Біблія і архіви
У статті здійснено спробу переглянути уявлення, що склалося, про походження терміну “архів”. В статье сделана попытка пересмотреть сложившееся представление о происхождении термина “архив”. An article makes an attempt to revise formed notion of the origin of term “archives”....
Saved in:
| Published in: | Архіви України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26425 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Біблія і архіви / Є.В. Старостін // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 79-89. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859633418001711104 |
|---|---|
| author | Старостін, Є.В. |
| author_facet | Старостін, Є.В. |
| citation_txt | Біблія і архіви / Є.В. Старостін // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 79-89. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | У статті здійснено спробу переглянути уявлення, що склалося, про походження терміну “архів”.
В статье сделана попытка пересмотреть сложившееся представление о
происхождении термина “архив”.
An article makes an attempt to revise formed notion of the origin of term
“archives”.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:13:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
79статті та повідомлення
УДК 930.25:22
Є. В. СтароСтін*
БіБлія і архіВи
У статті здійснено спробу переглянути уявлення, що склалося, про по-
ходження терміну “архів”.
Ключові слова: Біблія; старий Завіт: новий Завіт; церковні архіви; архі-
вознавство; джерелознавство; термінологія.
У світовій історико-культурній скарбниці ледве чи можна назва-
ти пам’ятку писемності, яка вивчалася б ученими протягом багатьох
століть з такою ретельністю й пристрастю, з такою любов’ю й шано-
бливістю, як Біблія. Бібліографічний покажчик літератури російською
мовою про Біблію набагато перевищує обсяг солідного довідкового
видання1. і разом з тим донині не було жодної серйозної публікації,
жодної наукової статті як у Росії, так і за рубежем, у яких біблійні
тексти розглядалися як джерела з історії найдавніших архівів. Уче-
ні, звичайно, звернули увагу на статтю в Біблії, у якій Бог дає точні
вказівки мойсеєві щодо побудови Ковчега для зберігання священних
скрижалей. але далі констатації самого факту не пішли, відзначивши
спорідненість двох слів – arche і archives2. не є винятком і “великий
путівник по Біблії”, випущений мюнхенським видавництвом “дремер
Кнаур” у 1985 р.3 і перекладений через вісім років у Росії. можливо,
сакральний характер священних писань, дарованих Богом, утруднював
внесення цієї унікальної історичної пам’ятки до палітри джерел істори-
ко-архівної науки, яка склалася в традиціях світської освіти.
У радянську епоху з цілком зрозумілих ідеологічних мотивів ана-
ліз священних біблійних текстів не включався до навчальних програм
історичних факультетів вищих навчальних закладів. Головний історич-
ний пам’ятник християнства був бібліографічною рідкістю й до нього
мали доступ лише фахівці у відділах рукописів найбільших бібліотек і
музеїв. в офіційній ідеології утвердився погляд на біблійну історію як
на сукупність вигаданих, міфологізованих подій.
Численні післявоєнні знахідки історичних писемних пам’яток у пе-
редній азії, які належать до біблійного часу, дозволили простежити,
якщо не прямий, то опосередкований зв’язок зі змістом Біблії, а від-
криття в кінці 1940 – поч. 1950-х рр. прадавніх сувоїв “мертвого моря”
з їх наступною публікацією стали незаперечним аргументом у визнанні
* Старостін Євгеній Васильович (1935–2011) – доктор історични наук,
професор, завідувач кафедри історико-ар хів ного інституту Російського
державного гуманітарного університету.
© Є. в. старостін, 2011
статті та повідомлення80
автентичності біблійних текстів своєму часові. після прочитання кум-
ранських та інших прадавніх рукописів навіть затяті борці з релігією
перестали сумніватися в їхній стародавності4. майже не покращило-
ся становище в Росії й після 1991 р. наталія Будур і іван панкеєв у
перший том своєї праці “міфи й легенди народів світу”, що вийшов
друком у москві у 2002 р., включили старий і новий Завіт5. дотепер
священні біблійні писання не аналізувалися вченими з точки зору ви-
явлення в них відомостей про найдавніші архіви.
