Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст.
У статті розглянуто “циганський” напрямоку вивченнітрадиційно-побутової Культури населення Південної України в музейних закладах Криму – Централь- ному музеї Тавриди, Кримському етнографічному музеї, Бахчисарайському історико-культурному заповіднику. В статье рассмотрено “цыганское” направление в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26933 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. / Т.Величко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 95-107. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-26933 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Величко, Т. 2011-09-07T19:00:11Z 2011-09-07T19:00:11Z 2008 Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. / Т.Величко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 95-107. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26933 У статті розглянуто “циганський” напрямоку вивченнітрадиційно-побутової Культури населення Південної України в музейних закладах Криму – Централь- ному музеї Тавриди, Кримському етнографічному музеї, Бахчисарайському історико-культурному заповіднику. В статье рассмотрено “цыганское” направление в изучении традиционно- бытовой культуры населения Южной Украины крымскими музейными учреждениями (Центральный Музей Тавриды, Крымский этнографический музей, Бахчисарайский историко-культурный заповедник). The author analyzed “Romani derection” in the studies of traditional living culture of Southern Ukraine population conducted by Crimea museum establishments (Central Museum of Tavrida, Crimea Ethnographic Museum, Bakhchisarai historical and cultural reserve). uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. “Крымские цыгане” в этнографических исследованиях музеев Крыма (кон. ХІХ – нач. ХХІ ст.) The “Crimean Gypsies” in the ethnographic research work of the Crimean museums (late the 19th – beginning of the 21st centuries) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. |
| spellingShingle |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Величко, Т. |
| title_short |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. |
| title_full |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. |
| title_fullStr |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. |
| title_sort |
етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця хіх – початку ххі ст. |
| author |
Величко, Т. |
| author_facet |
Величко, Т. |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
“Крымские цыгане” в этнографических исследованиях музеев Крыма (кон. ХІХ – нач. ХХІ ст.) The “Crimean Gypsies” in the ethnographic research work of the Crimean museums (late the 19th – beginning of the 21st centuries) |
| description |
У статті розглянуто “циганський” напрямоку вивченнітрадиційно-побутової
Культури населення Південної України в музейних закладах Криму – Централь-
ному музеї Тавриди, Кримському етнографічному музеї, Бахчисарайському
історико-культурному заповіднику.
В статье рассмотрено “цыганское” направление в изучении традиционно-
бытовой культуры населения Южной Украины крымскими музейными учреждениями
(Центральный Музей Тавриды, Крымский этнографический музей,
Бахчисарайский историко-культурный заповедник).
The author analyzed “Romani derection” in the studies of traditional living culture
of Southern Ukraine population conducted by Crimea museum establishments (Central
Museum of Tavrida, Crimea Ethnographic Museum, Bakhchisarai historical and cultural
reserve).
|
| issn |
XXXX-0076 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/26933 |
| citation_txt |
Етнографічні музейні дослідження традиційно-побутової культури “кримських циган” кінця ХІХ – початку ХХІ ст. / Т.Величко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — К., 2008.— С. 95-107. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT veličkot etnografíčnímuzeinídoslídžennâtradicíinopobutovoíkulʹturikrimsʹkihcigankíncâhíhpočatkuhhíst AT veličkot krymskiecyganevétnografičeskihissledovaniâhmuzeevkrymakonhíhnačhhíst AT veličkot thecrimeangypsiesintheethnographicresearchworkofthecrimeanmuseumslatethe19thbeginningofthe21stcenturies |
| first_indexed |
2025-11-25T20:42:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:42:19Z |
| _version_ |
1850527576230985728 |
| fulltext |
95
Етнографічне музейництво України, як зазначила дослідниця
Г. А. Скрипник, “лучиться з розвитком етнографії як самостійної науки”[17,
с. 29]. Особливістю музейної етнографії Півдня України, у т. ч. і Криму, ста-
ла спеціалізація на зборі, зберіганні й пропагуванні традиційно-побутової
культури різних етнічних груп України, серед яких і кримські цигани –
мусульмани.
Циганознавчий напрям можна відмітити у діяльності деяких кримських
музейних установ. Так у дисертаційному дослідженні Н.О. Зіневич в одному
з розділів зазначена поява циганознавчих студій в діяльності за останні
десятиріччя Кримського етнографічного музею і Бахчисарайського істо-
рико-культурного заповідника [3, с. 15]. Згадується про дослідженнях етно-
культури кримських циган Центральним музеєм Тавриди у 1920-х рр. в
дисертації Л.І. Григор’євої [5, с. 123–125]. Окремі питання дослідження
побуту кримських циган в ХІХ – на початку ХХ ст. висвітлені в біобібліогра-
фічних працях А.А. Непомнящего [16].
