Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів
У статті вперше в українському музикознавстві здійснюється аналітичний огляд класифікацій і систематик музичних інструментів в їхньому історичному розвитку в Європі та світі. Зокрема проаналізовано методологію і методику класифікування аерофонів як найрізноманітнішої та найскладнішої для систематиза...
Saved in:
| Published in: | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27657 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів / Н. Ганудельова // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 54-62. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859621581725106176 |
|---|---|
| author | Ганудельова, Н. |
| author_facet | Ганудельова, Н. |
| citation_txt | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів / Н. Ганудельова // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 54-62. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Студії мистецтвознавчі |
| description | У статті вперше в українському музикознавстві здійснюється аналітичний огляд класифікацій і систематик музичних інструментів в їхньому історичному розвитку в Європі та світі. Зокрема проаналізовано методологію і методику класифікування аерофонів як найрізноманітнішої та найскладнішої для систематизації групи музичних інструментів. Дана публікація розширює можливості українського музикознавства до пізнання специфіки інструментальної культури взагалі та груп і видів інструментів зосібна.
В статье впервые в украинском музыковедении осуществляется аналитический обзор классификаций и систематики музыкальных инструментов в их историческом развитии в Европе и мире. В том числе проанализирована методология и методика классификации аэрофонов как самой разнообразной и самой сложной для систематизации группы музыкальных инструментов. Данная публикация расширяет возможности украинского музыковедения к познанию специфики инструментальной культуры в целом и групп и видов инструментов в частности.
There are described the first analytical views on the classifications and systematics of the musical instruments in the ukrainian musicology and their historic development in the Europe and the world in this article. It is also analysed especially the methodology as well as the methodics for aerophones classification as an instrumental group in general and their types. The article extended the Ukrainian Musicology possibilities of knowledge specificity for the instrumental culture in general and for types of the instruments respectively.
|
| first_indexed | 2025-11-29T06:10:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
54
АеРОФОНи В КОНТеКСТІ РОЗВиТКУ СВІТОВиХ КЛАСиФІКАцІЙ ТА СиСТеМАТиК
МУЗичНиХ ІНСТРУМеНТІВ
Надія Ганудельова
Кожна наука має свою структуру, системати-
зовану за відповідними законами чи принципа-
ми, а також класифікацію об’єкта дослідження
за певними ознаками на категорії. Інакше ка-
жучи, немає науки без систематизації знань, а
систематизації – без класифікації.
етноорганологія (етноінструментознавство)
розглядає питання виникнення, еволюції, функ-
ціонування і класифікування морфологічних та
ергологічних параметрів традиційного музично-
го інструментарію. Формування етноорганології
як науки зумовлене методологічними засадами
етнографії, зокрема теоріями культурних кіл,
тому наукові дослідження традиційного музич-
ного інструментарію мали етнографічне спряму-
вання. Передумовою виникнення специфічних
для науки методів дослідження народних музич-
них інструментів – географічно-морфологічного
та технологічного – вважається запроваджен-
ня наукової універсальної систематики музич-
них інструментів Е. Горнбостеля та К. Закса 1.
З огляду на це, питання систематизації і кла-
сифікації музичних інструментів є одним із най-
важливіших і найактуальніших питань система-
тичної та теоретичної етноорганології.
Історії систематики музичних інструментів
присвячено праці багатьох зарубіжних авторів,
зокрема Е. Гікмана «Інструментальна музика.
Дослідження класифікації музичних інструмен-
тів в епоху Середньовіччя» (1971), О. Ельшека
«Систематика музичних інструментів» та інші.
Серед дослідників традиційної української ін-
струментальної культури це питання вивчали:
І. Мацієвський, М. Хай, Р. Гусак, Л. Черкаський.
Фрагментарні відомості знаходимо також і в му-
зикознавчій та інструментознавчій літературі.
До найвідоміших робіт із систематики аерофо-
нів належать: Г. Зейферс «Систематика духо-
вих інструментів» (1967), О. Ельшек «Система
графічних і символічних знаків для музичної
типологізації аерофонів» (1969), Е. Емсгаймер
«До типології шведських дерев’яних труб»
(1969). Проте класифікація аерофонів у працях
вітчизняних етноінструментознавців не стала
предметом окремого дослідження. Саме це
спонукало нас простежити основні етапи ево-
УДК 78.03+681.818.00133
У статті вперше в українському музикознавстві здійснюється аналітичний
огляд класифікацій і систематик музичних інструментів в їхньому історичному
розвитку в Європі та світі. Зокрема проаналізовано методологію і методику
класифікування аерофонів як найрізноманітнішої та найскладнішої для систе-
матизації групи музичних інструментів. Дана публікація розширює можливості
українського музикознавства до пізнання специфіки інструментальної культу-
ри взагалі та груп і видів інструментів зосібна.
Ключові слова: аерофони, класифікація, музичні інструменти, музикознав-
ство.
There are described the first analytical views on the classifications and systematics of
the musical instruments in the ukrainian musicology and their historic development in
the Europe and the world in this article. It is also analysed especially the methodology
as well as the methodics for aerophones classification as an instrumental group in
general and their types. The article extended the Ukrainian Musicology possibilities
of knowledge specificity for the instrumental culture in general and for types of the
instruments respectively.
Key words: aerophons, classification, musical instruments, musiciligy.
55
наДІЯ ганУДеЛЬОва. аеРОфОни в КОнТеКСТІ РОЗвиТКУ СвІТОвиХ КЛаСифІКаЦІй...
люції класифікаційних систем музичного інстру-
ментарію взагалі та аерофонів зокрема.
Потреба в групуванні музичних інструментів
виникла ще в народів Стародавнього Сходу.
Відповідно до китайської системи, критерієм
упорядкування музичних інструментів був ма-
теріал, з якого їх виготовляли: кам’яні, глиняні,
бамбукові, металеві, дерев’яні, шовкові, шкіря-
ні, гарбузові. Індійська система, з огляду на спо-
сіб збудження звукових коливань, розподіляла
музичні інструменти на чотири класи. Так, у се-
редньовічному трактаті «Океан музики» індій-
ського теоретика музики Шарнгадева (ХІІІ ст.)
