Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця)
Cтаття написана на основі доповіді, виголошеної на ювілейних Загальних зборах НАН України 20 квітня 2011 р.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Вісник НАН України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29137 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) / С. Комісаренко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 9. — С. 3-12. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-29137 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-291372025-02-09T13:34:16Z Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) Комісаренко, С. Постаті Cтаття написана на основі доповіді, виголошеної на ювілейних Загальних зборах НАН України 20 квітня 2011 р. 2011 Article Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) / С. Комісаренко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 9. — С. 3-12. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29137 uk Вісник НАН України application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті Постаті |
| spellingShingle |
Постаті Постаті Комісаренко, С. Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) Вісник НАН України |
| description |
Cтаття написана на основі доповіді, виголошеної на ювілейних Загальних зборах НАН України 20 квітня 2011 р. |
| format |
Article |
| author |
Комісаренко, С. |
| author_facet |
Комісаренко, С. |
| author_sort |
Комісаренко, С. |
| title |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) |
| title_short |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) |
| title_full |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) |
| title_fullStr |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) |
| title_full_unstemmed |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) |
| title_sort |
життєдайні принципи вченого-гуманіста (з нагоди 130-річчя від дня народження академіка о.о. богомольця) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Постаті |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29137 |
| citation_txt |
Життєдайні принципи вченого-гуманіста (З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця) / С. Комісаренко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 9. — С. 3-12. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT komísarenkos žittêdajníprincipivčenogogumanístaznagodi130ríččâvíddnânarodžennâakademíkaoobogomolʹcâ |
| first_indexed |
2025-11-26T07:21:15Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:21:15Z |
| _version_ |
1849836643865853952 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9 3
Постаті
С. Комісаренко
ЖИТТЄДАЙНІ ПРИНЦИПИ ВЧЕНОГО-ГУМАНІСТА *
З нагоди 130-річчя від дня народження академіка О.О. Богомольця
© КОМІСАРЕНКО Сергій Васильович. Академік НАН України. Академік-секретар Відділення біохімії,
фізіології та молекулярної біології НАН України. Директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН
України (Київ). 2011.
* Cтаття написана на основі доповіді, виголошеної на
ювілейних Загальних зборах НАН України 20 квітня
2011 р.
У сузір’ї українських учених ім’я академіка О.О. Богомольця сяє зіркою першої
величини. Він був без перебільшення одним з лідерів світової медико-біологічної
науки. Лікар-гуманіст, Олександр Олександрович мріяв продовжити людське
життя, повернути вкрадені хворобами «мільйони сонячних днів». Його ідеї
стали наріжним каменем багатьох сучасних теорій, він відкрив принципи про-
філактики і лікування, широко використовувані сьогодні в медицині. 24 травня
2011 р. виповнилося 130 років від дня народження славетного науковця. З на-
годи цієї річниці Верховна Рада ухвалила постанову «Про відзначення 130-річ-
чя з дня народження видатного українського вченого-медика Олександра Олек-
сандровича Богомольця», а в Національній академії наук України відбулися
ювілейні Загальні збори. Тож не буде зайвим іще раз перегорнути сторінки
життєвого літопису цієї визначної постаті у вітчизняній і світовій науці.
О лександр Олександрович Богомолець
народився 24 (12) травня 1881 р. у Киє-
ві, у Лук’янівській тюрмі, де під час слідства
тримали його матір. Софія Миколаївна Бо-
гомолець (у дівоцтві Присецька), жінка ро-
зумна, активна і рішуча, обрала революційну
діяльність як шлях боротьби за соціальну
справедливість. Погляди дружини цілком
поділяв Олександр Михайлович Богомо-
лець — яскравий представник кращої части-
ни медичної спільноти кін. ХІХ ст., який
вражав усіх, хто з ним спілкувався, незмін-
ною шляхетністю, розумом, освіченістю.
