Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Право України
Дата:	2009
Автор:	Процишен, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Трибуна молодого вченого
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28699
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення / М. Процишен // Право України. — 2009. — № 10. — С. 211-218. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860230192452075520
author	Процишен, М.
author_facet	Процишен, М.
citation_txt	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення / М. Процишен // Право України. — 2009. — № 10. — С. 211-218. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Право України
first_indexed	2025-12-07T18:21:13Z
format	Article
fulltext	211• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • © М. Процишен, 2009 Право на страйк є невід’ємним конституційним правом грома% дян України. Існування такого права є важливою ознакою демокра% тичної держави та громадянського суспільства. Активне використання страйкових методів боротьби зумов% лює потребу в детальному вивченні феномену страйку, його правового ре% жиму і суспільного значення. Сутність права на страйк та інтере% си й права, на захист яких він може бути спрямований, форми його прове% дення досліджувалась такими науков% цями: Н. Болотіна, В. Погорілко, Н. Швець, М. Стадник, В. Лазор, І. Кісельов, В. Венедиктов, Г. Чанише% ва, А. Нуртдінова та інші. Проте повне, комплексне дослідження страйку в контексті конституційного права не проводилось, залишилась необхідність систематизації досліджень науковців, та актуальним є внесення змін до зако% нодавства України з метою ліквідації прогалин та невідповідностей, а також створення можливості для безпереш% кодної реалізації права на страйк у рамках існуючих обмежень. Вивчення явища страйку, можливо% стей його законодавчої регламентації є актуальною проблемою правової на% уки та здійснюється насамперед з ме% тою максимального зменшення його економічних і соціально руйнівних на% слідків. Крім того, виходячи з досвіду розвинених країн, слід зазначити, що поряд із негативними економічними наслідками страйки можуть стимулю% вати модернізацію економіки і викли% кати удосконалення її структури, а та% кож можуть бути єдиним правильним способом протягом найкоротшого ча% су знайти компроміс і задовольнити вимоги працівників [1]. За юридич% ною природою страйк може застосову% ватись лише як крайній засіб, коли всі інші можливості вирішення колектив% ного трудового спору вичерпано. Деякі дослідники висловлювали ідею про «відмирання» страйків. На% приклад, англійський дослідник С. Керр пов’язує промислові конфлікти Трибуна молодого вченого ПРАВО НА СТРАЙК, ЙОГО КОНСТИТУЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ М. ПРОЦИШЕН кафедра правового регулювання економіки (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) 212 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • М. Процишен з процесом індустріалізації, стверджую% чи, що з розвитком промисловості конфлікти повинні зникнути у зв’язку з адаптацією профспілок до системи, що буде встановлена. Проте переважна більшість дослідників не прийняла ідею про «відмирання» страйків, тим паче, що прогнози її прихильників — Росса, Хартмана, не збулись [2]. Страйки існу% вали навіть за часів, коли їх норматив% но%правове врегулювання було пов% ністю відсутнє, а також коли вони були повністю заборонені та за їх організацію й проведення було встановлено кримінальну відповідальність. Так, В. Миронов зазначає, що страйк як яви% ще був відомий давно, але ці страйки не були легітимними, і навіть можливість страйків заперечувалась [3]. Згодом страйки стали помітним явищем у соціальному житті. Посту% пово вони перетворились на такий суттєвий фактор, що були включені в сферу державно%правової регламен% тації. Першою реакцією була катего% рична заборона страйків, кваліфікація їх як злочинів, що каралися ув’язнен% ням та штрафами (французький закон Ле%Шапелье (1791 р.), англійські ан% тикоаліційні закони (1799–1800 рр.). Пізніше відбувається пом’якшення ре% пресивного законодавства проти страйків. Спочатку вдалося досягти лише виключення із законодавства прямих заборон