В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя
Saved in:
| Published in: | Філософські діалоги |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28540 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя / Є. Андрос // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 5-13. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859649041124556800 |
|---|---|
| author | Андрос, Є. |
| author_facet | Андрос, Є. |
| citation_txt | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя / Є. Андрос // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 5-13. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філософські діалоги |
| first_indexed | 2025-12-07T13:31:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
_________________________________________________________________
5
Євген Андрос
В.І.ШИНКАРУК ЯК ІНІЦІАТОР
АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПОВОРОТУ
В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТОРІЧЧЯ
В.І.Шинкарук (22.04.1928 – 29.11.2001 рр.) є знаковою постаттю
у становленні післясталінської, справжньої, заглибленої у проблеми
буття української філософії. Саме він заклав підвалини радикального
повороту в українській повоєнній філософській думці, створивши у
1968 році, відразу після того, як очолив за рекомендацією П.В.Копніна
Інститут філософії, відділ філософської антропології (до 1991 р. –
відділ діалектичного матеріалізму). Тематична спрямованість
відділу – і в цьому полягає неоціненна заслуга В.І.Шинкарука – від
самого початку була задумана як осмислення проблеми людини, її
буття та її місця в світі, її ціннісних та світоглядних орієнтацій.
Такий підхід був зумовлений тим, що на той час в українській
філософії були достатньо представлені гносеологічні, історико-
філософські напрацювання, публікацій із логіки наукового пізнання
та інших, але в яких у цілому не було місця людині, її прагненням
та інтересам, її духовним пошукам і буттєвій закоріненості й
самореалізації.
Отже, духовна атмосфера кінця 60-х – початку 70-х років в
Україні була прикметна не лише творчістю українських
письменників – шістдесятників, але й тим, що саме в цей час
українські філософи – за ініціативою й під безпосереднім ідейним
впливом В.І.Шинкарука – заклали підвалини того антропологічного
повороту в українській філософії, який був продуктивним впро-
довж десятиліть і котрий приносить свої вагомі плоди й донині.
Тож у центрі авторської уваги – засадничі підходи та поняття
творчої спадщини В.І.Шинкарука, передовсім – буття, суще, світ.
Коли оцінюються постаті такого масштабу, якою був
В.І.Шинкарук, то чомусь завжди зринає, висувається на передній
план прямий, без врахування усього антропо- та соціокультурного
контексту, порівняльний аналіз категоріальної сітки, основних понять,
якими оперував саме він, і, відповідно, якими користувалися такі
визначні філософи ХХ сторіччя, як, скажімо, Гайдеггер чи Сартр.
Такий підхід, звісно, є зрозумілим і важливим. Але не менш, а
Євген АНДРОС____________________________________________________
6
часом і більш важливим є оцінювання внеску того чи того
мислителя в духовну ситуацію певної історичної доби, зокрема в
духовну ситуацію України і регіону, де він жив і творив.
У цьому контексті, як гадаємо, роль Володимира Шинкарука в
духовній ситуації України останніх чотирьох десятиліть є
непересічною, яку можна порівняти зі значущістю творчості
українських поетів-шістдесятників.
Він зробив вельми помітний внесок у розробку історико-
філософської та гносеологічної проблематики, опублікувавши
розлогі монографії з дослідження теорії пізнання, логіки та
діалектики Гегеля та Канта.
Проте найголовнішою, найпомітнішою заслугою В.І.Шинкарука
у царині філософії та духовної ситуації доби в цілому було
започаткування ним повороту до дослідження філософсько-
антропологічної проблематики. Тим більше вагомою була ця
заслуга стосовно тогочасної антропо- та соціокультурної ситуації.
Радянська людина кінця 60-х років, ледь отямившись від
жахіть та параної сталінської деспотії, відчувши теплий подих
хрущовської відлиги, коли з‟явилася надія, знову постала напри-
кінці 60-х – на початку 70-х років перед ситуацією повернення
якщо не тоталітаризму, то авторитаризму – безсумнівно і зримо.
Духовна ситуація доби вимагала нових філософських підходів,
передовсім спрямованих на підтримку душевних сил та духовної
міці української людини, яка зустрілася з новими випробуваннями
пізньобрежнєвської доби, доби маланчукізму – посилення
ідеологічного пресингу, постійних звинувачень у ревізіонізмі та
абстрактному гуманізмі, духовної задухи загалом.
