Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим
Інтерв’ю провела канд. фіз.-мат. наук Л.П. Пономаренко.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30873 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим // Наука та наукознавство. — 2010. — № 4. — С. 134-140. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-30873 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
2012-02-16T20:00:21Z 2012-02-16T20:00:21Z 2010 Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим // Наука та наукознавство. — 2010. — № 4. — С. 134-140. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30873 Інтерв’ю провела канд. фіз.-мат. наук Л.П. Пономаренко. uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Життя науки очима вчених Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим |
| spellingShingle |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим Життя науки очима вчених |
| title_short |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим |
| title_full |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим |
| title_fullStr |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим |
| title_full_unstemmed |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим |
| title_sort |
невідкладні заходи в науці назріли. інтерв’ю з академіком нан україни, академіком-секретарем відділення фізики та астрономії нан україни в.м.локтєвим |
| topic |
Життя науки очима вчених |
| topic_facet |
Життя науки очима вчених |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука та наукознавство |
| publisher |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| format |
Article |
| description |
Інтерв’ю провела канд. фіз.-мат. наук Л.П. Пономаренко.
|
| issn |
0374-3896 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30873 |
| citation_txt |
Невідкладні заходи в науці назріли. Інтерв’ю з академіком НАН України, академіком-секретарем Відділення фізики та астрономії НАН України В.М.Локтєвим // Наука та наукознавство. — 2010. — № 4. — С. 134-140. — укр. |
| first_indexed |
2025-11-26T07:21:59Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:21:59Z |
| _version_ |
1850616985994395648 |
| fulltext |
Science and Science of Science, 2010, № 4134
Життя науки очима вчених
Шановний Вадиме Михайловичу, в од-
ному зі своїх останніх інтерв’ю видатний
фізик-теоретик XX століття, лауреат
Нобелівської премії 2003 р. Віталій Лазаро-
вич Гінзбург, окреслюючи роль і місце науки
в сучасному житті, наголосив: «Майбутнє
людства визначається лише наукою. За 400
років, що минули з часів Г. Галілея — першо-
го у сьогоднішньому розумінні вченого, в світі
відбулися разючі зміни, пов’язані з накопичен-
ням і розвитком знань. Зокрема, з’ясувалося,
що наука формує світ навіть у більшому сту-
пені, ніж будь-яка інша галузь. Політики ма-
ють це якнайшвидше зрозуміти і підтриму-
вати наукові дослідження щедро й розумно.»
Яке, з Вашої точки зору, має віддзеркалення
цю думка в нашому суспільстві?1
Цей заклик академіка В.Л. Гінзбур-
га прямо перегукується з думкою вели-
кого природознавця Луї Пастера, який
ще в XIX ст. писав: «Наука має бути най-
більш піднесеним втіленням Батьківщини,
оскільки з усіх народів першим завжди буде
той, хто випередить решту в галузі мислен-
ня та розумової діяльності». З цим не мож-
на не погодитись. Але, на жаль, далеко не
всі поділяють цю думку, і серед таких наші
можновладці. Тому дуже важко сподівати-
ся, що у найближчі роки їм вистачить ро-
зуміння й волі нарешті збагнути, яке май-
бутнє чекає суспільство, в якому наука,
а разом з нею й освіта залишаються поза
увагою його керманичів. В Україні ж ми є
свідками того, як справжня сучасна наука
* Інтерв’ю провела канд. фіз.-мат. наук Л.П. По-
номаренко.
виявилась на периферії щоденних інтер-
есів владних структур, що є красномовним
свідченням на користь невтішного висно-
вку: країна, в якій ми живемо і працюємо,
дуже швидко може опинитися на узбіччі
світового науково-технічного прогресу.
