Внутрішня мотивація як психологічний феномен

Розкрито зміст та особливості феномена внутрішньої (інтринсивної) мотивації. Наведено короткий опис історії становлення цього поняття. Висвітлено головні наукові підходи до розуміння сутності феномена внутрішньої мотивації: теорію мотивації діяльністю Р. Вайта, теорію особистісної причиновості Р. де...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Соціогуманітарні проблеми людини
Дата:	2008
Автор:	Захарко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Західний науковий центр НАН України і МОН України 2008
Теми:	Психологічне здоров’я особи і суспільства
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27475
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Внутрішня мотивація як психологічний феномен / О. Захарко // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 143-149. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859753956062789632
author	Захарко, О.
author_facet	Захарко, О.
citation_txt	Внутрішня мотивація як психологічний феномен / О. Захарко // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 143-149. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Соціогуманітарні проблеми людини
description	Розкрито зміст та особливості феномена внутрішньої (інтринсивної) мотивації. Наведено короткий опис історії становлення цього поняття. Висвітлено головні наукові підходи до розуміння сутності феномена внутрішньої мотивації: теорію мотивації діяльністю Р. Вайта, теорію особистісної причиновості Р. де Чармса, теорію інтринсивної мотивації Е. Дісі та Р. Ріана, теорію "потоку" М. Чіксентмихалі та теорію парателічної активності М. Аптера. The meaning and characteristics of the intrinsic motivation are described in the article. A short history of the development of this concept is presented. Main approaches to the conceptualization of this phenomenon are considered: R. White’s effectance motivation theory, personal causation approach of R. deCharms, intrinsic motivation theory of E. Deci and R. Ryan, M. Csikszentmyhalyi’s "flow" theory and M. Apter’s theory of parathelic activity.
first_indexed	2025-12-02T00:01:06Z
format	Article
fulltext	Психологічне здоров’я особи і суспільства №3, 2008 143 Соціогуманітарні проблеми людини УДК 159.947.5 ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН Оксана Захарко Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, Львів, 79000,Україна, oxanaza@gmail.com Розкрито зміст та особливості феномена внутрішньої (інтринсивної) мотивації. Наведено короткий опис історії становлення цього поняття. Ви- світлено головні наукові підходи до розуміння сутності феномена внутрі- шньої мотивації: теорію мотивації діяльністю Р. Вайта, теорію особистісної причиновості Р. де Чармса, теорію інтринсивної мотивації Е. Дісі та Р. Ріана, теорію “потоку” М. Чіксентмихалі та теорію парателічної актив- ності М. Аптера. Ключові слова: мотивація, внутрішня (інтринсивна) мотивація, зовнішня (екстринсивна) мотивація, самодетермінація. Прагнення зрозуміти поведінку людини спонукає до пошуку чинників, які зумов- люють її активність. Адже саме мотивація складає основу дій особистості, є підґру- нтям її вчинків. Мотивація – багатогранний феномен. Люди характеризуються не лише різною вираженістю мотивації, але й різними видами мотиваційних чинників. Спробуємо уявити собі дитину, що грається з лялькою, школяра, що збирає ко- льоровий конструктор, студента, що організовує університетський вечір та худож- ника або композитора, які створюють свій новий шедевр. Чому ці люди здійснюють саме таку активність? Яка мета чи установка спонукає їх до діяльності? Звичайно, ми маємо надто мало інформації про цих людей та про особливості ситуації, щоб однозначно визначити мотиви їхніх вчинків. Але якщо додати, що всі люди захоп- лено та радісно здійснюють свою активність, відчуваючи внутрішній імпульс до дія- льності та не сподіваючись на якусь винагороду ззовні, то можемо стверджувати, що вони перебувають у стані внутрішньої