Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст.
Saved in:
| Published in: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26411 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. / В. Пилипенко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 41-57. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859804185931808768 |
|---|---|
| author | Пилипенко, В. |
| author_facet | Пилипенко, В. |
| citation_txt | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. / В. Пилипенко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 41-57. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| first_indexed | 2025-12-07T15:14:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
41
Однією з найважливіших зовнішньо-політичних проблем
українських земель у складі Речі Посполитої була оборона пів-
денно-східного кордону від татарської агресії. Постійні напади
татар на східні воєводства Речі Посполитої завдавали країні вели-
ких збитків: людей тисячами забирали у полон, спалювали міста
і села. Все це гальмувало нормальний демографічний, економіч-
ний та суспільний розвиток українських земель. Однієї з форм
опору населення українського прикордоння нищівним рейдам
кочівників стало неконтрольоване зростання козацтва як недер-
жавних збройних сил. Шляхта ж українських воєвод шукала
захисту у короля та гетьмана. Тому це питання як одне з найгос-
тріших часто і ретельно обговорювалось на вальних сеймах і
повітових сеймиках.
Історіографія польсько-турецького протистояння XVI – пер-
шої половини XVII ст. багата. Цією проблемою займались як
польські, так і українські історики, але більшість з них зосере-
дили свою увагу на дипломатичних відносинах двох держав, або
ж на війнах між ними і значно менше приділяли уваги суспільній
думці і, зокрема, військово-політичним проектам оборони
південно-східного кордону Речі Посполитої. З-поміж багатьох
планів оборони найбільшою популярністю у дослідників корис-
тувались проекти другої половини XVI століття: військової ре-
форми Стефана Баторія, козацького лицарського князівства Семе-
рія Наливайка, адміністративних реформ київського біскупа
Володимир ПИЛИПЕНКО (Київ)
Проблема оборони південно-східного кордону
на сеймах Речі Посполитої
першої чверті XVII ст.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
42 43
ного війська не вистачить для убезпечення кордону, тому пропо-
нували створити список всіх, кого зарахують до війська з королів-
щин. Для збільшення чисельності війська по закінченню помір-
ної реформи планувалось записати до війська одну людину із
20 помір землі. На новонобілітовану шляхту, в залежності від
заможності, лягав обов’язок протягом 10 років надавати людей
до війська5. Введення обов’язку, щоб кожне село виставляло
одного озброєного воїна мало б дати 100 тис. війська. Великі
міста мали б самі утримувати власні збройні сили. Щоб отримати
на це фінанси хотіли оподаткувати духівництво, держателів коро-
лівщин, євреїв. Основний тягар за планом шляхетських послів
лягав на короля. Шляхта як завжди не бажала витрачати власні
гроші на захист країни.
На сеймі обговорювалась можливість перемістити жовнірів
до прикордонних воєводств, щоб військо могло швидко зреагу-
вати на атаку і здійснити контрзаходи. Але це створювало ряд
проблем: хто мав платити їм, центральна казна чи воєводства,
кому б підпорядковувались жовніри розквартировані у воєвод-
ствах: гетьману чи воєводі? На раді сенаторів звучала думка, що
сильна армія на кордоні – запорука поваги з боку Османської
імперії. Окрім того, добре контрольований кордон допоможе
захиститись від татар і контролювати козаків6.
Спеціально на сейм до Варшави прибуло посольство крим-
ського хана. Ханський посол виступав 2 березня, попередньо
мавши таємну нараду із королем, на якій посол просив короля
допомогти у внутрішній політичній боротьбі у ханаті. Від сейму
кримські посли вимагали: ліквідувати козацтво, виплатити упо-
минки та вислати посольство для укладення миру. Їм відповідав
канцлер Ян Заморський. Він наголосив, що знищити козаків не-
можливо, бо вони не мають постійного місця проживання, а
збитків вони завдають не лише татарам, а й королівським підда-
ним, тому хан може сам карати козаків, яких спіймає у власних
володіннях7.
Тож у козацькому питанні сейм задовольняв status quo, адже
і сенатори, і шляхта розуміли користь від козаків у обороні пів-
денно-східного кордону Речі Посполитої та від участі козаків у
Йосифа Верещинського, Петра Грабовського та інші. Їх дослі-
джували Б. Барановський, М. Грушевський, О. Гурка, С. Леп’яв-
ко, І. Охмянський, Фр. Равіта-Гавронський, П. Сас, А. Сторо-
женко.
Значно менше відомі проекти першої половини XVII століття
(за винятком планів антитурецької війни короля Владислава IV, які
докладно проаналізував В. Чермак1 та ін.), їх частково аналізували
дослідники, що займались роботою сеймів відповідного періоду
(Я. Жонца, Я. Бєлінський, Ст. Охманн, А. Пєжак, Я. Середика та
інші). Польські біографи гетьманів Станіслава Жулкевського та Ста-
ніслава Конецпольського (А. Прохаска2 та Л. Подгородецький3) у
своїх працях зробили частковий аналіз діяльності гетьманів, на-
правленої на захист південно-східного кордону та стабілізацію
ситуації на ньому, але виключно у контексті загальної військово-
політичної діяльності останніх.
