Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
Визначено межі наукового економічного знання, зміст осягнення й універсумного знання, сформульовано пролегомени до екуніки й елементи концепції цілісної істини. The boundaries of scientific economic knowledge are defined and the essence of contemplation and universal knowledge. The prolegomena to eu...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Економічна теорія |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки та прогнозування НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28444 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) / В.М. Тарасевич // Економічна теорія. — 2011. — № 1. — С. 5-20. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860003770495139840 |
|---|---|
| author | Тарасевич, В.М. |
| author_facet | Тарасевич, В.М. |
| citation_txt | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) / В.М. Тарасевич // Економічна теорія. — 2011. — № 1. — С. 5-20. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Економічна теорія |
| description | Визначено межі наукового економічного знання, зміст осягнення й універсумного знання, сформульовано пролегомени до екуніки й елементи концепції цілісної істини.
The boundaries of scientific economic knowledge are defined and the essence of contemplation and universal knowledge. The prolegomena to eucunics and the elements of the concept of complete truth are formulated in this piece of work.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:38:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОЛІТЕКОНОМІЯ
© В.Тарасевич, 2011 5
УДК 338.23:303.83:65.012.8
В.М.Тарасевич, д-р екон. наук
Національна металургійна академія України
АПОЛОГІЯ ЕКУНІКИ
(ПРО ЕКОНОМІЧНЕ НАУКОВЕ Й УНІВЕРСУМНЕ ЗНАННЯ)
Визначено межі наукового економічного знання, зміст осягнення й універсумно-
го знання, сформульовано пролегомени до екуніки й елементи концепції цілісної
істини.
Ситуація afterпостмодерну або трансмодерну в культурі та постнекла-
сичній раціональності в науці ставить під сумнів раніше непорушні постулати,
стимулює чи не тотальне переосмислення наукової спадщини, зокрема,
у фундаментальній економічній науці (ФЕН). На цьому тлі аж ніяк не парадок-
сальними виглядають питання: "А чи наукою займаються учені-економісти?",
"Чи економіку вони вивчають?", "Яке знання і про що вони здобувають і/або
продукують?". У статті продовжено позначену раніше лінію міркувань1 і пода-
но варіанти відповідей на вказані "провокаційні" питання.
Про межі наукового економічного знання
Позитивістські, постпозитивістські та сучасні конструктивістські роз-
робки проблематики демаркації науки і ненауки лише підкреслюють зна-
чущість обґрунтованих вітчизняними філософами й ученими ключових ін-
варіантів-ознак науки: а) установка на дослідження законів перетворення
об’єктів, предметність, що реалізує цю установку, й об’єктивність науко-
вого знання; б) вихід науки за рамки предметних структур виробництва
і буденного досвіду і вивчення нею об’єктів відносно незалежно від сьо-
годнішніх можливостей їх виробничого освоєння2.
Конкретизація змісту позначеного "жорсткого ядра" науковості за
відомими елементами наукової діяльності (суб’єкт, об’єкт, засоби, про-
цес, умови, результати тощо) дозволяє отримати систему її ознак ("силь-
ніших" і "слабкіших") як особливого і відносно відособленого виду осяг-
нення реальності, що відрізняють її від інших видів осягнення, а саме:
— чітке розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання;
— пошук і визначення об’єктивних законів руху об’єкта і на цій під-
ставі передбачення можливого майбутнього стану об’єкта і його змін;
— вивчення об’єктів безвідносно до їх сьогоднішньої актуальності та
практичної значущості. Вказані об’єкти можуть стати предметом масового
практичного освоєння в невизначеному майбутньому;
1 Див.: Тарасевич В. Постнеклассический вызов фундаментальной экономической науке //
Вопросы экономики. — 2004. — № 4. — С. 107—117; Тарасевич В.Н. Екуніка: гипотезы и опы-
ты. — М., 2008. — С. 60—81.
2 Див.: Стёпин В. С. Теоретическое знание. — М., 1999. — С. 34.
В.М.Тарасевич
6
— спеціальна підготовка суб’єкта пізнання, освоєння ним елементів
і операцій наукової діяльності, а також її етосу (особливих ціннісних орієн-
тацій і етичних засад);
— особлива мова, спеціальна апаратура, техніка і технологія як осо-
бливі засоби наукового пізнання;
— ключовий продукт (результат) наукової діяльності — сутнісне, нове
та істинне знання;
— формування знання про методи наукової діяльності, а в ширшому
плані — методології наукового пізнання.
Очевидно, вказані ознаки можна використовувати як критерії й умо-
ви науковості. Допустимо припустити, що її міра визначається сукупним
ступенем реалізації цих критеріїв. Якщо за допомоги останніх протестува-
ти пізнавальну діяльність учених-економістів, то неминучими стануть сум-
ніви щодо її повної науковості. Взяти, наприклад, об’єкт пізнання. За мов-
чазної згоди з нетотожністю об’єкта науки об’єкту буденного досвіду,
з необхідністю застосування для виокремлення першого спеціальних про-
цедур вельми поширеним є ігнорування останніх. В економічній науці це
особливо характерно для таких визнаваних неокласиками функціональних
залежностей, де як змінні можуть виступати і наукові, і позанаукові об’єк-
ти (наприклад, очікування, шоки, переваги). Філософам науки добре відо-
мий феномен гіпостазованих об’єктів, як правило, привнесених у науку
з філософії, мистецтва або буденної свідомості. Такі гіпостази можуть фі-
гурувати в дослідженні та його результатах як ідеалізації-репрезентації
реальності, але за поглибленого аналізу виявляються уявними, віртуаль-
ними (наприклад, монади, ефір, флогістон, ідеальний газ). В економічній
науці є вельми гіпостазованими homo оeconomicus, вільна конкуренція,
загальна ринкова рівновага, абсолютно транспарентна інформація тощо.
Учені не без підстав пишаються значним вмістом і пізнавальним по-
тенціалом свого "скриньки інструментів" — набору прийомів і методів пі-
знання, хоча не є таємницею, що чимала їх частина має позанаукове похо-
дження і природу. Так, інтуїція як цілісне схоплювання і бачення наукової
проблеми, можливих варіантів і результатів її розв’язання є далеко не тіль-
ки науковим феноменом, а володіння нею по праву визнають божим даром.
Як відомо, саме "охоплення початковою інтуїцією" з приводу можливого
близького краху капіталізму сприяло інтенсифікації зусиль К.Маркса щодо
завершення I тому "Капіталу". Вельми поширений не лише у природничих,
але і в суспільних науках аксіоматичний метод початково спирається не на
наукове пізнання, а на тисячолітній практичний досвід і здоровий глузд. На-
приклад, в економічній теорії практично недоказовими є аксіоми ординалі-
стського підходу до вимірювання граничної корисності, аксіоматичним —
"основний психологічний закон" Дж.М.Кейнса, аксіоми "активно беруть"
участь в економіко-математичному моделюванні.
