Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Право України
Date:	2009
Main Author:	Оніщенко, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Питання теорії права
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28682
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових / Н. Оніщенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 83-88. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860072198306267136
author	Оніщенко, Н.
author_facet	Оніщенко, Н.
citation_txt	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових / Н. Оніщенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 83-88. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Право України
first_indexed	2025-12-07T17:11:31Z
format	Article
fulltext	83• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © Н. Оніщенко, 2009 Усучасній юридичній науці та літературі останнім часом спо% стерігається певне пожвавлен% ня, пов’язане з вивченням проблема% тики щодо механізму зближення національних правових систем. Цій тематиці присвячені деякі вітчизняні та міжнародні наукові конференції. Слід зазначити, що механізм збли% ження національних правових систем, як наукова категорія, стає об’єктом ре% тельної уваги та вивчення науковцями тільки останнім часом. Проте аналіз саме цієї категорії, навіть з урахуван% ням не лише інструментальних, а й сутнісних елементів, ще не може дати відповідей, принаймні — ні щодо про% гностичної функції права в сучасному світі, ні щодо правового розвитку національних правових систем у ціло% му, ні щодо важливіших або першоос% новних наукових досліджень в сучас% ності та в майбутньому. На нашу думку, механізм зближення націо% нальних правових систем є лише од% нією зі складових більш широкої кате% горії — механізму розвитку національ% них правових систем, що в свою чергу повинен аналізуватися з точки зору внутрішньонаціональних процесів та зовнішньоінтеграційних (механізм зближення національних правових си% стем є складовою останніх). Оскільки внутрішній розвиток національних правових систем є більш дослідженою категорією у вітчизняній науці (поняття правової системи, структура, функції правової системи, типологія та класифікація національ% них правових систем, стильоутворю% ючі фактори тощо) [1], зупинимося саме на зовнішньоінтеграційній харак% теристиці. У цьому контексті слід розглянути: а) механізм зближення національних правових систем; б) механізм взаємодії національних правових систем; в) про% цеси інтерференції та акультурації. У такий спосіб не викликає запере% чень, що необхідним ракурсом дослі% Питання теорії права МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ ЯК СУКУПНІСТЬ ЗОВНІШНЬОІНТЕГРАЦІЙНИХ ТА ВНУТРІШНЬОНАЦІОНАЛЬНИХ СКЛАДОВИХ Н. ОНІЩЕНКО доктор юридичних наук, професор, член�кореспондент АПрН України, завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, заслужений юрист України 84 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Н. Оніщенко дження правового розвитку в умовах трансформаційних змін є механізм зближення національних правових систем. Причому є зрозумілим, що механізм зближення національних правових систем може характеризува% тися, з одного боку, сутнісними, глибо% кими процесами, з другого — інстру% ментальними, такими, що можна від% нести здебільшого до технологічних. Останнім часом зростає роль мо% дельних актів в уніфікації правових норм. Такі акти є законодавчими акта% ми рекомендуючого характеру, що містять типові норми та дають норма% тивну орієнтацію для законодавця. Вони не є обов’язковими для законо% давчих органів і слугують для них нормативним стандартом. Модельний закон як типовий зра% зок нормативно%правового регулюван% ня конкретної сфери суспільних від% носин, як примірний акт орієнтує національного законодавця у право% творчій діяльності, як цілеспрямова% ний вплив міжнародної організації на національну законодавчу практику в межах міждержавного об’єднання. Така форма зближення національних законодавств дає змогу уніфікувати їх без нав’язування жорстких рамок, за% безпечувати спільність, концепту% альність підходів, а в деяких сферах (транспорт, зв’язок, природокористу% вання, охорона довкілля тощо) — де% тальне узгодження розвитку національ% них законодавств. Модельний закон дає можливість країнам, що інтегруються, ще у процесі підготовки нормативного рішення усувати невиправдані розхо% дження при регулюванні однотипних питань, створювати правовий