Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років

Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Пиріг, Р.Я.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28207
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років / Р.Я. Пиріг // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 4. — С. 31-58. — Бібліогр.: 104 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28207
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-282072025-02-10T00:41:26Z Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років Пиріг, Р.Я. 2009 Article Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років / Р.Я. Пиріг // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 4. — С. 31-58. — Бібліогр.: 104 назв. — укр. XXXX-0081 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28207 uk Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років application/pdf Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Пиріг, Р.Я.
spellingShingle Пиріг, Р.Я.
Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
author_facet Пиріг, Р.Я.
author_sort Пиріг, Р.Я.
title Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
title_short Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
title_full Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
title_fullStr Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
title_full_unstemmed Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років
title_sort мемуари сучасників як джерело з історії української революції 1917–1921 років
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2009
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28207
citation_txt Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917–1921 років / Р.Я. Пиріг // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 4. — С. 31-58. — Бібліогр.: 104 назв. — укр.
series Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
work_keys_str_mv AT pirígrâ memuarisučasnikívâkdžerelozístorííukraínsʹkoírevolûcíí19171921rokív
first_indexed 2025-12-02T06:27:40Z
last_indexed 2025-12-02T06:27:40Z
_version_ 1850376832264699904
fulltext Р. Я. Пиріг МЕМУАРИ СУЧАСНИКІВ ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 років Складний і напружений перебіг революційних процесів, невдача низки державотворчих проектів, емігрантське буття стали потужним спонукальним мотивом до мемуар- ної творчості багатьох провідних постатей тієї доби. У між- воєнний період був створений розлогий масив спогадів про революцію, які відображають особистісне сприйняття її ак- тивними учасниками тогочасних явищ, подій, постатей. Оскільки Українська революція була концентрованим вия- вом протиборства різних політичних сил, то вважаємо до- цільним за критерій групування мемуаристів обрати їх належність до певних ідейно-політичних таборів: україн- ського національно-демократичного та ліберально-консер- вативного; радянського; російського білого руху. В сучасному українському джерелознавстві обмаль досліджень, присвячених саме цій категорії джерел. Серед загальних слід відзначити праці І. Войцехівської, С. Макар- чука, спеціальних — А. Малика, Ю. Каліберди, М. Федуня та інших.1 З огляду на це автор публікації ставить за мету: — подати загальний огляд основних мемуарних груп; — визначити їх змістовно-тематичну спрямованість; — виконати інформаційно-бібліографічну функцію у зв’язку з новітніми виданнями (перевиданнями) мемуарів. Переважна більшість провідних діячів Української ре- волюції залишили спогади, щоденники, синтетичні праці історико — мемуарного характеру. До цього їх спонукала іманентна потреба осмислити причини невдач державо- творчих проектів, пояснити свої позиції, дати оцінку іншим політичним силам і діячам, врешті здійснити історичну фіксацію подій, учасниками яких були самі. Спогади не всіх діячів можна віднести до класичних творів цього жанру. Наприклад, широко відома праця В. Винниченка «Відродження нації»2 поєднує в собі еле- менти історичного дослідження мемуарів, публіцистики і, навіть, белетристики. Хоч автор у передмові й запевняє, що не хотів «писати історію в академічному значінню цього слова»3, все ж виклад матеріалу він подає у хронологічній послідовності, робить спробу періодизації революційних подій та державотворчого процесу в Україні, поклавши в основу соціально-класовий принцип. У роботі досить ши- роко використані документи та матеріали преси, що також надає їй дослідницьких рис. Водночас державні інституції, повідні політичні діячі подаються через призму власного, нерідко надто суб’єктивного бачення. А такі постаті, як С. Петлюра та П. Скоропадський, отримують не просто таврувальні, а брутально-гротескні оцінки. Книга «Відродження нації» побачила світ у 1920 р. Це була перша узагальнююча праця одного з лідерів Україн- ської революції. Вона відіграла роль у концептуальному оформленні уенерівської історіографічної течії, яка стала домінуючою у міжвоєнний період. Прикметно, що праця В.Винниченка репринтно відтворена Політвидавом України у 1990 р., започаткувавши процес повернення тво- рів найвидатніших представників української суспільно- політичної думки. У цей же час «Відродження нації» публікували часописи «Наука і суспільство» та «Дніпро».4 Нарешті у 2008 р. праця В.Винниченко вийшла однією книгою. На жаль, це знову репринтне відтворення, упо- рядник якого вилучив, навіть, покажчики, подані у виданні 1920р.5 32 Р. Я. Пиріг Діяльність Центральної Ради знайшла відображення у спогадах її незмінного голови М. Грушевського. Вони над- звичайно важливі для розуміння концептуальних засад Української революції, відстоювання автономістсько — фе- дералістських принципів у боротьбі з Тимчасовим урядом і, нарешті, причин та обставин проголошення державної са- мостійності. Характеристики та оцінки українських діячів сприяють персоніфікації українського історичного процесу.6 До класичних мемуарів належать й «Мої спомини про недавнє минуле ( 1914–1920 рр.) Д. Дорошенка. Видатний державний діяч і історик готував їх спираючись не лише на власні спогади, але й на документальний матеріал, який склав підґрунтя його фундаментальної «Історії Украї - ни. 1917–1923 рр.». Спомини відображають не лише діяльність центральних органів української влади, але й працю провінційних адміністрацій Галичини та Чернігів- щини, становлення дипломатичної служби України, на- дають переконливі політичні портрети тогочасних діячів. Публікації спогадів Д. Дорошенка з’явилися на початку 1920 — х рр.7 Перше повне видання вийшло у Львові у 1923 р.8 Друге — 1967 р. в Мюнхені у 4-х частинах.9 На початку 1990-х рр. «Український історичний журнал» та «Хроніка 2000» опублікували фрагменти спогадів Д. До- рошенка.10 Нарешті, у 2007 «Мої спомини...» у повному форматі вийшли в Україні.11 Органічне поєднання в особі Д. Дорошенка державного