«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження)
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28578 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) / П. Ворона // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 57-62. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28578 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ворона, П. 2011-11-14T18:43:47Z 2011-11-14T18:43:47Z 2011 «Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) / П. Ворона // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 57-62. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28578 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Ретроспектива «Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| spellingShingle |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) Ворона, П. Ретроспектива |
| title_short |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| title_full |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| title_fullStr |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| title_full_unstemmed |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| title_sort |
«атомом розтерзана весна» (місія лектора-науковця в зоні відчуження) |
| author |
Ворона, П. |
| author_facet |
Ворона, П. |
| topic |
Ретроспектива |
| topic_facet |
Ретроспектива |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник НАН України |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28578 |
| citation_txt |
«Атомом розтерзана весна» (Місія лектора-науковця в зоні відчуження) / П. Ворона // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 57-62. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT voronap atomomrozterzanavesnamísíâlektoranaukovcâvzonívídčužennâ |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:29Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:29Z |
| _version_ |
1850552215012376576 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4 57
П. Ворона
«АТОМОМ РОЗТЕРЗАНА ВЕСНА»
Місія лектора-науковця в зоні відчуження
© ВОРОНА Петро Миколайович. Кандидат фізико-математичних наук. Старший науковий співробітник
відділу нейтронної фізики Інституту ядерних досліджень НАН України (Київ). 2011.
26 квітня 1986 року… Ця дата жорстоко розколола розмірений плин нашого
життя на «до» і «після». Винесені в епіграф рядки з поетичної збірки «Эхо
апреля», яку написав учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
на той час інженер-дозиметрист станції Володимир Шовкошитний, мимоволі
повертають нас до подій 25-річної давнини, зловісна тінь яких переслідує люд-
ство донині. Про ці події, про технічні причини і наслідки аварії, про теперішні
проблеми сказано і написано дуже багато. Широко висвітлено і по праву від-
значено героїзм ліквідаторів, які змогли приборкати атом, що вийшов з-під
контролю. На жаль, значно менше говорилося про соціально-психологічні ас-
пекти знешкодження наслідків лиха. Незаслужено призабута в цьому плані
роль науковців і фахівців, які в найнапруженіші перші місяці після аварії виїз-
дили як лектори товариства «Знання» у найгарячіші точки соціального на-
пруження – туди, де працювали ліквідатори, у маси евакуйованих. Про їхню
важливу місію йдеться у цій статті, автор якої у 1986 р. очолював первинну
організацію товариства «Знання» Інституту ядерних досліджень.
А нас опять лишает сна
Жестокий колокол апреля
В. Шовкошитний
Н аселення і влада виявились психоло-
гічно непідготовленими до сприйнят-
тя радіаційної аварії такого масштабу. Пси-
хологічне перенапруження нагнітав насам-
перед «фактор невідомості». Дослідження
психологічного впливу радіації на людину,
проведені ще у 60-ті рр. ХХ ст., довели, що
«…радіоактивне зараження особливо силь-
но може впливати на психіку тому, що воно
безпосередньо не сприймається органами
відчуттів. Навіть уявна небезпека, особли-
во загроза радіоактивного зараження, діє
на психіку як реальна, а іноді навіть силь-
ніше. Вона може породити групове відчут-
тя тривоги і може викликати небажані ре-
акції». Слід зауважити, що зоною психоло-
гічного враження, психологічного стресу в
постчорнобильський період була фактично
вся Україна.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ГОЛОД ПОРОДИВ ЧУТКИ
З розуміло, що в неймовірно складній об-
становці перших місяців після аварії,
коли поширювалися чутки, безграмотні ре-
комендації «всезнаючих спеців», у населен-
ня і персоналу, який працював безпосеред-
ньо в радіаційній зоні, виникали сотні запи-
тань. Явно відчувався інформаційний го-
лод, потреба в живому й переконливому
слові спеціаліста. Тогочасні бійці ідеологіч-
ного фронту (штатні лектори-про па ган дис-
ти партійних структур) дещо розгубились у
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
такій гострій і непередбачуваній ситуації.
