Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України
Досліджуючи особливості використання інтернет-технологій окремими кандидатами у президенти 2010 року, автор статті здійснив спробу оцінити перспективи поширення популярності веб- кампаній в Україні, а також виявити причини їх неефективності на останніх виборах. Окреслено здобутки та помилки, доп...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26727 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України / О. Щербаков // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 203-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859665675673403392 |
|---|---|
| author | Щербаков, О. |
| author_facet | Щербаков, О. |
| citation_txt | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України / О. Щербаков // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 203-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| description | Досліджуючи особливості використання інтернет-технологій
окремими кандидатами у президенти 2010 року, автор статті
здійснив спробу оцінити перспективи поширення популярності веб-
кампаній в Україні, а також виявити причини їх неефективності
на останніх виборах. Окреслено здобутки та помилки, допущені
в онлайн-кампаніях кандидатів, і виявлені специфічні національні
фактори, що впливають на ефективність веб-кампаній.
Researching features of using the Internet technologies by different
candidates during presidential elections in 2010, this article carries out
an attempt to estimate the prospects of distribution of popularity of webcampaigns
in Ukraine and to reveal the reasons of their inefficiency
on the last elections. Some achievements and errors made in different
online campaigns were examined. The influence of specific national
factors on efficiency of web-campaigns was also outlined.
|
| first_indexed | 2025-11-30T11:20:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
203
– К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2009. – 448 с. 12.
Цыганков П. Л. Россия в формирующемся миропорядке: ресурсы
и внешнеполитический статус / П. Л. Цыганков // Вестник МГУ.
– Серия 18: Социология и политология. – 2009. – №3. – С. 6-11.
УДК 324:316.774
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТУ
У ВИБОРЧИх КАМПАНІЯх
КАНДИДАТІВ У ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ
Олександр Щербаков,
здобувач кафедри політології
філософського факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Досліджуючи особливості використання інтернет-технологій
окремими кандидатами у президенти 2010 року, автор статті
здійснив спробу оцінити перспективи поширення популярності веб-
кампаній в Україні, а також виявити причини їх неефективності
на останніх виборах. Окреслено здобутки та помилки, допущені
в онлайн-кампаніях кандидатів, і виявлені специфічні національні
фактори, що впливають на ефективність веб-кампаній.
Ключові слова: Інтернет, виборча кампанія, веб-кампанія,
онлайн-кампанія, вибори.
Researching features of using the Internet technologies by different
candidates during presidential elections in 2010, this article carries out
an attempt to estimate the prospects of distribution of popularity of web-
campaigns in Ukraine and to reveal the reasons of their inefficiency
on the last elections. Some achievements and errors made in different
online campaigns were examined. The influence of specific national
factors on efficiency of web-campaigns was also outlined.
Keywords: the Internet, election campaign, web-campaign, online
campaign, election.
Після перемоги Барака Обами на президентських виборах США
2008 року та висвітлення всіма можливими ЗМІ ролі, яку відіграли
в його кампанії інтернет-технології, у жодного експерта в Україні
не залишилось сумніву, що аналогічні стратегії будуть відображені
у вітчизняній практиці 2009-2010 років.
204
Та після завершення кампанії можна напевне стверджувати, що
український сегмент Мережі не виправдав сподівань кандидатів. У
цій статі ми спробуємо відповісти на запитання: чому веб-кампанії
вітчизняних кандидатів не досягли успіху та чи існують перспективи
використання Інтернету у виборчих кампаніях в Україні.
Для повноцінного розгляду ефективності веб-кампаній слід
звернути увагу на умови, в яких вони проходять, – тобто на
специфічні соціально-політичні фактори, притаманні українським
реаліям. Дослідники виділяють три рівні таких факторів:
систематичні, організаційно-інституційні, індивідуальні [1, с. 10].
