Методологічні основи Екологічної Конституції Землі

У статті крізь призму сучасного екологічного імперативу та концепції сталого розвитку розглянуто основні методологічні підходи до створення Екологічної Конституції Землі. Значну увагу приділено проблемі глобальної зміни клімату та імплементації Кіотського протоколу. Проаналізовано роль науки у форму...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Вісник НАН України
Дата:	2010
Автори:	Туниця, Ю., Семенюк, Е., Туниця, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2010
Теми:	Актуально
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27265
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2010. — № 5. — С. 7-15. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859856942333165568
author	Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т.
author_facet	Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т.
citation_txt	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2010. — № 5. — С. 7-15. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
description	У статті крізь призму сучасного екологічного імперативу та концепції сталого розвитку розглянуто основні методологічні підходи до створення Екологічної Конституції Землі. Значну увагу приділено проблемі глобальної зміни клімату та імплементації Кіотського протоколу. Проаналізовано роль науки у формуванні та впровадженні ЕКЗ. The key methodological approaches to the World Environmental Constitution creation are reviewed in the light of the modern ecological imperative and steady development concept. An important consideration is given to the problem of global climate change and Kyoto protocol implementation. The role of science in the WEC formation and implementation has been analyzed.
first_indexed	2025-12-07T15:44:11Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 7 Починаючи з 1997 р., державні інститути України неодноразово намагалися привернути увагу світового співтовариства до важливості ідеї Екологічної Конституції Землі. На жаль, наша ініціатива не знайшла належної підтримки з боку впливових держав, отже, цей принципово новий для людства документ залишається об’єктом обговорення наукових кіл, про що свідчать численні пу- блікації на сторінках наукової періодики, на шпальтах газет і популярних ча- сописів. Відрадно, що число небайдужих міжнародних видань постійно зрос- тає, а концепція ЕКЗ здобуває щораз більше прихильників (позицію України, зокрема, підтримують видання США, Індії, Росії, Польщі, Молдови). Сподіва- ємося, що ООН найближчим часом із належною увагою поставиться до цієї ініціативи. Тому вважаємо за потрібне систематизувати різні методологічні підходи, що допоможуть ефективно розв’язувати визначені концепцією ЕКЗ науково-практичні завдання. Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ © ТУНИЦЯ Юрій Юрійович. Академік НАН України. Ректор Національного лісотехнічного університету України. СЕМЕНЮК Едуард Павлович. Доктор філософських наук. Завідувач кафедри філософії того ж універ- ситету. ТУНИЦЯ Тарас Юрійович. Доктор економічних наук. Завідувач кафедри менеджменту зовнішньоеко- номічної діяльності того ж університету (Львів). 2010. ПРИНЦИПИ І ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ Г лобальна екологічна криза останньої третини ХХ ст. стала потужним імпуль- сом для пошуків оптимального виходу з глухого кута, у який загнало себе людство. Виникненню концепції ЕКЗ [1, 2] переду- вав тривалий період дослідження пробле- матики соціальної екології та екологічної економіки. Починаючи із 60-х рр. ХХ ст., термін «екологія» поступово втрачав звич- не суто природничо-наукове, біологічне звучання та наповнення і дедалі частіше асоціювався з реаліями життя людей у со- ціумі. Це стало методологічною передумо- вою об’єднання в одному терміні таких по- нять, як екологія, Земля (світ, the World) та конституція. Для усвідомлення актуаль- ності екологічної проблематики багато зро- бив Римський клуб, уперше започаткував- ши обговорення на міжнародному рівні на- слідків науково-технічної революції та осо- бливостей життя світової спільноти саме в наш час [3]. Принцип рівного права всіх поколінь людей на якісне довкілля й до- статню кількість природних ресурсів упер- ше було проголошено Конференцією ООН із проблем навколишнього середовища в Стокгольмі 1972 р. Відтоді ця вимога зали- шається незмінною в усіх документах ООН із соціоекологічних питань. Відповідно до задуму Екологічна Кон- сти туція Землі втілює при ро до охо ронний пафос прогресивної соціальної свідомості. Головний вектор ЕКЗ — збереження пов- ноцінного природного середовища для ни- нішнього і прийдешніх поколінь. Збе регти довкілля у світових масштабах можна лише послідовною та системною