Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця
Researched life and contribution to the science development and library science activity of the famous Ukrainian scientist, public and political figure Stepan Onysymovych Siropolko (1872-1959). Featured little known before part of the scientifi c biography S. O. Siropolko of Prilytskyi and Moskovsko...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Українська біографістика |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27701 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця / Т.І. Ківшар // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 102-124. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859619590545342464 |
|---|---|
| author | Ківшар, Т.І. |
| author_facet | Ківшар, Т.І. |
| citation_txt | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця / Т.І. Ківшар // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 102-124. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська біографістика |
| description | Researched life and contribution to the science development and library science activity of the famous Ukrainian scientist, public and political figure Stepan Onysymovych Siropolko (1872-1959). Featured little known before part of the scientifi c biography S. O. Siropolko of Prilytskyi and Moskovsko-Tulskyi periods of his life.
|
| first_indexed | 2025-11-29T02:21:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК [02+929] Сірополко Степан (092)
Таїсія Іванівна КІВШАР
старший науковий співробітник
Інституту біографічних досліджень НБУВ,
доктор історичних наук, професор (Київ)
СТАНОВЛЕННЯ СТЕПАНА СІРОПОЛКА
ЯК БІБЛІОТЕКОЗНАВЦЯ
Досліджено життєвий і творчий шлях та бібліотекознавчу діяль-
ність видатного українського вченого, громадського та політичного дія-
ча Степана Онисимовича Сірополка (1872–1959). Висвітлено маловідому
сторінку наукової біографії С. О. Сірополка прилуцького та московсько-
тульського періодів.
Ключові слова: Сірополко Степан Онисимович, бібліотека, бібліоте-
кознавство, громадсько-політична діяльність, земська діяльність.
Researched life and contribution to the science development and library
science activity of the famous Ukrainian scientist, public and political fi gure
Stepan Onysymovych Siropolko (1872-1959). Featured little known before part
of the scientifi c biography S. O. Siropolko of Prilytskyi and Moskovsko-Tulskyi
periods of his life.
Key words: Siropolko Stepan Onysymovych, library, library science, social
and political activity, zemska activity.
Исследовано жизненный и творческий путь, а также библиотековед-
ческую деятельность выдающегося учёного, общественного и политиче-
ского деятеля Степана Онисимовича Серополка (1872–1959). Освещена ма-
лоизвестная страница научной биографии С. О. Серополка прилуцкого и
московско-тульского периодов.
Ключевые слова: Серополко Степан Онисимович, библиотека, би-
блиотековедение, общественно-политическая деятельность, земская дея-
тельность.
Поглиблене вивчення наукової діяльності визначного україн-
ського вченого, педагога, книгознавця, бібліотекознавця, дослід-
ника історії книжкової та бібліотечної справи, української осві-
ти та журналістики, громадського і політичного діяча Степана
Онисимовича Сірополка (1872–1959) дало змогу уточнити нашу
попередню періодизацію його наукової біографії [9, с. 123].
Виявлені джерела свідчать, що першим варто вважати при-
луцький період, який розпочався з дати народження вченого
(серпень 1872 р., Прилуцький повіт), включав отримання ним
початкової освіти та продовжувався до 1893 р., коли Степан
Сірополко здобув середню освіту, успішно закінчивши класич-
ну Прилуцьку чоловічу гімназію.
Директором цього закладу, коли розпочинав навчання
С. Сірополко, був Теодосій Вороний, прогресивний освітній діяч,
який навчався в Університеті Св. Володимира, коли куратором
Київської шкільної округи був М. Пирогов, відомий хірург і ана-
том, із дозволу якого групою студентів і професорів засновували-
ся київські недільні школи як загальноосвітні заклади для дорос-
лих і дітей, що належали до установ позашкільної освіти і в ро-
боті яких Т. Вороний брав участь. Після закінчення університету
Т. Вороний був професором Ніжинського ліцею, а потім обіймав
директорські посади — спочатку бердянської, а згодом прилуцької
гімназій. За спогадами одного з учнів прилуцької гімназії, коли її
очолював Т. Вороний: «…своїх учнів він рішуче, іноді з небезпекою
для себе, боронив і перед округом, і перед вчителями, і перед по-
ліцією та приймав до своєї гімназії багатьох, виключених з інших
гімназій, а одного навіть прийняв з двійкою за т. з. «поведеніе» [26,
с. 320]. Т. Вороний очолював гімназію за життя її почесного попечи-
теля Г. П. Галагана (1819–1888), а по його смерті був звільнений без
права обіймати будь-яку державну посаду [26, с. 320].
Як вихованець прилуцької гімназії С. Сірополко впродовж усьо-
го життя підтримував зв’язки з багатьма її вихованцями та щиро ці-
кавився долею вчителів. Так, він дізнався про звільнення з цього за-
кладу двох учителів математики — Івана Богословського та Івана
Кононенка — з причин політичної неблагонадійності та без пра-
ва працювати в освітніх закладах [26, с. 320]. «З числа учителів при-
луцької гімназії за часів мого перебування в ній залишив у моїй
пам’яті теплі згадки, крім названих вище двох учителів, Олександр
Лебедєв, учитель латинської і грецької мов. Він радо випозичав
книги зі своєї великої бібліотеки декому з учнів і зумів прищепи-
ти їм любов до книги», — писав згодом С. Сірополко [26, с. 321].
У «Атестаті зрілості» С. Сірополка зазначалося, що його поведін-
ка під час навчання була «відмінною», виконання письмових робіт
«добрим», а старанність і допитливість «достатніми» [28, арк. 2]. З
предметів, що вивчались у гімназії, хлопець мав такі оцінки: Закон
Божий — «відмінно»; російська мова, словесність, логіка, грецька та
латинська мови — «добре»; фізика, математична географія та ні-
мецька мова — «задовільно» [28, арк. 2].
Отже, у прилуцький період С. Сірополко отримав початко-
ву та середню освіту, а також під впливом викладачів класичної
Прилуцької чоловічої гімназії, серед яких були як високоосвічені,
так і «політично неблагонадійні» особи, відбувалося його форму-
вання як громадянина та людини, котра не лише любила книгу, а й
упродовж життя вивчала її як соціально-культурне явище, досліджу-
ючи історію, теорію та практику книжкової та бібліотечної справи.
Отримані в гімназії знання давали право юнакові продовжи-
ти навчання у вищих навчальних закладах Російської імперії. Він
обрав найкращий на той час класичний освітній заклад Росії —
Імператорський Московський університет і у червні 1893 р. переїхав
із Прилук Полтавської губернії до Москви. З цього часу розпочина-
ється новий московсько-тульський період життя С. О. Сірополка.
У «Справі № 807 (від 1893 р.) канцелярії інспектора сту-
дентів Імператорського Московського університету про прий-
няття у студенти Степана Сірополка» міститься клопотання
Степана Онисимовича на ім’я Ректора університету від 8 червня
1893 р. про зарахування його до числа студентів юридичного фа-
культету, де у вересні того самого року він і розпочав навчання
[28, арк. 1]. У цьому самому документі вказано адресу постійного
проживання Степана Сірополка на той час: Полтавська губернія,
м. Прилуки, 2-га частина, будинок Тупіка [28, арк. 1].
Важливим джерелом для виявлення біографічної інформа-
ції стала особиста «Справа № 807 (від 1893 р.) канцелярії інспек-
тора студентів Імператорського Московського Університету про
прийняття у студенти Стефанія Сірополка» [28, арк. 2], що міс-
тить відомості про початок другого, московсько-тульського пері-
оду життєвого та творчого шляху визначного українського уче-
ного та громадського діяча.