Слід сказати, що 1968 рік, коли В.І.Шинкарук очолив Інститут
філософії, був часом продовження відлиги в Україні – шелестівською
добою, яка закінчилася лише 1972 року. Але в повітрі, із Москви
уже віяло новими холодами, новими випробуваннями долі укра-
їнської людини, на що філософія мала негайно й мужньо зреагувати.
Такі нові філософські підходи й були ініційовані В.І.Шинкаруком
у 1968 році, відразу, коли він очолив Інститут філософії. Цього ж
року він створює відділ, фактично спрямований на розробку філо-
софсько-антропологічної проблематики (але названий, у дусі доби,
відділом діалектичного матеріалізму) відразу, упродовж кількох
років залучивши до роботи в ньому О.І.Яценка, В.П.Іванова,
Людиновимірний смисл філософських поглядів В.І.Шинкарука
7
М.Ф.Тарасенка, В.Г.Табачковського, М.О.Булатова, О.Є.Ільченка,
І.М.Молчанова, А.М.Лоя та ін. Водночас він пише програмні для
всього українського філософського загалу статті, опубліковані у
першому номері нового філософського часопису “Філософська
думка” за 1969 рік та в журналі “Вопросы философии” за 1970 рік.
Ці статті задали на довгі роки вихідні параметри роботи відділу,
що вилилося згодом у цілу низку колективних та індивідуальних
монографій, а також науково-теоретичних конференцій. Водночас
висловлений у них загальний концептуальний підхід мав значення
для усіх розробок Інституту, особливо в плані збагачення їх змісту
ціннісно-орієнтаційними, світоглядними та культурфілософськими
підходами. Зрештою, наприкінці 70-х років було ініційоване
В.І.Шинкаруком створення відділу філософії культури, який успішно
та результативно функціонує під керівництвом Є.К.Бистрицького
й нині.
У чому ж полягала суть антропологічного повороту в україн-
ській філософії, ініційованого у 1968 – 69 роках В.І.Шинкаруком?
На той час в українській філософії уже відбувся гносеологічний
поворот, відхід від вульгарного онтологізму, вийшла низка праць
П.В.Копніна та його колег з відділу логіки наукового пізнання,
який і донині успішно й результативно працює під керівництвом
М.В.Поповича. Виходили роботи подібного спрямування й у Москві
та інших містах, а також книжки з аналізом сучасної західної філософії.
Проте в позитивних дослідженнях – з теорії пізнання та логіки
науки – попри їх концептуальну плідність не було одного: певним
чином губилася, не знаходила свого місця людина (так само, як і в
працях з історичного матеріалізму).
Поза увагою дослідників була людина в усій різноманітності
своїх прагнень, сподівань, надій, радощів і мук, страждань, екзистен-
ційного напруження, духовних і душевних поривань. Людина – в
усій об‟ємності свого розуму, раціонального й ірраціонального,
прагнення до самоздійснення й подолання перепон на цьому
шляху. Людина, яка хоче бути, а не лише мати.
На перший погляд може видатися дивним, що ініціатором
антропологічного повороту в українській філософії був саме
В.І.Шинкарук: адже йдеться про автора праць з історії діалектики,
логіки та теорії пізнання. Проте, по-перше, ніколи не слід забувати,
що його твори були присвячені аналізові німецької класики, у якій
Євген АНДРОС____________________________________________________
8
розроблялися принципові для розуміння буття людини у світі
проблеми трансцендування як постійного виходу за межі сущого
та власного “Я”, проблеми умов пізнання та граничного обгрунту-
вання знання, проблеми свідомості, самосвідомості, феноменології
духу тощо, тобто у цілому з‟ясовувалися засади осягнення буття
людини в світі.
Але найголовніше те (мабуть, у цьому й полягала заслуга
В.І.Шинкарука як мислителя), що він, проживши разом зі своїм
народом драматичні й трагічні роки сталінщини та непрості шляхи
повернення до нормального людського існування в часи хрущов-
ської відлиги, водночас дуже глибоко проймався подальшою долею
рідного народу, української людини. Саме це й спонукало його до
обґрунтування програми дослідження буття людини в світі, викла-
деної ним у першому номері “Філософської думки” за 1969 рік.