не торкаючись божественної природи Церкви, відзначимо, що як
суспільний адміністративний інститут вона відбивала загальні умови
людського співіснування, піддаючись впливу й, у свою чергу, впливаю-
чи на всі сфери його соціального, політичного, культурного й духовно-
го життя. не останню роль відіграло ставлення Церкви до збереження
своєї історико-документальної культурної спадщини, тобто архівів. Бі-
блійні тексти серед них посідали чільне місце, і їх збереження й мож-
ливість використання було різним у західній і східній Церквах. У за-
хідній Церкві, особливо під впливом папства, були сильними тенденції
перешкоджання читанню Біблії мирянами. вважалося, що ознайомлен-
ня з Біблією без посередників непідготовленим малограмотним наро-
дом буде сприяти поширенню різних оман і усіляких єресей.
Чи може Біблія надати додаткові відомості про способи зберігання
й використання як сакральних, так і щоденних записів, що утворюва-
лися за час існування ізраїльського й інших народів передньої азії, які
зазнали християнізації? відповісти на це та інші питання, що виникли
при дослідженні головної писемної християнської святині, покликана
ця стаття.
саме слово Біблія походить від грецького слова “бібліа “, що ввій-
шло у середньовічну латинь і означало “книги”. під книгами розумі-
лися не тільки кодекси, тобто книги в нашому розумінні, але й папі-
русні, рідше пергаментні сувої. У старозавітний час для різних записів
продовжували досить активно використовувати також глину й плоский
камінь, документи на яких позначалися поняттям “скрижаль”. У свя-
щенному письмі особливе місце посідала “Книга життя”, яка містила
генеалогічні списки, що фіксували приналежність згаданих осіб до ви-
браного народу ізраїлю. повнота й точність відомостей про родовід,
збережені з дописемного періоду, не може не викликати в сучасного
читача почуття захоплення. однак зберігати інформацію, що накопичу-
валася в пам’яті було проблематично, тому прадавні іудеї, як і інші на-
роди, повинні були подбати про збереження необхідних документів на
матеріальних носіях у надійному місці. на відміну від інших прадавніх
народів передньої азії, відомості про яких наука одержала з рук архе-
ологів, іудеї послуговувались чудовою писемною пам’яткою, зміст якої
не зазнав зміни протягом двох тисячоліть. Глиняні таблички були в них
81статті та повідомлення
менше поширені, ніж у сусідніх народів, оскільки первісний кочовий
спосіб життя ускладнював їхнє перевезення й збереження.
отже, відкриємо Біблію. У другій книзі “вихід” мойсей одержує
вказівку від Господа: “Зробіть ковчег із дерева ситтим: довжина йому
два ліктя з половиною, і ширина йому півтора ліктя, і висота йому пів-
тора ліктя; і обклади його чистим золотом, зсередини й зовні покрий
його; і зроби вгорі довкола нього золотий вінець (кручений); і виплав
для нього чотири кільця золотих і укріпи на чотирьох нижніх кутах
його: два кільця на одному боці його, два кільця на іншому боці його;
Зроби із дерева ситтим жердини й обклади їх (чистим) золотом; і вкла-
ди жердини в кільця, по боках ковчега, щоб за допомогою їх носити
ковчег. і поклади в ковчег одкровення, яке я дам тобі”6.
мойсей одержав від Бога скрижалі кам’яні, на яких перстом божим
були записані одкровення. З Біблії відомо, що вони були розбиті й по-
тім переписані мойсеєм на дванадцяти каменях, розташованих навколо
вівтаря. Заповіді Божі згодом були скопійовані на шкіру (пергамен),
поміщені у ковчег і природно розділили його долю7. Ковчег, за вка-
зівкою Бога, повинен був перебувати в скинії, що являла собою пере-
носний молитовний намет. Уповноважені перського царя атаксеркса
оголосили народу “закон мойсеїв”, читання якого, і нам важливо це
відзначити, тривало сім днів “від світанку до полудня”8. У колисці сві-
тової цивілізації, яка зародилася в “жаркому поясі” планети, по-іншому
зберегти “священні книги” було неможливо. З одного боку, винятково
активна флора і фауна, з іншого – небезпека постійних збройних набі-
гів, сутичок тощо змушували прадавніх священнослужителів з особли-
вою передбачливістю організовувати збереження життєво важливих
для виживання народу документів.
У біблійних книгах слово “ковчег” вживалося і в інших значеннях.
першу згадку про нього зустрічаємо при описі похорону Йосипа, тіло
якого набальзамували й поклали в “ковчег”, тобто в труну. нарешті,
третє значення слова “ковчег” відоме всім і викликає в пам’яті образ
човна, який легендарний ной за вказівкою Бога використовував, ряту-
ючись від всесвітнього потопу.