інструменти класифіковано на струнні, духові,
мембранні та металеві ударні 2.
За способом звуковидобування музичні ін-
струменти на струнні, духові та ударні поділя-
ли Боецій (VІ ст.) і Кассіодор (VІ ст.). Останній
також дав емоційно-естетичне трактування
музиці, виконуваній на інструментах кожної з
груп.
Авіценна (ХІ ст.), використовуючи поділ му-
зичних інструментів на струнні, духові й ударні,
здійснив диференціацію інструментарію всере-
дині груп (наприклад, струнні щипкові та смич-
кові, духові дерев’яні та мідні тощо).
Засади музично-структурного класифіку-
вання знаходимо в систематиці Ісиди із Севільї
(560–640), який виокремив певні сфери музики
за способом її відтворення: гармонічну (звучання
голосу); органічну (звучання духових інструмен-
тів); ритмічну (ударні та струнні інструменти).
Систематика Грохео (кінець ХІІІ – поча-
ток ХІV ст.) розрізняє музичні інструменти за
ступенем вишуканості виконаної музики: «для
свят, військових ігор та турнірів» – духові, удар-
ні, а також струнні інструменти («найкращий з
яких – віола»). Тобто основою класифікації слу-
гував музично-функційний критерій 3.
До найбільш ранніх зразків класифікації
музичних інструментів епохи Відродження
можна віднести працю «Музика, виконувана
по-німецьки» С. Вірдунга (1460–?). Тогочасні ін-
струменти він поділив на три групи: струнні (та
клавішні); духові; ударні.
Цінним джерелом інформації про музику та
інструменти того періоду є праця М. Преторіуса
(1571–1621) «Звід музичних знань», що містить
відомості про будову інструментів, способи гри
на них, а також їхню систематику. Основну ди-
ференціацію здійснено за принципом кількості
відтворюваних звуків на інструменті: одного-
лосні та багатоголосні. Останні в свою чергу
поділялися на духові та струнні інструменти.
М. Преторіус класифікував аерофони як мунд-
штукові та тростинні (за видом джерела звуку).
Ще одним критерієм диференціації була кон-
структивна ознака – наявність і розташування
грифних отворів. Водночас він розрізняв інстру-
менти без грифних отворів та з ними, які поділив
на три типи: 1) грифні отвори розміщено тільки
на лицевій стороні цівки, серед них – інстру-
менти з повітряним резервуаром та без нього;
2) грифні отвори – на лицевому та зворотному
боках цівки; 3) грифні отвори – на лицевій, біч-
ній і зворотній сторонах цівки 4.
М. Преторіус не відокремлював групу лабі-
альних інструментів, а відносив їх до мундшту-
кових. Основним морфологічним критерієм було
обрано наявність і розміщення грифних отворів,
що є спільною ознакою для обох підгруп – трос-
тинних і мундштукових (за М. Преторіусом).
Класифікація музичних інструментів
Преторіуса частково включає принципи систе-
матики за Е. Горнбостелем – К. Заксом, зокре-
ма застосування в якості основного критерію
поділу джерело звуку (повітря, струна, мембра-
на та ін.), а в подальшому, наприклад, аерофо-
нів, – конструктивні ознаки інструментів.
Італійські теоретики кінця XVI – почат-
ку XVII ст. Дж. Царліно, Л. Цакконі та Е. Ботрігарі
класифікували інструменти за типами темпера-
ції, а також відповідно до настройки звукоря-
ду: фіксована (instrumenti stabili), нефіксована
(mobili, liberi), частково фіксована (stabili, ma
alterabili). А. Агаццарі створив теорію інстру-
ментів «фундаментальних», що виконували
партію генерал-баса, та «орнаментальних» –
мелодичних 5.
Для ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. характер-
ним був поділ музичних інструментів відповідно
до зовнішньої сторони предмета і лише частко-
во – морфологічної чи акустичної. Наприклад,
у відомій праці «Mузичний словник» (1882) ні-
мецького музикознавця Г. Рімана (1849–1919)
знаходимо систематизацію музичних інстру-
ментів на струнні (підгрупи: смичкові, арфові),
духові (підгрупи: дерев’яні, металеві, флейтові,
язичкові, орган), ударні (підгрупи: з фіксованою
та нефіксованою висотою тона) 6.
В основу своєї класифікації духових інстру-
ментів Г. Ріман поклав дві ознаки: матеріал ви-
56
ТеОРІЯ І МеТОДОЛОгІЯ
готовлення (дерев’яні й металеві інструменти)
та форму збудника звуку (флейтові, язичкові
та орган). Хоча в останній класифікації відсут-
ні мундштукові інструменти, проте органи, на
нашу думку, доцільно виділені в окрему групу
аерофонів. Надзвичайно раціональним було
рішення Г. Рімана систематизувати інструмен-
ти за різними критеріями, адже це є основою
для утворення самостійних класифікацій. Ним
фактично представлено дві класифікації аеро-
фонів.
Формування інструментознавства як само-
стійної галузі музикознавства в другій поло-
вині ХІХ ст. сприяло виникненню універсаль-
ної систематики музичного інструментарію.
Передвісником наукової систематики музич-
них інструментів можна вважати Ф. О. Геварта
(1828–1908). У його праці «Посібник з інструмен-
тування» основний поділ має такий вигляд: хор-
дофони (фрикційні, щипкові, ударні), аерофони
(флейтові, язичкові, мундштукові, поліфонно-
клавішні), мембранофони (з фіксованою та не-
фіксованою висотою тона) й аутофони (з фіксо-
ваною та нефіксованою висотою тона) 7.
Аерофони Ф. О. Геварт поділив на такі під-
групи: флейтові, язичкові, мундштукові (відпо-
відно до фізико-акустичного критерію – типу ві-
братора) та поліфонно-клавішні.
