Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки
Saved in:
| Published in: | Право України |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859788139002855424 |
|---|---|
| author | Георгіца, А. |
| author_facet | Георгіца, А. |
| citation_txt | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Право України |
| first_indexed | 2025-12-02T10:37:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
67• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
© А. Георгіца, 2009
ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА
ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ:
ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ
А. ГЕОРГІЦА
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародного права
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)
Історія становлення й розвитку
кожної держави неодмінно пов’я%
зана з пошуками оптимальної мо%
делі організації державної влади і, як
наслідок, форми правління. Під впли%
вом безлічі економічних, соціально%
політичних, ідеологічних та інших
факторів об’єктивного та суб’єктивно%
го характеру форма правління, її сут%
ність і зміст постійно змінювалися і
розвивалися разом з уявленнями про
них.
Починаючи зі Стародавньої Греції
та Стародавнього Риму, видатними
мислителями були висловлені різно%
манітніші думки і судження з приводу
того, що слід розуміти під формою
правління, які форми правління існу%
ють, чим вони відрізняються одна від
одної. Теоретико%правовий фундамент
концепції форми (системи) правління
знайшов своє обґрунтування, зокрема,
у вченнях та ідеях Платона про
«ідеальну державу», про три типи
(форми) правління залежно від кіль%
кості правлячих (правління одного,
правління небагатьох, правління всіх),
у теорії змішаної форми правління
Арістотеля, в формулюванні системи
противаг і стримувань, Полібієм, у
доктрині поділу влади Ш. Монтеск’є.
Остання теорія поділу влади стала
теоретичною основою класифікації
існуючих форм (систем) правління за%
лежно від того, як забезпечено поділ
влади. З огляду на це форми прав%
ління поділяються на дві групи: 1) ті,
що побудовані на сполученні (поєд%
нанні) гілок влади (абсолютна монар%
хія, «правління парламенту», респуб%
ліка радянського типу, авторитарні
режими); 2) ті, що побудовані на
поділі влади (дуалістична і парламен%
тарна монархія, президентська, парла%
ментарна і змішана республіка) [1,
321].
Вибір форми правління, як зазна%
чав з цього приводу видатний діяч
російської післяреволюційної емігра%
ції І. Ільїн, визначається усією сукуп%
ністю духовних і матеріальних даних у
кожного окремого народу і, насампе%
ред, притаманним йому рівнем право%
свідомості [2]. Вибір форми правлін%
ня, безумовно, також зумовлюється:
а) розстановкою політичних сил і
результатом боротьби між ними (дія
цього фактору особливо яскраво вияв%
ляється в революційні періоди:
падіння монархічних режимів у ре%
зультаті Великої французької рево%
люції 1789 р. або Лютневої революції
1917 р. у Росії); б) історичними особ%
ливостями окремих країн (наприклад,
поза історичним контекстом немож%
ливо пояснити існування в сучасній
68 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
А. Георгіца
Великій Британії парламентської мо%
нархії); в) особливості культури наро%
ду, що акумулює історичний і політич%
ний досвід, звичаї та навички життя в
умовах тієї чи іншої держави; впливом
у країні політичних процесів [3].
Отже, форма правління як держав%
но%правовий феномен — це система оз%
нак, які характеризують організацію
державної влади, за допомогою яких
можна дійти висновку про минуле (у
значенні передумов вибору форми
правління певною державою), про су%
часне (у розумінні врахування особли%
востей форми правління певної держа%
ви, а також якою мірою про майбутнє
держави (у сенсі можливості посилан%
ня або послаблення окремих інсти%
тутів влади).
Міркування про характер форм
правління сьогодні ґрунтуються на
способах поділу влади, які покладені в
організації самої влади. Поділ влади
може бути жорстким — у цьому ви%
падку акцентується на взаємній за%
лежності виконавчої та законодавчої
влади (президентські форми прав%
ління). Поділ влади може бути
м’яким — у цьому разі робиться акцент
на співробітництві виконавчої та зако%
нодавчої через посередництво уряду
перед парламентом (парламентарні
форми правління). Зрозуміло, йдеться
про теоретичні моделі, практичне за%
стосування яких вимагають відповід%
ного коригування [4, 95].