Сучасні пост- і трансмодерністи ставлять під сумнів святая святих
науки — істинне знання. Так, одні з них підміняють істину правдоподібністю,
інші наполягають на її інтерсуб’єктивності, а не об’єктивності, треті її
ознаками пропонують вважати ясність, прозорість, витонченість і перекон-
ливість викладу, продуктивність застосування3, тобто саме те, що не є ні
необхідним, ні достатнім для ідентифікації істини.
3 Див.: Агацци Э. Переосмысление философии науки сегодня // Вопросы философии. —
2009. — № 1. — С. 51.
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
7
Зрозуміло, перелік позанаукових вкраплень у науковому дискурсі
можна було б продовжити. Але вже вказаного цілком достатньо для ви-
сновку, що, досліджуючи реалії, вчені займаються не лише наукою, але
і ненаукою. Втім, чи варто дивуватися, якщо значна частина життєдіяльно-
сті вченого-людини є вельми далекою від науки і справляє на нього без-
перервний і не завжди сприятливий вплив.
Ненаука в науці: добре це чи погано? На мій погляд, якщо залишити
осторонь міркування про рівень професіоналізму вченого, слід утриматися
від оцінних думок і спершу констатувати два фундаментальні факти. По-
перше, факт співіснування і взаємопроникнення двох самоцінних і рівноцін-
них на "вагах" людського життя інтегральних видів осягнення реальності —
науки і ненауки. Історично перша вийшла з лона останньої4, продовжує жи-
витися її цілющими соками і посилає їй не менш значущі імпульси змін.
По-друге, сучасні вчені-економісти у своїх пізнавальних зусиллях рі-
шуче перетнули колись позначені попередниками межі об’єкта економіч-
ної науки. Досить поглянути на проблематику економічного і неекономіч-
ного імперіалізму, щоб переконатися: вчені аж ніяк не замикаються в еко-
номіці як матеріальному виробництві в дусі А.Сміта або способі
виробництва в дусі К.Маркса. Вони виявляють об’єкт і предмет дослі-
дження за межами ортодоксального об’єкта — в культурі, політиці, демо-
графії тощо5. Це закономірно, бо природно-екологічна, економічна, духовна,
соціальна і політична сфери універсуму як темпорального простору жит-
тєдіяльності людини взаємодіють і взаємопроникають. Природно, вченим-
економістам цікава не тільки економічна, а й економіко-екологічна, еконо-
міко-соціальна, економіко-політична, економіко-духовна сфери, а також їх
складніші утворення (наприклад, економіко-еколого-соціальна).
Отже, досліджуючи реальність, учені виходять за межі науки та її
об’єкта. Ці фундаментальні факти для багатьох є очевидними, а, може, і
банальними, але їх далеко не завжди належним чином осмислюють. А на-
справді, чи так уже часто ми заглиблюємося і вивчаємо очевидне, навіть
якщо воно неймовірне?
4 У працях провідних істориків філософії та філософів науки переконливо доведений істотний
вплив християнства і герметизму на становлення європейської науки Нового часу. Так, з
одного боку, християнські догмати про боготворіння і боговтілення сприяли подоланню ха-
рактерного для античної науки поділу всього сущого на природне і штучне, а також чітку
межу між небесним і земним світами, тим самим наділяли людину як образ Божий статусом
творця. З іншого боку, магіко-окультні течії епохи Ренесансу з їх упевненістю в існуванні
магічних засобів очищення від первородного гріха змінили загальносвітоглядну установку
свідомості: людина, що очистилася від гріховної погані, стає другим Богом, здатним викона-
ти заповіт, даний Богом до вигнання з раю, не лише остаточно пізнавати природу, але і ма-
гічно впливати на неї, перетворювати її на свою користь і на свої цілі. Див., напр.: Гайденко
П. К проблеме становления новоевропейской науки // Вопросы философии. — 2009. — № 5.
— С. 87, 90—91.
5 Див. докладніше: Тарасевич В. Постнеклассический вызов фундаментальной экономичес-
кой науке. — С. 72—74. Гносеологічні передумови згадуваних видів імперіалізму неважко ви-
явити не лише в маржиналістській революції та відомому визначенні предмета економічної
науки Л.Роббінса (Див.: Розмаинский И. О методологических основаниях мейнстрима и ге-
теродоксии в экономической теории конца XIX — начала XXI века // Вопросы экономики. —
2008. — № 7. — С. 91), а й у марксизмі, історичній школі, класичному інституціоналізмі, якщо,
зрозуміло, не обмежувати ФЕН проблематикою і методологією неокласики. В сучасних умо-
вах за ці межі виходить і мейнстрим, про що, зокрема, свідчить обмежена раціональність,
експериментальна економіка, теорія перспектив, імпульсна теорія попиту і гетеродоксія з її
інтегративними соціальною економікою, екологічною економікою, біо- і нейроекономікою, по-
ведінковою й еволюційною економіками. Див.: Либман А. Современная экономическая тео-
рия: основные тенденции // Вопросы экономики. — 2007. — № 3. — С. 44, 48, 51.
В.М.Тарасевич
8
Про осягнення й універсумне знання
(необхідний філософський відступ)
Осмислення вказаних очевидних фактів вимагає звернення до де-
яких філософських положень. Повторимося — темпоральним простором
життєдіяльності людини6 є універсум. Він виражає філософське все в його
ставленні до людини, в тому числі ставлення людини до самої себе, і на
субстанційному рівні складається з двох взаємодіючих сфер: уречевлення
й олюднення7.
У сферу уречевлення, як правило, включають економіку й екологію.
У сфері олюднення в тому або тому вигляді виокремлюють складові: полі-
тичну, подану життєдіяльністю людини-суспільства як цілого; соціальну —
життєдіяльністю і самоорганізацією різних людських спільнот; духовну —
власне саморефлексією людини. Такими є первинні сфери універсуму
і життєдіяльності людини. Кожна з них має своє інше, яке може виступати
в різних формах, але є іманентним і "не імпортується". Наприклад, еко-
номічна сфера вміщає і антиекономічне, а політична — антиполітичне.
Одним із результатів зіткнення-взаємодії вказаних сфер є похідні
сфери: економіко-екологічна, економіко-соціальна, економіко-політична,
економіко-духовна, економіко-духовно-соціальна, економіко-духовно-
соціально-політична і так далі до еколого-економіко-соціально-духовно-
політичної сфери, яка досягає меж універсуму (рис. 1).
Рисунок 1. Сфери життєдіяльності й універсуму
Позначений горизонтальний "зріз" універсуму, всі і кожна з його
субстанційних, первинних і похідних сфер просякнуті вертикальною "віс-
сю", поданою несвідомим, свідомим і підсвідомим рівнями (началами)
людини. Якщо врахувати, що дев’ять десятих людської психіки визнача-
ється несвідомим, то доцільність його врахування в науковому пізнанні
6 Тут і далі залежно від контексту філософський термін "людина" означає суспільство як
цілісність і/або його складові (в тому числі окрему людину) в універсумному контексті.
7 Див.: Тарасевич В. Постнеклассический вызов фундаментальной экономической науке. —
С. 46—60.