Декларативні лозунги, заспокійливі фрази,
запевнення, що все «під контролем», що
найстрашніше і непередбачуване вже поза-
ду, а далі все буде нормально, люди не
сприймали. Потрібне було переконливе, ар-
гументоване слово фахівця, незаангажова-
ного ідеологічними догмами. Прикладом
адекватної оцінки потреб тогочасної ситуа-
ції може слугувати висловлювання відомо-
го біолога, тодішнього директора ботаніч-
ного саду Академії наук УРСР у Києві, ака-
деміка АН УРСР А. Гродзинського, який
відзначав необхідність широкого роз’яс-
нення ситуації, що склалась після аварії:
«Необхідно постійно інформувати населен-
ня про рівні радіоактивного фону і правила
поведінки: на жаль, багато людей надто без-
печні, не знають особливостей розподілу
радіоактивних ізотопів та їх дії, інші ж —
навпаки, готові вдатися до паніки. І в одно-
му, і в другому випадках допоможе правиль-
на, повсякденна інформація, вміло постав-
лена пропаганда. Систематично вести її се-
ред населення — почесний громадянський
обов’я зок усіх учених й спеціалістів».
ЩО НАЙБІЛЬШЕ ХВИЛЮВАЛО ЛЮДЕЙ?
Н айбільша кількість запитань, які по-
требували висвітлення і докладного
тлумачення, торкалися самої аварії та її на-
слідків. Що сталось на четвертому блоці?
Які радіонукліди потрапили назовні? Яка
радіаційна обстановка в конкретній місце-
вості? Які правила поведінки й особистої
гігієни в умовах радіоактивного забруднен-
ня? Які допустимі дози радіації та як вони
впливають на здоров’я людини? Було та-
кож багато інших запитань.
Спочатку на запитання намагалось відпо-
відати місцеве керівництво, що працювало
безпосередньо в зоні серед людей. Але цим
посадовим особам бракувало як професій-
них знань з радіоекології, так і досвіду робо-
ти в таких масово збуджених аудиторіях.
У ЗОНІ ЧЕКАЛИ ЛЕКТОРІВ-ФАХІВЦІВ,
А НЕ ЛЕКТОРІВ-ПРОПАГАНДИСТІВ
Н а базі лекторського активу республі-
канського товариства «Знання» було
сформовано оперативну лекторську групу
з 160 осіб для виїзду в аварійну зону і при-
леглі райони. До неї ввійшли передовсім
науковці і спеціалісти з Академії наук, Ака-
демії медичних наук, Міністерства охорони
здоров’я, вищих навчальних закладів, а та-
кож інших відомств, лікарі-практики.
У науково-методичних секціях товарист-
ва «Знання» УРСР більшість лекцій з ядер-
но-фізичної та медико-біологічної тематики
було перебудовано відповідно до вимог по-
точного моменту, переорієнтовано на типові
запитання, підготовлено нові тексти лекцій.
До роботи залучили, насамперед, тих, чия
професійна діяльність пов’язана з викорис-
танням атомної енергії, для кого спілкуван-
ня з радіацією — звичайна, повсякденна спра-
ва. Зокрема, науковців Інституту ядерних
досліджень АН УРСР — докторів фізико-
математичних наук М.І. Заїку, Г.О. Про-
копця, кандидатів наук О.Е. Меленевсько-
го, Г.С. Кириченка, В.І. Хіврича, Г.О. Вихлія,
О.І. Кальченка й інших. Залучили також
спеціалістів медико-біологічного профілю з
інших організацій, зокрема: докторів медич-
них наук Т.П. Сиваченко, А.О. Андро-
щука, доктора біологічних наук В.А. Жилу,
головного лікаря Республіканського будинку
санітарної освіти В.Є. Мовчанюка та інших.
Географія термінових виїздів лекторів
уключала, перш за все, Чорнобиль та його
околиці, а також Поліський, Вишгородський,
Іванківський, Бородянський, Макарівський,
Обухівський, Переяслав-Хмельницький ра-
йони Київської, Козелецький, Ріпкинський
та інші райони Чернігівської області.
