Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу
Saved in:
| Published in: | Філософські діалоги |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28606 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу / М. Зайцев // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 241-247. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859914803259113472 |
|---|---|
| author | Зайцев, М. |
| author_facet | Зайцев, М. |
| citation_txt | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу / М. Зайцев // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 241-247. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філософські діалоги |
| first_indexed | 2025-12-07T16:04:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
_______________________________________________________________
241
Микола Зайцев
ЛЮДСЬКА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ У СМИСЛОВОМУ
ПОЛІ ХРИСТИЯНСТВА ТА ІСЛАМУ
Інтенсивні культурні контакти, поглиблені процесами глобалі-
зації, все більше привертають увагу до особливостей буття людини
в смисловому полі тієї чи іншої культури. Недостатня обізнаність з
цими особливостями породжує різні колізії, пов‟язані з нерозу-
мінням визначальних етнокультурних цінностей того чи іншого
народу. Добре відомий факт, з якого С.Хантінгтон зробив висновок
про неминучість конфлікту цивілізацій. Стає все більш очевидним,
що компаративний аналіз культур та механізмів їх взаємодії зали-
шається значною лакуною нашої культурології.
Особливу увагу зараз привертає арабо-мусульманський світ з
яким пов‟язують найнапруженіші конфлікти сучасності. Чи знаємо
ми особливості цього світу? Якою є людина, що здійснюється
буттям у цьому світі?
Як зазначав М.Гайдегер, бути людиною – означає бути у світі,
бути укоріненим в природні, суспільні та культурні процеси. Тому
для з'ясування, що є людина та її буття в смисловому полі православ‟я,
розглянемо хоча б в загальних рисах особливості християнського
бачення світу та місця людини в ньому.
Для християнства альфою і омегою пояснення світу і всього
сущого в ньому є ідея Бога-творця. Єдиний Бог в трьох іпостасях,
творець усього сущого, включаючи і людину – єдиного творіння,
наділеного духом і тілом. Творення як акт вільного волевиявлення
Творця позбавлене будь-якої необхідності. Проте лише воно
здійснилося у світі, утвердилось як діяльнісне провидіння, що
стало стрижнем єдності світу як упорядкованого цілого.
Інтегруючим принципом світу є ієрархія атрибутів творення,
ієрархія досконалостей його складових – від найпростіших, що ледь
піднялися над небуттям, до суто духовних створінь. Ієрархічний
спосіб упорядкування божественної світобудови визначив особливе
становище людини в ній. Як творіння, наділене духом і тілом, вона
єднала в собі два начала – духовне і матеріальне, божественне і
земне. Водночас цей принцип став “взірцем” облаштування як
людського суспільства в цілому, так і буття окремого індивіда,
Микола ЗАЙЦЕВ________________________________________________
242
зокрема, зумовивши особливості його буття у світі.
Основне відношення , що пронизує світобудову, це ставлення
людини до Бога, а оскільки Бог і людина в християнстві постають
як особистісні істоти, то вся християнська світобудова сповнюється:
гріхом і розкаянням, любов‟ю і ненавистю, надією і розчаруванням,
виною і спокутою вини, тобто емоційними, моральними відноси-
нами. Наріжним у всій цій системі відносин людини і Бога стали
відносини гріха. Людина грішна перед Богом, оскільки свою тварну
волю протиставила волі Творця, що проявилося в прагненні розріз-
няти добро і зло. Як вершина і мета творення, людина – це елемент
світобудови, якому все повинно було служити, проте гріхопадіння
кардинально змінило ситуацію. Безтурботність життя була втрачена.
Світ сповнився ворожістю, насильством, жорстокістю, смертю,
спокусами та гріхом. Гріх набув космологічного, метафізичного
значення, і потрібна була спокутна жертва Сина Божого, яка хоча б
частково здолала вселенську гріховність, проте підвалини людського
буття незворотно сповнились гріховністю. Життя для людини стало
тяжким випробуванням. З райського перебування воно стало про-
блемою здійснення людини власне людського буття. В цій ситуації
єдиною надією для неї став “світ небесний”. Ця надія породжена
самою природою людини, яка є не просто одним з божественних
створінь, а Його чадом, що несе в собі образ і подобу Божу.
