Відлуння Чорнобиля
Свого часу одну з перших книг, у якій було зроблено спробу з’ясувати істинні причини аварії на Чорнобильський АЕС, написав міністр енергетики України В.Ф. Скляров. До 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи цю книгу перевидано під назвою «Завтра был Чернобыль +». У новому виданні своєрідний «погляд і...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28583 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Відлуння Чорнобиля // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 52-56. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859522122511024128 |
|---|---|
| citation_txt | Відлуння Чорнобиля // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 52-56. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Свого часу одну з перших книг, у якій було зроблено спробу з’ясувати істинні причини аварії на Чорнобильський АЕС, написав міністр енергетики України В.Ф. Скляров. До 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи цю книгу перевидано під назвою «Завтра был Чернобыль +». У новому виданні своєрідний «погляд із середини» активного учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС доповнено бесідами з керівниками і фахівцями різного профілю, що дало змогу детально і глибоко розглянути проблему Чорнобиля в контексті його минулого, сьогодення і майбутнього. Вміщуємо в перекладі на українську мову фрагменти розмови В.Ф. Склярова з президентом НАН України академіком Б.Є. Патоном.
|
| first_indexed | 2025-11-25T21:04:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
Ретроспектива
ВІДЛУННЯ ЧОРНОБИЛЯ
Свого часу одну з перших книг, у якій було зроблено спробу
з’ясувати істинні причини аварії на Чорнобильський АЕС,
написав міністр енергетики України В.Ф. Скляров. До 25-ї
річниці Чорнобильської катастрофи цю книгу перевидано
під назвою «Завтра был Чернобыль +». У новому виданні своє-
рідний «погляд із середини» активного учасника ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС доповнено бесідами з керівниками і
фахівцями різного профілю, що дало змогу детально і глибо-
ко розглянути проблему Чорнобиля в контексті його мину-
лого, сьогодення і майбутнього. Вміщуємо в перекладі на
українську мову фрагменти розмови В.Ф. Склярова з прези-
дентом НАН України академіком Б.Є. Патоном.
Віталій Скляров: — Борисе Євгеновичу,
коли Ви усвідомили масштаби катастрофи?
Борис Патон: — Тоді, коли приїхав до нас
Ізраель (Юрій Антонієвич Ізраель, акаде-
мік, керівник Держкомгідромету СРСР. —
Авт.). Він у перші ж дні після аварії тут опи-
нився, зустрівся зі мною і запропонував на
вертольоті злітати туди, на станцію. Зна-
чить, полетіли ми...
— Просто так, ні в кого не питаючи до-
зволу, самі сіли у вертоліт і полетіли?
— Я мав право з ним разом бути. А він же
член урядової комісії. У вертольоті спочат-
ку свинцевої підлоги не було. Ну гаразд, по-
дивились ми станцію з повітря, Ізраель ще
змусив пілота навколо реактора політати.
Коли вдруге я літав до Чорнобиля, свинце-
ву підлогу вже зробили.
— Так ні від чого ця підлога не захищає.
Там же шалена радіація була. На якій висо-
ті Ви літали?
— Не більше як двісті метрів.
— Це мене засмучує. Ви добряче опромі-
нились. Але це було після першого травня.
Тому що раніше я б ніколи не допустив цього,
адже ми з допомогою військових вертоліт-
ників контролювали небо. Ви взагалі-то лік-
відатор? У Вас є документ?
— Так, документ є.
— Перевіряли, яку дозу радіації Ви отри-
мали?
— Ні, не перевіряв. Потім я був у Чор-
нобилі зі Славським. Чоловік він дуже ці-
кавий, правильний, тримався по-бойовому.
Станції-бо всі були під ним. Розкажу одну
історію. Коли виникло питання про Чорно-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4 53
бильську станцію, Академія наук написала
листа. Мені Володимир Васильович запро-
понував це зробити.
— Написали про будівництво ЧАЕС?
— Так. Точніше про те, що не можна там
будувати. Ми пояснили, чому не можна, а
нас послали за всіма правилами матірно-
го мистецтва. Сказали: чого ви лізете, це не
ваше питання. Ми, мовляв, самі знаємо, де
що будувати.
— Борисе Євгеновичу, а кому Ви направи-
ли того листа?