або інтринсивної мотивації. Поняття “внутрішня мотивація” не нове у психології. Проте, незважаючи на ве- личезну кількість іноземної літератури на цю тему, таке поняття ще недостатньо досліджено в українській психології, хоча в останні роки з’явилися нові праці, при- свячені цій проблемі [1; 3; 4; 5]. Мета статті – розкрити феномен внутрішньої мотивації, визначити його приро- ду, розглянути сучасні наукові підходи до розуміння цього концепту. Для позначення феномена внутрішньої мотивації в українській та російській на- уковій літературі існує кілька термінів, що зумовлено особливостями перекладу та розуміння такого терміна: “процесуальна мотивація” (С. Занюк), “інтринсивна моти- вація” (Г. Гекгаузен) та, власне, “внутрішня мотивація” (В. Климчук, Е. Сидоренко). Внутрішня (процесуальна або інтринсивна) мотивація – це прагнення виконати певну діяльність заради самого процесу діяльності, відчуття задоволення та радос- ті від цієї активності, а не для одержання винагороди чи внаслідок зовнішніх вимог [7]. Досліджуючи мотивацію поведінки людини, тривалий час більше уваги приді- ляли зовнішнім стимулам, які, задовольняючи певні потреби людини, викликали заплановану реакцію. Проте вже у 1890-их роках В. Джеймс, один із засновників емпіричної психології, стверджував, що важливу роль у спрямуванні уваги та діяль- ності відіграє інтерес. Пізніше С. Вудвортс зазначив, що, незважаючи на те, що по- ведінка людини є мотивованою ззовні, лише за умови внутрішнього потягу цей про- цес протікає вільно та ефективно [6; 8]. Як бачимо, вже у цих ранніх припущеннях Психологічне здоров’я особи і суспільства Соціогуманітарні проблеми людини 144 №3, 2008 зароджується ідея про існування внутрішніх мотивів діяльності. У 50-і роки ХХ ст. хвиля експериментальних досліджень тварин призвела до переосмислення поведі- нкових теорій, які намагалися пояснити поведінку впливом зовнішніх підкріплень та простою схемою “стимул–реакція”. Було виявлено, що не будь-яку поведінку тварин можна пояснити наявністю фізіологічних потреб або так званих “первинних драй- вів”. З’ясувалося, що, незважаючи на задоволення примітивних фізіологічних по- треб, активність тварин не завжди припиняється. Тварини знаходили нову мотива- ційну основу. Візуальне споглядання, обмацування, повзання та ходіння, увага та сприймання, мовлення та мислення, дослідження нових об’єктів та простору, мані- пулятивна поведінка можуть підкріплювати самі себе та є стійкими до згасання. Такі нові типи поведінки не знижують та не ліквідують активацію організму, більше того, організм здатний здійснювати дослідницьку поведінку, гру або активність, що пов’язана з цікавістю, навіть у випадку відсутності зовнішнього підкріплення чи ви- нагороди та незважаючи на необхідність подолання якихось перешкод на шляху до можливості здійснити цю діяльність. Наприклад, у дослідженнях Г. Ніссена щури перетинали наелектризовані дроти лише заради можливості дослідити нову тери- торію. Мавпи Р. Батлера виконували завдання на розрізнення стимулів тільки зара- ди винагороди виглянути у вікно і подивитися, що робиться за межами лабораторії. З’являються нові терміни для позначення таких мотиваційних драйвів: K. Монтгомері запропонував “дослідницький драйв”, X. Харлоу – “маніпулятивний драйв”, А. Маєрс та Н. Мілер – “драйв нудьги”, В. Ісаак – “чутливий драйв”, Р. Баталер – “драйв візуального дослідження” [6; 8]. Проаналізувавши ці та десятки інших схожих експериментів, Р. Вайт засумнівався у доцільності виокремлення та- ких нових потягів. Щоб з’ясувати спонтанні види поведінки, він висунув теорію на- явності внутрішньої потреби у компетентності, що виявляється у здатності ефекти- вно взаємодіяти зі середовищем та може бути самостійним мотиваційним чинни- ком. Р. Вайт стверджував, що невимушена поведінка не здійснювалася задля задо- волення певної інструментальної потреби, а, швидше, заради позитивного досвіду, пов’язаного з відчуттям розвитку та збільшення власних здібностей. Всі типи