Через два тижні після народження сина
Софію Богомолець засудили до страти, яку
пізніше замінили десятьма роками каторги
в Карійській в’язниці. А у квітні 1882 р. за
революційну діяльність відправили в шес-
тирічну висилку до Східного Сибіру і бать-
ка. Тому раннє дитинство Сашко провів на
Полтавщині, у домі батьків Софії Микола-
ївни — Присецьких. Навесні 1887 р. Олек-
сандр Михайлович відбув строк висилки,
і шестирічний Сашко переїхав у Ніжин до
другого діда, Михайла Федоровича Бого-
мольця. Тієї ж осені Олександр Богомолець
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9
вступив у перший клас Ніжинської гімна-
зії. Тим часом термін покарання Софії Ми-
колаївни подовжили з 10 до 19 років. Важкі
умови висилки дали про себе знати — вона
захворіла на туберкульоз, й Олександр Ми-
хайлович просить у влади дозволу разом із
сином побачитися з дружиною. Лише три-
річні клопотання увінчались успіхом. Але
побачення було дуже коротким. 23 січня
1892 р. Софії Миколаївни Богомолець не
стало. Усього півроку знав Сашко матір,
але світла пам’ять про неї збереглась на все
життя. Повертаючися з Сибіру після по-
хорону, Сашко віз її подарунок — Шевчен-
ків «Кобзар», який вона власноруч оправи-
ла в мішковину. Материна смерть іще біль-
ше наблизила хлопчика до батька, й аж до
смерті Олександр Михайлович Богомолець
був найкращим синовим другом.
Життя кидало Сашка в різні місця: він
навчався у Ніжинській, Кишинівській,
1-й Київській гімназіях; останню закінчив у
1900 р. із золотою медаллю. У тому самому
році вступив на юридичний факультет Ки-
ївського університету, але невдовзі за пора-
дою професора-патофізіолога В.В. Підвисо-
цького, учня І.І. Мечникова, перейшов на
медичний факультет. Коли Підвисоцькому
доручили організувати медичний факультет
у Новоросійському університеті в Одесі,
О. Богомолець восени 1901 р. перевівся туди
разом зі своїм учителем. Уже в 1902 р. сту-
дент Богомолець опублікував першу науко-
ву працю про будову й мікрофізіологію бру-
нерових залоз, а в 1905 р. — дві фундамен-
тальні статті про будову і функцію наднир-
кових залоз.
У 1909 р. О.О. Богомолець захищає док-
торську дисертацію на тему «До питання
про мікроскопічну будову та фізіологічне
значення надниркових залоз у здоровому
і хворому організмі». Вона становить ве-
ликий інтерес не тільки з погляду новизни
й оригінальності постановки і розв’язання
питань, але й щодо значення, яке вона ві-
діграла в наступних роботах Олександ-
ра Олександровича і його школи. З одно-
го боку, там започатковано вивчення ролі
надниркових залоз і природи їхніх гормо-
нів, з другого — уперше з метою посилення
функцій організму застосовано специфіч-
ну цитотоксичну сироватку, що привело до
одержання широковідомої антиретикуляр-
ної цитотоксичної сироватки (АЦС).
У січні 1911 р. О. Богомолець дістав річ-
не закордонне відрядження для підготовки
до професорського звання, він працював у
провідних клініках і університетах Фран-
ції, Німеччини. Після повернення його
призначено екстраординарним професором
кафедри загальної патології та бактеріоло-
гії медичного факультету Саратовського
імператорського університету. На цій поса-
ді він працював до 1925 р.
Саме в цей період проявилися блискучі
наукові й організаторські здібності моло-
дого професора, який створив у Саратов-
ському університеті лабораторію з чудовим
О.О. Богомолець (Одеса, 1905 р.)
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9 5
обладнанням. Частину приладів він при-
віз із Парижа, а частину сконструював сам.
О.О. Богомолець згрупував навколо себе
талановиту молодь і залучив до роботи на
кафедрі клініцистів. У ці роки формуєть-
ся перше покоління його учнів — Є.О. Та-
таринов, Н.Б. Медведєва, М.М. Сиротинін,
Л.Р. Перельман та ін. Саратовська лабо-
раторія стала провідним експерименталь-
ним центром з патологічної фізіології в Ро-
сії, основну увагу тут приділяли імунології,
механізмам клітинного і гуморального іму-
нітету й анафілаксії.
Олександр Олександрович закликав ре-
організувати університетські кафедри за-
гальної патології в кафедри патологічної
фізіології. Цей прогресивний захід гаряче
підтримав І.П. Павлов. Ініціативу Олексан-
дра Олександровича підхопили повсюди.