Представлені в «Справі…» необхідні для вступу до вищо-
го навчального закладу документи (прошеніє С. О. Сірополка на
ім’я ректора про зачислення до числа студентів юридичного фа-
культету від 28 червня 1893 р., атестат зрілості про закінчення
Прилуцької гімназії за № 556, метричне свідоцтво за № 1157, свідо-
цтво приписки до призивної дільниці за № 2728, копія формуляр-
ного списку за № 1232 про службу батька, помічника почмейсте-
ра Роменської поштової контори, колезького секретаря Онисима
Івановича Сірополка, складеного 25 травня 1885 р., студентський
квиток для входу до Імператорського Московського університету,
листок успішності та інші матеріали) дають змогу виявити й уточ-
нити окремі біографічні відомості Степана Сірополка.
Зокрема, вдалося уточнити дату народження вченого, яку нами
у попередніх роботах було введено до наукового обігу, опираючись
на автограф автобіографії С. О. Сірополка1, де він зазначав, що на-
1 Варто зазначити, що ступінь достовірності фактів, викладених у ав-
тобіографії, що є результатом сумлінної праці людини зі своєю пам’яттю,
пропущеним через внутрішню цензуру, зрештою, досить висока. Пись-
мова автобіографія становить своєрідне важливе джерело особового по-
ходження, оскільки, як правило, її пише особистість на підставі синтезу-
вання й упорядкування життєвих фактів і подій. Автобіографія як свого
роду «персональний документ» і «персональний наратив» одночасно, ста-
новить суттєве інформативне джерело. Відомий дослідник біографічного
родився 2 серпня (14) 1872 р., і яку відтоді наводять подальші до-
слідники його творчості. У виявленому нами Свідоцтві про народ-
ження Степана Сірополка, що є основним вірогідним джерелом
встановлення автентичних біографічних даних, міститься інша
дата народження вченого. У документі, виданому на підставі да-
них Полтавської духовної консисторії, зазначено, що: «…у метрич-
ній книзі, що зберігається в архіві Консисторії Прилуцького пові-
ту села Обичіва Михайлівської церкви за тисяча вісімсот сімдесят
другий рік (1872) під номером 19 записано так: Серпня чотирнад-
цятого (14) числа у Обичівській поштовій станції Оглядач Онисим
Іванов Сірополко та законна дружина його Марія Андріїва, обидва
православного віросповідання, народився син Стефан. Охрестили
15 серпня, священник Стефан Верещагін із дяком Кирилом
Дейнекою. Восприємниками були дворянин Василь Прокоф’єв
Добровницький і Колезького секретаря Григорія Сребницького
дружина Олександра Іванова» [28, арк. 4].
Проблема визначення дати народження особи як факту почат-
ку наукової біографії є дискусійною в українській біографістиці в
контексті співвідношення старого та нового стилю проведення да-
тування. Одночасне подання двох дат — за старим і за новим сти-
лем літочислення дає змогу встановити число місяця та рік, коли
насправді народилася людина, а також виявити помилки у наступ-
них чи попередніх дослідників, щодо датування цього факту.
У нашому випадку, за даними метричної книги, Степан
Онисимович Сірополко народився 14 серпня за старим стилем, або
26 серпня 1872 р. — за новим. Метрична книга, як документ, дала
змогу уточнити дату народження досліджуваної нами особи.
Треба відзначити, що метричні книги суттєво поповнюють
джерельну базу сучасної біографістики. Народження та хрещення
дитини фіксувалося в метричній книзі одним записом, що свідчив
про дві різні важливі події в житті людини — про факт її народжен-
ня та про церковне здійснення Таїнства Хрещення. Духовна влада
суворо стежила за правильністю та точністю здійснюваних записів
і тому ці документи становлять основне джерело при визначенні
дат народження, хрещення, а також смерті, оскільки записи в ме-
тричних книгах є основним вірогідним джерелом встановлення ав-
тентичних біографічних даних.
У Свідоцтві про народження Степана Сірополка зазначено,
що місцем його народження є село Обичів, Прилуцького повіту
Полтавської губернії (нині — село Обичів, Прилуцького району
Чернігівської області). Ця інформація співпадає з наведеною вче-
ним у автобіографії.
жанру А. Момільяно, писав, що автобіографія — найбільш суб’єктивний
(сповідальний) засіб самовираження людини в джерелі.
Здебільшого біографічні праці у відомостях про місце на-
родження містять назви лише за сучасним адміністративно-
територіальним поділом. Натомість, наведення всіх назв населе-
них пунктів і адміністративно-територіальної приналежності міс-
ця появи на світ особи дає змогу не лише уточнити назву населено-
го пункту на час народження людини, а й простежити зміни впро-
довж певного історичного періоду.
Серед біографічних відомостей визначної особистості важли-
вими є дослідження не лише подій в індивідуальній біографії, а й
вивчення походження, родинних взаємозв’язків. У цьому контек-
сті слід зазначити, що батько Степана Сірополка Онисим Іванович
Сірополко народився у 1840 р. і походив із полтавських міщан. Як за-
свідчує «Формулярний список про службу Помічника Почмейстера
Роменської Поштової контори Колезького Секретаря Онисима
Івановича Сірополка» від 25 травня 1885 р. він отримав домашнє
виховання, у червні 1858 р. розпочав трудову діяльність на поса-
ді поштаря Лубенської поштовій контори, де його було затвердже-
но на службу у поштовому відомстві на двадцять років [28, арк. 7].
Згодом у тому самому званні його переводили до Переяславської
(1859) та Золотоноської (1861) Поштових контор. На початку берез-
ня 1867 р., коли Онисим Сірополко закінчив Золотоноське повіто-
ве училище, він отримав посаду доглядача спершу Обичівської, а
згодом — Султанської та Бориспільської Поштових станцій. З 1877
по 1885 рр. Онисим Іванович працював помічником Почмейстера
Хорольської Поштової контори, Лохвицьким Почмейстером,
Помічником Пирятинського, а також Роменського Почмейстера.
За вислугу років Указом Урядового Сенату від 19 грудня 1876 р. за
№ 142 отримав нижчий цивільний чин Колезького реєстратора з
18 грудня 1875 р. Для отримання чину Губернського секретаря по-
трібно було не менше трьох років прослужити в більш низькому
чині, що й було характерним для О. І. Сірополка, який у серпні
1879 р. став Губернським секретарем зі старшинством. Одержання
вищого чину потребувало перебування на державній службі ще
три роки і Указом Урядового Сенату від 3 квітня 1883 р. за № 33
Онисим Сірополко став Колезьким секретарем зі старшинством
[28, арк. 8 зв.], здобувши цивільний чин 10-го класу, що давав змогу
обіймати нижчі керівні посади.
Враховуючи той факт, що «Формулярний список про служ-
бу Помічника Почмейстера Роменської Поштової контори
Колезького Секретаря Онисима Івановича Сірополка» був укладе-
ний у 1885 р., коли йому виповнилось 45 років із метою «надан-
ня документу у навчальний заклад при улаштуванні його сина
Георгія» [28, арк. 7 зв.], і те, що Степан використав цей самий до-
кумент у 1893 р., за вісім років після його укладання, при вступі до
Імператорського Московського університету, можна припустити,
що невдовзі по складанні формулярного списку про роботу бать-
ка, який успішно просувався по службі, того не стало. Як згадувала
донька С. Сірополка, Олександра: «…тато С. Сірополка не жив дов-
го, тому Степан від 4-ї кляси гімназії мусів підробляти на життя: до-
помагав молодшим учням у науці. Вже в тому часі мав свою бібліо-
теку й позичав книжки своїм товаришам» [10].
Родина Онисима Сірополка була багаточисельною, ра-
зом із дружиною Марією Андріївною, вони мали п’ятеро си-
нів: Михайла (30 вересня 1863 р., м. Золотоноша), Івана (15 квіт-
ня 1867 р., с. Обичів Прилуцького повіту), Георгія (5 січня 1869 р.,
с. Обичів Прилуцького повіту), Степана (2 серпня 1872 р2., с. Обичів
Прилуцького повіту), Василя (29 грудня 1879 р., м. Лохвиця) — та
дві доньки: Марію (28 березня 1875 р., м. Бориспіль) і Антоніну3 (13
лютого 1877 р., м. Хорол)4 [28, арк. 8].
