльність В. Винни- ченка комплексно, в т. ч. і його політичні погляди. Сучасні укра- їнські дослідники уже висвітлювали ті чи інші аспекти полі- тичної позиції В. Винниченка в своїх монографіях і статтях2. Л. Лозинська захистила дисертацію на тему “Державотворча ді- яльність В. К. Винниченка (березень 1917 – вересень 1920 рр.)”3. Найбільш повно політичні погляди В. Винниченка досліджені в статтях та узагальнюючій монографії Валерія Солдатенка4. У своїх дослідженнях він використав широкий комплекс джерел, в тому числі й епістолярну спадщину. Особливу увагу В. Солда- тенко приділив дослідженню офіційного листування В. Винни- Ірина САХНО (Київ) Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 326 327 припинити свою боротьбу, він і словом, і ділом відстоював свої погляди. Листи ж допомагають зрозуміти, чому практично все свідоме життя він залишався вірним соціалістичній ідеї. У листі до свого друга й однопартійця В. Левінського (Левіні) від 26 ве- ресня 1921 р. він писав: “Коли б я розчарувався в соціалізмі (що буде не з одним соціалістом) чи хоч би остив в своїх прагненнях, мені стало б взагалі дуже нудно жити на світі. Тільки робота для цього й дає принаду до життя. Не політика, Левіні, а боротьба за всю філософію життя, от що мене найбільше цікавить. Полі- тика один із засобів, не більше... Але філософія соціалістичного світогляду лишається обов’язковою скрізь. Перемога й торжество цього світогляду – от що є єдино цінне й важне”26. Політичним поглядам В. Винниченка було притаманне праг- нення поєднати соціалістичну ідею з національною. Любов до всього українського, мови, культури, прагнення служити народу було з В. Винничеком протягом усього життя. Ця тема не раз підіймалася в листуванні, зокрема з Євгеном Чика- ленком. Український письменник жалівся на українську критику, ображався, що його називають російським письменником, за те, що видавав свої твори в Росії російською мовою, пояснював свою позицію тим, що він хотів лише стати “на березі росс[ійського] моря”, не виходячи “з меж нашого невеличкого укр[аїнського] степу”. “... Я розумію, що теперішні “свої”, теперешні поводирі укр[аїнського] народу – ще не народ, що моє діло бути чесним і щирим, не вважаючи ні на що. Моє діло служити тім, які дали мені життя, служити всім своїм життям, служити так, як по щи- рості і розуму вважаю за найкраще. І через це, мені здається, я ніколи не буду рос[ійським] письменником. Можливо, що я років на два на три одійду від української преси, можливо, що я таки наберусь одваги і порву з “Вістником” раз на все , можливо, що ні з одним українцем (інтеллігентом) я не схочу мати діла, але перестати бути сином свого народу, перестати служити тім, кому я хочу служити, – цього не буде. І я певний, що не дивлячись на крик, який підіймуть наші інтеллігенти, радіючи з мого “ренегат- ства”, – настане час, коли буде оцінено як слід, на чийому боці дійсне служення укр[аїнському] народові (масі селянства і робіт- Основний масив листів, що залучений в даному дослідженні, неопублікований і зберігається в київських архівах. Використову- ється листування В. Винниченка з Є. Чикаленком14, В. Левін- ським15, М. Шаповалом16, Г. Паламарем17, Ю. Тищенком18, Бас- ком19, М. Грушевським20, Л. Гольдмерштейн21, С. Задвиною22, радянським керівництвом23 та ін., листи до В. Леніна24, Й. Ста- ліна25. Відкриті листи, які є особливим жанром публіцистики, можуть бути предметом спеціального дослідження, у даній статті не аналізуються, лише деякі згадуються принагідно. Політичні погляди В. Винниченка у загальних рисах відомі. Вони почали формуватися ще в дитинстві. Чутлива, спостереж- лива, кмітлива дитина з легкістю усвідомлювала сутність устрою тогочасного суспільства, а її горду, тонку душу не могли не вра- зити недосконалість і несправедливість цього устрою. Саме в цих дитячих переживаннях слід шукати зародки переконань май- бутнього політика. Володимир відчув, що його покликання – захищати націо- нальні та соціальні інтереси свого народу. З огляду на це, законо- мірним був його шлях до української соціал-демократії – активна участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), а потім у керуванні нею. Намагання прокласти свій шлях у політиці, який би повністю відповідав власним пере- конанням, а не приєднання до вже існуючих політичних сил, було властиве В. Винниченку протягом усього життя. Провід- ними ідеями українських соцiал-демократiв були – поєднання свободи з соцiальною справедливiстю, а також розумiння того, що нацiональна незалежнiсть не може бути надiйно захищена доти, доки органiзований робiтничий рух, широкi маси селянства не усвiдомлять нацiональнi iнтереси всіх робiтникiв як свої власнi. Досліджуючи листування В. Винниченка, можна дізнатися про деякі нюанси його політичних поглядів, їхню еволюцію, а іноді й суперечливість, мотиви тих чи інших політичних кроків. Зокрема, можна побачити, як впродовж багатьох років життя він відстоював свої політичні погляди. Найкраще підтвердження тому, звісно, його життя: ув’язнення, еміграція не змусили його http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 328 329 намагався показати читачам реалістичний, справжній образ укра- їнця. Недбале ставлення до української культури викликало в нього образу. Обурення шовіністичним ставленням багатьох ро- сійських діячів до українського народу знаходило вихід в публіч- ній та особистій полеміці. В листі до М. Горького український соціаліст засуджує політику російського уряду на українських землях під час І світової війни, знищенням свободи на галицьких землях, закриттям українських видань на Наддніпрянській Укра- їні і т. д. І знову він вказує на лицемірство російського суспіль- ства: з одного боку проголошується визвольна мета війни, з ін- шого утискаються права нації33. Відомо, як обурила В. Винниченка звістка про те, що Мак- сим Горький, відомий письменник-соціаліст, а потім шанований радянською владою “буревісник революції” та давній приятель самого Володимира Кириловича, відмовився видати роман “Ма- ти” українською мовою, бо вважав шкідливим робити з “наріччя” мову. Своє ставлення до колишнього однодумця В. Винниченко висловив досить різко, звинувативши його в ультрашовіністичній позиції. Але представників іншого табору, українських націоналістів В. Винниченко також засуджував. З ідеологічних причин не скла- лися у нього стосунки з М. Міхновським, виник конфлікт з ще одним відомим націоналістом – Д. Донцовим. З листа до Є. Чи- каленка від 1 жовтня 1913 р.: “Я мушу сказати, що ми також незадоволені статтями Д. Донцова. На мою думку, це – якийсь національний провокатор. Инакше не можна зрозуміти його упертий, глупий сепаратизм, його ідіотське підкреслювання скрізь, що нам треба сепаруватися від Росії. Мало того, що наша редакція зовсім не поділяє непотрібних цих сепаратизмів, але й того способу полеміки, з яким Донцов виступав. Це і инчі при- чини (його невиразність в соц[іально]-політ[ичному] світогляді) примусили нас виключити його з числа наших співробітників”34 . Конфлікт поглибився через те, що В. Винниченко використав свого опонента як прототип героя оповідання “Переможець” Цвя- ха, це дуже образило Д. Донцова, розгорілася полеміка, яка ло- гічно завершилася статтею Василька (А. Ніковського), після якої ництва, а не тім, які тепер звуть поводирями його). І не для цього я буду служити, не для того, щоб мене колись так чи сяк цінили. Ні, служитиму через те, що инакше не можу, як не можу дихати вухами чи очима. Бо це єсть та точка, в якій “чесність з собою” (гармонія чуття і розуму) приросла до мене”27. Можливо, це твердження виглядає занадто запальним і на- віть патетичним, цілком в дусі В. Винниченка, але слід сказати, що він говорив про служіння народу і перебуваючи в більш спо- кійному стані, і, що найголовніше, слова не розходилися з ділом. Твори він писав обов’язково українською мовою, і коли плану- валося друкувати їх в Росії, однією з найголовніших умов висував те, щоб було зазначено, що це переклад з української, хоча гоно- рар за переклад часто був меншим, ніж за оригінал, та й закордо- ном більш схильні були видавати переклад з добре відомої росій- ської, ніж менш популярної української мови. В. Винниченко невтомно впродовж багатьох років слідкував, щоб його знали саме як українського письменника, цьому є багато підтверджень. У листі до Є. Чикаленка від 28 березня 1913 р. Володимир Кири- лович розповідав, як до нього звернувся російський підприємець, що хотів видати альбом російських авторів, В. Винниченко пого- дився, тільки з умовою, що він там буде представлений як укра- їнець28; якось у листі до М. Шаповала від 3 грудня 1924 р. висло- вив образу з приводу того, що в Римі при постановці його п’єси “Брехня” сказали, що автор russo29. У творах В. Винниченко використовував сюжети з українського життя, популяризуючи таким чином українську культуру, сучасники, наприклад, Басок, цінували за це його творчість30. Перебуваючи закордоном, Воло- димир Кирилович піклувався про українську справу, звертався до Є. Чикаленка з приводу грошей, що потрібні були для ство- рення українського розділу у всесвітньо відомому журналі “Courrier Europйen”3 , намагався зібрати бібліотеку для Укра- їнської Громади в Парижі32. Українське життя цікавить В. Винниченка як людину і як письменника. Часто він звертається до Євгена Харлампійовича з проханням розповісти які-небудь цікаві дрібниці, які стануть в нагоді під час написання творів. Володимир Винниченко http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 330 331 щоб Розалія Яківна Ліфшиць відчула український дух, краще вивчила українську мову і спосіб життя. Те, що В. Винниченко не бентежився через неукраїнське походження дружини, свід- чить, що його патріотизм був справжнім патріотизмом, не пере- ходячи в шовінізм. В. Винниченко обов’язково хотів бачити у жінці любов до України, хотів, щоб вона розмовляла