Насмілюся навіть сказати більше: будь-
який неупереджений спостерігач може лег-
ко переконатися, що, попри різні гучні за-
клики, які ми чуємо з трибун, не наука, а
саме лженаука в Україні розквітла та міцно
проторувала шлях в усі офіційні світські ін-
станції. Водночас поширення релігійних
поглядів і уподобань, які при цьому палко
заохочуються й підтримуються керівними
органами, фактично перетворилося на дер-
жавну політику, яка не залишає осторонь ні
середню школу, ні армію. Гороскопи, віщу-
ни, шарлатани-цілителі тощо заполонили
екрани центральних каналів ТБ і так звані
серйозні ЗМІ, а науковий світогляд і ате-
їзм жорстко шельмують з усіх боків, й вони
не знаходять підтримки у суспільстві. Якщо
за радянських часів необхідним атрибутом
причетності людини до номенклатури було
перебування у лавах КПРС (або КПУ, що,
звичайно, теж саме), то тепер такою типовою
ознакою стала особиста участь у численних
публічних церковних церемоніалах. Перші
особи держави поздоровляють народ з релі-
гійними святами, de facto перетворивши їх на
державні. Виникає законне питання: хіба не
соромно, що подібне відбувається в країні,
яка нещодавно вважала себе найбільш чита-
ючою, освіченою та науково розвиненою і в
якій прем’єр є членом Національної (!) акаде-
мії наук? Ми втратили парадигму раціональ-
Невідкладні заходи в науці назріли
Інтерв’ю з академіком НАН України,
академіком-секретарем Відділення фізики та
астрономії НАН України В.М.ЛОКТЄВИМ*
Наука та наукознавство, 2010, № 4 135
ного мислення, що спирається на науковий
світогляд, і наука (насамперед природнича)
та її носії — вчені і педагоги — опинилися се-
ред певною мірою неповажних і принижених
неадекватним їх кваліфікації фінансуванням
верств суспільства.
Чи можна сказати, що науково-освітня
сфера остаточно перестала бути престиж-
ною як рід діяльності або сфера працевла-
штування, в першу чергу для молоді?
Так, майже перестала. А ті її талановиті
представники, хто отримав освіту, прагнуть
виїхати з країни, бо змалку знають, що тут
видобувачі нового інтелектуального знання
навряд чи досягнуть хоча б середнього рівня
життя і ніколи, підкреслю, ніколи не заро-
блять на житло. Причому їдуть не з метою
збагатитися, а будучи палко закоханими у
науку, з бажанням працювати за фахом і
на якомога високому рівні. Цей так званий
«відтік мізків» має очевидні наслідки — не-
стачу кваліфікованих кадрів, без критичної
маси яких розв’язання накопичених соці-
альних і економічних проблем або здійснен-
ня глибинної модернізації є лише утопією.
Більш того, ця проблема має ще одну скла-
дову: якщо придивитись, то молодь мігрує
не тільки та не стільки за кордон, скільки з
наукової сфери взагалі, й останній потік на-
багато потужніший. Раніше, коли науково-
освітянська діяльність була престижною,
випускники університетів з енту зіазмом
нею займалися. Але тепер за «мовчазною
згодою» верхів, які цьому руйнівному для
науки й освіти процесу не чинили жодних
перепон, все настільки змінилося, що та-
лановиті люди з вищою технічною освітою
йдуть у бізнес, політику тощо, де їх не тільки
більше поважає і визнає суспільство, а й до-
зволяє відносно легко заробити на безбідне
життя. Як результат, у науці колосальний
розрив між поколіннями, що все більше
дається взнаки, а в освіті важко уявити, хто
буде готувати наступні покоління студентів.
Якою є вага науки України в світі?
Минулого року дві авторитетні за-
кордонні групи аналітиків (від всесвітньо
відомої інформаційної агенції «Thomson
Reuters», що володіє порталом «Web of
Science», який індексує всі наукові пу-
блікації, та від Національного наукового
фонду США) практично одночасно опри-
люднили звіти про стан науки у країнах
Східної Європи. Незважаючи на розхожу
тезу про покращання ситуації в українській
(а також російській) науці (особливо щодо
фінансування у порівнянні з втрачени-
ми роками кінця минулого століття, коли
науково-освітня сфера ледь жевріла й мова
йшла лише про її виживання), показники
з ключових позицій виявились вельми не-
втішними, і ситуація навіть засвідчила своє
подальше погіршення.