пове- дінки мають спільну біологічно доцільну основу, оскільки є частиною процесу на- вчання ефективної взаємодії зі середовищем. Щоб з’ясувати цей феномен, дослід- ник запропонував поняття “мотивація діяльністю”. Головним мотивом при цьому є почуття ефективності, а результатом – зростання компетентності. Виконання пев- ного завдання в ігровій та веселій формі деякою мірою можна порівняти із сексуа- льним задоволенням або ж із задоволенням від їжі, тоді як біологічно первинною метою є втамування голоду чи репродукція [6; 8; 10]. Власне, це було першою спробою виокремлення психологічних потреб, фізіологічна природа яких є менш зрозумілою, і які вимагають психологічного пояснення. Пізніше у психологічній літературі з’явилися інші підходи до розгляду інтринси- вно мотивованої поведінки, які значно розширили розуміння цього феномена. Цікавою є теорія Р. де Чармса, який вбачає первинну мотивацію людини у пра- гненні відчувати себе джерелом змін у навколишньому світі, що зміцнює почуття власної компетентності. Прагнення відчувати особистісну причиновість є основою самоствердження. Бажання контролювати події власного життя є частиною будь- якого виду мотивації, а у випадку інтринсивної мотивації – провідним чинником по- ведінки. Р. де Чармс виділив два типи особистостей: “джерела” і “пішаки”. Відчуття внутрішнього локусу причиновості, здатності впливати на навколишнє середовище та здійснювати цілеспрямовану активність характерні для “людей-джерел”, які самі ініціюють поведінку і спостерігають зміни в середовищі як наслідки своєї активності. “Пішаки” відчувають себе об’єктом дії деякої зовнішньої сили, інших людей та зов- нішніх подій. Це супроводжується переконанням, що сили, які визначають зміни у Психологічне здоров’я особи і суспільства №3, 2008 145 Соціогуманітарні проблеми людини житті людини, перебувають поза межами її психологічного простору та не підвладні особистому впливу. Такі люди відчувають себе нездатними ефективно взаємодіяти із середовищем, формувати своє оточення, продукувати зміни, почуваються марі- онетками в руках невідомих зовнішніх сил, які спрямовують їхнє життя в певному руслі. Наслідком цього є переживання своєї безпорадності та безпомічності. Є люди, які схильні відчувати себе пішаком у більшості життєвих ситуацій, а є й такі, які постійно відчувають себе джерелом змін у навколишньому світі. Треба за- значити, що в житті однієї і тієї ж людини можуть траплятися випадки, коли вона почувається джерелом, а за інших умов – пішаком. Важливим висновком цієї теорії є те, що людина, якій властиве сильне почуття самоствердження і яка відчуває свою компетентність у взаємодії із середовищем, є активнішою. Зовнішні вимоги до людини знижують почуття самодетермінації, що зміщує акцент причиновості з внут- рішнього на зовнішній, і змушує людину відчувати себе об’єктом дій сил середови- ща. Якщо людина здатна протистояти зовнішнім вимогам, з’являється почуття са- мостійності та задоволення від діяльності. Якщо ж зовнішні вимоги домінують, лю- дина не може їм протистояти, змушена підкорятися, вона втрачає контроль над своїм життям та відчуває себе нікчемною забавкою, що супроводжується пережи- ваннями неспокою, невпевненістю в собі та страхом перед невизначеністю майбут- нього [2; 4; 6]. Теорія джерела та пішака Р. де Чармса тісно пов’язана з теорією локусу конт- ролю Дж. Ротера, який протиставляв внутрішній та зовнішній локуси контролю, за- лежно від того, де локалізуються причини вчинків людини. У Дж. Ротера локус кон- тролю поширюється на всі життєві події, має характер особистісної риси, установки. Теорія Р. де Чармса пов’язана з виокремленням поняття внутрішньої мотивації, та визнанні особистісного локусу причинності як центрального елемента цієї мотивації [4]. На основі попередніх теорій, головними компонентами яких були відчуття своїх можливостей (компетентності) у Р. Вайта та самоствердження у Р. де Чармса, аме- риканські дослідники Е. Дісі та Р. Ріана розвинули своє бачення