Соціальний проект модерну: засади дослідження
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Філософські діалоги |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28614 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціальний проект модерну: засади дослідження / В. Шамрай // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 294-304. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28614 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-286142025-02-09T16:21:38Z Соціальний проект модерну: засади дослідження Шамрай, В. 2010 Article Соціальний проект модерну: засади дослідження / В. Шамрай // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 294-304. — укр. XXXX-0083 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28614 uk Філософські діалоги application/pdf Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Шамрай, В. |
| spellingShingle |
Шамрай, В. Соціальний проект модерну: засади дослідження Філософські діалоги |
| author_facet |
Шамрай, В. |
| author_sort |
Шамрай, В. |
| title |
Соціальний проект модерну: засади дослідження |
| title_short |
Соціальний проект модерну: засади дослідження |
| title_full |
Соціальний проект модерну: засади дослідження |
| title_fullStr |
Соціальний проект модерну: засади дослідження |
| title_full_unstemmed |
Соціальний проект модерну: засади дослідження |
| title_sort |
соціальний проект модерну: засади дослідження |
| publisher |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2010 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28614 |
| citation_txt |
Соціальний проект модерну: засади дослідження / В. Шамрай // Філософські діалоги'2010. Вип. 4, Ч. 1: Філософсько-антропологічні читання: творча спадщина В.І. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 294-304. — укр. |
| series |
Філософські діалоги |
| work_keys_str_mv |
AT šamrajv socíalʹnijproektmodernuzasadidoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-11-27T22:00:57Z |
| last_indexed |
2025-11-27T22:00:57Z |
| _version_ |
1849982570906779648 |
| fulltext |
_______________________________________________________________
294
Вікторія Шамрай
СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЕКТ МОДЕРНУ:
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
В працях Київської світоглядної школи 70–80-х років теми
устрою, трансформації та еволюції суспільства здебільшого присутні
у латентній формі. Це цілком зрозуміло з огляду на панівні ідеоло-
гічні кліше, які унеможливлювали будь-який публічний дискурс в
цій царині. Мислити (в розумінні легальної наукової роботи) природу
суспільства та його історичну перспективу можливо було винятково
у радянсько-марксистському тлумаченні. Закритість даної можли-
вості вочевидь свідчить про досить вузькі евристичні межі так
званого світоглядного підходу і вразливість позиції тогочасного інте-
лектуала взагалі. Одночасно ця ж ситуація наочно демонструє
небезпідставність виокремлення інтелектуальної ініціативи, яку
іменують Київською світоглядною школою та тісно пов‟язують з
іменем В.І.Шинкарука, бо в тому ж Інституті філософії АН УРСР,
який був осердям названої школи від середини 70-х років, працював
відділ історичного матеріалізму (який і займався соціально-філо-
софською проблематикою і в якому соціальні проблеми переважно
мислилися у традиційному істматівському вигляді).
Втім, соціальна проблематика не була цілковито чужою світо-
глядним студіям 70–80-х років. Серед її продуктивних розробок
вкажемо хоча б на аналіз антропосоціогенезу В.Івановим. Але
особливе значення для розуміння суспільства в контексті тогочасної
марксистсько ангажованої свідомості мав акцент на духовно-
практичній формі освоєння дійсності. Цей концепт раннього Маркса
використовувався як засіб подолання вульгарного соціологізму та
примітивного “виробничого детермінізму”, властивих історичному
матеріалізму. Надто прості і однобічні відносини залежності й
зумовленості базису та надбудови (незважаючи на ритуальні обмовки
щодо “й зворотного впливу надбудови на базис”), поняття “духовно-
практичного” переводило в режим опосередкувань та взаємовпливів,
робило акцент на цілком практичній дієвості форм духу.
Дана преамбула меморативного характеру має на меті вказати
на певний зв‟язок у прагненнях інтелектуалів, що належать до
відчутно розведених у часі поколінь. На вітчизняних теренах в
Соціальний проект модерну: засади дослідження
і
295
інтелектуальній спільноті поширена нездорова звичка або взагалі
ігнорувати існування тих, хто мислив та працював до тебе, або
ставитися до них зверхньо, наче вибачаючи їм численні недоліки.