надзвичайно чіткі і ясні вказівки Бога про те, де і як зберігати од-
кровення, викликають, принаймні, ще одне питання. Чи можна зустрі-
ти термін “ковчег”, що позначав місце зберігання документів та інших
письмових джерел, за межами біблійних традицій? так, звичайно. по-
няття “ковчег”, тобто “скринька”, “скриня”, що позначало місце розмі-
щення документів, стосовно до біблійного часу вживалося на давньо-
му сході, у Єгипті, Греції, Римі, візантії, Китаї. У двох позолочених
скриньках у підвалі храму апполона на палатинському пагорбі в епоху
імператора августа (63 до н. е. – 14 н. е.) римляни зберігали найдорого-
цінніші рукописи грецького походження т. зв. “сивиллині книги”, які,
статті та повідомлення82
на їхню думку, містили пророцтва про долю Риму9. У святилищі апол-
лона в дельфах жреці зберігали в дерев’яних скриньках вислови ора-
кула, написані на дошках, обтягнутих шкірою10. перший китайський
літописець сима Цянь (приблизно 146–87 рр. до н. е.), щоб урятувати
під час переслідувань частину своїх творів11, що залишилася, сховав їх
“на горі відомій”, тобто в обкутих скринях палацового архіву. в єврей-
ських молитовних будинках (синагогах) довгі століття найважливіші
документи зберігалися в ковчезі. практика виокремлення, а почасти
окремого зберігання священних книг збереглася до наших днів. У си-
нагогах Хумаш, що становить основу тори, читається за рукописним
пергаментним сувоєм.
У більш зрілий період римської державності у зв’язку із збільшен-
ням кількості документів у системі цивільних архівів утверджуються
терміни – “ерарій” (скарбниця), “табулярій” (від слова “tabula”) – до-
щечка для написання тощо12. однак термін “скриня”, що позначав міс-
це зберігання найважливіших документів, не зникає зовсім. Його ми
зустрічаємо у візантійській і в російській православній традиції. “скри-
ня святої трійці” у пскові слугувала державним архівом псковської
феодальної республіки, де зберігались як світські, так і духовні папе-
ри13. відроджуючи біблійні традиції, герцог Готфрид (Годфруа), засно-
вник ієрусалимського королівства, наказав, згідно з легендою, зібрати
записані мудрецями місцеві звичаї і скласти на їхній основі “закони
й ассизи”, якими слід керуватися у повсякденному житті. Хартії, за-
писані згідно з рекомендаціями Біблії, були поміщені в скриню, побу-
довану за розпорядженням герцога за розмірами “Ковчегу Завіту”. до
архіву, розміщеного біля Гробу Господнього, зверталися тільки тоді,
коли виникало спірне питання, що вимагало розв’язання. причому, від-
крити скриньку “листів св. Гробу” можна було тільки в присутності
короля або патріарха й ще принаймні семи відібраних осіб. У серед-
ньовічній Європі аж до нового часу найважливішу документацію збе-
рігали в кофрах (скринях) і тільки набагато пізніше відбулася заміна
скринь шафами, яка, до речі, йшла дуже повільно14. У московському
царстві в “Хранилах царських” (термін уведений с. о. Шмідтом), у
приказних архівах, грамоти й інші державні документи зберігалися в
скринях, ящиках, коробах15. У Російському державному архіві давніх
актів зберігся відлитий зі срібла позолочений ковчег, у який Катерина
II, перебуваючи, безсумнівно, під впливом біблійних переказів, нака-
зала помістити соборне укладення. імператриця сама прагла побачи-
ти “Укладення” і віддала розпорядження, щоб його принесли у палац.