Будучи тварною за своєю природою, людина, протиставивши
свою волю волі Творця, виявила, на перший погляд, свою нікчем-
ність. Це – “нікчемність”, через яку, проявилася вся велич людини,
відкрилась можливість реалізувати в собі образ і подобу Божу.
Відтак, людина постає водночас і найнікчемнішою і найвеличнішою з
усіх створінь Божих. Як зазначає архімандрит Іоанн Крестьянкін:
“Ми не пішаки в житті, а спів-творці Бога” [2, 68] Подібно до того,
як Син Божий втілився і став людиною, так і перед людиною в її
головній надії відкривається можливість реалізувати в собі образ і
подобу Божу – стати Богом, “обожнитися”. На цей момент у здійс-
ненні людини буття вказували отці Церкви Григорій Богослов,
Григорій Нисський та ін. Проникаючи в глибини людської особис-
тості, ми відкриваємо в собі наявність іншого буття, яке не вписуєть-
ся в наявні відносини повсякденного добування хліба насущного,
буття, в якому “вертикалізм” благочестивих помислів про “світ
горній” стає визначальним. Іншими словами, прагнучи осягнути
Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу
і
243
свою природу, людина відкриває в собі факт божественного буття.
Водночас, осягнення людини неможливе без прагнень осягнути
трансцендентність божественного буття. Будь-яка істина, що відкри-
вається людині про Бога, є водночас і певною істиною про людину.
Повноту своєї Божественності Христос отримав від Бога-Отця, а
повноту своєї людської природи – від Богородиці. Як зазначав
апостол Павло: “В Ньому тілесно живе вся повнота Божества” (Кол. 2: 9).
Залишаючись Богом, Христос водночас став і досконалою людиною.
Роздуми про Бога неминуче зумовлюють і роздуми про людину.
Ця традиція розуміння суті Христа, що йде від святих отців, дає
нам ключ до християнського розуміння сутності людської особис-
тості. Визнання в Христі двох особистостей (Божественної і люд-
ської) підводить до необхідності розрізняти і в людині особистість
(іпостась), що єднає усіх людей в їх образі та подобі Божій, та
індивідуальність конкретної людини. На це вказував М.О.Лосський:
“В людських істотах ми повинні розрізняти особистість, або іпо-
стась, і природу, або індивідуальну субстанцію…з іншого боку, щоб
відрізнити іпостась людини від складу її природи – тіла, душі та Духа
(якщо приймати цю трьохчленність), ми не знайдемо жодної визна-
чальної властивості, нічого їй притаманного, що було б чужим
природі та належало б винятково особистості як такій” [1,111]. Отже,
особистість та індивідуальність в людині існують нероздільно.
Саме тому в православній традиції так наголошується на неприпус-
тимість порушення цієї єдності, оскільки в цьому вбачається
джерело усіх гріхів, які людина здійснює проти Бога та своїх
ближніх. Особистість не здійснюється буттям за рахунок протистав-
лення себе всьому, що не є “Я”. Тут все навпаки. В ній завжди
присутня інтенція до “іншого” І саме тоді, коли людина відмовля-
ється володіти чимось лише для себе, в ній найбільшою мірою
проявляється особистісне. Коли ж людина прагне до виявлення
своєї відособленості, протиставляє себе іншим та привласнює ради
самої себе, вона втрачає свою особистість, втрачає себе як подобу
Божу. Відтак, перед нами не достеменна особистість, а лише
частина загальнолюдської природи, тобто індивідуальність.
Достеменна особистість в смисловому полі православ‟я – це
людина, що не обмежує себе своєю індивідуальною природою,
тобто не є лише часткою цілого, вона має в собі це ціле, іпостассю
якого вона є. Людина – це макрокосм в мікрокосмі, велике в малому.
Микола ЗАЙЦЕВ________________________________________________
244
Кожна людина – це неповторний, незамінний, безмежно значущий
елемент спільної для всього людського роду природи, це єдиний і
унікальний вираз світу в цілому.
Ще один аспект, важливий для православної традиції розуміння
особистості. Це – її прагнення до долання своєї обмеженості, праг-
нення вийти за межі своєї даності. І справа не в саморефлексії. Це
постійне прагнення за “межу” необхідне для свого внутрішнього
розвитку, це прагнення реалізувати в собі подобу Божу і саме воно
наповнює людське існування смислом, відкриває можливість
пізнання Бога, робить людину Його співтворцем.
