Наукові засади конституційного реформування в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Право України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28722 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Наукові засади конституційного реформування в Україні / В. Тацій // Право України. — 2009. — № 11. — С. 12-18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28722 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Тацій, В. 2011-11-18T12:24:58Z 2011-11-18T12:24:58Z 2009 Наукові засади конституційного реформування в Україні / В. Тацій // Право України. — 2009. — № 11. — С. 12-18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28722 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» Наукові засади конституційного реформування в Україні Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Наукові засади конституційного реформування в Україні |
| spellingShingle |
Наукові засади конституційного реформування в Україні Тацій, В. Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| title_short |
Наукові засади конституційного реформування в Україні |
| title_full |
Наукові засади конституційного реформування в Україні |
| title_fullStr |
Наукові засади конституційного реформування в Україні |
| title_full_unstemmed |
Наукові засади конституційного реформування в Україні |
| title_sort |
наукові засади конституційного реформування в україні |
| author |
Тацій, В. |
| author_facet |
Тацій, В. |
| topic |
Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| topic_facet |
Всеукраїнський форум учених, правознавців «Як ефективніше облаштувати владу в Україні» |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Право України |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0132-1331 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28722 |
| citation_txt |
Наукові засади конституційного реформування в Україні / В. Тацій // Право України. — 2009. — № 11. — С. 12-18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT tacíiv naukovízasadikonstitucíinogoreformuvannâvukraíní |
| first_indexed |
2025-11-25T20:39:07Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:39:07Z |
| _version_ |
1850527588499324928 |
| fulltext |
12 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© В. Тацій, 2009
Визначальними засадами будь'
яких соціальних перетворень є
їх системність, плановість та на'
укове обґрунтування. Особливим чи'
ном це стосується такої реформи
суспільних відносин, як оновлення
змісту конституційного ладу. Події
навколо необхідності реформування
Основного Закону України спричини'
ли не лише появу доволі діаметраль'
них поглядів щодо нового змісту
інститутів конституційного права,
особливо у сфері здійснення держав'
ної влади, а й продемонстрували не'
обхідність консолідації зусиль усіх без
винятку політичних сил щодо спосо'
бів вирішення цього питання. Заради
спрямування таких зусиль у руслі роз'
будови вітчизняної конституційної
системи на засадах правової та демо'
кратичної державності наукова
громадськість здійснює відповідні
кроки шляхом проведення масштаб'
них наукових форумів, оприлюднення
результатів обговорення складних
державно'правових проблем на
шпальтах наукової періодики та у ін'
ших засобах масової інформації, на'
дання експертних висновків щодо
проектів актів, які стосуються такого
системного оновлення конституційно'
го регулювання конституційного ладу
в нашій державі.
Саме до розряду таких заходів за
важливістю можна віднести всеук'
раїнську науково'практичну конфе'
ренцію «Конституційний процес в
Україні: здобутки та проблеми», яка
була проведена Академією правових
наук України спільно із Національною
юридичною академією України імені
Ярослава Мудрого в м. Харкові 25 та
26 червня 2009 р. [1]. У цьому вельми
представницькому науковому форумі
взяли участь понад 200 осіб — пред'
ставники вищих та місцевих органів
державної влади (зокрема, 4 суддів
Конституційного Суду України) та
провідних правових шкіл нашої дер'
жави. В основі обговорення лежали
всі без винятку «конституційні»
пропозиції, що існують на сьогодні, в
тому числі проекти нової редакції
Конституції України, запропоновані
Президентом України, провідними
політичним силами, правозахисними
організаціями, певними вченими та
громадськими діячами.
За результатами зроблених допові'
дей та полеміки стосовно висловлених
думок щодо подальшої конституцій'
ної розбудови України були вироблені
НАУКОВІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО
РЕФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ
В. ТАЦІЙ
доктор юридичних наук, професор,
академік НАН України,
президент АПрН України,
ректор
(Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого)
13• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
НАУКОВІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ
рекомендації щодо оптимізації проце'
су оновлення конституційного тексту.
На певні з таких рекомендацій хотіло'
ся б звернути увагу, висловивши
додаткові власні міркування.
