Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття
Розглянуто підходи до аналізу української політичної думки середини XVII ст., зокрема, висунуті О. Оглобліним. З‘ясовано роль і місце А. Киселя в тогочасній політичній системі, його погляди на доцільний устрій Украї ни. Відзначено послідовність та усвідомленість позицій останнього у відстоюванні рів...
Saved in:
| Published in: | Українська біографістика |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27732 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття / С.В. Полтавець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 250-262. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859489674187243520 |
|---|---|
| author | Полтавець, С.В. |
| author_facet | Полтавець, С.В. |
| citation_txt | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття / С.В. Полтавець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 250-262. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська біографістика |
| description | Розглянуто підходи до аналізу української політичної думки середини XVII ст., зокрема, висунуті О. Оглобліним. З‘ясовано роль і місце А. Киселя в тогочасній політичній системі, його погляди на доцільний устрій Украї ни. Відзначено послідовність та усвідомленість позицій останнього у відстоюванні рівності українства серед інших народів Речі Посполитої, вимоги інкорпораційного договору, свободи віросповідання.
Рассмотрены подходы к анализу украинской политической мысли середины XVII в., в частности, выдвинутые О. Оглоблиным. Выяснена роль и место А. Киселя в тогдашней политической системе, его взгляды на целесообразное устройство Украины. Отмечена последовательность и осознанность позиций последнего в отстаивании равенства украинства среди других народов Речи Посполитой, требования инкорпорационного договора, свободы вероисповедания.
The work considers the approaches to the analysis of Ukrainian political concepts of the middle of XVII century, in particular the ones stated by O. Ogloblin. It reveals the role of A. Kysil in the political system of that time, his views on reasonable regime of Ukraine. The consequence and realization of the positions of the latter in defending the equality of Ukrainian people among other peoples of Polish-Lithuanian Commonwealth (Pol. Rzeczpospolita), requirements of incorporation agreement, liberty of conscience are stated.
|
| first_indexed | 2025-11-24T16:27:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
250
УДК 32-027.21 Кисіль Адам (477) «16»
Сергій Васильович ПОЛТАВЕЦЬ,
науковий співробітник Інституту
політичнихі етнонаціональних досліджень
імені І. Ф. Кураса НАН України,
кандидат політичних наук (Київ)
ПОЛІТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ А. КИСЕЛЯ
ЯК СТВЕРДЖЕННЯ ЯГЕЛЛОНСЬКОГО
ЛЕГІТИМІЗМУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
У СЕРЕДИНІ XVII СТОЛІТТЯ
Розглянуто підходи до аналізу української політичної думки середи-
ни XVII ст., зокрема, висунуті О. Оглобліним. З‘ясовано роль і місце А. Ки-
селя в тогочасній політичній системі, його погляди на доцільний устрій
Украї ни. Відзначено послідовність та усвідомленість позицій останнього у
відстоюванні рівності українства серед інших народів Речі Посполитої, ви-
моги інкорпораційного договору, свободи віросповідання.
Ключові слова: А. Кисіль, О. Оглоблін, Річ Посполита, державот-
ворчість.
The work considers the approaches to the analysis of Ukrainian political
concepts of the middle of XVII century, in particular the ones stated by
O. Ogloblin. It reveals the role of A. Kysil in the political system of that time,
his views on reasonable regime of Ukraine. The consequence and realization of
the positions of the latter in defending the equality of Ukrainian people among
other peoples of Polish-Lithuanian Commonwealth (Pol. Rzeczpospolita),
requirements of incorporation agreement, liberty of conscience are stated.
Key words: A. Kysil, O. Ogloblin, Polish-Lithuanian Commonwealth, state
formation.
Рассмотрены подходы к анализу украинской политической мысли се-
редины XVII в., в частности, выдвинутые О. Оглоблиным. Выяснена роль и
место А. Киселя в тогдашней политической системе, его взгляды на целе-
сообразное устройство Украины. Отмечена последовательность и осознан-
ность позиций последнего в отстаивании равенства украинства среди дру-
гих народов Речи Посполитой, требования инкорпорационного договора,
свободы вероисповедания.
Ключевые слова: А. Кисель, О. Оглоблин, Речь Посполитая, государ-
ственное строительство.
251
При розгляді даної проблеми насамперед виникає загаль-
не методологічне питання: що саме ми маємо розуміти під
поняттям «політичні та державотворчі концепції». Це мають
бути винятково концепції утворення незалежної суверенної
соборної української держави, чи вони містять будь-які полі-
тичні та державотворчі концепції, зокрема й розвитку укра-
їнської державності у складі інших держав, із різним полі-
тичним статусом, обмеженою територією тощо. З цього при-
воду вченими висловлюються різні думки і підходи, а від-
так — і погляди щодо наявності політичних і державотвор-
чих концепцій.
