Науковий Карадаг
Карадаг (у перекладі з тюркської — «чорна гора») — унікальний геологічний об’єкт, єдиний у Європі мертвий вулкан Юрського періоду (150 млн років), що дотепер зберіг сліди як самого виверження, так і наступних процесів вивітрювання. Його справедливо вважають перлиною Південно-Східного Криму. Тут унік...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27285 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Науковий Карадаг / І. Ніколайчук // Вісн. НАН України. — 2010. — № 6. — С. 52-69. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859917518252015616 |
|---|---|
| author | Ніколайчук, І. |
| author_facet | Ніколайчук, І. |
| citation_txt | Науковий Карадаг / І. Ніколайчук // Вісн. НАН України. — 2010. — № 6. — С. 52-69. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Карадаг (у перекладі з тюркської — «чорна гора») — унікальний геологічний об’єкт, єдиний у Європі мертвий вулкан Юрського періоду (150 млн років), що дотепер зберіг сліди як самого виверження, так і наступних процесів вивітрювання. Його справедливо вважають перлиною Південно-Східного Криму. Тут унікальне все: живописні ландшафти, багаті надра, первозданна рослинність, рідкісний тваринний світ, специфічний мікроклімат, пам’ятки історії та культури. Завдяки майже столітнім титанічним зусиллям учених цей заповідний куточок зберігся для наступних поколінь. Торік науковий Карадаг відзначив одразу два ювілеї — 95-річчя Карадазької наукової станції та 30-річчя Карадазького природного заповідника НАН України.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:06:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
Академічні установи
НАУКОВИЙ КАРАДАГ
Карадаг (у перекладі з тюркської — «чорна гора») — унікальний геологічний
об’єкт, єдиний у Європі мертвий вулкан Юрського періоду (150 млн років), що
дотепер зберіг сліди як самого виверження, так і наступних процесів вивітрю-
вання. Його справедливо вважають перлиною Південно-Східного Криму. Тут
унікальне все: живописні ландшафти, багаті надра, первозданна рослинність,
рідкісний тваринний світ, специфічний мікроклімат, пам’ятки історії та
культури. Завдяки майже столітнім титанічним зусиллям учених цей запо-
відний куточок зберігся для наступних поколінь. Торік науковий Карадаг від-
значив одразу два ювілеї — 95-річчя Карадазької наукової станції та 30-річчя
Карадазького природного заповідника НАН України.
ДІТИЩЕ В’ЯЗЕМСЬКОГО
С увора, дика краса гірського масиву Ка-
радаг завжди приваблювала неорди-
нарних і творчих людей. «Но сказ о Кара-
даге не выцветить ни кистью на бумаге, не
высловить на скудном языке», — писав Мак-
симіліан Волошин у 1926 році. Захоплюю-
чись красою карадазьких пейзажів, Костян-
тин Паустовський нарікав на «вялость
речи… не было ни слов, ни сравнений,
чтобы описать могущество кратеров,
дыхание моря, влитого в их пропасти, кри-
ки орлов и тысячи малейших, ласковых ве-
щей». Олександр Пушкін на полях чернет-
ки майбутнього «Євгенія Онєгіна» малю-
вав Золоті ворота (нині — візитівка Кара-
дагу), а пізніше тут новими барвами заграла
поезія Марини Цвєтаєвої. Та й, зрештою,
прорив у космос Сергія Корольова став
можливим завдяки Карадагу-Коктебелю,
де він випробовував свої планери.
Побутова необлаштованість і сувора при-
рода Кіммерії не лякала багатьох людей,
зачарованих цим краєм. Одним із них і був
«чудной врач с развевающимися волоса-
ми» — Терентій Іванович В’яземський, уче-
ний, лікар-невропатолог і психіатр, доктор
медицини, приват-доцент кафедри фізіоло-
гії Імператорського Московського універ-
ситету, якому ми зобов’язані появою однієї
з найстаріших у Росії і на Чорному морі
наукових установ — Карадазької наукової
станції. Саме завдяки їй Карадаг зберіг
свою заповідність.
Фундамент майбутнього щастя людства
повинен бути заснований на твердому
ґрунті точної науки — така основна ідея,
яку протягом усього життя сповідував
учений. «Все, что способствует развитию
и процветанию науки — хорошо, все, что
препятствует движению науки — плохо.
Точное наблюдение, удачно поставленный
эксперимент, раскры вающий законы при-
роды, блестящий обоб щающий вывод, по-
зволяющий глубже загля нуть в сложную
лабораторию живого организма — вот те
величайшие ценности, кото рые глубоко за-
хватывали и волновали Вяземского», — пи-
сав перший директор стан ції Олександр
Слудський.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 53
Побудувати станцію на Карадазі, у глухо-
му, далекому від міської метушні місці, його
спонукала дуже складна для розуміння ба-
гатьох ідея, яка в первісному вигляді ледь
не коштувала йому свободи. В’яземський за-
пропонував міністрові народної освіти гра-
фу Дельянову створювати в місцях ув’яз-
нення умови для творчої, зокрема наукової,
роботи, аби не розгубити інтелектуальний
потенціал Росії. У дивному вченому граф
побачив небезпечну людину, і той дивом
уникнув в’язниці.
У 1901 році Терентій Іванович придбав
розорений маєток у Криму, розташований
в амфітеатрі Карадазьких гір, із виходом
до моря. Його вразили не лише усамітне-
ний куточок і не спотворена людиною
краса узбережжя, але й помірний клімат,
тиша і чисте повітря. Усе це створювало
чудові умови для побудови санаторію для
психічно хворих. Приватна оздоровниця в
руках до свідченого лікаря і підприємли-
вого господаря давала б значний дохід,
який можна було б використати для бу-
дівництва біостанції. Крім цього, на пер-
спективу в санаторії змогли б відновлю-
вати свої сили науковці. На жаль,
Т.І. В’яземський не зміг утілити в життя
цей задум: талановитий лікар і від даний
ентузіаст науки виявився невдалим ко-
мерсантом.
Ідея створення наукової станції на Кара-
дазі довго не знаходила підтримки відомих
меценатів. На щастя, були й винятки. Про-
фесор Московського університету Лев Мо-
роховець не лише допоміг фінансово, а й ра-
зом із В’яземським визначив основний на-
уковий напрям діяльності станції на почат-
ковому етапі — дослідження з морфології,
систематики та фізіології морських тварин із
використанням сучасного фізико-хімічного
обладнання. У 1907 році на станції розпоча-
лися будівельні роботи, якими керував сам
В’яземський. Сім років Терентій Іванович
будував своє дітище: приїжджав на Карадаг
навесні і працював аж до осені. Узимку за-
робляв гроші в Москві, щоб навесні вкласти
їх у будівництво.
У 1913 році письменник Сер гій Єл па ть-
єв ський писав: «И странно, как фантасти-
ческая сказка, выглядит чудесное белое зда-
ние на берегу моря на фоне темных гор
пустынного, почти незаселенного Карадага,
и странно слушать в теперешнее пустынное
время эти мечты о будущем царстве науки
на Карадаге, в этом научном монастыре, как
называет его Т.И. Вяземский».
Напередодні І світової війни здоров’я
Т.І. В’яземського було дуже підірване. Як лі-
кар, він добре розумів, що сил залишилося
небагато і для порятунку станції — справи
всього його життя — треба встигнути пере-
дати її в надійні руки. У 1914 році Москов-
ське товариство сприяння успіхам дослід-
ницьких наук та їх практичному застосуван-
ню ім. Х.С. Лєдєнцова (Фонд содействия
развитию опытных наук и их практических
применений) отримало Карадазьку стан-
цію як пожертву В’яземського. Було пере-
дано все: землю, корпуси, обладнання і най-
більшу цінність — 40 тисяч томів унікаль-
ної наукової бібліотеки (головна умова —
Портрет Т.І. В’яземського, виконаний російським
художником українського походження Анатолієм
Куршиним у другій пол. 90-х років.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
гарантування збереження книжкового фон-
ду на станції), а 23 вересня 1914 року
В’яземського не стало.