Вважаємо, що на одному з перших
місць у таких складних процесах має
перебувати питання необхідності за'
безпечення спадковості у конститу'
ційно'правовому розвитку країни.
Прийнята 28 червня 1996 р. Консти'
туція України була визнана міжнарод'
ними експертами в галузі публічного
права як один із найдосконаліших до'
кументів демократичного урядування,
який існував на європейському конти'
ненті на той час. Однак вітчизняні
політики не змогли повною мірою
скористатись потужним позитивним
потенціалом цього Основного Закону.
Спокуса виписати правила «під себе»
завжди існує у будь'якому політикумі.
Інша річ, що у демократичній країні на
заваді її реалізації стоять міцні меха'
нізми захисту конституційного ладу в
особі жорсткої процедури внесення
змін до Основного Закону, функціону'
вання спеціалізованої інституції —
Конституційного Суду та існування
інших засобів правової охорони Кон'
ституції.
Так сталось, що прийнята 8 грудня
2004 р. конституційна реформа не бу'
ла повністю науково обґрунтованою і,
що найголовніше, не вирішила основ'
ного завдання — усунути дуалізм в
управлінні виконавчою владою. Таке
поспішне реформування спричинило
сплеск гострих протистоянь на вищо'
му владному рівні. Отже, на сьогодні
назріла потреба у системному онов'
ленні правового регулювання консти'
туційного ладу України.
Водночас, як було заявлено на по'
чатку, такі еволюційні перетворення
мають відбуватись з урахування набу'
того попередньо позитивного досвіду
у конституційному будівництві. Такий
«позитив» може стосуватись не лише
змістовних моментів конституційного
тексту, а й суто процедурних питань,
які б забезпечили максимальну легі'
тимність при ухваленні нового Основ'
ного Закону.
Позитивним для ефективного
оновлення змісту Конституції є те, що
ключові моменти майбутнього Основ'
ного Закону обговорюються на всіх
рівнях із широким залученням засобів
масової інформації до цих процесів.
Хотілося б пригадати події, що відбу'
вались у той час, коли розроблявся
чинний Основний Закон. Тоді було
проведено всенародне обговорення
проектів конституційного тексту. Хоча
процес прийняття нової Конституції і
розтягнувся у часі, переважно через
періодичне протистояння між вищи'
ми органами влади, все ж 28 червня
1996 р. для нашої країни стало днем,
коли була перегорнута сторінка у
державному будівництві, і спільно
парламентом та главою держави був
зроблений важливий крок на шляху
до входження нашої держави до єди'
ної демократичної європейської сім’ї.
Переконаний, що результати обго'
ворення стануть основою для доопра'
цювання запропонованих ініціатив,
що, безперечно, сприятиме більшій
легітимності цього основоположного
акта. Можна говорити, що така
Конституція буде, справді, правовим
документом.
Загалом же ще досить значною про'
блемою залишається усвідомлення
громадянами України значущості
Конституції для розвитку України як
демократичної та правової держави.
Так, проведене рік тому соціологічне
опитування Центром економічних та
політичних досліджень імені Разумко'
ва, присвячене Дню Конституції
України, продемонструвало (порівня'
14 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
В. Тацій
но із аналогічним дослідженням у
2003 р.) досить негативні тенденції у
правовій свідомості громадян. Так, із
2 014 опитаних повнолітніх громадян
України лише 5 % відповіли ствердно
на запитання «Чи вважаєте Ви День
Конституції дійсно великим святом?»
(у 2003 р. таких було 4,9 % опитаних),
32,9 % заявили, що це звичайне свято
(2003 р. — 33,3 %), 41,2 % відповіли,
що для них цей день — звичайний
вихідний, а ніякий не святковий
(44,4 % у 2003 р.). Показовим є також і
те, що лише 21,4 % опитаних правиль'
но назвали рік прийняття Конституції
України, тоді як 53,5 % не змогли дати
відповіді взагалі (або відмовились її
давати); 5,4 % вказали на 1991 р., а
4,6 % — на 1994 р., як на рік прийняття
Основного Закону України [2].