Систематичні фактори включають у себе дві важливі
позиції. По-перше – співвідношення традиційних медіа-ресурсів
з новітніми (інтернет-ЗМІ). Елементом цих відносин є система
взаємодії політичних партій з традиційними ЗМІ: наприклад,
принципи дії прав власності на окремі медіа, рівень цензури,
доступність ефірного часу. Деякі партії мають власні видавництва
та телеканали. Легкість доступу до традиційних медіа, відсутність
цензури не спонукають політичних гравців використовувати
нові, альтернативні інформаційні ресурси. Очевидно, що рівень
поширення та доступу до Інтернету також має вплив на ініціативу
партії щодо його використання. У країнах, де Інтернет став
масовим медіа-ресурсом, виборчі веб-кампанії є значно ширшими,
професійнішими, дорожчими [2, с. 150]. Проте навіть якщо рівень
доступу до Мережі порівняно низький, партії шукають спосіб
досягти тих, кого вони вважають «лідерами думок» – журналісти
та політичні активісти, для яких найбільш характерним є доступ
до новітніх інформаційних технологій.
По-друге – соціально-політичні умови, в яких проходить
кампанія. Ключові компоненти політичної системи впливають як
на розвиток, так і на використання інформаційних технологій.
Наприклад, існує гіпотеза, що президентські, орієнтовані на
кандидата, федеральні системи є більш сприятливими для
використання Інтернету в його інтерактивних можливостях, ніж
жорстко централізовані політичні системи [1], адже більша кількість
незалежних кандидатів спонукає до електоральних інновацій та
експериментів. Іншим дискусійним питанням є вплив стабільності
демократичної системи. Неодноразово висловлювалась теза, що
у новостворених демократіях, де політична система та політична
комунікація проходить етап становлення та оформлення, Інтернет
може відіграти більшу роль. Важливий вплив на виборчі кампанії
в Інтернеті має також виборче законодавство.
Організаційно-інституційні фактори визначають роль
безпосередньо партії у її можливості та характері використання
205
Інтернету під час виборчих кампаній. Стівен Вард виділяє три такі
фактори: ресурси, культура та цілі, цільова аудиторія.
Як уже зазначалося, незважаючи на відносно нижчу вартість
ведення кампанії в Інтернеті порівняно з традиційними ЗМІ, не
виключається необхідність згодом витрачати кошти з виборчого
фонду на підтримку та якомога більш вдале використання
можливостей, які надає Мережа. Ресурси все ще мають значення.
Отже, політичні актори, які мають більш вагомі фінансові можливості
для оплати професійного персоналу в складі веб-інженерів,
модераторів, журналістів, відповідно спроможні провести ширшу,
складнішу онлайн-кампанію, за допомогою якої легше привертати
увагу та голоси потенційних виборців.
Хоча ресурси часто вважаються провідним елементом у веденні
кампанії, культура та цілі політичної партії в даному випадку
мають не менш важливе значення. Наприклад, політичні партії
та кандидати, для яких характерною є тенденція до залучення
максимальної кількості учасників, активніше використовуватимуть
інтерактивні елементи для підтримання комунікативного процесу з
виборцями за допомогою Інтернету. В той же час для кадрових партій
та кандидатських організацій більш характерним є перенесення
відпрацьованих практик у Мережу. Яскравим прикладом такого
перенесення є практика ведення виборчих кампаній більшості
кандидатів на виборах у Сполучених Штатах з 1992 по 2000 роки
[3].
Третім фактором є специфіка цільової аудиторії партії чи
кандидата. Очевидно, що для досягнення аудиторії робітників чи
працівників аграрної сфери використання Інтернету не принесе
серйозних результатів. Тоді як для досягнення молодіжної аудиторії,
населення великих міст Інтернет виступає потужним засобом.
До індивідуальних факторів відносяться локальна специфіка
електоральних уподобань та індивідуальні особливості кандидатів.
До локальної специфіки включають близькість до початку виборів
(чим менше часу залишилось до волевиявлення, тим активніше
застосовуються новітні інформаційні технології), попередній
рейтинг кандидата (аутсайдери виборчої гонки частіше звертаються
до нових, експериментальних методів ведення боротьби), кількість
виборців, що не визначилися (чим ближча їхня частка до нуля,
тим активніше кандидати застосовують усі можливі засоби впливу),
склад електорату (як зазначалося вище, більша активність у
використанні Інтернету характерна для великих міст, середнього
класу) [1, с. 12].