На юридичному факультеті Імператорського Московського
університету, куди вступив на навчання С. Сірополко, провади-
ли викладацьку та науково-дослідну роботу видатні вчені у галу-
зі юриспруденції, політичної економії, статистики. Зокрема, рим-
ське право викладав ординарний професор, титулярний радник,
доктор римського права П. Соколовський і професори В. Хвостов
і А. Гусаков; громадянське право та громадянське судочинство —
ординарний професор, титулярний радник, доктор цивільного
права Є. Нефедьєв і екстраординарний професор, статський рад-
ник, магістр цивільного права Ю. Гамбаров, який у 1880–84 рр.
працював доцентом Імператорського Новоросійського універси-
тету; торгове право та торгове судочинство — Є. Нефедьєв; кри-
мінальне право та кримінальне судочинство — екстраординар-
ний професор В. Легонін, ординарний професор, статський рад-
ник, доктор карного права Г. Колоколов і екстраординарний про-
фесор, статський радник, доктор карного права і громадський діяч
М. Духовський; історію російського права — ординарний про-
фесор, статський радник, доктор державного права П. Мрочек-
Дроздовський та ординарний професор, дійсний статський рад-
2 Саме ця дата зазначена у документі.
3 Вийшла заміж за Миколу Равича [24.01(05.02) 1875, м. Золотоно-
ша, Полтавська губ. (нині — Черкаська обл.) – 28.01.1949, м. Рогенсбург,
ФРН] — лікаря, українського політичного діяча. Працював у лікарнях
Полтавщини та Київщини, а з 1919 р. виїхав із родиною на Волинь як рад-
ник міністерства здоров’я та член Уряду УНР. З 1920 р. — на еміграції у Поль-
щі, жили в Каліші й Тарнові. 1923 р. переїхали до ЧСР, згодом –– на Закар-
патську Україну, пізніше — повернулися до ЧСР, а з 1945 р. — у Німеччині.
4 Датування щодо народження дітей родини Онисима Сірополка по-
дане за старим стилем.
ник, доктор цивільного права Д. Самоквасов, який походив із
Чернігівської губернії та був відомим археологом, а також про-
фесор Д. Числов; державне право — ординарний професор, дій-
сний статський радник, доктор державного права О. Олексієв; між-
народне право — ординарний професор, дійсний статський рад-
ник, доктор міжнародного права, граф Л. Камаровський та про-
фесор В. Уляницький; поліційне право — ординарний професор,
дійсний статський радник, доктор поліційного права, громадський
діяч І. Тарасов, вихованець Університету Св. Володимира, в якому
працював до 1889 р.; фінансове право — заслужений ординарний
професор, таємний радник, доктор фінансового права І. Янжул,
відомий економіст, який походив із Полтавської губернії та впро-
довж чверті століття обіймав кафедру фінансового права; церков-
не право — заслужений ординарний професор, таємний радник,
доктор канонічного права О. Павлов, який був також професором
церковного права у Імператорському Новоросійському університе-
ті (80-ті рр. ХІХ ст.); політичну економію та статистику — ординар-
ний професор, дійсний статський радник, доктор політичної еко-
номії О. Чупров, відомий економіст, громадський діяч, публіцист,
улюбленець студентів, а також професор статистики та економі-
ки Н. Каблуков і магістр політичної економії О. Мануілов; енци-
клопедію права та історію філософії права — ординарні про-
фесори М. Звєрєв, який пізніше став ректором Московського
університету, а потім — помічником міністра народної осві-
ти Російської імперії, та П. Новгородцев; богослів‘я — заслу-
жений ординарний професор, магістр богослів‘я — протоіє-
рей М. Єлеонський [13, 259; 7, 381].
Упродовж навчання в університеті С. О. Сірополко прожи-
вав на Чистопрудному бульварі у будинку потомственного по-
чесного громадянина І. Кабанова [29, арк. 25]. Юнак не користу-
вався стипендіями, а також іншими формами допомоги, що існу-
вали для матеріальної підтримки бідних студентів, про що свід-
чать його звернення до інспектора студентів Імператорського
Московського університету впродовж 1893–95 рр., в одному з яких
(23 серпня 1895 р.) зазначено: «Честь маю уклінно прохати Ваше
Високородіє зробити необхідне розпорядження і видати мені по-
свідчення в тому, що я не користуюсь стипендіями, а також допо-
могою для представлення до Московської Опікунської Ради» [28,
арк. 22]. Опікунська рада існувала як орган адміністративного ке-
рівництва імператорського московського Виховного будинку, його
кредитних установ і благодійних закладів. В управлінні москов-
ської Опікунської ради були виховні будинки та сирітські притул-
ки Росії, лікарні, лазарети, середні спеціальні навчальні заклади,
банки, земельні та фінансові пожертви різних осіб благодійним
установам тощо. Ймовірно, що матеріальну підтримку для отри-
мання вищої освіти Степан Сірополко мав від благодійних по-
жертв московської Опікунської ради, що надавала допомогу бід-
ним студентам, до яких належав майбутній учений, втративши
батька за кілька років до початку навчання в університеті. Як згаду-
вала донька С. О. Сірополка Олександра, татко поїхав на навчання
до Імператорського Московського університету саме тому, що ді-
знався, що там надавали матеріальну підтримку бідним студентам.
Справді, наприкінці ХІХ ст. у Російській імперії були апробо-
вані різні форми матеріальної допомоги для молоді, що прагну-
ла отримати вищу освіту. Крім Московської опікунської ради існу-
вали Товариства допомоги студентам Казанського, Харківського,
Московського, С-Петербурзького університетів, що могли надава-
ти допомогу не лише студентам, а й випускникам упродовж пер-
шого року їх самостійної роботи. Головними напрямами діяльності
товариств допомоги студентам були: надання стипендій і внесення
плати за навчання в університеті.
У «Справі № 264 Юридичної випробної Комісії про Сірополка
Степана квітень–травень 1897 р.» містяться документи, потрібні для
закінчення Імператорського Московського університету, зокрема,
визначені «Правилами, вимогами та програмами випробовувань
у комісії юридичній» [14, с. 4] для проведення іспиту: клопотання
Степана Сірополка на ім’я її голови, в якому зазначено: «Подаючи
при цьому фотографічну картку, випускне Університетське свідо-
цтво про зарахування восьми семестрів, свідоцтво про витриман-
ня півкурсового випробування, свідоцтво університетської інспек-
ції про поведінку та твір, що вимагається правилами, маю честь
уклінно просити Ваше Превосходительство про допущення мене
до випробування в Юридичній Комісії» [30, арк. 1]. У цьому само-
му документі йдеться про те, що замість квитанції про внесок на
користь Юридичної випробувальної Комісії у розмірі двадцяти ру-
блів (призначені для друкування дипломів, оплати екзаменаторів
та інші витрати, пов’язані з проведенням іспитів), що, згідно пра-
вил, мав надати кожний випускник, С. О. Сірополко «подав клопо-
тання до чину Попечителя про звільнення від внеску 20 р. на ко-
ристь Випробної Комісії» [30, арк. 1], що свідчило про його незадо-
вільне матеріальне становище.
Обов’язковий для кожного студента випускний письмовий твір
на вибір із галузей римського, громадянського або кримінально-
го права Степан Сірополко написав із курсу римського права, при-
святивши роботу висвітленню проблеми реальних договорів [30,
арк. 2]. Він охарактеризував їхні різновиди та здійснив аналіз кла-
сифікації документів. За трибальною системою оцінки письмових
відповідей — «незадовільно», «задовільно» і «вельми задовільно»
випускник отримав «задовільно».
