Собор ілюзій
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28262 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Собор ілюзій / Ф. Турченко // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 295-301. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859909061121671168 |
|---|---|
| author | Турченко, Ф. |
| author_facet | Турченко, Ф. |
| citation_txt | Собор ілюзій / Ф. Турченко // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 295-301. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
| first_indexed | 2025-12-07T16:01:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
Федір Турченко (Запоріжжя)
СОБОР ІЛЮЗІЙ
Три дні — 17–19 травня 2004 р. — у Запоріжжі відбувалася подія, яка так і не
одержала точної назви: запорізькі газети і розвішані по місту транспаранти переко-
нували нас, що відбувається «Собор народов Беларуси, России и Украины», а у ви-
ступах учасників, у тому числі і тих, що потрапили на шпальти газет, йшлося про
«Собор славянских народов». Ці різні за змістом терміни викликали у прискіпливих
спостерігачів цілу низку питань. Усім відомо, що, крім росіян, українців і білорусів,
до слов’янської групи народів відносяться поляки, чехи, словаки, болгари та ін. За-
просили б і їхніх представників, щоб підтвердити «європейський вибір» України або
хоча б «багатовекторність» її зовнішньої політики. Але на Соборі їх не було. Виняток
зробили для сербського професора з Косова, виступ якого був просякнутий анти-
західною спрямованістю. На Собор зібрали лише представників від тих слов’янських
народів, що входили раніше до складу СРСР.
Виникає ще одне питання, пов’язане зі складом учасників собору. Усі три краї-
ни — Україна, Білорусь і, особливо, Росія, багатонаціональні. Крім слов’ян, на їхніх
територіях багато століть проживають представники інших народів, зокрема, татари,
азербайджанці, євреї, грузини, вірмени, чеченці та ін. На Соборі їх голосу не було
чути. Напевне, доленосні питання майбутнього трьох держав організатори Собору
прагнули вирішувати без їх участі. Що ж, така позиція організаторів.
Коло учасників Собору було штучно звужене ще й за конфесійною ознакою.
Окрім того, що Собор був суто східнослов’янським, його, схоже, цілком свідомо зро-
били ще й православним. На Соборі було представлене лише православне духовен-
ство, звучали привітання від вищих ієрархів Російської православної церкви і Укра-
їнської православної церкви (Московського патріархату). Але відомо, що не всі ет-
нічні росіяни, українці і білоруси є православними. Серед них є багато представників
інших конфесій, а також таких, хто взагалі не зараховує себе до жодної конфесії
і є принциповим атеїстом. Ці повноправні громадяни сусідніх країн не мали шансів
довести свою точку зору щодо майбутнього своїх держав до учасників Собору.
Що ж стосується православних українців, то їхнє представництво було звужене
ще дужче: в Україні існує декілька православних конфесій — УПЦ (Московського
патріархату), УПЦ (Київського патріархату), Українська автокефальна православна
церква (УАПЦ). Кожна з цих конфесій має своїх вірних, повноправних громадян
України. Але на Соборі не було представлене духовенство від УПЦ (КП) і УАПЦ,
а привітання прозвучали лише від УПЦ (Московського патріархату). Це означає,
що організатори Собору не вважали за необхідне залучати до діалогу ту частину
296 Схід / Захід. Випуск 9–10. Спеціальне видання
православних України, яка не визнає своїм духовним центром Московську патріархію,
а орієнтується на національні православні центри.
Напевне, ніяких шансів опинитися серед учасників Собору і донести свою думку
не мали й ті, хто відкрито зараховує себе до українських греко-католиків (які, до речі,
живуть не лише в Західній, а й у Східній Україні), члени протестантських конфесій,
представники іудейської громади регіону. Усім їм, а особливо останнім, було що ска-
зати у відповідь на розлогі тиради про причини і винуватців усіх проблем православних
східних слов’ян (аж до сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців»).
Чому так ретельно було дібрано учасників, розкриває хід Собору та зміст висту-
пів його учасників. Гасло Собору було оформлене у вигляді герба з надписом «Три
страны — один народ». Про які країни йде мова — зрозуміло, а от про який такий
«один народ» — не зовсім. Втім, все прояснили виступи на Соборі і «круглий стіл»,
присвячений історичним наслідкам Переяславської козачої ради 1654 p., який в рам-
ках Собору відбувся в Запорізькому держуніверситеті.