Причин такого явища багато. Ма'
буть, що провідне місце посідає безвід'
повідальне ставлення владних інсти'
туцій до виконання конституційних
приписів, особливо в частині гаранту'
вання конституційних прав і свобод.
Тому в цьому контексті вважаємо за
доцільне поставити питання про пере'
гляд підходів до формулювання засад
конституційного ладу, присвячених
здійсненню державної влади (до речі,
на цьому було наголошено у багатьох
виступах учасників конференції). На
сьогодні конституційна теорія та прак'
тика ґрунтується, насамперед, на такій
вихідній, доктринальній засаді, як
поділ влади на три гілки: «Державна
влада в Україні здійснюється на заса'
дах її поділу на законодавчу, виконавчу
та судову» (ч. 1 ст. 6 Конституції). Це
приводить до того, що реалізація дер'
жавної влади розглядається крізь приз'
му її механічного поділу на три ключові
функції. Натомість на другий план
відходить вкрай важливі, попри те, не
відображені на конституційному рівні
сторони функціонування владного ме'
ханізму. А саме те, що влада, незалежно
від того, на які гілки ми її ділимо, має
бути єдиною у виробленні та здій'
сненні курсу державної політики, і най'
головніше — всі гілки влади мають
нести відповідальність за стан справ у
державі й суспільстві. Вважаємо, що
така засада повинна з’явитись у тексті
нової Конституції.
Знову ж таки, в контексті принци'
пу поділу влади можна поставити під
сумнів щодо пропозиції надати депу'
татам можливість водночас бути
членами Уряду (ч. 2 ст. 90 президент'
ського проекту). Але навряд чи це
сприятиме утвердженню в нашій дер'
жаві повноцінного механізму стриму'
вань та противаг між гілками влади.
Проблемним у подальшому просу'
ванні до конституційного реформу'
вання є те, що, як зазначалось на по'
чатку, пропозиції щодо реформування
мають доволі часто несистемний
характер і не завжди мають під собою
чітке науково'доктринальне підґрун'
тя. Йдеться, зокрема, про попередньо
схвалений і спрямований до Консти'
туційного Суду 20 жовтня цього року
проект Закону про внесення змін до
Конституції України (щодо гарантії
недоторканності для окремих посадо'
вих осіб) (реєстраційний № 3251 від
3 жовтня 2008 р.)
Вважаємо, що до цього питання
слід підходити зважено. Оскільки
ключовою метою інституту депутатсь'
кої недоторканності є гарантування
опозиційної діяльності як у парла'
менті, так і поза його межами. В сучас'
ному демократичному світі немає
жодної Конституції, в якій у тій чи
іншій формі не були встановлені такі
гарантії парламентаріїв. Так, напри'
клад у Франції, жоден член Парламен'
ту за злочин або проступок не підлягає
арешту чи застосуванню будь'яких
інших заходів, пов’язаних із позбав'
15• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
НАУКОВІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ
ленням чи обмеженням волі, без
дозволу Бюро палати, членом якої він
є (крім випадків, коли члена парла'
менту затримали на місці скоєння зло'
чину чи проти нього постановлений
обвинувальний вирок суду (ч. 2 ст. 26
Конституції Франції). І тому часткове
обмеження (а не повна ліквідація)
інституту недоторканності народних
депутатів може мати відповідний
ефект для посилення демократизації
політичних процесів.
Однак при цьому виникає питання
про те, наскільки доцільно ліквідову'
вати гарантії недоторканності глави
держави як особи, що своєю діяль'
ністю має забезпечувати стабільність
у функціонуванні всього державного
механізму, а для цього мають бути
створені умови, коли політичний тиск
з боку будь'яких інших владних інсти'
туцій буде мінімізованим.
Під час обговорення питань кон'
ституційного будівництва учасники
конференції звернули увагу на цілий
ряд проблемних питань, які деструк'
тивно впливають на розвиток політи'
ко'правових процесів і можуть бути
вирішені вже на цьому етапі без вне'
сення відповідних змін до Конституції
України. Однією з них є поспішність у
запровадженні пропорційної виборчої
системи на місцевих виборах.
