Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Право України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28688 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні / Т. Шахматова // Право України. — 2009. — № 10. — С. 125-131. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859925100860538880 |
|---|---|
| author | Шахматова, Т. |
| author_facet | Шахматова, Т. |
| citation_txt | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні / Т. Шахматова // Право України. — 2009. — № 10. — С. 125-131. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Право України |
| first_indexed | 2025-12-07T16:07:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
125• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
© Т. Шахматова, 2009
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ
СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ
У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ
МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Т. ШАХМАТОВА
старший науковий співробітник
(Інститут державного будівництва
та місцевого самоврядування АПрН України)
Принципи субсидіарності та
пропорційності визнаються
європейською спільнотою як
основні принципи розбудови демокра%
тичної держави.
Нормативного закріплення змісту
цих принципів немає ні у вітчизняно%
му законодавстві, ні в законодавстві
інших держав. Водночас ці принципи
досліджували на прикладі міжнарод%
них документів, а також країн, де вони
набули поширення та стали політич%
ною і правовою традицією (Німеччи%
на, Франція, Іспанія та ін.).
Зрозуміло, що міжнародні доку%
менти визначають зазначені принци%
пи, насамперед, для міжнародних
відносин, а не для відбудови системи
влади всередині держави. Так, із пре%
амбули Маастрихтського договору
1992 р. про Європейський Союз ви%
пливає, що у сферах, які не підпадають
під його виключну компетенцію, Спів%
товариство діє відповідно до принци%
пу субсидіарності, під яким розумієть%
ся його право вживати ті чи інші захо%
ди (норми), якщо й оскільки цілі не
можуть бути досягнуті достатньою
мірою державами%членами і тому мо%
жуть бути більш успішно здійснені са%
ме на рівні Співтовариства. Принцип
пропорційності також закріплений у
Маастрихтському договорі та прого%
лошує, що «будь%які дії Співдружності
не повинні виходити за межі необ%
хідного для досягнення цілей цього
Договору» [1].
С. Бартенєв вважає, що співвідно%
шення вказаних принципів у практиці
діяльності Європейського співтовари%
ства визначається як їх послідовне за%
стосування, тобто якщо буде визнано,
що прийняття тих чи інших заходів
(норм) є необхідним, наприклад на
рівні ЄС, то на цьому припиняє дію
принцип субсидіарності й у свої права
вступає принцип пропорційності,
який і буде визначати, які заходи (дії,
норми) мають бути вжиті [2].
У дослідженнях вчених щодо внут%
рішньодержавних відносин принцип
субсидіарності має різні інтерпретації,
які включають як спільні риси та озна%
ки, так і деякі відмінності. О. Скакун,
О. Алексєєв, І. Яковюк, В. Кравченко,
А. Заєць, російські вчені Е. Уткін,
А. Денисов та багато інших вітчизня%
них та зарубіжних вчених визнають
126 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
Т. Шахматова
принцип субсидіарності принципом
організації влади й управління з таким
розподілом повноважень у державі,
при якому рішення в ній приймаються
на, можливо, більш наближеному до
громадян рівні.
Водночас майже кожен із дослід%
ників, ґрунтуючись на власному розу%
мінні змісту цього принципу, допов%
нює його певними додатковими озна%
ками. У зв’язку з цим висновок Д. Син%
джанскі про те, що майже одноголосна
підтримка принципу субсидіарності у
міжнародних відносинах обумовлена
відсутністю точного визначення його
значення, що дає змогу кожному вкла%
сти в нього власний зміст [3], цілком
слушно може бути прикладеним до за%
стосування цього принципу і до відно%
син усередині держави.
Так, О. Скакун вважає, що відпо%
відно до принципу субсидіарності са%
ме держава визначає повноваження,
які повинна віддати представницьким
органам на місцях та їх виконавчим
комітетам в обсязі, який вони можуть
виконати [4]. У той час як В. Кравчен%
ко вважає, що субсидіарність передба%
чає формування компетенції органів
місцевого самоврядування обов’язко%
во з низового (місцевого) рівня [5].