страйків, хоча страй% ки і не були визнані юридично і санк% ціоновані законом. Вони кваліфікува% лись як дії окремих працівників, як прояв індивідуальної свободи розірва% ти трудові відносини з підприємцем [4]. На межі 80–90%х років у трудово% му праві країн Східної Європи виник і отримав доволі чітку регламентацію інститут права на страйк. Існують різні способи закріплення права на страйк. З одного боку, право на страйк може бути відображене у конституції держави. З другого боку, включення права на страйк у конституцію може зробити його вразливим в іншому відношенні — дати привід заперечува% ти безпосередню юридичну силу такої конституційної норми (в країнах, де конституція не має прямої дії). Деякі юристи намагались трактувати її як абстрактний принцип, побажання, які повинні лише орієнтувати законодав% ця при прийнятті звичайних законів [5]. У розвиток конституційних норм, що закріплюють серед основних прав людини також право на страйк, мо% жуть створюватись відповідні закони, які присвячені виключно проблемам реалізації права на страйк, або ж у за% гальному законі про трудові конф% лікти об’єднуються порядок розгляду колективних трудових спорів і прави% ла реалізації права на страйк [6]. Пра% во на страйк також може виводитись шляхом застосування прийомів герме% невтики, тобто логічних висновків і юридичного тлумачення, або ж з права на об’єднання і вільну діяльність ор% ганізацій працівників, або з будь%яких інших норм, що прямо не належать до права на страйк, або шляхом встанов% лення певного захисту (імунітетів) для профспілок і працівників [7]. Про% те частина німецьких юристів вважає, що якщо мова йде виключно про пра% во на асоціацію, то з неї безпосередньо не витікає право профспілок застосо% вувати такі методи боротьби, як страйк [8]. Такої самої думки й анг% лійські юристи О. Кан%Фройнд і Б. Хеппль, які зазначають, що одна справа — гарантувати свободу асо% ціації й зовсім інша — забезпечити свободу страйку [9]. Ми поділяємо та% ку точку зору і вважаємо, що право на асоціацію прямо не пов’язане з правом на страйк. Так, згідно із законодав% ством України організаторами та учас% никами страйків можуть виступати не 213• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРАВО НА СТРАЙК, ЙОГО КОНСТИТУЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ обов’язково члени профспілок. Також ми погоджуємося з тим, що у закріп% ленні права на свободу асоціацій є сенс тоді, коли профспілки мають ре% альну можливість захищати інтереси працівників шляхом організації масо% вих дій, у тому числі страйків. У будь% якому разі важливо, щоб право на страйк (також вживаються поняття «свобода страйків» та «можливість страйків» [10]) незалежно від способу закріплення було забезпечено дієвим механізмом його реалізації. Визнання права на страйк і допу% щення страйків у певних межах, які юридично фіксуються, вважаються на Заході необхідними умовами нор% мального функціонування суспіль% ства, що ґрунтується на приватній власності, свободі підприємництва й ринковій економіці за наявності об’єктивно існуючих і офіційно визна% них конфліктів інтересів підприємців та найманих працівників [11]. У контексті дослідження консти% туційного визначення страйку в Украї% ні слід звернути увагу на такі моменти: 1) предмет страйку, а саме — на захист чого може бути спрямований страйк: а) лише соціально%економічні права, чи також політичні, б) лише інтереси, чи також права, посягання на які здійснив роботодавець; 2) суб’єкт страйку, тобто ким саме таке право мо% же реалізовуватись (лише більшістю працівників конкретного підприєм% ства, установи, організації, їх структур% ного підрозділу чи й меншим колекти% вом працівників та індивідуально). Стосовно предмета страйку, то на нормативно%правовому рівні право на страйк закріплене у ст. 44 Конституції України, а саме: встановлено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Більш детально право на страйк регламентоване Зако% ном України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф% ліктів)», а саме: зазначено, що страйки можуть виникати стосовно встанов% лення нових або зміни існуючих соціально%економічних умов праці та виробничого побуту; укладення