Приватизація: мета чи інструмент економічної політики?
У статті проаналізовано особливості приватизаційних процесів в Україні. Посилаючись на досвід урядів Німеччини, Франції і Швеції, а також теоретичні розробки Нобелівських лауреатів Я. Тінберга і М. Алле, автор доводить, що приватизація є ефективним економічним інструментом, правильне застосування як...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27448 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2010. — № 8. — С. 20-29. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859981693421617152 |
|---|---|
| author | Довбенко, М. |
| author_facet | Довбенко, М. |
| citation_txt | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2010. — № 8. — С. 20-29. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | У статті проаналізовано особливості приватизаційних процесів в Україні. Посилаючись на досвід урядів Німеччини, Франції і Швеції, а також теоретичні розробки Нобелівських лауреатів Я. Тінберга і М. Алле, автор доводить, що приватизація є ефективним економічним інструментом, правильне застосування якого може сприяти не тільки розвитку економіки, а й демократичним перетворенням у країні. Учений пропонує чітко сформулювати мету і визначити стратегію приватизації, зробити її прозорою, провести широку просвітницьку кампанію в суспільстві, консолідувати зусилля влади, науковців і бізнесу.
An article analyses privatization processes in Ukraine features. Alluding to Germany, France and Sweden governments experience as well as to Nobel winners Maurice Allais and Jan Tinbergen theoretical working outs author proves privatization to be an efficient economy instrument. Its correct usage may expedite not only economy development but also democratic transformations in the country. Researcher proposes to lay down legibly purpose and settle strategics of privatization, to make it transparent; to hold broad instructing campaign in society; to consolidate scientists, business and authorities efforts.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:26:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8
Приватизація державної власності триває в Україні з перших років незалежнос-
ті. Її супроводжують гострі дискусії щодо доцільності процесу, гучні політичні
скандали, численні судові засідання. Суспільство, утомившись спостерігати за
цим публічним шоу, замислюється: чи потрібна була Україні приватизація вза-
галі і , якщо її вже розпочато, чи буде колись доведено справу до кінця? І як діяти
далі? Відповідь на ці та інші питання дає наш постійний автор.
М. Довбенко
ПРИВАТИЗАЦІЯ:
МЕТА ЧИ ІНСТРУМЕНТ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ?
© ДОВБЕНКО Михайло Володимирович. Доктор економічних наук. Директор Інституту відкритої по-
літики (Київ). 2010
Упродовж багатьох десятиліть уряди різ-
них держав практикують діаметрально
протилежні заходи щодо управління дер-
жавною власністю. Наприклад, у Венесуелі
триває націоналізація приватної власності:
президент Уго Чавес проголосив, що будин-
ки в центрі столиці Каракаса, де розміщено
ресторани й готелі, є культурною спадщи-
ною і мають належати державі. Натомість у
Франції виставили на продаж 1,7 тис. бу-
динків, які знаходяться у держвласності. Се-
ред них старовинні замки та особняки. У
той же час уряд Швеції скасовує аптечну
держмонополію, що існувала 40 ро ків, і ви-
ставляє 466 із 900 аптек на приватизацію,
щоб розширити асортимент і вдосконалити
сервіс.
Який же вектор правильний і до якої межі
мають розвиватися приватизаційні процеси?
Полеміка про співвідношення «держави» і
«приватника» серед науковців та практиків
триває — то активізуючись, то, на якийсь
час, ущухаючи. Хоча професор А. Галь чин-
ський уважає, що розміри держвласності
мають бути зведені «до мінімуму, до 15–17%
сумарних активів» [1, 7], а україн ські нау-
ковці С. Дорогунцов та В. Чижова вважа-
ють, що «оптимальний обсяг держав ної
власності на засоби виробництва має не
спускатися нижче 30–35%» [1, 30], однак в
умовах соціальної ринкової економіки не іс-
нує єдино правильного і незмінного показ-
ника. Одна й та сама функція стосовно, на-
приклад, убезпечення функціонування ви-
робництва, може бути реалізованою в різ-
них формах:
— надання послуг державними суб’єктами;
— застава/концесія приватним фірмам;
— утворення спільного підприємства (СП);
— приватизація, якщо ринок здатний «освої-
ти» відповідний обсяг продукції.
Отже, питання про правильне співвідно-
шення «держави» і «приватника» періодич-
но варто переглядати.
Проте значна частина громадян України
відверто не сприймає приватизацію: пред-
ставники різних політичних, регіональних,
бізнесових угрупувань у її процесі щоразу
ошукували людей, а отримані від реалізації
народного майна гроші невідомо куди зника-
ли. Родові «травми» приватизації здебільшо-
го призвели до появи не лише неефективного
власника, а й неефективного працівника. Не-
продумана всебічно приватизація у 90-х рр.
ХХ ст. поляризувала суспільство, розділивши
його на дуже заможних і вкрай бідних, ката-
строфічно скоротивши середній клас. А пер-
ше десятиліття ХХІ ст. стало наочним свід-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8 21
грн [3, 20]. За такого розмаху розпродажу
держвласності, упевнений, є сенс нагадати
про ризики приватизаційної політики. Пра-
вильне її формування в теперішніх умовах є
не просто важливим, а — ключовим, фунда-
ментальним. Серйозно поміркувати про пер-
спективи вітчизняної приватизації нас зму-
шує низка поважних причин.