ПРАВО НА ЖИТТЯ
В історії наукового Карадагу виділяють
три періоди, що охоплюють найбільш
вагомі часові проміжки діяльності устано-
ви. Перший починає свій відлік із 1914
року, коли було збудовано основні корпуси
станції і передано її в дар Московському
товариству, і завершується 1963 роком.
Станція спочатку називалася науковою,
піз ніше — біологічною.
Як розповідає директор Карадазького
природного заповідника НАН України Алла
Морозова, на долю першого його керівника
О.Ф. Слудського (1914–1928) — спадкоєм-
ця та продовжувача справи В’я земського,
неперевершеного знавця геології та приро-
ди Криму — випало взяти на свої плечі
тільки-но народжене дитя Терентія Івано-
вича і вдихнути в нього життя, подолавши
всі труднощі революційного часу та еконо-
мічної руїни. Йому вдалося добудувати
станцію, організувати її роботу, заснувати і
видати перший випуск «Трудов Карадаг-
ской научной станции им. Т.И. Вяземского»
в 1917 році. В одному з листів О. Слудсько-
го до президента Московського товариства
дослідників природи М. Мензбіра, датова-
ному 1922-м роком, читаємо: «Главная
трудность заключается в том, что самый
процесс физической жизни на Станции в на-
стоящее время стал так тягостен, что ни-
какое терпенье и никакие силы не могут вы-
нести такой жизни. Необходимы прежде
всего меры к восстановлению возможности
жить на Карадаге... Мы превратились в аб-
солютно нищих дикарей. Хозяйство Стан-
ции погибло, т.к. весь живой инвентарь был
частью съеден нами, и, главным образом,
украден бандитами. Также погибло и все
наше личное хозяйство и имущество —
одежда, обувь и пр. Все население вокруг вы-
мерло от голода. Сообщение с городом, от-
куда только и можно получить какие-либо
продукты, совершается пешком — а рассто-
яние до города свыше 20 верст горной доро-
гой... Оставаться на Карадаге при таком
положении дел — это значило бы обречь
себя, свою семью, своих сотрудников и всю
Станцию на неизбежную гибель».
Попри це, станція вижила і розвивалася
в ті суворі часи завдяки зусиллям неве-
ликого колективу, допомозі та сприянню
справжніх служителів науки, серед яких,
окрім О.Ф. Слудського, академіки О.П. Пав-
лов та його дружина М.В. Павлова, Ф.Ю. Ле-
вінсон-Лессінг, О.О. Богомолець, І.І. Шмаль-
гаузен, О.В. Палладін. Серед відомих поста-
тей, із якими пов’язана історія наукової
станції, — член Держдуми Соломон Крим.
Очолюючи в 1917–1918 рр. Кримський
крайовий уряд, він багато допомагав кара-
дазькому закладу. Не забував про нього й
тоді, коли емігрував до Франції, надіслав-
ши на станцію в непрості роки громадян-
ської війни трактор, нитки і голки.
Директор Карадазького природного за-
повідника НАН України Алла Морозова
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 55
Рішенням Президії Академії наук УРСР
від 11 червня 1937 року Карадазька біо-
логічна станція (КБС) ввійшла в систему
Академії, що ознаменувалося різким пово-
ротом у напрямі посилення її матеріально-
технічної бази та наукових можливостей.
Як писав К.О. Виноградов, про збільшен-
ня асигнувань на утримання та подальший
розвиток станції з часу її переходу до скла-
ду Академії свідчать такі цифри: 1936 рік —
49 тис. руб на рік; 1937 — 129 тис. руб; 1938 —
408 тис. руб; 1939 — 443 тис. руб; 1940 —
414 тис. руб; 1941 — 295 тис. руб. (фінан-
сування скорочено у зв’язку з початком
Великої Вітчизняної війни).
Самому ж Костянтинові Олександрови-
чу Виноградову, який очолював станцію в
1940–1952 роках, довелося евакуйовува-
ти її в Уфу і відновлювати після закінчен-
ня війни. «Морские организмы, в течение
ряда лет любовно выращивавшиеся в ла-
бораториях Станции — были возвращены
в свою стихию — море; деревянные корпу-
са катеров «Ястреб», «Вяземский» и лодок,
вытащенных на берег, приведены в негод-
ность, а моторы переданы в части Красной
Армии; главное судно Станции «Смелый»,
перешедшее в распоряжение военных влас-
тей, отправилось в трудное плавание в
осенних условиях из Судака в Новороссийск,
имея на борту последних должностных лиц,
покидавших Судак», — писав у своїх спога-
дах К. Виноградов.
Скупа інформація про те, що відбува-
лося на станції в період німецької окупа-
ції 1941–1944 рр., міститься в доповідній
записці в Президію АН УРСР директора
КБС. Можна тільки здогадуватися, якими
зусиллями п’ятьом співробітникам, що за-
лишилися на станції, вдавалося стримува-
ти спроби розгрому й пограбування нау-
кової установи в період безвладдя в Кри-
му (зокрема, і напади місцевого населен-
ня). Унікальна колекція Т.І. В’яземського
була кинута напризволяще, 15 тисяч книг
знищені румунами — їхні військові підроз-
діли проживали в одній половині колиш-
нього санаторію В’яземського, а опалювали
її дерев’яними частинами другої. Найбільш
цінні видання бібліотеки, відібрані за допо-
могою німецького мікробіолога, професора
Шварца, відрядженого на станцію на вимо-
гу штабу Розенберга, були вивезені в Сім-
ферополь, звідти — в Німеччину. Їхня доля
достеменно невідома, достовірні дані отри-
мано лише про 135 книг, що повернулися
на Карадаг у 1948-му.
Тим часом в Уфі науковці станції ство-
рювали каталог флори й фауни Чорного
моря району Карадазької біологічної стан-
ції, що й досі не втратив свого значення.
Лише через півстоліття, у 2004-му, був ви-
даний оновлений каталог заповідної аква-
торії Карадагу, значно доповнений і розши-
рений дослідженнями багатьох вітчизня-
них учених.
ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРИРОДНИЧИХ НАУК
У 1963 році перший період історичного
шляху наукової установи, тобто стан-
ції, закінчився і розпочався другий, який
тривав до 1997 року. Саме в 1963-му за
рішенням Президії АН УРСР станція
ввійшла до складу Інституту біології пів-
денних морів ім. О.О. Ковалевського
(ІнБПМ). Цей крок передбачав об’єд нан-
ня творчого та матеріально-технічного
потенціалу трьох біологічних станцій на
Чорному морі — Севастопольської, Одесь-
кої і Карадазької — для ефективнішого
його використання і досягнення більш ва-
гомих наукових результатів. Як частина
провідного морського інституту, Карада-
зький філіал продовжив фундаментальні
й прикладні дослідження в галузі біоло-
гії та екології моря, його прибережних
вод, а також розпочаті ще в 40–50-х ро-
ках професорами Єрмаковим, а пізніше
Виноградовою дослідження з біохімії і
фізіології гідробіонтів та фізіології риб,
що велися під керівництвом професора
Івлєва. У лабораторії фізіології водоростей
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
було розпочато й успішно тривало ви-
вчення процесів відтворення діатомових
водоростей. І саме в цей період відбулися
найвагоміші події в житті Карада зького
філіалу ІнБПМ, що значно зміцнили йо го
науковий та матеріально-тех ніч ний по-
тенціал.
«Це були роки надзвичайно великого ін-
тересу вчених до можливостей морських
ссавців, ходили легенди про мову дельфі-
нів, їх називали інтелектуалами моря, —
розповідає директор Карадазького природ-
ного заповідника, кандидат біологічних
наук Алла Морозова. — На найвищому дер-
жавному рівні постало питання про необ-
хідність вивчення мови тварин і подальшо-
го управління ними в інтересах економіки.
Роботи в цьому напрямі широко розгорну-
лися за кордоном, зокрема в США. Радян-
ський Союз не мав права відставати, тому
зверху було дано команду розпочати такі
дослідження».