механізм вирішення схожих завдань. Модельні правові акти підходять для тих випадків, коли держави про% понують створити національний акт на основі єдиного тексту з урахуван% ням власної правової традиції. По суті модельні закони поєднують загально% визнані принципи і норми міжнарод% ного права та правову політику над% державних інституцій. Такий механізм дає змогу гнучко враховувати правову традицію окремої держави, модернізо% вувати національне законодавство. Як правило, модельні акти розробля% ються з урахуванням міжнародного досвіду, в основі якого лежать загаль% новизнані норми міжнародного права, зокрема законотворчі традиції конти% нентальної Європи [2]. Модельні правові акти, як правило, розробляються на рівні міжпарла% ментських асамблей, а також на рівні спеціалізованих установ та національ% них парламентів у випадку уніфікації законодавства у федеративних держа% вах. Зміст модельних актів має по% двійний характер: вони можуть місти% ти нормативну концепцію і загальні принципи регулювання у певній сфе% рі, норми%дефініції, або бути чітко структурованим «материнським» ак% том для «дочірнього» акта національ% ного законодавства. Модельна законотворчість може бути у формі розробки як акта у вигляді повного тексту закону, так і окремих законодавчих правил і поло% жень. Модельний закон (кодекс, ста% тут, примірне типове положення) містить найбільший обсяг норматив% ного регулювання. Зокрема, статути є кодифікованими правовими актами, як правило, вони визначають статус і питання функціонування транспорт% ної сфери. Під час розробки модельних поло% жень і правил забезпечується одно% типне регулювання певного питання у національному законодавстві. Корис% на їх розробка для випадків, коли національна законодавча регламен% тація здійснюється через прийняття 85• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ ЯК СУКУПНІСТЬ ЗОВНІШНЬОІНТЕГРАЦІЙНИХ… не одного, а кількох актів. Шляхом включення модельного правила у різні національні акти вирішується завдан% ня гармонізації національних законо% давств як менш затратного, ніж підго% товка цілого закону. Отже, модельні правові акти мають такі особливості: 1) забезпечують більш тісну інтеграцію та зближення національних правопорядків, уніфіку% ють правові правила та процедури; сприяють зближенню внутрішньодер% жавного і міжнародного права; 2) роз% різняються за формою, змістом і за суб’єктами прийняття; 3) відрізняють% ся особливою процедурою розробки, розгляду та ухвалення; 4) вимагають певних зусиль при їх використанні у законотворчості суверенних держав. Різноманітний характер національ% них законодавств, що здійснюють спів% робітництво в економічній та інших сферах, потребує звернення до спе% ціальних способів їх зближення. Серед найефективніших таких способів є уніфікація національних законодавств, за допомогою якої створюються одно% типні, стандартні правові норми, що одноманітно регулюють суспільні відносини або створюють основу для знаходження їх спільності. Однакове правове регулювання відносин підви% щує їх ефективність та попереджає юридичні колізії. Досить важливою складовою цього процесу є уніфікація. У науковій літературі є різні визна% чення уніфікації законодавства: як про% цес «регулювання в межах одного пра% вового інституту і поширення дії норм, що раніше призначалися для регулю% вання визначеного кола відносин» [3]; як тенденцію, що виражається «в об’єднанні, укрупненні нормативних актів» [4]. Під уніфікацією розуміють також «усунення розбіжностей в регу% люванні визначених відносин» [5]. Існує думка, що уніфікація — це «про% цес вироблення єдиних (уніфікованих) правових норм для подібних відносин, незалежно від того, в яких правових формах такий процес здійснюється» [6]. Аналогічну точку зору висловлює і М. Клейн [7]. Наведені визначення точно характеризують суть розглядува% ного явища. Однак вони не позбавлені недоліків. Не слід зводити поняття уніфікації до вироблення однакових норм, розрахованих на подібні відноси% ни. Процес уніфікації значно ширший, складніший, тому слід говорити про нього, як про своєрідну науку узагаль% нення й єднання структур механізму правової регламентації. Його змістовні витоки формуються у свідомості зако% нодавця як потреба вироблення уніфі% кованих правових моделей у визначе% них галузях законодавства. Проводять% ся порівняння найбільш оптимальних шляхів врегулювання однотипних відносин з урахуванням їх спільних властивостей і