Так, В. Смолій та В. Степанков зазначають, що: «Важко по-
годитися з міркуваннями відомого дослідника О. Оглоблина
про формування в суспільно-політичній думці кількох кон-
цепцій державного політичного устрою українських земель».
І додають: «Аналіз виявлених нами джерел‚ дозволяє говори-
ти про появу серед нової еліти‚ яка формувалася переважно
з козацької старшини‚ лише елементів політичної автономії
для козацького регіону України» [7, с. 21].
Тому необхідно розглянути запропоновані відомим до-
слідником підходи до аналізу української політичної дум-
ки цього періоду. Як стверджує О. Оглоблин‚ ще напередод-
ні Хмельниччини в Україні сформувалося кілька концепцій
державно-політичного устрою українських земель: концеп-
ція ягеллонського легітимізму‚ тобто, визнання можливос-
ті та доцільності подальшого існування українських земель
у складі Речі Посполитої‚ але як окремої автономної одини-
ці; утворення Руського або Великого князівства Руського поза
межа ми Речі Посполитої; концепція москвофільства‚ якій ак-
тивно протистояла згадана вже концепція ягеллонського легі-
тимізму; концепція утворення держави «козацького панства»
[4, с. 15–16]; концепція «двовладдя» Війська Запорозького в
особі гетьмана Богдана Хмельницького та православної церк-
ви в особі митрополита Сильвестра Косова. Необхідно заува-
жити, що названі О. Оглоблиним концепції, окрім концепції
«двовладдя», вченим недостатньо розкриті й аргументовані,
тому вимагають додаткового розгляду.
Хотілося б зосередитися на концепції ягеллонського ле-
гітимізму, котра, зважаючи на поширені у вітчизняній істо-
ричній і політичній науці промосковські настрої, не отрима-
252
ла значного розвитку як в часи спільного існування України
та Росії в єдиній державі, так і сьогодні — в часи незалежної
української держави.
На думку О. Оглоблина, концепція ягеллонського легіти-
мізму засновувалася на визнанні можливості та доцільності
подальшого існування українських земель у складі Речі По-
сполитої‚ але як окремої автономної одиниці. Її, на думку до-
слідника, відстоювали такі представники української шляхти
та духовенства як А. Кисіль‚ П. Могила‚ С. Косів та ін. Але ав-
тор не уточнює конкретно, в якій формі. Адже, при такому
загальному формулюванні, до неї можна віднести такі більш
конкретні концепції як: Йосипа Верещинського, Севери-
на Наливайка, козацького автономізму, концепцію «Зборів-
ського договору», концепцію «Великого князівства Руського»
Юрія Немирича та Івана Виговського. У цих різних варіантах
і в різний час дану позицію підтримувало чимало української
еліти та шляхти, козацтво. Вона знаходить місце і в практич-
ній політичній діяльності козацької держави Богдана Хмель-
ницького аж до Переяславської угоди. Не останню роль віді-
гравало також розуміння сутності Московської держави, не-
сприйняття українським народом ідеї протекторату Осман-
ської імперії та Криму. Загалом, немає необхідності запере-
чувати проти віднесення до концепції ягеллонського легіти-
мізму поглядів Адама Кисіля, Петра Могили та Сильвестра
Косова, хоча між ними є різниця. Тому виникає необхідність
розглянути ці більш конкретні концепції та програми.
Концепція Руського або Великого князівства Руського поза
межами Речі Посполитої, на думку О. Оглоблина, належала
українським шляхтичам-протестантам (аріанам)‚ але не була
поширена‚ оскільки протестантизм в Україні не мав міцно-
го ґрунту, а одним із прихильників цієї ідеї був Юрій Неми-
рич. На наш погляд, при виділенні даної концепції автор не
врахував низки обставин. Протестантизм серед української
шляхти, особливо українсько-польського прикордоння та за-
хідних українських земель, мав значне поширення. Україн-
ська православна шляхта неодноразово об‘єднувала зусилля
з протестантами різних течій у відстоюванні національних і
конфесійних інтересів, одержувала від них розуміння та під-
тримку. Але ми не знаходимо достатніх підтверджень існу-
вання у них ідеї створення української держави поза межа-
253
ми Речі Посполитої. Як переконливо доведено багатьма до-
слідниками, особливо В. Смолієм та В. Степанковим, така ідея
до Богдана Хмельницького взагалі не існувала в українському
суспільстві [7, с. 17]. Аналіз поглядів, творів і діяльності Юрія
Немирича, літератури про нього, змісту Гадяцької угоди, ав-
тором якої він був, не дає підстав вважати його за послідовни-
ка чи одного з авторів даної концепції.