На думку О. Алексєєва та П. Щед%
ровицького, децентралізація державно%
го управління як спосіб реального
втілення принципу субсидіарності за
будь%яких умов має супроводжуватися
паралельним посиленням інструментів
державного контролю [6]. На відміну
від цього Е. Уткін та А. Денисов дово%
дять, що з принципу субсидіарності
випливає те, що більш високий рівень
управління може втручатися в дії
більш нижчого лише тією мірою, якою
останній виявив свою нездатність до
ефективного управління [7].
А. Заєць невід’ємною складовою
принципу субсидіарності вважає обо%
в’язок держави наділити органи, які
надають послуги населенню, організа%
ційними, матеріальними та фінансо%
вими ресурсами, достатніми для забез%
печення обсягу та якості цих послуг
відповідно до загальнодержавних со%
ціальних стандартів [8].
Принцип пропорційності значно
менше досліджується у працях як
вітчизняних, так і зарубіжних учених, і
є значно менше знайомим українській
правовій науці. При цьому слід зазна%
чити, що пізнання цього принципу, як
правило, здійснюється крізь призму
взаємовідносин між Європейським
Союзом та державами%членами.
В. Лукашевич зазначає, що прин%
цип пропорційності потребує, щоб
юридично значущі дії та акти суб’єктів
права найбільшою мірою відповідали
(були пропорційними) фактичним об%
ставинам. Це означає, по%перше, від%
повідність актів за своїми цілями і
природою тій сфері, де здійснюється
правове регулювання. По%друге, пра%
вові акти мають прийматися лише у
разі, якщо це необхідно для досягнен%
ня поставлених цілей. І, нарешті, по%
третє, дії, що передбачені тим чи
іншим правовим актом, мають бути
спрямовані на досягнення цілі, запо%
бігаючи при цьому надмірному регу%
люванню [9].
Д. Греві вважає, що принцип про%
порційності дає змогу визначити,
якою мірою та в якій формі слід вико%
нувати ту чи іншу необхідну дію,
запобігаючи при цьому надмірній де%
талізації та настирливості. Він вважає,
що принцип пропорційності тісно
пов’язаний із принципом субсидіар%
ності й на практиці їх відмінності є
дуже розпливчастими [10].
У повідомленні Європейської комі%
сії Раді та Європейському парламенту
йдеться про те, що принцип пропор%
ційності є елементом прецедентного
127• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ…
права Європейського співтовариства і
розглядається як принцип, що є
спорідненим із принципом субсидіар%
ності. Зазначений принцип гарантує,
що масштаби дії, яка запроваджується,
будуть пропорційні меті, якої намага%
ються досягти, незалежно від того, чи
є повноваження, що реалізуються, ви%
ключними чи спільними. Загальним
правилом визнається застосування зо%
бов’язуючих інструментів в останню
чергу, надання пріоритету заходам
підтримки, ніж регламентам, взаємно%
му визнанню, ніж узгодженням, ра%
мочним директивам, ніж детальним
правилам та інструкціям тощо. За ме%
жами цього правила вважається, що у
разі потреби обов’язкового заходу
фактична ступінь регулювання має
зводитись до мінімуму [11].
Враховуючи наведене, автор вва%
жає, що для реального та ефективного
втілення принципів субсидіарності та
пропорційності, як основних прин%
ципів розбудови демократичної дер%
жави, при реформуванні влади в Ук%
раїні обов’язковим є їх нормативне
закріплення у вітчизняному законо%
давстві. У той же час передувати
цьому має їх широке обговорення вче%
ними, представниками владних струк%
тур, громадськістю з метою наповнен%
ня цих принципів чітким, конкретним
змістом. Саме наявність розбіжностей
у визначенні основних складових цих
принципів у працях перелічених та
інших вітчизняних та зарубіжних
вчених, певної розпливчастості зроб%
лених ними формулювань зазначених
принципів, на думку автора, викликає
потребу у продовженні їх системного
дослідження, а також у визначенні
особливостей їх застосування у про%
цесі реформування місцевих органів
влади в Україні.