Спеціальних дельфінаріїв у країні не
було, як, до речі, і досвіду їх споруджен-
ня. Група морських офіцерів, відряджених
у Крим, на Карадазі зацікавилася напівза-
критим басейном біля лабораторного кор-
пусу, збудованого ще засновником станції
Терентієм В’яземським. Військові виріши-
ли зупинитися на Карадазі, але не в пря-
мому розумінні. Це були ленінградці, яких
вабив Севастополь, де вони й осіли. Там,
у Козачій бухті, вже після Карадагу, вони
збудували майже такий самий дельфінарій.
«Коли запустили в басейн перших дель-
фінів, то отримали дуже цікаві результати
щодо можливостей ехолокаційного апара-
ту тварин, — згадує Алла Морозова. — Це
спонукало нас працювати ще з більшим ен-
тузіазмом. Зауважу відразу, що ніяких екс-
периментів у військових цілях, у тому чис-
лі щодо вживлення електродів у мозок тва-
рин, ми не виконували. Після обнадійли-
вих результатів було виділено кошти для
будівництва нового басейну (гідробіоніч-
ного комплексу)».
У 1977 році Карадазький дельфінарій —
унікальний науковий комплекс для дослі-
дження морських ссавців — було офіційно
відкрито. На врочистості з цієї нагоди при-
їхало багато шанованих гостей, серед яких і
президент Академії наук Борис Патон, і ви-
соке партійне керівництво. Учені Карада-
зького філіалу разом із провідними інсти-
тутами Москви, Ленінграда та Києва роз-
почали комплекс робіт із вивчення біології,
поведінки, сенсорних систем дельфінів, а
сам філіал став однією з перших наукових
установ Радянського Союзу, де проводили
подібні дослідження.
Паралельно з будівництвом дельфінарію
постала ще одна проблема. З кожним ро-
ком збільшувалася кількість туристів, а
їхнє бажання щось обов’язково вирвати,
викопати і вивезти звідси стало нав’язливою
ідеєю. Було зрозуміло: потрібно убезпечи-
ти Карадаг від таких «шанувальників». Ще
до революції засновник станції Терентій
В’яземський і перший її директор Олек-
сандр Слудський висловлювали думку про
необхідність такого захисту. У своїй бро-
шурі «Про Національний парк на Карада-
зі» О.Ф. Слудський писав: «Я предвижу то
недалекое время, когда специально на Кара-
даг будут приезжать экскурсанты и тури-
сты не только со всей России, но и из Запад-
ной Европы и Америки». Видатний мінера-
лог і геохімік академік Олександр Ферс-
ман, який у листі до В.І. Вернадського писав
про те, що їде на Карадаг, бо «захотілося
знову природи», у своїх науково-по пу ляр-
них книгах наголошував на важливості його
охорони. У доповіді на Всеросійському нау-
ковому курортному з’їзді (1922 р.) ще один
видатний учений того часу академік Олек-
сій Павлов порушував питання охорони
природи Карадагу і створення на його те-
риторії національного парку.
До 1941 року на Святій горі видобували
траси і відправляли їх у Новоросійськ як
мінеральну добавку до цементу (впродовж
1927–1941 рр. вивезли близько 1,5 млн
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 57
тонн гірської маси). Сьогодні неможливо
навіть уявити, що залишилося б на місці
величних гір і чарівних бухт, якби роботи з
видобутку пуцоланів та карадазьких само-
цвітів і далі тривали.
У 1963 році вийшло розпорядження Ради
Міністрів УРСР про надання урочищу Ка-
радаг статусу пам’ятки природи. Але всі ці
документи так і залишилися на папері.
«Про яку пам’ятку природи могло йтися,
якщо земля урочища належала трьом гос-
подарям одночасно: Академії наук — 40 га,
радгоспу-заводу «Коктебель» — 600 га, Су-
дацькому лісгоспзагу — 1500 га, останній із
яких був категорично проти? — відзначає
А. Морозова. — Ми збирали «докази»: то
були чорні ділянки після пожеж, вирубані
ялівці, збиті сокирами жили напівкоштов-
них мінералів, а коли вирубувати на суші
вже не було чого — їх починали шукати
під водою, про гори сміття в кінці літньо-
го сезону годі було й говорити — суцільне
свавілля. Інтуїтивно ми відчували, що на-
ближається епідемія «дерибану» землі та її
безконтрольна забудова, а тому намагали-
ся довести до відома наших керівників, що
така перлина, як Карадаг, може загинути».
Без підтримки президента Академії
наук Бориса Патона й тодішнього віце-
президента Костянтина Ситника, партій-
них органів (науковцям пощастило, що се-
кретарем, а пізніше 1-м секретарем Крим-
ського обкому партії був Микола Багров,
нині — академік НАН України) узаконити
заповідний статус Карадагу було б надзви-
чайно складно. Як пригадує директор запо-
відника, доходило навіть до того, що Борис
Євгенович спеціально приїжджав на Кара-
даг, щоб провезти вздовж дивовижних бе-
регів давнього вулкану секретаря облви-
конкому Криму, показуючи йому місцеві
краєвиди й укотре переконуючи в необхід-
ності їх збереження. Чиновник був катего-
рично проти організації заповідника і під-
тримував у цьому питанні лісгоспзаг, очо-
люваний його приятелем. Самій А. Моро-
зовій доводилося безліч разів умовляти
депутатів місцевих селищних рад, які від-
верто говорили, що, забираючи землю під
заповідник, директор позбавляє їх засобів
до існування, адже живуть вони завдяки
курортникам.
У 1979 році Рада Міністрів УРСР поста-
новою №386 від 9 серпня офіційно закрі-
плює за Карадазьким філіалом природоо-
хоронний статус у ранзі державного, а піз-
ніше природного заповідника АН України.
Ця дата стала днем народження Карада-
зького природного заповідника (співробіт-
ники любовно називають його КаПриЗ) і
днем, коли було виконано один із заповітів
В’яземського та Слудського.
Будівництво гідробіонічного комплексу з
експериментальним басейном, організація
природного заповідника, зміцнення ма те рі-
ально-технічної бази, зокрема зведення
50-квартирного житлового будинку, — усе
це дало змогу значно збільшити штат, на-
самперед наукових працівників, і відповід-
но розширити тематику досліджень та за-
лучити молодь.
Так, відділ екологічного моніторингу
провів інвентаризацію флори і фауни Ка-
радагу та інших територій Криму, пер-
спективних із погляду надання їм заповід-
ного статусу. Вивчено також біологію рід-
кісних видів тварин і рослин із метою роз-
роблення ефективних охоронних заходів
та підготовки Червоної книги. Дослідже-
но структуру, динаміку та якісні характе-
ристики природних угруповань, сукцесій-
них процесів, «хвиль життя», виявлено
тенденції, характерні для змін різноманіт-
них компо нентів екосистем. Отримані ре-
зультати узагальнено задля створення тео-
ретичного підґрунтя екологічних дослі-
джень та при родоохоронних заходів. Саме
в цей період завершено дисертації моло-
дих учених.
Третій період у житті наукового Карада-
гу розпочався з рішення Президії НАН
України про надання заповіднику статусу
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
юридичної особи. Від 1997 року наукова
установа на Карадазі називається Кара-
дазьким природним заповідником НАН
України. Його площа — 2874,2 га, зокрема
809,1 га акваторії Чорного моря.
КаПриЗ — унікальний науковий полігон
для дослідження біорізноманіття в Криму
й Україні, адже тут знайшли прихисток чи-
мало рідкісних, ендемічних і таких видів
рослин і тварин, що перебувають на межі
зникнення. У 2001 році постановою Кабі-
нету Міністрів України рослинно-тва рин-
ний комплекс та фонд стародруків (ХVІІ–
ХІХ ст.) бібліотеки Карадазького природ-
ного заповідника визнані національним
надбанням України. Заповідник входить до
переліку територій, що є важливими для
збереження різноманітності птахів (ІВА
території України). У 2004 році відкрито
Музей природи Карадагу, цього ж року
«Аквально-скельний комплекс Карадагу»
ввійшов до Рамсарського переліку водно-
болотних угідь міжнародного значення. Ро-
бота над дослідженням нових видів рослин
і тварин триває.