українською мовою. Якось навіть у листі до Катерини Голіцинської він дав зрозуміти, що вважає значним недоліком для гарної жінки те, що вона не укра- їнка44. В листі до Софії Задвиної він писав, що хоче, щоб вона полюбила Україну душею, а не розумом45. Стосунки з Люсею Гольдмерштейн також підтверджують це. Для Володимира було дуже важливо те, що вона любила Україну, намагалася розмов- ляти українською мовою: “Не соромся, що погано напишеш по укр[аїнськи], пиши тільки так, бо инакше ніколи не зможеш добре вивчитись”46. Певно, що любов до України об’єднувала їх47, але видно, що ставлення В. Винниченка до національного питання не виходило за межі здорового глузду: українська націо- нальність була бажаним фактором, але не обов’язковим, Воло- димир зрештою залишився з Розалією, єврейкою за походжен- ням, яку він кохав, і яка відповідала його уявленням про ідеал, а не з Люсею, українкою. Саме з листів дізнаємося, що не лише національна, а й кла- сова позиція соціаліста була настільки принциповою, що впле- лася навіть у його особисте життя. Яскраво це простежується в його складному ставленні до Люсі Гольдмерштейн. В листі до С. Задвиної він писав: “Всей своей кровью изъ народа я ненавижу въ ней упадочность панства, никчёмность, негодность к жиз- ни”48. Хоча це не свідчить про неадекватне сприйняття будь- якого представника панівного прошарку і абсолютизацію такого ставлення. Для аналізу позиції щодо національного питання необхідно розглянути не лише любов до рідного народу, патріотичні риси, а й ставлення до представників інших національностей. Націо- налізм інколи переходить в шовінізм, а любов до свого народу в ненависть до іншого. До честі Володимира Винниченка, це його вже нічого було відповісти35, “змальований сам признався”, ви- словлюючи своє обурення. Доля змусила В. Винниченка більшу частину життя провес- ти на еміграції. Він дуже важко переживав це, часто його листи сповнені тугою за Україною, серце його рвалося туди, хоча розу- мів небезпеку бути заарештованим за революційну діяльність. Наприклад, у листі до Є. Чикаленка він писав: “Хочу їхати я, Євг[ене] Харл[амповичу], на Україну. Нудно мені тут без життя і людей. Хочу рухатись, чути сльози, самому плакать, а не можу дивитись на чужі гарні гори, читать книжки і годі. Надокучило страшенно тільки дивитись, як люди живуть, працюють, мають якісь інтереси, а я навіть не можу з ними побалакать, бо і мова чужа і самі вони з їх інтересами чужі мені”36. Ті самі мотиви лунають і в листах до Михайла Коцюбинського: “Але живучи хоч би у самому раю, я не можу не жити разом з тим душею на Україні”37, Люсі Гольдмерштейн38. Туга за рідною землею і за- борона дружині через емігрантство працювати в Європі змусили В. Винниченка розглядати ескападні плани повернення на Бать- ківщину, наприклад, добровільно віддатися правосуддю, якщо ув’язнення буде тривати не більше, ніж півтора року.39 Віра в краще майбутнє, в можливість жити на рідній землі не полишала вічного емігранта ніколи, як він зазначив в листі до В. Левінсь- кого від 4 січня 1924 р.40 Любов до рідної землі, туга за нею рефреном лунають у листах, щоденникових записах протягом усього життя Володимира Кириловича. Навіть коли межі його патріотизму розширюються, і він, згідно конкордизму, почуває себе патріотом землі, коли “Україна стає казкою, а Земля набирає плоті і крові” (це запис від 1 січня 1927 р.)41, він не викидає з серця батьківщину, навіть називає себе поганим патріотом Землі, бо тужить за одним її клаптиком42 . З листів бачимо, що українським духом було сповнене не лише громадське, а й особисте життя Володимира Кириловича. Він пише Чикаленку: “Жінка моя – жидівка, але ми погодились, що сім’я буде українською і будемо мать дітей тільки тоді, коли мати їх підготується остільки, щоб вони могли бути виховані українцями”43. І, дійсно, вони навіть жили деякий час в Галичині, http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 332 333 тично витікають з такої позиції, якщо навіть на словах вони запе- речують можливість фізичного тиску. І тому порівняння їх з ота- манами не образливе, а логічне52. З образою Володимир Кирилович відкидав припущення, що його погляди сформувалися під тиском особистих причин (на- ціональність дружини Розалії Яківни та конфлікт з С. Петлю- рою). Молодий соціаліст ще в 1905 р. боронив євреїв від погро- мів, ледь не втративши життя, такі погляди у нього були завжди. Що стосується другого зауваження, то Шварцбарда В. Винни- ченко не виправдовував, і самого Головного Отамана справжнім погромником, як Денікін, не вважав, хоч і називав його так у відповідь на антисемітські висловлювання. Та й ворожнеча між ними, за словами В. Винниченка, була політичною, а не особис- тою, хоча “дрібноміщанська демагогія” і “козакофільство” супер- ника були йому неприємні53. Ставлення Володимира Кириловича до вбивства С. Петлюри та пов’язані з ним погляди на національне питання знайшли відображення і в листах до Ю. Тищенка. В. Винниченко в листі від 7 серпня 1926 р. писав, що в перший момент вони з Розалією Яківною були вражені злочином, “говорили між собою різкі сло- ва”, але пізніше, після спокійного аналізу, дійшли більш “мир- них” висновків, за думкою автора листа, інші мають поставитися до ситуації так само54. Таким чином, з листів вимальовуються риси просопогра- фічного портрету Володимира Винниченка як українського со- ціаліста, захисника політичних та економічних прав свого народу і, водночас, прихильника інтернаціоналізму, як складової частини соціалістичного вчення. Історія надала В. Винниченку можливість втілювати на прак- тиці, відкрито, на очах всього народу всі ті ідеї, погляди, теорії, що сформувалися протягом багаторічної підпільної громадсько-полі- тичної діяльності. Перша світова війна розмила підвалини самодер- жавства, колос виявився на глиняних ногах і впав під власною вагою, навіть його вороги, і внутрішні, і зовнішні зніяковіли від здивування. За листами В. Винниченка часів Української революції важко досліджувати його політичні погляди. За однієї причини: їх було не стосується. Не секрет, що на українських землях євреїв не завжди сприймали прихильно, і навіть багатьом українським інтелігентам, які самі засуджували погроми, був властивий так званий “побутовий антисемітизм”. В. Винниченко намагався бути послідовним і щирим і в цьому питанні. Засвідчує це супе- речка з товаришами (М. Шаповалом, Г. Паламарем, В. Левінсь- ким) з приводу єврейського питання, яка виникла в 1926 р. після вбивства С. Петлюри євреєм Шварцбардом. Володимир Винни- ченко був здивований і обурений реакцією української еміграції на вбивство С. Петлюри: лунали заклики до об’єднання україн- ства (проти кого? – ставив він питання), критика євреїв, особливо неприємно було бачити таку реакцію від найближчих друзів і однодумців, соціалістів, передових українців. Під цим враженням написані листи до М. Шаповала, Г. Пала- маря. В. Винниченко звертає увагу, що така позиція є дрібномі- щанською, вона відходить від соціалістичних гасел, бо пропагує національну ворожнечу, а не класову, серед євреїв же були не лише торговці і промисловці, а й робітники і ремісники49. Також нелогічними, на його думку, виглядали заяви про те, що вбивство С. Петлюри є акцією проти усіх українців, одна людина не може уособлювати весь народ, бо якби знайшлися якісь докази проти С. Петлюри, то всі українці не мали б нести за нього відповідаль- ність50. Більше того, вважав він, заяви про “жидів – кровопивців українського народу” шкідливі. По-перше, можуть викликати погроми, бо чого ж хотіти від п’яного отамана, якщо навіть відо- мий соціолог (М. Шаповал) так вважає? По-друге, така точка зору може бути використана і на процесі над Шварцбардом для виправдання і ворогами української державності: мовляв, це єди- ний засіб об’єднати українців, бо голої ідеї української держави недостатньо51. В. Винниченко так сформулював своє ставлення до єврейського питання: “Або треба приймати жидівство як істо- ричний факт, і не роблячи з нього ніякого ідола (хто цього вима- гає?), старатися пристосувати його до потреб і інтересів своєї нації, як роблять одні, або “безпощадно” боротися, як роблять другі”. Себе він відносив до першої категорії, а своїх опонентів, які називавають євреїв ворогом, до другої, бо погроми автома- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 334 335 він досить високо оцінював: “Біда, дорогий Євг[енію] Харл[ам- повичу], мати діло з людьми, які покладають всю роботу свою в фразеології, резолюціях і безоглядній, безглуздій непримирен- ности. Але є хорошого трошки: в склад Секретаріату ввійшов проф[есор] Туган-Барановський. Боюсь, що він налякається згодом нашої бідноти, нерозвинености й одстане...”57 Надзвичайно важко було вистояти, зберегти адекватність і логічність дій і думок у ситуації надзвичайної відповідальності за кожен крок перед багатомільйонним рідним народом, психо- логічного та фізичного перевантаження, ворожості й нерозуміння з різних боків, що виливалися навіть в загрозу життю. Що стосу- ється останнього, то, за словами В. Винниченка, він так часто з цим зустрічався, що вже ніякої реакції погрози в нього не викли- кали. Але психологічне, нервове навантаження переносити було не так просто, особливо такій емоційній людині, яка повністю віддавалася виру подій, справі. Саме в листах до близьких лю- дей – дружини, Євгена Чикаленка – голова Генерального Секре- таріату найбільше розкривав свої потаємні думки, сумніви, ва- гання, те, що не відображено в офіційних документах. У травні 1917 р., під час перебування в Петрограді з українською делега- цією, В. Винниченко написав Розалії Яківні листа, в якому опи- сав деталі переговорів, розповів про свій важкий психологічний стан, сумніви стосовно українських політичних сил, рішень, які треба прийняти: “Втомлений дуже, бо не сплю, а все думаю. І про Київ думаю, про партію, про внутрішніх