Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України)
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та юридична фірма «Салком» 15 березня провели черговий методологічний семінар на тему «Конституційно-правові засади державного суверенітету України в умовах глобалізації: проблеми теорії і практики». У ньому взяли участь провідні вчені Націона...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29016 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) / В. Горбатенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 3-16. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860017645684785152 |
|---|---|
| author | Горбатенко, В. |
| author_facet | Горбатенко, В. |
| citation_txt | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) / В. Горбатенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 3-16. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та юридична фірма «Салком» 15 березня провели черговий методологічний семінар на тему «Конституційно-правові засади державного суверенітету України в умовах глобалізації: проблеми теорії і практики». У ньому взяли участь провідні вчені Національної академії наук України, Національної академії правових наук України, представники органів державної влади, народні депутати. Під час дискусії розглянуто розуміння суверенітету в конституційному і міжнародному праві, удосконалення Конституції України, модернізації українського суспільства, глобалізаційних процесів у світі, європейської інтеграції нашої держави та ін. Обговорення цих проблем засвідчило актуальність запропонованої теми в контексті переосмислення досвіду державотворення протягом 20-ти років суверенності.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:46:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 3
Актуально
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та юридична
фірма «Салком» 15 березня провели черговий методологічний семінар на
тему «Конституційно-правові засади державного суверенітету України в
умовах глобалізації: проблеми теорії і практики». У ньому взяли участь про-
відні вчені Національної академії наук України, Національної академії право-
вих наук України, представники органів державної влади, народні депутати.
Під час дискусії розглянуто розуміння суверенітету в конституційному і
міжнародному праві, удосконалення Конституції України, модернізації укра-
їнського суспільства, глобалізаційних процесів у світі, європейської інтегра-
ції нашої держави та ін. Обговорення цих проблем засвідчило актуальність
запропонованої теми в контексті переосмислення досвіду державотворення
протягом 20-ти років суверенності.
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ
До 20-ї річниці проголошення незалежності України
ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Ю.С. ШЕМШУЧЕНКО,
академік НАН України,
директор Інституту держави
і права ім. В.М. Корецького НАН України
І дею суверенітету вперше сформулював ще
в XVI ст. за часів феодалізму Ж. Боден.
Він розглядав це поняття як «постійну й аб-
солютну владу держави», що належить мо-
нархові. Це випливало з панівної форми
правління — абсолютної монархії. У XVIII ст.
Ж.-Ж. Руссо в контексті буржуазно-демо-
кратичних революцій обґрунтував теорію
народного суверенітету, яка стала антипо-
дом абсолютній монархії. У той же час
Е. Ваттель виділив дві ознаки суверенної
держави — «самостійність управління» і
«зов нішню незалежність». Цей дихотоміч-
ний вимір відтоді став іманентною ознакою
доктрини суверенітету і залишається акту-
альним для її сучасного трактування. Ви-
значення державного суверенітету як здат-
ності держави до «винятково-правового са-
мовизначення» запропонував у ХІХ ст.
Г. Єллінек, зазначивши, що тільки суверен-
на держава «може у встановлених або ви-
значених нею самою правових межах абсо-
лютно вільно нормувати зміст своєї компе-
тенції».
Аналізуючи ідеї різних конституційно-
правових шкіл, не важко побачити, що їхні
визначення державного суверенітету ма-
ють багато спільного. Разом з тим в умовах
глобалізаційних та інтеграційних процесів
класичне розуміння цього явища знову ста-
ло об’єктом критики з боку прихильників
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
«обмеженого» або «розмитого» суверені-
тету (Е. Тофлер, Ф. Фукуяма та ін.) Вони,
зокрема, уважають, що нині немає жодної
держави, яка володіє абсолютним сувере-
нітетом. Це пов’язано з низкою чинників,
з якими стикається будь-яка національна
держава: членство в міжнародних організа-
ціях, примат міжнародного права над кон-
ституційним тощо.
Звичайно, суверенітет не буває непоруш-
ною константою. Як і будь-яке су спільне
явище, він зазнає істотних впливів глобалі-
заційного характеру. Але він не втрачає
політико-правової цінності, а залишається
важливим складником характеристики дер-
жави і державної влади. Зокрема, вступаю-
чи до міжнародних чи міждержавних об’єд-
нань (скажімо, Європейського Союзу), дер-
жава не передає їм суверенітет. Ідеться
тільки про передачу відповідних суверен-
них прав для досягнення спільних еконо-
мічних, екологічних та інших цілей, точ-
ніше кажучи, про передачу права на здій-
снення відповідних функцій. Не змінює
природи державного суверенітету і прин-
цип примату міжнародного права. По-
перше, не всі держави визнають його. По-
друге, Статут ООН прямо закріпив прин-
цип суверенної рівності держав, котрий
зберігається, незважаючи на теорії про
втрату державним суверенітетом свого зна-
чення.
Відмова від державного суверенітету рів-
нозначна відмові від територіальної ціліс-
ності, від права бути господарем у власному
домі. Саме з цих постулатів виходить Кон-
ституція України, яка не містить самого по-
няття державного суверенітету, але вказує
на його принципові ознаки, а саме: Україна
є суверенною і незалежною державою, її су-
веренітет поширюється на всю її територію
(ст. 1). Зазначено також, що носієм сувере-
нітету і єдиним джерелом влади в Україні
є народ (ст. 5). З цього випливає, що дер-
жавний суверенітет a priori має загальнона-
родний, національний характер. Щоправ-
да, реально влада виявилась відірваною від
народу. Це певною мірою пов’язано і з ва-
дами основного закону в цій частині. Він,
зокрема, не закріплює права народу на за-
конодавчу ініціативу, прийняття Консти-
туції і законів всеукраїнським референду-
мом, контроль за діяльністю державних ор-
ганів. Народ витіснений з виборчого про-
цесу партіями. За цих умов конституційна
норма про те, що народ виступає джерелом
державної влади, а отже, і державного суве-
ренітету, зависає в повітрі. З другого боку,
і сама держава далеко не завжди може за-
хистити свій суверенітет, зокрема, в еконо-
мічній сфері. У неї залишилося тільки 20%
власності. Через те бал часто правлять не-
чисті на руку ділки. Як наслідок, процвіта-
ють корупція та злочинність. Усе це, зви-
чайно, підриває внутрішній суверенітет.