С. О. Сірополко не випадково обрав для випускної роботи
саме римське право, що називали «писаним розумом» і яке скла-
ло основи громадянського права багатьох країн світу. Як згадував
М. Осоргін5: «…неможливо було з повною відповідальністю ста-
витися до російського права при наявності права римського, най-
важливішого предмету, який викладали професори Хвостов та
Соколовський» [12, с. 478]. Характеризуючи В. Хвостова автор за-
значав, що римське право вчили «назубок», а іспит «переживався»,
професор «був ядовитим і різав безжалісно» [12, с. 478]. Що ж до
професора П. Соколовського, то студенти слухали лекції без нудь-
ги і його не боялися: «слухали його не всі, та й він особливо не гнав-
ся за повною аудиторією» [12, с. 479]. Значний вплив на студентів
мали лекції професора О. І. Чупрова, який ніколи не ставив незадо-
вільні оцінки і якого колишні його вихованці називали «учителем
життя» [8, с. XLII]. С. О. Сірополко у своїх спогадах про вчителя за-
значав: «…кожний, хто хоч раз у житті чув або бачив О. І. Чупрова
усвідомлював, що не існує у світі більш принадного звання і по-
ложення, як звання «людина». Не дивно, що лише одна згадка
імені О. І. Чупрова викликає на обличчях багаточисельних його
учнів і прихильників радісну усмішку: таким є чарівність ідеаль-
ної особистості О. І. Чупрова» [22, с. 244]. Згодом, аналізуючи праці
О. І. Чупрова, зокрема з питань народної освіти, С. Сірополко від-
значав, що: «немає жодної статті О. І., де б він не з’ясовував значен-
ня знань у справі покращання економічного життя [24, с. 300]
У «Списку осіб, проекзаменованих у Юридичній випробній
Комісії при Імператорському Московському Університеті у квітні –
травні 1897 року» Степан Сірополко числився під № 263 серед вихо-
ванців вузу, які отримали диплом Другого ступеню [29, арк. 16], що
давали випускникам, знання яких у переважній більшості предме-
тів оцінювались як «задовільно». Для диплому Першого ступеню
необхідно було, щоб сукупність знань випускника були визнані ко-
місією «вельми задовільно» з римського, громадянського та кримі-
нального права, а крім того, щоб із загальної кількості оцінок усно-
го випробування половину становила така сама оцінка.
Під час випускних іспитів С. О. Сірополка Головою Юридичної
випробної комісії як довіреною особою міністра освіти Російської
імперії, яка діяла на підставі особливої інструкції та особистих сто-
5 Прозаїк, публіцист, критик, перекладач, один із визначних діячів ро-
сійської еміграції, який в цей самий час навчався на юридичному факуль-
теті Імператорського Московського університету.
сунків із міністерством, був відомий історик і юрист, доктор ро-
сійської історії, ординарний професор історії російського права
Університету Св. Володимира, член-кореспондент Імператорської
Академії Наук М. Владимирський-Буданов. Присудження випус-
кникам юридичного факультету Імператорського Московського
університету 1897 р. дипломів відбулось 31 травня, а видача — 4
жовтня того самого року [29, арк. 16].
Після закінчення навчання Степан Сірополко працював поміч-
ником присяжного повіреного, згодом отримав звання присяж-
ного повіреного.
Присяжним повіреним у Російській імперії називали адво-
ката на державній службі при окружному суді або судовій па-
латі. Процес формування зовсім нового незалежного правоза-
хисного інституту присяжних повірених завершився в державі
у 70-х рр. ХІХ ст., коли і розпочалася її активна діяльність у но-
вих судах Російської імперії. Утворення адвокатури стало поміт-
ним явищем громадського життя країни. До роботи в адвокатурі
прагнули люди, захоплені ідеями перетворення Росії, котрі спо-
дівалися використовувати судову трибуну для критики існуючо-
го ладу [16, с. 43]. Право на отримання звання присяжного пові-
реного мали тільки ті особи, які відповідали установленими в за-
коні умовами. Присяжними повіреними могли бути особи, яким
виповнилось 25 років, необхідними були також наявність вищої
юридичної освіти та п’ять років судової практики на посаді чи-
новника судового відомства або помічника присяжного повіре-
ного. Присяжний повірений у заяві про прийняття його в ад-
вокатуру повинен був вказувати вибране ним місто для праці.
Судові устави докладно регламентували права, обов’язки та від-
повідальність присяжних повірених. Адвокатуру звинувачували
з приводу непомірних гонорарів присяжних провірених, оскіль-
ки норма винагороди за адвокатську працю була досить зна-
чною. Діяльність присяжних повірених зосереджувалася в одно-
му окрузі, згідно закону вони повинні були вибирати місце про-
живання в одному із міст округу тієї судової палати, до якої були
приписані. Тільки в межах цього округу вони могли бути задіяні
у всіх судових справах.
Ймовірно, адвокатський хліб давався С. О. Сірополку важко.
За спогадами його доньки: «…та праця не відповідала його харак-
теру, хоч на процесах дуже вдало захищав своїх клієнтів і дехто
навіть пророкував велику кар’єру, він покинув цю працю» [10].
Деякий час служив у статистичному бюро Московського губерн-
ського земства, а згодом переїхав до Тули, де обіймав посаду се-
кретаря комісії з народної освіти Тульського губернського зем-
ства. Тут він співробітничав із тульським поміщиком, який пра-
цював у судових і земських органах Тульської губернії, відомим
земським діячем, головою Тульської губернської земської управи
князем Георгієм Євгеновичем Львовим, якого у лютому–березні
1906 р. було обрано до Першої Держаної думи, а згодом він став
видатним російським громадським і політичним діячем.
Із 1899 р. С. Сірополко починає співробітничати з російською
громадсько-політичною газетою «Русскія Ведомости», що була дру-
кованим органом ліберальної московської професури та земських
діячів, як постійний кореспондент з Тули, а потім — із Нижньго
Новгорода [15, с. 172]. У 1901 р. з‘являється його перша біб ліологічна
праця у вигляді систематичного бібліографічного покажчика літе-
ратури з селянського питання, в укладанні якого він брав участь.
На жаль, виявити це видання не вдалося, але інформація про ньо-
го міститься у листі Степана Сірополка до Миколи Петровича
Дружиніна6 від 17 січня 1911 р.:
«Многоуважаемый Николай Петрович!
На днях выйдет в свет очень хорошая брошюра об освобождении
крестьян, составленная Виноградским «Крепостное право». Цена 5 к. По
выходе я пришлю ее Вам для ознакомления.
Ваши книги я включил в списки, которые мне приходится состав-
лять для библиотек. Вашей книги в публикации «Право» я не знаю; [не-
розб.] не откажите ее прислать.
Не знаю есть ли у Вас «Систематический указатель литературы по
крестьянскому вопросу», в составлении которого я принимал ближайшее
участие. Сейчас это издание разошлось. Если у вас нет этого указателя,
то я вышлю его Вам. Указатель, конечно, старый так как публиковался
в 1901 году. Искренне уважающий Вас — Ст. Серополко — подпись » [5].
Працюючи на посаді секретаря комісії з народної освіти
Тульської губернської земської управи, С. О. Сірополко приділяв
увагу поширенню спеціальних знань серед народу, зокрема попу-
ляризації «Правил про народні читання з медицини, гігієни, вете-
ринарії та тваринництву», затверджених міністерством внутрішніх
справ 10 серпня 1901 р. У своїй доповіді «До питання про лікарсько-
санітарний нагляд за школами у Тульській губернії», виголошеній
15 червня 1902 р. на VІІІ-му з‘їзді земських лікарів губернії, що ви-
йшла друком, він наголосив, що «Правила про народні читання з
медицини, гігієни, ветеринарії та тваринництву» дають змогу ліка-
рям здійснювати читання по рукописних текстах або поширювати
медичні знання згідно програм, затверджених губернським лікар-
ським інспектором [19, с. 11]. Він виступив із пропозицією: «…по-
6 Юрист, журналіст, громадський діяч, видавець газети «Голос» у
м. Ярославлі (1909–15).