Лекторам довелося працювати в особли-
вому режимі. Для лекцій і бесід відводили
час короткого перепочинку між змінами,
обідні перерви, пізні вечірні години (вихід-
них і просто вільних днів для тих, хто пра-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4 59
цював у зоні, не існувало). Виступи відбу-
вались на будівельних майданчиках, кол-
госпних полях, у гаражах пожежних частин,
базах відпочинку вахтових змін будівельни-
ків, у наметових містечках військових і охо-
ронних підрозділів — скрізь, де трудилися й
жили люди.
ТЕМПЕРАТУРА ЕМОЦІЙ ЗАШКАЛЮВАЛА…
З чим зіткнулися лектори на місцях? З дво-
ма діаметрально протилежними оцінка-
ми реальної ситуації: в однієї частини насе-
лення — розгубленість і тривога, в іншої —
цілковите ігнорування небезпеки, надмірна
відчайдушність. І те, й інше випливало з не-
розуміння суті явища, браку знань, досвіду,
навичок поводження з радіацією, що могло
призвести до шкідливих наслідків. Отже, на-
лежало вести серйозну і ретельну роз’яс ню-
вальну роботу. В суворій обстановці після-
аварійних днів ніяких слів не брали на віру.
Нерідко аудиторія приймала промовця на-
сторожено, з почуттям упередженості. Для
лектора вкрай важливим було зберегти опти-
мізм і передати його слухачам. Ось, напри-
клад, тогочасна зустріч в одному з колгоспів
Козелецького району Чернігівської області.
Виступає кандидат фізико-математичних
наук Г.О. Вих лій. Репліка із залу: «Що ви все
заспокоюєте нас? Адже радіація небезпечна.
Це загальновідомо...» У голосі роздратування
і навіть ворожість. «Так, радіація справді не-
безпечна, це правда, — відповідає лектор, — і
це вимагає обережного поводження з нею, не
терпить недбалості. Але я вам уже говорив,
що людство постійно живе в умовах фону
природної радіації, називав дозові наванта-
ження, в яких працюють професіонали в
атомній промисловості. Я сам понад двад-
цять років працюю з радіацією. А тепер да-
вайте розглянемо ситуацію в цифрах у вас...»
І вся аудиторія включилася в розрахунки.
Часто лекції переростали у своєрідні
практичні заняття з демонстрацією пра-
вильного користування дозиметричними
приладами, респіраторами на сільськогос-
подарських роботах, перерахунку радіоак-
тивності на дозу опромінення тощо. І тіль-
ки глибокі знання лектора, його впевне-
ність у правоті своїх слів переконували лю-
дей (фальш аудиторія відчувала одразу і
втрачала інтерес до почутого).
«Важко доводилося, — згадував Г.О. Вих -
лій, — зате приємно було бачити, як світліша-
ють обличчя людей, чути слова подяки за те,
що «зняв камінь з душі», повернув моральну
рівновагу і здатність спокійно працювати. І в
цьому — головна нагорода лекторові».
Як показала практика виїздів, слухачів
цікавило настільки широке коло проблем,
що одному лекторові, навіть дуже кваліфі-
кованому, відповісти на всі запитання про-
фесійно і переконливо було просто немож-
ливо. Тому для виїздів формували ком-
плексні бригади в складі спеціалістів трьох
основних професій: фізика-ядерника, ра-
діобіолога, медика. Включали також і сус-
пільствознавців із числа штатних лекторів-
пропагандистів партійних структур.
На місцях здобули популярність зустрічі
«за круглим столом», вечори запитань і від-
повідей, групові консультації. На них усе-
бічно обговорювали організаційні і технічні
заходи для ліквідації наслідків аварії: спо-
рудження «саркофага» над четвертим бло-
ком АЕС, очищення й дезактивацію терито-
рії, обваловування берегів річки Прип’ять,
контроль за якістю води і продуктів. Пові-
домляли також про державну допомогу на-
селенню, що постраждало, — оздоровлення
дітей, спорудження нових селищ для еваку-
йованих з 30-кілометрової зони, виплату ма-
теріальної компенсації тощо.