діяча, історика і мемуариста надає його спогадам високої достовірності. Спогади гетьмана України П. Скоропадського цілком можна віднести до типових для цього жанру праць. Вони написані по «гарячих» слідах подій упродовж першої по- ловини 1919 року. Автор їх не мав у своєму розпорядженні документальних матеріалів. Спомини гетьмана передають особистісне сприйняття побудови Української Держави на 33Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... консервативно-ліберальних засадах. Вони відзначаються високим ступенем персоніфікації тогочасного державо- творчого процесу, подають характеристики основних діячів гетьманату. Спогади П. Скоропадського не тільки важливе джерело фактологічної інформації, але й відображення його світоглядних, політичних та ментальних засад. Частково спогади П. Скоропадського публікувалися у 1920-х рр. у Відні.12 Перевидані були в Україні у 1992 р.13 та в Росії у 1994 р.14 Перше повне наукове видання спогадів гетьмана в Україні було здійснене у 1995 р.15 Прикметно, що у 2008 р. вони були перевидані у Москві під назвою «Проект "Украина", или Звездный час гетмана Скоропад- ского».16 При цьому укладач книги О. Смирнов запевняє читача, що спогади « ще ні разу не видавалися ні на Україні, ні в Росії».17 Фактично ж він видрукував текст українського видання 1995 р., вилучивши весь науково-довідковий апа- рат — передмову, примітки, покажчики, ілюстрації. Працю одного з провідних діячів Директорії УНР І. Ма- зепи «Україна в огні і бурі революції» науковці — бібліо- графи відносять до категорії спогадів. На наш погляд, як й «Відродження нації» В. Винниченка, це синтетичне видання дослідницького, мемуарного і археографічного ха- рактеру. Щодо останнього, то підстави для такої кваліфі- кації дають включені до книги численні документи, матеріали, епістолярій. Це універсали Центральної Ради, декларації Директорії УНР, ухвали Національної Ради ЗУНР, документи міждержавних відносин, листування тощо. Вперше робота І. Мазепи вийшла в 1942–1943 рр. у Празі.18 Друге видання побачило світ у Мюнхені.19 В Укра їні здійснено перевидання книги у 2003 р.20 Один з найближчих однодумців В. Винниченка М. Ша- повал у 1920–1930- ті рр. у Празі публікував спомини про окремі епізоди революційної боротьби та державного 34 Р. Я. Пиріг будівництва в Україні. Зокрема, про ухвалення Акту злуки та діяльність Директорії УНР в 1919 р.21 Тільки в 1958 р. у США були видані систематизовані спогади про добу Гетьманату та Директорії.22 Уривки з них у серпні 1990- х рр. опублікував журнал «Вітчизна».23 Прикметною рисою цих спогадів є акцентація на персональній відповідально- сті С. Петлюри за невдачі будівництва УНР. Розлогі спогади «Сторінки минулого» залишив відомий діяч, урядовець і дипломат О. Лотоцький. Вони охоплюють досить широкий часовий діапазон з кінця ХІХ до 1920-х рр.24 Автор подає цікаві відомості про діяльність урядів УНР, гетьманату, боротьбу за автокефалію української церкви, початки української дипломатії та інше. Окремо він видав спогади про діяльність посольства УНР у Туреччині. Пере- конливості розповідям О. Лотоцького сприяють опубліко - вані у додатку документи: ноти, меморандуми, листування з МЗС Туреччини, Франції, Англії, представниками Ан- танти та ін.25 Докладні і цікаві спогади подав український діяч і дип- ломат М. Галаган. Упродовж революції йому довелося представляти українську державу на Кубані, в Румунії та Угорщині. Його спогади змальовують досить переконливу картину становлення української дипломатичної служби.26 Спогади у 4-х частинах були опубліковані на початку 1930-х рр. у Львові. Сучасне наукове їх видання побачило світ у 2005 р. Спогади іншого українського діяча Н. Григо- ріїва присвячені добі Центральної Ради і Директорії УНР.27 Як і М. Шаповал, він критично налаштований щодо діяль- ності С. Петлюри. У 1925 р. видав спеціальну брошуру «Петлюрівщина».28 Книга відомого діяча УПСР і міністра УНР М. Кова- левського «При джерелах боротьби: спомини, враження, рефлексії» вийшли вже по його смерті у 1960 р. Це ґрун- 35Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... товна праця, яка подає багато цікавих епізодів з діяльності партії українських есерів, Центральної Ради, Ради народних міністрів, проведення аграрної політики, відносин з німець- ким командуванням тощо.29 Залишили спогади про урядову та громадську роботу чимало й інших міністрів українських урядів. Зокрема, І. Фещенко-Чопівський, К. Маці євич, В. Леонтович. Частина з них опублікована й в Україні.30 Слід відзначити, що спогади колишнього прем’єра УНР С. Оста- пенка були видані в СРСР у «Чорній книзі», де розвінчува- лася антантівська окупація радянської Росії. Відомий український діяч і дипломат С. Шелухін у своїх спогадах та статтях пише про зовнішньополітичну діяльність українських урядів доби Центральної ради, мирні перего- вори гетьманату з РСФРР, договір УНР з Польщею, Мирну конференцію в Парижі. Для цих публікацій характерне до- сить широке звернення до документів.31 Голова дипломатич- ної місії УНР у Римі Є. Онацький залишив спогаді про діяльність українського представництва при Ватикані, по- ширення знань про Україну в Італії, зокрема видання часо- пису «La voce del Ucraina».32 Інші українські дипломати також у своїх спогадах описують працю посольств УНР у Данії ( Д. Левицький)33, Великій Британії (А. Марголін).34 Крім того, останній опублікував спогади про українську мі - сію до Одеси для переговорів з представниками Антанти.35 Спогади багатьох визначних українських діячів, фунда- торів дипломатичної служби України опубліковані у збір- нику «Дипломатія УНР і Української Держави в доку мен- тах і спогадах сучасників. У двох томах». У книзі вміщені фрагменти з мемуарів Д. Дорошенка, Д. Левицького, М. За- лізняка, О. Севрюка, а також глави МЗС Австро-Угорщини О. Черніна та інших. Змістовно превалюють теми участі українських дипломатів у Брестській та Паризькій мирних конференціях.36 36 Р. Я. Пиріг Досить рідкісними є спогади про розвиток культури в добу Української революції. Відомий бібліограф та кни- гознавець Л. Биковський у середині 1960 рр. почав публі- кацію споминів під прикметною назвою «Книгарні, Бібліотеки. Академія». На початку 1970-х рр. вони вийшли окремою книгою.37 Серед провідних західноукраїнських діячів найбільш розлогі спогади залишив Л. Цегельский.38 Головним чином вони стосуються утворення ЗУНР, проте автор подає до- сить цікаві спостереження про події в Наддніпрянській Україні, зокрема в добу гетьманату та початку діяльності Директорії УНР. Слід відзначити, що спомини Л. Цегель- ського викликали критичні відгуки. Зокрема, І. Кедрин під- готував з цього приводу спеціальну брошуру.39 Спогади К. Левицького, К. Трильовського, Д. Палієва, О. Кузьми, М. Рудницької розкривають різні аспекти утворення та