Когнітивно-нормативні складові експертного знання
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Філософські діалоги |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28607 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Когнітивно-нормативні складові експертного знання / Ю. Іщенко // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 248-255. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860244354772238336 |
|---|---|
| author | Іщенко, Ю. |
| author_facet | Іщенко, Ю. |
| citation_txt | Когнітивно-нормативні складові експертного знання / Ю. Іщенко // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 248-255. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Філософські діалоги |
| first_indexed | 2025-12-07T18:33:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
________________________________________________________________
248
Юрій Іщенко
КОГНІТИВНО-НОРМАТИВНІ СКЛАДОВІ
ЕКСПЕРТНОГО ЗНАННЯ
За часів життя і діяльності Володимира Іларіоновича Шинкарука
в суспільному і науковому дискурсі не були поширені поняття
“експерт” та “експертиза”. Втім, це не означає, що не існувало
експертної діяльності та експертного – як фахового і компетентного –
знання. Сам В.І.Шинкарук, як і його колеги з Інституту філософії,
часто-густо виступали в ролі експертів з суспільних, наукових,
освітньо-виховних та ін. проблем, даючи фахові висновки для
прийняття державних рішень. Звичайно, в основі цієї експертної
діяльності лежали властиві для свого часу цінності та норми. Не
існувало й експертизи як незалежного виду суспільної діяльності.
Багато що залежало від особистісного сумління та тлумачення
екзистенціального і культурного світу, в якому жили експерти. З
цього погляду, взірці експертного знання, що спиралось на фахо-
вість, компетентність, особисте переживання за долю філософії і
причетних до неї людей, містяться у філософських текстах та
світоглядних узагальненнях В.І.Шинкарука.
Існує вислів: “Експерт – людина, що знає багато про мале”.
Експертне знання – це фахове і спеціалізоване знання, знання, що
може дати лише фахівець. Як правило, з такою думкую асоціюється й
те, що експертне знання – це знання, яке здобуте в результаті
експертної діяльності, проведення експертизи, до якої залучається
фахівець з певної проблеми, що володіє знанням, отже, і способом
його застосування, для розв'язання тих чи тих питань економічного,
політичного, правового, технічного, екологічного, психологічного
та іншого характеру – соціального і культурного в цілому. Відтак,
й експертне знання має поставати в нормативному аспекті як таке,
що відповідає загальним – і нині визнаним всім експертним співто-
вариством – вимогам проведення експертизи, тобто як незалежне,
об'єктивне, фахове, аргументоване, компетентне, конструктивне,
відповідальне тощо.
Вже з переліку цих вимог видно, що вони не лише доповнюють,
а й “перекривають” одна одну, чим розмивають власні змістовні
межі. А тому у вигляді практичних норм застосування можуть
Когнітивно-нормативні складові експертного знання
і
249
вносити певну плутанину як в процес проведення експертизи, так і
в критерії експертних висновків, що постають як певні тексти, що
несуть специфічне знання – інформацію. Великою мірою це трап-
ляється внаслідок того, що в експертній діяльності відбувається
своєрідне взаємонакладання, з одного боку, знань, які використовує
фахівець для отримання експертного висновку, власне – оцінки
того чи іншого процесу, становища чи події, а з іншого, – знань як
результату такої експертної оцінки. Іншими словами, експертне
знання в кожному конкретному випадку виступає у вигляді
конфігурації: фахові знання експерта + знання, що є наслідком
експертної оцінки. Крім цього, треба враховувати також такі
фактори, що експертне знання завжди є певним форматуванням
експертних оцінок декількох фахівців різних профілів, чим поси-
люється (немов би подвоюється) комплексний і міждисциплінар-
ний характер експертних висновків і фахівців одного профілю,
чим зумовлюється його дискусійний характер. А беручи до уваги
обидва ці фактори, можна говорити, що експертне знання, будучи
вже за своїми змістовними витоками, практично і технологічно
орієнтованим, тобто спрямованим на вироблення певної технології
прийняття рішень, й за формою постає як практико-технологічне,
тобто має за основу практичне рішення, відтак, спирається на
деякий аргументативний дискурс, що керується певними домов-
леностями, конвенціями і консенсусом, а отже, виводиться в поле
публічного дискурсу і громадського обговорення.
Щодо першої складової експертного знання, а саме знання
експерта, то, якщо це наукове знання, воно в цілому керується ви-
веденими свого часу ще Р.Мертоном чотирма ціннісними імперати-
вами або інституалізованими нормами: універсалізм, колективізм,
безкорисливість і організований скептицизм. Пізніше до них були
приєднані ще два імперативи – раціоналізм і емоційна нейтральність.
