Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років
Saved in:
| Published in: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26410 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років / В. Жигло // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 449-451. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859678513558192128 |
|---|---|
| author | Жигло, В. |
| author_facet | Жигло, В. |
| citation_txt | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років / В. Жигло // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 449-451. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| first_indexed | 2025-11-30T16:46:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
449
У державних архівах України зберігається значна кількість
документів, які характеризують німецький окупаційний режим у
зоні військового управління (ЗВУ). Під час окупації 1941–1943 рр.
до ЗВУ, як відомо, входили Харківська, Донецька, Луганська, Сум-
ська та Чернігівська області. Джерельною базою вивчення історії
окупації областей ЗВУ виступають діловодні документи німецьких
окупаційних структур, колабораційних «органів місцевого самовря-
дування», а також радянського руху Опору. Характеристика дже-
рельної бази з історії окупації областей, які входили до ЗВУ, міс-
титься у дисертації В. А. Нестеренко. У монографії А. В. Скоробога-
това подається аналіз документальних джерел по історії окупації
Харківщини2. Характеристика окремих комплексів документів з
історії областей ЗВУ міститься у публікаціях, присвячених 60-ті
річчю Перемоги, на сторінках журналу «Архіви України»3,4. Перелік
фондів державних архівів, які розкривають історію окупаційного
режиму в Україні (так звані «окупаційні фонди»), у тому числі й в
областях ЗВУ, поданий у колективній роботі провідних архівістів
України5. У цьому колективному дослідженні головна увага при-
діляється фондам окупаційних структур. Проте сам процес пошуку
та архівації цієї великої групи документів так і не стали об’єктом
спеціального дослідження. Але, у наслідок досить складного роз-
міщення цих документів у фондах державних архівів, подібне
дослідження провести необхідно. Це полегшить роботу з ними,
особливо для дослідників-початківців. З метою найкращого опра-
цювання архівної документації з даної теми доцільно визначити
Володимир ЖИГЛО (Харків)
Джерелознавчі дослідження та видання
документів зони військового управління вермахту
у період 1942 –1991 років
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
450 451
Армія - РА), яке після визволення населених пунктів вилучало в
оперативних цілях усю документацію окупаційних структур. За-
ступник начальника УДА НКВС УРСР П.П.Гудзенко, на якого
був покладений контроль організації збору документації, у звіті
до керівника УДА В. Шклярова скаржиться, що «разом з передо-
вими частинами РСЧА йдуть особливі відділи, які відразу заби-
рають усе, що залишилось після німців, до нас майже нічого не
доходить»9. Так, на 27 лютого 1942 р. у кількох визволенних
містечках Ворошиловградської (Луганської) області було вияв-
лено усього кілька газет, листівок, солдатських листів10. Доку-
менти були або знищені окупантами, або вилучені частинами
РСЧА. На 4 травня 1942 р. до УДА були відіслані лише кілька
виявлених інструкцій німецьких комендатур по боротьбі з парти-
занами, листи та підшивки кількох газет11. Для організації більш
централізованого збору документів на визволених територіях та
усунення конкуренції між органами внутрішніх справ та війсь-
ковими 29 березня 1942 р. Раднарком УРСР видає постанову
№ 723, згідно якої на УДА НКВС офіційно був покладений обо-
в’язок збирати документи Вітчизняної війни12. До них, у першу
чергу, відносили акти обліку злочинів окупантів (у 1943 р. вони
були передані до спеціальної Республіканської Надзвичайної
комісії), документи окупаційних структур, кіно та фотозйомка,
епістолярій, друковані видання, тощо. Спираючись на цю поста-
нову, НКВС вимагав від керівництва РСЧА передавати усю вияв-
лену документацію до спеціальних комісій держархівів, які діяли
у областях. Але й після виходу формального підтвердження пов-
новажень УДА, військові далеко не завжди віддавали йому вияв-
лену документацію. Про це свідчать, зокрема, звернення наркому
до командувачів фронтів (Воронезького, Північного та Степо-
вого) з проханням організувати збереження та передачу докумен-
тів до НКВС на основі наказу № 723 Раднаркому УРСР. Лише у
серпні-вересні 1943 р. командуючі фронтів почали видавати на-
кази про передачу усіх знайдених документів, які не мали опера-
тивного значення, до НКВС. 8 вересня вийшла відповідна поста-
нова № 0264 командуючого Воронезького фронту, ще раніше
25 серпня 1943 р. – постанова № 00593 військової ради Степо-
особливості її пошуку, виявлення, відбору та подальшого архіву-
вання. Метою статті є висвітлення історії пошуку, збору та концен-
трації цієї документації у центральних державних та партійних
архівах УРСР протягом перших післявоєнних років (до початку
1950-х рр.).
