Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості
Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва / Л. Генералюк. – К. : Наук. думка, 2088. – 544 с. Review: Generaljuk Lesja. The universalism of Shevchenko: cooperation af literature and art / L. Generaljuk. – K.: Nauk. Dumka, 2088. – 544p....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Українська біографістика |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27741 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості / Н.П. Марченко // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7. — С. 378-386. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859674197936046080 |
|---|---|
| author | Марченко, Н.П. |
| author_facet | Марченко, Н.П. |
| citation_txt | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості / Н.П. Марченко // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7. — С. 378-386. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська біографістика |
| description | Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва / Л. Генералюк. – К. : Наук. думка, 2088. – 544 с.
Review: Generaljuk Lesja. The universalism of Shevchenko: cooperation af literature and art / L. Generaljuk. – K.: Nauk. Dumka, 2088. – 544p.
|
| first_indexed | 2025-11-30T15:44:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
378
БІБЛІОГРАФІЯ, РЕЦЕНЗІЇ, ІНФОРМАЦІЯ
ІНТЕРДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ ЯК СПРАГА
ЦІЛІСНОСТІ В ОСЯГНЕННІ ОСОБИСТОСТІ
Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і
мистецтва / Л. Генералюк. – К. : Наук. думка, 2088. – 544 с.
Інтердисциплінарність, мильтидисциплінарність, кросдис-
циплінарність, трансдисциплінарність1 — явища, що на по-
вну силу заявили про себе в науковому дискурсі кінця XX – по-
чатку XXI ст. як природна потреба наукової співпраці на пе-
ретині проблем в добу глобалізації. В гуманітарній сфері да-
ний процес викликав дискусію, що нині лише набуває обер-
тів в Україні. Зокрема, дражливим питання виявилася для лі-
тературознавчих і біографічних студій. У першому випадку,
вихід «за межі» предмету літературного дослідження насторо-
жує прихильників традиційних підходів втратою конкретики,
«розмиванням» меж галузі тощо. В другому — навпаки: бага-
томірність предмета вивчення раз-по-раз «виштовхує» дослід-
ників поза методологічні рамці будь-якої окремішньої науки,
а отже, провокує питання виокремлення біографічного зна-
ння з історичного дискурсу в осібну наукову галузь, спромож-
ну на основі синтезу міждисциплінарних напрацювань остан-
ніх десятиліть продукувати цілісний науковий підхід до роз-
гляду людини як такої.
Дослідження Лесі Генералюк як за предметом, так і за свої-
ми цілями опинилося на перехресті означених дискусій, даю-
чи широке поле для міркувань та узагальнень як сумлінному
вченому-літературознавцю, так і біографісту. Йдеться як про
порушення дражливих для шевченкознавчого дискурсу тем та
висунення завідомо дискусійних гіпотез, так і про застосування
в межах літературознавчого дослідження цілої низки запозиче-
них із інших галузей знання методів дослідження.
Так, авторка відстоює ідею ренесансної величі Шевченка-
універсуму — різнобічно мистецьки та інтелектуально обда-
1 Нами трактуються в межах розуміння, запропонованого в роботі Тані
Авґсбург (Ausburg, Tanya. Becoming Interdisciplinary: An Introduction to Inter-
disciplinary Studies. 2nd edition. – New York: Kendall/Hunt Publishing, 2006.)
379
рованої, незалежної, ініціативної, неймовірно працездатної,
дерзновенної у творчих задумах особистості, відданої ідеям гу-
манізму й антропоцентризму (с. 124–125).
Суттєвим чинником здійснюваного Т. Шевченком мис-
тецького синтезу, на її думку, є рівносильність діяльності лі-
вої та правої півкуль його головного мозку, що пояснює також
спроможність витворювати образи-концепти.
