Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр.
У статті розглядаються соціально-політичні процеси під час революції (в 1917 – на початку 1918 рр.) і аналізується їхнє відображення в українській радянській історіографії. В статье рассматриваются социально-политические процессы во время революции (в 1917 – начале 1918 гг.) и анализируется их ото...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29868 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. / Ю.Г. Пахоменков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-29868 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Пахоменков, Ю.Г. 2012-01-06T15:28:44Z 2012-01-06T15:28:44Z 2009 Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. / Ю.Г. Пахоменков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29868 930.1 У статті розглядаються соціально-політичні процеси під час революції (в 1917 – на початку 1918 рр.) і аналізується їхнє відображення в українській радянській історіографії. В статье рассматриваются социально-политические процессы во время революции (в 1917 – начале 1918 гг.) и анализируется их отображение в украинской советской историографии. In the article the social-political processes in time of revolution (1917 – the beginning of 1918) in ukrainian soviet historiography are considered. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. Советская историография о социально-политических процессах в Украине в 1917 – начале 1918 гг. Soviet Historiography about the Social-political Processes in Ukraine in 1917 – the Beginning of 1918 ys Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| spellingShingle |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. Пахоменков, Ю.Г. Історія |
| title_short |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| title_full |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| title_fullStr |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| title_full_unstemmed |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| title_sort |
радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в україні в 1917 - на початку 1918 рр. |
| author |
Пахоменков, Ю.Г. |
| author_facet |
Пахоменков, Ю.Г. |
| topic |
Історія |
| topic_facet |
Історія |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука. Релігія. Суспільство |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Советская историография о социально-политических процессах в Украине в 1917 – начале 1918 гг. Soviet Historiography about the Social-political Processes in Ukraine in 1917 – the Beginning of 1918 ys |
| description |
У статті розглядаються соціально-політичні процеси під час революції (в 1917 – на початку 1918 рр.) і
аналізується їхнє відображення в українській радянській історіографії.
В статье рассматриваются социально-политические процессы во время революции (в 1917 – начале 1918 гг.) и
анализируется их отображение в украинской советской историографии.
In the article the social-political processes in time of revolution (1917 – the beginning of 1918) in ukrainian soviet
historiography are considered.
|
| issn |
1728-3671 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/29868 |
| citation_txt |
Радянська історіографія про суспільно-політичні процеси в Україні в 1917 - на початку 1918 рр. / Ю.Г. Пахоменков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pahomenkovûg radânsʹkaístoríografíâprosuspílʹnopolítičníprocesivukraínív1917napočatku1918rr AT pahomenkovûg sovetskaâistoriografiâosocialʹnopolitičeskihprocessahvukrainev1917načale1918gg AT pahomenkovûg soviethistoriographyaboutthesocialpoliticalprocessesinukrainein1917thebeginningof1918ys |
| first_indexed |
2025-11-25T22:16:38Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:16:38Z |
| _version_ |
1850561932634882048 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 70
УДК 930.1
Ю.Г. Пахоменков
Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна
РАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРО СУСПІЛЬНО�ПОЛІТИЧНІ
ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ В 1917 – НА ПОЧАТКУ 1918 рр.
У статті розглядаються соціально-політичні процеси під час революції (в 1917 – на початку 1918 рр.) і
аналізується їхнє відображення в українській радянській історіографії.
Українська радянська історіографія – складний феномен розвитку історичної науки,
центральною метою якої було формування єдиної державоцентричної концепції револю-
ційного руху на території України як складової частини загальноросійського процесу.