Насамперед вражає сумний факт ста-
більного скорочення загальної чисельнос-
ті наукових працівників, яка за останні 10
років скорочувалась приблизно на 2% за
рік. Для порівняння: такі країни, як США,
Японія, Південна Корея, Китай, країни
ЄС невпинно її збільшують, причому це
збільшення кардинальне. Зокрема, у США,
виходячи з тези, що стала знаменитою і на-
лежить спікеру однієї з палат Конгресу Н.
Пелосі: «В Америки сьогодні лише чотири
пріоритети — це наука, наука, наука і на-
ука », висловленої нею у 2009 р., прийшли
до висновку: країна повністю залежить від
таких галузей, як наука, освіта та техноло-
гії, що складають основу національної без-
пеки. Тому їх достатньому фінансуванню
приділяється максимальна увага. У лютому
2010 р. Конгрес США оприлюднив голо-
вні напрями фундаментальних досліджень
— інформаційні технології, електроніка і
оптоелектроніка, біотехнології, медицина,
авіація і космонавтика. При цьому бюджет
наукової та інноваційної сфер у поточно-
му році складатиме 147,6 млрд. доларів.
Відчутну додаткову підтримку отримають
також всі університети (таких біля 300),
які спроможні щорічно готувати 20 і біль-
ше фахівців зі ступенем Ph.D. у галузі, що
красномовно, природничих наук. Чи треба
коментувати сказане?
Помітно впала також загальна кількість
наукових публікацій, де Україну перегна-
ла, до речі, Бразилія, а Росію — Індія, хоча,
звісно, кількість не тотожна якості. Проте
Science and Science of Science, 2010, № 4136
ці країни прикладають титанічні зусилля,
щоб їх фундаментальна наука стала конку-
рентоспроможною, і не хочуть відігравати
роль складального конвеєру чужого науко-
місткого виробництва. Головну причину
занепаду на пострадянському просторі ав-
тори згаданих звітів вбачають у фактично
мізерному фінансуванні, про що вітчизня-
ні фахівці писали неодноразово і на чому,
зокрема, всі роки незалежності сумлінно
наголошує керівництво НАН України.
Шановний Вадиме Михайловичу, в низці
своїх публікацій Ви неодноразово підкреслю-
вали негативні наслідки неналежного міс-
ця науки і освіти в нашому суспільстві. Чи
з’явилися тенденції до зміни такого стану
речей сьогодні?
Про ризики забуття науки як головно-
го локомотива цивілізаційного розвитку,
дійсно, багато писалося. Проте, м’яко ка-
жучи, мало що змінюється. А якщо бути
відвертим, то по суті нічого не відбулося, і
ситуація наближається до критичної, бо в
цілому світовий науковий фронт рухається
надзвичайно швидко. Не треба бути дуже
обізнаним у тій чи іншій галузі науки, щоб
уявити, чим є ця сфера діяльності людини.
Для цього достатньо бути хоча б людиною,
яка звикла до повсякденного користування
прямими або опосередкованими досягнен-
нями науки, що так чи інакше є безпосе-
редніми наслідками нових фундаменталь-
них знань про оточуючий світ. Тому вражає
недалекоглядність багатьох можновладців,
які не надають науці належної — першочер-
гової — підтримки. Невже їм невідомо, що
лише наука створює основи для перебудови
економіки і прогресу охорони здоров’я, а
отже, для покращання життя народу. Про-
відні країни (а не тільки США) невпинно
збільшують фінансування фундаменталь-
них досліджень, щоб якомога скоріше ви-
йти з кризи, а потім — відновити можли-
вість до сталого розвитку. Крім того, важ-
ливо, що здобуті людством знання завжди
були та є однією з найвагоміших складових
цивілізації. Ми ж, як і в усі останні десяти-
ліття, вперто продовжуємо насаджувати ви-
ключно утилітарний підхід до науки, в тому
числі академічної, тобто виходячи з пози-
цій її швидкої корисності або окупності та
доцільності. Звідси намагання обмежити
наукові пошуки декількома «пріоритетни-
ми» для України напрямами, сконцентру-
вавши на них основні ресурси. Але історія
вчить: в науці ніхто не може передбачити,
що у майбутньому стане найважливішим.