Те, що людина створена за образом і подобою Божою, робить,
усіх людей рівними перед Богом – рівними за своєю природою.
Поєднані таїною спокути, вони є співпричетними Богу і як такі,
через благодать, призначені для надприродної мети.
Такими є деякі особливості здійснення людини в смисловому
полі православ‟я. Щодо ісламу, то тут, незважаючи на певну
схожість, ситуація дещо відмінна.
В ісламі немає ідеї творення людини за образом і подобою
Божою. Бог творить людину, говориться в Корані, і дає їй образ, який
побажав. “Він створив небеса і землю істинною, дав вам образ і пре-
красно влаштував ваші образи”, зазначається в 64 сурі (Коран 64: 3).
А в 82 сурі “…створив тебе, вирівняв і размірив, в такому вигляді,
як побажав, тебе влаштував!” (Коран 82: 7–8). Більше образ (вид),
даний Богом людині, в Корані не деталізується. Таким чином, напро-
шується думка, що онтологічному статусу людини в ісламі не
надається серйозного значення. Не має значення, який образ (вид)
даний людині Богом, важливою є її здатність до морального удоско-
налення, а наріжною умовою цього є послух та покірність Богу.
Згідно з вченням ісламу, людина як істота безмежно віддалена
від Творця, слаба і непостійна, а тому за межами покірності Богу
вона ніщо. Ось як характеризується в Корані людина: “…Людина
створена хиткою, коли торкнеться її зло – журиться, а коли торкнеть-
ся її добро – стає недоступною…” (Коран 70:19–21), “ворожий”
Коран (37: 77), “Воістину, людина невдячна” (Коран 17: 69), “І коли
Ми виявили милість до людини, вона відвертається і йде геть; а
коли торкнеться її зло, вона впадає у відчай” (Коран 17: 85). І такі
оцінки проходять через весь священний текст. В смисловому полі
ісламу, на відміну від православ‟я, людина позбавлена самісного
Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу
і
245
підґрунтя здійснення буттям, навіть відносна онтологічна само-
достатність їй недосяжна, вона постійно залежить від Бога, завдяки
акту перманентного творення.
Така визначеність людини в смисловому полі ісламу зумовлена
тим онтологічним принципом, що Бог – творець будь-якої речі і
поручитель над будь-якою річчю (Коран 6: 102) “творить, що бажає, і
обирає і не має у них вибору” (Коран 28: 68). У своїй дійсності Він
постійно підтримує світ і вільно їм розпоряджається, тобто перебуває
в стані перманентного творення, а отже, в кожну наступну мить
людина, як і будь-яка істота чи річ, не залишається незмінною.
Між дією та її наслідками Бог встановлює лише зв'язок звички, і в
його волі в будь-який момент порушити його. Ніщо не може діяти
всупереч цьому. Така онтологічна настанова позбавляє все суще
онтологічного статусу самодостатності, на відміну від християнства
де людина може і протиставила свою тварну волю волі творця.
З суті цього принципу випливає і розуміння відсутності в
ісламі поняття первородного гріха. У своїй дійсності людина тут
не стільки гріховна, скільки непостійна та духовно слаба, а тому
має більшу потребу не у спокуті, а в наставництві, без якого неми-
нуче починає духовні і життєві блукання. Якщо гріх Адама в сми-
словому полі християнства мав спадковий характер, то з точки
зору ісламу, він не мав наслідків для людства, оскільки був лише
актом особистого непослуху, тому, хоч і був першим, проте не
став первородним. Ось який вигляд має ця біблійна історія з книги
Буття в коранічному викладі: “Ми раніше вже уклали заповіт з
Адамом, але він забув, і не знайшли Ми в ньому стійкості. І ось
Ми сказали ангелам: “Поклоніться Адаму!” – і поклонилися вони,
крім Ібліса; той відмовився, і Ми сказали: “О Адам! Адже це –
ворог твій і твоєї дружини. Хай же він не зведе вас з Раю, та не
станеш ти нещасним! Адже тобі можна не голодувати там, і не бути
нагим, і не відчувати спраги там, і не страждати від спеки”. І наше-
потів йому сатана, він сказав: “О Адам, чи не вказати тобі на древо
вічності і влади безнастанної?” І вони обидва поїли від нього, і
відкрилася перед ними їхня скверна, і стали вони зшивати для себе
райське листя, і ослухався Адам Господа свого і збився з пуття.