Перебуваючи в масі людей, лектори
мимоволі виконували роль термінових
зв’язківців з владою. Під час зустрічей «за
круглим столом» через них передавали пре-
тензії щодо організації праці та побуту, рів-
ня обслуговування, їх просили посприяти в
розв’язанні окремих проблем. Для фіксації
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
та врахування запитань було запроваджено
спеціальні форми-бланки, до яких уносили
побажання і прохання. Ці записи оператив-
но передавали до відповідних органів для
розгляду і проведення конкретних заходів.
ЛИШЕ КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЛЕКТОРА
ЗНІМАЛА СТРЕС У СЛУХАЧІВ
Л ектор, безумовно, — головна фігура у
пропаганді знань. Саме від його еруди-
ції, рівня підготовки, майстерності, про-
никнення в суть питання залежали зняття
напруги серед людей, послаблення радіо-
фобії, психологічна стабільність і впевне-
ність у завтрашньому дні. І хоча професіо-
налізм лекторів, залучених до роботи в осо-
бливій зоні, був поза сумнівом, але і для
них також проводили своєрідне навчання,
інформування щодо поточного моменту у
вигляді регулярних зустрічей з представ-
никами влади, провідними спеціалістами —
членами урядової комісії та регіональних
штабів ліквідації наслідків аварії, праців-
никами Міністерства охорони здоров’я
УРСР; методичних рекомендацій; матеріа-
лів для орієнтування в ситуації.
У низці первинних організацій товари-
ства «Знання» було налагоджено додаткове
навчання лекторів, систематично аналізу-
вали питання, поставлені на лекціях, про-
водили огляди і консультації силами най-
більш кваліфікованих лекторів. Так, в Ін-
ституті ядерних досліджень АН УРСР про
роботу спеціальної сесії Генеральної конфе-
ренції МАГАТЕ, присвяченої встановленню
міжнародного режиму безпечного розвитку
ядерної енергетики, науковців інформував
учасник форуму — директор інституту, го-
лова міжвідомчої комісії УРСР у зв’язках
з МАГАТЕ, доктор фізико-математичних
наук І.М. Вишневський. З аналізом по-
точної ситуації неодноразово виступав за-
ступник директора, доктор технічних наук
О.Ф. Линьов — член експертної групи Ки-
ївського міського штабу ліквідації наслід-
ків аварії. Було також організовано обмін
досвідом між активними лекторами. Так,
завжди викликали непідробний інтерес і
збирали численні аудиторії виступи го-
ловного інженера дослідницького реактора
ВВР-М, кандидата фізико-математичних
наук А.Л. Кирилюка.
Інформаційно-навчальна робота серед
лекторів сприяла тому, що всі вони доб-
ре усвідомлювали ситуацію в зоні, а сло-
ва фахівців-ядерників, підкріплені автори-
тетом фахівця-медика, набували особливої
ваги серед населення.
Лектори, звичайно ж, не могли постійно
бути в зоні. А тому, враховуючи швидку змі-
ну обставини і щоденні інформаційні потре-
би забруднених регіонів, потрібні були до-
даткові інформаційні осередки. З цією ме-
тою готували громадських дозиметристів
із числа евакуйованих. Вони могли дава-
ти оперативну інформацію про радіаційний
стан на місцях, дієві пораді щодо поведінки
і правил безпеки в конкретних умовах. З та-
кою ініціативою виступила первинна органі-
зація товариства «Знання» Інституту ядер-
них досліджень АН УРСР. Підготовку здій-
снювали на базі постійного лекторію, який
терміново організували на базі дослідниць-
кого атомного реактора ВВР-М у Києві. У
цьому лекторії пройшли навчальну підго-
товку сотні мешканців особливої зони. Та-
кий же цикл лекцій на прохання російських
колег було прочитано в Брянську — центрі
найбільш забрудненої в сусідній республіці
області. До Росії виїжджали кандидати фіз.-
мат. наук П.М. Ворона, П.О. Вознюк, на-
чальник служби дозиметрії Київського до-
слідницького реактора В.М. Шевель.