УНІКАЛЬНІ ФРАГМЕНТИ ДИКОЇ ПРИРОДИ
Ф лора Карадазького заповідника налі-
чує близько 3000 видів, серед яких
859 — водорості, 313 — лишайники, 76 —
мохи, понад 400 — гриби. Із 1176 видів ви-
щих судинних рослин заповідника (46%
кримської флори) велика кількість енде-
мічних (53, із яких 24 включені до різних
охоронних переліків), рідкісних рослин і
таких, що зникають (118). Серед них є ка-
радазькі ендеміки — еремурус Юнге, глід
Пояркової та пупавка Траншеля. У Черво-
ну книгу України внесено 80 видів рослин,
у Європейський червоний список — 33, у
Червоний список Міжнародного союзу
охорони природи (МСОП) — 19, у список
Бернської конвенції — 8 видів, 23 види
ввійшли в міжнародну конвенцію СІТЕС.
«Підсумовуючи нашу 30-річну еколого-
ботанічну роботу, переконуємося, що без-
перечним пріоритетом у науковій темати-
ці заповідників повинні залишатися дослі-
дження, що дають змогу виявляти тенденції
розвитку рослинності, зробити достовір-
ний прогноз як еволюції природних комп-
лексів під впливом довготривалих природ-
них процесів, так і порушення екосистем
під впливом зовнішніх та внутрішніх фак-
торів», — розповідає завідувач лабораторії
ботаніки Карадазького природного запо-
відника НАН України, старший науковий
співробітник, кандидат біологічних наук
Людмила Миронова.
Сьогодні в заповіднику активізувалося
відновлення деревної рослинності. Заліс-
нення відкритих схилів, що прилягають до
лісових насаджень, відбувається швидше,
ніж на віддалі від них, проте межа лісових
угруповань розширюється надзвичайно по-
вільними темпами. Л. Миронова припус-
кає, що повернення деревною рослинністю
втрачених колись позицій обмежується,
імовірно, особливостями сучасного кліма-
ту. Разом із тим збільшується чисельність,
розширюються межі популяцій низки рід-
кісних і найбільш цінних для флори абори-
генних видів.
На запитання, як впливають пожежі, не
такі уже й рідкісні в Криму, на заповідну
флору, завідувач лабораторії ботаніки роз-
Найбільші в Європі плоди глоду Пояркової (25 мм у
діаметрі) — ендеміка Карадагу
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 59
повіла, що більшість листяних порід де-
рев і кущів після пожежі починає відроста-
ти вже протягом першого року. Наприклад,
дуб насіннєвий відновлюється як кущовий,
а шипшина за один сезон випускає пагони
до 20–50 см. Зазвичай пожежі виникають
у липні — вересні, коли рослинність, осо-
бливо трав’яна, перебуває в стані відносно-
го літнього спокою. Під дією вітру вогонь
поширюється швидко, не пошкоджуючи
значно рослинності, зате знищує місця на-
копичення підстилки, що на деяких ділян-
ках навіть корисно. Єдиний вид рослин,
що не відновлюється, — це хвойні. Якщо в
полум’ї опинилися кущі ялівцю колючого,
то вогонь стане для нього фатальним.
«Після багаторічного вивчення реакції
рослинного покриву на вплив вогню в за-
повіднику ми дійшли висновку про високу
толерантність деревних видів, — підсумо-
вує Л. Миронова. — Сучасний вигляд рід-
колісся, спрямованість і механізм піроген-
них сукцесій підтверджують той факт, що
пожежі — це природний фактор в еволюції
екосистем Південно-Східного Криму, рос-
линність до них адаптувалася ще до появи
людини».
А от «господарська» діяльність дикого
кабана в умовах заповідного режиму стала
активнішою. Поки що вона має локальний
характер, вилучення підземної маси рослин
незначне, їхній видовий склад не змінився.
Проте на місцях систематичного риття спо-
стережено зниження фітоценотичної ролі
окремих видів, що входять до раціону каба-
на, і збільшення частки рослин, яких він не
їсть. Оголені ділянки заростають на 60%
уже впродовж сезону, на 90% — через 2
роки, хоча наслідки активної життєдіяль-
ності дикого кабана помітні через 4 і біль-
ше років. До речі, кормова база цього шкід-
ника включає понад 27 рослин, серед яких
7 — рідкісні. Загалом, за спостереженнями
фа хівців, вплив кабана на популяції цих
видів неоднозначний, саме тому він уже
більше як 20 років є предметом вивчення
науковців у межах еколого-ботанічного мо-
ніторингу.
Молодший науковий співробітник лабо-
раторії ботаніки Вікторія Лєтухова працює
над кандидатською дисертацією, у якій до-
сліджує сучасний стан популяції глоду По-
яркової. Вона розповідає, що на Карадазі
налічується 15 видів глоду, 5 із яких зане-
сені в Червону книгу України, 7 є крим-
ськими ендеміками, а глід Пояркової — ен-
демік Карадагу, виявлений і описаний від-
носно недавно, у 1962 році. Глід Пояркової
має найбільші плоди в Європі, що сягають
25 мм у діаметрі. Серед усіх видів глоду в
ньому найбільший уміст вітаміну С. За
словами дослідниці, нині повністю вивче-
но його ареал і виявлено окремі дерева за
територією заповідника. Це означає, що
ендемік після надання території його по-
ширення статусу заповідної «почувається»
набагато краще, ніж це було до початку
1980-х років.
Ще в 1917 р. академік О.П. Павлов про-
понував «сохранить для будущих поколе-
ний исключительно интересную и поучи-
тельную природу данного участка», вважа-
ючи цю місцевість «одной из… мировых до-
стопримечательностей». Цими намірами й
керуються нині у своїй роботі науковці за-
повідника. «Зберегти кожен фрагмент ди-
кої природи, неповторні шедеври, створені
нею, — наше основне завдання сьогодні, —
стверджує Людмила Миронова і додає: —
Країни, що зуміють це зробити, безсумнів-
но, будуть прикладом для цілого світу і всіх
наступних поколінь».
ПЕРЛИНА ПІВДЕННО-СХІДНОГО КРИМУ
Постійна нестача води, розріджені ліси,
полин і зарості колючок — таке вра-
ження викликав Карадаг в учених і ман-
дрівників минулого століття. Хтось заува-
жить, що й через сто наступних років міс-
цева рослинність не стала більш привабли-
вою. Проте цього не можна сказати про
парк Карадазького заповідника, що стано-
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
вить неабиякий науковий інтерес, адже за-
вдяки багатому видовому різноманіттю
деревно-кущової фло ри він належить до
найстаріших у східному районі Південного
берега Криму.
Перші дерева в ньому посадив директор
Карадазької наукової станції О. Слудський
ще в 1914 році, а особливу роль у догля-
ді за насадженнями відіграв його заступ-
ник Віктор Вучетич. В архівах Карадазь-
кої бібліотеки є записи про те, що він «со-
здал прекрасный розарий, посадил и перенес
в парк из других мест сосны, ели, кипарисы
и т. п. Все это почти исключительно толь-
ко своим личным трудом, поливая растения
вручную, таская воду из колодца, находяще-
гося под горой, в результате чего абсолютно
голые первозданные бугры им превращены в
цветущий сад».
Один із архітекторів назвав цей парк
«бабусиним городом» — через хаотичність
насаджень. Однак те, що його старожи-
лам, соснам і кедрам, уже понад сто років,
робить парк особливо цінним, адже пере-
важна більшість парків Південно-Східного
Криму формувалася значно пізніше, у 60–
70-і роки минулого століття.
Рукописи свідчать, що Республіканський
ботанічний сад АН УРСР запропонував
використовувати Карадаг як проміжний ін-
тродукційний пункт для акліматизації на
території України нових культур, переваж-
но тих, що перенесені на північ із субтропі-
ків. Тому на Карадазі планували закласти
дендропарк. Будівництво і відкриття в
1977 році дельфінарію змінило структуру
парку. Для консультацій запросили відомо-
го ландшафтного архітектора з Нікітського
ботанічного саду, професора Лео ніда Руб-
цова, який висловив свої рекомендації
щодо оформлення території.