Предметом цієї розвідки є огляд обговорення проблеми обо-
рони південно-східного кордону Речі Посполитої на сеймах пер-
шої чверті XVII ст.
Польська Корона та Велике Князівство Литовське зіткнулися
з агресією з півдня ще в ХІІІ ст. Генуезькі купці, що жили у Криму
налагодили систему работоргівлі, а основними поставниками жи-
вого товару були татари. Після того, як Кримське ханство стало
васалом Османської імперії, а генуезці залишили півострів, тата-
ри зайняли їх місце. Кількість нападів збільшилась4. У кінці
XVI ст. польські урядники дозволяли собі нехтувати проблемою
турецько-татарської агресії, але не тому, що напади припинились,
чи Корона змогла організувати надійну систему оборони власних
земель, просто її розв’язання польська влада переклала на плечі
місцевої влади магнатів та населення прикордоння.
Після того як Річ Посполита пережила потрясіння перших
козацьких повстань кінця XVI ст., польські урядники почали при-
діляти більше уваги обороні південно-східного кордону. Так на
сеймі 1597 року для покращення стану оборони держави пропо-
нувалось здійснити ряд заходів. Королю пропонували для покра-
щення обороноздатності збудувати п’ять нових фортець, або ж
відремонтувати старі. Сенатори і шляхта розуміли, що кварця-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
44 45
воєводства категорично заборонила своїм послам підіймати пи-
тання південного кордону, бо не бачила жодної загрози для Речі
Посполитої. Литовські ж сеймики єдиною проблемою південно-
східного кордону вважали невдалу виправу Стефана Потоцького
до Молдавії11, який зазнав критики з боку короля і шляхти, хоча
сама виправа була усно дозволена королем12. Незважаючи на те,
що канцлер у вступному слові наголосив на потребі посилення
кордону, у своїх виступах сенатори в основному зосередились
на московській війні, виказували підтримку королеві та критику-
вали його радників. На сеймі гетьман Станіслав Жулкевський
радив королю залучати до кварцяного війська всіх охочих і якнай-
швидше вислати до султана посла, аби залагодити неприємний
для Польщі інцидент із Стефаном Потоцьким.
7 березня у посольський ізбі відбулась дискусія про поточну
оборону. Петро Ожга пропонував ряд заходів, що забезпечило б
виплату боргу війську, і дозволило б зібрати 4,5 млн. злотих на
військові потреби, але переконати послів йому не вдалось. Після
закінчення сейму литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич в лис-
ті до короля писав, що для оборони нічого не зроблено13. А татари
тим часом продовжували нападати на українські землі Речи Пос-
политої. Один з нападів відбувся незадовго до початку сейму,
вже після того, як король розіслав передсеймові листи, а ще
один – між сеймами14.
Ситуація змінилась за кілька років: з Московського царства
почали повертатись жовніри і козаки, напруга у прикордонних
воєводствах зросла, адже козацтво відновило напади на Крим, а
жовніри вимагали негайної оплати власних послуг. Відносини з
Османською імперією все ще не були врегульованими, а постійні
напади козаків на турецькі та кримські міста значно їх ускладню-
вали15. Саме тоді 1614 року гетьман Жулкевський спробував
силою примусити козаків коритись. Все це зробило питання обо-
рони кордону одним із головним на сеймах 1615–1616 років.
Перед сеймом 1615 року шляхта нагадувала королю, що він
обіцяв на свої гроші збудувати флот і утримувати військовий
апарат, убезпечити південний кордон, збудувавши там п’ять фор-
тець16. Сама ідея побудови фортець на степовому кордоні не
війнах, що проводить Польща, а татарські посли отримали звич-
ну відповідь польських дипломатів у козацькому питанні.
Загалом, сейм 1597 року не прийняв жодних рішень, що до-
помогли б покращити ситуацію на південно-східному кордоні.
Шляхта хотіла, щоб за все платив король та вищий клір, ухва-
лених податків було замало для організації надійного війська, а
посполите рушення, про яке багато говорили посли та сенатори,
давно вже втратило свої бойові якості.
З початком інтервенції до Московського царства польських
урядників займали питання успіху у війні на сході. Незважаючи
на те, що питання безпеки південно-східного кордону відійшли
на другий план, гетьман Станіслав Жулкевський своїми універ-
салами постійно закликав шляхту всієї держави, і особливо укра-
їнських воєводств, допомагати кварцяному війську у боротьбі з
татарами8. Після придушення рокошу 1606–1609 років однією
із основних проблем політичного життя держави залишалась
політична реформа, якою її бачила шляхта.