Завданням даної статті є простеження загальних форм циганознавчих
студій кримських музеїв відповідно до основних етапів розвитку етногра-
фічного музейництва Півдня України з середини ХІХ ст. і до сучасності;
встановлення місця, яке займала циганська тематика в музейній етнографії
Криму.
Термін “кримські цигани” потребує окремого пояснення. Ця назва уза-
гальнююча щодо циганського населення півострову, яке сформувалося за
часів Кримського ханства, сповідує іслам, розмовляє кримськотатарською
мовою, перейняло багато рис кримськотатарської побутової культури, і тією
чи іншою мірою інтегроване до кримськотатарського суспільства. Місцеве
кримськотатарське населення називає кримських циган “чінгене”, іноді
зустрічається назва “дайфа”, або “тайфа”, існує низка назв локальних груп
Тетяна Величко (Київ, Україна)
ЕТНОГРАФІЧНІ МУЗЕЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТРАДИЦІЙНО-ПОБУТОВОЇ КУЛЬТУРИ
“КРИМСЬКИХ ЦИГАН” кінця ХІХ – початку ХХІ ст.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
96 97
Південь України відрізняється від інших регіонів України тим, що саме
тут виникли перші музеї ще на початку ХІХ ст. Їх поява пов’язана з так
званим “археологічним бумом” першої третини ХІХ ст. після відкриття
унікальних античних пам’яток в Північному Причорномор’ї. Археологічна
спеціалізація музейних осередків Півдня України залишалась домінуючою
протягом всього ХІХ ст., і відігравала важливу роль в ХХ ст. також.
Проте науковий збір етнографічних колекцій і створення етнографічних
відділів на Півдні відбуваються пізніше ніж в інших регіонах України –
наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., незважаючи на колоритну побутову
культуру поліетнічного населення краю.
Ініціатива створення і діяльності перших музейних осередків, що
містили етнографічний матеріал, належить науковим товариствам того часу.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. музейний напрямок діяльності Кримського
гірського клубу (1890, Одеса) , пізніше – Кримсько-Кавказського гірського
клубу (ККГК), Таврійської Вченої архівної комісії (далі – ТВАК) активізує
збиральну і дослідницьку етнографічну роботу.
Членами ККГК було організовано першу на Півдні “Кримську
виставку” (1893), на якій за “Програмою” були представлені предмети
побутової культури населення півострова [19]. Перші музеї, що містили
етнографічний матеріал були створені ККГК в Одесі (1899) і відділенням
клубу в Ялті (1892). Але відомостей про циганські збірки в цих музеях ми
не маємо. В ХІХ – на початку ХХ ст. домінуючим в етнографічних
досліджень в Криму стає кримськотатарська тематика.
Новий етап в історії етнографічного музейництва настає в 1917 – 1920-
х рр. В цей період відбувається формування державної музейної мережі на
основі розробленого законодавства і створення державної системи
управління з музейної справи і охорони пам’ятників. Музей як
соціокультурний феномен до початку ХХ ст. отримав авторитет, а в 1920-х
рр. став невід’ємною частиною культури. На території півострова
етнографічний напрямок реалізують чотири музеї – Бахчисарайський музей
татарської культури, Караїмський етнографічний музей в Євпаторії, Східний
музей в Ялті, Центральний музей Тавриди в Сімферополі. Активізації
музейної етнографії в галузі дослідження етнокультури етнічних груп
Кримського півострова сприяла національно-культурна політика
більшовиків, яка отримала назву “коренізації”, а в Кримській автономії
прийняла форму “татаризації”.
На початку 1920 р. оформлюється концепція розуміння ролі музеїв в
суспільстві. Музеї розглядаються як сховища культури, опорні пункти науки,
циган. За однією з версій, назва “чінгене” візантійського походження, пізніше
була сприйнята адміністрацією Османської імперії, від якої була запозичена
татарськими чиновниками [22, p. 94]. Кримські цигани були представлені
різними групами, серед яких найбільш відомі “аювджи” (ведмежатники),
“демерджи” (ковалі), “алтинджилар” (ювеліри), “даулджи” (музиканти),
“гурбети” або “курбети” (торговці кіньми, візники), “елекчи” (майстри з
виготовлення сит, кошиків) [2, с. 50 – 51].