— Я написав Володимирові Васильови-
чу, а він переадресував його до Москви. Нас
звідти і послали. Тоді Москва командувала
атомними станціями.
— Я пам’ятаю, як Ви заперечували проти
розширення ЧАЕС.
— Ми були проти розширення, але, го-
ловне, ми заперечували проти самого міс-
ця розташування її на цій Прип’яті. Адже
35 мільйонів людей споживали дніпров-
ську воду. Тоді питна вода була ще дніпров-
ська. Щербина, будучи заступником голови
Ради міністрів, разом з Александровим від-
відав і Запорізьку АЕС. Щербина тоді на
все горло кричав, що треба ще шість блоків
на ЗАЕС увести. І тоді ми категорично ви-
ступили проти. Нас, мабуть, урятувало те,
що за підрахунками виявилося: дніпров-
ської води просто не вистачить.
— Його можна було зрозуміти. Будівель-
ну організацію сформовано, маєш усю інф-
раструктуру, ліпи блок за блоком та отри-
муй зірки.
— Так от, Віталію Федоровичу, тоді, від-
верто кажучи, наша Академія наук про Чор-
нобиль мало що знала, оскільки Харківський
атомний інститут належав Середмашу, а на-
шою була тільки вивіска, і більше нічого.
— І був інститут, звичайно, засекречений.
— Засекречений повністю. Щоправда, Ін-
ститут ядерних досліджень з дослідним ре-
актором уже створили в Києві. А потім у
нас і ядерники з’явилися.
— Борисе Євгеновичу, у Вас якась думка
склалася про причини аварії? Як Ви вважає-
те, не тоді, а вже тепер, чому так відбулося?
— На мою думку, лихо сталось не тому,
що реактор був непридатним, а через так
званий людський фактор. Я з цим виснов-
ком згоден. Вони полізли робити експери-
менти на задіяну Чорнобильську станцію, а
це неприпустимо.
— Я не можу поділяти Вашої думки. Між
іншим, у ході обговорення на Політбюро в
Москві дійшли висновку, що аварію спричи-
нив дефект конструкції реактора. Зараз ці
дані розсекречено й опубліковано.
— Коли Політбюро засідало?
— У 1986 році, у липні. Легасов тоді енер-
гійно виступав. Він написав, що причина ава-
рії — у конструкції реактора, а йому сказа-
ли: ти можеш гадати як завгодно, але офі-
ційна версія буде ось така. Александров під
час обговорення просив звільнити його від
президентства і фактично цим визнав де-
фекти конструкції.
— Дід ніколи цього не визнавав. Він за-
вжди кричав, що цілком упевнений у доско-
налості РВПК, що реактор можна під ліж-
ком поставити або на Красній площі.
— А як Ви вважаєте, що треба робити
нам чи їм, які експлуатують станцію, щоб
не повторилось таке в майбутньому.
— Перш за все треба зайнятись реакто-
рами. Ми досі експлуатуємо ВВР-1000 і
ВВВ-440.
— Ці блоки застарілі, так само, як і ті, що
їх будуватимуть на Хмельницькій АЕС.
— Але ж там вони модифіковані, 1200 МВт.
Правда, на станції ковпаки поставили.
— На РВПК розрахункова надійність на
два порядки нижча, ніж на ВВР, але вона як
була десять у мінус шостому степені подій
у рік на блок, так і залишиться. Це постій-
ний складник надійності, який залежить від
проекту, конструкції, застосованих матеріа-
лів і т.д. А змінна — це підготовленість пер-
соналу, швидкодія захистів, непередбачені
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
фактори, такі, скажімо, як падіння літаків.
До речі, Вам ніколи не спадало на думку,
чому терористи в США направили літаки
на вежі, а не на АЕС?
— Це мене завжди хвилювало. Ще до ава-
рії. Терористичні акти — це страшне діло. У
них, мабуть, було інше завдання: продемон-
струвати, що таке мусульманський світ і на
що можна нарватись, а не завдати макси-
мального збитку.
— Борисе Євгеновичу, щодо атомної тема-
тики я Вам викладу свою позицію з принци-
пових питань, після чого дуже хочу почути
Вашу. Атомну енергетику можна розвивати
серйозно, якщо, по-перше, створити принци-
пово нову конструкцію абсолютно надійного
реактора, по-друге, кардинально розв’язати
питання захоронення відпрацьованого пали-
ва, по-третє, стратегічно визначити, як ви-
вести з експлуатації АЕС, що відпрацювали
свій ресурс. Скільки це буде коштувати?