екологізацією економіки. Доки мислення окремої людини 8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 і всього суспільства зосереджене переваж- но в економічній (а не екологічній!) пло- щині, доки ми перебуваємо на стадії афо- рис тич ного бренда «homo economicus», до- ти про раціональне природокористування годі мріяти. Дуже важливим завданням сві- тового співтовариства є кардинальна опти- мізація співвідношення між економічною та екологічною гранями поступу суспільства. Сучасний тип економіки, який за своєю природою має ринковий характер, покли- каний забезпечувати максимальний прибу- ток підприємця за найкоротші терміни, не- хтуючи соціоекологічним добробутом зара- ди ресурсного зиску. «Згубний шлях є ви- гідним на даному відрізку часу для тих, хто ухвалює рішення та доводить їх до прак- тичної реалізації. Вигіднішим, бо дозволяє накопичувати багатство для порівняно не- великої частки населення, що грабує решту людей та повністю виснажує природу» [4]. Екологічна Конституція Землі здатна змі- нити таке безглузде ставлення до природи. Екологічна економіка, підходи якої ма- ють послідовно втілюватися в ЕКЗ, — принципово новий тип господарювання, якому властиве органічне й багатоаспек- тне врахування екологічного імперативу сучасності з поєднанням природоохорон- ного законодавства планети. Основна від- мінність екологічної економіки від ринко- вої — акцентування на природоохоронному ефекті економіки, а не на суто фінансових досягненнях. Отже, назвемо перший мето- дологічний принцип екологічної економі- ки: економічну та соціоекологічну систе- ми планети не можна розглядати окремо, а лише в їхній тісній єдності [5, 36–38]. Це стосується як Землі в цілому, так і кожної країни чи регіону зокрема. І в організмі екологічної економіки (як цілісному народногосподарському комп- лексі), і в механізмах ЕКЗ важливу роль ві- діграє принцип економії природних ресурсів планети. Люди не житимуть без постійного використання природної речовини, енергії та інформації. У контексті вимог екологіч- ної економіки діяльність людини має ґрун- туватися на збалансованому природокорис- туванні [6]. Не варто говорити про те, на- скільки ми далекі сьогодні від реального виконання цієї вимоги. Роль інформаційного ресурсу в соціо- культурному розвитку невпинно зростає: людство прямує до якісних показників ін- формаційного суспільства. «В умовах, коли практично всі речовинно-енергетичні (ма- теріальні) ресурси є обмеженими і швидко скорочуються, інформація виступає факто- ром необмеженим, який не виявляє тенден- цію до спаду… Інформація, ймовірно, є єди- ним ресурсом, який… виявляє тенденцію до зростання ефективності використання в економічному та соціальному аспектах» [7]. Отже, способи економії природних ре- сурсів необхідно шукати на основі інфор- маційного ресурсу, який наочно втілений у науково-технічній інформації, новітніх технологіях, наприклад: економія дереви- ни завдяки впровадженню технології ви- робництва деревинно-стружкових плит або економія питної води способом очищен- ня брудної чи раніше використаної. В ЕКЗ варто навести певні норми, пов’язані зі спе- цифікою інформаційного ресурсу, — цього вимагає логіка переходу до інформаційно- го суспільства. ЕКЗ має глобальний, загальнолюдський масштаб, а отже, органічний зв’язок із гло- балізацією, яка потребує наукової корек- ції своєї стратегії різними засобами, у тому числі інструментами ЕКЗ [9]. Зрозумі- ло, що ЕКЗ має стати найвищим юридич- ним законом світової спільноти, тобто до- кументом, пріоритетним у національному законодавстві всіх держав планети. Тож го- тувати і затверджувати ЕКЗ потрібно під егідою ООН, активно використовуючи її інститути, у контексті подолання національ- ного егоїзму окремих держав чи регіональ- них спільнот. Як зазначає академік АПрН України М.В. Костицький, «вона мала би ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 9 бути певним політичним компромісом між різними державами, які представляють різ- ні культури, різні раси, різні нації і різний рівень розвитку економіки, політики і пра- ва. Це мав би бути певний суспільний дого- вір» [9]. Як бачимо, окреслюється значна гру- па методологічних принципів осмислення змісту та соціальної ролі Екологічної Кон- ституції Землі. Наведеними положення- ми вони не вичерпуються і потребують по- дальшого дослідження. ЕКЗ І КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ С воєрідний вузол методологічних підхо- дів до проблематики ЕКЗ детермінова- но внутрішньою логікою розгортання сут- ності екологічного імперативу сучасної доби та його впливом на подальший хід сві- тової історії. Найбільше значення в цьому контексті мало формування наприкінці ХХ ст. концепції сталого розвитку. Розро- блена на основі