Центральною ідеєю виступів гостей і деяких «земляків» була оцінка Переяслав-
ської ради як акту «возз’єднання двох братніх слов’янських православних народів»,
що «врятував Україну від загибелі». Приблизно так описували Переяславську раду
і 50 років назад. Але тепер з’явилися і нові мотиви: прямі й непрямі заклики до ново-
го Переяслава, до об’єднання трьох держав як альтернативи «європейському вибору»
України. Виявляється, в України немає жодної іншої дороги в своєму історичному
житті, як об’єднання з Росією. Виявляється, з Заходу, як і сотні років назад, наростає
загроза знищення, і навіть новий фашизм, а зі Сходу — порятунок. Характерно, що
при цьому всі прагнули посилатися на факти історії, охоче оперували іменами і да-
тами, хоча істориків, які професійно займалися питаннями Переяславської ради
і українсько-російськими відносинами (тобто вивчали оригінальні документи, пи-
сали статті і монографії з цієї проблеми, які одержали наукову апробацію колег), —
ні на Соборі, ні на „круглому столі» в університеті, взагалі не було. А послатися на
авторитет науки дуже хотілося. При цьому аматорами від історії робилися такі екзо-
тичні висновки щодо давнього і недавнього минулого, що аж дух перехоплювало.
Характерно, що при цьому вони зустрічали оплески аудиторії, в якій були і відомі
в Україні, Росії і Білорусії політики. Якщо судити за зовнішньою реакцією цих полі-
тиків, вони щиро вірили, що так воно і було насправді. Від палких доповідачів ді-
ставалося і тим, хто мав іншу точку зору: для цієї категорії у них було готове кліше —
«псевдоісторики».
Кожен з-поміж нас є спеціалістом у вузькій сфері. Епоха Відродження закінчи-
лася декілька сот років тому. Наприклад, історику не дано розібратися в тонкощах
авіабудування. Просто смішно, коли він стане давати поради конструктору в його
професійній царині. Посміємо зробити припущення, що й інженеру нелегко стати
професійним істориком. А для того, щоб одержати інформацію з інших сфер науки,
у яких ми не фахівці, звертаємося до авторитетних експертів. Я також не вважаю
себе тонким спеціалістом з Переяславської ради й її наслідків для України, тому
пропоную звернутися до професіоналів у цьому питанні.
297
Наприкінці січня 2004 р. Національний інститут стратегічних досліджень при
Президенті України опублікував затверджену Вченою радою аналітичну записку
з приводу впливу Переяславської ради на історичну долю українського народу. Цей
документ сформульований як підсумок наукової роботи багатьох вчених України
(а не лише тих, яких на «круглому столі» поіменно називали «псевдоісториками»).
В записці (цитуємо її за публікацією у газеті «День» від 31.01.2004 р.) говориться:
«Уже во второй пол. ХVII—начале ХVIII в. Россия нанесла Украине смертельный
удар: значительно сузила ее суверенитет и отдала (из собственных геополитических
соображений) значительную часть под власть Польши...Имперская политика России
в Украине имела катастрофические последствия — рожденная в национально-
освободительной борьбе украинского народа Казацкая Держава прекратила суще-
ствование...» Нічого подібного на Соборі не було сказано. Бо там домінувала полі-
тика зовсім іншого напрямку, спрямована на пришвидшення «нового Переяслава»,
а не врахування уроків першого.
І ще з одним висновком Інституту стратегічних досліджень варто було позна-
йомитися тим, хто прославляв на Соборі період перебування України у складі
Росії: «Имперская политика привела к денационализации значительной части
украинского народа, глубоким деформациям в его духовно-культурном развитии,
деградации и распылению украинских элитных слоев, огромным искажениям
в этнона циональной структуре общества и тенденциях его демографического
развития». Цей висновок ґрунтується на численних фактах, доступних для пере-
вірки кожному. Для неупередженої людини такий висновок очевидний. Для
кожного, хто вважає себе демократом і орієнтується на християнські цінності
(у тому числі православні), зазначені вище деформації — денаціоналізація, де-
градація національної еліти та інші — це мінус, а не плюс в історії будь-якого
народу.