Індивідуальні характеристики кандидата також мають значення.
Використання нових технологій характерне для молодих кандидатів,
обізнаних щодо Інтернету та більш активних он-лайн. Існує теза про
206
те, що використання новітніх медіа-ресурсів є значно вигіднішим
для кандидатів-жінок, хоча більшість експертів не визнають
гендерного фактора у цьому питанні.
Як бачимо, майже всі фактори, що відображають специфічні
особливості вітчизняних електоральних процесів, можуть
вважатися сприятливими для проведення онлайн-кампанії в Україні.
Так, традиційні ЗМІ контролюються конкурентними фінансово-
політичними групами, що ускладнює об’єктивне висвітлення
інформації та сприяє освоєнню кандидатами альтернативних
комунікаційних каналів. Електоральна орієнтація на кандидата,
кадровий тип партій та наявність у них необхідних ресурсів
також створюють сприятливі умови для проведення веб-кампаній.
Вплив лише двох груп факторів – які належать до індивідуальних
характеристик кандидата та рівня поширення доступу до Інтернету
– є неоднозначним. До цього питання ми повернемося в кінці
статті. Врешті-решт, сам факт проведення частиною кандидатів
веб-кампаній можна вважати аргументом на підтвердження тези
про потенційну доцільність використання Інтернету в українських
електоральних процесах.
Отже, за наявності низки сприятливих умов для проведення
виборчих веб-кампаній, причину їх низької ефективності слід
шукати у тактичних або навіть стратегічних прорахунках, беручи за
критерій оцінювання приклади зі світового досвіду, що підтвердили
свою дієвість.
Виборча кампанія може бути визначена як «система агітаційних
заходів, що проводяться політичними партіями та окремими
кандидатами з метою забезпечити собі підтримку громадян на
виборах» [4, с. 50]. Дослідники К. Фут та С. Шнайдер визначають
виборчу веб-кампанію як «таку політичну діяльність, яка
проявляється, обумовлюється та є можливою завдяки Всесвітній
Мережі» [5, с. 4]. Виходячи з такого розуміння, менше половини
з 18 представлених кандидатів розпочинали власну веб-кампанію.
За цим критерієм усю сукупність кандидатів можна умовно
розділити на «аналогових» та «цифрових». Кандидатів, які або
взагалі не мають власного веб-представництва (В. Противсіх, О.
Рябоконь, С. Ратушняк), або їх ресурси являють собою онлайн-
варіант друкованих агітаційних матеріалів (Ю. Костенко, В. Литвин,
О. Мороз, О. Пабат, П. Симоненко, Л. Супрун, О. Тягнибок, В.
Ющенко, В. Янукович), можна вважати «аналоговими» [6].
До «цифрових» кандидатів слід віднести І. Богословську, М.
Бродського, А. Гриценка, С. Тігіпка, Ю. Тимошенко, А. Яценюка,
онлайн-кампанію яких можна оцінити принаймні як «систему
агітаційних заходів». Цікаво, що онлайн-кампанії кожного з цих
207
кандидатів притаманна специфічна направленість, домінування
окремих веб-елементів над іншими.
Так, веб-кампанія Михайла Бродського складалася в
основному з ведення блогу (скорочене від Web log – онлайн-
щоденник) [mihailobrodskiy.livejournal.com], який розпочав своє
існування ще під час позачергових парламентських виборів 2007
року і продовжує оновлюватись після завершення виборів 2010
року. Блог М. Бродського відповідає всім вимогам, які висуваються
до політичних онлайн-щоденників спільнотою та дослідниками. А
саме: необхідний обсяг записів, їх формат та частота оновлення,
суб’єктивний стиль викладення, що вказує на його автентичність
та, найголовніше, постійна комунікація з користувачами [7, с. 182].