Проаналізувавши перелічені у цій
статті та деякі інші формулювання
принципу субсидіарності у працях
вітчизняних та зарубіжних дослід%
ників [12], автор доходить висновку,
що субсидіарність є принципом, який
регулює співвідношення компетенції
державних органів та органів місцево%
го самоврядування з предметів, пи%
тань, які перебувають у їх спільному
віданні та вирішуються на місцевому
рівні, з тим, щоб забезпечити надання
повноважень з їх виконання тим орга%
нам влади, які найбільш наближені до
громадян і здатні при цьому якісно та
ефективно здійснювати зазначені
повноваження в інтересах місцевого
населення.
З цього випливає, що принцип суб%
сидіарності не застосовується, з одно%
го боку, до питань, які становлять
виключну компетенцію держави, а з
другого — до питань суто місцевого
значення, вирішення яких за Консти%
туцією України вже є прерогативою
органів місцевого самоврядування.
Отже, сферою застосування принци%
пу субсидіарності є коло спільних для
держави та органів місцевого само%
врядування предметів відання. Пе%
релік таких питань, предметів відан%
ня, так само як і перерозподіл повно%
важень між органами виконавчої
влади та органами місцевого самовря%
дування щодо їх вирішення, має
визначатися на законодавчому рівні.
Це дозволить чітко визначити обсяг,
межі повноважень та відповідальності
окремо кожного з органів влади при
вирішенні питань, які перебувають в
їх спільному віданні, що ускладнить
чи взагалі виключить виникнення
компетенційних спорів, а також дасть
змогу більш%менш об’єктивно визна%
чити вартість виконання тих чи інших
повноважень і питання їх перероз%
поділу вирішувати обов’язково в ком%
плекті «повноваження + фінансуван%
ня щодо його здійснення».
128 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
Т. Шахматова
Як обов’язкову умову перероз%
поділу державних повноважень на
користь органів місцевого самовряду%
вання, принцип субсидіарності перед%
бачає наявність у того чи іншого рівня
місцевого самоврядування реальних
можливостей вирішувати державні
питання і через більшу наближеність
до населення робити це більш якісно
та ефективно, ніж державні органи.
Узагальнюючи поняття, які на дум%
ку різних дослідників становлять зміст
принципу пропорційності, автор вва%
жає, що його можна визначити як міру
дозволеного тому чи іншому органу
влади. Тобто це принцип, за яким дії
органу влади мають обмежуватися
завданням, яке поставлено перед ним
та ціллю, якої він має досягти, уникаю%
чи при цьому надмірного регулювання.
Розглянемо ситуацію із застосуван%
ням принципів субсидіарності та про%
порційності для українських умов.
Так, за Конституцією Україна про%
голошена демократичною, соціальною
і правовою державою, в якій права і
свободи людини та їх гарантії повинні
визначати зміст і спрямованість її
діяльності. Це означає, що держава
має організувати владу таким чином,
щоб вона якомога більше виконувала
вказане призначення. Разом із тим до%
водиться констатувати, що до цього
часу організація влади в Україні зали%
шається далекою від європейських та
світових стандартів демократичної
держави, які передбачають повновлад%
не місцеве самоврядування, мож%
ливість для населення безпосередньо
та через органи місцевого самовряду%
вання самостійно вирішувати якомога
більше своїх проблем, використання
толерантності, плюралізму, діалогу,
інших цивілізованих способів досяг%
нення компромісів для вирішення
проблем, які виникають у суспільстві
та державі.
На відміну від зазначених демокра%
тичних підходів для обговорення і вре%
гулювання конфліктів, узгодження су%
противних інтересів держава Україна,
населення якої досить неоднорідне, на
жаль, нерідко демонструє інші методи
проведення державної політики, зок%
рема, безапеляційність в оцінці
доцільності здійснення тих чи інших
кроків у зовнішній та внутрішній
політиці і, як наслідок, ігнорування з
цього приводу думок значної кількості
громадян. Саме через наведені обста%
вини, а також деякі інші причини спо%
стерігається, особливо останнім часом,
значне відчуження влади від населен%
ня і, як наслідок, небажання пе%
ресічних громадян підтримувати бага%
то заходів, які пропонує влада.
