Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя)
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Вісник НАН України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29113 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 48-53. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-29113 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-291132025-02-09T11:39:52Z Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) Голобородько, Я. Люди науки 2011 Article Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 48-53. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29113 uk Вісник НАН України application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Люди науки Люди науки |
| spellingShingle |
Люди науки Люди науки Голобородько, Я. Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) Вісник НАН України |
| format |
Article |
| author |
Голобородько, Я. |
| author_facet |
Голобородько, Я. |
| author_sort |
Голобородько, Я. |
| title |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) |
| title_short |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) |
| title_full |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) |
| title_fullStr |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) |
| title_full_unstemmed |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) |
| title_sort |
автономна аналітика «гранд-критика» (до 80-річчя члена-кореспондента нан україни григорія сивоконя) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Люди науки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29113 |
| citation_txt |
Автономна аналітика «гранд-критика» (До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 48-53. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT goloborodʹkoâ avtonomnaanalítikagrandkritikado80ríččâčlenakorespondentananukraínigrigoríâsivokonâ |
| first_indexed |
2025-11-25T22:31:06Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:31:06Z |
| _version_ |
1849803273760931840 |
| fulltext |
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8
АВТОНОМНА АНАЛІТИКА «ГРАНД-КРИТИКА»
До 80-річчя члена-кореспондента НАН України Григорія Сивоконя
П ’ять років тому академік НАН Украї-
ни Микола Жулинський у слові-есеї
«Герой неправдоподібного ювілею», ви-
друкуваному в літературознавчому жур-
налі «Слово і Час» (число 8 за 2006 р.),
чи не найперші системні враження про
актуальну українську літературу й не
менш актуальне літературознавство ви-
клав так: «Я, як аспірант Інституту літера-
тури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, по-
чав поглиблення знань про тогочасний лі-
тературний процес із «занурювань» у книж-
ки тодішнього гранд-критика Григорія
Сивоконя. Занотовував «Життєву перекон-
ливість героя», «Художню літературу і чи-
тача», потім з’явилося «Друге прочитання»
і «Визначеність таланту» … Про ці та нові-
ші книжки Григорія Сивоконя ніхто не ска-
же, що вони проминальні — у них пульсує
жива літературна думка фахового читача,
критика принципового, надзвичайно чут-
ливого до стилю, до правди характерів». У
цьому фрагменті, разом з автобіографічним
«зрізом», доцільно виділити характероло-
гічну словосполуку — «гранд-критик», що
цілком влучно передає статус Григорія Си-
воконя як експерта й аналітика української
прози та поезії 60–80-х рр. ХХ ст.
Григорій Матвійович Сивокінь народився
9 серпня 1931 р. на Полтавщині в селищі
Артемівка. У 1950 р. вступив до Харківсько-
го державного університету імені М. Горь-
кого, який закінчив у 1955 р., після чого про-
довжив там навчання в заочній аспірантурі.
Тема його дисертації в суто дослідницькому
сенсі звучала досить сміливо — «Давні укра-
їнські поетики». У компактному слові-спо-
гаді «Мої постуніверситети», опубліковано-
му в «Слові і Часі» (число 9 за 2008 р.), Гри-
горій Сивокінь не без жартівливих інтона-
цій розповів про початкові моменти роботи
над нею і про роль у цьому визначних літе-
ратурознавців О.І. Білецького і М.К. Гудзія,
які на час знайомства з ним перебували в
Харкові.
«Мені вони, академіки, дозволили надій-
ти в готель, де займали великий двокімнат-
ний номер, — згадує Г.М. Сивокінь. — При-
йшов. Питають: то вирішили писати про
поетики? Що? Володієте латиною? Ні,
кажу, але мав «п’ятірки» на перших курсах,
бо так уже ловко викладав нам її кадр ста-
рої закваски пан Рождественський. Тоді,
щоправда, «пан» іще не вживали.
Переглянулись. Усміхнулися.
І почалося. Разів зо два писав до Киє-
ва, питав в Олександра Івановича поради
щодо плану дисертації, і він одного разу на-
писав у добродушному тоні: «Скільки мож-
на вагатися, як наче лицареві на роздоріж-
жі. Писати треба!»
