Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії
Досліджено життя славіста, етнографа, міфолога, фольклориста та бібліофіла — Олександра Олександровича Котляревського, українця за походженням, який асоціюється зазвичай винятково з російською культурою. Зокрема, ідеться про його діяльність як професора Університету Св. Володимира та голови Історичн...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Українська біографістика |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27699 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії / Н.І. Любовець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 55-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859674197446361088 |
|---|---|
| author | Любовець, Н.І. |
| author_facet | Любовець, Н.І. |
| citation_txt | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії / Н.І. Любовець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 55-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська біографістика |
| description | Досліджено життя славіста, етнографа, міфолога, фольклориста та бібліофіла — Олександра Олександровича Котляревського, українця за походженням, який асоціюється зазвичай винятково з російською культурою. Зокрема, ідеться про його діяльність як професора Університету Св. Володимира та голови Історичного товариства Нестора-Літописця (1877–1881 рр.). Зазначено, що Олександр Олександрович Котляревський невтомною науковою та педагогічною працею залишив помітний слід в українській культурі та історії.
Исследована жизнь слависта, этнографа, мифолога, фольклориста и библиофила — Александра Александровича Котляревского, украинца по происхождению, который ассоциируется обычно исключительно с русской культурой. В частности, речь идет о его деятельности как профессора Университета Св. Владимира и председателя Исторического общества Нестора-летописца (1877–1881 гг.). Показано, что Александр Александрович Котляревский неутомимой научной и педагогической деятельностью оставил заметный след в украинской культуре и истории.
The life of a specialist of Slav languages and literature, ethnographer, mythologist, folklore specialist and bibliophile Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi, Ukrainian by birth, who is usually associated only with Russian culture. The issue discussed in particular is his activity as one of professors of St. Volodymyr University and as the head of St. Nestor Historical Society (1877–81). It is pointed out that Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi has left his mark in Ukrainian culture and history.
|
| first_indexed | 2025-11-30T15:02:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
55
БІОГРАФІЧНІ ТА ГЕНЕАЛОГІЧНІ
РОЗВІДКИ
УДК 016:929:398.3:027.1(470+477)
Надія Іванівна ЛЮБОВЕЦЬ,
старший науковий співробітник, учений секретар
Інституту біографічних досліджень НБУВ,
кандидат історичних наук (Київ)
ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
КОТЛЯРЕВСЬКИЙ:
МАТЕРІАЛИ ДО БІОБІБЛІОГРАФІЇ
Досліджено життя славіста, етнографа, міфолога, фольклориста та
бібліофіла — Олександра Олександровича Котляревського, українця за
походженням, який асоціюється зазвичай винятково з російською куль-
турою. Зокрема, ідеться про його діяльність як професора Університету
Св. Володимира та голови Історичного товариства Нестора-Літописця
(1877–1881 рр.). Зазначено, що Олександр Олександрович Котляревський
невтомною науковою та педагогічною працею залишив помітний слід в
українській культурі та історії.
Ключові слова: Котляревський Олександр Олександрович, Історичне
товариство Нестора-Літописця, Університет Св. Володимира, славістика,
українсько-російські зв’язки.
The life of a specialist of Slav languages and literature, ethnographer,
mythologist, folklore specialist and bibliophile Oleksandr Oleksandrovych
Kotlyarevskyi, Ukrainian by birth, who is usually associated only with Russian
culture. The issue discussed in particular is his activity as one of professors of
St. Volodymyr University and as the head of St. Nestor Historical Society (1877–
81). It is pointed out that Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi has left his
mark in Ukrainian culture and history.
Key words: Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi, St. Nestor Historical
Society, Kyiv St. Volodymyr University, Slavonic studies, Ukrainian and
Russian connections.
Исследована жизнь слависта, этнографа, мифолога, фольклорис-
та и библиофила — Александра Александровича Котляревского, укра-
инца по происхождению, который ассоциируется обычно исключитель-
но с русской культурой. В частности, речь идет о его деятельности как
профессора Университета Св. Владимира и председателя Исторического
общества Нестора-летописца (1877–1881 гг.). Показано, что Александр
Александрович Котляревский неутомимой научной и педагогической де-
ятельностью оставил заметный след в украинской культуре и истории.
Ключевые слова: Котляревский Александр Александрович,
Историческое общество Нестора-Летописца, Университет Св. Владимира,
славистика, украинско-российские связи.
56
Постать ученого-славіста, фольклориста, міфолога, пред-
ставника історичного методу пізнання явищ народного жит-
тя Олександра Олександровича Котляревського нині мало відо-
ма широкому науковому загалові, а його наукові праці в україн-
ській історіографії майже не фігурують. Водночас, творча спад-
щина О. О. Котляревського була високо оцінена його сучасника-
ми. Після його смерті (1881 р.) було надруковано спогади про ньо-
го, матеріали до біографії, нариси його життя [1; 3, с. 303–325; 5;
14; 20; 23–25]. Вийшло чотирьохтомне видання творів ученого
[17]1. Сьогодні ці видання представлені у фондах Національної
бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Україна), Російської
державної бібліотеки (Москва), Російської національної бібліо-
теки (Санкт-Петербург), Бібліотеки академії наук РАН (Санкт-
Петербург). Найбільш інформативним із погляду характеристи-
ки життєвого шляху вченого є книга О. М. Пипіна2. Та, свого часу
ще М. С. Грушевський зазначив, що, на жаль, у цій праці вказано
лише на зв’язок О. О. Котляревського з російською культурою, але
ми не знайдемо характеристики найбільше цікавої нам сторони —
О. О. Котляревського як українця. За словами М. С. Грушевського,
О. О. Котляревський не втратив «… теплого прив’язання до рід-
ного краю, цікавився ним, його історичним побутом, словом, ці-
кавився новою українською літературою, і ці інтереси та симпатії
виявилися б ще ясніше, як би не той гіркий досвід політичний»
[9, с. 38]. Натомість, Олександр Котляревський представлений
О. М. Пипіним як винятково російський слов’янознавець.
Упродовж наступних років ім’я вченого було забуте. У ра-
дянський час статтю української дослідниці (Л. П. Лаптєвої) про
О. О. Котляревського було вміщено в російському довідковому ви-
данні [22, с. 193–194]. Поодинокі статті з’являються також у росій-
ських наукових збірниках [6, с. 290–306]. Новітня українська історіо-
графія О. О. Котляревського представлена статями Л. П. Лаптевої
та Михайла Дмитренка [12; 21]. У межах навчального посібника,
Л. Т. Білецький розглядає порівняльно-міфологічну теорію вче-
ного в контексті української літературно-наукової критики [4,
с. 221–274]. Автори сходяться на думці, що оригінальна постать
О. О. Котляревського, значна частина життя якого була пов’язана з
Україною, заслуговує на докладне вивчення та потребує окремого
монографічного опрацювання його наукової спадщини.
1 Список праць О. О. Котляревського вміщено у четвертому томі.
2 Пипін Олександр Миколайович (1833–1904) — літературознавець,
фольклорист, автор спеціальних монографій, присвячених українській лі-
тературі та фольклорові, представник історико-культурної школи в літе-
ратурознавстві, академік Петербурзької АН (1898), автор «Материалов для
биографии А. А. Котляревскаго» (СПб., 1894).
57
В архівах Росії та України відклалися документи про
О. О. Котляревського. Найбільша колекція, зокрема, листів, збе-
рігається у Відділі рукопису Російської державної бібліотеки
(Москва) у фонді 386 (фонд О. О. Котляревського). У Відділі ру-
кописів Російської Національної бібліотеки (Санкт-Петербург)
документи стосовно О. О. Котляревського зберігаються у фон-
ді О. М. Пипіна (фонд 621). Листування О. О. Котляревського
з сином Нестором, П. І. Аландським, О. О. Кочубинським,
В. Ф. Міллером, О. О. Хованським, І. В. Цветаєвим, О. М. Пипіним,
К. С. Котляревською та іншими адресатами зберігається у фонді
Котляревського Нестора Олександровича (фонд 135) Відділу ру-
кописів Російського Інституту літератури (Будинок Пушкіна)
РАН (Санкт-Петербург).
Українські архіви також зберігають документи про
О. О. Котляревського. Так, у Державному архіві міста Києва
(далі — ДАК) у фонді 16 (фонд Університету) представлені до-
кументи, пов’язані з діяльністю О. О. Котляревського як професо-
ра університету. У Центральному державному історичному архіві
м. Києва (далі — ЦДІАК України) зберігається спеціальний фонд
2223 — Котляревський О. О. (69 архівних одиниць), опис якого міс-
тить три розділи: Біографічні документи (справи 1–7); Наукова ді-
яльність (справи 9–53); Документи, що були відкладені в резуль-
таті наукової, службової та громадської діяльності Котлярев сь-
кого О. О. (справи 54–69).
Із біографічних документів О. О. Котляревського в ЦДІА України
(м. Київ) представлено: Атестат [батька — Олександра Андрійовича
Котляревського] про закінчення Ніжинської гімназії вищих наук
кн. Безбородко (25 січня 1829 р.); Свідоцтво Ради Московського уні-
верситету про нагородження студента Котляревського О. О. золо-
тою медаллю за наукову роботу (14 січня 1856 р.); Диплом про об-
рання Котляревського О. О. членом-кореспондентом Російського
археологічного товариств (23 серпня 1863 р.); Диплом про обран-
ня Котляревського О. О. дійсним членом Товариства любителів ро-
сійської словесності (13 березня 1865 р.); Диплом Курляндського
товариства літератури і мистецтва про обрання професора
Котляревського О. О. почесним членом товариства (4 червня
1869 р.); Диплом про обрання Котляревського О. О. членом
Дерптського університету (німецькою мовою) (1871 р.); Грамота
про нагородження Котляревського О. О. Орденом Анни ІІ сту-
пеня (23 січня 1880 р.).
Розділ «Наукова діяльність» у архіві представлений руко-
писами Котляревського О. О. (студентська робота «О времени
принятия христианской веры болгарами и об участии в этом
58
деле св. Кирилла Солунца», фрагменти статей та цілі статті,
тексти доповідей тощо).
