Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України
Saved in:
| Published in: | Право України |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28678 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України / О. Святоцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859621594913046528 |
|---|---|
| author | Святоцький, О. |
| author_facet | Святоцький, О. |
| citation_txt | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України / О. Святоцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Право України |
| first_indexed | 2025-11-29T06:10:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
61• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
© О. Святоцький, 2009
ПИТАННЯ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ
ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ
ДЛЯ УКРАЇНИ
О. СВЯТОЦЬКИЙ
доктор юридичних наук,
професор, член�кореспондент АПрН України
Нам необхідно оптимізувати існуючу в Україні напів�
президентську модель форми державного правління. Це
юридично більш складно, але з позиції недопущення самої
можливості виникнення авторитарного режиму — менш
небезпечно.
С. Серьогіна, В. Авер’янов
Очевидним є факт сучасного, вкрай
негативного, кризового стану в органі%
зації української влади як у центрі, так
і на місцях. На фоні посилення полі%
тичного протистояння між гілками
влади (як всередині парламенту, так і
Президентом та Прем’єр%міністром,
Верховною Радою та Урядом) посту%
пово втрачається довіра населення до
вищих органів публічної влади, що є
абсолютно неприйнятним для країни,
яка проголосила курс на розбудову
правової, демократичної держави.
Існуючі вади в організації та функ%
ціонуванні державного механізму
зумовлені, насамперед, політично не%
продуманими, незакінченими та непо%
слідовними змінами до Конституції
України, що були прийняті у 2004 р.
Саме цим зумовлено намагання
продовжити конституційну реформу,
вдосконалити чинну Конституцію
України шляхом внесення до неї змін
та доповнень.
Одне з ключових завдань консти%
туційної реформи — реформування
системи вищих органів державної вла%
ди, ліквідація негативних наслідків у
функціонуванні державного механіз%
му, створення відповідальної влади з
єдиним центром ухвалення держав%
них рішень.
Головним у процесі конституційно%
го реформування державної влади є
питання чіткого бачення оптимальної
для України форми правління, без чо%
го весь цей процес позбавлений, як
справедливо зазначає С. Серьогіна,
чіткого бачення кінцевої мети та інст%
рументів, що необхідні для її досяг%
нення [10].
З огляду на зазначене, розглянемо
питання форми державного правління
з точки зору теорії, практики та наяв%
ного українського досвіду.
Питання теорії та практики форми
правління
Форма державного правління — це
спосіб організації державної влади,
який засвідчує взаємозв’язки між ви%
щими органами держави, насамперед
між органами законодавчої та вико%
навчої влади, та особливості статусу
глави держави [1].
До основних сучасних форм дер%
жавного правління належать монар%
хічна та республіканська форми прав%
ління з відповідними їх різновидами.
62 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
О. Святоцький
Так, сучасними різновидами монар%
хічної форми державного правління є
абсолютна монархія (Бруней, Катар,
Оман, Саудівська Аравія) та консти%
туційна (обмежена) монархія, яка, у
свою чергу, поділяється на представ%
ницьку або дуалістичну (Марокко,
Йорданія, Кувейт) і парламентську
(Велика Британія, Іспанія, Монако,
Швеція, Японія). У державах з монар%
хічною формою правління верховна
влада повністю або частково зосере%
джена в руках одноособового глави
держави — монарха (короля, царя,
еміра, шаха, султана тощо) і, як прави%
ло, передається у спадок [1].
Як уже зазначалося, другою основ%
ною формою державного правління є
республіканська. Враховуючи, що
Україна відповідно до чинної Консти%
туції (ст. 5) є республікою, розглянемо
більш детально цю форму правління.
Сучасними республіканськими
формами правління є парламентська,
президентська і змішана (або, як її ще
називають, напівпрезидентська). Різно%
видами змішаної напівпрезидентської
республіки є президентсько%парла%
ментська та парламентсько%президент%
ська.
