Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска
Автор дійшов висновку, що більш ніж за пятисотлітню етнічну історію ромів на території України через повільне інтегруванняу суспільство вони стали помітним компонентом місцевої етнокультурної мозаїки. З’ясовані причини низького статусу ромів за шкалою етнічного престижу в українському фо...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26911 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска / О. Курочкін // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 255-269. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26911 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Курочкін, О. 2011-09-07T17:56:14Z 2011-09-07T17:56:14Z 2008 Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска / О. Курочкін // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 255-269. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26911 Автор дійшов висновку, що більш ніж за пятисотлітню етнічну історію ромів на території України через повільне інтегруванняу суспільство вони стали помітним компонентом місцевої етнокультурної мозаїки. З’ясовані причини низького статусу ромів за шкалою етнічного престижу в українському фольклорі, стереотипии щодо їх пародійного зображення. Розглянуто традиційні образи-маски ромів у святковій українській культурі, зокрема під час різдвяних, новорічних свят, обрядових ігор на весіллях. Автор пришел к выводу, что за более чем пятисотлетнюю этническую историю ромов на территории Украины они стали заметным компонентом местной этнокультурной мозаики, при этом достаточно медленно интегрируясь в местный социум. Разъяснены причины низкого статуса цыган в шкале этнического престижа в украинском фольклоре и стереотипы их пародийного изображения. Рассмотрены традиционные образы-маски цыган в праздничной культуре украинцев (в частности, во время рождественско-новогодних и свадебных обрядовых игр). The author made the conclusion that as a result of more that five hundred year Roma history on the territory of Ukraine they became a noticeable component of local ethno–cultural mosaic, meanwhile they quite slowly integrate into the local society. Reasons of Romanies “ low status in the scale of ethnic prestige in Ukrainian folklore and stereotypes of their parody image are explained in the article. Traditional gypsies“ image - masks in the festive - entertainment culture of Ukrainians (in particular, Christmas, New Year and weddings ceremonial games) are also considered in the article. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска “Карнавальные цыгане”: этнический стереотип и обрядовая маска Carnival “gypsies”: ethnic stereotype and ceremonial mask Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| spellingShingle |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска Курочкін, О. |
| title_short |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| title_full |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| title_fullStr |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| title_full_unstemmed |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| title_sort |
карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска |
| author |
Курочкін, О. |
| author_facet |
Курочкін, О. |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
“Карнавальные цыгане”: этнический стереотип и обрядовая маска Carnival “gypsies”: ethnic stereotype and ceremonial mask |
| description |
Автор дійшов висновку, що більш ніж за пятисотлітню етнічну історію ромів на
території України через повільне інтегруванняу суспільство вони стали помітним
компонентом місцевої етнокультурної мозаїки. З’ясовані причини низького статусу
ромів за шкалою етнічного престижу в українському фольклорі, стереотипии щодо їх
пародійного зображення. Розглянуто традиційні образи-маски ромів
у святковій українській культурі, зокрема під час різдвяних, новорічних свят,
обрядових ігор на весіллях.
Автор пришел к выводу, что за более чем пятисотлетнюю этническую историю
ромов на территории Украины они стали заметным компонентом местной
этнокультурной мозаики, при этом достаточно медленно интегрируясь в местный
социум. Разъяснены причины низкого статуса цыган в шкале этнического престижа в
украинском фольклоре и стереотипы их пародийного изображения. Рассмотрены
традиционные образы-маски цыган в праздничной культуре украинцев (в частности,
во время рождественско-новогодних и свадебных обрядовых игр).
The author made the conclusion that as a result of more that five hundred year
Roma history on the territory of Ukraine they became a noticeable component of local
ethno–cultural mosaic, meanwhile they quite slowly integrate into the local society.
Reasons of Romanies “ low status in the scale of ethnic prestige in Ukrainian folklore
and stereotypes of their parody image are explained in the article. Traditional gypsies“
image - masks in the festive - entertainment culture of Ukrainians (in particular,
Christmas,
New Year and weddings ceremonial games) are also considered in the article.
|
| issn |
XXXX-0076 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26911 |
| citation_txt |
Карнавальні “цигани”: етнічний стереотип і обрядова маска / О. Курочкін // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 255-269. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kuročkíno karnavalʹníciganietníčniistereotipíobrâdovamaska AT kuročkíno karnavalʹnyecyganeétničeskiistereotipiobrâdovaâmaska AT kuročkíno carnivalgypsiesethnicstereotypeandceremonialmask |
| first_indexed |
2025-11-26T04:08:33Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:08:33Z |
| _version_ |
1850611084841451520 |
| fulltext |
255
Обряди і обрядовий фольклор, орієнтовані на точне відтворення
усталених традицій і образів, є надзвичайно консервативними щодо за-
провадження будь-яких змін. Тому появу масок чужинців у ритуальних
текстах українців (календарні свята, вертеп, весілля, “гри при мерці”
тощо) слід трактувати як порушення давнього канону, як новацію, пов’я-
зану з істотними зрушеннями в соціальній і культурній сфері. Останні
ж, як засвідчує міжнародний досвід, нерідко інспірувалися подіями полі-
тичної та етнічної історії: війнами, міграціями, національно-релігійними
рухами і конфліктами.
