Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні
Saved in:
| Published in: | Право України |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28745 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні / А. Лукашенко // Право України. — 2009. — № 11. — С. 190-195. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860113939677839360 |
|---|---|
| author | Лукашенко, А. |
| author_facet | Лукашенко, А. |
| citation_txt | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні / А. Лукашенко // Право України. — 2009. — № 11. — С. 190-195. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Право України |
| first_indexed | 2025-12-07T17:35:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
190 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
© А. Лукашенко, 2009
КОНСТИТУЦІЙНО&ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ
САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ
А. ЛУКАШЕНКО
Інститут законодавства
Верховної Ради України
Аналіз положень Конституції Ук'
раїни визначає концепцію само'
врядування рангом однієї з клю'
чових проблем формування влади, що
підтверджується і досвідом європей'
ських країн, зокрема Європейською
хартією місцевого самоврядування.
Для жителів будинків, вулиць,
кварталу або інших територіальних
одиниць передбачено можливість
створювати органи самоорганізації,
які отримують дозвіл на утворення та
частину повноважень, майна, фінан'
сів. Основним законом реалізації вка'
заного конституційного положення є
Закон України «Про місцеве самовря'
дування в Україні». Водночас законо'
давець неповно зазначив, яким саме
повинен бути механізм делегування
повноважень органів місцевого само'
врядування органам самоорганізації
населення, якими повноваженнями
мають наділятися останні. Таким чи'
ном, ці питання залишені на розсуд
органів місцевого самоврядування
(ст. 5) [16].
За сучасних умов та прагнень
України розвиватись демократичним
шляхом, стати повноправним членом
Європейського Союзу як міжнародної
організації та європейської спільноти
як «культурного явища», одним із
важливих питань є повноцінне функ'
ціонування органів самоорганізації
населення. Адже це одна з найне'
обхідніших умов для розвитку грома'
дянського суспільства. Законодавча
реальність їх відносить до одного з
елементів системи місцевого самовря'
дування. Маючи досить складну
громадсько'публічну природу, органи
самоорганізації повинні бути узго'
джені з системою вітчизняного місце'
вого самоврядування.
Проаналізуємо розуміння повнова'
жень у науковій юридичній літературі.
Термін «повноваження» юридична ен'
циклопедична література пояснює як
сукупність прав і обов’язків держав'
них органів і громадських організацій,
що закріплені за ними у визначеному
законодавством порядку для здійснен'
ня покладених на них функцій. Одно'
часно вказується на його близькість за
своїм значенням до терміна «компе'
тенція» [17, 590]. На думку П. Білен'
чука, В. Кравченка та М. Підмогиль'
ного, повноваження місцевого само'
врядування зазначаються як «права і
обов’язки територіальних громад,
191• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
КОНСТИТУЦІЙНО�ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ…
органів місцевого самоврядування із
здійснення завдань та функцій місце'
вого самоврядування», що «визнача'
ються Конституцією і законами
України, іншими правовими актами»
[3, 24]. Д. Голосніченко розглядає по'
вноваження з огляду на ознаку їх
владності та як елемент характеристи'
ки органів влади і місцевого самовря'
дування [5, 123–124].
У зазначених підходах до спільної
думки сходяться позиції наявності
прав і обов’язків для реалізації покла'
дених функцій. Акценти відмінності
зроблені на комплексному розумінні
прав і обов’язків окремих елементів
місцевого самоврядування (терито'
ріальна громада), здійсненні завдань,
передачі повноважень населенням на
здійснення влади відповідним держав'
ним органам.
Законодавець повноваження орга'
нів самоорганізації населення чітко
прописує у статтях 14–15 їх профіль'
ного Закону, розподіляючи на власні й
делеговані [15]. До власних повнова'
жень належать ті, що були надані
відповідно до Конституції та законів
України сільській, селищній, міській
або районній у місті (у разі її створен'
ня) раді органам самоорганізації насе'
лення (далі — ОСН) під час їх утво'
рення, а до делегованих — повнова'
ження сільської, селищної, міської,
районної в місті (у разі її створення)
ради, якими вона додатково наділяє
ОСН.
Згідно з чинним законодавством
ОСН не мають права погоджувати до'
кументи, які ініціювали жителі мікро'
районів, вулиць чи будинків. Як унор'
мовано в ст. 14 їх профільного Закону
[15], вони можуть лише «сприяти»,
«представляти», «інформувати»,
«організовувати на добровільних заса'
дах» тощо. Більш ефективним, на на'
ше переконання, був би механізм
представлення ініціатив місцевих жи'
телів не депутатами місцевих рад, а ор'
ганами самоорганізації, які повинні
бути наділені відповідними повнова'
женнями.