Особливе місце займала історія революцій і початку громадянської війни (березень 1917 –
квітень 1918 рр.), яка відігравала важливу роль у легітимізації нового режиму. Усвідом-
лення політичної значущості теми призвело до її виокремлення з переліку загальнонау-
кових і переведення в діапазон історико-партійних. Проте однією з наукових проблем,
відмежуватися від якої в колі марксистсько-ленінських настанов партійні історики так і
не змогли, була проблема тлумачення суспільно-політичних процесів в революції. Визнаю-
чи революційний процес як міжкласову боротьбу і ставлячи питання про завоювання
авторитету через набуття влади, радянські історики опинялися в пастці. Об’єктивізм нау-
ковців вимагав визнання існування небільшовицьких масових революційних рухів, а
разом з тим масових національних і громадських процесів. Призма партійності змушу-
вала ігнорувати, недооцінювати або «переписувати» небільшовицькі процеси в кому-
ністичному сенсі. Змальовуючи переможний процес переростання буржуазної революції
в пролетарську, крах непролетарських партій і дрібнобуржуазного націоналізму, радянські
історики не могли прояснити причини слабкої популярності ідей більшовицької револю-
ції в Україні в 1917 – на початку 1918 рр. За влучною характеристикою В.Ф. Солдатенко,
«радянська історіографія упродовж десятиліть віднаходила дедалі нові аргументи, нама-
гаючись довести, що Української революції не було, а тих, хто вважав інакше, оголошува-
ли буржуазно-націоналістичними фальсифікаторами, неспроможними оволодіти науковими
принципами історичного дослідження…» [1, с. 92].
Сучасна українська історіографія схильна спрощено розглядати процес функціону-
вання радянської історичної науки крізь теорію «3 хвиль» (відповідно: 1920 – 1930-і рр.,
1930 – 1956 рр. та 1956 – 1990 рр.). Критерієм тут виступають не закони розвитку нау-
кового знання, а процес суспільно-політичних перетворень в СРСР [2, с. 26]. Недостатнє
вивчення внутрішнього розвитку часом призводить до поверхневих тверджень, залучених
із полемічної літератури. Часто вживаною є теза про суцільну фальсифікацію, перекру-
чення справжньої історії на догоду політичним вимогам тощо. Представлена стаття є
спробою простежити формування і розвиток в українській радянській історіографії те-
матики суспільно-політичних процесів за часів Української революції 1917 – 1918 рр.
В історії розвитку української радянської історіографії доцільно розглядати два
великі етапи: 1920 – 1930-і рр. – марксистський та 1930 – 1980-і роки – радянський. Дослід-
ники кожного з етапів підходили до аналізу суспільно-політичних рухів в Українській
революції зі своїми концепціями, дискусіями, методами. Частково зберігалась спадковість
наукових висновків. Після ХХ з’їзду КПРС радянська історіографія не змінюється внут-
рішньо, залишаючись методологічно логічним продовженням єдиного історичного процесу.
Радянська історіографія про суспільно�політичні процеси в Україні в 1917 – на початку 1918 рр.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 71
Марксистська українська історіографія 1920-х рр. формувалась не просто як час-
тина колективної пам’яті, орієнтована на безпосередніх учасників і свідків подій. Разом
з тим історіографія 1920-х рр., орієнтована на позитивізм, здійснила велику роботу зі зби-
рання, обробки і часткової публікації джерел з історії революції 1917 р. Перелік питань,
які підлягали систематичному опрацюванню в стінах Істпарту, охоплював всі суспільно-
політичні процеси в Україні в період 1917 – 1918 рр. [3, арк. 15-32, арк. 103-105]. Проте
внаслідок академічної слабкості історіографія 1920-х рр. виявилася концептуально неготовою
до розробки загального курсу історії революції 1917 – 1918 рр. в Україні. Історики-марк-
систи в цілому орієнтувалися на методологію суспільно-політичних процесів в Україні,
викладених в працях М. Грушевського, в книгах-памфлетах В. Винниченка, в соціоло-
гічних дослідженнях М. Порша та М. Шаповала. До запозичених ідей належали поняття
про колоніальний статус України, позакласовість української нації, неукраїнський характер
пролетаріату, розрив між містом і селом. Суспільно-політичні процеси визначалися як
боротьба за впливи на маси з боку дрібнобуржуазної Центральної Ради і партії більшо-
виків. Національно-визвольний рух, провідником якого на першому етапі (до ІІ Універсалу)
стала Центральна Рада, привів до перемоги пролетарської революції, коли маси відчули
контрреволюційну сутність самозваного керманича. Фактично ж під сумнів була поставлена
ідея пролетарської гегемонії в суспільних процесах, а отже, і провідна роль більшовиків у
революції. Концептуальна невизначеність випливала навіть з рівного за правами викорис-
тання різнопланової термінології. Одночасно вживалися поняття «українська революція»,
«пролетарська революція», «національно-демократична», «селянська». Осмислена критично
лише частково, така ситуація інтелектуального розмаїття тривала до середини 1930-х рр.