Цілком слушно висловився з цього
приводу І. Магновський, який заува%
жив, що «важко сформувати демокра%
тичну владу в країні, люди якої ніколи
не жили при демократії. Цього може не
статися навіть при формальній наяв%
ності в політичній системі всіх органів
й інститутів демократичної влади,
оскільки відсутні традиції та звичаї
мислити й діяти відповідно до демо%
кратичних норм і принципів» [13].
Проблеми взаємозв’язку держави,
суспільства та індивіда, за висновками
С. Кириченка, є фундаментальними
для будь%якого соціуму. Безумовно,
вони є визначальними і для розбудови
української держави, громадянського
суспільства в цілому [14].
За таких підстав Україна, прагнучи
до членства в Євросоюзі, має не лише
розбудовувати демократичні інститу%
ти, а й докорінно змінити принципи та
методи взаємовідносин держави,
суспільства та окремих громадян. Вва%
жаю, що саме з цього слід починати ре%
формування системи влади в Україні,
при цьому обов’язково враховувати
позитивний міжнародний досвід із
129• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ…
тим, щоб реально втілити в життя єв%
ропейське та світове бачення демокра%
тичної, соціальної, правової держави.
Наведемо приклади, які способи
подолання розбіжностей у суспільстві
визнає за оптимальні та демократичні
швейцарський дослідник Е. Бапст.
Визнаючи неоднорідність населення
цієї країни, наявність багатьох від%
мінностей різних груп, спільнот (мова,
релігія, освіта, проживання в різних
умовах, стан довкілля тощо), він дохо%
дить висновку, що за таких умов, щоб
«дати демократії шанс, треба будувати
мости, рішення влади не повинні бути
занадто радикальними, а закони
мають застосовуватися обачливо та з
урахуванням індивідуальних прав».
Саме такий підхід дав Швейцарії мож%
ливість утворити сучасну складно
діючу систему розподілу повнова%
жень, в якій кожен рівень влади відпо%
відає за певні питання, а важлива си%
стема політичних рішень приймається
на місцевому рівні [15].
На жаль, не всі досягнення демо%
кратичної Європи є прийнятними для
теперішньої України через незадовіль%
ний стан соціально%економічної ситу%
ації в країні; несформованість грома%
дянського суспільства; відсутність
економічно ефективного середнього
класу, який є економічно і політично
активною частиною населення будь%
якої території та наявність якого
становить соціальну базу місцевого
самоврядування [16].
Зокрема, це стосується проведення
політики децентралізації. Так, за дани%
ми І. Іванова, в ряді держав — членів
ЄС деякі регіони спільно з місцевими
адміністраціями вже реалізовують від
50 до 100 функцій державного уп%
равління, які переважно пов’язані з
наданням населенню послуг [17]. Вод%
ночас для того щоб запровадити таку
політику в Україні, спочатку слід вжи%
ти конкретних заходів щодо створен%
ня повноцінного місцевого самовряду%
вання, тобто здійснити, нарешті,
реформу місцевих органів влади, про
яку протягом останніх років йде мова,
але замість цього вкотре перероз%
поділяються повноваження лише між
вищими органами державної влади.
В Україні до цього часу навіть не
забезпечено дотримання деяких осно%
воположних засад місцевого самовря%
дування, закріплених Європейською
хартією місцевого самоврядування.
Насамперед, йдеться про недостат%
ність джерел фінансування місцевих
рад, особливо базового рівня, для ви%
конання як власних, самоврядних, так
і делегованих державою повноважень;
відсутність комунальної власності на
рівні районів та областей; заборона об%
ласним та районним радам утворюва%
ти свої виконавчі комітети і внаслідок
цього виконання місцевими держав%
ними адміністраціями значної кіль%
кості самоврядних повноважень та ін.
Саме з розв’язання перелічених та
деяких інших проблем, пов’язаних із
забезпеченням органів місцевого само%
врядування реальними можливостями
ефективно та якісно вирішувати питан%
ня місцевого значення, і слід починати
реформу місцевих органів влади. До
речі, найбільше нарікань з боку меш%
канців сіл, селищ, міст викликає нена%
лежне виконання органами місцевого
самоврядування власних, самоврядних
повноважень, таких як організація бла%
гоустрою населених пунктів, вирішен%
ня питань збирання, транспортування,
утилізації та знешкодження побутових
відходів тощо, тобто питань суто місце%
вого значення. Для того щоб задоволь%
нити ці та інші потреби місцевих
мешканців, держава й повинна потур%
буватись про те, щоб у органів місцево%
го самоврядування вистачало коштів та
матеріальних ресурсів на здійснення
зазначених повноважень.