Певною мірою на ці процеси впливали й такі обставини як широта,
тривалість та інтенсивність міжетнічних контактів. Враховуючи всю сукуп-
ність названих факторів, не доводиться дивуватися тому, що галерея етніч-
них образів-масок у святково-обрядовій культурі українців є однією з най-
більш репрезентативних серед європейських народів. За матеріалами ХІХ–
ХХ ст., вона включала такі національні типажі: “татарин”, “турок”, “литвин”
(”білорус”), “поляк” (”лях”, “мазур”, “краков’як”), “росіянин” (”москаль”),
“єврей” (”жид”), “циган”, “німець”, “вірменин”, “волох” та інші. Кожна з
цих масок на українських теренах мала свою індивідуальну біографію, свій
діапазон використання, свої традиції показу та інтерпретаціїю
Треба наголосити, що ступінь популярності та масштаби побутування
того або іншого національного образу прямо не залежить від чисельного
складу популяції, яку він символізує. Порівняно невеликі етнічні групи
можуть випередити більші етнічні спільноти щодо власної презентації за-
собами словесного і візуального фольклору. Дуже показові в цьому відно-
шенні персонажі карнавальних “циганів”, широко представлені в різних
сегментах святково-видовищної культури українців.
Олександр Курочкін (Київ, Україна)
КАРНАВАЛЬНІ “ЦИГАНИ”:
ЕТНІЧНИЙ СТЕРЕОТИП І ОБРЯДОВА МАСКА
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
256 257
перше, в тому, що вони не знають “істинного Бога”, тобто є іновірцями,
єретиками. По-друге, осіле, переважно селянське населення, дивилося на
них з острахом і підозрою, як на мандрівних волоцюг, “людей – перекоти-
поле”, які не мали ні власної батьківщини, ні держави, ні шматка землі. Ця
інстинктивна відраза й ненависть до сторонніх елементів виразно відлунює
у вірші. “ О цыганахъ и о жыдахъ”, авторство якого належить поету-ченцю
ХVІІ ст. Климентію Зіновіїву. У ньому читаємо:
А землъ свое/и/ згола нигде собъ не мають:
ты/л/ко не мовячи я/к/ цыгане пробуваютъ.
Тако/ж/ туляю/т/са и жиды по всемъ свъту:
абы где в якихъ zемля/х/ и в котро/м/ повъту.
А пре/д/са жъ где е/ст/ жиды свои дворы маю/т/
а цыгане где днь где но/ч/ по свъту туляютъ
І я/к/ не мъю/т/ домовъ що/б/ и ща/ст/а не мали:
а на щстато/к/ жебы и дяблы и/х/ побрали…[1, ñ.67]
В уявленнях українського народу негативне ставлення до ромів та євре-
їв переважно мотивується їх схильністю до різних форм шахрайства та
обману. Ці звинувачення категорично формулює той же Климентій Зіновіїв:
Цыгáне да і жиды едны еднымъ равны:
понева/ж/ ве/л/ми тые люде е/ст/ zлонрáвны.
Бо в ны/х/ то/л/ко е/ст/ правды я/к/ в шелягу сребра:
бода/и/ и/м/ без/ъ/ пре/с/та/н/но каты крушыли ребра.
Же zбытечные людя/мъ/ чиня/т/ ошука/н/ства:
где ко/л/векъ приъха/в/ши до яко/г/[о] па/н/ства [2, с.67]
Нетерпимість і неприхована ворожість до представників “іншої віри”,
яскраво виявлені в цитованому вірші і відображають не лише індивідуальну
позицію православного ченця, а й колективні настрої та фобії тієї доби. Як
простежили історики-медієвісти, фактично по всій Європі за ромами, після
їхнього ексоду з Візантійської імперії тягнеться шлейф постійних звинува-
чень у жебрацтві, ворожбитстві, чаклунстві, схильності до дрібних крадіжок
тощо. В цьому виявлялися не лише реальний стан речей, а й упереджене
ставлення осілих мешканців до номадів. За словами А. Фрейзера, “…в євро-
пейському загалі, де більшість змушували святобливо жити в рабській поко-
рі та безпросвітній праці, цигани виступали як зухвале заперечення усіх
основоположних цінностей і засад, на яких грунтувалася панівна мораль” [3,
с. 133–134].
Зневажливо-критичне ставлення до ромів досить рано заявило про себе
у європейському мистецтві. Починаючи з ХV ст. у західному малярстві і на
Етнічна історія ромів на теренах України нараховує не менше півтисячі
років. За цей період вони стали дуже помітним компонентом місцевої етно-
культурної мозаїки. Проте, живучи поруч з українцями протягом багатьох
століть, роми, як і євреї, дуже повільно інтегрувалися в місцевий соціум,
міцно зберігали власну культуру, мову, звичаї і традиції. За рівнем інтен-
сивності асиміляційних та акультураційних процесів вони дуже сильно від-
ставали від інших груп мігрантів, особливо слов’ян та романців. Невміння
або небажання етнічної меншини розчинитися в культурному середовищі
етнічної більшості завжди слугувало приводом для формування упередже-
них націоналістичних настроїв і стереотипів.
