Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст.
У статті на базі опрацьованих матеріалів з московських, санктпетербурзьких і київських архівів та рукописних фондів наукових бібліотек, критично оцінюється наявна у науковій і краєзнавчій літературі інформація щодо часу заснування найдавніших поселень на території Донеччини (м. артемівськ, с. Ма...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27008 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. / В. Пірко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (1). — К., 2009. — С. 417-427. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27008 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Пірко, В. 2011-09-26T17:49:17Z 2011-09-26T17:49:17Z 2009 Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. / В. Пірко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (1). — К., 2009. — С. 417-427. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0076 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27008 У статті на базі опрацьованих матеріалів з московських, санктпетербурзьких і київських архівів та рукописних фондів наукових бібліотек, критично оцінюється наявна у науковій і краєзнавчій літературі інформація щодо часу заснування найдавніших поселень на території Донеччини (м. артемівськ, с. Маяки, м. Маріуполь, м. Святогірськ, м. Слов’янськ), а також адміністративного центру області – міста Донецька. Встановлено найбільш вірогідні дати їх заснування. В статье на базе материалов московских, санкт-петербургских и киевских архивов и рукописных фондов научных библиотек критически оценивается существующая в научной и краеведческой литературе инфор- мация относительно времени возникновения наиболее ранних населенных пунктов Донецкого края (г. артемовск, с. Маяки, г. Мариуполь, г. Святогорск, г. Славянск), а также административного центра области – города Донецка. Установлены наиболее вероятные даты их возникновения. The information which there is in scientific and popular literature as for Settlements foundation of the time of the most earliest Settlements of Donechchina (Artemivsk, Mayaky, Mariupol, Svyatohirsk, Slovyansk) and also an administrative centre of the region Donetsk is critically appreciated on the basis of materials of Moscow, St. Petersburg and Kyiv archives and manuscript funds of scientific libraries and the most prohable dates of their foundation are established in this article. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Джерела локальної історії ранньомодерної доби Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. Источники о времени основания населенных пунктов Донеччины в XVI–XVIII вв. The sources on the time of the Foundation of Donechchina in the 16th – 18th centuries Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. |
| spellingShingle |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. Пірко, В. Джерела локальної історії ранньомодерної доби |
| title_short |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. |
| title_full |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. |
| title_fullStr |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. |
| title_sort |
джерела про час заснування населених пунктів донеччини в xvi–xviii ст. |
| author |
Пірко, В. |
| author_facet |
Пірко, В. |
| topic |
Джерела локальної історії ранньомодерної доби |
| topic_facet |
Джерела локальної історії ранньомодерної доби |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Источники о времени основания населенных пунктов Донеччины в XVI–XVIII вв. The sources on the time of the Foundation of Donechchina in the 16th – 18th centuries |
| description |
У статті на базі опрацьованих матеріалів з московських, санктпетербурзьких і київських архівів та рукописних фондів наукових бібліотек,
критично оцінюється наявна у науковій і краєзнавчій літературі інформація щодо часу заснування найдавніших поселень на території Донеччини
(м. артемівськ, с. Маяки, м. Маріуполь, м. Святогірськ, м. Слов’янськ), а
також адміністративного центру області – міста Донецька. Встановлено
найбільш вірогідні дати їх заснування.
В статье на базе материалов московских, санкт-петербургских и
киевских архивов и рукописных фондов научных библиотек критически
оценивается существующая в научной и краеведческой литературе инфор-
мация относительно времени возникновения наиболее ранних населенных
пунктов Донецкого края (г. артемовск, с. Маяки, г. Мариуполь, г. Святогорск, г. Славянск), а также административного центра области – города
Донецка. Установлены наиболее вероятные даты их возникновения.