Поліпшення дасть побудова сильної демо-
кратичної держави і громадянського су-
спільства.
СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВИ
В СУЧАСНОМУ ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ
В.М. ГЕЄЦЬ,
академік НАН України,
віце-президент НАН України
Н а сучасному етапі у глобальному про-
сторі активно формуються регіональ-
ні структури, які відіграють усе більшу
роль у кожній суверенній державі. Це під-
тверджує, зокрема, політико-економічна
ситуація, пов’язана з Грецією. Показово, що
як тільки там виникла криза, одразу ж за-
говорили про анексію певних територій за
порушення фінансових та інших умов.
Отже, якщо ми не знайдемо відповідей на
сутнісні питання внутрішньополітичного
розвитку в контексті конституційної мо-
дернізації, то не виключено, що Україна зі-
ткнеться з великою кількістю проблем, від
яких залежить її майбутнє. І не важить, до
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 5
якого регіонального об’єднання вона вхо-
дитиме.
Європейський Союз, реалізуючи полі-
тику добросусідства, висунув Україні
низку вимог щодо наших відносин в
аграрній сфері, які фактично ставлять
країну поза межами можливостей цього
сектору. Отже, постає питання політично-
го вибору і, відповідно, економічних ре-
зультатів цієї взаємодії. У контексті за-
безпечення національного суверенітету
коріння проблеми знаходиться саме в
площині наших господарських стосунків.
Економічні труднощі доповнюють полі-
тико-правові. У Конституції недостатньо
уваги приділено економіці, гарантіям еко-
номічних прав громадян.
Не все гаразд і в Європейському Союзі.
Останнім часом він сильно втрачає позиції
через те, що не має централізованої влади,
а також механізмів, які дають можливість
його членам конкурувати з більш розвине-
ними країнами. Помітні також відміннос-
ті в підходах до духовного життя в Україні
і на європейському просторі. На жаль, під
впливом споживацьких настроїв і ми втра-
чаємо духовні надбання.
Усе це закликає активізувати фундамен-
тальні соціально-гуманітарні дослідження.
Нині лише відкрита, творча дискусія до-
вкола окреслених питань дасть шанс вийти
на новий рівень в оцінюванні соціально-
економічної ситуації та визначенні шляхів
подолання кризових явищ в Україні.
ПРОБЛЕМА
КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Л.М. КРАВЧУК,
перший Президент України
Д авні філософи, міркуючи над питан-
нями суверенітету, говорили, що «за-
кон — це фортеця держави». Зрозуміло, що
фортеця має бути під охороною війська. Та-
ким військом за сучасних умов виступає
команда, яка вміє управляти державою. На
жаль, у роки незалежності до влади при-
йшло чимало людей, які думають тільки
про одне — як стати багатими. А тому Кон-
ституція і закони змінюються не задля по-
треб суспільства, а відповідно до інтересів
політичних лідерів.
За останні 20 років Верховна Рада п’ять
разів втручалася в конституційне поле.
Спочатку внесли зміни до радянської
Конституції, потім прийняли Конститу-
ційний договір, ухвалили президентсько-
парламентську Конституцію, яку згодом
поміняли на парламентсько-президентську,
і, зрештою, знову повернулись до акта
1996 року. Чи можна побудувати державу,
маючи таке «міцне» правове конституцій-
не поле?
Виходячи саме з цього, у липні 2010 р. я
звернувся до Президента В.Ф. Януковича
з пропозицією вдосконалювати Основний
Закон у форматі Конституційної асамблеї.
Цього року, 21 лютого глава держави видав
Указ «Про підтримку ініціативи щодо ство-
рення Конституційної асамблеї». Ним за-
тверджено склад науково-експертної гру-
пи, яка мала відпрацювати концепцію Кон-
ституційної асамблеї, розробити її дорож-
ню карту. Інститутові держави і права ім.
В.М. Корецького НАН України запропоно-
вано забезпечити науково-консультативний
супровід діяльності Науково-експертної
групи й асамблеї в цілому.
Конституційна асамблея має підготува-
ти на основі чинного документу оновле-
ний текст з необхідними змінами. Нову
Конституцію слід затвердити всеукраїн-
ським референдумом, щоб ні в кого не
було спокуси, прийшовши до влади, у чер-
говий раз виписувати правила для своєї
команди.
Конституційна асамблея не має жодного
наміру обійти чинну Конституцію. Ми хо-
чемо зробити експертами конституційного
процесу Венеціанську комісію та інші між-
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
народні організації. Можливо, з деяких су-
перечливих питань буде проведено опиту-
вання. Ми прагнемо, щоб суспільство зро-
зуміло: нинішній конституційний процес —
не чергова формальність, а серйозна робота,
для якої треба докласти значних зусиль,
знань та енергії.
ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
ЯК ВЛАСТИВІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Є.Б. КУБКО,
доктор юридичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України,
генеральний директор юридичної фірми
«Салком»
Д ержавний суверенітет як складне по лі-
тико-правове явище можна розглядати
з різних позицій і на різних теоретико-
методологічних щаблях. В умовах глобалі-
зації розуміння державного суверенітету на-
буває особливого значення у зв’язку з бага-
томанітністю впливів на державну владу —
з погляду новітніх технологій, світових
економічних процесів, політичних зрушень
регіонального і загальносвітового характеру,
змін у ідеологічному наповненні державної
діяльності. Тлумачення державного сувере-
нітету як властивості державної влади —
один з найважливіших аспектів його пізнан-
ня. Більше того, такий підхід, на нашу дум-
ку, стане першим кроком для глибокого і
всебічного аналізу. Йдеться про те, що в су-
часних умовах існування чи неіснування
державного суверенітету розкриває сутність
державної влади. За такого підходу будь-які
його обмеження, зокрема в умовах глобалі-
зації, не виллються у втрату властивості су-
веренно здійснювати державну владу, а отже,
і не загрожують позбавленням державності
в подальшому.