Судячи з історичних та фольклорних джерелх, феодальне українське
суспільство, поділене на верстви і стани, релігійні та національні громади,
сформувало своєрідну шкалу престижності етносів, де вирішальними кри-
теріями були влада, володіння матеріальними ресурсами й релігійна прина-
лежність. На верхньому щаблі цієї шкали знаходилися європейські /христи-
янські / народи, що утвердилися в Україні як завойовники-колонізатори,
володарі міст, сіл, неозорих земельних латифундій. Вони диктували місце-
вому населенню свою волю, розпоряджалися його майном, встановлювали
свої окупаційні порядки. До них належали литовці, поляки /ляхи/, угорці,
німці, пізніше австрійці та росіяни. Репрезентанти правлячої еліти цих етн-
осів визначались загальним терміном – панство.
Окрему групу у верхній частині цього неофіційного реєстру становили
войовничі етноси мусульманського віросповідання – татари і турки, яких в
усій християнській Європі вважали “бичем божим”. За умов постійної агре-
сії з боку кримського ханства і Оттоманської Порти в українському фольк-
лорі сформувався стійкий образ “бусурмана-воїна”.
Середній щабель означеної етноцентричної шкали, природно, займали
самі українці й інші християнські народи – білоруси (литвини), молдавани
(волохи), вірмени, греки, серби та інші. Всі вони не належали до домінуючої
групи, жили приблизно в однакових соціально-економічних умовах, спові-
дували ті самі релігійні цінності й тому переважно не конфліктували між
собою, а перебували в стані добросусідства і етнічного партнерства.
На нижчому щаблі умовної шкали етнічного престижу знаходимо ци-
ганів та євреїв. В українському фольклорі їх часто зближують як чужинців
та маргіналів, хоч генетично вони зовсім не споріднені. Зверхнє ставлення
до цих меншин як з боку українців, так і з боку інших корінних європей-
ських народів пояснювалося цілим комплексом причин. Ромів та юдеїв пред-
ставники різних християнських конфесій одностайно звинувачували, по-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
258 259
Знайомство з історією народного театру доби бароко переконує, що
саме шкільна драма і її пізніша трансформація – вертеп стали тим головним
каналом, яким іноетнічні образи-маски проникали в живу тканину святково-
видовищної культури українців. Сформований в західній літературній та
малярській традиції трафаретний образ комічних циганів поступово стає
звичним і в театральному мистецтві Східної Європи. Присутність фігури
цигана в українських інтермедіях фіксується з ХVШ століття. За спостере-
женнями І.Франка, він виступає тут як “ласий на їду і на легкий заробіток,
самохвалько, злодійкуватий, брехливий і ворожбит” [5, с.72]. До цієї харак-
теристики дослідник додав коротку історичну ремарку: “Не забуваймо, що
Цигани появилися в Польщі і на Руси не раніше ХV в., отже треба було
досить часу, поки тип Цигана в людовій традиції зложився в таку тривку
форму, в якій його бачимо в обох наших сценах” [6, с. 73].
В зображенні циганів та інших етнічних персонажів український дра-
матично-видовищний фольклор виробив свої традиції формування стерео-
типного образу. Він відзначається певними мовними характеристиками,
клішованими деталями одягу, аксесуарами і нарешті – набором конкретних
ігрових сюжетів. Ці ідентифікаційні ознаки спочатку проявилися у лялько-
вому і живому вертепі, а потім дублювалися і доповнювалися в інших жан-
рах і видах фольклорної творчості, зокрема в ритуальних новорічних обхо-
дах і весільному рядженні. Таким чином в народній свідомості утверджу-
ється узагальнений портрет представників конкретної етнічної меншини,
який з часом перетворюється на стійкий вербальний і візуальний штамп.
Помічено, що в європейській традиції пізнання оточуючої дійсності
закладений передусім зоровий досвід. “Візуальне сприйняття людиною, –
зазначає Є. Миськова, – полягає не в сприйнятті “картини світу”, а в збиранні
оптичної інформації про світ” [7, с. 140]. Образне споглядання й відтворення
іншої культури неминуче страждає поверховістю і суб’єктивністю, які ви-
кривляють реальний стан речей. У фольклорному дискурсі культури “зов-
нішнє” моделювання “інших” посилюється ще й за рахунок пародіювання
і шаржування, що виступають головними художніми прийомами створення
карнавального образу. Таким чином, так звані національні образи у фольк-
лорі слід трактувати як тенденційні (карикатурні) версії реально існуючих
прототипів.
Головні характеристики зовнішності циган в українському словесному
та видовищно-драматичному фольклорі залишаються майже незмінними
протягом кількох століть. Портретуючи цей образ, насамперед прагнуть
театральній сцені утверджується стійкий штамп образної репрезентації ци-
ганів, де жінки зображувалися як надокучливі ворожки чи танцівниці, а
чоловіки як шахраюваті менджувальники кіньми або знахарі-цілителі. Такі
персонажі, які зміцнювали у суспільній свідомості певний негативний сте-
реотип, фігурують у фарсі Жіля Вісана (1521 р.), сатиричних п’єсах Ганса
Сакса (половина ХVІ ст.), на полотнах Ієроніма Босха, Джорджоне, Корред-
жо та інших.
Давню історію має і стереотип пародійного зображення циганів. У
традиційному суспільстві сатира і гумор тісно пов’язані з народним етике-
том і в переважній більшості сигналізують про порушення певних правил
і звичаїв. “Сміх, зазначає В.Є. Гусєв, – викликається найдрібнішими від-
хиленнями від норми; – уявлення про норму у різних народів виявляються
інколи дуже різними. Те, що у одного народу освячено традицією, в іншому
етнічному середовищі може бути предметом глузування” [4, с. 307]. Екзо-
тична зовнішність і незвичний спосіб життя ромів різко контрастували з
моделями поведінки осілого населення. Тому в багатьох європейських кра-
їнах вони часто стають зручною мішенню для жартів і анекдотів.