Захист відбувся в 1961 р. у Києві. До
речі, у спецраді, де головував О.І. Білець-
кий, а першим опонентом виступав М.К. Гу-
дзій. Після яскравого захисту Г.М. Сивоко-
ня запрошують до Інституту літератури, у
якому він працює з 1962 р. Там починає пе-
рейматися сучасним літературним проце-
сом, щільно співпрацює з провідними лі-
тературними і науковими часописами, ви-
даннями, стає, як сказав у згаданому есеї
Микола Жулинський, достеменним «лі-
дером українського літературознавства».
Його зацікавлення, пріоритети все тісніше
обертаються навколо проблеми «актуальна
література–читач».
Відомий літературознавець Микола Су-
лима в розвідці «Безупинний діалог із чи-
тачем», також видрукуваній у «Слові і
Часі» (число 8 за 2006 р.), так простежив і
прокоментував еволюцію старшого колеги:
«Уже під час студіювання поетик XVII–
XVIII ст. Г. Сивокінь звернув увагу на па-
ростки літературної критики, на різницю у
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 49
сприйнятті тих самих явищ у писаннях
Митрофана Довгалевського, Феофана Про-
коповича та інших фундаторів української
філології, українського літературознавства,
завважив, що аналізовані ним поетики
можна розцінювати не лишень як посібник
із латинської мови, а й як дороговказ для
суто літературної діяльності. Очевидно, ці
спостереження й наштовхнули його на роз-
відку про читача, про феномен сприйман-
ня/інтерпретації літературного твору —
«процес не менш складний, аніж саме тво-
рення (кажучи словами з автокоментаря
Г. Сивоконя)». Заходилося на докторську
дисертацію, як сказав би він. У 1983 р. уче-
ний захищає докторську дисертацію з теми
«Взаємозумовленість поступального роз-
витку художньої літератури і читача».
Упродовж 1991–2003 рр. Григорій Си-
вокінь керував у Інституті літератури
ім. Т.Г. Шевченка НАН України відділом
теорії літератури, у якому нині працює го-
ловним науковим співробітником. У 1992–
1993 рр. обіймав посаду заступника дирек-
тора Інституту літератури з наукової робо-
ти. Тривалий час — близько 20 років очолює
наукову раду «Класична спадщина та су-
часна художня література». Як авторитет-
ний літературознавець виступав на фору-
мах у США, Великій Британії, Росії, Ізраї-
лі, Польщі. За вагомі наукові й літературно-
критичні праці в 1988 р. йому присуджено
престижну літературознавчу премію імені
академіка О.І. Білецького, а в 2000 р. обра-
но членом-кореспондентом НАН України.
З-поміж рельєфних властивостей сти-
лю Григорія Сивоконя варто виділити пе-
редусім таку — фактичну постановку ціка-
вої та поліфонічної проблеми без прямої
(чи то пак надмірно-прямолінійної) вер-
балізації. Його статті й книжки заснова-
ні на акуратно-глибокому й медитативно-
уважному розгортанні думки, що постає
внутрішньо ємною, насиченою, «багатохо-
довою». Як і в рефлексіях 1979 року, коли
він, обсервуючи свій дослідницький розвій,
згадував і розмірковував:
«Діялось це на початку 60-х років. У лі-
тературу вливались свіжі сили. Престиж
художнього слова круто зростав. Масовий
інтерес до книжок — також. Залишатися
осторонь було понад силу, читач узявся за
перо. Народився ще один критик.
Пізніше ж багато що змінилося. Критика
стала другою спеціальністю (так, я, як ба-
гато моїх колег, «…і літературознавець»).
Разом зі змінами в літературі змінювалася
спрямованість і гострота статей» («Від ана-
лізу до прогнозу»).
У цьому текстовому сегменті не лише
виокремлено чинник (а він був зовнішній,
соціозумовлений, виражав загальну ноо-
сферу доби), що навернув його, молодого
науковця-кандидата, до студій і розвідок
сучасної української літератури, але й на-
мічено проблему об’єктно-ціннісних сто-
сунків критика і літературознавця, а якщо
значно ширше — естетико-методологічних
відносин критики і літературознавства. А
те, що дихотомічні структури «критик–
літературознавець» і «літературна кри ти-
ка–літературознавство» позбавлені одно-
Г.М. Сивокінь
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8
значного, й отже, одновекторного, однопо-
люсного, односмислового потрактування,
так про це, власне, і промовляє усім єством,
усією органікою аналітична текстура Гри-
горія Сивоконя.