О. Оглоблин вважає, що промосковська концепція не була
достатньо сформульована. Але, на нашу думку, таку оцінку
можна віднести і до турецько-татарської, молдавської, швед-
ської орієнтацій, які в теоретичному плані справді не досяга-
ють рівня концепцій.
Щодо промосковської концепції, то важко погодитися з
думкою О. Оглоблина, що вона не була сформованою та не
набула достатнього поширення. Це можна пояснити лише
недостатнім рівнем і повнотою дослідження промосковської
орієнтації політичної свідомості та політичної думки части-
ни української козацької старшини, шляхти та православ-
ного духовенства, а також московської політичної думки та
практики щодо українських земель.
Проти ігнорування турецько-кримської орієнтації свідчить
багато фактів. Татари стали важливим, цілком визнаним, відо-
мим і бажаним чинником життя та політики Східної Європи.
За М. Грушевським, ні Павлюк, ні Гуня не жадають ні від кого
іншого допомоги, як від татар Криму. З Б. Хмельницького по-
чинається досить довгий період щільної татарофільської по-
літики українських гетьманів. Можна без перебільшення ска-
зати, що утворення Української держави було в значній мірі
ділом дипломатії та зброї наших східних сусідів — Порти та
Криму. Протюркська орієнтація гетьмана Б. Хмельницького
не виглядала чимось невмотивованим чи незрозумілим. Праг-
нення його до союзу з Османською державою було логічним
виявом і відповідало тенденціям, що виявлялися в українсько-
му суспільстві з кінця ХVІ ст. Зовнішня політика гетьмана дава-
ла йому змогу зберегти автономію України й отримати мирну
передишку для розбудови держави. Важливо наголосити, що
прийняттю Оттоманського протекторату гетьманом сприяли
такі аргументи як віротерпимість у межах імперії (а тим більше
за межами її), існуюча проста та необтяжлива податкова систе-
ма. На відміну від московського політичного світу, який зали-
254
шався йому чужим, турецько-татарський світ гетьман знав із
власного досвіду. Про близькі давні стосунки з кримськими
татарами свідчить факт, що татари Б. Хмельницького та його
козаків називали кардаш-казаги (брат-козак). Гетьману з са-
мого початку визвольної війни потрібна була легка кавалерія,
яку не можливо було дістати ні в кого, крім кримських татар.
Це була зустріч двох світів. Б. Хмельницький у листі до султа-
на заявляв, що «вся Греція визнає владу Вашої цісарської ми-
лості, мого милостивого пана, то і вся Русь, яка є однієї віри з
греками і бере від них початок, хоче і могла б бути під владою
вашої цісарської милості, мого милостивого пана». Як бачи-
мо, український гетьман уже діє як секулярний володар.
Постать А. Г. Кисіля, його діяльність нерозривно пов‘язані
з подіями середини XVII ст. в Україні, з тим революційним
зривом, «руською ребелією» як називали ці часи поляки.
Дослідники, котрі тим чи іншим чином торкалися цієї осо-
бистості, переважною більшістю пов‘язують його із захис-
никами Речі Посполитої та однозначно переконують у про-
польських поглядах пізнішого київського воєводи. Такий різ-
кий «вододіл» на «своїх» і «чужих» певною мірою поясню-
ється усталеними в українській історіографії поглядами на
те, що будь-хто по інший бік автоматично стає зрадником.
Ознайомлення з політичнми поглядами та світоглядними
орієнтаціями А. Кисіля дає нам змогу утриматися від таких
однозначно негативних оцінок.
А. Кисіль походив із небагатої шляхетської родини. Він
виявився першим і останнім представником роду, який до-
сягнув значних висот у політичній системі Речі Посполитої,
ставши впливовим державним діячем і сенатором. Не маю-
чи знаних предків за часів, коли українські землі належали
Речі Посполитій, він похвалявся тим, що рід його походив
від руських бояр періоду Київської Русі. Воєвода згадував, що
«предки його покорились Болеславу Хороброму лише після
того, як їх родоначальник Святольд загинув, захищаючи во-
рота Києва» [5, с. 2].
Походження Кисілів від Святольда визнається офіційно.