Також серед сучасних республікан%
ських форм державного правління є
парламентська республіка (Болгарія,
Греція, Естонія, Ізраїль, Індія, Італія,
Латвія, Молдова, Німеччина, Польща,
Туреччина, Угорщина, Чехія), харак%
терною ознакою якої є верховенство
вільно обраного народом представ%
ницького органу — парламенту над ви%
конавчою гілкою влади.
Головними політико%правовими
ознаками парламентської республіки
як форми державного правління є
такі: 1) вибори президента парламен%
том або спеціальною колегією, внаслі%
док чого його функції значно обме%
жені, він не є центральною фігурою у
системі вищих державних органів, не
має можливостей для значного впливу
на уряд, не може бути главою уряду;
2) формування уряду парламентом
(його нижньою палатою), а саме —
парламентською більшістю; 3) полі%
тична відповідальність уряду виключ%
но перед парламентом; 4) реальне
віднесення виконавчої влади до уряду,
а глава уряду (це лідер парламентської
більшості) є фактичним главою вико%
навчої влади [1; 2].
Слід підкреслити, що на сьогодні у
світі для більшості держав характер%
ною є саме парламентська форма дер%
жавного правління. Позитивною ри%
сою парламентської республіки є
єдність вищих органів державної вла%
ди (законодавчої та виконавчої),
оскільки уряд на чолі з прем’єр%мініст%
ром формується і контролюється пар%
ламентом. Виконавча влада є, власне,
продовженням законодавчої, реалізу%
ючи відповідні закони, розробляючи
урядові програми і законопроекти [1].
Водночас ефективність і стабіль%
ність парламентської республіки зале%
жить від розвиненої партійної систе%
ми, авторитету політичних партій, від
існуючої в державі виборчої системи.
Адже наявність великої кількості
партій, представлених у парламенті, а
звідси — значної кількості фракцій у
парламенті при нерозвиненій партій%
ній системі, призводить до блокуван%
ня роботи парламенту, неефективної
його діяльності, частій зміні уряду, а
зрештою, і до паралічу всієї системи
влади [1].
До основних сучасних республі%
канських форм державного правління
належить також президентська рес%
публіка, характерною ознакою якої є
те, що виконавча влада, її формування,
становище, діяльність та відповідаль%
ність чітко відмежовані від законодав%
чої, а взаємовідносини між ними ґрун%
63• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ПИТАННЯ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ
туються на принципі взаємних стри%
мувань і противаг [1].
У наш час президенти очолюють по%
над три чверті усіх держав світу (Азер%
байджан, Аргентина, Бразилія, Грузія,
Еквадор, Мексика, Перу, Таджикистан,
Узбекистан, Уругвай, Чилі).
Головними політико%правовими оз%
наками президентської республіки є
такі: 1) президент і парламент безпосе%
редньо обираються народом (за винят%
ком США, де президент обирається
колегією виборщиків); 2) вирішальна
роль у державному управлінні нале%
жить президенту, який у більшості
країн є водночас главою держави та
главою виконавчої влади; 3) віднесен%
ня виконавчої влади виключно або з
певними застереженнями до прези%
дента (зокрема президент самостійно
формує уряд і відправляє його у від%
ставку, призначає та звільняє мініст%
рів, політична відповідальність уряду
лише, або насамперед, перед президен%
том); 4) діє принцип несумісності ман%
дата члена парламенту і посади члена
уряду. Президентська республіка вста%
новлюється переважно в умовах дво%
партійної системи [1; 2].
Позитивними рисами президент%
ської республіки є те, що всенародно
обраний президент уособлює єдність
країни, виступає символом єдності
нації, дає можливість зосередити ви%
конавчу владу в одних руках, виклю%
чає або суттєво послаблює свою
залежність від різних партійно%фрак%
ційних конфліктних ситуацій у парла%
менті [1].
Однак, незважаючи на те, що в за%
значеній формі державного правління
максимально відокремлені органи за%
конодавчої та виконавчої влади, в той
же час у рамках президентської рес%
публіки посилюється протистояння
законодавчої та виконавчої влади,
особливо коли обраний народом пре%
зидент представляє одну партію, а
більшість депутатів парламенту нале%
жать до інших партій або їх блоків [1].