20 жовтня 2009 р. Верховна Рада
України призначила чергові вибори до
місцевих рад на 30 травня 2010 р. Вва'
жаємо, що проведення таких виборів
не дасть ефективного результату без
суттєвої реформи виборчої системи.
Проведення виборів 2006 р. до ор'
ганів місцевого самоврядування та
практика їх діяльності засвідчили
передчасність запровадження пропор'
ційної виборчої системи до обласних,
районних та інших місцевих рад.
Такий крок призвів до надмірної
політизації цих владних структур.
Більше того, така радикальна зміна
виборчої системи не повною мірою
відповідає чинній Конституції. Відпо'
відно до ч. 4 ст. 140 Конституції
обласні та районні ради мають пред'
ставляти спільні інтереси територіаль'
них громад міст, селищ та сіл, що вхо'
дять до складу того чи іншого регіону.
Натомість за пропорційної виборчої
системи до складу рад потрапили гро'
мадяни, які навіть ніколи не мешкали
в тих чи інших населених пунктах об'
ласті (району). Наприклад, у Луган'
ській обласній раді немає жодного
представника територіальних громад
6 із 18 районів. Територіальні громади
4 міст та 8 районів представлені в об'
ласній раді лише одним депутатом
кожна. Із числа обраних депутатів три
не мають узагалі ніякого відношення
до територіальних громад Луганщини,
оскільки є членами територіальної
громади м. Києва. Ще більш проблем'
ною в цьому плані виглядає ситуація у
Харківській та Одеській обласних
радах. Так, серед депутатського корпу'
су Харківської обласної ради не пред'
ставлені 17 з 27 районів області. 94 із
120 депутатів Одеської обласної ради
зареєстровані за основним місцем про'
живання у обласному центрі — м. Оде'
сі, троє є мешканцями столиці, а зага'
лом в обласній раді не представлено
11 районів із 26 та 3 міста обласного
значення із семи [3].
З урахуванням розвитку політич'
ної системи, що стався за часи застосу'
вання пропорційної виборчої системи
та необхідності поновлення безпосе'
реднього зв’язку депутатів із виборця'
ми (територіальними громадами),
означену проблемну ситуацію можна
виправити, прийнявши новий Закон
України «Про вибори депутатів Вер'
ховної Ради Автономної Республіки
Крим, місцевих рад та сільських, се'
лищних, міських голів», та запрова'
16 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
В. Тацій
дивши виборчу систему на місцевому
рівні, при якій місцеві осередки полі'
тичних партій залишаться домінуючи'
ми суб’єктами висування кандидатів,
однак виборці отримують можливість
голосувати за конкретні персоналії.
Учасники конференції висловили
впевненість, що робота на проектом
нової Конституції повинна іти в руслі
тих рішень, які були прийняті народом
на всеукраїнському референдумі
16 квітня 2000 р. Нагадаємо, що ре'
зультати цього референдуму були такі:
скорочення депутатського корпусу до
300 членів («за» 26,7 млн або ж
89,91 %); встановлення додаткових
підстав розпуску парламенту — не'
створення протягом місяця парла'
ментської більшості (ця позиція була
імплементована в процесі консти'
туційної реформи 2004 р.) та незатвер'
дження протягом трьох місяців Дер'
жавного бюджету («за» 25,17 млн або
ж 84,69 %); ліквідація депутатської
недоторканності («за» 26,46 млн або ж
89 %); створення двопалатного парла'
менту (редакція питання була такою:
«Чи підтримуєте Ви необхідність фор'
мування двопалатного парламенту в
Україні, одна з палат якого представля'
ла б інтереси регіонів України і сприя'
ла б їх реалізації, та внесення
відповідних змін до Конституції Украї'
ни і виборчого законодавства?») («за»
більше 24 млн громадян або ж 81,68 %).