Загальновідомо, що наука в Радянсько-
му Союзі (й в Україні, як її частині) мала
дуже високу репутацію на Заході, і можу
засвідчити, з якою повагою ставляться за-
кордонні колеги до наших наукових шкіл.
Цей відблиск слави ще відчувається, бо ба-
гато корифеїв української науки, на щастя,
плідно працюють. Образно кажучи, вони
гідно «тримають оборону » так, щоб наука
не впала. Але все ж таки головні досягнен-
ня належать в основному радянському пе-
ріоду, ресурс якого, на жаль, не безмежний.
Водночас треба чітко визнавати, що наука
— не тільки питання грошей. Насамперед
(і що є надзвичайно суттєвим) це питання
системи людських цінностей, особистісної
і колективної моралі, правильного світо-
розуміння, а також нормальної атмосфери
у суспільстві. Ще одна вельми необхідна
передумова розвитку науки — можливість
зберігати (в людських масах) почуття влас-
ної гідності, щоб хоча б інколи ключове
питання «Хто правий?» мало б відповідь по
суті. Це врешті-решт, і елементарна чес-
ність перед пересічними громадянами, яка
має усвідомлюватись ними як один з пріо-
ритетів, оскільки в науці дуже багато три-
мається на довірі як суспільства до вчених в
цілому, так і між вченими зокрема.
Будучи, як мені здається, досить актив-
ним учасником різноманітних наукових
досліджень в галузі фізики (В.М.Локтєв
має майже 40-річний досвід наукової роботи
в галузі теоретичної фізики. На кінець 2009
р. його цитат-індекс склав біля 2000, індекс
Хирша — 20. — Л.П.), я можу легко уявити,
як успішно буде розвиватися країна, яка
не економить на них. Так само не важко
окреслити плачевні перспективи країни, де
наука стала другорядним фактором її роз-
витку. Тому, знаючи не з чуток про стан
справ з наукою й освітою в Україні, беру
відповідальність прогнозувати, що якщо
Наука та наукознавство, 2010, № 4 137
status quo збережеться, найбільш ймовірним
результатом щодо стану її наукової сфери
через, скажімо, 10—15 років є не райдуж-
ні очікування, а скоріше за все дуже гіркі.
І якщо наявні тенденції не будуть свідомо
і рішуче зламані новим керівництвом, яке,
ще раз наголошу, поки що практично нічо-
го не робить в цьому напрямку, передової
науки в Україні не буде, і наша рідна країна
безповоротно та назавжди зникне з науко-
вих карт світу.
Формальні ознаки існування науки,
безумовно, обов’язково збережуться, бу-
дуть працювати НДІ, будуть люди, що на-
чебто займаються в них науковою діяльніс-
тю, будуть, нарешті, публікуватися статті й
захищатися дисертації, але все це не буде
джерелами отримання нових, цікавих кому-
небудь ззовні країни наукових результатів.
Тому більш правильна назва для таких «на-
укових » об’єктів і суб’єктів — псевдоінсти-
тути і псевдовчені, що в цілому геніальний
Річард Фейнман ще у 1974 р. назвав «Cargo
Cult Science», або псевдонаукою.
На чому ґрунтується висловлений Вами
дещо песимістичний висновок?