Становлення етнографічного музейництва на Півдні України припадає
на кінець ХІХ – початок ХХ ст. Протягом першої половини і середини
ХІХ ст. зароджується інтерес до традиційно-побутової культури населення
Півдня України, Кримського півострова зокрема.
Важливою подією, що вплинула на становлення етнографічного музей-
ництва в Російській імперії загалом і в Україні зокрема, стала Етнографічна
виставка 1867 року. Ініціатором її проведення виступило Російське Гео-
графічне Товариство. Організаційні клопоти щодо проведення виставки
взяло на себе Товариство любителів природи при Московському універ-
ситеті. Докладна інструкція зі збору експонатів була розіслана по всій Росії.
Всі бажаючи мали можливість надсилати експонати та їх опис до оргкомі-
тету виставки.
Виставка складалась із трьох відділів: групи фігур, що представляли
різні етнічні групи населення імперії, в загальноетнографічному відділі
експонувалися костюми, знаряддя, побутові предмети, малюнки, фотографії
та антропологічні й археологічні матеріали [1, с. 9 – 30]. На ній були пред-
ставлені колекції з Криму, які були надіслані в оргкомітет виставки “предво-
дителем дворянства” м. Перекоп Абдувелі Мурза Карашайським [20, с. 65 –
67]. Група з чотирьох манекенів зображувала кримських татар (мурзу і хлоп-
ця з Півд. берегу Криму) та кримських циган (жебрак і жінка з дитиною). В
розділі загальної етнографії було вміщено світлини кримських татар,
кримських циган, кримських вірмен, кримських євреїв, караїмів [20, с. 46].
Незважаючи на те, що етнографія Криму була представлена незначним
числом експонатів порівняно з іншими частинами імперії, (що можна пояс-
нити неготовністю провінційної інтелігенції краю до участі в проектах та-
кого масштабу і початковим зростанням інтересу до етнографії місцевого
населення), виставка сприяла посиленню цього інтересу і стала зразком
етнографічного колекціонування на науковій основі завдяки розробленим
програмам збору та опису етнографічних експонатів. Також важливо відзна-
чити, що поруч з кримськотатарською етнографічною колекцією на виставці
були представлені елементи традиційної культури кримських циган.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
98 99
Відродження етнографічного музейництва відбувається наприкінці 80 –
90-х рр. ХХ ст. Поновлюються старі і створюються нові етнографічні від-
діли і музеї, проводяться експедиційні дослідження, будуються нові експо-
зиції. Нові форми здобуває освітня діяльність музеїв. Значною подією в
розвитку музейної етнографії півострову стало створення у грудні 1992 р.
Кримського етнографічного музею (КЕМ) на правах філії Кримського Рес-
публіканського краєзнавчого музею (з 2007 музей знову отримав назву
ЦМТ). Спочатку музей не мав жодного експонату. Головним завданням
перших років діяльності музею стало формування колекційного фонду з
традиційно-побутової культури населення півострову. Влітку 1993–1994 рр.
співробітники музею зібрали близько 2 тисяч експонатів у понад 70 насе-
лених пунктах Автономної республіки Крим.
Поновлення дослідження питань з етнографії кримських циган пов’я-
зане з діяльністю КЕМ. Завідувачка сектором кримськотатарської етнографії
Е. С. Зейналієва влітку 2002 р. брала участь у проекті болгарських дослід-
ників О. Марушиакової та В. Попова. Протягом двох місяців були обстежені
циганські громади майже усіх районів Криму. Дослідники побували у Біло-
гірську, Феодосії, Євпаторії, Бахчисараї, Джанкої, Армянську, Ялті. В резуль-
таті експедиції фонди КЕМ були поповнені колекцією фотографій і пред-
метів побуту різних груп циганського населення півострову. На кінець
2002 р. фонди КЕМ містили 10 експонатів циган основного фонду і 16
науково-допоміжного [15, с. 359].
Серед музейних предметів, що зберігаються у фондах КЕМ, є кілька
елементів народного одягу – три жіночих спідниці (початку ХХ ст., 60-х і
80-х рр. ХХ ст.) і фартух кінця ХІХ ст. зі смт. Октябрьське [14, КП-502, КП-
285, КП-266, НВ-95]. Наукову цінність представляють також вироби реміс-
ників: ступа металева (кін. ХІХ ст.), кліщі ковальські (кін. ХІХ ст.), дві під-
кови (поч. ХХ ст.), кінська вуздечка (поч. ХХ ст.), зібрані в смт. Октябрьське
і Совєтське [14, КП-501, НВ-93, НВ-96-98].