Зрозуміло, що при відносному спокої на південно-східному
кордоні і відсутності великих проблем пов’язаних із козацтвом
після повстання під проводом С. Наливайка питання оборони
кордону не було центральним на сеймах. В інструкціях на сей-
мики король Жигмунд ІІІ нагадував шляхті про неврегульова-
ність стосунків із Кримським ханством9, але ці потуги короля
не отримали відповідної підтримки шляхти. Найбільше питан-
нями південно-східного кордону переймались прикордонні
українські воєводства. Саме вони з року в рік пропонували якнай-
швидше вислати посольства до султана і хана та укласти з ними
новий мирний договір10. Загалом, сейм 1611 року більше пере-
ймався тим, що намагався обмежити владу короля, ніж вирішував
нагальні проблеми держави.
Два сейми 1613 року вирішували питання жовнірської кон-
федерації і обороною південно-східного кордону майже не займа-
лись. Незважаючи на заклик короля у передсеймових листах до
шляхти зайнятися убезпеченням кордону, зокрема південного,
польська шляхта у інструкціях своїм послам на сейм не приді-
лила цьому питанню належної уваги. Так, шляхта краківського
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
46 47
На сеймі була створена комісія із сенаторів (до її складу вхо-
дили сенатори Мартин Шишковський, Станіслав Жулкевський,
Лев Сапєга), що займалися проблемами оборони. Результатом
роботи комісії стало кілька документів, що були присвячені обо-
роні кордону від татар і турків та мали рекомендаційний харак-
тер. На думку комісарів для відбиття атак на Річ Посполиту по-
трібно 10 тисяч війська: 5 тисяч гусарів, 2 тисячі козаків (легкої
кінноти), 3 – піхоти. До цього війська повинні додатися добро-
вольці та війська магнатів. Щоб оплатити таке військо потрібно
призначити по два побори на два роки .
Жулкевський у своєму трактаті на сеймі писав, що для захис-
ту від татар потрібно мати дві тисячі вершників (порівну гусарів
і козаків). Якщо ж залишиться із кварти трохи грошей, то можна
буде найняти піхоту. Особливо активно гетьман домагався фінан-
сування війська у повному обсязі, щоб воно не було змушене
грабувати, пропонував ввести особливу посаду провент-майстра,
який би займався забезпеченням війська. Гетьман пропонував
плату за службу у війську: 20 злотих на квартал для гусара і 15
для козака20.
За сеймовою конституцією визначено плату жовнірам – 25 зло-
тих на квартал, робився наголос на дисципліні у війську. Але це не
задовольнило військового керівника країни, він критикував кон-
ституцію: на думку гетьмана, першочергово слід було вирішити
проблему з постачанням війська. Тому гетьман підняв питання про
„провент-майстра”, котрий би займався саме цим. Канцлер Ян
Замойський пропонував ввести таку посаду ще на сеймі 1597 ро-
ку21. Але механізми діяльності нового урядовця не обговорили і
сам проект залишився без уваги. До того ж, жовніри не мали місця
для стацій і в такий ситуації гетьман відмовився брати відпові-
дальність за те, що вони можуть почати грабувати.
Гетьману відповідав його антагоніст Кшиштоф Збаразький:
жовнірів не можна розміщати у магнатських володіннях, як про-
понував гетьман, адже магнати, як і всі платять податки, і вже
натерпілися від жовнірів. У ході дискусії із конституції сейму
видалили пункти, пов’язані із розквартируванням жовнірів, за-
мість можливих пропозицій у конституцію занесли, що все це
нова: у кінці XVI ст. про нові прикордонні фортеці говорилось
навіть в урядових конституціях та постановах короля17, але далі
розмов справа не дійшла.
На серпень король зібрав сенаторів до Варшави і хотів обго-
ворити з ними головні проблеми перед сеймом. Король акцен-
тував увагу на прикордонних проблемах: Польща стояла перед
загрозою війни з Портою, на Україні було мало війська. У лега-
ціях на передсеймові сеймики король робив наголос на небезпеці
від Туреччини і просив знайти кошти на оборону. У відповідь
частина сеймиків пропонувала створити спеціальну казну на ви-
падок війни, але посли не погоджувались призначити спеціальні
податки для цього.
Протягом 1615 року татари тричі нападали на східні воєвод-
ства Речі Посполитої18. А коли весною 1616 року татари знову на-
пали на Україну, король подав цей напад як наслідок бездіяльності
шляхти на сеймі. Шляхта так і не спромоглася вирішити проблему
оборони, незважаючи на те, що про це багато говорилось19.
Перед сеймиками 1616 року король розіслав листи легації
до шляхти, в яких робив наголос на незахищеності України. Звер-
тав увагу, що під приводом заспокоєння козацтва султан нама-
гається заволодіти південними замками. Щоб уникнути небез-
пеки з боку Туреччини, шляхта пропонувала ряд заходів: віддати
надвірні війська окраїнних магнатів під керівництво гетьмана,
посилити гарнізони прикордонних фортець, також пропонували
обороняти кордон силами кварцяних жовнірів (розмістити їх теж
хотіли на Україні) та реєстрових козаків.