До підгрупи флейтових аерофонів
Ф. О. Геварт відніс інструменти зі свистковою
складовою у формі «дзьоба» та ті, вдувний отвір
яких розміщено збоку. Уточнення місця свист-
кового пристрою свідчить про опис поперечної
флейти, а його форми – про опис поздовжньої
щілинної флейти. Отже, в систематиці не пред-
ставлений вид відкритих поздовжніх флейт.
У ході класифікації язичкових аерофонів
Ф. О. Геварт застосував два різні конструктивно-
технічні критерії – форму інструмента та вид
збудника звуку. За першою ознакою він виділив
інструменти у формі кужеля та з повітряним ре-
зервуаром, серед яких – одно- та двоязичкові.
У межах даної підгрупи найголовнішій ознаці –
видові збудника звуку – відведено другорядну
роль.
Класифікуючи мундштукові аерофони,
Ф. О. Геварт послуговувався практично-вико-
навським критерієм, розрізняючи діатонічні та
хроматичні їх види. В органології зазначений
критерій не вважається основним для класифі-
кування музичного інструментарію.
Інструменти поліфонно-клавішної підгрупи
надзвичайно важко класифікувати, беручи за
основу акустичний критерій, тому що серед кла-
вішних інструментів розрізняють аерофони (ор-
ган), щипкові (клавесин), струнні (колісна ліра
з клавіатурою) тощо. На нашу думку, питання
зарахування поліфонно-клавішних інструментів
до групи аерофонів є неоднозначним.
Систематика музичних інструментів
Ф. О. Геварта на той час була досить визна-
чним науковим винаходом, на основі якого такі
дослідники, як В. Ш. Маійон, Е. Горнбостель та
К. Закс у подальшому створювали нові види
класифікаційних систем. Ф. О. Гевартові не
вдалося досягти рівня наукової систематики в
основному та детальному класифікуванні пере-
важно через недотримання ним одиничних кри-
теріїв диференціювання.
Спираючись на засади систематики
Ф. О. Геварта, Г. Берліоз (1803–1869) у праці
«Великий трактат про сучасне інструментуван-
ня та оркестрування» (1843) подав наступну
класифікацію духових інструментів: язичкові,
без’язичкові, клавішні, амбушурні мідні, амбу-
шурні дерев’яні, людські голоси 8. У цій систе-
матиці Г. Берліоз поєднав різні критерії поді-
лу – матеріал виготовлення (дерев’яні, мідні)
та вид збудника звуку (язичкові, клавішні). Як
і в Ф. О. Геварта, клавішні інструменти на-
лежать до аерофонів. Очевидно, на поділ за
Г. Берліозом вплинула професійна оркестрова
практика та значна популярність клавішних ін-
струментів.
Принципи класифікації музичних інструмен-
тів за Ф. О. Гевартом отримали продовження в
діяльності В. Ш. Маійона (1841–1924) – бельгій-
ського інструментознавця, який описав колек-
цію Музею музичних інструментів Брюсельської
консерваторії та створив її каталог. Як і його по-
передник Ф. О. Геварт, В. Ш. Маійон за головну
ознаку поділу обрав джерело звуку й виділив
такі інструменти: аутофони, мембранофони,
хордофони й аерофони. Крім того, інструмен-
тознавець увів класифікаційні категорії, такі як
клас, гілка, секція, підсекція.
Духові інструменти він поділив на чотири
підгрупи: язичкові (тростинні); дульцеві (флей-
тові); мундштукові (труби); поліфонні (багатого-
лосні з повітряним резервуаром) 9. Такий поділ
аерофонів вважався непослідовним, адже сек-
ції виникали і на основі критерію виду збудника
57
наДІЯ ганУДеЛЬОва. аеРОфОни в КОнТеКСТІ РОЗвиТКУ СвІТОвиХ КЛаСифІКаЦІй...
звуку (флейтові, язичкові та мундштукові), і за
кількістю голосів (поліфонні).
Отже, чотирикласова систематика В. Ш. Маі-
йона заслуговує на вищу оцінку, оскільки не
лише відповідає вимогам логіки, але й дає про-
сте та об’єктивне джерело, що при цьому не на-
стільки різниться від попередніх, щоб суттєво
порушити звичні уявлення 10.
Важливе значення для сучасної органоло-
гії має «Систематика музичних інструментів»
Е. М. фон Горнбостеля та К. Закса (1914), яку
Міжнародний комітет музеїв у 1970 р. рекомен-
дував для класифікації народних музичних ін-
струментів 11.
Методологічні засади класифікування опи-
сані в передмові до «Систематики», в якій ав-
тори обґрунтовують актуальність даної про-
блематики так: «В упорядкованій систематиці
музичних інструментів зацікавлені насамперед
історики, етнографи та зберігачі етнографічних
історико-культурних колекцій» 12. Справжню уні-
версальність систематиці музичних інструмен-
тів Е. Горнбостеля та К. Закса надає застосу-
вання цифрової системи М. Д’юі.
Первинна класифікація, як і у В. Ш. Маійона,
здійснюється за видом вібратора: ідіофони
(ударні, щипкові та фрикційні ідіофони); мемб-
ранофони (ударні, щипкові та фрикційні бараба-
ни, мирлитони); хордофони (прості хордофони,
арфи, арфолютні); аерофони (вільні аерофони,
власне аерофони).
Розглянемо докладніше систему музичних
інструментів класу аерофонів. Підклас «вільні
аерофони» поділяється на розряди – аерофони
з переміщенням струменя повітря, аерофони з
переривником струменя повітря та вибухові ае-
рофони.
Основний класифікаційний принцип – вид
інструмента в підкласі «власне аерофони», які
систематизовано на розряди – флейти, шалмеї
і труби; за характером звукоутворення – це ла-
біальні, тростинні, мундштукові інструменти. До
лабіальних належать такі види інструментарію:
флейти з гострим кінцем вхідної цівки (H.–S.
421.1) та щілинні (H.–S. 421.2). Кожний розряд
(підрозряд) інструментів детально системати-
зований за морфологічними ознаками.