«Сьогодні деревно-кущова флора парку
Карадазького заповідника налічує близько
200 видів, гібридів і форм декоративних де-
ревних рослин, що робить його одним із
найбагатших парків півострова, — розпові-
дає молодший науковий співробітник ла-
бораторії ботаніки Ірина Потапенко. — Тут,
на території трьох гектарів, ростуть рідкіс-
ні й цінні для парків Південно-Східного
Криму дерева і кущі: кедр гімалайський,
ялиці грецька і нумідійська, кипарис ари-
зонський, суничник дрібноплідний, акація
ленкоранська, горіх чорний, юкки та ін. По-
єднання в композиційних прийомах ма-
льовничості та геометричності, а також збе-
реження на деяких куртинах ділянок або-
ригенної рослинності дають змогу віднести
його до парків змішаного стилю і розгляда-
ти як органічний складник унікального
природного ландшафту».
За словами І. Потапенко, основне зав-
дання науковців заповідника — зберегти
паркові насадження. Тут ведеться науко ва-
дослідна робота, а рослинні види й форми,
які успішно пройшли випробування, реко-
мендують для озеленення Південно-Схід-
ного Криму. Парків, подібних Карадазько-
му, залишилися одиниці, тому кожне старе
дерево потрібно зберігати особливо старан-
но. Дуже добре, що парк розташований на
території заповідника. В інших (не заповід-
них) місцях власник земельної ділянки сам
вирішує, що йому висаджувати, і зрізає те,
що не до вподоби. Науковці стурбовані
цією величезною проблемою сучасних пар-
ків і сподіваються, що спільними зусилля-
ми вчених і журналістів вдасться зберегти
зелені перлини України.
ПОВЕРНЕННЯ ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ПТАХІВ
У фауні Карадазького заповідника понад
5400 видів, із яких 135 внесено до Чер-
воної книги України, 75 — до списку Бонн-
ської конвенції, 196 — Бернської конвенції,
53 — конвенції СІТЕС, 22 — МСОП, 29 ви-
дів — до Європейського червоного списку.
На території заповідника відомо 32 види
ссавців, 236 — птахів, 9 — плазунів, 4 — зем-
новодних, понад 1700 — метеликів, 232 —
павуків. Вивчення біологічного різноманіт-
тя Південно-Східного Криму, зокрема ін-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 61
вентаризація та дослідження нових і рід-
кісних видів представників фауни, а також
спостереження за динамікою їхньої чисель-
ності — основне завдання співробітників
лабораторії зоології.
Об’єкт майже 30-річних досліджень стар-
шого наукового співробітника, кандидата біо-
логічних наук Михайла Бескаравайного —
птахи, 35 видів яких потрапили в Червону
книгу України. Щороку він веде їхній об-
лік (це здебільшого гніздові з пріоритетом
рідкісних видів). Багаторічна динаміка дає
змогу визначити напрям розвитку основ-
них орнітокомплексів.
«Нині спостерігаємо тенденцію до збіль-
шення чисельності такого виду, як чубатий
баклан (Червона книга України), який у
нас відомий тільки в Криму, — ділиться ре-
зультатами власних спостережень М. Бес-
каравайний. — Гніздове угруповання цьо-
го стрункого морського птаха з блискучим
чорним пір’ям та характерним чубчиком
на голові в Карадазькому заповіднику дру-
ге за чисельністю, близько 180 пар. До речі,
рибним запасам баклан не шкодить, оскіль-
ки переважно ловить дрібну рибу — бичків,
піщанок, морських собачок тощо.
В останні 15–17 років різко зросла чи-
сельність ще одного рідкісного виду —
сокола-сапсана (Міжнародна червона кни-
га). Характерно, що відносно недавно, у 70–
80-х роках минулого століття, ці птахи були
одиничними. Тепер спостерігаємо зворотну
тенденцію: на півострові вже налічується
понад 100 пар, у нашому заповіднику —
4–5 пар. Цей хижак харчується винятково
птахами. До речі, у піке сапсан розвиває
швидкість до 300 км/год. — це абсолютний
рекорд серед птахів! Йому поступається
другий наш червонокнижник — сокіл-ба-
лабан, більш універсальний за способами
та об’єктами полювання. Саме тому в краї-
нах Близького Сходу його використовують
для мисливських потреб. У природних умо-
вах балабан надає перевагу наземним тва-
ринам, переважно ховрашкам.
Два роки тому в заповіднику почав гнізди-
тися ще один червонокнижник — курганник.
Після 50-річної перерви знову з’явився стро-
катий кам’яний дрізд — один із найкрасиві-
ших кримських птахів, «пофарбований» у
синій та оранжевий кольори. Можливо (поки
що не доведено), гніздиться і змієїд, що хар-
чується здебільшого зміями та ящірками».
Учений розповів, що на початку ХХ ст.
на скелях г. Свята (576 м над рівнем моря)
було гніздо білоголового сипа — представ-
ника групи некрофагів і одного з найбіль-
ших хижих птахів Європи. До середини ми-
нулого століття в лісах Карадагу мешкали
великі пернаті хижаки — орел-могильник та
змієїд, що зникли з вини людини в 50-і роки,
поповнивши Червону книгу України. На
Золотих воротах колись гніздився орлан-
білохвіст, а на хребті Карагач — найбільша
сова — філін. Філіна, як і сипів, відстріляли,
а гнізда білохвостів, за свідченням місцевих
старожилів, спалили, після чого спроб осе-
лення цих птахів на Карадазі не було.
Старший науковий співробітник лабора-
торії зоології Михайло Бескаравайний
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
На запитання, чи впливає глобальне по-
тепління на орнітофауну, Михайло Беска-
равайний відповів, що його вплив від-
чувається на збіднілих зимівлях птахів:
менше видів прилітає зимувати, їхня чи-
сельність також менша. Напевно, припус-
кає він, особ ливість нинішніх кліматич-
них умов дає можливість більшості птахів
залишатися на місцях свого гніздування.
Останнім часом у Феодосії значно помен-
шало лебедів. Якщо 10 років тому їх зи-
мувало близько 300 особин, то тепер лише
10–50, а кілька років тому взагалі були
одиниці.
МОРСЬКІ ІНТЕЛЕКТУАЛИ
З авідувач лабораторії морських ссавців
Карадазького заповідника, кандидат біо-
логічних наук Михайло Поляков досліджує
дельфінів із 1985 року. Він не став спросто-
вувати думку про їхні «інтелектуальні» зді-
бності.
«Це розумні, кмітливі тварини, я б порів-
няв їх із собакою, чи, може, з вівцею або ко-
зою. До речі, око дельфіна дуже схоже на
око кози і має таку ж будову. Крім цього,
встановлено, що предки дельфінів були ве-
ликими копитними, які мільйони років
тому повернулися в океанську стихію, звід-
ки ще раніше вийшли», — відзначає вче-
ний.
Основний напрям діяльності лаборато-
рії морських ссавців традиційний — біо-
акустичний. Перші дослідження розпоча-
лися в 1967 році. Спочатку науковців ці-
кавили параметри слуху дельфінів, але з
часом вони зрозуміли, що не це головне.
Дійшли висновку, що вивчати необхідно
способи оброблення акустичної інформа-
ції, яку використовує дельфін. Із середи-
ни 70-х років робота велася саме в цьому
напрямі. За цей час вдалося дуже багато
дізнатися про слух дельфінів.
«Це насамперед ехолокаційні тварини, які
вловлюють ультразвук високої частоти —
до 140 кГц, тоді як люди здатні розрізняти
звуки тільки до 16–18 кГц, — розповідає
М. Поляков. — Способи оброблення звуко-
вої інформації в слуховій системі дельфінів
принципово відрізняються від тих, що за-
стосовують люди й інші тварини. Напри-
клад, якщо ми з вами два клацання, розді-
лені інтервалом менш ніж 2 мілісекунди,
чуємо як одне, то дельфін чує їх окремо,
навіть якщо вони розділені інтервалом 15
мікросекунд. І справа не тільки в часовому
розділенні. Саме розрізнення різноманіт-
них сигналів надзвичайно актуальне для
дельфінів, адже допомагає тваринам вільно
орієнтуватися під водою і в суцільній тем-
ряві ловити рибу. Вони можуть створювати
дуже вузькі частотні фільтри у своїй слухо-
вій системі».
