Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу
Розглянуто тенденції гуманізації вищої освіти України в умовах євроінтеграції на засадах Болонської угоди. З’ясовано, що процес "університезації" та комерціалізації вищої освіти в рамках інформаційного суспільства розширює доступ до якісної освіти. Доведено, що гуманістичними вимірами осві...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Соціогуманітарні проблеми людини |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Західний науковий центр НАН України і МОН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27460 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу / Л. Рижак // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 14-22. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27460 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Рижак, Л. 2011-10-06T18:22:02Z 2011-10-06T18:22:02Z 2008 Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу / Л. Рижак // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 14-22. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0078 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27460 1:37(4+477) Розглянуто тенденції гуманізації вищої освіти України в умовах євроінтеграції на засадах Болонської угоди. З’ясовано, що процес "університезації" та комерціалізації вищої освіти в рамках інформаційного суспільства розширює доступ до якісної освіти. Доведено, що гуманістичними вимірами освіти є її демократичність, відкритість і варіативність, у межах яких відбувається становлення компетентно творчої особистості. Tendencies of humanizing of Higher education of Ukraine in the conditions of Eurointegration in terms of the Bologna agreement are considered. It is found out that the process of "universatization and commercialization of Higher education in terms of informational society enlarges the access to a qualified education. It is proved that democratization, openness and variation in the limits of which the becoming of a competence-creative personality occurs, are humanizing measurements of education. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Соціогуманітарні проблеми людини Філософсько-світоглядні засади буття людини Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу Humanizing of Higher Education of Ukraine in the Context of the Bologna Process Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу |
| spellingShingle |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу Рижак, Л. Філософсько-світоглядні засади буття людини |
| title_short |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу |
| title_full |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу |
| title_fullStr |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу |
| title_full_unstemmed |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу |
| title_sort |
гуманізація вищої освіти україни в контексті болонського процесу |
| author |
Рижак, Л. |
| author_facet |
Рижак, Л. |
| topic |
Філософсько-світоглядні засади буття людини |
| topic_facet |
Філософсько-світоглядні засади буття людини |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Соціогуманітарні проблеми людини |
| publisher |
Західний науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Humanizing of Higher Education of Ukraine in the Context of the Bologna Process |
| description |
Розглянуто тенденції гуманізації вищої освіти України в умовах євроінтеграції на засадах Болонської угоди. З’ясовано, що процес "університезації" та комерціалізації вищої освіти в рамках інформаційного суспільства розширює доступ до якісної освіти. Доведено, що гуманістичними вимірами освіти є її демократичність, відкритість і варіативність, у межах яких відбувається становлення компетентно творчої особистості.
Tendencies of humanizing of Higher education of Ukraine in the conditions of Eurointegration in terms of the Bologna agreement are considered. It is found out that the process of "universatization and commercialization of Higher education in terms of informational society enlarges the access to a qualified education. It is proved that democratization, openness and variation in the limits of which the becoming of a competence-creative personality occurs, are humanizing measurements of education.
|
| issn |
XXXX-0078 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27460 |
| citation_txt |
Гуманізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу / Л. Рижак // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 14-22. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rižakl gumanízacíâviŝoíosvítiukraínivkontekstíbolonsʹkogoprocesu AT rižakl humanizingofhighereducationofukraineinthecontextofthebolognaprocess |
| first_indexed |
2025-11-25T20:39:07Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:39:07Z |
| _version_ |
1850527579712258048 |
| fulltext |
Філософсько-світоглядні засади буття людини
Соціогуманітарні проблеми людини 14 №3, 2008
УДК 1:37(4+477)
ГУМАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ
БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Людмила Рижак
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, Львів, 79000, Україна, l_ryzhak@franko.lviv.ua
Розглянуто тенденції гуманізації вищої освіти України в умовах євроі-
нтеграції на засадах Болонської угоди. З’ясовано, що процес “університезації”
та комерціалізації вищої освіти в рамках інформаційного суспільства розши-
рює доступ до якісної освіти. Доведено, що гуманістичними вимірами освіти
є її демократичність, відкритість і варіативність, у межах яких відбувається
становлення компетентно творчої особистості.
Ключові слова: гуманізація освіти, свобода, відкритість, доступність,
якість.
Загальновідомо, що Україна підписала Болонську декларацію (2005), визнавши
тим самим необхідність здійснення на практиці спільних вимог, критеріїв і стандар-
тів у системі вищої освіти. Болонський процес передбачає, з одного боку, форму-
вання співдружності провідних європейських університетів відповідно до принципів,
викладених у Великій хартії університетів, а з іншого, – об’єднання національних
систем освіти і науки в єдиний європейський простір.