уречевлення
олюднення
економічна
соціальна
духовна
екологічна
політична
субстанційні первинні похідні
економіко-
екологічна
економіко-
соціальна
економіко-
духовна
економіко-
політична
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
9
стає очевидною. Несвідоме як досвідоме є результатом взаємодії: 1) не-
органічної складової людини і "позалюдського" неорганічного; 2) неорга-
нічної складової людини і "позалюдського" біологічного; 3) біологічної
складової людини і "позалюдського" неорганічного; 4) біологічної складо-
вої людини і "позалюдського" біологічного. Отже, по-перше, несвідоме, є,
щонайменше, чотиришаровим, причому шари і взаємозв’язки між ними —
продукт історичної еволюції. По-друге, типи несвідомих реакцій людини
визначають, зокрема, відбиттям людським неорганічним і біологічним не-
органічного і біологічного "позалюдського". Йдеться про фіксування, від-
творення в перших тих або тих характеристик останніх, і, зрозуміло, таке
фіксування є одним із моментів згаданих вище взаємодій.
Людське свідоме виростає на матеріальних носіях несвідомого мі-
рою ускладнення суспільного (надбіологічного) і власне людської діяльно-
сті. Як і несвідоме, свідоме є єдиним і неоднорідним. Його відомі шари,
або рівні, — невербально-генетичний, чуттєво-емоційний і вербально-
теоретичний — визначають ступенем зрілості суспільного в його взаємодії
з людським і "позалюдським" неорганічним, біологічним і самим собою.
Далі. Навіть якщо обмежитися поданою вище укрупненою будовою
несвідомого і свідомого, стає очевидним багатоманіття поєднань їх скла-
дових. Очевидно і те, що для людини несвідоме з’являється лише тоді,
коли її свідоме забезпечує усвідомлення досвідомого, коли для окремих
усвідомлених реакцій і дій використовуються несвідомі механізми, тобто
коли свідоме доповнюється підсвідомим.
Так само людське осягнення як відбиття людиною, її неорганічною,
біологічною і суспільною складовими універсуму і життєдіяльності наро-
джується разом із людською свідомістю. Людське осягнення — суть усві-
домлюване (хоча не обов’язково усвідомлене) відбиття тим, хто осягає
(відбиває) того, що осягається (відбивається). Якщо мати на увазі актив-
ність людини, що осягає, і пасивність об’єкта, що осягається, то базові
види осягнення можна виокремити на підставі згаданих вище шарів не-
свідомого, рівнів свідомого та їх можливих поєднань (рис. 2). Наприклад,
поряд з осягненням людськими неорганічним і біологічним "позалюдського"
неорганічного і біологічного, з невербальним, чуттєво-емоційним і верба-
льно-теоретичним осягненням універсуму можливе осягнення людським
неорганічним і біологічним людського суспільного, а також різні види не-
свідомо-підсвідомо-свідомого осягнення.
На конкретнішому рівні аналізу останні можна подати (залежно від
"питомої ваги", типу взаємодій) як філософські, медитативні, художні, на-
родні, міфологічні, релігійні тощо8. Так, у філософському осягненні поєд-
нуються, перш за все, вербально-теоретичне і чуттєво-емоційне, в худож-
ньому домінують чуттєво-свідоме і підсвідоме, в медитативному — біологі-
чна складова несвідомого. Якщо ж урахувати, що активність людини, що
осягає, спрямована не стільки на універсум або життєдіяльність як ціле,
скільки на їх субстанційні, первинні та похідні сфери (а також елементи
останніх), то виходить своєрідна мережа осягнення, яка вражає своєю
складністю і неоднозначністю (рис. 3).
8 Див.: Урманцев Ю. О формах постижения бытия // Вопросы философии. — 1993. — № 4. —
С. 95—103.
В.М.Тарасевич
10
Рисунок 2. Базові види осягнення універсуму і життєдіяльності
Рисунок 3. Мережа осягнення життєдіяльності9
У процесі та результаті такого багатопланового осягнення народжу-
ється і дорослішає універсумне знання (універсуміка) — сукупність поза-
наукових і наукових знань, учення про універсум як цілісність, його сфери
9 Точно кажучи, на двомірній площині рисунка зображений лише фрагмент мережі, оскільки
сама мережа є багатомірною.
Н
е
с
ві
д
о
м
е
о
с
яг
н
е
н
н
я
П
ід
с
ві
д
о
м
е
о
с
яг
н
е
н
н
я
С
ві
д
о
м
е
о
с
яг
н
е
н
н
я
людським
біо поза-
людського
біо
людським
біо поза-
людського
нерганіч-
ного
людським
неорганіч-
ним поза-
людського
біо
людським
неорганіч-
ним поза-
людського
неорганіч-
ного
невер-
бальне
генетичне
чуттєво-
емоційне
вербально-
теоретичне
О
с
яг
н
е
н
н
я
Ж
и
тт
є
д
ія
л
ьн
іс
ть
підсвідоме
свідоме
несвідоме
екологічна
економічна
соціальна
духовна
політична
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
11
(субстанційні, первинні та похідні), їх складові, їх взаємозв’язки, а також
про самі знання. Юність універсуміки — деякий "простий" набір указаних
знань, структурованих за тією чи тією ознакою, вибудованих за тим чи
тим "камертоном". Ідеться про відоме впорядкування вже наявних і отри-
маних поза власне універсумікою знань. Зріла універсуміка покликана
продукувати принципово нове — власне універсумне знання, в тому числі
шляхом інтеграції та синтезу вже наявного фрагментованого знання. Це
пошук не так загального й універсального, як складно структурованого
тотального, піонерного і проривного, такого, що належить до універсуму
і життєдіяльності як цілісності. Використовуючи музичну алегорію
П.Флоренського, підкреслимо: співвідношення видів осягнення може бути
різним — гомофонічним, поліфонічним, симфонічним і т. д. Але, ймовірно,
природі універсуму набагато ближчою є гетерофонія, яка схожа на бага-
тоголосся російської народної пісні: повна свобода всіх голосів, співтво-
ріння їх один з одним на протилежність підпорядкуванню. "Тут немає раз
назавжди закріплених, незмінних хорових "партій". За кожного з повто-
рень наспіву... з’являються нові варіанти як у заспівувача, так і у співаків
хору. Єдність досягається внутрішнім взаєморозумінням виконавців, а не
зовнішніми рамками"10.
Повертаючись до "провокаційних" питань і очевидних фундамента-
льних фактів, з урахуванням вищевикладеного констатуємо: наукове пі-
знання є одним із видів осягнення, а саме — вербально-теоретичним сві-
домим осягненням; наука обіймає лише частину універсуміки, а наукове
знання — лише частина універсумного, пов’язане з ним тисячами ниток
і немислиме поза його контекстом. Тому, досліджуючи реалії, концентру-
ючись безпосередньо на науковому пізнанні, здобуваючи знання наукове,
вчені опосередковано (а певною мірою і безпосередньо) займаються осяг-
ненням універсуму і творінням універсумного знання. У цьому сенсі вони —
слуги не лише науки, а й універсуміки. Так само об’єкт тієї чи тієї науки —
лише частина, одна зі сфер універсуму, просякнута ним і його просякає.