пошуки були довгими. Шукали скрізь, навіть під престолом Успен-
ського собору, оскільки генерал-губернатор чув, що колись саме там, у
Кремлі, існувала схованка для зберігання найбільш важливих царських
документів16. в епоху миколи I за наказом імператора, на додаток до
83статті та повідомлення
одного існуючого були відлиті з міді ще 7 масивних ковчегів, усереди-
ні покритих темним оксамитом, для кращого збереження найцінніших
державних документів. У ці 8 ковчегів помістили: тексти “Російської
правди”, прадавні договірні грамоти російських князів з великим нов-
городом, судівники івана III і івана IV, грамоту про обрання на царство
михайла Романова, грамоту про запровадження в Росії патріаршества,
соборне укладення, договірні й духовні грамоти російських князів, за-
писки царів і князів, що скорилися Росії, у тому числі Хмельницького
про приєднання малоросії, царські листи й ін. вони й склали осно-
ву історико-культурної документальної спадщини імперії, покладеної
на зберігання до державного сховища старожитностей імперії (хартії,
рукописи, печатки), положення про яку імператор підписав 5 квітня
1853 р.17 один із таких ковчегів зберігся, і його можна побачити нині
в кабінеті директора Російського державного архіву давніх актів. само
собою зрозуміло, що в ковчегах, скринях і т. п. зберігалися не тільки
писемні, але й речові пам’ятки, цінні найдавніші реліквії. в описі май-
на софійського собору від 1749 р. значився позолочений срібний ков-
чег з мощами алексія, людини Божої18. У цьому зв’язку не можна не
згадати, що велика християнська реліквія – десниця іоанна Хрестителя,
привезена із Чорногорії в москву 7 червня 2006 р., теж знаходилась в
ковчезі.
але повернімося у біблійні часи. стежити за ковчегом і скинією
доручалося посвяченим левітам-священнослужителям. Це культове
міс це – святилище – при потребі можна було розбирати, перевозити й
зби рати в іншому місці. У той період прадавні іудеї вели кочовий спо-
сіб життя, й архів, що перебував у святилищі, нерозлучно ішов за ними
у всіх їхніх мандрах пустелею. У ритуальному наметі, а потім у спеці-
ально побудованому храмі зберігався “Ковчег завіту”, скрижалі закону
як першоджерело одкровення Бога. доля цього святого сховища була
надзвичайно трагічна. Біблійне сказання переповідає історію “скрижа-
лів завіту” з моменту угоди, укладеної з Богом на горі синай, до його
загибелі. З першої книги Царств відомо, що скриня зі священним дого-
вором перебувала у місті силоме, що було у той час резиденцією пер-
восвященика19. архів неодноразово супроводжував ізраїльське військо,
надаючи священного характеру війнам, які вела держава. не завжди
його присутність гарантувала перемогу. У XI ст. до н. е. ізраїльська
армія у війні проти філістимлян була вщент розбита й “Ковчег заві-
ту” потрапив у полон. в епоху правління давида цивільна й військо-
ва адміністрація зосередилася в Єрусалимі. туди ж був перевезений
“Ковчег завіту”, освячуючи міцніючу владу популярного царя. один із
блискучих представників дому давидового, що царював близько 400
ро ків, соломон (965–928 до н. е.), спорудив поруч із царським палацом
Будинок Господа20. періоди розквіту змінювалися періодами занепаду
статті та повідомлення84
єврейського царства. Його столиця неодноразово розорялася в ході не-
скінченних військових зіткнень. на якийсь час “Ковчег завіту” зник і
був знайдений, за біблійним переказом, під час очищення Храму Гос-
поднього від ассірійських культових символів21. на думку ізраїльських
дослідників Х. тадмора й Р. наделя, виявлена “Книга завіту” була ні-
чим іншим, як Книгою второзаконня або значною частиною цієї книги,
яка в цей період зазнала змін і остаточної редакції, що мало на меті
перетворення її в державний звід законів”22. Фінал загибелі архіву на-
ведений у Четвертій книзі Царств (гл. 25. 8–12): “прийшов невузардан,
начальник охоронців і слуга царя вавилонського, в Єрусалим і спалив
дім Господній і дім царя… і всі більші будинки спалив”23. таким чи-
ном, ієрусалимський храм разом з “Ковчегом завіту” в 587/586 рр. до
н. е. був при повторному захопленні війнами панівної вавилонсько-хал-
дейської династії навуходоносора зруйнований, і подальша доля його
невідома. як невідома доля трону Бога, золотого глечика з манною й
берла аарона, що перебували там само. У зв’язку із загибеллю “Ковче-
га Завіту” існують перекази, що він був урятований пророком ієремією
(2 мак. 2:4), і друге, що ковчег, відповідно до прадавнього ефіопського
літопису Кебра негаст (Kebra Nagast), був зі “згоди Бога” викрадений
сином цариці савської і соломона менеликом, оскільки нібито євреї
порушили клятву й зрадили Завіт24. отже, і шукати його потрібно в
ефіопії, швидше за все в аксумах, де він був нібито таємно замуро-
ваний у каплиці найбільшого храму міста. в усякому разі, у другому
храмі Зоровавеля “Ковчега Завіту” уже не було25.