Імператив універсалізму стверджує позаособистісний, об'єктивний
характер наукового знання. Норма колективізму означає, що резуль-
тати наукового дослідження є власністю всього наукового співтова-
риства і суспільства в цілому, а не окремого вченого або ж наукових
колективів. Імператив безкорисловості означає, що головною метою
діяльності вчених має бути служіння істині, а не особисті інтереси.
Організований скептицизм вміняє в професійний обов‟язок вченого
критичне ставлення до поглядів – як своїх, так і колег. Ціннісний
Юрій ІЩЕНКО__________________________________________________
250
зміст норми раціоналізму налаштовує на прагнення аргументованого
і доведеного знання, а емоційної нейтральності – накладає заборону
у розв‟язанні проблеми апелювати до особистих симпатій і антипа-
тій, емоційних переживань. В цілому цими нормами визначається
етос наукової діяльності – розуміння науки з погляду належного
характеру взаємовідносин між вченими.
Втім, реальна поведінка вчених, як свідчить практика, достатньо
амбівалентна щодо норм наукового етосу. Мова не про ганебні
заідеологізовані дискусії, що відбувались в радянські часи, з педа-
гогіки, біології, кібернетики, мовознавства. Й не про поведінку
дослідників у повсякденній науковій практиці, коли порушуються
елементарні моральні вимоги взаємин вчених як особистостей в
наукових колективах, що, на жаль, має місце і призводить до абера-
ції вищеокреслених імперативів. Йдеться про структурні особливості
і реальну динаміку сучасної наукової діяльності, коли суб‟єкти
наукового пошуку вступають у конфлікт із певними культурними
цінностями та соціальними нормами. Завжди існувала відмінність
між науковим знанням і тією людською та культурною формою, в
якій науковець володіє змістом цього знання та своїми пізнаваль-
ними силами і їхніми витоками. Тому універсальні та об‟єктивні
норми, які ведуть до об‟єктивного знання, завжди поставали як
актуалізація свідомого життя науковців та їхнього ставлення до
знання. Нині ж, в епоху глобалізації, комерціалізіція і підпорядку-
вання науки бізнесу, це призводить до різкого протиставлення
виявлених Р.Мертоном норм наукового етосу, так званих корпора-
тивних норм наукової діяльності, що орієнтують поведінку вчених
вже не на належне, а на суще. Так нормі колективізму протиставля-
ється егоїзм, універсалізму – партикуляризм, безкорисловості –
зацікавленість, організованому скептицизмові – організований
догматизм. І це не епатаж, а наслідок реальних змін в інституційних
структурах наукових досліджень.
У традиційній академічній науці власником знання, як правило,
виступав вчений як індивід. Цьому відповідала норма його особистої
відповідальності. Але сьогодні, наприклад, в біотехнологічних
фірмах складається корпоративна власність на здобуте знання.
Простір особистої відповідальності різко звужується. Проте, водно-
час, утверджується норма колективної (корпоративної) відпові-
дальності і підзвітності суспільству. З етичної точки зору, виникає
Когнітивно-нормативні складові експертного знання
і
251
новий тип морального суб’єкта (“вчений-бізнесмен”), який опиня-
ється немовби на роздоріжжі двох етосів – етосу вченого і етосу
бізнесмена. В англомовній літературі протилежна спрямованість
практик цих двох етосів знаходить термінологічну фіксацію як
відношення особистої відповідальності (personal resposibility) і
корпоративної підзвітності суспільству (corporate accauntability).
Ця трансформація норм позначається і на експертній діяльності і
на знанні як результаті цієї діяльності. Тому нині такого великого
значення набуває норма незалежності експертизи, з одного боку, і
публічність обговорення експертних резюме і рекомендацій, – з
іншого. Але означена трансформація, так би мовити, “діє” і всере-
дині здобування та функціонування експертного знання, особливо
на другому рівні його “організації”, а саме на рівні експертного
знання як результату оцінки суб‟єктом експертизи тих чи інших
процесів і явищ. Феномен володіння знанням, на основі чого експерт,
власне, залучається до певної експертизи і на основі чого він здатний
давати оцінку і формувати експертний висновок, тут постає у
подвійній іпостасі”: бути компетентним, бути фахівцем і бути
власником цього знання. У такий спосіб у реальній експертній
практиці часто-густо перед суб‟єктом експертизи постає дилема,
яку можна висловити словами Пушкіна: “Не продается вдохно-
венье, но можно рукопись продать”. Однак тут водночас виникає і
“третій бік” проблеми, і як будь-який “третій бік” він стає види-
мим лише у певній перспективі, а тому часто постає як “позірний”,
тобто такий, що ми покладаємо у думці, про який ми гадаємо, а
отже, і “віртуальний”, такий, що покладається нашою уявою і який
існує в уяві. Великою мірою актуалізація і позиціонування його
залежить від вольового зусилля, зусилля надати йому характер
реального буття – інтелектуального і морального, відтак, від зусилля
бути експертом, а не імітатором, що не діагностує, а симулює
хвороби, ризики і небезпеки і з особистою (чи корпоративною)
вигодою продає їх на ринку інформації. Йдеться, звичайно, про
особистісну ідентичність і збереження власної аутентичності
експерта на екзистенціальному рівні, честь і гідність – на морально-
му, чесність і справедливість – у буденно-практичному спілкуванні.