У 40–50-х роках ХХ ст. державні архіви УРСР спочатку вхо-
дили до структури НКВС, а після його реорганізації (з 1947 р.)
до МВС УРСР. Збір документації, яка залишилась від установ,
що діяли на території ЗВУ у 1941–1943 р., був покладений на
Управління державними архівами (УДА) НКВС України та на
місцеві державні архіви. Під час окупації України УДА було ева-
куйоване до м. Златоусту Челябінської області, куди повинні були
переправлятися всі виявлені документи. Відразу після призупи-
нення наступу Вермахту на радянсько-німецькому фронті взимку
1942 р. НКВС УРСР почав готуватися до збору документів, які
залишалися на звільнених територіях. У лютому 1942 р. заступ-
ник народного комісара внутрішніх справ УРСР М. Ратушний
підписує Циркуляр НКВС № 1 «Про виявлення та концентрацію
матеріалів Вітчизняної війни»6. У циркулярі всім керівникам
управлінь НКВС в областях наказувалося відразу після визво-
лення населених пунктів організовувати збір документів окупа-
ційного періоду. Для цього створювалися спеціальні виїзні комісії
(опергрупи НКВС), до складу яких входили співробітники облас-
них та районних державних архівів. Вони організовували збір
документації німецьких військових комендатур, гестапо, управ
та інших органів окупаційної влади, а також документи підпіль-
но-партизанського руху. Крім того вони повинні були відновити
роботу обласних державних архівів та організувати транспорту-
вання виявлених документів до Златоусту7. На місцях представ-
ники держархівів проводили огляд приміщень, у яких знаходи-
лись окупаційні органи влади, а також приймали документи від
населення, про збір яких було заздалегідь оголошено у місцевій
пресі8.
Документи УДА свідчать, що першою проблемою, яка по-
стала перед комісіями НКВС, були непрості стосунки з керівни-
цтвом Червоної Армії (РСЧА, з листопада 1943 р. – Радянська
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
452 453
до Златоусту на постійне зберігання у Центральному державному
архіві НКВС19. До опублікування цього наказу ці документи
передавалися до різних організацій, в тому числі до Радінформ-
бюро, для оприлюднення з агітаційною метою фактів про зло-
чини фашистів та радянський рух опору. Крім того за наказом
НКВС СРСР за № 00962 від 6 травня 1942 р. («Про створення
відділів фондів Вітчизняної війни») місцеві комісії НКВС в
обов’язковому порядку брали на облік усі захоплені у нацистів
друковані видання (у тому числі й художню літературу). З них
три екземпляра передавалися до Відділу комплектування ДАФ
СРСР для комплектування фондів Вітчизняної війни Централь-
них державних архівів СРСР20.
Виїзні комісії УДА НКВС почали працювати на місцях вже
з кінця січня-на початку лютого 1942 р. Першою областю, на
території якої почався збір документів, стала Ворошиловградська
(січень 1942 р.), потім – на початку лютого 1942 р. – Сталінська
(Донецька)21. Але виявлених матеріалів, як вже підкреслювалось,
було небагато. Так, у звіті за 1-й квартал 1942 р. заступник керів-
ника УДА П. П. Гудзенко пише про виявлення в основному ні-
мецьких газет, листівок, солдатських листів, радянських газет
(«Червона зірка», «Правда», тощо). Підшивки періодики направ-
лялися до фондів відділу рукописів бібліотеки АН УРСР22. Крім
цих друкованих видань та листів, було виявлено кілька докумен-
тів 563-го маршбатальйону та 168-го саперного батальйону
Вермахту. Через те, що виявлених матеріалів було небагато, а
контрнаступ радянських військ ненадійний, начальник УДА
В. Шкляров наказав переправити ці матеріали до тимчасово
створеного фонду Великої Вітчизняної війни у Златоусті23.