по- чаткового етапу діяльності ЗУНР.40 О. Назарук у споминах головну увагу приділив добі гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР, в яких він займав високі урядові по- сади. Вже в 1920 р. у Відні він видав досить об’ємну книгу спогадів. Друге видання її вийшло 1978 р. у США.41 Лише один із спогадів присвячений діяльності галицької делега- ції на Ризькій мирній конференції.42 Спогади полковника Є. Коновальця розкривають роль українських січових стрільців у революційних подіях на Україні в добу Центральної Ради та Гетьманської держави. Вони вийшли в Празі у 1928 р. На початку 1990-х рр. були опубліковані в журналі «Київ».43 Історію формувань УСС також висвітлюють А. Мельник, Р. Дашкевич, О. Думін, Р. Сушко, М. Заклинський та інші.44 Історія Української Галицької Армії знайшла найбільш системне відображення в спогадах С. Шухевича.45 Вони охоплюють час з листопада 1918 до серпня 1919 рр. Кожна 37Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... з 5-ти частин праці, за задумом автора, становить певний етап у складному бойовому шляху УГА. Дії УГА після пе- реходу за Збруч подають у своїх спогадах генерали А. Кравс, В. Курманович, М. Безручко та інші.46 Особливу роль у тематичний публікації спогадів про січових стрільців та УГА відіграв львівський щорічник «Історичний календар-альманах Червоної Калини». На його сторінках з 1924 по 1939 рр. вміщені сотні спогадів. Невеликі за обсягом матеріали безпосередніх учасників подій подають відомості про окремі військові операції чи бойові епізоди. Крім спогадів публікувалися фрагменти з щоденників та записників. Аналогічну роботу, але дещо менших масштабів проведено й іншим львівським видан- ням «Календар-альманах «Дніпро». Серед іноземних мемуаристів насамперед слід виділити німецьких та австрійських діячів. Це праці одного з твор- ців Брестського миру генерала М. Гофмона, фактичного ідеолога «східної» політики військової партії у Німеччині генерала Е. Людендорфа, міністра закордонних справ Ав- стро-Угорщини О. Черніна.47 Вони були видані у перекладі російською. Їх спогади важливе джерело для реконструкції історії відносин УЦР та Гетьманату з центральноєвропей- ськими монархіями, з’ясування їх цілей у наданні Україні союзницької допомоги, оцінки провідних українських діячів. На жаль, спогади провідної постаті тогочасних німецько-українських відносин В. Гренера й досі зали- шаються не перекладеними.48 Лише частково цю прога- лину заповнює наукова розвідка В. Дмитришина про колекцію документів, відомому як «папери Гренера».49 Яскраві спогади про добу гетьманату залишив посол Фін- ляндії в Україні Г. Гуммерус.50 Окрему групу становлять мемуари провідних україн- ських військових діячів. Серед них виділяються спогади 38 Р. Я. Пиріг генерал-полковника М. Омеляновича — Павленка. Вони відображають складний процес творення національних збройних сил, подають опис багатьох бойових операцій УГА і Армії УНР, зокрема Зимового походу 1919–1920 рр. Спогади містять й цікаві спостереження щодо розвитку ре- волюційних подій на Катеринославщині, Полтавщині, Оде- щині. Досить відверто він пише й про взаємини вищих урядовців УНР і військовиків, дає критичні оцінки С. Пет- люри як військового діяча. Написані в основному у сере- дині 1920-х років спогади М. Омеляновича-Павленка уривками публікувалися в різних українських еміграцій- них виданнях.51 Частина була передана до Музею визволь- ної боротьби у Празі і відклалася в архівних фондах. Зокрема, спогади «Останній відворот» були виявлені істо- риком М. Ковальчуком в ЦДАВО України.52 Саме він упо- рядкував найбільш системне видання мемуарів генерала М. Омеляновича-Павленка , яке побачило світ у 2007 р.53 Системні спогади залишив генерал В. Петрів. Вони охоплюють 1917–1921 рр. Автор описує процес україніза- ції армії, бойові дії українських частин проти більшовиць- ких військ навесні 1918 р., службу в армії гетьманату і Директорії УНР, зокрема військовим міністром і начальни- ком Генерального штабу. Спогади багаті фактичним мате- ріалом, хоч великих узагальнень автор уникав. Спомини В. Петріва чотирма частинами вийшли у Львові упродовж 1927–1931 рр.54 Окремі матеріали про Житомирську юнацьку школу, Запорізький гайдамацький полк, похід січових стрільців до Криму публікувалися в періодичній пресі55. У 1993–1995 р. журнал «Вітчизна» здійснив пере- друк споминів генерала.56 Нарешті, творча спадщина В. Пе- тріва була видана в Україні двома книгами. Поряд з працями військово-історичного характеру до них включені листи та спогади.57 39Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... Дещо інший характер носять спогади іншого україн- ського військовика-поручника Н. Авраменка. Вони нещо- давно були опубліковані. Автор через особистісне сприй- няття подає фронтовий побут, становлення українських частин, бойові дії в 1917–1919 рр., Зимовий похід, життя в таборі інтернованих вояків.58i Знакова і одна з найсуперечливіших постатей доби Української революції − Н. Махно також написав досить розлогі спогади. Їх перша книга «Русская революция на Украине: от марта 1917 г. по апрель 1918 г.» вийшла в Па- рижі у 1929 р. Наступні книги — у 1936 і 1937 рр. за редак- цією С. Воліна.59 Спомини доведені до кінця 1918 р. Інтерес до особи селянського вождя був настільки сильним, що вже в 1991 р. спогади Н. Махна у репринтному вигляді відтво- рило видавництво «Україна».60 Цього ж року вийшов збір- ник «Махно Н.И. Воспоминания, материалы и документы».61 Потім спогади перевидавалися у Москві та Харкові.62 У 2008 р. спогади Н. Махно та щоденник його дружини Г. Кузьменко видані під назвою «Сповідь анархіста».63 Окремо слід відзначити спогади двох генерал-хорунжих армії УНР Ю. Тютюнника та М. Какуріна, які згодом стали на службу радянській владі. Перший брав активну участь в українському військовому русі і ці події у своїх спогадах до переходу в СРСР виклав досить об’єктивно під псевдо Г. Юртик.64 В 1924 р. в Харкові вийшли його спогади «З поляками проти Вкраїни»,65 де події польсько-більшо- вицької війни інтерпретувались у дусі радянської офіцій- ної політики. М. Какурін як начальник відділу історії громадянської війни при штабі Червоної армії разом з відомим радян- ським воєначальником Р. Ейдеманом став автором офіцій- ної історії громадянської війни. Залишив також двотомник спогадів «Как сражалась революция».66 40 Р. Я. Пиріг На відміну від мемуарів щоденники належать до менш поширених історичних джерел. Зовсім небагато провідних діячів доби Української революції мали час, змогу і ба- жання вести постійну фіксацію динамічного і складного перебігу подій. На наш погляд, найбільш інформативними і досить об’єктивними слід вважати щоденникові записи відомого українського діяча Є. Чикаленка. Формально за- лишаючись поза владними структурами, але будучи