Так, у королівській грамоті від 1646 р., що надавала Адаму
Григоровичу звання київського каштеляна, йдеться про «ві-
домий та стародавній рід Свентольдичів-Кисілів, що похо-
дять від руського княжого роду, який підкорився польській
державі ще за короля Болеслава Хороброго» [1, с. 402].
255
Про рік народження Кисіля важко говорити однознач-
но. З огляду на те, що в 1648 р. він жалкував стосовно сво-
го поважного віку, а також враховуючи, що збереглися згад-
ки про його участь у битві Жолкєвського під Бушею у 1617 р.,
варто було б віднести час його народження до останнього
десятиліття XVI ст. Водночас, аналізуючи його згадки про
те, що політику примирення з козаками він запозичив у
Жолкєвського, ми можемо припустити, що А. Кисіль наро-
дився не раніше 70-х рр. XVI ст.
Майбутній київський воєвода брав участь у поході
Жолкєвського під Цецору 1620 р., потім служив «почтом»
(тобто, з декількома товаришами) у гетьманів Ходкевича та
Конецпольського. Як людині з маловідомого та небагато-
го роду йому важко було розраховувати в тогочасній Речі
Посполитій на щось більше. Але виявлена мужність і хоро-
брість стають йому в пригоді і через сім наступних років він
стає командиром хоругви.
Шляхетське походження та православне віросповідання
А. Киселя зіграло, мабуть, не останню роль в тому, що ново-
обраний король Владислав IV залишив його у 1633 р. при своє-
му дворі. Король був упевнений, що з такими даними у шлях-
тича немає шансів та особливого сенсу шукати порозуміння
з магнатською опозицією. Свої майбутні політичні здобутки
та матеріальне благополуччя він може пов‘язувати лише з ко-
ролем. При королівському дворі А. Кисіль виконував особис-
ті доручення Владислава IV. Так, за вміло проведену дипло-
матичну місію до Московщини, король у кінці лютого 1648 р.
надав А. Киселю титул воєводи брацлавського.
Ставлення А. Киселя до «чергового», як вважала більшість
можновладців, козацького повстання добре ілюструє його
лист, направлений до Москви 24 квітня 1648 р. Воєвода вва-
жає, що ніколи хлопська рука, особливо запроданця (йдеться
про Б. Хмельницького. — П. С.), не може перемогти своїх во-
лодарів; цей холоп, черкаський зайда, якщо не втече зі свої ми
спільниками до Криму, то заплатить головою. Ставлення до
«бунту» у воєводи кардинально змінилося менше, ніж за мі-
сяць, А. Кисіль звертається до Б. Хмельницького з дружнім
листом, називаючи того «издавна милым пріятелем» [5, с. 23].
У написаній ним у 1641 р. сеймовій промові шляхтич пре-
тендував на вираження спільних політичних вимог україн-
256
ського шляхетства, які висувалися перед політичним цен-
тром Речі Посполитої. Він зазначав, що представляє інтере-
си не лише «братії» з одного Волинського воєводства, які за-
лишилися дома, а й усіх чотирьох руських воєводств [6, с. 42].
Отже, можна стверджувати, що мова в політичному та терито-
ріальному аспектах йде фактично про політичну конфігура-
цію центру й етнічного «ядра» руського народу — Волинське,
Подільське, Київське та Чернігівське воєводства.
У ній ув’язано історичне буття народу з характером по-
літичної системи. За переконанням А. Кисіля, якщо народ
може реалізувати свою духовну субстанційну визначеність
(«гідність»), якщо він спроможний вільно розпоряджатися
належними йому засобами матеріального існування, володін-
нями, а також здатний безперешкодно чинити за правилами
свободи совісті, то це означає, що такий народ живе у вільній
державі. А якщо наявні політичні умови перешкоджають пе-
реліченим основоположним засадам — це означає, що йдеть-
ся про підневільний народ і державу-поневолювача. «Три
речі, а радше свободи творять вільну Республіку». — Зазначає
А. Кисіль, — «Три їх протилежності призводять до рабства.
Там, де існує свобода, щоб виявляти успадковану гідність,
де свобода розпоряджатися володіннями, де свобода сумлін-
ня, над якими панує один Бог і ним править, там є вільна Річ
Посполита. Однак там, де так віриш, як кажуть, так дотриму-
єшся гідності, як мусиш, тримаєш володіння не в такій свобо-
ді, як хочеш, — там згасає свобода і настає рабство» [6, с. 42].