За словами дослідника, це має і прак-
тичне значення, адже ті способи, які засто-
совують ехолокаційні тварини, зокрема
дельфіни, будуть ефективні і в штучних
системах, скажімо, у гідролокаторі для по-
шуку невеликих об’єктів під водою. До
речі, сьогодні Карадазький дельфінарій —
це єдиний в Україні науково-дослідний
комплекс, на відміну від комерційних, що
з’являються, як гриби після дощу, і викли-
кають неодно значну реакцію вчених та
екологів.
Нині в Карадазькому дельфінарії мешка-
ють п’ять чорноморських дельфінів-афалін Дельфінарій біля підніжжя гори Карадаг
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 63
та два північні морські котики. Досліджен-
ня з етології тут проводять із порівняль-
ною метою, адже напівводні котики — тва-
рини не ехолокаційні, і способи оброблен-
ня акустичної інформації в них приблизно
такі ж, як у людей. Отже, серед усіх дослі-
джених представників морських ссавців
дельфіни вирізняються найточнішими по-
казниками локалізації джерела звуку. Низ-
ку експериментів у цьому напрямі перед-
бачає проект, який науковці КаПриЗу ви-
конують спільно з колегами Акустичного
інституту (Росія) в межах конкурсу фунда-
ментальних досліджень ДФФД України та
РФФД.
Для 24-річного дельфіна Яші та його
18-річної подруги Яни басейн у Карадазь-
кому дельфінарії замінив морську стихію
ще в 5-річному віці. Вони ж у черговому
шоу під музику й овації захоплених дітей і
дорослих демонстрували свої таланти. Як
пояснюють тренери, у стосунках із твари-
нами немає жодного насилля, це просто
гра.
«Хоча ця гра, — уточнює завідувач лабо-
раторії морських ссавців, — почалася не від
хорошого життя. На початку 90-х років ми-
нулого століття держава фактично пе-
рестала забезпечувати утримання цих ди-
вовижних тварин. Щоб зберегти їх, та ще й
проводити з ними наукові дослідження, ми
були змушені в літній сезон організовувати
комерційну діяльність на базі науково-
демонстраційної програми. Ця ситуація збе-
рігається й дотепер, тільки сьогодні це ще
й частина еколого-виховної роботи в Кара-
дазькому природному заповіднику. Отже,
наші дельфіни не лише перебувають на са-
мозабезпеченні, але й дають нам можли-
вість продовжувати їх вивчення».
ПЕРСПЕКТИВИ МЕМБРАНОЛОГІЇ
У середині 60-х років минулого століття в
структурi вiддiлу експериментальної
гiдробiологiї Карадазької біостанції була
сформована лабораторія фізіології і біохі-
мії морських гідробіонтів. Упродовж майже
50 років у ній змінювалися співробітники,
пріоритети й досягнення.
«Сьогодні у сфері нашої уваги — фі зіо-
лого-біохімічні процеси адаптації мор-
ських гідробіонтів до несприятливих фак-
торів навколишнього середовища, — роз-
повідає завідувач лабораторії фізіології і
біохімії морських гідробіонтів, старший
науковий співробітник, кандидат біоло-
гічних наук Юрій Силкін. — Крім цього,
вивчаємо процеси порівняльної біохімії в
еволюційному та екологічному аспектах.
Багато уваги приділяємо питанням антро-
погенної дії та моніторингу прибережної
акваторії заповідника. Група наших фа-
хівців виявила негативний вплив хижого
молюска-вселенця рапана на екологічний
стан прибережжя Карадагу та біорізнома-
ніття гідробіонтів, зокрема двостулкових
молюсків мідії.
Окремий напрям передбачає створен-
ня біосенсорних систем за участю мор-
ських гідробіонтів для моніторингу прибе-
режної акваторії моря. Завдяки своїй рух-
Лабораторний корпус КаПриЗу
64 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
ливій активності мідії першими реагують
на забруднення, «вмикаючи» сигнал три-
воги на датчику (датчики, прикріплені 20
тваринам, повинні спрацьовувати в 70%
із них). Для нас це сигнал зробити забір
води й проаналізувати причини такої три-
воги».
За словами вченого, для України це
дуже перспективний напрям, адже роз-
роблені й випробувані в заповіднику сис-
теми можна буде використовувати і для
прісноводних молюсків, контролюючи во-
дозабори в містах.
Результати лабораторних досліджень
можна практично застосовувати не лише
в процесах моніторингу довкілля. Набуті
знання допоможуть розробити нові методи
і підходи в медицині, а також принципово
нові способи транспортування ліків в орга-
нізмі. На думку науковців, еритроцити —
це універсальний трамвай, який функціо-
нує в усьому організмі. Тому в перспективі,
«накачавши» їх необхідною начинкою і на-
вчившись керувати певним процесом, мож-
на буде адресно спрямувати конкретний
еритроцит у ту мішень хвороби, що руйнує
організм.
НЕПЕРЕДБАЧУВАНИЙ ОЗОН
Н а станції фонового екологічного моні-
торингу Карадазького природного за-
повідника НАН України, що розташована
на схилі г. Свята, на висоті 180 м над рів-
нем моря вимірюють як метеопараметри,
так і параметри забруднення атмосфери,
зокрема сірчистий газ і приземний озон. У
1991 році станція на Карадазі першою на
пострадянському просторі зафіксувала пе-
ренесення оксиду вуглецю — наслідок го-
ріння нафтових свердловин у Кувейті під
час проведення операції «Буря в пустелі».
Тоді спостережено кількаразове переви-
щення його допустимої концентрації над
Кримом.
«Завдання таких станцій, як наша, — від-
стежувати різноманітні перенесення за-
бруднювачів, адже атмосфера не має кор-
донів, тому сприяє переміщенню небезпеч-
них речовин і сполук на відстані до півтори
тисячі кілометрів, — розповідає завідувач
сектору станції, провідний інженер Володи-
мир Лапченко. — У березні 2008 р. виявлено
нетрадиційне підвищення добового вмісту
сірчистого газу (SO2): загалом на Карадазі
фіксуємо 1–5 мкг/м3, а впродовж 12 діб його
концентрація становила 80 мкг/м3 при пів-
нічно-східному напрямку вітру».
Ще одна важлива проблема, яку дослі-
джує В. Лапченко, — це моніторинг при-
земного озону, про який і гадки не має не
лише багато пересічних українців, а й ві-
тчизняних учених, тоді як у Європі його
досліджують уже щонайменше чверть сто-
ліття. Кількість цього забруднювача, поро-
дженого техногенним станом, одного з ком-
понентів міського смогу, який швидко пе-
реноситься повітряними потоками на від-
стань 500–1000 км, щороку збільшується
на 2%. Озон (О3) утворюється внаслідок хі-
Завідувач лабораторії фізіології і біо хімії
морських гідробіонтів Юрій Силкін
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 65
мічної реакції між киснем, оксидом азоту
та вуглеводнем під дією сонячної радіації
в умовах високої температури, низької во-
логи повітря та слабкого вітру. Це нестійка
сполука, що є дуже сильним окислювачем
першого рівня небезпеки, отруйною речо-
виною, яку можна порівняти із синильною
кислотою.
Першими від надмірного озону потерпа-
ють рослини. Характерні хлоротичні пля-
ми з’являються на листі, після чого воно
в’яне й опадає. До речі, на Карадазі виявле-
но 52 види рослин, що входять у європей-
ський список живих індикаторів, який
складається із 152 одиниць, — вони відразу
реагують на підвищення концентрації при-
земного озону. Серед них — виноград, ки-
зил, шипшина. Американці підрахували,
що через шкідливий вплив цієї сполуки
втрати врожаю зернових культур за один
сезон тільки в штаті Каліфорнія станов-
лять 55 млн дол.
Приземний озон має загальнотоксичний,
подразнювальний, канцерогенний, мута-
генний і генотоксичний вплив, унаслідок
якого в людини з’являється втома, голов-
ний біль, нудота, кашель, що може перерос-
ти в хронічний бронхіт. Чи варто дивувати-
ся, що протягом останніх років у людей по-
частішали випадки астми, алергії, емфізе-
ми легень, знизився імунітет?