щільно інтегрованим у «кухні» політичного життя він залишив ці- каві та змістовні спостереження, міркування й оцінки подій доби Центральної Ради та Гетьманату. Написані в еміграції, вони тільки на початку 1990-х рр. побачили світ в часопи- сах «Україна» та «Слово і час».67 Наукова публікація «Що- денників» Є. Чикаленка була здійснена у 2004–2005 рр.68 В. Винниченко також вів щоденник. Виданий Г. Костю- ком у 1980 р., перший том охоплює період з 1911 по 1920 рр. Слід відзначити, що записи доби української революції не відзначаються регулярністю та докладністю. Очевидно, цьому заважала напружена державна, громадсько-політична робота в період Центральної Ради та активна опозиційна ді- яльність за гетьманату, а потім перебування в еміграції. Однак щоденник є досить цінним джерелом інформації про політичні події в тогочасній Україні. Містить він й цікаві ма- теріали до біографії В. Винниченка.69 Відомий український політичний діяч і публіцист Д. Дон- цов у 1918 р. займав посаду директора Українського теле- графного агентства. Він вів щоденникові записи, які були видані в 1954 р. Вони містять цікаві спостереження та оцінки внутрішньої і зовнішньої політики гетьмана П. Ско- ропадського.70 У 1990-ті рр. вони публікувалися в Україні.71 У 1958 р. був виданий щоденник відомого українського діяча, члена Директорії УНР М. Шаповала. Хронологічно записи охоплюють період з кінця лютого 1919 р. і відобра- 41Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... жають дипломатичну та громадсько-політичну діяльність автора.72 Записки одного з лідерів партії українських есерів, вій- ськового міністра УНР О. Жуковського не є типовим що- денником. Проте вони містять цікаву інформацію про роботу закордонної делегації УПСР, поїздку за дорученням М. Грушевського «для замирення» до УСРР тощо. Вклю- чене до публікації й листування. Вперше були опубліковані в 1983 р.73 Серед цієї категорії історичних джерел рельєфно виді- ляються щоденники академіка В. Вернадського. З точки зору тематичної особливо цікавими є дві сюжетні лінії — Українська академія наук і влада (гетьманська, радянська, білогвардійська) та роль партії кадетів у гетьманській дер- жаві. Опрацьовані науковцями НАН України, щоденники її фундатора побачили світ у 1994, 1997 рр.74 Російська військова мемуаристика за радянських часів була закритою у спецсховах бібліотек. Проте останнього десятиліття вона переживає справжній ренесанс. Видав- ництва Москви, Санкт-Петербурга, Мінська зробили справжній прорив у справі публікації праць вождів білого руху. Перевидані окремо мемуари А. Денікіна, П. Врангеля, П. Краснова та багатьох інших.75 А нещодавно вийшов фундаментальний збірник «Белое движение», де воєдино зібрані мемуари трьох названих генералів.76 Вони чимало місця відводять Україні, особливо геть- манській державі П. Скоропадського. Не дивлячись не не- прийняття усіма ними незалежної України, ставлення до неї та її глави було різним. Різко негативним у А. Денікіна: «Національний шовінізм і українізація лягли в основу про- грами гетьманського уряду».77 Що було явним перебіль- шенням, сформованим у генерала донесеннями з Києва українофоба В. Шульгіна. До національного питання по- 42 Р. Я. Пиріг вертається генерал і в розділах про правління білих на Україні у 1919 р. Він допускає за мирних умов певне куль- турне самовизначення, але ніяк не може погодитися з тим, що переважна більшість адептів української культури «ото- тожнюють її з принципами української незалежності».78 Об’єктивістські оцінки гетьмана подав П. Врангель: «Він (Скоропадський) прекрасно служив, відзначався великою старанністю, рідкісною добросовісністю і величезною пра- цездатністю». Водночас барон наголошував, що «порив, розмах і швидкість рішень не були йому властиві». Не ди- влячись на люб’язний прийом, П. Врангель відмовився від запропонованої посади начальника штабу гетьмана.79 Донський отаман П. Краснов позитивно оцінював П. Скоропадського «старого товариша, майже друга», адже їх об’єднувала тодішня спільна пронімецька орієнтація, завдання створення антибільшовицьких військових сил та нелюбе ставлення обох до керівництва Добровольчої армії. Головну слабкість гетьманського режиму він бачив у від- сутності дієздатної української армії.80 Цінним історичним джерелом є й мемуари генерала О. Черячукіна, отамана Зимової станції (посольства) Все- великого Війська Донського в Україні «Донские делегации на Украину и в Берлин в 1918–1919 г.».81 Він не тільки по- слідовно викладає розвиток стосунків України і Дону, але й багато інших подій, свідком яких він був у Києві. Спогади важливі й з точки зору політики Німеччини щодо цих дер- жавних утворень, а також до Добровольчої армії. Записки генерала Г. Лейхтенберського присвячені проблемі форму- вання Південної армії, участі у цьому процесі П. Скоро- падського, військового міністерства Української Держави, німецької допомоги тощо.82 Цю ж тему висвітлив ще один генерал П. Залеський, колишній харківський губернський староста, підготувавши спеціальний історичний нарис.83 43Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... Чимало російських діячів, які у 1918 р. перебували в Україні, опублікували свої спогади про гетьманат. Це, зо- крема, В. Шульгін, В. Гурко, Є. Трубецкой та інші.84 Їх об’єд- нує різке неприйняття самої можливості існування незалежної України, а звідси й абсолютно упереджені оцінки діяльності уряду і гетьмана. Так, В. Гурко пише про наміриП. Скоропадського, «звільнивши Росію, приєднати до малоросійського гетьманства всеросійський престол».85 Ці спогади також подають важливі дані про функціонування в Києві та інших містах численних російських організацій мо- нархічного, консервативного, шовіністичного спрямування. Не випадково на рельєфну антиукраїнську спрямова- ність цих мемуарів звернули увагу більшовицькі ідеологи. У 1930 р. в серії «Революция и гражданская война в опи- саниях белогвардейцев» був упорядкований збірник «Ре- волюция на Украине по мемуарам белых».86 Нинішнього читача здивує підбір авторів спогадів. Поряд з російськими діячами А. Денікіним, А. Лукомським, В. Гурко тут подані фрагменти з праць В. Винниченка та Д. Дорошенка, які для укладачів з їх класовою однолінійністю були незаперечно «білими». Зрозуміло, що з розлогих публікацій були виб- рані місця, які демонстрували «контрреволюційність» та «антинародність» українських урядів. З спогадів В. Вин- ниченка взяті уривки таврувальної риторики щодо С. Пет- люри, а у Д. Дорошенка критичні оцінки діяльності Центральної Ради. На початку 1990-х рр. в Україні вийшло репринтне відтворення цього збірника. Спомини про гетьмана П. Скоропадського залишили його перший біограф А. Маляревський, старший ад’ютант князя В. Кочубея, заступник державного секретаря проф. М. Могилянський. У різний час їхні праці були опубліко- вані в російськомовних емігрантських виданнях.87 До речі, М. Могилянський підтримував відносини з П. Скоро- 44 Р. Я. Пиріг падським й після падіння гетьманату. У 1993 р. журнал «Минувшее» опублікував фрагменти з його щоденників та листи до нього П. Скоропадського. 