До розряду тростинних належать такі види
інструментів, як гобої, кларнети та шалмеї з
язичком, що проскакує. Насамперед аргумен-
туємо вживання нами терміну «тростинні».
Звуковідтворювальним знаряддям у вказаних
видах інструментів є саме тростина, що склада-
ється з пластинок, а не з язичків. Про це зазна-
чено в «Систематиці» в характеристиці гобоя як
шалмея з подвійною тростиною, а кларнета – з
одинарною.
Досить дискусійним залишається питання
приналежності шалмеїв з язичком, що проска-
кує, до аерофонів. Як варіант, запропоновано
введення ще одного класу інструментів – язич-
кових 13.
У підкласі мундштукові розподіл інструмен-
тів здійснено на натуральні та хроматичні тру-
би. Усередині підкласу дуже детально окресле-
ні морфологічні ознаки інструментарію. Однак,
наприклад, такий вид інструмента, як ріг (H.–S.
423.121.2), у класифікації трактується як зігнута
труба. На нашу думку, ріг міг зайняти в система-
тиці рівноцінне місце поряд із розрядами нату-
ральні труби (H.–S. 423.1) та хроматичні труби
(h.–s. 423.2).
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в систе-
матиці музичних інструментів Е. Горнбостеля –
К. Закса для кожного класу інструментів обрано
різні критерії поділу: спосіб гри та конструкція
інструмента для ідіофонів і мембранофонів
та формальні ознаки для хордофонів, а спо-
соби звуковидобування віднесено до друго-
рядних критеріїв, аерофони класифіковано
за функційно-конструктивними ознаками. Як і
передбачали автори «Систематики», «той, хто
критично перевірить принципи поділу або ви-
пробує практично, сам, імовірно, повторить з
незначними варіантами їхні незапротокольова-
ні роздуми» 14. Ці варіанти втілилися у внесених
змінах до ієрархії систематики. Наприклад, у
системі Е. Горнбостеля – К. Закса основні під-
види розряду флейти визначають як поздо-
вжні й поперечні, водночас у авторів – флейти
з гострим кінцем та щілинні. Судинні аерофо-
ни (H.–S. 421.221.4) у «Систематиці…» нале-
жать до підрозряду щілинних флейт, а окремі
дослідники вважають їх підрозрядом лабіаль-
них 15. «Систематика музичних інструментів»
Е. Горнбостеля – К. Закса загальноприйнята у
світовому інструментознавстві, і нею й досі ко-
ристуються інструментознавці та етнооргано-
логи.
Після виходу друком «Систематики музичних
інструментів» Е. Горнбостеля – К. Закса (1914)
наступні тридцять років Курт Закс присвятив
58
ТеОРІЯ І МеТОДОЛОгІЯ
дослідженням музичних інструментів і їхній кла-
сифікації. У 1920 р. він опублікував систематику
в праці «Книга з інструментознавства» як окре-
мий розділ, де музичний інструментарій розпо-
ділено на ідіофони (підгрупи: ударні, щипкові,
фрикційні, духові), мембранофони (підгрупи:
ударні, фрикційні, мирлитони), хордофони (під-
групи: прості, складені), аерофони (підгрупи:
труби, флейти, пластинкові) 16.
Розглянемо детальніше класифікацію ін-
струментарію групи аерофони. К. Закс дифе-
ренціював підгрупу труби так: горни, труби та
тромбони. Термін «горни» в даній класифі-
кації, очевидно, вжито на позначення різних
духових мундштукових інструментів, які, за-
стосовуючи функцію як критерій, Закс розпо-
ділив на сигнальні горни та валторни. У свою
чергу сигнальні горни він класифікував на на-
туральні, з грифними отворами та вентильні;
валторни – на натуральні та вентильні; тром-
бони – на кулісні та вентильні. Тобто критерієм
класифікації тут виступив саме конструктивно-
технічний аспект.
Флейти поділено на поздовжні та поперечні.
Деталізований поділ стосується конструктивних
особливостей: поздовжні двох видів – зі свист-
ковим елементом без «дзьоба» та у вигляді
«дзьоба»; а поперечні – це флейти та сопілки.
З погляду акустики, К. Закс подав доцільну ха-
рактеристику поздовжніх флейт за типом збуд-
ника звуку, а поперечні флейти класифікував за
сферою поширення – професійна музика і на-
родна.
К. Закс, використовуючи критерій «вид ін-
струмента», диференціював підгрупу пластин-
кових інструментів на гобої, кларнети, дуди й
органи. У порядку розміщення цієї низки ін-
струментів вбачаємо певні закономірності: у
гобоїв та кларнетів джерелом збудника звуку
слугують язички (подвійні у гобоїв та одинар-
ні у кларнетів), дуда й орган мають спільну
рису – наявність повітряного резервуару. З ін-
шого боку, виникають паралелі із системати-
кою Ф. О. Геварта, який в окрему підгрупу ви-
діляв поліфонно-клавішні інструменти (до яких
належить орган). К. Закс справедливо відніс
дуди до язичкових інструментів, хоча виділен-
ня їх в окрему категорію – питання суперечли-
ве. Щодо гармоніки, то їй може бути відведене
місце в окремій групі язичкових інструментів
або вільних аерофонів.
Як видно із зазначеної систематики, певну
увагу приділено класифікації ідіофонів і мем-
бранофонів, що в праці Ф. О. Геварта детальної
диференціації не отримали. Систематику аеро-
фонів К. Закс побудував на видовому принципі,
часто спираючись на професійну оркестрову
практику. Історичний аспект розгляду простежу-
ється в типах інструментів класу органів, серед
яких портатив, педальний орган, органо-клавір.
Подальші дослідження К. Закс спрямував на
фундаментальну історико-типологічну класи-
фікацію світового інструментарію, що знайшло
відображення в працях «Дух і становлення
музичних інструментів» (1929) та «Історія му-
зичних інструментів» (1940). Таким чином, за-
гальноприйнята систематика з 1914 р. почала
наповнюватися конкретним історичним матері-
алом 17.