ворогів. І знов нати- каюсь на те саме: сил нема. Нема тих сил, яких вимагає неспо- дівана ситуація, до яких історія не підготувала нас. Ми тільки першокласники, а треба удавати з себе восьмикласників. І від цього і боляче, і соромно, і бере лють на прокляту історію”58. Висловлював він подібні настрої і в листі до Є. Чикаленка: “Вза- галі, яка це болюча і невимовно трудна робота – творити новий національно-політичний лад. Як легко ставити «пункти» в про- граму і як далеко від тої легкости, безжурности та пафосу здійс- нення їх”59. Володимир Кирилович скаржиться йому на втому, повсякчас ділиться мріями про відпочинок: “Ой, хочеться в степ. Я ж ще ні разу за цю весну й літо не лежав на траві. Ні разу не дуже мало, а до пошукача надійшло ще менше. Зрозуміло, рево- люцію треба було робити, діяти, а не писати. Це пізніше, коли згасне полум’я битви, коли щоденне колесо подій збавить оберти, настане час для рефлексій, аналізу, роздумів. Але окремі штрихи до просопографічного портрету голови Генерального Секретарі- ату та Директорії УНР вони додають. Збереглося кілька листів до Є. Чикаленка та від нього, які й дають уявлення про настрій В. Винниченка у ті роки, його погляди на різні політичні сили й події, він щиро ділився зі своїм давнім другом прикрощами, той давав поради державному діячу, спілкування носило все той же характер дружньої розмови з літературним “хрещеним батьком”. Як видно з цих листів, політичне становище Центральної Ради в липні 1917 року В. Винниченко розцінював як хороше і погане одночасно, хороше, бо багато зроблено, погане, бо важко втримати надбання. Основним шкідливим фактором для револю- ційного поступу він вважав низький політичний і моральний рівень частини самих революціонерів. “Не знаєш, на кого можна опертись, хто той, кому можна довіритись, не знаєш, во ім’я чого вони йдуть. Всі поголовно вживають такі вирази, як ми, “рево- люційна демократія”, не виключаючи М. Грушевського, який приняв слово “товариш” в свій лексікон без всяких лапок і ні трішки не конфузиться, коли його зачисляють до «революційної демократії”. А тим часом у більшости надзвичайна політична невихованість, неосвіченість, дикість і… страшна націоналістич- ність”55. Прикладом такої шкоди від революціонерів В. Винни- ченко вважав виступ полуботківців, бо протиправні дії та терор, які вони чинили, прикриваючись ім’ям Центральної Ради лише шкодили її репутації56. Це, звичайно, особиста оцінка Володи- мира Кириловича, зроблена із властивою йому суб’єктивністю та емоційністю. З цього випливає ставлення голови Генерального Секретаріату до питання державного статусу України. Він, як і раніше, не схвалював самостійницькі настрої, підтримуючи ідею федеративного устрою та вважав не доцільним розрив з Тимча- совим урядом. Критична оцінка революційного оточення не раз трапляється в листах голови Генерального Секретаріату, хоча деяких діячів http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 336 337 лила Директорія. Крім того, не все ще було втрачене, як він гадав: “Та, на мою думку, – писав він, – справа з відродженням нашої нації не стоїть так погано, як здається. Так чи инакше процес відродження іде і йтиме далі безупинно. І в тій чи инчій дер- жавній формі цей процес зафіксується таки колись. Ми робили багато помилок, але життя їх само виправляє. Найшвидше й най- легче може істнувати така наша державність, яка відповідає основі нашої нації – селянству й робітництву – себто селянсько- робітнича державність, инчими словами – большевицька, со- вітська. Трудніше й майже неможливо утворити тепер буржуазну укр[аїнську] державу, бо не маємо власних буржуазних кляс”62. Євген Харлампійович аргументовано висловлював свою незгоду. Він вважав, що за гетьманату була можливість створити демокра- тичну українську державність, якби українці не відвернулись від П. Скоропадського і він не був змушений оточити себе росій- ським офіцерством. В будь-якому випадку, можна було спробува- ти навернути його до потрібного напрямку63. Звичайно ж В. Вин- ниченко залишився при своїй думці, що якби вони цього не зро- били (тобто, не підняли антигетьманського повстання), то зробив би хтось інший, до того ж всі українці, за його словами, вийшли з гетьманського кабінету ще до виступу з огляду на прийнятий ним курс64. Поступовець, поміщик Є. Чикаленко та соціаліст В. Винни- ченко часто дискутували з приводу своїх політичних переконань. У листі від 10 березня 1921 р. В. Винниченко наводить свої думки з приводу політичного становища в Україні, оцінює роль реакцій- них, на його думку, сил: “Бідна українська реакція, вона така мізерна, що навіть реакцією не зможе бути. Нічого вони не зроб- лять, ніякі Антанти й Гогенцолерни не поможуть. Реакція – це велике феодальне поміщицтво, аристократія, стара бюрократія, велика фінансова буржуазія, високе духовенство. Де ж це все у нашої селянської нації? Селянство без цих кляс не може бути реакційним. А коли панове Ліпинські мріють про національну українську реакцію, то це вже просто утопія, це – самообман, це підсвідоме бажання зберегти свої соціальні привілеї під прапо- ром “ідейності”, це – зарані згода на панування руської реакції, був у полі, в саду, у лісі. Ні одного вечора вільного. Не бачив своїх п’єс, які тут виставлялись по-укр[аїнськи] і по-руськи. Та, мабуть, не скоро й вирвусь з цього добровільного пекла”60. З листів видно, що лише страх зашкодити справі утримував голову Генерального Секретаріату від відходу від політики. Лист до П. Стебницького від 26 жовтня 1917 р., написаний відразу після більшовицького перевороту, свідчить, що Володи- мир Кирилович не сумнівався в тому, що після падіння Тимчасо- вого уряду Україна буде проголошена незалежною державою – Українською республікою і радив П. Стебницькому поводити се- бе як посол цієї держави: “Я певен, що в Києві вже проголошено Укр. Республіку. А коли ще не проголошено, то буде зроблено незабаром. Так що Ви в сих днях одержите певні директиви”61. Подальші події, поразка Центральної Ради призвели до зму- шеної, проте бажаної перерви в політичній діяльності на кілька місяців, коли В. Винниченко, живучи під Каневом, відпочивав душею і займався улюбленою письменницькою справою. Але пройшло не так багато часу, і він очолив антигетьманське по- встання. Цей крок, напевно, й досі залишається найбільш диску- сійним серед усіх політичних кроків В. Винниченка. Чи доціль- ним він був? Чи не зробив він ту саму фатальну помилку, що знищила надії на українську державність, як вважають деякі історики? Багато списів зламано в дискусійних баталіях, й додати нові аргументи складно. Мета даного дослідження – розкрити виражені в листах погляди В. Винниченка на цю ситуацію, на- вести ті суб’єктивні мотиви, якими він керувався у своїх діях. І допоможуть у цьому знову ж таки ,його листи до Є. Чикаленка. Є. Чикаленко, консервативний за своїми поглядами, був серед тих, хто засуджував повстання і вважав гетьманську владу найкращою опорою українства. З листування видно, що така роз- біжність у поглядах, якщо й затьмарила трохи стосунки між дав- німи друзями, але не більше. Їх епістолярна дискусія є цікавою для дослідника. В. Винниченко намагався переконати свого адре- сата, що гетьманат все одно не витримав би тиску більшовиків, він уже був не життєздатним, але в такому випадку не було б і цієї, тимчасової української соціалістичної державності, яку очо- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 338 339 важення Голови Директорії. В різних джерелах, в т. ч. листах до приятелів, можна зустріти критику С. Петлюри: В. Винниченко звинувачував його в славолюбності, безпринципності, любові до парадів, вважав, що той продасться кому завгодно за “державність”, паради з попами і дзвонами і т. д.67 Політичну діяльність, погляди і мотивації колишнього голови Директорії впродовж 1920 р., коли відбувалися переговори з біль- шовиками з метою співпраці, детально розглянув В. Солдатенко68. Дослідження значною мірою ґрунтується на листуванні з політи- ками і політичними групами. Саме листи найкраще дають змогу пояснити мотиви вчинків В. Винниченка, його настрої, також за листами дослідник відтворює етапи переговорного процесу. Вчинки В. Винниченка влітку 1920 р. дуже складно аналізу- вати та пояснювати, вони видаються непослідовними й імпуль- сивними, цим часто користувалися його критики. Він то прагнув співпрацювати з радянською владою, то критикував її. Листи допомагають зрозуміти мотивації такої поведінки політика. В. Винниченко вважав політичний курс, який проголошували радянські урядовці, оптимальним для України, але був стурбова- ний, чи буде цей курс втілюватися в життя, чи буде він сам мати змогу здійснювати реальні зміни, а не просто займати посаду без можливості діяти. Ці думки та пропозиції з приводу політики на Україні В. Винниченко висловив у листі до В. Леніна. Вороже ставлення до В. Винниченка, уникання зустрічей свідчать, на його думку, про те, що ніяких змін не буде, а за таких умов він не згодний співпрацювати, бо бути чиновником не хоче, їхав до товаришів. Також В. Винниченко звернув увагу на помилки в урядовій політиці, передусім незважання на національний фак- тор. На його думку, необхідно об’єднатися на соціальному ґрунті, бо сили роздрібнені: ті, хто міг боротися за соціалізм, борються за національні ідеї. В. Винниченко зазначив, що бажано замінити уряд Раковського, бо той був причетний до помилкового курсу. Вступ самого В. Винниченка до цього уряду зрозуміють лише як його зраду, і це відверне багатьох потенційних прихильників, а якщо змінять уряд, то всі повірять, що за цим настане зміна національної політики69. руської феодальної й фінансової буржуазії, а, значить, на пану- вання руської культури й національности. Це – неминуча консек- венція. Так само, як і дрібна реакція в особі Нац[іональної] Ради чи Ради Республіки з Грековими та Петлюрами нічого инчого не можуть