88 Щоденник одного з кадетських лідерів П. Мілюкова, який у 1918 р. тривалий час перебував в Україні, важливі не тільки для з’ясування причин його політичної переорієн- тації з антанто — на германофільську і навпаки, але й впливу на українських міністрів-кадетів. Фрагменти що- денника про переговори П. Мілюкова з німцями публіку- валися в США.89 Новітнє видання щоденника вийшло в 2005 р. у Москві.90 На відміну від діячів української революції, які опини- лися в еміграції, провідні керівники КП(б)У не залишили системних спогадів. Хоч багато з них упродовж 1920-х рр. подали свої спомини про певні періоди та епізоди боротьби більшовицьких організацій за встановлення та захист ра- дянської влади. Виняток становлять спогади В. Затонського, які у 1929-1930 рр. публікував журнал Істпарту ЦК КП(б)У «Літопис революції».91 Вони мали прикметну назву « Із спо- гадів про українську революцію». В подальшому термін «Українська революція» офіційно не використовувався. Спогади В. Затонського охоплюють досить широкий спектр важливих подій в Україні доби революції та грома- дянської війни. Колишній член Центральної Ради подає своє бачення боротьби в цьому органі у жовтнево-листо- падові дні 1917 р., акцентує увагу на діяльності київських та харківських більшовиків, наводить цікавий фактичний матеріал. Значне місце відведено розкриттю ролі В. Леніна в справі утворення КП(б)У, відновлення в Україні радян- ської влади, ставлення до інших партій. Слід відзначити, що оцінка автором ленінської тактики щодо лівих есерів була піддана критиці. В. Затонський у спеціальному листі до редакції «Літопису революції» змушений був визнати, 45Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... що він недооцінив гнучкість політики В. Леніна стосовно цієї партії.92 До категорії власне мемуарів слід віднести фундамен- тальну працю відомого більшовицького діяча В. Антонова- Овсієнко «Записки о гражданской войне»,93 над якою автор працював від початку 1920-х рр. Упродовж 1924–1933 рр. вийшло 4 томи загальним обсягом близько 1300 сторінок. Левова частка матеріалів присвячена подіям на Україні. Це найбільш системний вклад радянським воєначальником пе- ребігу боротьби проти сил «контрреволюції». Незважаючи на партійно-класовий підхід, односторонність оцінок сил протилежного табору, «Записки» В. Антонова-Овсієнка мі- стять багатий фактологічний матеріал, досить точну хроно- логію подій, добре персофіковані. Сильною стороною праці є використання документів, карт, схем. Уривки з цих спога- дів протягом 1929–1931 рр. публікував журнал «Літопис ре- волюції». Вони відображають бойові дії Червоної армії та Антанти. Досить розлого викладені й складні стосунки ра- дянського командування з Н. Махно.94 Це наймасштабніша публікація спогадів у виданні Істпарту ЦК КП(б)У. Інша відома діячка більшовицької партії Є. Бош також залишила досить розлогі спогади «Год борьбы: Борьба за власть на Украине с апреля 1917 до немецкой оккупации», яка вийшла в 1925 р. у союзному «Госиздате». Основний фактичний матеріал присвячений більшовизації російської армії та боротьбі проти Центральної Ради.95 Спогади відомих більшовицьких діячів Г. Петровського, Е. Квірінга, С. Покко, Я. Ряппо, А. Іванова, Р. Терехова, Ф. Зайцева були присвячені встановленню радянської влади у промислових центрах України — Катеринославі, Харкові, Юзівці, Луганську, Миколаєві та Києві.96 Спіль- ною рисою цих праць є акцентація на діяльності більшо- вицьких організацій, утворенні Червоної гвардії, ролі 46 Р. Я. Пиріг робітничих колективів, націоналізації підприємств. Не- від’ємним атрибутом виступають висвітлення ролі В. Ле- ніна та ЦК РСДРП(б), а також критика опортуністичних дій меншовиків та контрреволюційності Центральної Ради. Слід зазначити, що у перших публікаціях спогадів стадія «контрреволюційності» починалася з жовтня 1917 р., а в кінці 1920-х рр. було поширена на всю діяльність УЦР. Слід відзначити, що частина матеріалів була певним сим- біозом спогадів із елементами історично-дослідницького ха- рактеру. Зокрема, Г. Петровським були використані листівки та преса, а сама праця мала досить претензійну назву «Очерк из истории Октябрьской революции в Донбассе». На власних враженнях побудовані й публікації одного з провідних радянських діячів і не зовсім типового більшо- вика, лідера групи федералістів в КП(б)У Г. Лапчинського. Вони подають історію встановлення радянської влади в Україні, діяльності ЦВК та народного секретаріату УСРР.97 При підготовці матеріалів автор використав й документи, зокрема постанови цих органів. Написані вже після під- дання більшовицькому «остракізму» , праці Г. Лапчин- ського витримані в руслі установок ЦК КП(б)У щодо висвітлення історії революційних подій. Слід відзначити, що журнал «Літопис революції» став фактичним монополістом в царині публікації спогадів про- відних більшовицьких діячів. Він був органом створеної у 1921 р. Всеукраїнської комісії по історії Жовтневої револю- ції і Комуністичної партії (більшовиків) України. Першими напрацюваннями комісії й стало збирання спогадів. Саме вони увійшли найбільшим розділом до першого номера «Лі- топису революції» у 1921 р. Істпарт тоді працював при ВУЦВК, а агітпроп ЦК КП(б)У не мав ще надто потужного впливу на редакційну політику. Так, журнал поряд із спога- дами Г. Петровського, Е. Квірінга та інших вмістив й мате- 47Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... ріали одного з перших українських націонал-комуністів С. Мазлаха, співавтора одіозної, з точки зору ЦК КП(б)У, брошури « До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)».98 У його спогадах жовтневі події на Полтавщині подані у кон- тексті розв’язання національного питання в Україні. Спо- чатку вони не привернули уваги і лише згодом в умовах розробки теоретичних проблем історії революції С. Мазлах був підданий критиці за переоцінку ролі Центральної Ради, яку він кваліфікував як перший етап українського Жовтня.99 Створення розгалуженої мережі Іспартів, підпорядку- вання їх безпосередньо місцевим партійним комітетам сприяло активізації їх діяльності по збиранню та опрацю- ванню документів, спогадів, преси, листівок з історії Жовт- невої революції та КП(б)У. Накопичення цих матеріалів дозволило підготувати й видати тематичні збірники спога- дів в регіональному розрізі. До десятиріччя Жовтневої ре- волюції вони вийшли у Києві, Дніпропетровську, Харкові і Артемівську (тодішній столиці Донбасу — Р.