Адреса онлайн-щоденника Бродського на популярному сервісі
LiveJournal (ЖЖ) була розміщена на білбордах кандидата по всій
країні, заміщуючи, таким чином, традиційний офіційний веб-сайт
кампанії. Рішення щодо такої заміни здається вкрай дискусійним,
адже блог виконує специфічні, відмінні від веб-сайту функції
в межах онлайн-кампанії. Виключаючи з глобальної стратегії
офіційний веб-сайт, користувача позбавляють «інформаційного»
етапу (знайомства з кандидатом), намагаючись посилити зв’язок
з кандидатом, якого ще практично немає. Об’єднати ж у собі
інформативну та комунікаційну функцію в межах блогу неможливо,
виходячи з самої суті блогу як веб-елемента.
Ефективність блогів як інструменту виборчої кампанії
підтверджує той факт, що після 2004 року їх використання у
політичних кампаніях стало міжнародним трендом. Втім, М.
Бродський так і залишився до кінця кампанії єдиним кандидатом-
блогером.
Оформлення веб-кампанії іншого кандидата, Інни
Богословської [www.bogoslovska.com], відповідало стандартам
кампанії 2008 року в США. Офіційний сайт містив біографію
кандидата, стрічку новин, форму для запитань, посилання
на представництва у соціальних мережах та велику кількість
мультимедіа. Але інструменти, метою яких традиційно було
забезпечення підтримки виборців, були задіяні неефективно або
взагалі не працювали. Яскравим прикладом є розділ посилань на
соціальні мережі Facebook, Twitter, YouTube, Vimeo або Profeo,
популярність яких в Україні, на відміну від США та Європи, дуже
низька. Натомість, посилань на соціальну мережу «ВКонтакті», яка
на той час налічувала понад 3 млн українців старше 18 років, не
було.
Так само функціонував і блог І. Богословської на платформі
LiveJournal [bogoslovska.livejournal.com]. Наприклад, у грудні 2009
року блог оновлювався лише 6 разів, при цьому три з них сповіщали
208
про участь у конференціях (посилання на звіти). Невідповідність
змісту та форми онлайн-щоденника традиційним уподобанням
користувачів ілюструє кількість читачів («друзів») кандидата – 146,
включаючи профілі М. Бродського, С. Тігіпка, Ю. Тимошенко та
А. Яценюка.
Характерною особливістю веб-кампанії І. Богословської є
масштабне використання відеозвернень до користувачів Інтернету.
Мережа Vimeo містить близько 30 відеозаписів, де кандидат
звертається до виборців зі свого кабінету. Середня тривалість
звернення – 2-3 хвилини – вдалий формат для відеозвернень, але
методи їх розповсюдження (через непопулярну соціальну мережу)
та їхній зміст не змогли привернути значної уваги виборців.
Особливістю веб-кампанії Анатолія Гриценка була спроба
використання технології «fund-raising», тобто наповнення виборчого
фонду онлайн [www.grytsenko.com.ua]. Подібні технології вдало
зарекомендували себе ще під час виборчої кампанії 2000 року в
США Джоном Маккейном, після чого стали одним з ключових
елементів виборчих кампаній західного зразка [8, с. 183].
За даними офіційного веб-сайту А. Гриценка, для реєстрації
кандидата громадяни зібрали 2,604 тис. гривень (з необхідних 2,941
тис.). До загального ж виборчого фонду було зібрано 9,129 тис.
гривень, які, за даними сайту, були повністю витрачені. При цьому
витрати фонду кампанія А. Гриценка не оприлюднювала.
Між технологією збирання коштів, яку використав кандидат
у 2010 році, та технологіями, що набули поширення у виборчих
кампаніях Заходу, існують певні суттєві відмінності. Основна
з них – те, що веб-сайт А. Гриценка не приймав електронних
платежів, а лише пояснював, яким чином кошти можна переказати
за допомогою банку. Тож, очевидно, ця технологія була використана
з метою певної легітимації кандидата, створення враження широкої
народної підтримки та незалежності від великого капіталу.