На шпальтах і сторінках літературної пе-
ріодики, у монографічних працях «Жит-
тєва переконливість героя» (1965), «Друге
прочитання» (1972), «Визначеність талан-
ту» (1978), «Художній твір і літературний
процес» (1986), «Від аналізу до прогнозу»
(1990) Григорій Сивокінь дослідницькими
підходами, мовостилем, оцінною аксіологією
фактично обстоював автономію (навіть без-
межну) критики у структурно-свідомісному
мегаполісі літературознавства.
На межі 50–60-х рр. Григорій Сивокінь
починає «приміряти» іпостась критика і
послідовно перейматися літературно-кри-
тичним практикумом (прагматикою кри-
тичної діяльності, прагмакритикою), роз-
роблюючи жанр аналітичного огляду. Він
розглядає, відстежує, групує, оцінює, тес-
тує, рефлексує над літературними текста-
ми >персоналіями>тенденціями 60–80-х
рр. Він вживається в текст (за тодішньою
риторикою — твір): у спрямованість кон-
цепції, духовний побут персонажів, звучан-
ня, «голосові партії» слова. Він неначе на-
ближає до себе соціоментальний і духовно-
естетичний контекст, у якому текст напи-
сано й опубліковано, прагне показати його
укрупнено, виразно, вичленувавши посутні
ознаки й особливості.
Григорія Сивоконя цікавить співвіднесе-
ність тексту не так із життям, як з реальніс-
тю, потрактованою в надзвичайно широко-
му сенсі, — реальністю соціумною, психоло-
гічною, етичною, поведінковою, розумовою.
Його приваблює виявлення достеменної
(справжньої, внутрішньої, а не задекларо-
ваної, якщо, зрозуміла річ, така продекла-
рованість відбувалася) логіки сюжетних рі-
шень, характерів, мовосфери. Він зосеред-
жує увагу на текстовій специфіці, деталях,
нюансах як результаті творчого мислення
поета, прозаїка або критика.
Попри те, що в його літкритичних інста-
ляціях активні акценти розставлено над ло-
кальними або ж узагалі парціальними ху-
дожніми складниками, Григорій Сивокінь
збалансовує їх згустками-квінтесенціями,
що формують узагальнений образ тексту.
Ведучи мову про «видатний роман Григо-
рія Тютюнника «Вир», писаний уже піс-
ля війни», він не тільки наголошує на його
художньому значенні («написані частини
твору помітно просунули нашу прозу впе-
ред»), але й виокремлює провідні риси-
якості, що відзначалися «і правдивим ві-
дображенням українського села довоєнно-
го та воєнного часів, і глибоким проник-
ненням письменника в душу, в психологію,
в ціле життя сільського трудівника». Ця
низка макротез урешті торкається засадни-
чих принципів письменника, актуальних і
для нинішньої літератури реалістичного,
вірогідно-фактичного ґатунку: «Саме увага
автора до людини, до людського характеру,
вміння створити колоритний образ, знання
села, засновані не на спостереженнях від-
рядженого (яка влучна й іронічна форму-
ла: «спостереження відрядженого» — Я.Г.),
а на власному досвіді і на вмінні точно ба-
чити (ще одне влучне потрапляння: точ-
на оптика ще не завадила жодному пись-
менникові — Я.Г.), — ось що робить героїв
«Виру» ймовірними і природними, опукли-
ми і переконливими, виразними, характер-
ними» («Життєва переконливість героя»).
Тяжіння до узагальнювальних характерис-
тик і періодів зумовлене природою критич-
ного мислення Григорія Сивоконя — про-
стежити зв’язок між вихідними категорі-
ями митця і художнім рівнем тексту (до
речі, «художній рівень» — одна з частот-
них позначок його наративу). Його розгляд
конкретного тексту співвідноситься з мо-
деллю айсберга: розпочинається зазвичай
із більш-менш очевидного, проте поступо-
во зосереджується на невидимому і прихо-
ваному.