Натомість, було б корисніше згадати максиму: як ти ставишся до
своїх попередників, так будуть ставитися й до тебе. Навіть ради-
кальна відмінність теоретичних вирішень, позицій, способів
аргументації тощо не виключає віртуального взаєморозуміння і
солідарності прагнень інтелектуалів, які працюють за глибоко
відмінних соціальних та історичних умов.
Сучасне суспільство і модерний проект
Сучасне суспільство не є феноменом, чітко визначеним у своїх
засадах. Скоріше, може йтися про велике розмаїття суспільств,
широка й багатовимірна взаємодія яких утворює соціальну
реальність сьогодення. В цьому начебто немає нічого унікального.
Історична картина завжди сполучає в собі співіснування самобутніх
культурних та соціальних утворень. Будь-коли існували окремі
суспільства, представники та діяльність яких певним чином перети-
налися, створюючи загальний контекст історичного процесу.
Показовою в цьому відношенні є історія європейського людства.
Вона веде свій відлік від давнього “перетинання” доль еллінів і персів,
яке дістало назву “греко-персидських воєн” і описано “батьком
історії” Геродотом. Цей виток європейської цивілізації містить також
повчальний філософський урок. Поєднання у ньому події і оповіді
про неї – не випадковий збіг чи дві окремі речі, а той сутнісний
синтез, поза яким немає історії як історії. Цим підкреслюється
відповідальність соціально-філософських рефлексій. Адже спосіб
розуміння й усвідомлення соціальної дійсності відіграє неабияку роль
у конституюванні самої дійсності.
Ситуація сучасного людства має відчутну відмінність від
звичної історичної картини. В ній зникають усталені, визначені
суспільні цілісності. Навіть велетенські соціальні організми, як от
американське чи китайське суспільства, не залишаються у своїй
власній визначеності, а стають тим, чим їх робить процес всепланет-
ної співпраці, руху ресурсів і капіталів, людських обмінів, культур-
них та інформаційних дифузій, політичних напруг і залежностей.
Глобалізація стала духом і визначником сучасної історії. Вона
позбавляє суспільства тих засад, які робили їх автономними ,
Вікторія ШАМРАЙ_______________________________________________
296
окремішніми величинами, що відтворюються з самих себе.
Даний стан речей не змінює, а лише увиразнює й супутнє
явище глобалізації – адже кожний предмет відкидає тінь; і чим він
більший, тим більша тінь. Наразі кожне суспільство є не усталеною
сутністю, а лише потенцією, що належить загальному руху, смисл
якого на сьогодні навряд чи піддається однозначному визначенню.
Разом з тим, всепланетна ситуація сучасного людства, яка за
визначенням нікому окремо не належить (смисл глобалізації
протилежний за змістом ідеології глобалізму), має конкретний
виток і конкретне авторство. Вона походить з соціального проекту
модерну, величним витвором якого стала всесвітня історія. Ним
створена універсальна ситуація існування людства. Попри узвичаєні
у науковій свідомості конотації, соціально-політичний проект
модерну належить не минулому. Й дотепер – як і останні чотири
століття – він залишається невидимою віссю, навколо якої обертається
сучасне соціальне життя. Не лише весь “західний світ” є системно
визначеним на засадах цього проекту. Він став надбанням всього
людства незалежно від того, як те чи те суспільство ставиться до
“західних цінностей”.
Для оприявнення сказаного наведемо дві ілюстрації. Всі держави
світу – тією мірою, якою вони стверджують себе на засадах націо-
нального суверенітету, – є учасниками і виконавцями модерного
соціального проекту. Також всі, хто визнає фундаментальне регуля-
тивне значення невід‟ємних прав людини, діють в обширі проекту
модерну і поділяють його ціннісні підвалини. Всезагальне значення
даних двох прикладів очевидне: навряд чи хтось заперечить, що на
сьогодні національна держава, попри всі системні кризи і метамор-
фози контекстів свого існування, залишається домінуючою формою
організації політичного життя та політичного самовизначення наро-
дів планети, а невід‟ємні права людини – чи не єдиною з незапе-
речних підвалин соціально-політичного порядку сучасного світу.