О. Остапенко власними повнова'
женнями органів самоорганізації вва'
жає ті, що «віднесені Законом до їх
відання, які надаються йому відпо'
відною місцевою радою при створенні
такого органу і які не належать до
відання інших суб’єктів місцевого са'
моврядування й органів державної
влади» [14, 11]. А делеговані — повно'
важення сільської, селищної, районної
в місті (у разі її створення) ради, яки'
ми вона додатково наділяє ОСН.
Водночас нейтральних повнова'
жень, тобто неналежних іншим
суб’єктам місцевого самоврядування
та органам державної влади, в природі
немає і бути не може. На нашу думку,
природним є той факт, який свідчить
про те, що власні повноваження є
власними тому, що їх ніхто не делегує
і вони виникають (виходять) за тери'
торіальною ознакою, тобто залежать
від того, де утворюються безпосеред'
ньо органи самоорганізації. А вже все,
що є на тій території, має належати до
компетенції органів самоорганізації,
бо вони утворюються для того, щоб
бути повноправними господарями і не
допускати територіального свавілля
осіб, підприємств, установ, організацій
щодо власної прибудинкової зони за'
ради власної вигоди або вигоди третіх
осіб. Лише у цьому разі власні повно'
важення будуть відповідати природ'
ному праву, яке необхідно закріпити у
Конституції України.
До цього часу органи самоор'
ганізації утворюються на строк повно'
важень ради, якщо інше не передбаче'
но рішенням ради чи положенням про
цей орган, і функціонують на основі їх
статутів або положень, що затверджу'
192 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
А. Лукашенко
ються загальними зборами, де також
установлюються структура, штати,
витрати на утримання можливого апа'
рату. У разі реєстрації вони набувають
статусу юридичної особи, а з дня ле'
галізації — власних повноважень.
І власні повноваження, і делеговані
повноваження ОСН є самоврядними
повноваженнями [8, 65]. Органи само'
організації населення з питань, відне'
сених до їх повноважень, можуть
приймати рішення організаційно'роз'
порядчого характеру. Порядок припи'
нення їх повноважень зазначений у
ст. 25 профільного Закону [15]. У за'
конопроекті «Про внесення змін до
Закону України “Про органи самоор'
ганізації населення”» від 28 січня
2008 р. № 1444 (щодо строку дії по'
вноважень ОСН та його членів, ст. 11),
особливої уваги, на нашу думку, заслу'
говують частини 2, 4, 8 ст. 11, де вка'
зується на припинення ОСН своєї
діяльності у разі припинення власних
повноважень, обрання ОСН на строк
не довше, ніж на 5 років, що визначено
зборами (конференцією) жителів, а
також те, що делегованими повнова'
женнями ОСН наділяються відпо'
відною радою на невизначений строк.
Норма ст. 140 Конституції України
(прийнята на п’ятій сесії Верховної
Ради України 28 червня 1996 р. зі змі'
нами і доповненнями, внесеними
згідно із Законом України від 8 грудня
2004 р. № 2222'IV, станом на 30 верес'
ня 2009 р. № 23'рп/2009 дає право
сільським, селищним і міським радам
наділяти органи самоорганізації час'
тиною власної компетенції, передава'
ти їм необхідні фінанси та майно. Ми
згодні з думкою В. Антоненка, М. Бай'
муратова, О. Батанова [1, 494–495] та
інших учених'юристів щодо фактич'
ного законодавчого невизначення
кола власних повноважень сільських,
селищних, міських рад та інших орга'
нів місцевого самоврядування, що
відображається і на власних повнова'
женнях органів самоорганізації насе'
лення. Вважаємо, що ця позиція ґрун'
тується на ч. 6 ст. 140 Конституції
України, ч. 1. ст. 14 Закону України
«Про місцеве самоврядування» [16],
де зазначено, що ради можуть створю'
вати ОСН і наділяти їх частиною
власної компетенції. У пункті 20 ст. 26
цього Закону ради приймають рішен'
ня про наділення ОСН окремими
власними повноваженнями органів
місцевого самоврядування. А за про'
фільним Законом про самоорганіза'
цію населення (ст. 2) власні повнова'
ження ОСН надаються радами під час
його утворення [15].
