З надією на ренесанс вітчизняної науки
Для мене очевидно, що українська фундаментальна та прикладна наука була і за- лишається однією з найрозвиненіших галузей у нашій державі, попри сувору кри- тику, яка висловлюється у засобах масової інформації. Неупереджений спостері- гач має визнати, що у багатьох напрямах вітчизняна наука займає...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/308 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З надією на ренесанс вітчизняної науки / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 1. — С. 3-12. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859777803797397504 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | З надією на ренесанс вітчизняної науки / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 1. — С. 3-12. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Для мене очевидно, що українська фундаментальна та прикладна наука була і за-
лишається однією з найрозвиненіших галузей у нашій державі, попри сувору кри-
тику, яка висловлюється у засобах масової інформації. Неупереджений спостері-
гач має визнати, що у багатьох напрямах вітчизняна наука займає досить міцні
позиції у світовому вимірі, і це за умови її довготривалої ізоляції за радянських
часів. Здавалося б, використовуй уже створені технології, патентуй, отримуй
прибуток. Проте цього немає. Мене не полишає відчуття, що наука у незалежній
Україні виявилася нікому не потрібною. Чому так сталося? Чому, проголошую-
чи важливість розбудови суспільства, яке ґрунтується на знаннях, держава не
спроможна забезпечити пристойне фінансування наукових досліджень?
|
| first_indexed | 2025-12-02T08:53:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 3
АКТУАЛЬНО
В. ЛОКТЄВ
З НАДІЄЮ НА РЕНЕСАНС ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ
© ЛОКТЄВ Вадим Михайлович. Академік НАН України. Академік-секретар Відділення фізики і астрономії
НАН України (Київ). 2007.
Для мене очевидно, що українська фундаментальна та прикладна наука була і за-
лишається однією з найрозвиненіших галузей у нашій державі, попри сувору кри-
тику, яка висловлюється у засобах масової інформації. Неупереджений спостері-
гач має визнати, що у багатьох напрямах вітчизняна наука займає досить міцні
позиції у світовому вимірі, і це за умови її довготривалої ізоляції за радянських
часів. Здавалося б, використовуй уже створені технології, патентуй, отримуй
прибуток. Проте цього немає. Мене не полишає відчуття, що наука у незалежній
Україні виявилася нікому не потрібною. Чому так сталося? Чому, проголошую-
чи важливість розбудови суспільства, яке ґрунтується на знаннях, держава не
спроможна забезпечити пристойне фінансування наукових досліджень?
НАУКА У СУСПІЛЬСТВІ:
ПРІОРИТЕТ ЧИ ЗАЛИШКОВИЙ ПРИНЦИП?
Загальновідомо, що можливості екстен-
сив ного розвитку людства значною мі -
рою вичерпані. У третьому тисячолітті зро-
стання ВВП і поліпшення якості життя лю-
дей можуть забезпечувати лише досягнення
у науковій сфері. Ідеться передусім про фун-
даментальну науку, без якої сьогодні не-
можливо уявити буття і благо нашої цивілі-
зації.
Поняття «фундаментальна наука» досить
єм ке, воно охоплює розв’язання багатьох жи т-
тє во важливих для людства проблем. Це і за-
безпечення енергоресурсами, і подолання не-
виліковних хвороб, і подовження тривалості
людського життя, і наукове обґрунтування
ви рішення соціальних і міждержавних су пе-
речностей, зокрема, запобігання воєнним
кон фліктам, урахування часто несумісних
вимог збереження біоти Землі і цивілізацій-
ної доцільності, зрештою, прорив у косміч-
ний простір.
Неперервний, а головне — стабільний еко-
но мічний розвиток суспільства можливий
лише за умов, коли воно здатне сприймати і
правильно використовувати наукові здобут-
ки. Для цього керівництву будь-якої країни
необхідні надійні середньо- та довготермі-
нові прогнози напрямів розвитку і резуль-
татів науково-технічного прогресу. Відповід-
ні про гнози й оцінки може надавати владі і
суспільству лише наукова спільнота світово-
го рів ня, яка здатна забезпечити незалежну
та кваліфіковану експертизу. При цьому слід
мати на увазі, що для самих наукових пра-
цівників підготовка експертних висновків не
є головним професійним завданням.
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
Понад 15 років ми живемо в незалежній
державі і самі визначаємо свої пріоритети.
За цей час багато змінилося, але соціально-
економічні трансформації якщо і торкнули-
ся наукової сфери, то, на жаль, негативним
чином. Тому виникає принципове і непросте
запитання: а чи спроможна сучасна Україна
забезпечити виконання вітчизняними вче-
ними їх найважливішого завдання — ство-
рювати науково-технічну базу для економіч-
ного зростання, цивілізаційного розвитку
су спільства? Я не наважився б дати на нього
однозначну відповідь.