Слід зауважити, що питання безпо'
середньої демократії в аспекті консти'
туційної правосуб’єктності Україн'
ського народу ще не отримало свого
належного доктринального оформ'
лення. Окремі ж моменти цієї пробле'
матики вирішені на рівні правових по'
зицій Конституційного Суду України
доволі суперечливо. Достатньо зазна'
чити, що, аналізуючи Указ Президента
про проголошення згаданого всеук'
раїнського референдуму за народною
ініціативою, Суд висловив таку пози'
цію: «Виходячи з положень статей 69,
72 Конституції України, Конституцій'
ний Суд України вважає, що у разі
схвалення всеукраїнським референду'
мом за народною ініціативою питань…
ці питання є обов'язковими для роз'
гляду і прийняття рішень відповідни'
ми органами державної влади в поряд'
ку, визначеному Конституцією Украї'
ни, зокрема її розділом XIII «Внесен'
ня змін до Конституції», та законами
України» (абзац 2 п. 4.3 мотивувальної
частини Рішення Суду від 27 березня
2000 р. № 3'рп/2000 (справа про все'
український референдум за народною
ініціативою) [4].
Натомість через вісім років у справі
про прийняття Конституції та законів
України Суд надав таке офіційне тлу'
мачення окремим положенням Основ'
ного Закону, які стосуються консти'
туційної правосуб’єктності народу:
«Положення частин другої, третьої
статті 5, статті 69 Конституції України
слід розуміти так, що рішення все'
українського референдуму щодо при'
йняття законів є остаточним і не
потребує будь'якого затвердження, в
тому числі Верховною Радою Украї'
ни» (п. 4 резолютивної частини
Рішення Суду від 16 квітня 2008 року
№ 6'рп/2008) [5].
Отже, виникає просте і зрозуміле
запитання — як повинні діяти владні
інституції у разі проведення у майбут'
ньому аналогічного до референдуму
16 квітня 2000 року всеукраїнського
плебісциту? І чи може Український
народ вносити зміни до Основного
Закону за власною ініціативою без по'
переднього рішення парламенту? Вва'
жаємо, що без чітких відповідей на ці
запитання про забезпечення стабіль'
ності конституційного ладу України і
гарантування народовладдя в подаль'
шому говорити буде вкрай складно.
17• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
НАУКОВІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ
Предметом дискусії на конференції
було питання про запровадження дво'
палатного парламенту в Україні. З
цього приводу можна висловити такі
міркування.
По'перше, створення двопалатної
структури парламенту дасть змогу не
лише поліпшити якість законів, що
приймаються, але може стати гарантією
того, що ці закони так чи інакше не бу'
дуть ущемлювати інтереси регіонів,
особливо в бюджетно'фінансовій сфері.
По'друге, найбільш оптимальним
способом формування верхньої пала'
ти Сенату вважаємо обрання його
членів на загальних зборах (колегіях)
депутатів (чи їх делегатів) місцевих
рад тієї чи іншої області. Схожий до
цього спосіб застосовується у Франції
і він довів свою ефективність з точки
зору врахування парламентом регіо'
нальних настроїв при ухваленні важ'
ливих рішень.
По'третє, для того щоб кожен ре'
гіон був представлений належним чи'
ном, варто враховувати при визна'
ченні кількості сенаторів від кожної
області кількість її населення. Важко
погодитись із тим (як це пропонується
у президентському проекті), що об'
ласть, яка налічує більше 4,8 млн меш'
канців (Донецька обл.), матиме у
Сенаті стільки ж представників,
скільки і малочисленні регіони (на'
приклад, Чернівецька область, де меш'
кає менше 1 млн громадян).
По'четверте, варто, на нашу думку,
започаткувати механізм відкликання
сенаторів колегіями депутатів, які їх
делегували. Це дасть можливість забез'
печувати зв’язок сенаторів із власними
регіонами і відчуття ними постійної
відповідальності за покладені на них
обов’язки.
По'п’яте, корисним є також враху'
вання зарубіжного досвіду формуван'
ня верхніх палат. Так, наприклад, при
формуванні верхньої палати Націо'
нального парламенту Ірландії, Сенату
із 60 її членів 11 призначаються
прем’єр'міністром, а 49 — обираються
(43 — професійними групами, 6 — уні'
верситетами).