вчення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу сучасна загально- визнана концепція сталого розвитку перед- бачає впровадження на всіх рівнях фі нан- сово-господарського механізму екологічно- го імперативу, що поєднає в єдину систему економічні, екологічні та соціальні цілі ді- яльності людини задля розв’язання націо- нальних і глобальних проблем людства. Основу дослідження змісту глобальних проблем становить їх поділ на три осно- вні типи — природно-соціальні, антропо- соціальні та інтерсоціальні [10]. Перші від- творюють взаємодію людини і суспільства з природою (соціальна екологія та пробле- ми різноманітних ресурсів). У других що- разу специфічно заломлюються взаєми- ни окремої людини і соціуму (демографіч- ні проблеми, охорона здоров’я, науково- технічний прогрес, культура, інформація, освіта, біосоціальна адаптація людини). Третій тип унаочнює взаємодію різних со- ціальних спільнот усередині цивіліза- ції — націй і етносів, держав та їхніх бло- ків, соціально-економічних і соціокультур- них систем, релігійних спільнот. До інтер- соціальних, зокрема, належать проблеми війни і миру, збройних конфліктів і роз- зброєння, характеру світового соціально- економічного розвитку, його глобалізації, подолання відсталості окремих країн, ре- гіонів тощо. Останнє десятиліття доповни- ло цей тип проблемами міжнародного те- роризму, морського піратства, посилен- ня протистояння західної (християнської, іудейсько-християнської) та східної (му- сульманської) цивілізацій. Наведена ти- пологія глобальних проблем свідчить, що важливе місце в ній посідають природно- соціальні, тобто ресурсно-екологічні про- блеми світової спільноти. У пошуках захисту від нищівної дії гло- бальних проблем людство прийшло до ідеї сталого розвитку. За своєю генезою та при- родою вона органічно поєднує дві різні площини діяльності людини — суспільно- політичну та наукову [11]. Власне, і ЕКЗ синтезує ці взаємопов’язані аспекти соці- альної активності у світовій спільноті. Порівняння двох соціально-наукових феноменів — ЕКЗ та концепції сталого роз- витку — дає змогу побачити в них бага- то спільного щодо витоків, мети, базових принципів. Обидві концепції детерміновані соціокультурними суперечностями та гло- бальними негараздами нашої доби — періо- ду динамічного соціально-економічного та етнокультурного розвитку людства після ІІ світової війни — унаслідок поглиблен- ня науково-технічної революції. Концепція сталого розвитку за своєю змістовою при- родою логічно ширша, ніж ЕКЗ (яка без- посередньо стосується соціоекологічної площини життя суспільства), але масштаб у них один — глобальний, усесвітній. Для підтвердження тези про внутрішню єдність ідеї ЕКЗ та концепції сталого розвитку можна навести дещо несподівану думку ви- датного гуманіста А. Печчеї, який за кіль- ка годин до смерті продиктував такі слова 10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 для своєї незакінченої праці: «Мир — го- ловний член того рівняння, де розв’язують питання розвитку, якості життя та саморе- алізації людини. Проблему миру потрібно збагнути в усій всеосяжній глибині. Адже мирне співіснування є доконечно необхід- ним не лише на всіх рівнях, в усіх галузях діяльності людського співтовариства, але й у взаєминах Людини та Природи…» [3]. Гуманіст ХХ ст. не випадково поєднав про- блему миру та соціоекологічні суперечнос- ті сьогодення, адже вони є проявом єдності багатоманітного. Як було зазначено, головним вектором ЕКЗ є збереження повноцінного природно- го довкілля для нинішнього і всіх наступ- них поколінь людства. Також нагадаємо, що історично зміст поняття сталого розвит- ку вперше експліковано в доповіді Міжна- родної комісії ООН «Наше спільне майбут- нє» (1987 р.): сталим було запропоновано називати такий розвиток суспільства, що задовольняє потреби сучасності, але не ста- вить під загрозу здатність майбутніх поко- лінь задовольняти свої потреби [13, 50–53]. Та й сама назва цієї комісії ООН на чолі з Г.Х. Брундтланд теж красномовна — Комісія з довкілля та розвитку (пізніше, після Кон- ференції 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, назву ко- місії було уточнено — зі сталого розвитку). Отже, довкілля та сталий розвиток із са- мого початку розуміли як логічно спорід- нені. З цим пов’язано методологічну харак- теристику ЕКЗ: вона має бути спрямована на розв’язання всієї системи глобальних, а не лише екологічних, проблем сучаснос- ті. Треба виходити з того, що всі без винят- ку глобальні проблеми — це єдина, цілісна система суперечностей сучасного життя та розвитку світової спільноти, і лише віднос- но кожну з них можна розглядати поза цим системним зв’язком [14]. Скажімо, пробле- ми війни і миру, міжнародного