Універсальність життєвої практики та творчого набутку
Шевченка, які тією чи іншою мірою вже розкривалися в пра-
цях І. Франка, С. Єфремова, С. Смаль-Стоцького, Л. Білецького,
Д. Донцова, Є. Маланюка, Ю. Бойка, М. Рильського, Г. Клочека
та ін., в монографії Лесі Генералюк трактуються не так в світ-
лі широкої світової слави митця чи поліартистичності його
обдарування, як шляхом розкриття цілісності, відкритос-
ті та, як наслідок, всеохопності його особистості, здатної мак-
симально повно вібрати, переломити крізь себе й відобрази-
ти мистецьким засобами всю багатомірність буття. Природа
Шевченкового універсалізму за Генералюк: «полягає не лише
у багатогранності таланту чи комплексі набутих ним навиків і
знань, а першочергово у його здатності інтегрувати в собі різні
культурні й ціннісні системи, відшукувати глибинну логіку й
взаємопов’язаність всього сущого, використовуючи цей процес
становлення себе як особистості задля цілей становлення укра-
їнської нації як суб’єкта історії» (с.12).
У праці присутні риси, властиві дослідженням часткового/
випадку (case-study) в соціології: шляхом поглибленого дета-
лізованого вивчення часткового (універсалізм Шевченка) в ме-
жах його контексту, Л. Генералюк доходить до розкриття пев-
них спільних закономірностей (українськість як така), тим са-
мим пропонуючи суто наукове вирішення давно «проговоре-
ної» аксіоми — «Шевченко = Україна». Не маючи на меті до-
сліджувати саме біографію Кобзаря, авторка, поза тим, розу-
міє її як послідовність подій, пов’язаних єдністю суб’єкта, місця
й часу, «перебігу долі», що звершуються в певному історично-
му, культурному та соціальному контексті. Відтак, досліджен-
ня часткового (універсалізм Шевченка) стає аналізом не лише
тих чи інших станів митця, а й процесів, отже, — життя як та-
кого. Важливим видається також бачення автором характерно-
го в унікальному та універсального в конкретному.
Як для літературознавства (в його перетині з культуроло-
гією), так і для біографічної галузі (як форми історичного піз-
380
нання й водночас методології творення й інтерпретації тек-
сту) такий підхід відкриває нові шляхи та можливості, зокре-
ма щодо інтерпретаційних стратегій «прочитання» минулого
шляхом його деталізації та «емоційного наближення» в різно-
жанрових життєписах достойників.
На жаль, шевченкіана як і власне постать Тараса Гри-
горовича у межах українського наукового дискурсу давно пе-
ретворилися на загально визнаний феномен, який апріорі ро-
зуміється як «знаний» і тому, по суті, не підлягає ні перегля-
дові, ні відстороненому аналізові, ні «масовій» популяриза-
ції. Відтак, пересічний українець нині обізнаний із творчістю
Кобзаря менше, ніж його прадід чи навіть батько, а біографія
Тараса Шевченка (якщо зважити на її висвітлення в шкільно-
му підручнику) остаточно втратила риси людського життя, по-
глинута псевдо дидактичними фразами.
Гадаю, це наслідок ігнорування національною елітою того
факту, що лише в межах колективної (соціальної) пам‘яті (існу-
ючі в суспільстві на соціальному та індивідуальному рівні уяв-
лення, знання, судження, почуття щодо минулого) витворюєть-
ся контекст пам‘яті родинної та індивідуальної. Відтак, пробле-
ма полягає не так у відповідності спогадів фактам минулого, як
у інтерпретації колишніх подій і використанні цих інтерпрета-
цій для потреб сучасного. Отже, дискусії навколо образу минуло-
го завжди є свідомим чи ні конструюванням образу майбутнього.
«Забронзовілість» шевченкового дискурсу руйнували, при-
вносячи в масову свідомість значні масиви раніше незатребува-
них просопографічних відомостей. Таким чином до знайомо-
го персонажа («кобзаря», «діда в кожусі», «катованого» тощо),
додалися «свіжі риси» «юного модника», «гульвіси», «молоди-
ка з салонів» тощо. Але доля Шевченка й далі зазвичай випису-
ється на аналізі уже переосмислених, дібраних і коментованих
фактів, а не першоджерел. Відтак, відбувається зміна інтерпре-
таційних стратегій, але не створюється нове знання, бо первіс-
но опущені, не наголошені в науковому дискурсі (інколи оче-
видні!) дані залишалися поза межами аналізу.