У лютому 1925 р. О.О. Богомольця за-
тверджено завідувачем кафедри патологіч-
ної фізіології медичного факультету 2-го
Московського державного університету, а
в жовтні 1925 р. він організовує відділ екс-
периментальної патології Інституту вищої
нервової діяльності. У травні 1927 р. його
призначено заступником директора першо-
го в світі інституту переливання крові —
Центрального Московського інституту ге-
матології і переливання крові, а 9 травня
1928 р. — директором цього закладу після
смерті його першого очільника О.О. Бог-
данова. У 1926 р. Олександр Олександро-
вич організував онкологічну лабораторію
Московського відділу охорони здоров’я,
де розпочав вивчення дії АСЦ на розви-
ток експериментального раку. Цей корот-
кий перелік демонструє широту інтересів і
науково-організаційну активність молодо-
го професора.
У Москві Богомолець написав фундамен-
тальні праці: «Кризис эндокринологии»
(1927), «Загадка смерти» (1927), «Введение
в учение о конституциях и диатезах» (два ви-
дання, 1928), «О вегетативных центрах обме-
на» (1928), «Отек. Очерк патогенеза» (1928),
«Артериальная гипертония. Очерк патогене-
за» (1929), значно перероблений і розшире-
ний підручник «Патологическая физиоло-
гия» (3-є вид., 1929). У Москві формується
нове численне поповнення його школи
(М.О. Федоров, Н.Д. Юдіна, Й.М. Нейман,
М.М. Горєв, Р.Є. Кавецький та ін.).
У 1929 р. Олександра Олександровича
обирають дійсним членом Всеукраїн-
ської академії наук, а в 1930 р. — її прези-
дентом. У зв’язку з переїздом до Києва в
березні 1931 р. О.О. Богомолець відмовив-
ся від посади директора Центрального ін-
ституту гематології і переливання крові,
але залишився його консультантом, беручи
активну участь у керівництві його науко-
вою роботою і в створенні в СРСР «служби
крові».
У київський період діяльності Олексан-
дра Олександровича особливо яскраво ви-
явився його талант науковця й організа-
тора, здатність гуртувати вчених навколо
найактуальніших проблем, сприяти зрос-
танню наукових кадрів, уміння поєднува-
ти наукову роботу з державною і громад-
ською. У цей період О.О. Богомолець з гру-
пою учнів укладає багатотомну капітальну
З саратовською групою учнів: перший ряд —
М.М. Сиротинін, Н.Б. Медведєва, О.О. Богомолець,
Є.М. Коган; другий ряд — Б.М. Шмідт, Л.Р. Перель-
ман (1923 р.)
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9
працю «Основи патологічної фізіології»,
засновує «Медичний журнал», щороку ор-
ганізовує конференції з нагальних проблем
медицини (алергія, шок, старіння, патоло-
гії кровообігу та ін.). Ці всесоюзні форуми
знаменували новий етап у розвитку відпо-
відних галузей. Інститути, що він їх засну-
вав, розширюють зв’язки і набувають ав-
торитету в вітчизняних і закордонних ко-
лах. Учні і сам Олександр Олександрович
публікують низку монографій. З’являється
нове покоління його школи — В.П. Коміса-
ренко, П.Д. Марчук, С.А. Король, Р.Б. Гра-
герова і багато ін.
Багато ідей академіка Богомольця випе-
реджали свій час і мали експериментальне
підтвердження значно пізніше. Яскравим
прикладом будуть праці про функції над-
ниркових залоз. Кора і мозкова речовина
надниркових залоз являють собою два са-
мостійних органи, кожен зі своїми специ-
фічними функціями — такого висновку ще
на поч. ХХ ст. на підставі дослідів дійшов
Олександр Олександрович. Ці результати
наукового пошуку, як і закладені ним осно-
ви вчення про те, що Ганс Сельє пізніше
назвав «стресом», загальне визнання здо-
будуть лише через кілька десятиліть. Зго-
дом О.О. Богомолець висунув припущен-
ня про роль недостатності кори наднирко-
вих залоз не лише в разі втоми й інфекції,
але й під час шоку, діабету, ін. патологічних
станів. Цей напрям досліджень продовжи-
ли його учні Н.Б. Медведева і В.П. Коміса-
ренко.
У лабораторіях О.О. Богомольця вивчали
і багато інших питань, пов’язаних з функ-
ціями залоз внутрішньої секреції. Резуль-
тати робіт, виконаних до 1928 р., узагаль-
нено в низці статей і монографіях «Криза
ендокринології» (1927), «Про вегетативні
центри обміну» (1928). В Інституті експе-
риментальної біології і патології він засну-
вав лабораторію ендокринології, керувати
якою доручив молодому вченому В.П. Ко-У лабораторії з сином Олегом (Київ, 1937 р.)