Співпраця університетів спрямована на консолідацію зусиль науковців та осві-
тян для істотного підвищення конкурентноспроможності європейської науки й вищої
освіти, а відтак їхньої ролі в розвитку та зміцненні стабільних, успішних і демокра-
тичних суспільств. У Болонській декларації зазначено, що “Європа знань” сьогодні є
загальновизнаним пріоритетним чинником соціального та людського розвитку. Вона
– запорука зміцнення й інтелектуального збагачення європейців, оскільки саме така
Європа може надати їм необхідні знання, щоб адекватно реагувати на виклики но-
вого тисячоліття, усвідомлюючи спільні цінності й належність до єдиного соціально-
культурного кола [6].
Євроінтеграційні процеси актуалізують потребу в теоретичному осмисленні
можливостей і перспектив входження вищої освіти України в європростір. Він, з од-
ного боку, вимагає цивілізаційної модернізації освіти, відповідно до вимог інформа-
ційного суспільства, а з іншого, – розбудови національної системи освіти на гумані-
стичних принципах західної цивілізації, зберігаючи національні духовні традиції.
Реформування освіти в умовах Болонського процесу плідно досліджують укра-
їнські філософи: В. Андрущенко, В. Кремень, М. Култаєва, М. Михальченко,
В. Огнев’юк, В. Шевченко, В. Ярошовець та ін. Їхні теоретичні напрацювання презе-
нтують нову парадигму освіти, яка “розвивається як відповідь на виклики цивілізації
і одночасно як відповідь на потреби людини знайти своє місце і можливості само-
реалізації у новому глобальному просторі” [1, с. 6].
Незважаючи на широкий спектр досліджень у царині філософії освіти, зростає
потреба в осмисленні гуманістичних цінностей освіти та їхнього практичного вті-
лення. Мета статті – проаналізувати трансформаційні тенденції в освіті та їхній гу-
маністичний вимір як прагматику соціально-освітніх вартостей.
В умовах інформаційного суспільства лише пріоритетний розвиток освіти може
гарантувати конкурентноспроможність країни у світовому співтоваристві. Власне,
Болонська угода стала відповіддю європейських країн на виклики глобалізації у
сфері вищої освіти. За її лаштунками проглядається прагнення Європи повернути
Філософсько-світоглядні засади буття людини
№3, 2008 15 Соціогуманітарні проблеми людини
собі лідерство в цивілізаційних процесах. Адже Болонська декларація репрезентує
постмодерний проект вищої освіти, її цивілізаційну модернізацію та гуманістичні
вектори трансформації європейських університетів. Одним із таких векторів є за-
безпечення якісної освіти в умовах європейської співпраці.
Першочергове завдання нової моделі освіти, на думку американського фі-
лософа Е. Тофлера, – розвинути здібності індивіда швидко й економно адаптувати-
ся до умов, що безперервно змінюються. Високотехнологічному суспільству, яким є
інформаційне, не потрібні мільйони малограмотних людей, які погоджуються труди-
тися над виконанням нескінченно монотонної роботи, йому не потрібні люди, які
покірно виконують накази керівництва. Навпаки, йому потрібні ті, хто здатні критич-
но міркувати, хто може зорієнтуватися в нових умовах, хто швидко визначає нові
зв’язки в стрімко змінному довкіллі [7, с. 437].
Людям, які будуть жити в інформаційному суспільстві, наголошує Е. Тофлер,
потрібні будуть нові вміння й навички. По-перше, – вміння вчитися. Річ у тім, що
подальше прискорення розвитку перетворює знання на продукт, який дуже швидко
втрачає свою істинність і значущість. Оскільки людина у високорозвиненому суспі-
льстві є мобільною, тобто постійно змінює роботу, місце проживання, соціальні
зв’язки тощо, вона витрачає значні кошти на професійну освіту. Тож, цілком зако-
номірно, що людині інформаційного суспільства, яке є супердинамічним, потрібна
не сума знань, а вміння оперувати знаннями, поповнювати свої знання та оновлю-
вати їх. По-друге, – вміння спілкуватися. Темп життя буде зростати, а тому ціл-
ком передбачуваним є те, що зростатимуть труднощі стосовно встановлення і під-
тримки корисних контактів між людьми. По-третє, – вміння вибирати. Перехід до
інформаційного суспільства збільшить можливість вибору і складність завдань, то-
му освіта повинна розв’язувати проблеми надмірно великого вибору. Адаптація пе-
редбачає, що людина повинна зробити правильний вибір. Серед чисельних альте-
рнатив індивід вибирає ту єдину, яка збігається з його системою цінностей [7,
с. 450–452].