якостей як у внутріш% ньому, так і міжнародному праві. І лише потім розробляються правоположення з конкретних проблем. У цьому полягає суть процесу уніфікації. Але нерідко своє завершення вона отримує у формі технічного оформлення або у вигляді окремого нормативного акта, або струк% турного змісту визначених розділів кодексів, положень, статутів тощо. Уніфікація — це сукупність спо% собів однакового врегулювання тих чи інших сторін соціальних відносин [5]. Її основною внутрішньою властивістю саме і є єдність. Процес уніфікації відбувається в межах усієї правової системи, а не ок% ремих її складових чи структур. Його життєздатність залежить від рівня си% стематизації. Хоча, як уже зазначало% ся, ці категорії взаємозалежні, проте систематизація постійно виступає як провідний елемент. Її активність поро% джує диференціацію правової матерії, а отже, і потенційну потребу в уні% фікації. Іншими словами, системати% 86 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Н. Оніщенко зація законодавства — це такий складо% вий елемент, який породжує об’єктив% ну потребу в уніфікації. Разом із тим не слід думати, що послаблення процесу диференціації зупиняє уніфікаційний цикл. Уніфікації можуть піддаватися і соціально%правові відносини, яких не торкнулася диференціація. Особливістю уніфікації є те, що во% на має фазовий характер, а кожна з фаз має свої особливості і впливає на структурне формування системи зако% нодавства конкретної галузі. Кожна фаза уніфікаційного розвитку харак% теризує, насамперед, правову політику держави на певному етапі, а також закріплює єдині форми та методи ре% гулювання найважливіших суспіль% них відносин. Їх актуальність позна% чається на інтенсивності утворення уніфікованих приписів і, врешті%решт, на створенні єдиного галузевого зако% нодавства, що характеризує основні параметри кожної окремої фази (ступінь усуспільнення, його рівень, тимчасові межі тощо). Фазовий роз% виток пройшли практично всі галузі законодавства. Кількість фаз зале% жить від складності суспільних відно% син, що регулюються, їх важливості для інших соціальних явищ [8]. Підводячи певні висновки, слід зазначити, що проблема уніфікації національних законодавств є неодно% значною і відповідно методика уніфі% кації ще тільки обґрунтовується в юридичній літературі, а вчені%право% знавці підходять до її вивчення, аналізу та відповідних рекомендацій. З урахуванням викладеного, хоче% мо зазначити, що, на жаль, слід визна% ти, що вчені%правознавці, філософи, соціологи дещо захопилися, якщо можна так сказати, інструментальною складовою цього процесу, як уже було продемонстровано: модельними пра% вовими актами, їх ознаками, різнови% дами та способами уніфікації, кри% теріями, що слід пред’являти до дефініцій тощо. Не заперечуючи важ% ливість таких досліджень, слід зазна% чити, що дуже важливою або більш важливою складовою є, безумовно, сутнісна. Наприклад, інститут захисту прав і свобод та законних інтересів людини і громадянина. Зрозуміло, що різні правові системи від проголошен% ня прав до забезпечення цього інсти% туту суттєво відрізняються. Тому в контексті механізму зближення націо% нальних правових систем щодо інсти% туту прав і свобод людини та громадя% нина дуже важливим показником, точніше, знаменником, до якого слід прагнути, є інститут відповідальності держави перед особою. Одним із важливих напрямів розвитку і функціонування сучасних правових систем є, безумовно, вдоско% налення інституту відповідальності держави перед особою. Слід наголоси% ти, що у правових державах повинні бу% ти створені й діяти механізми, за допо% могою яких справляється ефективний вплив на якісну сторону діяльності державного апарату, особливо щодо до% тримання прав і свобод людини. Проте цілком зрозуміло, що не всі правові системи можуть і повинні роз% глядатися як деякі механічні чинники, які можуть і повинні зближуватися за бажанням певних політичних кіл, прав% лячих структур, владних особистостей. Більше того, в одних часово%просторо% вих характеристиках таке зближення є реаліями, в інших — лише намірами, що залишатимуться на папері. Перші ж дослідники державно%пра% вових систем звернули увагу на їх велику кількість в історії, на їх різно% види та те, що «в різних правових си% стемах є більше відмінного, ніж спільного…» [9, 227]. Проте щодо практичного виміру цієї проблематики хотілося б зробити кілька застережень або виокремити ті 87• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ ЯК СУКУПНІСТЬ ЗОВНІШНЬОІНТЕГРАЦІЙНИХ… напрями, які, з нашої точки зору, по% требують найбільшого обговорення та є найбільш дискусійними. У цьому досить легко пересвідчи% тись. Ще зі студентських часів є аксіоматичними загальновідомі від% мінності англосаксонської (системи загального права) та романо%германс% ької (системи континентального пра% ва) правових систем. Насамперед мова йде про систему права, а саме — основ% не джерело права. Якщо для романо%германської пра% вової системи це правовий акт, то для англосаксонської, безумовно, право% вий прецедент. І як би ми не пе% ребільшували зростання питомої ваги статутного права в англосаксонській правовій системі та судової практики в романо%германській, відмінності ос% новної джерельної бази не можуть не позначатися на ускладненні процесів адаптації законодавств та не впливати на механізм їх зближення. Якщо повести мову про різновиди в рамках романо%германської правової системи, то досить легко зрозуміти, що, наприклад, навіть «технічне» зближення правової системи Японії та будь%якого європейського представ% ника цієї групи є досить складним, навіть якщо не враховувати стійкі стереотипи правового регулювання за допомогою норм соціальної регу% ляції — гірі (Японія). Не мало подібних прикладних, ілю% стративних положень можна знайти також у традиційних релігійних та гібридних правових системах. Отже, у такий спосіб зрозуміло, що інколи є не коректним із наукової точ% ки зору пропагувати можливість ме% ханізму зближення для всіх націо% нальних правових систем. «Основним контраргументом при цьому виступає відсутність у сучасній правовій науці будь%яких чітко визначених концепту% альних засад, на базі яких стало б мож% ливим обґрунтоване їх інтегрування, а не безпідставне еклектичне поєднання різновимірних площин та аспектів права» [9, 5]. У такий спосіб більш до% речним, на нашу думку, є постановка питання не про механізм зближення деяких національних правових сис% тем, а про механізм їх взаємодії. Розуміючи, що категорія «механізм взаємодії національних правових сис% тем» є новою категорією в науковому обігу, не дослідженою в площині вітчизняної юридичної науки і не висвітленою в юридичній літературі, а отже, такою, що потребує, в свою чергу, вивчення багатьох складових та еле% ментів, зазначимо, що серед інших ракурсів важливо вивчати юридичні засоби, які стали б при нагоді для прак% тичного вирішення цієї проблеми. Зближення національних законо% давств може досягатися за допомогою таких юридичних засобів: а) найпоши% реніший юридичний режим; б) ви% знання рівного обсягу прав суб’єктів; в) єдині стандарти; г) вирівнювання рівня правового забезпечення право% вого забезпечення (пенсії); ґ) догово% ри про правову допомогу та співро% бітництво; д) єдині процедури узго% дження правових актів; е) поширення санкцій; є) спільне визнання міжна% родно%правових документів тощо. Наступний крок — процеси взаємо% дії національних законодавств. Тут можливі такі способи та шляхи: а) здійснення заходів по урегулюванню правових відмінностей; б) формування єдиних юридичних правил у тих сфе% рах, які найбільше відрізняються; в) ви% роблення загальних ясних, простих та зрозумілих дефініцій. При цьому не% обхідно враховувати специфіку різних сфер правового життя. В одних сферах процес взаємодії може вдосконалюва% тися швидше, в інших — повільніше. До останніх належить політична, соціаль% 88 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • Н. Оніщенко но%економічна та культурна сфери. У цьому контексті пропонуємо деяку увагу присвятити проблемам інтерфе% ренції та акультурації. Процес акультурації визначається багатьма чинниками, зокрема політич% ними, культурними, етнічними, що є властивими певним соціумам. Існує думка, що інтеграція досягається шля% хом запровадження загальних норма% тивних орієнтирів і правил правового регулювання, засобами узгодження діяльності держав і недержавних структур. Акультурацію можна визна% чити як процес рецепціювання певних культурно%правових взірців, у тому числі в законодавчій сфері, причому її слід розглядати як дієвий інструмен% тарій механізму взаємодії національ% них правових систем. Сучасний етап правової акульту% рації, безумовно, має свої особливості. Правова акультурація в нашому су% спільстві обумовлена соціально%еко% номічними, культурно%психологічни% ми, філософсько%етичними факторами [10]. Це пов’язано з глобалізаційними