Ця звичка не помічати за усталеними персоніфікованими
образами конкретних біографічних відомостей, уникати яв-
них фактів персонального буття на користь персоніфікова-
ного сюжету, зрештою, мусила бути кимось поруйнована. Не
певна, що Леся Генералюк задумувала саме це, щиро намага-
381
ючись вивести з тіні поета великого Митця, але для біографіс-
тів її праця цікава насамперед переосмисленням і переакценту-
ванням науково узвичаєних сюжетів щодо розуміння Шевченка
як людини та творчої особистості. У дослідженні зроблено вда-
лу спробу дослідити ключову для розуміння українства визна-
чну постать крізь призму новітніх міждисциплінарних людино-
центричних підходів. Власне, чи не вперше український дослід-
ник, полишивши в спокої «забронзовілі» й т. і. «зліпки» Кобзаря
та власні екзистенційні пошуки «нації в собі» чи «себе в нації»
тощо, спромігся дослідити саме й лише Тараса Григоровича
Шевченка як універсальну творчу особистість, доля і творчість
якої мають під собою конкретне соціо-культурне, психолого-
фізіологічне та ін. підґрунтя й можуть бути докладно, цілісно та
науково достовірно вивчені. Дослідниця зуміла підійти до по-
статі Шевченка із загально прийнятими науковими мірками, не
боячись скористатися щодо НЬОГО узвичаєними нині при роз-
гляді творчої індивідуальності методами та прийомами (поєд-
нання методології психології, мистецтвознавства, літературоз-
навства, аналітико-біографічного методу)2. Задіявши значний
науковий інструментарій, напрацьований на сьогодні гумані-
тарним знанням, та докладно й фактично вичерпно дослідже-
ну джерельну базу шевченкознавства, вона спромоглася вийти
за межі узвичаєної, здебільшого літературознавчої площини й
отримала змогу замість анатомічного зрізу побачити свого пер-
сонажа у всій його живій багатомірності.
Та успішно втілюючи вимогу комплексного підходу до ви-
вчення творчої особистості, авторка не йде випробуваним
шляхом «поєднання окремих аспектів творчості», а засновуєть-
ся на «докладному логіко-теоретичному синтезі», аби «плю-
ралізм Шевченкового світу постав не як емпірична заданість,
не як еклектика, а як цілісний творчий принцип» (с. 9). Відтак,
пані Леся не руйнує усталених канонів шевченкознавства, а
2 Йдеться про міждисциплінарний розгляд соціокультурного феномену
людини як єдиного предмету, засобу та цілі культурного поступу. В цьому
руслі феноменальні для окремих культур явища опиняються в ролі «клю-
чів», оволодіння якими дає змогу осягнути серцевинні механізми дії самої
культури. Але важливо дослідити саме і лише історичну постать, а не витво-
рений на її основі в ході історичних перипетій культурний (чи й культовий)
персонаж. (Щодо останнього, то дослідження способів творення та цілей і
причин конструювання образів минулого — досі малодосліджена царина
української історичної науки, що лише чекає на своїх дослідників).
382
знаходить спільний для них знаменник, повертає методології
комплексність, а науковому осмисленню митця — цілісність.
Водночас, не уникаючи складних із погляду трактування мо-
ментів біографії митця (скажімо, приналежність більшості ху-
дожнього оточення Шевченка до масонських лож), дослідниця
не белетризує дані сюжети, а, засновуючись на мистецькій спад-
щині Шевченка та джерелах особового походження, дає їм суто
наукове пояснення (в період учнівства Тарас Григорович пере-
йняв у Брюлова «співмірні з традиціями українського іконопису
загальні зображальні підходи», але не світоглядні засади).
Так само суто науково (в межах соціології мистецтва) трак-
тується «незвичайна доля» Митця. Адже соціальна мобільність
(зміна соціального статусу) була і є одним із узвичаєних чин-
ників формування інтегрального соціального статусу митця
та пов’язана з рекрутуванням, професійним навчанням і твор-
чою кар’єрою. Скажімо, митці значно простіше змінюють свій
статус як по вертикалі (пастушок — козачок — маляр — сту-
дент — солдат тощо), так і по горизонталі (природне перебу-
вання як в колі українського селянства, так і в дворянських са-
дибах, салонах вельмож, мистецькому середовищі тощо), ніж
людина з поза мистецького середовища.