З огляду на релігійну дискримінацію, зазначає А. Кисіль,
руський народ у Речі Посполитій є невільним. Такий фактич-
ний стан речей суперечить його політичній та культурно-
історичній традиції, а також принципові політичної рівності
сторін, що був застосований при інкорпорації українських зе-
мель Польським Королівством. Наші предки, доводить воє-
вода, об’єдналися з поляками на добровільних і рівноправ-
них засадах, тобто, як «вільні з вільними, наділені свободою
з наділеними свободою». А. Кисіль прагне довести політичну
рівноправність цих народів, умотивувати основну ідею своєї
промови на сеймі, що полягала у вимозі дотримання політич-
ним центром держави інкорпораційного договору.
Як бачимо, для А. Кисіля віросповідне роздвоєння чи по-
троєння, а то й більше, враховуючи реформаційні течії, не
257
змінило культурно-історичної визначеності руського (україн-
ського) народу. Судячи з контексту, поняття «нація», «народ»
тут стосуються соціально-політичних і культурно-історичних
компонентів національної ідентичності. Під цими поняття-
ми виступають широкі соціальні верстви, а не лише шлях-
та як «політичний народ». Зауважимо, що А. Кисіль виголо-
шував свою промову перед змішаною аудиторією: церковни-
ми ієрархами, простими священнослужителями, представни-
ками братств і козаків (київська шляхта бойкотувала цей цер-
ковний собор). Окрім того, у своїх політичних маніфестаціях
пізнішого періоду він демонстрував розуміння руського на-
роду як соціально структурованої спільноти, котра претендує
на певні політичні права. У промові 1641 р., що адресувала-
ся депутатам сейму, він розглядав природу конфлікту «старої
Русі» (православних) і «нової Русі» (уніатів) крізь призму ста-
нової свободи шляхти. Водночас, він тлумачив релігійну сво-
боду руського народу як таку, що стосується не лише шлях-
ти, а й «всього грона руського посполитого народу» [6, с. 41].
Тобто, в даному разі йшлося про руський народ, який склада-
ється з привілейованих і непривілейованих соціальних станів.
Вжитий в контексті термінологічний ряд «релігія», «бо-
гослужіння», «обряди» стосується православних та уніатів.
А. Кисіль розглядав православних та уніатів як людей одно-
го руського народу, що спирається на багатовікову історичну
та політичну традицію, власну культуру, мову й усталені мо-
ральні цінності.
Для доказовості на право мати політичну рівність як
«третього» народу (поряд із польським і литовським) Речі
Посполитої А. Кисіль скористався ідейним інструментарі-
єм теорії сарматизму, розробленої та обгрунтованої тогочас-
ною польською історіографією. Він представив міфологізова-
ний образ роздільного (окремого) історичного минулого двох
окремих народів «сарматів-росів» і «сарматів-поляків». При
чому, цей образ у нього трансформувався в ідеалізовану по-
яснювальну схему інкорпораційного процесу. Наші предки,
доводив А. Кисіль, об’єдналися з поляками на добровільних
і рівноправних засадах, тобто як «вільні з вільними, наділені
свободою з наділеними свободою».
Спираючись на міф про сарматські корені української
шляхти та вибудовуючи у цьому зв’язку лінію історичної спо-
258
рідненості двох окремих «народів»-еліт — руської (україн-
ської) та польської шляхти, воєвода прагне довести їх полі-
тичну рівноправність. Такими аргументами він умотивовував
основну ідею своєї промови, що полягала у вимозі дотриман-
ня політичним центром держави умов інкорпораційного до-
говору. Отже, сарматські ілюзії А. Кисіля мали виразне праг-
матичне навантаження та служили єдиній цілі: син хронізації
та ідеологічному збалансуванню історичних витоків соціаль-
них еліт України та Речі Посполитої з метою досягнення кон-
кретних політичних цілей.
Цілісний аналіз політичних поглядів і діяльності А. Кисіля
показує, що ми маємо справу з одним із найвидатніших по-
літичних діячів і мислителів часів Української національної
революції XVII ст. Складається враження, що лише Богдан
Хмельницький та Адам Кисіль повною мірою розуміли ста-
новище українського народу та чітко усвідомлювали пробле-
ми, що існували в той час.
У Кисіля була головною та переважаючою над інши-
ми (причому, повністю усвідомлена!) та сама ідея, що і в
Хмельницького, ідея державності. Якщо поглянути на Кисіля
з цієї точки зору, відразу стають зрозумілими та розв’яжуться
уявні протиріччя у його вчинках; навпаки, в них виявиться
величезна витримка та послідовність, яка не допускає навіть
думки про дворушництво чи удавання.