Спробую пояснити, почавши з, га даю,
добре відомих освіченому загалу — та ще не
всім владним органам різного рівня нашої
держави — перелічення основних функ-
цій науки у розвинутому суспільстві (крім,
звичайно, очевидної мети — добування і
виробництва нового знання, яке згодом
трансформується у прогрес техніки, вклю-
чаючи побутову, і технологій):
1) незалежна і кваліфікована експерти-
за всього того, що започатковується у дер-
жаві, та поточні — коротко- і довгостроко-
ві — стратегічні прогнози;
2) створення високих стандартів у ма-
совій освіті;
3) забезпечення необхідної для сталого
розвитку країни елітної освіти, яка формує
групи фахівців зі світовим рівнем інтелек-
туальної креативності та мобільності;
4) підтримка національного престижу
та технологічного рівня держави так, щоб
вона залишалася у «клубі» передових і ав-
торитетних держав світу.
Тим часом складається враження, що
перші три функції наукової галузі взагалі не
усвідомлюються (або не сприймаються) на-
шим теперішнім суспільством і, не побоюсь
стверджувати, суперечать власним корот-
кочасним бізнесовим інтересам правлячих
угрупувань, що одне за одним змінюються
у керма держави. Четверта функція буцімто
добре ними в той чи інший спосіб викорис-
товується, проте не більше ніж для агітації у
передвиборчі періоди або під час виборчих
перегонів. Видається, що такий стан речей
склався з наступних причин:
1) державі-транзитеру з лише експорт но-
імпортними інтересами (у тому числі щодо
придбання готових, а не розробки власних
високих технологій) і без довгострокових ам-
біцій взагалі не потрібні кваліфіковані експер-
тизи зокрема і сучасно освічені люди взагалі
(навіть пам’ятні з радянських часів «збройні
мотиви», що тепер перетворились на лише
нескінчені розмови про них, вже припинили
діяти і, напевно, не діятимуть надалі);
2) громадянське суспільство та його
потреби на найближчий період ніяк не
проглядаються; навпаки, легко спостеріга-
ти олігархічні клани, що протистоять один
одному за принципом поведінки «homo
homini lupus est’» («людина людині вовк»)
і не ставлять перед собою ф’ючерсних ви-
сокотехнологічних — промислових або ін-
телектуальних — завдань, а отже, сучасна
потужна наука їм не цікава;
3) державі, а точніше, тим, хто знахо-
диться при владі, здається корисним го-
ворити про важливість розвитку науково-
освітньої сфери, а також розробку і впрова-
дження нових технологій лише у тому разі,
коли цим знову ж таки вдається підтриму-
вати високий рівень доходів насамперед
найближчого оточення.
Тому, стає очевидним, становище зі
справжньою наукою (маю на увазі у час-
тині отримання нових фундаментальних, в
першу чергу природничих знань) в Україні
інакше, ніж критичним, назвати не можна.
Її частка за роки незалежності насправді
невпинно скорочувалась, оскільки велика
кількість молодих або середнього віку кон-
курентоспроможних математиків, фізиків,
хіміків, біологів, ботаніків тощо виїхала за
Science and Science of Science, 2010, № 4138
кордон, де успішно працює. Як, власне, і
завжди, великі проблеми викликає експе-
риментування, обладнання для якого, не
дивлячись на окремі позитивні приклади та
існування, на жаль, дуже обмеженої урядо-
вої підтримки, вкрай старе і в основній масі
несучасне (те ж стосується і навчального
обладнання у більшості учбових лаборато-
рій університетів).
Можу також висловити припущення,
яке, впевнений, не сподобається пере-
важній більшості моїх колег: воно полягає
у тому, що, якщо бути відвертим, то ви-
моги типу «підніміть зарплату і ми будемо
працювати набагато краще» скоріше за
все можуть не спрацювати, бо є й низка
об’єктивних причин зниження ефектив-
ності роботи українських вчених — попере-
дні таланти або виїхали, або пішли на інші
«хліби», а нові ще не виросли. Але мої слова
аніскільки не значать, що фінансування на-
уки не треба значно підняти. Якщо такого
не зробити, то в наукову сферу взагалі ніхто
не прийде або, що вже має місце, прийдуть
не найкращі. З іншого боку, висока заробіт-
на платня без сучасного обладнання також
мало що дасть для науки, тобто криза нау-
кової сфери є системною і глибокою. Отже,
треба бути свідомим, що швидко ситуацію
виправити неможливо, і все має починати-
ся із середньої школи, звідки до вищої, що
також загальновідомо, тепер приходить не
дуже добре підготовлений до майбутньої
дослідницької роботи контингент.