— Так цього ніхто не знає.
— З росіянами все зрозуміло. У них неймо-
вірна атомна інфраструктура, її треба ви-
користовувати, ось вони і будують по всьо-
му світу АЕС... Крім того, у нас нині стоять
у резерві і гниють шість газомазутних бло-
ків по 800 МВт. Вони, гордість радянської
енергетики, і дотепер залишаються найкра-
щими в світі блоками за всіма показниками і
питомими витратами на надкритичних па-
раметрах. А через те, що в нас не можуть
домовитись про ціну на газ і мазут, органі-
зувати структуру спільного використання,
вони простоюють і, врешті-решт, пропа-
дуть. Ви бачите тут логіку?
— Я бачу логіку в тому, що треба розви-
вати атомну енергетику в Україні. У нас не-
має і, мабуть, не буде в достатній кількості
ні газу, ні нафти.
— А вугілля?
— А вугілля ми вже довели до краю і ку-
пуємо його за кордоном. Країна, яка видо-
бувала 216 млн тонн на рік, зараз має залед-
ве 60. Правда, те, що тоді добували, набагато
легше було дістати, ніж тепер. Тепер зали-
шилися крутоспадні тонкі пласти. Темпера-
тура висока, адже глибоко вугілля залягає,
треба опускатись на кілометр, коли не біль-
ше. Видобуток явно збитковий. Запаси ще є,
але бракує грошей для того, щоб освоїти це
по-людськи. У цих шахтах доцільно добува-
ти метан. Але, знов-таки, у нас сучасних тех-
нологій немає. А там потрібно горизонталь-
но бурити, якщо справді хочеш щось видо-
бути. А з вертикальних свердловин отрима-
єш метану як кіт наплакав. Для розвитку
атомної енергетики, тут я з Вами повністю
згоден, не обійтися без досконалих реакто-
рів. В Україні їх можна мати, якщо повністю
використати можливості для створення бло-
ків, а вони в нас немалі, треба тільки взятись
до діла як годиться. Значить, перше — це за-
безпечення надійності, абсолютної надій-
ності. Друге, необхідна своя атомна промис-
ловість. Ми ж повністю залежимо від іно-
земних держав. У нас ні виробництва пали-
ва немає, ні системи переробки і захоронення
відпрацьованого палива, ні навіть транспор-
ту для його вивезення. І, третє, потребуємо
кваліфікованих працівників. А то ж дійшли
до чого — кваліфікованих кадрів сьогодні
залишилося приблизно 10 відсотків від за-
гальної кількості. Це офіційна статистика. У
той час як у німців такий показник десь 50—
60, в американців — 40—50%. Якщо так три-
ватиме, то ми повністю деградуємо, і нічого
в нас не буде.
— Працювати буде нікому.
— Нікому, абсолютно правильно. А тут
потрібні люди. Потрібні кваліфіковані ро-
бітники, оператори тощо. Без фахівців ні-
чого не вийде. Можна сказати, що атом-
на енергетика в нас поки що є, але вона діє
тільки тому, що термін іще не добіг кінця.
За всіма правилами МАГАТЕ корпус реак-
тора мав допустимий період служби 30 ро-
ків. Коли підійшли ці 30 років, американ-
ці провели в Пенсильванії великі підготов-
чі роботи і довели, що можна подовжити
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4 55
екс плуатацію роботи реактора до 50 років.
Ми теж ідемо цим шляхом, але в нас ще й
30-річний термін не закінчився, хоча пер-
шим блокам не так довго служити залиши-
лося. Далі йдуть розмови про те, що з 50
вдасться збільшити термін до 80 років.
— Вони виходять зі структури металу?
— Так. Але колишній метал все-таки не-
доладний був, а тепер він інший. Адже що
ми робимо, дивіться. Корпус реактора буду-
ємо з низьколегованої сталі, а потім наплав-
ленням внутрішню поверхню обробляємо.
Якщо ми хочемо надійні реактори мати, а
ми з Вами цього хочемо, так треба не скупи-
тись, а використовувати, наприклад, титан.
— Потрібно в принципі змінювати техно-
логію виготовлення реактора.