Втім, якщо навіть погодитись, що соціальний проект модерну
досяг всесвітньо-історичного успіху й втілився в соціальні форми
життя сучасного людства, чи може бути його теоретична рекон-
струкція пізнавально значущим, актуальним завданням? Адже
йдеться про спосіб буття та організації суспільства, який викладе-
ний у класичних філософських творах і аналітично опрацьований у
величезній кількості досліджень. Хіба у змісті і особливостях
Соціальний проект модерну: засади дослідження
і
297
соціального проекту модерну щось залишилось нез‟ясованим за
майже чотириста років його існування та осмислення?
Ствердна відповідь на дане питання зумовлена тим, що йдеться
не про застиглу конструкцію, закінчений образ якої нам може дати
минуле, а про реальність, в якій соціальні події і процеси сього-
дення висвітлюють новий смисл. Після Другої світової війни один
із засновників часопису “Аннали” Л.Февр сказав: “Після того, що
відбулося, ми маємо наново переписати історію Великої Французької
революції”. Те, що сталося, висвітлило новий смисл того, що було
колись. Так само початок XXI ст. – ситуація світу, що глобалізується, –
вимагає переосмислення начебто давно і добре відомого соціального
проекту модерну.
Особливої значущості такій роботі надають дві обставини. По-
перше, соціальний проект модерну не залишався протягом століть
якоюсь собітотожною, незмінною величиною. Він зміню-вався і як
ідея, і як соціальний порядок. Більше того, в своєму розвиткові він
породжував радикально відмінні соціальні форми і ідеології, які
заперечували й відкидали одна одну. Й на сьогодні він є не
простою даністю, в якій підбила собі підсумок історія (діставшись,
за виразом Ф. Фукуями, свого “кінця”), а предметом найгостріших
викликів та випробувань, якими ставиться під знак питання
соціальна спадщина модерну загалом. У глобальному світі, який
ще далеко не визначився щодо самого себе, соціальний проект
модерну виступає одним з головних акторів у тяжбі можливих
альтернатив розвитку сучасного людства.
По-друге, значну частину сучасного світу (до неї належить й
Україна) становлять країни, які пережили крах тоталітарної,
комуністичної системи, й відтак, опинилися в актуальній ситуації
соціально-політичного самовизначення. Очевидно, щодо цих
суспільств постає питання про засади, на яких відбувається їх соці-
альна реінтеграція, про ціннісно-динамічні підвалини їх суспільного
життя, про чинники їх відновлення. В такій ситуації постає мета-
питання: чи будуть вирішуватись перелічені проблеми у вигляді
інверсії до модерної класики, чи реалізуються інші альтернативи?
Евристичний потенціал концепту
Питання про соціальний проект модерну потрапляє в простір
полеміки щодо діагнозу нашого часу, передусім, у вимірі супе-
Вікторія ШАМРАЙ_______________________________________________
298
речки навколо “кінця модерну” та “постмодерної ситуації”. Разом
з тим, диспозиція даної суперечки стає все більш неадекватною
нинішньому стану людства. Сам концепт “постмодерну”, який
активно працює у теоретичному дискурсі вже понад чверть століття,
має вигляд недостатнього й застарілого у світлі останніх двох
десятиліть; світ від негативних визначень вочевидь перейшов до
нової позитивності, хоч на сьогодні вона й існує як нерозв‟язна
проблемність. Донедавна популярний, префікс “пост-” все виразні-
ше відходить у минуле, поступаючись місцем власним визначенням
нової епохи і нової ситуації людства. Тому все відчутнішою стає
потреба осягнення потенціалу модерну в обширі глобалізації та
викликів сьогодення.