Польові дослідження і збір експонатів, які проводила Е. С. Зейналі-
єва, сприяли створенню в новий експозиції “Мозаїка культур народів
Криму” експозиційного комплексу “кримські “чінгене” – ремісники і
музиканти”. Нову експозицію було відкрито влітку 2006 року (відпові-
дальний – завідувач КЕМ Ю. М. Лаптєв, провідний експозиціонер му-
зею – Ю. С. Вайсенгольц). На сьогоднішній день Кримський етногра-
фічний музей єдиний на півострові, який зберігає і експонує незначну,
але важливу колекцію предметів традиційно-побутової культури кримсь-
ких циган.
які необхідно зберігати і зробити доступними народу з метою просвіти [21,
с. 278]. Центральний музей Тавриди (далі – ЦМТ), мав статус центрального
республіканського музейного центру, і належав до музеїв “змішаного типу”.
Етнографічний відділ у музеї був створений у 1925 році. Спочатку для
відвідувачів був відкритий тільки татарський підвідділ, однак музеєм на
1925–1926 р. було заплановано, поряд з караїмським і болгарським, від-
криття циганського підвідділу [4, арк. 21, 23]. Наукові співробітники ЦМТ,
втілювали програму створення експозиції з етнокультури кримських циган,
проводили збір експонатів і експедиційне дослідження різних груп “чінгене”.
Протягом 1926 р. завідувачка етнографічного відділу ЦМТ Айше Якубівна
Ісхакова “робила обстеження і фотографування побуту циган” [4, арк. 50].
В результаті систематичного дослідження групи циган – “курбетів” А. Я. Іс-
хаковою в 1927 році було підготовлено рукопис “Сімферопольські цигани –
курбети”.
Влітку того року студентом Ленінградського університету І. І. Кургіним
проводились експедиційні дослідження побуту перекопських циган, а також
циганської мови в порівнянні з татарською, фотографування побуту і окре-
мих експонатів [4, арк. 63 – 64]. Польові матеріали А. Я. Ісхакової і І. І. Кур-
гіна не були опубліковані, як планувалось [4, арк. 67].
Згортання політики “татаризації” наприкінці 1920-х рр., репресії, які
зачепили і кримських музейних працівників, Друга світова війна і депор-
тація у 1944 р. народів Криму завдали непоправної шкоди музейним збіркам,
особливо етнографічним. З колишньої багатої колекції ЦМТ з евакуації
повернулась лише незначна частина. Експонатів, що характеризують куль-
туру кримських циган майже не залишилось. Зараз в фондах ЦМТ зберіга-
ється 10 поштових листівок із зображенням кримських татар і циган [18,
с. 398]. Можна припустити, що частина експонатів, які упродовж 1926 –
1927 рр. були зібрані серед кримських циган, зараз записані як кримсько-
татарські предмети.
Протягом 1940 – 1980-х рр. музейна етнографія як і етнографічна
наука в Криму перебувала в кризовому стані. Після депортації німців,
кримських татар з якими були переселені також і кримські цигани, бол-
гари, греки, вірмени, дослідження культури цих народів були заборонені,
а музейні матеріали підлягали знищенню. В інтерв’ю з провідним науко-
вим співробітником Кримського етнографічного музею, заслуженим дія-
чем культури АРК Ю. С. Вайсенгольц згадується про трагічну долю
кримськотатарських колекцій та спробу О. Д. Кондратенко врятувати
колекцію ЦМТ [13].
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
100 101
хоча інформант презентує себе як кримського татарина. Шість з них містять
спогади і фольклорні сюжети, стереотипи щодо циганського населення Бах-
чисараю довоєнного часу і сьогодення. Інтерв’ю зберігаються в архіві автора
статті, а копії також передані до Вашингтона.
Попередній аналіз інтерв’ю надає можливість окреслити низку науко-
вих питань циганознавчого напрямку:
– В інтерв’ю зафіксовані різні етноніми, якими кримськотатарське
населення іменували кримських циган. Інформанти відокремлюють
“татарських циган – мусульман” від “російських циган”. Серед “кримськота-
тарських циган” найчастіше зустрічаються спогади або уяви про “чінгене”
і “дайфа” (або іноді “тайфа”). Співрозмовники з Бахчисараю, які тривалий
час жили поруч з “чінгене”, підкреслюють більшу близькість останніх до
кримських татар, протиставляють їхню “культурність”, “охайність”, “осід-
лість” “злодійкуватості” й “жебрацтву” “тайфа”.