інтринсивної моти- вації. Їхня теорія ґрунтується на твердженні, що здорова людина від народження є активною, цікавою, ігровою істотою з незвичною готовністю до навчання та дослі- дження. Така природна мотиваційна тенденція є визначальним елементом когніти- вного, соціального та фізичного розвитку, оскільки коли людина діє згідно зі своїми внутрішніми інтересами, то вона розвиває свої знання та навички. Схильність вияв- ляти інтерес до нового та творчо застосовувати свої навички не обмежується пері- одом дитинства, а впливає на виконання діяльності протягом усіх життєвих періодів людини. Оскільки люди є активними істотами з внутрішньою схильністю до психо- логічного зростання та саморозвитку, то вони намагаються здійснювати контроль над подіями свого життя та інтегрувати свій досвід у цілісний “я-образ”. Така приро- дна схильність людини не функціонує автоматично, а вимагає підживлення та під- тримки з боку соціального оточення для ефективного функціонування [8]. Щоб визначити соціально-психологічні чинники інтринсивної мотивації, Е. Дісі та Р. Ріан запропонували теорію когнітивної оцінки. Вони виділили три базові пси- хологічні потреби людини, які виявляються у внутрішньомотивованій діяльності: потреба у відчутті своїх можливостей та компетентності, потреба відчувати себе джерелом змін у навколишньому світі, а також потреба у підтриманні значимих між- особистісних стосунків. Виконуючи певну діяльність, людина постійно оцінює її па- раметри, зокрема, причини своїх дій, а саме, внутрішню чи зовнішню їхню локаліза- цію, ефективність виконання діяльності та вплив цієї діяльності на підтримання значимих міжособистісних відносин. Інтегруючи інформацію про всі параметри мо- жна зробити висновок про локус мотивації. Внутрішньою мотивація є тоді, коли лю- Психологічне здоров’я особи і суспільства Соціогуманітарні проблеми людини 146 №3, 2008 дина вважає, що вона сама є причиною своїх дій, відчуває себе компетентною і по- чувається включеною в систему значимих стосунків. Отже, оцінка людиною задово- лення базових психологічних потреб у певній діяльності визначає виникнення внут- рішньої мотивації до цієї діяльності [4; 7]. Слід зазначити, що інтринсивна мотивація є внутрішньою властивістю організ- му, притаманною кожній людині від народження та потенційно наявною протягом усього життя, але вона не завжди виявляється в діяльності. Внутрішня мотивація не може виникати під дією зовнішніх чинників, проте може стимулюватися певними умовами середовища. Т. Малон і М. Лепер визначили внутрішню мотивацію як діяльність, яку людина здійснює без зовнішнього підкріплення. Інтринсивно мотивована активність – це така активність, в яку людина включається лише заради такої внутрішньої винаго- роди, як інтерес або задоволення, якими супроводжується активність. На підставі аналізу великої кількості досліджень мотивації Т. Малон і М. Лепер виділили пара- метри середовища, яке було б внутрішньо мотивованим, особистісні та міжособис- тісні чинники, які збільшують інтринсивну мотивацію. Особистісні чинники вплива- ють навіть тоді, коли особа виконує діяльність сама. До них належать: прагнення виконати непересічне завдання, наявність елементу виклику, цікавість, наявність у середовищі новизни, об’єктів, які привертають увагу дитини, почуття особистісного контролю над ситуацією та застосування образів уяви, які стимулюють емоційні та мисленнєві процеси. Міжособистісні чинники впливають на внутрішню мотивацію лише тоді, коли під час виконання діяльності людина вступає у взаємодію з іншою людиною. До них дослідники зараховують наявність конкуренції, змагання, що дає змогу простежувати та порівнювати процес перебігу діяльності, кооперацію, що приносить відчуття задоволення від допомоги іншим та почуття спільності й, наре- шті, схвалення та визнання іншими виконуваної діяльності [9]. М. Чіксентмихалі, вивчаючи особливості спонтанної діяльності різних людей, сформулював теорію потоку. Головною характеристикою інтринсивної мотивації, за