Григорій Сивокінь у такий спосіб розгор-
тає критичні реалії, що утворюють оазу по-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 51
ліаспектності й поліпроблемності. У його
стилі думання й викладу доволі висока кон-
центрація «проблемних зон». Він тримає в
постійній напрузі думку співрозмовника-
читача і готовий будь-якої миті підкину-
ти новий проблемний субсюжет або суб-
колізію естетичного ґатунку. Зіставляючи
особливості романів Івана Григурка «Ка-
нал» і Юлія Хмельковського «Сухий ли-
ман», створених на південному життєво-
му фактажі, він підкреслював, що «це були,
по суті, перші серйозні виступи двох мо-
лодих авторів», які «представляли пів-
день України: один одесит, другий вчив-
ся в Одесі, а в час написання «Каналу»
жив у Херсоні». Цей стислий геолітератур-
ний пасаж ненав’язливо, проте доволі лун-
ко актуалізує аспект «письменник–регіон–
ретрансляція свого регіону», ментально не-
замінний, необхідний, знаковий для укра-
їнської літератури, широко представлений
і в світовому художньому форматі.
І цей же компактний фрагмент спрово-
кував у моїй пам’яті цілком індивідуально-
родинний факт-спогад: Григурко працював
над «Каналом», що на поч. 70-х рр. приніс
йому доволі широку відомість, будучи ко-
респондентом херсонської молодіжки «Ле-
нінський прапор», а на цю роботу взяв його
мій батько — прозаїк і журналіст Юрій Го-
лобородько, який тоді очолював часопис,
і саме як газетяр «Ленінського прапору»
Іван Григурко виїжджав на будівництво
Північно-Кримського каналу.
Оглядаючи ці тексти, Григорій Сивокінь
акцентує на тому, що вони «вийшли майже
водночас» і що «про обидва романи одразу
по їх появі широко заговорила критика,
майже порівно ділячи свою увагу до них». І
тут він вичленовує одну з найгостріших і,
мабуть, найболючіших (особливо для пись-
менників) проблем — долі художнього тек-
сту. Він коротко окреслює його подальше
функціонування (чи нефункціонування) у
літературному процесі й критико-ана лі-
тичній рецепції: «Премії на конкурсах, а
далі… «Сухий лиман» поступово якось за-
губився. Тоді як про «Канал» дискусії ве-
дуться до цього часу. Він часто видається
українською і в перекладах іншими мова-
ми» («Визначеність таланту»). Григорій
Сивокінь не вдається до акцентовано-
вербалізованого формулювання проблеми
«долі твору», проте, зіставляючи образно-
стильові особливості романів, непрямо дає
відповідь на питання, що ж саме зумовило
більшу «живучість» і художню резонанс-
ність «Каналу».
Для літературно-критичного практику-
му Григорія Сивоконя властивий розгляд і
оцінювання письменника переважно крізь
призматику естетичного об’єктивізму. Він
ставить за мету виявити й проаналізува-
ти як достоїнства тексту, так і його, сказати
б, у художньому сенсі несильні, проблем-
ні, а то й прозоро вразливі особливості. Він
обсервує без припуску і «знижки» на літ-
статус автора, а якщо і враховує це, то на-
самперед для того, щоби підвищити план-
ку художньо-естетичних вимог. Інакше
кажучи, говорячи про конкретний текст,
Григорій Сивокінь веде мову саме про
текст, а не про письменницький ореол (по-
нинішньому — бренд) чи його брак. А ще
інакше кажучи (або «інакше кажучи-2»),
йому свідомісно близька аксіологія неапо-
логетичності.
