Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)

Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)

Розглядаються взаємовідносини між Українською народною республікою і Польською державою на завершальному етапі Української революції 1917-1921 рр. Аналізується сутність Варшавської угоди в геополітичному й цивілізаційному контексті....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Корольов, Г.
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
Schlagworte:
Міжнародні відносини і дипломатія
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28226
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.) / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 5. — С. 275-286. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28226
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-282262025-02-09T14:56:52Z Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.) Корольов, Г. Міжнародні відносини і дипломатія Розглядаються взаємовідносини між Українською народною республікою і Польською державою на завершальному етапі Української революції 1917-1921 рр. Аналізується сутність Варшавської угоди в геополітичному й цивілізаційному контексті. Рассматриваются взаимоотношения между Украинской народной республики и Польским государством на завершающем этапе Украинской революции 1917-1921 гг. Анализируется сущность Варшавского соглашения в геополитическом и цивилизационном контексте. Addresses the relationship between the Ukrainian Peoples Republic and the Polish State in the final stage of the Ukrainian revolution of 1917-1921 years. Examines the essence of the Warsaw Agreement in the geopolitical and civilizational context. 2010 Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.) / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 5. — С. 275-286. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. XXXX-0081 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28226 uk Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років application/pdf Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Міжнародні відносини і дипломатія
Міжнародні відносини і дипломатія
spellingShingle Міжнародні відносини і дипломатія
Міжнародні відносини і дипломатія
Корольов, Г.
Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
description Розглядаються взаємовідносини між Українською народною республікою і Польською державою на завершальному етапі Української революції 1917-1921 рр. Аналізується сутність Варшавської угоди в геополітичному й цивілізаційному контексті.
author Корольов, Г.
author_facet Корольов, Г.
author_sort Корольов, Г.
title Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
title_short Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
title_full Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
title_fullStr Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
title_full_unstemmed Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
title_sort союз ю. пілсудського — с. петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання варшавської угоди 22 квітня 1920 р.)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2010
topic_facet Міжнародні відносини і дипломатія
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28226
citation_txt Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору (до 90 річниці підписання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.) / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 5. — С. 275-286. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
work_keys_str_mv AT korolʹovg soûzûpílsudsʹkogospetlûrivkontekstígeopolítičnogoviborudo90ríčnicípídpisannâvaršavsʹkoíugodi22kvítnâ1920r
first_indexed 2025-11-27T02:44:52Z
last_indexed 2025-11-27T02:44:52Z
_version_ 1849909833346580480
fulltext мІжнароднІ вІдносини І дипломатІя Геннадій Корольов союз ю. пілсУдськоГо — с. петлюри в контексті ГеополітичноГо виборУ (до 90 річниці підписання варшавської угоди 22 квітня 1920 р.) Розглядаються взаємовідносини між Українською народ- ною республікою і Польською державою на завершальному етапі Української революції 1917–1921 рр. Аналізується сутність Варшавської угоди в геополітичному й цивілі- заційному контексті. Рассматриваются взаимоотношения между Украин- ской народной республики и Польским государством на завершающем этапе Украинской революции 1917–1921 гг. Анализируется сущность Варшавского соглашения в геополитическом и цивилизационном контексте. Addresses the relationship between the Ukrainian People’s Republic and the Polish State in the final stage of the Ukrainian revolution of 1917–1921 years. Examines the essence of the Warsaw Agreement in the geopolitical and civilizational