Але це вже в минулому, у якому, до того ж, була не лише експансія і гніт, але
й разом пережиті драматичні події, взаємодопомога. Цілком очевидно, що на
обрáзах минулого будувати сучасні відносини не можна. Нам жити в сучасному
світі з надією на краще майбутнє. Географія — як доля. Росія — великий геогра-
фічний сусід, а з сусідами необхідно жити в мирі й дружбі. Але про історію все-
таки слід завжди пам’ятати, інакше вона сама про себе нагадає. Якщо і варто
говорити про видатне значення історичних уроків Переяслава для сучасної Укра-
їни, то, за висновком того ж Інституту, вони полягають у тому, що Українська
держава, внутрішньо консолідуючись і зміцнюючи свій суверенітет, повинна
робити максимально можливе, щоб перетворитися з об’єкта на повноправний
суб’єкт сучасної міжнародної політики — як стосовно східних, так і західних
сусідів. І саме у контексті цього імперативу слід будувати політичні і всякі інші
відносини з Росією. Вже зараз вони вимальовуються дуже чітко: «Дружба — так,
«Новий Переяслав» — ні!».
Напевне, такий курс не всім подобається. Але при цьому слід виходити з загаль-
нонаціональних інтересів, тобто інтересів громадян України усіх національностей
Федір Турченко. Собор ілюзій
298 Схід / Захід. Випуск 9–10. Спеціальне видання
і віросповідань, всіх регіонів, а не з потреб керівництва — хай і дуже важливого —
окремо взятого промислового підприємства і його закордонних партнерів, зорієн-
тованих на слов’янофільську ідею у її великодержавному російському варіанті.
ДОДАТКИ
№ 1.
Пленарне засідання Собору слов’янських народів
[нотатки спостерігача]
Пленарне засідання відбулося 18 травня [2004 р.] з 10 до 14 години у палаці ДСС.
На засіданні були присутні, як було оголошено, представники громадськості Росії,
Білорусі та України. Сцена була прикрашена гаслом: «Один народ — три держави».
У президії зібрання були голова облдержадміністрації — В. Березовський, міський
голова — Є. Карташов, депутати Верховної Ради України — С. Правденко та П. То-
лочко, депутати Державної Думи Росії — Г. Селезньов (від блоку «Росія»), С. Глазьєв
(блок «Родина»), А. Малофеєв — голова комісії іноземних справ Державних зборів
Білорусі, директори запорізьких підприємств — В. Сацький, Ф. Муравченко, В. Бо-
гуслаєв. Організатори винесли подяку за матеріальну допомогу ЦКБ «Прогрес»,
АТ «Мотор-Січ», «Укрграфіт», Запорізькому алюмінійовому заводу, феросплавному
[заводу], Запоріжсталі. Засідання почалося з привітань від президента Білорусі
А. Лукашенка, прем’єр-міністра України, В. Януковича (зачитав В. Березовський),
мера Москви Ю. Лужкова та ін. Після зачитування привітання від Януковича
Березов ський покинув зібрання. Всі виступи проголошувались російською мовою,
окрім виступу заступника київського голови, В. Ялового. Потім почалися виступи
діячів церкви. Архієпископ Василь зачитав привітання патріарха Алексія ІІ, а львів-
ський архієпископ — від митрополита Володимира Сабодана. Головними тезами
привітань були ті, що єдина православна церква зберегла єдиний народ та велику
державу. Церква виступає за те, щоб єдиний народ відродив єдину слов’янську дер-
жаву. Вона заявляє про необхідність боротьби з ворогами віри та націоналістами,
інородцями. Наступні виступаючі були представники Державної Думи Росії — Г. Се-
лезньов і С. Глазьєв. Перший більше уваги приділив діяльності Думи з об’єднання
сло в’янських народів. Він закликав перейти до конкретних справ у галузі економіки,
культури та політики. Другий промовець подав економічні обґрунтування того, чому
Україна та Білорусь повинні об’єднатися з Росією. Фундаментальною тезою його