130 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
Т. Шахматова
Окремо слід визначитися щодо ста%
тусу обласних та районних рад, як
органів місцевого самоврядування, що
за Конституцією повинні представля%
ти спільні інтереси територіальних
громад сіл, селищ та міст. Зокрема,
нормативно слід закріпити перелік
підстав та обставин, за наявності яких
ті чи інші інтереси територіальних гро%
мад мають розглядатися як спільні та
внаслідок цього представлятися, від%
повідно, районною чи обласною радою.
Через слабкість та недостатність
розвитку системи місцевого самовря%
дування в Україні на нинішньому
етапі розвитку держави проведення
активної децентралізації державних
повноважень нині є недоцільним, а
ліквідація місцевих державних адмі%
ністрацій — передчасною, адже може
призвести до разбалансування систе%
ми влади в державі. Уявляється, що в
результаті реформування місцевих ор%
ганів влади місцеві державні адмі%
ністрації мають зосередити свою
діяльність на чітко визначеному колі
державних питань, які вирішуються
на місцевому рівні та які взагалі
неможливо або недоцільно на цей час
передавати органам місцевого само%
врядування, зокрема, бути провідни%
ками державної політики в регіонах,
координувати діяльність територіаль%
них органів міністерств та інших цент%
ральних органів виконавчої влади,
здійснювати функції з контролю та на%
гляду за дотриманням Конституції й
законів України, прав і свобод грома%
дян тощо.
На думку Ю. Торохтія, наприклад,
місцеві державні адміністрації мають
бути перетворені на органи, які мати%
муть функції виконавчої влади, що не
можуть бути передані до системи
місцевого самоврядування (громад%
ська безпека, ліквідація наслідків сти%
хійних явищ, боротьба зі злочинністю,
управління державною власністю на
місцях тощо) [18].
Зосередження на здійсненні ви%
ключно державних повноважень, бе%
зумовно, має супроводжуватися сут%
тєвими змінами структури місцевих
державних адміністрацій, що і треба
здійснити на початковому етапі ре%
формування місцевих органів влади.
Щодо органів місцевого самовря%
дування, то на цьому етапі їх діяль%
ність має бути зосереджена, насампе%
ред, на вирішенні тих питань, які
відповідають їхній конституційній
природі, головному призначенню цих
органів, заради якого вони й були
утворені, тобто вирішенні питань міс%
цевого значення. Для цього, врешті%
решт, слід здійснити, принаймні, такі
заходи, як законодавче закріплення
гарантій самостійності місцевих бю%
джетів, визначення та затвердження у
законодавчому порядку переліку пи%
тань місцевого значення, прийняття
закону про правовий режим майна
спільної власності територіальних
громад, поновлення права обласних та
районних рад утворювати власні вико%
навчі комітети та деякі інші, про не%
відкладність яких багато говорилось
протягом останніх років науковцями,
практиками, керівництвом держави,
але донині вони так і залишились
нездійсненними.
Вважаю, що лише після цього мож%
на буде, спираючись на принципи суб%
сидіарності та пропорційності, переда%
вати органам місцевого самоврядуван%
ня окремі державні повноваження з
вирішення питань, які можуть перебу%
вати у спільному віданні держави та
органів місцевого самоврядування.
При цьому обов’язковою умовою такої
передачі має бути одночасне забезпе%
чення останніх необхідними для цього
кадровими, матеріальними та фінан%
совими ресурсами.
131• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 •
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ СУБСИДІАРНОСТІ ТА ПРОПОРЦІЙНОСТІ У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ…
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Договор о Европейском Сообществе // Европейское право : учеб. для вузов / под общ. ред.
Л. М. Энтина. — М., 2002. — С. 557.
2. Бартенев С. А. Правовая концепция «принципа субсидиарности» в Европейском Сообществе //
Московский журнал международного права. — 2004. — № 3155. — С. 192.