1. Чинний президент та його уряд із пер-
ших днів роботи активізували економічну
співпрацю з Росією. Велику її частину ста-
новлять переговори щодо рамкової «Уго-
ди між урядом РФ та урядом України про
розширення стратегічного співробітни-
цтва в галузі енергетики». Крім того, наш
сусід хоче укласти окремі договори «Про
розширення співробітництва на приватно-
правовій основі», зокрема, створити в га-
зовій галузі СП для закупівлі та реалізації
газу на території України. Прем’єр-міністр
РФ В. Путін навіть озвучив 30 квітня ідею
про злиття НАК «Нафтогаз України» і
«Газпрому»1. Але ж законодавство України
забороняє таке злиття, бо акції НАКу є дер-
жавною власністю. А відчуження держав-
ної власності є приватизацією, можливість,
порядок і особливості проведення якої у
зазначеному контексті викликають чимало
суперечливих оцінок фахівців.
2. Щороку борговий тиск на держбюджет
України зростає, і в 2013 р., коли Україна
має здійснити основні виплати за кредита-
ми МВФ, він досягне максимуму. Надмірне
нарощування державного боргу (внутріш-
нього державного боргу, кредитів МВФ і не-
контрольоване надання державних гаран-
тій), пов’язане, на жаль, не з підвищенням
життєвого рівня наших громадян2, а з нее-
фективним державним управлінням і пла-
нуванням у корпоративному секторі націо-
нальної економіки, зокрема мізерними над-
1 Глава «Газпрому» О. Міллер запропонував як мож-
ливий варіант обмін активами, що передбачає пере-
дачу (відчуження) акцій НАК «Нафтогаз» росіянам.
2 За статистикою ООН, в Україні за межею бідності
знаходиться 78% громадян [4].
ченням домінування популізму над еконо-
мічним прагматизмом, характерними рисами
цього періоду стали реприватизація та соціа-
лізація річних бюджетів, постійна політиза-
ція приватизації та процесів перерозподілу
власності (особливо на регіональному рівні).
Чи не найбільше від такої приватизації
втрачає держбюджет, адже впродовж 16 ро-
ків державне майно продають без належ ної
оцінки вартості об’єктів інтелектуаль ної
власності. І сьогодні наукові розробки пе-
реходять у власність іноземної сторони без
будь-якого відшкодування Україні. Об сяг
незареєстрованих нематеріальних активів
на наших держпідприємствах, за оцін ками
експертів, становить $200—250 млрд, а вар-
тість (капіталізація) підприємств, що ви-
ставляють на приватизацію, занижують на
50–80%. На думку екс-міністра освіти і на-
уки України С. Ніколаєнка, внаслідок «без-
думної ваучерної приватизації держава
втратила коштів у 1,5–2 рази більше (якщо
не в 10 разів) саме за рахунок розкрадання
інтелектуальної власності, яка десятиліття-
ми напрацьовувалася нашими вченими, ін-
женерами, творчими людьми, конструкто-
рами, винахідниками» [2, 20, 36]. Більше
того, недосконалість законодавчої бази в
частині захисту прав інтелектуальної влас-
ності і порушення у процесі її застосуванні
під час приватизаційних процедур призве-
ли до суттєвих втрат державою науково -
тех нічного потенціалу, зокрема спеціальної
наукової, проектно-конструкторської, про-
ект но-дослідної документації.
ПРИЧИНИ ПРИВАТИЗАЦІЇ
Приватизацію державної власності в Укра-
їні було майже припинено в 2009 р.
(отримано лише 0,8 млрд грн). Це при тому,
що неодноразово лунали гучні заяви урядов-
ців про нагальну потребу її проведення. Цьо-
го року Законом про держбюджет-2010 за-
плановано продати об’єктів держвласності на
суму понад 10 млрд грн. Водночас віце-
прем’єр С. Тигіпко вважає, що надходження
від приватизації становитимуть 15–20 млрд
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8
ходженнями до бюджету від участі держави
в корпоративному управлінні майном.
3. Більшість вітчизняних підприємств
працюють за морально і технічно застарі-
лими технологіями, неефективно спожи-
ваючи енергоресурси. Загалом у країні по-
казник енергоємності (споживання енергії
на одиницю ВВП) є одним із найвищих у
регіоні, вдвічі перевищуючи середній по
ОЕСР3. Уся енергетична інфраструктура
країни є вкрай зношеною. Ситуація погір-
шується тим, що використовуються основ-
ні фонди, які, зазвичай, із 90-х рр. ХХ ст.
не були на капітальному ремонті. Біль-
шість виробничих потужностей потребу-
ють модернізації чи заміни. Без значних
інвестицій ситуацію не змінити. Ось чому
гроші, отримані від приватизації старих
фондів, слід спрямувати на створення су-
часної інфраструктури. На думку експер-
тів, лише на реконструкцію газотранспорт-
ної системи (ГТС) Україні щорічно необ-
хідно не менше 2–2,5 млрд дол. А «нагаль-
ні потреби енергосектору в інвестиціях
становлять майже 3,5 млрд дол. на рік —
близько 3% ВВП» [5, 9]. Для інтеграції
української енергосистеми в європейську,
за оцінками Мінпаливенерго, у період з
2010 р. по 2015 р. необхідно здійснити ряд
обов’язкових заходів на загальну суму
8,655 млрд грн. Зокрема, на модернізацію
систем управління енергооб’єктами — 0,63
млрд грн, на заходи щодо модернізації і
реконструкції генеруючих потужностей —
2,564 млрд, на модернізацію електромереж
необхідно спрямувати 5,456 млрд грн [6, 2].
3 ОЕСР — Організація економічного співробітницт-
ва та розвитку, яка була створена в 1961 р. і зараз
об’єднує 30 країн-членів: Австралія, Австрія, Бель-
гія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія,
Ірландія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мекси-
ка, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди,
Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина,
Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія,
Швеція та Японія. Нині це «клуб багатих країн», які
виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та
послуг.