дати, як панування буржуазії; а як своєї немає, то неукраїнської, себто знищення української державности й по- неволення укр[аїнської] культури. Єдина можливість урятува- тись – це, перехопивши владу з рук руських большевиків, добива- ти на Україні приватний і великий капітал, нищити (не фізично, а соціально) буржуазію і провадити господарство методами гро- мадської ініціативи, надавши укр[аїнській] кооперації ролю тор- говельного й промислового центрального фактора. Я певен, що кооперація справилась би з цим завданням, бо в ній сполучається і особистий інтерес, і громадський, і національний. Приватний капіталіст при сучасному стані річей нічого зробити не зможе, приватна ініціатива буде безсила, треба ці моменти з’єднати з громадським. Розуміється, на таке розуміння завдань нац[іональної] полі- тики наші ні великі ні дрібні реакціонери не згодяться, боячись антантської буржуазії, яка без захоплення поставиться до нищен- ня її сестри на Україні. Таке завдання можуть взяти на себе тільки революційні нац[іональні] укр[аїнські] елементи. Але ж їм “свої” будуть заважати, “свої” ради лакомств нещасних хотітимуть “ря- тувать” Україну й бити та нищити укр[аїнських] революціонерів, як то вже й було. А момент такий, що від його багато залежить”65. У 1919 р. після остаточного розриву з політикою УНР, В. Вин- ниченко вважав, що треба співпрацювати з більшовиками, що вони єдина сила, яка надасть можливість розвиватися українству. Ця позиція знайшла відображення в листуванні. В листі до Ю. Тищенка від 7 серпня 1919 р. він писав, що чи поляки, чи більшовики обов’яз- ково переможуть українські сили в Кам’янці. “Коли ж цього не зроблять ні поляки, ні більшовики, то зробить третій – Денікін. Він палить українські книжки, зтира вивіски, закрива школи і вішає людей. (З цього, між инчим, можна довідатись, що під більшовиками існують і школи, і книжки, і укр[аїнські] діячі)”66. Також В. Винни- ченко давно не схвалював С. Петлюру, який узяв на себе повно- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 340 341 ація загострилася і привела до остаточного розриву, основною причиною, певно, став особистий конфлікт між амбітними лі- дерами. Всебічно і коротко висвітлена політична платформа В. Вин- ниченка в створеному ним нарисі програми Революційно-Соціа- лістичного Союзу – спробі об’єднання емігрантів лівого спряму- вання з колишніх УСДРП та УПСР. Свій варіант програми РСС В. Винниченко пропонує в листі до М. Шаповала від 7 липня 1921 року: “І. В соціальній галузі: а) одстоювання і розвивання соціалістичної революції на Україні всіма засобами, що маються в розпорядженні організацій, що входять в Український Революційно-Соціалістичний Союз; б) боротьба з капіталістичними буржуазними класами на Україні і світовим імперіалізмом; в) заведення справжньої диктатури працюючих класів. 2. В економічній галузі: а) знищення приватно-капіталістичної системи господарства; б) як переходовий період до соціалістичного господарства від бюрократично-централізованої й мілітаризованої системи державного капіталізму, заведеного Російською Комуністичною Партією; в) скасування мілітаризації праці; г) допущення дрібного приватно-товарного господарства тільки в обмежених формах і на певний час, доки працюючий колектив не зможе перейняти на себе всі функції поділу й обміну між продуцентами. В силу цього – допущення вільної торгівлі продуктами сіль- ського господарства. 3. В політичній галузі: а) радянська система влади; б) виборність рад по 4-членній формулі (рівне, пряме, тайне голосування з пропорціональним представництвом); в) коаліційний Уряд революційних соціалістичних партій, що стоять на цій платформі; г) свобода слова, зборів, союзів для радянської демократії; Важко сказати, чи причиною такої непослідовності є важкий емоціональний стан, якраз в цей період в щоденнику з’являється запис про намір самогубства70, чи тактичні міркування, не завжди очевидні на перший погляд, змушують В. Винниченка постійно змінювати рішення. Мабуть, і те, і інше. Поїздка В. Винниченка до Радянської Росії й України викли- кала шквал нищівної критики й осуду, спробу приєднатися до більшовиків не пробачили йому ані сучасники, ані нащадки. В листі до Є. Чикаленка він писав: “Приїхав я в Карлсбад змучений п’ятимісячними митарствами, з болючою раною і за революцію, і за Україну, з чеканням глуму й насмішок над собою від полі- тичних ворогів і противників, глуму за те, що хотів оддати себе за дорогу мені справу, приїхав я от-такий і зразу, справді, на мене посипали, як з мішка, всіма гидотами, що за ці п’ять місяців моїх митарств мої політичні противники тут обкидали і мене, і мою родину, і моїх друзів, і мою честь”71. Не дивлячись на не раз проголошуване перманентне бажання відійти від політики, Володимир Кирилович так і не зміг цього зро- бити. Не так легко було відмовитись від ідеї вільної соціалістичної України, якій він присвятив усе життя. Політична робота на еміграції продовжувалася. Довгий час В. Винниченко разом з М. Шаповалом, М. Галаганом і Н. Григорієвим виношували плани об’єднання соціалістично-демократичних сил створенням їх коаліції – Робітничо-Демократичного Союзу (РДС). Друкованим органом цієї організації мав стати журнал “Нова Україна”, що видавався в Празі в 1922–1928 рр., засновником і головним редактором був М. Шапо- вал. В 1923–1924 рр. співредактором працював В. Винниченко, про поточні справи журналу він часто згадує в листуванні з самим М. Шаповалом, а також з Ю. Тищенком72. В. Винниченко здійснює заходи щодо організації РДС, їздить у Прагу і зустрічається з різними особами в Українському Гро- мадському Комітеті73. Навіть американські соціалісти висловили згоду вступити до Союзу. Але справа не клеїлася, мабуть, не ос- танньою причиною були сутички між В. Винниченком та іншими організаторами, зокрема М. Шаповалом. Розпочалися вони через дрібні конфлікти під час праці над “Новою Україною”, далі ситу- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 342 343 Союзу, бо не зрозуміло було, приймати ці групи разом чи як окре- мі організації. В. Винниченко переймався цією проблемою, на- віть писав листа до Д. Ісаєвича 22 лютого 1925 р., в якому викла- дав свій погляд на шлях вирішення проблеми – призначення арбітра, просив уникати публічного розголошення конфлікту в пресі78. Потім він відмовився від ідеї суду. Слід додати, що все це не покращило стосунків з М. Шаповалом: той висловив неза- доволення втручанням В. Винниченка, який, у свою чергу, не зміг втриматися від критики стилю спілкування з товаришами та керівництва ними, що був властивий М. Шаповалу79. 20 червня 1925 р. В. Винниченко пише обуреного листа “трійці”, як він називав М. Шаповала, М. Галагана і Н. Григорі- їва, з якого ясно видно, що Союз не склався80. Ну і, звичайно, в цьому конфлікті не обійшлося без так зва- ного “людського фактору”, між приятелями часто траплялися непорозуміння, зіткнення амбіцій. То Володимир Кирилович обурювався невиконанням якихось домовленостей, які Микита Юхимович і домовленостями не вважав, то кожен з них був неза- доволений тоном спілкування опонента. В листі до В. Левінсь- кого від 11 червня 1923 р. В. Винниченко так характеризує свого товариша: “Людина він не зла і не дурна, але дуже самозакохана і має мало філософського погляду на життя та на ті цінності, яких так жагуче добивається”81. В інших листах відгуки про М. Шаповала досить схвальні. Також, за словами Володимира Кириловича, важливим чинником розвалу справи РДС стала його сварка з М. Галаганом, коли В. Винниченко намагався допомогти своїм друзям В. Левінському та Ю. Сірому82. Нарешті, приятелі прийшли до усвідомлення, що причина в різному розумінні поняття товариських відносин, В. Винниченко в листі від 7 червня 1925 р. до М. Шаповала писав: “Ви вважаєте, що товариське відношення полягає в тому, щоб усе в товаришеві покривати й находити добрим. Я гадаю навпаки: товариш пови- нен бути щирим і не покривати помилок і хиб, а помагати їх викривати в собі і боротись з ними”83. Через це їх шляхи розі- йшлися, але із запевненнями, що ворожнечі між колишніми товаришами немає. Але в листі від 25 червня 1927 р. до М. Ша- д) скасування чрезвичайок; є) заведення дійсного Народного Суду. 4. В міжнародній галузі: а) цілковита самостійність і незалежність Української Радян- ської Соціалістичної Республіки в її етнографічних межах; б) союз з іншими радянськими республіками; в) недійсність ризького і варшавського миру. 5. В національній галузі: а) українська мова – державна; б) забезпечення інтересів національних меншостей”74. В. Винниченко і М. Шаповал представляли дві основні течії українського соціалізму – УСДРП та УПСР, – їх погляди в основ- них питаннях співпадали, але між політичними лідерами не раз виникали дрібні розбіжності, що, врешті, й призвели до немож- ливості консолідації соціалістичних сил. Ці розбіжності висвіт- люються в їхньому листуванні. З нього видно, що В. Винниченко не згоджувався з позицією М. Шаповала стосовно дозволу віль- ної торгівлі, концесій, вважаючи, що наявність приватного капі- талу суперечить основним марксистським положенням і призве- де до загибелі революції. Кооперацію він вважав допустимою поступкою для досягнення компромісу75. Володимир Кирилович закидав прибічникам М. Шаповала те, що вони приділяють велику увагу культурним питанням і нехтують політичними, якщо ж по-іншому їм діяти немає змоги, то, вважає він, це треба чітко окреслити, і тоді залишити спроби спільної діяльності. Також В. Винниченко був незадоволений і “грушенятами” (послідовниками М. Грушевського), які погоджу- валися на те, щоб займатися в Україні культурною діяльністю за умови відмови від політичної76. Критику В. Винниченка викли- кала переоцінка М. Шаповалом ролі Українського Громадського Комітету (УГК), завдяки чому вся робота зосереджувалася закор- доном, а власне Україні приділялося мало уваги77. З листування