було те, що Європейський Союз відмовився прийняти Україну, іде глобалізація, тому
Україні нікуди подітися, як об’єднатися з Росією. Виступ професора з Косова Зо-
рана Любича був присвячений знищенню сербів у краї. Він подав фотодокументи
про знищення пам’яток культури та вбивства сербів (наприклад, у Приштині всі
40 тисяч сербів були, за його словами, вигнані або знищені). У виступі Ф. Мурав-
ченка головною була думка про жидо-масонську змову. Він почав з питання: «Хто
винен у розпаді Великої Держави?» З залу вигукнули: — «Жиди!» Він далі продовжив:
299
«Це вірно! Я хочу розповісти про змову жидів та масонів, хоч це не сподобається
комусь і я постраждаю». Він почав з середини ХІХ ст., з куплі земель «жидами»
у Палестині, «протоколів сіонських мудреців», «великого Кагалу». Він розповів про
те, що Горбачов — агент масонів і член Мальтійського ордену, який отримав завдан-
ня від «світового зла», і він створив сатанинський знак (перевернутий хрест). Його
промова продовжилась історичним нарисом, в якому [він] стверджував, що науково
дослідив і видав книжку про походження слов’ян. Слов’яни походять з двох пле-
мен — слов’ян і русичів. Русичі — це предки українців, слов’яни — росіян, а Київська
Русь об’єднала їх і створила єдиний народ. Виступ Ф. Муравченка продовжувався
біля 25 хвилин, переривався вигуками підтримки та бурхливими оплесками. Члени
Президії не переривали промовця, навіть не робили зауважень, підтримували оплес-
ками. Є. Карташов у своєму виступі проголосив: «Тільки Переяславська Рада нада-
ла можливість побудувати Дніпрогес та перемогти фашизм! У Європі українці — люди
другого сорту, ми не можемо жити без Росії, тому треба об’єднатися». Академік
П. Толочко виступив на захист російської мови та культури: «Чому мої діти та онуки
повинні вважати Пушкіна зарубіжним письменником? Пушкін найкраще написав
в поемі «Полтава» про Мазепу. Київська Русь є колискою трьох братніх народів.
Велике значення має Переяславська Рада, без якої українці не збереглися б як на-
род». Найбільш шовіністичним був виступ голови Фонду Андрія Первозванного —
Соколова. Він закликав боротися проти «націоналістів», які розривають «єдиний
російський народ», проголосив «єдиний фронт слов’ян проти глобалізації та Заходу»,
православну церкву та віру — основою боротьби. Більшість представників Росії та
Білорусі піднялися та вітали [виступ] оплесками. Українські депутати та урядовці не
переривали його виступ і не протестували.
______________
(З архіву автора.)
№ 2.
№ 27/1
4.05.2004 р. [написано від руки]
Голові Запорізької обласної
облдержадміністрації
п. Березовському В. П.
Голові Запорізького
міськвиконкому
п. Карташову Є. Г.
Звернення-протест [«протест» — дописано від руки]
Позбавлення державності й московщення українців має вже 350-річну історію.
Етноцид щодо українців був державною політикою Московської імперії, який пере-
ріс в геноцид у більшовицькій [імперії]: штучні голодомори 1922, 1932–33 і 1947 рр.,
Федір Турченко. Собор ілюзій
300 Схід / Захід. Випуск 9–10. Спеціальне видання
нав’язування ярликів «буржуазного націоналіста» свідомим українцям — і куля в по-
тилицю, а в кращому випадку — «Сибір неісходима» і Колима. В ідеологічному
і політичному плані це відбувається і сьогодні, бо сучасна Москва, привласнивши
нашу історію, проголосила себе історичною наступницею стародавнього Києва.
Україна здобула незалежність після багатовікового гноблення з боку різних імперій
і насамперед Московської. Та сьогодні, на догоду москалям, українців знову хочуть
запрягти в ярмо «слов’янських народів», насправді ж оновленої Московської імпе-
рії, під прикриттям новітньої «Переяславської угоди».