Дійшло до того, що Рівненську АЕС фак-
тично ізольовано, оскільки досі не побудо-
вано ліній електропередачі для зняття по-
тужності з її 4 діючих енергоблоків, через
що один із них має простоювати.
4. Позиції української економіки у світо-
вих рейтингах конкурентоспроможності і
да лі послаблюються. За оцінками міжна-
родних експертів, упродовж 2007—2009 рр.
відповідно до World Competitiveness Year-
book Україна змістилася з 46-го місця (із
55 кра їн) на 54-те (з 56), а в рейтингу Doing
Busi ness Світового банку з 118-го місця (із
179 країн) на 145-те (з 181). Як би хто не
ставився до об’єктивності міжнародних рей-
тингів, але навіть поверховий порівняльний
аналіз реалій України та її сусідів свідчить:
специфіка ведення бізнесу в нашій країні
викликає роздратування від нашої відста-
лості й формує далеко не оптимістичні оцін-
ки наших перспектив. Особливо, якщо вра-
хувати що в нас, за офіційною статистикою,
на початку 2010 р. на одне вільне робоче
місце претендувало 8 безробітних.
5. В Україні, що має громіздку та корум-
повану владну структуру, майже неможли-
во бути ефективним власником. Замість
особистої відповідальності підприємця —
колективна безвідповідальність чиновни-
ків. Важко знайти в Україні конкретний
приклад, який би заперечував цю тезу, тоді
як для її доказу — фактів більш ніж достат-
ньо. Звернімо лишень увагу на процеси, що
розгортаються нині навколо державних
банків, і вкотре пересвідчимось: наша дер-
жава чомусь не може бути ефективним
власником. Або проаналізуємо діяльність
згадуваної НАК «Нафтогаз України»: п’ять
років поспіль це держпідприємство все
глибше падає у боргову яму, і жоден з бага-
тьох урядів, що керували в цей час держа-
вою, не зміг професійно організувати його
роботу. Український газовий монополіст
давно є банкрутом, однак це не заважає уря-
довцям використовувати його в ролі донора
для наповнення бюджету. За результатами
2009 р. співвідношення бюджетних виплат
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8 23
до валового доходу в системі НАК станови-
ло 40%. Усього торік «Нафтогаз Ук раїни»
перерахував до бюджету 41,6 млрд грн по-
датків, що майже дорівнює грошовим над-
ходженням за газ і на 15,5 млрд грн переви-
щує суму податкових платежів у 2008 р. Це
при тому, що НАК освоїв усього 3,3 млрд
грн капітальних вкладень — на 17,7% мен-
ше, ніж у 2008 р. Як наслідок, недофінансу-
вання планів ремонтів і модер нізації ГТС
України. Який би власник, думаючи про те
як нагодувати голодну сім’ю, так затято ру-
бав дерево, що рясно родить у його саду?!
Не менш заповзято господар працює
урядовою «сокирою» і біля дерева «Укр-
телекому». За підсумками 2008 р. держмо-
нополіст, яким є «Укртелеком» (займає
78,5% ринку фіксованого зв’язку), отримав
1,52 млрд грн чистого збитку! Подальше
функціонування цієї компанії ускладню-
ється. На фоні скорочення грошових над-
ходжень через конкуренцію з мобільними
операторами і перманентну нестачу обіго-
вих коштів саме владні органи підштовху-
ють його до банкрутства. Так, 17 грудня
2009 р. за позовом Фонду держмайна Ук-
раїни (ФДМУ) відбулося слухання щодо
несплати компанією дивідендів за 2007 р.
через фінансову скруту. Але і тепер випла-
тити 74 млн грн дивідендів «Укртелеко-
му» вкрай важко: у 2009 р. він отримав
456,43 млн грн чистого збитку.
Подібних прикладів фінансового та ма-
теріального виснаження колись потужних
виробничих комплексів в Україні вистачає.
Ці так звані «флагмани індустрії» насправ-
ді є неефективними, і в умовах кризи вони
виявилися надто нестійкими і нездатними
забезпечити не тільки розвиток, а й еконо-
мічну стабільність країни.
Нерозумним витрачанням державних
кош тів супроводжується і реалізація нових
інвестиційних проектів. Так, 2004 р. було
розпочато будівництво третього автодорож-
нього переходу через Дніпро в Запоріжжі з
обсягом фінансування 1,9 млрд грн і введен-
ням в експлуатацію наприкінці 2009 р. Спо-
рудження траси протяжністю 9,1 км, що по-
єднує 660 м вантовий і 340 м одноарковий
мости, ведеться фактично за рахунок держ-
бюджету. Через відсутність реального госпо-
даря це будівництво супроводжують зриви
графіків робіт, завищення вартості металокон-
струкцій, втрата несучої здатності окремих
залізобетонних конст рукцій. Через кілька
років такого хазяйнування держава затвер-
джує нову вартість автомагістралі в сумі 5,3
млрд грн, але й вона виявилася не стала
остаточною: сьогоднішні чиновники напо-
лягають на збільшенні кошторису будівни-
цтва до 10 млрд. З урахуванням теперішніх
темпів фінансування можна очікувати за-
вершення будівництва через 27 років [7, 7].
І тут не було б нічого дивного, якби ж не по-
рівняння зі світовим досвідом: 2004 р. у
Франції відкрито найбільший із автомобіль-
них мостів — віадук Мійо, завдовжки 2460
м, що знаходиться на висоті 270 м. Його по-
будовано за три роки за гроші компанії Eiffa-
ge Group, яка отримала міст у концесію на
78 років. Він обійшовся у EUR 310 млн, або
менше 3,5 млрд грн.