терориз- му, демографічні, технологічні або інфор- маційні за своєю суттю, безсумнівно, не є соціоекологічними, але вони так або інак- ше пов’язані зі сферою екології. Це й озна- чає, що всі вони мають бути відбиті в ЕКЗ. Військові дії, наприклад, завжди пов’язані з безпосередньою екологічною шкодою для певних територій. Величезні витрати су- спільства на озброєння та воєнні конфлік- ти як такі відривають кошти від нагальних потреб людства, зокрема від упровадження вкрай необхідних природоохоронних захо- дів. До речі, з плином часу такі заходи по- требують дедалі більше коштів, оскільки діє об’єктивний закон зростання екологіч- них витрат суспільства [15]. У країнах Заходу (в англомовній нау- ковій літературі) концепцію сталого роз- витку асоціюють переважно з ресурсно- екологічною та демографічною пробле- матикою. На пострадянському просторі цю концепцію традиційно ототожнюють із оптимізацією всієї діяльності людства (соціально-економічної, екологічної, тех- нологічної, політичної, соціокультурної та ін.). Гадаємо, саме таке розуміння є адек- ватним. Воно, безперечно, передбачає і про- філактику різних конфліктів на міжнарод- ній арені, і боротьбу з хронічним, постійно поглиблюваним економічним та соціокуль- турним відставанням країн «третього світу» тощо. Концепція сталого розвитку спрямо- вана на розв’язання глобальних проблем у всій їхній сукупності. ЕКЗ також не може абсолютно абстрагувати блок суто еколо- гічних від решти проблем, бо в житті соціу- му вони тісно пов’язані та переплетені. Є певна відмінність у соціокультурному статусі двох порівнюваних концепцій. Пе- редбачувана юридична обов’язковість ви- мог ЕКЗ, на відміну від ідеї сталого розви- тку, залежить від узгодження принципів і положень ЕКЗ із чинним міжнародним за- конодавством, засадами конституційного права. М.В. Костицький зазначає: «Як пра- вовий акт глобального характеру, ЕКЗ мала би враховувати… концептуальні ідеї, які розробили різні народи впродовж творення своїх конституцій як основи національного ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 11 права» [9]. Концепція сталого розвитку, не будучи юридичним (конституційним) до- кументом, не має таких особливостей. Хоча цей штрих, на наш погляд, стосується біль- ше форми, ніж змісту обох порівнюваних об’єктів наукового аналізу, проте змістовно ЕКЗ є своєрідною правовою основою стра- тегії сталого розвитку. ЕКЗ І КІОТСЬКИЙ ПРОТОКОЛ В ажливою проблемою для всього люд- ства є відвернення загроз, спричинених глобальними змінами клімату. Останнім ча- сом світова спільнота приділяє цим пи- танням велику увагу1. Наука довела, що значна частина катастрофічно небезпеч них змін клімату має антропогенний характер [16, 17]. Відповідно ЕКЗ покликана врегу- лювати цей комплекс проблем. Чому зазнали фіаско 15 конференцій ООН, присвячених змінам клімату (кон- кретніше — з питань пролонгації дії Кіот- ського протоколу після 2012 року), які про- водили в останні роки на найвищому рівні в різних країнах світу? Найімовірніше, че- рез відсутність цілісної і переконливої ме- тодології, яка б мотивувала запровадження цього важливого міжнародного документа. Ставлячи за мету зменшити кількість ви- кидів парникових газів, країни-учасниці Кіотського протоколу забули про ширший контекст цього акта — необхідність форму- вання принципово нової, екологічної, «зе- леної» економіки. Конвенція ООН щодо зміни клімату була лише одним із п’яти до- кументів, прийнятих за згодою 179 країн світу на Конференції «Ріо-92». Рештою до- кументів чомусь знехтувано. Отже, зусилля ООН щодо реалізації вимог Кіотського про- токолу «вирвано» з контексту інших еко- логічних проблем, які постали перед люд- 1 Під егідою ООН відбулося п’ятнадцять міжнародних кліматичних конференцій. Остання з них (Копенга- ген, грудень 2009 р.) поставила більше запитань, ніж дала відповідей. ством. Щоб посилити мотивацію дотри- мання вимог Кіотського протоколу, необ- хідно обґрунтувати глобальну економічну вигоду для всіх країн, не лише скоротивши викиди парникових газів, але й екологізу- вавши економіку загалом, яка б спонукала всю планету здійснювати заходи запобіган- ня деструктивному впливу на довкілля. Реалізувати Кіотський протокол у по- вному обсязі, досягти необхідної еколо- гізації світової економіки неможливо без створення ЕКЗ — глобального економіко- правового акта, покликаного, крім безпо- середнього захисту природного середови- ща, змінити спосіб економічного мислення і господарювання, що стали згубними для світу. Зміна клімату Землі набуває дедалі за- грозливіших масштабів. Стурбованість сві- тового співтовариства цілком зрозуміла Україні. Незважаючи на перманентну рота- цію влади, Україна докладає і свої зусилля щодо розв’язання проблеми зміни