3. Сиджански Д. Федералистское будущее Европы : от Европейского Сообщества до Европейско$
го Союза. — М., 1998. — С. 241.
4. Скакун О. Ф. Субсидіарність як принцип організації влади і управління в Україні і державах
Європи : від Конституції Пилипа Орлика до Конституції України 1996 р. і європейської
Брновської програми 2003 р. // Державне будівництво та місцеве самоврядування. — 2006. —
Вип. 11. — С. 77–78.
5. Кравченко В. До питання щодо принципів та пріоритетів нової державної регіональної політи$
ки // Зб. наук. пр. Української академії державного управління при Президентові України / за
заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. — К., 2000. — Вип. 2. — Ч. 1. — С. 128.
6. Алексеев О. Б., Щедровицкий П. Г. Практическая субсидиарность // http://www.kazanfed.ru/pub$
lications/kazanfederalist/n4/stat3
7. Уткин Э. А., Денисов А. Ф. Государственное и муниципальное управление. — М., 2003. — С. 69.
8. Заєць А. Законодавче забезпечення реформи місцевого самоврядування і адміністративно$тери$
торіального устрою в Україні // http : // www. kharkivoda.gov.ua
9. Лукашевич В. А. Принципы пропорциональности и субсидиарности в праве Европейского
Союза.
10. Джованни Греви. По ту сторону разграничения компетенций: применение принципа субсиди$
арности // http://kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n5/stat8
11. Сообщение Европейской Комиссии Совету и Европейскому парламенту //
http://kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n5/stat9
12. Яковюк І. В. Соціальна держава : питання теорії і шляхи її становлення : дис. ... канд. юрид. на$
ук : 12.00.01 — Х., 2000. — С. 114–141; Анн Дейтон. Единая Европа как предмет политики //
http://magazines.russ.ru/vestnik/2002/4/dei$pr.html; Кэтлин Тепл. Организационная структура ре$
гиональной политики Европейского Союза // http://ieie.nsc.ru/~tacis/index.htm; Петров Р. А.
Понятие «acquis communautaire» в праве Европейского Союза //
http://search.ligazakon.ua/l_nav_doc2.nsf/vWWWGroupParam1/topical_list
13. Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство : єдність
та обумовленість // Право України. — 2005. — № 7. — С. 27.
14. Кириченко С. О. Співвідношення соціальної, правової держави і громадянського суспільства в
умовах сучасної України : дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2001. — С. 12.
15. Бапст Э. В защиту автономии швейцарских общин // http://www.kazanfed.ru/publications/kazan$
federalist/n6/stat12
16. Логунова М. Проблема співвідношення центральної влади і місцевого самоврядування :
об’єктивні і суб’єктивні передумови // Зб. наук. пр. Української академії державного
управління при Президентові України / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. — К., 2000. —
Вип. 2. — Ч. 1. — С. 156.
17. Иванов И. Европа регионов // Мировая экономика и международные отношения. — 1997. —
№ 9. — С. 10.
18. Торохтій Ю. З. Делегування повноважень між місцевими державними адміністраціями й орга$
нами місцевого самоврядування : шляхи оптимізації // Державне будівництво та місцеве само$
врядування. — 2004. — Вип. 7. — С. 192–193.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28688 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0132-1331 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:07:37Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шахматова, Т. 2011-11-17T08:32:39Z 2011-11-17T08:32:39Z 2009 Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні / Т. Шахматова // Право України. — 2009. — № 10. — С. 125-131. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28688 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Проблеми місцевого самоврядування Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні Article published earlier |
| spellingShingle | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні Шахматова, Т. Проблеми місцевого самоврядування |
| title | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні |
| title_full | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні |
| title_fullStr | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні |
| title_full_unstemmed | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні |
| title_short | Застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в Україні |
| title_sort | застосування принципів субсидіарності та пропорційності у процесі реформування місцевих органів влади в україні |
| topic | Проблеми місцевого самоврядування |
| topic_facet | Проблеми місцевого самоврядування |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28688 |
| work_keys_str_mv | AT šahmatovat zastosuvannâprincipívsubsidíarnostítaproporcíinostíuprocesíreformuvannâmíscevihorganívvladivukraíní |