У більшості напрямів науки і техніки,
особливо коли йдеться про експерименталь-
ні фундаментальні дослідження або розробку
принципово нових технологій, Україна від-
стає від розвинених країн світу. Щоб ми не
стали безнадійними аутсайдерами, дер жава
має подбати про свою науку і її носіїв — нау-
ковців. Один із шляхів для подолання неба-
жаних негативних тенденцій — це політика
максимальної відкритості у сфері науки.
Адже нині майже з усіх напрямів нові знан-
ня, які наша наука може отримати «ззовні»,
перевищують те, про що інші країни можуть
дізнатися від нас. І це стосується практично
всіх держав світу. Попри те, що в деяких на-
прямах ми все ще зберегли всесвітньо відомі
школи і плеяду видатних учених, однак без
відкритої науково-інформаційної державної
політики справжній розвиток вітчизняної
науки уявити важко.
Невід’ємним елементом цієї політики має
бути активна пропаганда досягнень україн-
ських учених на міжнародному рівні, що, без-
перечно, приваблюватиме в Україну наукову
громадськість та інтелігенцію зарубіжжя. Ос-
таннє може стати особливо результативним,
якщо ми створимо гідні умови для перебу-
вання іноземних партнерів у нашій країні.
Справа в тому, що суспільству, яке розроб-
ляє і використовує високі технології, необ-
хідно підтримувати високий рівень інтелек-
туальної мобільності. Тобто має бути достат-
ня кількість людей, які спроможні вчитися і
сприймати нові знання, передавати їх наступ-
ним поколінням. Світовий досвід переконує,
що жодна стандартна (тобто загальна) систе-
ма освіти не забезпечує цієї функції у жодній
країні. Її реалізують лише елітні (передусім
в інтелектуальному, а відтак — в економічно-
му сенсі) вищі навчальні заклади, в яких або
високий рівень власних науково-дослідних
робіт, або (що більше притаманно нам) тісні
зв’язки з потужними академічними центра-
ми. В СРСР цю місію, наприклад у фізиці,
виконували насамперед Московський фізи-
ко-технічний інститут, Московський, Ленін-
градський, Но восибірський, Київський, Хар-
ківський уні верситети. Якщо звернутися до
інших країн, то, скажімо, в Англії елітними
є Кембридж ський та Оксфордський універ-
ситети, у США — Гарвардський і Принстон-
ський універ ситети, Массачусет ський та Ка лі-
форнійський технологічні інститути, у Фран-
ції — Політехнічна і Нормальна паризькі
школи. Такі вищі навчальні заклади було б
слушно заснувати і в Україні, зокрема в сис-
темі Національної академії наук.
При цьому важливим є збереження висо-
ких стандартів в освіті — і у вищій школі, і
в середній. Без тісної співпраці з науковим
середовищем освіта зазнає надмірного й од-
нобічного впливу бюрократичної системи,
яка вигадує і здійснює сумнівні «реформа-
ції» у власних інтересах. Ми є свідками цьо-
го впродовж усіх років незалежності, коли
неістотні і непринципові зміни в освітян-
ській сфері видаються за глибокі реформи.
Одним із на слідків таких «реформ» стала
можливість отримати середню освіту, жод-
ного разу не склавши іспит з природничої
дисципліни.
Вище йшлося про важливі, але утилітарні
функції фундаментальної науки. Головне ж
її призначення — це задоволення природної
і невичерпної потреби людини у пізнанні
принципів і законів світобудови. Нехтуван-
ня цією функцією науки виявляється у не-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 5
нормально низькому статусі в сучасній Ук-
раїні творчих людей, залучених до наукової
чи освітньої діяльності в галузі природни-
чих або технічних дисциплін. З другого боку,
таке ставлення до науковців вкрай негатив-
но по значається на психологічному та мо-
ральному кліматі у суспільстві і на його стій-
кому роз витку. Згадаймо, що в Україні висо-
кий рівень наукових досліджень тривалий
час був предметом національної гордості.
Тому втрата вітчизняних науковців відпо-
відного статусу є руйнівною для державни-
цької самосвідомості, збереження на ціо -
наль ного мен талітету.
Важливість розвитку фундаментальної
на у ки як показника значущості і навіть ве-
личі держави усвідомлена у США, де під-
тримка наукових досліджень досягла нечу-
ваних обсягів. Не в останню чергу це забез-
печується широкою пропагандою наукових
досягнень через потужні масмедіа. Такого ж
висновку дійшли і в країнах ЄС, які з 2007
року подвоїли витрати на потреби науки, до-
вівши їх до 70 млрд євро. Один із моїх колег
назвав таке фінансування «принципово без-
жалісним», бо воно виходить з принципу: не
жаліти грошей на науку.
Характерною особливістю фундаменталь-
ної науки є те, що її здобутки не можна без-
посередньо описати в економічних показни-
ках «витрати—прибуток». Такі оцінки дуже
ненадійні, бо не враховують «проривних»
від криттів, які неможливо прогнозувати в
принципі і які несподівано можуть змінити
існуючий техніко-технологічний ландшафт.