П.).100 Якщо журнал «Літопис революції» виконував завдання публікації споминів діячів вищого ешелону, то ці збірники подають різноманітні за змістом, обсягом, рівнем викладу матеріали про жовтневі події 1917 р. в окремих містах, по- вітових центрах, залізничних вузлах, селах. Вони містять фактичний матеріал, хронологію подій, сприяють їхній персоніфікації. Аналіз цих спогадів показує певну схема- тичну заданість, гіперболізацію ролі більшовицьких орга- нізацій, оцінку інших політичних сил як контрреволю- ційних, насамперед, представлених Центральною Радою. Інші окружні Іспарти аналогічних збірників не видали, а на початку 1930-х були взагалі реорганізовані. Їх функції перейшли до партархівів новоутворених областей. У післявоєнний час до роковин Жовтневої революції вийшли лише кілька збірників спогадів. Ця робота була до- 48 Р. Я. Пиріг ручена Інституту історії партії при ЦК Компартії України, який у 1957 і 1967 рр. видав ґрунтовні збірники спогадів учасників Жовтневої революції, впорядковані співробітни- ками сектору партійного архіву.101 До першої книги вклю- чені почасти вже публіковані раніше матеріали провідних більшовицьких діячів, а також нові спогади керівників міс- цевих партійних організацій. Друга книга має значно ширші хронологічні рамки, оскільки включає й спогади учасників громадянської війни. На відміну від довоєнних ці видання мали передмови, науково-довідковий апарат, ілюстрації. Вийшли також три обласних збірники спогадів учасників революції на Катеринославщині, Миколаївщині та Київщині ( 1957, 1959, 1977 рр.).102 Останнім прирадян- ським випуском спогадів учасників громадянської війни книжного формату було видання збірника «Нас вдохно- вляла революция (1978 р.).103 На початку 1990-х рр. спогади деяких більшовицьких діячів були перевидані чи передруковані в періодичній пресі. Зокрема, побачила світ книга Є. Бош «Год борьбы» з сучасною передмовою, примітками, ілюстраціями та фрагментами епістолярної спадщини авторки. Спогади В. Затонського і Г. Лапчинського передрукували журнали «Архіви України» та «Україна».104 Порівняльний аналіз мемуарів визначних українських і більшовицьких діячів показує суттєву різницю між ними. Перші — маючи іманентну потребу в осмисленні причин власних поразок та винесення уроків, залишили ґрунтовні спогади. Інші — вийшли з революції переможцями, пори- нули у партійну, радянську, господарську роботу вірячи в комуністичну перспективу. Безумовно, далася взнаки й сут- тєва різниця в рівнях освіченості. Тому перші в своїх реф- лексіях демонструють ґрунтовний аналіз подій, конкретні оцінки, глибокі узагальнення, власну індивідуальність. 49Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... Другі — писалися добровільно-вимушено, на замовлення Істпарту, а тому відзначаються певним схематизмом та уні- фікованістю. Природно, що спогади представників усіх таборів несуть відбиток суб’єктивізму. Однак українські автори виказують це рельєфніше, демонструючи міжособистісні протистояння та неприязні, традиційну неконсенсусність національних лідерів, нерідко опускаючись до персональ - них образ. Для мемуаристів Білого руху суттєвою пере- поною до об’єктивного висвітлення подій стала ідео ло- гі чна заангажованість, сприйняття як ворожої й УНР й УСРР. 1 Войцехівська І. З історіографії української мемуаристики// Вісн. КНУ ім. Т. Шевченка.Сер.Історія. — К.,2001. — Вип.54; Макарчук С. Писемні джерела з історії України. — Львів, 1999; Малик А. Мемуари як джерело з історії Української революції (березень 1917 — квітень 1918 рр.). — Львів, 1999; Каліберда Ю. Мемуари про військову полі- тику Української держави доби гетьмана Павла Скоропадського//Воєн. Історія. 2002. — № 5–6; Федунь М. Мемуарна спадщина Осипа Наза- рука. — Брошнів, 2000. 2 Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції, кінець 1917 р. — грудень 1919 р.). В 3-х частинах. — Київ–Відень, 1920. 3 Там само. — ч.1. — с.10. 4 Див. «Наука і суспільство». — 1990 — № 5–12; — 1991. — № 1–6: «Дніпро». — 1990. № 8–10; — 1991. — № 1–8 5 Винниченко В. Відродження нації. Заповіт борцям за відновлення. — К., 2008. 6 Грушевський М. Спомини. — Київ. — 1987. — № 8–11. 7 Дорошенко Д. Замітки до історії 1918 року на Україні//Хлібо- робська Україна. — Відень, 1921. — Кн. 3; Дорошенко Д. Война и рево- люция на Украине//Историк и современник. — Берлин, 1922. — кн. 1–5; 8 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 ). У 4-х частинах. — Львов, 1923. 50 Р. Я. Пиріг 9 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). У 4-х частинах. — Мюнхен, 1969. 10 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920)// Український історичний журнал. — 1992. — № 6, 7–8, 9, 12; 1993. — № 1, 2–3, 4–6, 7–8; Так само// Хроніка 2000. — К., 1998. Вип. 23–24. 11 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле ( 1914–1920 ). — К., 2007. 12 Скоропадський П. Спомини//Хліборобська Україна. — Відень. — 1922–1925. — Кн., ІV, V. 13 Скоропадський П. Спомини. — К., 1992. 14 Скоропадський П «Украина будет!:из воспоминаний// Минувшее. Исторический альманах. — М. — Спб., 1994. — Вып.17. 15 Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — Київ– Філадельфія. 1995. 16 Смирнов А. Проект «Украина» или Звездный час гетмана Скоро- падского. — М., 2008. 17 Там само. — C.31. 18 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917–1921. — Ч. 3. — Прага, 1943. 19 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917–1921. — Вид. 2-е. — Мюнхен, 1950-1952. 20 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917–1921. — К., 2003. 21 Шаповал М. 22 січня (спомини і висновки) //Трудова Україна. — Прага, 1932. — № 2, 3–4, 5–6, 7–8, 9; Його ж. Занепад УНР //Нова Україна. — Прага, 1928. — № 4–6. 22 Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: спогади. — Нью-Йорк, 1958. 23 Див. «Вітчизна». — 1995. — № 11–12; — 1996. — № 1–2, 5–6, 7–8. 24 Лотоцький О. Сторінки минулого: спогади 19 ст. і початку 20 ст. в історії українського народу та відродження Української православ- ної церкви. У 4-х кн. — Варшава, 1932. 25 Лотоцький О. В Царгороді. — Варшава, 1939. 26 Галаган М. З моїх споминів. У 4-х ч. — Львів, 1930. 51Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... 27 Григоріїв Н. Весна української революції: спогади учасника. — Львів, 1938; Його ж. Спогади «руїнника»: про те, як ми руйнували тюрму народів, а будували свою хату. — Львів, 1937. 28 Наш Гр[Григоріїв Н.]. Петлюрівщина // Нова Україна, Прага, — 1925. — № 1. 29 Ковалевський М. При джерелах боротьби: спомини, враження, рефлексії. — Інсбрук, 1960. 30 Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя: спогади міністра Центральної Ради й Директорії. — Житомир, 1992; Мацієвич К. На зем- ській роботі //Збірник пам’яті Симона Петлюри ( 1879-1926). — Прага, 1930; Леонтович В. Спомини утікача. — Берети, 1922; Його ж : Ури- вок спогадів із революційних часів // Календар-альманах «Дніпро» на переступний рік 1936. — Львів, 1935. 