Нестабільна ситуація на фронтах не дозволила НКВС органі-
зувати постійний збір документів на визволеній території у
1942 р. Широкомасштабні роботи по їх виявленню почалися
лише взимку 1943 р., коли намітився корінний перелом у війні.
На початку січня 1943 р. НКВС УРСР створює постійну виїзну
Оперативну групу для розслідування злочинів окупантів та укла-
дання списків «контрреволюційних елементів», до яких відно-
сили усіх, хто співпрацював з окупантами. У цю групу входили
вого фронту13. І нарешті, лише 12 грудня 1943 р. виходить наказ
№ 0447 наркома оборони маршала О. М. Василевського «Про
збір документальних матеріалів, залишених ворогом, а також
документів державних архівів та радянських установ». Згідно
цього наказу всьому особовому складу військових частин та з’єд-
нань заборонялося на свій розсуд знищувати будь-які виявлені
документи. Керівники гарнізонів повинні були організувати збір
документів та їх огляд. Ті документи, які не становили оператив-
ного значення, відразу мали передаватися до місцевих архівних
органів14. Лише після цієї постанови УДА отримало змогу від-
носно вільно вилучати документи окупаційного періоду.
У згаданій вище постанові Раднаркому від 29 березня 1942 р.
крім наказу здавати всі знайдені документи німецьких установ
до НКВС, зазначено про необхідність централізованого їх збері-
гання. Вони повинні були концентруватися у Центральному дер-
жавному архіві Жовтневої революції та соціалістичного будів-
ництва УРСР (ЦДАЖР, сьогодні ЦДАВО), який мали створити
у Києві відразу після його визволення15. У ЦДАЖР об’єднували-
ся фонди 3-х архівів – Центрального державного архіву револю-
ції УРСР, Центрального державного історичного архіву та Цен-
трального державного архіву праці та профспілкового руху16.
Планувалося, що центральний корпус ЦДАЖР буде знаходитися
у Києві, а його філія – у Харкові. У Харкові ж планувалось ство-
рити і головний відділ фондів Вітчизняної війни17. Але організо-
вувати роботу з централізованого зберігання документів безпосе-
редньо під час війни, а, тим більш, під час напружених подій
1942–1943 рр. було надзвичайно важко. Складно було також тран-
спортувати усю виявлену документацію до Златоусту. Тому керів-
ник УДА НКВС УРСР В. Шкляров наказує більшість справ збері-
гати у відновлених обласних та районних архівах (за місцем їх
виявлення) і тут же використовувати їх в оперативно-чекистських
цілях, насамперед для пошуку «контрреволюційних елементів».
До Златоусту передавали невелику частину найбільш важливих
справ, і тих лише, які були знайдені у кількох примірниках18.
Винятком були документальні свідчення про злочини нацистів
на окупованих територіях. Вони повинні були відразу висилатися
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
454 455
без якого організація діловодства та облік виявлених документів
був неможливий. У перші місяці після визволення, з цією метою
використовували зворотний чистий бік німецьких пропагандист-
ських плакатів та листівок. Іншою проблемою, яка гальмувала
роботу, була нестача транспортних засобів. Тому керівництво
УДА в УРСР було змушене залишати на місцях частину важливої
документації, яка під час контрнаступу Вермахту знову потра-
пила до рук німців. Так, у Харкові, під час першого визволення
міста (з 16 лютого по 15 березня 1943 р.) змогли зібрати досить
суттєву кількість документів гестапо, комісії Розенберга та інших
окупаційних установ. Але під час відступу опергрупа НКВС
спромоглася забрати лише те, що її співробітники могли унести
буквально на собі. Крім того постійна конкуренція з військовими,
які продовжували на свій розсуд забирати у оперативних цілях
багато документів, та нестача матеріальних засобів також усклад-
нювали роботу.
Не зважаючи на це, за 1943 р. по Ворошиловградській та
Харківській областях було вилучено та взято на облік близько
тони документів. Частина документів була направлена до Злато-
усту, а частину залишили безпосередньо на місцях, у районних
та обласних архівах27. З 28 січня по 1 листопада 1943 р. по
Харківській області було взято на архівний облік 1270 од. зб.