context. Взаємовідносини Директорії УНР на чолі з С. Петлю- рою та Польської держави Ю. Пілсудського відтворюють суперечливість перебігу завершального етапу Української революції 1917–1921 рр. Варто наголосити, що вони розвивалися у нерівноправній формі. Такий стан речей обумовлювався військовими поразками Третьої УНР та глибокими суперечностями між галицькими і наддніп- рянськими керівниками. «Політична діяльність — писав німецький філософ К. Ясперс, — це дійсність, схоплена в боротьбі в її останній залежності і що відкриває у фак- тичному результаті свою суть»1. Така сентенція у повній мірі пояснює зміст й історичне значення Варшавської угоди 22 квітня 1920 року, підписаної С. Петлюрою і Ю. Пілсуд- ським. Саме текст договору визначив і визначав долю укра- їнських земель на кілька десятиліть. Вибір між «старою» Європою й більшовицькою Росію став суттю історичного процесу для Східної і Західної України. Актуальність означеного питання лежить в площині реконструкції становища історичних перспектив УНР у вимірі Центрально-Східної Європи, долі політичної та інтелектуальної еліти, народженої подіями революційного часу, а також у важливості усвідомлення принципових розходжень в середині українського табору відносно напрямків розвитку української державності. Історіографія укладання Варшавської угоди є досить дискусійною й започаткована самими сучасниками доби Директорії УНР. Головними завданнями статті автор визначає: відтво- рити історичний сенс Варшавської угоди в дискурсі геополітичного і цивілізаційного розвитку Центрально- Східної Європи. Остання розуміється як «інша» Європа (поняття Л. Вулфа2), окремий простір Заходу. Відтак історичний контекст пов’язується із уявленнями і стерео- типами європейських еліт відносно України як самодостат- ньої країни й «неісторичної» нації. Оцінка Варшавської угоди 22 квітня 1920 р. між УНР і Польщею лежить в площині геополітичного чинника, проблеми легітимності української влади та ідеї соборності української земель в очах Заходу. Їх сутність складає беззаперечна легітимація Польщі Західними світом, що 276 Геннадій Корольов випливає із уявлення про «історичність» польського народу й стратегії міжнародного курсу Антанти на східноєвро- пейському просторі. Варшавська угода 22 квітня 1920 р. — міждержавний документ, котрий складається з семи статей. Підписавши його, Польща визнавала існування незалежної УНР, відбу- валася легітимація влади Директорії на чолі з С. Петлю- рою. У геополітичному контексті дипломатичний хід відродженої Польщі, яка перебувала у сфері інтересів Антанти, мав антибільшовицький зміст. Боротьба Заходу проти ідеї світової революції визначала сутність дипло- матичної гри на теренах Центрально-Східної Європи. Фактично для антантівських і польських керівників констатація статусу УНР була лише прикриттям реальних намірів, спрямованих на послаблення Росії й посилення Польщі. Зміст договору відтворює базові принципи міжнародної політики Антанти та анексію Західної України Польщею. Стаття 4 Угоди передбачала, що «Український уряд зобов’язується не укладати жодних міжнародних угод, спрямованих проти Польщі; те саме зобов’язується не робити уряд Польської Республіки стосовно Української Народної Республіки». У статті 7 визначалося укладення військової конвенції. Східна Галичина, котра складала основу Західної Області УНР, переходила до складу Польщі. Цей політичний крок С. Петлюри вказував на втрату ним влади та примарність перспектив УНР, котра поступкою власних територій намагалася здобути між- державне визнання і продовжувати боротьбу проти біль- шовизму. Укладена 24 квітня 1920 р. військова конвенція перед- бачала, що у війні проти більшовиків на території Право- бережної України польські та українські війська виступають 277Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору як союзники під «загальним керівництвом» Командування польських військ. Рада народних міністрів УНР брала на себе зобов’язання постачати для польських військ в Україні протягом війни «м’ясо, жири, борошно, крупи, картоплю, цукор, овес, сіно, солому тощо»3. Польща перебирала на себе до закінчення військових дій керівництво всіма залізничними шляхами, які підконтрольні уряду УНР. Влада на визволених від більшовиків територіях мала передаватися «військовим та цивільним урядникам УНР», окрім «тилу» польських військ. Умови Варшавської угоди вказують на встановлення нерівноправних відносин між республіками й перехід УНР у права сателіта Польщі. Такий характер угоди щодо України завдав шкоди і Речі Посполитій Польській, котра через деякий час виявилася заручницею більшовиків4. Геополітичний чинник розкриває державотворчий аспект стосунків між