Питання державного суверенітету ви-
никає, як правило, коли одні держави ви-
значають своє місце у відносинах з інши-
ми. Уступаючи в різного роду об’єднання
(політичні чи економічні блоки, міжна-
родні організації тощо), держава завжди
вирішує, до якої межі можна обмежити її
суверенітет, які чинники впливатимуть на
державну владу в майбутньому. Звичайно,
жодна країна не повинна мати необмеже-
ну суверенну владу. Будь-яку владу слід
обмежити як у самій державі, розуміючи,
що державна влада — це лиш один з еле-
ментів суспільства (хоча і важливий), так
і на міжнародній арені у відносинах з ін-
шими державами й наддержавними інсти-
туціями. Таким чином, уходячи до будь-
якого державного угрупування, націо-
нальна держава не втрачає суверенітету, а
тільки змінює його властивість. Інакше
кажучи, за таких умов суверенітет частко-
во реалізується через діяльність держави
в таких наднаціональних утворення. Те
саме відбувається й тоді, коли держава
бере участь у різноманітних міжнародних
організаціях і приймає на себе між народ-
но-правові зобов’язання.
Розуміння державного суверенітету як
невід’ємної властивості державної вла-
ди має суттєве методологічне значення,
оскільки дає певний інструментарій для
з’ясування широкого кола практичних пи-
тань. Обмеження суверенітету внутрішні-
ми чинниками вимагає вдосконалення вну-
трішнього, насамперед конституційно-пра-
вового, регулювання. А зовнішнє обмежен-
ня суверенітету має відбуватися на засадах і
в межах, які встановлює сама держава. Зро-
зуміло, що примусове здійснення тих чи ін-
ших заходів не має нічого спільного з реа-
лізацією державного суверенітету, а може
свідчити про брак суверенітету як влас-
тивості державної влади. У таких випад-
ках або державна влада під впливом різно-
го роду факторів, зокрема під міжнародно-
правовим тиском, як це відбувається, на-
приклад, у деяких африканських країнах,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 7
має змінитися; або її ліквідують як суве-
ренний інститут, що призводить зазвичай
до ліквідації самої державності, як це інко-
ли відбувалося в новітній історії.
Розкриття властивостей державної влади
через її суверенітет дає можливість ґрун-
товніше підходити до політико-правових
проблем, реформувати окремі державні ін-
ститути, спираючись на наукове розуміння
сутності держави.
ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ
ДЕРЖАВНОМУ СУВЕРЕНІТЕТОВІ УКРАЇНИ
Ю.Р. МІРОШНИЧЕНКО,
кандидат політичних наук,
народний депутат України
П итання конституційно-правових засад
державного суверенітету надзвичайно
актуальне в контексті викликів, які сьогод-
ні постають перед суспільством і державою.
Погляньмо лишень на формальні ознаки,
такі як довіра й легітимність, і побачимо,
що владні інститути, які реалізують дер-
жавний суверенітет, позбавлені їх як усе-
редині країни, так і зовні. І це той виклик,
який ми як науковці маємо детально аналі-
зувати, пропонувати механізми, що забез-
печать державний суверенітет через нор ма-
тивно-правову базу.
В умовах глобалізації державний сувере-
нітет обмежується. Наднаціональні органи,
міжнародні організації все більше вплива-
ють на політику національних держав, осо-
бливо внутрішню. Ми це спостерігаємо,
коли ухвалюємо той чи інший документ.
Держави, які вже мають конкурентні пе-
реваги, намагаються зафіксувати префе-
ренції, пов’язані з технологічними можли-
востями. Вони, зрозуміло, зацікавлені в ре-
алізації національних інтересів. Зазвичай
говорять так: будемо порівну торгувати,
вільно допускати товари один до одного на
ринки. При цьому в себе вони вводять об-
меження, квоти, механізми захисту внут-
рішніх ринків поряд з вимогами абсолют-
ної відкритості ринків слабших держав. А
ще згадаймо теорію цивілізованих і нециві-
лізованих народів. Формально заперечена,
вона де-факто залишається в зовнішній по-
літиці багатьох країн, які мають конкурент-
ні переваги. І як нам поставити межі від-
критості і співпраці, як захистити націо-
нальний суверенітет в умовах глобалізації —
ось який виклик стоїть перед ученими.
Наша представницька демократія пере-
живає кризу. У зв’язку з цим необхідно за-
стосовувати механізми безпосередньої де-
мократії, ухвалення законів народом. Чи
зробить це нас конкурентними, чи не пе-
ретвориться інститут прямої демократії в
спосіб реалізації політики інших гравців
на світовому ринку? Чи, можливо, нам
треба розвивати концепцію представниць-
кої демократії, що передбачає імплемента-
цію суб’єктів громадянського суспільства,
передачу частину функцій самоврядним
організаціям, які здійснюють їх у межах
або певних професій, або певних галузей?
Це ще один виклик, щодо якого маємо
отримати рекомендації, принаймні від нау-
ковців.
Отже, до початку роботи Конституційної
асамблеї ми повинні поєднати зусилля всіх
спеціалістів, які дадуть відповіді відносно
змін до Основного та інших законів. Мета
суверенітету — захистити свої інтереси, не-
залежність, створити для економіки, соці-
альної сфери, суспільства в цілому конку-
рентні переваги через правові механізми.
В ОСНОВІ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ —
СУВЕРЕНІТЕТ ЕКОНОМІЧНИЙ
В.К. МАМУТОВ,
академік НАН України,
директор Інституту економіко-правових
досліджень НАН України
З а сучасних умов держава, яка не піклу-
ється про економічну безпеку, еконо-
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
мічний суверенітет, не може бути суверен-
ною. У цьому контексті слід звернути осо-
бливу увагу на закріплення в Конституції
основ економічної системи. Без економіч-
ної самодостатності, розумної господар-
ської політики, у тому числі й зовнішньої,
державного суверенітету і добробуту наро-
ду не забезпечити.
Сучасній державі потрібна достатня част-
ка власності на природні ресурси, значна
частка в доходах, що дасть можливість
розв’язати економічні проблеми. Держава
без відповідного обсягу власності, якою
можна розпоряджатися в суспільно важли-
вих цілях, неспроможна ефективно управ-
ляти економікою, бути суверенною в зов-
нішніх чи внутрішніх відносинах.
В оновленій Конституції доцільно чіт-
ко визначити, що сучасна економіка — змі-
шана, заснована на мозаїці форм власності
суб’єктів господарювання. Замість аморф-
ної норми, згідно з якою власність не по-
винна використовуватися на шкоду люди-
ні і суспільству (ст. 13), потрібно встано-
вити, що вона зобов’язує служити загаль-
ному благу, використовувати її на користь
суспільства. Така норма існує, наприклад, у
Конституції Німеччини.