Розвиток системної органології сприяв ви-
никненню структурних класифікацій, що пев-
ним чином пов’язані з працею Е. Горнбостеля
та К. Закса. Предметом уваги органологів стало
не класифікування світового інструментарію,
а його застосування. Йдеться про «Принципи
систематики музичних інструментів» (1948)
Г. Г. Дрегера, де у вертикальній площині від-
творена ієрархія систематики Е. Горнбостеля
та К. Закса. Індексування здійснено за допо-
могою літер і цифр: літерами позначені основні
положення, а цифрами – наступна специфічна
класифікація. Г. Г. Дрегер не заперечує пара-
лельного застосування індексації М. Д’юі, однак
зазначає, що вона є ієрархічно нижчою, ніж по-
передня.
Прагнення комплексного класифікувати
музичні інструменти спонукало до створення
деталізованої системи з 14 пунктів: 1) функціо-
нальне співвідношення основних частин, що пе-
ребувають у стані руху в момент звукоутворен-
ня; 2) кількість пружних тіл; 3) співвідношення
збудника коливань до тіла, що звучить; 4) про-
порції пружного тіла, що має бути доведене до
стану коливання; 5) кількісне співвідношення
інструментів і виконавців; 6) збір інструмента;
7) одинична система та гра; 8) матеріал тіла,
що звучить; 9) передавач коливань; 10) резона-
тори; 11) кількість збудників; 12) збір збудника;
13) форма збудника; 14) матеріал збудника.
Кожен із зазначених пунктів (за винятком
6-го та 12-го) має внутрішню диференціацію,
відображену цифрами й малими літерами. Крім
59
наДІЯ ганУДеЛЬОва. аеРОфОни в КОнТеКСТІ РОЗвиТКУ СвІТОвиХ КЛаСифІКаЦІй...
того, до низки характеристик застосовано вну-
трішню класифікацію за допомогою цифр і літер:
А – зовнішня характеристика; Б – видобування
звуку; В – одно- чи багатоголосні; Г – музична
рухливість; Д – тривалість, сила й динамічна
гучність звуку; Е – звуковий об’єм і становлення
мелодії; Є – багатство регістру; Ж – тембр; З –
особистість виконавця 18.
У класифікації інструментів групи аеро-
фони, керуючись акустичними принципами,
Г. Г. Дрегер мундштукові відніс до інструментів
з подвійним язичком.
У кожному разі «Принципи систематики му-
зичних інструментів» Г. Г. Дрегера не набули ши-
рокого застосування, хоча й подають більш де-
талізовану диференціацію, ніж у Е. Горнбостеля
та К. Закса. Літерно-цифрова система позна-
чення підрозділів Г. Г. Драгера досить складна
для практичного індексування та прочитання.
Тому логічною видається думка О. Ельшека,
що доцільно використовувати методологію гру-
пування інструментарію за Г. Г. Дрегером як
високодієвий засіб аналізу й характеристики
інструментів, але не як систематику 19.
На критичному аналізі систематики Е. Горн-
бостеля – К. Закса заснована інструментальна
класифікація японської дослідниці-органолога
С. Гун’ї («Роздуми про видимі та прихова-
ні якості музичних інструментів», 1986) 20. На
основі форми вона диференціює інструмента-
рій на шість основних груп: масофони, цупофо-
ни (цупо – судина), цлавофони (цлава – палич-
ка), табулофони (табула – дошка), хордофони,
мембранофони. Ці критерії відображають мате-
ріал вібратора та спосіб доведення вібратора
до стану коливання. Утім, класифікація Гун’ї –
описовий аналіз, що може бути використаний
при первинній акустичній і матеріалознавчій
ідентифікації музичних інструментів.
У всіх систематиках важливу роль відігра-
вали звукоутворюючі властивості інструмента.
Об’єктивному поясненню фізичних закономір-
ностей і явищ музичних інструментів у процесі
гри, виявленню нових критеріїв класифікуван-
ня завдячуємо дослідженням у галузі музичної
акустики. Спільною рисою подібних робіт мож-
на вважати поділ інструментів на чотири основ-
ні групи: ідіофони, мембранофони, хордофони,
аерофони. Зокрема, як у праці «Музичні інстру-
менти з прадавніх часів до сьогодні» (1956)
чеського музикознавця А. Бухнера. Музичні
інструменти науковець поділив на сім кате-
горій: 1) шумові і звукові; 2) тонові; 3) музичні
інструменти; 4) механічні музичні інструменти;
5) електрофонічні музичні інструменти; 6) елек-
тронні музичні інструменти; 7) музичні прила-
ди 21.
У категорії «Музичні інструменти» А. Бухнер
вирізнив чотири групи: ідіофони (палиці, до-
шки); мембранофони (інструменти з прямим та
перейнятим коливанням); хордофони (плектро-
ві, щипкові, смичкові, фрикційні, ударні), аеро-
фони (губні, пластинкові).
Аерофони А. Бухнер класифікував на дві
основні підгрупи – губні та пластинкові. До губ-
них відніс мундштукові крайові інструменти.
Назвою останніх (в оригіналі – «hranové», чес.
hranа – «край») А. Бухнер узагальнив флейтові
інструменти, а етимологія самого терміна вка-
зує на спосіб звукоутворення на цих інструмен-
тах. З метою уникнення різночитань, ми вжива-
тимемо термін «флейтові».
Така систематизація певним чином супере-
чить акустичним принципам звуковидобування
на цих інструментах, відповідно до яких мунд-
штукові інструменти споріднені з язичковими,
але не з флейтовими.
У підгрупі губні аерофони А. Бухнер виділив
флейтові та мундштукові інструменти. Флейтові
він охарактеризував як щілинні та без щілини
у свистковому знарядді (морфологічна ознака);
мундштукові – як рогоподібні, флюгельгорни,
труби та валторни (ознака виду інструмента).