Наступною, сучасною республі%
канською формою державного прав%
ління, як уже зазначалося, є змішана
або, як її ще іноді визначають, напів%
президентська з відповідними різно%
видами — президентсько%парламент%
ська та парламентсько%президентська.
Як пише В. Шаповал [2], головни%
ми політико%правовими ознаками
змішаної напівпрезидентської рес%
публіканської форми державного
правління є: 1) побудова механізму
здійснення державної влади на заса%
дах або жорсткого, або часткового
поділу влади (наприклад, різні підхо%
ди щодо сумісності або несумісності
мандата депутата і посади члена уря%
ду); 2) так званий дуалізм (двоїстість)
виконавчої влади і відсутність консти%
туційного визначення президента як
носія виконавчої влади; 3) політична
відповідальність уряду перед парла%
ментом; 4) конституційне закріплення
функцій президента як гаранта у пев%
них сферах державної діяльності;
5) заміщення посади президента шля%
хом загальних виборів.
Характерною ознакою змішаної
напівпрезидентської республіканської
форми державного правління є так
званий «дуалізм» виконавчої влади,
який означає поділ виконавчої влади
між президентом і урядом, тобто її
«роздвоєність», «двоцентровість». При
тому, що конституції країн зазначеної
форми правління визначають уряд як
носія виконавчої влади, то щодо прези%
дента такі приписи відсутні [2].
Необхідно підкреслити, що особли%
вості поділу виконавчої влади між
президентом і урядом спричинили по%
яву різновидів змішаної напівпрези%
дентської республіканської форми
державного правління. Зокрема, якщо
64 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
О. Святоцький
основні повноваження у сфері вико%
навчої влади належать президенту, то
ця форма є президентсько%парла%
ментською республікою. А у разі зосе%
редження відповідних повноважень в
уряду — як парламентсько%прези%
дентська [3].
Головними політико%правовими
ознаками президентсько%парламент%
ської республіки є: 1) парламентський
спосіб обрання президента; 2) прези%
дент є главою держави і главою вико%
навчої влади; 3) уряд відповідальний
як перед президентом, так і перед пар%
ламентом; 4) уряд має широкі повно%
важення.
Щодо парламентсько%президент%
ської республіки, то до її головних
політико%правових ознак належать:
1) формування уряду парламентом;
2) уряд очолює прем’єр%міністр; 3) на%
явність широких повноважень в
уряду; 4) відповідальність уряду перед
парламентом і перед президентом [3].
Український досвід форми
державного правління
Якщо розглядати форму державно%
го правління стосовно України, то слід
зауважити, що в історії української
держави форма її правління знала і
різні моделі, і свої певні особливості.
Так, історичні джерела свідчать, що
ще в період козацько%гетьманської
держави (середина XVII ст. — кінець
XVIII ст.) і, зокрема, за Конституцією
П. Орлика 1710 р. (що мала назву
«Пакти і Конституція прав і вольно%
стей Війська Запорізького») Україна
визначалася як станова республіка на
чолі з виборною гетьманською вла%
дою. Хоч чітко форми правління Кон%
ституція П. Орлика в Україні не
визначала, але є всі підстави ствер%
джувати, що це була гетьмансько%пар%
ламентська республіка з виборним
гетьманом на чолі. За Конституцією в
Україні формувалися три гілки влади:
законодавча (Генеральна рада), вико%
навча (гетьман і генеральна старшина)
та судова (Генеральний суд). Створю%
вався своєрідний козацький парла%
мент — Гетьманська військова рада.
Загалом у Конституції П. Орлика від%
чутні ліберально%демократичні тради%
ції, а запровадження постійних гене%
ральних рад свідчило про зародження
засад парламентаризму в середовищі
українських політиків [4].
За часів існування Української На%
родної Республіки (1917–1920 рр.)