З цими моральнісними і екзистенціальними імперативами
можливості здійснення (виконання) експертної діяльності перепле-
тені й когнітивні норми, які легітимують експертне знання як
Юрій ІЩЕНКО__________________________________________________
252
власне експертне. Ці когнітивні норми розкриваються, якщо
розглядати експертизу як певну соціальну технологію. Вже за
своєю практично-технологічною спрямованістю експертиза – це
певна техніка і технологія здобування діагностичного знання.
Діагностична спрямованість експертної діяльності передбачає
реалізацію певного алгоритму дій. Sui generic діагностика (dia-
gnosis) – це своєрідна “еквівокація” (двоокличність), або “полемос”,
знань, в якому одне знання висвітлюється іншим, на тлі і за допомо-
гою іншого. Або ж одне знання висвітлює інше, висвітлюючись
при цьому саме, відтак виявляючи свою “тінь” поза собою, тобто
свої межі у світлі іншого знання. Чи-то: виявляючи інше знання,
воно виявляє й саме себе в своєму вічному буттєвому запитуванні
“Що це є?”. Не випадково, сам дискурс і термін діагнозу утвердився
спершу в медицині і пов‟язаний саме з відчуттям неповноти, обме-
женості знань на тлі інших знань. Онтологічним підгрунтям такого
дискурсу постало розуміння хвороби як певної ушкодженості і
неповноти буття, що інспірувало й обережність з оперуванням
знаннями, спрямованими на лікування, бо ж чи можна знати напевне,
що таке повне і досконале буття? Звідси й відоме Гіппократове:
“Не зашкодь”.
Необхідність експертизи виникає тоді, коли в “природному”
(такому, що сприймається як природне) зв‟язку причин і наслідків
(“природному протіканні процесів”) утворюються розриви, які не
можна вже пояснити з точки зору цих причин і наслідків. Виникає
потреба в діагнозі – встановленні інших причин спостережних
наслідків. Відтак, виникає потреба в якомусь іншому “масштабі”
мислення, іншій перспективі бачення, якомусь іншому знанні, яке
може запрпонувати лише фахівець, а не той, хто знає систему, що
працює, в якій, втім, стався злам. Тут виявляється щось інше,
“неорганічне” цій системі, “штучне”. І поява цього “ штучного”
утворює ситуацію, в якій її спільник вже не може, так би мовити,
відрізнити “істину” від “похибки”, бо в цих термінах описуються
речі, для яких є вже відомі (в наявних причинно-наслідкових
зв‟язках) підстави. Так, заборона хімічного препарату ДДТ не
описується в термінах “істинне” і “хибне”. Він був заборонений не
тому, що був створений на основі хибних уявлень про його природу,
а тому, що виявив свою шкідливість для організму тварин і
людини. І саме тому не потрібно було ставити питання, чи є він
Когнітивно-нормативні складові експертного знання
і
253
адекватним/неадекватним нашим уявленням про природну його
будову. Проблема тут полягала в іншому: відповідають чи не відпо-
відають природничо-наукові знання про нього нашому проекту?
Не розуміючи цієї обставини, не можна шукати й в інших випадках
пояснення лише в “природному плині процесів”, оминаючи “неорга-
нічні” “штучні” новоутворення та їх причини, а тому й неправильно
діагнозувати (оцінювати) ситуацію.
В сучасному, логічно-операційному значенні, діагностика – це,
передусім, процедури оцінки (ідентифікації, атрибуції, кваліфікації
та ін.) вихідної методологічної, когнітивно-нормативної моделі
проведення експертизи. По-друге, діагностика – це аплікація цієї
моделі до досліджуваного (оцінюваного) явища, що передбачає, з
одного боку, оцінку знаннєвого комплексу об‟єкта експертування,
а з іншого, – розбіжності між ним та реальним функціонуванням
об‟єкта. По-третє, діагноз передбачає співіднесення та перевірку
здійснюваних кроків в першому та другому видах операцій. По-
четверте, діагноз неможливий без оцінки і інтерпретації результатів
третього кроку операцій. І, нарешті, по-п‟яте, виявляються (чи-то
прогнозуються) наслідки прикладання вихідної моделі оцінки до
системи (об‟єкта) діагностування. У такий спосіб сама логіка розгор-
тання діагностування веде до конституюювання наступних характе-
ристик експертування, що визначають, зрештою, й когнітивні норми
експертного знання. Це – комплексність і міждисциплінарність, від-
носність і конкретність, ймовірнісність й інтерпретативність, прог-
ностичність і проективність, інтерсуб‟єктивність та дискурсивність.