Яким Ви вбачаєте становище з україн-
ською наукою в питанні отримання фундамен-
тальних знань?
Якщо повернутися до прогностичних
міркувань, то можу зазначити приблизно
наступний стан:
1) її частина (і без того чисельно не
така вже й велика навіть за радянських ча-
сів) насправді помітно зменшилась; одна
причина — від’їзд досить потужних до-
слідників (зокрема математиків і фізиків-
теоретиків) за кордон — вже згадувалася,
а друга — ті, що залишилися, знизили з
різних причин (в тому числі вікових) свою
активність; серед експериментаторів втра-
ти, мабуть, дещо менші (їм важче знайти
роботу у закордонних наукових установах,
оснащених найновішою технікою), але
теж дуже відчутні;
2) у різних науках ситуація подібна
в тому сенсі, що існують і дуже кваліфі-
ковані окремі фахівці, й досить непога-
но оснащені лабораторії, де навіть стали
з’являтися молоді науковці, а серед них й
такі, що вже попрацювали у передових за-
кордонних колективах; це допомагає їм
знаходити зовнішні гранти, але вони май-
же не мають можливості звертатися за під-
тримкою всередині країни, бо нема відпо-
відних структур; створений ДФФД існує,
проте неспроможний через постійний брак
коштів надавати фінансування, якого на-
справді вимагають ті чи інші дослідження,
і ніколи не фінансує купівлю більш-менш
потрібного обладнання або участь у конфе-
ренціях, тому реальна підтримка від ДФФД
за різними оцінками більш ніж на порядок
менша за необхідну;
3) прийняті в останні роки зміни до за-
кону про науку і освіту (особливо припис
щодо поголовного тестування всіх абітурі-
єнтів) викликає доволі сильне незадоволен-
ня у науковому середовищі через негатив-
ний вплив саме на елітну (в інтелектуаль-
ному сенсі) освіту у природничих науках,
які — і про це теж відомо — втратили статус
престижних, тому говорити про корупцію в
них, вибачте, смішно; тим самим у боротьбі
з реально існуючою «монівською» мафією
наші реформатори фактично знищують ще
де-не-де ледь дихаючу чесну систему відбо-
ру талановитої молоді на природничі та ін-
женерні спеціальності, й за тестами до лав
студентів часто зараховуються непридатні
до науково-дослідницької роботи особи;
фактично це свідчить, що ні можновладцям
загальнодержавного рівня, ні керівникам
МОН власне наука та її зміна не потрібні
й не цікаві, їм би ділити бюджетні кошти
і завдяки сумнівним кількісним критеріям
називати свої університети дослідницьки-
ми, отримуючи за це додаткові гроші; при
цьому простежується також намагання
об’єднати найгірші риси радянської і захід-
ної (в основному американської) учбових
систем.
Наука та наукознавство, 2010, № 4 139
Чи бачите Ви шляхи зміни такої ситуа-
ції? Якими вони можуть бути?
Насамперед треба допомогти «науко-
вим заповідникам», які, без сумніву, ще іс-
нують в НАН України, де ще збережені
уявлення про те, що таке справжня наука.
На жаль, навіть в академії існуючим міжна-
родним стандартам відповідають далеко не
всі установи, а в університетах до таких вза-
галі можна віднести лише поодинокі фа-
культети або кафедри (зрозуміло, що можу
говорити тільки про природничі напрями
і жодним чином не торкаюся гуманітарної
сфери, закони і умови буття якої, на мій
погляд, дещо відмінні й для якої наслідки
того ж тестування не настільки шкідливі).