Визначені Е. Тофлером в останній чверті ХХ ст. освітні пріоритети зумовили
престижність американської освіти, яка, за оцінками експертів, випереджає євро-
пейську більш як на двадцять років. Забезпечуючи конкурентноспроможність фахі-
вців, вона успішно інтегрує індивіда в соціум, забезпечуючи йому комфортне життя
та добробут. Тому цілком закономірно, що, сформульовані Е. Тофлером, завдання
освіти в інформаційному суспільстві набули значущості в стратегії людства в ХХІ ст.
Її викладено в доповіді ЮНЕСКО (1996) “Освіта для ХХІ сторіччя”. Мета цієї страте-
гії – через якісну освіту дати людству перспективу втілення ідеалів рівності, свобо-
ди і соціальної справедливості.
Реалізація гуманістичної стратегії вищої освіти ставить низку не лише теорети-
чних, а й практичних запитань. Оскільки реформування освіти здійснюється до ви-
мог євростандартів, то важливо з’ясувати, як практично втілюється в університетсь-
кій освіті принцип Болонської декларації – свобода освіти й особи.
Особливістю трансформаційних тенденцій в Україні є триваючий процес “уні-
верситезації” вищої освіти, який експерти, науковці та держслужбовці оцінюють не-
однозначно. На сьогодні в освітньому просторі України функціонує приблизно сотня
університетів. За останнє десятиріччя поряд з існуючими класичними університета-
ми, що мають історичну тяглість традицій у розвитку науки та збереження націона-
льно-культурних вартостей, на базі державних інститутів постала шерега педагогіч-
них, медичних і технічних університетів. На противагу класичним університетам, які
гуманітаризують освіту, новостворені університети, зазвичай, – інструменталізують
її. Таку ж місію реалізує більшість приватних вузів, які є відповіддю на виклики рин-
кових перетворень: задовольнити зростаючі потреби громадян в освітніх послугах.
Філософсько-світоглядні засади буття людини
Соціогуманітарні проблеми людини 16 №3, 2008
Незважаючи на процес університезації освіти в Україні, існує невідповідність
між запитами інформаційного суспільства та наявною системою вищої освіти. Ін-
формаційне суспільство зацікавлене в безперервній та якісній освіті. Попри це, во-
на має бути інноваційною: генерувати наукові знання та технології, які відіграва-
тимуть провідну роль у ХХІ ст., забезпечуючи суспільний поступ. Лише інноваційна
освіта може забезпечити конкурентноспроможність фахівців на ринку праці.
Натомість більшість вузів реалізують взірець адаптаційної освіти, яка сфо-
рмувалася в індустріальному суспільстві як соціальний інститут, що акумулює нау-
кові знання та досвід, засвоєнням якого слугує соціалізація індивіда. Тож, освіта
продовжує підготовку людей, які стануть споживачами технологій, а не тих, хто до-
лучиться до їхнього винайдення та створення. Тому десятирічний процес “універси-
тезації” вищої освіти в Україні, як зазначають експерти, продемонстрував більше
недоліків, ніж позитивних здобутків. Ріст чисельності студентів на 10 тис. населення
чи не єдине загальновизнане досягнення. Незважаючи на це, згідно з Болонською
угодою, реформована національна освіта до 2010 року має відповідати стандартам
європейської якості. Лише за такої умови можливе входження національної системи
освіти в європростір.
Важливим чинником, що забезпечує якість університетської освіти, є високий
кваліфікаційний рівень викладачів, які, навчаючи студентів, одночасно беруть
участь у науково-дослідницьких програмах і безпосередньо причетні до наукових
новацій. Успішне поєднання наукової і педагогічної діяльності – найістотніша вимо-
га Болонської угоди.
Річ у тім, що в умовах інформатизації та інтернетизації освіти навчання пере-
творюється на персональну науково-пошукову творчість і викладачів, і студентів.
Адже сучасні техногенні суспільства, які постали на ґрунті науково-технологічного
знання, – надзвичайно динамічні. Вони не можуть задовольнятися передачею гото-
вих до використання знань, оскільки знання дуже швидко оновлюються. Сьогодні
значно більше важать інтелектуальна гнучкість та винахідливість, а не усталені
знання.
Зрозуміло, що лише ті університети можуть запропонувати інноваційну освіту,
які мають наукові школи. Вони формуються не за рік чи два. Це тривалий процес
конституювання парадигми, переконань і ціннісних орієнтацій, на засадах яких до-
слідницька спільнота перетворюється на наукову школу.