Ольга Георгіївна Богомолець
(у ді воцтві — Тихоцька), дружина
О.О. Богомольця (1911 р.)
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9 7
місаренку. Ця лабораторія в 1964 р. стала
основою для великого Інституту ендокри-
нології та обміну речовин, а В.П. Коміса-
ренка зі співробітниками вдостоєно Дер-
жавної премії УРСР саме за роботу з над-
нирковими залозами.
У той час, коли Олександр Олександро-
вич працював з переливанням крові, гемо-
трансфузію в лікувальній практиці май-
же не застосовували. Він одразу правиль-
но оцінив могутні можливості, приховані
в цьому методі впливу на організм. З цьо-
го погляду великий інтерес становлять
перші роботи, присвячені йому: «Пам’яті
О.О. Богданова», «До питання про науко-
ве і практичне значення методу переливан-
ня крові» та ін. Механізм дії перелитої кро-
ві став темою доповіді О.О. Богомольця на
І Міжнародному конгресі з проблеми пере-
ливання крові (Рим, 1935) і на ІІ Конгре-
сі (Париж, 1937). Опрацьовуючи проблему,
науковець не залишався тільки експери-
ментатором: він безпосередньо брав участь
у створенні Інституту переливання крові,
розробленні методів консервування крові,
розв’язанні проблеми донорства та ін. Він
створив теорію про вплив на організм пе-
релитої крові — колоїдоклазія як механізм
її дії. Після переїзду Олександра Олексан-
дровича з Москви до Києва його «гематоло-
гічну» школу гідно представляв його учень,
академік АМН СРСР М.А. Федоров.
Інша проблема, яка захопила О.О. Бого-
мольця ще в Москві в 1925–1930 рр., сто-
сувалась онкології. Йшлося про здатність
організму чинити опір пухлині, знищува-
ти її на початковій стадії. На це він спря-
мував свої зусилля і зусилля своїх молодих
асистентів — І.М. Неймана і Р.Є. Кавецько-
го. І тут потрібно згадати, що саме в цей час
Олександр Олександрович почав думати
про роль сполучної тканини в реактивнос-
ті організму. Він припустив, що в організ-
мі «немає нічого важливішого за сполуч-
ну тканину», і вирішив перевірити це на
прикладі пухлинного росту. А поруч була
ще одна думка: систему сполучної ткани-
ни стимулюватиме специфічна (антиспо-
лучнотканинна) сироватка, якщо її вводи-
ти в малих дозах. Отже, виходячи з уяв-
лень про реактивність організму і значення
сполучної тканини за різних захворювань,
О.О. Богомолець запропонував новий ме-
тод патогенетичної терапії — застосування
антиретикулярної цитотоксичної сироват-
ки. На підставі експериментальних даних
і клінічних спостережень він рекоменду-
вав його в комплексному лікуванні онколо-
гічних хвороб з метою профілактики мета-
стазів і рецидивів, стимуляції кровотворен-
ня після променевої терапії. Для встанов-
лення показань і протипоказань, підбору
доз, обліку ефективності розроблено тес-
ти. Наступні 50 років цю тему розгляда-
ли І.М. Нейман у Москві і Р.Є. Кавецький
у Києві, де в 1960 р. засновано Інститут
проблем онкології АН УРСР (нині Інсти-
тут експериментальної патології, онколо-
гії та радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН
України). АЦС застосовували також у тва-
ринництві і ветеринарії. Під назвою «сиро-
ватка Богомольця» її виготовляли і широ-
ко вживали до останнього часу у Франції,
Італії, Швейцарії, Німеччині, США, Латин-
ській Америці.
Була в О.О. Богомольця ще одна улюбле-
на ідея — довголіття. На її прикладі особ-
ливо чітко видно, наскільки далекоглядним
був Олександр Олександрович, наскільки
глибоко він розумів теоретичне і практичне
значення цієї ідеї для майбутнього. Як
учений-гуманіст, людина з широким світо-
глядом і сміливим польотом думки, неза-
довго перед війною він висуває грандіозну
за масштабами проблему продовження жит-
тя і боротьби з передчасним старінням. Свої
погляди він виклав у маленькій, але яскра-
вій монографії «Продовження життя»
(1938). О.О. Богомолець виходив з уявлен-
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9
ня про фізіологічну старість, про те, що при-
родна межа людського існування — близько
140–150 років, що старість у 60–70 років —
передчасна, патологічна, результат хвороб,
які скорочують життя. І тому слід боротися
за його продовження до природної межі.