М. Чіксентмихалі, є почуття радості від процесу активності та насолоди від діяльно- сті. Цей стан описується за допомогою центрального поняття “потік”, що характери- зується як повна зануреність у процес діяльності, цілковита самовіддача та розчи- нення у предметі діяльності. У такому стані людина відчуває радість від того, що вона робить, вона наче забуває про навколишній світ та власне “Я” і повністю роз- чиняється в актуальній діяльності. Задоволення від процесу та радість і насолода, що викликає захоплення діяльністю, а не певна зовнішня мета, лежить в основі та- кої активності. Діяльність, що переживається як відчуття потоку, тісно пов’язує таку активність із грою: дитина, що бавиться, повністю занурюється у внутрішній світ гри, вона захоплена дією і радісно переживає цей стан. М. Чіксентмихалі досліджував людей, які описували досвід такого задоволення від процесу навчання чи роботи, та вивчав феноменологію їхніх відчуттів у процесі діяльності. Він визначив такі головні показники стану “потоку” – суб’єктивного пере- живання процесуальної мотивації: • відчуття повної (фізичної та розумової) зануреності в діяльність; • повна зосередженість уваги, думок та почуттів на справі; • чітке усвідомлення мети діяльності; • чітке усвідомлення того, наскільки вдало виконується завдання; • відсутність тривоги з приводу можливої невдачі чи помилки; • відчуття суб’єктивної зупинки часу; • втрата звичного відчуття чіткого усвідомлення себе і свого оточення, розчинення у справі [4]. Психологічне здоров’я особи і суспільства №3, 2008 147 Соціогуманітарні проблеми людини Досвід потоку та радість від цього переживання значною мірою сприяють вини- кненню мотивації до діяльності в майбутньому. Отже, переживання потоку можна вважати одним із різновидів внутрішньої мотивації. Такий досвід дає людині відчут- тя відкриття, нової реальності. Деякі з характеристик мотивації потоку описують термінами гри, задоволення, захопленні діяльністю. При цьому важко відокремити конкретні вчинки та їхнє усвідомлення, вони наче зливаються в одне ціле. Людина відчуває себе частиною діяльності, яку виконує. Важливою ознакою мотивації пото- ку є умова її виникнення, а саме, відповідність вимог ситуації наявним у суб’єкта вмінням та навичкам. Слід зазначити, що дії, які виконує суб’єкт, не автоматизовані й не завчені, вони здійснюються свідомо, мають оптимальний рівень складності [1; 2]. До теорій внутрішньої мотивації можна зарахувати вчення про парателічну ак- тивність М. Аптера. При виконанні певного завдання людина може знаходитися в телічному або парателічному стані мотивації. Якщо, виконуючи діяльність, людина передусім орієнтована на досягнення конкретної мети, то вона є телічно мотивова- ною. У випадку парателічної мотивації, людина зосереджена на процесі діяльності та на поточних відчуттях, які пов’язані з її виконанням. М. Аптер підкреслює, що ва- жливе значення для виникнення того чи того виду мотивації має середовище, в якому людина виконує певну діяльність. Виявити спрямованість активності можна запропонувавши людині можливість обміняти процес виконання діяльності на дося- гнення мети в готовому вигляді: людина, яку цікавить лише досягнення конкретної мети, швидше за все, прийме цю пропозицію; у разі парателічної мотивації, незва- жаючи на досягнення певної мети, людина продовжує виконувати ту ж саму діяль- ність. Головними характеристиками телічного стану мотивації є наявність суттєвої, обов’язкової до виконання мети, спрямованість на досягнення конкретного резуль- тату, наявність плану її здійснення, орієнтація на майбутнє, прагнення швидше за- вершити діяльність. Теорія М. Аптера, хоча і є близькою до теорій внутрішньої мо- тивації, проте включає лише мотивацію процесу і не звертає уваги на безпосередні внутрішні джерела парателічної активності, такі, як почуття автономії та самоефек- тивності, виокремлені іншими науковцями. У контексті деяких теорій внутрішню мотивацію можна розглядати як особистіс- ну