клімату, запроваджуючи міжнародні «гнучкі» меха- нізми Кіотського протоколу — проекти спільного впровадження та емісійну торгів- лю за схемою «зелених» інвестицій, націо- нальні заходи з адаптації до змін клімату та пом’якшення їхніх наслідків. Реалізуючи тезу «спільної, але диференційованої від- повідальності», Україна може взяти на себе зобов’язання не перевищувати до 2020 р. викиди парникових газів на рівні 80% від рівня базового 1990 р. Можна розглядати і подальші обмеження викидів, якщо наша національна економіка отримає доступ до належних фінансових ресурсів для впрова- дження низьковуглецевих, енерго- та еко- логоефективних технологій. Щоправда, для цього необхідна реальна, а не декларативна міжнародна економічна допомога. На сьогодні підписано вже кілька сотень двосторонніх і багатосторонніх міжнарод- них екологічних угод. На часі системати- зація, узагальнення і концентрування їх- ніх центральних положень у єдиному до- 12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 кументі — Екологічній Конституції Землі, що стала б своєрідною «парасолькою» над Кіотським, Монреальським та іншими про- токолами і документами. Подолання кліма- тичної кризи, на нашу думку, неможливе без розв’язання ширшого кола екологічних про- блем, з-поміж яких, зокрема, винищення тропічних лісів, прагнення до небезпечно- го господарського освоєння Арктики, Ан- тарктики та акваторії Світового океану, які є спільною природною спадщиною людства і не перебувають під юрисдикцією жодної країни. Фахівці стверджують, що екологічні ка- таклізми, подібні, наприклад, до урагану «Клаус», який два роки тому пронісся над Францією, Іспанією та Південною Італією, можуть незабаром стати майже буденним явищем для всієї Європи, і ми житимемо під постійною екологічною загрозою. Не- випадково всесвітньо відомі політики Бан Кі Мун, Гро Харлем Брундтланд, Рікардо Лагос, Фестус Могае, Сргян Керім, Барак Обама та ін. закликають людство до фор- мування екологічної («зеленої») економі- ки. Саме вона за умови мудрих і скоорди- нованих дій усіх держав світу допоможе подолати фінансово-економічну, екологіч- ну кризи та забезпечити прибуткову і жит- тєздатну світову економіку. «Ми розірвали коло життя, перетворив- ши його численні цикли у лінійні ланцю- ги штучних подій: нафту добувають з-під землі, переробляють на пальне, спалюють у двигунах, перетворюючи в шкідливі газо- подібні продукти, які викидають в атмосфе- ру, не знаходячи їм використання. На кінці ланцюга — смог» [18, 9]. «Якщо ми хочемо вижити, то повинні зрозуміти причину імо- вірної катастрофи», — пише Б. Коммонер. Впливи людини на екосистему настільки потужні, численні та взаємопов’язані, що створюють справжню небезпеку для жит- тя, і розв’язати цю проблему в межах одно- го лише Кіотського протоколу надзвичай- но важко. Розуміння причин кризи природного на- вколишнього середовища доводить необ- хідність соціально-політичних та економіч- них змін, яких можна досягти, запровадив- ши норми ЕКЗ, що допоможуть подолати кризу. «Або весь світ, як єдине ціле, пере- живе кризу природного довкілля, або її не переживе ніхто» [18, 210]. «Сучасна систе- ма виробництва — саморуйнівна система; нинішній курс людської цивілізації — згуб- ний курс» [18, 212]. Реформи виробничих процесів, зокрема скорочення викидів парникових газів, як цього вимагає Кіотський протокол, мож- на провести без помітного скорочення рів- ня споживання корисних товарів на душу населення. Контроль за забрудненням і ра- ціональним використанням природних ре- сурсів через ЕКЗ може суттєво поліпши- ти якість життя. Щоб досягти відповіднос- ті між екологічною логікою та економіч- ною реальністю, необхідно узгодити ЕКЗ із усіма соціальними, політичними і еконо- мічними силами, які управляють як нашим буттям, так і плином історії загалом. РОЛЬ НАУКИ У ФОРМУВАННІ ТА ВПРОВАДЖЕННІ ЕКЗ Е фективність підготовки тексту ЕКЗ, його прийняття та практичне втілення в життя суспільства стосується майже всіх сфер діяльності людства. Саме тому прин- ципове значення має наукове обґрунтуван- ня всіх положень і вимог ЕКЗ із огляду на безпрецедентну соціокультурну значущість цього документа і різноманіття тих галузей науки, досягнення і вимоги яких доводить- ся безпосередньо враховувати. Першорядне значення для розвитку на- укової бази ЕКЗ історично має блок моло- дих дисциплін інтегративного характеру, які формувалися в добу науково-технічної революції, — соціальна екологія, екологічна філософія, екологічна економіка, екологіч- на психологія, екологічне право тощо. Домі- нантну роль тут відіграє соціальна екологія ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 13 [19, 20], що є семантично-методологічним центром цього комплексу досліджень. В умовах