Впродовж 1920-х рр. в українській марксистській історіографії певного теоретич-
ного змісту набули три різнобічні підходи до проблеми суспільно-політичних процесів
в українській революції. За першим з них (М. Яворський, В. Сухино-Хоменко, А. Річиць-
кий), революція в Україні мала національно-демократичний характер, а основною силою
було українське селянство, яке складало більшість в Центральній Раді і в багатьох інших
радах в Україні. Проте неприродний союз національної дрібної і російської великої бур-
жуазії призвів до розколу мас і перемоги пролетарської революції [4], [5]. Другий підхід
(М. Рубач, Н. Александров) пропонував компромісний розподіл позитивного національ-
ного руху і націоналістичної організації Центральної Ради. Висвітлюючи основні розбіж-
ності істориків революції, М. Рубач зазначав: «Все лихо тов. Яворського в тому, що він
окрему національну проблему розглядав за основу. Якщо це основна проблема, то геге-
моном цієї революції виявляється Центральна Рада, а, по-нашому, це не так» [6, с. 320].
Хоча сільський рух в Україні розвивася активніше, ніж це передбачала марксистська
концепція пролетарської революції, основним джерелом суспільних процесів залишалось
робітництво. Третя позиція (Д. Фрід, В. Мануйлов, М. Волін) відстоювала загальноро-
сійський характер революції в Україні. Національні особливості України були лише фоном,
на якому розігрувалася пролетарська революція [7], [8]. Спільним для всіх трьох тен-
денцій було визнання розмаїття суспільно-політичних рухів, які за класовою природою
поділялися на пролетарські, національні, націоналістичні та буржуазні. Проте, хоча дослід-
ження всіх рухів вважалося завданням марксистської історіографії, основними залишалися
робітничий і національно-селянський.
Методологічний плюралізм в науці є ознакою її високої професійності і суверен-
ності. Марксистська історіографія залишалась в процесі розробки історичного знання.
Намагаючись пояснити труднощі критики «схеми М. Яворського», М. Волін вказував на
те, що вона знаходиться на етапі становлення [9, с. 232]. Наприкінці 1920-х рр. основні тео-
ретичні проблеми історії революції 1917 р. в Україні вилилися в гостру дискусію (травень
1929 р.), яка стала своєрідним підсумком етапу марксистської історіографії. Поштовхом
до дискусії став конфлікт українських і російських істориків-марксистів на Всесоюзній
Ю.Г. Пахоменков
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 72
конференції в Москві (грудень 1929 – січень 1928 рр.). Наявність національноспрямованої
концепції революції в одній із союзних республік виявилась несподіванкою для історичного
середовища СРСР. Відсутність узгодженої позиції призвела до конфлікту серед українських
істориків-марксистів, до якого вимушене було залучитися партійне керівництво УРСР.
Своєрідним виходом з цієї методологічної кризи став лист-директива Й. Сталіна з
приводу історичних досліджень. Методологія «нової історичної науки» виявилася напро-
чуд простою. Виступаючи на засіданні істориків-марксистів в Дніпропетровську (26 грудня
1931 р.), Шмідт пояснював, що твори В. Леніна і Й. Сталіна мають відповіді на всі пи-
тання, тому є надійним джерелом верифікації: «Как увидите, что расходится [автор] с
Лениным и Сталиным, противоречит им, знайте, что врёт» [10, арк. 58]. Нова методологія
поставила під сумнів теоретичні та практичні досягнення попередників. В одному з пер-
ших історіографічних оглядів літератури про Жовтневу революцію в Україні зазначалося,
що одним з висновків «націоналістичної контрабандитської історії пролетарської револю-
ції» було заперечення закономірностей революційного процесу в республіці [11, с. 294-296].