(134 фонди), по Ворошиловградській області – 211 од. зб. (98
фондів), по Сумській області - 2050 од. зб. (54 фонди), по Сталін-
ській області – 20 фондів (кількість одиниць зберігання не вка-
зується) і по Чернігівській області 58 фондів (кількість одиниць
зберігання також не вказується)28. Крім того, була зібрана певна
кількість друкованої продукції. По м. Чернігову збір та впорядку-
вання документів центральних установ (міській та земельній
управ) фактично закінчився вже у грудні 1943 р. – січні 1944 р.
На початок 1944 р. у обласному архіві було сконцентровано
документацію 38 установ, які існували у місті під час окупації
(2575 од. зб.). У філіях Чернігівського архіву у містах Ніжині та
Прилуках було впорядковано 4600 од. зб. (66 фондів)29. На поча-
ток 1944 р. по Харкову і області було сконцентровано близько
5443 од. зб. (99 фондів), в оперативно-чекистських цілях викорис-
2 представника УДА, які мали організувати збір документів на
визволенній території24. У січні 1943 р. група розпочала свою
роботу у райцентрі Мєлове Ворошиловградської області.
Як і раніше, співробітники УДА першочергово повинні були
звернути увагу на виявлення документів окупаційних структур
(комендатур, гестапо, тощо) та колабораційних органів «місцево-
го самоуправління», тобто міських та районних управ. Докумен-
тація оперативного значення, в першу чергу списки службовців
управ, відразу передавалися до НКВС, на основі яких заарешто-
вували тих колабораціоністів, які не встигли втекти разом з нім-
цями. Одночасно зі збором документів, виїзна комісія УДА при
опергрупі НКВС відновлювала роботу місцевих районних архівів
(спочатку у Мєловому, а потім, слідом за наступаючою Червоною
Армією, у Старобєльську, Чугуєві, Харкові)25. Головною пробле-
мою, яка постала перед комісією УДА у процесі відновлення
роботи районних, а згодом і обласних архівів, була нестача кад-
рів. Частина співробітників державних архівів евакуювалася на
схід ще у 1941 р., частина – загинула під час окупації. Для вирі-
шення кадрової проблеми у визволені області з Златоусту відря-
дили співробітників УДА. Саме ними в основному було уком-
плектовано штати районних і обласних архівів у 1943 р. Врахо-
вуючи стратегічну важливість зібрання документальних свідоцтв
німецької окупації України, НКВС УРСР наказом № 006 12
серпня 1943 р. «Про збирання документальних матеріалів Вели-
кої Вітчизняної війни в районах УРСР, визволених від німецько-
фашистських завойовників» підпорядковує обласні та районні
державні архіви місцевим управлінням НКВС26. Так була здійс-
нена спроба перенести управління архівною справою з далекого
Златоусту на місця.
Документи, які не мали особливого оперативного значення,
як правило, залишали у відновлених архівах. Після від’їзду опер-
групи НКВС та УДА далі на захід за наступаючою РСЧА, місцеві
архіви мали самостійно організовувати подальший пошук та
архівацію документів. Крім нестачі кваліфікованих кадрів, перед
опергрупами НКВС, а згодом й обласних архівів, постали й інші
труднощі. Першою з них була майже повна відсутність паперу,
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
456 457
(серпень-жовтень 1943 р.) документація партизанських загонів
та підпільних організацій знаходились здебільшого або серед
діловодства Українського штабу партизанського руху (УШПР),
або серед діловодства ЦК КП(б)У. УШПР, базуючись на звітній
документації керівників партизанських загонів, писав до ЦК
характеристики про їх діяльність протягом окупації. Частина ма-
теріалів залишалася на місцях. До таких можна віднести, напри-
клад, чернетки звітів до центру, епістолярій, щоденники діячів
підпільно-партизанського руху, тощо. Деякі з них знаходилися
у „розробці” організаційно-інструкторських відділів обкомів,
деякі – на руках окремих діячів руху Опору. Але документація
радянського руху Опору відносилася до компетенції не держав-
них архівів НКВС, а до партійного архіву Інституту Маркса –
Енгельса – Леніна УРСР (ІМЕЛ). Активний збір цих документів
комісіями партійних архівів у областях почався не у 1942–
1943 рр., а у 1945 р., тому що більшість справ руху Опору знахо-
дилась протягом 1943–1945 рр. у „розробці” в організаційно-
інструкторських відділах обкомів та ЦК КП(б)У34. Одним з пер-
ших типів документів, які стали надходити до партархівів, були
підсумкові звіти обкомів до ЦК КП(б)У про підпільно-партизан-
ський рух в областях. Ці звіти складалися у двох примірниках:
один для ЦК, другий архівувався в обласних партійних архівах.