Отже, пізнаючи "свій" об’єкт, учені осягають універсум. У цьому сенсі вони —
громадяни Світу. Наукове пізнання й універсумне осягнення об’єднує всіх
учених. Що ж вирізняє вчених-економістів?
Про пролегомени до екуніки
Повторимося: будь-яка складова універсуму об’єктивно пов’язана
з кожною іншою, а тому не може бути адекватно осягненою лише сама з
себе і має вивчатися не ізольовано від інших складових, а в їх контексті та
"тексті". Отже, не просто є можливим і/або необхідним універсумне знан-
ня про кожну зі складових (сфер та їх елементів) життєдіяльності, воно
об’єктивно існує. Ученим-економістам пощастило бути свідками й учасни-
ками усвідомлення об’єктивної реальності й еволюції економіко-
універсумного знання (економічної універсуміки, або екуніки — у скоро-
ченому варіанті) — універсумного знання про економіку й економічне
знання. Екуніка — розділ універсуміки, в якому вивчається економічна
сфера універсуму в багатстві її зв’язків із ним самим і його складовими.
Для багатьох економістів-теоретиків економіко-універсумне знання — га-
10 Флоренский П.А. У водоразделов мысли. — М., 1990. — С. 30—31.
В.М.Тарасевич
12
лузь цілинна, а тому наважимося лише на попередній, роз’яснювальний
вступ, пролегомени до економічної універсуміки.
Перш за все, екуніка — суть процес і результат осягнення (в усьому
багатстві його видів) економіки в універсумному контексті, сукупність нау-
кових і позанаукових економічних знань. Саме сукупність, а не, напри-
клад, система, бо поки що напевно не відомий навіть їх склад, особливо
в позанауковій частині, а про характер їх організації та зв’язків можна ли-
ше здогадуватися.
Найважливішими об’єктами екуніки є: а) субстанційні універсумні
сфери (уречевлення й олюднення); б) економіка, а також утворювані за її
участю: у) похідні сфери; г) економічний "зріз" універсумних рівнів. Ідеть-
ся про універсумні утворення: мега- (універсум, ноосфера, історичні типи
людської еволюції, цивілізації), макро- (країни та їх об’єднання), мезо-
(регіони, міжгалузеві комплекси, галузі), мікро- (підприємства. домашні
господарства) і нанорівня (людина як індивідуальність)11; д) економічне
знання загалом і його складові, зокрема знання економіко-методологічне,
економіко-наукове, економіко-філософське й економіко-універсумне12.
Предметний простір екуніки подано економіко-універсумною скла-
довою людської життєдіяльності, а предметні галузі — економіко-
екологічною, економіко-соціальною, економіко-духовною й економіко-
політичною життєдіяльністю. Зрозуміло, вказаному простору був би най-
більш адекватним відповідно адаптований загальний універсумний метод.
Проте перспективи його появи є не менш туманними, ніж образ зо-
бов’язаної породити його універсуміки. В сучасних умовах екунічні актори
можуть використовувати залежно від цілей, завдань або аспектів осягнен-
ня весь наявний арсенал і наукових, і позанаукових методів, підходів,
прийомів. Такий спосіб дій є необхідною передумовою поступового про-
сування до дедалі загальніших підходів — органічних та інтеграційних, від
симбіотично інтеграційних до коеволюційно і синтетично інтеграційних.
Коло акторів екунічного осягнення є значно ширшим, аніж наукового пі-
знання, оскільки включає не лише вчених, але і користувачів, носіїв знан-
ня, в тому числі позанаукового.
Універсумний статус екуніки "прирікає" її на роль інтегратора і синте-
затора відповідних наук і позанаукових практик із завданням і перспекти-
вою отримання синергетичного, емерджентного ефекту — власне економі-
ко-універсумного знання, що розвивається на власних підставах із вико-
ристанням власних специфічних методів і прийомів. Можна припустити, що
близькими "колегами" екуніки стануть універсуміки — соціальна, духовна,
політична, екологічна. ФЕН та її складові — політична економія, економічна
теорія, мікроекономіка, макроекономіка, міжнародна економіка, інституціо-
нальна економіка, еволюційна економіка, а також історія економічних учень,
методологія ФЕН і наука про ФЕН — збережуть свій самостійний статус, але
можуть бути інтегровані екунікою як власне наукове ядро.
Екунічні розвідки економістів-теоретиків є надзвичайно важливими,
принаймні, для самоідентифікації економічної науки в мінливому світі,
11 Див.: Тарасевич В. Постнеклассический вызов фундаментальной экономической науке. —
С. 288—406.
12 Про особливості вказаних видів економічного знання див. докладніше: Тарасевич В.Н.
О философии и методологии фундаментальной экономической науки // Экономическая тео-
рия. — 2007. — № 1. — С. 100—108.
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
13
визначення можливостей і перспектив "нового економічного імперіа-
лізму" — активної експансії науки в позанауковий простір і органічної аси-
міляції його окремих позанаукових ідей і практик.
Про істинність економічного знання
Як відомо, істина — ключовий імператив і пріоритет економічного на-
укового пізнання. Чи стосується це економіко-універсумного осягнення?
Чи може і чи має бути істинним економіко-універсумне (екунічне) знання?
Про наукову істину. Класична наука Нового часу суть результат
і передумова усвідомленого і рішучого виокремлення людиною себе із
царства природи, наділення себе статусом суб’єкта — субстанційного
і провідного, і протиставлення себе природі як бездушному об’єкту ви-
вчення і впливу, засобу задоволення численних потреб. У цілковитій згоді
з цією максимою вчений-дослідник дистанціюється від природи, щоб
з позицій позазнахідності відкривати її таємниці, а істинним визнається
лише наукове знання, яке відповідає об’єкту вивчення. Такий кореспон-
дентський (у термінах сучасної філософії науки) підхід до істини як відпо-
відності знання13 об’єкту14 здавався тим більше переконливим, що фактично
успадкував усталене у християнстві визнання істинним лише такого знання,
яке відповідало Божественному творінню і Священному писанню.
На відміну від філософів, учені не повною мірою усвідомили значу-
щість кантіанської гносеологічної революції. У зверненні І.Канта до дослі-
дження залежності знань від апріорних форм чуттєвості та розуму, в горе-
звісній "речі в собі" вони побачили лише відмову від пошуку істини. Тим
часом, у вченні І.Канта закладений набагато глибший сенс: у пошуку істи-
ни слід брати до уваги ставлення знання не лише до об’єкта вивчення (на
чому концентрувалася класична наука), апріорних форм чуттєвості та ро-
зуму, але і до інших феноменів буття і мислення15. Вчені-економісти, з од-
ного боку, сприйняли кореспондентський підхід до істини, про що свідчать
фундаментальні вчення А.Сміта і Д.Рікардо, а з іншого — у відомій "супе-
речці про метод" продемонстрували можливості виходу за його межі.
За справедливим зауваженням О.Ананьїна, в центрі суперечки були пи-
тання взаємовідносин не так індукції та дедукції, як теорії та практики;
характеру взаємовідносин різних видів знання, їх значення для практики16.