Подібних запорізькому фактів з непово-
роткістю бюрократичних структур, їхньою
безгосподарністю і навіть бездарністю до-
статньо. Усе це відбувається за чинної в краї-
ні системи державного фінансового контро-
лю, нагляду та аудиту. Аналіз свідчить, що в
Україні така система не спрацьовує. Право на
державний фінансовий контроль, тобто на
здійснення контрольних, контрольно-ре ві-
зій них, наглядових і аудиторських функ цій у
відношенні до державних фінансів і держав-
ної власності мають 85 державних органів!
Серед них — Рахункова палата, Міністерство
фінансів, Державна контрольно-ревізійна
служба, Державна митна служба, Державне
казначейство, Національний банк, Державна
податкова адміністрація (ДПАУ), ФДМУ,
МВС, СБУ і Генеральна прокуратура. Хоч
вони мають доволі численний апарат, діяль-
ність регламентує низка спеціальних законів
та нормативно-правових актів, однак ефек-
тивність їхньої роботи є вкрай низькою.
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8
Що робити? Варто звернутися до досві-
ду лауреата Нобелівської премії, французь-
кого економіста Моріса Алле, який замоло-
ду, в далекі 30-ті роки ХХ ст., працював
конт ролером у Національному гірничому
управлінні в м. Нант. Реалії практики пере-
конали його: якщо багато людей вірять в
ефективність контролю, значить, вони не
знають, що це таке насправді. Треба самому
попрацювати контролером, щоб знати, що
в кращому випадку контроль — це майже
недієвий інструмент. Єдиним об’єктивним
і ефективним контролером є ринок.
ІНФРАСТРУКТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ПРИВАТИЗАЦІЇ
Загострення перерахованих вище про-
блем доводить необхідність швидкої
приватизації державної власності в Украї-
ні. Яким чином потрібно організувати цей
процес? Успіх приходить через пізнання
та використання економічних закономір-
ностей.
Наука і практика пропонує чимало ціка-
вих методологічних підходів. Перш за все,
згадаймо базову теорію економічної полі-
тики нобелівського лауреата з Нідерландів
Яна Тінбергена. Адже неврахування поло-
жень цієї теорії у ході проведення прива-
тизаційних процесів загрожує серйозними
негативними наслідками [8, 82–86]. Відо-
мо, що в програмах приватизації частіше
всього декларувалися такі цілі:
– соціальна справедливість (приватизація
має рівномірно розподілити національні
багатства поміж населення);
– системні зміни (їх досягають з допомо-
гою нових угод про права власності);
– наповнення бюджету (продаж державних
активів дозволяє профінансувати соціаль-
ні програми, перейти до нової пенсійної
системи, скоротити бюджетний дефіцит);
– економічна ефективність (приватизацію
розглядають як засіб підвищення еконо-
мічної ефективності народногосподар-
ського комплексу в цілому і підприємств
зокрема).
Не лише в українських, але і в інших по-
страдянських приватизаційних програмах
цілі, пов’язані з економічною ефективніс-
тю, здебільшого відходять на другий план.
Водночас, згідно з теорією Я. Тінбергена,
головна умова ефективності економічної
політики полягає у рівності числа постав-
лених цілей числу доступних для реалізації
засобів. Якщо приватизація має більше од-
нієї мети, вона приречена на поразку. Якщо
мета приватизації — економічна ефектив-
ність, то реформаторам варто забути про
фіскальні та соціально-політичні цілі; хо-
чемо наповнити держбюджет — відкидаємо
економічну ефек тив ність і політичні аспек-
ти. Якщо пріоритетною стає приватизація
для «потрібного» власника, то не треба го-
ворити про якісь економічні цілі. Збільши-
ти доходи бюджету можна через продаж ак-
тивів на аукціонах. Без їхнього викорис-
тання неминучим стає встановлення контр-
олю інсайдерів над підприємствами. Крім
того, проблематичним є зростання конку-
ренції в результаті приватизації: навряд чи
новий влас ник-мо но поліст буде зацікавле-
ний у реструктуризації — це загрожує втра-
тою монопольного положення; навпаки, но-
вий власник докладе максимум зусиль, щоб
обмежити вхід у галузь конкурентів.
Сучасна криза висвітлила всі виразки
популістської економічної політики попе-
редніх років. Але нова владна команда зно-
ву збирається долати кризу на науково не-
обґрунтованих засадах. Під масштаб бю-
джетних проблем ще не налагоджено від-
повідну фахову роботу всього суспільства.
Проте можна припустити, що все-таки буде
зібрано розширене засідання Комітету з
питань економічної реформи під голову-
ванням Президента України В. Януковича
за участю урядовців, науковців, практиків
і буде сформульовано конкретну мету при-
ватизації.
Проте навіть такий показовий захід не
зніме гострі проблеми. Крім визначення
мети приватизації, потрібно сформувати
базові засади функціонування ринкової
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8 25
економіки і забезпечити цей процес відпо-
відною інституціональною інфраструкту-
рою. Як відомо, її обов’язковими складни-
ками є:
– розвинений фондовий ринок і відлаго-
джена розрахунково-депозитарна система
обліку прав власності на цінні па пери;
– ефективна структура судів, усунення вза-
ємного дублювання повноважень;
– податкова політика, що не перешкоджає
конкуренції і забезпечує чітке виконання
фіскальних зобов’язань;
– незаангажована антимонопольна систе-
ма, спрямована на розвиток конкуренції;
– оптимізовані законодавство та регуля-
торна політика.