The information which there is in scientific and popular literature as for
Settlements foundation of the time of the most earliest Settlements of Donechchina (Artemivsk, Mayaky, Mariupol, Svyatohirsk, Slovyansk) and also an
administrative centre of the region Donetsk is critically appreciated on the
basis of materials of Moscow, St. Petersburg and Kyiv archives and manuscript
funds of scientific libraries and the most prohable dates of their foundation are
established in this article.
|
| issn |
XXXX-0076 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27008 |
| citation_txt |
Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст. / В. Пірко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 19 (1). — К., 2009. — С. 417-427. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pírkov džerelapročaszasnuvannânaselenihpunktívdoneččinivxvixviiist AT pírkov istočnikiovremeniosnovaniânaselennyhpunktovdoneččinyvxvixviiivv AT pírkov thesourcesonthetimeofthefoundationofdonechchinainthe16th18thcenturies |
| first_indexed |
2025-11-25T05:19:07Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:19:07Z |
| _version_ |
1850505013976104960 |
| fulltext |
417
на сьогоднішній день у краєзнавчій, науково-довідковій та, поде-
куди, в науковій літературі відсутня єдина думка щодо часу заснування
населених пунктів Донеччини. Така ситуація в значній мірі пояснюється
недостатнім використанням історичних джерел. У кінці 1968 р. Доне-
цький обласний комітет Комуністичн партії України створив із науковців
навчальних закладів регіону редакторську групу для завершення роботи
над нарисами й довідками про населені пункти Донеччини для «Історії
міст і сіл УРСР. Донецька область».
У процесі вичитки й редагування нарисів найдавніших населених
пунктів Донеччини викликало здивування те, що їхні автори дуже мало
користувалися архівними документами при встановленні початкової
історії міст і сіл регіону. Під час обговорення зауважень членів редак-
ційної групи було вирішено направити спеціалістів у центральні архіви
України та Росії для виявлення та опрацювання історичних джерел, в
яких відбилася початкова історія міст і сіл Донеччини.
У процесі роботи з’ясувалося, що найбільш ранні відомості про
заселення Донбасу знаходяться в фонді 210 (Бєлгородський стіл)
РДаДа (Російський державний архів давніх актів – нинішня назва
архіву). В цьому ж архіві найбільше зосереджено документів, що
розкривають історію краю у XVIII ст. (фонди 16, 248, 350 та ін.). У
Центральному державному історичному архіві України в м. Києві
найбільше матеріалів за XVII–XVIII ст. було виявлено у фондах 1710,
1800, 1805 та ін. Деякі матеріали зберігаються у Російському архіві
військово-морського флоту (РаВМФ) та в рукописних відділах наукової
бібліотеки Ран і ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі, в обласних
архівах Дніпропетровська, Миколаєва, Одеси. Опрацювання архівних
джерел, а також, здійснених у XIX ст. публікацій актових документів
Василь ПІРКО
(Донецьк, Україна)
Джерела про час заснування
населених пунктів Донеччини
в XVI–XVIII ст.
418
Російської імперії, матеріалів діловодства різного рангу державних
установ привело до висновків, що початкові дати існування населених
пунктів Донеччини не завжди відповідають об’єктивній дійсності. У
краєзнавчій літературі, починаючи з 80-х років XIX ст., утвердилася
думка, що найдавнішим населеним пунктом регіону слід вважати м.
артемівськ (до 1924 р. м. Бахмут). Його виникнення пов’язують із
Бахмутівською сторожею, яка зазначається у «розписи сторожевой
и станичной службы 1571 г.». Це твердження потрапило не лише до
краєзнавчих нарисів, але й до науково-довідкових видань в основному
завдяки праці Феодосія Макар’євського, який у 1880 р. писав:
«Бахмут, Багмут, Бахмуд, на реке того же имени, – древнейшее
старожитное займище малороссийского народа. По распоряже-
нию нашего правительства первоначально в 1571 г. здесь учреж-
ден был последний на южных пределах Московского царства сто-
рожевой пункт – сторожа Бахмутовская» [21, с. 2 ].
Через 90 років автори нарису історії м. артемівська в «Історії міст
і сіл УРСР. Донецька область» І. Баканов і М. галушко, не згадуючи
нічого про «займище малороссийского народа», витоки м. артемівська
пов’язують тільки з Бахмутівською сторожею, яка знаходилася при
гирлі р. Чорний Жеребець, тобто на лівому боці Сіверського Дінця, а не
при верхній течії р. Бахмут, де знаходиться нинішній артемівськ. Під
сторожами вони розглядають «невеликі містечка-фортеці» [8, c.151].