Зберігачем архіву призначався один зі священнослужителів, але
вбачати в тодішньому архіваріусові представника однієї із найдавніших
професій, як би цього деяким сучасним історикам не хотілося, не слід.
на них були покладені інші важливі функції. насамперед, ці зберігачі –
спочатку усних переказів, легенд і міфів, а потім і письмових текстів,
коштовних предметів – мали бути освіченими й грамотними людьми,
що постійно опікуються поповненням своїх лав. для того при релігій-
них громадах, жрецьких храмах зазвичай відкривалися школи для ді-
тей знаті для оволодіння знаннями й головним чином писемністю. на
початковому етапі розвитку людської цивілізації, що характеризується
відсутністю розвинених управлінських структур, пануванням сакраль-
ного права, що визначають геть усе, з територіальною залежністю пле-
мені до джерела їжі, зародковими торговельними відносинами й т. п.
архіви створювалися для збереження, насамперед безцінних, життєво
важливих для виживання документів. письмові документи, що збері-
гаються у різних регіонах світу, де зароджувалася людська цивілізація,
одержали близькі за значенням назви, що дозволяють визначити їхню
типологічну близькість. Звичайно, це не сховища в нашому розумінні
слова, а скоріше зародок того, що в майбутньому назвуть архівами. од-
85статті та повідомлення
нак їх функціональна первинна спрямованість мало чим відрізнялася
від сучасної практики. вони одержували назви:
– за місцем безпосереднього зберігання: ковчег, короб, скриня
(Arche, Arca, ae);
– за приміщенням, де зберігалися дерев’яні скрині з документами:
скринія (scrinia), гениза, скарбниця хартій, сховища царські;
– за складанням, написанням або перепискою документів: скрипто-
рій (scriptorium), реєстратура, ризниця;
– за складом матеріалу, на якому написаний документ: табулярій
(tabularium, tabula), картулярій (charta, ea – аркуш папірусу, chartularium),
царські шкурки (пергамен стародавня персія), бумажница (середньо-
вічна Росія) та ін.;
– за місцем складання й зберігання документів: палац правителя,
урядова будівля, адміністративне місце (Archeion); за назвою храму
(метроон), скарбниця, скарбничка (наказні архіви Російської держави);
– за культурним призначенням: дім життя (стародавній Єгипет),
мусейон, ліберія (бібліотека).
нам важливо відзначити, що способи зберігання священних біблій-
них текстів та інших цінних пам’яток писемності були аналогічними
формам зберігання документів у сусідніх цивілізаціях, які поставали
у цей час. схід навіть випередив набагато греко-римську цивілізацію,
якій передав навички письма й зачатки архівної справи. пізніше, швид-
ше за все під впливом низки чинників, у тому числі ісламу, що з’явився,
численні прихильники якого зобов’язані були знати слова пророка
напам’ять, ісламізовані племена сходу віддали перевагу усному сло-
ву над письмовим. Ці люди з гордістю іменувалися “уммис”, оскільки,
не вміючи ні читати, ні писати, могли годинами відтворювати текст
священного Корану, ані разу не помилившись26. на відміну від Біблії
священний Коран був явлений мухаммаду ангелом джибрилом (Гав-
риілом). він у точності відповідав архетипу, що зберігається на “сьо-
мому небі”, тобто місці, недоступному для людей. протягом 23 років
Коран відкривався пророкові, який завчав текст напам’ять27. традиції
“усної історії” (“усних архівів”) ще довгі століття будуть зберігатися у
щоденному житті “південних народів”, у чому автор цієї статті пере-
конався, працюючи колись серед аборигенів племені малинке у Гвінеї.