Ці теоретичні постулати мали б знати
українські політики та урядовці. До речі, їх
варто не лише знати, але й розумно засто-
совувати. І тоді нашій державі пощастить
розв’язати низку проблем, що заважають
визначити свої пріоритети розвитку, зокре-
ма в процесі приватизації. У чому ж поля-
гає суть першочергових завдань, що стоять
на порядку денному чинного і кількох на-
ступних урядів?
1. За класифікацією британського індек-
сного агентства FTSE Group (провайдер
всесвітньо відомих фондових індексів), уже
кілька років фондовий ринок України не
задовольняє вимоги навіть найнижчого рів-
ня — Frontier Market, відстаючи в розвитку
від Ботсвани, Кот-д’Івуару, Маврикію і Ні-
герії, які мають малі ринки з низькою лік-
відністю і великими перешкодами для ін-
весторів. Наш фондовий ринок віді р ваний
від реальності, від потреб економіки, не ре-
алізує відомих класичних функ цій (визна-
чення вартості компаній для за лучення
ними коштів; забезпечення пере роз по діль-
чих процесів у господарському комплексі).
Доки така ситуація зберігатиметься, з нами
працюватимуть лише спекулянти, які роз-
раховують на отримання швидкого прибут-
ку, а українські підприємства будуть залу-
чати кошти за кордоном, раз-у-раз наража-
ючись на валютні ризики.
2. В Україні досі не існує належного захис-
ту інституту власності. Корумповані чинов-
ники та судді заважають закону захищати
права інвесторів і підприємців. Саме тому
проблеми винесення «потрібних» рішень
(наприклад, взаємозаперечні судові рішення
щодо будівлі Київського ЦУМу), корпора-
тивних конфліктів на під ставі порушення
прав акціонерів мають системний характер.
Скажімо, з 2004 р. впродовж чотирьох із по-
ловиною років було вчинено 2,5 тис. рейдер-
ських атак. Стали широковідомими не лише
в Україні суперечки щодо корпоративних
прав на нафтопереробному заводі «Укртат-
нафта», Південному гірничо-збага чу валь но-
му комбінаті, навіть початок несприятливих
змін на фінансовому ринку було спровокова-
но рейдерською атакою на Промінвестбанк.
Досить характерною є ситуація в Одесі.
У 2009 р. група компаній «Тект» в інтере-
сах фонду прямих інвестицій придбала 90%
акцій місцевої кондитерської фабрики. Але
її екс-директорка вважає себе незамінною і
вирішила не віддавати правління фабри-
кою новим акціонерам. Дивним є те, що до-
помагає їй боротися із законними акціоне-
рами голова Одеського територіального
управління Державної комісії з цінних па-
перів і фондового ринку, який за службо-
вим обов’язком має захищати права інвес-
торів. Одеський чиновник за сприяння ки-
ївських покровителів і місцевого господар-
ського суду навіть організував операцію зі
створення другого реєстру акціонерів.
Здійснювати довгострокове бізнес-пла-
нування, серйозні іноземні інвестиції в
Україну стає нерозумно. Є нагальна потре-
ба розглянути питання про внесення змін
до законів України щодо оновлення струк-
тури судів, розподілу повноважень між
ними та визначення підсудності. Має за-
працювати кримінальна відповідальність
за хабар. Неухильним дотриманням зако-
нів, системністю підходу і публічністю
кожного судового процесу над хабарником
значною мірою можна досягти бажаного
результату.
26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8
3. У сфері приватизаційної політики по-
датки мають функціонувати, переважно як
регулятор, аніж як джерело доходів. Що
маємо на увазі? В Україні в період 1991–
2008 рр. у реформуванні відносин власності
брали участь 13178 юридичних осіб. Після
приватизації більшість із них інформують
ФДМУ про хід виконання взятих зо бо-
в’язань. Однак від майже 1900 приватизова-
них об’єктів звітність не надходить і, як
стверджують фахівці Фонду, «фірми ймо-
вірно припинили свою діяльність вже до
2000 р., а від керівництва 3579 об’єктів після
1999 р. лише інколи надходять звіти». Ситу-
ація не змінюється роками і є свідченням
того, що одні приватизовані підприємства в
нових ринкових умовах не зуміли витрима-
ти конкуренції, інші — ухиляються від ін-
формування через серйозні перекручення в
роботі, решта, здавши устаткування на ме-
талолом, навіть не розпочала господарської
діяльності. Замість того, щоб намагатися
контролювати виробництво безпосередньо,
держава може зробити це непрямим шля-
хом, використовуючи регулятивні заходи і/
чи податкову політику.
Саме ДПАУ спільно з ФДМУ мають то-
рувати шлях коригуванню розподілу і спе-
цифікації прав власності: керівник підпри-
ємства повинен знати, що факт удруге не-
сплаченого податку в законодавчо вста-
новлений термін є підставою виставити
корпоративне майно на продаж для пога-
шення податкового зобов’язання. Ефектив-
ність функціонування такого механізму за-
лежатиме від чіткості й однозначності дій
ДПАУ та ФДМУ, принципової можливос-
ті виявлення правопорушень і забезпечен-
ня застосування зазначених санкцій до всіх
учасників господарської діяльності неза-
лежно від їхнього статусу. Робота податко-
вих органів із боржниками, продаж активів
платників податків, що перебувають у по-
датковій заставі, обов’язково мають завер-
шитися податковим аукціоном. Як і опера-
тивне порушення справи про банкрутство,
що дасть можливість підприємству подо-
лати тимчасові труднощі й повернутися до
активної діяльності на ринку.