Головну роль у передчасному старінні
відведено соціальним факторам, станові
нервової системи, а в боротьбі за продо-
вження життя основне значення за соціаль-
ними і гігієнічними заходами, зокрема —
чергуванням роботи й відпочинку, умовами
праці й побуту. З цього приводу вчений пи-
сав: «….вміння продовжити життя — це
насамперед вміння не скоротити його»,
«...необхідно виховувати свій характер:
надмірна подразливість, яка призводить до
чвар, скорочує життя». Пізніше Олександр
Олександрович навіть розробив широкий
план вивчення ролі нервової системи, зо-
крема вегетативного відділу, в нормі й па-
тології. Він зазначав: «Навчитися керувати
вегетативною нервовою системою, захища-
ти її від шкідливих внутрішніх та зовнішніх
впливів є одним з найближчих завдань нау-
кової медицини. Розв’язання цього питання,
можливо, дасть нові способи боротьби про-
ти таких ворогів нормального довголіття,
як склероз, гіпертонія, різні порушення об-
міну речовин, а може, навіть і проти рака»
(«Основні напрями моїх праць», 1945).
Через 20 років після написання «Про-
довження життя» у Києві створено Інсти-
тут геронтології (1958), його першим ди-
ректором був учень О.О. Богомольця, ака-
демік АМН СРСР М.М. Горєв. Сьогодні на
території інституту встановлено пам’ятник
Олександрові Олександровичу — символ
зв’язку між ідеями вченого і сучасною тео-
рією старіння.
З перших років наукової діяльності ува-
гу О.О. Богомольця привертали імунітет і
анафілаксія. Їм присвячено праці «Роль
сенсибілізуючих речовин нормальних і спе-
цифічних сироваток в явищах фагоцито-
зу», «Гіпотези і факти у вченні про анафі-
лаксію», «Про найближчі завдання вивчен-
ня етіології, патогенезу та специфічної про-
філактики висипного тифу», «Про механізм
лікувальної дії протеїнової терапії», «Єд-
ність протилежностей в явищах імунітету
й анафілаксії», деякі ін. Проблеми алергії
та імунітету широко розробляли представ-
ники школи О.О. Богомольця — М.М. Си-
ротинін, А.Д. Адо, Олег Богомолець, їхні
співробітники.
Не залишався Олександр Олександрович
осторонь і від різних видів порушень крово-
обігу, зокрема гіпертонії, різких знижень
кров’яного тиску, шоку, колапсу. Результати
цих студій обговорювали в 1937 р. на кон-
ференції (організатори М.Н. Бурденко,
М.Д. Стражеско, О.О. Богомолець), у якій
брали участь найвидатніші вчені і праці якої
до цього часу мають істотну цінність. Серед
питань, що їх вивчали О.О. Богомольць з
М.Д. Стражеском та їхні школи, також про-
блеми кисневої недостатності і кисневої те-
рапії, їх розробляли в подальшому М.М. Си-
ротинін, Ф.Я. Примак, Н.В. Лауер, В.А. Бе-
резовський.
І то далеко не вся спадщина Олександра
Олександровича. Безумовно, це — один з
найвидатніших учених-медиків ХХ ст. Він
започаткував цілу низку напрямів у фунда-
ментальній медико-біологічній науці, ство-
рив потужну наукову школу, реформував
патологічну фізіологію.
В ажко переоцінити внесок Олександра
Олександровича і в реформування Ака-
демії. Під керівництвом президента ВУАН
О.О. Богомольця відбулася докорінна ре-
організація установи, перехід від розрізне-
них кафедр, комісій, кабінетів, ін. застарі-
лих форм до інститутів. Перша пол. 30-х рр.
позначена в українській науці пошуками
нової стратегії в умовах наближення до
конкретних прикладних завдань. Ці роки
проходили під гаслом упровадження пла-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9 9
новості. На посаді президента Академії
наук УРСР Олександр Олександрович зна-
чну увагу приділяв створенню і виконанню
планів наукових робіт для розв’язання за-
вдань індустріалізації, створення промис-
лового потенціалу. Важливою віхою в реор-
ганізації стала сесія ВУАН у січні 1934 р.,
де знову постало питання про структуру.
