Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Право України
Datum:	2009
1. Verfasser:	Чушенко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28681
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення / В. Чушенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 78-82. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28681
record_format	dspace
spelling	Чушенко, В. 2011-11-17T08:14:06Z 2011-11-17T08:14:06Z 2009 Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення / В. Чушенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 78-82. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28681 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
spellingShingle	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення Чушенко, В. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
title_short	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
title_full	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
title_fullStr	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
title_full_unstemmed	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
title_sort	форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення
author	Чушенко, В.
author_facet	Чушенко, В.
topic	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
topic_facet	Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні»
publishDate	2009
language	Ukrainian
container_title	Право України
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
format	Article
issn	0132-1331
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28681
citation_txt	Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення / В. Чушенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 78-82. — укр.
work_keys_str_mv	AT čušenkov formaderžavnogopravlínnâvteoríítaprakticíukraínsʹkogoderžavotvorennâ
first_indexed	2025-11-24T03:16:38Z
last_indexed	2025-11-24T03:16:38Z
_version_	1850839374322728960
fulltext	78 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © В. Чушенко, 2009 ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В. ЧУШЕНКО професор кафедри конституційного права юридичного факультету (Львівський національний університет імені Івана Франка) Вплив теорії та практики українського державотворення на форму правління держави Щоб держава як юридичне уособ% лення нації, як основна форма органі% зації народу, оптимально виконувала властиві їй функції, вона має у процесі державотворення набути належної форми правління, тобто адекватно до покладених на неї завдань організува% ти центральну владу. Конституція Ук% раїни ґрунтується на положенні, що державна влада будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Сприйняття ж цієї концепції впливає на форму правління держави, що складається в Україні. Різноманітність форм реалізації доктрини поділу влади свідчить про творче врахування світового досвіду національно%державних традицій, так і політико%утилітарних міркувань, по% роджених життям, практикою тієї чи іншої країни. Постає запитання, чи були прита% манні ідеї доктрини поділу влади теорії та практиці українського держа% вотворення? Історія конституціона% лізму України дає позитивну відповідь на це запитання. Уважний аналіз пер% шої української конституції – Угоди та Конституції П. Орлика 1710 р. при% водить до висновку, що держава засно% вується на принципі поділу влади: глава держави і виконавча влада уособлюються обраним Гетьманом і гетьманським урядом; праобраз за% чатків парламенту бачимо у Загальній (генеральній) Раді, що складається із генеральної старшини, городових пол% ковників і генеральних радників у кожному полку («по одній вибраній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі»). Із Генеральною Радою Гетьман радиться «про ціліс% ність Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаю% чи приватною своєю владою…» Влас% не, продовжуючи характеристику принципів взаємовідносин виконавчої і представницької влади, у Консти% туції П. Орлика зазначається: «І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьма% на… так і ясновельможному гетьма% нові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство…» Це і є важелі взає% мовпливу, врівноваження гілок влади у процесі їхньої взаємодії. П. Орлик формулює як самостійну гілку судову владу: «Переступників сам ясновель% можний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а по% винен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий генеральний суд». Причому П. Орлик як відомий український державний діяч вперше в 79• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ історії виділяє як окрему гілку влади судову владу. Дж. Локк (1632–1704 рр.) розрізняв законодавчу, виконавчу і федеральну владу. Під федеральною він розумів право оголошення війни, укладення миру і трактатів, тобто пи% тання, які за своєю сутністю належать до законодавчої чи виконавчої влади. Про окрему судову владу у Дж. Локка не йдеться. А Ш. Монтеск’є видає пра% цю «Дух законів» вже у 1748 р., де йдеться поряд із законодавчою та ви% конавчою і про судову владу. Оскільки Конституція П. Орлика була написана 1710 р., ім’я цього українського діяча повинно бути включене до числа роз% робників доктрини поділу влади. Основний Закон «Самостійної України» Спілки народу українського 1905 р., написаний під впливом ідей М. Драгоманова, Конституція УНР 1918 р. виходять при побудові дер% жавного механізму із концепції поділу влади. Так, за Конституцією УНР ви% щу законодавчу владу мали здійсню% вати