видно, що ще одним фактором, який вплинув на занепад ідеї РДС, був конфлікт між групами есерів. Виокреми- лася група Д. Ісаєвича, що протестувала проти прихильників М. Шаповала. Такий конфлікт гальмував справу створення http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 344 345 венції з боку незадоволених більшовицьким режимом західних країн, В. Винниченко, на відміну від деяких інших діячів, хотів боронити хоча б підвалини революції89. Однак у 1922 р. у Володимира Кириловича з’являються дум- ки про повернення на Україну. Напевно, його спонукали до цього скептичне ставлення до союзу еміграції та розчарування в емі- грантській діяльності взагалі, бо, на його думку, ніякого реаль- ного результату вона не принесе, лише викличе зневір’я у при- хильних та самовпевненість у ворогів. “Щодо мене особисто, то я не хотів би йти в дрібну політичну емігрантську роботу, бо моя натура така, що я не можу робити частково”. В. Винниченко наголошував на необхідності виступити проти нищення україн- ської культури комуністами, “але виступити для того, щоб знов замовкнути, дуже мені не хочеться. Тоді вже треба і діяти”90. Така позиція цілком в дусі амбітного, схильного до масштабної діяльності, та й до діяльності взагалі Володимира Кириловича. У 1925–1926 рр. повернення на Україну стає наріжним пи- танням для В. Винниченка. Він звертається до офіційних радян- ських інстанцій, листується з А. Приходьком, працівником по- сольства СРСР в Чехословаччині. В. Винниченко пояснив, що не просить дозволу на повернення, бо завжди протягом свого еміграційного життя приїжджав на Україну за власним бажан- ням, повернутися ж хотів лише з громадських і політичних інте- ресів, щоб працювати для українського народу, зазначає, що його національні погляди залишилися тими самими. Володимир Ки- рилович зауважив, що дехто вважає, що його спроби повернення на батьківщину зумовлені особистими інтересами: честолюб- ністю, непорозумінням з адміністрацією, бажанням видати на Україні „Сонячну машину” та ін., такі висловлювання сам емі- грант називає виявом дріб’язковості і ворожості соціалізмові91. Душевні переживання, настрої, бажання повернутися на Україну і сумніви в доцільності цього викладені Володимиром Кириловичем в “Щоденнику”92, Валерій Солдатенко детально проаналізував ці записи і висвітлив позицію українського діяча93. На щастя, повернення на Україну не відбулося, бо В. Винни- ченко, певно, став би однією з перших жертв репресій. Воло- повала Володимир Кирилович обурювався тим, що той порушив домовленість обійтися без лайок та переходів на особистості84. Наріжним питанням української еміграційної політики було ставлення до правлячої на Україні комуністичної партії. Листи до- помагають зрозуміти позицію В. Винниченка відносно цієї проб- леми. Після невдалої спроби порозуміння з більшовиками у 1920 р. ставлення В. Винниченка до них було вкрай негативне. Він не розчарувався в комуністичній ідеї, але вважав, що український радянський уряд нехтує соціальними і національними інтересами народу, називаючи його “оккупаційним, руїнницьким, явно ворожим до нашої нації і народу органом Москви”85. Не раз в різкій формі він засуджував прихильників порозуміння з Радами, називаючи їх “смєновєховцями”, ці оцінки не раз з’являлися у листах до Ю. Ти- щенка, М. Шаповала. Наприклад, в листі до Ю. Тищенка, що за зміс- том відноситься до початку 20-х рр., В. Винниченко писав: “Я питаю Вас, Юрію Пилиповичу, і знайдіть мужність чесно відповісти на питання: чи є ця влада на Україні українським радянським уря- дом? Не думаю, що Ви зможете її так назвати. І ніхто не зможе і не визнає. Крім смєновєховців. Не будучи самі комуністами, смєно- вєховці визнають цю владу й кличуть инчих до визнання”86. Хоча вже у листі до М. Шаповала від 21 березня 1924 р. В. Винниченко писав, що може й добре, що М. Грушевський у Києві, хай хоч щось робить87. У листі до М. Шаповала від 7 липня 1921 р. В. Винниченко аналізував політику більшовиків, вважав її коаліцією з капіталіс- тами, але з метою обдурити капіталістів. На його думку, помилка більшовиків полягала в тому, що вони розглядали “соціалізм як факт, який треба і можна установити поза масами, а не розгля- дають його як процес, який повинен одбуватися як в економіці, так і в психіці мас”, цим вони порушують основу марксизму. “Не тим порушують, як твердять меньшовики, що в непідготов- леній країні заводять соціалізм, а тим, що свідомість мас одрива- ють від господарчого процесу, що стають на ґрунт метафізичного ідеалізму. І за це будуть покарані”88. Але не зважаючи на явне незадоволення радянською владою і небажання, на той час, спів- працювати з нею, коли зайшла мова про загрозу іноземної інтер- http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 346 347 далеко) позникають. Але зовсім інша річ, коли мова йде про бур- жуазну державність. Тоді я рішуче й гаряче стою за цілковиту самостійність і відокремленість України”97. Справедливим був закид Ю. Тищенка щодо того, чому ж тоді радянська влада не дозволяє Винниченку повернутися на Укра- їну, чому не друкують його працю “Щастя”, в якій викладена національно-соціалістична позиція автора, якщо вона збігається з офіційним курсом партії? В. Винниченко пояснював це так: “Партійні комуністи мене не розуміють і лають останніми слова- ми. Вони гадають, що коли я маю незалежність у поглядах, то це значить, що ці погляди неправильні. Контрреволюційні укр. елементи теж гадають, мабуть, що мої погляди неправильні, бо вони незалежні”, з тих же причин не видають і “Щастя”98. Винни- ченко глибоко і жорстоко помилявся в оцінці дій радянської вла- ди, та це він і сам невдовзі зрозумів. Самогубство М. Скрипника привело В. Винниченка до но- вих переосмислень, внутрішніх конфліктів. Підтвердження цьо- му є як в листуванні, так і в “Щоденнику”99. В. Винниченко зро- зумів, що радянська влада проводить антиукраїнську політику. Свої думки він виклав в листі до Політбюро ЦК КП(б)У від 15 вересня 1933 р., детально проаналізованому В. Солдатенком100. Переконливим свідченням упередженості в національному пи- танні В. Винниченко назвав те, що йому, щирому і послідовному комуністу, не дозволяють повернутися на радянську Україну. Єдине розходження в поглядах емігранта і правлячої партії по- лягає в національному питанні, отже, саме через це влада не допускає його повернення, бо він українець, а члени Політбюро не можуть подолати шовіністичних імперських замашок. Також заборонено друкування його літературних праць, зокрема остан- ньої книги “Щастя”, соціально-філософського роману про кому- нізм. Такі дії, зазначає В. Винниченко, шкодять, бо відвертають його прихильників від радянської влади. “Якщо мене приносять в жертву російському націоналізму, якщо мої сили відштовху- ються від роботи для соціалізма лише тому, що вони – українські, якщо для того, щоб відштовхнути мене, свідомо йдуть на те, щоб шкодити соціалізму, то чи немає цієї ж самої політики щодо димир Кирилович дуже страждав від того, що радянська влада не приймає його, щирого соціаліста і патріота, українські ж емі- грантські кола не приймали його через комуністичні погляди. Через кілька років думка В. Винниченка щодо радянської влади почала змінюватися. Він сам пояснює це поворотом біль- шовицької політики в бік українізації, що видно з його листу- вання з Ю. Тищенком. В масиві листування за 1933 р. В. Винни- ченко і Ю. Тищенко полемізують з приводу ставлення до радян- ської влади. Юрій Пилипович пише про національні утиски в УРСР, злочини влади, він цитує слова міністра освіти В. Затонсь- кого, який хвалиться збільшенням шкіл з російською мовою викладання, розказує про процес над філологами, що складали Українсько-російський академічний словник, згадує про голодо- мор94. Ці відомості Ю. Тищенко отримав з листування з україн- цями і радянської преси. В. Винниченко не вірить в наведені свід- чення, вважає їх інсинуаціями ворогів комуністичної влади, слова В. Затонського характеризує як окремий випадок, а причинами процесів над українською інтелігенцією і самогубств, зокрема М. Скрипника, згідно зі словами В. Винниченка, може бути що завгодно. “Тяжкі жертви, що спали тепер на Україну, є наслідок збігу обставин, з одного боку, з другого, тої самої обставини, яка за всю нашу історію стягала на нас ворогів і визискувачів, себто багатцтво нашого краю; з третього (нема що) русифіка- торські намагання великодержавницької течії”95. Його позиція така: будь-яка інша російська влада гірше ставилася б до України, більшовики вірять в комуністичну ідею і йдуть до неї, а за свобо- дами соціальними прийдуть і національні, “національність я розумію не як самоціль, а як суму, як сукупність засобів, які служать для духовного розвитку членів певного етнографічного колективу”96. Володимир Кирилович акцентує увагу на своїй позиції стосовно державної незалежності України: “Коли Україна є в складі країн, що змагаються за соціялістичний устрій суспіль- ства, то непослідовно і шкідливо для справи здобуття соціялізму домагатися державної Української відокремлености. Соціялізм вимагає знищення якої-будь державної самостійности на земній планеті. І, розуміється, всі перегородки колись (може, й не так http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 348 349 що “національна” “патріотична” (себто простіше буржуазна чи дрібнобуржуазна) українська влада це саме зробила б зо мною за комунізм”103. Листування В. Винниченка останніх двадцяти років життя зберігається переважно в зарубіжних архівах, що ускладнює його вивчення українськими дослідниками. Хоч В. Винниченко вже остаточно відійшов від політики, тобто не здійснював прямої політичної діяльності, але цікавився міжнародною політикою, активно „проживав” і осмислював кож- ну подію, про що свідчать його листи та щоденникові записи. В 1935 р. він написав “Открытое письмо Й. Сталину и членам По- литбюро ВКП”. Він констатував загрозу