пуляризувати гігієнічні знання серед народу шляхом влаштуван-
ня лікарями народних читань з медицини та гігієни, а також через
продаж популярних брошур з цих предметів у земських амбулато-
ріях, для чого просити Губернську Земську управу дозволити ліка-
рям комісійний продаж брошур з губернського земського книжко-
вого складу» [19, с. 11].
Слід згадати також підготовлений у цей час С. О. Сірополком
за дорученням Тульської губернської земської управи «Короткий
огляд тридцятип’ятирічної діяльності Тульського Губернського
Земства в галузі народної освіти», в якому він відзначив осно-
вні напрями діяльності земства за означений період, зосередив-
ши увагу на діяльності від 1896 р., коли спостерігалась активіза-
ція праці в галузі освіти, певною мірою зумовлена відкриттям від-
ділу народної освіти при губернській земській управі. Зокрема,
він зазначав, що губернські земські збори у лютому 1898 р. із ме-
тою підвищення виховного та освітнього рівня вчителів прийня-
ли пропозицію про необхідність проведення щорічних педаго-
гічних курсів, а також про відкриття навчально-педагогічної біб-
ліотеки, укомплектованої в межах каталогів, схвалених Святим
Синодом і Міністерством народної освіти Російської імперії [18,
с. 8–9]. С. О. Сірополко відзначив як позитивне в організації по-
зашкільної освітньої діяльності Тульського губернського зем-
ства відкриття навчально-педагогічного музею, до складу яко-
го ввійшли також зразкові учительська й учнівська бібліотеки
та навчальні посібники для наочного викладання у початкових
училищах [18, с. 10]. На його думку, оскільки бібліотеки як ін-
формаційні та культурно-освітні заклади забезпечують доступ
до нових знань, це сприяло більш повному задоволенню потре-
би у них учителів і учнів.
Як важливу подію в організції позашкільної освіти Степан
Сірополко відзначив відкриття у червні 1901 р. у Тулі губернсько-
го земського книжкового складу, в організації якого брав участь
і завданням якого було наблизити книгу до населення, постача-
ти повітові земства Тульської губернії книжками та підручника-
ми, на які державні та громадські установи мали знижку до 15%
від їх вартості, а приватні особи — 10% [18, с. 10]. С. О. Сірополко
також відзначив, що з цього складу за період із червня 1901 р. по
травень 1902 р. отримали книжки 54 шкільних, 2 учительських,
5 біб ліотек і безоплатних бібліотек-читалень та 2 громадські бі-
бліотеки Тульської губернії [18, с. 12], що свідчило про розвиток
мережі земських книгозбірень губернії. Участь губернського зем-
ства в організації бібліотек, їх фінансування сприяло збільшен-
ню кількості шкільних і народних бібліотек-читалень, що дало
змогу населенню користуватися їх фондами, розширювати та по-
глиблювати освіту та загальний розвиток. Наведена класифіка-
ція земських бібліотек свідчить про спробу С. О. Сірополка до їх
систематизації як важливих установ мережі позашкільної освіти.
Беручи участь у роботі Першої земської виставки з народ-
ної освіти, що відбувалася 23–30 червня 1902 р. у м. Курськ і була
організована заходами Курського губернського земства, Степан
Сірополко серед інших документів, підготовлених до цього за-
ходу, представив також зразковий каталог для учительських біб-
ліотек, підготовлений комісією з народної освіти Тульського гу-
бернського земства [21, с. 2]. Він зробив докладний аналіз різних
напрямів освітньої діяльності земств, зазначаючи, що ті губер-
нії мають високі результати в галузі поширення грамотності се-
ред народу, в яких губернське земство допомагає повітовим зем-
ствам або заповнює їх роботу в цій галузі.
На початку листопада 1902 р. С. О. Сірополко, як делегат
Тульського Товариства взаємної допомоги учителям, бере участь
у роботі Першого Всеросійського з’їзду представників Товариств
допомоги особам учительського звання, що проходив у Москві
під час різдв’яних канікул 1902/3 навчального року. У доповіді
«Про заходи забезпечення шкіл добре підготовленим учитель-
ським персоналом» він серед інших порушив проблему органі-
зації земських учительських бібліотек, зазначаючи, що від цьо-
го залежить, насамперед, підвищення освітнього рівня учите-
лів, а також на це спрямовувалось і належне забезпечення їх за-
гальноосвітніми та спеціальними періодичними виданнями [20,
с. 7]. Торкаючись питання комплектування цього типу книго-
збірень, автор наголосив на зайвій регламентації надходжен-
ня книжок до учительських бібліотек, зумовленій необхідністю
особливого «схвалення» Ученим Комітетом Міністерства народ-
ної освіти Російської імперії всіх видань, допущених в учитель-
ські біб ліотеки. Варто зазначити, що з 1888 р. Учений Комітет
згаданого міністерства складав і видавав списки дозволених кни-
жок (зразкові каталоги), згідно яких тільки і могли комплекту-
ватися фонди всіх народних бібліотек Російської імперії, зокре-
ма й учительських, і шкільних, а виключення складали лише бі-
бліотеки духовного відомства [11, с. 10]. Те, що списки дозволе-
них книг, допущених Комітетом до народних бібліотек, були
надзвичайно обмеженими, засвідчують відомості Тульського гу-
бернського земства: із усіх існуючих на кінець 1890 р. назв кни-
жок для бібліотек були доступними тільки 3–3,5 %, а періодич-
них видань — 17 % [4, с. 551]. Таким чином Степан Сірополко
привернув увагу до посиленої цензури бібліотечних фондів зем-
ських учительських бібліотек, що давала змогу комплектувати
їхні фонди лише книгами, зазначеними у спеціальних катало-
гах, схвалених відповідною державною структурою. Сувора цен-
зура земських учительських бібліотек проіснувала до 1905 р. [3,
с. 127]. Поглибленню знань учителів, на думку С. О. Сірополка,
сприяло б зняття хоча б часткових обмежень щодо доступу книг
в учительські бібліотеки, тому він запропонував у своїй допо-
віді: «…порушити клопотання перед Міністерством Народної
Освіти про допущення в учительські бібліотеки книжок, дозво-
лених для публічних бібліотек та громадських читалень» [20,
с. 15]. Щодо фондів публічних бібліотек, то цензурні заборони
також існували, але у порівнянні з учительськими бібліотека-
ми вони були більш ліберальними. Пропозиції С. О. Сірополка
та інших земських просвітніх діячів сприяли тому, що згодом, у
1906 р. міністром народної освіти І. І. Толстим були видані нові
правила, у відповідності з якими народні бібліотеки будували
свою роботу згідно правил про публічні бібліотеки, що посла-
било цензурні утиски й уможливило комплектування їх фондів
різноманітною літературою.