У подальші роки таку роботу продовжи-
ли науковці Інституту ядерних досліджень
АН УРСР у форматі Української екологіч-
ної спілки «Врятування від Чорнобиля»
безпосередньо в областях. Як зазначав у
посібнику для громадських дозиметристів
«Радіометрія та дозиметрія», виданому
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4 61
Спілкою в 1994 р., її голова, кандидат фіз.-
мат. наук Є.В. Корбецький: «…в 13 облас-
тях України було підготовлено на коротко-
строкових курсах 219 громадських дозиме-
тристів та створено 57 громадських пунктів
дозиметричного контролю». Пункти кон-
тролю організовували, як правило, у при-
міщеннях середніх шкіл, матеріальну під-
тримку їм надало Українське відділення
Агентства США з міжнародного розвитку
(ISAR).
ВІДЛУННЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО ГРОМУ
З давалось би, далеко вже позаду трагічна
весна 1986 року, сприйняття проблем
Чорнобиля потроху згладилось, вони віді-
йшли на другий план для пересічного гро-
мадянина (але не для фахівців!). І раптом
через чверть віку, як відлуння чорнобиль-
ського грому, знову «…атомом розтерзана
весна…». Тепер уже на іншому кінці світу, в
далекій Японії. Вибух на атомній електро-
станції Фукусима-1 пролунав новим засте-
реженням для всього людства. І знову радіа-
ція миттєво облетіла весь світ, і знову про-
демонструвала, що вона не визнає держав-
них кордонів, і знову поставила перед
людством дилему: бути чи не бути атомній
енергетиці?
УРОКИ АВАРІЇ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ
АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ?
О тже, бути чи не бути? Знову, як і в часи
Чорнобиля, сплеск емоцій у населен-
ня, бурні баталії на телебаченні між при-
хильниками альтернативної та атомної
енергетики. І якщо атомну енергетику в
цих дебатах представляють фахівці, то за
альтернативні джерела ратують не спеціа-
лісти, а ентузіасти «зеленого руху», емоцій-
ні виступи яких, на жаль, не містять аналі-
зу потенціалу альтернативних джерел енер-
гії в Україні. Недоречну плутанину в такі
дискусії вносять також деякі політики, для
яких це просто додатковий шанс показати
перед електоратом, які вони «вечные раде-
тели за судьбы народа». Це перетворює те-
ледебати в політичні шоу, які не дають від-
повіді на поставлене питання, а лише на-
гнітають обстановку. Населення знову опи-
няється в стані психологічного пресингу
між двома точками зору і розгубленості пе-
ред невизначеною ситуацією.
Проблему енергетичного забезпечення,
звичайно ж, годі розв’язати на хвилі того
емоційного цунамі, що нині захлеснуло все
людство. Розроблення стратегії та програ-
ми розвитку енергетики повинні здійсню-
вати, безумовно, професіонали на основі
техніко-економічного аналізу.
«Україна не має реальних, економічно об-
ґрунтованих альтернатив ядерній енергети-
ці», — зазначив на засіданні РНБО Прези-
дент В.Ф. Янукович. Отже, атомна енерге-
тика на довгі роки буде реальністю нашого
життя. Перефразовуючи слова А. Ейнштей-
на про атомну бомбу, можна стверджувати,
що атомна енергія «…глибоко змінила при-
роду світу, і тепер людство живе серед ново-
го оточення, до якого воно повинно присто-
совувати своє мислення». І не лише мислен-
ня, але й дії, щоб не опинитись у пастці, яку
саме собі ж і збудувало. Як зазначав автор
усесвітньовідомого бестселера «Доля Зем-
лі» Джонатан Шелл: «Ми живемо у всесві-
ті, основна речовина якого має таку енергію,
яка може знищити нас… Усі людські сили
перевищує універсальна сила, яку було ви-
вільнено тоді, коли розщепили атом».
Безумовно, на нинішньому етапі люд-
ство не може бути заручником професіона-
лів, бо йдеться не лише про енергетичний
вибір, а власне про виживання людства.