Вже утримання цих острівків вимагатиме
чималих фінансових зусиль, а отже, є не-
тривіальною проблемою. Тут нам може,
дійсно, допомогти зовнішній світ, бо там
давно відомо, що вихованці української на-
укової школи не тільки гарно підготовлені,
а й відрізняються автономією думок і ори-
гінальністю у виборі методів розв’язання
тих чи інших задач, їм також притаманна
готовність і вміння ризикувати.
Не секрет, що проблема розвитку на-
уки існує у багатьох індустріальних країнах
(включаючи ті, що входять до так званого
клубу G8). Зокрема, їх вчені стурбовані
труднощами отримання коштів, виклика-
ними і могутністю бюрократичних струк-
тур, і подібною до наших недолугістю по-
літичних діячів, і традиціями. Так, звичай-
ний західний професор витрачає не менше
2/3 свого робочого часу на написання гран-
тів, що далеко від адекватного цілям науки
витрачання своїх знань, тому по цій позиції
з них приклад брати не треба. Проте їх ря-
тують незрівнянно більші загальні кошти
на науку, які дозволяють залучати до дослі-
джень найталановитіших молодих фахівців
з будь-якого куточка світу, адекватно спла-
чуючи їм за, як правило, ненормовану, про-
те завжди сумлінну працю. Ми, навпаки,
маємо поступово відійти від майже суціль-
ної зрівнялівки й, обов’язково користую-
чись принципом «не нашкодь», знайти свої
власні шляхи розвитку. Але робити це мали
б не чиновники або представники владних
структур, а фахівці з підтвердженою висо-
кою міжнародною репутацією, конче заці-
кавлені у збереженні науки, проте практич-
но відокремлені від прийняття доленосних
рішень КМ і МОН України. Останнє так
чи інакше означає, що розраховувати на
держструктури надії нема. Тоді залишаєть-
ся бізнес. На нього можна було б покласти-
ся, існуй в Україні потрібне законодавство
щодо ринку інтелектуальної власності. Про
розширення співпраці вчених і бізнесменів
не говорить лише лінивий, але «віз і нині
там», і ми практично не маємо законів,
які б стосувалися інноваційних або техно-
логічних осередків з високим ризиком, де
практично завжди йде пошук з бажаним,
але невідомим наперед результатом. Тут
мала б включитися ВР України, хоча не все
так просто. З одного боку, у деяких народних
депутатів є розуміння, що інвестування у на-
укові розробки — це єдиний засіб прискорен-
ня науково-технічного прогресу і зростання
ВВП, а з іншого, ключові правила заохочен-
ня бізнесу до довгострокових інвестиційних
проектів ще не написані й не прийняті. При
цьому не секрет, що бізнес є бізнес, і він під-
тримуватиме ту чи іншу справу лише тоді,
коли побачить свій зиск. А на часі ще більш
нагальна мета — вирощення нового поколін-
ня бізнес-еліти, яке б розумілося на комерці-
алізації саме інновацій і твердо засвоїло, що
наука — фундамент майбутнього, що вона
прискорює зміну промислових укладів у сус-
пільстві, появу нових — невідомих раніше —
продуктів, а у підсумку — забезпечує покра-
щання стандартів життя. Останні, зокрема,
мають на меті зміну структури економічних
витрат в Україні, де лише 15—20% припадає
на заробітну платню (у розвинених країнах її
частина складає 60—70%), що не можна зро-
бити, не спираючись на знання і не перетво-
ривши нашу державу на суспільство знань.
За різними експертними оцінками, десь до
2015—2020 рр. у світі буде сформовано ринок
VII технологічного укладу, де інтелектуальні
вироби (а не сировина) стануть основними
об’єктами продаж. Вже тепер у передових
країнах їх частка складає 25—30%, а буде
70—80%.