війни, без якої немож- ливо в капіталістичному суспільстві. Це і так шкідливо для соціа- лізму, а курс на кооптування з капіталістичними країнами, який тримало радянське керівництво, небезпечний в будь-якому ви- падку: у разі поразки – шкода очевидна, у разі перемоги – союз- ник-переможець захоче знищити соціалістичне суспільство. Не- обхідно звернутися до внутрішніх резервів: мобілізувати духовні сили, підняти ентузіазм104. У листі до Й. Сталіна від 15 липня 1936 р. Володимир Кири- лович ще раз проголошує свою позицію стосовно міжнародної політики СРСР і радить використати український патріотизм – ефективну зброю проти зовнішнього ворога, але російський на- ціоналізм цьому заважає. В. Винниченко намагається підштовх- нути Й. Сталіна змінити національну політику стосовно України, даючи зрозуміти, що сам він є прихильником самостійної соціа- лістичної України. Можна погодитись з публікатором цього лис- та, що “це з багатьох поглядів цікавий документ української полі- тичної думки передвоєнної пори”105. Хоча Володимир Винниченко і не займався активною полі- тичною діяльністю, його життя, розум, душа і почування все одно були присвячені пошукам покращення оточуючого світу й існування людства. Вінцем життя і творчості видатної особистості стала філософська система конкордизму (від фр. concordance – згода). Соціалістичні ідеї, моральне гасло “чесності з собою”, проголо- шення першочерговими цінностями свободи і гуманізму трансфор- й інших українських сил і то лише тому, що вони українські? Чи немає і в інших відношеннях жертв російському націоналізму на шкоду соціалізму?” Саме тут доречно згадати, як у цьому листі В. Винниченко оцінює причини самогубства М. Скрип- ника. “Я не знаю всіх умов і причин смерті таких видатних цінних людей на Україні, як Хвильовий і Скрипник, але мені, як всім зрозуміло, що сталася вона на ґрунті конфліктів у національних стосунках. І якщо навіть припустити, що лише вони самі винні в усьому (як це дехто намагається представити), то й тоді виникає питання: як же це так дивно розв”язано національне питання, що такі люди позбавляють себе життя через нього? І якої ж сили й безвихідності повинні бути ці конфлікти, якщо такий, у всіх інших відношеннях випробуваний, вірний, чесний партійний товариш як Скрипник не міг знайти у своїх старих партійних друзів ні мирного розв’язання питань, ні втіхи, ні підтримки, ні поблажливості, нічого іншого, видно, як ворожості, яка зштовх- нула його в смерть”101. В. Винниченко закликав до об’єднання усіх сил, особливо проти агресії зовнішнього ворога, ще раз застерігав радянських політиків від помилок. Українці не захочуть будувати соціалізм, якщо це, насправді, не соціалізм, а відновлення старої тюрми народів, тому партійному керівництву варто звільнитися від темних застарілих інстинктів102. Звичайно, Політбюро не прислу- халося до думки “ворога народу”, наслідком стало остаточне при- пинення будь-яких контактів з ним, в т. ч. і пересилання го- норарів. Причини своєї життєвої драми, становища, в якому він опи- нився, В. Винниченко розумів і намагався сприймати філософ- ськи, що видно з його листа до Ю. Тищенка, написаного 27 верес- ня 1933 р., тобто невдовзі після листа до Політбюро ЦК КП(б)У: “Але як я не можу й не хочу перестати бути ні українцем, ні комуністом, то й виходить, що мені місця ніде немає в укр. сучас- ному суспільстві й фактично доведеться перестати бути і укра- їнським письменником та, мабуть, і українським громадянином, (коли теперішня влада за українізм поставила мене, комуніста, поза законом і позбавила Українського громадянства, то ясно, http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 350 351 й життєздатні елементи відомих політико-правових моделей, і, водночас, подолала найсуттєвіші їх вади, або просто відкинула їх, залишила у минулому. Всі працівники будь-якого підприємства одночасно мають бути і співвласниками його, а прибутки, згідно із законами, роз- поділятися між усіма членами колективу. На думку В. Винни- ченка, така, справді народна кооперативна система розрахована не на конкуренцію між народами, не на поборювання одних ін- шими, а на гармонійну співпрацю. У листах В. Винниченка можна також знайти й відповіді на критику, якої він зазнав більше, ніж будь-хто з діячів української революції. При чому критики як з боку радянської історіографії, так і з боку самих українців. Та й зараз багато істориків негативно оцінюють особистість і діяльність В. Винниченка. Прикладом може бути стаття Ю. Шаповала “Володимир Винниченко. Транс- формація образу у дискурсі новітньої історіографії”107, в якій наведені аргументи сучасних істориків, що критичну оцінюють політичну діяльність та постать В. Винниченка. Лунають закиди в нещирості, пошуках особистої вигоди, артистизмі, позерстві. Що стосується пошуків особистої вигоди, то для кожного, хто добре знає біографію Володимира Кирило- вича, очевидно, що він багато раз відмовлявся від грошей і від слави заради своїх переконань, починаючи від вимог позначки “переводъ съ украинского” для творів, що видавалися в Росії, та відмови від спокуси приєднатися до кола російських письменни- ків, де до В. Винниченка ставилися прихильніше, ніж серед укра- їнських літераторів, і пропонували високі гонорари108, закінчую- чи відмовою від посад у радянському уряді, про що переконливо свідчить його листування109. Позерство? В. Винниченко завжди залишався митцем, письменником, це не могло не позначитися на ньому, як на політичному діячеві, тому часто можна побачити недоречний пафос та художні перебільшення в тексті листів, але це не є самоціллю, вирішальним фактором, лише художньою окантовкою політичної позиції. Як це не парадоксально, прагнення бути щирим, “чесним з собою”, призвело до звинувачень в нещирості і непослідовності. мувалися і злилися в єдину цілісну і структуровану систему життя, за якою єдиним шляхом до гармонійного самопочуття людини, щастя було її життя у згоді з природою і основними законами людства. В працях, написаних мислителем в 30–40-х рр., – “Конкордизм”, романи “Лепрозорій”, “Вічний імператив”, – детально пояснюється суть цієї філософської системи. У 1944–1945 рр. В. Винниченко навіть пише листа до Ста- ліна, в якому рекомендує свою систему106 . Він прагне переконати адресата, що конкордизм не заперечує явища соціалізму та комунізму, просто вони є певними формами, етапами, а конкор- дизм – синтезом, узагальненням. Також він розкриває в листі суть свого вчення. Конкордизм охоплює усі сфери життя, аж до стилю харчу- вання. Що стосується політичних та економічних аспектів, то тепер В. Винниченко піднявся над класичними політичними категоріями класу, нації і т. д., розв’язавши внутрішню супе- речність у своїх соціально-національних поглядах. Ключовою ідеєю системи є колектократія. На думку В. Винниченка, люд- ство, поділене на класи, стани, зайшло в глухий, безвихідний кут, а причиною цього є недосконала, вкорінена в традиційних формах, соціально-господарча структура суспільства. На Заході і на Сході панує чи то приватна, чи державна власність. І тут, і там панує експлуатація людини людиною, у більшій чи меншій мірі є пригноблені й панівні нації. За такого стану будь-яке поро- зуміння між народами світу неможливе. І рано чи пізно людство прийде до катастрофи. Щоб запобігти цьому, слід світову соці- ально-економічну структуру (приватно-власницьку на Заході й державно-кооперативну на Сході) перебудувати на правдиво кооперативну, суспільну форму, її автор і називає колектократією. Осмислюючи особистий життєвий досвід, спостерігаючи полі- тичне та економічне життя Європи, він доходить висновку, що наявні системи господарювання, котрі ґрунтувалися на приватній чи державній власності, не здатні забезпечити повного розкрі- пачення фізичних і духовних здібностей людини та задоволення її різноманітних запитів. Для цього потрібні колективні пошуки іншої системи, яка, по-можливості, увібрала б у себе позитивні http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 352 353 націонал-комуністичної концепції. Саме з листування також най- краще видно вплив психологічного стану, настроїв, характеру автора на його політичні погляди і діяльність. Як свідчить лис- тування, політична позиція В. Винниченка є досить неоднознач- ною і, на перший погляд, не завжди зрозумілою. Це є головною причиною того, що В. Винниченко став найбільш дискусійною постаттю в українській революції, як і кожній видатній за своєю природою, а не за волею випадку, особистості, йому довелося пізнати зворотній бік обдарованості – нерозуміння з боку біль- шості. Оцінка за допомогою стандартних шаблонів політичних поглядів В. Винниченка буде суперечливою і невірною. На пер- ший погляд, національні і комуністичні погляди несумісні, від- стоювання інтересів однієї нації суперечить інтернаціональним положенням комунізму. Листування дає змогу пояснити цю не- відповідність. По-перше, слід сказати, що національні і соціальні позиції в переконаннях українського революціонера були нерів- ноцінні, соціальні, класові інтереси стояли вище, точніше, соці- альна свобода мала включати в себе національну, це трохи вирів- нює суперечливість. По-друге, якщо дивитися ширше, то Воло- димир Кирилович, взагалі-то, відстоював “всебічне визволення” (соціальне, національне, політичне, моральне, культурне), а стан- дартні політичні форми (комунізм, соціалізм, націоналізм) були лише засобами досягнення цього визволення, так би мовити, формою, в якій воно мало втілитися. 