Пародійно-принижувальне ставлення до ромів і євреїв серед європейсь-
ких народів має ще одне історичне пояснення. Наступ католицької і право-
славної реакції в Європі у XVI – XVIII ст. й поява нових форм аристокра-
тичного мистецтва зробили традиційну фігуру скомороха-шпільмана пер-
соною non grata в офіційному дискурсі культури. Представники цієї давньої
професії переслідуються світською та церковною владою. В такому ж низь-
кому соціальному статусі в цей період опиняються і представники двох
мандрівних етнічних груп – євреї та роми. Майже в усіх країнах християн-
ської Європи їм випадає незавидний жереб ізгоїв, їх звинувачують у різних
гріхах, висміюють і піддають дискримінації. Скоморох-блазень, єврей і ци-
ган, з точки зору офіційної церковної доктрини, це все слуги диявола, яких
треба боятися і уникати. Однаковий соціальний статус диктував і однако-
вість рольової поведінки.
За цих умов у пізньофеодальному українському суспільстві відбуваєть-
ся цікавий процес часткової передачі сміхової естафети від своїх місцевих
“веселих людей” до рук лицедіїв та артистів з числа ромів та юдеїв. Заняття
і ремесла, які не личать християнину, випадають на долю чужинців-не-
християн. Тим більше, що роми ще в часи існування Візантійської імперії
славилися як чудові музики, танцюристи, жонглери, дресерувальники вед-
медів, мавп та інших тварин.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
260 261
діалектні, субетнічні, етнодіалектні групи та племена; дехто з вчених у цій
структурній мозаїці добачає пережитки кастового ладу, занесеного в Європу
з Індії. Дискусії навколо цієї проблематики точаться і в наші дні.
Актуальним для стратифікації ромів, як карнавальних, так і справжніх
є критерій професійної спеціалізації. Застосовуючи його, спробуємо виокре-
мити головні типи клішованого образу, навколо яких розгорталися паро-
дійно-ігрові сюжети.
Циган – конюх (торгівець кіньми, коновал). У традиційному цигансь-
кому житті коні відігравали надзвичайно важливу роль. Вони були не лише
засобами пересування, а й мірилом багатства, своєрідним тотемом, симво-
лом кочової свободи. Постійно перебуваючи у контакті з кіньми, роми у
всіх тонкощах знали їх організм, норови, вправно лікували і дресирували
цих тварин. Одним з головних промислів була торгівля кіньми, полюбляли
цигани і мінятися ними, що найчастіше відбувалося на ярмарках і базарах.
Ця пристрасть до обміну відбита в українському прислів’ї: “менжує як
циган кіньми”. Купівля коней і менджування ними приносили не лише
певний заробіток, а й розкривали природжений артистизм натури цигана.
За словами О. П. Бараннікова, він “іде на торг” не тільки за тим, щоб тор-
гувати, а ще й для того, щоб грати перед великою авдиторією; ця гра за-
хоплює його” [8, с. 17]. В ході цієї гри нерідко використовувалися різнома-
нітні “фірмові” хитрощі й трюки, жертвами яких ставали довірливі покупці-
селяни.
Замилування циган кіньми виразно наголошується в українському вер-
тепі. Про це говорить спеціальна лялька тварини, що часто фігурувала серед
діючих персонажів. З Сокиринського вертепу до нас дійшов вирізаний з
дерева кінь “цигана” довжиною 11 см, у якого зберігся “тулуб без голови,
обтягнутий шкірою; без хвоста, гриви й очей; чорні копита” [9, с. 147].
З’являючись на коні перед глядачами, “циган” виголошував монолог:
Гей криця не лошиця
Кремень не кобила
Як біжить
То аж дрижить
Як упаде
Той лежить [10, с. 67]
Комічний зміст цієї сценки ставав очевидним, коли розхвалювана
кобила ненароком падала і вершник опинявся в сніговому заметі.
Присутність маски коня – “кобилки” у супроводі рядженого “цигана”
неодноразово фіксується в різдвяно-новорічних святах і на весіллях, а також
наголосити темну пігментацію шкіри та волосся. Ці ідентифікаційні ознаки
відповідають реальним антропологічним показникам ромів, але в умовах
“святкового інобуття” вони абсолютизуються й доводяться до стану гротес-
кового абсурду. “Чорнявість” як істотна риса зовнішності характерна для
ляльок “цигана” і “циганки” з Сокиринського вертепу. Живі актори, які
виконують роль “циганів” у різдвяно-новорічних обходах і весільному ряд-
женні, зазвичай моделюють свій образ за допомогою чорної маски (шкіра,
хутро, матерія, папір), або, використовуючи різні засоби гримування (сажа,
вугілля, вакса тощо). Виразними атрибутами цього персонажа слугують
також чорне волосся на голові, чорні вуса та борода. Інколи чорною сажею
вимащують і руки “цигана”. Жартуючи, він намагається обійняти ними
зустрічних дівчат. Обличчя рядженої “циганки” також може прикривати
потворна чорна маска, але частіше зовнішня правдоподібність досягається
за допомогою яскравого гротескного гримування.