Є й інші приклади, коли результати фунда-
ментальних досліджень починають застосо-
вувати через багато років, як це було з роз-
щепленням ядра, лазерами, надпровідністю
тощо. Тому високий рівень фундаменталь-
ної нау ки стає запорукою благополучного
майбутнього. Можна також стверджувати,
що всі завдання, які стоять перед наукою,
здатне розв’язати лише сильне академічне (і
не обо в’язково безпосередньо поєднане з
тех нологіями) наукове середовище. В Укра ї-
ні таке середовище поки що існує у біль-
шості інститутів Національної академії наук.
Однак можливості її виживання і самозбе-
реження у сучасному соціально-політично-
му й економічному контексті не безмежні.
ЧИННИКИ, ЩО ГАЛЬМУЮТЬ НАУКОВИЙ
ПОСТУП УКРАЇНИ
В окремих напрямах досліджень у нас
ще збереглися світового рівня наукові
колективи, конкурентоспроможні лабора-
торії, групи й окремі дослідники. Як прави-
ло, вони тісно контактують зі світовою нау-
ковою елітою, їх очолюють визнані фахівці.
Однак кількість таких колективів міжнарод-
ного рівня скоротилася порівняно з 1990-м
роком. Можу назвати основні причини цьо-
го явища:
1. Масова еміграція на початку і в сере-
дині 90-х найбільш кваліфікованих і талано-
витих учених за кордон — через економічну
нестабільність у країні, різке зниження ма-
теріальної підтримки і, що теж дуже важли-
во, — падіння суспільного престижу науко-
вої праці.
2. Майже цілковитий брак коштів на нау-
кові дослідження, передовсім експеримен-
тальні.
3. Відплив талановитих молодих науков-
ців, які поки що продовжують отримувати в
Україні непогану освіту, однак через зазна-
чені вище причини свої знання воліють ре-
алізовувати за кордоном. А також вкрай не-
задовільна заробітна платня у сфері науки й
освіти, що для молоді — більш вагомий аргу-
мент «проти», ніж для науковців середнього
і старшого віку.
4. Фактично повна відсутність вітчизня-
ної високотехнологічної промисловості, яка
за нормальних умов є найбільшим «резер-
вуаром», що поглинає випускників ВНЗ й
аспірантури.
5. Значний дисбаланс наукових поколінь:
дуже малою є частка висококваліфікованих
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
фахівців віком 30–45 років, які завжди були
основними виробниками і носіями нових
знань, особливо у природничих науках.
6. Наукову сферу продовжує залишати
кваліфікований науково-технічний персо-
нал, котрий забезпечував сучасний науко-
вий експеримент. Слід визнати, що цих
фахівців наука втратила назавжди: вони по-
повнили приватні і комерційні структури,
де заробітна платня незрівнянно вища.
За таких умов жодна з основних функцій
науки стосовно суспільства у повному обсязі
в Україні не може бути реалізована. Адже го-
ловною турботою вітчизняних учених стало
виживання та збереження наукового середо-
ви ща. Тривалий час ціною великих зусиль
ке рів ництва і співробітників НАН України
це вдавалося, але для помітного поліпшення
ситуації замало тільки ентузіазму та па тріо-
тич но сті самих науковців. Якщо найближ-
чим часом у науковій сфері не відбудуться
істот ні зрушення, то це призведе до змен-
шення «наукової маси» в Україні нижче кри-
тичної позначки і необоротного відставання
нашої дер жави в світовому конкурентному
середовищі.
ЧИ МОЖЛИВО ВІДРОДИТИ НАШУ НАУКУ?
Серед факторів, які вселяють сподівання
на це, я б назвав такі:
1. Традиційно високий в Україні престиж
наукової праці, щоправда, підірваний за роки
незалежності, проте, сподіваюсь, не остаточ-
но. Однак резерву часу у нас обмаль, особли-
во якщо враховувати все ще несприятливу
еволюцію суспільних поглядів.
2. Збереження помітної, хоча порівняно
невеликої кількості висококваліфікованих
наукових кадрів, які, попри фінансово при-
вабливі пропозиції з європейських або аме-
риканських університетів, залишаються пра-
цювати на Батьківщині (така національно
сві дома позиція багатьох наших співвітчиз-
ників у західних країнах дуже часто сприй-
мається як щось незрозуміле).
3. Можливість, і це надзвичайно суттєво,
віль ного спілкування із закордонними коле-
гами.
4. Наявність великої кількості (навіть де-
що більшої, ніж треба, якщо виходити з нау-
кових інтересів і потреб лише України) ви-
щих навчальних закладів, які продовжують
готувати високоосвічених молодих фахів -
ців, котрі легко знаходять роботу у зару-
біжних наукових центрах чи вітчизняних
бан ків ських установах. У разі відродження
спри ятливих умов для наукової праці цей
«мо ло діжний потенціал» відіграватиме най-
істотнішу роль. Фактично його можна роз-
глядати як світло наприкінці тунелю.