По-перше, у ході доопрацювання Подат-
кового кодексу слід сформувати чітку систе-
му регуляторних функцій оподаткування і
порядок їхньої реалізації. Адже не нормаль-
ною є ситуація, коли в гірничо-мета лур гій-
ному комплексі маємо надлишок потужнос-
тей і водночас імпортуємо близько 1 млн т
металопрокату, який можуть виробляти
українські комбінати, та надаємо державні
преференції тим підприємствам, що мають
монопольне становище на світових ринках і
не потребують дотацій. По-друге, у новій ре-
дакції закону про відновлення платоспро-
можності боржника чи визнання його бан-
крутом забезпечити рівність учасників про-
цедури відновлення платоспроможності
незалежно від форм власності. Це б міні-
мізувало затягування цього процесу.
4. Збереження монополізму та його поси-
лення ще більшою концентрацією — основ-
на загроза національній безпеці в сфе-
рі економіки. У ході приватизації, і в пер-
шу чергу майна підприємств — природних
монополістів, не можна допускати заміну
монополізму державної власності монопо-
лізмом окремого виробника. Тут не мож-
на забезпечити автоматичну дію ринкових
регуляторів, потрібен особливо жорсткий
контроль з боку держави. Зокрема, зараз
у країні вкотре активізувалася багаторіч-
на метушня навколо приватизації «Укрте-
лекому»: Кабмін хоче вже до кінця 2010 р.
отримати кошти в бюджет від реалізації
92,79% пакету його акцій. На жаль, оригі-
нальності цій ідеї бракує. Водночас можна
було б придивитися до позитивного досві-
ду інших країн.
Цікаво, наприклад, підійшли до подібної
приватизації в Німеччині. З 1 січня 1995 р.
тут скасували державну монополію на те-
лекомунікаційному ринку. Традиційний те-
лефонно-поштовий держконцерн Deut sche
Bundespost (DBP) розділили на три неза-
лежні акціонерні компанії — поштову (Deut-
sche Post AG), фінансову (Deutsche Post-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8 27
bank AG) і телекомунікаційну (DBP Te le-
kom, яка в 1996 р. перетворилася в Deutsche
Telekom AG). Згодом їх виставили на при-
ватизацію, яка перетворила їх на реальні
приватні фірми. Значна кількість їхніх ак-
цій торгується нині на біржі. Вже через
кілька років із загального числа акцій, що
перебувають в обігу, 31% належить німець-
ким інвесторам, 30% — американським і
21% — британським.
Щоб сформувати системи захисту еконо-
мічної конкуренції, слід забезпечити неза-
лежність Антимонопольного комітету Ук-
раї ни, розробити зміни до Закону України
«Про захист економічної конкуренції», які
передбачають підвищення порогових показ-
ників економічної концентрації, вибудувати
нову систему підходів у сфері кримінально-
го судочинства, де має з’явитися припис про
кримінальну відповідальність за картелі.
5. Для досягнення високої ефективності
роботи компаній і комбінатів через їхню
приватизацію держава має забезпечити
гнучку систему регулювання та оптималь-
ну інституціональну основу, в тому числі
раціональні процедури створення підпри-
ємств, порядок оформлення банкрутства.
Це сприятиме більш ефективному перероз-
поділу трудових ресурсів і капіталу. Важ-
ливим є також підвищення прозорості
функціонування корпоративного сектора
національної економіки та ефективності
його реформування.
Актуальність проблеми засвідчили ре-
зультати нещодавно проведеного досліджен-
ня, організованого громадською організаці-
єю «Діксі груп» за підтримки Міжнародно-
го фонду «Відродження» [9, 9]. Щоб зібрати
фактаж для аналізу законодавства про до-
ступ до інформації у сфері енергетики та
здійснити експеримент щодо його практич-
ного застосування, в органи влади та дер-
жавні компанії було надіслано понад 150 за-
питів із проханням надати дозволену зако-
нодавством інформацію. В установлений за-
коном термін надійшло лише 35% відповідей,
більшість з яких не містила затребуваних
даних. При цьому виявлено закономірність:
державні структури, залучені до управління
енергетикою, найупертіше ухиляються од
відповідей. Лідерами в неналежному спіл-
куванні з громадянами було визнано ДП
НАЕК «Енергоатом», НАК «Надра Украї-
ни», ДК «Укртрансгаз». Їхні посилання на
комерційну таємницю та переадресація за-
питу іншому органу влади найчастіше були
відверто необґрунтованими. За таких умов
неможливо провести об’єктивний зовнішній
аналіз ситуації в галузі, сформувати реаліс-
тичний прогноз розвитку енергетики, про-
контролювати ефективність вкладених ко-
штів як державою, так і громадянами. Поки
енергетична галузь залишається закритою
від суспільства, немає жодних гарантій, що
залучення інвестицій, кредитів чи перероз-
поділ власності буде ефективно використа-
но на здійс нення реформ.
Для підвищення прозорості не лише у
сфері енергетики необхідно чітко сформу-
лювати критерії для конфіденційної та від-
критої інформації, яку зобов’язані надава-
ти органи влади і державні компанії, ство-
рити незалежний орган моніторингу для
впорядкування і поширення публічних ві-
домостей, законодавчо закріпити перелік
обов’язкових до поширення показників ді-
яльності в усіх сферах народногосподар-
ського комплексу, а також підвищити про-
зорість фінансових потоків відповідно до
міжнародних вимог.