Державне управління не може бути ефек-
тивним без довгострокового плану еконо-
мічного і соціального розвитку, адже тоді
роками не зрушуються з мертвої точки ба-
гатьох проблем. Програми, складені як на-
бір поточних заходів, не замінять кваліфі-
кованого плану на основі економічних роз-
рахунків, натуральних і вартісних балансів.
Він міститиме зобов’язання для державних
структур із вказівкою відповідальних за їх
виконання органів, буде орієнтиром для
бізнесу.
Економічному і соціальному розвитку,
самопосиленню і суверенності перешко-
джає суцільна безвідповідальність. Чинов-
ники і політики ні за що не відповідають.
Без кримінально-правової підтримки важ-
ко дбати про економічну безпеку, дотри-
мання конституційних норм, які закріп-
люють економічну систему. Частину від-
повідальності мають узяти суспільні нау-
ки, зокрема економічна і юридична. Наука
зобов’язана впливати на політику, а не при-
стосовуватись до її зигзагів.
КОНСТИТУЦІЙНІ І МІЖНАРОДНО-
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ
А.О. СЕЛІВАНОВ,
доктор юридичних наук,
постійний представник Верховної
Ради України в Конституційному Суді
України
Д ержавний суверенітет у сучасних умо-
вах матеріалізується через різні фор-
ми. Як поняття, як категорія він зникає з
платформ політичних партій. Уже ні в яких
програмах ми ні слова про нього не знайде-
мо. І виникає питання, а чи не стане суве-
ренітет лише декларацією. Напевно, ні,
якщо йдеться про модернізацію, а не тільки
про новий текст Конституції. Окрім змін,
нам треба ще й доповнювати основний за-
кон, розширювати потенціал конституцій-
них норм, які ми весь час намагаємося
з’ясувати в ситуаціях, змодельованих у
Конституційному Суді. І в цьому сенсі «на-
родний суверенітет» сьогодні пріоритет-
ний, і його необхідно розробляти паралель-
но з оновленою концепцією «державного
суверенітету».
Чому вона потрібна? Тому що, по-перше,
ми маємо договір ЄС у редакції Лісабон-
ського договору, статті 2, 4, 6 якого засвід-
чують, що держави, до яких ми хочемо при-
єднатись, узагалі ігнорують суверенітет.
Вони сказали про права людини, про вер-
ховенство права, навіть про національну
ідентичність, яку не завжди тлумачать од-
наково в різних державах, а про суверені-
тет і слова немає. Фактично держава, яка
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 9
приєднується до ЄС, повинна відмовитись
від суверенітету, насамперед народного.
Він не зникає, але якщо ми підтверджуємо
державний суверенітет, то, мабуть, за ст. 5
народний суверенітет має працювати в зо-
всім інших механізмах і записати його слід
зовсім іншою формулою. У нас цей суве-
ренітет працює лише тоді, коли міняють
президента і парламент, коли вони склада-
ють повноваження. У нас формула сувере-
нітету зводиться до виборчої кампанії.
Скажіть, хто рахується з референдумом,
коли він відбувся? Чи сприймає парла-
мент формулу, проголосовану на референ-
думі? Ні.
Не можна говорити про державу, про на-
род, який не має територіального суверені-
тету. Але і тут є ускладнення. Як бути з по-
няттями «суверенна влада», «суверенітет
народу, що проживає на певній території»,
«напівсуверенітет»? Чи не виникне, скажі-
мо, питання про те, що в Автономній Рес-
публіці Крим створено умови для напів-
суверенітету? Тому що Конституцію зараз
змінюють не так, як передбачено в редакції
1996 року. Тому що, затвердивши закони,
парламентарі намагаються з’ясувати в Кон-
ституційному Суді, як можна самостійно
приймати акти, котрі не відповідатимуть
законодавству.
Зовнішні повноваження верховенства
держави і верховенство влади взагалі
пов’язані з тим, що за договором реєстру
вони залишаються, тобто немає поки що
таких наднаціональних органів, котрі пере-
брали б зовнішні функції держав, які всту-
пають до ЄС. Ідеться про те, що зовнішні
стосунки більше схожі на господарську, а
не самостійну політику в структурі Євро-
пейського Союзу. Ми вступили до СОТ без
застережень, і це тепер чи не найбільша
проблема. Якщо ми не запишемо в Консти-
туції про народний суверенітет виключно
через референдум, можемо отримати сер-
йозні правові наслідки.
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ
ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
УКРАЇНИ
Ю.Г. БАРАБАШ,
доктор юридичних наук,
проректор з навчальної роботи,
завідувач кафедри конституційного
права України Національного
університету «Юридична академія
України імені Ярослава Мудрого»
Розгляд питання про захист державного
суверенітету, а тим паче про конс ти-
туційно-правові механізми такого захисту,
слід починати з аналізу доктринального
підґрунтя категоріального апарату, який ви-
користовують у конституційному законо-
давстві щодо звичної тріади «народний
суверенітет», «національний суверенітет»,
«державний суверенітет». Говорячи про
перший, відзначаємо своєрідність форму-
лювань в Основному Законі. Уже на почат-
ку виникає запитання щодо суб’єкта, який
реалізує право на самовизначення: зазначе-
но, що чинну Конституцію прийняв парла-
мент, спираючись на здійснення «україн-
ською нацією, усім Українським народом
права на самовизначення». Відповіді можна
віднайти у стенограмах обговорення проек-
тів Конституції. Однак вони штовхають до
висновку, що депутати до кінця не були пе-
реконані, заради кого створюють держав-
ність (далі цитата зі стенограми): «…незва-
жаючи на юридичну або скоріше політичну
неточність («нація», а потім ще й «народ»),
тут компромісу більше, ніж без слова на-
род», бо «…тут відображено і право нації на
самовизначення, і право народу, який ви-
значився шляхом референдуму в 1991 році...
слід мати на увазі, що право на самовизна-
чення реалізовано завдяки не тільки укра-
їнській нації, а й підтримці всіх, хто прожи-
ває в Україні… якщо говорити про історич-
ну правду, то відбулося самовизначення
української нації, підтримане більшістю
людей усіх інших національностей».