Третя група документів містить друковані матеріали
О. О. Котляревського (відбитки статей, вирізки з журналів зі стат-
тями О. О. Котляревського, частини монографій тощо). Найбільша
за обсягом справа цієї групи документів — це справа 69 (244 арк.) —
«Курс лекцій професора Котляревського О. О., записаний учите-
лем І-ої Київської гімназії Лятошинським М. Л.» (1880–1881 рр.).
Беручи до уваги російську та українську історіографію
О. О. Котляревського та архівні матеріали, передусім, зупинимося
на обставинах його життєвого шляху. Тим паче, що на цьому шляху
було чимало драматичних подій. Водночас, зауважимо, що украї-
нець за походженням, професор Університету Св. Володимира 70–
80-х рр. ХІХ ст. та Голова Історичного товариства Нестора-літописця
(1877–81 рр.), сьогодні здебільшого асоціюється винятково з росій-
ською наукою. На нашу думку, оприлюднення фактів особисто-
го та професійного життя О. О. Котляревського в контексті роз-
витку української науки та культури, дослідження його співпра-
ці з ученими тієї пори (Н. П. Задерацьким, М. О. Максимовичем,
М. І. Костомаровим та ін.) дасть змогу продемонструвати органіч-
ний зв’язок ученого з Україною.
Народився Олександр Олександрович Котляревський 1837 р.
поблизу Кременчука в посаді Крюковому. Він походив із дворян-
ського роду Полтавської губернії, який мав у своєму родоводі ві-
домого генерала П. С. Котляревського3. Батько його — Олександр
Андрійович Котляревський (навчався у Ніжинській гімназію ви-
щих наук князя Безбородька) був дрібним чиновником комісаріат-
ської комісії в Кременчуці. Він рано помер, і подальшим вихован-
ням Олександра займався його вітчим — В. Г. Лебедєв, який також
служив у комісаріатській комісії. У 1846 р. Олександр Котлярев-
ський вступив до Полтавської гімназії, яку успішно закінчив 1853 р.
Атестат отримав із наступними оцінками: «відмінно» — Закон Бо-
жий, російська та французька мова, словесність, історії, анатомія
людини та фізіологія людини; «добре» — російське законодав-
ство, грецька, німецька та латинська мова; «достатньо» — геогра-
фія; «посередньо» — математика, фізика та космографії [24, с. VII].
Навчання у Полтавській гімназії Олександр згадував завжди з те-
плотою. З особливою прихильністю він ставився до свого вчителя
давніх мов поляка Казимира Йосиповича Полевича, завдяки яко-
3 Котляревський Петро Степанович (1782–1852) — генерал-від-
інфантерії (1826). У російсько-іранську війну 1804–1813 рр. отримав пере-
моги на річці Аракс, біля Асландузе, штурмом взяв Ленкорань. Похований
у Феодосії на міському цвинтарі. Його дружина — Котляревська Варвара
Іванівна (1799–1818) померла від тяжких пологів.
59
му отримав хорошу філологічну підготовку (в царині латинської
мови), що дало йому змогу вступити на історико-філологічний фа-
культет Московського університету. Про Казимира Йосиповича
Полевича читаємо у М. П. Драгоманова «…то люди, що кожний
по-своєму прислужились до морального виховання цілого ряду по-
колінь у Полтавщині, а через те й цілій нашій країні» [13, с. 575].
Навчання Олександра Котляревського в університеті співпа-
ло з часом загального літературного та наукового пожвавлення,
особливо в царині історії, філології та етнографії. Близький друг
О. О. Котляревського — Олексій Веселовський,4 так згадував сту-
дентські роки: «С середины пятидесятых годов в студенческих
кружках Москвы стала заметно выдвигаться необыкновенно свое-
образная личность; и по типу, и по говору это был кровный ма-
лоросс; жизнь била в нем ключом, в умных глазах сверкал огонь,
речь поражала остроуміем; подвижной донельзя, главный зачин-
щик серіозных споров и самых потешных шалостей, он в то же вре-
мя удивлял всех своим страстным увлеченіем наукой. …. Для та-
кой же натуры, какая с блестящей оригинальностью проявлялась у
студента-украинца, то была самая желанная, идеальная обстанов-
ка; движеніе, борьба, ломка отжившаго были для него необходимы,
полны особой прелести. Как бы ни судили о нем люди, знавшіе его
в последніе годы, утомленнаго, уходившагося, в нем несомненно
были скрыты богатые задатки общественнаго деятеля, публицис-
та, влиятельнаго и руководящаго критика» [5, с. 396].
Під час навчання у Московському університеті Олександр
Котляревський шліфує свій письменницький талант, який су-
часники характеризували як «… юмористический талант первой
величины, … способность на лету схватить слабость или недоста-
ток противника и воспроизвести их в метком разсказе, так и про-
сившемся в печать… изобретательность в пародии, неожиданных
сравненіях…» [24, с. IX]. Ще студентом О. О. Котляревський роз-
почав публікувати свої перші наукові розвідки в літературно-
му додатку до «Московских ведомостей» і журналі «Руський вест-
ник». Це були, в основному, рецензії на твори російської літера-
тури та збірки народної поезії. Його публікації вирізнялися блис-
кучою формою викладу та оригінальністю суджень. З’являлися
«насмешливые» замітки Олександра Котляревського, присвя-
чені також громадським питанням, «дававшие простор его во-
инствующему юмору» [24, с. XIV]. Тоді само виникає інтерес
Олександра до наукової роботи. На третьому курсі він був наго-
4 Веселовський Олексій Миколайович (1843–1918) — літературоз-
навець, професор Московського університету та Вищих жіночих курсів;
1901–1904 рр. — голова Товариства любителів російської словесності при
Московському університеті. Автор «Воспоминанія объ А. А. Котлярев-
ском» (К., 1888).
60
роджений золотою медаллю за наукову роботу [27]. Вчителями
О. О. Котляревського у Московському університеті були ві-
домі та авторитетні професори Й. М. Бодянський5, Ф. І. Бус-
лаєв6, Т. М. Грановський7, П. М. Кудрявцев8, П. М. Леонтьєв9.
Йосип Бодянський познайомив О. О. Котляревського зі студентом-
болгарином Любеном Каравеловим10. Від нього О. О. Котляревський
отримав матеріали з болгарського фольклору, які використав зго-
дом при написані наукової роботи «О погребальных обычаях
языческих славян» [8, с. 51]. Навчання О. О. Котляревського в
Московському університеті співпало в часі з розквітом інтересу до
російської народної старовини (в царині мовознавства, літерату-
рознавства, слав’янознавства). Звичайно, що молодий амбіційний
студент активно включився в наукове та суспільне життя Москви.
Окрім публікацій у газетах і журналах, він активно співпрацю-
вав у студентських гуртках. Товаришами О. О.Котляревського в
той час були: Н. О. Попов11, О. О. Козлов12, М. С. Тихонравов13,
К. М. Бестужев-Рюмін14, Є. М. Феоктистов15 та ін. Всі вони, з часом,
посіли провідні місця в різних галузях науки та суспільного життя.
5 Бодянський Йосип Максимович (псевд.: О. Бода-Варвинець, Ісь-
ко Материнка, І. Мастак та ін.) (1808–1877) — український і російський
філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письмен-
ник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1854). Автор чис-
ленних наукових праць із історії, літератури, фольклору, мовознавства
слов’янських країн.
6 Буслаєв Федір Іванович (1818–1897) — російський філолог і мисте-
цтвознавець, академік Петербурзької Академії наук (1860). Автор дослі-
джень із мовознавства, в яких намагався встановити зв'язок історії мови з
життям народу, його звичаями, віруваннями, обрядами, переказами. Бага-
то зробив для вивчення пам'яток давньоруської літератури та мистецтва.
7 Грановський Тимофій Миколайович (1813–1855) — історик-
західник, суспільний діяч, професор загальної історії Московського уні-
верситету, просвітник.
8 Кудрявцев Петро Миколайович (1816–1858) — історик, професор
Московського університету, учень Т. М. Грановського.
9 Леонтьєв Павло Михайлович (1822–1874) — філолог, професор рим-
ської словесності та старожитностей Московського університету.
10 Каравелов Любен (1834–1879) — болгарський письменник, суспіль-
ний діяч. Навчався на історико-філологічному факультеті Московського
університету.
11 Попов Ніл Олександрович (1833–1892) — російський історик, сла-
віст, архівіст, член-кореспондент Петербурзької АН (1883).
12 Козлов Олексій Олександрович (1831–1901) — філософ-персоналіст,
видавець, професор Київського університету з 1884 р. Видавав журнали
«Философский трехмесячник», «Свое слово».
13 Тихонравов Микола Савович (1832–1893) — історик російської лі-
тератури, професор Московського університету (з 1859), академік Петер-
бурзької Академії наук (із 1890).
14 Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович (1829–1897) — росій-
ський історик.
15 Феоктистов Євгеній Михайлович (1829–1898) — письменник.
61
Олександр Олександрович Котляревський закінчив Мос-
ковський університет у 1857 р., але диплом не отримав. Існує вер-
сія, що у нього були труднощі при здачі екзамену з богослов’я чи
філософії у професора П. М. Терновського16. Позатим, Олександр
Котляревський отримав кандидатський диплом, захистивши в
Петербурзькому університеті дисертацію «О времени принятія
христіанской веры Болгарами и объ участіи в этом деле св. Кирилла
Солунца — историко-хронологическое изследование» (1862 р.).