— І технологію, і конструкцію.
— А Ви згодні з постулатом, який ми спо-
відували раніше, що енергетика повинна роз-
виватись випереджальними темпами?
— Безумовно. Енергетика має бути прі-
оритетною галуззю, тому що на ній по суті
все життя тримається. А в нас, на жаль, цьо-
го не розуміють. Теплові станції в Украї-
ні доведені до такого зносу, що в них десь
близько 80 відсотків обладнання вже відро-
било свій ресурс.
— У цьому плані в мене склалось таке вра-
ження, що ми вже точку повернення про-
йшли. І що тепер не роби, уже нічого не ви-
правиш.
— Треба все-таки братися за атомну енер-
гетику. Ось подивіться на французів. Вони
дійшли до 80 відсотків виробітку електро-
енергії на атомних станціях. А споживання
газу природного в них 35 млрд кубів було.
Зараз навіть менше.
— Але ж у них інша конструкція реак-
торів. У них усі блоки беруть участь у ре-
гулюванні частоти й потужності. А в нас
же вони як дишло: в’їхав у систему і кінець,
ти його не чіпай. Він тисячне навантажен-
ня повинен нести і все, чим хочеш, тим і ре-
гулюй.
— А ще у французів є недалеко від Пари-
жа, приблизно за 150 кілометрів, сховище
радіоактивних відходів. Сучасне обладнан-
ня, контейнери, все автоматизовано, і без-
перервно йде контроль за всіма процесами.
До того ж у Франції постійно освічують на-
селення. Показують: не треба боятись атом-
ної енергетики, треба тільки дотримуватись
відповідних правил, тоді все буде нормаль-
но. І тому я невипадково навів той факт, що
біля Парижа розташовано сховище радіоак-
тивних відходів.
— У Парижі є речі і трохи кращі від ра-
діоактивних відходів. А я от недавно був в
Ізраїлі і там бачив біля Тель-Авіва теплову
електростанцію. Я не міг уявити, що таке
взагалі можливо: 5 блоків по 600 МВт пра-
цюють на вугіллі, а електрофільтри такі,
що жодних викидів. Дивлюсь на труби — і
ніякого диму не видно. Спалюють австра-
лійське вугілля, складу немає. Причому в
цього вугілля калорійність 6,700. Усі відхо-
ди вивозять і повністю використовують.
Не станція — іграшка. У нас таких гарних
не було й атомних станцій, як у них теп-
лові. Там не траплялось вимушених зупи-
нок блоків. Більше того, там уся енергети-
ка державна. Від лампочки до генератора.
Я запитував: ви не збираєтесь її привати-
зувати? Вони відповіли, що їм достатньо
чужого досвіду, щоб зрозуміти, до чого це
призводить.
— А ми робимо навпаки. Але Ви згодні,
що без атомної енергетики Україна не обій-
деться?
— Тільки не такої, як нині.
— Безумовно, вона повинна бути надій-
на, із щонайсуворішою дисципліною та са-
мосвідомістю.
— Я після Чорнобиля морально контуже-
ний. Мені Александров, з яким я багато ра-
зів зустрічався, стільки розповідав про на-
дійність АЕС. І я вірив ученим, орієнтував-
ся на них. А коли стався Чорнобиль, у мене
якийсь зсув у голові скоївся...
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 4
— Зсув трапився в мізках у всіх. Відлун-
ня катастрофи почули практично всі краї-
ни. Але Німеччина, у якій зелені зініціюва-
ли повністю закрити атомну енергетику, за-
раз повернулась до цієї тематики.
— До її розгляду повернулись, але ще жод-
ного рішення не прийняли. Американці взага-
лі жодної АЕС не побудували з 76-го року.
— Будують і побудують. Виходу не буде.
— Я б зараз хотів перейти до того, чим Ви
займаєтеся все життя, — до науки. Її ста-
новище в Україні, ставлення до неї не мо-
жуть не викликати великої тривоги. Це, зро-
зуміло, пов’язано з тим, що наука живить
економіку, а економіка — науку. У якому ста-
ні перебуває економіка, теж усім відомо. Але
найнеприємніше для мене, що впав престиж
науки. Раніше кандидат наук — це вже була
постать, а тим більше доктор наук. Про
ці ступені мріяли. А про статус академіків
уже і згадувати не буду. Чому ніхто зараз не
займається пропагандистською роботою? У
всякому разі, я ні разу не бачив, щоб якийсь
науковець виступив по телевізору і розповів
щось цікаве про свої дослідження.