Початок XXI ст. оприявнив парадокс: достатньо підстав
твердити, що Новий час продовжується – не менше підстав вважати,
що цілком нова історична доба настала. Протилежні тези, поєднані у
даній формулі, засвідчують тяглість модерних, новочасових форм
соціальності протягом останніх кількох століть. Те, що здавалося
радикально відмінним і взаємовиключним ще у другій половині
XX ст – “вільний світ” на засадах ліберального проекту і “світова
система соціалізму”, підпорядкована засадам тоталітарної утопії, –
виявило зв‟язок і взаємозумовленість послідовних форм розвитку
єдиної соціально-політичної парадигми. Як з‟ясувалося, стара теорія
конвергенції (Д. Белл, У. Ростоу) не стільки відкривала можливу
перспективу розвитку, скільки була симптомом неусвідомленої
спорідненості затятих соціальних альтернатив. Можна помітити
внутрішню взаємозумовленість, своєрідне “вибіркове сродство”
ліберальної і тоталітарної моделей суспільного буття в більш загаль-
ному смисловому обширі соціального проекту модерну.
Поняття соціального проекту модерну далеко не тотожне
певному образу суспільного ладу, відповідно до якого розбудову-
валося модерне суспільство. Йдеться, передусім, про тип суспіль-
ного розвитку – як останній, заданий новочасовою цивілізацією в
його складових, діючих силах, формах, кризах, різноманітних
культурних, соціально-політичних, ментальних аспектах. Відтак,
соціальний проект модерну має мислитися не стільки як певний
взірець суспільства, окреслена соціальна система, скільки як спосіб
існування і розвитку суспільств, створений Новим часом й
автентичний йому. Питання про соціальний проект модерну
Соціальний проект модерну: засади дослідження
і
299
сьогодні – це питання про потенціал модерних моделей суспільного
розвитку в актуальних умовах, що, зрештою, передбачає також
з‟ясування смислу та складу цих умов; вважати їх за щось само-
очевидне – прикра теоретична помилка.
Лише за такого підходу можна вивести концепт модерного
соціального проекту за межі тематики громадянського суспільства,
з яким часто цей проект ототожнюється. Натомість, історія ХХ ст.
переконливо засвідчила, що не менш важливим і впливовим ідейним
конструктом, що визначав соціально-політичну практику епохи,
було не громадянське суспільство, а тоталітарні утопії. Їх не лише
суто історична, а й генетична, сутнісна належність добі модерну не
викликає сумніву. Тому один з найважливіших ракурсів розробки
теми соціального проекту модерну полягає в аналізі ефектів тоталі-
тарної утопії і тоталітарного панування. Не тільки тому, що постто-
талітарна спадщина великою мірою визначає нинішнє буття нашої
країни і робить дану тему гостро актуальною “для нас”. Тоталітаризм
залишається незрозумілим, якщо намагатись осягнути його лише як
долю країн, в яких існували відповідні режими. Як в своєму витоку,
так і в історичному бутті тоталітаризми були і залишаються
всесвітньо-історичним явищем. Інакше як в обширі всесвітньої історії
тоталітарна утопія не постає і не може здійснюватися. З іншого
боку, будь-який соціально-політичний лад, поєднаний з масовим
суспільством та всесвітньо-історичним зазіханням, містить в собі
небезпеку тоталітаризму, виразом чого є, зокрема, характерний для
останнього історичного періоду феномен соціальної тоталізації
потужних західних (і не тільки) суспільств.
Всезагальність і процесуальність модерного проекту
Сам термін “соціальний проект модерну” свідчить про його
віднесеність до модерної, новочасової цивілізації. І хоча даний
проект виникає на конкретному історичному грунті, його зміст
неможливо осягнути, розглядаючи в локальних соціальних межах.
Його адресатом є все людство, людина як така, і втілитися він
може лише як всесвітній проект, як трансформація суспільного
буття всього людства. Він поєднує в собі винятковість новоєвропей-
ського походження з актуальністю всесвітнього призначення.