5. Надзвичайно цінний досвід фінансу-
вання (впродовж останніх 10–12 років) на-
укових розробок на засадах відкритих кон-
курсів (зарубіжних і вітчизняних). Зокрема,
слід згадати про діяльність Державного фон-
ду фундаментальних досліджень (ДФФД).
Але, на жаль, він не має можливостей для не-
обхідної фінансової підтримки перспектив них
проектів, бо ж сам потребує допомо ги — збіль-
шення грошових надходжень. Разом з тим
його досвід матиме велике значення у про-
грамі відродження вітчизняної науки.
Однак цей процес можуть гальмувати різ-
ні соціально-економічні чинники. І перший
з них — це надто низький рівень державної
матеріально-технічної підтримки, мізерна
опла та праці в науковій сфері. Ми не порів-
нюємо їх з показниками витрат на науку у
передових країнах (вони перевищують ук-
раїнські в сотні разів), а тільки з рівнем опла-
ти праці в успішних вітчизняних промисло-
вих компаніях та банках. Цілком очевидно,
що неможливо здійснити жодної істотної
реформи вітчизняної наукової сфери при за-
робітній платні спеціалістів (такої ж освіти і
кваліфікації), яка в 10—15 разів нижча, ніж у
комерційних структурах. Зауважу, що різни-
ця в оплаті праці у державних (бюджетних)
і недержавних (комерційних) установах іс-
нує в усьому світі, що є нормальним, однак
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 7
там розрив не такий разючий — приблизно
в 1,5—3 рази.
І ще одне порівняння: за радянських ча-
сів платня, скажімо, професора дорівнюва ла
2,5—3 середнім зарплатам у країні (напри-
клад, у 60—80-х роках минулого століття це
спів відношення в карбованцях становило
500/(160—180)), і це підвищувало престиж
наукової праці. Нині відповідний показник, у
найкращому випадку, не більший одиниці, а
часто і менший, що не потребує коментарів.
Другий гальмівний фактор у відродженні
вітчизняної науки — порівняно мала частка у
системі розподілу коштів, що витрачаються
на проекти, які виконуються на конкурсних
засадах. За такого розподілу — «в середньо-
му на одного співробітника» — практично
не враховується якість індивідуальної пра-
ці. Проте це питання надзвичайно складне,
і в НАН України воно ще на стадії розробки.
Президія НАН України ставить перед відді-
леннями нагальне завдання: при розподілі
кош тів між установами враховувати якісні
показники їхньої роботи, загальноприйняті
в світі складники рейтингу кожного науков-
ця, різні форми його визнання, зокрема між-
народною науковою спільнотою.
Цікаво зауважити, що нещодавно в Росії
почалося впровадження подібної системи
оплати праці науковців за їхніми індиві-
дуальними кількісними показниками, яка
здобула багато прихильників. Разом з тим
обговорення в ЗМІ, на жаль, свідчить: од-
нозначна думка щодо нововведення ще не
сформувалася.
ЩО І ЯК РОБИТИ
Ренесанс вітчизняної науки може стати
реальністю за умови здійснення довго-
тривалої програми комплексних заходів.
Їх можна поділити на три основні групи:. збільшення державних витрат на науку,
передовсім фундаментальну;. структурні реформи в управлінні науко-
вою сферою;
. створення умов для залучення в науку при-
ватного капіталу.
Заходи першої групи самі по собі не є до-
статніми. Водночас їх реалізація — необхід-
на ланка для впровадження заходів другої
групи. Заходи ж третьої групи можуть бути
ефективними лише після здійснення попе-
редніх.
Жодна одноразова акція у науковій сфері
не може принести бажаного результату. Пот-
рібні комплексні довготривалі заходи, здій-
снювані поетапно, впродовж кількох років
(як мінімум, семи—десяти), які охоплюють
середню школу, вищі навчальні заклади та
наукові установи. Сподівання на окремі орга-
нізаційні заходи або обмеження тільки ними
не дасть відчутних зрушень.
Дієві реформи у науковій сфері немож-
ливо проводити без участі тих українських
учених, які працюють на світовому рівні.
Проблема в тому, що коли такий дослідник
не обраний до НАН України або не є чле-
ном дирекції того чи іншого інституту, то
він практично не впливає на різного рівня
управлінські рішення у науковій сфері. Тому
саме наукові проблемні ради та вчені ради
установ, де такі фахівці, як правило, широко
представлені, мають відігравати важливу і
неформальну роль.
Дуже важко серйозно розраховувати на
повернення до України більшості тих фахів-
ців, котрі залишили її 5—7 років тому й отри-
мали визнання у західних країнах. Чимало
українських дослідників успішно працюють
не тільки в країнах великої сімки, а й в ін-
ших державах Європи, в Азії і вже навіть в
Африці. Але, гадаю, проблема їх повернення
на Батьківщину не безнадійна. Упевнений,
що коли б створити в Україні гідні умови, то
чимало з цих людей приїхали б додому, раді
були б працювати у своїх наукових колек-
тивах. І це істотно допомогло б відновити
світовий рівень багатьох галузей української
науки. Нагадаємо, що «еміграція мізків» кін-
ця минулого століття у Греції, Італії і Поль-
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
щі змінилася за останні роки рееміграцією,
як тільки уряди цих країн усвідомили роль
науки в сучасному світі і почали її всіляко
підтримувати. Те саме відбувається сьогодні
і в Китаї.