При цьому важливо вказати на те,
що в західній науці конституційного
права окреслився новий підхід у
дослідженні еволюції форм правління.
Так, якщо у ХІХ ст. у поняття «монар%
хія» та «республіка» містилася інфор%
мація про те, де перебуває центр
державної влади і як вони використо%
вуються, тобто можна було говорити
як про окремі форми правління, то у
ХХ ст. стався розрив між цими понят%
тями. Якщо раніше вчені обґрунтову%
вали необхідність заміни монархії рес%
публікою, більшою демократичністю
останньої, то у наш час значна частина
європейських монархій еволюціонізу%
вала таким чином, що монарх став
номінальним центром влади, його на%
явність перестала бути головною
характеристикою того, як, в яких фор%
мах правлять у державі [1, 322–323].
На думку найавторитетнішого у захід%
ній науці фахівця з конституційного
права К. Левенштейна, поняття «мо%
нархія» і поняття «республіка» є лише
лінгвістичною оболонкою, за якою
приховується зовсім різні політичні
форми. Одна держава, як, наприклад,
Велика Британія, за формою держави
монархія, а за формою правління —
демократія, в той час як інша —
Радянський Союз, за формою держа%
ви — республіка, за формою правлін%
ня — автократія або диктатура. В обох
випадках цінність судження залежить
від способу правління, тобто від того,
де перебуває центр політичної влади і
від того, як вона використовується для
вираження державної волі та управ%
ління державою [5].
З огляду на це, буде доречним дати
загальну характеристику парламен%
тарних форм (систем) правління.
Історично парламентарна форма
правління спочатку отримала визнан%
ня й розвиток у Сполученому Королів%
стві, а згодом розповсюдилася по всій
Європі. Первісна британська модель
піддалася таким суттєвим змінам, що
нині не існує парламентської форми
правління в тому розумінні, в якому
вона існувала навіть у ХІХ ст. У най%
більш узагальненому вигляді парла%
ментарній формі (системі) правління
властивий м’який поділ влади або
співробітництво гілок влади, при цьо%
му управління державними справами
забезпечується співробітництвом ви%
69• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ
конавчої та законодавчої влади через
посередництво уряду (Кабінету Мі%
ністрів), який несе відповідальність
перед парламентом [4, 97–98].
Оскільки до цього часу в фаховій
літературі немає дефініції цього різно%
виду форми правління, яке було б
сприйняте більшістю авторів, на нашу
думку, найдоцільніше буде характери%
зувати його шляхом виокремлення
розпізнавальних ознак. На основі
аналізу конституційних положень і
доктринальних поглядів, які існують у
конституційному праві, можна окрес%
лити такі характерні риси парламен%
тарної форми державного правління.
1. Проголошення принципу полі%
тичного верховенства парламенту.
Основні закони практично всіх парла%
ментарних держав проголошують так
чи інакше парламент органом держа%
ви, який представляє інтереси народу.
Так, п. 1 ст. 38 Основного закону ФРН
проголошує депутатів Бундестага
представниками усього народу. Ана%
логічні формулювання зафіксовані в
конституціях Греції (п. 2 ст. 51), Пор%
тугалії (ст. 150), Фінляндії (§ 2 Форми
правління), Латвії (ст. 64), Македонії
(ст. 61), Молдови (ст. 60). Отже, будь%
яка установа у системі вищих органів
влади повинна бути або поставлена у
залежність від парламенту, або збері%
гати політичну нейтральність. Так і
відбувається, у будь%якому разі з фор%
мальної точки зору.
2. Наявність посади прем’єр%міні%
стра та уряду як самостійного коле%
гіального органу, наділеного широки%
ми владними повноваженнями. Так,
ст. 81 Конституції Греції визначає, що
урядом є Рада міністрів, яка скла%
дається з прем’єр%міністра та мініст%
рів. А пункт 1 ст. 69 Конституції
Австрії містить такий припис: «Здій%
снення вищого управління справами
Федерації… доручається Федерально%
му канцлеру, віце%канцлеру та іншим
федеральним міністрам. Вони утворю%
ють у своїй сукупності Федеральний
уряд, який очолюється Федеральним
канцлером».