та виконання колективного договору, угоди; невиконання вимог законодав% ства про працю (ст. 2 згаданого вище Закону). На підставі наведених вище норм та використовуючи буквальне тлумачення Закону, можна дійти ви% сновку, що станом на сьогодні полі% тичні страйки не мають право на існу% вання в Україні. Проте, беручи до уваги об’єктивну реальність, доцільно зазначити, що сформулювати поняття виключно соціально%економічного страйку не% можливо. Якщо звернутися до полі% тичного словника, то він дає таке тлу% мачення: «Страйк — це один із основ% них засобів боротьби робітників проти експлуатації за задоволення політич% них та економічних вимог, що полягає в організованому колективному при% пиненні роботи на одному чи декіль% кох підприємствах» [12]. Крім того, у деяких західних країнах, таких як Італія, Швеція, Франція, з численни% ми застереженнями допускається висування під час страйку поряд з еко% номічними деяких політичних вимог [13]. Також у Договорі про запрова% дження Конституції для Європи у редакції від 18 липня 2003 р. для країн — членів Євросоюзу рекомен% дується закріплення права на страйк для захисту працівником своїх будь% яких інтересів, на які може бути здійснено посягання з боку роботодав% ця (Розділ IV, стаття ІІ — 28 Договору про запровадження Конституції для Європи від 18 липня 2003 р.). У цьому разі увагу слід зосередити на двох аспектах (які є, власне, 214 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • М. Процишен взаємопов’язаними): політичний ха% рактер страйку як явища загалом та політичний відтінок об’єкта страйку, а саме: прав та інтересів, на захист яких він може бути спрямований. Автор звертає увагу на те, що ха% рактер страйку робить його явищем політичного життя. Тобто в будь%яко% му разі, навіть якщо страйк спрямова% ний на задоволення лише соціально% економічних прав та інтересів, не виключається, що він матиме політич% ний характер, оскільки в цьому разі вирішуватимуться питання, які нале% жать до сфери економічної та соціаль% ної політики. На сьогодні законодавцем чітко не визначено місце права на страйк у си% стемі прав людини. Частина науковців вважає право на страйк соціальним правом. Так, М. Малишко зазначає, що право на страйк належить до соціаль% них прав, як і права на відпочинок, на соціальний захист, житло, гідний життєвий рівень, охорону здоров’я, сприятливе для життя навколишнє середовище [14]. В. Венедиктов, Н. Бо% лотина, Г. Чанишева також розгляда% ють право на страйк як одне з основ% них соціальних прав найманих праців% ників [15; 16; 17]. Цікавим є підхід до класифікації цього виду прав у П. Рабіновича та М. Хавронюка, які право на страйк відносять до культур% них (гуманітарних) прав [18]. На нашу думку, з такими підходами не можна погодитись, оскільки вони є занадто звуженими. Право на страйк є соціаль% но%економічним правом, оскільки спрямоване на захист та поєднує в собі ознаки як соціальних, так і еко% номічних прав. Також ми вважаємо, що право на страйк часто має політичний характер. Так, на думку А. Нуртдіно% вої, страйк — це не лише засіб вирішен% ня колективного трудового спору, а й форма протесту, прояв соціального конфлікту в більш широкому значенні, ніж трудовий спір між працівниками й роботодавцями з приводу встановлен% ня чи зміни умов праці. Як соціальне явище він має не стільки правове, скільки загальносоціологічне значення [19]. С. Кузьміна у своєму дослідженні шахтарського страйкового руху в Україні дійшла висновку, що вже у 60–70%ті роки були сформовані як еко% номічні, соціальні, так і політичні та психологічні передумови страйків. І саме політичні передумови (зокрема, недосконалість економічної системи СРСР) стали глибинними причинами соціального вибуху кінця 80%х років [20]. Якщо ж передумовою виникнен% ня явища є політична причина, то без% заперечним є факт, що таке явище хоча б частково має політичний характер. Отже, є достатні підстави стверджува% ти, що страйк як явище та право має політичний відтінок. Особливу увагу автор звертає на ви% падки, коли в процесі організації страйку висуваються політичні вимо% ги, а також на сутність таких вимог, як об’єкт, на захист якого спрямований страйк. Серед науковців