Трудову діяльність Олександр Олександрович Котляревський
розпочав із викладання в Олександрінському сирітському кадет-
ському корпусі. Педагогічну роботу успішно поєднував із науко-
вою. Це був найвдаліший час у його житті, сповнений надій на
продовження наукової та викладацької кар’єри. На той час у си-
рітському корпусі працювали майже всі його студентські товари-
ші (Н. О. Попов, М. М. Капустін, О. К. Корсак, М. С. Тихонравов,
Е. Феоктистов, К. М. Бєстужев-Рюмін, А. І. Георгіївський та ін.). Не
зважаючи на такий авторитетний викладацький склад закладу,
О. О. Котляревський за короткий час заслужив визнання як студен-
тів, так і викладачів. Слава про нього як викладача російської сло-
весності стрімко розлетілася Москвою. О. М. Пипін зокрема відзна-
чав: «… такие лекторы русской словесности всегда редки; из уче-
ников его и теперь найдутся люди, способные подтвердить ска-
занное мною» [24, с. XIX]. Його вплив на студентів не обмежував-
ся стінами кадетського корпусу. З найкращими учнями Олександр
Котляревський займався приватно. «Теплое и человеческое отно-
шение к ученикам, живая речь, блестевшая образами и остроуми-
ем, способность серйозно заинтересоваться развитием отдельных
более даровитых личностей, направлять их потом и дальше в жиз-
ни, все это привязывало молодежь к Котляревскому неразрывною
связью, и его личность осталась для нея наиболее светлым явлени-
ем из всей школьной поры. Таким он был и в обстановке школы,
и в частном преподавании» [24, с. XIX]. Поряд із викладаць-
кою діяльністю він продовжує займатися літературою. З 1857 р.
О. О. Котляревський працював у часописі «Русский Вестник», зго-
дом — у «Отечественных Записках» та «Московском Обозрении».
Його цікавила сфера народних переказів та історія літератури.
Сучасники відзначали такі риси наукової манери молодого вчено-
го як критичність, фундаментальні професійні знання, самостій-
ність суджень, пристрасність викладення, гумор і сатира.
У 25 років Олександр Олександрович Котляревський уже
був достатньо відомий у Москві як популярний педагог і моло-
16 Терновський Петро Матвійович (1798–1874) — письменник, протоі-
єрей, професор богослов’я і церковної історії в Московському університеті.
62
дий учений. Його статті публікуються в низці московських ви-
дань, він бере активну участь у «Филологических Записках»
О. А. Хованського17, які видавались у Воронежі. У 1862 р. від-
бувається приємна подія в особистому житті — він одружуєть-
ся18. Проте невдовзі О. О. Котляревського спіткав несподіваний
удар — його було заарештовано за так званою «кельсієвою спра-
вою». В. І. Кельсієв (Василій Яна)19 свого часу емігрував за кор-
дон, підтримував стосунки з О. І. Герценом20 та М. П. Огарьовим21.
Цікавився церковним розколом Нікона та старообрядництвом.
У 1862 р. приїхав інкогніто, як Василій Яна до Москви, сподіваю-
чись використати старообрядців у революційній пропаганді. Доля
випадково звела О. О. Котляревського з В. І. Кельсієвим у знайо-
мих. О. О. Котляревський був відомим на той час бібліофілом і по-
слав В. І. Кельсієву рідкісне видання книги про церковний розкол
О. М. Новицького22 «О духоборцах. Их история и вероучение» (К.,
1832). На книзі він написав своє прізвище та поставив дату. Після
від’їзду В. І. Кельсієва з Росії розпочався так званий «Процес 32-х»23.
Знайдена під час обшуку книга з підписом О. О. Котляревського і
стала приводом для його арешту в кінці липня 1862 р. Достовірно
встановити, чи була особиста зустріч О. О. Котляревського з
17 Хованський Олексій Андрійович (1814–1899) — педагог-
письменник. У 1861 розпочав видавати у Воронежі на свої кошти журнал
«Филологические Записки» (публікував матеріали з шкільного життя, пе-
дагогіки, вітчизняної літератури, мовознавства, славістики). Був редакто-
ром протягом 38 років.
18 Попова Катерина Семенівна (1843– ?) — дружина О. О. Котлярев-
ського, за словами О. Веселовського «изящная, смпатична и привлекатель-
ная».
19 Кельсієв Василь Іванович (1835–1872) — письменник, публіцист, ре-
волюціонер. Емігрував 1859 р. до Лондона, де проводив активну роботу по
збору матеріалів про розкол, на який дивився як на винятково політичну
подію та намагався використати його в революційній пропаганді. Ідеї не
знайшли підтримки, що змусило його змінити напрям діяльності та відмо-
витися від революційних поглядів. Згодом переїхав до Відня, де займався
міфологією та етнографією слов’ян.
20 Герцен Олександр Іванович (Іскандер) (1812–1870) — російський
революціонер, письменник і публіцист, філософ-матеріаліст. Друг і со-
ратник Огарьова М. П.
21 Огарьов Микола Платонович (1813–1877) — російський поет, публі-
цист, революціонер, філософ. Очолював разом із О. І. Герценом Вільну ро-
сійську друкарню у Лондоні.
22 Новицький Орест Маркович (1806–1884) — письменник, магістр Ки-
ївської духовної академії, професор філософії Університету Св. Володимира.
23 «Процес 32-х» («Справа про осіб, звинувачуваних у відносинах із
лондонським пропагандистом) — один із великих політичних процесів
60-х рр. ХІХ ст. Проходив 07.06.1862–27.04.1865. Головним звинуваченням
було співробітництво з О. І. Герценим і М. П. Огарьовим, а також допомо-
га В. І. Кельсієву під час його нелегального пербування в Москві та Петер-
бурзі.
63
В. І. Кельсієвим, не вдалося. Можливо, О. О. Котляревський лише
передав книгу через знайомих. Хоча у своїх спогадах В. І. Кельсієв
жодним чином не коментує факт свого перебування у цей час у
Москві24. В результаті слідства О. О. Котляревського було відправ-
лено до Петропавловської в’язниці (Санкт-Петербург). Нічим не
обумовлений арешт О. О. Котляревського в ході «Процесу 32-х»
(що засвідчує також відсутність допитів і гарне ставлення до ньо-
го коменданта в’язниці — Сорокіна О. Ф.) затягнувся на півроку.
Не зважаючи на те, що вчений мав, за його словами, чисте примі-
щення, користувався бібліотекою коменданта, зібрав значний за-
пас етнографічного матеріалу (надіслав навіть статтю «На память
будущим библиографам» до «Отечественных Записок», що була
надрукована), арешт не пройшов безслідно. Адже після звільнен-
ня О. О. Котляревський був позбавлений права служити на дер-
жавній службі по учбовому відомству [3, с. 304], тобто, займатися
викладацькою та науковою діяльністю, що було основою його жит-
тя, та з ознаками туберкульозу (на той час невиліковної хвороби).
Ці обставини особистого життя Олександра Котляревського мали
самі трагічні наслідки для його майбутнього. Зокрема, вплинули
на його фізичний (захворів на туберкульоз) і психологічний стан,
поставили хрест на успішній науковій і викладацькій кар’єрі.
Таким чином, випадкова зустріч різко змінила життя
О. О. Котляревського. Ті, хто зустрічався з ним після звільнення,
побачили зовсім іншу людину: «Но в прежнюю среду возвратился
как будто другой человек. В болезненном существе с осунувшими-
ся чертами лица, … напрасно стали бы искать сходства с прежнею
горячею искрометною натурою…» [24, с. XXXI]. За свідченням його
колишнього студента він «… вышел оттуда разбитым нравственно
и душевно» [14, с. 630]. Та поза тим, не маючи інтересу до політики,
з цілком сформованими науковими смаками О. О. Котляревський,
не зважаючи на негативні наслідки арешту, знайшов у собі сили
продовжити наукові розвідки.
У 1862-1864 рр. Олександр Котляревський активно співпрацює
з історико-філологічним журналом «Филологические Записки»,
що виходив у Воронежі. Він намагався надати якомога більше до-
помоги провінційному журналові, що видавався на кошти скром-
ного вчителя гімназії О. А. Хованського. У «Филологических За-
писках» О. О. Котляревський надрукував у 1862–1864 рр. низ-
ку статей, що зібрані у другому томі академічного видання його
творів [17]. Час від часу їздив до Петербурга добиватися понов-
лення у правах, але безрезультатно. Розрадою для Олександра
24 Зокрема, щодо цього нічого не згадується у кн.: Пережитое. Переду-
манное. Воспоминания Василия Кельсиева (СПб., 1868).
64
Котляревського у той час було спілкування з такими авторитетни-
ми вченими як І. І. Срезневський25, А. А. Куник26, М. В. Прахов27.
Усі вони були знайомі з ним раніше, поважали його та виказували
усіляку підтримку. Зокрема, багато зробили для пришвидшення
захисту О. О. Котляревським докторської дисертації. У 1874 р. він
захистив дисертацію «Древності юридичного побуту балтійських
слов’ян» у Петербурзькому університеті. Незаперечним визна-
нням особистих і професійних заслуг О. О. Котляревського були
також клопотання графа О. С. Уварова28 та графа П. А. Шувалова29
перед міністром народної освіти про можливість поновлення пра-
ва Олександра Олександровича на викладання в учбових закла-
дах. Ці клопотання врешті-решт закінчилися призначенням О. О.
Котляревського (22 червня 1868 р.) екстраординарним професором
Дерптського університету на кафедру російської мови та літера-
тури. У 1869 р. він був звільнений з-під поліцейського нагляду, а у
січні 1875 р. отримав «дозвіл служити по відомству міністерства на-
родної освіти без обмежень місць» [21, с. 50–51].
У 1864–65 рр. Олександр Котляревський був активним помічни-
ком О. С. Уварова у справі створення Московського Археологічного
Товариства, виданні його «Трудов» і «Археологического Вестника»,
був його секретарем.
У сер. 60-х рр. ХІХ ст. зав’язуються дружні стосунки О. О. Кот-
ляревського з українськими діячами — М. І. Костомаровим30 і
М. О. Максимовичем31 на ґрунті інтересу до української старови-
25 Срезневський Ізмаїл Іванович (1812–1880) — славіст, філолог,
етнограф, палеограф, професор Харківського (1837–1847) та Санкт-
Петербурзького університетів (із 1847), засновник школи петербурзьких
славістів.
26 Куник Арист Аристович (1814–1899) — історик, філолог, етнограф,
нумізмат, екстраординарний академік Петербурзької АН (1850).