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
Таким чином, реально самовизначилась
українська нація, але без підтримки Укра-
їнського народу?! Ще цікавіше те, що як
така українська нація не перетворилась на
політичного суб’єкта, тобто не спрацювала
стандартна формула «народ — це об’єднана
в державу нація». Маємо на увазі припис
ст. 11: «держава сприяє консолідації та роз-
виткові української нації». Таким чином,
у межах суверена можна виокремити при-
наймні ще одного суб’єкта, який має суто
етнічне, а не політичне забарвлення і ско-
ристався винятковим правом на самовиз-
начення для виникнення цього ж таки су-
верена. Така дивна конституційна логіка,
вочевидь, дається взнаки під час побудови
національної політики, суттєво її псуючи.
Інститути безпосередньої демократії бага-
то в чому стали заручниками формули ч. 3
ст. 5 Конституції, де йдеться про виключне
право Українського народу на визначення і
зміну конституційного ладу. Справа в тому,
що до ухвалення Основного Закону, як до
речі й після цього, ні наука, ні Конституцій-
ний Суд не змогли напрацювати більш-менш
уніфікованих підходів як до розуміння самої
категорії «конституційний лад», так і до
змісту правосуб’єктності Українського наро-
ду в цій частині. Загалом конституційний
лад досить незграбно ототожнюють із систе-
мою відносин, регульованих Основним За-
коном. За таких умов торішня зміна вибор-
чої системи до місцевих рад стала, власне,
зміною конституційного ладу. Вочевидь, ста-
вити на один щабель республіканізм, поділ
влад, верховенство права, унітаризм з орга-
нізацією діяльності владних суб’єктів не зо-
всім доречно. Тому сам принцип визначає
суть конституційного ладу. Не можемо ми до
кінця розібратись, чи має парламент запиту-
вати згоди народу через референдум, коли
йдеться про зміну форми правління. Якщо
дивитсь формально, цілком можна обійтись
300 голосами депутатів, але де ж виключ-
ність права на зміну конституційного ладу?
І останнє. Про співвідношення безпосе-
редньої та представницької демократії в
розв’язанні важливих державних питань,
зокрема й пов’язаних із делегуванням су-
веренних прав. На сьогодні абсолютно не-
зрозуміла норма ст. 73 Конституції про
обов’язковість референдуму про зміну те-
риторії України (при тому, що ст. 157 ро-
бить «територіальну цілісність» однією з
трьох недоторканних конституційних цін-
ностей) і позбавлення парламенту і Прези-
дента права призначати ініціативний рефе-
рендум блокує інститут референдуму.
Ці неузгодженості буде залагоджено тіль-
ки після коректив Основного Закону в ре-
зультаті абсолютно відкритого і максималь-
но легітимного конституційного рефор му-
вання.
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ
ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
СУВЕРЕНІТЕТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
І.О. КРЕСІНА,
доктор політичних наук,
член-кореспондент НАПрН України,
завідувач відділу правових проблем
політології Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
П одальше забезпечення державного су-
веренітету має спиратись на осмис-
лення його особливостей в умовах, з одно-
го боку, глобалізації та уніфікації, а з іншо-
го — фрагментації, диверсифікації держав-
ного розвитку і правових систем. У цьому
контексті актуальним для політико-пра во-
вих досліджень залишається співвідношен-
ня таких понять, конституційних інсти-
тутів, політичних практик, як «народний
суверенітет», «національний суверенітет»,
«державний суверенітет», а також виявлен-
ня їхнього евристичного і правозастосов-
ного потенціалу відносно демократичних
засад суспільного розвитку і державного
управління.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 11
Народний суверенітет безпосередньо
стосується суспільного розвитку, відобра-
жає захищеність прав і свобод людини і
громадянина як конституційну ознаку вер-
ховенства права у внутрішній і зовнішньо-
політичній діяльності державної влади. З
його реалізацією пов’язаний демократич-
ний устрій держави, форми демократії —
безпосередньої та представницької, система
народовладдя. Конституцію України при-
йняли від імені Українського народу, вона
виражає його суверенну волю. Оскільки
Основний Закон проголошує суверенітет
України як держави, а джерелом публічної
влади залишається народ, то держава отри-
мує повноваження здійснювати владу від
його імені. Державний суверенітет похо-
дить від народного і визначається функція-
ми і повноваженнями, якими народ наділяє
державу в сфері управління і правового за-
безпечення національних інтересів. Понят-
тя «національний суверенітет» поєднує ха-
рактеристики народного і державного суве-
ренітетів. Відтак, це вища форма суверені-
тету, позаяк нація як носій національного
суверенітету — це політично, державно ор-
ганізований народ і суб’єкт міжнародно-
правових відносин.
Методологічні підходи й концептуаль-
ні позиції в аналізі впливу глобалізації на
конституційний інститут державного су-
веренітету полягають у виявленні законо-
мірностей, які дають змогу розкрити стан,
характеристики, перспективи і тенденції
держави і права в умовах глобалізації. Не-
однозначне розуміння таких тенденцій по-
родило дві протилежні позиції щодо суве-
ренітету в умовах глобалізації. Якщо одна
з них обстоює втрату суверенною держа-
вою іманентних управлінських функцій —
як внутрішніх, так і зовнішніх, то інша, яку
поділяє більшість вітчизняних конституці-
оналістів, заявляє, що глобалізація не вно-
сить істотних змін у міжнародну структу-
ру, а відтак суверенна держава залишає-
ться головним суб’єктом зовнішніх відно-
син і визначальним чинником глобалізації.
Держава повинна сприяти інтеграції еко-
номіки і громадян у світове господарство.
Інститут національної держави потребує
суттєвої корекції соціально-політичного
й інституціонально-правового статусу, зву-
ження функцій до найнеобхідніших для по-
долання суперечностей між інтересами сус-
пільства і глобального розвитку.
У контексті глобалізації та сталого роз-
витку за національною державою зберіга-
ються центральні позиції в: 1) національній
безпеці, зокрема боротьбі з міжнародним
тероризмом і транскордонною злочинніс-
тю; 2) наданні соціальних послуг, забезпе-
ченні соціальних стандартів; 3) ринковому
регулюванні; 4) контролі над видобутком
природних ресурсів; 5) управлінні мігра-
цією, запобіганні міжетнічним конфліктам
тощо. Стратегія національних держав від-
носно суверенітету полягає в пошуку адек-
ватних відповідей на виклики глобалізації,
активній участі в регіональній та глобаль-
ній інтеграції. Тому докорінні реформи
суспільного життя (конституційну, судово-
правову, адміністративну) слід підпорядку-
вати утвердженню суверенних засад Укра-
їнської держави.