Етнографічні матеріали з царини різдвяно-новорічних та весільних
обрядових ігор українців дозволяють говорити про різні варіанти інтер-
претації карнавального костюма “циганів”: від більш-менш реалістичних
до химерно-символічних. Пародіювання циганської ноші рядженими може
виявлятися, наприклад, в тому, що по подолу рясних, барвистих спідниць
спеціально нашивалися бляшані кришечки з-під пива або води (Полтав-
щина, Миколаївщина), що створювало відповідний “шумовий ефект”. За-
мість золотих і срібних сережок весільні “циганки” чіпляють кружальця
червоного або зеленого перцю, одягають “добре намисто”, зроблене з будя-
ків, картоплі, цибулі, котушок з під ниток тощо. Пародіюючи справжніх
циганок, ряджені можуть носити за спиною сповиту ляльку або живого
кота тощо.
Універсальний принцип створення маскованого “цигана” – використан-
ня старих, поношених речей – “усякого дрантя та лахміття”. Такий підхід
значно полегшував процес святкового перевтілення й служив додатковим
аргументом для ігрової антиповедінки, де можливі були падіння на землю,
обливання водою, обмащування сажею та гряззю тощо. До того ж, старий і
подертий одяг, немовби, ставив “циганів” на один рівень з жебраками, чим
пояснюються яскраво виражені прошацькі мотиви, характерні для вико-
навців цієї ролі. Як і реальні мандрівні цигани, їх карнавальні двійники за-
звичай ходили з великими торбами, куди складали все що вдалося випроси-
ти або вкрасти (звідси, напевно, походить українське дієслово “циганити”).
Загальновизнаної етнічної чи етнолінгвістичної класифікації ромів не
існує. В різних джерелах одними й тими ж назвами заплутано визначають
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
262 263
були обов’язкові молоток, щипці, бабка для клепання коси, кастрюлі і
“тепші” – форми для випікання пасок [15].
Гуцульські “маланкарі” під час новорічного обходу імітували поведінку
мандрівних циганів – “фірашів”. Господарям вони пропонували купити
свої вироби: сокири, ланцюги, клевці (молотки), сапи, підкови вухналі, вила,
граблі тощо. Нерідко посеред хати влаштовували імпровізовану кухню: з
мішка витягали вугілля, робили вигляд, що розпалюють горно, били молот-
ком по ковадлу. Пантоміма супроводжувалася веселими жартами і розігра-
шами. Дівчину, наприклад, могли підкувати на щастя, прилаштовуючи до
її чобітка величезну кінську підкову; демонструючи свою вправність, заби-
вали залізний гак у лаву і тягли її за собою тощо. [ 16 ].
Карнавальний “циган-коваль” часом заявляв про себе, дзенькаючи мо-
лотком об сапу. Він розпитував господарів про їхню готовність до весняних
польових робіт й пропонував нові леміш, чересло, косу, серп, таганок для
вогню. У відповідь чув, що його сапа така ж тупа, як і молоток. Так, зав’язу-
вався нескладний діалог, що обігрував у сміховому ключі цілком реальні
життєві ситуації.
Циган-ведмедик (поводир). Значною популярністю донедавна на При-
карпатті, Буковині, Поділлі та в інших регіонах України користувався дует
ряджених – “ведмедя” з поводирем “циганом”. У кумедних витівках цієї па-
ри легко вгадується репертуар скомороших забав “медведників”, які з ран-
нього середньовіччя мандрували дорогами багатьох країн Європи. Перша
достовірна згадка про циган, котрі на теренах Візантії сполучали дресеру-
вання ведмедів з лікувальною магією, походить ще з ХІ століття. Погро-
жуючи шестирічним відлученням від церкви тим, хто мав зиск, показуючи
публіці задля розваги ведмедів та інших тварин, християнський канонік Тео-
дор Бальзамон писав: “Тих, хто водить ведмедів, називають ведмедниками.
Вони обвішують голову й усе тіло тварини фарбованими нитками шерсті й
пропонують як амулети або засіб від недуги й злого ока” [17, с. 58].
У ХVІ – ХІХ століттях на ярмарках і базарах України можна було поба-
чити виставу за участю “вчених” ведмедів, якими керували поводирі-росі-
яни, білоруси (литвини), татари. Але поступово цей промисел монополізу-
вали представники ромської спільноти – ursari (ведмедники), які найактив-
ніше заявляли про себе в регіоні Балкан, Карпат і Прикарпаття. Традиції
“ведмежої потіхи” дожили до наших днів. У 1975 і 1985 роках подорожуючи
по Болгарії, автор цих рядків зустрічав мандрівних акторів-циганів і бачив
як вони веселили натовп на площі танцем дресированого ведмедя під аком-
панемент скрипки.
у весняно-літніх і поховальних обрядах – “ігри при мерці”. На теренах
українсько-білоруського Полісся зафіксовані варіанти новорічних вистав,
де “циган”, звертаючись до глави сім’ї, пропонував помінятися кіньми:
“Мая сівая як бяжиць, дык дрыжыць, а паваліцца, ляжыць – памажы пад-
няць! Ну, дык будам мяняць !” [11, с. 125–126]. Наведена формули дуже
близько повторює сюжет “менджування кіньми” з вертепної драми, що
зайвий раз підтверджує важливу роль останньої як першоджерела форму-
вання фольклорних кліше.