За повідомленням московських засобів масової інформації у травні місяці в м. За-
поріжжі з ініціативи «героя України» і відомого українофоба В. Богуслаєва та Вашої,
Володимире Петровичу та Євгене Григоровичу, відбудеться «собор славянских на-
родов». Підготовка до «собору» у повному розпалі. Він проводиться нібито з нагоди
350-річчя «воз’єднання» України з Росією. Україна добре пам’ятає ті далекі історичні
події і лише її новітні «герої» і толочки втратили національну пам’ять. І ось тепер через
350 років московщення України із Москви до Запоріжжя везуть 15-метровий хрест
для встановлення на о. Хортиця та ще й у супроводі московських козачків. Чи це не
новий символ поставити хрест на Незалежній Україні?! І цей хрест над Україною буде
освячений митрополитом Московської церкви в Україні. Це не лише грубе порушен-
ня Закону, бо на території Державного заповідника встановлювати хрест, привезений
з іншої держави, можна лише за дозволом Києва, але й брутальна, цинічна національ-
на образа українців, які не втратили національної пам’яті і ніколи не погодяться на
чергову ганьбу з боку московських націонал-шовіністів і доморощених яничарів.
Ми, представники громадських і партійних організацій, національно-свідома
інтелігенція Запорізької області, стурбовані подальшим поглибленням мовно-
духовної і культурної кризи в регіоні. Ігнорування центральними і місцевими орга-
нами влади національно-культурних запитів титульної нації, тотальне московщен-
ня всіх сфер суспільного й інформаційного життя, намагання не звертати уваги на
дух московського гіпершовінізму у періодичних виданнях, радіо, телебаченні і, на-
віть, кіно веде до нестабільності і небезпеки втрати Незалежності України. Про-
московські сили в Запоріжжі під дахом «героя» України, незважаючи на переконли-
ві уроки історії, оббріхуючи походження нашої мови, історію України, видаючи
багатотисячним тиражем антинаукові книжечки «железних» і їм подібних, намага-
ються поставити власні амбіції вище інтересів українського народу, долі нашої
Батьківщини. «Собор славянских народов» (без слов’ян — словаків, чехів, поляків,
болгар, сербів та ін.) — це частина загального плану дестабілізації внутрішнього
стану в Україні напередодні президентських виборів.
Ми вимагаємо від Вас, керівників міста і області, покласти край спробам окремих
«вождів» місцевого значення відверту наругу щодо українців закріпити на міжна-
родному рівні, бо всяке терпіння має свої межі і «Україна — не Росія», про що писав
президент Л. Кучма. «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», — заповідав нам
Т. Шевченко, тому плекаймо дружбу на рівні міжнародних угод, а не новітнього
«слов’янського» /читай — московського/ ярма.
301
Свою національну честь і честь України ми будемо захищати усіма засобами, які
нам надає Основний Закон — Конституція України.
Запорізьке обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка
Запорізька обласна Рада Товариства «Україна-Світ»
Запорізьке військо Низове «Запорізька Січ»
Запорізьке обласне відділення Конгресу Української інтелігенції
Запорізька Крайова організація Народного руху України
Запорізька обласна організація Конгресу Українських Націоналістів
Українська Республіканська партія «Собор»
Запорізька організація Української Народної Партії
Громада «Оріяна» Української Рідної Віри
Запорізька міська асоціація «Захистимо Хортицю»
Громада «Хортиця» Собору Рідної Віри
Запорізька обласна організація «Збережемо святині Запорожжя»
Історико-патріотичний клуб «Холодний Яр»
[дописано від руки]
Голова ЗООКУН [підпис] В. Тимчина
[адреса]
______________
(З архіву автора.)
Федір Турченко. Собор ілюзій
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28262 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0082 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:01:19Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Турченко, Ф. 2011-11-04T22:03:06Z 2011-11-04T22:03:06Z 2008 Собор ілюзій / Ф. Турченко // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 9-10. — С. 295-301. — укр. XXXX-0082 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28262 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник Ad fontes! Собор ілюзій Article published earlier |
| spellingShingle | Собор ілюзій Турченко, Ф. Ad fontes! |
| title | Собор ілюзій |
| title_full | Собор ілюзій |
| title_fullStr | Собор ілюзій |
| title_full_unstemmed | Собор ілюзій |
| title_short | Собор ілюзій |
| title_sort | собор ілюзій |
| topic | Ad fontes! |
| topic_facet | Ad fontes! |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28262 |
| work_keys_str_mv | AT turčenkof soborílûzíi |