Сенатори у своїх виступах радили королевичу Владиславу
піти з військом на південний кордон. Тим самим він міг би стри-
мати турків від нападу і контролювати козаків. Сейм радив
збільшити кількість жовнірів і розквартирувати їх на Україні,
скликати посполите рушення та посилити прикордонні фортеці.
Усе це могло б допомогти вирішити проблему, але вже було за-
пізно. Гетьман Жулкевський застерігав сенаторів і шляхетських
послів, що сили козаків значно зросли і потрібно за ними уважно
стежити, до козаків потрібно вислати нову комісію і врегулювати
з ними стосунки, а не намагатися їх залякати.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
48 49
новка питання зумовлює і виклад матеріалу у брошурі. Умовно
увесь текст можна розділити на три частини: роздуми автора
про почесне, корисне та можливе у знищенні козаків.
З точки зору честі знищення козаків за вимогою неприятеля,
тобто турецьких і кримських послів, є справою непочесною, адже
Україна прославилася як оборонець Польщі від татар та турків.
Тож Пальчовський пропонує задуматись, чи варто за вимогою
турків знищувати запорожців, навіть, якщо турки обіцяють мир
і спокій у такому випадку. З іншого боку, якщо постане вибір:
знищити козаків чи воювати з турками, автор пропонує з двох
зол вибрати менше і „нехай краще будуть знищені козаки, ніж
поляки”.
Автор звертається до історії, щоб обґрунтувати недоціль-
ність знищення козаків. Татари часто укладали мир із королями,
зокрема з Казимиром, Жигмундом Старим, Жигмундом Авгус-
том, але кожного разу самі ж і порушували його. „Турецькі і та-
тарські обіцянки можна по вітру і воді писати”, тож краще мати
надійних козаків, ніж ненадійний мир із турками. Автор гово-
рить, що раніше татари заходили вглиб країни аж до Бару, а з
часу постання козацтва вони так далеко не заходили жодного
разу. Найкращою обороною для кожного королівства є такі люди,
які власними силами готові захищати його від ворога.
Корисне від козаків: вони повернули із полону багато невіль-
ників, нападають на неприятеля Святого Хреста та знищують їх
фортеці. Автор вказує на неприпустимість татарської колонізації
Дикого Поля.
Розмірковуючи про можливість знищення козацтва, К. Паль-
човський говорить, що нерозумно братися за те, що виконати
неможливо. Знищити козаків радили ще Стефану Баторію і лік-
відувати козаків було можливо раніше, а тепер їх кількість значно
зросла. Турки ж вимагають знищити їх, щоб у країні розпочалася
громадянська війна і вони змогли б без опору захопити Польщу.
Автор пропонує не знищувати козаків, а платити їм за службу.
Отже, на думку Пальчовського, знищення козаків є непри-
пустиме із усіх трьох позицій: непочесне, адже вчинене на ви-
могу ворога-поганина; некорисне, адже козаки є надійними за-
залишається у віданні гетьмана, який і повинен наводити порядок
у війську22 .
Під кінець сеймових нарад стало остаточно зрозуміло, що
шляхта знову не хоче витрачати власні кошти на оборону держа-
ви, а прагне перекласти цей тягар на плечі короля, церкви, іно-
родців, іноземних купців тощо. Посольська ізба погодилась лише
на два побори з тих, що просив король. Найбільше підтримки у
прагненні посилити обороноздатність король отримав від литов-
ської шляхти.
1617 рік поставив Річ Посполиту перед обличчям війни на
два фронти: внутрішньої (з козаками) та зовнішньої (з Османсь-
кою імперією). Ціною великих втрат гетьман зміг домовитись із
Портою і у вересні 1617 року був підписаний Бушевський мир-
ний договір між Річчю Посполитою та Османською імперією.
Через місяць гетьман уклав угоду з козацтвом. Але ці угоди,
незважаючи на те, що повинні були розв’язати проблеми Вар-
шави, насправді лише відкладали їх розв’язання на пізніше, адже
вони не задовольняли жодну із сторін. Татари продовжували
грабувати прикордонні українські землі, а козаки – кримське
узбережжя. Київська шляхта у інструкціях власним послам на
сейм 1618 року просила короля оголосити посполите рушення,
щоб захистити воєводство від татарських нападів. На думку київ-
ської шляхти, щоб нормалізувати польсько-турецький стосунки
слід знищити козаків та регулярно платити татарам упоминки23.
Погіршення польсько-турецьких відносин спровокувало
активізацію суспільно-політичної думки. Проявом цієї активіза-
ції були численні публіцистичні праці, автори яких намагались
дати поради послам на сейм та сенаторам, як вирішити проблему
оборони кордонів від татар. Так перед сеймом 1618 року у Кра-
кові була видана брошура освенцимського писаря Кшишто-
фа Пальчовського „Дискурс про козаків, знищувати їх чи ні”.
Автор намагається вирішити дуже актуальне для Польщі питан-
ня: що робити з козаками, які постали як значна політична і вій-
ськова сила.