Пластинкові науковець поділив на одинарні
та подвійні; серед останніх розрізнив інструмен-
ти з повітряним резервуаром та без нього.
Ця систематика поєднала два критерії –
морфологічний і видовий. У цілому, класифі-
кація музичних інструментів А. Бухнера значно
відрізняється від раніше розглянутих.
А. Бухнер у своїй праці «До питання про сис-
тематику музичних інструментів» (1977) реалі-
зував класифікацію на основі аналізу одинич-
них звуковідтворювальних чинників з огляду на
вібратор і генератор 22. Згодом подібні критерії
запропонував І. Мацієвський для універсальної
комплексної систематики 23.
Класифікація музичних інструментів за ви-
дами вібраторів має свою специфіку й різно-
манітність підходів. Зокрема, A. E. Шербулез
ще в 50-х рр. ХХ ст. запропонував виокремити
групу т. зв. «твердих» язичкових інструментів.
60
ТеОРІЯ І МеТОДОЛОгІЯ
Цю ж групу (язичкових) вирізняє і А. Бухнер,
називаючи її геміоідіофонами (напівідіофони):
язичкові труби органа, язички гармонік тощо 24.
Аналогічні спроби здійснили й деякі радянські
дослідники. Так, Л. Кузнєцов систематизував
музичний інструментарій, поділивши його на
п’ять груп: струнні, язичкові, духові, ударні,
електронні. Струнні інструменти диференцію-
вав на клавішні, щипкові та смичкові, язичко-
ві – на інструменти з камерами перемінного й
постійного об’єму, духові – на лабіальні, амбу-
шурні та тростинні 25. Отже, до основних класів
додано язичкові інструменти. Розширення груп
здійснили також І. Алендер, Н. Дьяконовий та
Д. Рогаль-Левицьким за рахунок залучення груп
язичкових і пластинкових інструментів. Деякі
науковці вважають, що інструменти зазначених
груп належать до ідіофонів 26.
Іншу класифікацію аерофонів запропонова-
но в підручнику «Музична акустика» за редак-
цією М. Гарбузова. До неї ввійшли лабіальні
та язичкові інструменти. Язичкові за формою
збудника звуку поділені на дві групи: власне
язичкові та амбушурні (за М. Гарбузовим ін-
струменти з воронкоподібним мундштуком).
Терміном «власне язичкові» позначені інстру-
менти зі збудником звуку у вигляді одинарного
та подвійного язичка чи пластини. Їх диферен-
ційовано на інструменти з язичками, що б’ються
та вільними 27.
На фізико-акустичних факторах будує свою
систематику словацький етномузиколог Л. Ленг
у монографії «Словацькі народні музичні ін-
струменти» (1967), метою якої було залучити
словацькі народні музичні інструменти до «офі-
ційної» світової системи, а також удосконалити
класифікацію відповідно до традиції (йдеться
про систематику К. Закса 1920 р.) 28.
Зважаючи на фізико-акустичні особливос-
ті процесу звукоутворення, Л. Ленг розподілив
музичні інструменти на три основні групи: 1) ін-
струменти з подвійною акустичною системою
(наявність вібратора та збудника звукових ко-
ливань); 2) інструменти з потрійною акустичною
системою (наявність вібратора, збудника звуко-
вих коливань та резонатора); 3) електроакус-
тичні інструменти. До першої групи він відніс
інструменти групи ідіофонів: ударні, щипкові,
шархуни, що струшуються. До другої групи –
мембранофони (ударні, фрикційні, із резонато-
рами); хордофони (прості, складені, комбінова-
ні) та аерофони (інструменти з гострим верхнім
краєм цівки, язичкові).
Розглянемо класифікацію аерофонів.
Підгрупу аерофонів крайові (це загальна назва
флейтових інструментів, однак для зручності ми
вживатимемо термін «флейтові») Л. Ленг роз-
поділив на флейти без щілини у свистковому
пристрої та щілинні. Наступний поділ здійснено
теж за морфологічними ознаками: без грифних
отворів та з ними; щілинні (за формою канала
цівки) – циліндричні та конічні, кожна з яких та-
кож поділяється на інструменти без грифних
отворів та з ними.
До підгрупи язичкові Л. Ленг відніс інстру-
менти без мундштука, мундштукові та пластин-
кові. Перші диференціював за матеріалом ви-
готовлення: дерев’яні, кістяні (обидва з яких з
грифними отворами та без них); мундштукові –
натуральні, вентильні, з повітряним резервуа-
ром; пластинкові – з одинарною та подвійною
пластинами (детальна їхня класифікація стосу-
ється форми канала цівки, наявності чи відсут-
ності грифних отворів, характеру відтвореного
звукоряду).
До систематики Л. Ленга додамо низку уточ-
нень. По-перше, вживання терміну «язичкові»
стосовно духових інструментів є дуже узагаль-
неним, з акустичного та морфологічного погля-
дів. Річ у тім, що вид джерела звуку насправді
має форму не язичка, а тростини з одинарною
чи подвійною пластинами. Цей термін («трос-
тинні») об’єктивніше віддзеркалює акустичні
особливості цієї групи. Власне язичкові інстру-
менти Л. Ленг відніс до ідіофонів.
По-друге, постає питання доцільності ви-
значення належності мундштукових інструмен-
тів до групи язичкових (тростинних). У процесі
звукоутворення губи виконавця на мундштуко-
вих інструментах діють подібно до пластинок
тростинних інструментів, а точніше – подвійної
тростини. Характеризуючи акустичні власти-
вості мундштукових інструментів, формально
Л. Ленг повинен був би їх віднести до підгру-
пи подвійних тростинних. Ці міркування мож-
на підтвердити поглядами акустиків на процес
звукоутворення в мундштукових інструмен-
тах 29. Водночас ми вважаємо, що певна спіль-
ність акустичних властивостей мундштукових
та подвійних язичкових інструментів є досить
суб’єктивним і недостатнім фактом для зараху-
вання перших до підгрупи подвійних язичкових.