— Засоби масової інформації, головний
з яких телебачення, передають усе що зав-
годно, плюс реклама обсяг величезний зай-
має, а передачі про науку ніхто показува-
ти не хоче, бо це не дає ніякого прибутку.
Чому потрібно без кінця робити і по радіо,
і по телику передачі, пов’язані з тим, хто
кого вбив, хто кого зґвалтував, де яка ста-
лась аварія тощо? Варто б якось перерозпо-
ділити ефір.
— Уряд повинен був цим перейматись. Я
абсолютно не можу зрозуміти, як це може
уряд не підтримувати науку. Болісна тема?
— Тема дуже болісна. Наука в нас здорово
постаріла, і це стосується не тільки України
і Росії, а й Заходу. Ось тільки там створено
умови для залучення молоді.
— Вони просто її скуповують.
— Можна сказати і так. Але ж юнацтво
там довчається, набуває досвіду, працює.
І назад, між іншим, не повертається. Я ось
учора з послом китайським розмовляв дві
години. Чоловік великого розуму. Так от,
китайці дуже багатьох відпускають на За-
хід. Вони там учаться, працюють, набува-
ють досвіду і — повертаються додому.
— А чому?
— Та тому що на батьківщині їм дають
гідну зарплату, обладнання, прилади, жит-
ло, можливості отримання інформації. Нау-
ка без інформації не може існувати. Вони й
повертаються. А нашим куди повертатись?
Тут вони не матимуть умов для роботи, за-
лишаться без дослідницького обладнання,
без пристроїв усяких. Застаріло ж усе це не
сказати навіть на скільки часу. Скажімо, у
них через кожні п’ять років обновляють на-
укову апаратуру, а ми працюємо на тому, що
ще з петровських часів залишилося.
— А скажіть, чи не можна хоча б на
якому-небудь вирішальному напрямі ство-
рити нормальні умови для вчених і домог-
тись результату?
— Справді, результат потрібен, і в такій
бідній країні, як наша, його хочуть отри-
мати якомога швидше, щоб якось зруши-
ти економіку і поліпшити добробут наро-
ду. Але для того, щоб дістати цей резуль-
тат, потрібно підтримати науку. Тільки не
просувати її відразу в усіх галузях, це не-
можливо. Варто зосередитись на тому, де
насправді є нові ідеї та люди, здатні ці ідеї
втілити в життя. Але все зазвичай закінчу-
ється паюванням мінімальних ресурсів, які
маємо. А треба набратися сміливості і про-
явити волю, для того щоб сконцентрувати
ресурси на пріоритетних напрямах, ґрун-
товно ними зайнятись і таки просунутися
вперед.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28583 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-25T21:04:43Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2011-11-14T18:54:28Z 2011-11-14T18:54:28Z 2011 Відлуння Чорнобиля // Вісн. НАН України. — 2011. — № 4. — С. 52-56. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28583 Свого часу одну з перших книг, у якій було зроблено спробу з’ясувати істинні причини аварії на Чорнобильський АЕС, написав міністр енергетики України В.Ф. Скляров. До 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи цю книгу перевидано під назвою «Завтра был Чернобыль +». У новому виданні своєрідний «погляд із середини» активного учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС доповнено бесідами з керівниками і фахівцями різного профілю, що дало змогу детально і глибоко розглянути проблему Чорнобиля в контексті його минулого, сьогодення і майбутнього. Вміщуємо в перекладі на українську мову фрагменти розмови В.Ф. Склярова з президентом НАН України академіком Б.Є. Патоном. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Ретроспектива Відлуння Чорнобиля Article published earlier |
| spellingShingle | Відлуння Чорнобиля Ретроспектива |
| title | Відлуння Чорнобиля |
| title_full | Відлуння Чорнобиля |
| title_fullStr | Відлуння Чорнобиля |
| title_full_unstemmed | Відлуння Чорнобиля |
| title_short | Відлуння Чорнобиля |
| title_sort | відлуння чорнобиля |
| topic | Ретроспектива |
| topic_facet | Ретроспектива |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28583 |