Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау»
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28361 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» / І. Реброва // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 361-365. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28361 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Реброва, І. 2011-11-09T23:20:01Z 2011-11-09T23:20:01Z 2008 Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» / І. Реброва // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 361-365. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0082 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28361 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник Проекти Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» Namen statt Nummern. Gedächtnisbuch für die Häftlinge des Konzentrationslager Dachau Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» |
| spellingShingle |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» Реброва, І. Проекти |
| title_short |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» |
| title_full |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» |
| title_fullStr |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» |
| title_full_unstemmed |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» |
| title_sort |
проект «імена замість номерів. книга пам’яті в’язнів концентраційного табору дахау» |
| author |
Реброва, І. |
| author_facet |
Реброва, І. |
| topic |
Проекти |
| topic_facet |
Проекти |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Namen statt Nummern. Gedächtnisbuch für die Häftlinge des Konzentrationslager Dachau |
| issn |
XXXX-0082 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28361 |
| citation_txt |
Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті в’язнів концентраційного табору Дахау» / І. Реброва // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. — 2008. — Вип. 11-12. — С. 361-365. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rebrovaí proektímenazamístʹnomerívknigapamâtívâznívkoncentracíinogotaborudahau AT rebrovaí namenstattnummerngedachtnisbuchfurdiehaftlingedeskonzentrationslagerdachau |
| first_indexed |
2025-11-24T16:27:53Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:27:53Z |
| _version_ |
1850484432953147392 |
| fulltext |
ірина Реброва (Харків, Україна)
проект «імена замість номерів.
книга пам’яті в’язнів концентраційного табору дахау»
(«NameN statt NummerN. GedächtNisbuch
für die häftliNGe des KoNzeNtratioNslaGer dachau»)
Проект «Книга пам’яті в’язнів концтабору Дахау» був ініційований кількома
організаціями, зокрема «Dachauer Forum e.V.», Євангелічною церквою Примирен-
ня у меморіалі концтабору (Evangelische Versöhnungskirche in der KZ-Gedenkstätte),
Католицькою духовною опікою у меморіалі концтабору (Katholische Seelsorge in
der KZ-Gedenkstätte), Молодіжним домом «Дахау» (Jugendgästehaus Dachau), То-
вариством сприяння міжнародним зустрічам молоді та роботі в меморіалі у Дахау
(Förderverein für Internationale Jugendbegegnung und Gedenkstättenarbeit in Dachau
e.V.). Загалом збирання спогадів колишніх в’язнів тривало вже багато років, по-
чинаючи від власне створення музею-меморіалу 1965 р. Зберігати пам’ять про
злочини нацистів було одним з головних завдань ще для Міжнародного комітету
Дахау, створеного 1945 р., після звільнення табору. Проте Україна змогла долучи-
тися до цього проекту лише з початку 1990-х рр. У 1992 р. в Дахау побувала перша
група колишніх в’язнів з колишнього Радянського Союзу. Протягом наступних
років під час щорічних пам’ятних зустрічей, які проводяться зазвичай до дня ви-
зволення концтабору навесні 1945 р., люди, що вижили у Дахау, давали інтерв’ю
та залишали письмові спогади, малюнки й фото у музеї-меморіалі. На жаль, влас-
не в Україні такі спогади часто не були представлені в публічному просторі, хоча
несистематичне збирання їх велося, головно силами місцевих організацій 1. Пере-
важно така робота, хоча і проводилася з використанням інтерв’ю, проте не ґрун-
тувалася на сучасних наукових методах усної історії та не виходила за своїм зна-
ченням за регіональні рамки. Проект, про який тут ідеться, був першим загально-
українським проектом, орієнтованим на усноісторичне дослідження із залученням
саме колишніх в’язнів Дахау.
У 2005 р. співробітники Меморіалу в Дахау та керівник проекту Сабіне Герхардус
відшукали майбутніх партнерів за проектом в Україні та організували першу зустріч
з керівниками робочих груп. Загалом в Україні працювали 7 груп: у Львові, Полтаві,
Переяславі-Хмельницькому, Сімферополі, Харкові, Києві, Вінниці, проте їхня ро-
бота охопила значно ширшу географію. У 2006 р. почалися безпосередньо інтерв’ю,
а у березні 2007 р. відбулася презентація проміжних результатів проекту в м. Дахау
за участю дослідників та шести колишніх в’язнів з України. Зараз продовжується
робота над представленням результатів проекту у вигляді пересувної виставки, яка
в перспективі має відвідати й Україну.