В.І.Шинкарук завжди щільно ідейно співпрацював із
П.В.Копніним. Він був рецензентом чи відповідальним редактором
усіх п‟яти монографій Копніна (навколо останньої з них було влаш-
товано справжній ідеологічний шабаш), як і рецензентом етапної
колективної монографії “Логіка наукового дослідження” під редак-
цією П.В.Копніна та М.В.Поповича. У свою чергу, Копнін був
опонентом докторської дисертації Шинкарука.
Започатковуючи антропологічний поворот в українській філо-
софії, В.І.Шинкарук завжди солідаризувався з копнінівським
визначенням предмету філософії як людини в її тотальності та її
проекції у майбутнє.
Зрозуміло, що таке визначення предмету філософії не було
суголосним із заідеологізованою добою. Як вихід за рамки офіціозу
сприймалося також Шинкарукове звернення до проблематики
людину і світу, світорозуміння та світовідчуття. Водночас це звер-
нення відкривало нові тематичні горизонти, давало змогу як аналі-
зувати буття в усій його об‟ємності, так і стверджувати те, що було
і є надзвичайно важливим для пересічної української людини, – її
життєвий оптимізм, волю до обстоювання визначальних на даний
час інтересів та потреб.
Означивши необхідність поставити в центр філософської
рефлексії проблему людини та світу, В.І.Шинкарук відразу ж
переходить до осмислення усієї неоднозначності й складнострукту-
рованості феномена буття людини у світі. Для В.І.Шинкарука було
Людиновимірний смисл філософських поглядів В.І.Шинкарука
9
само собою зрозумілим, що адекватне усвідомлення питання про
людське буття є можливим, як було з‟ясовано ще в античності, лише
на основі відповіді на питання про буття як таке, буття у принципі
і, відповідно, про діалектику буття й ніщо та світу як такого.
Чому це так? А тому, що у філософії, починаючи від її витоків,
суще, світ речей і процесів завжди мисляться як те, що є
скороминущим, за яким завжди стоїть те, що лежить в його основі,
що є його горизонтом, його межевою характеристикою, граничною
засадою та підвалиною.
І це стосується всіх фундаментальних ідей: ідей прекрасного й
потворного, добра і зла, пізнання сущого й передумов пізнання
взагалі, істини як такої, зрештою – буття в істині.
Нарешті, існує питання про те чи те суще, але є також питання
про буття у принципі як спосіб людського існування, про витоки
цього буття, буттєву заглибленість існування людини у світі та її
постійні і незборимі духовні пошуки, пошуки першовитоків, тобто
питання про проблему dasein‟у.
Причому, з одного боку, йдеться про осмислення таких вузло-
вих категорій, як буття й небуття, простір і час, життя та смерть,
конечне – безконечне, свобода – необхідність тощо. А з іншого –
йдеться про те, що людське буття – це та сукупність життєвих
практик, життєсвіту людини, яка є надзвичайно екзистенційно
напруженою, бо вимагає постійних вольових зусиль до розв‟я-
зання колізій буття. В.І.Шинкарук також завжди підкреслював, що
проблема людського буття – це не проблема людини взагалі, а
окремої людської особистості, кожного з нас, взятого у його віко-
вій еволюції: дитинстві, юності, зрілості. Через це й людський світ –
це не чийсь, не якийсь абстрактний Lebenswelt, а сукупність
персональних життєвих практик та доль, життєвих світів кожного
з нас, кожного пересічного подорожнього на життєвій ниві.
Буття кожної людини пов‟язане з постійним трансцендуванням,
у сенсі виходу за межі сущого та власного “Я”, яке завжди
пов‟язане із залученістю до вічного, позачасового.
Як бачимо, В.І.Шинкарук дає широку панораму основоположень
філософсько-антропологічного підходу, де є місце поняттям і буття,
і світогляду.
Звичайно, у вузівських філософських курсах потрібно передо-
всім так чи так викладати вчення про буття, якщо ми хочемо
Євген АНДРОС____________________________________________________
10
виховувати самосвідомих, а, отже, й відповідальних громадян
держави. Це – важливе завдання викладання філософії.