Таким чином, проаналізувавши ви'
кладені вище думки, слід зазначити,
що у ч. 6 ст. 140 Конституції України,
ч. 1. ст. 14 і у п. 20 ст. 26 Закону
України «Про місцеве самоврядуван'
ня», увага й воля законодавця зосере'
джується на тому, що ради можуть
створювати ОСН і наділяти їх части%
ною власної компетенції (курсив
наш. — А. Л.). Зазначене формулюван'
ня суперечить самій суті й природі
ОСН, а саме: самоорганізації і ніяк не
створення радами різного рівня, які
відповідно до законодавства можуть
наділяти органи самоорганізації час'
тиною власної компетенції. І маємо
знову суперечності — «частиною влас'
ної компетенції», а не «власними
повноваженнями», про які весь час
йдеться в юридичній літературі.
Водночас слід визначити і терміно'
логічну проблему розуміння сутності
та співвідношення термінів «окремі
повноваження», «надані повноважен'
ня», «власні повноваження», «делего'
вані повноваження», «частина власної
компетенції». Так, В. Кравченко вва'
жає, що існує підміна понять «можуть
надаватися законом окремі повнова'
193• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
КОНСТИТУЦІЙНО�ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ…
ження» (Конституція України, ч. 3
ст. 143) та «делеговані повноваження»
(Закон України «Про місцеве само'
врядування») [1, 494–496].
За словником української мови
дієслово «надавати» пояснюється як
дія, давати можливість мати щось, ко'
ристуватися чимось, додавати якусь
властивість, наділяти якими'небудь
рисами, примушувати когось що'не'
будь робити. Це джерело пояснює «де'
легований» як пасивний дієприкмет'
ник теперішнього часу, а власне «деле'
гування» як дію — передачу функцій
повноважень на певний час зі збере'
женням у делегуючого суб’єкта права
повернути їх до власного виконання. І,
нарешті, розуміння прикметника
«власний» тлумачиться як належний
кому', чому'небудь за правом влас'
ності [4, 557, 213, 151]. Таким чином, і
«надані», і «делеговані» повноважен'
ня за морфологічними ознаками
української мови є пасивними діє'
прикметниками теперішнього стану, а
отже, їх схожість вбачається у
здійсненні щодо них дій суб’єктами, у
нашому випадку — місцевого самовря'
дування, а конкретно ОСН. Відмін'
ним є те, що надані повноваження пе'
редаються або надаються органам
місцевого самоврядування як їх
постійний обов’язок, вони вилучають'
ся з компетенції органів виконавчої
влади. Делеговані ж повноваження за
своєю природою передбачають тимча'
сове виконання повноважень на до'
говірних засадах, за згодою того
об’єкта, кому вони делегуються на
визначений термін або необмежено,
що є правом, а не обов’язком органу,
що делегує повноваження. Вважаємо
основною їх рисою відносну необме'
женість (межі території, на якій розта'
шовані ОСН, нерухомості, фінансу'
вання тощо). Про недосконалість пра'
вового регулювання, пов’язаного з
відсутністю розмежування цих понять
(наданих та делегованих повнова'
жень) та їх правову природу зазна'
чається й у висновку Головного науко'
во'експертного управління Верховної
Ради України на законопроект Закону
України «Про порядок делегування
повноважень органів виконавчої вла'
ди та органів місцевого самоврядуван'
ня» (реєстраційний № 1472 від 1 лю'
того 2008 р.).
Власні повноваження означають
виключно якість предмета, мають ри'
су постійності як і надані повноважен'
ня, але постійність, на нашу думку,
з’являється з моменту їх природи
виникнення, утворення, народження,
а не як процес або кінцевий стан
якості дії.
Поряд із зазначеними точками зору
існують інші. С. Квітка вказує на те,
що органам самоорганізації не можуть
передаватися повноваження органів
місцевого самоврядування [7, 57]. Це
означає наявність тільки власних
повноважень у них. На думку В. Крав'
ченка, вітчизняне законодавство не
має правила договору як акта пере'
дачі, де конкретний орган виконавчої
влади передає відповідні повноважен'
ня і є рішення органу місцевого само'
врядування про прийняття на себе
зазначених обов’язків [1, 496]. Ініційо'
ваний народним депутатом України
О. Омельченком (реєстраційний
№ 1472 від 1 лютого 2008 р.). Проект
закону України «Про порядок делегу'
вання повноважень органів виконав'
чої влади та органів місцевого само'
врядування» (ч. 4 ст. 2) свідчить про
підтримку вказаної раніше позиції.