У питанні соціальному, яке віддаляло А. Кисіля від його
земляків і одновірців, тобто тих із них, хто не належав до шлях-
ти, він ніколи не кривив душею, ніколи не давав марних обі-
цянок. Навпаки, відверто переконував Хмельницького, що хай
воюють козаки, а хлопи хай орють. Він погоджувався на збіль-
шення кількості козаків, не стояв за ту чи іншу цифру, але ви-
магав, щоб вона була визначеною, щоб козацтво не перетворю-
валося у щось розтягнуте і не поглинало в собі селянські маси.
Помилкою воєводи було те, що він не в змозі був осягну-
ти різниці між козацькими повстаннями кінця XVI та першої
половини XVII ст., коли йшлося про права козаків, спочатку
тільки реєстрових, потім «випищиків», тобто, виключених із
реєстру, та повстанням, коли козацтво ототожнювало свої ста-
нові інтереси з інтересами всього українського народу.
Козацтво не могло бути для Кисіля ідеалом. Але він не
допускав думки про можливість знищення козацтва повніс-
259
тю, бо бачив їх безплідність і згубні наслідки, а головним чи-
ном тому, що виходив із необхідності існування козацтва в
інтере сах самої Речі Посполитої. У лютому 1651 р. він писав
канцлеру, що перемога над козаками можлива лише при над-
звичайному напруженні всіх сил і ресурсів держави, що вона
до краю ослабить її сили і навіть у випадку повного успіху
лише звільнить дорогу туркам і татарам. Майже те саме він
говорив Б. Хмельницькому в лютому 1649 р., зауважуючи, що
як Польща та Литва не в змозі протистояти невірним без до-
помоги Запорожжя, так не утримається проти них і козацтво
без опори на польське військо. Водночас, Кисіль, знаючи ко-
заків здавна та зблизька, намагався попередити, що ставлен-
ня до козацтва як до «хлопства» буде покаране. Це не та ста-
ра Русь, що виходила на війну з луком і рогатиною, а досвід-
чені воїни, за мистецтвом стрільби з вогнепальної зброї кращі
від кварцяного війська. «Сто наших німців вистрілять, одного
вб’ють», — говорив він на сеймі 1648 р., а коли сто козаків ви-
стрелять, напевно половина пострілів буде вдалою, шуткува-
ти з ними не можна [3, с. 66].
У питаннях віросповідання А. Кисіль незмінно виступав
на сеймах захисником православ’я, а, одержавши доступ в се-
нат, вважав себе природним представником і захисником його
інтересів. Коли довелося наполягати на необхідності знищен-
ня унії, він прямо висловлюється в листі до короля (жовтень
1650 р.), що зовсім не фанатик, обидва обряди для нього рівні,
бо суть у них одна й та сама, але ліквідувати унію необхідно
з міркувань державних. Подібну думку він, не соромлячись,
висловлював і Б. Хмельницькому (лютий 1651 р.), переконую-
чи того, що питання віросповідні мають, по суті, лише підпо-
рядковане значення: «не буде нічого і з руської віри, коли ско-
ро не стане нас самих, предствників Русі» [3, с. 83].
Приязне ставлення Хмельницького особисто до Кисіля,
мабуть, частково пояснюється взаємним розумінням склад-
ності у вирішенні одного з основних і найбільш суттєвих пи-
тань польсько-українського конфлікту, а саме, щодо унії.
Вони обоє визнавали необхідність забезпечення свободи та
прав православної церкви, зокрема й через знищення унії.
Кисіль давно прагнув цього і за своїми поглядами повинен
був захищати козаків як єдину силу, котра могла захистити
православну віру від повного винищення. Хмельницький, у
260
свою чергу, розумів, що в цьому питанні Кисіль для нього
прямий і надійний союзник. Гетьман не міг не оцінити та-
кої позиції Кисіля, поважаючи ту громадянську мужність, з
якою боровся воєвода за свої релігійні переконання, за мож-
ливість їх оприлюднення, накликаючи на себе навіть обви-
нувачення у зраді.
В очах поляків обвинувачення Кисіля знаходили грунт із
огляду на три речі: його віру, походження й особисті приязні
стосунки з Хмельницьким. Це видно було у сеймових промо-
вах і дискусіях у кінці 1650 р., коли було прочитано листа ки-
ївського воєводи, в якому він доводив необхідність і безпово-
ротність знищення церковної унії, почулися голоси: «як ко-
зел не буде бараном, так схизматик не буде захисником като-
ликів та не може оберігати шляхетські вольності, якщо він од-
нієї віри з бунтівниками та хлопами».