У суперечці було позначено, хоча й у неявному вигляді, принаймні, дві ве-
льми значущі для майбутнього фундаментальної економічної науки про-
блеми: 1) про різні види істинного економічного знання або про істину
різних видів економічного знання; 2) про ставлення знання до результатів
його практичного застосування. Згодом розробка другої проблеми приве-
ла до сприйняття економічною наукою прагматичної концепції істини17.
13 Тут і далі мається на увазі знання суб’єкта, тобто знання, властиве суб’єкту.
14 "Сильна" версія вказаного підходу йде від Г.Лейбніца і передбачає вимогу обґрунтування
істинності всіх засновків істинного висновку. Переконання в хибному твердженні не може
бути обґрунтованим. У сучасній теорії пізнання цю традицію підтримує інфалібілізм (від infal-
libility — непогрішність). Див.: Лебедев М. Перспективы современных концепций надёжности
знания // Вопросы философии. — 2007. — № 11. — С. 120.
15 Див.: Левин Г. Современный релятивизм // Вопросы философии. — 2008. — № 8. — С. 78—79.
16 Див.: Экономика как искусство: методологические вопросы применения экономической
теории в прикладных социально-экономических исследованиях. — М., 2008. — С. 13—14.
17 Указана концепція є близькою до сучасного фалібілізму — традиції, що йде від Ч.Пірса,
згідно з якою істинне знання зовсім не обов’язково має бути обґрунтованим. Цілком обґрун-
тованим може бути і хибне знання. Фалібілізм затребуваний у теорії пізнання тією мірою,
В.М.Тарасевич
14
З кінця XIX століття менш ніж за півстоліття революційні зміни охоп-
люють усі основні галузі природознавства. Релятивістська і квантова тео-
рія, квантова хімія, генетика, кібернетика і теорія систем знаменують за-
твердження некласичної науки, її ідеалів і норм. Жорстко детерміністські
закони поступаються пріоритетами статистичним закономірностям, роз-
виваються ймовірнісні уявлення про об’єкти пізнання. В результаті відмо-
ви від прямолінійного онтологізму затверджується розуміння відносної
істинності теорій і картини природи, виробленої на тому або тому етапі
розвитку природознавства. На противагу ідеалу єдино істинної теорії, що
"фотографує" досліджувані об’єкти, допускається істинність кількох конк-
ретних теоретичних описів однієї й тієї самої реальності, що відрізняються
один від одного, оскільки в кожному з них може міститися момент
об’єктивно істинного знання. Імперативним стає врахування взаємо-
зв’язків знань про об’єкт і характеру засобів і операцій пізнання, які впли-
вають на об’єкт і нерідко змінюють його18.
Останнє означає, що в некласичному природознавстві людина, як
і раніше, протистоїть природі, але тепер не лише відбиває, але й освоює,
змінює реальність у процесі її пізнання. Для вчених-економістів, що ви-
вчають природу штучну, "рукотворну", вказане зрушення не стало новин-
кою, а тому й асиміляція відповідних йому природничонаукових норм
у науку економічну не потребувала б особливих зусиль, якби в економіко-
методологічних дослідженнях, що перебували в зародковому стані, реф-
лексія над ставленням знання не лише до пізнаваного об’єкта, а і до ін-
ших явищ і процесів, відповідала швидкості змін. У науковому співтовари-
стві не без підстав вважали, що помітно ускладнена до середини XX сто-
ліття економіка як об’єкт пізнання суб’єктом, який оперує переважно
класичним науковим інструментарієм, стає для цього суб’єкта дедалі
більш невизначеною і непередбачуваною. В науковому знанні про неї зро-
стає частка ймовірнісної складової, а відносність його істинності стає оче-
видною. Використання старого інструментарію в дослідженні складного
об’єкта не дозволяло висунути "велику" теорію, яка б забезпечила істину
класичного типу, і прирікало вчених на продукування, хай і таких, що на-
лежать до однієї парадигми, але все ж таки локальних теорій і відповідних
їм фрагментів згаданої істини.
У пошуках складнішого дослідницького інструментарію, адекватного
рівню складності об’єкта пізнання, вчені-економісти за прикладом колег
природодослідників активізують рефлексію над ставленням знання до за-
собів і операцій наукової діяльності. Кореспондентська концепція істини
переміщається зі сцени за лаштунки, а на сцені під променями неопози-
тивістського прожектора стають явними не лише такі різні компоненти
економічного знання, як чиста теорія і прикладна економіка (мистецтво
економіки), а і відмінні критерії їх науковості19. Зважаючи на темпи і хара-
ктер експансії математики в чисту теорію, важко позбавитися від думки,
якою вона прагне бути адекватною фактам епістемічної практики. Див.: Лебедев М. Перспе-
ктивы современных концепций надёжности знания. — С. 120—121. "Отже, наші теорії практи-
чно працюють, і це їх виправдовує". Див.: Конструктивизм в эпистемологии и науках о чело-
веке (материалы "круглого стола") // Вопросы философии. — 2008. — № 3. — С. 11.
18 Див.: Стёпин В. У истоков современной философии науки // Вопросы философии. — 2004.
— № 1. — С. 8.
19 Див.: Ананьин О. Экономическая наука в зеркале методологии // Вопросы философии. —
1999. — № 10. — С. 137.
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
15
що гострота інтересу до отримання істинного знання за сприяння матема-
тичних методів є обернено пропорційною гостроті вражень від запаморо-
чливих економіко-математичних конструкцій, які мало чого спільного ма-
ють із реальністю.
Прикладній економіці взагалі відмовляють у праві усвідомлення сут-
ності об’єкта. Її головну місію вбачають у застосуванні наукових знань для
розв’язання практичних завдань. Теорію сприймають не інакше як інстру-
мент. За М.Фрідменом, вона потрібна не для того, щоб отримати "фото-
графічне відтворення" світу, а щоб "аналізувати" його за допомоги "фун-
даментальної та відносно простої структури"20. Економісти-неопозитивісти
не відкидають фалібілізм, прагматичну концепцію істини і рефлексують
над ставленням знання до практики. В цьому аспекті вони наближаються
до марксистів. Але якщо перших у диспозиції "знання — практика" ціка-
вить, здебільшого, практичний результат, то останні, не заперечуючи са-
мостійну гносеологічну значущість теорії, критерієм її істинності визнають
практичну діяльність у широкому сенсі. Якщо для перших істинне знання
не може не відповідати емпіричним фактам, то для останніх воно адеква-
тне і сутнісним детермінантам цих фактів, а не лише поверхневим фор-
мам їх виразу.
Так само і сучасний критичний (трансцендентальний) реалізм вба-
чає завдання науки у виявленні та дослідженні структур і механізмів, що
лежать в основі подій досвіду, за допомоги інструментарію абдукції21.