З цього випливало, що на р. Бахмут (нині, очевидно, через оміління її
називають Бахмуткою) у 1571 р. за вказівкою московського царя Івана
грозного було збудоване містечко-фортеця, яка й поклала початок
сьогоднішньому місту, названому на честь більшовика Ф.а. Сергеєва
(артема). Тому й не дивно, що в 1971 р. місцева влада помпезно відзна-
чила 400-річчя міста. І хоча через 20 років ця гіпотеза про походження
артемівська аргументовано піддавалась критиці, оскільки всі сторожі
згідно “Розпису сторож” розташовувались на лівому боці Сіверсько-
го Дінця (Бахмутівська – навпроти впадіння в нього р. Бахмут) і не
складали ніяких укріплень, а були лише місцями зустрічі московської
прикордонної служби (6-8 козаків) для обміну інформацією. Згідно зі
статутом сторожової і станичної служби на сторожі не дозволялося
навіть розкладати вогнище, щоб не виказати ворогові місця, де зу-
стрічаються “сторожі” (прикордонники). Після обміну інформацією,
сторожі розходилися в протилежних напрямках, щоб контролювати
закріплену за ними ділянку кордону [2, c.18]. Таким чином, сторожа не
наУКОВІ ЗаПиСКи. Т.19. Кн.1. Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
419
складала будь-якого укріплення, а була лише місцем для зустрічі при-
кордонників (про сусідню Святогірську сторожу сказано в розписі, що
вона знаходилася під дубом з вибитим знаком навпроти Святих гір).
Враховуючи те, що м. артемівськ знаходиться приблизно за 35 км від
того місця, де розташовувалась Бахмутівська сторожа, то з цього ви-
пливає, що немає ніяких підстав вважати її “містечком-фортецею” і тим
більше ототожнювати з сьогоднішнім м. артемівськом. незважаючи на
те, що ці докази було опубліковано [14; 3], але й досі продовжують вва-
жати артемівськ найстарішим містом Донеччини. Про це красномовно
свідчить останні енциклопедичні видання [5]. Парадоксом цієї довідки
є те, що під нею стоїть і моє прізвище, оскільки мною до редакції була
направлена стаття, в якій документально було доведено, що острог на
р. Бахмут збудували слобідські козаки з дозволу московського уряду
в 1703 р., а перший його опис складено в 1704 р. [3, c. 12-14]. Про
це переконливо сказано в грамоті Петра І ізюмському полковникові
Ф. Шидловському від 14 жовтня 1704 р., в якій також подаються скарги
донських козаків на слобідських і навпаки та повідомлення мешканців
м. Валуйки, про те, як використовували ці місця слобідські й донські
козаки до побудови слобожанами в 1701 р. соляних варниць а відтак
і острога. Цікаво, що острог зводився з ініціативи самих мешканців
(торян, маячан і райгородців), які стали селитися тут після зруйнування
кримською ордою соляних варниць на Торі в 1697 р. У 1702 р. вони
звернулися до царського уряду за дозволом збудувати на р. Бахмут
острог, щоб можна було захиститись від “приходов воинских людей”.
З грамоти можна також зробити висновок, що поки їхнє клопотання
вирішувалось в урядових канцеляріях, вони самі звели біля соляних
варниць острог, вперше описаний направленим на р. Бахмут із Бєлго-
рода капітаном г. Скорихіним [7, c. 352-372].
Згідно з цим описом:
«на речке Бахмуте построен город по обе стороны речки стоя-
чим дубовым острогом, в нем двои проезжие вороты; по мере
того городка в длину через речку Бахмут 61 сажень, поперек 17
сажень, а жилья в том городке никакого нет. Подле того городка,
вверх по речке Бахмут, с правой стороны на посаде построена
часовня, близ часовни построены изюмского полку для пошлин-
ного сбора, и Семеновской канцелярии для мостового проезду
таможенная изба и ратуша изюмского полку. Около той таможни
и ратуши в разных местах построены для торгового промыслу
изюмского полку казаков и торских и маяцких жителей всяких
Василь ПІРКО. Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини. ...