“С1: Фатма бита, а мына чингенелерде, чингенелерин арасында
мына бакъын: чалгъыджылар бар эди, дайфалар, да кимлер бар
эди?
Бабушка Фатма, а вот у чингене, среди чингене, вот смотрите: музы-
канты были, дайфа, а кто ещё был?
И: Дайфа бизим мында ёкъ эди.
Дайфа у нас здесь не было.
С1: А да аюджылар бар эди…
А ещё медвежатники были…
И: Аюджылар да мында ёкъ эди.
Медвежатников здесь тоже не было.
С1: Амма аслы кимлер олгъанынъы билесиз?
Но вот вообще кого знаете?
И: Мына шу чингенелер олгъанынъы билем, “чінгене”лер дий
эдилер. Ну, бу ерин чингенелери бизлер дайын адамлар эди.
Вот знаю об этих чингене, чингене называли. Ну, здешние чингене,
как мы, люди были” [7].
“Респондент: Вот эта “тайфа”, кажется, по-моему, которые ходят по
домам, вот эти читают всякие эти, обманывают, это “тайфа” по-
нашему называется” [11].
Степові кримські татари знайомі з терміном “чінгене”, але більшість
розповідей стосується “дайфа”. Інформанти з Роздольного неодностайні у
висловлюваннях щодо “чінгене” і “чингене”. Інтерпретуючи те чи інше інтер-
в’ю важливо враховувати місце проживання інформанта до депортації і
наявність особистих контактів з циганським населенням.
Проблема створення етнографічного фонду з культури кримських ци-
ган, особливо “чінгене”, в тому, що більшість цієї групи повністю інтегру-
валась в кримськотатарське суспільство і репрезентує себе як кримських та-
тар. Але експозиційне відображення побуту “чінгене” кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
можливе за допомогою побутових речей, особливо меблів, посуду, реміс-
ничих виробів, що зберігаються у кримських музеях і зареєстровані як крим-
ськотатарські колекції.
Нові напрями сучасних досліджень етнокультурних взаємин, стерео-
типів, етнічної ідентичності здійснюються за допомогою усноісторичного
методу. Протягом 2004–2006 рр. співробітники музею були організаторами
й учасниками таких експедицій в різні райони півострова, які проводили в
співпраці з українськими і російськими науковими установами.
Наративний матеріал щодо кримських циган було зібрано у серпні
2006 р. під час Польової студентської школи з усної історії “Голокост очами
українського, російського і кримськотатарського населення на прикладі
Криму” (організатор – Український центр вивчення історії Голокосту, Київ)
і в етнографічній розвідці автора статті в м. Бахчисараї за темою “Етнокуль-
турні контакти поліетнічного населення Криму: минуле і сучасне”.
Польова школа, що відбулась 4–11 серпня 2006 р., окрім лекційних і
практичних занять для студентів вузів України, які цікавилися етнічною
проблематикою, передбачала запис і обробку інтерв’ю. Дві польові групи
протягом 6–9 серпня 2006 р. проводили обстеження в північному Криму: у
Красногвардійському і Раздольненському районах. Під час роботи учас-
никами Школи були записані понад 60 інтерв’ю. Не зважаючи на навчальний
характер інтерв’ю, вони є цінними джерелами з етнічної історії Криму.
Серед цих інтерв’ю у двадцятьох містяться відомості щодо побуту,
соціально-економічного становища, існування різних груп кримських
циган, різного ступеню інтегрованості їх у кримськотатарське середовище.
Особливу наукову цінність мають шість інтерв’ю кримськотатарською мо-
вою, які були записані А. А. Еміровою з кримськими татарами, які народи-
лися в степових районах півострову та повернулись з депортації в ці ж
місця. Всі інтерв’ю є розшифрованими і зберігатимуться в архіві Українсь-
кого центру вивчення історії Голокосту. Копії інтерв’ю передані в Держав-
ний меморіальний музей Голокосту (Вашингтон, США).
Під час триденної роботи в Бахчисараї було записано вісім наративно-
біографічних інтерв’ю від представників різних етнічних груп: росіян (2),
кримських татар (3), караїмів (1), греків (1), які народилися в довоєнному
Бахчисараї. Одне інтерв’ю було записано від представника групи “чінгене”,
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
102 103
так интересно стало, что он не татарин, что у нас, они никто не
говорит, что да, я чингине, они это внутри знают, но все крымские
татары и пишутся крымские татары. Как бы никто это даже, это как-
то за оскорбление они принимают” [10].