Серед державних заходів, спрямованих на
відродження вітчизняної науки, мають бути
й такі:
1. Безпосередня підтримка сильних ук-
раїнських колективів та окремих учених.
Необхідно максимально концентрувати
фі нансові ресурси, що виділяються на роз-
виток науки, на тих напрямах досліджень і в
тих колективах, які, всупереч складним умо-
вам останніх 10—15-ти років, довели свою
конкурентоспроможність працювати на най-
вищому рівні, а їхні досягнення визнані сві-
товою спільнотою.
За пріоритетними напрямами досліджень
підтримка має здійснюватись у формі довго-
строкових (3—5 років) проектів, що перед ба-
чають тісне співробітництво найбільш силь них
наукових колективів, котрі працюють у пев-
ній галузі. Від проектів ДФФД, фі нансування
якого теж потребує значного під силення, такі
проекти мають відрізнятися більшою кіль-
кістю учасників і тривалішим терміном ви-
конання. Основна їх мета — створення засад
для наукової кооперації сильних колективів
з різних інститутів НАН України, а також ін-
ших установ (насамперед університетів), не-
залежно від їх відомчої підпорядкованості.
Для підтримки таких проектів бажано було
б створити окремий фонд. Тут були б вельми
корисними і вже існуючі Центри колектив-
ного користування, де можна працювати на
найсучаснішому обладнанні.
Необхідною умовою об’єктивної оцінки
до слідницької роботи є регулярні відкриті
(!) звіти керівника(ів) про наукову і фінан-
сову діяльність. Такі звіти повинні містити
відомості і про викладацьку роботу з підго-
товки наукової зміни. Зрозуміло, що фі-
нансування подібних проектів має забезпе-
чити достатній потенціал для їх конкуренції
з провідними лабораторіями і науковими
центрами світу.
Дуже важливим кроком у реалізації про-
грами відновлення української науки стало
б значне збільшення фінансування ДФФД,
щоб фонд міг сконцентруватися на конкрет-
ніших і менших проектах з терміном вико-
нання 1—3 роки. За приблизною оцінкою,
кількість проектів першого типу для Украї-
ни могла б, наприклад у фізиці й астрономії,
не перевищувати 20—25, тоді як проекти
другого типу повинні спершу довести свою
відповідність світовому рівню (не за напря-
мом досліджень, а за кадровим потенціалом
виконавців).
Система конкурсного фінансування у рам-
ках ДФФД має охоплювати й окремих уче-
них або невеликі (2–5 осіб) групи. Причому
збільшувати частину фінансування проек-
тів, ухвалених на конкурсних засадах, треба
поступово, водночас підвищуючи вимоги до
виконавців.
2. Зміцнення зв’язків науки і промисло-
вості. А це передбачає:. створення сприятливих економічних (по-
даткових) і правових умов з метою залу-
чення інвестицій з промисловості в нау-
ку, насамперед для невеликих приватних
ком паній, які використовують нові високі
технології або ризикують, вкладаючи гро-
ші у наукові проекти із заздалегідь невідо-
мим результатом;. залучення відомих зарубіжних компа ній,
котрі нагромадили багатий досвід під-
тримки фундаментальних досліджень.
Найкращий приклад у цьому плані — до-
слідні центри й інститути фірми IBM, що
пра цюють у різних країнах світу. Нагадаємо:
науковці дослідного центру фірми в Цюриху
отримали за останні 15 років дві Нобелів ські
премії з фізики.
Подібні центри в Харкові, Дніпропетров-
ську, Львові, Одесі та інших містах Украї-
ни приносили б користь не тільки укра-
їнській науці, а й сприяли б підвищен ню
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 9
загального технічного рівня відповідних
регіонів.
3. Формування науково-технічної еліти.
Звичайно, всі ці заходи не є достатніми
для відродження наукового середовища ви-
сокого рівня. Потрібні чималі зусилля, щоб
поновити критичну масу дослідників вищої
кваліфікації, тобто наукової еліти. Йдеться
про створення таких умов для наукової і ви-
кладацької діяльності в Україні, щоб конку-
рентоспроможні співробітники вітчизняних
науково-дослідних установ і ВНЗ, котрі зму-
шені нині значну частину свого життя про-
водити за кордоном, повернулися б у свої
ко лективи. Зрештою, нові умови можуть
виявитися привабливими навіть для певної
частини тих науковців, які хоч і мають непо-
гані позиції на Заході, але хотіли б реалізу-
ватися як наукові адміністратори середньої
або вищої ланок у своїй країні.