На жаль, не розповідати про істинний стан
справ населенню в разі аварії стало звичай-
ною практикою не лише в нас, а й за кор-
доном: наприклад, катастрофа 1957 року на
АЕС у Віндскейлі (Англія), 1979 року на
реакторі АЕС «Три-Майл-Айленд» (США)
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
та інші. Мотивація влади, що таке замов-
чування необхідне для запобігання пані-
ці серед населення, звичайно, теж має пев-
ний сенс. Уважали, що доцільніше спершу
взагалі не поширювати ніякої інформації, а
пізніше подати перевірені відомості в обме-
женому обсязі. Разом з тим, колектив АН
України, який, проводивши значні науково-
дослідницькі і практичні роботи на ЧАЕС
і в зоні її впливу, нагромаджував конкрет-
ні знання і намагався донести їх до широ-
кого загалу. Слід зауважити, що лектор, за-
лишаючися сам на сам зі слухачами, прак-
тично ставав непідконтрольним. Це дещо
хвилювало відповідні відомства, які реко-
мендували видавати населенню лише дозо-
вану інформацію, не говорити зайвого, тоб-
то всієї правди. Автор цих рядків як один з
організаторів виїздів лекторів у зону мусив
давати роз’яснення представникам так зва-
них компетентних органів відносно того,
що лектори-науковці не завжди говорили в
«дусі директивних вказівок».
Слід нагадати, що атомна енергія по сво-
їй природі може становити небезпеку для
людини. Разом з тим, для неї характерна
прозорість. Усе, що відбудеться на АЕС і
вийде за її межі, не вдасться втаїти, бо раді-
ацію легко реєструють прилади, які нині є
навіть у населення. Головне, щоб люди ро-
зуміли, де реальна небезпека, а де її нема.
Важливо не допустити переростання не-
значного інциденту в «катастрофу», усу-
нувши непотрібні страх і напругу. Тому по-
трібні не замовчування, аврали чи періо-
дична профілактика, а завчасно налагодже-
на інформаційно-освітня робота, постійна
система психологічної підтримки населен-
ня. Необхідна допомога у виробленні адек-
ватної реакції на стан довкілля і свідомого
вжиття практичних заходів щодо зменшен-
ня дозового навантаження.
Прикладом удалого формування анти-
стресового стану в суспільстві за умов ава-
рії можна назвати ситуацію в Японії після
вибухів на АЕС Фукусима-1. На жаль, піс-
ля Чорнобиля ситуація була зовсім іншою.
Пропаганда і великодержавні амбіції сис-
теми приспали нас: найчистіша і найбез-
печніша енергетика у світі! мирний атом
принесе тепло в кожен дім! (пропаганда
атомних енергоджерел для теплофікації
житла — АТЕЦ) та інші лозунги.
Сувора реальність вимагає від держа-
ви готувати людину до життя в техноген-
ному світі, зокрема, проводячи радіоеко-
логічну освіту. Як показав досвід лекцій-
ної роботи в екстремальних умовах ураже-
ної зони, у населення надзвичайно низький
рівень радіоекологічних знань. Навіть наші
колеги, фізики і біологи, що працювали в
інших (неядерних) ділянках, як правило,
плутались у складних для непрофесіона-
лів поняттях вимірювання радіації: грей, зі-
верт, бер, рентген, активність, доза, не мо-
гли оцінити небезпеку в конкретній ситу-
ації і т.п. Нині ситуація не змінилась. Для
її виправлення потрібна постійна держав-
на програма екологічної освіти населення,
щось на зразок системи безперервної осві-
ти в США. Важливо не лише навчити пра-
вил поведінки і свідомого оцінення небез-
пеки в екстремальних умовах, але й вихо-
вати екологічну свідомість населення в ці-
лому і особливо юнацтва.
Розгорнути таку діяльність в Україні
можна на базі Національної академії наук,
Ядерного товариства, товариств «Просві-
та» і «Знання», використовуючи їхню інф-
раструктуру для роботи в регіонах. Пред-
ставники наукової, виробничої, творчої ін-
телігенції могли б відгукнутись на потребу
лекційної роботи, оскільки «…систематично
вести її серед населення, — як уже відміча-
лось, — почесний громадянський обов’язок
усіх учених й спеціалістів».
Слід зауважити, що практична реаліза-
ція такої програми потребує не лише вели-
кої організаційної роботи, але й належного
державного і відомчого фінансування.
|