420
чинов людей 15 амбаров, 9 кузниц. Близ города на р. Бахмут
построена торговая баня и отдана на оброк. В том же городе
построились и живут дворами: изюмского полку казаков 54 чело-
века, разных городов всяких чинов русских людей 19 человек.
Да на речке Бахмут устроены у солеварных колодязей изюм-
ского полку казаков 140 сковород солеварных, да разных городов
всяких чинов людей 30 сковород. а по речке Бахмуту лесов и
рыбных ловель и распашной земли нет, а сенных покосов малое
число…» [7, c. 364].
Оскільки копія цієї грамоти знаходиться в краєзнавчому музеї
міста, то є всі підстави стверджувати, що не відсутність інформації
не дозволила дати об’єктивну довідку про його початкову історію, а
намагання зберегти за ним престиж найстарішого міста Донеччини. У
цьому можна також переконатись, прочитавши краєзнавчий нарис про
м. артемівськ міського голови О. Реви, опублікований в 1998 р. У ньому
говориться, що місто артемівськ бере свій початок від Бахмутівської
сторожі, але побудоване на початку XVIII ст. [17, c. 3] Такий реверанс
у бік початку XVIII ст. посіяв сподівання, що висновки науковців
вплинуть і на краєзнавчі та довідкові дослідження. Однак, як перекону-
ємося з першого тому «Енциклопедії сучасної України», ці сподівання
виявилися марними. В ньому написано, що “артемівськ засн. 1571 р.,
коли за велінням І. грозного була створена мережа сторож по р. До-
нець, одна з яких сторожа Бахмутівська” [6, c. 671-672]. У найновішому
науково-довідковому виданні України (Енциклопедія історії України, т.
1,. а-В. – К., 2003. – 688 с.) Бахмутівська сторожа подається як фортеця,
в якій «російський військовий гарнізон» захищав соляні промисли на
Бахмуті. Виходить упорядники енциклопедії знають краще історію
населених пунктів Донеччини ніж спеціалісти, які роками збирають
матеріал в архівах і намагаються подати її такою, якою вона була в ре-
альній дійсності. Після цього пропадає всяке бажання співпрацювати
з науково-довідковими виданнями, які часто користуються застарілими
відомостями, передруковуючи їх у нових виданнях, які ніяк не можна
назвати сучасними. Певним чином заспокоює те, що наукові висновки
вдалося донести до наукової громадськості та студентсько-учнівської
молоді в статтях і колективному посібникові з історії регіону [10].
не менш дискусійною за останні роки виявилася початкова історія
м. Маріуполя, яке завдяки старанням місцевої влади в 2003 р. відзначило
своє 225-річчя. Саме підготовка до цього ювілею пожвавила інтерес до
його минулого. В ході підготовки появилось чимало заміток про витоки
наУКОВІ ЗаПиСКи. Т.19. Кн.1. Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
421
міста у місцевих періодичних виданнях та окремих як спеціальних, так
і загальних дослідженнях [20, c. 10-13; 19], в яких простежуються два
діаметрально протилежні підходи щодо часу заснування міста. Перший,
що підтримується місцевою владою, витоки історії міста відносить до
1778 р. і пов’язує з розпорядженням губернатора азовської губернії
В. Черткова на місці запорозького форпосту Домахи побудувати м. Пав-
лівськ [9, c. 367]. Його опоненти доводять, що витоки міста необхідно
віднести до часу побудови наприкінці XVI cт. при гирлі Кальміусу запо-
розького форпосту Домахи, яка у XVIІІ cт. стала центром Кальміуської
паланки. Серед прихильників першого напрямку можна виокремити ще
й тих, хто історію міста розпочинає з видання в 1779 р. Катериною ІІ
грамоти про поселення греків на півдні азовської губернії, на території
колишньої Кальміуської паланки [11, c. 61].