Врешті-решт, вирішено ліквідувати т.зв.
цикли й основною структурною одиницею
Академії вважати науково-дослідні інсти-
тути.
Отже, академічна структура набула якіс-
но нового характеру. Якщо в 20-ті рр. у ній
працювало лише два інститути — демогра-
фії і технічної механіки, до яких у 1927–
1928 рр. додалися ще два — ботаніки і мі-
кробіології, то в 1934 р. інститутів стало
36.
У 30-ті рр. значно покращилися ма те-
рі ально-технічні фонди Академії, розгор-
нулося капітальне будівництво наукових
закладів. У природничих і технічних ін-
ститутах обладнано лабораторії, дослід-
ні майстерні, по суті, створено новітню
лабораторно-експериментальну базу. Зрос-
ли фінансування, кадровий склад наукових
працівників, видавнича діяльність, почали
виходити нові журнали.
На поч. і в сер. 30-х рр. в Академії наук
України стали формуватися потужні науко-
ві школи, зокрема: О.О. Богомольця — пато-
фізіології; О.М. Динника — теорії пружнос-
ті, будівельної та гірничої механіки; Є.О. Па-
тона — електрозварювання і матеріалознав-
ства; Л.В. Писаржевського — фізичної та
електронної хімії; Г.Ф. Проскури — гідро- й
аеромеханіки; К.К. Симінського — механіки
деформованого твердого тіла; М.Д. Стра-
жеска — терапії; О.В. Палладіна — біохімії;
В.П. Філатова — офтальмології; М.В. Пту-
хи — економіки; А.В. Думанського — коло-
їдної хімії; В.О. Плотникова — електрохімії
неводних розчинів; Д.К. Зерова і М.Г. Хо-
лодного — ботаніки і мікробіології; славетна
харківська школа експериментальної (О.І. Лей-
пунський, К.Д. Синельников, Л.В. Шуб ни-
ков) і теоретичної фізики, започаткованої
Л.Д. Ландау.
У цей час в АН УРСР працювали науков-
ці, що заслужили пошану радянської і світо-
вої вченої громади, — Д.О. Граве, М.М. Кри-
лов, В.Я. Данилевський, І.І. Шмальгаузен,
О.В. Леонтович, Г.Ф. Пфейфер, М.І. Без-
бородько, В.М. Любимов, О.І. Білецький,
М.М. Боголюбов, М.В. Корноухов, А.І. Кіп-
ріанов, О.І. Бродський та ін. Інституціаліза-
ція в Академії наук сприяла значним здобут-
кам у природознавстві і техніці. І на чолі цих
перетворень стояв медик і біолог — акаде-
мік Богомолець. Одним з яскравих прикла-
дів можна назвати творчу дружбу О.О. Бо-
гомольця з Є.О. Патоном, його підтримку і
допомогу в створенні Інституту електрозва-
рювання. Важко переоцінити далекосяжне
передбачення важливості заснування цього
інституту, якому належить величезний вне-
сок у перемогу у Великій Вітчизняній війні
і в розбудову економіки СРСР.
Але повернімося до медицини і біології.
Олександр Олександрович блискуче роз в’я-
зав проблему взаємодії медико-біо ло гічних
наук з практичною медициною, створивши
в одному приміщенні під єдиним керівни-
цтвом два інститути: клінічний — у системі
Академії наук і експериментальний — у
системі Народного комісаріату охорони
здоров’я УРСР. Так, у 1930 р. з’явився Ін-
ститут експериментальної біології і патоло-
гії НК охорони здоров’я УРСР, а в 1934 р. —
Інститут клінічної фізіології АН УРСР, до
роботи в яких залучено провідних київських
клініцистів: М.Ф. Мельникова-Раз ведьон ко-
ва, М.Д. Стражеска, А.М. Зюкова, І.М. Іщен-
ка, В.П. Протопопова і навіть не киян — ака-
деміків В.П. Філатова, В.П. Воробйова. З
поєднання знань і досвіду найкращих ві-
тчизняних клініцистів і експериментаторів
у цих двох інститутах під керівництвом ака-
деміка Богомольця утворився унікальний
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9
не тільки для України, але й усього Радян-
ського Союзу центр фундаментальної меди-
цини. Після смерті О.О. Богомольця і сумно
відомої «Павлівської сесії» в 1953 р. заклади
об’єднали в Інститут фізіології АН УРСР
(зараз Інститут фізіології ім. О.О. Богомоль-
ця НАН України).