61
наДІЯ ганУДеЛЬОва. аеРОфОни в КОнТеКСТІ РОЗвиТКУ СвІТОвиХ КЛаСифІКаЦІй...
Доречніше залишити в класифікації підгрупу
мундштукових інструментів як самостійну.
По-третє, не всі інструменти групи аеро-
фонів складають потрійну акустичну систему.
Зокрема, інструменти з гострим краєм цівки
належать до подвійної акустичної системи,
оскільки губи виконавця під час гри не здійсню-
ють прямого впливу на висоту й тембр звуку. Ці
інструменти в акустиці, з точки зору збудника
звуку, вважаються відкритими 30.
Отже, в ленговій класифікації підгрупи інстру-
ментів виокремлені на основі виду звуковідтво-
рювального пристрою інструмента, деталізація
підгруп – залежно від морфологічних ознак, що
притаманні інструментарію із вказаним звукоут-
ворювальним пристосуванням, за типом звуко-
ряду, за матеріалом виготовлення. При цьому
акустична класифікація музичного інструмента-
рію, здійснена Л. Ленгом, хоча й не позбавлена
багатьох суперечливих моментів, дає поштовх
для удосконалення та поглиблення знань у га-
лузі музичної акустики і створення нових типів
класифікаційних систем. Систематику Л. Ленга
можна вважати узагальненою, оскільки в ній
відсутня видова характеристика музичного ін-
струментарію. Класифікаційні системи такого
спрямування дають можливість охопити якнай-
більшу кількість музичних інструментів, що є,
звичайно, позитивною рисою.
Таким чином, історія музично-інструмен-
тальних систематик свідчить про важливу роль
інструментів і їхніх класифікацій ще в давніх
культурах. Музичні інструменти – дуже склад-
ний об’єкт для наукової систематизації і класи-
фікації. Як традиційний інструментарій відобра-
жає специфіку музичного мислення і характер
матеріальної культури даного народу, певний
рівень наукових та практичних знань, історич-
ні традиції і цілісний художній світогляд, тип
уявлень про прекрасне 31, так і класифікаційні
роботи безпосередньо віддзеркалюють цей
комплекс ознак. З огляду на це, класифікаційні
та систематизаційні праці можна сприймати як
такі, що акумулюють і синтезують набуті знання
та зроблені висновки з відповідної галузі та мо-
жуть слугувати концепціями майбутніх науко-
вих досліджень.
З точки зору систематики, аерофони нале-
жать до найцікавішої групи музичних інструмен-
тів, що завжди була самостійною групою в усіх
попередніх систематиках – від стародавніх до
сучасних (духові інструменти). Основою їх роз-
різнення стали техніка гри, морфологічні осо-
бливості – форма вдувного отвору, тростина,
подвійна тростина, губний апарат виконавця,
форма цівки (конічна, циліндрична, рівна, ви-
гнута), відкрита чи закрита цівка, кількість ці-
вок, кількість і розташування грифних отворів
та інше – всі вони описані в різних комбінаціях
та ієрархічних рівнях у класифікаційних роботах
(Ф. О. Геварта, В. Ш. Маійона, Е. Горнбостеля,
К. Закса та ін.). Інструментальні систематики
глибше відтворюють внутрішні взаємозв’язки
одиничних конструктивних особливостей ін-
струментів детальним аналізом акустичних, зву-
кових і технічних параметрів аерофонів. Навіть
класифікація окремої групи народного музич-
ного інструментарію є яскравим прикладом
цього взаємозв’язку. Розгляд типів і видів сис-
тематизації інструментів групи аерофони дає
підстави визначити основні напрямки групуван-
ня – за матеріалом виготовлення, за художньо-
естетичною та соціально-побутовою озна-
ками, за морфологією, графічно-типологічне
класифікування, акустичне, комплексне тощо.
Більшість класифікацій аерофонів за акустич-
ними ознаками зводяться до їхнього поділу на
такі підгрупи: лабіальні, мундштукові, тростинні.
Водночас І. Адендер, Н. Дьяконов та Д. Рогаль-
Левицький додали ще одну підгрупу – плас-
тинчаті. Протилежні тенденції – до звуження
поділу аерофонів до двох груп – спостеріга-
ємо у Дж. Монтегю та Дж. Буртона, Л. Ленга,
А. Бухнера, М. Гарбузова та ін.
Систематика музичних інструментів дає
можливість глибше пізнати кожну інструмен-
тальну культуру, взаємозв’язки між групами та
видами інструментів. Класифікаційні роботи
певною мірою є емпіричними, узагальнюючи
знання і досвід інструментальної традиції від-
повідної епохи, відображають структуру ін-
струмента в безпосередній формі, інший вид
систематик – підвищує ці відомості на вищий,
абстрактний рівень і тому є універсальними.
Інструментарій аналізують на основі обра-
них критеріїв – акустичного, конструкційного,
виконавсько-технічного, що упорядковують за-
лежно від їхньої важливості, тим самим утво-
рюючи ієрархію інструментальних груп, підгруп
та ін.
Це питання ще не розв’язане науковцями,
що у свою чергу підвищує перспективність та-
62
ТеОРІЯ І МеТОДОЛОгІЯ
В статье впервые в украинском музыковедении осуществляется аналитичес-
кий обзор классификаций и систематики музыкальных инструментов в их ис-
торическом развитии в Европе и мире. В том числе проанализирована мето-
дология и методика классификации аэрофонов как самой разнообразной и са-
мой сложной для систематизации группы музыкальных инструментов. Данная
публикация расширяет возможности украинского музыковедения к познанию
специфики инструментальной культуры в целом и групп и видов инструмен-
тов в частности.
Ключевые слова: аэрофоны, классификация, музыкальные инструменты,
музыковедение.
ких досліджень, де різноманітні класифікаційні
роботи стануть джерелом об’єктивного й комп-
лексного вивчення музичного інструментарію.
Одночасно проблематика класифікації такого
складного й різноманітного предмета є діалек-
тично суперечливою, оскільки класифікаційні
роботи є дещо умовними, відносно статичними,
а сам предмет – динамічним.