І ті, хто нині в Україні зазіхає на викладання філософських
дисциплін у вузах та технікумах і на кандмінімуми з філософії, –
це просто обмежені, недалекі люди. А в принципі такі, які не
можуть мислити по-державному. Бо ж думка про те, що в добу
інформаційного суспільства потрібні лише нові технології і наука,
яка виключно їх обслуговує, і не потрібна високочола, високопро-
фесійна філософська, як і гуманітарна взагалі, освіта – ця думка,
щонайменше, хибна. Вона може спрямовувати до нових форм
етатизму та авторитаризму.
Відтак абсолютно недостатньо готувати у вузах та технікумах
звичайних технарів. Слід виховувати саме особистості, самосвідо-
мих громадян України, яким би були близькими, органічними і
гуманістичні ідеали, і етичні принципи та норми.
Проте водночас ніколи не слід забувати, що є й інша частина
громадян України, яка вищої освіти не здобувала, але котра добре
орієнтується в усіх складнощах буття. Орієнтується передовсім
тому, що кожна людина має світогляд, своє світорозуміння, світо-
відчуття та світосприймання.
Не маючи змоги докладніше спинятися на висвітленні решти
концептуальних підходів В.І.Шинкарука, все ж згадаймо хоча б
такі окремі моменти.
По-перше, це – осмислення ним феномена персонального
людського буття нібито із середини. Йдеться про його роздуми про
те, що людина не стільки живе, скільки переживає, та про його
концепцію віри, надії й любові.
Особливо потрібно підкреслити його звернення до феномена
надії, яке було зовсім не випадковим і зумовлене тим, що в ХХ сто-
річчі зазнали фіаско дуже вагомі, концептуально насичені й позірно
гуманістично зорієнтовані утопії, що призвело до великих розчару-
вань, страждань і крові, психологічного надриву.
Проте людина повинна жити за будь-яких обставин. І якщо в
неї немає надії, то втрачається і сенс її існування. Надії, у якій, на
відміну від мрії, майбутнє сприймається не лише як можливе, але
й як належне й необхідне.
Також коротко слід сказати і про його любов до природи, про
його надзвичайно чітке усвідомлення екологічної загрози як
Людиновимірний смисл філософських поглядів В.І.Шинкарука
11
загрози самому людському існуванню, а не лише довкіллю. Про це
він неодноразово писав сам, а за його ініціативою було створено
сектор екології, який і нині успішно і плідно працює в Інституті
під керівництвом М.М.Кисельова.
У такому контексті по-новому постає і питання про буття. Адже
світ – це не просто людський світ, а те, що існує саме по собі, і саме
як такий є самоцінним і прекрасним. А як показують еколо-гічні
негаразди останніх десятиліть, людина занадто замахнулася у
своєму техніко-операційному пориванні і її подальша доля напряму
залежить від того, чи зможе вона відновити хоча б якусь відносну
рівновагу у взаєминах із довкіллям, тобто зі світом самим по собі.
Тому й потрібно іще раз радикально переосмислити саме по-
няття буття. Якщо до цього завжди вважалося, що буття – це прикметна
риса, проблема передовсім світу людини, а в тваринному світі існує
лише сукупність зовнішніх речей, тобто, що буття принципово коре-
лятивне людині, воно з‟являється у світі як проблема разом із нею,
то події на екологічному фронті останніх десятиліть засвідчили, що
це зовсім не так. Засвідчили, що проблема буття – це така ж проблема
для тварини, як і для людини (йдеться передусім про проблему
видового розмаїття), навіть більше – це проблема і для рослин.
Більше того, у ХХ сторіччі стало цілковито зрозумілим – і у
цьому найбільша проблема, найбільш бентежна і страшна істина, –
що людина є єдиною на планеті живою істотою, здатною здійсню-
вати цілеспрямоване, свідоме (!) нищення до себе подібних. До
того ж нищення масштабне. Ніякий лев чи крокодил доти, допоки
він не буде страшенно голодним, не йде на полювання. Тобто
останнє є для нього цілковито вимушеною дією. А от у людини –
ні... Є над чим, і до того ж міцно, подумати: чим є те, що завжди
вважалося найвищими чеснотами людини – свідомість, цілераціо-
нальність тощо, і яким є людське єство взагалі.