Протягом 1945 р. до обласних партархівів ІМЕЛ надійшли вище-
згадані звіти обкомів, протоколи засідань рад партизанських заго-
нів, листівки, примірники підпільної преси, щоденники, тощо35.
Так, наприклад, у Сумському облпартархіві на листопад 1945 р.
зосередилися окремі документи партизанського загону «За Бать-
ківщину» Ямпольського району, обласного відділу УШПР, лис-
тівки підпільного обкому та інше. По Харківській області у
1945 р. виявлено небагато документів – листівки до населення,
звіти кількох партизанських загонів, преса36. У Сталінському
облпартархіві на листопад 1945 р. робота по прийняттю докумен-
тів руху Опору не розпочалась взагалі37. Деякі справи, що були
архівовані у 1945 р., надійшли до партархівів з обласних держав-
них архівів НКВС. Їх було виявлено ще у 1943–1944 рр. Проте
до 1945 р. вони знаходились серед документації державних архі-
тано 122 од. зб., взято на облік 11451 чоловік «контрреволюцій-
ного елементу»30. До середини 1944 р. ця цифра була доведена
до 15341 чоловіка31. Ці списки в обласних архівах, як правило,
не концентрувалися, а направлялися керівнику управління НКВС
по області, а також керівнику УДА в УРСР. По Ворошиловград-
ській області, за неповними даними, на вересень 1944 р. було
сконцентровано вже близько 340 фондів (3289 од. зб.), не рахую-
чи окупаційної преси. Взято на облік 764 чоловік «контрреволю-
ційного елементу»32.
Більшість виявлених документів залишалася в областях та
перевірялася місцевими управліннями НКВС. До центру надси-
лали, як правило документи, що мали оперативне значення: спис-
ки зрадників, свідоцтва злочинів, підшивки періодики. Все
інше – документація міських та районних управ, організацій та
установ, через своє місцеве значення – залишалося в обласних
архівах. До Центрального державного архіву Жовтневої рево-
люції та соціалістичного будівництва, який до 1945 р. працював
у Києві, направлялося діловодство лише тих структур, які мали
всеукраїнське значення. Наприклад, з Рівно до ЦДАЖР були
відправлені документи Рейхскомісаріату України. З колишніх
областей ЗВУ у ЦДАЖР поступило небагато справ – документи
окремих військових частин, підрозділів СС, тощо.
Крім ЦДАЖР, концентрація матеріалів часів окупації прово-
дилась і в інших архівних установах республіки, зокрема у Цен-
тральному державному архіві фоно-фото документів УРСР НКВС.
Роботою по виявленню документів у колишніх областях ЗВУ
займався також Центральний державний історичний архів НКВС.
По Харкову, наприклад, ним було виявлено 1200 од. зб. (здебільшого
районних управ), які були впорядковані у 5 фондах33. Незрозуміло,
щоправда, на яких підставах пошуком документів воєнних часів
займався історичний архів, у якому концентрувалася документація
до 1917 р. Пізніше усі виявлені у Харкові документи були передані
до обласного архіву.
Крім документації німецьких та колабораційних структур
після окупації ЗВУ залишилась значна кількість документів ра-
дянського руху Опору. На момент визволення областей ЗВУ
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
458 459
спочатку його документи були передані до Управління пропаган-
ди та агітації ЦК КП(б)У. Потім вони перейшли на вивчення до
Комісії по Великій Вітчизняній війни. У 1949 р. партархів ство-
рив бригаду працівників, яка вилучала документацію УШПР.