27 Прахов Мстислав Вікторович (біля 1842–?) — перекладач, учасник
студентських виступів (Петербург, 1842), старший брат художника Адріа-
на Вікторовича Прахова.
28 Уваров (граф Олексій Сергійович) (1828–1884) — археолог, пер-
ший голова Московського археологічного товариства.
29 Шувалов Петро Андрійович (1827–1889) — державний діяч, дипло-
мат, генерал від кавалерії, у 1861–1864 рр. — начальник штабу корпуса
жандармів та управляючий III відділенням, у 1866–1874 рр. — шеф корпу-
са жандармів і начальник III відділення. Радник Олександра II. У 1874–
1879 рр. — посол Російської імперії в Лондоні. За поглядами — консерва-
тор, противник реформ 1860-х рр.
30 Костомаров Микола Іванович (Ієремія Галка, Иван Бо гучаров)
(1817–1885) — історик, письменник, публіцист, учасник Кирило-Ме-
фодіївського товариства. Член-кореспондент Петер бурзькоï АН (1876).
Був членом-редактором Киïвськоï археографiчноï комiсiï. З 1858 р. жив у
Петербурзi.
31 Максимович Михайло Олександрович (1804–1873) — учений-
природознавець, філософ, історик, етнограф і фольклорист. Член-
кореспондент Російської АН (1871).
65
ни, зокрема, етнографії. М. І. Костомаров, як і О. О. Котляревський,
був прибічником використання історично-порівняльного методу
в міфології. З М. І. Костомаровим та М. О. Максимовичем він був
знайомий особисто, вів переписку з питань фольклору та спіль-
них нау кових проектів. Заявив себе Олександр Котляревських і в
україн ських виданнях, зокрема, у журналі «Основа» опублікував
статтю «Были ли малоруссы исконными обитателями Полянской
земли, или пришли из-за Карпат в ХІV веке» (1862). Тим самим
включився в гостру наукову полеміку щодо автохтоності українців,
що піддавалася сумнівам М. П. Погодіним і його прибічниками
(так звана теорія «офіційної народності»). М. П. Погодін вважав,
що росіяни, а не українці проживали на території Київської Русі, а
українці з’явилися на Наддніпрянщині лише з ХІV ст. Протилежну
позицію (на основі даних фольклору та давньої літератури) від-
стоювали у своїх працях М. О. Максимович, М. І. Костомаров,
П. О. Куліш, а згодом — і М. П. Драгоманов. О. О. Котляревський
став на бік українських учених, пам’ятаючи лекції свого універ-
ситетського викладача Йосипа Бодянського. Однозначним є його
висновок, що «…нынешніе Малороссіяне — прямые и достойные
потомки тех Руссичей, к народному чувству которых обращал-
ся певец Игоря, возбуждая вступиться за землю Русскую и за оби-
ду того времени!» [19, с. 14]. У якості доказів автохтоності україн-
ського населення він наводить чотири причини: «…летописная,
гео графическая номенклатура городов, урочищ, рек, гор и т. д.; …
народные южнорусские предания; … «Слово о Полку Игоревом»,
поэтический склад котораго находить полное оправдание в совре-
менной народной поэзии малоруссов; … принадлежит уже облас-
ти христианского верования и легенд» [19, с. 11]. На його думку,
лише любов до рідного попелища (після татарської навали), до зі-
грітого місця, з яким було пов’язано багато дорогих серцю спога-
дів могла надихнути «…разбежавшееся, при вторжении татар, на-
селение к возвращению на прежние жилища» [19, с. 14]. Слід зазна-
чити, що Олександр Котляревський мав свій, окремий, погляд на
проблему історії слов’янських народів. Полемізуючи з представни-
ками «слов’янофілів», «західників», «офіційної народності» він за-
значав, що перші — ідеалісти, схоластики; другі — ігнорують по-
бут і життя народу, бачать державу, а не народ; треті — «неправ-
диві» патріоти, бо також створюють хибні історії — не історії на-
роду, літератури, мистецтва, а історії держави, церкви тощо. За
О. О. Котляревським: справжня ««велика мета» історичної нау-
ки — полегшення тяжких життєвих обставин, лише правда, що ви-
пливає із розуміння життя та народності та із добросовісного ви-
студіювання фактів, адже чим менше історичного матеріалу, тим
66
більше свободи уяві і фантазії, але будинок не будується без мате-
ріалу, історія не твориться з голови…» [12, с. 13]. Ще 1862 р., у статті
«Старина и народность за 1861 год» (М., 1862), О. О. Котляревський
писав про необхідність упровадження в історико-філологічних
студіях порівняльно-історичного методу, що, на його думку, дасть
змогу цим дослідженням здобути твердий, реальний ґрунт та із ви-
холощеного, випадкового знання стати на ступінь позитивної нау
ки. На його думку, «если всеобщий интерес к изучению народнос-
ти и старины не есть мимолетный и пустой, если такая наука не
безплодна для жизни, то ставнительно-исторический метод, как
единственно прямой путь к уразумению основных начал народ-
ности, не только имеет право на существование, но и представля-
ется исключительной необходимостью» [18, с. 2].
О. О. Котляревський був прибічником широкого застосуван-
ня порівняльно-історичного методу у фольклористичних і міфо-
логічних дослідженнях. Тим самим продовжуючи розвивати вчен-
ня Ф. І. Буслаєва — автора міфологічної школи, в основі якої лежить
історично-порівняльний метод, встановлення органічного зв’язку мови,
народної поезії та народної міфології, принцип колективної творчості.
Сам О. О. Котляревський був автором чималої кількості праць
із міфології, зокрема, найбільш фундаментальною стала моногра-
фія «О погребальных обычаях языческих славян» (М., 1868), де він
висловлює міркування щодо еволюції міфу, звичаю, регламенто-
ваності владою багатьох звичаїв у суспільстві. В міфології він роз-
вивав ідеї О. І. Афанасьєва, але вніс і власні нові елементи. Так,
досі актуальні його роздуми про зв'язок і взаємодію міфу, билин
та переказу. На думку вченого, у міфі народ виходить за межі дій-
сності, у переказі розкриває участь божества у своїй історії, побу-
ті, що його оточує, переносить небожителів на землю, змушуючи
їх розпоряджатися людськими долями. Відмінною рисою концеп-
ції О. О. Котляревського стосовно міфів була увага до пізнавальної
ролі міфології, її творчий розвиток. Аналіз давніх міфів він поєд-
нував із аналізом історико-етнографічних форм побуту, в яких ці
міфи отримали свій подальший розвиток [2, с. 17].
За часів перебування в Дерпті О. О. Котляревський отримав
запрошення з Києва від Олександра Федоровича Кістяківського
(лист від 23 березня 1869 р.), який сповіщав про бажання «киевской
ученой братии» бачити його (О. О. Котляревського) на вакант-
ній тоді кафедрі російської літератури та мови, акцентував увагу
на необхідності прискорити написання докторської дисертації та
обіцяв посприяти у справі відміни обмеження служби Олександра
Котляревського Дерптом [1, с. 16–17; 24, с. CXX]. М. О. Максимович,
дізнавшись про запрошення О. О. Котляревського читати лекції в
67
Києві, був радий, але звернув увагу на те, що бажав би бачити його
на кафедрі слов’янської філології, а не російської. І сам Олександр
Олександрович був більше зацікавлений у викладанні курсу
слов’янознавства. Однак, тяжка хвороба та від’їзд ученого за кордон
на лікування перешкодили здійснити цю задумку одразу. Лише
через п’ять років знову починається нова хвиля перемовин щодо
викладання О. О. Котляревського в Університеті Св. Володимира.
20 грудня 1874 р. на раді Університету він одноголосно був обра-
ний на кафедру слов’янської філології ординарним професором
[10]. До цього самого часу відноситься також запрошення від про-
фесора М. Я. Арістова32 викладати у Харківському університеті на
кафедрі російської літератури. Та Олександр Олександрович зро-
бив вибір на користь Києва.
Так починається київський період діяльності О. О. Кот-
ляревського. З цього часу вся його педагогічна та наукова робо-
та (до останніх днів життя) була пов’язана з цим містом. Сюди вче-
ний прибув із сім’єю (дружиною — Катериною Семенівною, та си-
ном — Нестором) на початку жовтня 1875 р. (до цього перебував в
однорічному відряджені у Празі). Як свідчить його листування з
О. М. Пипіним, родина Котляревських проживала у Києві на розі
Шулявської та Кузнецької у будинку Горлової [7]. Про дружину
О. О. Котляревського маємо мало відомостей. О. Ф. Кістяківський
так характеризує її: «Бойкая дама. С московским отпечатком» [15,
с. 68]. В іншому місці: «Котляревская читает Фейербаха. …Книга
не по ее голове и не по ее характеру: она извлечет мало пользы»
[15, с. 84]. Олексій Іванович Веселовський, навпаки, вважав її весе-
лою, гарною та приємною жінкою. Ім’я Катерини Котляревської
згадувалося у зв’язку з діяльністю Київських Вищих жіночих кур-
сів. Зокрема, в контексті існування так званих «чергових дам», які
здійснювали нагляд за порядком на курсах на добровільних заса-
дах. Серед них була і К. С. Котляревська [16, с. 7]. Син Олександра
Котляревського, якому на час приїзду до Києва виповнилось 12
років — Нестор33, навчався в Колегії Павла Галагана. У 1881 р., по
смерті батька, він став студентом історико-філологічного факуль-
тету Московського університету. У виборі факультету Нестор по-
ступився побажанням батька, хоча завжди відчував потяг до літе-
ратури та мистецтва.
32 Арістов Микола Якович (1834–1882) — історик, педагог. Викладав
у Казанському (1867–69), Варшавському (1869–73), Харківському (1873–75)
університетах. З 1875 р. — професор Ніжинського історико-філологічного
ін-ту ім. кн. О. Безбородька. Член Московського археологічного товари-
ства (з 1869).