Зокрема, престижність американської освіти зумовлена саме тим, що в ній
культивують концепцію освіти як дослідження; наголошують як на процесі, так і
на його результаті – на мисленні у такій же мірі, як і на знанні, та на дослідженні у
такій же мірі, як і на істині [4, с. 33]. Лише у такий спосіб формується інтелектуальна
самостійність та відповідальність за навчання та використання власного наукового
потенціалу. Йдеться не лише про засвоєння знань, а й про критичне ставлення до
власної освіченості та її соціальної значущості. На думку американського професо-
ра М. Ліпмана, критичне мислення є продовженням того напрямку традиційної осві-
ти, що зосереджує увагу на культивуванні мудрості та її застосуванні у практиці,
житті [4, с. 34].
В інформаційному суспільстві не бракує інформації, а бракує мудрості, як її ви-
користати. Суспільство зацікавлене в тому, щоб кожен громадянин був інтелектуа-
льно самостійним, тобто не довіряв іншим думати за нього та робити вибір. Як
справедливо наголошує М. Ліпман, ми повинні вчитися міркувати самостійно. Ніхто
нас не навчить цього, хіба що помістить у дослідницьку спільноту, де досягти
таку мету відносно легко (курсив – Л.Р.). “Суть полягає в тому, продовжує
М. Ліпман, що студентів слід заохочувати ставати раціональними задля їх власної
Філософсько-світоглядні засади буття людини
№3, 2008 17 Соціогуманітарні проблеми людини
користі (це є крок до їх незалежності), а зовсім не задля нашої користі – користі сус-
пільства” [4, с. 37].
Стосовно українських реалій, то науково-дослідницька діяльність, як запорука
якості освіти, стає дедалі проблематичнішою в університетах. На перший погляд,
Україна робить реальні кроки в інтеграції освіти і науки. Цьому мало би сприяти і
Міністерство освіти і науки України. Одначе пріоритетність у розвитку наукових на-
прямів поки що належить Академії наук та її інституціям. Відтепер Академія наук є
ще й експертом у доцільності та ефективності університетських наукових напрямків.
Не заперечуючи вагомого внеску Академії наук у розвиток фундаментальних і при-
кладних досліджень, однак, вважаємо, що вона лише опосередковано пов’язана з
освітою. Очевидно, назріла потреба в об’єднанні наукового потенціалу університе-
тів і Академії та перетворення університетів у потужні наукові центри за взірцем
західноєвропейських.
У контексті європейської співпраці потрібно переглянути структуру педагогічно-
го навантаження. Чи може викладач плідно займатися наукою, коли його педагогіч-
не навантаження складає 800–1000 годин на рік? Окрім того, долучення до Болон-
ської угоди зумовило приховане зростання педагогічного навантаження. Це
пов’язано з підготовкою тестових завдань, проведенням тестування та його переві-
ркою. На ці та інші види педагогічної роботи витрачається час, який не враховуєть-
ся.
Не менш актуальним питанням для збереження наукового потенціалу вищої
школи є оплата праці. Зазвичай, молоді та перспективні науковці виїжджають за
кордон або залишають викладацьку роботу і переходять у бізнесові структури, де
оплата праці на порядок вища. Вихованці українських університетів працюють у
найпрестижніших наукових центрах США, Канади, Швеції, Німеччини тощо. По суті,
національне поле науки й освіти втрачає генераторів нових ідей.
Очевидно, що якість освіти визначається за багатьма критеріями і не зводиться
лише до фахової кваліфікації викладачів. Зокрема, до таких критеріїв зараховують
компетентність, яку розвиває університетська освіта. Компетентність характеризує
здатність людини до самоствердження та самореалізації у різних сферах: від освіт-
ньо-культурної до соціальної й фахової. Компетентність визначає не лише міру пра-
гматичності особи, а й мобілізаційну спрямованість до самовдосконалення.
Інформатизація суспільства вимагає від спеціаліста не тільки фахової, а й ін-
формаційної компетентності. Якщо фахова компетентність є основою успішної ада-
птації спеціаліста до умов діяльності в обраній сфері, то інформаційна передбачає
засвоєння нових комп’ютерних технологій та вміння їх застосовувати. Без
комп’ютерної компетентності неможливо бути конкурентноспроможним на ринку
праці.
Сьогодні конкурентноспроможність фахівця визначає екологічна компетент-
ність, яка передбачає знання про стан довкілля та рівень антропогенного тиску на
нього, що створює професійна діяльність. Вона включає не лише опанування еко-
ефективними технологіями господарювання, а й узгодження професійних дій з ім-
перативом екологічної сталості, який орієнтує на збереження, відтворення та обла-
городження довкілля.