Конституція УНР («Статут про дер%
жавний устрій, права і вольності
УНР»), яка була затверджена Цент%
ральною Радою в останній день її існу%
вання, а саме — 29 квітня 1918 р.,
утверджувала принцип верховенства
парламенту, тобто форму державного
правління — парламентську республі%
ку. За Конституцією вся влада в УНР
«походить від народу» (ст. 22), а її вер%
ховним органом є Всенародні збори,
обрані рівним, прямим, таємним і про%
порційним голосуванням на три роки
з розрахунку один депутат від 100 тис.
громадян. Особа депутата проголошу%
валась недоторканною. Уряд УНР
(Рада Народних Міністрів) отримував
свої повноваження від Всенародних
зборів і звітував лише перед ними. Де%
путати, що входили до складу уряду,
зберігали свій мандат, але позбавляли%
ся права вирішального голосу на
сесіях Зборів [1].
Українська держава за часів гетьма%
на П. Скоропадського (квітень — лис%
топад 1918 р.) за формою державного
правління відповідно до гетьманських
«Законів про тимчасовий державний
устрій», виданих 29 квітня 1918 р., бу%
ла абсолютною монархією з дикта%
торськими повноваженнями гетьмана.
Зокрема, він визначав свої повнова%
ження як верховного правителя, за%
тверджував закони, призначав склад
65• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ПИТАННЯ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ
уряду (Раду міністрів) і Державного
Сенату (вища судова інстанція), одно%
осібно керував зовнішньополітични%
ми і військовими справами, вирішував
питання помилування тощо [1; 4].
За часів радянської влади в Україні
(1917–1991 рр.) про форму державно%
го правління навіть не йшлося, адже
заперечувалася сама ідея поділу вла%
ди, а конституційно декларувався так
званий принцип демократичного цен%
тралізму, який розглядався як прин%
цип функціонування державного
механізму і передбачав існування си%
стеми представницьких органів як
єдиних органів державної влади [5].
Після проголошення 24 серпня
1991 р. Верховною Радою України не%
залежності конституційне законодав%
ство визначило спочатку президентсь%
ку форму державного правління, зок%
рема, Законом України «Про внесення
змін і доповнень до Конституції (Ос%
новного Закону) України» від 12 лю%
того 1992 р. № 2113%ХІІ [6] та Консти%
туційним Договором від 8 червня
1995 р. [7], за якими Президента Ук%
раїни було визначено Главою держави
і главою виконавчої влади, а відповід%
но до Конституції України від 28 черв%
ня 1996 р. та змін до неї від 8 грудня
2004 р. [8] передбачено змішану напів%
президентську форму державного
правління, про що було зазначено у
Висновку Європейської комісії «За
демократію через право» (Венеціан%
ської комісії), згідно з яким україн%
ською Конституцією «передбачено
напівпрезидентську систему, яка бага%
то в чому схожа на французьку систе%
му, хоч і не є її відтворенням» [11].
У нинішніх умовах кризи і, як ре%
зультат, хаосу і безладу у владі, пропо%
нується перейти до «класичних» форм
державного правління — або суто пар%
ламентської, або суто президентської.
Наскільки це виправдано?
Наскільки це доцільно робити сьо%
годні?
Чи здатне наше суспільство та й
політична еліта країни сприйняти одну
із зазначених форм правління?
Відповісти на ці запитання одно%
значно непросто, але з позицій засте%
реження від непродуманих і необґрун%
тованих кроків можна.
Перш за все, і, головне, — вирішува%
ти питання щодо форми державного
правління не можна, не враховуючи
суспільно%політичну ситуацію в Украї%
ні, для якої характерним є: 1) суспіль%
ство в країні нині не організоване,
перебуває у стані хвилювання, що, в
свою чергу, передбачає відсутність у
ньому єдності та злагоди; 2) у суспіль%
стві відсутні сталі з чітко визначеними
програмами політичні партії, асоціації,
об’єднання, які б підтримувалися
більшістю чи переважною більшістю
народу, багатопартійна роздробленість;
3) існуюча пропорційна система
виборів фактично обмежила право гро%
мадян бути обраними до представниць%
ких органів влади.