С амовіддано працював О.О. Богомолець
у роки Великої Вітчизняної війни. У
липні 1941 р. він переїхав до Уфи, куди
було евакуйовано Президію і майже всі
установи Академії. Олександр Олександро-
вич керував АН УРСР у тяжких умовах,
коли її діяльність була спрямована на до-
помогу фронту. Це відіграло значну роль
для оборонної промисловості. З метою
швидкого реагування на проблеми воєнно-
го часу, їх найдосконалішого опрацювання,
упровадження результатів у виробництво
при Академії організували відповідні комі-
сії й комітети. Так, 17 жовтня 1941 р. ство-
рено Науково-технічний комітет сприяння
обороні СРСР, який координував вій сько-
во-промислові дослідження з потребами
підприємств і організацій. Очолив комітет
О.О. Богомолець, а 13 лютого 1942 р. сфор-
мовано Комісію з відбудови зруйнованих
ворогом міст і підприємств України також
під головуванням ученого.
Уряд СРСР надавав великого значення
роботі Академії над оборонною тематикою,
про що свідчить опікування від Державно-
го комітету оборони СРСР, представники
якого неодноразово приїздили в Уфу для
ознайомлення з діяльністю українських
учених. Їхні технічні розробки знаходили
широке застосування у військовій промис-
ловості.
У галузі охорони здоров’я співробітники
Інституту клінічної фізіології під керівни-
цтвом О.О. Богомольця вивчили дію цито-
токсичної сироватки і використали її для
прискорення загоювання ран, переломів, лі-
кування септичних станів, боротьби орга-
нізму з інфекціями. Результати були на-
стільки своєчасними і вагомими, що Нарко-
мат охорони здоров’я Башкирської АРСР
З учнями і колегами: перший ряд — Н.Б. Медведєва, Р.Є. Кавецький, О.О. Богомо-
лець, В.П. Комісаренко; другий ряд — П.Д. Марчук, Олег Олександрович Богомо-
лець, Н.В. Зеленський, В.Д. Янковський (Київ, 1945 р.)
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9 11
негайно видав наказ про широке впрова-
дження цитотоксичної сироватки. На фронт
відправили біля 3 млн доз препарату.
За видатний внесок в обороноздатність
країни під час війни Указом Президії Вер-
ховної Ради СРСР від 4 січня 1944 р.
Олександрові Олександровичу присвоєно
звання Героя Соціалістичної Праці. Учено-
го обрали віце-президентом Академії наук
СРСР (1942), він активно співпрацював з
академіком М.Н. Бурденком над створен-
ням Академії медичних наук СРСР, став
її дійсним членом-засновником у 1944 р.
Того ж року його обрано почесним академі-
ком АН Грузинської РСР.
6 лютого 1944 р. уряд УРСР схвалив рі-
шення Президії АН щодо повернення в
Україну. За 33 місяці евакуації Президія під
керівництвом академіка О.О. Богомольця
провела 88 засідань в Уфі (липень 1941 р. —
вересень 1943 р.), 15 у Москві (жовтень
1943 р. — травень 1944 р.), на яких розгля-
нула близько 800 організаційних, науково-
організаційних, наукових питань.
П ісля повернення до Києва АН УРСР
під керівництвом О.О. Богомольця
відновлює свою діяльність. Так, 23 червня
1944 р. на засіданні Президії заслухано до-
повідь президента про закінчення рееваку-
ації Академії, розглянуто тематичні плани
робіт науково-дослідних установ. 17 липня
1944 р. РНК УРСР на клопотання Президії
АН прийняла постанову «Про структуру
АН УРСР», за якою повністю відновлено
академічну структуру. Відбудова виявила-
ся складною: Академія зазнала величезних
втрат — зруйновані чи розграбовані примі-
щення, лабораторії, бібліотеки, музеї, кабі-
нети, сади, а головне — загибель співробіт-
ників на фронті і в окупації.
Відродження Академії вимагало від
президента Богомольця величезних зу-
силь, фізичної та розумової концентрації.