У питанні національному у Кисіля народність не співпада-
ла з національністю в державному значенні. Патріотично за-
хищаючи першу, що свідомо відокремилася тоді лише в сфе-
рі церковній, Кисіль однак не міг поступитися другою. З цьо-
го погляду він був не лише руським патріотом, але ще біль-
шим патріотом Речі Посполитої, без якої не мислив ні самого
себе, ні свого руського патріотизму. Розрив із нею (народніс-
тю), бажання заснувати самостійну державу, підкорившись
при цьому іншій державі, в очах Кисіля було лише актом дер-
жавної зради. Чернь та її представник Пушкар, не довго дума-
ючи, прямо переходили під «царську високу руку», — Кисіль
не зробив би цього ніколи.
З погляду політичного слід визнати за Кисілем також гли-
боке розуміння потреб та інтересів своєї держави в дану епо-
ху, на що були здатні дуже небагато його сучасників. Але його
чудовий розум не дав необхідної користі, всі його зусилля не
залишили практичних наслідків. Повертаючись до «руської
ідеї», слід зазначити, що вона формувалася здебільшого на
православній основі. А. Кисіль наголошував на тому, що як
православні, так і уніати є репрезентантами руського (укра-
їнського) народу. З огляду на це він виступав за православно-
уніатське об’єднання з тим, щоб руський народ зайняв гідне
місце поряд із народами Речі Посполитої, «які квітнуть».
Через те, що Адам Кисіль не захотів стати зрадником ні
своєї народності, ні своєї держави, його затаврували сучасни-
261
ки та продовжують таврувати історики. Треба зрозуміти, що
Русь Кисіль не ототожнював ні з козацьким князівством, ні з
Московщиною. В останній він міг бачити лише державу од-
нієї віри, але в будь-якому випадку іноземну; політично та
культурно вона була для нього чужою.
1. Архив юго-западной России, издаваемый временною комисси-
ей для разбора древних актов, высочайше учрежденною при
Киевском губернаторе [Текст]. – К. : Тип. Давиденко, 1863. – Т. 1,
ч. 3. – CXX, 433 с.
2. Крип‘якевич, І. П. Богдан Хмельницький [Текст] / І. П. Крип‘яке-
вич. – Л. : Світ‚ 1990. – 406 с.
3. Новицкий, И. П. Адам Кисель, воевода киевский : 1580 (?) – 1653 гг.
[Текст] / І. П. Новицкий // Киев. старина. – 1885. – № 9. – С. 51–72.
4. Оглоблин, О. Хмельниччина [Текст] / О. Оглоблин // Енцикл.
ук раї нознавства. – Париж ; Нью-Йорк‚ 1984. – Т. 10. – С. 3606–3608.
5. Памятники, изданные кіевскою комисіею для разбора древних ак-
тов [Текст]. 1898. – Т. 1, отд. 3. – № 7.
6. Сас, П. М. «Руська» орієнтація політичної свідомості Адама Киселя
[Текст] / П. М. Сас // УІЖ. – 2000. – № 5.
7. Смолій, В. А. Українська державна ідея ХVІІ – ХVІІІ ст. : проблеми
формування‚ еволюції‚ реалізації [Текст] / В. А. Смолій, В. С. Сте-
панков. – К. : Альтернативи, 1997. – 368 с.
С. В. Полтавець. Політична концепція А. Киселя як ствер-
дження ягеллонського легітимізму на українських землях у се-
редині XVII століття.
Ключові слова: А. Кисіль, О. Оглоблін, Річ Посполита, державотворчість.
Розглянуто сучасні підходи до поглядів на українську політичну дум-
ку середини XVII ст., зокрема, піддано критиці низку тез О. Оглобліна.
Шляхом розкриття долі А. Киселя з‘ясовано його роль і місце в тогочасній
політичній системі та світоглядні орієнтації, погляди на доцільний устрій
України. Постать А. Кисіля трактується як співмірна Б. Хмельницькому, а
його погляди — як свідоме послідовне відстоювання державницьких ідей.
Наголошено послідовність та усвідомленість позицій А. Кисіля у відстою-
ванні рівності українства серед інших народів Речі Посполитої, вимоги ін-
корпораційного договору та свободи віросповідання.
262
Poltavets S.V. Political concept of A. Kysil as the confi rmation of
Yagellon legitimism on the territory of Ukraine in the middle of XVII
century.
Key words: A. Kysil, O. Ogloblin, Polish-Lithuanian Commonwealth, state
formation.