Протягом наступних трьох років вся історична продукція, видана в УРСР, була піддана
поглибленій перевірці і вилучена.
Формування нової концепції революції 1917 р. можна простежити на прикладі двох
статей Е. Городецького середини 1930-х рр. В 1935 р. історик вільно користується ма-
теріалами емігрантської літератури, архівними і опублікованими в УРСР джерелами, в
тому числі фондами Генерального Секретаріату. Оцінюючи суспільно-політичні процеси,
Е. Городецький говорив про протистояння російської контрреволюції і Центральної Ра-
ди – керівника національного руху в Україні, яка переходить на шлях контрреволюції
лише після жовтня 1917 р. [12, с. 115-131]. В 1937 р. Е. Городецький оцінює Цетральну
Раду як абсолютно контрреволюційний орган, несамостійний у своїх діях, оскільки пов-
ністю підпорядковується великій буржуазії Росії. Навпаки, національний рух подається
як бажання єднання з робітниками [13, с. 102-105, 120]. З історичного дослідження зни-
кають архівні документи, історіографія обмежується критикою «помилок» марксистської
історіографії. Своєї методологічної вершини такий підхід до розуміння української рево-
люції досяг в роботах А.В. Лихолата. Творчі надбання дослідника не мають історичної цін-
ності, але як історичний памфлет є важливим історіографічним пам’ятником доби [14].
В суспільно-політичних процесах нові підходи вилились у відмові від виокрем-
лення типів рухів. Тепер всі процеси розглядалися як шлях до Жовтневої революції, а
отже, рухи об’єднувалися в дві групи: пролетарські і непролетарські. Чіткими стали де-
фініції, розмаїття авторських визначень змінилося на регламентоване поняття «Велика
Жовтнева соціалістична революція».
Завданням історичної думки було затвердження руйнування непролетарських рухів
і перемоги гегемона у суспільних процесах. В історіографії 1940 – 1950-х рр. було кри-
тично розглянуто положення про колоніальний статус України, відсталість робочого класу,
теорію «безкласовості». Вдало очолив цю ревізію М.А. Рубач, який поставив завданням
довести капіталістичний характер українського суспільства напередодні Жовтневої ре-
волюції і наново переглянув статистичну інформацію за 1917 – 1918 рр. Таким чином,
М.А. Рубач дійшов результатів, які в повному обсязі увійшли в радянську історіографію
революції як достовірне джерело [15], [16]. Залучивши до пролетаріату дрібних службов-
ців, домашню обслугу, найманих сільських робітників, йому вдалося збільшити кількість
пролетаріату на 60 % [16, с. 34-36].
Концептуальні доробки М.А. Рубача зняли головну проблему суспільно-політичних
процесів в 1917 – на початку 1918 рр. в Україні: національна проблема, як і випливало з
марксизму, стала другорядною. Водночас, завдяки діяльності М.А. Рубача і С.М. Коро-
лівського, відбувається часткова реабілітація національно-визвольного руху в Україні.
На новому ґрунті (але з використанням єдиноцентричної методології) відбувається і пе-
регляд висновків марксистської історіографії 1920-х рр. Часткове зняття обмежень зумовило
Радянська історіографія про суспільно�політичні процеси в Україні в 1917 – на початку 1918 рр.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 73
пожвавлення архівних пошуків. Якщо в 1955 р. в партархівах УРСР працювали 223 дослід-
ники (переглянуто 10 760 справ), то в 1958 р. – 628 (переглянуто 27 256 справ) [17, арк. 21].
Було поставлено ряд питань, які не знаходили свого висвітлення в попередні роки, або ви-
світлення яких перервалося на початку 1930-х рр. (створення і діяльність Рад всіх рівнів,
виборчі кампанії 1917 р. в Україні, військові процеси, боротьба за владу в регіонах тощо).