– Польові дослідження 2006 р. показують, що на даний момент повне
прийняття “татарських циган” в статусі “своїх” кримськими татарами не
відбулося, незважаючи на спільність долі під час депортації, єдиної мови,
наявності в минулому і сучасності спільних рис побутової культури, єдиної
релігії, які вплинули на колективну історичну пам’ять. Але “відчуженість”,
що існувала ще з часів Кримського ханства остаточно кримськотатарським
населенням не подолана. Крім існуючих стереотипів щодо циган, привертає
увагу, наприклад, спротив батьків – кримських татар вступу дітей у шлюб
з представником “чінгене”.
“Р.:Здесь у нас знакомые есть, ещё одна есть, она говорит, они нам
недалекие, говорит, понятно же, не говорит, не говорит она, что с
чингене смешанная, может, если мама татарка, папа был, там
смешиваются ведь, в этом самом, в Исмаиль-бее в Евпатории.
Девушки за юношей-чингене выходят.
И.: Къачан?
Когда?
Р.: Вот шимди (куле). Бир къач танелери бизим даже нелеримизден
къащып кеткенлер, бабаларындан, аналарындан.
Вот сейчас (смеётся). Несколько даже из наших этих самых убежали,
от мамы, от папы.
И.: Сизин сойларыныздан? Танышларыныздан?
Из Ваших родственников? Знакомых?
Р.: Танышлар.
Знакомые.
И.: Бо не вакъыт болгъан шей?
Это когда случилось?
Р.: Шу бир-эки джылын ищинде. Бириси (нрзб) болгъан, бириси
(нрзб) болгъан.
Это в течение нескольких лет. Одни (нрзб) стали, одни (нрзб) стали.
И.: Татар чингенелери? Аналары-бабалары бермий?
Татарские чингене? Родители не отдают?
Р.: Бермий, озьлери къащып кеткенлер.
Не отдают, сами убежали.
И.: Сонъ насыл яшайляр?
Ну и как живут?
Р.: Ким биле? Биз Смаиль-бейге сийрек барамыз.
“ Интервьюер: Дайфа – это оседлые? Да?”
Респондент: А те, что с повозками бездомные ездят с места на места
разные. Повозку так делают, в ней – детвора. Сегодня в это село, завтра
в то село” [9].
– Декілька інтерв’ю, записаних в степових районах серед “нагаїв” дають
уяву про назви внутрішніх груп циганського населення в кримськотатарсь-
кому середовищі, пов’язані з їх господарською спеціалізацією: “аювлылар”
(тат. мовою) – ведмежатники, “сыргъалылар” (тат. мовою) – “з сергою” –
лудильники [12], “куюмджи” – ювеліри [6]. Одне з бахчисарайських інтер-
в’ю було записане з кримською татаркою, яка в дитинстві мешкала в перед-
місті Бахчисараю – Салачик, поряд з “чінгене – музикантами”. Інтерв’ю, в
якому вона згадує багатьох музикантів, їхні імена, вказує на інструменти,
на яких вони грали, називає будинки, де вони жили, є цінним джерелом
для реконструкції побуту і повсякденності громади “чінгене” [7].
– Майже всі інтерв’ю, в яких згадується про циганське населення пів-
острова, торкаються питання долі даної етнічної групи під час нацистської
окупації Криму і депортації кримськотатарського населення з Криму у трав-
ні 1944 р., що відповідало завданням Польової школи. Декілька інтерв’ю
містять історії окремих людей, які врятувалися завдяки заступництву
“мусульманських комітетів” або старост [8;12]. В одному зі спогадів зустрі-
чається історія єврейської жінки, яка була одружена з “чінгене” – музикантом
і загибель якої від рук нацистів оплакував її чоловік [7].
– Глибокий аналіз записаних інтерв’ю дає можливість проаналізувати
ставлення і відносини між кримськими татарами і так званими “татарськими
циганами” протягом останнього століття, бажання деяких груп асимілюва-
тися з кримськотатарським населенням і реакцією останніх на це бажання.
Всі респонденти вказують на те, що зараз “чінгене” приховують своє поход-
ження і сприймають цю назву як образливе прізвисько.
“Респондент: Сами себя они крымскими татарами, кстати,
называют. Да, потому что вот я была в Болгарии и встретила вот
такого, ну похож на цыгана, а говорит на, ну вот как цыгане везде,
они же отличаются. И он похож на цыгана, говорит на татарском.
Я ему говорю: “Вы татарин? ” – Он говорит: “Нет, мы чингине”.