Модерна цивілізація стала безпрецедентним витвором історії. Але
цю загальну характеристику вона поділяє з багатьма іншими
Вікторія ШАМРАЙ_______________________________________________
300
соціокультурними утвореннями. Унікальність в історії – річ типова.
Чимало підстав виокремлювати в історичному розвиткові спільні
тенденції, загальні типи і структури, усталені закономірності,
тобто різні форми генералізації історичного життя людства; але
так само виправдано вбачати в історії послідовність і взаємозв‟язок
певних унікальностей. Монадологія може не менш аргументовано
правити за теоретичний взірець історичного розуміння, ніж гене-
ралізуючі чи дедуктивістські теорії.
Виняткове значення модерної цивілізації в історичному
розвитку людства пов‟язане, передусім, з тим, що вона висунула
на авансцену історичного життя не унікальний, а всезагальний,
загальнолюдський взірець існування, який не залишився лише
світоглядною претензією (яких чимало як в історії, так і в сучасності),
а досяг всесвітньо-історичного успіху, створивши підвалини і
соціально-економічне тіло сучасного світу. Модерна цивілізація
набула право говорити від імені самої людської природи; це
мовлення досягло ефекту магічного “заклинання”, що викликало
до життя світ, в якому ми живемо.
Модерне суспільство не є окремим і особливим соціальним
організмом. Справа не в тому, що воно радикально відрізняється від
інших історично відомих суспільств. Самобутність інших культур –
від “доколумбових цивілізацій” Америки до світу ісламу, Індії чи
Китаю – аж ніяк не менша. Його відрізняє здатність застосовувати
універсальні принципи раціональності в усіх сферах та ситуаціях
людського буття. Воно – ворог будь-яких партикуляризмів. Нема для
нього нічого більш чужого і неприйнятного, ніж намагання обстою-
вати “власні” цінності. В структурі і спрямуваннях своєї життєдіяль-
ності модерне суспільство утверджує універсальні і невід‟ємні
вимоги: те, що визначає сама людська природа і розум як такий.
Унікальність соціального проекту модерну полягає в його всеза-
гальних універсалістських домаганнях, які мають аналогії хіба що у
світових релігіях. Цим, принагідно зазначимо, додатково засвідчується
релігійний – власне християнський – виток модерної цивілізації.
Було б помилково застосовувати поняття “проект” для характе-
ристики будь-якого суспільства. Щодо більшості суспільств це
просто неможливо, оскільки у самовідтворенні соціальної структури і
форми життя вони спираються на традицію та історію свого по-
ходження, а не на реалізацію ідеальної перспективи, відображенням
Соціальний проект модерну: засади дослідження
і
301
якої є проект. Проективність не тотожна також пануванню можли-
вого майбутнього. Конечна мета є лише обмеженим виразом проекту;
його всезагальним втіленням є неусувна відкритість дійсності.
Діяльність ніколи не спиняється на досягнутому, вона здійснює
невпинний пошук. Її справжнім здобутком є не конкретний резуль-
тат, а весь час відмінне нове, яке, за визначенням, не може бути
чимось сталим. Перебувати у проекті означає перебувати у безко-
нечному русі постійного оновлення, який не може спинитись на
якомусь визначеному взірці. Тому справжнім змістом соціального
проекту модерну є не окремий соціальний лад, визначений у сукуп-
ності своїх конкретних рис, а втілення свободи.
Динамічний бік соціального проекту модерну є вирішальним
для його сутності. Він пропонує не стільки закінчений образ
суспільства, скільки продуктивний режим його існування, який
дає змогу досягти максимального прогресу і досконалості. Єдина
сталість для модерну – це рух постійного оновлення, невпинний
поступальний розвиток, сутнісно схоплений категорією прогресу.