33 Котляревський Нестор Олександрович (1863–1925) — історик літе-
ратури, літературний критик, публіцист. Перший директор Пушкінсько-
го Дому (з 1910).
68
Для Університету Св. Володимира призначення О. О. Котля-
ревського на кафедру слов’янської філології стало великою по-
дією, оскільки лише з його приходом, на думку О. М. Пипіна34,
«…славяноведение впервые приобрело в нем компетентного
представителя; до тех пор, с самого основания университет, сла-
вяноведение было здесь в самом печальном положении» [24,
с. XXIV]. Викладацька кар’єра О. О. Котляревського в Університеті
Св. Володимира була, на превеликий жаль, короткочасною і про-
довжувалася з січня 1876 р. по березень 1881 р. Тим не менше, він
віддавався своїй улюбленій справі повністю. Слава про Олександра
Котляревського як визнаного педагога йшла за ним ще з часів ви-
кладання у Москві. У Києві науковці та студенти чекали його з не-
терпінням і сподіваннями. Перша лекція О. О. Котляревського, яку
він прочитав в Університеті Св. Володимира підтвердила його ви-
сокий фаховий рівень. Лекція нового професора привернула ува-
гу багатьох слухачів. За згадками студентів, «…лекция носила ско-
рее характер свободной беседы, продолжительного монолога в
ответ умолкшему собеседнику — и таким характером свободно-
го собеседования, стройного изложения, прерываемого анекдо-
тами, воспоминаниями, меткими словцами, полными юмора, по-
рою не лишенными язвительности, яркими в двух-трех словах ха-
рактеристиками…» [24, с. CXXV]. Сучасники відзначали крайній
скептицизм О. О. Котляревського в його наукових роботах і пу-
блічних лекціях. «Ничего он не принимал на веру, ко всему под-
ходил с придирчивою критикою, во всем стремился достичь воз-
можно полной достоверности. Отсюда его осторожность к поста-
новке научных гіпотез» [25, с. 177–178]. О. Ф. Кістяківський у своє-
му «Щоденнику» за 1876 р. також залишив враження щодо пер-
шої лекції О. О. Котляревського: «Январь. 21. Середа. Читал всту-
пительную лекцию Котляревский. Чтение проходило в первой, са-
мой большой авдитории. Авдитория была полна, хотя и не пере-
полнена. Лекция была умная. Говорил мастер дела. Несмотря на
то, что лектор читал по тетрадке и даже обращался к студентам,
она произвела самое хороше впечатление» [15, с. 67]. Слід зазначи-
ти, що стосунки О. Ф. Кістяківського і О. О. Котляревського (уже
як професорів Університету Св. Володимира), як свідчать записи у
«Щоденнику» першого, були не ідеальними і стали згодом досить
напруженими, інколи навіть ворожими [15, с. 119, 222, 234]. Ще в бе-
резні 1876 р. О. Ф. Кістяківський відзначив у своєму «Щоденнику»:
34 Пипін Олександр Миколайович (1833–1904) — літературознавець,
фольклорист, автор спеціальних монографій, присвячених українській лі-
тературі та фольклорові, представник історико-культурної школи в літе-
ратурознавстві, академік Петербурзької АН (1898), автор «Материалов для
биографии А. А. Котляревскаго» (СПб., 1894).
69
«Я всегда с удовольствием беседую с Котляревским. Но червь не-
доверия и у меня, и у него существует. Мы по образованию рав-
но одного духа, но по натуре совершенно различно» [15, с. 130].
В іншому місці читаємо: «Котляревский глубоко хитрый чело-
век, хотя по натуре и малоросс. У него есть склад ума, сложивши-
гося и воспитывающегося в пятидесятые годы, ума отчасти сати-
рического, отчасти едкого. Но едкость и сатиричность не мешают
ему быть глубоко практическим человеком» [15, с. 119–120]. У лю-
тому 1977 р. називає його «мой друг» [15, с. 337]. Але картина різ-
ко змінюється вже у середині 1879 р., коли автор «Щоденника» на-
зиває О. О. Котляревського «подхалимом». «…Этот господин ре-
зок на словах у себя в квартире, да и то больше с шутовской точ-
ки зрения. И подленький иногда в своих действиях» [15, с. 490].
Звичайно, що характеристики, надані О. Ф. Кістяківським бага-
тьом ученим тогочасного Києва, зокрема й О. О. Котляревському,
не можуть сприйматися нами однозначно та беззаперечно. Адже
його «Щоденник» не призначався для сучасників, тому автор і
не гребував міцними висловами, даючи їм оцінки. Він висловлю-
вав у «Щоденнику» ті думки, які ніколи б не наважився сказати у
вічі. Сам О. Ф. Кістяківський писав: «Пишу і думаю, що якби по-
чули і дізналися про те, що я тут викладаю. Побили б камінням»
[15, с. 490]. Та, будучи тісно пов’язаним із науковим і громадським
життям тогочасного Києва, О. Ф. Кістяківський яскраво змальо-
вує обставини особистого та публічного життя київської професу-
ри (що було досить напруженим у особистих стосунках), зокрема й
О. О. Котляревського. Цікавими є зауваги М. В. Стороженка35, який
у своїх спогадах, відзначає, що були університетські професори, «…
що не дуже прихильно ставилися до Котляревського за його гострий
язик та тверду вдачу» [26, с. 144]. Більше ніде ми не зустрічаємо не-
гативних оцінок особи О. О. Котляревського, а лише визнання його
високих професійних якостей і майстерність підмічати недоліки ін-
ших, яка, інколи, переростала в сатиру. Можливо, той скептицизм і
сатира, які були йому притаманні з часів навчання в Московському
університеті та виявлялися не лише в науковій роботі, а й переходи-
ли на повсякденність, могли бути не до душі багатьом, що й пояснює
колючі зауваження О. Ф. Кістяківського на його адресу.
В Університеті Св. Володимира О. О. Котляревський чи-
тав наступні курси: у 2-му семестрі 1875–1876 навчального року
35 Стороженко Микола Володимирович (1862–1942) — історик, педа-
гог, земський діяч на Пирятинщині. Член Київської Археографічної Комі-
сії й Історичного товариства Нестора-Літописця, співробітник «Київської
Старини», а також російських журналів «Исторический Вестник», «Рус-
ская Мысль». Інспектор народних училищ Чернігівщини й Київщини (з
1889), директор Київських гімназій (ІV та І з 1895).
70
— «Історико-філологічний огляд слов’янських племен» для 1-го
і 2-го курсів; «Історію слов’янознавства» для 3-го і 4-го курсів.
Перший семестр 1876–1877 рр. — не працював внаслідок хворо-
би. У другому семестрі того самого року читав на 1-му та 2-му кур-
сі «Зеленогорський та Краледворський рукопис» і «Вступ в науку
слов’янської старовини» для 3-го та 4-го курсів. У 1877–1878 рр. у
першому семестрі з 1 та 2-м курсом займався «Оглядом слов’янських
діалектів», а зі старшими курсами — «Слов’янськими старожит-
ностями та давньоруською писемністю»; у 2-му семестрі — продо-
вжував усі курси першого семестру та замість «Слов’янських ста-
рожитностей» читав «Давню російську мову». У 1878–1879 рр. чи-
тав «Енциклопедію слов’янознавства» для молодших курсів та
«Історію літератури болгарської та сербської» для старших, про-
довжуючи одночасно читати «Огляд давньоруської писемності». У
1879–1880 рр. молодші курси слухали «Загальне слов’янознавство»,
а старші — «Слов’янські старожитності та діалекти»; в другому се-
местрі — «Слов’янські старожитності та діалекти» були замінені на
«Давню російську мову». І, на кінець, 1880–1881 рр. були присвяче-
ні «Історії й енциклопедії слов’янознавства» та «Історії польської
літератури і слов’янських діалектів» [3, с. 304].
Перелік курсів, прочитаних О. О. Котляревським в університе-
ті, свідчить про його бажання дати повний курс, тобто енцикло-
педію слов’янознавства з старожитностями російської мови. Саме
«Енциклопедія слов’янознавства» була мабуть тим основним нау
ковим завданням, яке Олександр Котляревський хотів втілити
в життя. Але тяжка хвороба не відпустила часу на його вирішен-
ня. Професор Олександр Олександрович Котляревський останній
раз з’явився в стінах Університету Св. Володимира у травні 1881 р.,
коли приймав екзамени у студентів відділу слов’янознавства.
У ЦДІАК України зберігається рукопис конспекту лекцій із
слов’янознавства О. О. Котляревського, записаний учителем 1-ої
Київської гімназії М. Л. Лятошинським. Лекції з слав’янознавства
були прочитанні Олександром Котляревським у 1880–1881 рр.
Даний рукопис дає нам можливість визначити структуру курсу.
Зокрема, О. О. Котляревський поділив весь курс слов’янознавства
на три частини: 1. Допоміжні науки. 2. Історія слов’янської філоло-
гії. 3. Власне слов’янознавство [28]. Як свідчить рукопис конспекту,
курс лекцій О. О. Котляревського був насичений найновішим ма-
теріалом і узагальненнями, відзначався об’єктивністю оцінки нау-
кового доробку славістів, й підтверджує науковий рівень читаних
лекцій та високу репутацію О. О. Котляревського як передового ви-
кладача та прогресивного вченого. Аналіз курсу лекцій та спогади
сучасників дають нам змогу виокремити одну особливість викла-
71
дацької манери вченого — любов до ґрунтовних бібліографічних по-
силань. На його переконання, викладання предмету повинно давати
студенту не стільки запас конкретних знань, скільки ознайомити його
з науковим методом і, таким чином, уможливити самостійну роботу
над предметом. Тому, його лекції користувалися великою популяр-
ністю серед тих студентів, хто «…избирали науку в подруги жизни и
мечтали найти в ней успокоение от заедающей злобы дня» [25, с. 177].
Олександр Олександрович Котляревський у Києві займався не
лише викладанням в університеті. Він був одним із членів універ-
ситетської комісії на чолі з професором О. Селіним по доопрацю-
ванню попереднього плану організації Київських Вищих жіночих
курсів. Згодом читав там лекції з філологічних дисциплін [16, с. 35,
53]. Олександр Олександрович був членом і головою Київського
Відділу Слов’янського Комітету в той час, коли в суспільстві актив-
но обговорювалися південнослов’янські проблеми.