1 Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба. – Нью-Йорк, 1980. – 280 с. 2 Кичигіна Н. “Україна, якої я домагався” (Чому В. Винниченко повернувся на батьківщину 1920 року) // Політологічні читання. – 1994. – № 3. – С. 10–30; її ж Політична концепція В. К. Винниченка // Трибуна. – 1994. – № 9–10. – С. 27–28; // Політологічні читання. – 1994. – № 2. – С. 83–95; її ж Соціалістична концепція В. К. Винниченка крізь призму 90-х // Віче. – 1996. – № 10. – С. 112; Капнок О. В. Суспільно-політичні погляди Володимира Винниченка // Теоритичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні. – Вип. 2. – Чернівці. – 1995. – С. 69–76; Лозинська Л. Громадсько-політична діяльність В. Винниченка в дореволюційний період // Наукові записки інституту української архео- В одному з листів (особу адресата встановити не вдалося) він розвінчував ідеї про свої помилки (єдиною вважав те, що під час революції не поставився серйозно до соціальної проблеми), коли радянський уряд схилявся в бік українізації, то був за них, коли в бік русифікації – то проти. Вважав, що його розкриття невірної національної політики на початку 20-х рр. сприяло укра- їнізації, побачивши цей процес він знову став на бік радянської влади, але більшовицькі лідери були в ньому не впевнені, до його думок апріорі виникало недовір’я, тому з поверненням до УРСР не склалося110. Справді, непослідовність у відносинах з радянською владою можна побачити тільки на перший погляд. Стратегічною метою В. Винниченка було «всебічне визволення» людства, якої він послідовно дотримувався, а ті чи інші політичні сили були лише тактичними засобами для досягнення мети і до- цільність співпраці з ними обумовлювалася лише тим, наскільки вони здатні прислужитися цій меті. Так і ставлення до більшо- виків обумовлювалося їх позицією, чи, точніше, уявленням про їх позицію В. Винниченка. У листуванні В. Винниченка відображена внутрішня бороть- ба в його душі між ним як письменником і як політиком. Воло- димир Кирилович в листах часто говорив про те, що письмен- ництво є його улюбленим заняттям, а політика лише обов’язком. Наприклад, в листі до В. Левінського від 26 вересня 1921 р. він писав: “Моя давня мрія – цілком віддатись мистецтву і науці. Але є щось, що називається сумлінням і це сумління не дозволяє цього робити. “Інстинкт”, як у собаки, що не може за чимось не гнатися. Хоча б і всупереч особистим інтересам і бажанням”111. Подібні думки не раз зустрічаються і в щоденнику. Володимир Винниченко справді був більшою мірою письменником, ніж політиком. Справжнім, “стовідсотковим” політиком йому зава- жала бути не лише емоційна, імпульсивна вдача, а більшою мірою те, що свої власні переконання він ставив вище, ніж дик- тувала історична реальність. Отже, аналіз епістолярної спадщини Володимира Винни- ченка дає підстави для висновку, що вона досить повно висвітлює його політичну позицію, дає можливість глибше зрозуміти суть http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 354 355 Рада і український державотворчий процес: (до 80-річчя створення Цен- тральної Ради): Матеріали наук. конф., 20 березня 1997 р. В 2 ч. – Ч. 2. – К., 1997. – С. 340–347. 7 Миронець Н. Епістолярна спадщина Володимира Винниченка як джерело просопографічної інформації // Наукові записки Кіровоградського педагогічного університету. – Сер.: філологічні науки. – Вип. 27. – 2000. – С. 9–17. 8 Чумаченко О. Cпроби консолідації українських соціалістів в емігра- ції (1923–1925) // Розбудова держави. – 1998. – № 9–10. – С. 113–124. 9 Кичигіна Н., Миронець Н. З листування В. Винниченка з Ю. Тищен- ком (серпень–грудень 1933р.) // Розбудова держави. – 1994. – № 7. – С. 55– 64.; №8. – С. 39–44. 10 Листування Володимира Винниченка і Євгена Чикаленка (1902– 1916). Вступне слово Н. Миронець і В. Панченка // Вежа. – 1997. – № 8– 9. – С. 187–220; Миронець Н. Листування Євгена Чикаленка з Володими- ром Винниченком // Українське слово. – 1996. – 4 січня; 18 січня; 1 лютого; 15 лютого; 29 лютого.; її ж Листування Є. Х. Чикаленка з В. К. Винничен- ком та П. Я. Стебницьким // Український історичний журнал. – 1997. – № 5. – С. 119–135; № 6 – С. 103–122; її ж “Історія наша се... боротьба за національне існування...” (Листування Є. Х. Чикаленка з В. К. Винничен- ком) // Пам’ять століть. – 2001. – № 6. – С. 3–33; 2002. – № 1. – С. 6–33; 2002. – № 5. – С. 28–34; 2002. – № 6. – С. 115–145; Панченко В. Володимир Винниченко: парадокси долі й творчості. – К., 2004. – С. 244–272. 11 Листування Максима Горького з Володимиром Винниченком (1908– 1909 рр.) // СіЧ. – 1993. - № 2. – С. 46–52; 72; Винниченко В. Одвертий лист до М. Горького // Слово і час. – 1990. – № 6. – С. 33–39. 12 Листи В. Винниченка до А. Г. Приходька від 10 та 19 жовтня 1925 р. / Вступна стаття Р. Міщука // Слово і час. – 1990. – № 2. – С. 28–33. 13 Панченко В. Є. Політичний проект Володимира Винниченка 1936 року. Невідомий лист письменника до Сталіна. // Громадсько-політична діяльність Володимира Винниченка (до 125-річчя від дня народження). Збірник статей. – К., 2006. – С. 222–235. 14 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вер- надського НАНУ (далі – ІР НБУВ). – Ф. 293. – № 193, 198. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України в м. Києві (далі – ЦДАВО України). – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 35. 15 Відділ рукописних фондів та текстології Інституту української літе- ратури імені Т. Шевченка НАН України (далі – ВР ІЛШ). – Ф. 171. – Спр. 130–225; ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 31. 16 ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 149–152; ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 36. графії та джерелознавства. – 1999. – Т. 4. – С. 154–186; Гайванович І. Вин- ниченкова система конкордизму як проект саморегуляції суспільства // Молода нація. – 2000. – №3. – С. 180–191; Реєнт О. П. Володимир Вин- ниченко та його роль у створенні Генерального Секретаріату [підходи, погляди, події] // Вісник Київського національного університету. – Сер. Фі- лософія. Політологія. – 2003. – В. 48. – С. 36–38; Бежнар Г. П. Еволюція політико-філософського світогляду В. Винниченка // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. – Філософія. Політологія. – 2003. – Вип. 48. – С. 55–57; Сиваченко Г. Пророк не своєї вітчизни. Експатріантський „метароман” Володимира Винниченка: текст і контекст. – К., 2003; Панченко В. Воло- димир Винниченко: парадокси долі й творчості. – К., 2004. – 287 с. 3 Лозинська Л. О. Державотворча діяльність В. К. Винниченка (березень 1917 – вересень 1920 рр.). Автореф. дис. ...канд. іст. н. – К., 1996. – 26 с. 4 Солдатенко В. Володимир Винниченко на перехресті соціальних і національних прагнень. – К., 2005. – 324 с. Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко. – К., 2005. – 374 с. 5 Бевз Т. А. Еволюція світогляду В. Винниченка та створення концепцій “конкордизму” та “колектократії” // Громадсько-політична діяльність Воло- димира Винниченка (до 125-річчя від дня народження) /Збірник статей. – К., 2006. – С. 245–267; Кульчицький С. В. Володимир Винниченко: світоглядна еволюція // Там само. – С. 32–71; Курас І. Ф. Володимир Винниченко – полі- тик. – Там само. – С. 9–19; Кучер В. І. Володимир Винниченко про політичні події міжвоєнної доби: політологічний аналіз // Там само. – С. 206–221; Медвідь Ф. М. Українська державницька ідея Володимира Винниченка: полі- тико-правові засади // Там само. – С. 198–205; Миронець Н. І. Еволюція погля- дів В. Винниченка на політику російських більшовиків (від “Між двох сил” до “Відродження нації”) // Там само. – С. 170–185. Панченко В. Є. Політичний проект Володимира Винниченка 1936 ро- ку. Невідомий лист письменника до Сталіна // Там само. – С. 222–235; Сахно І. О. Відображення громадсько-політичної діяльності Володимира Винниченка в його листуванні з Юрієм Тищенком (Сірим) // Там само. – С. 236–244; Собачко О. М. Проблеми національного відродження у творах В. Винниченка // Там само. – С. 268–277; Солдатенко В. Ф. Суспільно- політичні погляди, революційна і державна діяльність В. Винниченка // Там само. – С. 20–31; Старовойтенко І. М. Листи В. Винниченка до Є. Чи- каленка як джерело дослідження його громадсько-політичної діяльності // Там само. – С. 82–94. 6 Миронець Н. Епістолярна спадщина українських громадсько-полі- тичних діячів доби Центральної Ради як історичне джерело // Центральна http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 356 357 42 Там само. – № 4. – С. 68. 43 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 30 жовтня 1911 р. // Пам’ять століть. – 2002. – № 6. – С. 119. 44 Лист В. Винниченка до К. Голіцинської від 7 серпня 1907 р. // ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 235 зв. 45 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 172. 46Лист В. Винниченка до Л. Гольдмерштейн від 24 лютого 1908 р. // Миронець Н. Таємниці кохання Володимира Винниченка... // Кур’єр Крив- басу. – 2001 – № 138. – С. 95. 47 Миронець Н. Таємниці кохання Володимира Винниченка... // Кур’єр Кривбасу. – 2001 – № 138. – С. 94. 48 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 100. 49 Лист В. Винниченка до Г. Паламаря від 12 липня 1926 р. // ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 252. – Арк. 3. 50Лист В. Винниченка до Г. Паламаря від 28 липня 1926 р. // Там само. – Спр. 253. – Арк. 3. 51 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 24 червня 1926 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 105. 52Лист В. Винниченка до Г. Паламаря від 28 липня 1926 р. // ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 253. – Арк. 2. 53Лист В. Винниченка до Г. Паламаря від 28 липня 1926 р. // Там само. – Арк. 3. 54 ЦДАВО України. – Ф. 3803 с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 155–156. 55Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 7 липня 1917 р. // Українсь- кий історичний журнал. – 1997. – № 6. – С. 104. 56 Там само. 57 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 21 серпня 1917 р. // Там само. – С. 116. 58 Цит. за: Миронець Н. Епістолярна спадщина українських громад- сько-політичних діячів доби Центральної Ради ... – С. 344. 59 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 21 серпня 1917 р. // Україн- ський історичний журнал. – 1997. – № 6. – С. 115. 