Упродовж 1904 р. Степан Сірополко брав активну участь у
роботі Тульського товариства взаємної допомоги вчителям, ді-
яльність якого спрямовувалася на покращення загальноосвіт-
ньої діяльності та духовного життя вчителів. З метою вивчення
інформаційного забезпечення вчителів він провів своєрідне ан-
кетування в усіх земських школах Тульської губернії, результа-
ти якого оприлюднив у доповіді 23 травня 1904 р. «Положення
вчителів в земських школах Тульської губернії», де зокрема від-
значив незадовільне його становище, відсутність так необхід-
них учительських бібліотек і прагнення Тульського губернсько-
го земства забезпечити кожну школу передплатними загаль-
ноосвітніми або педагогічними журналами [23, с. 9]. Він пору-
шив проблему розвитку мережі земських учительських бібліо-
тек, діяльність яких спрямовувалася на формування інформа-
ційних запитів учителів, які, в свою чергу, сприяли поширенню
просвіти серед народу. В різних земствах Російської імперії по-
треби вчителів у нових виданнях задовольнялися за рахунок пе-
редплати, що здійснювалася по різному, але головними її фор-
мами були: повна оплата якого-небудь конкретного періодич-
ного видання, необхідного для вчителя, або ж оплата частини
його вартості. Такі засоби поширення друкованих видань роз-
повсюджувалися не тільки на періодику, а й на книги, на видан-
ня з різних галузей знань, а також спеціальні праці, присвячені
народній освіті [1, с. 9]. Існувала практика, коли земство асигну-
вало вчителям необхідну суму для передплати періодичних ви-
дань або встановлювало 50% знижку з номінальних цін при ку-
півлі книжок учителями в земських книжкових складах. Степан
Сірополко запропонував: «…влаштовувати учительські бібліо-
теки при повітових земських управах для безоплатної достав-
ки книжок учителям за допомогою земської пошти, розсильних;
або з оплатою певної частини їх вартості» [23, с. 18], а також ви-
писувати на кошти земства загальні та спеціальні педагогічні пе-
ріодичні видання. Фактично він прагнув запровадити принцип
загальнодоступності та безоплатності для вчителів при користу-
ванні земськими учительськими бібліотеками, що, в свою чергу,
сприяли змістовному інформаційному забезпеченню освітян.
Він продовжував удосконалювати свої знання в галузі бібліо-
графії, беручи участь у складанні бібліографічного покажчи-
ка «Краткий указатель литературы по крестьянскому вопросу»
(Тула, 1904), підготовленого комісією при Тульській громадській
бібліотеці [17, с. 302].
У доповіді «Правовий стан учителів у навчальних учили-
щах Тульської губернії», виголошеній С. О. Сірополком у трав-
ні 1905 р. на засіданні Тульського товариства взаємної допомо-
ги учителям, він повернувся до проблеми скасування цензурних
обмежень щодо читання учителів, яке підпорядковувалось особ-
ливому каталогу Міністерства народної освіти, зазначивши, що
ці бюрократичні заборони перешкоджають покращенню право-
вого стану учителів [25, с. 69]. Звуження читацьких потреб засо-
бами цензури на друковані видання було характерним для ор-
ганізації роботи всіх земських бібліотек, що значною мірою пе-
решкоджало поширенню освіти серед народу.
Активну просвітницьку діяльності цього періоду загаль-
мував арешт Степана Сірополка наприкінці 1905 р. У справі
«Листування Прокурора Московської судової палати» під гри-
фом «Таємно» міститься копія телеграми від 20 січня 1906 р.
на ім’я Міністра юстиції від Голови Ради присяжних повіре-
них Московського округу, де зазначено, що: «…на підставі на-
дійшовшої до Ради присяжних повірених Московського округу
зая ви затримані в адміністративному порядку і утримуються під
вартою більше місяця присяжні повірені та помічники присяж-
них повірених» [27, арк. 208.]. Серед 14 осіб зустрічаємо і пріз-
вище Степана Сірополка. Оскільки була небезпека для здоров’я
ув’язнених і «…значні утруднення для їх клієнтів, а також не-
правильності зверхтермінового ув’язнення в адміністративному
порядку, рада має честь просить прийняти заходи щодо їх звіль-
нення, або щодо порушення відповідного судового пересліду-
вання, якщо для того будуть підстави» [27, арк. 208]. У представ-
ленні Прокурора Тульського окружного суду від 6 лютого 1906 р.
на ім’я Прокурора Московської судової палати з приводу аре-
шту С. О. Сірополка зазначено, що: «…за відомостями виключно
агентурного порядку Степан Сірополко був членом Тульського
комітету партії соціалістів-революціонерів, але яких-небудь
фактичних даних, що підтверджують ці свідчення Начальник
Жандармського управління не має» [27, арк. 220]. Через відсут-
ність достатніх підстав щодо порушення справи присяжного по-
віреного Степана Сірополка, його питання було вирішене в ад-
міністративному порядку [27, арк. 220 зв.]. Про його арешт і пе-
ребування у тульській в’язниці впродовж двох із половиною мі-
сяців повідомлялось у періодичній пресі [15, с. 172].
Партія соціалістів-революціонерів (есерів), до якої міг нале-
жати С. Сірополко, утворилася в результаті об’єднання різних
народницьких кружків і груп у кінці 1901 – на початку 1902 рр.,
та організаційне оформлення відбулося на 1-му з’їзді, що про-
ходив у кінці грудня 1905 – на початку січня 1906 р., коли було
прийнято програму партії та Тимчасовий організаційний ста-
тут. Членами партії були переважно інтелігенція, студенти та
службовці. Програма есерів полягала у поваленні самодержав-
ства та встановленні демократичної республіки, автономії об-
ластей на федеративних засадах, широкому застосуванні феде-
ративних стосунків між окремими національностями, визнанні
за ними безумовного права на самовизначення, запровадженні
рідної мови у всіх місцевих громадських і державних установах,
загальному виборчому праві без відмінностей статі, релігії та на-
ціональності, безоплатній освіті, відокремленні церкви від дер-
жави та свободі віросповідань, свободі слова, друку, зборів, не-
доторканності особи та житла, знищенні постійної армії, заміні
її «народною міліцією», запровадженні восьмигодинного робо-
чого дня, скасуванні податків, встановленні прогресивного по-
датку на прибуток підприємців. Центральне місце в програмі
есерів належало аграрному питанню, вони вимагали скасувати
приватну власність на землю.
Отже, С. О. Сірополка було заарештовано саме в час проведен-
ня першого з’їзду партії есерів, але проти нього не було порушено
відповідного судового переслідування та було звільнено з під варти.
Водночас, у публічних виступах і публікаціях Степана
Сірополка, зокрема, у доповіді «Правовий стан учителів у на-
вчальних училищах Тульської губернії», опублікованій у жур-
налі «Саратовская земская неделя» (травень, 1905 р.), зустріча-
ються думки, співзвучні з окремими положеннями програми
есерів, зокрема, він висловив міркування про те, що доля народ-
ної освіти та покращення правового стану учителів безпосеред-
ньо пов’язані зі «…встановленням для всіх громадян Росії свобо-
ди особистості, слова, друку, зібрань, союзів, пересування, не-
доторканності особистості і житла, а також рівних прав для всіх
національних мов» [25, с. 71]. Отже, він поділяв погляди есерів
на завоювання демократичних прав, що дали б змогу людям, зо-
крема й учителям, задовольняти свої політичні, соціальні, націо-
нальні та духовні потреби, відстоювати громадянську свободу.
За спогадами доньки С. Сірополка Олександри, формаль-
ною причиною арешту її тата послужив той факт, що він на од-
ному з заводів Тули створив «хор «работников оружейного заво-
да», у репертуарі якого були українські пісні і солісткою в якому
була Ніна, дружина С. Сірополка [10]. Як зазначала О. Сірополко:
«… співали українські пісні і мали три концерта з великим успі-
хом, але далі губернатор заборонив, бо, мовляв, «этот волосатый с
подпевками ведет революционную пропаганду». Моя мама опо-
відала, що в літі з відчинених вікон було чути пісню «Зелений
барвіночку, стелися низенько…» [10]. Виступи колективу були
заборонені, а організатора звинуватили в антиурядовій діяль-
ності, заарештовано й ув’язнено на кілька місяців. «У березні
12(25).03.1906, коли я народилася, татка пустили на один день на
«чесне слово» додому, щоб маму і мене привітати. За деякий час
татка випустили, але за умовою, що виїде за кордон. На щастя,
князь [Г. Є.] Львов вихлопотав, щоб татка залишили в Росії. Ми
всі переїхали до Нижнього Новгороду, де народився у 1908 році
(08(21).01. — Т. К.) мій третій брат Степан» [10].