не сформова% на єдина точка зору щодо того, які ж вимоги слід вважати політичними. І. Хорват розглядає як політичні вимо% ги працівників колективу, що звернені до органів управління [21]. Водночас В. Лазор не погоджується з цією дум% кою і стверджує, що під політичними вимогами слід розуміти вимоги, які пе% редбачають зміну конституції держа% ви, її політичної системи, територіаль% ної цілісності, порядку формування і діяльності законодавчої, виконавчої й судової влади тощо [22]. Також не% обхідно звернути увагу на те, що зако% нодавець не дає легального визначення поняття конституційного ладу. Як слушно зазначає Г. Чанишева, через за% конодавчу невизначеність поняття 215• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРАВО НА СТРАЙК, ЙОГО КОНСТИТУЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ «конституційний лад» некоректним та недоцільним є застосування цього терміна у ст. 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних тру% дових спорів (конфліктів)», оскільки при цьому не дотримано один із основ% них правових принципів — принцип юридичної ясності [23]. Також увагу слід звернути на те, що на практиці страйки виникають не лише з трудових питань, працівники висувають вимоги щодо покращення торгівлі, медичного та побутового об% слуговування, роботи транспорту, пра% воохоронних органів тощо. І, як пра% вило, на практиці не постає питання про заборону таких страйків (страйків розширеного тлумачення), про оголо% шення їх незаконними. У суспільній свідомості вони відображаються як соціально справедливі дії, що мають суспільно прийнятну мету. Особливий акцент слід зробити на тому, що твердження про «абсолютну недопустимість політичного характе% ру страйку» можна спростувати вико% ристовуючи специфіку нашого зако% нодавства, це пов’язано з наявністю прогалин у правовому полі України в цій сфері. А саме: на нормативно%пра% вовому рівні існують невідповідності, які дають підстави дійти висновку про те, що вимоги, які висуваються під час страйку, власне, і не можуть мати ви% нятково соціально%економічний ха% рактер. Так, у Конституції України закріп% лено, що страйк може бути спрямова% но на захист соціальних та еконо% мічних інтересів. У той же час в зако% нодавстві немає офіційного поділу всіх прав на групи; крім того, існують різні думки науковців щодо класи% фікації прав. І це є виправданим, адже одні й ті самі права можуть мати різний характер і поєднувати ознаки як соціальних, так і економічних, політичних та інших прав. Тому відне% сення науковцями прав до тієї чи іншої групи є відносним і підкреслює вплив цих прав на конкретну сферу (економічну, соціальну, політичну то% що), але не виключає і можливість впливу цих прав на інші сфери, які постійно перебувають у взаємозв’язку. Відповідно виникає ситуація, коли за відсутності офіційного поділу прав на групи в ст. 44 Конституції України міститься посилання на таке розмежу% вання. Наслідком проведення страйку з мотивів, які не передбачені законо% давством, є визнання страйку незакон% ним та притягнення його учасників до відповідальності. А чи відповідатиме мотив страйку законодавству — буде залежати від трактувань закону, які не завжди узгоджуються одне з одним, з огляду на різноманітність поглядів на цю проблему. Саме тому описана вище неузгодженість може стати підставою для дискримінації працівників та зло% вживання з боку роботодавців щодо визнання страйків незаконними. Ви% ходячи з формулювання ст. 44 Кон% ституції України, незаконним може бути визнано страйк, що спрямований на захист від посягань роботодавця на громадянські права (наприклад, невт% ручання у сімейне й особисте життя), політичні права (дискримінація у зв’язку з участю у зборах, мітингах, походах і демонстраціях, право на вільне вираження своїх поглядів, пра% во на інформацію), культурні права (свобода літературної, художньої, на% укової та технічної творчості), а також будь%який страйк, вимоги якого мати% муть політичний відтінок (слід зважа% ти на те, що будь%які економічні чи соціальні вимоги можуть мати і, як правило, мають політичний характер). Зважаючи на все зазначене вище, доцільно дійти висновку про те, що конституційне визначення