Для розв’язання проблеми Пальчовський послуговується
трьома абстрактними: почесне, корисне та можливе. Така поста-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
50 51
козаків на Крим. Ще до кінця грудня радили розбити військо
Іскандера-паши, що зимує під Тягинею. Для такої виправи слід
упевнитись в участі козаків, адже їх найбільше бояться татари,
козаків же можна ангажувати свободою православ’я. Про допо-
могу слід попросити патріарха Теофана, який має вплив на право-
славних козаків. За задумкою князів, на Дунай повинні піти що-
найменше 5 тисяч кінноти і 10 – піхоти. Жолд в 100 тисяч злотих
слід виплатити відразу. Ще варто попросити допомоги у донсь-
ких козаків.
Разом із козаками слід відправити коронне військо. До нього
мали б увійти приватні війська польських магнатів: Любомирський,
за планом князів, мав додати до війська чотири козацькі роти і 200 пі-
хотинців; Ходкевич і Кшиштоф Радзивілл могли б відправити по
400 козаків і по 200 піхоти; король – 1000; біскупи – по 200 чол.;
примас – 300; решта духовних сенаторів – по 50; рештки армії Жул-
кевського (1000 жовнірів) теж повинні приєднатись до новоство-
реної армії. Війська від сенаторів і кресових магнатів повинні при-
єднатися до головного війська. Керувати виправою мусить людина
лицарська, можливо Олександр Зборовський.
У ході подальшої роботи комісії було створено два докумен-
ти „Про початок війни з поганством” та „Про посполите рушен-
ня”. Скоріше за все автором першого були Збаразькі. У документі
мовилось, що для війни з Туреччиною потрібно три армії. Перша
повинна відбити атаку турків на Молдавію і протидіяти можливій
переправі турецького війська через Дунай. Дністер мала пере-
крити 60-тисячна армія, що буде зібрана на цілий рік. Набирати
військо потрібно як у Європі, так і вдома. При цьому слід встано-
вити яких солдатів даватиме кожне воєводство: хто гусарів, хто
козаків. Загалом, армія мала складатись із 15 тисяч гусарів, 10 ти-
сяч кіннотників, 20 тисяч козаків, 10 тисяч іноземної піхоти і
5 тисяч польської піхоти. Наголошувалось на дисципліні та проб-
лемі постачання армії.
Друге військо за планом буде допомагати першому у випадку
його поразки. Це військо буде сформоване із посполитого рушен-
ня. Збирати його потрібно на конкретно визначений день, запро-
вадити списки, вибрати ротмістрів. Третє військо буде займатись
хисниками Корони від нападів татар і турків; неможливе, адже
кількість козаків останнім часом значно зросла. На сторінках
„Дискурсу...” козаки постають захисниками Польщі від непри-
ятеля. Автор не пропонує жодних конкретних проектів упоряд-
кування відносин із козаками, Кримом та Османською імперією,
але виступає палким прихильником залучення запорозького
козацтва на державну службу24.
Одним із переломних етапів польської історії XVII ст. була
Хотинська війна. Річ Посполита виявилась не готовою до неї,
незважаючи на те, що кілька років політики і військові попере-
джали, про наближення війни. Варшава виявилась затиснутою
між двома ворогуючими угруповуваннями Тридцятилітньої вій-
ни і проти власної волі була змушена брати участь у цій першій
загальноєвропейський війні. Офіційно Річ Посполита у Тридця-
тилітню війну не вступала, але її локальний конфлікт із Осман-
ською імперією, що вилився у Хотинську війну, слід розглядати
як органічну складову загальноєвропейських процесів. У першій
із двох битв Хотинської війни, Цецорській, польські війська за-
знали повного розгрому: турками було знищене майже все жов-
нірство, що брало участь у битві, загинув гетьман Жулкевський.
Війна з Османською імперією ще раз показала польським
політикам на необхідність убезпечити південно-східний кордон
держави. У листах до сенаторів у березні 1620 року, вже після
Цецорської поразки, король вказував на необхідність зосередити
сейм виключно на проблемах оборони. У легаціях на сеймики
Жигмунд ІІІ стверджував, що скликає сейм головним чином для
складання ґрунтовного плану оборони25. Посли їхали на сейм із
дозволами на певні побори для війни, але якогось закінченого
проекту оборони на майбутнє не пропонували.
Під час виступів сенаторів лунали різні пропозиції, але всі
вони зводились до скликання посполитого рушення, додаткового
оподаткування та найму жовнірів за кордоном. На сеймі була
створена спеціальна комісія для розгляду проблем оборони. На
її засіданні князі Єжи і Кшиштоф Збаразькі представили мемо-
ріал на тему як воювати із Османською імперією. На думку кня-
зів, спочатку потрібно розбити татар, для цього слід відправити
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
52 53
Якщо відкинути незначні розходження про те, звідки взяти
гроші та скільки війська навербувати тощо, то всі плани сходи-
лись до того, щоб провести наступальну війну і закріпитися на
Дунаї.
