Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Право України
Дата:	2009
Автор:	Георгіца, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859788139002855424
author	Георгіца, А.
author_facet	Георгіца, А.
citation_txt	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Право України
first_indexed	2025-12-02T10:37:18Z
format	Article
fulltext	67• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © А. Георгіца, 2009 ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ А. ГЕОРГІЦА доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародного права (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) Історія становлення й розвитку кожної держави неодмінно пов’я% зана з пошуками оптимальної мо% делі організації державної влади і, як наслідок, форми правління. Під впли% вом безлічі економічних, соціально% політичних, ідеологічних та інших факторів об’єктивного та суб’єктивно% го характеру форма правління, її сут% ність і зміст постійно змінювалися і розвивалися разом з уявленнями про них. Починаючи зі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, видатними мислителями були висловлені різно% манітніші думки і судження з приводу того, що слід розуміти під формою правління, які форми правління існу% ють, чим вони відрізняються одна від одної. Теоретико%правовий фундамент концепції форми (системи) правління знайшов своє обґрунтування, зокрема, у вченнях та ідеях Платона про «ідеальну державу», про три типи (форми) правління залежно від кіль% кості правлячих (правління одного, правління небагатьох, правління всіх), у теорії змішаної форми правління Арістотеля, в формулюванні системи противаг і стримувань, Полібієм, у доктрині поділу влади Ш. Монтеск’є. Остання теорія поділу влади стала теоретичною основою класифікації існуючих форм (систем) правління за% лежно від того, як забезпечено поділ влади. З огляду на це форми прав% ління поділяються на дві групи: 1) ті, що побудовані на сполученні (поєд% нанні) гілок влади (абсолютна монар% хія, «правління парламенту», респуб% ліка радянського типу, авторитарні режими); 2) ті, що побудовані на поділі влади (дуалістична і парламен% тарна монархія, президентська, парла% ментарна і змішана республіка) [1, 321]. Вибір форми правління, як зазна% чав з цього приводу видатний діяч російської післяреволюційної емігра% ції І. Ільїн, визначається усією сукуп% ністю духовних і матеріальних даних у кожного окремого народу і, насампе% ред, притаманним йому рівнем право% свідомості [2]. Вибір форми правлін% ня, безумовно, також зумовлюється: а) розстановкою політичних сил і результатом боротьби між ними (дія цього фактору особливо яскраво вияв% ляється в революційні періоди: падіння монархічних режимів у ре% зультаті Великої французької рево% люції 1789 р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії); б) історичними особ% ливостями окремих країн (наприклад, поза історичним контекстом немож% ливо пояснити існування в сучасній 68 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • А. Георгіца Великій Британії парламентської мо% нархії); в) особливості культури наро% ду, що акумулює історичний і політич% ний досвід, звичаї та навички життя в умовах тієї чи іншої держави; впливом у країні політичних процесів [3]. Отже, форма правління як держав% но%правовий феномен — це система оз% нак, які характеризують організацію державної влади, за допомогою яких можна дійти висновку про минуле (у значенні передумов вибору форми правління певною державою), про су% часне (у розумінні врахування особли% востей форми правління певної держа% ви, а також якою мірою про майбутнє держави (у сенсі можливості посилан% ня або послаблення окремих інсти% тутів влади). Міркування про характер форм правління сьогодні ґрунтуються на способах поділу влади, які покладені в організації самої влади. Поділ влади може бути жорстким — у цьому ви% падку акцентується на взаємній за% лежності виконавчої та законодавчої влади (президентські форми прав% ління). Поділ влади може бути м’яким — у цьому разі робиться акцент на співробітництві виконавчої та зако% нодавчої через посередництво уряду перед парламентом (парламентарні форми правління). Зрозуміло, йдеться про теоретичні моделі, практичне за% стосування яких вимагають відповід% ного коригування [4, 95]. При цьому важливо вказати на те, що в західній науці конституційного права окреслився новий підхід у дослідженні еволюції форм правління. Так, якщо у ХІХ ст. у поняття «монар% хія» та «республіка» містилася інфор% мація про те, де перебуває центр державної влади і як вони використо% вуються, тобто можна було говорити як про окремі форми правління, то у ХХ ст. стався розрив між цими понят% тями. Якщо раніше вчені обґрунтову% вали необхідність заміни монархії рес% публікою, більшою демократичністю останньої, то у наш час значна частина європейських монархій еволюціонізу% вала таким чином, що монарх став номінальним центром влади, його на% явність перестала бути головною характеристикою того, як, в яких фор% мах правлять у державі [1, 322–323]. На думку найавторитетнішого у захід% ній науці фахівця з конституційного права К. Левенштейна, поняття «мо% нархія» і поняття «республіка» є лише лінгвістичною оболонкою, за якою приховується зовсім різні політичні форми. Одна держава, як, наприклад, Велика Британія, за формою держави монархія, а за формою правління — демократія, в той час як інша — Радянський Союз, за формою держа% ви — республіка, за формою правлін% ня — автократія або диктатура. В обох випадках