страйку є 216 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • М. Процишен дещо неповним, у тому значенні, що «страйк може проводитися лише для захисту економічних та соціальних інтересів». Дослідження цього питан% ня є важливим у контексті правових наслідків для працівників, які застосо% вували розширене тлумачення страй% ку, тобто розцінювали страйк як факт соціальної дійсності, а не як визначену законодавцем дефініцію. Адже при страйках, які виходять за межі регу% лювання законодавством, жодних гарантій для їх учасників не передба% чено. Також у Конституції України за% кріплено, що право на страйк надано для захисту саме інтересів праців% ників. З приводу наведених вище виз% начень, зокрема, Г. Чанишева слушно зауважила на тому, що застосування в цьому разі терміна «інтереси» є не зовсім вдалим. Ми поділяємо цю точ% ку зору, оскільки під час колективного трудового спору вимоги працівників стосуються, насамперед, захисту прав, які вони вважають порушеними власником або уповноваженим ним органом. Стосовно суб’єкта права на страйк, то слід зазначити таке. У сучасній науковій літературі розглядається питання про те, чи є право на страйк колективним або ж чи є воно індивіду% альним правом громадян України. У дослідженні цього питання важли% вим є досвід Росії. Так, ст. 37 Консти% туції РФ має норму про те, що кожен має право на індивідуальні та колек% тивні трудові спори з використанням встановлених федеральним законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк. Формулювання «ко% жен має право…» вказує на те, що пра% во на страйк є особистим правом, яке може реалізуватись і індивідуально громадянином, і колективно. Проте існує стереотип про те, що страйк — це масова відмова від роботи. І це, в свою чергу, пояснюється тим, що поняття страйку застосовується виключно до колективних трудових спорів. У цьо% му контексті необхідно визнати те, що за реалізацію свого конституційного права громадянин не може бути при% тягнутий до відповідальності, у нашо% му випадку — до дисциплінарної. Якщо провести паралель із законо% давством України, то у ст. 44 Консти% туції України закріплено, що ті, хто працює, мають право на страйк для за% хисту своїх економічних і соціальних інтересів. Таким чином, у Конституції України також не зазначено, що право на страйк є колективним правом. Тоб% то склалась ситуація, яка є анало% гічною описаній вище, — висновок про те, що право на страйк — це колектив% не право, робиться на підставі спціаль% ного закону, а саме: Закону України «Про порядок вирішення колектив% них трудових спорів (конфліктів)». У згаданому вище Законі встановлено, що вимоги працівників, які висува% ються перед оголошенням страйку, вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів тру% дового колективу підприємства, уста% нови, організації чи їх структурного підрозділу. Проте спеціальний закон може деталізувати, але не обмежувати. В нашому ж випадку поняття права на страйк як колективного права обмеже% не, оскільки обов’язковою умовою є наявність волі більшості працівників страйкуючої структурної одиниці. Тобто існуюча ситуація в законо% давстві України повинна тлумачитись таким чином, що на сьогодні немає нормативно%правового акта, який би більш широко прописував процедуру організації та проведення страйку як колективного права, а також встанов% лював процедуру проведення попе% редніх процедур для реалізації права 217• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • ПРАВО НА СТРАЙК, ЙОГО КОНСТИТУЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ на страйк для захисту свого індивіду% ального трудового права. Відповідно, вважаємо за доцільне на нормативно%правовому рівні закрі% пити можливість проведення страйку не лише для більшості працівників підприємства, установи, організації, а й для меншого колективу працівників, права яких були порушені роботодав% цем. Тобто пропонується для біль% шості працівників підприємства шля% хом страйку дозволити відстоювати права та інтереси (як це і є на сьо% годні), а для колективу працівників, які є меншістю, залишити можливість захищати свої порушені права. Право на страйк для захисту індивідуальних трудових прав також має право