новопосталими державностями Центрально- Східної Європи, вказуючи на існування спільних і від- мінних суспільних моделей розвитку відродженої УНР та Польщі. Однак польська політична еліта завжди розглядала українські землі лише в площині ідеї «відродження Речі Посполитої в кордонах 1772 р.». І плин часу підтвердив ці наміри. Об’єктивне становище українських військ і фактична відірваність уряду УНР «від життя», існування глибоких суперечностей між проводами й армійським керівництвом галичан і наддніпрянців, неспроможність швидко реалізу- вати першочергові реформи в аграрній та соціально-еконо- мічній сферах сприяли дезорганізації влади об’єднаної УНР у проведені єдиної зовнішньої політики. Конфлікт між Директорією і урядом ЗУНР випливав з труднощів «коор- динувати протипольського і протимосковський фронти в українській стратегії й дипломатії»5. Екс-голова Ради 278 Геннадій Корольов міністрів УНР І. Мазепа наголошував на існуванні різних уявлень вибору міжнародного союзника: «…Галицькі про- відники вважали, що тільки в союзі з тою чи іншою росій- ською владою можна було знайти вихід для української справи. В можливість порозуміння з поляками галичани не вірили. Наддніпрянські провідники, навпаки, ставились з недовір’ям як до «червоної», так і до «білої» Росії, а тому після листопадової катастрофи 1919 р. стали шукати порозуміння з сусідніми державами на Заході — Польщею і Румунією»6. Фактично таке становище в українському таборі перетворювало Галичину в об’єкт міждержавних переговорів. Парадокс історії полягає в тому, що після підписання Ризького договору 18 березня 1921 р. УНР стала своєрідною «розмінною картою» для польських керівників. Така ситуація виглядає закономірною, якщо враховувати існування сумнівів стосовно перспектив реалізації поло- жень угоди у Ю. Пілсудського. 5 травня 1920 р. в Бердичеві на нараді армійського штабу начальник Польської держави звернувся до «українського питання»: «Я поставив на карту останню можливість зробити щось на користь майбутнього Польщі, цим послабити потужність Росії в майбутньому. І коли вдасться допомогти створенню незалежної України, яка буде перепоною між нами і Росією, остання на багато років не буде нам загрожувати. … Але проблема в тому чи повстане Україна, чи має вона достатньо сил і людей, щоб організуватися, ми не можемо тут вічно знаходитися і тому звертаюся до місцевих поляків, щоб мене зрозуміли і допомогли. Це і в їх інтересах, не саботувати, а разом з українцями створити державу. Кордонів 1772 року віднов- лювати не буду, як колись бажав. Польща не потребує цих земель. … Іншого не має — як спробувати створити самостійну Україну. Нажаль Петлюра не відіграє тут 279Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору жодної ролі. Тут він тільки знаряддя, не більше. Коли не вдасться нічого тут зробити залишимо цей хаос власній долі. … А далі покаже майбутнє»7. Реалістичність оцінки Ю. Пілсудського відтворює об’єктивну геополітичну ситу- ацію в Центрально-Східній Європі, роль радянської Росії, УНР і Польської республіки. Думається, що розрахунок Начальника був спрямований на створення буферної дер- жави між Польщею і Росією, остання в його уявленнях поставала як агресор і ліквідатор державності. Крім того, Ю. Пілсудський мріяв про створення федеративного союзу на теренах Центрально-Східної Європи у складі Польщі, Литви й Білорусі8. Однак складність становища УНР і С. Петлюри не залежала й не визначалася позицією Ю. Пілсудського. В середині країни продовжувала утвер- джуватися влада більшовиків, котрі постійно нарощували свою військову міць. Сам Головний отаман С. Петлюра вважав договір ситу- ативним актом, спрямованим на забезпечення військового й політичного status quo: «Варшавська умова 22 квітня 1920 р. була історично вимушеним фактом, неминучим ланцюгом в ході політично-мілітарних подій нашої новіт- ньої історії, а не штучним утвором політичної нерозваж- ливості чи злої волі, як дехто легковажно і поверхово думає про неї. Її таємні моменти були відомі відпові- дальним діячам, що підписували її, але не могли бути переборені чи нейтралізовані через об’єктивні причини міжнародного характеру»9. Природно, що переважна більшість сучасників засуджу- вали угоду. М. Шаповал звинувачував Петлюру в «прода- жі» Галичини10, а С. Шелухін визначив договір «злочином, за який Україна заплатила своєю свободою і кров’ю своїх синів»11. Колишній Державний секретар ЗУНР В. Панейко наголошував, що позиція Петлюри базувалася на русо- 280 Геннадій Корольов фобстві, яке нищило перспективи української самостій- ності12. Екс-ад’ютант Головного отамана Ф. Крушинський намагався виправдати й викласти мотиви політичного рішення