Ще один напрям комплексних трансфор-
мацій у науковій сфері — створення інститу-
ту Державної професури України (приблиз-
но 1000—1500 місць за досить жорстких кри-
теріїв відбору претендентів на такий високий
статус). Їхня заробітна платня має залежати
від середньої у промисловості і бути такою,
щоб рівень державного професора став пре-
стижним у суспільстві.
Державні професори (разом з членами
НАН України) — це керівництво або члени
груп з найактуальніших напрямів сучасної
науки, які визначаються за експертними оцін-
ками. Такі високооплачувані групи (лаборато-
рії), а також окремі дослідники мо жуть пра-
цювати у будь-якому інституті (ВНЗ), якщо
вони довели свою відповідність світовому
рівню. Причому оплата їхньої праці може іс-
тотно відрізнятися від оплати інших кате-
горій науковців за умови, що «інші» (здебіль-
шого молоді дослідники) також працюють,
набуваючи досвіду і наукового визнання.
Створювати таку інституцію і відбирати
претендентів на цей високий статус необ-
хідно в кілька етапів. Державна професура
має фі нансуватися безпосередньо з бюд-
жету, пра цювати лише в науковій чи ос віт-
ній сферах, не входити до Уряду, Верховної
Ради, інших урядових структур. Державні
професори втрачають свій статус, якщо во-
ни переходять працювати у такі структури.
Проте науковці цього статусу можуть вхо-
дити до різних рад при Президентові, Уряді,
парламенті, які забезпечують відповідні ке-
рівні органи експертними висновками, про-
гнозами з різних питань розвитку країни.
Належність до такої групи науковців може
враховуватись і при обранні до НАН Украї-
ни, яке, на мою думку, треба зберегти як
найвище визнання наукових здобутків до-
слідників. Неприпустимо також мати статус
члена НАН України при збереженні статусу
державного професора — останній автома-
тично втрачається.
4. Світова наука — Україні.
Реалізацію заходів першої і другої груп
можна починати практично негайно. Тоді як
заходи третьої групи потребують створення
дієвої системи вироблення експертних вис-
новків, яка використовує досвід іноземних
фахівців. Для цього бажано «підтягнути»
рівень вітчизняних спеціалістів у деяких
напрямах, де Україна починає відставати, а
також відчуває труднощі з підготовкою но-
вих кадрів. Тут непогано було б реалізува-
ти нестандартні заходи, як наприклад, «но-
белівські» лекції для молоді, запрошення
провідних фахівців (не тільки нобе лів ських
лауреатів) для читання коротких циклів лек-
цій в університетах і наукових центрах. Ви-
конання такої програми на засадах відповід-
ного фінансування, безперечно, сприятиме
підвищенню інтересу молоді до наукової
роботи, стане ефективною «реклам ною»
кампанією, яка демонструє зацікавле ність
української влади у відновленні гід ного ста-
тусу науки у державі. Не можна нехтувати
і можливостями залучення до виконання
цієї програми приватного бізнесу, який за
сприятливих (зокрема, податкових) умов
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
на цілений на розвиток сучасних технологій,
що, у свою чергу, спираються на фундамен-
тальні дослідження, особливо в таких галу-
зях, як нанотехнології, медицина, екологія,
нетрадиційні методи виробництва енергії
тощо.
Підвищення рівня викладачів «Subbati-
cal», або дозвіл найбільш кваліфікованим і
знаним українським ученим, які працюють
у західних університетах, проводити віль-
ний від власних лекцій рік (зазвичай кожен
із семи років неперервної роботи) у вітчиз-
няних уні верситетах. Імовірно, що багато ви-
хідців з України скористалися б можливістю
приїхати у чергову відпустку на Батьківщи-
ну, працювати у цей період з українськими
студентами, аспірантами та молодими до-
слідниками. Це дало б змогу підвищити рі-
вень підготовки фахівців, інтенсифікувати
деякі наукові напрями, закласти підґрунтя
для організації сучасної інфраструктури в
науці, оздоровити наукове середовище зав-
дяки безпосередньому спілкуванню зі спе-
ціалістами, які здобули міжнародне визнан-
ня виключно науковою роботою.
ТЕХНОЛОГІЇ ПЕРСОНАЛЬНОГО ВІДБОРУ
Наукова еліта в Україні, безумовно, є, але
її середній вік уже не дає підстав споді-
ватися на неї у перспективі, тому постає пи-
тання про нове поповнення. І тут виникає
така ситуація. Молода наукова еліта, з одно-
го боку, має формуватися одночасно з рефор-
муванням, а з другого боку, воно неможливе
без справжніх спеціалістів. Тому будь-яка ре-
форма повинна містити елементи відбору як
окремих учених, так і колективів. При цьому
врахування лише «адміністративно-науко-
вої» ієрархії або обов’язкового членства того
чи іншого науковця в академіях (включаючи
НАН України) чи в керівництві установами
не може бути достатньо адекватним справж-
ньому місцю, яке вчений посідає у своїй га-
лузі. Отже, тут мали б спрацьовувати й інші
характеристики.