Слід відтінити ще кілька моментів, які характеризують
В.І.Шинкарука як глибоко українську людину, не байдужу до долі
рідного народу. Це засвідчують і його численні публікації, у яких
він писав про любов до Вітчизни як запоруку становлення
справжнього громадянина, і його концептуальна установка на
неможливість повноцінного особистісного становлення та буття,
особистої автентичності поза межами становлення громадянина
держави Україна, ідентичності національної.
Євген АНДРОС____________________________________________________
12
Це також засвідчує ініційоване ним в Інституті велике
колективне дослідження, яке було опубліковане у 1996 році –
“Феномен української культури: методологічні засади осмислення”.
Зовсім не випадковими були також його постійне звернення до
постаті і вчення Григорія Сковороди, акцент на розгляді цього
вчення як такої рефлексії щодо пізньоантичних та біблійних
текстів, відпрацювання якої у даному разі глибинно пов‟язане з
українськими душею та долею Г.С.Сковороди. І осягнути це
вчення є неможливим поза настановами кордоцентризму.
Водночас В.І.Шинкарук був ініціатором видання повного
зібрання творів Г.С.Сковороди у двох томах, написавши передмови
до нього.
Слід також сказати про те, що В.І.Шинкарук був автором
Закону “Про мови в Українській РСР”, прийнятому Верховною
радою у 1989 році. Цей закон працює й понині і завдяки йому
українська мова закріплена в Конституції України як мова державна.
Що б хто нині не говорив про застарілість окремих його положень,
але без нього з українською мовою були б значно складніші
проблеми, аніж ми маємо їх на сьогодні.
Упродовж багатьох років В.І.Шинкарук очолював Товариство
“Знання” України. Ця його плідна робота мала велике значення для
становлення повновагого громадянського суспільства в Україні.
Насамкінець буквально кілька слів про те, чим займається
відділ філософської антропології, котрий 33 роки очолював
В.І.Шинкарук, впродовж останніх хоча б 10 років. За цей час за
результатами виконання планових тем було опубліковано колек-
тивні монографії: “Філософська антропологія: екзистенціальні
проблеми” (2000 р.), “Колізії антропологічного розмислу” (2003 р.),
“Філософія. Світ людини (Курс лекцій)” (2003 р.), “Людина в
есенційних та екзистенційних вимірах” (2005 р.), “Людина у
цивілізації ХХІ століття: проблема свободи” (2006 р.).
Нині за результатами завершення у грудні 2007 р. співробіт-
никами відділу планової теми закінчено підготовку до друку
колективної монографії “Грані людського буття: позитивні та
негативні виміри антропокультурного”. Її автори, відштовхуючись
від тяжкого та суперечливого досвіду ХХ сторіччя, намагаються
різнобічно осмислити взаємозв‟язок позитивного та негативного у
людському єстві та, відповідно, у світі людини.
Людиновимірний смисл філософських поглядів В.І.Шинкарука
13
Нині співробітники відділу працюють також над не менш ваго-
мою як у теоретичному, так і в практично-духовному плані, у плані
цивілізаційного вибору України темою, а саме – “Антропокультурні
чинники європейського вибору України”.
Підсумовуючи, слід сказати, що нинішнім філософам України
є над чим думати та над чим працювати. Але при цьому ніколи не
слід забувати того, що нинішні творчі пошуки філософів України
якщо не у принципі, то частково стали можливими завдяки тій
самовідданій, плідній і мужній філософській праці, яку не в кращі
часи ідеологічного пресингу, часи гонінь на самостійну й самобутню
філософську думку в Україні здійснив справжній мислитель, наш
колега і старший товариш – Володимир Ілларіонович Шинкарук.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28540 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0083 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:31:05Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Андрос, Є. 2011-11-13T23:30:03Z 2011-11-13T23:30:03Z 2010 В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя / Є. Андрос // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 5-13. — укр. XXXX-0083 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28540 uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософські діалоги В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя Article published earlier |
| spellingShingle | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя Андрос, Є. |
| title | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя |
| title_full | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя |
| title_fullStr | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя |
| title_full_unstemmed | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя |
| title_short | В.І. Шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії ХХ сторіччя |
| title_sort | в.і. шинкарук як ініціатор антропологічного повороту в українській філософії хх сторіччя |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28540 |
| work_keys_str_mv | AT androsê víšinkarukâkínícíatorantropologíčnogopovorotuvukraínsʹkíifílosofííhhstoríččâ |