найбільш послідовною прихильницею Павлівська як попередника
Маріуполя була Р. Саєнко (колишній старший науковий співробітник
Маріупольського краєзнавчого музею). Свої доводи вона намагалася
підтвердити посиланнями на архівні матеріали, у тому числі й рапорти
В. Черткова, в яких вказується, що для побудови м. Павлівська можна ви-
користати “каменные припасы” зруйнованої кримською ордою Домахи
під час останнього нападу на південні райони Російської імперії напри-
кінці 1768 р. [18, aрк. 73]. Ігнорує вона й відомості про попередницю
Маріуполя Домаху, поміщені в описі азовської губернії, складеному
між 1780 – першою половиною 1783 рр., тим більше, що ця писемна
пам’ятка публікувалася тричі. Причому дві останні публікації виконані
під редакцією Я. новицького нє можна віднести до малодоступних
видань [12, c. 72-92; 17].
У цьому описі про Маріуполь читаємо:
«Мариуполь построен в 1780 г. для поселения выведенных из
Крыма греков на том самом месте, где был древний город адо-
маха, на берегу азовского моря, на правой стороне реки Каль-
миуса… В нем церквей две: одна каменная, а другая деревянная;
домов каменных 53, мазанок – 20…» [13, c. 21-22].
При цьому адомаха, як попередниця козацької Домахи згадується
і в документах В. Черткова. Це, на наш погляд, дозволяє початки по-
стійного проживання населення при гирлі Кальміусу віднести якщо
не до кінця XIV ст. (оскільки назва венеціансько-генуезької колонії,
заведеної при гирлі Кальміусу, перейшла на козацький форпост До-
маха, збудований, скоріш за все, наприкінці XVІ ст., після зруйнування
Василь ПІРКО. Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини. ...
422
запорозькими й донськими козаками неподалік від гирла Кальміусу на
морській косі татарської фортеці Білий Сарай, звідкіля й нинішня назва
коси – Білосарайська), то до кінця XVI ст.
Домаха для запорожців мала велике значення не лише як база риб-
них промислів на азовському морі, але й гавань для козацьких чайок
на випадок блокування турецьким флотом гирла Дніпра. В таких ви-
падках запорожці заходили через Керченську протоку в азовське море
і системою річок (Кальміус, праві її притоки Береснігова або Широка, з
яких волоком, близько 4 км (як відмічав Боплан) можна було дістатися
до р. Осикової, а з неї – у Вовчу й Самару, з останньої – до Дніпра)
добиралися на Січ, або навпаки через ці ріки виходили так званим “по-
тайним шляхом” до азовського моря для спільних походів з донськими
козаками до берегів Криму й Туреччини.
У XVІІІ ст. Домаха стає центром Кальміуської паланки. Як свідчать
матеріали архіву Коша нової Січі під її прикриттям виростає Кальмі-
уська слобода, в якій завдяки старанням полковника андрія Порохні в
1754 р. була збудована Святомиколаївська церква, для якої все церковне
начиння придбали в центрі донського козацтва – в Старочеркаську [19,
c. 122-125]. З цих же матеріалів витікає, що слобода зібрала чимале на-
селення і була важливим центром торгівлі в межах запорозьких земель.
напередодні останнього нападу кримської орди (1768 р.) частина насе-
лення разом з старшиною переселилася на Самару, а власники великих
табунів худоби, мотивуючи нестачею кормів на Самарі, відмовилися це
зробити і, очевидно, в останній момент перед нападом подалися узбе-
режжям азовського моря на схід під прикриття відновлюваної Троїцької
фортеці та Ростова, який щойно зводився та заснували три українських
слободи на Міусі, де їх нащадки проживають і нині [16, c. 60-61]. До-
маха і Кальміуська слобода були зруйновані татарами.