Наприклад, у західних країнах надзви-
чайно вагомим свідченням високого науко-
вого рівня дослідника є його персональна
участь у виконанні міжнародних грантів, а
ще краще — керівницт во ними. Зауважимо,
що участь багатьох українських науковців у
таких грантах багато в чому допомогла збе-
реженню вітчизняної науки, фактично за-
хистивши її від руйнації.
Іншим загальновизнаним критерієм вва-
жається індекс цитування. Він досить сильно
залежить від конкретної наукової галузі, зок-
рема, у фізиці нормальному міжнародному
рівню, як правило, відповідає число �1000.
Коли ж воно перевищує 2—3 і більше тисяч,
то такі фахівці, без перебільшення, визнають-
ся видатними або великими вченими. Якщо
не брати до уваги США, де завдяки високій
платні працює чимало кращих дослідників з
різних країн світу, то кількість таких учених
у певній науковій галузі, навіть у розвиненій
країні, вимірюється одиницями. Зрозуміло,
що цитування суттєво залежить не тільки
від конкретної науки, а й напряму, кількості
науковців у ньому тощо, тому не може бути
єдиним об’єктивним мірилом. Ще одним осо-
бистим досягненням є високий власний «ім-
пакт-фактор», або від ношення числа поси-
лань («цитат-індекс») до повної кількості
опублікованих праць. Високий (10—15 за
середнього 2—4) особистий імпакт-фактор
при порівняно невисокому цитат-індексі так
само цінується, оскільки яскраво свідчить
про незаперечну ефективність майже кож-
ної з публікацій ученого, їхню досконалість
і надійність — тобто високу затребуваність.
Так буває і в тих випадках, коли дослідник
уміє писати огляди з сучасних питань науки,
узагальнювати й інтерпретувати (в тому чис-
лі й чужі) дані. Подібна діяльність може не
«виробляти» принципово нових знань, але
науковою спільнотою визнається необхід-
ною і цінною. Дуже високо, як правило, оці-
нюються так звані охоронні документи (тоб-
то захищені патенти) дослідника.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 11
Загалом рейтинг того чи іншого фахівця
складається з багатьох «параметрів», вклю чає
також кількість робіт у «жорстко» реферова-
них журналах; окремо враховую ться огляди,
монографії, учні, запрошені доповіді на кон-
ференціях та їхня організація, викладацька
робота. «Вага» кожного такого показника мо-
же бути «договірною», але повинна відпові-
дати між народним стандартам, щоб після ос-
таточного висновку можна було об’єк тивно
оцінити і кожного фахівця, і наукові напря-
ми, і колективи.
Дедалі більшої популярності набуває і так
званий індекс Хірша (Hirsch): якщо він дорів-
нює h, то це означає, що у науковця h праць
з цитуванням, не меншим h. Якщо високий
цитат-індекс може відповідати навіть одній
вдалій роботі, то індекс Хірша свідчить,
скоріш, про стабільну і високопрофесійну
роботу впродовж багатьох років. Зауважу,
що середній індекс Хірша американського
професора дорівнює приблизно 20. При цьо-
му, наприклад, людина, котра опублікувала
видатну роботу з цитат-індексом 102—103 , а
інші — без такого, може мати індекс Хірша
на рівні 2–3, що дуже мало.
Слід також враховувати, що створен-
ня справедливих критеріїв оцінки творчої
діяльності є важливим чинником форму-
вання морального і вимогливого середови-
ща, яке відповідало б високому статусу і
завданням наукової еліти України. Без них
сподівання на відновлення науки в нашій
країні є безпредметними. Я б тільки за-
стеріг проти негайного застосування нових
схем або «революційних» підходів, якими б
об’єктивними вони не здавалися. Переважна
більшість представників старшого поколін-
ня, котрі багато зробили для української
науки, працювали за іншими критеріями і в
абсолютно інших умовах. Будь-які реформи
мають виходити з принципу «не нашкодь».
Тому найбільш ефективним і правильним
було б рішуче впровадження нових правил
і норм для молодого покоління, яке мало б
і виховуватись в умовах, коли професійне
зростання кожного фахівця визначалось би
загальновизнаними у міжнародному науко-
вому середовищі нормами.
* * *
Проблем у науковій та освітній сфе-
рах накопичилося немало, і їх розв’язання
потребує системного підходу, в якому я не
тільки не експерт, а й навіть не можу на-
звати себе «грамотним дилетантом». Од-
нак хотів би наголосити, на мій погляд, на
двох першочергових, без розв’язання яких
всі інші або неможливо вирішити, або це не
дасть бажаного результату. Перша пробле-
ма — фінансування. Воно має спиратися на
нову державну політику — максимальної
підтримки науки й освіти. Щоб підкресли-
ти цю надзвичайно важливу обставину, про
яку йдеться, дозволю собі нагадати одну
байку. «Один хазяїн привів до ветеринара
кобилу і поскаржився, що та не хоче як слід
працювати.
— Чи не можна її підлікувати? — спитав
він.