Крізь усе життя проніс Олександр Котляревський любов до
бібліофільства, що зародилася в нього ще за часів студентства в
Московському університеті. Водночас, колекціонування книг набу-
ло для вченого і суто практичного значення, оскільки в універси-
тетах Дерпта і Києва, де він працював, гостро відчувалася нестача
як нової, так і старої літератури. Відірваність Києва від Москви та
Петербурга дошкуляла вченому, він писав, що значно легше отри-
мати книгу з Америки, ніж із Петербурга. А його наукові інтереси,
насамперед, історико-бібліографічні огляди зі слов’янознавства,
що були так необхідні як для початківців, так і для науковців зі
стажем, вимагали постійного поповнення власної бібліотеки но-
вою літературою. Маючи потяг до систематизації знань, він за-
ймався цією справою систематично, підшукуючи тільки ті ви-
дання, що були необхідні для розробки питань слов’янознавства.
Дбаючи, насамперед, про ефективне використання своєї бібліо-
теки, вчений створив спеціальну систему карток, що давала змо-
гу йому як самому готувати наукові праці, огляди, реферати, так
і допомагати своїм студентам у написанні дипломів. За словами
О. О. Кочубинського36 «…эта немецкая систематичность соеди-
нялась с горячим, страстным характером, с умом живым, всегда с
юмором. Он часто напоминал Копитара37, но не разделял его злаго
сердца, был одна доброта. Он был тип идеального человека науки»
[20, с. 236]. Слава про багату бібліотеку О. О. Котляревського
розійшлася по Києву і, як відзначали сучасники, він приймав
36 Кочубинський Олександр Олександрович (1845–1907) — славіст,
професор Новоросійського університету.
37 Копітар Ерней Бартол (1780–1844) — словенський лінгвіст, один із
основоположників славістики, автор першої словенської граматки (1808),
займався лексикографією, реформуванням алфавіту, збором фольклору.
72
у себе дома і своїх друзів, і студентів, які приходили до нього
за порадами та книгами. Студентам він дозволяв годинами
сидіти у власній бібліотеці для підготовки до занять та напи-
сання наукових розвідок.
Наявність такої розгалуженої бібліотеки дала змогу
О. О. Котляревському видати останню свою працю, над якою він
працював у Києві. Мова йде про книгу «Древняя русская пись-
менность. Опыт библіологическаго изложения истріи ея изуче-
нія». Друкувати цю роботу частинами Олександр Олександрович
вирішив у Воронежі в «Филологических Записках». З редактором
журналу — О. А. Хованським, він був знайомий ще за часів свого
проживання в Москві. Окремими відбитками ця праця вийшла у
1881 р., також у Воронежі. Книга по достоїнству була оцінена су-
часниками: «В немногом сказать многое и предолжить это в изящ-
ной форме, с добрым остроуміем, при отсутствіи всякого пристрас-
тія, фразерства — такое общее впечатленіе от «Библіологическаго
Опыта», этой, по праву, образцовой библіографіи» [20, с. 40].
Значну частину свого життя в Києві Олександр Котляревський
присвятив співпраці з Історичним товариством Нестора-літописця
(далі — ІТНЛ). Організаторські здібності, значний науковий доро-
бок і педагогічний талант О. О. Котляревського призвели до об-
рання його у 1877 р. Головою Історичного товариства Нестора-
Літописця. Олександр Олександрович Котляревський доклав ба-
гато зусиль для активізації діяльності Товариства, зокрема, до по-
жвавлення його засідань. Сам особисто брав активну участь у їх
проведені. Не проходило жодного засідання, щоб він не висту-
пав із доповіддю чи повідомленням. Як згадував М. П. Дашкевич38:
«… обыкновенно говорил осторумно и увлекательно. … обратил
особенное внимание на ознакомление Общества с новостями рус-
ской и иностранной исторической и филологической литературы
и сумел придать большой интерес собраниям Общества» [11, с. 34–
35]. Питання, які порушував О. О. Котляревський у виступах на
засіданнях Товариства (як свідчить аналіз «Чтений ИОНЛ»), сто-
сувалися наступних проблем: загальна та південно-руська ар-
хеологія; перші сторінки руської історії; народна поезія; історія
церковнослов’янської та російської мови, російської літератури,
писемності та видавнича справа; історія архітектури, побуту та іс-
торія діалектів і літератури слов’ян (див.: Додаток А).
Заслугою О. О. Котляревського в справі діяльності ІТНЛ було
також значне збільшення наукових сил Товариства завдяки вклю-
38 Дашкевич Микола Павлович (1852–1908) — літературознавець, істо-
рик, професор Київського університету. Голова ІТНЛ. Член-кореспондент
Петербурзької АН (1902).
73
чення у дійсні та почесні члени багатьох учених, зокрема й із інших
міст. Це при тому, що обрання проводилося прискіпливо, завдяки
особистому авторитету голови. Зусиллями О. О. Котляревського
була значно розширена кількість присутніх на засіданнях ІТНЛ,
насамперед, із числа студентів і викладачів Київських гімназій.
При ньому студенти Університету мали право без білетів відві-
дувати публічні засідання Товариства [11, с. 35]. При головуван-
ні О. О. Котляревського в ІТНЛ був випущений і перший том
«Чтений исторического общества Нестора-Летописца» (1879 р., під
редак цією В. С. Іконнікова). Визнанням заслуг О. О. Котляревського
як організатора та науковця стало його повторне обрання (1880 р.)
на цю посаду, яку він займав до самої смерті. М. П. Дашкевич на
засіданні ІТНЛ, присвяченому пам‘яті О. О. Котляревського, за-
значив, що: «… в своей деятельности в нашем Обществе и вне его
А. А. завещал нам достойнейший пример» [1, с. 86]. Зовсім інша
тональність в оцінці діяльності О. О. Котляревського на поса-
ді голови Товариства подається О. Ф. Кістяківським, який пише
25.03.1880 р. про звіт голови: «Бесстыжее самохваление общества
устами председателя. … А в сущности мизерия». І далі «…этот
ученый муж — человек совершенно беспринципный» [15, с. 109].
Ці їдкі зауваження на адресу О. О. Котляревського, на нашу дум-
ку, не мають нічого спільного з об’єктивним станом речей, а є ви-
явом конфлікту на рівні особистостей. Підтвердженням цього є
і той факт, що О. Ф. Кісятківський жодним чином не згадує про
смерть О. О. Котляревського (помер у 1881 р.), із яким довгий час
товаришував і в якого бував часто в гостях. Лише у березні 1883 р.
з’являється запис: «Странный и непоследовательный был этот че-
ловек» [15, с. 400].
Слід зазначити, що коло київських знайомих
О. О. Котляревського було досить широким: М. П. Задерацький39,
І. В. Цвєтаєв40, В. І. Модестов, П. І. Аландський41 та ін. З Миколою
39 Задерацький Микола Петрович (1845–1880) — суспільний діяч, сла-
віст, педагог, видавець. Закінчив Київський Університет Св. Володими-
ра, викладав російську мову та літературу в Другій Київській гімназії. У
1876 р. розпочав видання (спочатку власним коштом) «Славянского еже-
годника», за його життя вийшло 3 випуски. Був секретарем Київського
слов’янського благодійного товариства, членом Історичного товариства
Нестора-літописця. Виступав за союз із західними слов’янами.
40 Цвєтаєв Іван Володимирович (1847–1913) — російський вчений-
історик, археолог, філолог і мистецтвознавець, член-кореспондент Петер-
бурзької Академії наук, професор Московського університету (з 1877), за-
сновник і перший директор Музею витончених мистецтв у Москві (нині
— Музей образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна). Батько Марини та
Анастасії Цвєтаєвих. У 1876 р. був затверджений доцентом Університету
Св. Володимира в Києві. Пропрацював там один рік.
41 Аландський Павло Іванович (1844–83) — історик, закінчив історико-
філологічний факультет Петербурзького університету; в 1873–74 рр. читав
74
Петровичем Задерацьким О. О. Котляревський познайомився у
Празі у 1874 р. Їх пов’язував інтерес до слов’янознавства як науки
та конкретна діяльність щодо поліпшення стосунків слов’янських
народів різних країн, зокрема Австро-Угорщини та Болгарії.
М. П. Задерацький разом із А. І. Степовичем42 видавав альма-
нах «Словянский ежегодник», що знайомив читачів із творчістю
слов’янських письменників сусідніх країни, основними подіями
слов’янського світу. Там друкував свої статті й О. О. Котляревський.
Так, у першому випуску «Словянского ежегодника» було вміщено
статтю «Успех славяноведения в Россіи, по А. А. Майкову, П. А.
Лавровскому и А. А. Котляревскому» (К., 1876), у другому — «Виктор
Иванович Григорович (Речь проф. А. А. Котляревского в заседа-
нии Киевского отделения славянского комитета 23.12.1876 г.)»,
«Янко Шафарик (Некролог)», «Успехи славяноведенія за послед-
нее время» (К., 1877); у третьому — «Осип Михайлович Бодянский
(Историко-библіографическая поминка)» (К., 1878); у четверто-
му — «Поминка об И. И. Срезневском и об его ученой деятель-
ности» (К., 1880). Співробітничав О. О. Котляревський також і з
«Киевскими Университетскими Известиями»43.
З Іваном Володимировичем Цвєтаєвим Олександр Котля-
ревський познайомився в Університеті Св. Володимира, де обидва
працювали в 1876–1877 рр. Після від’їзду І. В. Цвєтаєва до Москви
(у зв’язку з призначенням професором Московського університету),
їхні стосунки продовжувалися у вигляді листування. Їх об’єднувала
любов до старожитностей, мистецтва та слов’янознавства.
Петро Іванович Аландський працював з О. О. Котляревським
в Університеті Св. Володимира та на Київських Вищих жіночих
курсах Св. Ольги.