У 1771 р. адміністрація Кальміуської паланки повернулася на
старі місця й почала відновлювати свій адміністративний центр. Про
хід його відбудови деяку інформацію можна дізнатися зі щоденника
подорожі півднем Росії восени 1773 р. академіка Санкт-Петербурзької
академії Й. гільденштедта. Він зазначав, що в межиріччі Кальміусу
та Кальчика (північно-східна частина нинішнього м. Маріуполя) зна-
ходився “земляной окоп”, в якому сидів полковник з 200 козаками [4,
c. 211]. Відбудовувалась і Кальміуська слобода. Про це свідчить те,
що запорожців, які проживали в ній після зруйнування Січі, перевели
на річку Вовчу, де при впадінні в неї Солоної згідно з планом 1778 р.
передбачалось побудувати для греків м. Марієнполь, а в 1780 р. розпо-
наУКОВІ ЗаПиСКи. Т.19. Кн.1. Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
423
чалося будівництво м. Павлівська [13, c. 18]. Будинки та Святомикола-
ївську церкву запорожців в Кальміуській слободі віддали переселеним
з Криму грекам. Саме в цій церкві митрополит Ігнатій разом зі своєю
паствою 26 липня 1780 р. провів перше богослужіння, після якого шля-
хом жеребкування на місці Кальміуської слободи визначили ділянки
під поселення греків. губернатор В. Чертков, який 13 вересня 1780 р.
відвідав Маріуполь повідомляв г. Потьомкіну, що греки “с усердием”
взялися за своє облаштування і на той час вже зайняли понад 500 з
відведених їм під поселення ділянок [15, c. 89-90].
наведені вище факти переконливо свідчать про безперервний пере-
хід від козацької Домахи до грецького Маріуполя, що, на наш погляд,
дозволяє витоки історії м. Маріуполя розпочинати не з 1780 р., з часу
поселення в Кальміуській слободі кримських греків, чи з 1778 р., а з часу
появи при гирлі Кальміуса козацької Домахи, тобто з кінця XVІ ст.
До рубежу ХVI – XVII ст. за даними опрацьованих джерел можна
віднести заснування Святогірського монастиря, якому російський цар
Михайло Федорович в 1620 році надав «денежное и хлебное жало-
вание».
немає також серед краєзнавців і науковців єдиної думки у питанні
заснування м. Слов’янська. В 60-х рр. минулого століття набула поши-
рення висунута харківськими дослідниками Філаретом гумілевським і
Костянтином Щелковим версія, що історія м. Слов’янська починається з
1645 р., коли між торськими соляними озерами для захисту від нападів
татар побудовали фортецю і що на її озброєнні знаходилось 40 гармат
[22, c. 2; 23, c. 13]. Ця версія знайшла відображення і в україномовно-
му виданні історії міст і сіл УРСР [8, c. 707]. але в російськомовному
виданні замість фортеці між соляними озерами в 1645 р. відмічається
острожок на р. Тор, при кримській переправі, в якому несли від настання
весни й до першого снігу сторожову службу по 20 чугуївських козаків
[9, c. 594]. В царській грамоті чугуївському воєводі (листопад 1646 р.)
зазначається, що козаки ще до закінчення терміну покинули острог і
цар велів розшукати втікачів, покарати їх та повернути до острогу про-
довжувати нести службу [15, c. 18].
Відсутність воєводської відписки про виконання цього розпоря-
дження не дозволяє стверджувати, що його виконали, бо часто винуватці
тікали на Запорожжя, звідкіля їх ніхто не міг повернути. Можна тільки
допускати, що під час відсутності козаків острожок міг бути зруйно-
ваний навіть маленьким татарським загоном. Тим більше, що в цьому
ж році козацькому отаманові Б. Протасєву, що супроводжував мос-
Василь ПІРКО. Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини. ...
424
ковських послів до Торської переправи, цар доручив підібрати на Торі
місце, де можна було б побудувати “жилой город” і поселити в ньому
“черкас”, тобто українців, що переселялися в межі Росії [15, c. 18].