Перша спроба узагальнюючого дослідження історії революції 1917 р., здійснена за
участі істориків С.М. Королівського, М.А. Рубача і М.І. Супруненка, фактично повер-
нула в українську радянську історіографію висновки 1920-х рр. щодо суспільно-політич-
них процесів в 1917 р. в Україні [18]. Хоча Центральна Рада розглядалась як буржуазна
організація, історики змогли показати революцію політичних процесів і акцентувати увагу
на тому, що вважалося прогресивним характером національного руху. На жаль, наступні
дослідження з історії 1917 р. в Україні були нижчі за рівнем висвітлення проблематики,
ніж колективна монографія 1967 р.
Серед інших робіт цього часу якісно і тематично виділялися роботи С.М. Королів-
ського, який привертав особливу увагу до вивчення національно-визвольного руху в ре-
волюції 1917 р. в Україні. В 1969 р. він зазначав, що в українській історіографії немає
більш заплутаного, суперечливого і складного питання, ніж це [19, с. 93]. С.М. Королів-
ський зауважив, що радянська історіографія фактично проігнорувала це важливе питання,
не приділила належної уваги диференціації національного руху, оскільки змішувала разом
прогресивний народний і куркульсько-націоналістичний [19, с. 98-99]. На підставі дже-
рельної бази історик доводив, що навіть такий осередок націоналізму, як Центральна Рада
ніс в собі «следы боевого демократизма масс…». Навпаки, відзначав дослідник, часом іс-
торики, зображуючи «братерську» допомогу російського народу українцям, взагалі пере-
креслюють роль самого українського народу [19, с. 104-105].
Незважаючи на розширення історичної тематики досліджень, появу нових істориків
і, хоча в обмеженому вигляді, нових методологічних підходів, суспільно-політичні про-
цеси залишались в українській радянській історіографії «незручною» темою. В історичні
роботи вони «проникали» виключно як прояв інтернаціоналізму або переможної потуги
пролетаріату і біднішого селянства. У фундаментальному дослідженні, присвяченому
Радам в 1917 р. на території України, історики повністю проігнорували існування небіль-
шовицьких органів суспільної активності. Всі наявні Ради сприймалися або як цілком
більшовицькі, або як такі, що наближались до цього [20].
Як наслідок, традиційним для української радянської історіографії було визнання
фактичного провалу теми суспільно-політичних процесів і їх складової національно-
визвольного руху при вивченні подій 1917 – поч. 1918 рр. в Україні. Як в 1967 р., так і в
1987 р. українські історики вимушено констатували, що національно-визвольний рух не
став предметом глибокого дослідження [21, с. 22, 35].
Українська радянська історіографія розглядала суспільно-політичні процеси з точки
зору політичної доцільності в боротьбі за пролетарську революцію, однією з провідних
тем радянської історіографії – боротьбу за маси в процесі проведення революції. Мето-
дологічні зміни 1930 – 1950-х рр. були не тільки зовнішні, але і внутрішньонаукові за
змістом. Водночас відмова від визнання особливостей революційного процесу в Україні
змушувала істориків ігнорувати все, що не відповідало партійним настановам. Поділ
суспільства (на підставі розмитих визначень) на «пролетаріат» і «непролетаріат» заганяв
радянських істориків у коло визначених понять. Однією з проблем радянської історіо-
графії було невизначене поняття історичного факту. Марксистсько-ленінська методологія,
підкріплена сталінськими настановами, визначала дійсне і «нетипове» з позицій бороть-
би за політичний вплив і формування нового режиму. Звідси випливає, що використання
цієї методології відповідало науковим позиціям радянських істориків. Процес ігнорування
історичних фактів мав цілковито науковий характер, ґрунтувався на авторитетних свід-
ченнях і відповідав вимогам наукової перевірки.
Ю.Г. Пахоменков
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2009 74
Історики 1920 – 1930-х рр. досліджували історичний процес у різних вимірах. Вивчен-
ня суспільних процесів прямувало до розширення кола досліджуваних об’єктів. Радянські
історики 1940 – 1980-х рр. розглядали революцію як боротьбу двох сил без жодних до-
мішок: або за, або проти. Радянська історіографія ігнорувала масовий небільшовицький
рух (військовий, освітній, кооперативний, за великим рахунком і національний), оскільки
він не мав виражених наслідків. Проте, як специфічний феномен розвитку історичної
науки України, радянська історіографія заслуговує спеціального дослідження.