Як результат такого становища —
неефективна діяльність парламенту,
тимчасовість та нестабільність уряду,
часта його зміна. Все це призвело до
паралічу всієї системи влади.
Тому, як підкреслював ще напри%
кінці ХІХ ст. авторитетний професор
права, історик і філософ Б. Чичерін у
своїй фундаментальній праці «Про
народне представництво», — впровад%
жувати представницьку (парламент%
ську. — О. С.) форму правління
навмання (наосліп чи навгад), покла%
даючись на розважливість неорганізо%
ваного суспільства, яке знаходиться у
стані хвилювання, — це вершина
політичної легковажності [9].
Щодо запровадження в Україні
президентської форми правління, то
це не менш політично легковажно, ніж
66 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
О. Святоцький
запровадження парламентської, ма%
ючи на увазі: по%перше, переживши
70%річний період тоталітаризму в
Україні, знов створити загрозу можли%
вості виникнення авторитарного ре%
жиму — хіба це, знову ж таки, не
вершина політичної легковажності?
По%друге, у рамках президентської
форми правління значно посилюється
небезпека протистояння законодавчої
та виконавчої гілок влади і, особливо,
коли обраний народом президент
представляє одну партію, а більшість
парламентарів належить до іншої
партії або блоку партій. Таку ситуацію
Україна вже переживала до 1996 р. у
період президентства Л. Кучми. По%
третє, президентська форма державно%
го правління встановлюється пере%
важно в умовах двопартійної системи,
тобто за умов домінування двох основ%
них партій або партійних блоків. Як
відомо, для сьогодення Української
республіки характерною є нерозвине%
на партійна система, велика кількість
партій. А звідси — низький їхній авто%
ритет.
Нам необхідно розвивати в Україні
існуючу змішану парламентсько%пре%
зидентську форму державного прав%
ління, або, як вважає С. Серьогіна, оп%
тимізувати існуючу напівпрезидентсь%
ку модель [10]. Це, як справедливо за%
уважує В. Авер’янов, «юридично
більш складно, але з позиції недопу%
щення самої можливості виникнення
авторитарного режиму — менш небез%
печно» [12]. Навряд чи щось можна до
цього додати, а тим паче заперечити.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К., 1998.
2. Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного Суду
України. — 2003. — № 2.
3. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права : навч.$метод. посіб. — К., 2008.
4. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України : підруч. для студ. вищ. навч.
закл. — К., 2007.
5. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн : підруч. — К., 2006.
6. Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20.
7. Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 18.
8. Голос України. — 2004. — № 233. — 8 груд.
9. Чичерин Б. О народном представительстве. — М., 1899.
10. Серьогіна С. Оптимізація статусу президента як ключова ланка конституційної реформи в
Україні // Право України. — 2009. — № 6.
11. Венеціанська комісія. Висновок стосовно Конституції України (Венеція, 7–8 березня 1997 р.) //
Конституція незалежної України : у 3 т. / за заг. ред. С. П. Головатого. — К., 1995. — Кн. 2.
12. Авер’янов В. Організація виконавчої влади : необхідність усунення внутрішніх суперечностей //
Право України. — 2009. — № 5.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28678 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0132-1331 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T06:10:51Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Святоцький, О. 2011-11-17T08:07:04Z 2011-11-17T08:07:04Z 2009 Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України / О. Святоцький // Право України. — 2009. — № 10. — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28678 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України Article published earlier |
| spellingShingle | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України Святоцький, О. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| title | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України |
| title_full | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України |
| title_fullStr | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України |
| title_full_unstemmed | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України |
| title_short | Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України |
| title_sort | питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для україни |
| topic | Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| topic_facet | Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28678 |
| work_keys_str_mv | AT svâtocʹkiio pitannâpošukuoptimalʹnoímodelíformideržavnogopravlínnâdlâukraíni |