свого патрона13. О. Шульгин оцінював зовнішню політику С. Петлюри як революційну14. Зовнішньополітичний курс Директорії УНР викликав гостре обурення у М. Грушевського. Історик розглядав його у геополітичному і цивілізаційному контексті. Назви статей колишнього голови Центральної ради «Між Москвою і Варшавою»15 і «Україна, Польща й Росія»16 пояснюють концептуальну направленість їх змісту. Рецепція М. Гру- шевським суспільно-політичних процесів у Центрально- Східній Європі у 1920 р. базувалася на ідеї боротьби за Галичину. «…Галичина є першим предметом торгівлі, — писав учений у статті «Україна, Польща й Росія», — між польськими імперіалістами і українськими претендентами на владу, — але і серед національних партій Великої України постає досить виразна опозиція проти польсько- українського союзу»17. Цей регіон розумівся істориком як споконвічно українська земля, котра в силу історичних обставин має специфічні особливості. Фактично політик став апологетом соборності українських земель в еміграції і соціалістичному середовищі Європи. Галичина в його уявленні постає місцем збереження національної самоіден- тифікації, традицій культури й інтелектуалізму. Природно, що ставлення вітчизняних революціонерів і сучасників до укладання Варшавської угоди було неодно- значним. Переважали негативістські оцінки. У сприйманні колишнього голови Центральної ради М. Грушевського український діяч, який виявляв політичну прихильність до Польщі був черговий «новий Тетеря». Власне таку політич- ну оцінку від ученого отримав Головний отаман С. Петлю- ра після укладання Варшавської угоди 22 квітня 1920 р.18. 281Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору Від цієї індивідуалістичної інтенції вибудовувалася прак- тично вся аргументація «анти-народного і проти-соціаліс- тичного» курсу Директорії в середовищі лівої української еміграції. На «договір Пілсудський — Петлюра» відгукнувся М. Грушевський ще в одній полемічній статті «Україна, Польща і Росія»19. Його оцінка Варшавської угоди від 22 квіт- ня 1920 р. є різко негативною і «являється справою малої жменьки людей, котрі поставили собі задачею за всяку ціну утримати за собою химерну роль української влади»20. Колишній голова Центральної ради стверджував, що «се страшена провокація, яка може закопати не тільки «дирек- торію», але й ідею української державності, української національності, поставлену нею під польський омофор»21. Не визнаючи третю УНР за законну владу, політик зазна- чав, що ця угода є «особистою справою Петлюри і його спільників»22 М. Грушевський однозначно визначав С. Пет- люру як зрадника українського народу. Розв’язання суперечностей українсько-польських відно- син в уявленнях тогочасних провідників бачиться у формі рівноправних відносин між соціалістичними республі- ками23, за умови, коли Польща буде «задоволена своєю етнографічною територією і вільна від імперіалістичних зазіхань»24. Такі інтенції повертали вітчизняних лідерів до ідеї українського месіанізму серед слов’янських народів, реалізація котрої пов’язувалася зі створенням Чорномор- сько-балтійської федерації25. Аналіз діяльності Директорії УНР, особливо зовнішніх зносин з Польщею, дозволили зробити М. Грушевському футурологічне передбачення проте, що польська гегемонія несе розділення України26. Ідея «розділення» випливає з глибокого усвідомлення ним цивілізаційних особливостей української історії в межах дуальної опозиції «Росія — 282 Геннадій Корольов Європа». Закономірно, що М. Грушевський бачив об’єд- нання України «в цілім своїм етнографічнім складі» лише з Росією27. Голова Закордонної Делегації УПСР ствер- джував, що зовнішня політика С. Петлюри «компрометує українську державну думку в очах людей цею спілкою з польськими великими поміщиками» та призвела до штуч- ного розділення України на «більшовицьку» (Правобе- режжя) і «протиреволюційну» (Лівобережжя)28. З погляду історичної перспективи Варшавська угода й відновлення польської «займанщини» сприяли політичній консолідації українських партій і суспільства з більшовиць- кою Росією29. Такі інтенції вітчизняних провідників обґрун- товувалися пануванням соціалістичних ідей в Європі. Лише після дев’яти десятиліть можна усвідомити глибо- кий трагізм українських визвольних змагань, котрий поля- гав у спротиві як з боку Росії, так й Європи. При цьому УНРівські лідери свято вірили в західний політичний раці- оналізм і російську державну модернізацію. Головний ота- ман С. Петлюра у своєму листі до екс-прем’єра І. Мазепи від 15 березня 1920 р., роздумуючи над економічними перс- пективами української державності, писав: «Я хочу зверну- ти Вашу увагу на момент зносин наших торговельних з Європою. Без товарообміну ми не можемо армії формувати, ні життя державного відновити. До моря нашого, як дороги до зносин, ми не можемо добратись зараз і закріпити за собою. Залишається Румунія і Польща… Залишається Поль- ща, як єдине ширше вікно до Європи в смислі транспорту і зносин. Без порозуміння з Польщею абсолютно не можлива серйозна праця щодо випливаючи звідси висновків для на- шої державної праці»30. Зрозуміло, що С. Петлюра як лідер молодої держави намагався втримати попередні здобутки і прагнув закріпитися у владі. Але шлях до державницького тріумфу виявися для нього занадто складним. 283Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору Отже, на основі розгляду Варшавського договору 22 квіт- ня 1920 р. в контексті історичних перспектив виокрем- люється кілька висновків. Геополітичний чинник визначив цивілізаційний розрив України як з «червоною» й «білою» Росією. Після укладання Варшавської угоди УНР пере- творювалося на аморфну державність, уявного сателіта. Сучасник подій І. Мазепа з цього приводу писав: «Було ясно, що цей договір міг бути підписаний тільки в умовах, коли польський «союзник» міг диктувати волю представ- никам У.Н.Р.»31. По-перше, зміст угоди перекреслював сенс Акта Злуки УНР і ЗУНР, девальвувавши сутність ідеї соборності у владному таборі С. Петлюри, котрий автома- тично позбавлявся легітимації з боку українського суспіль- ства. По-друге, Головний отаман як «диктатор» слабко сприймав значення об’єднання українських земель, так і не зумівши довести «історичність» своєї нації. По-третє, Варшавський договір став символом зради в очах галичан. 1 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — Москва, 1994. — С. 348. 2 Вулф Л. Винайдення Східної Європи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва. — К., 2009. — С. 591. 3 Військова конвенція поміж Польщею і Україною // Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. — К., 2003. — С. 547. 4 Терещенко Ю. Варшавський договір 1920 р. і його оцінка українською дипломатією // Симон Петлюра у контексті українсь- ких національно-визвольних змагань. Збір. наук. праць. — Фастів, 1999. — С. 138. 5 Лисяк-Рудницький І. Українська національна Рада й ідея собор- ности // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. 2. — К., 1994. — С. 280. 6 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. — К., 2003. — С. 398. 284 Геннадій Корольов 7 Rok 1920. Rozmowyz Józefem Piłsudskim-Z Dziennika Antoniego Listowskiego (1919–1920). Opracował A. Nowak // Arkana. — 1998. — N 23. — S. 43, 44. 8 Верстюк В. Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри 1920 р. у сучасній українській історіографії // Наукові записки НАУКМА. — Том 41: Історичні науки. — К., 2005. — С. 62. 9 Петлюра Симон. Статті, листи, документи. — Т. 2. — Нью- Йорк, УВАН у США — Б-ка ім. Симона Петлюри в Парижі 1979. — С. 390. 10 Шаповал М. Велика революція і українська визвольна про- грама. — Прага, 1928 — 324 с. 11 Шелухін С. Варшавський договір між поляками і Петлюрою 21 квітня 1920 року. — Прага, 1926. — С. 12. 12 Панейко В. Зєднанні держави Східної Європи. Галичина й Україна супроти польщі і Росії. — Відень, 1922. — С. 31. 13 Крушинський Ф. Петлюра і Пілсудський (В 16-ту річницю до- говору з 22 квітня 1920 року) // Молода Україна. — 1936. 4.4–5. — С. 5–8. 14 Шульгин О. Симон Петлюра та українська закордонна полі- тика // Збірник пам’яті Симона Петлюри (1879 — 1926). — Прага, 1930 — С. 175. 15 Грушевський М. Між Москвою і Варшавою // Центральний дер- жавний історичний архів у м. Києві (далі — ЦДІАК). — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 184. — Арк. 31–34 зв. 16 Грушевський М. Україна, Польща й Росія // ЦДІАК. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 186. — Арк. 1-6. 17 Його ж. Україна, Польща й Росія // Нова доба. — Ч. 17. — 26 червня 1920. — С. 2. 18 Його ж. Між Москвою і Варшавою // Борітеся-поборете! — Відень, 1920. — № 2. — С. 1. 19 Його ж. Україна, Польща й Росія // Нова доба. — Ч. 17. — 26 червня 1920. 20 Там само. — С. 2. 285Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри в контексті геополітичного вибору 21 Грушевський М. Між Москвою і Варшавою // Борітеся-побо- рете! — Відень, 1920. — № 2. — С. 4. 22 Грушевський М. Україна, Польща й Росія // Нова доба. — Ч. 17. — 26 червня 1920. — С. 3. 23 Там само. 24 Там само. 25 Корольов Г. О. Автономістсько-федералістські погляди Михай- ла Грушевського: формування, втілення, трансформація. — Дис. … канд. іст. наук. — К., 2009. — С. 164. 26 Грушевський М. Україна, Польща й Росія. — С. 3. 27 Там само. 28 Там само. 29 Там само. 30 Мазепа І. Вказ. праця. — С. 402. 31 Там само. 286 Геннадій Корольов

Ähnliche Einträge