В умовах ринкових відносин, на думку експертів, освіта має формувати со-
ціальну компетентність. Вона конче необхідна, щоб не втрачати оптимізму, щоб
чітко й, головне, реально уявляти: як саме реалізувати свій професійний та гумані-
тарний потенціал на практиці. Освіта визначає розвиток особистості як члена соці-
уму: опанування нею технологій соціального успіху та суспільної співпраці на основі
ідеї соціальної справедливості та відповідальності як особистої, так і колективної.
Філософсько-світоглядні засади буття людини
Соціогуманітарні проблеми людини 18 №3, 2008
Соціальна компетентність є запорукою формування соціального капіталу, зокрема
довіри й консенсусу як найважливіших форм існування солідарності.
За допомогою моніторингового контролю західноєвропейські країни відстежу-
ють якість освіти: не лише обсяг отриманих знань, а що важливіше – відповідні
компетенції. За його результатами вони беруть участь у міжнародних порівняльних
рейтингах освітніх систем, які проводить Європейський Союз.
Академік В. Андрущенко наголошує на важливості моніторингових процедур
для України, незважаючи на їхню високу витратність. “Моніторинг необхідний як
для отримання об’єктивного зрізу стану національної системи освіти, так і її місця у
світовому рейтингу. Його дані використовуються для розробки освітньої політики
держави; дають змогу здійснити оцінку стану системи освіти у порівнянні з іншими
країнами; узгодити параметри освітньої політики зі світовими тенденціям” [1, с. 9].
На жаль, зазначає вчений, поки що система моніторингу в Україні відсутня, що не
дає змоги справедливо оцінити рівень якості національної освіти.
Безперечно, зовнішній незалежний контроль якості освіти потрібний. Зокрема,
цьому слугує запроваджена Міністерством освіти і науки України в середині 90-х
років акредитація вищих навчальних закладів. З’ясувалося, що впродовж більш як
десятиріччя, вона була недостатньо ефективна через відсутність механізмів за-
криття тих університетів та академій, які не забезпечують якість освіти. Позитивним
є те, що в 2007 році, за результатами акредитації, припинено діяльність 130 вузів
та філіалів через порушення ліцензійних умов надання освітніх послуг.
До внутрішніх критеріїв якості освіти належить свобода університетського жит-
тя. Вона має різні виміри від особистісних до інституційних, які взаємопов’язані, по-
заяк міжвузівське співробітництво відкриває можливості для взаємообміну студен-
тами та викладачами; використання зарубіжних програм, підручників, літератури та
комп’ютерно-мережевих технологій.
Принцип свободи освіти передбачає широку автономію університетів та демок-
ратизацію їхнього життя. Проте, як зазначають експерти з освітніх систем, універси-
тети зіткнулися з проблемами функціонування в умовах ринкового фундаменталіз-
му. Річ у тім, що в останньому десятиріччі ХХ ст. сформувалася глобальна капіталі-
стична система, яка настирливо запроваджує принципи “вільного ринку” в освіту та
негативно впливає на якість освіти.
Наразі освіту на всіх рівнях і в цілому світі швидко комерціалізують. А це
означає, що головною освітньою метою визнають задоволення споживачів. Аналі-
зуючи ринкові тенденції в освіті, М. Квєк пише: “Немилосердна логіка споживацтва
породила ідею, яку захоплено вітали найкращі американські університети. Йдеться
про ідею “блискучої освіти”, побудовану на ідеалі найефективніших, ходових знань-
бестселерів, які можна здобути у найкоротші строки. Як пишуть численні комента-
тори цього феномена, Університет ось-ось перетвориться на зорієнтовану на спо-
живача-клієнта корпорацію” [3, с. 282]. Розмірковуючи над майбутнім університету,
дослідник ставить слушне запитання: “Чи вистоїть він перед спокусою “корпорати-
зації” та переходу на радше бізнесові, а не освітні засади функціонування під тис-
ком глобалізації та її соціяльних практик?” [3, с. 269].