18 грудня сандомирські посли озвучили план найму 60-ти-
сячної армії. Можливо, цей план розробляв Кшиштоф Збаразь-
кий. Головну увагу у плані приділили податкам на армію. Загаль-
на сума податків за проектом складала 2,82 млн. зл., з яких мало
б набратися 15 тисяч гусарів, 16 тисяч – вершників, 20 тисяч –
козаків, 10 тисяч – піхоти і 20 тисяч – запорожців. Решта грошей
мала йти на артилерію і додаткові витрати28.
24 грудня на виступах Кш. Радзивілл запропонував ще один
варіант військової реформи. За нею країна мала бути поділена
на округи по 10 повітів у кожному. Якщо на сеймі ухвалять 8 по-
борів, то це дасть можливість набрати по 700–1000 гусарів у
кожному окрузі, а в сумі це до 7000 тисяч вершників. Піхоту і
артилерію повинен утримувати король і духівництво. Але про-
позиції так і залишалась пропозиціями, вони не вирішували
нагального питання: де за короткий час знайти велике військо?
Після довгих дебатів у конституції сейму 1620 року було
затверджено вісім податків. Загалом, сума з податків хоч і була
недостатньою для ґрунтовної оборони Речі Посполитої, все ж
була безпрецедентна.
За сеймовою конституцією при королі і гетьмані створюва-
лись спеціальні військові ради, до яких входили сенатори і посли.
Комісари підкорялись спеціальній інструкції, що була ухвалена
сеймом. Їх завданням було слідкувати за дисципліною у війську,
податками, що сплачувались на військо та їх витратами29.
Виснажливе для обох сторін протистояння під Хотином
1621 року закінчилося нічиєю. Переговори про перемир’я між
сторонами розпочалися у кінці вересня-на початку жовтня, після
невдалого останнього штурму турецькими військами польсько-
козацького табору 28 вересня і завершилися 9 жовтня офіційним
підписанням перемир’я.
Сейм, що відбувався після Хотинської війни був не менш
конфліктним, ніж сейм під час війни. Війна загострила проти-
диверсіями на Чорному морі, аж до Константинополя. Збаразький
хотів використати для цього до 80 тисяч козаків. Їх вихід на море
мав відбутися коли перше військо своїм наступом на Білгород
змусить турків вислати військо із Константинополя, тим самим
залишить столицю без надійного захисту. Головною проблемою з
якою зіткнулись сенатори стала відсутність 7 млн. злотих на оплату
війська. Адже, навіть при чотириразовому податку, на який пого-
джувались посли, таку суму назбирати було неможливо.
На сеймі з’явився твір анонімного автора „Дискурс про обо-
рону коронну”. Автор жорстко критикував плани боротьби з тур-
ками за допомогою посполитого рушення, яке він вважав неефек-
тивним і таким, що завдасть лише шкоди державі. Існують і інші
способи оборони, але шляхта не хоче нічого робити для захисту
вітчизни, наголошував автор. Король сам не зможе вирішити таку
проблему, адже вона вимагає великих грошей, великого війська,
а розраховувати доводиться виключно на внутрішні сили, бо
сусіди не допомагають. Треба встановити шість податків, загаль-
на сума яких складе 3 млн. злотих. З них на жолд гусарам виді-
лити один млн., а решта – для козаків, артилерії і вершників.
Кожен шляхтич, що не вирушає до війська повинен виставити
збройного пахолка із 20 ланів землі26. Нічого принципово нового
„Дискурс про оборону коронну” не пропонував. Автор обмежив-
ся закликом до шляхти підтримувати короля та платити податки.
Схожість більшості планів між собою пояснюється тим, що
ці проблеми обговорювались на засіданнях сенаторів. Того ж
1619 року був оприлюднений так званий план Жулкевського,
який ґрунтувався на планах Стефана Баторія і Яна Замойського.
Гетьман пропонував розпочинати війну набравши 30 тисяч
гусарів, по 15 тисяч аркебузерів і козаків та 45 тисяч піхоти. Ця
армія мала захопити придунайські землі, козаки ж – Тягиню,
Кілію та Білгород. Річ Посполита за планом гетьмана мала діяти
спільно із семигородським, мультянським та молдавським
воєводами. Для прикриття тилу армії від татар частина військ
мала залишитись на Україні27. Після дискусій над планом було
вирішено не виступати прямо проти Порти і відіслати до Кон-
стантинополя посла для переговорів про мирну угоду.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
54 55
вирішуватись, починаючи із кінця XVI ст., постійно знижува-
лась33, тому нічого дивного немає в тому, що навіть перед облич-
чям османської небезпеки сейми виявилися недієвими. Сенатори
і посли так і не змогли піднятись над власними амбіціями і
взаємними претензіями та розробити ефективну систему оборо-
ни держави. Сейми вирішували лише актуальні проблеми
суспільно-політичного життя держави, і тому повинні були при-
ймати швидкі і ефективні рішення, а не вдаватися у гіпотетичні
роздуми і довгий пошук можливих варіантів розв’язання, а ще
краще, попередження нагальних проблем на південно-східному
кордоні. Тому, якщо порівняти проекти, наприклад, київського
біскупа Йосифа Верещинського та сеймові конституції у справі
оборони, то останні будуть видаватись поверховими.