Уже в першій монографічній студії, роз-
гляді прозових текстів «про сучасне кол-
госпне село», чи не провідною тональністю
обрано критичну, з накладанням естетич-
них характеристик на актуальні тоді рома-
ни й повісті. Наслідком такого «естетично-
го накладання» стали численні гострокри-
тичні спостереження й судження на кшталт
«У творах же М. Нечая, Я. Стецюка і по-
части В. Вільного обрано легкий шлях —
шлях ілюстрування. Виробництво займає
всю увагу авторів. На героїв вони дивлять-
ся утилітарно: настільки можна підкорити
їх виробничим конфліктам», або «Зобра-
жені в такий спосіб представники «маси»
не набувають значення художніх відкрит-
тів, а самі письменники, таким чином,
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8
лишаються ще на досить значній відстані
від життєво правдивого образу простого
сільського трудівника — не «гвинтика», а
людини», або «Справді, слідкуючи тільки
за службовим просуванням героя, пись-
менник мимоволі схиляється до оцінки
людини в залежності від службового ста-
новища, яке вона займає. Знову ж таки лю-
дина підміняється посадою, життєвість її
заступає адміністративна драбинка», або
ще «…Багато з героїв у творах про сучас-
ний колгосп втрачають на своїй життєвос-
ті, виступають не як живі люди, а як інфор-
матори авторських або й не зовсім автор-
ських поглядів на ту чи іншу тенденцію
сільського життя» («Життєва переконли-
вість героя»). Критичні судження в цьому
дослідженні не фрагментарні, а цілком сис-
темні і стосуються не лише образно-ху-
дожніх начал, але й естетико-світо глядних
категорій. Зважаючи на те, що далеко не
кожен аналітик літератури (особливо ак-
туальної) спроможний послідовно трима-
тися критичного курсу й широко демон-
струвати гострокритичний ноесис, то є під-
стави стверджувати, що практикум Григорія
Сивоконя демонстрував есте тико-мис лен-
нєвий нонконформізм.
Аналізуючи романи Павла Загребельно-
го, він виходить із суто художньо-
текстових реалій (нічого екстралітератур-
ного!) і з коректною аргументованістю ви-
діляє в них непереконливі, а то й відверто
слабкі моменти. Розмірковуючи над «Спе-
кою», Сивокінь з відчутною долею скепси-
су й іронії відзначає таку «примітну рису»
ро ману: «…Письменник дивним чином роз-
діляє героїв (знову ж для зручності сюжето-
складання і для підкреслення проблемності)
на добрих і злих, за походженням, чи що б
то. Наприклад, Холод, дутий професор і так
само сумнівний металург, може скільки за-
вгодно повторювати своє «ми, робітничий
клас», але він в усіх випадках роману лиша-
ється при виконанні функції зла й нечеснос-
ті … Письменник цими внутрішніми якостя-
ми героя вичерпує суперечність і цим самим
здрібнює її значення … Соціальна спрямова-
ність авторського погляду, звичайно ж, від
цього втрачає свою гостроту» («Визначе-
ність таланту»). Критичні інтенції не зника-
ють і в оціненні структурно-художніх якос-
тей романів «З погляду вічності» і «Перехо-
димо до любові». Аналітизм для Григорія
Сивоконя немислимий без критичності й
критицизму. Причому останні поняття він
екстраполював і на себе, оглядаючи й ко-
ментуючи свій кількадесятилітній літера тур-
но-кри тич ний розвій у книж ці «Від аналізу
до прогнозу», чим, власне, здійснив повний
цикл їхньої апробації.
Розглядаючи актуальний літпроцес, Гри-
горій Сивокінь (разом з Віталієм Дончи-
ком, Миколою Жулинським, Михайлом
Логвиненком, Юрієм Покальчуком, Ана-
толієм Погрібним та ін.) спонукав до орга-
нічної та об’єктивної потреби в дисциплі-
ні, яка б цілеспрямовано підходила до кри-
тики як сфери практики і теорії, щоб рані-
ше або пізніше постало врешті питання про
виділення й оформлення дослідницького
аспекту, котрий стане (або претендувати-
ме) на роль самодостатньої науки про кри-
тику (критикології).
Оцінки, судження, постулати у статтях і
книжках Григорія Сивоконя з симптома-
тичною настійливістю ретранслюють кас-
кад атрибутивних клейнодів літературної
критики, до яких у першу чергу належать
мобільність, суб’єктивність, емоційність,
полемічність, розгерметизованість думки
й стилю. Для нього не було сумнівів, що в
«критика-очевидця» (одна з його числен-
них влучних формул) значно більше пра-
ва на помилковість і тим паче неточність
сприйняття, ніж в академічного літерату-
рознавця. Його студії демонструють упев-
неність, що місія критика — це в основно-
му діалог із письменником, можливість за-
пропонувати такий погляд на його твор-
чість, який стимулював би інтелектуальний
і художньо-естетичний розвиток митця, а
функція літературно-критичного мислен-
ня — передовсім аксіологічна, позаяк «в
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 53
ідеальному розумінні своєму критика є
виразницею смаків часу…» Для Григорія
Сивоконя критик — це, власне, критичний
письменник, який у оцінно-аналітичний
спосіб бере участь у актуальному літера-
турному процесі.