Звичайно, рятувати науку потрібно не-
гайно й ефективно. Але надзвичайна склад-
Science and Science of Science, 2010, № 4140
ність задачі полягає у тому, що у 2010 р. по-
яснювати пересічному платнику податків,
що наука і освіта потрібні державі, набагато
складніше, ніж 10—15 років тому. В Україні
виросло ціле покоління, для якого наука та
інтелект не були і не є суспільними пріори-
тетами, а, скажімо, звання «професор» не
еквівалентне щирій шані з боку громадян і
нормальному життєзабезпеченню його носія
з боку держави. Суспільство взагалі звикло
жити без науки, а певною мірою і без куль-
тури, тому мої слова однаково стосуються
будь-кого, хто займається по-справжньому
розумовою працею. Для підняття ролі осві-
ченої людини в країні треба узаконити таку
заробітну платню наукового працівника або
викладача, яка б, залишаючись достойною,
була б вищою за середню у місці розташу-
вання даної наукової установи чи освітнього
закладу. При цьому обов’язково мають ви-
ділятися кошти на обладнання. Якщо щось
подібне не буде зроблено, наука остаточно
деградує і про неї в нашій рідній країні мож-
на буде забути.
Не хочу і не маю на меті нікого лякати,
але якщо не буде зроблено хоча б кілька ці-
леспрямованих кроків назустріч вченим і
освітянам, тобто якщо наша країна прин-
ципово не змінить політику та стратегію
розвитку і не повернеться до науки об-
личчям, то погані прогнози можуть швид-
ко здійснитися і, наприклад, катастрофи
типу Чорнобильської в Україні або Саяно-
Шушенської в Росії стануть неминучими.
Без науки ми втратимо обороноздатну ар-
мію, бо ніхто — ні на Заході, ні на Сході —
не продає найновішу зброю або військові
вироби останніх поколінь. Зникнуть про-
фесіонали, спроможні прочитати і зрозу-
міти, що написано у провідних наукових
журналах або зроблено в дослідницьких
лабораторіях1. Не виключена і поява когось
на кшталт «славнозвісного» Т.Д. Ли сенка,
коли одурманені люди починають вірити
будь-яким невігласам від науки. Зниження
ж її рівня призведе в свою чергу до падіння
освіти, а воно — до появи великого загалу
погано освічених людей або вибухового
«матеріалу» страшної сили. І все це може
статися ще до 2025 року!
Не можна цього дозволити, оскіль-
ки доля самої України — і це не пусті сло-
ва або лозунг — залежить від науки, яку
треба плекати, оберігати і розвивати. По-
справжньому актуальними, як на мене, є
лише дві умови — щира повага до професії
вченого з боку суспільства і гідне фінансу-
вання з боку держави.
Наука і політика держави
Інтерв’ю з чл.-кор. НАН України С.М.Рябченком
Редколегія журналу сердечно вітає з
70-річним ювілеєм члена-кореспондента НАН
України Сергія Михайловича Рябченка — ві-
домого вченого і організатора науки, давнього
друга нашого журналу.
Поза всяким сумнівом, С.М.Рябченко є
знаковою фігурою в історії української на-
уки — не тільки тому, що його дослідження
в галузі фізики магнітних явищ здобули на-
лежне визнання фахівців у всьому світі, удо-
стоєні Державної премії України, що його
наукова принциповість і відданість фізичній
науці є прикладом для молодшого покоління
науковців. Наукова громадськість України
перш за все цінує його внесок у реформування
вітчизняної науки, самовіддану спробу зроби-
ти наукову політику ключовою ланкою ста-
новлення і розвитку незалежної України.
Для багатьох було несподіванкою, коли
«чистий фізик», який до того ніяк не виявляв
своєї громадської активності, був висунутий
у 1989 році кандидатом у народні депута-
1 Хрестоматійний приклад: хоча розвідка забезпечила Радянський Союз американськими матеріалами
про будову атомної бомби, тільки завдяки наявності власних спеціалістів високого класу він зміг їх
використати. А у 30-ті роки минулого століття багато людей, включаючи фахівців, вважали ядерну
фізику зайвим для тогочасних потреб країни, гаянням часу і коштів.
|