на існування, проте воно зможе бути ре% альним важелем впливу не для всіх працівників, а лише для окремих через специфіку їхньої роботи. Позаяк колективна дія і масова відмова від роботи завжди є відчутнішими для роботодавця, то швидше, саме такі ор% ганізовані дії будуть більш результа% тивними. Отже, у сфері вдосконалення зако% нодавства про страйк має бути прове% дена значна робота, потребує вдоско% налення конституційне визначення страйку. А саме — пропонуємо розши% рити це визначення і закріпити, що: «Право на страйк закріплюється за кожним, хто працює, для захисту своїх економічних і соціальних прав та інте% ресів, а також всіх інших прав та інте% ресів, на які здійснив посягання робо% тодавець». Зокрема, це право має бути у «кожного, хто працює», а не лише у більшості працівників конкретного підприємства; захисту повинні підля% гати не лише інтереси, а й порушені права як у соціально%економічній, так і в інших сферах, на які може здійсни% ти посягання роботодавець. Зважаючи на те, що внесення змін до Консти% туції — це складна та довготривала процедура, вважаємо за доцільне вод% ночас отримати тлумачення Консти% туційного Суду України стосовно обсягу цього права для уникнення зловживань та штучних обмежень прав працівників, що відбуваються і відбуватимуться до прийняття зазна% чених вище змін. Зрозуміло, що для розвитку цієї конституційної норми необхідно ство% рювати спеціальне законодавство, яке встановлюватиме прийнятні межі для реалізації права на страйк. Проте в будь%якому разі точкою відліку є вдос% коналення конституційної норми, яка в жодному разі не повинна бути обме% жуючою для працівників. До того часу підхід до вирішення ситуацій стосовно правомірності чи неправомірності проведення страйків має бути гнучким. Слід виходити з то% го, що якщо вимоги, які згідно з чин% ним законодавством не охоплюються предметом страйку, висуваються вод% ночас з іншими, які є предметом страйку, то доцільно погодитись із од% ночасним їх розглядом для зниження соціального напруження в трудовому колективі. Водночас, коли працівни% ками висуваються лише вимоги, що не передбачені нормативно%правовими актами як можливий предмет страйку, то виникає ситуація, яка не передбаче% на чинним законодавством про працю. Так, наприклад, у разі легального виз% нання страйків з вимогами до уряду автоматично порушуються права ро% ботодавця, що виступатиме як пост% раждала сторона [24]. Відповідно, кожну ситуацію слід розглядати окре% мо і розуміти, що межа для квалі% фікації вимог працівників є тонкою, і наявність політичного відтінку не по% винна розцінюватись як однозначна незаконність страйку. 218 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 10 • ISSN 0132�1331 • М. Процишен ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ 1. Мурашин О. Страйки : правові питання // Підприємство, господарство і право. — 2000. — № 10. — С. 67. 2. Jackson M. Strikes. — Brighton : Wheatheaf books : N. Y. : St. Martin’s press, 1987. — XI, 232 p. 3. Миронов В. К. Право на забастовку как новый институт трудового права стран Восточной Евро$ пы // Вестник Моск. ун$та. — 1998. — Сер. 11, Право. — № 2. — С. 54. 4. Киселев И. Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе : соціально$правовые аспек$ ты : моногр. — М., 1978. — С. 167. 5. Там же. — С. 169. 6. Миронов В. К. Право на забастовку как новый институт трудового права стран Восточной Евро$ пы // Вестник Моск. ун$та. — 1998. — Сер. 11. Право. — № 2. — С. 53. 7. Киселев И. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе : соціально$правовые аспекты : моногр. — М., 1978. — С. 173. 8. Nikish A. Arbeitsrecht, Bd. 2. Tubingen, 1959. — S. 104. 9. Kahn-Freund O., Hepple B. Laws against Strikes. — London, 1972. — Р. 15. 10. Киселев И. Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе : соціально$правовые аспек$ ты : моногр. — М., 1978. — С. 174. 11. Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право : учеб. для вузов. — М., 1998. — С. 156. 12. Краткий политический словарь / сост. и общ. ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. — 4$е изд. доп. — М., 1989. — С. 140. 13. Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право : учеб. для вузов. — М., 1998. — С. 157–158. 