В освітньому просторі Україні сьогодні функціонує понад тисячу вищих навча-
льних закладів, з яких приблизно двохсот – приватні. Тож, в Україні відбувається
непомітна, але поступова трансформація вищої освіти на засадах ринкових вартос-
тей. Загальний напрям реформ в освіті, до якого долучилася й Україна – “це запро-
вадження пожиттєвої освіти для кожного, якнайширший доступ до знань за помірну
плату, інтенсивне навчання у закладах, що фінансово незалежні та постійно зорієн-
товані на ринок” [3, с. 278]. Така тенденція розвитку очевидна повсюдно, позаяк ри-
нок потребує конкурентноспроможних фахівців. Тому високорозвинені держави,
Філософсько-світоглядні засади буття людини
№3, 2008 19 Соціогуманітарні проблеми людини
визнаючи принцип свободи освіти, активно підтримують студентів як споживачів
освітніх послуг. Україна –не виняток. Одначе держава, декларуючи право на освіту
та свободу освіти, не опікується належно вищою освітою. Державне кредитування є
надто мізерним, що не відповідає потребам ні ринку, ні суспільного розвитку.
На думку М. Квєка, функціонування університету набуває парадоксальності. На
сьогодні вища школа вважається важливішою, ніж будь-коли в історії, для економі-
чної конкуренції між народами. Незважаючи на те, що в інформаційних суспільствах
знання є вагоміші, ніж коли-небудь раніше, під натиском реформування суспільних
систем добробуту національні держави щоразу менше фінансують вищу школу та
наукові дослідження, ніж будь-коли у попередні десятиріччя. А в майбутньому фі-
нансування буде ще меншим. Національна держава в новій глобальній економіці
має незвично малу роль маневру, коли призначає частину свого бюджету на розви-
ток сектора публічного життя [10, с. 47].
З одного боку, ріст конкуренції та відносне скорочення бюджетного фінансу-
вання мотивують активність вузів розширювати доступ до освіти, використовуючи
різні форми. Це спонукає університети переходити до гнучких індивідуальних про-
грам навчання. Запровадження кредитно-модульної системи дає змогу навчатися у
різних вузах і за різними програмами. Тож, перед студентом відкривається перспек-
тива самому приймати рішення: що і в яких обсягах і задля чого вивчати. З іншого
боку, університети, втративши підтримку держави, опинилися віч-на-віч із ринком.
“Університет, зазначає польський експерт М. Квєк, вже не є партнером держави, він
радше став прохачем, отже, держава і ставиться до нього як до прохача” [3, с. 290].
Тож, якщо університет йтиме за логікою ринкових відносин, то з плином часу він
перетвориться на зорієнтовану на споживача-клієнта корпорацію, переконаний
М. Квєк.
Процес комерціалізації освіти вважають найефективнішим шляхом її демокра-
тизації. Однак оцінка ринкових зрушень в освіті неоднозначна. Наприклад, в остан-
ньому десятиріччі ХХ ст. в американському суспільстві зросла увага до вибору осві-
ти як розширення можливостей в умовах лібералізації ринкової економіки. Запро-
вадження принципів “вільного ринку” до функціонування державних шкіл полягає у
зміні фінансування: кошти виділятимуть не освітнім закладам, а студентам (або ба-
тькам) у формі ваучерів. Це дасть змогу студентові вибрати “найкращу” школу. Від-
повідно школи конкуруватимуть за ваучери, а відтак будуть вдосконалювати свої
освітні програми.
Погляди філософів і соціологів на такий шлях демократизації освіти в умо-
вах глобалізації виявилися кардинально протилежними. Зокрема, директор Інститу-
ту розвитку вищої школи Каліфорнійського університету, професор А. Остін, слуш-
но ставить запитання: “чи зможе школа функціонувати за зразком бізнесових кам-
паній?” Річ у тім, що конкурентна боротьба кампаній за споживачів зумовлює те, що
найуспішніші кампанії зміцнюють свої позиції на ринку, а неуспішні − виходять із
гри. Одначе такий ринковий сценарій не гарантує покращання якості товару. В сфе-
рі освіти він не спрацьовує.
Справді, якщо успішна школа користується попитом на студентському рин-
ку, то чи буде вона розростатися, щоб задовольнити збільшений попит? Звичайно,
ні, тому що школа не є прибутковою організацією. До того ж успішні школи існують
за принципом відбору. Отож, розміри успішних шкіл не зростатимуть, а менш успі-
шні − не зникатимуть з освітнього простору. Адже студенти повинні десь-таки на-
вчатися [8, с. 255].