«За міжнародними нормами, призем-
ний озон належить до п’яти парамет рів,
що вимагають постійного моніторингу, —
відзначає Володимир Лапченко. — Так,
ВООЗ вважає: якщо впродовж 8 годин
концентрація О3 тримається на рівні
120 мкг/м3 — це небезпечно для людського
здоров’я. Якщо піднімається до 180 мкг/м3 —
необхідно вживати заходів захисту насе-
лення. У США оголошують національну
тривогу, коли концентрація приземного
озону підвищується до 240 мкг/м3. Хоча
під Києвом і Москвою буває й понад 300
мкг/м3, та пересічні громадяни цього не
знають. Поки що ми тільки відстежуємо ці
параметри. На жаль, конк ретних практич-
них дій вжити не можемо».
В Україні приземний озон вимірюють лише
у двох місцях — у Карадазькому природному
заповіднику НАН України та в Національ-
ному ботанічному саду ім. М.М. Гриш ка НАН
України. А це основне завдання біосферних
заповідників! Порівняймо: у Європі побу-
довано мережу станцій моніторингу за якіс-
тю довкілля, їх понад півтори тисячі. Про-
блема дуже актуальна, але без побудови на-
ціональної мережі станцій в Україні, як у
промислових регіонах, так і в заповідниках,
про її розв’язання годі й говорити.
Протягом останніх п’яти років у КаПри-
Зі за сприяння директора А.Л. Морозової
придбано нове обладнання. Метеостанція,
розроблена київськими вченими, працює
разом із комп’ютером, вимірювання за шіс-
тьома параметрами можуть надходити що-
хвилини. Функціонують також і старень-
кий газоаналізатор неперервної дії росій-
ського виробництва, що вимірює кількість
озону, і прилад українського ЗАТ «Укр -
а наліт», який щодві хвилини «бере» інфор-
мацію, вираховуючи впродовж години се-
реднє значення, яке зберігається в пам’яті
Завідувач сектору станції фонового екологічного
моніторингу Карадазького природного заповідника
НАН України Володимир Лапченко
66 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
21 день. Дані вносять до комп’ютера, обро-
бляють і поповнюють архів.
Робота всіх приладів бездоганна, її щоро-
ку перевіряє Укрдержметстандарт. Напри-
клад, похибка аналізаторів озону становить
4%, допустима її величина — близько 15%.
Італійський професор Філіпп Бузоті з уні-
верситету Флоренції, який вивчає процеси
пошкодження рослин приземним озоном,
побувавши на Карадазі, був приємно вра-
жений рівнем досліджень українських ко-
лег. Він іще більше здивувався, коли порів-
няв інформацію, отриману на Карада зькій
станції фонового моніторингу, з даними
італійської станції, розташованої з нашою
на одній широті. Виявилося, що добова ди-
наміка приземного озону в нас майже одна-
кова.
Співробітники станції вірять у її наукове
майбутнє. Спільно з Турецьким агентством
охорони навколишнього середовища пла-
нують досліджувати «поведінку» призем-
ного озону з другого боку Чорного моря.
А ще хочуть контролювати якість морської
акваторії: у морі розмістять кілька буйків
із датчиками, що відстежуватимуть прозо-
рість води, температуру, напрям течії тощо.
За допомогою радіосигналу отримувати-
муть інформацію, на основі якої можна
буде довідатися про аварію танкера чи ви-
явити інші екологічні проблеми.
«Наше основне завдання — проведення
постійного моніторингу якості навколиш-
нього середовища, — підсумовує завідувач
сектору станції фонового екологічного мо-
ніторингу Карадазького природного запо-
відника НАН України Володимир Лапчен-
ко. — Дуже хочеться, щоб нарешті в Україні
була збудована національна мережа стан-
цій екологічного моніторингу, у якій Кара-
дазька станція стане еталонною, щоб пра-
цювали вони за єдиною державною про-
грамою, а українська мережа стала склад-
ником міжнародної. Мріємо, аби отримана
нами екологічна інформація була доступна
кожному українцеві».
ВИХОВНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНИХ СТЕЖОК
Т ретій рік поспіль у Карадазькому запо-
віднику працює відділ екологічної про-
світи та наукової інформації. Його завідувач
Галина Безвушко розповідає, що співробіт-
ники почали працювати не на порожньому
місці. У заповіднику вже був ство рений
Музей природи Карадагу, сформований у
рік заснування наукової станції.
Сучасна експозиція музею розпочинаєть-
ся зі сторінок історії, що відображають осно-
вні етапи розвитку станції й заповідника.
Карадаг небезпідставно називають мінераль-
ною перлиною Криму. Колекція з мі нерало-
гії інформує, що на ньому виявлено близько
100 мінеральних видів, серед яких — кара-
дазький агат, аметист, цеоліти, найкращий у
Європі сердолік і, звичайно ж, різнокольо-
рові яшми, що до цих пір «заражають» при-
їжджих «кам’яною хворобою».
За склом музейних вітрин — захопливий
тваринний і рослинний світ заповідника,
прихований від людських очей у живій
природі. Експонати поділені за біотопами,
особливо ж вражають чучела тварин, які
створюють ілюзію живих. Фахівці ствер-
джують, що це одна з найкращих експози-
цій в Україні, творіння рук чудового май-
стра-таксидерміста Олега Співакова. Він
працював у заповіднику понад 20 років і,
до речі, всі чучела виготовив із загиблих
тварин, яких знаходили науковці або при-
носили місцеві мешканці.
Загалом у Музеї природи Карадагу налі-
чується понад 600 експонатів. Музей пра-
цює цілорічно, на що спрямована лево ва
частина роботи відділу екологічної про-
світи. Із травня до вересня заклад приймає
відвідувачів і залучений до роботи на еко-
логічній стежці пішохідного маршруту «Ве-
ликий Карадаг». Екскурсія в гори фактич-
но починається з музею.
«У жовтні — квітні музей майже завжди
працює в безкоштовному режимі для жите-
лів Феодосійського регіону, насамперед для
школярів, дітей дошкільного віку, студен-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 67
тів. Зерно, закладене в дитячі душі, все
одно потрапляє в сім’ю. Думаю, це найко-
ротший шлях достукатися до сердець і ро-
зуму дорослих, — говорить завідувач відді-
лу. — Я часто аналізую проблеми, з якими
стикаються інші заповідники: місцеві меш-
канці перетинають кордон заповідника,
шкодять довкіллю, конфліктують з адміні-
страцією. Населення Щебетівки та Кокте-
беля за 30 років існування заповідника вже
звикло до думки, що на Карадаг ходити не
можна. Якщо й маємо проблеми, то хіба що
з приїжджими».
Для школярів працівники відділу орга-
нізовують школи екскурсоводів і еколого-
просвітницькі заходи, готують спеціаль-
ні заняття з класами біолого-географічної
спеціалізації, залучають їх до різноманіт-
них екологічних акцій та виставок. У Ка-
ПриЗі учні не лише проводять відкриті
уроки, семінари, виїзні лекції, конференції,
а й постійно допомагають співробітникам,
старшокласники приходять сюди волонте-
рами, доглядають паркові рослини, щовес-
ни проводять маркування на екологічній
стежці, чистять її від дрібних сипучих по-
рід тощо.
Відділ екологічної просвіти і наукової
інформації співпрацює з майже 20 вищи-
ми навчальними закладами України й зару-
біжжя. На свої навчальні польові практики
сюди щороку приїжджають студенти геоло-
гічних спеціальностей із національних уні-
верситетів Сімферополя, Києва, Дніпропе-
тровська, Донецька, а також університетів
Санкт-Петербурга, Вроцлава та ін.
До компетенції відділу входить також
бібліотека заповідника — місце роботи
вчених, аспірантів, студентів, учнів Малої
академії наук. Загалом вона налічує по-
над 60 тис. екземплярів, із яких полови-
на — сучасний фонд. Щороку ним корис-
тується не менше ніж 2 тис. відвідувачів.
Чималий інтерес становлять книги з різ-
номанітних напрямів науки, природоохо-
ронної тематики, краєзнавства, праці спів-
робітників КаПриЗу. Розпочато створен-
ня електронного каталогу сучасних надхо-
джень (з 2005 р.).