Он не стесняется, наши вот, они как бы стесняются, как
комплексуют, они все татары. А те откровенно говорят – нет, я
цыган. И гордо произносят как бы это свое… А они, может быть
выходцы из Крыма, я думаю. Потому что он говорит чисто на
крымскотатарском языке. А когда я его спрашиваю, говорю, ой, мне
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
104 105
науковців, експонування предметів культури і побуту кримських циган на
Всеросійській етнографічній виставці 1867 р. З бурхливим розвитком музей-
ної етнографії у 1920-х рр. пов’язані експедиційні дослідження мови і етно-
культури кримських циган. Ці матеріали було втрачено під час Другої світо-
вої війни.
Відновлення циганознавчого напрямку музеями Криму відбувається
вже на початку ХХІ ст. і пов’язане з загальним відродженням народознавчих
студій на сучасному етапі. Поповнення завдяки експедиціям фондів експо-
натами сприяло появі першого в Криму експозиційного комплексу, що від-
дзеркалює окремі сторони традиційної культури кримських циган. Польові
дослідження не тільки сприяють реконструкції побуту цієї етнічної групи
на початку ХХ ст., а й проливають світло на сучасний стан татаро-циган-
ських етнокультурних відносин. Центром наукового обстеження, зберігання
і експонування культури кримських циган у 1920-х рр. став етнографічний
відділ Центрального музею Тавриди, а в 2000-х рр. – Кримський етногра-
фічний музей – філія Центрального музею Тавриди.
Джерела і література:
1. Всероссийская этнографическая выставка и славянский съезд в мае
1867 г. – М.: Унив. Типография, 1867. – 114 с.
2. Зейналиева Э. С. Кочевье длиной в сотни лет // Этнография Крыма ХIХ –
ХХ вв. и современные этнокультурные процессы. Материалы и исследования. –
Симферополь, 2002. – С. 46 – 52.
3. Зіневич Н. О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела):
Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.06 / НАН України; Інститут Української
археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К., 2005. – 21 с.
4. ГИМ ОПИ, ф. 54, д. 999 – Документы Центрального музея Тавриды.
5. Григорьева Л. И. История изучения этнических культур и развитие
музейной этнографии Крыма (40-е гг. ХIХ – нач. ХХІ вв.): Дис… канд. іст.
наук: 17.00.08 / Киевский национальный университет культуры и искусств. –
Киев, 2006. – 187 с.
6. Интервью с А. А. от 26. 08. 2006, Бахчисарай АР Крым. Перевод с крым-
скотатарского Арзы Эмировой // Архів Українського центру вивчення історії
Голокосту (Далі – УЦВІГ).
7. Интервью с Д. Ф. от 23. 08. 2006, Бахчисарай АР Крым. Перевод с
крымскотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
8. Интервью с Д. М. Я. от 24. 08. 2006, Бахчисарай, АР Крым. / Перевод с
крымскотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
Кто знает? Мы в Смаиль-бей редко ездим.
И: А, о Исмаил-бейде болгъан шей! А о адамларын билесиз мы, насыл
этип оларнен таныш олмагъа?
А, это в Исмаил-бее случилось! А этих людей знаете, как с ними
можно познакомиться?
Р.: О эшитемиз де, мына бондай бир дженазе, дува болса, келелер,
шоны, о къыз щингенеге баргъан, къащкъан. Айтып кеселер, бермий
де ана-баба! Сонъ севишкен сонъ бир-бирин, вынуждены къащмагъа
(куле). А потом ана-баба прощают.
Прощают. Это слышим ведь, вот на таких похоронах, или поминках,
приходят, у этого дочка за “чінгене” вышла, убежала. Если придут
просить, не отдают ведь мать-отец! Потом, раз уж полюбили друг
друга, вынуждены бежать (смеётся). А потом, мама-папа прощают.
Прощают” [9].
– Деякі інтерв’ю містять суто етнографічний матеріал: опис елементів
одягу, занять, способу життя, інтер’єру житла [6; 7; 12].
Сучасне етнографічне музейництво з одного боку розвивається за кон-
цептуальною моделлю музеїв як соціокультурної норми, що склалась
впродовж ХХ ст. З іншого, сучасні етнографічні музеї перебувають у пошуку
нових форм своєї діяльності. В умовах, коли на півострові в жодному з
існуючих вузів немає окремої кафедри з етнології, кримські музеї, насам-
перед КЕМ, серед інших функцій, виконують роль дослідних центрів.