Професор Університету Св. Володимира О. О. Котляревський
належав до нового, ще досить рідкого типу викладачів, які поєд-
нували знання фактичного матеріалу з теоретичними узагальнен-
нями, що свідчило про високий рівень ерудиції. Як науковець, він
у славістиці був учнем Й. М. Бодянського, але дуже скоро став са-
мостійним, у вивчені фольклору — учнем Ф. І. Буслаєва, від яко-
там лекції з грецької словесності, в 1874 обраний доцентом Університету
Св. Володимира. З 1878 р. викладав на Київських вищих жіночих курсах іс-
торію Греції та Рима та римської літератури.
42 Степович Андроник Іоаникович (Дудка-Степович) (1856(1857). У
1935 — cлов’янознавець. Навчався на історико-філологічному факульте-
ті Університету Св.Володимира. Директор Колегії Павла Галагана (1893–
1906). Редагував «Ежегодник Коллегии Павла Галагана» (з 1894 вийшло 5
випусків) та «Славянский Ежегодник».
43 Див. його публікації: «Обзоры успехов славяноведения за последние
три года, 1873–1876» (1876. – № 7, ч. 2. – С. 284–303) та «Библиографические
сведения о новых книгах» (1876. – № 5. – С. 1–14; № 6. – С. 1–4).
75
го перейняв вплив школи Якова Грімма44, залишаючись при цьо-
му вільним від крайнощів, у які впадали інші представники цієї
школи. Загалом, курс лекцій, прочитаних О. О. Котляревським в
Університеті Св. Володимира та його праці, свідчать про комплек-
сний підхід до вивчення слов’янознавства як науки, що об’єднує
мовознавство, фольклористику, літературознавство, а його творча
спадщина є актуальною й для сучасної науки та літературної кри-
тики. Олександр Олександрович Кочубинський так писав у некро-
лозі про науковий доробок О. О. Котляревського: «Негде недоска-
за, намеренного или случайного, лишних экскурсов, эпизодов, тор-
мозящих правильное теченіе мысли. Негде поношенных фраз, вез-
де — оригинальный с юмором язык, оригинальность выраженія.
Он был образцом систематическаго труда, был редкою пчелою.
Его библіографическія сведенія и работы возбуждали справедли-
вое удивленіе» [20, с. 235].
Перебування Олександра Олександровича Котляревського в
Києві в останні роки свого життя укріпило його зв’язок із Україною,
з рідним народом. На жаль, йому було відведено мало часу для по-
глиблення цього зв’язку, що ніколи не обривався, але більше мав
академічний характер у царині археології та етнографії. Робота
в Історичному товаристві Нестора-Літописця надихнула його на
необхідність популяризації історії та культури рідного народу.
Найближчим його побажанням у цій справі було: «… да получить
общее признаніе и уваженіе поэтическая деятельность родного
нам края и язык ему родной, да утвердиться за нею полное право
безбоязненнаго, ничем не стесняемаго существованія и развитія. …
только при свободе местнаго поэтическаго творчества и народ-
ной речи, при доверіи, уваженіи и поощреніи их возможен отпор
тому грубому эгоистическому метеріализму, который различными
обольщеніями угашает жизнь духа и все ценит и разменивает на
звонкую, но фальшивую монету»45.
О. О. Котляревський помер під час лікування у Італії, в міс-
ті Піза 29 вересня (11 жовтня) 1881 р. Його передчасна смерть
глибоко схвилювала наукові кола Києва. Поховання, за бажан-
ням померлого, відбулося в Москві. Там на той час навчався син
О. О. Котляревського. Рада Університету Св. Володимира на
своє му засіданні постановила відправити депутацію для учас-
ті в захороненні О. О. Котляревського в складі ректора універси-
тету професора І. І. Рахманінова, професора Г. І. Мінца і доцента
П. І. Аландського. Від викладачів університету, студентів філоло-
44 Грімм Яків (1785–1863) — лінгвіст, засновник школи філологів-
германістів XIX ст., письменник, брат Вільгельма Грімма (1786 – 1859).
45 Див.: Додаток А, № 25. – С. 144.
76
гів і слухачок Вищих жіночих курсів на труну О. О. Котляревського
були покладені вінки. Окремий вінок був відправлений від ІТНЛ. У
Києві Історичне товариство Нестора-Літописця провело спеціаль-
не засідання (4 жовтня 1881 р.), присв‘ячене спогадам про заслу-
ги свого голови. Похований О. О. Котляревський у Московському
Покровському монастирі за вівтарем головної церкви.
Олександр Олександрович Котляревський своєю невтомною
науковою та педагогічною роботою на ниві слов’янознавства,
фольклористики, міфології й етнографії залишив помітний
слід в українській історії та культурі. Зокрема, питанням укра-
їнської культури присв‘ятив наступні дослідження: «Были ли
малоруссы исконными обитателями Полянской земли, или при-
шли из-за Карпат в ХІV веке»; «О малорусских народных песнях
и думах»; рецензії «Литературные заметки по поводу сочинения
Г. Данилевского об Основяненко», «Историческіе песни малорус-
ского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова»;
питанням українського фольклору присвячені огляди праць
«Народные российские сказки», «Поэтические взгляды славян на
природу» О. Афанасьева та ін. Залишилася нереалізованою ідея
Олександра Олександровича про видання збірника дум і казок,
записаних на початку ХІХ ст. у Подільській губернії. Маючи гір-
кий досвід політичного переслідування в ранньому віці («кельсієва
справа»), О. О. Котляревський не брав активної участі в суспільно-
політичному житті України, однак був одним із кращих, на дум-
ку сучасників, знавців південно-руської народної творчості, при-
скіпливо слідкував за станом її наукової розробки, розуміючи цін-
ність даного матеріалу для науки. Водночас, не схвалював викорис-
тання в науці патріотичних думок, які вважав її ворогом.
Ім’я Олександра Олександровича Котляревського — україн-
ця за походженням, який останні роки свого життя провів у Києві
(1875–1881), повинне бути введене до широкого наукового обігу.
А його науковий доробок має стати предметом зацікавлення для
сучасних дослідників.
1. Алладский, П. И. Поминка по Александре Александровиче
Котляревском [Текст] : [некролог] / П. И. Алладский. – К. : [б. и.],
1881. – 96 с.
2. Баландин, А. И. Мифологическая школа в русской фольклористике
[Текст] / А. И. Баландин. – М. : Наука, 1988. – 224 с.
3. Биографическій словарь профессоров и преподавателей импер.
Университета Св. Владимира (1834–1884) [Текст] / сост. и издан под
ред. В. С. Иконникова. – К. : Тип. ун-та Св. Владимира, 1884. – 816 с.
77
4. Білецький, Л. Т. Основи української літературно-наукової критики
[Текст] : [навч. посібник] / Л. Т. Білецький ; упоряд., авт. передм. і
приміток М. М. Ільницький. – К. : [б. в.], 1998. – 408 с.
5. Веселовский, А. Воспоминания об А. А. Котляревском [Текст] /
А. Веселовский // Киев. старина. – 1888. – № 7. – С. 395–414.
6. Власова, З. И. А. А. Котляревский в Праге [Текст] / З. И. Власова
// Лит. связи славянских народов : исследования, публикации,
библиография / отв. ред. В. Н. Баскаков. – Л. : [б. и.], 1988. – 346 с.
7. ВР РНБ. – Ф. 621. – Од. зб. 441.
8. Григораш, Н. Становлення літературознавчої болгаристики
в Україні у ХІХ ст. [Текст] / Н. Григораш // Проблеми
слов’янознавства. – 1999. – Вип. 50. – С. 46–60.
9. Грушевський, М. С. Рецензія на книгу Пыпин А. Н. «Материалы
для биографии А. А. Котляревского» (СПб., 1894) / М. М. Гру-
шевський // ЗНТШ. Бібліографія. – 1896. – Вип. 1. – С. 37–39.
10. ДАК. – Ф. 16. – Од. зб. 313. – Спр.183. – Арк. 1–2.
11. Дашкевич, Н. П. 25-летие Исторического общества Нестора-
Летописца [Текст] : истор. очерк / Н. П. Дашкевич. – К., 1899. – 98 с.
12. Дмитренко, М. Олександр Котляревський – дослідник міфу та
фольклору [Текст] / М. Дмитренко // Народна творчість та
етнографія. – 2003. – № 3. – С. 11–16.
13. Драгоманов, М. П. Вибране / М. П. Драгоманов ; упоряд. та авт. іст.-
біогр. нарису Р. С. Міщук ; приміт. Р. С. Міщук, В. С. Шандра. –
К. : [б. в.], 1991. – 688 с.
14. І. Д. С. А. А. Котляревский, как преподаватель [Текст] : (Из старых
воспоминаний) / І. Д. С. // Рус. старина. – 1893. – Июнь. – С. 611–
631.
15. Кістяківський, О. Ф. Щоденник (1874–1885) [Текст] : у 2 т. /
О. Ф. Кістяківський ; упоряд. В. С. Шандра ; НАН України, Ін-т
укр. археографії. – К. : [б. в.], 1994. – Т. 1 : 1874–1879. – 647 с.
16. Кобченко, К. А. «Жіночий університет Святої Ольги» [Текст] :
історія Київських вищих жіночих курсів / К. А. Кобченко. – К. :
[б. в.], 2007. – 271 с.
17. Котляревский, А. А. Сочинения [Текст] : в 4-х т. / А. А. Котля-
ревский. – СПб., 1889–1895. – Т. 1–4.
18. Котляревский, А. А. Старина и народность за 1861 год [Текст] /
А. А. Кот ляревский. – М. : [б. и.], 1862. – 100 с.
19. Котляревский, А. Были ли малоруссы исконными обитателями
Полянской земли, или пришли из-за Карпат в ХІV веке [Текст] /
А. А. Котляревский. – Пг. : [б. и.], 1862. – 14 с.
20. Кочубинский, А. А. Итоги славянской и русской филологии. По
поводу книги проф. Котляревскаго : «Библиологический опыт о
древней русской письменности» [Текст] / А. А. Кочубинский. –
О. : [б. и.], 1882. – 239 с.