У монографії висунуто та належно аргументовано (не лише
в межах вітчизняного шевченкознавства, а й з урахуванням здо-
бутків світової теоретичної думки) низку тез і припущень, що
заслуговують на окремий докладний розгляд і подальше роз-
гортання в межах наукового дискурсу. Ці завідомо дискусій-
ні моменти жодним чином не перекреслюють ґрунтовність ви-
сновків дослідниці, а лише спонукають її продовжувачів і опо-
нентів не опускатися нижче заданого працею Л. Генералюк
методологічного та фактологічного рівня розмови.
Зокрема варта уваги ідея рівнозначності поетично-
літературного та художницького дару Тараса Шевченка,
оскільки, лише на перетині літературної та художньої площин
ми зрештою отримуємо об‘ємне відбиття Шевченка-Митця,
найближчий до реального обрис цієї ключової для україн-
ства постаті. Ґрунтовний аналіз історіографії питання дає ав-
торці підстави твердити, що й досі здебільшого досліджуєть-
ся літературна діяльність Тараса Григоровича у ширшому
чи вужчому зіставленні з біографічними даними, а його об-
разотворча спадщина залишається малодослідженою, хоча
383
саме малярство з дитинства «кликало» Тараса за собою, зумо-
вило різку зміну його соціального стану, стало імпульсом до
естетико-культурного росту, обумовило специфіку літератур-
ної творчості та сформувало «унікальну програму візуально-
зображального мислення» митця (с. 9). Тому, зрештою, має-
мо визнати, що літературна творчість, при всій своїй значи-
мості для українства, була другою відносно малярства ваго-
мою сферою діяльності Шевченка. Щодо питання, чому саме
поетичний набуток, що складає менше третини його творчо-
го спадку, виявився ключовим при творенні інтерпретаційних
сюжетів щодо митця, то воно лише нині, дякуючи праці пані
Генералюк, може бути поставлене.
Прийнятною та перспективною видається також ідея рів-
носильної діяльності обох півкуль головного мозку Шевченка
як спроба перебороти узвичаєне в шевченкознавстві його трак-
тування як «стихійного поета-пророка» (постійне акцентуван-
ня емоційно-інтуїтивної сфери та ігнорування наукових заці-
кавлень, раціоналістичного шляху самоосвіти й освіти тощо).
Засновуючись на теорії функціональної асиметрії мозку, автор-
ка доводить рівносильність діяльності лівої та правої півкуль го-
ловного мозку Шевченка як тонко диференційованої особистос-
ті акцентуйованого типу. Останнє бачиться їй як суттєвий чин-
ник здійснюваного ним мистецького синтезу та засновок його
спроможності творити інтегрований образ-концепт українства.
Таке зміщення акцентів у потрактуванні ключової для нас по-
статі напрочуд важливе, бо, ідентифікуючи з Шевченком власну
націю, ми й собі відмовляємо в раціоналізмі та перевищуємо міру
емоційно-інтуїтивного в бутті українства (саме такий погляд ти-
ражується як ЗМІ, так і творами «масової культури»).
Так само на часі теза дослідниці щодо синтезу в межах кар-
тини світу Шевченка світогляду різних соціальних та етнічних
груп. Описуючи та аналізуючи світогляд Шевченка, авторка ак-
центує такий вагомий його складник, як картина світу митця, та
аналізує чинники та складові її формування. Відстеживши про-
цес духовної саморозбудови Шевченка, вона доходить висно-
вку, що митець шляхом інтегрування та синтезу низки різнорід-
них змістів спромігся витворити цілісну й послідовну світогляд-
ну позицію митця-пророка. На думку пані Генералюк, заснова-
на на архетипних структурах, притаманних фактично всім то-
гочасним прошаркам українського суспільства, творчо транс-
384
формуючись у наскрізні образи-концепти та інтегруючи «до-
вкола центральної ідеї українства» всі відомі йому світоглядні
засадничі принципи», картина світу Шевченка зрештою роз-
горнулася в повноцінний «український світ» (с. 474). Отже, мож-
на сподіватися, що подальші дослідження в даному напрямі мо-
гли б значно послабити тиск сучасних соціальних і етнічних не-
порозумінь, дали б змогу з‘ясувати, чи були вони закладені від
початку, чи це — збій у розвитку єдиної цілісної картини світу.