Всенародні Збори, вища виконав% ча влада в УНР належить Раді Народ% них Міністрів, а вищим судовим орга% ном є Генеральний Суд УНР. Навіть цей короткий історичний огляд українського конституціоналіз% му підтверджує, що Україна не лише сприйняла, а й була активним учасни% ком вироблення теорії поділу влади як однієї з важливих засад її державотво% рення. Змішана форма державного правління найбільш оптимальна для України Вирішуючи питання про форму правління в державі, необхідно врахо% вувати суспільно%політичну ситуацію в державі. Свого часу вчені%консти% туціоналісти зазначали, що у парла% менті мають зосереджувати зрозумілі народові головні політичні напрями, які, відповідно, набувають значення і для держави. Чи можемо сьогодні го% ворити, що в суспільстві є сталі, з чітко визначеними програмами, політичні формування, які б підтри% мувалися переважною більшістю електорату? Такі партії, асоціації, об’єднання могли б стати ядром фор% мування соціально%політичних плат% форм як необхідної умови комплекту% вання сталого за своїм складом, професійного парламенту, що є пере% думовою впровадження парламентар% ної чи парламентсько%президентської моделі управління, про що нині ведуться дискусії в Україні. Причому йдеться не про «вірту% альні структури (угрупування) людей, а про наявні організовані партії, які зрослися з історією народу, є сталими, з визначеною програмою і здатні вира% жати і спрямовувати розрізнені уст% ремління громадян до загальної мети, оптимально організовувати політичне життя, засноване на свободі. Впроваджувати представницьку форму правління, зазначав професор Б. Чичерін, навмання покладаючись на розважливість неорганізованого суспільства, яке перебуває у стані хви% лювання, — це вершина політичної легковажності. Звідси випливає вис% новок, що чим менше єдності, злагоди у суспільстві, тим зосередженішою має бути влада. Повертаючись до зарубіжного до% свіду, нагадаємо, що чимало держав Європи на початку ХХ ст., пережива% ючи період багатопартійної роздроб% леності, обирали неоднорідні за скла% дом парламенти. А це заважало верховним представницьким устано% вам утворити гомогенну парламентар% ну більшість, яка б сформувала силь% ний уряд. І як результат такого суспільно%політичного розвитку — поява елементів кризи демократії та парламентаризму. Як бачимо, схоже 80 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Чушенко становище складається нині в Україні, і ми повинні зробити належні висновки з гіркого досвіду зарубіжного світу, щоб не повторити його на наших теренах. З огляду на викладені міркування, враховуючи складність соціально%еко% номічних перетворень, які необхідно здійснити в країні, виправданими є прагнення сформувати такий право% вий статус Глави держави, який би ре% ально забезпечував йому можливість бути гарантом державного сувереніте% ту, дотримання Конституції України, прав і свобод її громадян. Щоправда, переживши період тота% літаризму, ми не гарантовані від його рецидивів сьогодні. А тому мають бу% ти сформовані дійові правові важелі можливого взаємовпливу влади. По% винна зростати роль колегіального народного представництва. Насамперед народне представництво є органом гро% мадської думки, воно відображає справ% жній стан суспільства, ступінь його політичної зрілості. За допомогою на% родного представництва можна встано% вити дієвий контроль суспільства над державним управлінням. При цьому виникає можливість спрямувати тис% нення «знизу» через інституціоналізо% вані політико%правові канали, що стабі% лізуватиме розвиток суспільства. А це немало для нашого сьогодення. Отже, об’єктивно в нинішніх україн% ських реаліях форма державного управління має бути змішаною. Формулюючи теорію поділу влади, Ш. Монтеск’є керувався положенням, що влада за своєю сутністю є єдиною і неподільною. Отже, під час її «поділу» йшлося про виділення трьох основних функцій єдиної влади і про розмежу% вання компетенції трьох груп органів, які здійснюють неподільну владу. Тоб% то кожна із трьох гілок влади за змістом є певною функціонально%ком% петенційною цілісністю трьох груп державних органів, які здійснюють єдину державну владу. Ні Ш. Мон% теск’є, ні інші вчені не говорили про абсолютне відособлення трьох гілок влади. Останні координують свої дії, співпрацюють для досягнення спіль% ної мети, взаємостримуючи одна одну у разі потреби. Втілення теорії в жит% тя, як доводить світова практика, озна% чало наділення кожної із гілок влади конкретними функціями і повнова% женнями. Конституції, конституційне законодавство держав, які керувалися концепцією поділу влади, закріплюю% чи самостійність кожної гілки влади, водночас містять норми про співпра% цю її з іншими гілками влади. Причо% му конституційні положення про взаємостримання влади за своїм зміс% том є нормами співпраці гілок влади. І, на думку Ш. Монтеск’є, взаємо% стримання трьох гілок влади логічно передбачає їхній взаємонагляд і кон% троль. Незалежність (самостійність) кожної гілки влади виключає лише пряму функціонально%компетенційну підміну їх сутності. Особливо останнє стосується, як підтверджують наші реалії, сфери ви% конавчої влади, взаємини Президента України з Кабінетом України. На нашу думку, як випливає із комплексного системного аналізу Конституції Украї% ни, завдяки своїм повноваженням, які стосуються усіх сфер влади, Глава дер% жави повинен, не підміняючи їх, у межах норм права, урівноважувати ок% ремі гілки влади, у процесі досягнення ними спільної мети. Задля цього зафіксовані на конституційному рівні засади співпраці гілок влади мають бу% ти доповнені конституційними зако% нами (статутного характеру), які б конкретно%компетенційно визначали статус центральних органів державної влади як необхідну умову формування чіткого механізму їх взаємодії. 81• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ Модель форми державного правління в Україні визначатиме в майбутньому оновлене конституційне законодавство Звичайно, конституція характери% зується такою властивістю, як найбільш висока стабільність її у порівнянні з іншими нормами права. Врегульований конституцією порядок внесення змін до неї покликаний забезпечити стабіль% ність конституційного устрою і визна% чає динаміку його розвитку з урахуван% ням вдосконалення суспільних відно% син. Маємо пам’ятати, що якою б дос% коналою не була Конституція, вона не може передбачати усіх проблем, які політичне життя ставить перед нею для вирішення. Процеси становлення і розвитку української державності не завжди розвиваються рівномірно. Це сто% сується і владних структур, насампе% ред центральних органів державної влади. Взаємини між Президентом, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів нерідко характеризуються не співпрацею, цивілізованим взаємо% стримуванням у межах законодавства, а невиправданою конфліктністю. По% яснюється це, зокрема, прогалинами конституційного регулювання. Влада за своєю сутністю є єдиною і не% подільною та окремі гілки (підрозділи, інститути) влади зобов’язані коорди% нувати дії для досягнення спільної ме% ти. Сприяти усуненню непотрібної конфронтації та протистояння гілок влади повинна наука конституційного права, формулюючи пропозиції і щодо оптимальності регулювання консти% туційно%правових відносин між ними. Конституційне положення «народ — носій суверенітету і єдине джерело вла% ди» (абзац 1 ст. 5) забезпечує народу як первинному суб’єкту конституцій% но%правових відносин право на вирі% шення основоположних проблем дер% жавного розвитку. У літературі цілком слушно у зв’язку з цим наголошується на необхідності забезпечити реальну можливість народу здійснювати уста% новчий вплив на суспільні відносини, пов’язані з реалізацією публічної влади основними учасниками конститу% ційного процесу. Отже, актуальним є вирішення пи% тань щодо розуміння і утвердження кон% ституційної правосуб’єктності Україн% ського народу. Майбутні видозміни конституції і конституційних актів мають привести до удосконалення конституційно%правового статусу Українського народу, зокрема й у час% тині його правосуб’єктності. Як свідчить практика формування парламенту, місцевих представниць% ких органів — рад, в останні роки для більш реального волевиявлення наро% ду і забезпечення підзвітності депу% татів перед виборцями доцільніше у виборчих законах зафіксувати мажо% ритарну виборчу систему з наданням права висування кандидатів у депута% ти політичним партіям (блокам партій), громадсько%суспільним об’єд% нанням персоніфіковано. Влада народу України та її реаліза% ція безпосередньо пов’язані з націо% нальною партійною системою, яка нині проходить непростий шлях свого розвитку. Закономірним є сподівання Українського народу на формування партійно%політичної системи, пред% ставленої сильними політичними партіями, здатними ефективно здійс% нювати владу в державі й перебувати в конструктивній опозиції. Формуван% ня соціально%організованого суспіль% ства (основними складовими якого є справжні політичні партії) буде важ% ливою гарантією втілення в життя конституційного положення, згідно з яким носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. 82 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • В. Чушенко Відносно характеристики предмет% ної компетенції Президента, Верхов% ної Ради України, Кабінету Міністрів українські реалії підтверджують, що між главою держави, парламентом і урядом їх повноваження «перепліта% ються». А як свідчить сьогодення, так званий «дуалізм» влади породжує конфліктні ситуації у їх взаємовідно% синах. Завдання науки консти% туційного права — сформулювати об% ґрунтовані пропозиції для більш чіткого розмежування повноважень між гілками влади в оновленому зако% нодавстві. Потребують уточнення конститу% ційні положення (статті 81, 90, Кон% ституції України) щодо припинення повноважень народних депутатів в Україні. Оптимальним, на нашу думку, припинення повноважень парламен% таріїв поєднувати одночасно з припи% ненням повноважень Верховної Ради України (чи то у зв’язку з закінченням її каденції, чи дочасного припинення повноважень парламенту). Це уне% можливить у майбутньому повторен% ня ситуації, що склалась у державі, коли Президент схвалює Указ про до% строковий розпуск Верховної Ради України, а її депутати залишаються повноправними, оскільки їх повнова% ження припиняються за чинною Кон% ституцією в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Це лише окремі положення, які ма% ють знайти вирішення в майбутньому оновленому конституційному законо% давстві. У цілому ж зазначимо, що лише процеси створення соціально орієнтованої економічної системи (матеріальне підґрунтя демократії) та досягнення адекватного рівня самоор% ганізації суспільства (політико%ідео% логічні засади народовладдя) визнача% тимуть модель форми державного правління в Україні.

Форма державного правління в теорії та практиці українського державотворення

Institution

Ähnliche Einträge