Циган – коваль (лудильник, слюсар). Ковальство вважалося у ромів
найбільш поважним промислом. Про це свідчить вже те, циганське слово
“буті” означає і “праця”, “робота” і “ковальство”. Пов’язаний зі стихією
вогню, коваль у багатьох народів тісно асоціювався з ворожбитством, чак-
лунством, знахарством, виступав в ролі покровителя шлюбів та символа
родючості.
Ковальська майстерність ромів мала широкий попит і визнання. Розпо-
відаючи про традиційний побут населення Буковини і Бесарабії в кінці
ХІХ – на початку ХХ ст., І. Снігур зазначає: “Коли цигани приїжджали в
село, воно оживало. Всі, кому потрібно було щось зробити з заліза чи міді,
прямували до циган, і ті одразу ж бралися до роботи і швидко її виконували.
Зупинялися цигани не більш ніж на три доби. Такі були вимоги їхніх непи-
саних законів” [12, с. 65].
Тісний зв’язок ромів з ковальським ремеслом відображений у текстах
вертепної драми. Так, відповідаючи чоловікові на його нападки, “циганка”
у 6 яві Сокиринського тексту промовляла:
И! стара котюго
И щей тоби
Мене дратувати
А знов би соби
Михом подувати
Да жализо ковати... [13, с. 70]
Тема ковальства звучить і в пісні з цієї вистави, де є такі слова: “Де ж
цигане ти живеш, я ж не маю хати // Що викую та видурю – тильки мані
плати” [14, с. 72].
У народних обрядових виставах циганське ремесло зображувалося
живими акторами цілком натуралістично із демонстрацією реального ко-
вальського інструментарію. Масковиний “циган” із Закарпатського вертепу
був одягнений у брудний, зношений одяг, руки і обличчя його були обмащені
сажею. З собою він носив “телеп” – велику торбу з усяким залізяччям, де
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
264 265
Яскравий образ циганки-ворожки знайшов відображення в українській
класичній літературі та малярстві. Побутовий сюжет, де циганка вгадує
долю по руці незаміжньої дівчини, надихнув в 1841 році Т. Шевченка на
створення акварелі. Чари циганки – найдієвіший засіб допомогти дівчатам
у нещасному коханні. Про це неодноразово згадують народні пісні:
Мороз, мороз долиною, не поморозь проса
Ішла дівка до циганки по морозу боса
Да по тім боці на толоці цигани стояли
А між тими циганами циганка-ворожка
А до тої циганочки втоптана дорожка
Да отую ж дороженьку дівчина втоптала
Да вона ж тії ворожечки вірненько прохала:
– Да циганочко-махлярочко, вволи мою волю:
Да причаруй козаченька навіки за мною ! [19, с. 103-104].
Репутацію циганки як ворожки, а часом і знахарки, підтверджують
тексти вертепної драми. Запорожець із Сокиринського вертепу, покусаний
зміями, просить:
О поворожи будь ласка
Циганочко, я тобі оддячу
Хоть незруч, то навкидьки...
Зваживши на це прохання, чарівниця ворожить – виголошує магічну
формулу, запозичену з новорічного обряду “Коза”:
Ходила циганка
По горах, по долинах
Носила пісочок
На вилах... [20, с. 83].
Дуже близько цю ігрову сценку дублює Батуринський вертеп: баба-
шептуха ворожить козакові, наспівує традиційне замовляння, посилюючи
його хуканням та плюванням. За свою “роботу” циганка вимагає плати у
3 карбованці, але замість неї отримує від козака стусани і тому тікає [21,
с. 178].
У контексті традиційної різдвяно-новорічної та весільної обрядовості
маска “циганки-ворожки” одна з найбільш популярних. Це пояснюється
відносною простотою виготовлення необхідного карнавального костюма
й ігровим багатством святкової комунікації, закладеним в самій ролі. Відомо,
що справжні циганки користувалися широким арсеналом магічних засобів:
ворожили по очах, по руці, на картах, використовували різні магічні предме-
Колоритні постаті цигана з ручним ведмедем увійшли в народне мис-
тецтво і фольклор українців. За етнографічними матеріалами, зібраними на
Західній Україні та в Молдові, вдається реконструювати в загальних рисах
ігровий репертуар нащадків скомороших традицій у контексті традиційних
новорічних обходів. Перевдягнений “ведмедем”, якого стримував на лан-
цюгу “циган”, вайлувато ходив по хаті на чотирьох або двох “лапах”, ревів,
намагався обійняти дівчат, мостив собі барліг для зимової сплячки в ліжку
або під столом. Щоб продемонструвати свою силу, він поривався боротися з
господарем, заносив з двору щось важке – колоду або лаву. З досвіду серед-
ньовічних мандрівних акторів учасники новорічних вистав, очевидно, запо-
зичили танець ведмедя під скрипку й сценки, де перебраний на ведмедя вда-
вався до народної медицини – “толочив крижі” (лікував радикуліт) тощо.
Як складова частина новорічного свята Маланки-Василя в окремих
селах Прикарпаття, Поділля, Північної Буковини до наших днів проводяться
ритуальні турніри ряджених. За традицією, що йде з часів язичництва, вони
влаштовуються на перехресті доріг й мають характер загальносільського
видовища. Від кожної територіальної групи парубків тут бореться одна
або декілька масок, а серед них часто й перебрані на “ведмедів” та “циганів”.