The article considers modern approaches to the analysis of Ukrainian
political concepts of the middle of XVII century, in particular the ones stated
by O. Ogloblin. It reveals the role of A. Kysil in the political system of that time,
his views on reasonable regime of Ukraine by revealing his lifeline.The fi gure of
A. Kysil is interpreted as equal to the one of B. Khmelnytskyi, and his views –
as conscious consecutive defense of state forming ideas. The consequence and
realization of the positions of the latter in defending the equality of Ukrainian
people among other peoples of Polish-Lithuanian Commonwealth (Pol.
Rzeczpospolita), requirements of incorporation agreement, liberty of conscience
are stated.
С. В. Полтавец. Политическая концепция А. Киселя как
утверждение ягеллонского легитимизма на украинских землях
в средине XVII века.
Ключевые слова: А. Кисель, О. Оглоблин, Речь Посполитая, государ-
ственное строительство.
Рассмотрены подходы к анализу украинской политической мысли се-
редины XVII в., в частности, критикуются ряд тезисов О. Оглоблина. Пу-
тём раскрытия судьбы А. Киселя выяснены его роль и место в тогдашней
политической системе и мировоззренческие ориентиры, взгляды на целе-
сообразное устройство Украины. Личность А. Киселя трактуется как со-
поставимая с Б. Хмельницким, а его взгляды — как сознательное последо-
вательное отстаивание идей государственности. Отмечена последователь-
ность и осознанность позиций А. Киселя в отстаивании равенства украин-
цев среди других народов Речи Посполитой, требования инкорпорацион-
ного договора, свободы вероисповедания.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27732 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0079 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T16:27:52Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Полтавець, С.В. 2011-10-12T15:12:51Z 2011-10-12T15:12:51Z 2010 Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття / С.В. Полтавець // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7 — С. 250-262. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0079 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27732 32-027.21 Кисіль Адам (477) «16» Розглянуто підходи до аналізу української політичної думки середини XVII ст., зокрема, висунуті О. Оглобліним. З‘ясовано роль і місце А. Киселя в тогочасній політичній системі, його погляди на доцільний устрій Украї ни. Відзначено послідовність та усвідомленість позицій останнього у відстоюванні рівності українства серед інших народів Речі Посполитої, вимоги інкорпораційного договору, свободи віросповідання. Рассмотрены подходы к анализу украинской политической мысли середины XVII в., в частности, выдвинутые О. Оглоблиным. Выяснена роль и место А. Киселя в тогдашней политической системе, его взгляды на целесообразное устройство Украины. Отмечена последовательность и осознанность позиций последнего в отстаивании равенства украинства среди других народов Речи Посполитой, требования инкорпорационного договора, свободы вероисповедания. The work considers the approaches to the analysis of Ukrainian political concepts of the middle of XVII century, in particular the ones stated by O. Ogloblin. It reveals the role of A. Kysil in the political system of that time, his views on reasonable regime of Ukraine. The consequence and realization of the positions of the latter in defending the equality of Ukrainian people among other peoples of Polish-Lithuanian Commonwealth (Pol. Rzeczpospolita), requirements of incorporation agreement, liberty of conscience are stated. uk Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України Українська біографістика Історія і культура крізь призму біографіки Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття Политическая концепция А. Киселя как утверждение ягеллонского легитимизма на украинских землях в средине XVII века Political concept of A. Kysil as the confi rmation of Yagellon legitimism on the territory of Ukraine in the middle of XVII century Article published earlier |
| spellingShingle | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття Полтавець, С.В. Історія і культура крізь призму біографіки |
| title | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття |
| title_alt | Политическая концепция А. Киселя как утверждение ягеллонского легитимизма на украинских землях в средине XVII века Political concept of A. Kysil as the confi rmation of Yagellon legitimism on the territory of Ukraine in the middle of XVII century |
| title_full | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття |
| title_fullStr | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття |
| title_full_unstemmed | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття |
| title_short | Політична концепція А. Киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині XVII століття |
| title_sort | політична концепція а. киселя як ствердження ягеллонського легітимізму на українських землях в середині xvii століття |
| topic | Історія і культура крізь призму біографіки |
| topic_facet | Історія і культура крізь призму біографіки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27732 |
| work_keys_str_mv | AT poltavecʹsv polítičnakoncepcíâakiselââkstverdžennââgellonsʹkogolegítimízmunaukraínsʹkihzemlâhvserediníxviistolíttâ AT poltavecʹsv političeskaâkoncepciâakiselâkakutverždenieâgellonskogolegitimizmanaukrainskihzemlâhvsredinexviiveka AT poltavecʹsv politicalconceptofakysilastheconfirmationofyagellonlegitimismontheterritoryofukraineinthemiddleofxviicentury |