Доктрина державного, національного су-
веренітету не застаріла. Держава ще надов-
го залишиться найвищою одиницею істо-
ричного і політичного життя. Проте обсяг
суверенних прав у сучасному світі значно
перерозподілився, тому в інтернаціональ-
ній спільноті немає більш «єдиного і непо-
дільного» державного, народного чи націо-
нального суверенітету. Він усе ще поділе-
ний між наднаціональними, національними,
субнаціональними, а іноді регіо нальними і
муніципальними одиницями. У результаті
під дією потужних чинників держава пово-
лі поступається місцем основного суверена
більшим, зокрема наднаціональним, утво-
ренням і структурам. Водночас це не одно-
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
бічний і однозначний, а багатогранний
процес: у чомусь суверенітет скорочувати-
меться (скажімо, у питаннях економічної
стратегії), але в чомусь закріплюватиметь-
ся і навіть зростатиме (наприклад, куль-
турні, соціальні функції держави). Тому
«списувати з рахунків» національну дер-
жаву зарано, статус провідного гравця ще
тривалий триматиметься за нею. І хоча на
практиці обсяг суверенних прав звужуєть-
ся, сам принцип, відповідно до якого дер-
жави мають суверенітет, ще довго буде од-
ним з найважливіших у міжнародних від-
носинах.
ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ
О.М. МАЙБОРОДА,
доктор історичних наук,
заступник директора Інституту
політичних і етнонаціональних
досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
З ’ясовуючи питання, пов’язані з сувере-
нітетом держави, необхідно насамперед
розібратися з поняттями. Найширшою де-
фініцією я особисто вважаю «національний
суверенітет». Це не просто самовизначен-
ня. Нація виступає сукупністю всіх грома-
дян. Відповідно, у зовнішньому світі вона
довіряє захист суверенітету державі. У внут-
рішньому розвитку відбувається інше. Дер-
жава відстоює свій суверенітет, а народ
свій, унаслідок чого стається зіткнення су-
веренітетів. Це дуже складне питання, тому
що держава, з одного боку, отримує повно-
важення від народу, а з іншого, повинна з
цим народом співпрацювати і максимально
узгоджувати власні суверенні прагнення.
Передача державою суспільству значної
частини функцій і повноважень не змен-
шує її суверенності, а може, навпаки, тіль-
ки посилює.
Тут постає надскладне питання: яка полі-
тична психологія в народу, про суверенітет
якого дбаємо? Я назву окремі цифри соціо-
логічних опитувань. У 2010 р. 58,6% уважа-
ли, що кілька сильних лідерів можуть зро-
бити більше, ніж усі закони і дискусії. Я
вже мовчу про те, що в 2009 р. усього 4%
працювали в політичних партіях або рухах,
2,5% — в інших організаціях і об’єднаннях,
і тільки 6,5% брали участь у санкціонова-
них мітингах або демонстраціях. Тож під
час підготовки Конституції треба спира-
тись на нинішній стан суспільства чи ак-
тивно вести просвітницьку діяльність щодо
політики. Ми хочемо винести на референ-
дум Конституцію, але ж лише 13,8% дуже
цікавляться політикою, а понад дві третини
тільки певною мірою. Без широкої, масш-
табної політико-просвітницької роботи все
це виглядатиме як профанація.
Якщо ми обстоюємо народний сувере-
нітет, то насамперед треба дбати про по-
літичну культуру народу. На Конститу-
цію можна дивитись як на суто юридич-
ний документ (у цьому випадку громадя-
нин виступає підданим держави) або ж як
на політичний, у зв’язку з чим він пови-
нен робити з підданого громадянина, за-
охочувати його до політичної активнос-
ті, цілеспрямовано впроваджувати певні
норми і принципи. Парламент сьогодні не-
адекватно представлений, ми не знаємо, як
у суспільстві зараз розподілені політичні
симпатії та антипатії. Але є більшість, яка
певною мірою представляє інтереси наро-
ду. Конституція має передбачати, що нор-
ми культури взагалі й політичної зокрема
не тільки виростають знизу, а й часто впро-
ваджуються згори, нерідко примусовим
шляхом. Конституція має нав’язати жор-
сткі правила політичної культури і непо-
рушні традиції. Тут їй треба бути не тільки
суто юридичним, а й політичним докумен-
том, який заохочує певну політичну куль-
туру і традиції в суспільстві. Бо, як каза-
ли давні законодавці, «що користі в законі
там, де немає моралі».
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 13
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
В.М. ГОРОВИЙ,
доктор історичних наук,
заступник генерального директора
Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського
У моєму виступі йтиметься про інфор-
маційний суверенітет. По-перше, я хо-
тів би ввести поняття «суверенні інфор-
маційні ресурси». З ним пов’язана про-
блема національного інформаційного су-
веренітету, особливо актуальна в умовах
демократії, глобалізації, електронних ін-
фор маційних технологій, розширення ін-
формаційних можливостей. У наш час
забез печення націо нального інформацій-
ного су веренітету означає: збереження ін-
фор ма ційних ресурсів, необхідних для на-
ції чи держави; їх ефективне використання,
постійне поповнення; вилучення з систе-
ми неактуальної інформації. Інформаційні
ресурси поповнюють через: 1) ви роб ницт-
во нових знань; 2) їхній відбір з глобаль-
ного інформаційного простору.
Які проблеми існують на сьогодні? Це
зов нішні і внутрішні впливи на суверенні
інформаційні ресурси. Зовнішні включають
інформаційні війни й атаки, пов’язані з еко-
номічними інтересами транснаціональних
компаній. Серед внутрішніх, крім криміна-
лу, який має місце в системі вироблення ін-
формаційних ресурсів, виділяються низько-
якісні інформаційні ресурси. Зараз кожен
має право виробляти інформацію, заванта-
жувати нею інформаційний простір, що
створює серйозні перешкоди для ефектив-
ного використання суспільно значимих ін-
формаційних ресурсів. Ще одна проблема —
недостатнє впровадження суверенних ін-
формаційних ресурсів. В Україні багато ко-
рисних, потрібних інформаційних ресурсів,
але їх циркуляцію в соціальних інформацій-
них мережах не налагоджено. Ніхто не несе
відповідальності за духовний рівень інфор-
мації, відповідність її суспільним потребам.