На думку А. Остіна, ваучеризація середньої освіти не покращить її стан, на-
томість ризики щодо функціонування державних шкіл значно зростуть. Справді,
процес відбору значно впливає на шкільну систему, позаяк концентрує найкращих
Філософсько-світоглядні засади буття людини
Соціогуманітарні проблеми людини 20 №3, 2008
студентів у декількох успішних школах. Вони відбирають найталановитіших студен-
тів, з найвищими балами та найбільш мотивованих. Зазвичай такі студенти похо-
дять із найбагатших та освічених сімей. Отже, відбір диференціює школи відповідно
до здібностей та соціально-економічного статусу студентів, збільшуючи соціальну
розшарованість як державних, так і приватних шкіл. Тому концепція вільноринково-
го “вибору”, зауважує А. Остін, може виявитися руйнівною для багатьох державних
шкіл. Натомість приватні школи, беручи участь в інтенсивній ринковій кампанії, бу-
дуть множитись, не покращуючи якості навчання [8, с. 259].
Як зазначає А. Остін, у вищій американській освіті панує “вільніший” ринок,
ніж у середніх школах, зумовлюючи ще істотніше розшарування. Тут функціонує
декілька престижних університетів для еліти й величезна кількість державних і при-
ватних закладів не найвищої якості. До речі, Гарвардський університет міг би збі-
льшитись вдесятеро, якби слідував ринковим принципам. Проте він залишається
упродовж десятиріч стабільним, із високим конкурсним відбором, гарантуючи сту-
дентам найвищу якість освіти.
Якщо А. Остін є опонентом “вільного вибору” в середній школі, то Дж. Кол-
мен, професор Чиказького університету, є його прибічником. На думку Дж. Колмена,
вибір стимулює освіту. На жаль, зазначає він, досить часто і для шкіл, і для учнів, і
для їхніх батьків вільний вибір практично неможливий. Річ у тім, що успішна школа
не може набирати більше учнів і не може виключати тих, які не відповідають її ста-
ндартам. А відтак учні не мають стимулу покращувати свої результати, щоб навча-
тися в школі [9, с. 260].
На противагу А. Остіну, Дж. Колмен вважає, що не “вільний вибір”, а, навпа-
ки, його відсутність позначається на розшаруванні шкіл, яке залежить цілком від
доходів батьків і расової належності. Вільний вибір потрібно замінити на розшару-
вання, яке б ґрунтувалося на досягненнях і поведінці учнів у школі. Отож, “вільний
вибір” змінює засади змагань між школами й учнями, зменшуючи розшарування за
доходами і расовою належністю. Розшарування, що ґрунтується на досягненнях і
заслугах учня є тим критерієм, за яким американські коледжі й університети здійс-
нюють відбір учнів.
Вільноринкові принципи щоразу активніше захоплюють університети. Поль-
ський експерт з освітніх проектів М. Квєк ставить надзвичайно слушне запитання:
“Чи Університет справді мусить рухатися до моделі щораз ефективнішої корпорації,
такої собі бюрократичної структури, що боротиметься за своє місце на ринку з ін-
шими, подібними, ізольованими бюрократичними системами, шукаючи клієнтів для
своїх освітніх послуг?” [3, с. 284].
Університет, що погодився працювати в межах, продиктованих лише логі-
кою економічного світу з плином часу, продовжує автор, очевидно, перетвориться
на справжнісіньку корпорацію (і не відчуватиме ані найменшого жалю з приводу то-
го, що він “освітня корпорація.” Її завдання “полягатиме у вишколі спеціялістів −
швидко, дешево та ефективно − бажано, звичайно, дуже швидко, дуже дешево і
дуже ефективно” [3, с. 290].
Розмірковуючи про якість університетської освіти в Україні, ректор Києво-
Могилянської академії В. Брюховецький зазначає, що людину можна навчити всьо-
го, доклавши певних зусиль, але її не можна навчити двох речей: по-перше, − тала-
нту, а по-друге, − любити свободу. На його думку, університети теж не можуть цього
навчити. Однак лише “в університетах можна створити такі умови, в яких людина
розкриє свій талант, зрозуміє, в чому він полягає. І можна створити такі умови, коли
людина відчує смак свободи: як брунька розкривається, так і вона вибухне і раптом
зрозуміє, яке це велике благо − бути вільною. Говорити і діяти так, як ти хочеш, в
межах, очевидно, суспільних норм і правил, але так, як ти хочеш, а не так, як тобі
Філософсько-світоглядні засади буття людини
№3, 2008 21 Соціогуманітарні проблеми людини
вказують. Ці дві речі може зробити тільки справжній університет” [2, с. 20]. Отже,
найнагальніше завдання університету полягає у формуванні такого рівня свободи,
за якого особа здійснює власний життєвий проект у формі суспільного внеску.