Сейм Речі Посполитої не міг вирішити такого масштабного
питання як убезпечення південно-східного кордону, оскільки він
був органом, що представляв інтереси шляхти, і у другій поло-
вині XVI – першій половині XVII ст. був ареною запеклих
ідеологічних дискусій між представниками різних шляхетських
„партій”: роялістів і реформаторів. В той же час для убезпечення
кордону слід було приймати вольові, не завжди популярні у шля-
хетському середовищі рішення (наприклад, призначення нових
податків), на які шляхетські посли піти не могли.
Проблема південно-східного кордону була комплексною.
Щоб її вирішити слід, було розірвати замкнуте коло: татарські
напади – козацькі рейди у відповідь; обмежити до мінімуму втру-
чання у польсько-турецько-татарські стосунки Московського
царства. Зважаючи на активну чорноморську політику Москви,
це було складно. Однієї сплати козакам обіцяних грошей та ре-
гулярної виплати упоминок татарам, як це постійно пропонувала
шляхта, було замало.
Незважаючи на постійні провали польського війська у оборо-
ні південно-східного кордону, у історичній свідомості польської
шляхти перша половина XVII ст. закарбувалась як час героїчної
боротьби проти Османської імперії, час, коли Польща як щит
закривала собою весь християнський світ34.
річчя між королем і роялістами з одного боку, та прихильниками
реформ з іншого. Цей конфлікт у повній мірі розгорівся на сеймі
1623 року.
Після блискучої перемоги під Хотином лише найдалекогляд-
ніші політики продовжували говорити про необхідність поси-
лити військо Речі Посполитої та вирішити всі проблеми пов’язані
із ненадійним південно-східним кордоном. Частина сеймиків
1623 року пропонувала поставити земельну політику Жигмунда
ІІІ на службу оборонним цілям. Прецедент вже існував: схожа
політика проводилась на Чернігово-Сіверщині після приєднання
її до Речі Посполитої. Система, що створювалась на рекуперова-
них територіях, за оцінкою П. Кулаковського, була значно ціліс-
нішою і більш залежною від короля ніж решта територій Речі
Посполитої30. Щоб покращити обороноздатність південно-
східним кордону, сеймики пропонували надавати старостинські
вакансії лише „лицарським людям” та не роздавати маєтки жін-
кам, бо це не сприяє обороні. Більшість шляхти погоджувалась
із необхідністю тримати на Україні військо.
Загалом сейм, що планувався для „ремонту” Речі Посполитої
пройшов у бурхливих дискусіях: хто винен у війні з Османською
імперією, як зменшити повноваження короля. Він закінчився
безрезультатно, окрім питань пов’язаних із конфедерацією не-
оплаченого жовнірства. Сейм прийняв дуже жорстку консти-
туцію „Про запобігання жовнірській конфедерації”, що передба-
чала суворі покарання організаторам наступних конфедерацій31.
Проекти, що пропонувались сеймами І четверті XVII сто-
ліття не виникли на порожньому місці. Протягом 1550–1650 ро-
ків у Речі Посполитій було створено величезна кількість худож-
ньо-публіцистичних творів антитурецького спрямування32. Ціл-
ком зрозуміло, що не всі вони були високої якості. Але з-поміж
непродуманих і нереальних планів боротьби з турками і татарами
були і проекти, що виділялись комплексним аналізом та глибоким
розумінням проблеми.
Незважаючи на ентузіазм авторів проектів, вони залишились
лише на папері. На нашу думку, причин цьому кілька. Загальна
ефективність роботи сеймів, на яких такі питання повинні були
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
56 57
24 Palczowski Kszysztof. Dyskurs o Kozakach jeśli ich znieść czy nie. – Kraków,
1618.
25 Pietrzak J. Po Cecorze i podczas wojny Chocimskiej. Sejmy z lat 1620 i
1621. Wrocław,1983. – S. 30, 33.
26 Pietrzak J. Po Cecorze i podczas wojny Chocimskiej. Sejmy z lat 1620 i
1621. Wrocław, 1983. – S. 61–64.
27 Suwara Fr. Pryczynu i skutki klęski Cecorskiej 1620 r. Krakow, 1930. –
S. 35.
28 Pietrzak J. Po Cecorze i podczas wojny Chocimskiej. Sejmy z lat 1620 i
1621. Wrocław, 1983. – S. 70.
29 Pietrzak J. Po Cecorze i podczas wojny Chocimskiej. Sejmy z lat 1620 i
1621. Wrocław,1983. – S. 82, 105–106, 108.
30 Кулаковський П. Земельна політика Вазів щодо Чернігово-Сіверщини
(1618–1632 роки) // Україна в Центрально–Східній Європі. – К., 2005. –
Вип. 5. – С. 193.