1 Elschek O. hudobnovedecká systematika a etnoor-
ganológia // Musicologica Slovaca. – 1969. – № 1. – S. 23.
2 Левин С. Духовые инструменты в истории
музыкальной культуры. – Ленинград, 1973. – С. 21.
3 Мациевский И. Основные проблемы и аспекты
изучения народных музыкальных инструментов и ин-
струментальной музыки // Народные музыкальные
инструменты и инструментальная музыка: В 2 ч. – М.,
1987. – Ч. 1. – С. 23.
4 Левин С. Духовые инструменты… – С. 75.
5 Семёнов Ю. Инструментоведение // Музыкальный
энциклопедический словарь. – М., 1990. – С. 210.
6 Riemann H. Musik-Lexikon. – Berlin, 1922 // Цит. за:
Leng L. Slovenské ľudové hudobné nástroje. – Bratislava,
1967. – s. 24.
7 Gevaert Fr. Nouveau traité ďinstrumentation. – Pariž,
1885 // Цит. за: Leng L. Slovenské ľudové... – S. 25, 279.
8 Мациевский И. Основные проблемы и аспекты изу-
чения... – С. 24.
9 Хорнбостель Э., Закс К. Систематика музыкальных
инструментов // Народные музыкальные инструменты
и инстументальная музыка. Сб. статей и материалов:
В 2 ч. – М., 1987. – Ч. 1. – С. 231–233.
10 Хорнбостель Э., Закс К. Систематика… – С. 231.
11 Мачак И. Народные музыкальные инструменты и
инструментальная музыка. – М., 1987. – Ч. 1. – С. 59.
12 Хорнбостель Э, Закс К. Систематика... – С. 229.
13 Кузнецов Л. Акустика музыкальных инструментов:
Справочник. – М., 1989. – С. 82–84.
14 Хорнбостель Э., Закс К. Систематика… – С. 234.
15 Черкаський Л. Українські народні музичні інстру-
менти. – К., 2003. – С. 192.
16 Sachs C. handbuch der Musikinstrumentenkunde. –
Leipzig, 1920 // Цит. за: Leng L. Slovenské ľudové hudobné
nástroje. – Bratislava, 1967. – s. 280, 281.
17 Elschek O. Systematika hudobných nástrojov //
Slovenská hudba. – 1992. – XVII. – S. 405.
18 Драгер Г. Принципы систематики... – С. 236–313.
19 Elschek O. Systematika… – S. 407.
20 Там само. – s. 417.
21 Buchner A. hudební nástroje od praveku k dnešku. –
Praha, 1956 // Цит. за: Leng L. Slovenské ľudové... – S. 32,
33, 283.
22 Buchner A. K otázce systematiky hudebních nastroju //
hudebni nastroje. – 1977. – 14. – s. 79–179.
23 Мациевский И. Основные проблемы и аспекты
изучения… – С. 28–30.
24 Elschek O. Systematika… – S. 424.
25 Кузнецов Л. Акустика… – С. 82–84.
26 Мациевский И. Основные проблемы и аспекты
изучения… – С. 26.
27 Музыкальная акустика / Багадуров В., Гарбузов Н.,
Зимин П., Корсунський С., Рождественський А. А. – М.,
1954. – С. 102, 103, 122.
28 Leng L. Slovenské ľudové... – S. 35–40, 285.
29 Музыкальная акустика. – С. 104.
30 Кузнецов Л. Акустика. – С. 292.
31 Мациевский И. Народный музыкальный инстру-
мент и методология его исследования // Актуальные
проблемы современной фольклористики. – Ленинград,
1980. – С. 143.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27657 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728–6875 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T06:10:21Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ганудельова, Н. 2011-10-10T19:58:42Z 2011-10-10T19:58:42Z 2009 Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів / Н. Ганудельова // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2009. — № 4(28). — С. 54-62. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27657 78.03+681.818.00133 У статті вперше в українському музикознавстві здійснюється аналітичний огляд класифікацій і систематик музичних інструментів в їхньому історичному розвитку в Європі та світі. Зокрема проаналізовано методологію і методику класифікування аерофонів як найрізноманітнішої та найскладнішої для систематизації групи музичних інструментів. Дана публікація розширює можливості українського музикознавства до пізнання специфіки інструментальної культури взагалі та груп і видів інструментів зосібна. В статье впервые в украинском музыковедении осуществляется аналитический обзор классификаций и систематики музыкальных инструментов в их историческом развитии в Европе и мире. В том числе проанализирована методология и методика классификации аэрофонов как самой разнообразной и самой сложной для систематизации группы музыкальных инструментов. Данная публикация расширяет возможности украинского музыковедения к познанию специфики инструментальной культуры в целом и групп и видов инструментов в частности. There are described the first analytical views on the classifications and systematics of the musical instruments in the ukrainian musicology and their historic development in the Europe and the world in this article. It is also analysed especially the methodology as well as the methodics for aerophones classification as an instrumental group in general and their types. The article extended the Ukrainian Musicology possibilities of knowledge specificity for the instrumental culture in general and for types of the instruments respectively. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Теорія і методологія Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів Aerofony in the context of development of world classifications and systematik of musical instruments Article published earlier |
| spellingShingle | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів Ганудельова, Н. Теорія і методологія |
| title | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| title_alt | Aerofony in the context of development of world classifications and systematik of musical instruments |
| title_full | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| title_fullStr | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| title_full_unstemmed | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| title_short | Аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| title_sort | аерофони в контексті розвитку світових класифікацій та систематик музичних інструментів |
| topic | Теорія і методологія |
| topic_facet | Теорія і методологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27657 |
| work_keys_str_mv | AT ganudelʹovan aerofonivkontekstírozvitkusvítovihklasifíkacíitasistematikmuzičnihínstrumentív AT ganudelʹovan aerofonyinthecontextofdevelopmentofworldclassificationsandsystematikofmusicalinstruments |