глобальної екологічної кризи (від- повідно — екологізації суспільної свідомос- ті) кожна з традиційних галузей наук про людину і суспільство — психологія, педа- гогіка, етика, право, економіка, організа- ція виробництва та ін. — знаходить спосо- би взаємодії, синтезу з екологічною теорі- єю. І результати таких пошуків змінюють загальний клімат у суспільстві, сприяють поширенню засадничих ідей ЕКЗ. Проект ЕКЗ, безперечно, не можна квалі- фіковано підготувати без ретельного враху- вання сучасних досягнень і можливостей математичних, природничих, суспільно-гу- манітарних, технічних, сільськогосподар- ських, лісівничих, медичних, ветеринарних наук тощо. Своєрідне тло для ефективної взаємодії всіх наукових дисциплін у необ- хідному напрямку становить розвиток еко- логічної філософії — особливого розділу фі- лософської теорії, що почав формуватися в др. пол. ХХ ст. [21]. Саме філософія як спе- цифічна форма суспільної свідомості, що поєднує концептуальне ядро світоглядного знання із всезагальною методологією науки, здатна забезпечити продуктивність інтегра- ції здобутків різних сфер теорії та практики. Зокрема, відзначимо важливість адекватно- го й творчого застосування законів і прин- ципів діалектики в підході до явищ навко- лишньої дійсності. Діалектика, наприклад, у процесах реальності зобов’язує науковця за- вжди бачити неповторну, унікальну єдність одиничного, особливого і загального, частин і цілого, причин та наслідків, необхідності й випадковості, позірності та сутності, змісту і форми. Якісна багатоманітність тих галузей на- уки, результати та вимоги яких так або інакше необхідно брати до уваги в проце- сі підготовки і практичного впроваджен- ня ЕКЗ, пояснює особливу методологіч- ну роль принципу системності, а отже — і системного підходу до синтезу відповідно- го матеріалу [22]. Тут у жодному разі не можна обійтися механічним підсумовуван- ням положень — результатів різних галузей знання. Необхідне глибоке проникнення в суть докорінних проблем світової страте- гії оптимального, справді розумного приро- докористування на базі творчого володіння величезним тезаурусом сучасної науки та суспільної практики. У такому діалектич- ному синтезі результати різних наукових дисциплін мають виступати у «знятому» вигляді, вони ніби розчиняються в єдино- му гомогенному сплаві. Крім наук про людину і суспільство, ло- гічно брати до уваги й інші галузі знання — природничі, технічні, сільськогоспо- дарські, медичні тощо, адже, як казав ко- лись І. Франко, «наука, як і природа, є за- вжди одна — нероздільна і нерозривна. Усе в ній взаємозв’язане, взаємодіюче, взаємо- залежне; вона — ланцюг, де всі ланки тіс- но склепані між собою… Фізичні й антро- пологічні науки становлять, по суті, єди- ний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина також є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити, му- сить бути зроблене тільки на підставі вро- джених сил» [23]. Саме це, як відомо, ста- новить об’єктивну основу єдності процесів диференціації та інтеграції в пізнанні світу. Та обставина, що цей тип природокорис- тування має стати справді розумним, нао- чно перекидає місток до проблематики вчен- ня В. Вернадського про ноосферу. Відомо, що в цій теорії саме наука, як втілення інте- грального інтелекту людства, виступає в ролі основного рушія ноосфери [24]. Підго- товка та практичне впровадження в життя суспільства ЕКЗ — важлива частина ноос- ферної стратегії сталого розвитку світової спільноти. Ці три масштабні соціокультурні феномени нашої доби — вчення про ноосфе- ру, концепція сталого розвитку та ЕКЗ — іманентно взаємопов’язані, і не останню роль у цьому органічному зв’язку відіграє саме наукова сутність кожного з них. 14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 Отже, Екологічна Конституція Землі де- термінована водночас у двох площинах (які, безсумнівно, взаємозалежні, але все ж таки не тотожні) — у науковому та загаль- носоціальному зрізах розвитку світової спільноти. Це, безперечно, посилює як ар- гументацію самої ідеї ЕКЗ, так і арсенал за- собів її розроблення та практичного впро- вадження. Надзвичайно важливе і специфічне пи- тання — забезпечення належної інформа- ційної бази ЕКЗ. У цьому разі промовис- тий уже самий глобальний масштаб заду- му: постійно потрібна різнобічна та надій- на інформація з усіх країн і регіонів світу. Інший аспект проблеми — величезна якіс- на багатоманітність релевантної та необ- хідної інформації, її належність, по суті, до всієї сукупності галузей наукового знання та соціальної практики. Це означає, що тре- ба широко застосовувати найрізноманітні- ші інформаційні інструменти будь-якого характеру — наукового, загальносоціаль- ного, технічного, технологічного, органі- заційного, методологічного