Веб-кампанія А. Гриценка також передбачала ведення блогу.
Проте він був розміщений на офіційному сайті та не дублювався
на популярних платформах, що зводило процес комунікації з
виборцями через коментування практично до нуля. На відсутність
діалогу вказує також банер, розміщений на першій сторінці сайту,
що пропонує «Поставити запитання Анатолію Гриценку» та
зазначає кількість відповідей – 121. Зауважимо, що питання про
оприлюднення витрат виборчого фонду було проігнороване.
Загалом, веб-кампанія А. Гриценка була побудована за
«класичним» шаблоном. Посилання на сторінки в соціальних
мережах не працювали аналогічно з вищеописаною практикою І.
Богословської.
209
Веб-кампанія тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко
[www.tymoshenko.ua] також була проведена за найкращими
традиціями англо-американського досвіду. Офіційний веб-сайт
містив інформацію про кандидата, програму, посилання на блог,
що входить до структури сайту, та блог-дубль на тому ж сервісі
LiveJournal [tymoshenkoua.livejournal.com], де має відбуватися
«обговорення актуальних тем». Одразу зауважимо, що дискусії з
користувачами не проводилися. Так, блог у «Живому Журналі»
Тимошенко містив лише 16 записів, третина з яких являла собою
анонси та не відповідала стилістиці блогування. «Обговорення»
велося за участю модератора та без особистих коментарів кандидата.
Слід звернути увагу на записи в офіційному блогу, що мав
назву «Без політики». Стиль викладення в записах (т. з. «постах»)
повністю відповідав манері, притаманній Ю. Тимошенко. Записи
супроводжувалися фото та відеоматеріалами персоніфікованого
характеру (наприклад, сімейні фото), чого не дозволяли собі інші
кандидати у своїх блогах. Під час встановлення більш тісної
комунікації користувачі виявили, що особисто Ю. Тимошенко не
користується власним блогом. До запису «Читаю Ваші коментарі»
від 15 жовтня 2009 року було прикріплене фото, по якому було
зрозуміло (на цьому зауважили в коментарях до запису), що
Юлія Володимирівна дивиться на «шапку» блогу – коментарів на
екрані комп’ютера не було видно. Крім того, поза, в якій кандидат
читала свій блог, була настільки неприродною, що наштовхувало
користувачів на думку про те, що Тимошенко взагалі не вміє
користуватися комп’ютером. Утім, слід віддати належне відсутності
цензури – описані вище коментарі можна було побачити більш як
півроку після завершення виборчої кампанії.
Офіційний веб-сайт Ю. Тимошенко містив також посилання на
власну соціальну мережу, аналог my.barackobama.com – соціальної
мережі Барака Обами зразка 2008 року, але не мала власного
представництва і, відповідно, посилань на популярні в Україні
сайти соціальних мереж.
Для політичних акторів, що на момент виборчої кампанії
представляють владу, характерним є зазначення власних досягнень.
Відповідний розділ був і на сайті Ю. Тимошенко та складався з 34
пунктів, викладених у стислій формі. Класичним елементом також
була можливість завантаження електронних варіантів агітаційних
матеріалів з метою їх подальшого розповсюдження.
Одним з елементів веб-кампанії, які вдало використовувала
Ю. Тимошенко, була банерна онлайн-реклама. Започаткуванням
тактики, за якою діяла банерна кампанія Ю. Тимошенко, можна
вважати прецедент, що стався під час президентської кампанії
США 2004 року. Тоді для формування громадської думки щодо
210
результатів дебатів Дж. Керрі та Дж. Буша, за кілька годин після їх
завершення штабом Керрі було розміщено 50 банерів на веб-сайтах,
де користувачі могли побачити звіт про результати дебатів, зокрема
сайти Reuters, the New York Times, Washington Post, USA Tоday
(найбільш популярні сайти новин національного масштабу). Банери
виглядали як заголовок новини: «Дебати показали силу Керрі –
Бушу не вдалося донести плани щодо Іраку». Якщо користувач
сприйматиме інформацію на банері у контексті новини, поданої
авторитетним джерелом, віра у достовірність інформації значно
посилиться. Пізніше проведене дослідження показало, що 55 %
користувачів, які бачили банер, вважали Керрі переможцем дебатів,
порівняно з 49 % серед користувачів, що не бачили реклами. Крім
цього, описана банерна кампанія принесла до виборчого фонду
більш як 1 млн доларів дотацій [9, с.165]. Аналогічні банери можна
було побачити наприкінці другого туру виборів 2010 року в Україні:
«8 % голосов за Януковича – фальшивые!», розміщених на веб-
сайтах «Української правди», «Корреспондента» тощо.