цінність судження залежить від способу правління, тобто від того, де перебуває центр політичної влади і від того, як вона використовується для вираження державної волі та управ% ління державою [5]. З огляду на це, буде доречним дати загальну характеристику парламен% тарних форм (систем) правління. Історично парламентарна форма правління спочатку отримала визнан% ня й розвиток у Сполученому Королів% стві, а згодом розповсюдилася по всій Європі. Первісна британська модель піддалася таким суттєвим змінам, що нині не існує парламентської форми правління в тому розумінні, в якому вона існувала навіть у ХІХ ст. У най% більш узагальненому вигляді парла% ментарній формі (системі) правління властивий м’який поділ влади або співробітництво гілок влади, при цьо% му управління державними справами забезпечується співробітництвом ви% 69• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ конавчої та законодавчої влади через посередництво уряду (Кабінету Мі% ністрів), який несе відповідальність перед парламентом [4, 97–98]. Оскільки до цього часу в фаховій літературі немає дефініції цього різно% виду форми правління, яке було б сприйняте більшістю авторів, на нашу думку, найдоцільніше буде характери% зувати його шляхом виокремлення розпізнавальних ознак. На основі аналізу конституційних положень і доктринальних поглядів, які існують у конституційному праві, можна окрес% лити такі характерні риси парламен% тарної форми державного правління. 1. Проголошення принципу полі% тичного верховенства парламенту. Основні закони практично всіх парла% ментарних держав проголошують так чи інакше парламент органом держа% ви, який представляє інтереси народу. Так, п. 1 ст. 38 Основного закону ФРН проголошує депутатів Бундестага представниками усього народу. Ана% логічні формулювання зафіксовані в конституціях Греції (п. 2 ст. 51), Пор% тугалії (ст. 150), Фінляндії (§ 2 Форми правління), Латвії (ст. 64), Македонії (ст. 61), Молдови (ст. 60). Отже, будь% яка установа у системі вищих органів влади повинна бути або поставлена у залежність від парламенту, або збері% гати політичну нейтральність. Так і відбувається, у будь%якому разі з фор% мальної точки зору. 2. Наявність посади прем’єр%міні% стра та уряду як самостійного коле% гіального органу, наділеного широки% ми владними повноваженнями. Так, ст. 81 Конституції Греції визначає, що урядом є Рада міністрів, яка скла% дається з прем’єр%міністра та мініст% рів. А пункт 1 ст. 69 Конституції Австрії містить такий припис: «Здій% снення вищого управління справами Федерації… доручається Федерально% му канцлеру, віце%канцлеру та іншим федеральним міністрам. Вони утворю% ють у своїй сукупності Федеральний уряд, який очолюється Федеральним канцлером». Уряд формується тільки парла% ментським шляхом із числа лідерів партії, яка має більшість у нижній па% латі. Участь глави держави — прези% дента — у формуванні уряду має суто номінальний характер. Так, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції Італії Прези% дент Республіки володіє правом при% значення Голови Ради міністрів і, за пропозицією останнього, міністрів. Але відповідно до ч. 1 ст. 94 Уряд повинен отримати підтримку обох па% лат Парламенту. Так само станеться і з відставкою уряду. Наприклад, якщо в італійському парламенті розпадеться партійна коаліція і сформується нова правляча група фракцій, це призведе до призначення нових міністрів. Авст% рійська конституція прямо вказує, що президент приймає рішення про відставку федеральних міністрів за пропозицією канцлера (ст. 70). Отже, в парламентарній республіці при дотриманні режиму конституційної законності правління завжди має партійний характер. Мабуть, не випад% ково у державознавчій літературі за% рубіжних країн парламентарні форми правління нерідко визначаються як «правління партії», «партійна держав% ність». 3. Відсутність у глави держави зна% чущої політичної влади. Президент, як глава держави у парламентарній рес% публіці, не є самостійним учасником політичного процесу: зміст рішень, які приймаються ним, не залежать від нього, а визначаються, як правило, політичними відповідальними органа% ми — парламентом, урядом, міністра% ми. Так, кожний акт, який видається президентом, стає чинним і підлягає 70 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • А. Георгіца виконанню за умов його контрасиг% нації (contr — зустрічне; assignation — підписання) прем’єр%міністром на до% кументах загальнополітичного змісту або міністром, коли акт глави держави зачіпає відповідну галузь управління. Глава держави парламентарної рес% публіки формально наділяється знач% ними повноваженнями, але на прак% тиці не справляє майже ніякого впли% ву на здійснення державної влади. Зокрема, участь президента у законо% давстві формальна: він не володіє пра% вом відкладального вето на рішення парламенту. Він не має права також са% мостійно запропонувати референдум, а тим більше визначити зміст питань, які ставляться на голосування. Будь% яка дія президента, включаючи роз% пуск парламенту, може бути здійснено також тільки зі згоди уряду. Сим% волічна й участь президента у зо% внішній політиці держави, адже зміст міжнародних договорів, рішення про дипломатичні представництва держа% ви приймають прем’єр%міністр і керівник зовнішньополітичного ві% домства. Глава держави у парламен% тарній республіці є політично нейт% ральною посадовою особою (наочний приклад — монархи Великої Британії, Швеції та Японії). 