Він часто працював далеко за північ. Усе
це — виснажлива наукова й організаційна
робота, туберкульоз, яким він був зараже-
ний ще від матері, труднощі військового
часу підірвали здоров’я вченого. Консуль-
тації найкращих лікарів мало допомагали,
а стрептоміцин був тоді ще недоступним.
За два дні до смерті Олександр Олексан-
дрович продиктував синові останні розпо-
рядження щодо циклотрону, обсерваторії,
ботанічного саду, десятків інших акаде-
мічних проблем і одночасно людських
доль! Наприклад, він просив надати допо-
могу сім’ї працівника Академії, який заги-
нув на фронті; зазначив, що посадити в
саду-парку, який він спроектував між ін-
ститутами, котрі заснував, і будинком, де
мешкав.
19 липня 1946 р. Олександр Олександро-
вич Богомолець пішов з життя. Ховав його
майже весь Київ. За труною на артилерій-
ському лафеті через центр міста до вул. Ви-
ноградної (нині — Богомольця) ішли рід-
ні, друзі, учні, члени керівництва Украї-
ни, учені, медики, прості кияни. Поховали
Олександра Олександровича в його творін-
ні — уже згаданому парку.
У науку Олександр Богомолець увійшов
справжнім новатором, що захоплював свої-
ми ідеями учнів і разом з тим давав їм по-
вну свободу творчості. Його перу належить
150 фундаментальних праць, частина з яких
О.О. Богомолець з сином Олегом (Уфа, 1942 р.)
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 9
стосується маловивчених у його час тем, зо-
крема сполучної тканини, переливання кро-
ві, вегетативної нервової системи тощо.
Сьогодні науковий спадок О.О. Бого-
мольця — це вже цілі школи, напрями, за-
клади, лабораторії. Його учні виросли в са-
мостійних дослідників, чиї учні й учні цих
учнів керують інститутами, кафедрами, ла-
бораторіями, готують наступне покоління
науковців, і в них незримо присутній Учи-
тель, який говорив: «…Мій девіз: життя —
це ще не все, головне — служіння людям».
Нарешті, не можна не сказати хоча б де-
кілька слів про чудову родину Богомольців.
Автор добре пам’ятає дружину Олександра
Олександровича — Ольгу Георгіїв ну (Тихо-
цьку), близько знав сина і найближчого
учня — Олега і його дружину — Зою В’я-
чеславівну. Знає онуків — Катю і Сашу, а
також Катину доньку — відомого лікаря,
поета, музиканта, співачку, мецената Ольгу
Богомолець. Родину Богомольців довгі
роки оточували неординарні особистості. У
першу чергу, видатні українські вчені, учні
Богомольця, а також знамениті в Україні і
СРСР особи: О.Ю. Шмідт, М.К. Заньковець-
ка, М.Т. Рильський, П.Г. Тичина, О.Є. Кор-
нійчук, Д.З. Мануїльський, К.Ф. Дань кевич
і багато-багато інших. Особливою повагою
користувалася дружина Олександра Олек-
сандровича. Коли Ольга Георгіївна приїж-
джала до Києва (після смерті чоловіка вона
постійно мешкала в Москві), звичайно це
було влітку, до неї на квартиру на вул. Бо-
гомольця чи на дачу в Старосіллі чергою
йшли учні Олександра Олександровича,
його колишні співробітники, друзі, члени
Академії наук. Ця похилого віку жінка була
якась надзвичайна, красива, мудра, відвіда-
ти її було обов’язковим ритуалом для лю-
дей, які бачили в академікові Богомольці
особливу постать, лідера науки і культури,
а його дружину сприймали як носія пам’яті
про свого чоловіка. Син Олександра Олек-
сандровича — Олег, сам відомий учений
(член-кореспондент АН УРСР), якому, мож-
ливо, батькова слава заважала повною мі-
рою реалізуватись, був людиною доброї,
шляхетної душі, найвищої культури. Йому
ми вдячні за збереження пам’яті про бать-
ка, його архівів, за впорядкування музею
О.О. Богомольця в Інституті фізіології
НАН України. Що ж до наступних поколінь
Богомольців, то їхня історія тільки творить-
ся, і ми переконані, що вона буде достойна
їхнього великого діда, прадіда і прапрадіда.
Автор висловлює глибоку і щиру подяку
к.б.н. В.М. Даниловій за допомогу в підго-
товці статті.
На могилі О.О. Богомольця (Київ, вул. Богомольця)
|