рису, стійке утворення, що визначає стиль діяльності. Зокрема, незважаючи на те, що параметри телічності/парателічності є характеристикою стану мотивації, їх можна вважати індивідуальними властивостями, на підставі яких, залежно від пе- реважання частоти виявів того чи того стану, осіб поділяють на теліків і парателіків [5]. У теорії особистісної орієнтації Д. Леонтьєва, внутрішня мотивація розглядаєть- ся як один із типів спрямованості. Він виділяє три типи особистісної орієнтації: ав- тономну, підконтрольну та безособову. Основою автономної орієнтації є переко- нання про зв’язок поведінки з результатами діяльності. В такому випадку джерелом вчинків людини є усвідомлення своїх почуттів та потреб. У разі підконтрольної оріє- нтації, як і в першому випадку, людина відчуває зв’язок своєї поведінки з результа- том, проте джерелом активності є зовнішні вимоги. Отже, тут маємо справу із зов- нішньою мотивацією, джерело якої міститься у навколишньому середовищі. Безо- собова орієнтація ґрунтується на переконанні про неможливість досягнення ре- зультату за допомогою цілеспрямованих та передбачених дій. Людина не бачить жодної закономірності між своєю поведінкою та тим, що відбувається навколо неї. З погляду теорії Д. Леонтьєва, внутрішню мотивацію можна розглядати як автономну орієнтацію особистості [4]. Характерним для сучасного етапу дослідження мотивації є виокремлення ін- тринсивної мотивації як важливої компоненти деяких видів людської активності. На сьогодні існує кілька концепцій, які намагаються виокремити особливості цього виду Психологічне здоров’я особи і суспільства Соціогуманітарні проблеми людини 148 №3, 2008 мотивації та описати процесуально детерміновану діяльність людини. Більшість дослідників сходяться на думці, що інтринсивно мотивована поведінка здійснюєть- ся заради самої себе, спрямована на процес діяльності, виявляється як активність заради активності. Джерело такої поведінки знаходиться в межах виконуваної дія- льності, а мотиви діяльності спрямовані на задоволення внутрішніх психологічних потреб, зокрема відчуття людиною своїх можливостей, самоствердження та під- тримання значимих соціальних стосунків. Наслідками цього є, з одного боку, підви- щення ефективності успішності виконання діяльності, а з іншого – зростання компе- тентності, саморозвиток та відчуття себе джерелом змін у навколишньому світі. Слід зазначити, що багато теорій внутрішньої мотивації, хоча і підкреслюють зумо- вленість інтринсивно мотивованої поведінки самою діяльністю та психологічними потребами, внутрішньо притаманними кожній людині, звертають увагу на роль се- редовища у цьому процесі. Фізичні та соціальні параметри навколишнього середо- вища можуть підкріплювати та стимулювати внутрішньо мотивовану поведінку, не будучи безпосередніми чинниками її виникнення. Інтринсивно мотивована діяльність супроводжується переживаннями радості, інтелектуальної насолоди та задоволення від процесу. Отже, феномен внутрішньої мотивації включає в себе не тільки питання про спонукальні чинники поведінки, але й звертає увагу на якість виконуваної діяльності, на те, які переживання супрово- джують людину в процесі здійснення завдання, а також, які наслідки цієї мотивації для подальшого становлення та саморозвитку особистості. Література: 1. Войскунский А., Смыслова О. Роль мотивации “потока” в развитии компетентно- сти хакера // Вопр. психологии. – 2003. – №4. – С. 35–43. 2. Занюк С. Психологія мотивації: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 304 с. 3. Климчук В. Експериментальне дослідження явища “мотиваційного зараження” // Соціальна психологія. – 2005. – №3 (11). – C. 59–71. 4. Климчук В. Тренинг внутренней мотивации. – СПб.: Речь, 2005. – 76 c. 5. Сидоренко Е. Мотивационний тренинг. – СПб.: Речь, 2005. – 240 c. 6. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. – СПб.: Питер, 2003. – 864 c. 7. Deci E., Ryan R. Intrinsic and Extrinsic Motivations: Classic Definitions and New Directions // Contemporary Educational Psychology. – 2000. – № 25. – Р. 54–67. 