У Нижньому-Новгороді, де після ув’язнення оселився
С. Сірополко з родиною, він довго не міг знайти роботу, за ним
було встановлено нагляд, як зазначала О. Сірополко: «…служ-
ниця приходила уночі і казала мамі: «Барыня, опять пришли с
обыском» [10]. Ув’язнення С. О. Сірополка загальмувало на пев-
ний час його наукову діяльність, про що свідчить бібліографія
його праць.
Отже, у московсько-тульський (1893–1907) період свого життя
Степан Сірополко здобув вищу освіту, отримав звання присяжно-
го повіреного, а також здійснював практичну роботу в галузі роз-
будови освіти та бібліотечної справи, став відомим земським про-
світянином і громадсько-політичним діячем.
Він залишив адвокатську кар’єру та розпочав просвітницьку
діяльність, коли у колах інтелігенції була популярною й усвідом-
леною ідея необхідності просвіти народу. Крім активної участі у
розвитку системи народних шкіл і училищ, інтелігенція сприяла
піднесенню системи позашкільної освіти та просвіті народу. У єв-
ропейській Росії цю функцію взяли на себе земства. Земську інте-
лігенцію представляли «особи демократично налаштовані і про-
сякнуті щирим бажанням принести користь населенню» [2, с. 37].
У самому народному середовищі також усвідомлювалася необхід-
ність освіти та просвіти, відтак, спостерігалась обопільність праг-
нень інтелігенції та народу, обґрунтованість та узгодженість про-
світньої діяльності. На зламі століть земська інтелігенція сприяла
виділенню коштів на розвиток і підтримку сфери народної осві-
ти, брала активну участь у розвитку системи позашкільної освіти
шляхом улаштування публічних лекцій і читань для народу, вла-
штування народних бібліотек-читалень. Діяльність щодо просві-
ти народу земська інтелігенція починала розуміти як необхідну
та притаманну їй функцію. Представники інтелігенції усвідом-
лювали, що, якщо вони прагнуть «…надати хоч мало-мальський
значний вплив на темну народну масу, то необхідно створити
собі цілу армію помічників із самого народу… інтелігентна лю-
дина дуже дорого обійшлася суспільству, щоб задовольнятися
однією особистою допомогою: бути тільки учителем, лікарем,
земцем — він не повинен забувати що до його обов’язків нале-
жить бути одухотворяючим початком цих тисяч» [6, с. 202], тіль-
ки таким чином «інтелігенція може боротися з одним із головних
зол нашого народного життя — неуцтвом» [6, с. 203].
Діяльність Степана Сірополка на посаді завідуючого відді-
лу народної освіти Тульського губернського земства допомагала
формуванню його як земського просвітнього діяча, який розро-
бляв і впроваджував практичні та теоретичні засади організації
земської позашкільної освіти, сприяючи розвиткові мережі зем-
ських бібліотек, книжкових складів, учительських бібліотек, на-
родних читань. Він розглядав бібліотеки як важливі складові ме-
режі закладів позашкільної освіти. Практична робота спрямову-
валася на виділення коштів для розвитку та підтримки просві-
ти народу, на активну участь у розбудові системи закладів поза-
шкільної освіти. Він усвідомлював потреби селянства в загальній
і спеціальній освіченості та можливості її отримання через мере-
жу бібліотек, заснованих та утримуваних земствами. Земські учи-
тельські бібліотеки, земські книжкові склади, в організації яких
брав безпосередню участь С. О. Сірополко, сприяли покращенню
інформаційного забезпечення учителів, які здійснювали просвіт-
ницьку роботу серед широких верств населення. Утворенні на
початку ХХ ст. районні учительські бібліотеки, що були при-
кріплені до земських шкіл і розташовувались у великих місце-
вих центрах, розширювали мережу земських книгозбірень і по-
кращували книгозабезпеченість учителів, чому значною мірою
сприяла його праця по просвіті народу за допомогою книжок
і бібліотек, що була функціонально притаманною представ-
никам інтелігенції, зорієнтованої на конкретну громадсько-
перетворюючу діяльність.
У московсько-тульський період діяльності С. Сірополка відбу-
лося його формування як бібліотекознавця, оскільки у публікаці-
ях, виступах і доповідях він актуалізував проблему розвитку мере-
жі земських бібліотек, спробував подати їх типологію. Особливу
увагу приділив визначенню соціальних функцій земських учи-
тельських бібліотек, виокремивши серед них інформаційну та
освітньо-культурну. Він також торкнувся ідеологічної функції бі-
бліотек у контексті бібліотечної цензури, характеризуючи її нега-
тивний вплив не лише на формування бібліотечних фондів, під-
готовку бібліотечних працівників, а й на гальмування загально-
освітнього розвитку громадян, порушення їх права на отримання
необхідної інформації.
Бібліографічні покажчики літератури, присвячені селянсько-
му питанню, в укладанні яких брав участь С. Сірополко, можна
вважати першими його працями в галузі бібліографії, що свідчи-
ли про становлення його як бібліографа.
1. Абрамов, К. И. Земские библиотеки в России [Текст] / К. И. Абрамов
// История библиотек. – СПб., 1999. – Вып. 2. – С. 8–25.
2. Белоконский, И. П. Земское движение [Текст] / И. П. Белоконский. –
2-е изд., испр. и доп. – М., 1914.
3. Блюм, А. В. Система правительственной регламентации круга
народного чтения во второй половине ХIХ в. [Текст] / А. В. Блюм
// Книжное дело в России во второй половине ХIХ – начале
ХХ в. : сб. науч. тр. – Л., 1983. – С. 125–133.
4. Веселовский, Б. Б. История земств за сорок лет [Текст] / Б. Б. Ве-
селовський. – СПб. : О. М. Попова, 1909. – Т. 1. – 724 с.
5. ВР РНБ. – Ф. 266. – Оп. 1. – Спр. 1882.
6. Вопросы русской общественной жизни [Текст] // Мир Божий. –
1894. – № 4.
7. История Московского университета [Текст] : в 2-х т. – М. : МГУ
им. Ломоносова, 1955. – Т. 1. – 564 с.
8. Каблуков, Н. Олександр Іванович Чупров [Текст] : биогр.
очерк / Н. Каблуков // Чупров А. И. Ученые труды в издании
Императорского Московского университета : в 4 ч. – М., 1910. –
Вип. 1. – Т. 1, 2. – С. 415–445.
9. Ківшар, Т. Культурно-просвітня та наукова діяльність Степана
Сірополка у 1921–1924 рр. [Текст] / Таїсія Ківшар // Перші
книгознавчі читання : зб. наук. праць. – К., 1997. – С. 123–132.
10. Лист О. Сірополко до автора статті від 28 грудня 1992 р. —
Зберігається у автора.
11. Матвеев, М. Ю. Земские народные библиотеки в дореволюционной
России : становление и развитие [Текст] / М. Ю. Матвеев //
История библиотек : исследования, материалы, документы /
сост. : И. Г. Матвеева, Б. Ф. Володин. – СПб., 2000. – Вып. 3. – С. 9–27.
12. Московский университет в судьбах русских писателей и
журналистов [Текст] : Воспоминания. Дневники. Письма. Статьи.
Речи. – М., 2005. – 708 с.
13. Отчет о состоянии и действиях Императорского Московского
университета за 1897 год [Текст]. – М., 1899.
14. Правила, требования и программы испытаний в комиссии
юридической [Текст]. – СПб., 1890.
15. Русские ведомости. 1863–1913 [Текст] : сб. статей. – М., 1913.
16. Сергеев, В. И. Проблемы становления российской адвокатуры
в историческом контексте судебных реформ ХІХ и ХХІ веков
[Текст] : (Российская адвокатура и судебная система на рубеже
столетий) / В. И. Сергеев // Рос. судья. – 2001. – № 11. – С. 42–44.