Ось ця категорія — літературний процес —
ключова, ба навіть культова для Сивоконя-
критика. Він ставить за мету охопити уні-
кальну неохопність його простору, резюму-
ючи, що «зрештою, до літературного про-
цесу має відношення практично все —
книжкові видання і журнали, де вперше
з’являються на читацький суд нові твори;
письменницьке взаємоспілкування у скла-
ді, приміром, творчих об’єднань і на особис-
тісному рівні; форми заохочення творчих
пошуків, як-от різні літературні премії, й
інтенсивність письменницьких контактів з
читацькою аудиторією…» («Художній твір і
літературний процес»). Він, зрозуміла річ,
не може не подати (апробувати, запропону-
вати, сформулювати, інсталювати, вербалі-
зувати — тут, безперечно, маємо справу з
широким вибором дієслів) дефініцію, що не
претендує на викінченість і повноту, проте
охоплює низку найпосутніших ознак: «Отже,
літературний процес — це рух, зміна, трива-
лість у часі, в історичному вимірі». Він час-
то наголошує на структурованості літпро-
цесу, вичленовуючи його складники — ми-
нувшину (співвідноситься з «традицією»),
сучасність (реалізується «у поточному
часово-просторовому вияві»), перспективу
(потрактовану як «імовірно-можливі на-
прямки подальшого загальнолітературного
розвитку»). Його критичні дослідження
апелюють-звертаються до Івана Франка,
Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцю-
бинського, Миколи Куліша, Олександра
Довженка, Андрія Головка, Юрія Смолича,
він намагається передбачити або й змоде-
лювати естетичні особливості періодів, що
мислилися як наступні. Але безваріантно
найголовнішою територією для нього стала
актуальна література (передусім проза й по-
езія), обсервацію якої він сприймав як мож-
ливість (через критико-аналітичні форми)
висловити своє, Григорія Сивоконя, бачен-
ня тодішніх естетичних і соціодуховних
проблем. Отже, критика для нього — то
спроба корекції реальності, що також від-
різняє її (критику) від академлітературоз-
навства.
У його мисленнєвих пропозиціях відчут-
на тенденція до розширення структурно-
семантичного простору критики, причому
як у сенсі її побутування, творчої прагма-
тики, так і в суто теоретичному вимірі. Він
формулював нові поняття, ракурси, напря-
ми, що стосувалися реального функціону-
вання і перспектив критико-аналітичної
сфери. Усвідомлюючи відверту недостат-
ність спеціальних досліджень, зосередже-
них на внутрішніх чинниках, складнощах,
суперечностях у літературному практикумі
критика, він говорив про виокремлення
«психології критики як наукової дисциплі-
ни». При цьому подав її обриси і гіпоте-
тичні моделі в самобутній (насамперед за
задумом і формою втілення) праці «Від
аналізу до прогнозу», у якій виклав і проа-
налізував внутрішні (тому і приховані)
психологічні моменти власної критичної
діяльності, увів ши до простору актуальних
проблем ще й автопсихологію критика.
Григорій Сивокінь беззаперечно належить
до активно-творчих учасників літпроцесу,
хто і прагмакритикою, і критикологічними
тезами, викладками, концепціями розвива-
ли аналітико-інтелектуальний та креатив-
ний рівні національної художньої свідомос-
ті. І цілком можливо, що при цьому їхня ба-
гатоплідна діяльність об’єктивно сприяла не
лише інституалізації, але й естетичній суве-
ренізації критики. Тенденції, що, очевидно,
утверджуватиметься й надалі.
Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО,
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри теорії і методики
викладання гуманітарних дисциплін
Херсонської академії неперервної освіти
|