4. Принцип політичної відповідаль% ності уряду перед парламентом. У пар% ламентарній республіці уряд, міністри несуть відповідальність тільки перед парламентом (як правило, перед ниж% ньою палатою), в усіх без винятку пар% ламентарних державах у конституціях закріплюється інститут політичної відповідальності уряду. Традиційно вважається, що, наприклад, відхилен% ня парламентом важливого урядового законопроекту або іншої важливої пропозиції є вотумом недовіри. Резо% люцію про довіру пропонується самим урядом. Він наполягає: якщо законо% проект не буде прийнятий, уряд піде у відставку. Це спричиняє достроковий розпуск парламенту і нові вибори, що не завжди влаштовує депутатів. Отже, загрожуючи відставкою, уряд дома% гається прийняття потрібних йому законів. Основний закон ФРН, напри% клад, у ст. 67 встановлює, що Бундестаг може висловити недовіру Федерально% му канцлеру, але лише за умови обран% ня більшістю голосів наступника. 5. Зростання ролі голови уряду, який визначає його політику — одна з сучасних тенденцій розвитку системи взаємовідносин вищих органів держа% ви у парламентарній державі. Пре% м’єр%міністр стає зосередженням усієї державної діяльності. Про це свідчать такі факти: прізвище прем’єр%мініст% рів Індії Д. Неру, І. Ганді, Р. Ганді зна% ють у всьому світі, тоді як прізвища президентів, які були при урядах цих діячів, мало відомі. Аналогічно небага% то людей можуть назвати прізвища у недалекому минулому президента ФРН Р. Герцога, тоді як ім’я канцлера Г. Коля знають чимало. З%поміж інших характерних особ% ливостей парламентарних держав у за% рубіжному державознавстві виокрем% люють ще такі, як невідповідальність глави держави (конституції Греції та Італії, зокрема, формулюють цей принцип); наділення глави держави резервною функцією (на випадок відставки канцлера, розпуску Бундес% тагу у ФРН; але чи не найбільш роз% горнутий вираз знайшла ця ідея в Конституції Греції). Парламентарна система — менш розповсюджена форма правління, ніж президентська республіка. На сьогодні парламентарними державами є такі держави: Австрія, Велика Британія, Греція, Болгарія, Бельгія, Данія, Есто% нія, Ізраїль, Індія, Ірландія, Ісландія, Ліван, Італія, Туреччина, Угорщина, 71• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ ФРН, Чехія, Швеція, Японія та деякі інші. Головну перевагу парламентської системи, зазвичай, вбачають у най% більш тісному зв’язку з принципом народного представництва. Політич% ний спектр країни репрезентований і структурований через уряд партійної більшості (поділяється на партійну більшість і меншість). Парламентська модель є найбільш природною і такою, що втілює ідеали партійного прав% ління. Другий момент — при справ% жній багатопартійній системі (10–12 досвідчених політичних пар% тій) парламентська форма правління забезпечує оптимальну парламентсь% ку більшість у вигляді коаліційного уряду. Ще одна перевага парламент% ської системи правління — це забезпе% чення єдності дій виконавчої та зако% нодавчої влади, повної підтримки законодавчих ініціатив уряду. Разом із тим недоліки парламентської системи є продовженням її достоїнств. Насам% перед, важко забезпечити плідну робо% ту коаліційного уряду. Нестабільність коаліцій у парламентських системах призводить до частої зміни урядів і не% сталості політичної системи в цілому (характерний приклад — Італія). Політичні уряди пов’язані певною ідеологією, тому не можуть своєчасно відреагувати на виклики суспільства. Під час кризи відчувається нестача по% вноважень. Нарешті, у парламент% ських системах є парадоксальна тен% денція приниження ролі парламенту і нерідко уряд узурпує законодавчу владу. Як бачимо, парламентські сис% теми мають позитивні й негативні ри% си: в одних випадках вони забезпечу% ють демократію, в інших — ведуть до її згортання. В останньому випадку єди% ний правильний шлях — зміна форми правління. ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран : учеб. — М., 2005. 2. Ильин И. А. Теория права и государства / под ред. В. А. Томсинова. — М., 2003. — С. 284. 3. Симонишвили П. Р. Формы правления : история и современность : учеб. пособ. — М., 2007. — С. 4. 4. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты : учеб. пособ. / пер. с фр. — М., 2002. 5. Loewenstein K. Die Monerchie im modernen Stаat. — Frenkfurt am Mein : Alfred Metzner Verlog, 1952. — S. 18.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28679
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0132-1331
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T10:37:18Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Георгіца, А. 2011-11-17T08:09:09Z 2011-11-17T08:09:09Z 2009 Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки Article published earlier
spellingShingle	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки Георгіца, А. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
title	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
title_full	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
title_fullStr	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
title_full_unstemmed	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
title_short	Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
title_sort	парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
topic	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
topic_facet	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679
work_keys_str_mv	AT georgícaa parlamentarnaformaderžavnogopravlínnâosoblivostítavidovíoznaki

Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки

Репозитарії

Схожі ресурси