31 Pietrzak J. W przygaszonym blasku wiktorii Chocimskiej. Sejm w 1623 r.
Wrocław. – S. 53, 124.
32 Докладніше про польську літературу присвячену Османській імперії
та Кримському ханату див.: Baranowski B. Znajomość Wschodu w dawnej Polsce
do XVIII wieku. Łodz, 1950.
33 Про ефективність роботи сеймів див.: Czapliński Wł. Z problematyki
sejmu polskiego w perwszej połowie XVII wieku. // Kwartalnik Historyczny, 1970.
r. 78. – S. 31–45.
Czapliński Wł., Filipczak-Kocur A. Udział senatorów w pracach sejmowych
za Zygmunta III i Władysława IV // Przegląd Historyczny. T. 69. – S. 665–676.
34 Докладніше про це див.: Tazbir J. Polska przedmurzem Europy. Warszawa,
2004.
1 Czermak W. Plany wojny tureckiej Władysława IV. – Kraków, 1895.
2 Prochaska A. Hetman Stanislaw Zolkiewski. – Warszawa, 1927.
3 Podhorodecki L. Hetman Zółkewski. – Warszawa, 1968.
4 Докладніше див.: Галенко О. Про татарські набіги на українські землі //
УІЖ. – 2003. – № 6. – С. 52–68.
5 Rzońca J. Sejmy z lat 1597 i 1598. Część I. Bezowoczny sejm z 1597 roku.
Warszawa–Wrocław, 1989. – S. 64.
6 Rzońca J. Sejmy z lat 1597 i 1598. Część I. Bezowoczny sejm z 1597 roku.
Warszawa–Wrocław, 1989. – S. 48.
7 Rzońca J. Sejmy z lat 1597 i 1598. Część I. Bezowoczny sejm z 1597 roku.
Warszawa–Wrocław, 1989. – S. 91
8 Pisma St. Żołkiewskiego kanclerza koronnego i hetmana wydał A.Bielowski.
Lwów, 1861. – S. 180, 181–182.
9 Byliński Janusz. Sejm z roku 1611. Wrocław, 1970. – S. 57, 79.
10 Архив Юго-Западной России. – К., 1861. – Ч. 2. – Т. 1. Постановления
дворянских провинциальных сеймиков в Юго-Западной России (1569–
1654 гг.). – С. 93–94.
11 Byliński J. Dwa sejmy z roku 1613. Wrocław, 1984. – S. 38, 74–75.
12 Prochaska A. Hetman Stanislaw Zolkiewski. – Warszawa,1927. – S.103,
111.
13 Byliński J. Dwa sejmy z roku 1613. Wrocław,1984. – S. 85–86, 134.
14 Horn M. Chronologia i zasięg najazdów tatarskich na ziemie Rzeczypospo-
litej Polskiej w latach 1600–1647 // SMHW. – Warszawa, 1962. – T.VIII. – Cz.1. –
S. 66.
15 Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. 7. Козацькі часи –
до р. 1625. – С. 321–322.
16 Ochmann S. Sejmy z lat 1615–1616. Wrocław, 1970. – S. 35.
17 Лепявко С. Проекти оборони українських кордонів у політичній думці
Речі Посполитої кінця XVI століття // States, Societies, Cultures. East and West.
Essayes in honor of Jaroslaw Pelenski. New York, 2004.
18 Horn M. Chronologia i zasięg najazdów tatarskich na ziemie Rzeczypospo-
litej Polskiej w latach 1600–1647 // SMHW. – Warszawa, 1962. – T.VIII. – Cz.1. –
S. 66.
19 Ochmann S. Sejmy z lat 1615–1616. Wrocław, 1970. – S. 46, 126–127.
20 Ochmann S. Sejmy z lat 1615-1616. Wrocław, 1970. – S. 131, 165–166,
181.
21 Rzońca J. Sejmy z lat 1597 i 1598. Część I. Bezowoczny sejm z 1597 roku.
Warszawa–Wrocław, 1989. – S. 73.
22 Ochmann S. Sejmy z lat 1615–1616. Wrocław, 1970. – S. 198–199.
23 АЮЗР. – К., 1861. – Ч. 2. – Т. 1. – С. 118–119.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26411 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0076 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:14:38Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пилипенко, В. 2011-08-31T18:47:07Z 2011-08-31T18:47:07Z 2008 Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. / В. Пилипенко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 41-57. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26411 uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. Пилипенко, В. |
| title | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. |
| title_full | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. |
| title_fullStr | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. |
| title_full_unstemmed | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. |
| title_short | Проблема оборони південно-східного кордону на сеймах Речі Посполитої першої чверті ХVII ст. |
| title_sort | проблема оборони південно-східного кордону на сеймах речі посполитої першої чверті хvii ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26411 |
| work_keys_str_mv | AT pilipenkov problemaoboronipívdennoshídnogokordonunaseimahrečípospolitoíperšoíčvertíhviist |