Оглянувши тварину, ветеринар відповів:
— А ви не робили спроби її просто наго-
дувати?»
Напевно, таким же чином стоїть справа і
з нашими освітою та наукою. Перед тим, як
щось від них вимагати, їх, насамперед, необ-
хідно добре «нагодувати»…
Друга проблема — кадри, які, на жаль, ста-
ріють і вибувають з активного творчого
процесу в Україні швидше, ніж від бувається
їх кваліфікована і повноцінна заміна. Бо ж
молодь, особливо перспективну і віддану
нау ці, не приваблюють умови праці, що
склалися в науковій і освітній галузях. Ма-
теріальне забезпечення і престиж професій
науковця і викладача — ось питання, які
потребують негайного втручання з боку
дер жавних органів. Більше того, стан віт-
чизняної науки і проблему «відпливу міз-
ків», вважаю, доцільно обговорити на засі-
данні РНБО України.
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
P.S. Я виклав особисте бачення шляхів
відновлення фундаментальної науки в Ук-
раїні, на рівні власного розуміння, і був
би радий, навіть здивований, якби хоч де-
які з цих міркувань можновладці ви ко ри-
стали у розробці відповідних доку мен-
тів.
Стосовно ж того чи іншого реформуван-
ня самої Національної академії наук, то я
вважаю, що це питання не на часі. Пізнання
природи — дуже делікатна сфера людської
діяльності, тому будь-які серйозні рефор-
ми у ній небезпечно починати з реоргані за-
цій, результат яких важко спрогнозувати.
Державний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання, відте-
пер налічуватиме 102 одиниці збереження. Як повідомив департамент комунікацій
влади та громадськості Секретаріату Кабінету Міністрів України, 13 з них додано
до реєстру відповідно до розпорядження уряду від 27 грудня 2006 р. №665-р.
Україна ще десять років тому вжила заходів для надійного державного захис-
ту наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Йдеться про унікальні
наукові установки, прилади, музейні, архівні та інформаційні фонди, стародруки,
колекції, заповідники, пам’ятки історії та природи, що не піддаються відтворенню.
Втрата або руйнування їх матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки
та суспільства.
Зокрема, до реєстру занесені ядерно-фізичні установки Національного на-
укового центру «Харківський фізико-технічний інститут», науковий комплекс з
дослідним ядерним реактором Севастопольського інституту ядерної енергії та
промисловості, лазерні супутникові віддалеміри Головної астрономічної обсерва-
торії у Києві. У цьому переліку — колекція «Скарби давньої історії України» Інс-
титуту археології, Національний гербарій України, Фонд рукописів, стародруків,
рідкісних видань, історичних колекцій, архівний фонд України та депозитарій На-
ціональної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, зібрання україніки та давніх
видань Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, інші об’єкти.
Поповнили реєстр — аеродинамічний комплекс на базі дозвукової аеродина-
мічної труби ТАД-2 Національного авіаційного університету, надвисоковакуумний
універсальний технологічний комплекс Миколаївського національного універси-
тету кораблебудування імені адмірала Макарова, рослинно-тваринний комплекс
та еталонні чорноземні ґрунти Луганського природного заповідника, низка інших
унікальних комплексів та колекцій.
Хроніка
Задля
збереження
національного
наукового
надбання
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-308 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T08:53:19Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2008-02-25T11:45:27Z 2008-02-25T11:45:27Z 2007 З надією на ренесанс вітчизняної науки / В. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2007. — N 1. — С. 3-12. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/308 Для мене очевидно, що українська фундаментальна та прикладна наука була і за- лишається однією з найрозвиненіших галузей у нашій державі, попри сувору кри- тику, яка висловлюється у засобах масової інформації. Неупереджений спостері- гач має визнати, що у багатьох напрямах вітчизняна наука займає досить міцні позиції у світовому вимірі, і це за умови її довготривалої ізоляції за радянських часів. Здавалося б, використовуй уже створені технології, патентуй, отримуй прибуток. Проте цього немає. Мене не полишає відчуття, що наука у незалежній Україні виявилася нікому не потрібною. Чому так сталося? Чому, проголошую- чи важливість розбудови суспільства, яке ґрунтується на знаннях, держава не спроможна забезпечити пристойне фінансування наукових досліджень? uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №1 С. 3-12 Актуально З надією на ренесанс вітчизняної науки Article published earlier |
| spellingShingle | З надією на ренесанс вітчизняної науки Локтєв, В.М. Актуально |
| title | З надією на ренесанс вітчизняної науки |
| title_full | З надією на ренесанс вітчизняної науки |
| title_fullStr | З надією на ренесанс вітчизняної науки |
| title_full_unstemmed | З надією на ренесанс вітчизняної науки |
| title_short | З надією на ренесанс вітчизняної науки |
| title_sort | з надією на ренесанс вітчизняної науки |
| topic | Актуально |
| topic_facet | Актуально |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/308 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm znadíêûnarenesansvítčiznânoínauki |