Уряд формується тільки парла%
ментським шляхом із числа лідерів
партії, яка має більшість у нижній па%
латі. Участь глави держави — прези%
дента — у формуванні уряду має суто
номінальний характер. Так, згідно з
ч. 2 ст. 92 Конституції Італії Прези%
дент Республіки володіє правом при%
значення Голови Ради міністрів і, за
пропозицією останнього, міністрів.
Але відповідно до ч. 1 ст. 94 Уряд
повинен отримати підтримку обох па%
лат Парламенту. Так само станеться і з
відставкою уряду. Наприклад, якщо в
італійському парламенті розпадеться
партійна коаліція і сформується нова
правляча група фракцій, це призведе
до призначення нових міністрів. Авст%
рійська конституція прямо вказує, що
президент приймає рішення про
відставку федеральних міністрів за
пропозицією канцлера (ст. 70). Отже,
в парламентарній республіці при
дотриманні режиму конституційної
законності правління завжди має
партійний характер. Мабуть, не випад%
ково у державознавчій літературі за%
рубіжних країн парламентарні форми
правління нерідко визначаються як
«правління партії», «партійна держав%
ність».
3. Відсутність у глави держави зна%
чущої політичної влади. Президент, як
глава держави у парламентарній рес%
публіці, не є самостійним учасником
політичного процесу: зміст рішень, які
приймаються ним, не залежать від
нього, а визначаються, як правило,
політичними відповідальними органа%
ми — парламентом, урядом, міністра%
ми. Так, кожний акт, який видається
президентом, стає чинним і підлягає
70 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
А. Георгіца
виконанню за умов його контрасиг%
нації (contr — зустрічне; assignation —
підписання) прем’єр%міністром на до%
кументах загальнополітичного змісту
або міністром, коли акт глави держави
зачіпає відповідну галузь управління.
Глава держави парламентарної рес%
публіки формально наділяється знач%
ними повноваженнями, але на прак%
тиці не справляє майже ніякого впли%
ву на здійснення державної влади.
Зокрема, участь президента у законо%
давстві формальна: він не володіє пра%
вом відкладального вето на рішення
парламенту. Він не має права також са%
мостійно запропонувати референдум,
а тим більше визначити зміст питань,
які ставляться на голосування. Будь%
яка дія президента, включаючи роз%
пуск парламенту, може бути здійснено
також тільки зі згоди уряду. Сим%
волічна й участь президента у зо%
внішній політиці держави, адже зміст
міжнародних договорів, рішення про
дипломатичні представництва держа%
ви приймають прем’єр%міністр і
керівник зовнішньополітичного ві%
домства. Глава держави у парламен%
тарній республіці є політично нейт%
ральною посадовою особою (наочний
приклад — монархи Великої Британії,
Швеції та Японії).
4. Принцип політичної відповідаль%
ності уряду перед парламентом. У пар%
ламентарній республіці уряд, міністри
несуть відповідальність тільки перед
парламентом (як правило, перед ниж%
ньою палатою), в усіх без винятку пар%
ламентарних державах у конституціях
закріплюється інститут політичної
відповідальності уряду. Традиційно
вважається, що, наприклад, відхилен%
ня парламентом важливого урядового
законопроекту або іншої важливої
пропозиції є вотумом недовіри. Резо%
люцію про довіру пропонується самим
урядом. Він наполягає: якщо законо%
проект не буде прийнятий, уряд піде у
відставку. Це спричиняє достроковий
розпуск парламенту і нові вибори, що
не завжди влаштовує депутатів. Отже,
загрожуючи відставкою, уряд дома%
гається прийняття потрібних йому
законів. Основний закон ФРН, напри%
клад, у ст. 67 встановлює, що Бундестаг
може висловити недовіру Федерально%
му канцлеру, але лише за умови обран%
ня більшістю голосів наступника.