Оскільки об’єктивна реальність подана ієрархією трьох рівнів — реального,
дійсного й емпіричного, збіг теоретичних і емпіричних даних може лише
свідчити про кореляцію між спостережуваними емпіричними даними, а не
розкривати справжні причини економічних явищ. Отже, тестування теорії
на предмет її істинності лише на підставі вказаної кореляції може бути
неадекватним22. Інакше кажучи, шукана істина є не одно-, а багаторівне-
вою, не одно-, а багатоелементною, не елементарною, а системною.
Не завершивши повнокровне критичне освоєння некласичної спад-
щини, ФЕН на зламі тисячоліть стикається з новими, постнекласичними
викликами природознавства, яке продовжує визначати ключові напрями
еволюції наукової раціональності. На тлі постулатів нерівноважної неліній-
ної термодинаміки і синергетики, теорії нестаціонарного Всесвіту, гіпотез
про "темну" матерію й енергію, концепцій Великої історії та глобального
еволюціонізму, а також інформаційно-комунікаційної революції зведена
раніше будівля науки виглядає несучасною, а несучі конструкції істини не-
надійними. Зрозуміло, вчені-економісти переймаються набагато більш
"земними" проблемами, але вони не мають права ігнорувати такі ключові
гносеологічні орієнтири постнекласики, як "людиновимірна" система, за-
гальнонаукова картина світу, проблемноорієнтована міждисциплінарність,
елеваціонізм, історична реконструкція тощо.
20 Див.: Шлиссер Э. Экономическая теория и эксперимент: Исаак Ньютон, Милтон Фридмен
и Вернон Смит // Вопросы экономики. — 2007. — № 2. — С. 56. Заради справедливості слід
зазначити, що М.Фрідмен фактично солідаризується з кореспондентською концепцією істи-
ни, коли на прикладі закону падіння твердих тіл показує, що за певних допущень у деяких
рамках дослідження експеримент може підтвердити істинність теорії як адекватної інтерпре-
тації певного класу явищ. Див.: Там же. — С. 60—61.
21 Див.: Лоусон Т. Современная "экономическая теория" в свете реализма // Вопросы эко-
номики. — 2006. — № 2. — С. 86—88.
22 Див.: Кюнтцель С. Эволюционное моделирование и критический реализм // Вопросы эко-
номики. — 2009. — № 1. — С. 105.
В.М.Тарасевич
16
На думку В.Стьопіна, за вивчення "людиновимірних" об’єктів пошук
істини пов’язаний з їх перетворенням, що безпосередньо зачіпає гуманіс-
тичні цінності. Особливу роль починає відігравати знання заборон на деякі
стратегії взаємодії, що потенційно містять у собі катастрофічні наслідки.
Об’єктивно істинне пояснення таких об’єктів передбачає включення в його
склад аксіологічних чинників, позанаукових цінностей загальносоціального
характеру23. Наукове пізнання починають розглядати як особливу частину
життя суспільства, що детермінується загальним станом культури даної
історичної епохи, її ціннісними орієнтаціями і світоглядними установками.
Відповідно, збагачується зміст звичних категорій — "теорія", "метод", "іс-
тина" і т. д.24 Несподівано для багатьох наукова істина з невеликого "озе-
ра" відповідності знання об’єкту потрапляє у вируючий "океан" співвідне-
сення знання і життєдіяльності (універсуму).
Постнекласична наука — ровесниця культурного постмодернізму і йо-
го afterверсій, а тому не є вільною від їх суперечливого впливу. Так, сучасні
релятивісти, абсолютизуючи відому лінію міркувань Платона ("Яким що по-
стає мені, таке воно для мене і є, а яким тобі — таке для тебе") і Аристоте-
ля ("Що кожному здається, то і є достовірним"), у тезі "Anything goes" —
"все годиться" (П.Фейєрабенд)25 практично відмовляються від об’єктив-
ності істини. У кращому разі, якщо дотримуватися когерентної та консенсу-
сної (конвенціоналістської) концепцій істини26, істинне знання стає резуль-
татом домовленості більшості членів наукового співтовариства. В гіршому
разі істину оголошують "винаходом брехуна" (Х. фон Ферстер)27.
Радикальні конструктивісти переконані в тому, що наукове знання —
це зовсім не репрезентація об’єктивної реальності, а суб’єктивна рекон-
струкція, символічний проект, симулякр. Пізнання виконує завдання впо-
рядкування внутрішнього світу суб’єкта. Не лише людина формує свій об-
раз реальності, а й її уявлення і знання формують його за своїм образом
і подібністю. В оцінці такого знання головними критеріями стають корис-
ність, доцільність, прийнятність, придатність і т. п.28 Класичне розуміння
істини в цьому разі виглядає щонайменше не доречним. Намагаючись ве-
ршити долі творених ним віртуальних світів, суб’єкт не помічає самопере-
творення на об’єкт маніпулювання з боку віртуальних мереж та їх авторів.
Утім, за такими оригінальними постмодерністськими побудовами важливо
не упустити значущу для розуміння еволюції істини як категорії обставину:
співвіднесення знання не з об’єктом, але з самим суб’єктом, а також між-
суб’єктними взаємодіями.
23 На цьому тлі стає очевидним, що визнання переходу від економіки як украй складної
"простої системи" до економіки як украй складної "складної системи" передбачає набагато
глибші зміни в економічній науці, ніж "вивчення обмежено раціональних агентів в умовах
браку інформації". Див.: Коландер Д. Революционное значение теории сложности и будущее
экономической науки // Вопросы экономики. — 2009. — № 1. — С. 86—88. Відмова від "трьох
китів" — лишень один із кроків до майбутньої постнекласичності економічної науки.
24 Див.: Стёпин В. У истоков современной философии науки. — С. 9—11.
25 См.: Левин Г. Современный релятивизм . — С. 74.
26 До них апелює Р.Хоксберген, розмірковуючи про герменевтичний підхід до економічних
досліджень як найефективніший і закликаючи не чуратися діалогу між різними науковими
традиціями, а також ціннісних суджень і "метафізики". Див.: Болдырев И. Экономическая
методология и постмодернизм // Вопросы экономики. — 2006. — № 11. — С. 68.
27 Див.: Конструктивизм в эпистемологии и науках о человеке. — С. 7—8.
28 Там же. — С. 35.
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
17
Економічна наука не залишилася байдужою до постнекласичних ви-
кликів29. Піддалася вона й атакам постмодернізму. Їхній вплив на пробле-
матику істини виявився вельми неоднозначним. З одного боку, у Д.Мак-
клоськи і А.Кламера економічна наука — передусім, риторика, мистецтво
переконувати користувача в істинності та придатності для нього тієї або
тієї наукової ідеї. На вільному ринку ідей учені змагаються в умінні прода-
ти свій "товар". Так долаються тоталітарні методологічні стандарти, що
дозволяють узурпувати істину30. З іншого боку, риторичний, мовний і ме-
тодологічний "фільтри"31 дозволяють у тій чи тій формі співвідносити став-
лення знання до об’єкта, до користувача і до мови наукового спілкування.