Започаткований у древній Греції термін архів “Archeion” (корінь
“arca”) походить від дієслова “arca”, ui-, ere (охороняти, оберігати, зами-
кати й т. п.); він уживався у своєму значенні, але широкого поширення
не мав ні в древній Греції, ні у древньому Римі. імператор Юстиніан
(482–565), що залишив світу чудовий храм св. софії в Константинополі
й здійснив кодифікацію римського права, спробував упорядкувати збе-
рігання офіційної документації. “нехай ваше преосвященство, – писав
він, – видасть накази по кожній із провінцій, щоб був виділений буди-
статті та повідомлення86
нок, у якому суддя (зберігач) повинен зберігати документи, обравши
кого-небудь для нагляду за ними, так щоб документи залишалися неу-
шкодженими й за вимогою могли б бути швидко знайдені, і нехай вони
утворюють архіви, і той стан, яким нехтували в містах, буде виправле-
но”28. латинський термін “archivum” ніколи не зникав надовго із ужит-
ку в письмовій християнській літературі. досить згадати “архіваріуса
Римської церкви” з житія “олексія, людини Божої”, єдиного, хто міг
прочитати лист, залишений святим перед смертю. на порозі епохи від-
родження цей термін відроджується в Західній Європі для позначення
вже в рамках світського суспільства місця зберігання цінних, старих
паперів і документів. енциклопедія XVII ст. дає наступне визначення
архівів, підкреслюючи правовий характер документів: “сховище старих
титрів і хартій, що містить права, намагання, привілеї й прерогативи
будинку, міста, королівства”29.
історики архівів XX ст. (е. Казанова, а. Бреннеке, Р. а. Ботьє,
Ж. Фавьє та ін.), що одержали світську освіту, применшували вплив
церковної архівістики на форми зберігання, класифікації та викорис-
тання документів у світських державах, що утворюються. У Росії
н. в. Бржостовська у своїй книзі “архіви й архівна справа в зарубіж-
них країнах” хоча й помістила в типології найдавніших архівів, що
створюється, категорію жрецьких сховищ на перше місце, та згодом
відсунула їх на задній план у зв’язку з описом розгалуженої мережі
державних архівів, яка мала тенденцію збільшуватися30. вплив христи-
янської церкви на розвиток архівної й бібліотечної справи, особливо в
перше тисячоліття свого існування, був набагато ширшим і глибшим,
ніж вважають автори, що досліджували історію архівів. Чинник поді-
бного впливу повинен зайняти домінуючу позицію у всіх наукових пе-
ріодизаціях, у яких сучасні вчені намагалися обґрунтувати основні ета-
пи формування архівів31. і Біблія була й залишається найважливішим
джерелом з історії зародження писемної культури й первісних форм
зберігання документів32.
на прикладі тільки однієї, хоча й видатної історичної пам’ятки, ми
розглянули зародження, розвиток, способи зберігання й передачі ка-
нонізованої культурної пам’яті народу, яка колись жила в його куль-
тах, обрядах, звичаях. Цей тип архіву, що зберігає життєво важливі
для суспільства і держави документи, пройшов шлях через століття.
У щоденній процедурі демонстрації у виставковому залі національно-
го архіву сШа головних документів країни: декларації незалежності,
Конституції сШа, Білля про права, які піднімаються ранком у вітрину
й опускаються ввечері в підземний сейф (ковчег, скриню), чуються від-
гомони біблійних традицій. слушним і неспростовним є твердження:
той, хто нині дивиться в завтрашнє, повинен не допустити зникнення
вчорашнього.
87статті та повідомлення
1 див.: Христианство. Энцикл. словарь. – м., 1993. – с. 207–262.
2 Freyburger M. L. Archives: un peu d`histoire et d`étymologie // Revue
d`archivistique de l`Université de Haute – Alsace. 1991. – N I. – Nov. P. 4–6;
Delssalle Paul. Une histoire de l`archivistique. Québec, 1998. – P. 20–21. вивчаючи
етимологію терміна “архів”, деякі вчені (п. дельссаль та ін) виводять його
походження від слова “arche” (ковчег, скриня). Б. с. ілізаров присвятив
дефініції цього поняття спеціальну статтю, походження цього слова пов’язує
з давньогрецьким “архе” – (початок) і близькими до нього однокорінними
поняттями “архайос” (стародавній) і “архейн” (перший). “від нього ж, –
пише Б. с. ілізаров, – веде походження і давньогрецьке слово “архейон” –
урядова палата, присутствене місце, міська ратуша”. (див.: Илизаров Б. С. о
формировании терминов “архив”, “архивный документ” и их современной
интерпретации. (архивы сссР. История и современность. – м., 1989. –
с. 4–10.) припущення ілізарова можна розглядати як одну з версій. точка зору
автора цієї статті викладена нижче. див. також статтю “архивы”, опубліковану
Є. в. старостіним в “Большой российской энциклопедии. – т. 2. – м., 2005”.