Остання, крім документів безпосередньо УШПР, містила багато
звітної документації окремих партизанських загонів44. Перший
етап передачі документації Комісії по Великій Вітчизняній війні
до партархіву закінчився у травні 1949 р., коли було передано
93 справи. Вони були об’єднанні у фонд № 58 УШПР (сучасний
фонд № 62). Більшість справ (близько 11 тис. од. зб.) були пере-
дані у 1950 р.45. Їх відразу почали зосереджувати по фондах та
засекречувати. У 1980-х роках 34 фонди, в яких зберігалася доку-
ментація невеликих партизанських загонів, були об’єднані в єди-
ний фонд № 130. На 1950 р. у партархіві ІМЕЛ зберігалося 11–
12 тис. справ, які відносилися до періоду Великої Вітчизняної
війни. З цієї кількості справ всього 915 характеризують діяльність
підпілля, а близько 11 тис. –партизанський рух46. Протягом 50-х
років фонди партійного архіву ще кілька разів поповнювалися
документами з історії радянського руху Опору, які надходили
від різних організацій. Більшість документів – 130 од. зб. (осо-
бисті справи учасників підпільно-партизанського руху) надійшли
від Комісії по справах колишніх партизан при Президії ВР УРСР
у 1953 р.47
Таким чином організації виявлення та збору документів
окупаційного періоду у УРСР присвячувалася велика увага ра-
дянських архівних органів та спецслужб. Цим займався особисто
архівний відділ НКВС, а також партійні архіви. Вивчення «оку-
паційних» справ проводилася, насамперед, в «оперативно-чекіст-
ських» цілях з метою розшуку усіх, хто в будь-якій формі спів-
працював з окупаційним режимом. Комісії УДА розпочали збір
документації взимку 1942 р. Не зважаючи на численні труднощі,
комісії фактично закінчили збір документів до 1944 р. Більшість
документів після окупації областей ЗВУ залишились у місцевих
архівах, на відміну від документації інших адміністративних
утворень окупованої України, які, як правило, передавались у
ЦДАЖР. Збір документації радянського руху Опору, продовжу-
вів. Це були здебільшого спогади, щоденники, збірники віршів,
тобто ті документи, які були зібрані або серед населення, або
серед самих учасників руху Опору, чи знайдені на підпільних
квартирах. Ці документи комісії УДА вилучали згідно Циркуляру
№ 1 НКВС від 16 лютого 1942 р. Але найбільш важлива докумен-
тація – звіти про діяльність, протоколи засідань надійшли до
облпартархівів з організаційно-інструкторських відділів обкомів,
які наприкінці 1945 р. вже закінчували їх вивчення. За 1945 р.
Ворошиловградський партархів прийняв та систематизував 37
справ по війні, але багато документів залишалось ще у обкомі38.
У звітах інших облпартархівів за 1945 р. загальна кількість прий-
нятих справ не вказується, але наголошується, що це в основному
спогади, пісні, щоденники39.
Центральний партійний архів ІМЕЛ у Києві почав активний
прийом документів у 1946 р., коли вони почали надходити з
ЦК КП(б)У. У 1946 р. ним було прийнято від ЦК КП(б)У та систе-
матизовано 170 справ40. Крім того від Управління пропаганди
та агітації ЦК були прийняті деякі матеріали ОУН: листівки (6 кг)
та газети (24 кг)41.
Базуючись на звітній документації обласних відділів парт-
архіву майже неможливо поетапно прослідкувати кількість архі-
вованої по війні документації. У звітах за 1945-1947 рр. голови
комісій по виявленню документів вказують, що документація
по руху Опору у області майже повністю заархівована. Іноді у
звітах взагалі не йде мова про прийняття на зберігання докумен-
тів з питань руху Опору (як наприклад у звітах Харківського
обласного архіву). Але у всіх без винятку звітах вказується, що
на 1947 р. робота по збору документів була в основному за-
кінчена.
Натомість Центральний партархів УРСР продовжував
приймати документацію ще у 1946–1950-х рр. Так, у 1946 р. від
ЦК КП(б)У було прийнято 170 од. зб.42. Нова передача справ з
ЦК до архіву відбулася у 1951 р. (331 од. зб.), у 1953 р. (92 од. зб.)
та у 1958 р. (20 од. зб.)43. Ці документи були архівовані в описах
22 та 23 фонду № 1. Але більшість справ до партархіву надійшли
не від ЦК, а від УШПР. УШПР перестав існувати у 1945 р. і
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
460 461
21 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2355. – Арк. 60–62.