тощо. Зокре- ма, необхідно масово застосовувати засоби як традиційної (паперової) інформатики, так і новітньої — електронної [25]. Потріб- но також глибоко враховувати особливос- ті сучасної інформаційної картини світу і науково-методологічне значення інформа- ційного підходу до пізнання та перетворен- ня дійсності [26], бо категорія інформації давно ввійшла до групи фундаментальних філософсько-наукових понять. Для впровадження та адекватного функ- ціонування ЕКЗ необхідно створити систе- му впливових міжнародних органів під егі- дою ООН, як наприклад: Рада Екологічної Безпеки і Сталого Розвитку (Світова Еко- логічна Організація), Міжнародна Еколо- гічна Поліція, Міжнародний Екологічний Суд, Міжнародний Екологічний Банк та ін. [27]. Усі функції ЕКЗ мають бути забезпе- чені відповідними контрольними, регуля- торними та виконавчими органами світової спільноти, що вимагає чіткості як струк- турних, так і інформаційних складників. Допомогти суспільно-політичній практиці мають учені — представники різних галу- зей науки. ВИСНОВКИ С творення та прийняття ЕКЗ не лише об’єднає світове співтовариство заради розв’язання глобальних проблем людства, але й суттєво пожвавить різні національні економічні системи, зміцнить екологічну безпеку планети. Якщо ми справді хочемо подолати нинішні кризові явища в україн- ському суспільстві, підвищити добробут свого народу, зміцнити імідж України на міжнародній арені, всі державні інституції (насамперед Адміністрація Президента Ук- раїни, уряд, парламент) повинні покласти в основу своєї діяльності методологію ЕКЗ, застосовувати її під час підготовки нових державних документів, спрямованих на по- долання нинішньої рецесії, а також заходів і документів щодо міжнародного визнання концепції ЕКЗ. Доля Екологічної Конституції Землі тіс- но пов’язана із сучасною наукою. І це не випадково. У добу науково-технічної ре- волюції саме наука відіграє провідну роль у розв’язанні наймасштабніших проблем розвитку людства, до яких, безперечно, на- лежить і проблема створення ЕКЗ. Необхідно сьогодні поспішати зробити на цьому шляху якомога більше, оскільки завтрашнього дня в запасі у світової спіль- ноти може вже й не бути. 1. Туниця Ю. Світова Екологічна Конституція // Урядовий кур’єр. — 1992. — № 23 (15 червня). 2. Tunytsya Yuriy. Ecological Federalism in the Context of Regional and World Development. — Contributions in Political Science, Number 357 GREENWOOD PRESS Westport, Connecticut. — London, 1995. — Р. 296–303. 3. Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. — Изд. 2. — М.: Прогресс, 1985. — 312 с. 4. Введение в теорию устойчивого развития. Курс лекций. — М.: Ступени, 2002. — С. 34–35. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 5 15 5. Туниця Ю.Ю. Екоекономіка і ринок: подолання суперечностей. — К.: Знання, 2006. — 314 с. 6. Туниця Т. Ю. Збалансоване природокористуван- ня: національний і міжнародний контекст. — К.: Знання, 2006. — 300 с. 7. Урсул А.Д. Путь в ноосферу (Концепция выживания и устойчивого развития цивилиза- ции). — М.: Луч, 1993. — С. 86–87. 8. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Фак- тори глобалізації і стратегія сталого розвитку // Вісник НАН України. — 2004. — № 7. — С. 3–14. 9. Костицький М.В. Методологічні проблеми Еко- логічної Конституції Землі // Науковий вісник Українського державного лісотехнічного універ- ситету. — 2002. — Вип. 12. — №7. — С. 19. 10. Фролов И.Т. Перспективы человека. Опыт комп- лексной постановки проблемы, дискуссии, обобщения. — Изд. 2. — М.: Политиздат, 1983. — С. 97–98. 11. Семенюк Е.П. Філософські засади сталого розви- тку. — Львів: Афіша, 2002. — С. 6, 31. 12. Гвишиани Д.М. Вступительная статья // Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. — Изд. 2. — М.: Прогресс, 1985. — С. 33. 13. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР): Пер. с англ. / Под ред. и с послесл. С.А.Евтеева и Р.А.Перелета. — М.: Прогресс, 1989. — 376 с. 14. Глобальные проблемы современности. — М.: Мысль, 1981. — 285 с. 15. Туниця Ю.Ю. Закон зростання екологічних ви- трат суспільства // Економічна енциклопедія: У 3-х томах. — Т. 1. — К.: Академія, 2000. — С. 547. 16. Баландин Р.К. Цивилизация против природы. Что происходит с погодой и климатом? — М.: Beчe, 2004. — 384 с. 17. Гор А. Неудобная правда. Глобальное потепление. Как остановить катастрофу / Пер. с англ. — СПб.: Амфора, 2007. — 328 с. 18. Коммонер Б. Замыкающийся круг. Природа, чело- век, технология / Пер. с англ. — Л.: Гидрометео- издат, 1974 — 279 с. 19. Проблемы социальной экологии: Тезисы докла- дов Первой всесоюзной конференции (г. Львов, 1–3 октября 1986 г.). — Львов, 1986. — Ч. І-ІІІ. 20. Питання соціоекології // М-ли Першої всеукр. конференції «Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології» (Львів, 7–11 жовтня 1996 р.). — Львів: ВНТЛ, 1996. — Т. 1–2. 