5. Зростання ролі голови уряду,
який визначає його політику — одна з
сучасних тенденцій розвитку системи
взаємовідносин вищих органів держа%
ви у парламентарній державі. Пре%
м’єр%міністр стає зосередженням усієї
державної діяльності. Про це свідчать
такі факти: прізвище прем’єр%мініст%
рів Індії Д. Неру, І. Ганді, Р. Ганді зна%
ють у всьому світі, тоді як прізвища
президентів, які були при урядах цих
діячів, мало відомі. Аналогічно небага%
то людей можуть назвати прізвища у
недалекому минулому президента
ФРН Р. Герцога, тоді як ім’я канцлера
Г. Коля знають чимало.
З%поміж інших характерних особ%
ливостей парламентарних держав у за%
рубіжному державознавстві виокрем%
люють ще такі, як невідповідальність
глави держави (конституції Греції та
Італії, зокрема, формулюють цей
принцип); наділення глави держави
резервною функцією (на випадок
відставки канцлера, розпуску Бундес%
тагу у ФРН; але чи не найбільш роз%
горнутий вираз знайшла ця ідея в
Конституції Греції).
Парламентарна система — менш
розповсюджена форма правління, ніж
президентська республіка. На сьогодні
парламентарними державами є такі
держави: Австрія, Велика Британія,
Греція, Болгарія, Бельгія, Данія, Есто%
нія, Ізраїль, Індія, Ірландія, Ісландія,
Ліван, Італія, Туреччина, Угорщина,
71• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ПАРЛАМЕНТАРНА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВІ ОЗНАКИ
ФРН, Чехія, Швеція, Японія та деякі
інші.
Головну перевагу парламентської
системи, зазвичай, вбачають у най%
більш тісному зв’язку з принципом
народного представництва. Політич%
ний спектр країни репрезентований і
структурований через уряд партійної
більшості (поділяється на партійну
більшість і меншість). Парламентська
модель є найбільш природною і такою,
що втілює ідеали партійного прав%
ління. Другий момент — при справ%
жній багатопартійній системі
(10–12 досвідчених політичних пар%
тій) парламентська форма правління
забезпечує оптимальну парламентсь%
ку більшість у вигляді коаліційного
уряду. Ще одна перевага парламент%
ської системи правління — це забезпе%
чення єдності дій виконавчої та зако%
нодавчої влади, повної підтримки
законодавчих ініціатив уряду. Разом із
тим недоліки парламентської системи
є продовженням її достоїнств. Насам%
перед, важко забезпечити плідну робо%
ту коаліційного уряду. Нестабільність
коаліцій у парламентських системах
призводить до частої зміни урядів і не%
сталості політичної системи в цілому
(характерний приклад — Італія).
Політичні уряди пов’язані певною
ідеологією, тому не можуть своєчасно
відреагувати на виклики суспільства.
Під час кризи відчувається нестача по%
вноважень. Нарешті, у парламент%
ських системах є парадоксальна тен%
денція приниження ролі парламенту і
нерідко уряд узурпує законодавчу
владу. Як бачимо, парламентські сис%
теми мають позитивні й негативні ри%
си: в одних випадках вони забезпечу%
ють демократію, в інших — ведуть до її
згортання. В останньому випадку єди%
ний правильний шлях — зміна форми
правління.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран : учеб. — М., 2005.
2. Ильин И. А. Теория права и государства / под ред. В. А. Томсинова. — М., 2003. — С. 284.
3. Симонишвили П. Р. Формы правления : история и современность : учеб. пособ. — М., 2007. —
С. 4.
4. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты : учеб. пособ. / пер. с фр. —
М., 2002.
5. Loewenstein K. Die Monerchie im modernen Stаat. — Frenkfurt am Mein : Alfred Metzner Verlog,
1952. — S. 18.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28679 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0132-1331 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T10:37:18Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Георгіца, А. 2011-11-17T08:09:09Z 2011-11-17T08:09:09Z 2009 Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки / А. Георгіца // Право України. — 2009. — № 10. — С. 67-71. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки Article published earlier |
| spellingShingle | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки Георгіца, А. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| title | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| title_full | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| title_fullStr | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| title_full_unstemmed | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| title_short | Парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| title_sort | парламентарна форма державного правління: особливості та видові ознаки |
| topic | Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| topic_facet | Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28679 |
| work_keys_str_mv | AT georgícaa parlamentarnaformaderžavnogopravlínnâosoblivostítavidovíoznaki |