60 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 7 липня 1917 р. // Там само. – С. 105. 61 Цит. за: Миронець Н. Епістолярна спадщина українських громад- сько-політичних діячів доби Центральної Ради як історичне джерело // Центральна Рада і український державотворчий процес... – Ч. 2. – К., 1997. – С. 342. 62 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 13 лютого 1919 р. // Пан- ченко В. Володимир Винниченко... – С. 249. 17 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 228–258. 18 ЦДАВО України. 3803 с. – Оп. 1, спр. 46; ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1, спр. 36. 19 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1, спр. 23. 20 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАУК); ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1, спр. 26. 21 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 28–29. 22 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп.1. – Спр.30. 23 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 7, 11; Оп. 20. – Спр. 156; Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 45; ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 260, 270, 277, 280. 24 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 226–227. 25 Там само. – Спр. 273–274. 26 Там само. – Спр. 154. – Арк. 5. 27 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 23 липня [1912 р.] // Пам’ять століть. – 2002. – № 6. – С. 134. 28 ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 147. 29 ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 54. 30 Лист від Баска до В. Винниченка // ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 43. 31 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від [29 листопада 1912 р.] // Пам’ять століть. – 2002. – № 6.– С. 141. 32Лист від В. Винниченка до Є. Чикаленка від 29 жовтня 1908 р. // Там само. – 2001. – № 6. – С. 26. 33 ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 11. – Арк. 3–4. 34 ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 150. 35 Василько А. Надмірні претензії і смішні наслідки // Рада. – 1913. – № 255. – С. 2–3. 36 Лист від В. Винниченка до Є. Чикаленка від 27 серпня 1908 р. // Пам’ять століть. – 2001. – № 6. – С. 20. 37 Лист В. Винниченка до М. Коцюбинського від 16 жовтня 1907 р. // Листування М. Коцюбинського з В. Винниченко // Радянське літературо- знавство. – 1988. – № 2. – С. 40. 38 Лист В. Винниченка до Л. Гольдмерштейн від 26 лютого 1908 р. // Миронець Н. Таємниці кохання Володимира Винниченка... // Кур’єр Крив- басу. – 2001. – № 138. – С. 95. 39 Лист від В. Винниченка до Є. Чикаленка від 4 лютого 1914 р. // ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 147. 40 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 188. – Арк. 2. 41 Щоденники Володимира Винниченка (1926–1928) // Слово і час. – 2000. – № 3. – С. 160. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 358 359 85 ЦДАВО України. – Ф. 3803 с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 46. 86 Там само. 87 ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 13. 88 Там само. – Спр. 149. – Арк. 44. 89 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 24 вересня 1921 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 149. – Арк. 65–66. 90 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 19 червня 1922 р. // Там само. – Спр. 150. – Арк. 31. 91 Листи до А. Г. Приходька від 10 та 19 жовтня 1925 р. / Вступна стаття Р. Міщука // Слово і час. – 1990. – № 2. – С. 28–33. 92 Винниченко В. Щоденник. 1921–1925. – Т. 2. – Едмонтон – Нью- Йорк. – 1983. – С. 378–607; Щоденники Володимира Винниченка // Слово і час. – 2000. –№ 7 (1926–1928); № 8 (1928–1931); № 9 (1932–1937). 93 Солдатенко В. Володимир Винниченко на перехресті ... – С. 220–228. 94 Лист Ю. Тищенка до В. Винниченка від 9 вересня 1933 р. // Кичи- гіна Н., Миронець Н. З листування В. Винниченка з Ю. Тищенком (сер- пень–грудень 1933р.) // Розбудова держави. – 1994. – № 7. – С. 59. 95 Лист В. Винниченка до Ю. Тищенка від 27 вересня 1933 р. // Там само. – С. 61. 96 ЦДАВО України. – Ф. 3803с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 243. 97 Там само. – Арк. 244. 98 Лист В. Винниченка до Ю. Тищенка від 27 вересня 1933 р. // Кичи- гіна Н., Миронець Н. З листування В. Винниченка з Ю. Тищенком (серпень – грудень 1933р.) // Розбудова держави. – 1994. – № 7. – С. 63. 99 Щоденники Володимира Винниченка (1932–1937) // Слово і час. – 2000. – № 9. – С. 75. 100 Див.: Солдатенко В. Володимир Винниченко на перехресті ... – С. 243. 101 Там само. 102 Там само. – С. 244. 103 Кічігіна Н., Миронець Н. З листування В. Винниченка з Ю. Тищенком (серпень – грудень 1933 р.) // Розбудова держави. – 1994. – № 7. – С. 63–64. 104 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 272. – 80 арк. 105 Панченко В. Є. Політичний проект Володимира Винниченка 1936 року. Невідомий лист письменника до Сталіна. // Громадсько-полі- тична діяльність Володимира Винниченка (до 125-річчя від дня наро- дження): Збірник статей. – К., 2006. – С. 222–235. 106 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 274. – 21 арк. 107 Шаповал Ю. Володимир Винниченко. Трансформація образу у дис- курсі новітньої історіографії // Генеза: Філософія. Історія. Політологія. – 2006. – № 1 (17). – С. 144–148. 63 Лист Є. Чикаленка до В. Винниченка від 1 січня 1920 р. // Учитель. – 1998. – № 7–8. – С. 15. 64 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 3 січня 1920 р. // Панчен- ко В. Володимир Винниченко... – С. 250–251. 65 Панченко В. Володимир Винниченко... – С. 256. 66 ЦДАВО України. – Ф. 3803 с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 5зв. 67 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 25 листопада 1919 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 149. – Арк. 1–2. 68 Солдатенко В. Володимир Винниченко на перехресті ... – С. 161– 203. 69 Лист В. Винниченка до В. Леніна (травень – червень 1920 р.) // ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 226. – Арк. 1–38. 70 Винниченко В. Щоденник. Т. 1. – Едмонтон – Нью-Йорк. – 1980. – С. 461–462. 71 Лист від В. Винниченка до Є. Чикаленка від 19 жовтня 1920 р. // Панченко В. Володимир Винниченко... – С. 251. 72Лист В. Винниченка до Ю. Тищенка від 3 березня 1925 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3803 с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 98. 73 Винниченко В. Щоденник. 1921–1925. – Т. 2. – Едмонтон – Нью- Йорк. – 1983. – С. 497. 74 ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 149. – Арк. 46–47. (Солдатенко В. Володимир Винниченко на перехресті ... – С. 216–217. –– Ілюзії, що переросли час. Невідомі листи Володимира Винниченка // Куль- тура і життя. – 1993. – 5 червня; Винниченко В. Щоденник. – Т. 2. 1921– 1925. – Едмонтон – Нью-Йорк, 1983. – С. 68–70). 75 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 30 січня 1921 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 149. – Арк. 10. 76 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 2 липня 1922 р. // Там само. – Спр. 150. – Арк. 33–34. 77Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 20 березня 1923 р. // Там само. – Спр. 151. – Арк. 31. 78 ЦДАВО України. – Ф. 3803с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 97. 79 Лист В. Винниченка до М. Шаповала від 23 лютого 1925 р. // ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 62. 80 ЦДАВО України. – Ф. 3803 с. – Оп. 1. – Спр. 46. – Арк. 113. 81 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 179. – Арк. 1. 82 Лист В. Винниченка до В. Левінського від 16 серпня 1925 р. // ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 218. – Арк. 2. 83 ЦДАВО України. – Ф. 3563. – Оп. 1. – Спр. 152. – Арк. 78. 84 Там само. – Арк. 110–113. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com 360 108 Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від 23 липня [1912 р.]. // Миронець Н. “Історія наша се... ” // Пам’ять століть. – 2002. – № 6. – С. 133–135; Лист В. Винниченка до Є. Чикаленка від [30 липня 1912 р.] // Там само. – С. 135–136. 109 ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 7, 11; Оп. 20. – Спр. 156; Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 45; ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 226–227, 260, 270, 277, 280. 110 Лист В. Винниченка до Константина Олександровича від 23 травня 1937 р. // ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 281. – 7 арк. 111 ВР ІЛШ. – Ф. 171. – Спр. 154. – Арк. 3. http://www.softwarelabs.com http://www.softwarelabs.com
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26401
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0076
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T13:15:49Z
publishDate	2008
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Сахно, І. 2011-08-31T18:15:20Z 2011-08-31T18:15:20Z 2008 Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні / І. Сахно // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 324-360. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26401 uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні Article published earlier
spellingShingle	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні Сахно, І.
title	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні
title_full	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні
title_fullStr	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні
title_full_unstemmed	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні
title_short	Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні
title_sort	відображення політичних поглядів в. винниченка в його листуванні
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26401
work_keys_str_mv	AT sahnoí vídobražennâpolítičnihpoglâdívvvinničenkaviogolistuvanní

Відображення політичних поглядів В. Винниченка в його листуванні

Institution

Similar Items