З одного боку, в постмодерністському сприйнятті економічна наука постає
вельми складним соціальним організмом, у якому головні персонажі — це
не лише вчені, а і редактори, рецензенти, академічні боси, ґрантодавачі,
а тому і безкорисливе служіння абстрактній істині є аж ніяк не єдиним і не
головним пріоритетом наукової діяльності32. З іншого боку, аналіз струк-
тури й особливостей функціонування цього організму, умов створення
і поширення наукових знань, способів їх існування33 стимулює осмислення
соціальної "анатомії" істини, ставлення знання до соціальних мереж.
Про загальну (цілісну) істину. Отже, історична ретроспектива ре-
флексії над істиною переконує не так у наявності крайніх позицій — прихи-
льність ортодоксальній істині та заперечення істинного знання взагалі, як
у "середній" лінії, що посилюється. Йдеться про розумінні істини як відпо-
відності знання об’єкту, "вбудованому" в контекст, що ускладнюється.
Складовими останнього послідовно-паралельно стає ставлення знання до
результатів його практичного застосування; засобів, інструментів і резуль-
татів пізнавальної діяльності; до практики; позанаукових цінностей загаль-
носоціального характеру; світоглядних настанов; самого суб’єкта; між-
суб’єктних взаємодій; користувача; мови наукового спілкування; соціаль-
них мереж тощо34. Відповідно, багатофакторний аналіз істини35 стає
переважнішим за однофакторний, хоча і він навряд чи є цілком адекват-
ним складності проблеми. Його стандартна версія не передбачає скільки-
небудь складної взаємозалежності факторів, натомість саме співвіднесен-
ня ставлення знання до об’єкта й інших ставлень знання до … має прин-
ципове значення для осмислення природи істини.
Справа ускладнюється тим, що надскладні "людиновимірні" об’єкти
пізнання є ще й об’єктами осягнення. В кожному з видів позанаукового
знання про ці об’єкти та їх "оточення" (суб’єкт, умови, результати функці-
онування і т. д.) наявний особливий стандарт достовірності, правди й ін-
29 Див.: Тарасевич В. Постнеклассический вызов фундаментальной экономической науке. —
С. 113—117.
30 Див.: Ананьин О. Экономическая наука в зеркале методологии. — С. 139; Болдырев И.
Экономическая методология и постмодернизм. — С. 65—66.
31 Див.: Ананьин О.И. Экономика как искусство. — С. 32—39.
32 Див.: Ананьин О. Экономическая наука в зеркале методологии. — С. 142; Блауг М. Тревож-
ные процессы в современной экономической теории // К вопросу о так называемом "кризи-
се" экономической науки: материалы теоретического семинара ИМЭМО. — М., 2002. — С. 65.
33 Див.: Болдырев И. Экономическая методология и постмодернизм. — С. 73.
34 У категоріях теорії пізнання викладене свідчить про включення в наукову рефлексію над
істиною поряд з інфалібілізмом і фалібілізмом інтерналізму, екстерналізму і релайабілізму.
Див.: Лебедев М. Перспективы современных концепций надёжности знания . — С. 124—126.
35 Див.: Левин Г. Современный релятивизм. — С. 78—79.
В.М.Тарасевич
18
ших "аналогів" істини36. Жоден із видів знання не володіє монополією на
істину в тому сенсі, що в певному інтервалі37, за певних умов і передумов
один вид знання може бути більш істинним за будь-який інший. Напри-
клад, відомо, що в певній економічній ситуації дотримання стандартів
освіченого здорового глузду й інтуїції більшою мірою відповідає рівню її
складності, ніж спеціальні наукові досліди. Потрібно враховувати і поси-
лення "сайєнтизації" позанаукового знання. Так, сучасні дискусії вчених
і теологів свідчать про активний розвиток відомої з часів Аквіната доктри-
ни "подвійної істини", вміле вбудовування в теологію інструментарію, ка-
тегоріального апарату і результатів наукових досліджень38. Дедалі поваж-
ливіші реверанси науці роблять художня творчість, герметизм, медита-
ція39. Чи є плідним взаємовиключення різних видів знань про один і той
самий об’єкт лише на тій підставі, що ці знання народилися в іншому "це-
ху"? Риторичне запитання.
Таким чином, у сучасних взаємодіях і взаємопроникненні різних ви-
дів наукового і позанаукового знання, зокрема економічного, істина аж
ніяк не вмирає, а дорослішає й ускладнюється. Вельми актуальною стає
пророча думка Пітіріма Сорокіна: "У тривимірному просторі віри, розуму
і відчуттів спільна істина є ближчою до абсолютної, ніж істина, народжена
однією з цих форм"40 (курсив мій. — В.Т.). N-вимірному надскладному
економічному "людиновимірному" темпоральному простору адекватна не
гомофонія, а полі-, гетеро- і симфонія різних видів осягнення, не однови-
мірна, а N-вимірна цілісна (спільна) істина, до вершин якої веде безліч
стежок. Цілісна істина постає як N-вимірна відповідність економіко-
універсумного знання вказаному темпоральному простору (об’єкту) в її
(відповідності) співвіднесеності з людською життєдіяльністю, її сферами й
елементами. "Внутрішній світ", будова істини, що так розуміється, в пер-
шому наближенні може бути подана трьома взаємопов’язаними складо-
вими: науковою, позанауковою і синтетичною.
Наукова складова цілісної істини — це складна система співвіднесе-
ностей, з одного боку, ставлення наукового економічного знання до
об’єкта і, з іншого боку, ставлення знання до суб’єкта, умов, процесу, ре-
зультату тощо наукової та практичної економічної діяльності, а також ста-
влення економічного знання до самого себе41. Наприклад, економіко-
математична модель є значущою в тому разі, якщо є особливим знанням
про певний економічний об’єкт. Міра її відповідності останньому залежить
від самого автора-дослідника, його професіоналізму, цілей, становища
в науковому співтоваристві, умов, процесу, інструментарію моделювання,
36 К.Леві-Стросс: "Може, одного чудового дня ми зрозуміємо, що в міфологічному мисленні
працює та сама логіка, що й у науковому". Цит. за: Каз М. Почему в экономических иссле-
дованиях необходим когнитивный подход? // Вопросы философии. — 2009. — № 4. — С. 33.
37 Див. докладніше: Лазарев Ф., Лебедев С. Проблема истины в социально-гуманитарных
науках: интервальный подход // Вопросы философии. — 2005. — № 10. — С. 101—105.
38 Див. напр.: Левин Г. Методологические принципы диалога материалистов с верующими //
Вопросы философии. — 2008. — № 10. — С. 78—90; Шахов М. Реализм как общая основа ре-
лигиозного и научного знания // Вопросы философии. — 2008. — № 10. — С. 66—77.
39 Імовірно, цьому сприяє і відома близькість низки позицій деяких шкіл буддизму до сучас-
ного конструктивізму. Див.: Петренко В., Кучеренко В. Медитация как форма непосред-
ственного познания // Вопросы философии. — 2008. — № 8. — С. 92—93.
40 Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. — С. 478.
41 Співвіднесення різних ставлень знання до самого себе становить проблематику історії
економічних учень, економічної методології, а також науки про економічну науку (в тому чис-
лі науки про ФЕН).
Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання)
19
призначення моделі та багатьох інших чинників. Так, недосконалість ма-
тематичного інструментарію не дозволяє адекватно моделювати досить
складні економічні об’єкти (що, до речі, сприяє фрагментації економічного
знання). Ступінь відповідності моделі об’єкту пропорційний рівню відповід-
ності її інструментарію його складності. Нерідко вказані чинники врахову-
ють в аспекті переважної ієрархічної підлеглості одному-двом другоряд-
ним чинникам (наприклад, вимогам до публікації у престижному журналі
і/або до отримання ґранту), а не науково імперативної мережевої співвід-
несеності між собою.
Елементами позанаукової складової цілісної істини можуть бути
співвіднесеності ставлень 1) позанаукових економічних знань до різних
феноменів відповідного виду осягнення і відбиваної ним реальності в уні-
версумному контексті; 2) позанаукового знання до самого себе і до знань —
результатів інших видів осягнення. Так, правдивість зображення економіч-
них реалій у художньому творі значною мірою визначається особливостя-
ми самовираження автора, особистим досвідом економічної діяльності,
його практичністю, здоровим глуздом, віросповіданням, соціальним ста-
новищем та іншими чинниками. Чи достатньою мірою такі чинники врахо-
вують у пошуках істини?
Синтетична складова цілісної істини являє собою сполучення і синер-
гію наукової та позанаукової складових. Кількість таких сполучень не під-
дається короткому опису, оскільки мають бути співвіднесені ставлення
багатьох видів осягнення і пізнання як між собою42, так і з їх ставленнями
до численних феноменів людської життєдіяльності. Один із можливих ва-
ріантів такого поєднання може бути вивчений із використанням запропо-
нованого О.Ананьїним ешелонування економічного знання за критеріями
міри абстрактності та механізмів функціонування. Йдеться про ешелони
(рівні): 1) абстрактної теорії; 2) базового типологічного знання; 3) систем-
ної економічної компаративістики; 4) прикладного стратегічного знання;
5) прикладного оперативного знання або економічної інженерії. На кожному
з таких рівнів мірою зростання конкретності економічного знання і набли-
ження його до сфери практичного використання воно вступає в дедалі шир-
ше коло соціальних взаємодій, без урахування яких воно втрачає сенс43.
З позицій кореспондентської концепції наукової істини претензії
на останню в трьох верхніх ешелонах економічного знання знімаються са-
мі собою, бо наукове знання тут потрапляє у водоверть позанаукового
й утрачає потрібну частину своєї ідентичності. З позицій концепції цілісної
(спільної) істини саме на цих рівнях відбувається зіткнення і взаємодія
видимих, поверхневих форм наукових і позанаукових елементів цілісної
істини. Але щоб ця видима, "надводна" частина "айсберга" останньої бу-
ла адекватно ідентифікована, необхідна N-бічна діагностика його невиди-
мої, "підводної" частини. Елементи наукової істини, що здобувається на
двох нижніх рівнях економічного знання, мають бути синтезовані з відпо-
відними елементами істинного позанаукового знання. Більше за те. Над-
складна "людиновимірна" система не може бути на одному рівні тільки
економічною, а на іншому — тільки соціальною або політичною. Взаємодію
економічної, екологічної, соціальної, духовної та політичної іпостасей фор-
42 Якщо в економічній методології співвіднесення ставлень наукового і позанаукового знання
лише позначено, то у філософії економічної науки і в екуніці воно стає головною проблемою.
43 Див.: Ананьин О. И. Экономика как искусство. — С. 250—253.
В.М.Тарасевич
20
мують її на всіх рівнях так само, як несвідоме, свідоме і підсвідоме скла-
дають невід’ємне середовище всіх рівнів наукового пізнання. Отже, вельми
ймовірною є наявність позанаукових і наукових елементів цілісної істини
на всіх рівнях економічного знання, і сама вона в такому разі є результа-
том і синергією синтезу вказаних елементів. Таким чином, у екуніки немає
вибору: її покликання — пошук цілісної істини.
Зрозуміло, такі амбіції не без підстав можуть бути визнані як утопіч-
ні. В цьому немає нічого дивного, оскільки за сучасного рівня розвитку
економіко-універсумного знання і його саморефлексії досягнення цілісної
істини неможливе. Але навіть принципова непереборність цієї утопічності
та неможливості аж ніяк не є підставою для забуття самої ідеї економіко-
універсумного знання і його істинності44. Неможливість абсолютної істини
в науці не охолоджує запал учених, які шукають відносну наукову істину.
Тому на сучасному етапі розвитку економіко-універсумного знання треба
скористатися досвідом науки і навчитися визначати міру і відносність цілі-
сної істини, складні умови, передумови і межі, в яких економіко-
універсумное знання відповідає тій або тій галузі надскладного "людино-
вимірного" об’єкта. Зараз важко прогнозувати майбутнє економіко-
універсумного знання й екуніки. Економісти-теоретики професійно займа-
ються не фантазіями, а пізнанням і осягненням, творінням економічного
наукового й універсумного знання. На моє глибоке переконання, саме
наука покликана стати піонером і домінантою сполучення, інтеграції та
з’єднання різних начал універсумного знання. В єдності рівних — Віри, До-
бра, Істини і Краси — для вченого немає і не може бути другорядного. Але
так на роду написано, що вірить він у красу, добро істини і правдиво,
безкорисливо їй служить.
44 Зокрема, примноження економіко-універсумного знання збагачує "вчене невідання"
(М.Кузанський), або знаюче незнання, яке і є найвищим модусом істини, доступної людській
істоті. Див.: Далмайр Ф. Николай Кузанский о вере, знании и учёном незнании // Вопросы
философии. — 2007. — № 2. — С. 38.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28444 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1811-3141 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:38:13Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут економіки та прогнозування НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тарасевич, В.М. 2011-11-12T13:56:05Z 2011-11-12T13:56:05Z 2011 Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) / В.М. Тарасевич // Економічна теорія. — 2011. — № 1. — С. 5-20. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 1811-3141 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28444 338.23:303.83:65.012.8 Визначено межі наукового економічного знання, зміст осягнення й універсумного знання, сформульовано пролегомени до екуніки й елементи концепції цілісної істини. The boundaries of scientific economic knowledge are defined and the essence of contemplation and universal knowledge. The prolegomena to eucunics and the elements of the concept of complete truth are formulated in this piece of work. uk Інститут економіки та прогнозування НАН України Економічна теорія Політекономія Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) The Apology of Eucunics (about Economic and Universal Knowledge) Article published earlier |
| spellingShingle | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) Тарасевич, В.М. Політекономія |
| title | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| title_alt | The Apology of Eucunics (about Economic and Universal Knowledge) |
| title_full | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| title_fullStr | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| title_full_unstemmed | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| title_short | Апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| title_sort | апологія екуніки (про економічне наукове й універсумне знання) |
| topic | Політекономія |
| topic_facet | Політекономія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28444 |
| work_keys_str_mv | AT tarasevičvm apologíâekuníkiproekonomíčnenaukoveiuníversumneznannâ AT tarasevičvm theapologyofeucunicsabouteconomicanduniversalknowledge |