14. Конституційне право України : підруч. для вузів / за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. То$ дики. — К., 1999. — С. 139–142. 15. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины : учеб. пособ. — Х., 2004. — С. 298. 16. Болотіна Н. Б. Трудове право України : підруч. — 2$ге вид., стер. — К., 2004. — С. 19. 17. Чанишева Г. І. Право на страйк : міжнародні стандарти та законодавство України // Право України. — 2000. — № 12. — С. 83. 18. Рабинович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина : навч. посіб. — К., 2004. — С. 132. 19. Нуртдинова А. Ф. Забастовка : проблемы применения законодательства // Юридический мир. — 1997. — № 4. — С. 13. 20. Кузьміна С. В. Шахтарський страйковий рух України в 1989–1999 роках : автореф. дис. ... канд. істор. наук : 07.00.01. — Д., 2007. — С. 11. 21. Хорват И. Право на забастовку // Профсоюзы. — 1997. — №7. — С. 35. 22. Лазор В. В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучас$ ному етапі : моногр. — Луганськ, 2004. — С. 321. 23. Чанишева Г. Право на страйк : міжнародні стандарти та законодавство України // Право України. — 2000. — № 12. — С. 84. 24. Нуртдинова А. Ф. Забастовка : проблемы применения законодательства // Юридический мир. — 1997. — № 4. — С. 17. Рекомендовано до друку кафедрою правового регулювання економіки Київ� ського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Вийшов друком навчальний посібник: Трудове право України : практикум : навч. посіб. / П. Д. Пилипенко, З. Я. Козак, Д. Р. Лещух, Т. В. Парпан ; за ред. П. Д. Пилипенка. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. — 344 с. Навчальний посібник є класичним варіантом практикуму, що зазвичай вико$ ристовується для проведення практичних занять з курсу «Трудове право України». Він містить перелік основних тем, які за навчальними планами виносяться на практичні заняття, і сформований з урахуванням вимог, передбачених Положен$ ням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. До кожної теми практичного заняття подається перелік основних запитань та запитань для самоконтролю, а також завдання практичного характеру, що спрямовані на вирішення спірних питань застосування трудового законодавства. Згідно з новими вимогами у посібнику подаються також тестові завдання, що мо$ жуть використовуватися для поточного та підсумкового контролю знань. Посібник буде корисним для студентів, які вивчають юридичні дисципліни, аспірантів, викладачів та усіх тих, хто хотів би закріпити свої знання з трудового права. Замовляйте видання за телефонами: (44) 537�51�20, 537�51�21 або електронною поштою sales@inyure.kiev.ua http://shop.inyure.kiev.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28699
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0132-1331
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:21:13Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Процишен, М. 2011-11-17T09:11:46Z 2011-11-17T09:11:46Z 2009 Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення / М. Процишен // Право України. — 2009. — № 10. — С. 211-218. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28699 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Трибуна молодого вченого Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення Article published earlier
spellingShingle	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення Процишен, М. Трибуна молодого вченого
title	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
title_full	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
title_fullStr	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
title_full_unstemmed	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
title_short	Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
title_sort	право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення
topic	Трибуна молодого вченого
topic_facet	Трибуна молодого вченого
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28699
work_keys_str_mv	AT procišenm pravonastraikiogokonstitucíineviznačennâtamožlivostívdoskonalennâ

Право на страйк, його конституційне визначення та можливості вдосконалення

Репозитарії

Схожі ресурси