31 Шелухін С. Доба Центральної Ради// Вільна Україна. — Нью- Йорк, — 1966. — № 53; Його ж. Мирові переговори між Українською Державою і РСФРР в1918 році // Там само. — 1965. — № 45; Його ж. Варшавський договір між поляками і Петлюрою 21 квітня 1920 року. — Прага, 1926; Його ж. Україна перед Лігою Націй// Воля. — Відень, — 1921. — Т.1. — № 10. 32 Онацький Є. Українська дипломатична місія до Ватикану // Ка- лендар-альманах на 1954 рік. — Буенос-Айрес, 1954. 33 Левицький Д. З дипломатичних споминів //Історичний календар- альманах «Червоної Калини» за 1939 рік. — Львів, 1938: 34 Марголін А. Лондон // Там само. 35 Украина и политика Антанты // Революция на Украине: по ме- муарам белых. — М. — Л., 1930. 36 Дипломатія УНР і Української Держави в документах і спогадах сучасників. У двох томах. — К., 2008. 37 Биховський Л. Книгарні. Бібліотеки. Академія: спомини 1918– 1921 рр.// Самостійна Україна. — Чикаго, 1965. — № 6, 7, 8, 9, 10, 11–12; 1966. — № 1, 2, 5, 6, 7; Биховський Л. Книгарні. Бібліотеки. Академія: спомини (1918–1922). — Мюнхен — Денвер, 1971. 38 Цегельський Л. Від легенд до правди: спомини про події в Україні, зв’язані з першим листопадом 1918 р. — Нью-Йорк, 1960. 39 Кедрин І. Виправлена правда: події в Україні 1918 р. у кривому дзеркалі споминів д-ра Л. Цегельського. — Нью-Йорк, 1963. 52 Р. Я. Пиріг 40 Левицький К. Перший державний секретаріат у Львові // Україн- ський скиталець — Відень, 1923. — № 11; Трильовський К. Мої перші дні у ЗУНР // Літопис Червоної Калини. — Львів, — 1936. — № 11; Па- ліїв Д. Листопадова революція: з моїх споминів. — Львів, 1929; Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. — Львів, 1931; Рудницька М. Львівське жіноцтво під час листопадового перевороту // Вісті комба- танта. — Торонто, 1969. — № 1. 41 Назарук О. Рік на Великій Україні: конспект споминів з україн- ської революції. — Відень, 1920; Так само. — Нью-Йорк, 1978; Наза- рук О. Дещо про те, чому ми не закріпили Української Держави // Календар Українського народного союзу на рік звичайний 1922. — Нью-Йорк, 1922; Його ж. Спомин про те, які були перші кроки геть- манської ідеї у глибині народних мас після великої катастрофи нашої державності // За велич нації. У двадцяті роковини відновлення Україн- ської Гетьманської Держави. — Львів, 1938. 42 Назарук О. Галицька делегація в Ризі 1920 р. спомини учасника. — Львів, 1930. 43 Коновалець Є. Причинки до історії Української революції. — Прага, 1928; Там само. Київ. — 1991. — №10; Його ж. Причинки до історії ролі січових стрільців в українській революції // Розбудова нації. — Прага, — 1928. — № 2–3. 44 Мельник А. Київ-Мотовилівка-Карабчиїв, де наші серця сповня- лися гордощів та радощів // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974; Дашкевич Р. Артилерія січових стрільців у боротьбі за Золоті Київські ворота. — Нью-Йорк, 1965; Фрагменти цих спогадів були також опубліковані у часописі «Україна. Наука і культура» — К., 1994. — Вип.28; Думін О. Табор окремого загону січових стрільців в Білій Церкві // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1935. — № 3; Його ж. До початків організації наддніпрянських Січових Стрільців: спогад //Віст- ник. — Львів, 1938. — № 7–8; Сушко Р. Січові Стрільці за Центральної Ради (мої спомини про першу сотню СС) //Історичний календар-аль- манах Червоної Калини на 1928р. — Львів; К.,1927; Заклинський М. «А ми тую стрілецьку славу збережемо»: спомини з визвольної війни. — Львів, 1936. 45 Шухевич С. Спомини з Українсько-Галицької армії (1918–1920). У 5-ти ч. — Львів, 1929; Його ж. За гетьманських часів в Одесі// Істо- ричний календар-альманах Червоної Калини на рік 1931. — Львів, 1930. 53Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... 46 Кравс А. За українську справу: спомини про 3-й корпус УГА після переходу за Збруч. — Львів, 1937; Курманович В. Відворот УГА за Збруч //Літопис Червоної калини. — Львів, 1934; Безручко М. Група С.С. в боях на підступах до Кам’янця-Подільського. Бій під Смотричем 22 липня 1919 року // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1927 рік. — Львів; — К., 1926. 47 Гофман М. Записки и дневники. 1914–1919. Л., 1929; Люден- дорф Э. Мои воспоминания о войне 1914–1918 гг. — Москва — Минск, 2005; Чернин О. У світовій війні. М., — Л., 1925. 48 Groener W. Lebenserinnerung. Jugend. Generalstab. Wertkrieg. — Gottingen, 1957. 49 Дмитришин В. Повалення німцями Центральної ради у квітні 1918 року: нові дані з німецьких архівів // Політологічні читання. — 1994. — № 1. 50 Гуммерус Г. Україна в переломні часи: шість місяців на чолі по- сольства у Києві. — К., 1997. 51 Омелянович-Павленко М. Спомини// Літературно-науковий віст- ник. — Львів, 1929. — Кн. 10, 11, 12; — 1930. — Кн. 1, 2, 4, 6; Його ж. На чолі запорожців в 1919 р. у боротьбі з денікінцями // Дніпро. — Львів, 1929; Його ж. На Україні, 1917–1918. Спомини. — Прага, 1935. 52 ЦДАВО України. — Ф. 4012. — Оп.1 — Спр. 14. 53 Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917–1920). — К., 2007. 54 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). У 4-х ч. — Львів, 1927–1931. 55 Петрів В. Уривок із споминів // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1929 рік. — Львів, 1929; Його ж. Декілька слів про Запорожский імені кошового отамана Костя Гордієнка полк кін- них гайдамаків // Літературно-науковий вістник. — Львів, 1928. — № 4; Його ж. Житомирська юнацька школа: формування, наука, бої, пер- ший випуск української старшини. Сторінки з недрукованого щоден- ника / Літопис Червоної Калини — Львів, 1936. — № 5, 6, 7–8, 11; — 1937. — № 1, 3, 6. 56 Петрів В. Неторованим шляхом: спомини з історії української ре- волюції 1917–1921 рр.//Вітчизна. — К., 1993. — № 3–4, 5–6, 7–8, 11–12; 1994. — № 1–2, 5–6, 9–10; 1995. — № 3–4, 5–6. 54 Р. Я. Пиріг 57 Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. — К., 2002; Його ж. Військово-історичні праці. Листи. — К., 2004. 58 Авраменко Н. Спомини запорожця. — К., 2007. 59 Махно Н. Русская революция на Украине: от марта 1917 г. по апрель1918 г. — Кн. 1. — Париж, 1929. — Кн. 2. — Париж, 1936. — Кн. 3. — Париж, 1937. 60 Махно Н. Воспоминания. — К., 1991. 61 Махно Н. И. Воспоминания, материалы и документы. — К., 1991. 62 Махно Н. Воспоминания (март 1917–декабрь 1918 гг.)// Арши- нов П. А. История махновского движения (1918–1921); Махно Н. Воспоми- нания. Кузьменко Г. А. Дневник, 19 февраля 1920 — 28 марта 1920. — М., 1996; Махно Н. Воспоминания (март 1917–декабрь 1918 гг.). — Х., 1998. 63 Махно Н. Сповідь анархіста. — К., 2008. 