Стосовно судової гілки влади, учас'
никами конференції була висловлена
пропозиція запровадити у тексті нової
Конституції спеціальний розділ під
назвою «Судова влада», до якого слід
включити найбільш загальні положен'
ня організації цієї гілки державної
влади. Назва «Судова влада» дає змо'
гу викласти у розділі норми, що стосу'
ються інших органів, які не відправля'
ють правосуддя, проте мають відно'
шення до організації її функціонуван'
ня — Вища рада юстиції, кваліфіка'
ційні комісії суддів, органи суддів'
ського самоврядування, Академія суд'
дів, Державна судова адміністрація.
У цьому контексті слід підтримати
ініціативу щодо зміни підходу до фор'
мування Вищої ради юстиції: Прези'
дент пропонує, щоб рада складалась із
16 членів, — 8 з яких обирає З’їзд суд'
дів, по 4 члени призначатимуть Прези'
дент і Сенат. До того ж члени ради ма'
ють працювати на постійній основі,
що виключає будь'яке сумісництво
(частини 2, 3 ст. 144 проекту).
9. В аспекті питання про зміну
структури нового Основного Закону,
вважаємо за доцільне звернути увагу
на пропозицію запровадження в тексті
Конституції спеціального розділу
«Охорона Конституції», яка вислов'
лювалась нами ще на етапі розроблен'
ня чинного Основного Закону [6]. До
цього розділу можна включити питан'
ня функціонування інституцій, що
покликані забезпечувати неухильне
виконання конституційних норм
(Конституційного Суду (як органу
конституційної юрисдикції), Уповно'
важеного парламенту з прав людини
18 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
В. Тацій
(як органу, що покликаний захищати
конституційні права людини), Рахун'
кової палати (як органу, що поклика'
ний захищати конституційні засади
фінансово'економічної безпеки дер'
жави), Прокуратури (як системи
органів, які забезпечують консти'
туційну законність у діяльності влад'
них інституцій, насамперед тих, що
провадять дізнання та досудове
слідство), а також питання притягнен'
ня осіб до відповідальності за їх пору'
шення. Це б сприяло утвердженню
принципів конституціоналізму в на'
шому суспільстві, підвищенню зна'
чення вказаних інституцій, корекції їх
функціонального призначення та усві'
домленню громадянами важливості
Конституції як Основного Закону
держави та суспільства.
До речі, цікавий матеріал для роз'
думів дає аналіз зарубіжних консти'
туцій. Так, у Конституції Австрії є
розділ 6 «Гарантії дотримання Кон'
ституції та законності управління»
(положення про адміністративні сена'
ти, Федеральний сенат у справах
біженців, Адміністративний суд та
Конституційний Суд). У Конституції
Південно'Африканської Республіки є
глава 9 «Державні установи, що під'
тримують конституційну демократію»
(положення про Народного захисни'
ка, Комісію з прав людини, Комісію з
розвитку та захисту прав культурних,
релігійних та мовних спільнот, комі'
сію із гендерної рівності, Генерального
аудитора та Виборчу комісію).
Підсумовуючи викладене вище, ще
раз наголосимо на тому, що без належ'
ного наукового обґрунтування по'
дальші конституційно'правові пере'
творення в нашій державі не зможуть
отримати належного ефекту. Тому
надзвичайно важливим є проведення
таких наукових форумів, однак не
менш важливим є зацікавленість у їх
проведенні не лише наукових шкіл, а й
вищих владних інституцій, а також
готовність останніх дослухатись до
вироблених науковцями порад та про'
позицій.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Всеукраїнська науково/практична конференція «Конституційний процес в Україні: здобутки та
проблеми» (25–26 червня 2009 р., м. Харків) // Вісник Конституційного Суду України. —
2009. — № 4. — С. 95–97.
2. Соціологічне опитування на тему «Як Ви ставитесь до Дня Конституції України?» //
http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=150
3. Гриневецкий С. Большие проблемы малой власти // Зеркало недели. — 2006. — 22–28 апр.
4. Офіційний вісник України. — 2000. — № 30. — Ст. 1285.
5. Офіційний вісник України. — 2008. — № 32. — Ст. 1056.
6. Тацій В. Я., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони Конституції // Вісник Академії правових
наук України. — 1995. — № 3. — С. 35–42.
|