8. Deci E., Ryan R. Intrinsic Motivation and Self-Determination in Human Behavior. – New York – London: Plenum Press. – 1985. – 371 с. 9. Malone T., Lepper M. Making learning fun: A taxonomy of intrinsic motivations of learning // Snow R., Farr M. (Eds.). Aptitude, learning, and instruction. Vol. 3. – New York: Lawrence Erlbaum, 1987. – P. 223–253. 10. White R. Motivation Reconsidered: The Concept of Competence // Psychological Review. – 1959. – № 66. – P. 297–333. INTRINSIC MOTIVATION AS A PSYCHOLOGICAL PHENOMENON Oksana Zakharko L’viv Ivan Franko National University, Universytets’ka Str. 1, Lviv, 79000, Ukraine, oxanaza@gmail.com The meaning and characteristics of the intrinsic motivation are described in the article. A short history of the development of this concept is presented. Main ap- proaches to the conceptualization of this phenomenon are considered: R. White’s effectance motivation theory, personal causation approach of Психологічне здоров’я особи і суспільства №3, 2008 149 Соціогуманітарні проблеми людини R. deCharms, intrinsic motivation theory of E. Deci and R. Ryan, M. Csikszentmy- halyi’s “flow” theory and M. Apter’s theory of parathelic activity. Key words: motivation, intrinsic motivation, extrinsic motivation, self- determination.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27475
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0078
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T00:01:06Z
publishDate	2008
publisher	Західний науковий центр НАН України і МОН України
record_format	dspace
spelling	Захарко, О. 2011-10-06T19:10:09Z 2011-10-06T19:10:09Z 2008 Внутрішня мотивація як психологічний феномен / О. Захарко // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2008. — № 3. — С. 143-149. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0078 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27475 159.947.5 Розкрито зміст та особливості феномена внутрішньої (інтринсивної) мотивації. Наведено короткий опис історії становлення цього поняття. Висвітлено головні наукові підходи до розуміння сутності феномена внутрішньої мотивації: теорію мотивації діяльністю Р. Вайта, теорію особистісної причиновості Р. де Чармса, теорію інтринсивної мотивації Е. Дісі та Р. Ріана, теорію "потоку" М. Чіксентмихалі та теорію парателічної активності М. Аптера. The meaning and characteristics of the intrinsic motivation are described in the article. A short history of the development of this concept is presented. Main approaches to the conceptualization of this phenomenon are considered: R. White’s effectance motivation theory, personal causation approach of R. deCharms, intrinsic motivation theory of E. Deci and R. Ryan, M. Csikszentmyhalyi’s "flow" theory and M. Apter’s theory of parathelic activity. uk Західний науковий центр НАН України і МОН України Соціогуманітарні проблеми людини Психологічне здоров’я особи і суспільства Внутрішня мотивація як психологічний феномен Intrinsic Motivation as a Psychological Phenomenon Article published earlier
spellingShingle	Внутрішня мотивація як психологічний феномен Захарко, О. Психологічне здоров’я особи і суспільства
title	Внутрішня мотивація як психологічний феномен
title_alt	Intrinsic Motivation as a Psychological Phenomenon
title_full	Внутрішня мотивація як психологічний феномен
title_fullStr	Внутрішня мотивація як психологічний феномен
title_full_unstemmed	Внутрішня мотивація як психологічний феномен
title_short	Внутрішня мотивація як психологічний феномен
title_sort	внутрішня мотивація як психологічний феномен
topic	Психологічне здоров’я особи і суспільства
topic_facet	Психологічне здоров’я особи і суспільства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27475
work_keys_str_mv	AT zaharkoo vnutríšnâmotivacíââkpsihologíčniifenomen AT zaharkoo intrinsicmotivationasapsychologicalphenomenon

Внутрішня мотивація як психологічний феномен

Репозитарії

Схожі ресурси