Діагноз передбачає пропозицію – пропонування певних “ліків”,
“лікувальних процедур” і “режиму лікування”. Тому завбачається,
що підсумком експертизи має бути відповідальне і ефективне екс-
пертне резюме. За формою воно постає як висновок, що виступає
як пропозиція, яка дає рекомендації. За змістом воно містить факти,
коментарі, пояснення. Тому з логічного боку резюме повинно мати
характер доведення, а використовувана в ньому аргументація –
розгортатись в логічно-дискурсивній і водночас раціонально
вираженій інтерсуб‟єктивній і дискурсній формі. Постаючи у
вигляді тексту та відповідного дискурсу, що керується герменев-
тичною, спрямованою на порозуміння раціональністю, експертний
висновок як сукупність (система) певних конкретних оцінок має
входити у предикат суджень і актуалізуватись у висловлюваннях,
Юрій ІЩЕНКО__________________________________________________
254
що за визнання їх аргументованості з боку експертного співтова-
риства та замовників експертизи, перетворюються на знаннєвий
грунт раціонального прийняття ефективних управлінських рішень.
В оцінці ефективності експертизи зазвичай вичленовують три
такі норми, вони ж – критерії:
1) економічність – як відношення витрат до отриманих результа-
тів (ефективність тим вище, чим менші витрати на використання
засобів та ресурсів за отримання того самого результату);
2) результативність – як відношення отриманого результату до
поставленої мети, що виражає ступінь реалізації цілей діяльності
(ефективність тим вище, чим більшою мірою результати відпові-
дають цілям);
3) доцільність – як відношення цілей до реальних потреб і проблем,
що виражає раціональність цілей, які ставлять (ефективність тим
вища, чим більшою мірою цілі вирішують реальні проблеми).
Отже, в основу такої оцінки ефективності покладено модель
цілераціональної діяльності, саме тієї діяльності, що як тип ставлення
людини до дійсності сформувалась, за М.Вебером, під впливом
протестантської етики, і яка становить глибоке мотиваційно-
смислове підґрунтя господарської практики, причетної до станов-
лення капіталістичної ринкової економіки. Водночас, в цей, за
Ю.Габермасом, модерний час, відбувається розмежування сфер
наукового, етичного і естетичного дискурсів, що, зрештою, поспри-
яло утворенню сфер існування спеціалізованого, відтак, й фахового
знання. Це призвело до своєрідного поділу праці в духовній сфері і
появи вузьких фахівців – знавців “свого профілю”. Відтак почала
формуватись і культура експертів, котра наприкінці ХХ ст. набула
загрозливого характеру, бо з підпорядкованої соціальному опікун-
ству вона виродилась в суто техніко-технологічну. Чи можливе – за
збереження позитивних напрацювань останньої в галузі методології
і методики експертування – поєднання її з цінностями та нормами
гуманітарної експертизи, спрямованої на збереження людського
обличчя homo sapiens та відвернення небезпек і загроз людському
існуванню, покаже час.
Звертаючись до творчої спадщини Володимира Іларіоновича
Шинкарука, не можна не дивуватись проникливості його інтуції та
глибині філософської рефлексії, у світлі якої марксистські положення
набували нового предметного змісту. З погляду когнітивних норм
Когнітивно-нормативні складові експертного знання
і
255
і високих імперативів, які висуваються до сучасного експертного
знання, великого евристичного значення набуває його тлумачення
Марксового поняття “духовно-практичних почуттів”, до яких він
відносив віру, надію, любов. На нашу думку, ці почуття мають не
лише входити, а й визначати культуру експертів, становлячи
антропологічні засади та екзистенціальне підґрунтя їхньої практики,
спрямованої на убезпечення та окреслення нових духовних обріїв
людського існування.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28607 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0083 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:33:56Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іщенко, Ю. 2011-11-14T20:04:59Z 2011-11-14T20:04:59Z 2010 Когнітивно-нормативні складові експертного знання / Ю. Іщенко // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 248-255. — укр. XXXX-0083 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28607 uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Філософські діалоги Когнітивно-нормативні складові експертного знання Article published earlier |
| spellingShingle | Когнітивно-нормативні складові експертного знання Іщенко, Ю. |
| title | Когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| title_full | Когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| title_fullStr | Когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| title_full_unstemmed | Когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| title_short | Когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| title_sort | когнітивно-нормативні складові експертного знання |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28607 |
| work_keys_str_mv | AT íŝenkoû kognítivnonormativnískladovíekspertnogoznannâ |