17. Серополко, С. [Рецензия] [Текст] / С. Серополко // Педагогический
листок. – 1910. – Кн. 4. – С. 301–302. – Рец. на кн. : Указатель книг по
истории и общественным вопросам / под ред. : Н. А. Гредескула,
С. Ф. Знаменского, С. А. Князькова. – СПб. : Изд. Подвижного
музея ; Тип. М. А. Александрова. – 1910. – 626 с.
18. Серополко, С. Краткий обзор тридцатипятилетней деятельности
Тульского Губернского Земства в области народного образования
[Текст] / С. Серополко. – Тула, 1902. – 12 с.
19. Серополко, С. К вопросу о врачебно-санитарном надзоре за
школами в Тульской губернии [Текст] / С. Серополко // Протокол
заседаний VIII съезда земских врачей Тульской губернии. – Тула,
1902. – С. 11.
20. Серополко, С. О мерах обеспечения школ хорошо подготовленным
учительським персоналом [Текст] / О. С. Серополко // Сб.
докладов съезда представителей Обществ вспомоществования
лицам учительського звания 1902/3 уч. г. – М., 1902. – 15 с.
21. Серополко, С. Отчет о командировке на курскую выставку по
народному образованию [Текст] / С. Серополко. – Тула, 1902. – 9 с.
22. Серополко, С. Памяти А. И. Чупрова [Текст] / С. Серополко //
Педагогический листок. – 1908. – Кн. 4. – С. 241–245.
23. Серополко, С. Положение учащих в земских школах Тульской
губернии [Текст] / С. Серополко. – Тула, 1904. – 19 с.
24. Серополко, С. Посмертное издание трудов А. И. Чупрова [Текст] /
С. Серополко // Педагогический листок. – 1909. – Кн. 4. – С. 296–
301.
25. Серополко, С. Правовое положение учащих в начальных училищах
Тульской губернии [Текст] / С. Серополко // Саратовская земская
неделя. – 1905. – № 5. – С . 66–71.
26. Сірополко, С. Історія освіти в Україні [Текст] / С. Сірополко. – К. :
Наук. думка, 2001. – 911 с.
27. ЦІАМ. – Ф. 131. – Оп. 70. – Спр. 2246. – Арк. 207–208.
28. ЦІАМ. – Ф. 418. – Оп. 307. – Спр. 807.
29. ЦІАМ. – Ф. 418. – Оп. 463. – Спр. 86.
30. ЦІАМ. – Ф. 418. – Оп. 77. – Спр. 2287.
Ківшар Т. І. Становлення Степана Сірополка як бібліо-
текознавця.
Ключові слова: Сірополко Степан Онисимович, бібліотека, бібліоте-
кознавство, громадсько-політична діяльність, земська діяльність.
Висвітлює недосліджену сторінку наукової біографії видатно-
го українського вченого, громадського та політичного діяча Степана
Онисимовича Сірополка (1872–1959), пов’язану з початковим етапом його
життєвого та творчого шляху, що дало змогу виділити в ній прилуцький
і московсько-тульський періоди. Залучення архівних документів сприяло
введенню до наукового обігу відомостей про гімназійні та студентські роки
С. Сірополка, коли формувалося його світобачення, а також про початок
його трудової та наукової діяльності. У досліджуваний період С. Сірополко
здобув середню та вищу освіту, отримав звання присяжного повіреного,
здійснював практичну роботу в галузі розбудови освіти та бібліотечної
справи, став відомим земським просвітянином та громадсько-політичним
діячем. Відбулося його формування як бібліотекознавця, оскільки він не
лише актуалізував проблему розвитку мережі земських бібліотек у публі-
каціях, виступах і доповідях, а й спробував подати їх типологію, визначи-
ти соціальні функції земських учительських бібліотек, виокремивши ін-
формаційну, освітньо-культурну та ідеологічну. С. Сірополко справедли-
во розглядав бібліотеки як важливу складову мережі закладів позашкільної
освіти. Водночас проходило становлення його як бібліографа.
Kivshar T. I. Establishment of Stepan Siropolko as a library
scientist.
Key words: Siropolko Stepan Onysymovych, library, library science, social
and political activity, zemska activity.
Featured never researched before part of the scientifi c biography of promi-
nent Ukrainian scientist, social and political fi gure Stepan Onysymovych
Siropolko (1872-1959), covered the beginning stage of his life and profes-
sional activity, which highlighted two periods of his lifetime: Prilytskyi and
Moskovsko-Tulskyi . Research of archival documents provided information
about gymnasium and student years of S. Siropolko, when his views were
shaping, and also information about his fi rst jobs and scientifi c research was
given. During the researched period S. Siropolko got secondary and high educa-
tion, received the title of barrister, performed practical work in education and
library activities promoting, he became famous zemskyi prosvityanin (educa-
tor) and political and social fi gure. His establishment as a library scientist was
taking place at that time, he did not only open discussion about development
of zemskiy libraries network in his publications, presentations and reports, but
also tried to come up with library types, defi ne social functions of zemskiy li-
braries, separating information , educational, cultural and ideological functions.
S. Siropolko looked at the libraries as an important part of after school educa-
tion. Simultaneously he was establishing himself as a bibliographer.
Кившар Т. И. Становление Степана Серополка как
библиотековеда.
Ключевые слова: Серополко Степан Онисимович, библиотека, библи-
отековедение, общественно-политическая деятельность, земская деятель-
ность.
Освещает неисследованную страницу научной биографии
выдающегося украинского ученого, общественного и политическо-
го деятеля Степана Онисимовича Серополка (1872–1959), связанную с
начальным этапом его жизненного и творческого пути, что дало воз-
можность выделить в ней прилуцкий и московско-тульский периоды.
Привлечение архивных документов способствовало введению в научный
оборот сведений о гимназических и студенческих годах С. Серополка, ког-
да формировалось его миропонимание, а также о начале его трудовой
и научной деятельности. В исследуемый период С. Серополко получил
среднее и высшее образование, звание присяжного поверенного, осущест-
влял практическую работу в отрасли образования и библиотечного дела,
стал известным земским просветителем и общественно-политическим дея-
телем. Состоялось его формирование как библиотековеда, поскольку он
не только актуализировал проблему развития сети земских библиотек в
публикациях, выступлениях и докладах, но и попробовал подать их ти-
пологию, определить социальные функции земских учительских библио-
тек, выделив информационную, образовательно-культурную и идеологи-
ческую. С. Серополко справедливо рассматривал библиотеки как важную
составляющую сети заведений внешкольного образования. В это же время
проходило его становление как библиографа.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27701 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0079 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T02:21:09Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ківшар, Т.І. 2011-10-12T08:34:59Z 2011-10-12T08:34:59Z 2010 Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця / Т.І. Ківшар // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 6 — С. 102-124. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0079 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27701 [02+929] Сірополко Степан (092) Researched life and contribution to the science development and library science activity of the famous Ukrainian scientist, public and political figure Stepan Onysymovych Siropolko (1872-1959). Featured little known before part of the scientifi c biography S. O. Siropolko of Prilytskyi and Moskovsko-Tulskyi periods of his life. uk Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України Українська біографістика Біографічні та генеалогічні розвідки Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця Establishment of Stepan Siropolko as a library scientist Article published earlier |
| spellingShingle | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця Ківшар, Т.І. Біографічні та генеалогічні розвідки |
| title | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця |
| title_alt | Establishment of Stepan Siropolko as a library scientist |
| title_full | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця |
| title_fullStr | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця |
| title_full_unstemmed | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця |
| title_short | Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця |
| title_sort | становлення степана сірополка як бібліотекознавця |
| topic | Біографічні та генеалогічні розвідки |
| topic_facet | Біографічні та генеалогічні розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27701 |
| work_keys_str_mv | AT kívšartí stanovlennâstepanasíropolkaâkbíblíotekoznavcâ AT kívšartí establishmentofstepansiropolkoasalibraryscientist |