Зрозуміло, що непрофесійний, а інколи
безвідповідальний підхід до розв’язання
складних економічних проблем перехідного
періоду, в тому числі й у проведенні прива-
тизації, дискредитував реформи. Хіба не під-
тверджує це продаж 15 червня 2010 р. (п’ята
спроба) державного холдингу ВАТ «Луган-
ськтепловоз» за ціною акції 2,5 грн, тоді як
на фондовому ринку вона становить від 4 до
4,5 грн! Або той факт, що впродовж шести
місяців після проведення 29 вересня 2009 р.
конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ
«Одеський припортовий завод» уряд не по-
вернув двом його учасникам — юридичним
28 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8
особам конкурсні гарантії в сумі 800 млн
грн?! Судом стягнуто з ФДМУ санкції в
розмірі понад 3 млн грн, що заподіяло істот-
ну шкоду репутації держави. Це засвідчило,
що приватизація в Україні все ще залежить
від політичної кон’юнктури, проходить поза
правовим полем і вражена корупцією.
Як не можна запропонувати продуманої
концепції змін на краще без напрацювань
вчених-економістів, так і не буде україн-
ського економічного прориву без чіткого до-
тримання законів, жорсткої вимогливості до
себе всіх держслужбовців — від прем’єр-мі-
ністра до менеджера національної компанії.
* * *
Попередні уроки кризи засвідчують праг-
нення до творення системи підходів, у фор-
маті якої майбутні уряди країни роз в'я-
зуватимуть конкретні політико-економічні
проблеми, що постають перед ними.
1. Приватизація не є метою економічної
політики, вона служить інструментом цієї
політики, який неможливо використовува-
ти однаково на різних стадіях розвитку дер-
жави. І звинувачувати приватизацію в усіх
бідах економіки — це те саме, що дорікати
дзеркалу, коли не подобається власне зобра-
ження. Сама по собі приватизація не може
бути поганою чи хорошою, однак непере-
конливою є і думка про те, «що приватиза-
ція не може розглядатись як однозначно по-
зитивний інструмент для економіки» [10, 8].
Головне, визначити, які завдання у відповід-
ний період покласти на державні установи,
а які запропонувати приватному сектору.
2. Приватизація в Україні відбувається
хаотично і не має ознак продуманої страте-
гії. Наслідком такої нетранспарентної по-
літики стали, зокрема, поширення корум-
пованості бюрократії; домінуючий вплив
олігархів і галузевих лобістів, чиї інтереси
можуть зашкодити досягненню загальних
стратегічних цілей країни; брак достовірної
інформації про реальний стан речей.
Обмеження монополізму і створення
умов для економічної конкуренції сприя-
тимуть трансформації олігархічної еконо-
міки в ринкову. Виходячи з цього, прези-
дентську «Програму економічних реформ
на 2010–2014 рр.» варто доповнити кон-
кретними заходами, які б забезпечили:
• допуск усіх інвесторів (без ярлика націо-
нальної належності) до всіх галузей і сфер.
Інакше не уникнути (що вже відбувається)
лобіювання та корупції під прикриттям «па-
тріотичної» риторики, «щоб та чи інша га-
лузь не потрапила під конт роль іноземців»;
• прозорість структури власності (хто і чим
володіє в країні) і зміна підходів до при-
ватизації особливо в частині убезпечення
від монопольного контролю власності.
3. Теперішній стан НАК «Нафтогаз Ук-
раїни», «Укртелекому» — це показова ілюст-
рація того, що буває, коли енергетичні та га-
лузеві монополії залишаються у 100-відсо-
тковій державній власності та повному
управлінні політично залежних тимчасових
урядів. У таких інертних державних комп-
лексах у надлишку — службова недбалість, а
в дефіциті — ідеї і взагалі ідеологія, які здатні
їх перебудувати. Психологію чиновників і
найманих працівників дуже важко зміню-
вати. Зокрема, перспективами повернення
вкладених державою інвестицій ніхто осо-
бливо не переймається (на відміну від при-
ватного інвестора), і такий стан речей неми-
нуче й негативно позначається на термінах,
якості та ефективності виконуваних робіт.
Зазвичай діяльність галузевих монополій ха-
рактеризується постійним підвищення тари-
фів на послуги без покращення їхньої якості.
4. Для підвищення ролі інтелектуально-
го капіталу фірм та капіталізації компаній і
економіки України необхідно:
• провести інвентаризацію наявних нема-
теріальних активів і поставити їх на бух-
галтерський облік;
• здійснити їх оцінення та зареєструвати у
статутних фондах;
• розробити оптимальні з огляду на макси-
мальний економічний ефект схеми залу-
чення в ринок інтелектуальної власності;
• прискорити внесення до Верховної Ради
України законопроектів щодо приведен-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 8 29
ня законодавства України у сфері інте-
лектуальної власності у відповідність до
Цивільного кодексу України та законо-
давства ЄС.
5. Швидкому прогресу та структурним
змінам сприятиме приватизація, якщо сус-
пільство буде поінформованим про її пере-
біг та усвідомить її необхідність і суть. Для
акумуляції загальнонаціональних зусиль у
цьому напрямі потрібно здійснити чіткі,
всеосяжні, швидкі та прозорі кроки, адже
створення атмосфери довіри є зараз найна-
гальнішим питанням. Громадяни мають пе-
реконатися, що влада проводить привати-
зацію професійно і рішення приймаються в
інтересах усієї країни, а не заради купки
багатіїв. Цей процес вимагає консолідова-
них дій із боку державної і регіональної
влади, представників бізнесу і суспільства.