Цікава особливість новорічного турніру у старовинному буковинському
селі Великий Кучурів полягає в тому, що тут у коло-ринг “ведмеді” виходять
разом зі своїми вожаками “циганами”. За допомогою ланцюга, який з’єднує
обох партнерів, “циган” активно впливає на хід поєдинку [18, с. 195].
Трьома названими типами реєстр “циганських” спеціальностей не об-
межувався. У різних локальних варіантах новорічних обходів і весільних
ігор за участю ряджених зустрічаються пародійні постаті “циган”, які вирі-
зували ложки, “наджокували” сита та решета, продавали глину тощо. Таким
чином, бачимо, що в нижніх шарах культури, на побутовому рівні, представ-
ників етнічної меншини ідентифікували не лише за національною ознакою,
а й за родом господарської діяльності.
Традиційний розподіл ромів на різні групи за професійною приналеж-
ністю визначали чоловіки. Що ж до жінок, то вони мали єдине оригінальне
ремесло, якому не зраджували протягом багатьох століть.
Циганка-ворожка (чарівниця, знахарка, віщунка, відьма). Цей стерео-
типний образ має глибоке коріння. Вже в перші століття перебування ромів
на землях Візантії навколо них витав містичний ореол вихідців з Єгипту –
загадкової країни, пов’язаної з окультизмом і пророкуванням долі. З цією
“єгипетською легендою”, напевне, пов’язана грецька назва циган – Cúphtoi,
а також топоніми Каїр та Фараонівка на теренах колишньої Бесарабії.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
266 267
сенсі, за визначенням Л. Івлевої, “… “циган” як діюча особа стає квінтесен-
цією рядження” [22, с. 65].
Так чи інакше, термін “цигани” в багатьох місцевостях України став
узагальнюючим визначенням маскованих учасників обрядових ігор та об-
ходів. В такому ж значенні, але значно рідше, у західноукраїнському регіоні
вживається термін “жиди”. Перенесення етноніма “інших” на виконавців
засуджуваних і заборонених церквою розважально-сміхових звичаїв можна
кваліфікувати як наївну спробу знайти “козла відпущення” – перекластии
вину за власні “кощунні дійства” та гріхи на чужинців та іновірців.
Комплекс названих ідей та уявлень, очевидно, зумовив і появу назви
останнього етапу традиційного весільного ритуалу – “циганщини”. Сам
іменник доволі пізнього походження, але за ним стоять давні, ще язичницькі
пережитки шлюбної церемонії, які включали еротичну магію, переодягання
і травестування, есхрологію, сороміцькі ігри, пісні, танці тощо. Недарма
блюстителі християнської моралі називали цю частину українського весілля
“оргією”, “верхом неподобства”, коли “віддавалися всякому розгулу і поті-
шали диявола”. “Цигани” в цьому театралізованому дійстві уособлювали
“чужий світ”, “чужину”: ряджені гості з боку нареченого йшли в дім молодої
і навпаки – її родичі провідували дім молодого. У невимушеній атмосфері
“карнавальної свободи” відбувалося взаємне знайомство і зближення двох
сімейних кланів.
“Цигани” як “люди зі сторони” свідомо вдавалися до антиповедінки: го-
лосно сміялися, кричали, співали, обходячи двори, крали курей, гусей, речі
хатнього вжитку, сільськогосподарський реманент тощо. Ці жарти ніхто не
сприймав серйозно, оскільки вони вважалися необхідною складовою весіль-
ного бенкету. До складу “циганів” входили й інші маски: “фальшиві молодий
і молода”. “лікар”, “медсестра”. “міліціонер”, “солдат”, “перукар” та інші.
Важливо наголосити, що асоціюючи себе з циганами, учасники весіль-
ного карнавалу не втрачали власної етнічної тотожності, залишались у прос-
торі своєї автентичної культурної традиції. Кращим доказом може служити
драматично-ігровий та пісенно-танцювальний репертуар “циганщини” по-
будований на українському фольклорному матеріалі, часом дуже давнього
походження. Аналіз цього репертуару заслуговує самостійного уважного
дослідження.
Наведені вище матеріали засвідчують, що карнавальні “цигани” у
дискурсі традиційної святково-видовищної культури українців не є лише
копією або карикатурою на представників етнічної меншини. Це доволі
ти на зразок кістки, обмотаної пасмом людського волосся, кришталеву
кульку, воскового чортика “бенгоро” тощо.
Ряджені виконавці цієї ролі (ними можуть бути і жінки і чоловіки)
найчастіше імітують ворожіння на картах чи по руці. Сміховий ефект карна-
вального пророцтва залежить не лише від артистичних здібностей вико-
навців, а й від того наскільки враховуються очікування конкретних респон-
дентів. Дівчатам – відданицям “циганка” обіцяє швидкий і успішний шлюб,
парубкам – гарну і багату наречену, літнім чоловікам – виграти в лотерею,
стати міліонером, жінкам – забути про хвороби, дочекатись онуків і багато
іншого. Маємо відомості, що в деяких місцевостях учасники обрядових
обходів спеціально напередодні довідувалися про обставини життя кожної
людини, щоб їхні пророцтва носили адресний характер. А втім, у селі чи
невеликому місті й так усі й усе ніби на долоні.