362 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання
Проект «Книга пам’яті» охоплює багато країн Європи та світу, й одним з його
завдань є представлення усієї національної, етнічної, релігійної та ідейної різно-
манітності, що була характерна для тих, хто пройшов Дахау. Отже, тепер ця мозаїка
суттєво доповнена завдяки участі представників України.
Науковою метою проекту було не тільки документування історії рабської праці
та перебування в концтаборі загалом. У фокусі роботи перебував не стільки сам
концтабір, як індивідуальні долі тих, хто його пройшов. Значна увага зверталася на
особистісний вимір подій, їхню суб’єктивну сторону, на досвід особи перед потра-
плянням до концтабору, а також на стратегії подолання отриманої травми уже після
закінчення війни. Саме цей акцент на «постісторії» дозволив символічно «поверну-
ти імена» колишнім в’язням, що пережили в концтаборі загрозу знищення особис-
тості як такої. Сім’я та професійна кар’єра, а також стосунки з повоєнною владою
розглядалися як важливий ключ до розуміння історії життя в цілому та місця табір-
ного досвіду в ньому. Відповідно до такої спрямованості проекту було обрано біо-
графічний метод дослідження, що включав звернення до всіх наявних джерел осо-
бистого походження, а не лише до методу усної історії. Проте саме на інтерв’ю був
зроблений особливий наголос.
Важливою особливістю проекту, окрім його суто наукової мети, була також гро-
мадська та популярна спрямованість, яка, звісно, є характерною для діяльності cамих
організацій, які ініціювали проект. Відповідно до цього, учасники мали не лише про-
вести документування людського досвіду, але і представити його результати у вигляді
популярно написаної та оформленої біографічної історії, котра може бути представ-
лена і в рідній країні, і на міжнародній виставці. Крім того, до роботи були залучені
не тільки науковці-фахівці з усної історії чи історії нацизму, але й представники гро-
мадських організацій, студенти і навіть школярі, причому як з українського, так
і з німецького боку. Із цим була пов’язана також орієнтація на тривалий зв’язок з парт-
нерами по інтерв’ю та їхніми родичами й близькими, на «повернення» історії тим
людям, що її пережили, та наголос на необхідності реалізовувати можливості пред-
ставлення результатів роботи для ширшої, ніж суто академічна, аудиторії.
Така специфіка проекту зумовила й те коло проблем, що їх доводилося вирішува-
ти. В окремих випадках доводилося мати справу вже не з безпосередніми носіями
досвіду перебування в таборі, а тільки з їхніми родичами, нащадками, які розповідали
про своїх померлих батьків, ділилися фото, письмовими спогадами, що їх залишили
самі колишні в’язні. В такому випадку ми мали можливість простежити роботу соці-
альної пам’яті, вплив стереотипів, що походять з домінуючих у суспільстві дискурсів,
а також сліди функціонування розповідей носіїв концтабірного досвіду в суспільстві,
селективність цих розповідей для потреб публічної презентації. З іншого боку, таке
спілкування власне зі спільнотою, до якої належить чи належав колишній в’язень,
покладало на дослідників обов’язок толерантного ставлення до усього спектру наявних
у пострадянському суспільстві ставлень до явища перебування в концтаборах та до
рабської і примусової праці в часи війни. Особисто мені довелося зустрітися не тільки
зі щирим зацікавленням у дослідницько-пошуковій роботі з боку сторонніх осіб, не
363
лише зі схваленням самого звернення до живого досвіду свідків подій війни, але
і з протилежними явищами. Довелося також почути і вислови радикальної зневаги
щодо тих, хто «відсиджувався в концтаборах з німцями (sic!) в той час, як мій батько
(дід, сват) проливали кров на фронті». На мою думку, такі ієрархії різних груп, котрі
мали відмінний досвід в часи Другої світової, що їх і досі вибудовують у пострадян-
ському суспільстві, так само як і ксенофобія щодо всіх осіб, які «мали щось до діла
з німцями», поза сумнівом, походять з офіційного радянського дискурсу, що може
стати предметом окремого дослідження.