Чи не найбільше розчарувань серед експертів викликала
онлайн-кампанія наймолодшого кандидата в президенти 2010 року
Арсенія Яценюка [www.arseniy.org]. Незважаючи на неодноразове
акцентування на його схожості з Б. Обамою та попри власні
заяви щодо повторення успіху президента США в Інтернеті,
веб-кампанія А. Яценюка не принесла очікуваного результату.
Офіційний веб-сайт А. Яценюка традиційно містив інформацію про
самого кандидата, його програму, статті, інтерв’ю та мультимедіа,
пов’язані з виборчою кампанією. Крім того, він містив посилання
на сайт політичної партії «Фронт Змін», фонд А. Яценюка «Open
Ukraine» та архів виступів кандидата. Цікаво, що жодних посилань
з офіційного веб-ресурсу на сторінки в соціальних мережах, на яких
зробив акцент Барак Обама, не було.
Спроба А. Яценюка захопити українську блогосферу
закінчилися невдачею. Казус, що стався з кандидатом, можна
порівняти з класичним випадком 2006 року, коли до мережі YouTube
потрапило відео, в якому сенатор США Джордж Аллен називає
студента з Індії, що його супроводжував, «макакою» [10, с. 240].
Так, помічник А. Яценюка, забувши вийти з офіційного профілю
кандидата в «Живому Журналі», вступив у вкрай нецензурну
лайку з користувачами власного блогу, що зафіксувала пошукова
система «Яндекс». Ситуація ускладнилася ще й тим, що Арсеній
Яценюк неодноразово стверджував, що веде блог особисто, а
після інциденту відмовлявся від коментарів. Новина про цей казус
миттєво поширилась в Інтернеті, відвернувши значну кількість
онлайн-прихильників кандидата.
211
Ще однією цікавою ініціативою А. Яценюка було анонсування та
проведення онлайн-трансляцій мітингів та зустрічей з кандидатом,
що проходили в реальному часі. Для перегляду таких трансляцій
виборцю потрібне високошвидкісне підключення до Мережі, яке
наприкінці 2009 року навіть у Києві було доволі рідкісним, що
ставить під сумнів кількість глядачів таких трансляцій та їхню
принципову ефективність.
Сергій Тігіпко [tigipko.com] став єдиним кандидатом, онлайн-
кампанія якого не тільки зовні була побудована за останніми
вимогами сучасних веб-кампаній, а й відносно успішно намагалася
задіяти наявні технології на практиці.
Адреса офіційного веб-сайту кандидата була розміщена на
друкованих агітаційних матеріалах та зовнішніх рекламних носіях.
Структура сайту містила традиційну інформацію про кандидата
(біографію, програму, контакти), мультимедіа та посилання на сайти
соціальних мереж. На відміну від інших кандидатів, С. Тігіпко все
ж відкрив своє офіційне представництво в соціальних мережах
«ВКонтакті» та «Одноклассники», які регулярно оновлювались
упродовж усієї кампанії. І це мало свої результати: в «друзях» у
С. Тігіпка максимальна технічно можлива кількість користувачів –
10 тисяч. Соціальні мережі використовувались задля оперативного
донесення необхідної інформації до виборця, залучення до кампанії
молодих активістів, тобто для досягнення таких самих завдань,
які ставилися перед аналогічними мережами веб-кампаніями країн
Заходу [11, с. 102].