Успіхом авторки можна вважати також аргументований до-
каз припущення, висловлюваного ще в роботах Д. Антоновича
і Я. Розумного щодо того, що Т. Шевченко є митцем насамперед
ренесансного типу. Взявши до уваги афективно-синестезійний
тип особистості Шевченка та культурний контекст, в якому він
формувався та реалізував себе як універсум, дослідниця об-
ґрунтовує поєднання у творчій позиції митця ренесансної та
романтичної традицій (с. 123) із відчутним привалюванням
першого. З погляду літературознавства остання теза видаєть-
ся спірною. Але в своїх висновках вона, зазвичай, опирається
на поетичний доробок митця, оминаючи увагою не лише його
мистецьку, а й прозову та епістолярну спадщину. Натомість,
залучивши для аналізу весь наявний мистецький спадок
Шевченка та його епістолярій, Леся Генералюк переконливо
доводить, що митець у творчості й бутті сповідував саме рене-
сансний, а не романтичний ідеал людини (с. 124), тому в основі
його творчої самореалізації — засадничі принципи «ренесанс-
ної програми» (с. 125), а провідна ідея «міститься в ренесансно-
реформаційній площині» (с. 132). Так само ренесансними є ан-
тропоцентризм творчості Шевченка (с. 143) та її «трагічний гу-
манізм» (с. 142). Сам Шевченко в переломленні власної творчості
та життєпису мислиться дослідницею саме як «ренесансна лю-
дина», сенс буття якої — «усвідомити багатовимірність світу… і
утвердити себе як різнобічну творчу особистість, близьку інтен-
цією творення й самотворення до Творця» (с. 149). Цим останнім
Шевенко, власне, й вирізняється, стає «винятковим», наближа-
ючись тим самим до романтичного світовідчуття, але не як кос-
мополіт (котрий, зрештою, завжди лише один із гурту «людей
світу»), а як деміург нації, «титанізм і антропоцентризм» якого
«тісно поєднаний з… етноцентризмом» (с. 150).
По суті, як на мене, Шевченко як митець і особистість за-
сновується й відбувається на засадничих принципах ренесанс-
ного світовідчуття як «практичної системи вільнодумних пере-
385
конань» (за О. Лосєвим), а реалізується й прочитується в межах
принципів романтичних. Власне, ми відшукуємо в Шевченкові
засновки української нації, її «стовбурові клітини» саме тому,
що він спромігся на ренесансне витворення себе як богорів-
ного та творення свого народу з себе самого власним творчо-
вольовим зусиллям. В цьому акті самозвеличення й одночасної
самопожертви полягає, на мій розсуд, так часто декларований
гуманізм Шевченка та криється причина подальшої романти-
зації його особи та доробку.
Досліджуючи взаємодії словесного й візуального мистецтва у
творчій долі Шевченка, авторка засновується на визнанні домі-
нанти естетичного в усіх сферах його самореалізації. Дослідниця
прагне докладно й вдумливо проаналізувати, як саме Шевченко
засвоював та інкорпорував до національної парадигми набутки
світової та української культури. Заслуговує на повагу обсяг і но-
визна залучених авторкою до аналізу вітчизняних і зарубіжних
джерел, глибина їх осмислення та інтерпретації.
Розглядаючи взаємодію мистецтв як проблему теоретич-
ного мистецтвознавства, дослідниця водночас постійно звер-
тається до аналізу творчості Шевченка, акцентуючи пріори-
тет конкретно-загального щодо абстрактно-всезагального. Так,
коли йдеться про художницьке в літературній творчості та лі-
тературне в образотворчій спадщині митця, вона виявляє їхню
внутрішню пов’язаність шляхом аналізу екфразису, гіпотипо-
зису, автоілюстрації тощо. Окремі інтерпретації (як то аналіз
Шевченкових серій «Телемах — Діоген» і «Блудний син») пе-
ретворюються зрештою у своєрідні «новели в романі», слугу-
ючи поза тим своєрідним зразком інтерпретаційної стратегії
пропонованої авторкою.