ЛІТЕРАТУРА
1. Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис: монографія / Солдатенко В.Ф. – К. : Ли-
бідь, 1999. – 976 с.
2. Козак О.В. Багатопартійність на Україні (1917 – 1925 рр.): історіографія проблеми: дис. ... на здобуття
наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.06 / О.В. Козак. – Харків,1999. – 220 с.
3. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 3100.
4. Яворський М. Проблеми української національно-демократичної революції, її історичні основи та ру-
хові сили / М. Яворський // Червоний шлях. – 1927. – № 4. – С. 93-111.
5. Сухино-Хоменко В. З приводу особливостей пролетарської революції на Україні / В. Сухино-Хоменко //
Літопис революції. – 1928. – № 4. – С. 70-120.
6. Літопис революції. – 1930. – № 2.
7. Манилов В. Из истории взаимоотношений Центральной Рады с Временным правительством / В. Ма-
нилов // Летопись революции. – 1927. – № 3. – С. 7-25.
8. Фрід Д. Про деякі питання з історії КП(б)У та Жовтневої революції на Україні / Д. Фрід // Літопис
революції. – 1930. – № 3-4. – С. 238-256.
9. Літопис революції. – 1930. – № 3-4.
10. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО). – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 201.
11. Гмиря А., Глушаченко Є. Короткий огляд головної літератури з історії пролетарської революції на
Україні / А. Гмиря, Є. Глушаченко // Літопис революції. – 1932. – № 3-4. – С. 292-306.
12. Городецкий Е. Центральная Рада – оплот всероссийской контреволюции (Рада и «ІІІ Универсал») / Е. Го-
родецкий // Историк-марксист. – 1935. – № 8-9. – С. 111-131.
13. Городецкий Е. Легенда о нейтралитете (Из истории октябрьских дней 1917 г. в Киеве) / Е. Городец-
кий // Историк-марксист. – 1937. – № 4. – С. 100-125.
14. Лихолат А.В. Розгром націоналістичної контреволюції в Україні (1917 – 1922 рр.) / Лихолат А.В. – К.,
1955. – 662 с.
15. История Украинской СССР : в 10 т. – К. : Наук. думка, 1984. – Т. 6. – С. 13-15.
16. Очерки развития социально-классовой структуры УССР. – К. : Наук. думка, 1987. – С. 29-30, 34-45.
17. ДАДО. – Ф. 125. – Оп. 1. – Спр. 196.
18. Короливский С.М. Победа советской власти на Украине / Короливский С.М., Рубач М.А., Супруненко Н.И. –
М. : Наука, 1967. – 580 с.
19. Короливский С.М. Вопросы истории и археографии Великой Октябрьской революции на Украине /
Короливский С.М. – Х., 1969. – 120 с.
20. Гамрецький Ю.М. Ради України в 1917 р. / Гамрецький Ю.М., Тимченко Ж.П., Щусь О.Й. – К. : Наук. дум-
ка. 1974. – 139 с.
21. Воробей П.І. Висвітлення в радянській історіографії національно-визвольного руху 1917 р. на Україні /
П.І. Воробей // Питання Великої Жовтневої соціалістичної революції у вітчизняній та зарубіжній істо-
ріографії. – К. : Наук. думка, 1967. – С. 53-55.
22. Гамрецкий Ю. Историография Великой Октябрьской революции на Украине / Гамрецкий Ю., Королёв Б.,
Рыбалка И. – К. : Наук. думка, 1987. – 272 с.
Ю.Г. Пахоменков
Советская историография о социально-политических процессах в Украине в 1917 – начале 1918 гг.
В статье рассматриваются социально-политические процессы во время революции (в 1917 – начале 1918 гг.) и
анализируется их отображение в украинской советской историографии.
Y.G. Pakhomenkov
Soviet Historiography about the Social-political Processes in Ukraine in 1917 – the Beginning of 1918 ys
In the article the social-political processes in time of revolution (1917 – the beginning of 1918) in ukrainian soviet
historiography are considered.
Стаття надійшла до редакції 19.03.2009.
|