Онлайн-кампанія включала також ведення блогів: офіційного (як
частина веб-сайту) та дублювального (для розширення аудиторії).
Але на відміну від вдалої практики в соціальних мережах, С. Тігіпку
не вдалося повною мірою використати потенціал блогосфери.
Відсутність згадуваного раніше суб’єктивного стилю викладу,
необхідної частоти оновлень, будь-яких записів персонального
характеру (на тему сім’ї чи хобі, які могли б розкрити образ
кандидата як людини, зробити його ближчим, «досяжним») мали
очевидні наслідки.
Іншою вдалою технологією, яка була використана в межах
веб-кампанії С. Тігіпка, є формат комунікації з виборцем, який
являв собою відеозаписи, де кандидат стисло відповідав на
запитання відвідувачів його веб-ресурсів. Формат також передбачав
розшифрування запису для користувачів, швидкість з’єднання
яких з Мережею не був достатнім для перегляду відео. Недоліком
такого формату комунікації було передусім те, що користувач, який
ставив запитання, мав уважно стежити за появою звернень, щоб
не пропустити відповідь. Окремої систематизації відповідей та
212
запитань, яка полегшувала б пошук інформації для виборця, не
було.
Незважаючи на ці вади, Сергій Тігіпко був одним з двох
кандидатів, які практикували постійну комунікацію з користувачем.
Утім, використати цю перевагу кандидати не змогли.
Загалом, для тієї частини виборчої кампанії 2010 року, що
проходила в Інтернеті, характерні загальні спільні риси. Наприклад,
досить нелогічним є ігнорування всіма кандидатами такого елемента
веб-кампанії, як електронна пошта, що довела свою ефективність як
засобу політичної комунікації ще у 1998 році [9, с. 163]. Незрозумілим
є небажання кандидатів працювати із соціальними мережами
після, здавалося б, красномовної демонстрації їх можливостей у
2008 році. Здивування викликає майже повна відсутність діалогу
між кандидатом і виборцем, а також ігнорування електоральних
перспектив, які можуть бути досягнуті завдяки цьому процесу.
Повернімось до факторів, що впливають на ефективність
використання Інтернету у виборчих кампаніях, а саме –
індивідуальних характеристик кандидата та рівня поширення
доступу до Мережі.
Як свідчить практика проведення кампаній, теза про те, що
кандидати старшого віку менш активно використовують новітні
технології, підтвердилась. Утім, кандидат молодшого покоління
А. Яценюк вів значно менш активну веб-кампанію, ніж його
конкуренти – С. Тігіпко та М. Бродський. Тобто вік кандидата
впливає, але не відіграє значної ролі.
Так само можна охарактеризувати і ступінь поширення Інтернету
серед населення. На початок 2010 року за даними GemiusAudience
кількість користувачів Інтернету старше 16 років становила 8,231
млн осіб, 35 % з яких мешкають у Києві [12]. Названа цифра –
не та кількість виборців, якими можна знехтувати. У 1996 році в
США рівень поширення доступу до мережі сягав 15 %. Але на той
час уся сукупність елементів, які включала в себе веб-кампанія,
обмежувалась лише веб-сайтом. Сьогодні ж світовій спільноті
доступні дієві засоби не тільки інформування, а й привертання
уваги, залучення виборця до кампанії в реальному часі, мобілізації у
день голосування. Тобто у Сполучених Штатах поширення доступу
відбувалося паралельно з розвитком комунікаційних технологій
Мережі. Наприкінці 2010 року Україна опинилась у ситуації,
коли вже відомі ефективні інструменти, якими можна здобути
прихильність 8 мільйонів виборців-користувачів Інтернету. Тим не
менш, цією перспективою нехтують, імовірно, через індивідуальне
несприйняття, нерозуміння потенціалу Всесвітньої Павутини
окремими кандидатами.