Отримані під час експедицій відомості, записані спогади, фольклорні
сюжети, тексти мають не тільки наукове значення, а й музейне. По-перше,
вони дозволяють реконструювати матеріальну і духовну культуру кримсь-
ких циган поч. ХХ ст. По-друге, нові експозиції музеїв не тільки презентують
звичаї та предмети матеріальної культури минулого, а й відображають
сучасні етнічні процеси. Так, в грудні 2004 р. в КЕМ експонувалась виставка
“Відомий та невідомий народ. Населення єврейських колгоспів очами
етнічних сусідів”, створена за матеріалами польових досліджень, яка мала
успіх серед відвідувачів. Частина експозиційних комплексів були присвячені
історії єврейських громад Криму, один – святкуванню “Пейсаха”. Останній
комплекс знайомив з польовими матеріалами, у т.ч. з існуючими стерео-
типами і упередженнями.
Оглядаючи процес становлення і розвитку етнографічного музейництва
Півдня України, зокрема Криму, відзначимо, що інтерес до традиційно-
побутової культури “кримських циган” проявився ще в ХІХ ст., про що
свідчать спогади мандрівників, дослідження українських і російських
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
106 107
9. Интервью с К. Ш. от 8. 08. 2006, Раздольное АР Крым. Перевод с крым-
скотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
10. Интервью с М. С. от 23. 08. 2006, Бахчисарай АР Крым. Перевод с
крымскотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
11. Интервью с Н. Т. от 24. 08. 2006, Бахчисарай АР Крым. Перевод с крым-
скотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
12. Интервью с С. Р. от 8.08.2006, Раздольное АР Крым. Перевод с крым-
скотатарского Арзы Эмировой // Архів УЦВІГ.
13. Интервью с Ю. С. Вайсенгольц от 21. 11. 2006, г. Симферополь // Лич-
ный архив автора.
14. Кримський етнографічний музей, фонди.
15. Науменко Л. А. Крымский этнографический музей: первые десять лет //
Этнография Крыма ХIХ – ХХ вв. и современные этнокультурные процессы.
Материалы и исследования. – Симферополь, 2002. – С. 355 – 361.
16. Непомнящий А. А. Історичне кримознавство. – Сімферополь: Бізнес –
Інформ, 2003. – 456 с.
17. Скрипник Г.А. До проблеми формування етнографічного колекційного
фонду України // Музеї України ХІХ – початку ХХ ст. Збірник наукових праць.
– К., 2005. – С. 29 – 45.
18. Храпунова Л.Н. Этнографическая коллекция Крымского Республи-
канского краеведческого музея // Этнография Крыма XIX–ХХ вв. и современ-
ные этнокультурные процессы. Материалы и исследования. – Симферополь,
2002. – С. 395 – 399.
19. Циркуляр об устройстве выставки в Крымском Горном Клубе. – Про-
грамма // Записки Крымского горного клуба. – Одесса, 1893. – № 3. – С. 11 –
15.
20. Этнографическая выставка 1867 года Императорского общества
любителей естествознания, антропологии и этнографии состоящего при Импе-
раторском Московском университете. – М.: Типография Н. М. Лаврова и К.,
1878. – 298 с.
21. Юренева Т.Ю. Музееведение: Учебник для высшей школы. – М.: Акаде-
мический проект, 2006. – 560 с.
22. Crowe David M. Muslim Roma in the Balkans // Nationalities Papers. –
2000. – Vol. 28. – No. 1. – Р. 93 – 128.
Величко Тетяна. “Кримські цигани” у етнографічних дослідженнях музеїв
Криму (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)
У статті розглянуто “циганський” напрямок у вивченні традиційно-побутової
культури населення Південної України в музейних закладах Криму – Централь-
ному музеї Тавриди, Кримському етнографічному музеї, Бахчисарайському
історико-культурному заповіднику.
Величко Татьяна. “Крымские цыгане” в этнографических исследованиях
музеев Крыма (кон. ХІХ – нач. ХХ ст.)
В статье рассмотрено “цыганское” направление в изучении традиционно-
бытовой культуры населения Южной Украины крымскими музейными учрежде-
ниями (Центральный Музей Тавриды, Крымский этнографический музей,
Бахчисарайский историко-культурный заповедник).
Velychko Tetyana. The “Crimean Gypsies” in the ethnographic research work
of the Crimean museums (late the 19 th – beginning of the 21st centuries)
The author analyzed “Romani derection” in the studies of traditional living culture
of Southern Ukraine population conducted by Crimea museum establishments (Central
Museum of Tavrida, Crimea Ethnographic Museum, Bakhchisarai historical and cul-
tural reserve).
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|