Потім обрав його Господь і пробачив його і повів прямим шляхом
(Коран 20: 114–120). Отже, гріх Адама постає як особистісне
явище, яке врешті Бог пробачає йому. В принципі правовірному
Микола ЗАЙЦЕВ________________________________________________
246
мусульманину не так вже й важко здобути прощення, єдине, на що
воно не поширюється, так це відступництво від віри в єдиного
Бога. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що справжній гріх
і мусульманин – речі несумісні. Отже, в смисловому полі ісламу
гріх не лежить в підвалинах людського буття, а має маральну
природу, а відтак, і проблема спасіння вирішується по-іншому.
За своєю природою (такою вона приходить у світ)людина добра
та віруюча, проте духовно і морально слабка. Власних моральних
сил їй не вистачає, щоб бути праведною. Єдиний шлях – прийняти
божественні настанови. Саме тому Бог, у своєму милосерді, посилає
людям своїх посланців – від першого Адама і до останнього
Мухамеда, через яких дарував людям свої настанови. Прийняття
цих настанов є достатньою підставою для відновлення праведності
та здобуття шансу на спасіння.
Для православ‟я спасіння – це проблема, яку людина сама вирі-
шити нездатна, тому потрібна була жертва самого Бога (в іпостасі
Сина), щоб відкрити людині можливість спасіння. В цьому проя-
вилась любов Бога до свого творіння. “Бог є любов, і той, хто
перебуває в любові, перебуває в Богові, і Бог в ньому” [І Ів: 4,16].
Що ж до ісламу, то проблема любові постає по-іншому. Тут
йдеться переважно про любов Бога до віруючих: “Якщо ви любите
Аллаха, то слідуйте за мною, любитиме вас тоді Аллах і пробачить
вам ваші гріхи” (Коран 3: 29), і лише двічі про взаємну любов Бога
та людини: “Аллах приведе людей, яких він любить і які люблять
Його…” (Коран 5: 59). Проте поблема любові Бога до людини і
людини до Бога в ісламі розглядається досить поверхово, що
свідчить про її неважливість для спасіння і взагалі здійснення
людини буттям.
Все це може видатися приниженням людини та її гідності.
Проте смислове поле ісламу задає дещо інше бачення людиною
своєї онтологічної несамодостатності. Усвідомлюючи свою природ-
ну слабкість, вона повинна, насамперед, визнати цей наріжний
факт свого існування, а, визнавши, довіритись Богу. Як наслідок,
людина стає об‟єктом Його безмежного милосердя. Відтак, вона
набуває свого онтологічного статусу – намісника Бога на землі.
Отже, розуміння людини в християнстві та ісламі суттєво від-
різняється. Насамперед, це проявляється в тому, що у смисловому
полі християнства людина – це образ і подоба божа, тим часом як
Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу
і
247
в ісламі – одне зі створінь Бога, яке нічого спільного з ним не має.
Воно не наділене свободою волі і в усьому покірна Творцеві. Людина
в християнстві гріховна за своєю природою, тим часом як в ісламі
гріховність проявляється як особистісний вчинок, здійснений
всупереч приписам Корану. Метою здійснення людини буттям в
ісламі є слідування моральним приписам Корану як безпосередньому
одкровенню Бога.
Література
1. Лосский Н.О. По образу и подобию. – М., 1995.
2. Письма архимандрита Иоанна (Крестьянкина). Вып.2. – Свято-Успенский
Псково-Печерский монастырь, 2002.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28606 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0083 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:04:39Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Зайцев, М. 2011-11-14T20:02:42Z 2011-11-14T20:02:42Z 2010 Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу / М. Зайцев // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 241-247. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. XXXX-0083 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28606 uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософські діалоги Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу Article published earlier |
| spellingShingle | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу Зайцев, М. |
| title | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| title_full | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| title_fullStr | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| title_full_unstemmed | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| title_short | Людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| title_sort | людська індивідуальність у смисловому полі християнства та ісламу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28606 |
| work_keys_str_mv | AT zaicevm lûdsʹkaíndivídualʹnístʹusmislovomupolíhristiânstvataíslamu |