Іншої думки дотримуються Л. Без'
зубко та Д. Кольцова, які вказують на
те, що «якщо органи самоорганізації
населення не є органами влади, то їм
можуть делегуватися розпорядчі
функції, але не владні повноваження»
194 • ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
А. Лукашенко
та наполягають на використанні прин'
ципу субсидіарності при розподілі
повноважень органів самоорганізації
населення [2, 16, 110]. З огляду на
практику самоорганізації населення, у
випадках більш складної їх ієрархічної
структури, як'от комітети мікрорайо'
нів у великому місті, ще й вуличні,
квартальні чи будинкові комітети,
структурно підпорядковані комітету
мікрорайону, має бути ретельно про'
писаний радою у положенні про ОСН
«ієрархічний розподіл обов’язків та
відповідальності між елементами
структури самоорганізації населення»
[11, 105].
За сучасних умов досить супереч'
ливим є питання про надання дозволу
на створення ОСН відповідною
радою — міською чи районною у місті.
Тому як один із варіантів пропо'
нується схема розмежування повнова'
жень міської та районних у місті рад з
питань створення та діяльності ОСН.
До думки про існуючий обмежений
перелік власних і делегованих повно'
важень, які слід доопрацювати, неод'
норазово звертаються юристи'практи'
ки та науковці [12, 25–26, 47].
Проаналізовані погляди відобража'
ються і в тенденціях розвитку органів
самоорганізації. В. Алексєєв зазна'
чає, що все більше владних повнова'
жень передаються на найнижчий
рівень управління, де процес йде по'
вільними темпами і здебільшого пов’я'
заний із недосконалістю чинного зако'
нодавства у цій сфері [9, 189–190].
Серед сучасних тенденцій розвитку
ОСН слід виокремити напрям з ор'
ганізації та роз’яснення їх роботи
поміж жителів відповідної території
[10, 25]. Гостро виокремлюється про'
блема отримання належної інформації
про їх сутність та діяльність, а також
щодо практики реалізації повнова'
жень ОСН, повідомлення про їх зна'
чення у вирішенні соціально'еко'
номічних, культурних, побутових та
інших потреб тощо.
Тож, відповідно до думки науковців
[9, 108], необхідно створювати та зна'
ходити оптимальні правові засади що'
до ефективної взаємодії між ОСН та
місцевими органами державної вико'
навчої влади.
Отже, слід дійти таких висновків:
1) делеговані повноваження ор'
ганів самоорганізації не згадано в кон'
ституційних нормах, положеннях пра'
вової доктрини, що потребує уточнен'
ня понять «наданих» і «делегованих»
повноважень на законодавчому рівні;
2) чинне законодавство, що регу'
лює основи функціонування органів
самоорганізації населення, має певні
недоліки, які не дають змоги належ'
ним чином розвивати наявний грома'
дянський потенціал цієї важливої лан'
ки в системі місцевого самоврядуван'
ня: досі залишаються неврегульовани'
ми питання щодо неприбутковості
органів самоорганізації; механізму
делегування повноважень місцевими
радами; розмежування статусів і
фінансування між ОСН різного рівня,
що діють на одній території;
3) необхідно внести зміни до зако'
нодавства України про місцеве само'
врядування, де варто передбачити на'
буття власних повноважень ОСН як
повноважень, що існують фактично.
Це пояснюється тим, що власні повно'
важення не можна делегувати (тобто
те, що й так вже належить мешканцям
будинку, населенню вулиці, мікрорай'
ону тощо), — такі повноваження вже є
незалежно від волі законодавця, ор'
ганів місцевого самоврядування тощо;
4) існуюче положення ч. 1. ст. 14 За'
кону України «Про місцеве самовряду'
вання», на нашу думку, суперечить
досвіду європейських країн (зокрема
частинам 1, 2 ст. 4 Європейської хартії
195• ПРАВО УКРАЇНИ • 2009 • № 11 • ISSN 0132�1331 •
КОНСТИТУЦІЙНО�ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ…
місцевого самоврядування від 15 жовт'
ня 1985 р., ратифікованої Законом
України від 15 липня 1997 р.
№ 452/97'ВР);
5) внести зміни до Закону України
«Про органи самоорганізації населен'
ня».
На наше переконання, рішення
відповідної місцевої ради про дозвіл
на створення сільського, селищного
комітету; вуличного, квартального
комітету; комітету мікрорайону; бу'
динкового комітету; комітету району в
місті, не повинно закріплюватися за
будь'якою місцевою радою. До компе'
тенції та повноважень органів місце'
вого самоврядування, у зв’язку із за'
значеним, слід віднести тільки
реєстрацію ОСН, тобто засвідчити
факт їх створення і таким чином
визнати їх (тобто зафіксувати юри'
дичний факт самоорганізації. — А. Л.),
але тільки не пов’язувати цю процеду'
ру з дозволом на існування ОСН.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні / [В. О. Ан/
тоненко, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, Н. М. Батанова, В. В. Кравченко та ін.] ; за ред.