Тому соціальний проект модерну поєднує відчутно відмінні, по
суті, протилежні складові: з одного боку, соціальна пропозиція,
яку він містить, має всезагальний і необхідний характер; вона
випливає з об‟єктивної реальності суспільного буття і самообгрун-
товується в режимі незаперечної й остаточної істини. З іншого
боку, сам проект є рухом постійного оновлення, який не залишає
жодну наявну дійсність у недоторканності чи шанобливому
благоговінні. Не стан, а спрямування перетворень має примат у
соціальному проекті модерну. Відтак, він існує у режимі постійного
прогресивного самозаперечення.
Соціальний проект модерну не залишається собітотожним у
своєму змісті і форматі. Властиві йому базові прагнення емансипації
людини, зіштовхнувшись з незадовільними результатами соціальних
перетворень у вигляді буржуазного суспільства, яке постало
внаслідок революції XVIII – XIX ст., втілилися у нову соціальну
критику капіталістичної дійсності. З цієї критики постали різні
варіанти тоталітарних утопій.
Чотири фази модерного соціального проекту
Власний зміст соціального проекту модерну є так само неодно-
значним, як і сам модерн. Одна з головних складностей його
Вікторія ШАМРАЙ_______________________________________________
302
характеристики полягає в тому, що він не залишався однаковим,
тотожним собі, а протягом кількох століть свого існування трансфор-
мувався й задавав різні вектори історичного розвитку. Зазвичай
соціальний проект модерну ототожнюється зі своєю класичною
формою – новочасовим громадянським суспільством з усіма його
похідними. Але разом з історичним успіхом новоєвропейського
громадянського суспільства постає – спочатку ідейно, як соціальна
критика, а невдовзі – і як соціальний рух (“критика зброєю”, за
виразом Маркса) – його антагоніст: тоталітарна утопія. Однак,
попри нещадне відкидання громадянського суспільства тоталітарним
проектом, між ними існує не лише очевидна контрадиктивність, а й
не менш реальна тяглість та спадковість. Тоталітарна ідея стала
прямим продовженням модерного громадянського суспільства як
світоглядно, так і в розумінні реакції на умови та структури соціаль-
ного буття, створеного реалізацією новочасової ліберальної утопії.
Тоталітаризм в обширі модерної цивілізації – не “випадок” і не
те, що відбулося з деякими країнами, а універсальний соціально-
політичний проект, покликаний розв‟язати всезагальні суперечності
історичного розвитку людства. Наголосимо: так позиціонує себе
не лише тоталітарна ідеологія; таким є об‟єктивне місце тоталітарних
утопій в контексті розвитку модерного суспільства. Оскільки ж саме
модерне суспільство конституюється як універсально значущий (для
всього людства) соціальний взірець, тоталітарна утопія набуває
всесвітньо-історичного значення. Вона стає сценарієм розвитку для
всього світу. В цьому виявляє себе всезагальний, універсальний
характер соціального проекту модерну, який є однією з визначальних
його рис. Таким чином, концепт соціального проекту модерну
повинен охопити обидві ці радикально відмінні й антагоністичні
соціальні форми.
Розвиток модерного суспільства містить в собі самозаперечення.
Інспірований ліберальною моделлю, він з необхідністю породжує
її тоталітарну альтернативу. Зазвичай тоталітарні утопії пов‟язують
з країнами, в яких були здійснені тоталітарні перетворення. Їм
протиставляють “вільний”, “ліберальний” світ, соціальну основу
якого становить відкрите громадянське суспільство. Відтак, історія
набуває вигляду боротьби двох таборів, один з яких врешті-решт
зазнав поразки. Але дана картина містить суттєвий недолік. Вона
не враховує внутрішньої сутності тоталітарних утопій, які були не
Соціальний проект модерну: засади дослідження
і
303
чимось зовнішнім й тому ворожим “ліберальному світу”, а являли
собою пряме продовження тих начал соціальної думки і практики,
якими був створений сам модерний ліберальний світ. Між теорією
і практикою модерного громадянського суспільства, з одного боку,
та тоталітарними утопіями, – з іншого, існує змістовний зв‟язок.