змінами, зокрема, поступовим пере% творенням світового простору в такий простір, де безперешкодно рухаються капітали, товари, послуги, розповсю% джуються ідеї та їх носії [11], створю% ються особливі правові простори, на території яких встановлений спеціаль% ний режим для діяльності суб’єктів у будь%якій сфері життєдіяльності лю% дини. У зв’язку з цим важливого зна% чення набуває аналіз та дослідження правової інтерференції, що становить не механічну рецепцію чи адаптацію, а процес соціокультурної взаємодії між правовими системами, що призводить до якісних змін у кожній із них. Насамкінець зазначимо, що складні процеси суспільно%політичного роз% витку, інколи дуже далекі від «гламур% них» очікувань, вироблених у теорії наукової правової думки, що відобра% жає, з одного боку, закономірності виникнення та перевірки на практиці наукових ідей, з другого — призводить до стимуляції нових теоретичних по% шукових напрямів, які б відповідали реаліям нашого життя. Саме такий стан, на нашу думку, приводить до не% обхідності дискусійного вивчення ка% тегорій «механізм правового розвитку національних правових систем» та «механізм взаємодії національних правових систем». ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Вступ до теорії правових систем : моногр. / за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К., 2006. — 432 с.; Порівняльне правознавство (теоретико$правове дослідження) : моногр. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К., 2007. — 400 с.; Порівняльне правознавство (правові систе$ ми світу) : моногр. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К., 2008. — 488 с. 2. Копиленко О., Мурашин Г. Міжнародний досвід правового моделювання і його значення для гармонізації законодавства України в аспекті її євроінтеграції // Законотворчість : проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом. — К., 2005. — Вип. 4. — С. 5–9. 3. Поленина С. В. Основы гражданского законодательства и гражданского кодекса. — М., 1968. — С. 82–83. 4. Поленина С. В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. — М., 1979. — С. 200. 5. Бару М. И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Советское государство и право. — 1971. — № 10. — С. 45. 6. Садиков О. Н. Унификация как средство совершенствования гражданского законодательства // Правоведение. — 1972. — № 6. — С. 95. 7. Клейн Н. И. Унификация норм особых условий поставки // Проблемы совершенствования советского законодательства : Труды ВНИИСЗ. — М., 1975. — Вып. 2. — С. 85. 8. Морозова Л. А. Теория государства и права. — М., 2009. — С. 362–367. 9. Тімуш І. С. Інтеграційний погляд на право : моногр. — К., 2009. — С. 227. 10. Тихомиров А. Д. Философские проблемы правовой компаративистики. — К., 2009. — Вып. 17. — С. 26. 11. Володин А. Г., Широков Г. К. Глобализация : истоки, тенденции, перспективы // Полис. — 1999. — № 5. — С. 84.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28682
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0132-1331
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:11:31Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Оніщенко, Н. 2011-11-17T08:16:16Z 2011-11-17T08:16:16Z 2009 Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових / Н. Оніщенко // Право України. — 2009. — № 10. — С. 83-88. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28682 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Питання теорії права Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових Article published earlier
spellingShingle	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових Оніщенко, Н. Питання теорії права
title	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
title_full	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
title_fullStr	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
title_full_unstemmed	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
title_short	Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
title_sort	механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових
topic	Питання теорії права
topic_facet	Питання теорії права
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28682
work_keys_str_mv	AT oníŝenkon mehanízmrozvitkunacíonalʹnihpravovihsistemâksukupnístʹzovníšnʹoíntegracíinihtavnutríšnʹonacíonalʹnihskladovih

Механізм розвитку національних правових систем як сукупність зовнішньоінтеграційних та внутрішньонаціональних складових

Institution

Similar Items