21. Лаптева, Л. П. Визначний дослідник і пропагандист історії і
культури слов’ян [Текст] / Л. П. Лаптева // Архіви України. –
1991. – № 1. – С. 49–56.
22. Лаптева, Л. П. Котляревский Александр Александрович [Текст] /
Л. П. Лаптева // Славяноведение в дореволюционной России :
библиогр. словарь. – М. : [б. и.], 1979. – С. 193–194.
78
23. Памяти отца наместника Леонида, А. А. Гатцука, Н. А. Попова и
А. А. Котляревскаго [Текст]. – М. : [б. и.], 1893. – 20 с.
24. Пыпин, А. Н. Материалы для биографии А. А. Котляревскаго
[Текст] / А. Н. Пыпин. – СПб. : [б. и.], 1894. – [2], CL, 150 c.
25. Стороженко, М. В. А. А. Котляревский [Текст] : очерк /
А. В. Стороженко // Вестник Европы. – [1890. – Июль]. – С. 168–
181.
26. Стороженко, М. В. З мого життя / М. В. Стороженко ; упоряд. тексту
та іл., авт. вступ. ст. В. Ульяновський. – К. : Либідь, 2005. – 432 с.
27. ЦДІА України (м. Київ). – Ф. 2223. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 1.
28. ЦДІАК України. – Ф. 2223. – Оп. 1. – Спр. 69. – Арк. 20 зв.
Додаток А
Публікації О. О. Котляревського в «Чтениях в
Историческом обществе Нестора-Летописца»
Книга 1 (1879)
1. О местоположении древнего Киевского Звенигорода (с картою) /
А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1879. – Кн. 1. – С. 37–43 ; С. 269–270.
2. О трудах академика К. И. Бора и К. Э. Эйхвальда / А. А. Котляревский
// ЧИОНЛ. – 1879. – Кн.1 . – С. 284–288.
3. О происхождении сказаний о новгородских банях / А. А. Кот-
ляревский // ЧИОНЛ. – 1879. – Кн. 1. – С. 288–290.
4. О рукописи сборника малороссийских дум / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – 1879. – Кн. 1. – С. 290.
5. Об обычаях у славян при рождении дитяти до его возмужалости /
А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1879. – Кн. 1. – С. 290–292.
6. Очерк учено-литературной деятельности О. М. Бодянского /
А. А. Кот ляревский // ЧИОНЛ. – 1879. – Кн. 1. – С. 295–301.
7. Отзывы и заметки о книгах и статьях / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – Кн. 1. – С. 304–305 , 307–308.
8. О трудах А. Н. Попова /А. А. Котляревский// ЧИОНЛ. – 1879. –
Кн. 1. – С. 308–310.
Книга 2 (1888)
9. Отзывы и заметки о книгах и статьях / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 26–29, 48–49, 53–55, 57–59, 60,
66–68, 70–71, 91, 105–106, 108, 122–123, 135, 136, 137–138.
10. О Михалково-Днестрянском кладе / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 68–70.
11. О научной деятельности Д. В. Поленова / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 71–72.
79
12. Памяти Г. Ф. Квитки / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. –
Кн. 2. – Отд. 1. – С. 77.
13. Проминка об А. С. Грибоедове / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. –
1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 92–93.
14. Новый объяснительный источник повести о земном рае / А. А. Кот-
ляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 108.
15. Новые данные к истории нравов и воспитания в русском обществе
ХVІІІ века / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. –
С. 108–111.
16. О трудах академика Шифнера / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. –
1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 119–120.
17. Некоторые дополнения к чтению Н. И. Петрова о Гулаке-
Артемовском / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. –
Отд. 1. – С. 120–121.
18. По поводу чтений В. Б. Антоновича о трудах антропологической
комиссии при Краковской академии наук / А. А. Котляревский //
ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 122.
19. Памяти И. И. Срезневского / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. –
1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 123.
20. Отчет о деятельности Общества в истекшем году и о современном
состоянии Общества / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. –
Кн. 2. – Отд. 1. – С. 124–126.
21. Памяти Н. П. Задерацкого / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. –
1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 131.
22. Неверное толкование некоторых русских историков одного места
бесед Фотия / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. –
Отд. 1. – С. 134–135.
23. Памяти А. Ф. Писемского, проф. Колосова и проф. Лешкова /
А. А. Кот ляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 137–139.
24. Поминка о Ф. М. Достоевском / А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. –
1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 139–141.
25. Об историческом значении народных поэтических призведений /
А. А. Котляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С.143–145.
26. Об археологической находке в Чигиринском уезде / А. А. Кот-
ляревский // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 149.
Любовець Н. І. Олександр Олександрович Котляревський:
матеріали до біобібліографії.
Ключові слова: Котляревський Олександр Олександрович, Історичне
товариство Нестора-Літописця, Університет Св. Володимира, славістика,
українсько-російські зв’язки.
На основі архівних документів та аналізу історіографії питання
висвітлено життєвий шлях і творчий доробок Олександра Олександровича
Котляревського (1837–81) — відомого славіста й етнографа, голови
80
Історичного товариства Нестора-Літописця (1877–81), який здебільшого
асоціюється винятково з російською наукою, хоча залишив помітний слід
в українській історії та культурі. Не зважаючи на те, що вчений не брав
активної участі в суспільно-політичному житті України, він був одним
із кращих дослідників і популяризаторів південно-руської народної
творчості, прискіпливо слідкував за станом її наукової розробки. Розкрито
співпрацю О. О. Котляревського з провідними українськими вченими.
Lubovets N. I. Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi:
bibliography materials.
Key words: Kotlyarevskyi Oleksandr Oleksandrovych , historical society of
Nestor the Chronicler, University of St. Volodymyr, Slavic studies, Ukrainian-
Russian ties.
Based on archival documents, and analysis of the historiography of
the subject, life and scientifi c contribution of Oleksandr Oleksandrovych
Kotlyarevskyi (1837–81) well-known Slavic studies scholar and ethnographer,
head of historical society of Nestor the Chronicler (1877–81), who is mostly
associated with Russian science only, however, he also made a signifi cant
contribution to the history and culture of Ukraine. Despite of the fact that the
scientist did not participate in social and political life of Ukraine, he was one of
the best researcher and promoter of South-Rus folklore, and closely watched its
scientifi c development. Featured cooperation of O.O. Kotlyarevskyi with other
prominent Ukrainian scientists.
Любовец Н. И. Александр Александрович Котляревский:
материалы к биобиблиографии.
Ключевые слова: Котляревский Александр Александрович,
Историческое общество Нестора-Летописца, Университет Св. Владимира,
славистика, украинско-российские связи.
На основе архивных документов и анализа историографии
вопроса освещён жизненный путь и творческое наследие Александра
Александровича Котляревского (1837–81) — известного слависта и
етнографа, председателя Исторического общества Нестора-Летописца
(1877–81), который обычно асоциируется исключительно с российской
наукой, хотя оставил заметный след в украинской истории и культуре. Не
взирая на то, что учёный не принимал активного участия в общественно-
политической жизни Украины, он был одним из лучших исследователей
и популяризаторов южно-русского народного творчества, придирчиво
следил за состоянием его научной разработки. Раскрыто сотрудничество
А. А. Котляревского с ведущими украинскими учеными.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27699 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0079 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T15:02:01Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Любовець, Н.І. 2011-10-12T08:31:00Z 2011-10-12T08:31:00Z 2010 Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії / Н.І. Любовець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 55-80. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0079 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27699 016:929:398.3:027.1(470+477) Досліджено життя славіста, етнографа, міфолога, фольклориста та бібліофіла — Олександра Олександровича Котляревського, українця за походженням, який асоціюється зазвичай винятково з російською культурою. Зокрема, ідеться про його діяльність як професора Університету Св. Володимира та голови Історичного товариства Нестора-Літописця (1877–1881 рр.). Зазначено, що Олександр Олександрович Котляревський невтомною науковою та педагогічною працею залишив помітний слід в українській культурі та історії. Исследована жизнь слависта, этнографа, мифолога, фольклориста и библиофила — Александра Александровича Котляревского, украинца по происхождению, который ассоциируется обычно исключительно с русской культурой. В частности, речь идет о его деятельности как профессора Университета Св. Владимира и председателя Исторического общества Нестора-летописца (1877–1881 гг.). Показано, что Александр Александрович Котляревский неутомимой научной и педагогической деятельностью оставил заметный след в украинской культуре и истории. The life of a specialist of Slav languages and literature, ethnographer, mythologist, folklore specialist and bibliophile Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi, Ukrainian by birth, who is usually associated only with Russian culture. The issue discussed in particular is his activity as one of professors of St. Volodymyr University and as the head of St. Nestor Historical Society (1877–81). It is pointed out that Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi has left his mark in Ukrainian culture and history. uk Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України Українська біографістика Біографічні та генеалогічні розвідки Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії Александр Александрович Котляревский: материалы к биобиблиографии Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi: data to biobibliographics Article published earlier |
| spellingShingle | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії Любовець, Н.І. Біографічні та генеалогічні розвідки |
| title | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії |
| title_alt | Александр Александрович Котляревский: материалы к биобиблиографии Oleksandr Oleksandrovych Kotlyarevskyi: data to biobibliographics |
| title_full | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії |
| title_fullStr | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії |
| title_full_unstemmed | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії |
| title_short | Олександр Олександрович Котляревський: матеріали до біобібліографії |
| title_sort | олександр олександрович котляревський: матеріали до біобібліографії |
| topic | Біографічні та генеалогічні розвідки |
| topic_facet | Біографічні та генеалогічні розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27699 |
| work_keys_str_mv | AT lûbovecʹní oleksandroleksandrovičkotlârevsʹkiimateríalidobíobíblíografíí AT lûbovecʹní aleksandraleksandrovičkotlârevskiimaterialykbiobibliografii AT lûbovecʹní oleksandroleksandrovychkotlyarevskyidatatobiobibliographics |