22 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2356. – Арк. 8–18.
23 Там же. – Арк. 68.
24 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2424. – Арк. 1.
25 Там же. – Арк. 1–5.
26 Там же. – Арк. 30.
27 Там же. – Арк. 9.
28 Там же. – Арк. 51.
29 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2468. – Арк. 29.
30 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2481. – Арк. 49–50.
31 ЦДАВО. – Ф.14. – Оп. 1. – Спр. 2587. – Арк. 18.
32 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2603. – Арк. 3–12.
33 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2455. – Арк. 3.
34 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі
ЦДАГО). – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 473. – Арк. 1 та 103.
35 Там же. – Арк. 98–103.
36 Там же. – Арк. 138.
37 Там же. – Арк. 103.
39 ЦДАГО. – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 496.
40 ЦДАГО. – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 506. – Арк. 1.
41 Там же. – Арк. 1.
42 ЦДАГО. – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 964. – Арк. 2.
43 Там же. – Арк. 2.
44 ЦДАГО. – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 608. – Арк. 8–13.
45 ЦДАГО. – Ф. 39. – Оп. 3. – Спр. 964. – Арк. 3.
46 Там же. – Арк. 1.
47 Там же. – Арк. 3.
вався до 1950-х років. Партійний архів, на який був покладений
обов’язок займатися збором документів партизанського та під-
пільного руху, постійно конкурував в цій справі з іншими органі-
заціями, наприклад з Комісією по Великій Вітчизняній війні.
Не зважаючи на спроби окупантів усіляко приховати та зни-
щити документальні свідоцтва їх злочинів все ж було виявлено,
зібрано й сконцентровано значну кількість справ, які відносно
повно відображають особливості окупаційного режиму у ЗВУ.
1 Нестеренко В. А. Окупаційний режим у військовій зоні України в
1941–1943 рр. (адміністративний, економічний та соціокультурний аспек-
ти): Дис…канд. іст. наук. – К., 2005. – 251 с.
2 Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941–1943 рр.). –
Х.: Прапор, 2004. – 368 с.
3 Власенко Л. Документи про підпілля та партизанський рух на Сум-
щині під час ІІ світової війни (1941–1943 рр.) // Архіви України. – 2005. –
№ 1/3. – С. 546–551.
4 Старовойт М., Родзевич В. Питання діяльності органів влади та
життя населення окупованих територій у документах Державного архіву
Луганської області // Архіви України. – 2005. – № 1/3. – С. 289–293.
5 Архіви окупації, 1941–1944 рр. / Упоряд. Н. Маковська. – К.: Вид-
во Києво-Могилянської академії, 2006. – 871 с.
6 Центральний державний архів вищих органів влади та управління
України (далі ЦДАВО). – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2336. – Арк. 1.
7 Там же. – Арк. 2.
8 Там же. – Арк. 21.
9 ЦДАВО. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 2355. – Арк. 21.
10 Там же. – Арк. 15.
11 Там же. – Арк. 21.
12 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2381. – Арк. 114.
13 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2424. – Арк. 62–63.
14 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2563. – Арк. 3.
15 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2427. – Арк. 4.
16 Архівні установи України. Довідник. – Т. 1 /ред. колегія: Г. Боряк,
І. Матяш, Г. Папакін. – К.: Державний К-т архівів України, 2005. – С. 45.
17 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2427. – Арк. 7.
18 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2355. – Арк. 33.
19 Там же. – Арк. 192.
20 ЦДАВО. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 2562. – Арк. 28.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26410 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0076 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:46:07Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жигло, В. 2011-08-31T18:43:30Z 2011-08-31T18:43:30Z 2008 Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років / В. Жигло // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 449-451. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26410 uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років Article published earlier |
| spellingShingle | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років Жигло, В. |
| title | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| title_full | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| title_fullStr | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| title_full_unstemmed | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| title_short | Джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| title_sort | джерелознавчі дослідження та видання документів зони військового управління вермахту у період 1942 –1991 років |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26410 |
| work_keys_str_mv | AT žiglov džereloznavčídoslídžennâtavidannâdokumentívzonivíisʹkovogoupravlínnâvermahtuuperíod19421991rokív |