В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова. — К., 2007. — 864 с.
2. Беззубко Л. В. Органи самоорганізації населення : проблеми і шляхи рішення / Л. В. Беззубко,
Д. В. Кольцова. — Донецьк, 2006. — 122 с.
3. Біленчук П. Д. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право : навч. посіб. для вищ.
навч. закл. / П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний. — К., 2000. — 304 с.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. — К. ;
Ірпінь, 2003. — 1440 с.
5. Голосніченко Д. Поняття повноважень, їх владна природа та походження від суверенітету
Українського народу // Право України. — 2007. — № 2. — С. 123–126.
6. Друкер П. Ф. Новые реальности в правительстве и политике, в экономике и бизнесе, в общест/
ве и мировоззрении / П. Ф. Друкер. — М., 1992. — 382 с.
7. Квітка С. А. Місцеве самоврядування : навч. посіб. / С. А. Квітка. — [2/ге вид., доп.] — Д.,
2004. — 107 с.
8. Місцеве самоврядування в Україні : проблеми та перспективи / В. М. Бесчастний, Ю. В. Делія,
В. А. Устименко, Р. А. Джабраілов, І. С. Щебетун ; ред. В. М. Бесчастний. — Донецьк, 2005. —
272 с.
9. Місцеве самоврядування та самоорганізація населення в м. Києві : стан, проблеми та ризики
розвитку : матеріали Всеукр. наук./практ. конф. (Київ, 15 берез. 2006 р.) / за заг. ред. О. П. Лит/
вина, В. М. Кампо, М. І. Корнієнко. — К., 2006. — 217 с.
10. Мукшименко А. П. Органи самоорганізації населення. Сучасні тенденції. Основи створення,
проблеми функціонування та розвитку : наук./метод. посіб. / А. П. Мукшименко, С. Я. Ру/
дик, І. С. Яковець. — К., 2006. — 207 с.
11. Організація роботи керівника територіальної громади : навч./метод. зб. / Чернігів. центр пере/
підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місцевого са/
моврядування, держ. підприємств, установ і організацій / [уклад. : В. М. Бойко, М. Д. Верес,
В. Я. Матяш, С. В. Бутко]. — Чернігів, 2006. — 180 с.
12. Органи самоорганізації населення : створення, легалізація, організація діяльності : нормат. акти,
навч./метод. матеріали / Асоціація міст України та громад; Товариство науковців по сприянню
муніципальній реформі за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» / В. В. Кравченко, Н.
В. Кравченко, В. С. Лісовик, М. В. Пітцик, Т. Д. Щербань ; ред. В. В. Кравченко. — К., 2004. —
176 с.
13. Орловський О. С. Правовий статус органів самоорганізації населення : дис. … канд. юрид. наук :
12.00.02 / О. С. Орловський. — Одеса, 2004. — 265 с.
14. Остапенко О. Г. Правовий статус та організація діяльності органів самоорганізації населення в
Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. «Конституційне право» / О. Г. Оста/
пенко. — Х., 2008. — 20 с.
15. Про органи самоорганізації населення : Закон України від 11 липня 2001 р. № 2625/III // Відо/
мості Верховної Ради України. — 2001. — № 48. — Ст. 254.
16. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97/ВР : ста/
ном на 3 червня 2008 р. № 309/VI (309/17) // Відомості Верховної Ради України. — 1997. —
№ 24. — Ст. 170.
17. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.,
2002. — Т. 4 : Н–П. — 720 с.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-28745 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0132-1331 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:35:36Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лукашенко, А. 2011-11-18T13:16:38Z 2011-11-18T13:16:38Z 2009 Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні / А. Лукашенко // Право України. — 2009. — № 11. — С. 190-195. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0132-1331 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28745 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Право України Трибуна молодого вченого Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні Article published earlier |
| spellingShingle | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні Лукашенко, А. Трибуна молодого вченого |
| title | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні |
| title_full | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні |
| title_fullStr | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні |
| title_full_unstemmed | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні |
| title_short | Конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в Україні |
| title_sort | конституційно-правовий аналіз наукових джерел повноважень органів самоорганізації населення в україні |
| topic | Трибуна молодого вченого |
| topic_facet | Трибуна молодого вченого |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/28745 |
| work_keys_str_mv | AT lukašenkoa konstitucíinopravoviianalíznaukovihdžerelpovnovaženʹorganívsamoorganízacíínaselennâvukraíní |