Із рапорту Протасєва випливає, що українські козаки, під контр-
олем яких знаходилось межиріччя Дінця і Тору не дозволили йому об-
стежити всю місцевість. З того, що йому вдалося оглянути, він дійшов
висновку, що найбільш вигідно побудувати таке місто при Маяцькому
озері, оскільки поруч знаходився ліс для зведення не тільки будинків
для поселенців, але й міських укріплень, а в Сіверському Дінці пре-
красна вода для пиття, в той час як в р. Тор вода була солона. Все це
дозволяє стверджувати, що на той час ніяких поселень і оборонних
споруд на Торі не було.
Після ознайомлення з рапортом Протасєва, цар дав розпорядження
воєводам порубіжних міст Росії направити в 1648 р. на Тор з цих міст
робітних людей та охорону для зведення такого міста. Однак події
Визвольної війни в Україні та заворушення в південних містах Росії
спонукали воєвод просити царя відмінити своє розпорядження. З цим
проханням вони звернулися й до Боярської Думи, яка прохала царя
відмінити цей указ. новий царський указ надійшов у 1660 р., коли спо-
ряджена спеціальна експедиція очолювана С. Кошелєвим прибула на
Тор, але не змогла побудувати міста. І лише в 1663 р. було споруджено
острог при Маяцькому озері (нині с. Маяки) [15, c. 22].
Під прикриттям Маяцького острогу в 1664 р. завели казенне соле-
варіння на Торі, які знаходились під постійною охороною, що, звичайно
і сприяло формуванню постійного населення, а в 1676 р. й побудові
м. Соляного (Тора), в якому на початок 1677 р. вже проживало 245
українських родин [15, c. 27]. Таке масове переселення на Тор “черкас”
було викликане турецько-польською війною, в ході якої до Туреччини
відійшло Поділля та війною Росії й України проти Туреччини, яка на-
магалася заволодіти Чигирином. Все це, на наш погляд, дає підстави
стверджувати, що до побудови Соляного на Торі ніяких укріплених
містечок не існувало.
В останні роки, в зв’язку з встановленням пам’ятника Д. Юзу
в центральній частині міста Донецька, розгорнулися дискусії що до
його ролі в заснуванні міста. Більшість учасників дискусії не згідні з
версією, що Д. Юз розпочинав будівництво металургійного заводу в
верхів’ях ріки Кальміус у «Дикому полі». Вони доказують, що ще в
90-х роках ХVІІ ст. у цих місцях знаходилися зимівники запорозьких
козаків. Після ліквідації Січі в 1775 р. царський уряд провів масову
наУКОВІ ЗаПиСКи. Т.19. Кн.1. Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
425
роздачу земель і під час перепису населення азовської губернії влітку
1778 р. у цих місцях було зафіксовано села Олександрівку та Круто-
ярівку, що належали поручику Є. Шидловському (нині Київський і
Ворошилівський райони міста Донецька). Останній (Ворошилівський
район) безпосередньо примикає до збудованого Юзом металургійного
заводу. До того ж, прибувши в 1869 р. на береги р. Кальміус, Д. Юз
для збереження доставленого заводського обладнання орендував гос-
подарські приміщення у поміщиці Смолянинової (нині Куйбишевський
район міста, в народі його називають просто Смолянкою). Отже на цій
території, де розпочалося будівництво металургійного заводу, жили
люди, а в селі Олександрівці з 1841 р. працювала шахта, яка давала на
рік до 500 тис. пудів вугілля.
Про інші населені пункти регіону, зафіксовані переписом, можна
знайти відомості в збірнику документів «Джерела до історії населених
пунктів Донеччини» [3].
Джерела та література
1. архів Коша нової Запорозької Січі. – К., 1998 – Т. 1.
2. Беляев И. О сторожевой и станичной службе на польской украине
Московского государства. – М., 1848.
3. Джерела до історії населених пунктів Донеччини / Упорядн.
В.О. Пірко. – Донецьк, 2001.
4. Дневник Путешествия в Южную Россию академика С.-Петербург-
ской академии наук гильденштедта в 1773–1774 гг. // Записки Одесского
общества истории и древностей российских. – Одесса, 1879. – Т. 11.