І насамкінець. Нобелівський лауреат
М. Ал ле у книжці «В пошуках економічної
дисципліни», виданій у 1943 р., розміркову-
вав над змістом поняття «приватна влас-
ність». Він доводив, що приватна власність
є умовою здійснення політичних свобод. В
історії існує міцний зв'язок між масштаба-
ми приватної власності і масштабами сво-
бод. Якщо немає приватної власності, не
може бути і політичної свободи. Зворотне
твердження невірне. Може існувати сильний
авторитарний режим, як, наприклад, режим
Франко, і відносно ліберальна економіка.
Але немає жодного прикладу демократично-
го суспільства без приватної власності.
1. Дорогунцов С., Чижова В. Методологічні проблеми
відтворення основного капіталу в трансформацій-
ний період // Економіка України. — 2002. — № 12,
грудень.
2. Біла книга. Інтелектуальна власність в іннова-
ційній економіці України / Г.О. Андрощук,
О.В. Де м’яненко, І.Б. Жиляєв, Л.В. Сахарова,
В.І. Полохало, С.В.Таран (упорядкування). —
К.: Пар ламентське вид-во, 2008.
3. Веремко В. (З) ручний кошторис // Український
тиждень. — 2010. — № 18 (131), 07–13 травня.
4. 80% украинцев живут за чертой бедности: http://
job.ukr.net/news/80-ukraincev-zhivut-za-chertoj-
bednosti/, от 11.04.2010.
5. Томсон Пітер. Як уникнути енергетичної кризи? //
Дзеркало тижня. — 2010. — 27 березня.
6. Єрьоменко А. «Все, чим можу ...» // Дзеркало
тижня. — 2010. — 30 квітня.
7. Пісковий В. Запорізькі мости: розмах від злид-
нів // Дзеркало тижня. — 2010. — 27 лютого.
8. Довбенко М. Базова теорія економічної політи-
ки // Економіка України. — 2006. — № 5, травень.
9. Гонта І. Без посилення прозорості ефективність
реформ в енергетиці є сумнівною // Дзеркало
тижня. — 2010. — 24 квітня.
10. Кіндзерський Ю. Економічний розвиток і транс-
формація промислової політики у світі: уроки
для України // Економіка України. — 2010. —
№ 5, травень.
М. Довбенко
ПРИВАТИЗАЦІЯ: МЕТА ЧИ ІНСТРУМЕНТ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ?
Р е з ю м е
У статті проаналізовано особливості приватизацій-
них процесів в Україні. Посилаючись на досвід уря-
дів Німеччини, Франції і Швеції, а також теоретич-
ні розробки Нобелівських лауреатів Я. Тінберга і
М. Алле, автор доводить, що приватизація є ефектив-
ним економічним інструментом, правильне застосу-
вання якого може сприяти не тільки розвитку еконо-
міки, а й демократичним перетворенням у країні.
Учений пропонує чітко сформулювати мету і визначи-
ти стратегію приватизації, зробити її прозорою, про-
вести широку просвітницьку кампанію в суспільстві,
консолідувати зусилля влади, науковців і бізнесу.
Ключові слова: приватна власність, економічний праг-
матизм, галузеві монополії, стратегія приватизації.
M. Dovbenko
PRIVATIZATION:
AIM OR INSTRUMENT IN ECONOMICS POLICY?
A b s t r a c t
An article analyses privatization processes in Ukraine
features. Alluding to Germany, France and Sweden gov-
ernments experience as well as to Nobel winners Maurice
Allais and Jan Tinbergen theoretical working outs author
proves privatization to be an efficient economy instru-
ment. Its correct usage may expedite not only economy
development but also democratic transformations in the
country. Researcher proposes to lay down legibly purpose
and settle strategics of privatization, to make it transpar-
ent; to hold broad instructing campaign in society; to con-
solidate scientists, business and authorities efforts.
Keywords: private property, economical pragmatism,
field monopolies, privatization strategy.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27448 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:26:06Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Довбенко, М. 2011-10-05T19:31:16Z 2011-10-05T19:31:16Z 2010 Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2010. — № 8. — С. 20-29. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27448 У статті проаналізовано особливості приватизаційних процесів в Україні. Посилаючись на досвід урядів Німеччини, Франції і Швеції, а також теоретичні розробки Нобелівських лауреатів Я. Тінберга і М. Алле, автор доводить, що приватизація є ефективним економічним інструментом, правильне застосування якого може сприяти не тільки розвитку економіки, а й демократичним перетворенням у країні. Учений пропонує чітко сформулювати мету і визначити стратегію приватизації, зробити її прозорою, провести широку просвітницьку кампанію в суспільстві, консолідувати зусилля влади, науковців і бізнесу. An article analyses privatization processes in Ukraine features. Alluding to Germany, France and Sweden governments experience as well as to Nobel winners Maurice Allais and Jan Tinbergen theoretical working outs author proves privatization to be an efficient economy instrument. Its correct usage may expedite not only economy development but also democratic transformations in the country. Researcher proposes to lay down legibly purpose and settle strategics of privatization, to make it transparent; to hold broad instructing campaign in society; to consolidate scientists, business and authorities efforts. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Актуально Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? Privatization: aim or instrument in economics policy? Article published earlier |
| spellingShingle | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? Довбенко, М. Актуально |
| title | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| title_alt | Privatization: aim or instrument in economics policy? |
| title_full | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| title_fullStr | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| title_full_unstemmed | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| title_short | Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| title_sort | приватизація: мета чи інструмент економічної політики? |
| topic | Актуально |
| topic_facet | Актуально |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27448 |
| work_keys_str_mv | AT dovbenkom privatizacíâmetačiínstrumentekonomíčnoípolítiki AT dovbenkom privatizationaimorinstrumentineconomicspolicy |