Свободу не можна передати студентам у формі готових знань, які треба за-
пам’ятати. Студенти мають вчувати її упродовж свого навчання. Власне, тоді сво-
бода вчитися й відповідати за результати свого навчання, свобода спілкуватися,
приймати самостійно рішення стане істотною рисою освіченої людини. Свобода
університетського життя, переконаний В. Брюховецький, через його випускників бу-
де непомітно, але послідовно завойовувати життєвий світ суспільства.
Визначені Е. Тофлером освітні пріоритети – актуальні для ХХІ ст. Однак якість
освіти поки що лише декларується. Наприклад, утвердженню якісної університетсь-
кої освіти, згідно з Болонською угодою, має слугувати кредитно-модульна система
навчання. Більшість університетів України запровадили модульно-рейтингову сис-
тему, яка, на наш погляд, примітивізує процес навчання. Річ у тім, що вона акцентує
увагу на засвоєнні аудиторних знань. Їхній контроль здійснюється в тестовій формі,
з наступною комп’ютерною обробкою результатів. Тоді як кредитно-модульна сис-
тема зорієнтована на індивідуальну роботу, самостійне опрацювання тем модуля
та відповідної літератури.
На жаль, поки що в Україні конкурентноспроможність у багатьох асоціюєть-
ся з отриманням диплому престижних спеціальностей. Знання втратили свою са-
моцінність, а натомість зросла цінність диплому. Сьогодні ефективність освіти
пов’язують не із самореалізацією фахівця, а з отриманням диплому найпрестижні-
ших спеціальностей. Такими вважають економічні та юридичні спеціальності, оскі-
льки саме вони репрезентують соціально-організаційні ноу-гау. Підтвердженням
тому є постійно високий конкурс на ці спеціальності, незважаючи на те, що з 2003 р.
їхнє державне фінансування значно скоротили.
До того ж те, що сьогодні відбувається в освітньому просторі вищої освіти в
Україні, – це гонитва за дипломами. Про яку якість можна говорити при одночас-
ному навчанні на двох факультетах, або в двох вузах? Наразі в Україні не бракує
дипломованих людей, а бракує – освічених. А відтак немає критичної маса високо-
освічених людей, яка спроможна забезпечити гуманізаційний поступ суспільства,
його євроінтеграцію на засадах демократичної злагоди та соціальної справедливо-
сті.
Література
1. Андрущенко В. Філософія освіти ХXІ століття: пошук пріоритетів // Філософія
освіти. − К.: МАЙСТЕР-КЛАС, 2005. − № 1. − С. 5−17.
2. Брюховецький В. Києво-Могилянська академія: десять років відновлення // Вища
школа, 2001. – №2–3. – С. 3–21.
3. Квєк М. Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад //
Ідея Університету: Антологія. − Львів: Літопис, 2002. − С. 269−294.
4. Ліпман М. Критичне мислення: чим воно може бути? // Постметодика, 2005. –
№2 (60). – С. 33–41.
5. Пазенок В. Гуманістичний принцип сучасної філософії освіти // Філософія освіти.
− К.: МАЙСТЕР-КЛАС, 2005. − № 1. − С. 52−73.
6. Спільна заява європейських міністрів освіти // www.instevro.iatp.org.ua/Bologna-
_process/boldect.htm
7. Тоффлер Э. Шок будущего. – М.: ООО “Издательство АСТ”, 2003. – 557 с.
8. Astin A. Educational “Choice”: Its Appeal May Be Illusory // Sociology of Education,
1992. − №4. − Vol.65. − P. 255−260.
Філософсько-світоглядні засади буття людини
Соціогуманітарні проблеми людини 22 №3, 2008
9. Coleman J. Some Points on Choice in Education // Sociology of Education, 1992. −
№4. − Vol.65. − P. 260−262.
10. Kwiek M. Uniwersytet a panstwo w epoce globalnej // PRINCIPIA. – Krakow, 2005–
2006. – Nr. XLIII–XLIV. – S. 43–79.
HUMANIZING OF HIGHER EDUCATION OF UKRAINE
IN THE CONTEXT OF THE BOLOGNA PROCESS
Liudmyla Ryzhak
L’viv Ivan Franko National University,
Universytets’ka Str.,1, L’viv, 79000, Ukraine, l_ryzhak@franko.lviv.ua
Tendencies of humanizing of Higher education of Ukraine in the conditions of
Eurointegration in terms of the Bologna agreement are considered. It is found out
that the process of “universatization and commercialization of Higher education in
terms of informational society enlarges the access to a qualified education. It is
proved that democratization, openness and variation in the limits of which the be-
coming of a competence-creative personality occurs, are humanizing measurements
of education.
Key words: humanizing of education, freedom, openness, accessibility, quality.
|