3 Knaurs grosser Bibelfuhrer. – München, 1985.
4 Крывелев И. Книга о Библии. – м., 1959.
5 мифы и легенды народов мира. в 3-х тт. – т. I. – м., 2002. – с. 361–570.
6 Исход. Гл. 25. с. 10–16; (Библия. Изд. 12. – пг., 1916. – с. 91).
7 З єврейської священної книги видно, що, крім кам’яних скрижалей, Бог
дав мойсею “тору і заповідь, що я написав для настанови народу”. див.:
Шмот 24 мишпатим. Гл. 12 // тора (пятикнижие моисеево) Иерусалим:
1992. – с. 419. тора, що включає письмову і усну частину з коментарями,
ширше п’ятикнижжя мойсея, і, на думку єврейських учених, “за всієї начебто
схожості з Біблією принципово від неї відрізняється”. див.: Брановер Г. пре-
дисловие // тора. Иерусалим, 1992. – с. 8–9.
8 Книга неемии. Гл. 8. ст. 1–18.
9 Дьяконов И. М. общественный и государственные строй древнего дву-
речья. Шумер. – м., 1959. – с. 38; Санчурский Н. В. Римские древности. – м.,
1995. – с. 121; Маяковский И. Л. архивы и архивное дело в иностранных
государствах. – вып. 1. – м., 1959. – с. 38 (За часів полководця стіліхоном
цей найдавніший архів був знищений).
10 архивные курсы. лекции, читанные в 1918 году. I. пг., 1920. – с. 30.
У музеї образотворчих мистецтв ім. о. с. пушкіна збереглася картина пус-
сена (1594–1665) “александр, повелевающий спрятать книги Гомера” в “ков-
чег” (скриня, кофр), що представляла копію з більш ранньої гравюри мар кан-
тоніо Раймонді.
11 панорама веков. популярная библиографическая энциклопедия. Зару-
беж ная художественная проза от возникновения до XX в. – м., 1991. – с. 30.
12 Старостин Е. В., Чудиновских В. А. архивы и архивное дело в зару-
бежных странах. – свердловск, 1991. – с. 3–6.
13 Чернов А. В. История и организация архивного дела в сссР. – м.,
1940. – с. 20.
14 Delsalle P. Op. cit., P. 102–105. додамо від себе, що зміна способів
зберігання документів була викликана також широким розвитком палітурної
справи. З’явилася, нарешті, можливість поєднати окремі документи в книгу і
поставити її на полицю.
15 Шмидт С. О. Российское государство в середине XVI столетия.
Царский архив и лицевые летописи времен Ивана Грозного. – м., 1984. – с. 5;
статті та повідомлення88
опись дел приказа новгородской четверти, вынесенных в пожар 1626 го да //
ЧоИдР. Кн. I . отд. V. м., с. 28–29. опис скарбниці вологодського мо нас-
тиря, складений в 1638 р., повідомляє про те, що монастирська скарбниця і
фінансова документація зберігалися разом у “окутому залізом коробі”. див.:
Чернов А. В. Указ. соч., 31. Щоб поєднати ці згадки з недалеким минулим -
прочитаємо опис передпокою, в якому виявився іван миколайович Бездомний,
переслідуючи воланда у відомому романі м. п. Булгакова: “У величезній, до
крайності запущеної передньої ... стояла величезна скриня, оббита залізом”.
див.: Булгаков М. А. мастер и маргарита // москва. – 1966. – № 11. – с. 35.
16 Пересветов Р. по следам находок и утрат. Изд. 2. – м., 1963. – с. 233.
17 Звернення миколи I до біблійної традиції не було випадковим. воно
повинно було освячувати непорушність самодержавства і його міцного
союзу з православ’ям і народністю. необхідно ще раз було нагадати, що в
Росії є царська влада, що вона належить Романовим і що вона від Бога. див.:
Дремина Г. А., Чернов А. В. Государственные архивы сссР. Из истории
Центрального государственного архива древних актов. – м., 1959.
18 описи имущества новгородского софийского собора XVIII – начала
XIX в. новгород., 1993. – вып. 2. – с. 36–37. десниця, за переказом
XVII ст., була викрадена новгородським купцем. див. також: православная
энциклопедия. – том. II. – м., 2001. – с. 8–12.