64 Юртик Г. Звенигородський кіш вільного козацтва //Літературно- науковий вістник. — Львів, 1922. — Кн. 2.; Його ж. Стихія ( Зі споми- нів)// Літературно-науковий вістник. — Львів, 1922. — Кн.3; Його ж. Другий Всеукраїнський військовий з’їзд. Перший Універсал// Літера- турно-науковий вістник. — Львів, 1923. — Кн. 3, 4. 65 Тютюнник Ю. З поляками проти України. З передмовою і при- мітками М. Любченка. — Х., 1924. У 1991 р. в Києві вийшло препри- нтне видання цих спогадів. 66 Какуріна Н. Как сражалась революция. — М., 1928. 67 Див. «Україна». — 1992. — № 1–2; «Слово і час». 1993. — № 10–12; 1994. — № 1–2. 68 Чикаленко Є. Щоденник. Т. 2 (1918–1919). — К., 2004; Чика- ленко Є. Щоденник. 1918–1920. — Київ — Нью-Йорк, 2005. 69 Винниченко В. Щоденник. Т. 1. 1911–1920. — Едмонтон — Нью- Йорк, 1980. 70 Донцов Д. Рік 1918. — Київ–Торонто, 1954. 71 Донцов Д. Рік 1918 // Хроніка 2000. — 1997. — № 17–18; № 19–20. 72 Шаповал М. Щоденник: від 22 лютого 1919 р. по 31 грудня 1924 р. Ч. 1. — Б. м., 1958. 73 Жуковський О. Записна книжечка з 1919 р.// Український історик. — 1983. — № 2–4; — 1986. — № 1–2, 3–4. 55Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... 74 Вернадський В. Дневники, 1917–1921. — Ч. 1. Октябрь 1917 — ян- варь 1920. — К., 1994. Його ж. Дневники, 1917–1921. Ч. 2. Январь 1920 — март 1921. — К., 1997. Частково записи за травень-червень 1918 р. пуб- лікувалися в «Українському археографічному щоденнику». — 1992. — Вип. 1. 75 Деникин А. Очерки русской смуты. Т. 1–2. — Париж, 1920–1922; Т. 3–4. — Берлин, 1924–25; У 2002 мінське видавництво «Харвет» перевидало цю працю у п’яти книгах; Врангель П. Записки. Ноябрь 1916 — ноябрь 1920 г. В 2-х томах. — Минск, 2002; Краснов П. На вну- трешнем фронте. — Л., 1927; Краснов П. На внутрешнем фронте. В донской станице при большевиках. Всевеликое войсько Донское. — М., 2003. 76 Белое движение. Мемуары А. И. Деникина, П. Н. Краснова, П. Н. Врангеля. — М., 2006. 77 Деникин А. Очерки русской смуты. Белое движение и борьба доб- ровольческой армии. Май — октябрь 1918. Воспоминания и мемуары. — Минск, 2002. — С. 52. 78 Деникин А. Очерки русской смуты. Вооруженные силы юга Рос- сии. Заключительный период борьбы. Январь 1919 — март 1920. — Минск, 2002. — С. 111. 79 Врангель П. Записки. Ноябрь 1916 — ноябрь 1920. Т.1. — С. 92. 80 Краснов П. На внутрешнем фронте. — С. 30–305. 81 Черячукин А. Донские делегации на Украину и в Белград. — 1924. — № 3. 82 Герцог Г. Лейхтенбергский. Так начиналась «Южная Армия» // Архив русской революции. — Т. VІІІ. — Берлин, 1923. 83 Залесский П. Южная армия. Краткий исторический очерк// Дон- ская летопись. Белград. — 1924. — № 6. 84 Шульгин В. Последний очевидец. Мемуары. Очерки. Сны. — М., 2002; Гурко В. Из Петрограда через Москву, Париж и Лондон в Одессу. 1917–1918 гг.// Архив русской революции. Т.ХУ. — Берлин, 1924: Трубецькой Е. Из пришлого. Воспоминания. Из путевых заметок бе- женца. — Томск, 2000. 85 Гурко В. Политическое положение на Украине при гетьмане// Революция на Украине по мемуарам белых. — М. — Л., 1930. — С. 213. 56 Р. Я. Пиріг 86 Революция на Украине по мемуарам белых. Сост. С. Алексеев. М. — Л, 1930. Слід відзначити, що у серії «Революция и гражданская война в описаниях белогвардейцев» той же С. Алексєєв упорядкував ще кілька ґрунтовних збірників, зокрема «Февральская революция», туди увійшли спогади О. Керенського, М. Родзянко, П. Мілюкова, А. Денікіна, П. Краснова та інших. 87 Маляревский А. (Сумской А) на переэкзаменовке: П. П. Скоро- падский и его время//Архив гражданской войны. — Берлин, 1923, Вып. 2. Його ж. Скоропадский — Гетьман всея Украины. — К., 1918; Кочубей В. Генерал Павел Скоропадский. Из личных воспоминаний// Военная быль. — № 95–96 — Париж, 1969; 88 Могилянский Н. Трагедия Украины. (из пережитого в Киеве в 1918 году)// Архив русской революции. Т. ХІІ. — Берлин, 1923. 89 Мілюков П. Н. Дневник (Переговоры с немцами в 1918 году)// Новый журнал. — Нью-Йорк, 1961. — Кн. 66. 90 Дневник П. Н. Милюкова. 1918–1924. — М., 2005. 91 Затонський В. П. Із спогадів про українську революцію// Літопис революції. — 1929. — № 4, 5–6; — 1930. — № 5. 92 Там само. — 1930. — № 5–6. 93 Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне. М. — Л. — 1924. — Т .2. — 1928. — Т. 3. — 1932. 94 Антонов-Овсієнко В. О. У боротьбі проти Директорії// Літопис революції. 1929. — № 5–6; — 1930. — № 1, 2, 3–4, 5; Його ж. В боротьбі проти Денікіна й союзницької окупації//Там само. — 1930. — № 1–2. 95 Бош Е. Б. Год борьбы: борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации. — М. — Л., 1925. 96 Петровський Г. Н. Очерк из Октябрьской революции в Донбассе// Летопись революции. — 1922. — № 1; Квиринг Э. И. Екатеринослав- ский совет и Октябрьская революция // Там само; Покко С. Организа- ция и борьба Красной гвардии в Харькове// Там само; Кулик І. Жовтневі дні у Києві// Там само; Ряппо Я. Борьба сил в Октябрьскую револю- цию на Николаевщине// Там само; Іванов А. Центраная Рада и Киев- ский совет//Там само. — 1922. — № 2; Терехова Р. Я. Берестово- Богодухово — Кальмиусский район (1903–1918 гг.) //Там само. — 1923. — № 5; Зайцев Ф. Как мы творили Октябрь (1917–1918 гг. в Юзовке)// Там само. — 1925. — № 4. 57Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції... 97 Лапчинский Г. З перших днів Всеукраїнської влади// Літопис ре- волюції. — 1927. — № 5–6; Його ж. Перший період Радянської влади на Україні. ЦВКУ та Народний Секретаріат //Там само. — 1928. — № 1. 98 Мазлах С., Шахрай В. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Украї- ною). — Саратов, 1919. 99 Комаренко Н. В. Журнал «Літопис України». Історіографічний нарис. — К., 1970. — С. 122–123. 100 Из истории Октябрьской революции в Киеве (воспоминания участников). — К., 1927; 1917 год в Харькове. Сб. статей и воспомина- ний. — Днепропетровск, 1927; Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сб. воспоминаний и статей. — Х., 1929. 101 Боротьба за перемогу Радянської влади на Україні. Зб. спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції. — К., 1957; Незабутні роки. Спогади учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни. — К., 1967. 102 Борці за Жовтень розповідають. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Катеринославщині. — Дніпропетровськ, 1957; Боротьба за владу Рад на Миколаївщині. Зб. спогадів учасників Великої Жовтне- вої соціалістичної революції та громадянської війни (1917–1920 рр.). — Миколаїв, 1959; В защиту революции. Воспомининия участников борьбы за власть Советов и начала социалистического строительства в Киеве и на Киевщине. — К., 1977. 104 Нас вдохновляла революция. Воспоминания ветеранов граж- данской войны. Изд. 2-е. — К.,1978. 104 Бош Е. Б. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации. Изд. 2-е. — К., 1990; Затонський В. Із спогадів про українську революцію//Архіви України. — Боротьба за Київ, січень 1918 року//Україна. — 1991. — № 2. 58 Р. Я. Пиріг

Ähnliche Einträge