21. Семенюк Е.П. Екологічна філософія як законо- мірний результат історії людства // Філософські пошуки. — Львів-Одеса: Вид-во «Центр Європи», 2009. — Вип. ХХХІ. — С. 12–21. 22. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущ- ность системного подхода. — М.: Наука, 1973. — 270 с. 23. Франко І.Я. Наука і її взаємини з працюючими класами // Зібр. творів у 50-х томах. — Т. 45. — Філософські праці. — К.: Наукова думка, 1986. — С. 34–35. 24. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. — Кн. 2. — Научная мысль как планетное явление. — М.: Наука, 1977. — 1 ін.92 с. 25. Глушков В.М. Основы безбумажной информати- ки. — М.: Наука, 1982. — 552 с. 26. Семенюк Э.П. Информатика и современный мир. Философские аспекты. — Львов: Укр. академия печати, 2009. — 283 с. 27. Туниця Ю.Ю. Екологічна Конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. — Ч. І. — Львів: Ви- давн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. — С. 12, 64, 72. Ю.Туниця, Е.Семенюк, Т.Туниця МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ Р е з ю м е У статті крізь призму сучасного екологічного імпера- тиву та концепції сталого розвитку розглянуто осно- вні методологічні підходи до створення Екологічної Конституції Землі. Значну увагу приділено проблемі глобальної зміни клімату та імплементації Кіотського протоколу. Проаналізовано роль науки у формуванні та впровадженні ЕКЗ. Ключові слова: методологія, сталий розвиток, гло- бальна зміна клімату, ноосфера. Yu. Tunytsya, Ye. Semenyuk, T. Tunytsya METHODOLOGICAL FUNDAMENTALS OF THE WORLD ENVIRONMENTAL CONSTITUTION A b s t r a c t The key methodological approaches to the World En- vironmental Constitution creation are reviewed in the light of the modern ecological imperative and steady development concept. An important consideration is given to the problem of global climate change and Kyoto protocol implementation. The role of science in the WEC formation and implementation has been ana- lyzed. Keywords: metho dology, steady development, global cli- mate change, noosphere.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27265
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:44:11Z
publishDate	2010
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. 2011-09-28T16:47:21Z 2011-09-28T16:47:21Z 2010 Методологічні основи Екологічної Конституції Землі / Ю. Туниця, Е. Семенюк, Т. Туниця // Вісн. НАН України. — 2010. — № 5. — С. 7-15. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27265 У статті крізь призму сучасного екологічного імперативу та концепції сталого розвитку розглянуто основні методологічні підходи до створення Екологічної Конституції Землі. Значну увагу приділено проблемі глобальної зміни клімату та імплементації Кіотського протоколу. Проаналізовано роль науки у формуванні та впровадженні ЕКЗ. The key methodological approaches to the World Environmental Constitution creation are reviewed in the light of the modern ecological imperative and steady development concept. An important consideration is given to the problem of global climate change and Kyoto protocol implementation. The role of science in the WEC formation and implementation has been analyzed. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Актуально Методологічні основи Екологічної Конституції Землі Methodological fundamentals of the World Environmental Constitution Article published earlier
spellingShingle	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі Туниця, Ю. Семенюк, Е. Туниця, Т. Актуально
title	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі
title_alt	Methodological fundamentals of the World Environmental Constitution
title_full	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі
title_fullStr	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі
title_full_unstemmed	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі
title_short	Методологічні основи Екологічної Конституції Землі
title_sort	методологічні основи екологічної конституції землі
topic	Актуально
topic_facet	Актуально
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27265
work_keys_str_mv	AT tunicâû metodologíčníosnoviekologíčnoíkonstitucíízemlí AT semenûke metodologíčníosnoviekologíčnoíkonstitucíízemlí AT tunicât metodologíčníosnoviekologíčnoíkonstitucíízemlí AT tunicâû methodologicalfundamentalsoftheworldenvironmentalconstitution AT semenûke methodologicalfundamentalsoftheworldenvironmentalconstitution AT tunicât methodologicalfundamentalsoftheworldenvironmentalconstitution

Методологічні основи Екологічної Конституції Землі

Репозитарії

Схожі ресурси