Дана констатація вимагає розглядати ліберальну і тоталітарну
моделі не лише як соціально-політичних антагоністів, а й як фази
розгортання єдиного соціального проекту. Вони є взаємодоповняль-
ними, комплементарними одна щодо одної. Історична перспектива
розгортання соціального проекту модерну загалом містить чотири
фази.
Перша має цілком негативний характер і передбачає світоглядно-
релігійне спростування ієрархізованого порядку середньовіччя.
Вона включає гуманістичне переосмислення світу, найважливішими
складовими якого є натуралізація порядку речей і метапозиція
людини щодо всього сущого; не менш важливою її складовою є
протестантська емансипація особистості з церковно визначених
диспозицій буття. Наслідком даних перетворень стає загальна
секуляризація дійсності, здійснена протягом доби Ренесансу і
Реформації (XVI – середина XVII ст.).
Друга фаза, яка зазвичай ототожнюється з соціальним проектом
модерну загалом, містить послідовну критику соціальної нерів-
ності; вироблення просвітницько-ліберальної альтернативи на
засадах природно-правової парадигми і, зрештою, здійснення цієї
програми шляхом скасування станового ладу і встановлення
відкритого громадянського суспільства. Але, забезпечивши фор-
мальну рівність прав, нове суспільство залишило нездоланною
нерівність можливостей. На місце станів прийшли майнові класи, і
напруга соціальних антагонізмів почала відтворюватися на нових
засадах. Здійснення ліберальної утопії, знищивши станову нерівність,
не усунуло гострих соціальних суперечностей.
Реакцією на це стала третя фаза соціального проекту модерну
у вигляді тоталітарних утопій, вістря яких було спрямоване проти
панівного буржуазного класу і передбачало досягнення єдності і
солідарності суспільства в межах нової соціальної тотальності. Якщо
періодом становлення та історичної перемоги новочасового грома-
дянського суспільства стала середина XVI–XIX ст., то реалізація
тоталітарних утопій визначила обличчя XX ст.
Вікторія ШАМРАЙ_______________________________________________
304
Тоталітарні режими виявили свою нежиттєздатність як соціальні
організми і, головне, свою неефективність як способу вирішення
проблем соціальної несправедливості й антагонізму, які викликали
їх до життя. Наслідком тоталітарних перетворень став глибоко
ієрархізований та централізований соціальний устрій, здатний до
ефективних масових мобілізацій, але неспроможний забезпечити не
тільки рівність соціальних можливостей своїх учасників, а й дина-
міку розвитку. Натомість, розвиток ліберально-громадської моделі
під впливом кумулятивної дії трьох начал – тоталітарного виклику
“ззовні”, соціальної боротьби за права “всередині” суспільства, нечу-
ваного зростання продуктивності виробництва (завдяки спочатку
промисловій, а потім науково-технічній революціям) – призвів до її
модифікації у вигляді “соціальної держави”. Засадничий для відкри-
того громадянського суспільства принцип невід‟ємних прав людини
виявив свій не тільки ліберальний, а й соціалістичний потенціал.
Четверта фаза соціального проекту модерну є наслідком
одночасних (і взаємозумовлених) кризи і успіху новочасового
конструктивізму в двох головних сферах дійсності: використання
природи і самовідтворення суспільства. Межі і суперечність
конструктивістсько-перетворювального ставлення до дійсності
оприявнені двома техногенними кризами в цих сферах: екологічною,
що постала з неконтрольованого використання промислових
технологій, – та соцієтарною, що виникла внаслідок тоталітарного
застосування соціальних технологій. Разом з тим успіх науково-
технічного і соціального прогресу у другій половині XX ст. спричи-
нив процес глобалізації та формування ситуації всепланетного
людства. На сьогодні соціальний проект модерну опинився перед
викликом глобального суспільства, який розгортається на тлі вже
добре усвідомленої екологічної загрози і ще мало осмисленої, але
все більш реальної екзистенціальної кризи людської особи (криза
життєсвіту).
|