Засновник наукової станції на Карадазі,
доктор медицини Т.І. В’яземський вважав,
що розвиватися може лише суспільство,
освячене знанням та наукою. Його колек-
ція — а це 30 тис. екземплярів — основа на-
укової бібліотеки Карадазького природно-
го заповідника НАН України. Найцінніші
в ній «Волфиянская экспериментальная
физика с немецкого подлинника на латин-
ском языке сокращенная, с которого на
российский язык перевел Михайло Ломо-
носов» (1760), «Ежемесячные сочинения к
пользе и увеселению служащие», 18 книг
(1755–1756, 1758–1764), «Дневные запис-
ки путешествия академика и медицины
доктора Ивана Лепехина по разным про-
винциям Российского государства» (1772;
1780), «Собрание разных достоверных хи-
мических книг» І. Голланда (1787) та бага-
то інших.
Велике зібрання російських («Академи-
ческие известия», «Вестник Европы», «Вар-
шавские университетские известия», «Рус-
ская мысль» та ін.) та іноземних журналів
(«La Journal des Savants» (Амстердам), «La
Na ture» (Париж), «Insect-life» (Вашинг-
тон)). У складі бібліотечної колекції — пра-
ці наукових товариств при російських,
Завідувач відділу екологічної просвіти та наукової
інформації Галина Безвушко
68 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6
німецьких, швейцарських університетах;
рідкісні книги про культуру і побут народів
Єгипту, Японії, Китаю та інших країн світу;
фоліанти звіту знаменитої наукової експе-
диції в Єгипет на чолі з Наполеоном І; пра-
ці і збірники наукових робіт багатьох уні-
верситетів та біологічних станцій світу;
книги з астрономії, географії, історії, архео-
логії, океанографії, геології; комплекти тво-
рів Бюффона, Ліннея, Кюв’є, Ламарка, Сє-
ченова, Павлова, Берга. Чимало географіч-
них описів подорожей та наукових експе-
дицій: П.С. Палласа — різними провінціями
Російської держави (1768–1769); чотири-
разова подорож на Північний Льодовитий
океан (1823–1824) і подорож навколо світу
капітана Літке (1826–1829); подорож
Пржевальського в Тибет (1883).
Цікаві також численні карти, схеми і най-
рідкісніші атласи, наприклад: францу зький
«Атлас ботаники Редутэ (Re dou te)», випу-
щений наприкінці XVIII ст., другий ек-
земпляр якого має бібліотека Паризького
університету (у світі їх лише два!); атлас
рослин П.М. Гофмана «Собрание лю-
бопытства достойных предметов из царства
произрастаний» (1801), у якому чимало
фотографій державних діячів або знатних
осіб Російської держави. Широко представ-
лені додаткові видання, багатотомні енци-
клопедії та різноманітні словники: один із
найрідкісніших — «Словарь Академии рос-
сийской по азбучному порядку располо-
женный» в 6 томах (1806–1822); «Настоль-
ный словарь для справки по всем отраслям
знания» в 3-х томах за ред. Толля і багато
інших російських та зарубіжних видань.
Особливий інтерес колекції станов-
лять книги так званого гражданського дру-
ку, яких виявлено понад 80 видань. Це, зо-
крема, «Начертания естественной исто-
рии» В. Зуева (1793), «Философия ботани-
ки, изъясняющая первыя оной оснований»
К. Линнея (1800), «Новый ботанический
словарь на российском, латинском и не-
мецком языках…» (1808).
Кам’яні залишки мертвого вулкану
Золоті ворота та скеля Лев (зліва).
Вигляд з екологічної стежки Карадагу
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 6 69
Унікальний фонд бібліотеки В’яземського
недоступний широкому колу читачів, що й
викликало необхідність переведення ко-
лекції в цифровий формат. Крім цього, роз-
почато роботу зі створення її електронного
каталогу.
«Сьогодні нагальним завданням є ство-
рення віртуальної бібліотеки, у якій можна
було б об’єднати, відновити й описати весь
книжковий фонд колекції В’яземського, —
говорить завідувач наукової бібліотеки Ка-
ПриЗу Валентина Лапченко. — Координа-
тором і натхненником цих робіт повинен
стати Карадаг, куди надходитиме бібліогра-
фічна інформація про книги з України, Ро-
сії, Німеччини, інших країн та приватних
осіб, у яких волею долі опинилися книги
засновника Карадагу».
Звичайно, найнапруженіша робота відді-
лу екологічної просвіти та наукової інфор-
мації з відвідувачами припадає на весняно-
літній період, коли активно працюють не
тільки музей, морський акваріум, дельфі-
нарій, а й дві екологічні стежки — сухо-
путного та морського маршрутів. Робота
цих об’єктів сприяє поширенню екологіч-
них знань, охоронному режиму заповідни-
ка, надає допомогу в підготовці молодих
фахівців-практикантів.
Наприклад, 7-кілометрова екологічна
стежка «Великий Карадаг» — єдина в за-
повіднику, з підйомом вище ніж 340 м над
рівнем моря. Її ліміт — 20 тис. відвідувачів
на рік. Липнево-серпневий період — це пік
відвідувань, 10–13 тис. осіб. «До речі, — го-
ворить Галина Безвушко, — ми думали, що
не виконаємо минулорічного ліміту (кри-
за!), а сталося навпаки: гірський Карадаг
відвідало чи не найбільше наших земляків
та іноземців за всі роки існування марш-
руту. Мабуть, люди шукають порятунок у
природі, а це найкращий спосіб досягнути
гармонії із собою».
Екологічна стежка морського маршруту
враховує гніздування бакланів-червоно-
книжників, тому в травні — червні судна
повинні проходити від берега на відстані
500 м. Враження від захопливої поїздки на
швидкохідному човні вздовж урвищ Кара-
дагу наввипередки з вітром і зграйкою
дельфінів-провідників здатен зрозуміти
тільки той, хто освоїв цей маршрут.
Завідувач відділу каже, що і сухопутна, і
морська екскурсії організовані таким чином,
щоб сформувати в екскурсантів почуття
прекрасного єднання з природою, але осно-
вне завдання — це інформувати відвідувачів
про крихкість і вразливість природних
комплексів, виховати в них особисту відпо-
відальність за наслідки грубого втручання
нашої цивілізації в біо сферні процеси.
Ірина НІКОЛАЙЧУК
Курортне — Коктебель — Київ
Фото Євгена ЧОРНОГО
Завідувач наукової бібліотеки КаПриЗу Валентина
Лапченко з пером 100-літньої давності, знайденим у
колекції В’яземського
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27285 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:06:11Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ніколайчук, І. 2011-09-28T17:43:53Z 2011-09-28T17:43:53Z 2010 Науковий Карадаг / І. Ніколайчук // Вісн. НАН України. — 2010. — № 6. — С. 52-69. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27285 Карадаг (у перекладі з тюркської — «чорна гора») — унікальний геологічний об’єкт, єдиний у Європі мертвий вулкан Юрського періоду (150 млн років), що дотепер зберіг сліди як самого виверження, так і наступних процесів вивітрювання. Його справедливо вважають перлиною Південно-Східного Криму. Тут унікальне все: живописні ландшафти, багаті надра, первозданна рослинність, рідкісний тваринний світ, специфічний мікроклімат, пам’ятки історії та культури. Завдяки майже столітнім титанічним зусиллям учених цей заповідний куточок зберігся для наступних поколінь. Торік науковий Карадаг відзначив одразу два ювілеї — 95-річчя Карадазької наукової станції та 30-річчя Карадазького природного заповідника НАН України. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Академічні установи Науковий Карадаг Article published earlier |
| spellingShingle | Науковий Карадаг Ніколайчук, І. Академічні установи |
| title | Науковий Карадаг |
| title_full | Науковий Карадаг |
| title_fullStr | Науковий Карадаг |
| title_full_unstemmed | Науковий Карадаг |
| title_short | Науковий Карадаг |
| title_sort | науковий карадаг |
| topic | Академічні установи |
| topic_facet | Академічні установи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27285 |
| work_keys_str_mv | AT níkolaičukí naukoviikaradag |