213
Таким чином, ми отримали ствердну відповідь на поставлене
вище запитання: «Чи існують перспективи використання Інтернету у
виборчих кампаніях України?». Причину низької ефективності веб-
кампаній можна вбачати лише в індивідуальних характеристиках
окремих кандидатів, а саме – у суб’єктивному сприйнятті новітніх
технологій.
1. Ward, S., Owen, D., Davis, R., and Taras, D. Making a
difference: a comparative view of the role of the Internet in election
politics. Lexington Books. 2008. 2. Chadwick A. Internet Politics:
States, Citizens, and New Communication Technologies. Oxford
University Press. New York. 2006. 3. Williams, A., Tedesco, J. The
Internet election: perspectives on the Web in campaign 2004. Rowman
& Littlefield Publishers, inc. 2006. 4. Шляхтун П. П. Конституційне
право: словник термінів. Київ. «Либідь». 2005. 5. Foot, K., Schneider,
S. Web Campaigning. The MIT Press. Cambridge, Massachusetts.
London, England. 2006. 6. Щербаков А. А. Сетевой блицкриг
президентской гонки-2010. [Електронний ресурс] // Телекритика. –
Режим доступу: http://www.telekritika.ua/media-continent/monitoring/
politprogram/2009-12-09/49764. – Назва з титул. екрану. 7. Albrecht,
S., Lubcke, M., Harting-Perschke, R. «Under Construction»: Weblog
Campaigning in the German Bundestag Election 2005. – in Politicing
Online. The transformation of election campaign communications /
ed. by Panagopoulos, C. Rutgers Univercity Press. 2009. pp.179-200.
8. Bimber, B., Davis, R. Campaigning Online: the Internet in US
elections. Oxford Univercity Press. 2003. 9. Cornfield, M., Kaye, K.
Online Political Advertising. – in Politicing Online. The transformation
of election campaign communications / ed. by Panagopoulos, C. Rutgers
Univercity Press. 2009. pp. 163-177. 10. Gueorguieva, V. Voters,
MySpace, and YouTube: the impact of alternative communication
channels. – in Politicing Online. The transformation of election
campaign communications / ed. by Panagopoulos, C. Rutgers Univercity
Press. 2009. pp. 233-249. 11. Kaye, K. Campaign ’08: a Turning Point
for Digital Media. Lexington, KY. 2010. 12. Аудитория Уанета за
Февраль 2010 года. GemiusAudience [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: www.gemius.com.ua.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26727 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1810-5270 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T11:20:17Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Щербаков, О. 2011-09-06T18:03:05Z 2011-09-06T18:03:05Z 2010 Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України / О. Щербаков // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2010. — Вип. 20. — С. 203-213. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26727 324:316.774 Досліджуючи особливості використання інтернет-технологій окремими кандидатами у президенти 2010 року, автор статті здійснив спробу оцінити перспективи поширення популярності веб- кампаній в Україні, а також виявити причини їх неефективності на останніх виборах. Окреслено здобутки та помилки, допущені в онлайн-кампаніях кандидатів, і виявлені специфічні національні фактори, що впливають на ефективність веб-кампаній. Researching features of using the Internet technologies by different candidates during presidential elections in 2010, this article carries out an attempt to estimate the prospects of distribution of popularity of webcampaigns in Ukraine and to reveal the reasons of their inefficiency on the last elections. Some achievements and errors made in different online campaigns were examined. The influence of specific national factors on efficiency of web-campaigns was also outlined. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Політичні інститути, процеси, події Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України Article published earlier |
| spellingShingle | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України Щербаков, О. Політичні інститути, процеси, події |
| title | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України |
| title_full | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України |
| title_fullStr | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України |
| title_full_unstemmed | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України |
| title_short | Використання Інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти України |
| title_sort | використання інтернету у виборчих кампаніях кандидатів у президенти україни |
| topic | Політичні інститути, процеси, події |
| topic_facet | Політичні інститути, процеси, події |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26727 |
| work_keys_str_mv | AT ŝerbakovo vikoristannâínternetuuviborčihkampaníâhkandidatívuprezidentiukraíni |