19 первая книга Царств. Гл. 3. ст. 3.; Гл. 4. ст. 3, 4, 11, 13, 17, 18, 21, 22.
20 третья книга Царств. Гл. 1. ст. 35; Гл. 3. ст. 12; Гл. 6. ст. 1–38; Гл. 8.
ст. 1–21.
21 Тадмор Х., Надель Р. Библейский период // очерк истории еврейского
народа. – Израиль, 1993. – с. 82.
22 там же. – с. 82.
23 Четвертая книга Царств. Гл. 25. ст. 8–12.
24 Бадж Уоллис Е. А. (Badge Wallis E. A.) вступление к Кебра негаст.
1932. Ковчег Завіту в ефіопії. http://www.proza.ru/texts; аксум – таємниця
Ковчега Завіту. Ковчег Завіту, як і інші священні артефакти, шукали: іудеї,
хрестоносці, тамплієри, єзуїти, масони і різного роду авантюристи. і все
марно. до цього підключилися голлівудські продюсери, змусивши улюбленця
жінок, блискучого кіноактора індіану джонса взяти участь в пошуку головної
християнської святині.
25 Олесницкий А. А. ветхозаветный храм в Иерусалиме. – спб., 1889;
Голу бинский Д. Ф. Разбор и опровержение ложного мнения о кивоте завета //
пртсо. Ч. 21 за 1862.
26 священный Коран / подг. маулана махаммад али. – лахор Инк. сШа,
1997. – с. LVII-LVIII; Белл Р., Уотт У. м. Коранистика: введение. – м.; спб.,
2003.
27 “да, это – Коран славный в скрижали хранимой!”. (Коран 85:21–22).
28 Балтазар Бонифацио. архивы (1632). перепечатано лестером Б. Борком
в “американском архивисте”. – 1941. – № 4. – с. 237.
29 Coeure S., Duclert V. Les Archives. – Paris, 2001. – S. 7.
30 Бржостовская Н. В. архивы и архивное дело в зарубежных странах. –
м., 1971. – с. 6–10.
31 Старостин Е. В. методология истории архивов: периодизация //
архивы России. методологические аспекты архивоведческого знания. – м.,
2001. – с. 5–14.
32 Значно розширює наші уявлення про зародження архівів книга
Гейдельберзького єгиптолога яна ассмана, яка вийшла друком нещодавно.
89статті та повідомлення
Куль турная память. письмо, память о прошлом и политическая идентичность
в высоких культурах древности. – м., 2004. Корисно подивитися на архіви
як на одну з форм культурної пам’яті суспільства, народу, хоча в книзі дуже
багато суперечливих думок. не менш цікава книга французького вченого
а. Ж. мартена “Histoire et pouvoirs de l`écrit”. – P., 1996.
в статье сделана попытка пересмотреть сложившееся представление о
про исхождении термина “архив”.
Ключевые слова: Библия; ветхий Завет; новый Завет; церковные архи-
вы; архивоведение; источниковедение; терминология.
An article makes an attempt to revise formed notion of the origin of term
“archives”.
Keywords: the Bible; the Old Testament; the New Testament; Church archives;
archival science; source studying; terminology.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26425 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:13:13Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Старостін, Є.В. 2011-08-31T20:06:03Z 2011-08-31T20:06:03Z 2011 Біблія і архіви / Є.В. Старостін // Архіви України. — 2011. — № 1. — С. 79-89. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26425 930.25:22 У статті здійснено спробу переглянути уявлення, що склалося, про походження терміну “архів”. В статье сделана попытка пересмотреть сложившееся представление о происхождении термина “архив”. An article makes an attempt to revise formed notion of the origin of term “archives”. uk Інститут історії України НАН України Архіви України Статті та повідомлення Біблія і архіви The Bible and the Archives Article published earlier |
| spellingShingle | Біблія і архіви Старостін, Є.В. Статті та повідомлення |
| title | Біблія і архіви |
| title_alt | The Bible and the Archives |
| title_full | Біблія і архіви |
| title_fullStr | Біблія і архіви |
| title_full_unstemmed | Біблія і архіви |
| title_short | Біблія і архіви |
| title_sort | біблія і архіви |
| topic | Статті та повідомлення |
| topic_facet | Статті та повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26425 |
| work_keys_str_mv | AT starostínêv bíblíâíarhívi AT starostínêv thebibleandthearchives |