5. Енциклопедія історії України. – К., 2005. – Т.1.
6. Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1.
7. Записки Одесского общества истории и древностей российских. –
Одесса, 1848. – Т. 1.
8. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. – К.,1970.
9. история городов и сел Украинской ССР Донецкая область. – К.,
1976.
10. история родного края. – Донецк, 1998.
11. Кузьминков Л. Переселение крымских греков в Северное Приазовье
в 1778 – 1780 гг. – Мариуполь, 1997.
12. Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Екате-
ринослав, 1904. – Вип. 1.
13. Описание границ и городов бывшей азовской губернии. – алек-
сандровск, 1910. – 48 с.
Василь ПІРКО. Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини. ...
426
14. Пірко В.О. Джерела про час заснування м. артемівська // новые
страницы в истории Донбасса. – Донецк, 1995. – Кн. 4.
15. Пірко В.О. Заселення Донеччини в XVI – XVIII ст. – Донецьк,
2003.
16. Пірко В.О. Матеріали архіву Коша нової Запорозької Січі як дже-
рело до історії Донбасу // Донецький вісник нТШ. – Донецьк, 2001. – Т. 1.
17. Рева А. город моей судьбы. – Донецк, 1998.
18. Російський державний архів давніх актів. – Ф. 16 – Оп. 1. –
Спр. 797. – Ч. 7.
19. Руденко Н. Кем и когда основан Мариуполь. – Мариуполь, 2003. –
16 с.
20. Саенко Р.И. из истории основания города Мариуполя. – Мариу-
поль, 2002.
21. Феодосий (Макарьевский) Материалы для историко-статистического
описания Екатеринославской епархии. – Екатеринослав,1880. – Вып. 2.
22. Филарет (Гумилевский) историко-статистическое описание Харь-
ковской епархии. – Х., 1858. – Отд. 5.
23. Щелков К. историческая хронология Харьковской губернии. – Х.,
1882.
Василь Пірко (Донецьк, Україна) Джерела про час заснування на‑
селених пунктів Донеччини в XVI–XVIII ст.
У статті на базі опрацьованих матеріалів з московських, санкт-
петербурзьких і київських архівів та рукописних фондів наукових бібліотек,
критично оцінюється наявна у науковій і краєзнавчій літературі інформа-
ція щодо часу заснування найдавніших поселень на території Донеччини
(м. артемівськ, с. Маяки, м. Маріуполь, м. Святогірськ, м. Слов’янськ), а
також адміністративного центру області – міста Донецька. Встановлено
найбільш вірогідні дати їх заснування.
Ключові слова: Донеччина, заснування населених пунктів, міста,
Василий Пирко (Донецк, Украина) Источники о времени основания
населенных пунктов Донеччины в XVI–XVIII вв.
В статье на базе материалов московских, санкт-петербургских и
киевских архивов и рукописных фондов научных библиотек критически
оценивается существующая в научной и краеведческой литературе инфор-
мация относительно времени возникновения наиболее ранних населенных
пунктов Донецкого края (г. артемовск, с. Маяки, г. Мариуполь, г. Свято-
горск, г. Славянск), а также административного центра области – города
Донецка. Установлены наиболее вероятные даты их возникновения.
Ключевые слова: Донеччина, населенные пункты, города, основание
наУКОВІ ЗаПиСКи. Т.19. Кн.1. Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського НАН України
427
Vasyl Pirko (Donetsk, Ukraine) The sources on the time of the Founda‑
tion of Donechchina in the 16th–18 th centuries
The information which there is in scientific and popular literature as for
Settlements foundation of the time of the most earliest Settlements of Donech-
china (Artemivsk, Mayaky, Mariupol, Svyatohirsk, Slovyansk) and also an
administrative centre of the region Donetsk is critically appreciated on the
basis of materials of Moscow, St. Petersburg and Kyiv archives and manuscript
funds of scientific libraries and the most prohable dates of their foundation are
established in this article.
Key words: Donechchina, settlements, cities, foundation
Василь ПІРКО. Джерела про час заснування населених пунктів Донеччини. ...
|