Завершуючи наше повідомлення, спробуємо пояснити чому під назвою
і маскою циганів в традиційній святково-видовищній культурі українців час-
то ховаються пережиткові форми карнавальної свободи і безчинств. До по-
яви ромів, в часи язичництва, а потім і християнства, носіями ритуальної
антиповедінки були місцеві скоморохи й звичайні члени сільської громади,
які на час свят отримували статус колядників, щедрівників, волочебників,
учасників купальських, весільних бенкетів. Це звільняло їх від буденних
табу, відкривало шлюзи для створення тимчасового хаосу, без якого в тради-
ційній моделі світогляду було неможливе утвердження понять норми і
порядку.
З поширенням християнської ідеології і офіційного судочинства всі
вияви ритуальної антиповедінки, які в архаїчному суспільстві мали своє
релігійно-магічне обгрунтування, поступово переосмислюються, перехо-
дять до розряду гріховних та аморальних. За цих умов в народній культурі
постає проблема світоглядної кризи, конфлікту старих і нових цінностей.
Радикальний спосіб вирішення цієї проблеми шляхом відмови від давніх
ще язичницьких взірців святкової поведінки не знаходив підтримки в народ-
ному середовищі і тому конфлікт паліативно залагоджується шляхом “номі-
нативної підміни”.
Стійка негативна репутація циганів в очах корінних європейських етно-
сів і формальна подібність їх поведінки з діями учасників ритуальних без-
чинств пояснює факт асоціативного зближення цих двох різнорідних спіль-
нот. Роль додаткових з’єднуючих ланок між ними могли відіграти мотиви
чарівництва, передбачення майбутнього, жебрацтва тощо. Саме в цьому
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
268 269
складні синкретичні образи, які увібрали в себе широкий спектр ментальних
установок, забобонів, міфологічних концептів та уявлень. Більшість з них
вже втратили свою чинність та семантику. Сьогодні етнічні маски “циганів”
використовуються передусім як пароль розкутої сміхової поведінки в умовах
неофіційного народного свята.
Джерела і література:
1.Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. – К.,1971.
2. Там само.
3. Фрейзер А. Цигани. – К.,2003.
4. Гусев В. Е. Эстетика фольклора. – Л.,1967.
5.Франко І. До історії українського вертепа ХVШ в. //Записки НТШ. – В. ІV. –
Т.LХХП, –Львів, 1906.
6. Там само.
7. Миськова Е. В. Складывание стереотипов инокультурной реальности в
англо-американской антропологии // Этнографическое обозрение. – 1998. – № 1.
8. Баранніков О. П. Українські цигани. – К.,1931.
9. Федас Й. Ю. Український народний вертеп. – К.,1987.
10. Марковський Є. Український вертеп. – К., 1929.
11. Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной термино-
логии. – Минск, 1993.
12. Снігур І. Грозинці на вітрах історії. – Чернівці, 2002.
13. Марковський Є. Там само.
14. Там само.
15. Польові матеріали автора 1988 р., с. Іза Хустського р-ну, Закарпатської обл.
16. Польові матеріали автора 1982 р. с. Шешори, Косівського р-ну, Ів.-Франків-
ської обл.
17. Фрейзер А. Там само.
18. Курочкін О. Українські новорічні обряди: “Коза” і “Маланка”. – Опішне,
1995.
19. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. – К., 1978.
20. Марковський Є. Там само.
21. Там само.
22. Ивлева Л. Ряженые в русской национальной культуре. – Петербург, 1994.
Курочкін Олександр. “Карнавальні цигани”: етнічний стереотип і обрядова
маска
Автор дійшов висновку, що більш ніж за пятисотлітню етнічну історію ромів
на території України через повільне інтегрування у суспільство вони стали поміт-
ним компонентом місцевої етнокультурної мозаїки. З’ясовані причини низького
статусу ромів за шкалою етнічного престижу в українському фольклорі, стерео-
типи щодо їх пародійного зображення. Розглянуто традиційні образи-маски ромів
у святковій українській культурі, зокрема під час різдвяних, новорічних свят, обря-
дових ігор на весіллях.
Курочкин Александр. “Карнавальные цыгане”: этнический стереотип и обря-
довая маска
Автор пришел к выводу, что за более чем пятисотлетнюю этническую исто-
рию ромов на территории Украины они стали заметным компонентом местной
этнокультурной мозаики, при этом достаточно медленно интегрируясь в местный
социум. Разъяснены причины низкого статуса цыган в шкале этнического прес-
тижа в украинском фольклоре и стереотипы их пародийного изображения. Рас-
смотрены традиционные образы-маски цыган в праздничной культуре украинцев
(в частности, во время рождественско-новогодних и свадебных обрядовых игр).
Kurochkin Oleksandr. Carnival “gypsies”: ethnic stereotype and ceremonial mask
The author made the conclusion that as a result of more that five hundred year
Roma history on the territory of Ukraine they became a noticeable component of local
ethno–cultural mosaic, meanwhile they quite slowly integrate into the local society.
Reasons of Romanies“ low status in the scale of ethnic prestige in Ukrainian folklore
and stereotypes of their parody image are explained in the article. Traditional gypsies“
image - masks in the festive - entertainment culture of Ukrainians (in particular, Christ-
mas, New Year and weddings ceremonial games) are also considered in the article.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|