Зрештою пані Генералюк підводить читача до розуміння ці-
лісності й неподільності мистецької спадщини Шевченка як єд-
ності літературної та образотворчої її складової, органічно струк-
турованої наскрізними універсальними образами-концептами,
котрі визначаються як іконічними, так і виражальними прикме-
тами та корелюють із етнічними архетипами, перетворюючи
тим самим Шевченка на виразника нації. Саме система цих об-
разів на її думку «здатна структурувати літературно-мистецьку
творчість Шевченка і послідовно розкрити аспекти його фе-
номена» (с. 12). Своєрідним зразком аналізу такого образу-
концепту виступає зроблений дослідницею глибокий доклад-
ний аналіз образу дерева у творчості Т. Шевченка.
386
Отже, засновуючись на вагомій теоретико-методологічній і
джерельній базі, авторка розглянула універсалізм Шевченка на
різних рівнях його сприйняття та осмислення (персоналістич-
ному, соціокультурному, художньо-концептуальному) й дійшла
висновку, що універсальність творчого доробку митця полягає в
тому, що «метафорика вічних питань українства», переломлена
в мистецькому (як живописному, так і словесному) баченні твор-
ця, набуває наднаціонального етико-естетичного сенсу, «репре-
зентуючи ідеї універсального вселюдського змісту» (с. 405).
Окремо слід відзначити, що міждисциплінарність парадиг-
ми дослідження дала змогу Лесі Генералюк виробити ефектив-
ний принципово новий для українського шевченкознавства
інструментарій і категоріально-понятійний апарат та віднай-
ти власну науково бездоганну україноцентричну позицію, що
виявилася в органічному прийнятті національного дискурсу
як вихідного, «точки відліку», що задає напрям рухові.
На останок хотілося б зауважити, що зрозумілою була б
гучна полеміка навколо цього непересічного дослідження, а
відносна тиша лише засвідчує неготовність сучасної наукової
спільноти в Україні до суто академічної концептуальної дис-
кусії. На жаль, українська гуманітаристика, не зважаючи на
стрімкий розвиток полісинтетичних видів мистецтва та загаль-
ну скерованість світового культурного поступу до синтезу та
культурної універсалізації, хоча й стала поблажливою до ком-
паративних досліджень, все ще з осторогою ставиться до дослі-
джень інтердисциплінарних.
Але світ поза нами уже не уявляє наукового поступу поза
комплексною рецепцією, поза прагненням синтезування фак-
тографічних «пазлів» у прийнятну цілісну єдину «картину».
І хоча працю Лесі Генералюк жодним чином не можна назва-
ти вичерпною, вона цілком може бути названа ключовою для
повернення шевченкознавства в плин загальноєвропейсько-
го нау кового річища. Бо лише інтердисциплінарність як поєд-
нання та модифікація методів різних галузей знання задля ви-
вчення предмета, що виходить за межі однієї дисципліни, дає
нині реальну змогу цілісного осягнення ключової для розумін-
ня українства універсальної постаті Шевченка.
І не лише його…
Наталя Марченко
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-27741 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0079 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T15:44:16Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Марченко, Н.П. 2011-10-12T15:47:49Z 2011-10-12T15:47:49Z 2010 Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості / Н.П. Марченко // Українська біографістика: Зб. наук. пр. — К., 2010. — Вип. 7. — С. 378-386. — укр. XXXX-0079 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27741 Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва / Л. Генералюк. – К. : Наук. думка, 2088. – 544 с. Review: Generaljuk Lesja. The universalism of Shevchenko: cooperation af literature and art / L. Generaljuk. – K.: Nauk. Dumka, 2088. – 544p. uk Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України Українська біографістика Бібліографія, рецензії, інформація Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості Interdisciplinarity as a thirst of the entirety of the personality comprethension Article published earlier |
| spellingShingle | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості Марченко, Н.П. Бібліографія, рецензії, інформація |
| title | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| title_alt | Interdisciplinarity as a thirst of the entirety of the personality comprethension |
| title_full | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| title_fullStr | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| title_full_unstemmed | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| title_short | Інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| title_sort | інтердисциплінарність як спрага цілісності в осягненні особистості |
| topic | Бібліографія, рецензії, інформація |
| topic_facet | Бібліографія, рецензії, інформація |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/27741 |
| work_keys_str_mv | AT marčenkonp ínterdisciplínarnístʹâkspragacílísnostívosâgnenníosobistostí AT marčenkonp interdisciplinarityasathirstoftheentiretyofthepersonalitycomprethension |