Крім того, говорячи про різні спільноти, з якими доводилося спілкуватися, слід
згадати, що, зокрема, у випадку харківської робочої групи ми вели пошук респон-
дентів не через особисті контакти, а за допомогою організації колишніх в’язнів
нацистських концтаборів, яка має назву «Обласна організація борців антифашист-
ського Опору» 2. Такий контекст спілкування (тобто знайомство завдяки лідерам
організації) накладав деякі особливості. Зокрема, цікавим для нас виявилося по-
бутування всередині організації специфічних тез, які свідчать про наявність колек-
тивної (тобто «групової») пам’яті, існування окремих слідів змагань на полі пам’яті
між лідерами організації та тими, хто менше чи зовсім мало залучений в її справи.
Домінуюча візія табірного минулого в цій колективній пам’яті має своїм осердям
саме рух Опору. Відповідно, особисті історії мають якось обходитися з такою візією,
що можна побачити в кількох інтерв’ю. Крім того, по-різному під час інтерв’ювання
себе позиціонують люди, які пройшли різні за суворістю режиму табори, які по-
трапили туди за різних обставин (наприклад, безпосередньо за політичний Опір чи
після перебування в Райху на положенні остарбайтера), а також ті, що перебували
в таборах протягом різних за тривалістю проміжків часу. З огляду на це, у співтова-
ристві колишніх в’язнів виникають певні уявлення про більше чи менше право на
утвердження і поширення своєї версії подій. Слід відзначити, що Дахау переважно
вважається табором з дещо м’якшим режимом, так званим «зразковим» табором
з ідеальною дисципліною і вимогами охайності, що відрізнявся своїм призначен-
ням — для вишколу есесівських кадрів та показових «екскурсій» для вищого керів-
ництва. Справді, Дахау не можна зарахувати до категорії «таборів знищення». Про-
те особисті історії життя наших партнерів по інтерв’ю часто заперечують цю тезу:
потрапивши до табору наприкінці війни, ці люди застали його в стані хаосу, пере-
населеності, з брудом і поганим харчуванням. Можливо, проблемність розповіді про
перебування в Дахау полягає саме в тому, що ця розповідь «мусить» коливатися між
образами жертв (умовно кажучи, Аушвіцем) та іншим полюсом, якого вона теж не
може сягнути, — закоріненим в радянських часах образом потужного комуністич-
ного підпілля, що повністю керує табором (як-от Бухенвальдом). У роботі ми на-
магалися врахувати всі наявні візії — як ті, що були виразно «особистісними», так
і ті, що спиралися на колективну пам’ять.
Наступним етапом після інтерв’ювання та залучення інших матеріалів (зокре-
ма — фото) став процес творення тексту біографії. Рефлексії над цим процесом також
є дуже цікавими, адже він являв собою своєрідний добір певних епізодів, елементів
Ірина Реброва. Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті…»
364 Схід / Захід. Випуск 11–12. Спеціальне видання
інтерв’ю, які потім синтезувалися у зв’язний наратив, який насамперед мав бути
прийнятним як для суспільства — майбутньої (поки що уявної) аудиторії, так і для
самого носія досвіду — оповідача й для «автора» цієї біографії, що мав одночасно
враховувати різноманітні погляди і проявляти свій власний. Цей процес, певна річ,
спричинявся до певних суто практичних проблем, наприклад, можливості впису-
вання того чи іншого фрагмента в історію в цілому, питання етичності такого вклю-
чення чи виключення, і навіть до проблеми поєднання достовірності, відповіднос-
ті розказаній історії зі спробами зробити історію близькою та цікавою сучасній ау-
диторії, такою, що «промовляє» до суспільства із його сьогоднішніми проблемами.
Поза сумнівом, рефлексія над цим процесом може сказати дещо і про суспільство
в цілому. Крім того, ця робота вимагала підтримування подальших контактів з парт-
нером по інтерв’ю, узгодження з ним написаного тексту, що є дуже важливим з мір-
кувань етики.