Наявні нестиковка сучасного замовника і
виробників нової інформації, неконтрольо-
ваний відбір інформації з глобального ін-
формаційного простору, циркуляція в соці-
альних інформаційних комунікаціях низь-
коякісних, застарілих даних.
Ці проблеми, коли ми говоримо про сувере-
нітет, допоможе подолати, зокрема, визначен-
ня суверенних масивів інформації, що сприяє
збереженню національних традицій, самобут-
ності, надійній охороні, ефективному вико-
ристанню ресурсів. Ці питання потребують
досліджень, пакету нормативних актів. За-
гальнонаціональні стратегії комплектування,
виробництва, збору інформації будуть дієві в
аспекті суспільного розвитку, державних га-
лузевих програм, нейтралізації шкідливих
впливів на систему суверенних інформацій-
них ресурсів. Такі ресурси — це націо нальне
культурне надбання, яке стає дедалі ціннішим
в інформаційному суспільстві, один з основ-
них чинників національної самоідентифікації
і самозбереження в глобалізованому світі.
Вони потребують інвентаризації, об’єднаних
підходів до збереження і користування, цент-
ралізації та контролю за використанням.
КАТЕГОРІЯ «СУВЕРЕНІТЕТ»
У КОНТЕКСТІ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ СИЛИ
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Н.М. ОНІЩЕНКО,
доктор юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України,
завідувач відділу теорії держави і права
Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
Категорія «суверенітет» недостатньо до-
сліджена. Так, запропоновані у словни-
ках дефініції майже тотожні: «суверенітет —
це повна незалежність держави у її внутріш-
ніх справах і проведенні зовнішньої політи-
ки» або «суверенітет — це незалежність і
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
самостійність держави у зовнішніх і вну-
трішніх справах». У Юридичній енциклопе-
дії суверенітет визначено як «повнота влади
держави; самостійність держави, її незалеж-
ність від інших держав у внутрішній і зо-
внішній політиці». Аналогічне визначення
подає Великий енциклопедичний юридич-
ний словник. Указані дефініції дають під-
стави розглядати категорію «суверенітет»
не тільки в зазначеному, а й у ширшому діа-
пазоні — як державний, національний, на-
родний, економічний, правовий (зокрема,
суверенітет закону в розумінні неухильнос-
ті і беззаперечності виконання).
Усі зазначені поняття стають не просто де-
фініціями, а реальними політико-пра во ви ми
інститутами тільки після закріплення в зако-
нодавчих актах. Це слушна думка. Саме із за-
конодавчим «втіленням» пов’язана їх практич-
на реалізація і забезпечення. У Конституції
визначено, що захист суверенітету і територі-
альної цілісності становить найважливішу
функцію держави, справу всього Українсько-
го народу. Суверенітет України поширюється
на всю територію. Жодна її частина не може
проголосити себе незалежною від суверенної
влади держави. В Основному Законі зазначе-
но, що суверенітет — атрибут держави, одна з
підвалин забезпечення державної влади з ура-
хуванням її поділу на законодавчу, виконавчу
і судову. Суверенітет можна розглядати і як
властивість, що унеможливлює будь-яке не-
дотримання окремих положень закону. Запро-
понований ракурс доцільно винести для обго-
ворень і дискусій.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ФОРМА
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО
ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ
В.П. ГОРБАТЕНКО,
доктор політичних наук,
заступник директора Інституту держави
і права ім. В.М. Корецького НАН України
Н а державний суверенітет будь-якої
країни в сучасних умовах суттєво
впливає глобалізація — загальносвітовий
соціальний процес, що охоплює потоки
ідей, капіталів, товарів, науково-технічних
досягнень, політичних норм і стандартів,
законодавства, які зумовлюють розвиток
світу як цілісної економічної, міжнародно-
правової, політичної, соціокультурної су-
персистеми. У зв’язку з розгортанням гло-
балізації як головної тенденції сучасних
міжнародних відносин в інтересах будь-
якої країни приєднатись до неї, зайняти в
ній значуще для себе місце, використати її
для вдосконалення національного розвит-
ку, не стати жертвою глобального нео-
колоніалізму.
Глобалізацію слід розуміти діалектично,
щоб мати вигоди з її позитивного потенці-
алу й уникнути негативних наслідків. Для
цього потрібно глибоко розібратися в її пе-
ревагах і вадах рисах. Почнемо з перших.
Насамперед, це потужніша протидія орга-
нізованій міжнародній злочинності; сис-
тематизований досвід досягнення стабіль-
ності й безпеки; міжнародна інтеграція,
що створює робочі місця, стимулюючи ви-
робництво, економічне зростання; взаємо-
дія культур і цінностей, які посилили по-
тяг до побудови демократичних суспільств
і боротьби за права й основні свободи лю-
дини. Слід пам’ятати і про негативні на-
слідки глобалізації — появу у світі бага-
тьох центрів прийняття рішень і фактич-
ної влади, які спонукають національні дер-
жави до динамічного коригування векторів
зовнішньополітичного розвитку; активіза-
цію транснаціональних корпорацій, мігра-
цію великих капіталів, здатних підірвати
економіку окремих держав і цілих регіонів;
необхідність зміни місця проживання, фі-
нансову невизначеність. Виходячи з цього,
слід зосередити увагу на основних завдан-
нях політико-правового розвитку в контек-
сті глобалізації.