Один з важливих етапів роботи полягав у обговоренні біографій та інтерв’ю
з керівниками проекту з німецького боку. Це виявилося надзвичайно корисним,
адже зовсім неочікувано виникли деякі розбіжності між розумінням сказаного під
час інтерв’ю з боку «українського» та «німецького». Власне, на мою думку, справа
полягала саме в приналежності інтерв’юєрів та респондентів до спільного культур-
ного простору, що зумовило позірну «зрозумілість» сказаного та викликало роботу
певних мисленнєвих кліше у інтерв’юєра-автора біографії. Для мене особисто стала
несподіванкою можливість інакше викласти в біографії те, що було сказано
в інтерв’ю, і це наочно продемонструвало схильність слухача оповіді «добудовувати»
відсутні чи незрозумілі (випущені) фрагменти на основі свого власного досвіду. Звіс-
но, на теоретичному рівні кожен дослідник, а особливо в галузі усної історії, визнає
можливість існування відмінних від власної інтерпретацій, проте досить рідко сам
факт відмінностей між інтерпретаціями дослідника та оповідача або стороннього
глядача стає предметом дослідження 3.
Після цього автори біографій здійснили ще один крок до публічної презентації
результатів проекту, тобто спробували представити біографії візуально. Таке втілен-
ня біографії колишніх в’язнів у вигляді більш чи менш майстерно виконаного, але
цілком мистецького об’єкта вкотре поставило проблему адекватності чи можливос-
тей мистецтва у вираженні такого досвіду, як перебування у концтаборі (тобто,
в ширшому значенні, і «мистецтва після Аушвіцу»). Слід відзначити, проте, що де-
яким учасникам проекту вдалося застосувати досить цікаві художні методи, які не
наслідували існуючі кліше.
У березні 2007 р. представники усіх робочих груп з України та шестеро колишніх
в’язнів концтабору відвідали Дахау, де провели незабутній тиждень, спілкуючись
між собою та з учасниками проекту з німецької сторони, на численних семінарах,
обговореннях, під час інших заходів, наприклад, екскурсій та зустрічей з представ-
никами бургомістрату тощо. Головним заходом стала презентація створених біо-
графій для мешканців Дахау та передача їх до архіву Книги пам’яті. Всі разом ми
пройшли «шляхом пам’яті», що його створили організатори проекту (він включав
365
місця в самому містечку, пов’язані з подіями часів нацизму, та на території колиш-
нього концтабору). Найголовнішим під час цих заходів, поза сумнівом, було уважне
та чуйне ставлення до колишніх в’язнів табору як з боку організаторів зустрічі, так
і з боку місцевого населення (одна з найважливіших речей, яку відзначають усі без
винятку колишні в’язні та примусові працівники після відвідин Німеччини: заці-
кавлене та толерантне ставлення з боку її громадян).
Насамкінець слід зазначити, що докладну інформацію про проект можна також
отримати на спеціальному сайті www.gedаеchtnisbuch.de, з деяких інформаційних
видань 4, а також на сайті Східного інституту українознавства імені Ковальських:
www.keui.univer.kharkov.ua.
1 Див., напр., збірники-результати такого роду роботи: Мы победили смерть. Вос-
поминания харьковчан-бывших узников фашистских концлагерей / Ред. Альпе-
рин Э. Г. и др. — Львов, 2005. — 192 с.; По ту сторону войны/Михайлов Н., Кузьменко Н.
и др. — Запорожье, 2005. — 374 с.
2 Принагідно дякуємо усім нашим партнерам по інтерв’ю, а особливо секрета-
реві товариства Павлу Степановичу Полукарду, який також пережив Дахау. Він надав
нам контакти інших членів організації — колишніх в’язнів цього концтабору.
3 Див., напр., цікавий приклад такого дослідження: Borland, Catherine. “That’s not
what I said”: Interpreteve conflict in oral narrative reserach // The Oral History Reader / Ed.
by R. Perks and A. Thomson. — London; New York, 2002. — Рp. 320 — 332.
4 В цьому виданні коротко висвітлено як історію концтабору, так і роботу над
проектом «Книга пам’яті»: Namen statt Nummern. Gedächtnisbuch für die Häftlinge
des Konzentrationslager Dachau. Internationale Wanderausstellung. Dachau, März
2008. — 84 S.
Ірина Реброва. Проект «Імена замість номерів. Книга пам’яті…»
|