Ідеться про довгостроковий прогноз гло-
балізації, підвищення уваги до цього явища
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 15
як спеціальної галузі суспільно-політичного
знання. Для цього необхідно створити інф-
раструктуру незалежної позавідомчої екс-
пертизи; задіяти на державному рівні сис-
тему грантів, покликаних забезпечувати
дослідження і проектний аналіз ключових
проблем суспільного розвитку. Забезпечен-
ня державного суверенітету передбачає
врахування визначальних тенденцій світо-
вого розвитку, з-поміж яких:
• формування відкритого громадянського
суспільства, яке в міждержавних стосун-
ках зосереджуватиме зусилля на плюра-
лістичних принципах функціонування
людства як цілісної системи;
• боротьба міжнародно-правовими засоба-
ми проти поділу народів на лідерів і під-
леглих, утвердження відмінності і само-
бутності народів як однієї з базових цін-
ностей людства;
• подолання емоційно-історичного погля-
ду на розбудову державності, відхід від
тлумачення національної ідеї як основи
її формування;
• переорієнтація ліберально-демо кра тич но-
го розвитку на соціально-ринкову мо-
дель, що забезпечує соціальну справед-
ливість;
• завоювання європейського простору шля-
хом поступового впровадження відповід-
них принципів і стандартів у життя укра-
їнського суспільства.
СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВИ:
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СУТНІСТЬ
І ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ
Н.М. ПАРХОМЕНКО,
доктор юридичних наук,
учений секретар Інституту держави
і права ім. В.М. Корецького НАН України
Д ержавний суверенітет — це юридична
властивість, що характеризує верхо-
венство, єдність і неподільність державної
влади всередині країни та її незалежність
на міжнародній арені, правову, політичну,
економічну, соціальну самостійність. Він
має внутрішній і зовнішній складник. Вну-
трішній — це верховенство, єдність і непо-
дільність, тобто повнота державної влади
всередині країни. Держава, представлена
апаратом публічної влади, має монополію
на законотворчу діяльність, діяльність у
сфері правосуддя, а також на використання
державного примусу. Зовнішній суверені-
тет означає незалежність держави на між-
народній арені, передбачає право держави
самостійно визначати внутрішню і зовніш-
ню політику. При цьому зовнішній сувере-
нітет ґрунтується на внутрішньому. Держа-
ва, що володіє ними одночасно, по-
справжньому суверенна. З огляду на те, що
суверенітет — це повновладне і самостійне
здійснення державою свого призначення і
функцій, його юридична сутність полягає в
тому, що лише держава в особі системи ви-
щих керівних органів згідно з установле-
ною в конституції процедурою приймає
будь-які рішення, необхідні для здійснення
нею власних функцій.
Правове регулювання влади відбуваєть-
ся в процесі її реалізації, де вона виступає
як об’єктом регулювального впливу, так і
суб’єктом. Соціально-політична і юридич-
на сутність суверенітету проявляється в
тому, що виключно державна влада надає
суб’єктам право на владу згідно з конститу-
цією, яку вона встановила. Юридична сут-
ність — право на державну владу, зокрема
порядок її набуття і припинення, установ-
лений у конституції та конституційних за-
конах. Сама ж конституція визначає поря-
док прийняття, внесення змін і доповнень
до себе як основного закону держави. У
такому випадку виникає запитання щодо
соціально-політичної сутності цього доку-
менту як підстави прав на державну владу.
Зважаючи на це, слід зазначити, що в демо-
кратичному суспільстві конституцію, яка
відображає інтереси всіх верств населення,
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
відповідає міжнародним стандартам прав
і свобод людини, прийнята парламентом
або на референдумі, уважають легітимною і
сприймають як основу правопорядку в дер-
жаві. Саме в конституції визначено його
засади, організацію і діяльність державної
влади, систему її органів, їхні повноважен-
ня, форму державного устрою, правління,
режиму.
Таким чином, існує тісний зв’язок між по-
няттями «державний суверенітет» і «дер-
жавна влада», а саме: невід’ємною ознакою
державного суверенітету виступає державна
влада — постійна, самостійна, компетентна.
Існує і протилежний погляд, згідно з яким
право обмежує суверенітет, а там, де він іс-
нує, правового регулювання влади немає.
Тому суверенітет і правове регулювання
державної влади не пов’язані. Така логічна
конструкція не відбиває реалій сьогодення,
коли суверенітет виступає у правовій фор-
мі, а позитивне право виступає його про-
явом, зазначаючи основні принципи струк-
тури і діяльності державної влади, врегулю-
вання відносин на міжнародній арені.
Суверенітет як невід’ємна властивість
держави завжди повний і виключний. На
практиці це означає повноту законодав-
чої, виконавчої та судової влади держави
на її території, усунення будь-якого іно-
земного впливу, незалежність від інших
держав у міжнародних відносинах, окрім
договірних, що не зачіпають основ суве-
ренітету. Поняття суверенітет держави
лежить в основі таких загальновизнаних
принципів міжнародного права, як суве-
ренна рівність держав, взаємна повага
державного суверенітету, невтручання
держав у внутрішні справи одна одної.
Наявність міжнародно-правових зобо-
в’язань свідчить про її незалежність, са-
мостійність і самодостатність.
В. ГОРБАТЕНКО,
доктор політичних наук,
заступник директора Інституту держави
і права ім. В.М. Корецького НАН України
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-29016 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:46:02Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горбатенко, В. 2011-11-28T16:42:36Z 2011-11-28T16:42:36Z 2011 Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) / В. Горбатенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 3-16. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29016 Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та юридична фірма «Салком» 15 березня провели черговий методологічний семінар на тему «Конституційно-правові засади державного суверенітету України в умовах глобалізації: проблеми теорії і практики». У ньому взяли участь провідні вчені Національної академії наук України, Національної академії правових наук України, представники органів державної влади, народні депутати. Під час дискусії розглянуто розуміння суверенітету в конституційному і міжнародному праві, удосконалення Конституції України, модернізації українського суспільства, глобалізаційних процесів у світі, європейської інтеграції нашої держави та ін. Обговорення цих проблем засвідчило актуальність запропонованої теми в контексті переосмислення досвіду державотворення протягом 20-ти років суверенності. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Актуально Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) Article published earlier |
| spellingShingle | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) Горбатенко, В. Актуально |
| title | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) |
| title_full | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) |
| title_fullStr | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) |
| title_full_unstemmed | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) |
| title_short | Конституційно-правові засади державного суверенітету України (До 20-ї річниці проголошення незалежності України) |
| title_sort | конституційно-правові засади державного суверенітету україни (до 20-ї річниці проголошення незалежності україни) |
| topic | Актуально |
| topic_facet | Актуально |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29016 |
| work_keys_str_mv | AT gorbatenkov konstitucíinopravovízasadideržavnogosuverenítetuukraínido20íríčnicíprogološennânezaležnostíukraíni |